Декоративна зброя на гуцульщині у ХVIII-XIX cт. (історія, типологія)
Decorative features of functional arms group are being demonstrated within chronological and regional boundaries. The technological cycles of arms production, decoration and ritual use in the context of traditional culture of Hutsul regions are examined.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Народна творчість та етнографія |
|---|---|
| Datum: | 2008 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43262 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Декоративна зброя на гуцульщині у ХVIII-XIX cт. (історія, типологія) / Н. Дядюх-Богатько // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 1. — С. 31-36. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43262 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Дядюх-Богатько, Н. 2013-04-23T12:38:29Z 2013-04-23T12:38:29Z 2008 Декоративна зброя на гуцульщині у ХVIII-XIX cт. (історія, типологія) / Н. Дядюх-Богатько // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 1. — С. 31-36. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43262 Decorative features of functional arms group are being demonstrated within chronological and regional boundaries. The technological cycles of arms production, decoration and ritual use in the context of traditional culture of Hutsul regions are examined. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Розвідки і матеріали Декоративна зброя на гуцульщині у ХVIII-XIX cт. (історія, типологія) Decorative Arms in Hutsulschina in the 18th and the 19th centuries (History, Typology) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Декоративна зброя на гуцульщині у ХVIII-XIX cт. (історія, типологія) |
| spellingShingle |
Декоративна зброя на гуцульщині у ХVIII-XIX cт. (історія, типологія) Дядюх-Богатько, Н. Розвідки і матеріали |
| title_short |
Декоративна зброя на гуцульщині у ХVIII-XIX cт. (історія, типологія) |
| title_full |
Декоративна зброя на гуцульщині у ХVIII-XIX cт. (історія, типологія) |
| title_fullStr |
Декоративна зброя на гуцульщині у ХVIII-XIX cт. (історія, типологія) |
| title_full_unstemmed |
Декоративна зброя на гуцульщині у ХVIII-XIX cт. (історія, типологія) |
| title_sort |
декоративна зброя на гуцульщині у хviii-xix cт. (історія, типологія) |
| author |
Дядюх-Богатько, Н. |
| author_facet |
Дядюх-Богатько, Н. |
| topic |
Розвідки і матеріали |
| topic_facet |
Розвідки і матеріали |
| publishDate |
2008 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народна творчість та етнографія |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Decorative Arms in Hutsulschina in the 18th and the 19th centuries (History, Typology) |
| description |
Decorative features of functional arms group are being demonstrated within chronological and regional boundaries. The technological cycles of arms production, decoration and ritual use in the context of traditional culture of Hutsul regions are examined.
|
| issn |
0130-6936 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43262 |
| citation_txt |
Декоративна зброя на гуцульщині у ХVIII-XIX cт. (історія, типологія) / Н. Дядюх-Богатько // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 1. — С. 31-36. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT dâdûhbogatʹkon dekorativnazbroânaguculʹŝiníuhviiixixctístoríâtipologíâ AT dâdûhbogatʹkon decorativearmsinhutsulschinainthe18thandthe19thcenturieshistorytypology |
| first_indexed |
2025-11-24T21:03:13Z |
| last_indexed |
2025-11-24T21:03:13Z |
| _version_ |
1850494251608047616 |
| fulltext |
1. Б онч-О см аловский Г. Крымские татары: Этногра
фический очерк // Путеводитель по Крыму. Сим
ферополь, 1925. — С. 5 0 —71.
2 .Гордлевский В. Избранные сочинения. — М.,
1968. — Т. 4. — С. 96.
3. Д ьяченко П. Свадебные обряды крымских татар //
Таврические ведомости. — 1848. — № 24. — Отд.
2. — С. 103 -1 0 6 .
А.Домбровский ФТатарская свадьба // Одесский
вестник. — 1847, — № 27. — 2 апреля.
5. К аралсзли X . Старинный обычай татарского зару-
чения и свадьбы в деревнях: Дерекой, Ай-Василь и
Аутка Ялтинского района. Забвению не подлежит...
The author of the article describes symbolic possibilities of the Crimean Tatar costume and its
elements on various stages of wedding rite.
(И з истории крымскотатарской государственности
и Крыма). Научно-популярные очерки. — Казань,
1992. — С. 255.
б .К он дар ак и В. Универсальное описание Крыма. —
С П б., 1875. — Ч. № 11. — С. 25.
1 .С ум арокова. — С П б ., 1805. — Ч. 1. — С. 149—
156.
8. Ш ерф единов Я. Звучи, Хайтарма. — Ташкент,
1990. — С. 181.
ДЕКОРАТИВНА ЗБРОЯ НА ГУЦУЛЬЩННІ
У XVIII—XIX СТ. ( історія, типологія)
Наталія Д Я Д Ю Х -Б О ГА Т Ь К О --------------------------------------------------------------------
Один із засновників естетики, Баумгартен,
зизначав красу як «чуттєву досконалість» [21;
3]. Звісно, досконалість є поняттям відносним,
зитвором нашого розуму. Але нагадаємо, пред
ставник точної науки — знаменитий французь
кий математик і філософ Паскаль — вказував
на існування невимовного закону приємного й
прекрасного, який відображає відношення між
нами і річчю, що нам подобається [21; 5]. Саме
таким об’єктом нашого зацікавлення і захоп
лення стали предмети зброярства.
Відповідно до звичаїв багатьох народів світу
для мужнього чоловіка-героя вірний кінь і його
зброя є невідступними товаришами. Так і на
Гуцульщині, де архаїчні звичаї і традиції побу
тують і нині, ознакою гідності кожного гуцула
є кінь у стайні і зброя в хаті. Величезна увага
до зброї в цьому регіоні набула самобутнього
звучання й пошанівку і втілилася, зокрема, в її
специфічному декоруванні.
Варто нагадати, що виробництво вогне
пальної зброї на Гуцульщині ніколи не було ле
гальним, і тому вивчення народного зброярства
завше наштовхувало на небезпеку як дослід
ників, так і майстрів. Тому й досі різноманітні
публікації з цього питання розпорошені й не-
систематизовані, а самі предмети дуже часто
анонімні, що створює значні труднощі для су
часного дослідника.
У мандрівних замальовках чи краєзнав
чих описах X V II—X V III ст. знаходимо дані,
що стосуються території Українських Карпат
(П. Алепський, Г-Л . де Боплан, У. фон Вер-
дум, Ю. Юст, Б. Гакке, К. Мілевський). Де
які згадки про зброю гуцулів можна знайти в
роботах учених «Руської Трійці», які багато
зробили для вивчення етнографічної куль
тури Карпат та, зокрема, Гуцульщини [2, 4].
Побіжно звертали увагу на зброю як атрибут
одягу й зовнішності такі вчені й письменники,
як О. Федькович, І. Крип’якевич, І. Франко,
С. Вінценз, Т. Курилло, В. Поль, Ю. Коже-
ньовский, Ю. Подлуський [8, 9 ,13 ,19 , 20, 23,
24, 26].
Першою спробою наукового вивчення зброї
в Українських Карпатах є праця В. Шухевича
«Гуцульщина» (1899—1908). У другому томі
цієї монографії, в розділі «Стрілецтво», автор
описує основні, знайдені ним, екземпляри руш
ниць, ножів, їхні конструктивні частини за гу
цульською термінологією, наводить приклади
обрядової магії при полюванні, описує також
найпоширеніші пастки на звірів [21, 24]. Про
специфіку металевих виробів Карпат ідеться
ISSN 0130-6936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ« 1/2008
у працях П. Жолтовського [6], Л. Сухої [17],
М. Станкевича [16, 413—427], котрі розгля
дають системи та техніки декорування зброї в
контексті інших предметів, не беручи до уваги
конструктивних особливостей, що мають пев
ний вплив на розміщення структури декору.
Зброя на Гуцульщині відігравала роль не
лише знаряддя нападу та захисту, як буває
зазвичай, а й обов’язкового елемента костюма,
хатнього інтер’єру, атрибута аркана (гуцульсь
кого народного танцю) та символу доблесті й
заможності господаря.
Карпатські майстри виготовляли зброю ви
сокоефективну, пристосовану до використання
в гірських районах, надійну, доступну, універ
сальну, придатну як для полювання, так і для
самозахисту, просту конструктивно і зручну.
Хоча ця зброя була виготовлена далеко від
центрів зброярства [17; 17] (великих міст, цехів,
пізніше мануфактур) і поступалася в ефектив
ності перед кращими бойовими і мисливськими
зразками того часу, вона задовольняла вимоги
горян і проіснувала в незмінному вигляді по
над два століття — з середини X V III до по
чатку X X ст. [11; Експ. № ЕП 40951 — ЕП
41004].
Гуцульська зброя, з огляду на низку істо
ричних причин, явище рідкісне. Нині, скажі
мо, збереглося лише близько 100 екземплярів
крісів, які, в основному, містяться в музеях
Львова, Коломиї, Косова [7]. Якщо розгляда
ти гуцульські кріси у контексті рушниць світу,
то належить відмітити характерний, аркер-
бузного типу приклад, облегшене дуло та спе
цифічний декор. Ці рушниці становлять знач
ний інтерес для історії як з мистецького, так
і з технічного погляду, привносячи яскравий
відбиток етнографічної культури. «...Бачимо
на усіх гуцульських виробах, чи вони приміт
ні, чи артистичні, заховані старі звичаї місцевої
традиції, які власне витворили в Гуцульщині
спеціальний домашній промисел через що його
вироби, зв’язані тісно з ношею та звичаями Гу
цулів, не тільки відповідають вповні місцевим
обставинам і потребам, зло над то, носять на
собі національні прикмети» [22; т. 2, 241].
Гуцульську зброю виготовляли не про
фесійні майстри, а народні умільці, які робили
її шедевром декоративно-прикладного мистец
тва: «Опріч крісів мають Гуцули премного
кремневих і капсулевих пистолят, також виро
бу власного; у них цівки часто мосяжні і ложа
незвичайно писані» [там само, 229], — писав
ІІІухевич. Давид Гоберман у своїй роботі так
відзначив майстерність гуцульських зброярів:
«Кращими майстрами були зброярі. Ці універ
сали, що поєднали артистизм коваля, мосяж-
ника і різьбяра, уміли виготовити не тільки ме
талеві частини кремінних рушниць і пістолетів,
покриті прикрасами, але і дерев’яні ложа до
них» [3; 40].
Кращі гуцульські майстри працювали над
виготовленням і оздобленням зброї. Так, Юрій
Шкрібляк, майстер, який здобув світову славу
як різьбяр по дереву, оздоблював також і зб
рою: «Ще юнаком Юрій Шкрібляк засвоїв до
сить складні за технічними вимогами і не менш
досконалі художні засоби різьби по дереву. В
цей час він уже сам виконував дерев’яні ложа
до рушниць та пістолетів...» [15, 10].
Усі гуцульські кріси оснащені п’ятигранним
прикладом аркербузного типу, який буває і
більш досконалої форми: чіткіше виражені
грані, «щока» із фігурним закінчення, часто
багато оздоблений [10; 018866/2, 018896/1,
018896/2].
З правого боку ложа всі гуцульські крі
си мають видовбаний прямокутний сховок на
кулі, який закривається клиноподібною пок
ривкою на двох латунних або мідних наклад
ках [10; 018866/4, 018896/5, 018896/26]. У
цьому сховку, окрім куль, часто зберігались і
обереги, наприклад, в одному з крісів з колек
ції Львівського музею етнографії та народного
промислу науковці знайшли шкіру гадюки [11;
№ ЕП 40990]. ~
Сховків такого типу в ложах аркебузів і
мушкетів не було [18; 14—18]. Отож, маємо
підставу стверджувати, що це винахід карпат
ських зброярів.
Про поширення вогнепальної зброї в Кар
патах можемо довідатися з опису озброєння
ІРтМшйшшщрйша
опришків у середині X V II ст. «Зброярі мали:
фузії на кремінь, бандолети, пістолети. ...П о
рох вони тримали у рогах» [9; 3]. Подібні при
клади наводить у своєму дослідженні В. Гра-
бовецький: «За допомогою рушниць та іншої
вогнепальної зброї селянсько-опришківський
загін здобув у 1648 р. Новотанецький замок
у Саноцькій землі» [3; 33]. Опришківсько-се-
лянський загін у 1698 р. в наступі на Косів був
озброєний довгими та короткими рушницями й
іншою зброєю.
Ось як описує В. Шухевич гуцульсь
ку ударно-кремінну зброю і її виробництво:
«Дерев’яну лож, незвичайно примітивну, ви
робляє собі стрілець сам, а слюсар доробляє до
неї цівку, замок. .. .Усі давніші пушки роблені
були на замок кремневий, відси й назва такої
пушки — кріс (кріси, від кресати вогонь), або
пушка кремнева — від кременя, який креше
вогонь...». Тут же описує В. Шухевич і замок,
спосіб його дії, подає діалектні назви деталей:
«У кременевій пушці кремінь закручений у ви
лицях; як спустяться вилиці, то кремінь б’є у
крицеве огниво, а з сего паде ватра у каганець,
де запалює порох» [22; т. 2, 229].
Ложа крісів були зроблені гуцульськими
майстрами з використанням місцевої орнамен
тики та оздоби. Кріси відображають і стильові
загальноєвропейські впливи на гуцульське
мистецтво.
Всі кріси виготовлялися з індивідуальним
урахуванням кожного замовника, про що свід
чить навіть різний розмір предметів. Впадає в
око неабияка майстерність народних майстрів,
зокрема, те, що практично всі зразки відзнача
ються точним інженерним розрахунком скла
дових частин відносно довжини дула, калібру й
ваги. Це значно покращувало тактико-технічні
характеристики крісів та дозволяло без важких
фізичних зусиль здійснювати влучну стрільбу.
У Карпатах, як довідуємося із записів ста
рости Путивльського повіту, кожен підданий
Русько-Кипполунгської округи мав кілька піс
толетів [3; 48]. На основі історичної хронології
кремінно-ударних і капсульних пістолів та до
сліджень, проведених у фондах Львівського іс
торичного музею, очевидним став факт, що на
Гуцульщині більш давніми є кремінно-ударні
конструкції, які датуються X V III — першою
половиною X I X ст. З другої половини X I X ст.
вже трапляються й капсульні — досконалі піс
толети.
Основною відмінністю між цими двома
видами є те, що більшість стволів у кремінно-
ударних пістолетів були залізні, як правило, за
позичені з бойових варіантів. А вже у капсуль
них — натрапляємо на стволи місцевої роботи
з латуні й бронзи, надзвичайно розкішно деко
ровані; вони переважно, є салютними варіан
тами. Адже при закладенні більш потужного
бойового заряду можливе руйнування самої
конструкції.
«Пистолят уживали Гуцули дапніше для
окраси, закладаючи їх не раз по кілька за ши
рокий ремінь; стріляют з пистолят порохом в
часі церковних свят, при весіллях, в часі поло
нинського ходу й иншої нагоди» [22; т. 2, 231].
Відомі нам гуцульські пістолети навіть у
кінці X I X ст. були дульнозарядні й мали при
собі шомполи для набивання заряду [7; № ЕП
40965, ЕГІ 40983, Е П 41001]. Гуцули носили
дві порохівниці, які виготовляли та майстерно
оздоблювали народні умільці. «Через раме
на перекладає гуцул перехресниці, порошниці
(кубок і рожок)» [22; т. 1, 126]. «До кремене
вих пушок треба було двоякого пороху, дріб
ненького до підсипки у комин і грубого у ців
ку до стріляння; на переховок дрібного пороху
служив кубок на грубший рожок» [22; т. 2.
231], — описує В. Шухевич у кінці X I X ст.
Дульнозарядна зброя у гуцулів зберегла
ся навіть у першій третині X X ст. Як описує
Ю. Подлуський: «За чересом носять у свята
пістолі, ніж і порошницю» [13; 6]. Як відомо,
для гуцульських виробів характерний геомет
ричний орнамент. Він складається переважно
з простих елементів — трикутників, квадратів,
ромбів та ін. Розміщення орнаменту завжди
відповідає властивостям матеріалу та підпо
рядковується формі й конструкції предмета.
Як свідчать джерела, холодна зброя була
поширенішою за вогнепальну через її більшу
ISSN 0130-6936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ* 1/2008
доступність. «Якщо рушниці й пістолети були
доступні не кожному, то рідкий гуцул не мав
холодної зброї, сокирки з довгим руків’ям, що
служила одночасно і тростиною для опори в
дорозі. Згодом сокирка, прикрашена гравіру
ванням, а по дереву — різьбленням візерун
ковою бляхою, перетворилася в атрибут свят
кового костюма. Цьому предмету близьким
є келеф — чоловіча тростина з завитком...»
[3; 40]. Оздоблення цієї зброї, без сумніву, є
демонстрацією високого рівня народних май-
Зразки декоративної зброї на Гуцульщині
стрів, їхнього чуття і вміння вирішувати склад
ні декоративні проблеми незалежно від форми
та структури предмета.
Особливістю усієї карпатської зброї є її ви
сока універсальність, простота, а також ста
більність принципів і форм. Тому вона була
майже однакова на всій території Українських
Карпат.
В історії людства не важко зауважити над
звичайну різноманітність холодної зброї, яку,
втім, часто можна віднести до одного виду. В
І? Ш М Ш й ж ш іщ М т
склу історичних, географічних та інших при
чин такі витвори сильно відрізняються своїми
специфічними конструктивними та технічними
особливостями, а також бойовими прийомами
використання. Скажімо, топірець, який побу-
~ує лише в Карпатах. Ось що пише про топі-
дослідник К. Асмолов, який називає його
аа чеський манер «валашкою»: «Цікавий тип
::кири склався в Чехії і Карпатах. Називався
вш валашка, мав дуже невелике лезо і мініа
тюрний обух, служив як сокирою, так і трости
ною Цією сокирою можна маніпулювати май-
же як ціпком. Валашка була і зброєю місцевих
розбійників, і, як у інших регіонах, символом
1 х'оїнства та багатства. Такі сокири звичайно
інкрустувалися, прикрашалися різьбленням і
хсрогоцінними металами» [1; 142]. В українсь-
*згх Карпатах валаш ку називали топорець
або бартка.
Відомий в Карпатах і келеф, що після втра
та свого прямого призначення — пробивати
захисні обладунки, використовувався як час
тина народного святочного костюма чи прос-
- як палиця для опертя при ходьбі до X X ст.
включно [11; № Е П 18175].
Як зазначалося, одним із найпоширеніших
іллів холодної зброї в Карпатах була соки-
— т опірець, що належить до групи древ-
*;:внх. Особливістю зброї цієї групи є те, що
2 бойова частина винесена в сторону від вер-
-нкальної осі й має лезову заточку. В підгрупі
:*:иових сокир лезо паралельне древку й основ
ная напрямок удару — прямолінійний. Сокиру
можна вважати головним суперником меча на
--.історії Європи. Виготовити сокиру було на
жато простіше, ніж меч і, крім того, вона була
т^гатофункціональною, що особливо важли
во для населення Карпат. Залежно від фор
ми леза сокири поділяються на декілька груп,
.рапляються, наприклад, топірці, форма
сза яких вказує на проміжне становище між
: ; карами, секирами та бердиш ами. Карпат
ські топірці, в основному, є односторонніми й
*-ю ть чітко виражений обух, який виступає. У
.ітяхих екземплярах є латунна прокладка, що
нині носить лише декоративний характер, але,
як свідчить порівняльний матеріал, раніше на її
місці міг бути шип або виступ [1; 140].
До іншого виду холодної древкової зброї,
яка побутувала в Карпатах одночасно з топір-
цями і була досить поширеною, належить че
кай, або келеф. У гуцулів він мав назву келеф,
хоча Т. Курилло, описуючи зброю «збойників»,
уживає слово чекам [9; 3]. Келеф мав вигляд
молотка з вигнутим або загостреним кінцем,
насадженим на дерев’яний держак. Ні панцир,
ні шолом не витримували концентрованого
удару цієї непоказної зброї [12; 4].
Келеф, як бойова зброя, виконував свою
основну функцію — пробивати обладунок —
десь до кінця X V II ст. — сер. X V III ст. З ча
сом він утратив своє пряме призначення і збері
гався на території Карпат для самозахисту та,
передусім, як декоративний елемент народного
костюма. Втім, при безпосередньому звернен
ні до аналізу представлених у музеях зразків
карпатських келефів, відкрився надзвичайно
цікавий факт, який змусив детальніше розгля
нути класифікацію і різновиди келефів, наве
дені у книзі К. Асмолова [1, 76—80]. Серед
карпатських келефів можна чітко розмежувати
дві групи. Перша, більш поширена, мала, удар
ну частину, яка раніше, очевидно, виконувала
функцію «пташиного дзьоба», а згодом пере
творилась у масивний завиток. Другу групу
келефів вважаємо характерною виключно для
Карпат. Основною особливістю цього різнови
ду є не лише ударна частина — молоток, але й
друга складоваа, що нагадує своєю формою се-
киру. Ця частина з часом трансформувалась у
загнуту деталь з трикутною діркою посередині
[11; № 18172]. Згадок у науковій літературі про
келеф, який би суміщався із секирою, ми не
знаходимо. Очевидно, цей різновид зброї був
характерний лише для карпатського регіону і
ще не описаний науковою літературою.
Значне місце в арсеналі холодної зброї зай
має клинкова. Її особливістю є наявність леза,
що становить поздовжню вісь, яка за довжи
ною перевершує руків’я. Власне лезо і є ос
новною бойовою частиною зброї, і ним можна
виконувати, в тій чи іншій мірі, всі типи ударів.
ISSN 0130-6936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ* 1/2008
Ознаками клинкової зброї є менша вага, від
носна багатогірофільність. Так, наприклад,
ніж міг використовуватися для полювання,
служити для розчленування туш, бути кухон
ним та шевським знаряддям [1; 169]. Карпат
ську клинкову зброю можна віднести до типу
ножів за такими ознаками: відносно короткий
клинок, наявність заточки, а також пряма або
трошки вигнута форма леза. Досліджені нами
карпатські ножі не мали гарди і були, досить
широкими. Не відмічено в гуцульських ножах
жолобів та дірок, для більшого виходу крові
при пораненні. Більшість представлених зраз
ків наближається своєю формою та розмірами
до ножа, який В. Попенко класифікує як кла
сичний зразок фінки [14; 92].
Ножі, досліджені нами, мають масивне
руків’я, завжди вужче лезо, прикрашене в ба
гатьох випадках витим орнаментом та інкрус
тацією. Руків’я могло бути дерев’яне, кістяне
та латунне, оригінальної форми, а лезо ножа
зазвичай сталеве, іноді орнаментоване. Поде
куди візерунок наносився на обух ножа і являв
собою виті лінії, що перехрещувались, утворю
ючи ромби та «драбинку». Наявність заточки,
яку відмічаємо у досліджених зразках, дає
підстави сказати, що ці ножі виконували функ
цію бойових, оскільки для господарських пот
реб півторастороння заточка була непотрібна.
Вона давала можливість здійснювати розпірні
удари знизу вгору. При такому застосуванні
ножа загострена частина зворотної сторони
клинка плавно звужувалася в сторону до леза.
Кінчик гуцульських ножів нагадує за формою
плавець акули або мордочку лисиці, як і в кла
сичних європейських фінок. При зворотному
хваті руків’я можна було наносити удари зверху
вниз. Гострий кінчик ножів давав можливість
здійснювати і колючі, прямі удари. Широке
плавне заокруглення леза дозволяло робити
глибокі довгі порізи, які повільно загоювались і
призводили до великої втрати крові.
З упевненістю можемо говорити про збро-
ярство як синтетичне явище в декоративно-
ужитковому мистецтві Гуцульщини, що вира
жається у поєднанні: різьбярства, сніцарства,
мосяжництва, слюсарства, обробки шкіри та
кістки й інших видів народного промислу, які
гармонійно використовуються в ансамблі гу
цульської зброї.
На основі об’єднання різних технік і прийо
мів обробки металу та дерева витворився тип
виробів, які становлять єдине художнє явище.
Складний, насичений образ народної зброї на
роджений своєрідністю технологій, що уможлив
лює різноманітність інтерпретацій і надзвичайне
багатство фактурних та просторових рішень.
Усі предмети гуцульської зброї були не лише
конструктивно індивідуальними, а кожний із
них ніс у собі традиційність декору, семантичне
навантаження, творчу імпровізацію народного
майстра.
Порівняльний аналіз з іншими етнографіч
ними регіонами України, народним мистец
твом та цеховим ремеслом європейських країн
засвідчує художню унікальність гуцульської
зброї початку X X ст. як явища в українському
мистецтві.
\.Асмолов К. История холодного оружия. Восток и
Запад. — М ., 1993.
I .В аги л св и ч И. Гуцулы, карпатские горцы // Сын
Отечества. — 1842. — С. 1—31.
3. Гоберман Д. Искусство гуцулов. — М., 1980.
4. Головацький Я. Народные песни Галицкой и
Угорской Руси // Думы и думки. — М., 1870. —
Ч .1. — С. 6 8 5 -7 1 2 .
5. Грабовецький В. Селянський рух на Буковині в 40
х роках X I X ст. — К., 1966.
6. Ж олт овський П. Художнє литво на Західних зем
лях України в X V II—X I X століттях. — К., 1959.
7. Коломийський музей народного мистецтва Гуцуль
щини. Альбом. — К., 1991.
8. К рипяксвич І. З історії Гуцульщини // Літератур
но-науковий вісник. 1923. — Т. 80. — Кн. 7. —
С. 2 3 8 -2 4 4 .
Э .Курилло Т. Збройництво на Лемковской Руси в
X V II—X V III веках. Істор. замітки. — Перемишль.
Б. Р.
10. Львівський історичний музей. Фонд зброї.
II. Львівський музей етнографії та народного промис
лу. Фонд металу.
12. Музей «Арсенал» у Львові. Альбом. — М., 1990.
13. П одульський Ю . Гуцульщина. — Перемишль, 1938.
14. П опенко В. Холодное оружие Востока и Запа
да. — М., 1992.
ІР ш Ш Ш й ш аш щ М т
15. С олом ченко О. Гуцульське народне мистецтво і
його майстри. — К., 1959.
16. С т анкевич М. Українське художнє дерево. — Л.,
2002.
17. Суха Л . Художні металеві вироби українців Схід
них Карпат др. пол. Х І Х Х Х ст. — К., 1959.
18. Ф едоров В . Эволюция стрелкового оружия.---М.,
1938. — Ч. 1.
19. Ф едькови ч О. Довбуш. Трагедія в п’яти діях. —
Л.. 1876. — С. 3 - 4 .
20 .Ф ранко І. Лукян Кобилиця. Епізод з історії Гуцуль-
щини. З Н Т Ш . — А , 1902. — Т. 49. — С. 1 -4 8 .
21 .Ш ер вю л ье В . Искусство и природа: Пер. с
франц. — С П б., 1894.
22.Ш ухевич В. Гуцулыцина: В 2 т. — Л ., 1899 -
1908.
23.Korzcniowski J. О H uculach. — L ivöw , 1899.
24 .P ol W. Obrazy z Zycia i z natury. — K rakow ,
1869. — Г. 1.
25 .Szuchiewicz W. Huculszczyna. — K rakow , 1902. —
T. 1 -2 .
26. Wincenz S. Na wysokicj polonmic. — Warszawa, 1936.
Decorative features of functional arms group are being demonstrated within chronological and
regional boundaries. The technological cycles of arms production, decoration and ritual use in the
context of traditional culture of Hutsul regions are examined.
КОЛО МАРУСІ ЧУ РАЙ
Михайло С Т Е П А Н Е Н К О
Понад 350 років тому з уст молодої ук
раїнської дівчини полетіла в світ тиха журлива
п іс н я «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».
Цю пісню люблять і співають до сьогодні,
зона існує в записах фольклористів, обробках
композиторів, перекладах на німецьку, чеську,
французьку, польську, англійську мови.
Вічна тема кохання, зради і помсти хвилює
н бентежить наші душі, як хвилювала душі
наших далеких предків століття тому. Чарів
на мелодія і високе поетичне слово огортають
слухача смутком і співчуттям до бідного Гриця
до дівчини, яка його згубила, жалем за ско-
роминущістю й трагічністю такого короткого й
такого солодкого людського життя.
Слід додати, що жодна з пісень не мала
такого впливу на українську літературу, як
,ія. Сюжет «Гриця» став основою для творів
Л. Боровиковського («Чарівниця»), С. Ру-
.іанського («Розмай»), М. Старицького («Ой
ве ходи, Грицю»), О. Кобилянської («У неділю
рано зілля копала»), І. Микитенка («Маруся
Шурай»), І. Сенченка («Ой не ходи, Грицю,
та на вечорниці»), Л . Костенко («Маруся Чу-
:ай») та багатьох інших авторів.
А чи існувала реальна Маруся, чи існу
вав Гриць? Чи не є вся ця історія фантомом,
витвором народної уяви, доповненим фанта-
:-.єю і талантом видатних літераторів?
Перша романтизована біографія Марусі
Чурай була створена відомим російським дра
матургом Олександром Шаховським (1777—
1846). У виданому 1839 року збірнику «Сто
русских литераторов» було надруковано його
історичну повість «Маруся, малороссийская
Сафо». З а О. Шаховським, Маруся Чурай
народилася в 1625 році, її батько — козаць
кий урядник Гордій Чурай — як один з про
відників антипольського повстання 1637 р.,
був страчений у Варшаві.
Маруся залишилася сиротою і разом з
матір’ю Горпиною Чурай жила в Полтаві. Саме
в Полтаві розкрився її дар поета-піснетворця.
Маруся була надзвичайно музикальною і
володіла рідкісної краси голосом. Вона імпро
візувала як слова, так і мелодії до своїх пісень,
які за короткий час заспівала вся Україна.
Особисте життя Марусі не склалося. У неї був
закоханий значковий товариш козак Іскра, але
Маруся полюбила свого молочного брата, теж
козака Полтавського полку Грицька Бобренка.
Це кохання закінчилося трагічно. Мати І риця
мріяла оженити свого сина на дочці впливово
го і заможного осавула Федора Вешняка. Не
зважаючи на палку любов Гриця і Марусі Гри
ць підкорився волі матері й оженився на Галі
Вешняк. Маруся намагалася покінчити життя
самогубством, але її врятували. Після цього
|