Коло Марусі Чурай

In this article Marusya Churay*s (a character famous in story and song) life history is researched. On the basis of real events and historical facts the author tells about people who were related to the life of this personality.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Степаненко, М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2008
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнографія
Schlagworte:	Розвідки і матеріали
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43263
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Коло Марусі Чурай / М. Степаненко // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 1. — С. 37-44. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43263
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-432632025-02-09T21:01:06Z Коло Марусі Чурай The Company of Marusya Churay Степаненко, М. Розвідки і матеріали In this article Marusya Churay*s (a character famous in story and song) life history is researched. On the basis of real events and historical facts the author tells about people who were related to the life of this personality. 2008 Article Коло Марусі Чурай / М. Степаненко // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 1. — С. 37-44. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43263 uk Народна творчість та етнографія application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки і матеріали Розвідки і матеріали
spellingShingle	Розвідки і матеріали Розвідки і матеріали Степаненко, М. Коло Марусі Чурай Народна творчість та етнографія
description	In this article Marusya Churay*s (a character famous in story and song) life history is researched. On the basis of real events and historical facts the author tells about people who were related to the life of this personality.
format	Article
author	Степаненко, М.
author_facet	Степаненко, М.
author_sort	Степаненко, М.
title	Коло Марусі Чурай
title_short	Коло Марусі Чурай
title_full	Коло Марусі Чурай
title_fullStr	Коло Марусі Чурай
title_full_unstemmed	Коло Марусі Чурай
title_sort	коло марусі чурай
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Розвідки і матеріали
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43263
citation_txt	Коло Марусі Чурай / М. Степаненко // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 1. — С. 37-44. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT stepanenkom kolomarusíčurai AT stepanenkom thecompanyofmarusyachuray
first_indexed	2025-11-30T18:15:33Z
last_indexed	2025-11-30T18:15:33Z
_version_	1850240180445773824
fulltext	ІР ш Ш Ш й ш аш щ М т 15. С олом ченко О. Гуцульське народне мистецтво і його майстри. — К., 1959. 16. С т анкевич М. Українське художнє дерево. — Л., 2002. 17. Суха Л . Художні металеві вироби українців Схід них Карпат др. пол. Х І Х Х Х ст. — К., 1959. 18. Ф едоров В . Эволюция стрелкового оружия.---М., 1938. — Ч. 1. 19. Ф едькови ч О. Довбуш. Трагедія в п’яти діях. — Л.. 1876. — С. 3 - 4 . 20 .Ф ранко І. Лукян Кобилиця. Епізод з історії Гуцуль- щини. З Н Т Ш . — А , 1902. — Т. 49. — С. 1 -4 8 . 21 .Ш ер вю л ье В . Искусство и природа: Пер. с франц. — С П б., 1894. 22.Ш ухевич В. Гуцулыцина: В 2 т. — Л ., 1899 - 1908. 23.Korzcniowski J. О H uculach. — L ivöw , 1899. 24 .P ol W. Obrazy z Zycia i z natury. — K rakow , 1869. — Г. 1. 25 .Szuchiewicz W. Huculszczyna. — K rakow , 1902. — T. 1 -2 . 26. Wincenz S. Na wysokicj polonmic. — Warszawa, 1936. Decorative features of functional arms group are being demonstrated within chronological and regional boundaries. The technological cycles of arms production, decoration and ritual use in the context of traditional culture of Hutsul regions are examined. КОЛО МАРУСІ ЧУ РАЙ Михайло С Т Е П А Н Е Н К О Понад 350 років тому з уст молодої ук раїнської дівчини полетіла в світ тиха журлива п іс н я «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Цю пісню люблять і співають до сьогодні, зона існує в записах фольклористів, обробках композиторів, перекладах на німецьку, чеську, французьку, польську, англійську мови. Вічна тема кохання, зради і помсти хвилює н бентежить наші душі, як хвилювала душі наших далеких предків століття тому. Чарів на мелодія і високе поетичне слово огортають слухача смутком і співчуттям до бідного Гриця до дівчини, яка його згубила, жалем за ско- роминущістю й трагічністю такого короткого й такого солодкого людського життя. Слід додати, що жодна з пісень не мала такого впливу на українську літературу, як ,ія. Сюжет «Гриця» став основою для творів Л. Боровиковського («Чарівниця»), С. Ру- .іанського («Розмай»), М. Старицького («Ой ве ходи, Грицю»), О. Кобилянської («У неділю рано зілля копала»), І. Микитенка («Маруся Шурай»), І. Сенченка («Ой не ходи, Грицю, та на вечорниці»), Л . Костенко («Маруся Чу- :ай») та багатьох інших авторів. А чи існувала реальна Маруся, чи існу вав Гриць? Чи не є вся ця історія фантомом, витвором народної уяви, доповненим фанта- :-.єю і талантом видатних літераторів? Перша романтизована біографія Марусі Чурай була створена відомим російським дра матургом Олександром Шаховським (1777— 1846). У виданому 1839 року збірнику «Сто русских литераторов» було надруковано його історичну повість «Маруся, малороссийская Сафо». З а О. Шаховським, Маруся Чурай народилася в 1625 році, її батько — козаць кий урядник Гордій Чурай — як один з про відників антипольського повстання 1637 р., був страчений у Варшаві. Маруся залишилася сиротою і разом з матір’ю Горпиною Чурай жила в Полтаві. Саме в Полтаві розкрився її дар поета-піснетворця. Маруся була надзвичайно музикальною і володіла рідкісної краси голосом. Вона імпро візувала як слова, так і мелодії до своїх пісень, які за короткий час заспівала вся Україна. Особисте життя Марусі не склалося. У неї був закоханий значковий товариш козак Іскра, але Маруся полюбила свого молочного брата, теж козака Полтавського полку Грицька Бобренка. Це кохання закінчилося трагічно. Мати І риця мріяла оженити свого сина на дочці впливово го і заможного осавула Федора Вешняка. Не зважаючи на палку любов Гриця і Марусі Гри ць підкорився волі матері й оженився на Галі Вешняк. Маруся намагалася покінчити життя самогубством, але її врятували. Після цього ISSN 0130-6936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ* 1/2008 життя Марусі стало нестерпним. Зустрівши одного разу Гриця на вечорницях, Маруся за просила його до себе. Смертельний напій був уже готовий. Отруївши Гриця, Маруся не при ховувала свого злочину, її було засуджено до страти. Під час виконання смертного вироку в Полтаві з ’явився вершник із універсалом Бог дана Хмельницького про помилування Ма русі. Це був козак Іскра. Марусю звільнили з-під варти. Через рік вона померла в одному із жіночих монастирів. Це версія романтичної повісті О. Шаховського. А тепер розглянемо деякі документальні свідчення, що збереглися до наших часів. У 60-х роках X X ст. український поет Іван Х о- менко (1919—1968), працюючи над поемою «Марина Чурай», знайшов у Центральній на уковій бібліотеці України текст вироку, вине сеного Полтавським полковим судом Марусі Чурай. Він зробив копію цього документа, яка була вперше опублікована в 1973 році музи кознавцем Л. Кауфманом1. Наводимо цей текст: «Літа от нарождения Сина Божого тисяча шістьсот п’ятдесят друго го, місяця іюня 18 дня. З а ведомом его милости пана Павла Семеновича полковника Полтавсь кого, пред нас: Костя Кублицкого судді полку Полтавського, Андрея Нещинського отама на городового, Федора Суховія войта, Петра Юревича бурмистра і при многих общих пер сонах, постановившаяся пред нас дівиця Ма рина, дочка покойного урядника. Полтавського охочекомонного полку Гордія Чурая, з Полта ви року теперешнего загубила страх Божий, смертельний гріх учинила. На лугах зібрала коріння отруйного, зелія — цикути, з поміччю злого духа отруїла Григорія, сина хорунжого Полтавського полку Петра Бобренка. Ведле2 того добровольного признаття, той сваволи не допускаючи шириться, винайшли сим декрет з порядку прав Махдебурських части четвертой, на листу сто двадцать девято му ку концы: «Злодійка по квестом3 мает быти отдана тепер кату на отсеченье голови ея». Той же карности і сіє реченнє зрайци под- леглим зостали справу сію в книги міскиє пол- тавскии вписати, что і єсть вписано року і дня вишеположеного. На покаяння перед Богом і краткой молитві дано время злодійке». Незважаючи на серйозні сумніви щодо автентичності цієї копії оригіналу документа, я вирішив перевірити реальність наведеного складу суддів і можливість існування нікому не відомого полтавського полковника — П ав ла Семенбвича. Адже з 1649 до 1658 р. Пол тавський полк очолював Мартин Пушкар, видатний діяч національно-визвольного руху, один із найкращих полководців часів Хм ель ниччини. Це відомо з сотень документів і ні ким не заперечується. Проте події весни і літа 1652 р. внесли свої корективи. У травні 1652 р. за наказом гетьмана Пол тавський полк під проводом М. Пушкаря ви рушив до Південного Бугу, де брав участь у славетній і переможній для козаків битві під Батогом. Я к відомо, на час відсутності полков ника в полковому місті призначався «наказний полковник». Проте наказний полтавський пол ковник Іван Іскра за розпорядженням Богдана Хмельницького весною 1652 року відбув до Москви на чолі козацького посольства4. І тоді в Полтаві залишився полковник «на той час», а саме Павло Семенбвич. Як свідчить дослідник історії козацьких полків Володимир Кривошея, «полковники були повними, наказними і «на той час». «В разі, коли у полковому місті залишалося лише незначне прикриття, а полк на чолі з повним полковником виступав в похід, на місці зали шався полковник «на той час» (як правило, отаман городовий полкового міста чи полковий обозний)»5. Але повернімося до особи Павла Семенб вича. Прізвище українських шляхтичів Семе- нбвичів відоме ще з першої половини X V I ст.6 У переліку старшин Полтавського полку (згідно з «Реєстром війська Запорозького» за 1649 рік) знаходимо імена Лена Семенб вича, Гарасима Семенбвича та Михайла Се менбвича7. Щ е один представник цього роду дня итві іодо нта, юго ому Іав- ІО Л - кар, уху, ;ль- і ні- свої Іол- ви- ть у під ков- ЇНИЙ под дана в до тоді тс», ьких ники , «В чише вним >али- зило, :овий аенб- 'еме- I ст.6 юлку кого» иенб- 1 Се ро ду Клим Семенбвич очолював Іркліївську сотню .Чропивнянського полку. 12 козаків з роду Семеновичів — Іван, Денис, Захаря, Анд рій, Ігнат, Фесько, Юрко, Кондрат, Миско, Самійло, Лєсько і Остап — служили в Чер каському полку8. Тому цілком можливо, що на час відсутності в місті повного і наказного полтавських полковників (відповідно Мар- тина Пушкаря та Івана Іскри), полковником «на той час» було призначено Павла Семенб зича, родичі якого перебували у військовому соході. Цілком реальною особою виявився і суддя Полтавського полку Кость Кублиць- хии. У «Реєстрі Війська Запорозького» за 1649 рік він записаний як козак полтавської : тні Петраша Яковенка Кость Кубличенко9. спішна кар’єра перетворює Костя Кубличен- ха на Костя Кублицького. У документах 1668 року він згадується як один з найближчих соратників гетьмана Івана Брюховецького, за протекцією якого стає наказним полтавським полковником10. Про таємну нараду за участю гетьмана Івана Брюховецького, полковників Івана Самойловича, Лазаря Горленка, Костя Кублицького, Василя Дворецького повідом ляє і російський історик С. Соловйов11. Незважаючи на політичні зміни, Кость Кублицький вже за часів гетьманування Івана Мазепи перебуває на одній із керівних посад Полтавського полку. У 1688—1690 рр, Кубли- цький — полковий обозний12. Цілком реальна особа і Андрей Нещинсь- кий, один із суддів Марусі Чурай. Якщо в 1652 році він перебував на посаді городового отамана, то, згідно з документами Полтавсь кого полку, у 1691—1700 рр. А. Нещинський обіймав почесну посаду полкового сотника13. Щодо війта Федора Суховія — то, на мою думку, Федір це батько Петра Суховія (Су- ховієнка) — у 1668—1669 рр. кошового ота мана Запорозької Січі, суперника П. Доро шенка в боротьбі за гетьманські булаву. У цій боротьбі Полтавський полк виступив на боці П. Суховієнка. Прізвище «Юревич» також зустрічається в реєстрі 1649 року. Козаком Краснянської сотні Прилуцького полку записано Кіндрата Юревича. Ці, хоча й розпорошені, але, по суті, унікаль ні свідчення різних документальних джерел X V II ст. дають підстави вважати знайдений Іваном Хоменком текст вироку Полтавського полкового суду таким, що реально віддзерка лює події 18 червня 1652 року. Окресливши коло людей, причетних до су дового процесу, спробуймо розібратися в ситу ації, яка передувала цим подіям, у конкретних реаліях тогочасного українського життя, в осо бистостях, з якими Марусю Чурай звела доля. Однією з цих особистостей був Федір Веш няк, знана й водночас дещо загадкова постать в українській історії X V II ст. Відомо, що він походив з Полтавщини, служив на Запоріжжі в козацькому війську, у 1638 р. став сотником, а в 1648 р. полковником Чигиринського полку, деякий час був наказним гетьманом і помер на початку 1651 р. Проте згідно з офіційним козацьким реєст ром 1649 р., підписаним Богданом Хмельниць ким та Іваном Виговським, Чигиринський полк очолював Федір Якубович, а прізвище Веш няк серед козаків цього полку, записаних до реєстру, не зустрічається. Щ е більше заплу тує ситуацію наведений Михайлом Грушевсь- ким в «Історії України-Руси» перелік призна чених польською владою в 1638 р. реєстрових сотників Чигиринського полку, в якому поряд з іменами Богдана Хмельницького, Федора Якубовича та інших козацьких ватажків зга дується сотник Федір Якубович Вишняк14. На мою думку, запис у реєстрі 1638 р., як доку ментальне свідчення існування двох сотників Федорів Якубовичів у Чигиринському полку, є помилковим. Федір Вешняк і Федір Якубо вич це одна й та сама особа. Річ у тім, що за давнім козацьким звичаєм до родового імені козака досить часто дода вали характеристичне козацьке прізвище, яке підкреслювало унікальну особливість людини, її неповторність15. Слово «Вешняк» означало в X V II ст. назву наплавного млина, що меле тільки весною. Прибутки від використання ISSN 0130-6936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ* 1/2008 млинів — як вітряків, так і вешняків — були досить значними. Часто козацькі старшини (полковники, сотники, осавули) замість гро шових виплат за службу отримували у влас ність земельні наділи і млини. Для чигиринського сотника Федора Яку бовича рангова маєтність у вигляді наплавно го млина-вешняка стала передумовою надання йому козацького прізвища Вешняк. Саме під цим прізвищем він увійшов в іс торію України як один із найближчих друзів і соратників Богдана Хмельницького, як видат ний полководець і політичний діяч. Проте чи є у нас підстави ототожнювати чигиринського полковника Федора Вешняка з персонажем повісті О. Шаховського, чи дійсно він був тес тем Гриця, отруєного Марусею Чурай? Так, певні підстави для цього існують і задокумен товані вони в тому ж таки «Реєстрі Війська Запорозького». Саме в переліку козаків Жа- ботинської сотні Чигиринського полку зустрі чається запис: «Грицько Вешняків зять»16. Як відомо, загальний козацький Реєстр скла дався від вересня 1649 до березня 1650 року. У кожному з 16 полків були свої реєстри, які спочатку складалися сотенними старшинами, потім надсилалися до полкового центру, де уточнювалися й знову переписувалися. З ве дені полкові реєстри надходили до гетьмансь кої резиденції в Чигирині, де під наглядом Ге нерального писаря Івана Виговського найбільш кваліфіковані писарі й підписки військової канцелярії складали й оформлювали загаль ний підсумковий Реєстр. Ця багатоступенева система не могла обійтися без певних зловжи вань, без помилок у написанні імен та прізвищ, а іноді й без подвійного запису в Реєстрі тих самих осіб. Прикладом такого подвійного за пису є знакова постать козацької України пол ковник Антон Жданович, який був записаний козаком осавульського куреня Чигиринського полку1' і одночасно полковником Київсько го полку18. На мою думку, аналогічна ситуа ція виникла і з Грицем, який, як зять Федора Вешняка, був записаний до Чигиринського полку і водночас, як знаний полтавський ко зак, залишився в реєстрі Полтавського полку. І дійсно: у складі Зіньківської сотні Полтавсь кого полку ми знаходимо його ім’я: «Грицко Бобровник»19. Можливість його ідентифікації з Грицьком Бобренком із повісті О. Шаховсь кого очевидна. Я к пише дослідник козацьких прізвищ Р. Осгаш: «Уживання особових іме нувань навіть у суто офіційних документах не було строго регламентованим, відзначало ся різноманітністю форм і нестабільністю їх використання»20. Тому козака Іскру запису вали Іскренком, Тимоша Хмельницького — Хмельниченком, Костя Кублицького — Куб- личенком. Думаю, що Гриця могли називати й записувати як Бобренком, так і Бобровни- ком. Іншого Гриця, пов’язаного з професією «бобровник», у козацькому Реєстрі 1649 р. немає. Щодо цієї досить рідкісної професії цінні відомості подає Д. Бантиш-Каменський: «Был еще особливый род служивых казаков, по требованию гетманов, полковниками и сотниками определяемых, а именно: бобров- ники, стрельцы и пташники. Первые ловили для гетмана бобров, вторые стреляли зверей, последние птиц...»21. Рід Гриця, очевидно, був пов’язаний саме з професією «бобрівник». Це підтверджується і його реєстровим записом саме до Зіньківської сотні, територія якої сла вилася бобровими угіддями22 і була для Гриця родовою батьківщиною. Розглядаючи коло осіб, причетних до жит тя і долі Марусі Чурай, необхідно зупинитися на постаті, яка в політичній історії козацької України була далеко не другорядним персо- нажем. Йдеться, власне, про козака, який, згідно з легендою, був закоханий в Марусю і в день виконання їй смертного вироку з’явився в Полтаві з універсалом Богдана Хмельницько го про помилування. Отже, козак Іскра. У реєстрі Полтавського полку 1649 р. він записаний як Іван Іскренко, другим у спискуо після полковника Мартина Пушкаря. Його батько гетьман Яків Іскра-Остряниця (один з керівників антипольського повстання 1637— 1638 рр.), який після поразки повстання пе рейшов на територію Московської держави ІРтзШтйшшщйшв і заснував козацьке місто Чугуїв, загинув у 1641 р. Після смерті батька Іван повертається до Полтави й оселяється в слобідці, яку пізніше назвали Іскрівкою. Вже в липні 1649 р. І. Іск ра залишається замість Пушкаря наказним полковником, виконує особисті дипломатичні доручення Богдана Хмельницького і стає од нією з найвизначніших постатей козацької дер жави. Ч ому можливостей отримати у гетьмана універсал про помилування коханої дівчини в Івана Іскри було більш ніж достатньо. Подальша доля І. Іскри склалася трагічно. Він підтримав Мартина Пушкаря в бороть бі з Іваном Виговським і загинув у 1658 р. в бою під Лохвицею. Жалібно співали про його смерть у тогочасній козацькій думі: «Згаснув тоді Іскра, імівший світити». Син Івана, пол тавський полковник Іскра (теж Іван) був стра чений разом з Василем Кочубеем за наказом гетьмана І. Мазепи в 1708 році. З а зраду. А тепер повернімося до подій 1637— 1638 рр., до постаті батька Марусі — майже невідомого героя козацького повстання Гордія Чурая. У 1834 році в Москві вийшов збір ник українських народних пісень, половина з яких була записана на Полтавщині Михайлом Максимовичем. Серед цих пісень є й пісня про смерть Чурая: О рлику , сизий орлику, молодий Чураю, Ой забили ж тебе ляхи та в своєму краю. Ой забили ж тебе ляхи із твоїм гетьманом. Із твоїм гетьманом, що паном Степаном. Про смерть полкового осавула Чурая зга дується також в «Історії Русів», автором якої вважався білоруський архієпископ Георгій Ко- ниський23. На мою думку, Гордій Чурай брав участь у повстанні 1637 р. як осавул охочекомоино- го, тобто нереєстрового, полку під військовим проводом «наказного гетьмана» нереєстрово го козацтва, одного з найвидатніших керівни ків цього повстання Карпа Скидана24. Тому логічно в текст пісні, записаної М. Максимо вичем, внести уточнення щодо особи гетьмана, а саме — замість вигаданого «Степана» впи сати «Скидана»: Ой забили ж тебе ляхи із твоїм гетьманом. Із т воїм гетьманом, що паном Скиданом. Це уточнення набагато більше відповідає історичній правді. Я к відомо, після поразки під Боровицею реєстрова старшина для збереження власно го життя видала на розправу польській владі керівників і найбільш активних учасників пов стання: «Видали старших наших... Павлюка і Томиленка з кількома іншими, а Скидана, тих бунтів провидцю, що втік, всі загалом обовязуємося віднайти і до рук ясновельм. п. гетьмана приставити»25. Серед цих «кількох інших», виданих на розправу, вірогідно, був і Гордій Чурай. Публічна страта повстанців від булася у Варшаві в жовтні 1638 р. Під час виступу на варшавському сеймі київський католицький єпископ Соколовсь- кий, згадуючи страчених, висловив побою вання, щоб «з тих голів, які тепер бачимо на палях... знову свавілля не піднялося»26. Про те свавілля піднялося через 10 років і, як не дивно, під проводом чигиринського сотника Богдана Хмельницького, того самого, який у грудні 1637 р. власноручно підписав акт про видачу провідників повстання й козацьку ка пітуляцію. Події 1638 року, коли Павлюк і Гордій Чу рай були страчені у Варшаві, а Богдан Хм ель ницький і Федір Вешняк за розпорядженням польської влади стали сотниками Чигиринсь кого полку, засвідчують, шо тема зради була актуальною для України не тільки в особисто му, але й у соціальному плані27. Пізніше Ми кола Бажан напише про славетного гетьмана: Б уло всього : і зрад, і згод , І перша слава Ж овт их В од . І сяйво З олот и х воріт, В сього було за плином літ . IS S N 0130-6936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ* 1/2008 Для Марусі Чурай і Богдан Хмельниць кий, і Федір Вешняк були зрадниками її бать ка, а зрада її любого Гриця, що одружився з дочкою Вешняка була продовженням тієї дав ньої зради. На початку 1652 року політичне становище Богдана Хмельницького похитнулося. Піс ля поразки під Берестечком, після укладення з поляками катастрофічної Білоцерківської угоди, після страти ним видатних козацьких полководців Лук’яна Мозирі, Матвія Гладко го, Івана Хмелецького проти гетьманування Хмельницького виступила як частина козац тва, так і селяни. Настало загальне обурення «проти Хмельницького, як деспота і зрадника, лядського прислужника»28. Тема зради знову стала актуальною. Саме в цей час (швидше за все в травні 1652 р.) і відбулась Марусина помста. Полтавський полк під проводом Мар тина Пушкаря виступив у похід уже без Гриця Бобренка. У червні ситуація в Україні різко змінюєть ся. Після блискучої перемоги козацьких військ під Батогом, після вигнання польської шляхти з Лівобережної України влада Богдана Хмель ницького і його авторитет знову стають загаль новизнаними. І тоді, як не дивно, з ’являється унікальний (для нашої теми) документ, підпи саний гетьманом 27 вересня 1652 р., — «Уні версал до всіх музик Задніпров’я». У цьому універсалі вперше документально засвідчено ставлення Богдана Хмельницького до музики як до невід’ємної частини державної політики. Відомо, що в козацькому війську музи ка відігравала об’єднуючу і агітаційну роль, українська дума й українська пісня сприяли самоідентифікації народу. Документи засвід чують про використання Богданом Хмельни цьким музикантів-кобзарів як для пропаганди ідей козацької революції, так і для роз’яснення серед населення своєї часто дуже складної і неоднозначної політики. Це знаходить під твердження в текстах багатьох дум та історич них пісень, що дійшли до нашого часу. Тому «Універсал», у якому йдеться про об’єднання всіх музик Задніпров’я в один цех під проводом цимбаліста Грицька Ілляшен- ка — Макущенка і наказується підкоряти ся йому як самому гетьману29, сприймається з одного боку як бажання посилити вплив гетьманської влади на музик, а з іншого — протистояти опозиційним настроям («А бодай того Хмеля перша куля не минула...»), що іс нували серед частини українських кобзарів і музикантів. Для теми нашої розвідки надзвичайно ці кава постать згаданого в універсалі музичного цехмістра Грицька Ілляшенка — не тому, що він був довіреною особою гетьмана, а через його (на мою думку) особливу роль в розпов сюдженні пісень Марусі Чурай. Судячи з Реєстру Полтавського полку за 1649 р., ім’я цимбаліста Ілляшенка було в Пол таві достатньо відомим. Це підтверджує запис у переліку козаків осавульської сотні: «Ілляш цимбалістого брат»30. Підтвердженням того, що мова йде саме про родича цимбаліста Ілля шенка, є прізвище записаного поряд козака Манка Ілляшенка. Вірогідно, що Ілляш був братом Грицька Ілляшенка, а Манко Ілляшен- ко — це родич, а можливо навіть син Ілляша. Тому можна зробити попередній висновок про те, що вже в 1649 році Грицько Ілляшенко був знаним полтавським музикантом, а можливо й цехмістром полтавського музичного цеху31. У козацькому Реєстрі І Іолтавського полку зустрічаються прізвища, пов’язані або з музич ною професією, або з нахилом козака до гри на музичному інструменті чи до співу. Це Яцко Дудка, Кондрат Дудка. Федорець Дудка, Протік Дудка; Фесько Скрипка, Іван Скрип ка, Лукаш Скрипка; Ян Сурмач, Лесик Сур- маченко; Іван Бубонистий, Гаврило Співачен- ко та Кирик Соловей. У Полтавському полку було й кому грати, і кому співати. А якщо до цього переліку додати таку постать, як про фесійний музика цимбаліст Грицько Ілляшен ко, то Полтавський полк можна вважати най- музичнішим у козацькій армії. Тому пісні, які створювала Маруся Чурай, підхоплювалися насамперед козаками Полтавського полку, а під час військових походів вони розповсюджу- ІРтзШт й яшщр&вш залися по всій Україні. Власне, вже за життя її .уя стає загальновідомим (тим більше, що всі знали про трагічну долю її героїчного батька), і подальша історія її життя в народній пам’яті поступово набувала легендарних рис. Чому ж тоді легенда про Марусю Чурай була літера турно зафіксована лише в X I X ст., чому саме російський письменник князь О. Шаховський зперше опублікував твір про Марусю, порів нявши її з геніальною давньогрецькою поете сою Сафо? Чому? Частково відповідь на ці питання дав свого часу Микола Васильович Гоголь. У 1833 році в статті «О малороссийских песнях» він зазна чив: «Лише в останні роки, в ці часи прагнен ня до самобутності і власної народної поезії, звернули на себе увагу малоросійські пісні, до того приховані від освіченого суспільства і за тримані в одному народі». Саме українська інтелектуальна еліта пер шої третини X I X стм яку М. Гоголь називає «освіченим суспільством», і дала поштовх тому «прагненню до самобутності», що згодом трансформувалося в національну ідею. Серед цієї еліти були видатні вчені, поети, компози тори, художники, педагоги, військові і держав ні діячі: Іван Котляревський, Григорій Квітка- Основ’яненко, Микола Гнідич, Іван Мартос, Павло Білецький-Носенко, Олександр Ли- зогуб, Євген Гребінка, Петро Гулак-Арте- мовський, Іван Сошенко, Михайло Максимо вич, Андрій Стороженко, Осип Бодянський, Левко Боровиковський, Іван Розковшенко, Амвросій Метлинський, Микола Маркевич, Орест Євецький, Опанас Шпигоцький та, врешті, і сам Микола Гоголь. Незважаючи на різні професії, різні політич ні уподобання, різні погляди на майбутнє Ук раїни, їх усіх об’єднувала любов до української історії, українського слова, української пісні. Подальша доля цього сюжету знайшла своє втілення вже в українській літературі від Олек сандра Шкляревського і до наших днів. Але вічна тема пошуку імен творців українських пі сень залишається актуальною і на сьогодні. Як сказала Леся Українка: Були й за гет ьм анів співці; З них деяк і вічнії співи злож и ли , А як їх наймення? і д е їх могили. Щ о б скласт и хоч пізні вінці! Тому коло Марусі Чурай, коло збирачів кожної правдивої краплини її життя, коло прихильників її генія збільшується, ім’я М а русі стає символом вічності українського наро ду, вічності нашої землі. І летять у нашу душу її пісні «Віють вітри», «Засвіт встали козаченьки», «Котилися вози з гори», «Болить моя головонька», «Хилилися густі лози»... І босонога чорнява дівчина, як і сотні років тому, тривожить наше серце своєю долею: Д авно минулося... Т ільки слава сонцем за с ія л а ! 1 Кпуфман Л еонид. О популярных украинских пес- нях и их авторах. — М., 1973. 2 Ведле — відповідно до. 3 Квестом — за результатами слідства. 4 Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. — Л ., 1990. — С. 278. 5 К ривош ея В. Генеалогія українського козацтва (нариси історії козацьких полків). — К., 2002 . — С. 2 6 -2 7 . 6 Я ковенко Н. Українська шляхта з кінця X V I до середини X V III ст. (Волинь і Центральна Украї на). — К„ 1993. — С. 49. 7 Реестр війська Запорозького 1649 року. — К., 1995. — С. 4 0 7 - 408 . 8 Там само. -— С. 6 3 —91. 9 Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. — Л ., 1990 — С. 278. 10 В ели ч ко С ам ійло. Літопис. — К., 1991. — С. 78. 11 С оловьев С. Сочинения. История России с древ нейших времен. — Кн. IV. — Т. 11—12. — М., 1991. — С. 351. 12 П авленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратни ки та прибічники. — К., 2004 . — С. 565. 13 Там само. 14 Груш евський М. Історія України-Руси. — К., 1995. — Т. V III. — С. 316. ь Більш детально це питання розглядається в статті «Козацькі прізвища», вміщеній у малій енциклопе дії «Українське козацтво» (К ., 2002 . — С. 250). 16 Реєстр Війська Запорозького 1649 року. — К., 1995. — С. 40. ДО ISSN 0130-6936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ* 1/2008 17 Реестр Війська Запорозького — С. 29. 18 Там само. — С. 291. 19Там само. — С. 412. 20Там само. — С. 505. 21 Бант ыш -К ам енский Д. История Малой Рос сии. — К., 1993. — С. 475. 22 Про це свідчить, зокрема, назва села Бобрівник Зіньківського р-ну Полтавської обл. Про «бобрів- ників» також див. статтю в «Українській радянській енциклопедії», т. І. 2Чсторія Русів. — К., 1991 — С. 97. 24 Про К. Скидана див.: Грушсвський М. Історія Ук раїни-Руси. — К., 1995. — Т. VIII. — С. 2 5 9 -3 0 4 . 2,Там само. — С. 275. 2ьСмолій В., С т епанков В . Богдан Хмельниць кий. — К.. 1995. — С. 68. 27 В тогочасній думі «Про Сулиму, Павлюка, ще й про Яцька Остряницю» співалося: «А старшини боро- вецькі лиш про себе дбали, ГІотоцькому Павлюка самі упіймали». 28 Груш евський М . Історія України-Руси. — К., 1996. _ Т. IX . — С. 420. 29 Універсали Богдана Хмельницького. — К., 1998. — С. 131. 30 Реестр Війська Запорозького 1649 року. — К., 1995. — С. 409. 31У переліку козаків Полтавського полку знаходимо ще двох Ілляшенків: Павла і Максима. In this article Marusya Churay*s (a character famous in story and song) life history is researched. On the basis of real events and historical facts the author tells about people who were related to the life of this personality.

Коло Марусі Чурай

Institution

Ähnliche Einträge