Магічність буковинської Маланки: традиції та сучасність
The author of the article describes Malanka holiday in Bucovina in traditional and modern aspects.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Народна творчість та етнографія |
|---|---|
| Datum: | 2008 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43271 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Магічність буковинської Маланки: традиції та сучасність / Г. Кожолянко // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 1. — С. 98-106. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859477198607482880 |
|---|---|
| author | Кожолянко, Г. |
| author_facet | Кожолянко, Г. |
| citation_txt | Магічність буковинської Маланки: традиції та сучасність / Г. Кожолянко // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 1. — С. 98-106. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнографія |
| description | The author of the article describes Malanka holiday in Bucovina in traditional and modern aspects.
|
| first_indexed | 2025-11-24T11:41:26Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0130-6936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ* 1/2008
МАГІЧНІСТЬ БУКОВИНСЬКОЇ МАЛАНКИ:
ТРАДИЦІЇ ТА СУЧАСНІСТЬ
Георгій к о ж о л я н к о
?У давні дохристиянські часи відзначення
початку року мало характер як релігійного,
так і світського свята. На Буковині й донині
збереглось у досить значній багатогранності
освячення початку нового року, яке носить на
зву Маланка і входить до циклу різноманітних
дійств зимової календарної обрядовості.
Відомий український письменник другої
половини X I X ст. Юрій Федькович зробив
опис Маланки на Буковинській Гуцульщині:
«Котра найкраща й найчесніща дівчина пере
бирала ся за Маланку. Один парубок за Васи
ля (Чильчика), другий за короля (Місяця), а
третій за Діда-Змия з білов та довгов бородов.
Маланка мала зірку (звізду) на чолі, була при
брана у самі цвіти і мала з собов три подру-
жечки з рожевими деревцями, котрі подібно,
як она сама, були прибрані. Василь (Чильчик)
був перебраний за ратая (оратаря), с чеиигами
або з серпом у руках; а Король з новим міся
цем на чолі, а яко мисливець з сагайдаком і лу
ком. Решта ледінів була то за плугатарів, то за
мисливців перебрана; плугатарі водили з собов
вола або барана, мисливці оленя або сокола, а
Змий-дід, нарешті, убраний у буйволову шкі
ру і оперезаний гадюками, водив з собов тура
або цапа, мав велику косу у руці і три гробарі з
рускалями за поплічників. Так ходила Малан
ка хата від хати » [2, 657].
Отже, свято Маланки бере свій початок ще
з дохристиянських часів, коли люди обожню
вали природу й вірили в духів та душу (мали
анімістичний світогляд).
Щоб зрозуміти назви головних дійових
персонажів буковинської Маланки, звернімо
ся знову до повідомлень Ю. Федьковича, який
писав: «Наші праотці, доки ще поробили їх
християнами, то вірували у одного лиш Бога,
у святого Прабога, вседержителя, творця неба
і землі... А Прабог, казали, мав одну доньку,
Ладу-Землю або Царицу-Водицу, і два сини:
одного доброго, а другого злого. Того доброго
називали Лад, Царь-огонь, Світ, Світовид, Бі~
лобог, Дажбог, Хорош, Доброгість, Радогість
і так далі, а того злого Змий, Зима, Смок, Ад,
Гад, Пек, Пскол, Біс, Чорт, Чортовид, Ворог,
Див і так далі. Лад орудував світлом, теплом,
літом, усім добром, а Ад потемком, студенев,
зимов і усим лихом, ворогував на свого брата
Лада і творив ему яку лиш міг пакість, а то з
ненависти, зависти і злости за того, що отець
І Ірабог дуще любив Лада і ему дочку свою
Ладу за сопругу дав, а Ада-Змия не тілько що
без пари лишив, его ще до того і в пекло, Пре-
споднє, нетрудне завдав.
А Лад з Ладою, приповідали наші праотці,
мали также два сина і одну доньку. Найстар
ший син звав ся Лад-Сонечко, молодший Ко-
роль-Місяць, а донька звала ся Весна-Маяна.
Але Лад-Сонечко... ділав трояко: перший раз
яко Безсильчик, то ест зимове, слабе, моло
деньке сонечко, ніби то малий хлопчик, відтак
яко Сильчик, то ест весінне, дуже сонечко,
ніби то парубок, поборовший зиму, а нарешті
яко Васильчик, то ест сонечко у найбільші свої
силі, ніби то муж і царь всего світа. Для того
ж і образували его яко узброєного рицаря на
білому кони, Сильчика яко ратаря-плугатаря
с плугом і волом-Баланом, а Безсильсика яко
малого хлопчика без зброї. Сильчика призна
ли опісля Чильчиком і Васильчиком, а Маяну-
Маланов або Маланков».
Далі Ю. Федькович, вказуючи, що мала-
ночна коляда є найкращою серед успадкова
них від праотців, зазначає: « ...У вісім день по
празднику Ко-Ладі святкували они і праздник
Маланки, перебравши одну дівчину за М а
ланку, одного парубка за Чильчика, другого
за Місяця, третього за Змия-діда з зелізною
бородою, а решту дівчат і парубків за поїзд
Маланки, Чильчика, Місяця і Змия, і ходили
так хата від хати» [2, 655, 658—659].
З інших джерел відома легенда, в якій
розповідається, що за часів царювання Ірода
розлючений можновладець розпорядився стя
ти голови хлопчикам від народження до двох
років. Матері дуже горювали. І тоді чоловіки
вирішили одягати на себе маски, щоб таким
чином розвеселити глибоко засмучених ма
терів [11, 1].
Існує й таке уявлення, що Маланка — дів
чина, яку поганський цар Ірод послав органі
зувати маскарадне видовище, аби розвеселити
сумний люд. Маланка впоралась із завданням.
Перебралася на Смерть і глумилася над вели
ким горем. Від того маскараду новорічне видо
вище дістало назву «Маланка». З уведенням
християнства маланкування вважалося язич
ницьким звичаєм і переслідувалося церквою.
Збереглося навіть прислів’я: «Як си зганьбиш,
вижену, як Маланку з двору» [10, 110].
З а однією з християнських легенд, Малан
ка — дочка знатних батьків, яка після заміжжя
разом із чоловіком присвятила себе Богу. І Іод-
ружжя поселилось у монастирі, а все своє май
но віддало на благочинні справи: викуп полоне
них християн, спорудження церков тощо.
Тож вечір перед Новим роком на Буко
винській Гуцульщині чоловіки називають,
«Меланія», а жінки — «Святвечір Василів».
Молоді жонаті чоловіки й старші парубки зби
раються гуртом, один перебирається на князя
Василя, другий — на княгиню Маланку. За
М аланку вбирається парубок, який уміє доб
ре жартувати. М аланка сама не ходить — має
свій «почот» (почет): Орача з чепігами від
плуга, Сівача з сівнею через плечі, Цигана
(з намащеним сажею лицем), Єврея-оренда-
ря (йому роблять маску з клоччя), Орендар
ку, Ж андарма (якого вбирають у жовнірську
шапку, а в руки дають кіл замість зброї), Діда
й Бабу, Ведмедя, Козу, Ж уравля, Чорта [2,
577]. На почет перебирається решта парубків.
Маланкувати ходять майже до кожної хати
і там піснею просять дозволу «замаланкувати».
У містечку Глибока, що в передгір’ї, звернення
звучить так:
Ой господарю, господарочку,
Пусти в хату Маланочку,
М аланочка чисто ходить,
Ніччю в хаті не нашкодить.
Як нашкодить, то помиє,
їсти зварит ь та й накриє.
Добрий вечір! [1, 4].
Подібне за змістом звернення трапляється
і в інших селах Буковини [13, 1].
У селі За дубрівка (Прутсько-Дністровсь-
ке межиріччя) зафіксовано таке Маланчине
прохання: «Гой ґаздо-господарьочку, пусти до
хати Маланочку, будем тобі щедрувати, добра
й щастя бажати» [і, 6].
Дії маланкарів у хаті дослідник-етнолог
О. Курочкін спробував класифікувати за їх
спрямованістю: господарська та шлюбна магія;
імітація хатньої роботи господині; пародію
вання сімейних стосунків чоловіка й жінки;
ігрово-еротичні, гумористичні та сатиричні
сценки; елементи сімейно-обрядових драм
(весілля) та ін. [8 ,1 4 0 —160].
У хаті під час співів М аланка, скажімо, за
мітає віником від дверей до стола або вмочує
в розведену глину віник і «миє» ним лавки,
двері. Дід то свариться з Бабою, то знов об
німається. Циган нишпорить усюди і просить
солонини, бо, мовляв, дитина ошпарилася і
треба її змастити. Циганка кладе дитину на
лавку, сама починає ворожити. Ведм ідь тан
цює, К оза грає на скрипці, а Ж уравель виби
ває в бубон. Хтось інший старається вхопити,
що потрапить під руку: хліб, ковбасу. А Ж ан
дарм стереже порядок, аби щедрівники в хаті
не зробили якого збитку [2, 579].
У селах Буковинського Прикарпаття «Ма
ланка» відбувалася за сценарієм, подібним до
дійства «Кози»: Смерть раптово вбивала дів
чину косою, тієї ж миті Д ід починав випрошу
вати в господаря гроші, щоб найняти лікаря.
Отримавши гроші, Д ід звертався до Ф ел ьд
шера з проханням приступити до лікування.
Той брався до діла, втім, не до лікування, а
радше до милування, що сердило Діда. На цьо
му його ревнощі не закінчувалися, бо до Ма
ланки, яка оживала, залицялися то Стрілець,
то Чорт, то захмелілий Піп [177, 47].
ISSN 0130-6936 • НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ* 1/2008
У наш час цікаво відбувається новоріч
не маланкування у низці сіл Буковинського
Передгір’я (Великий Кучурів, Снячів, Тисівці,
Червона Діброва, Кам’яна, Михальча). Так, у
с. Тисівці маланкарі (хлопці) поділяються за
віком. Хлопчаки 12—15 років організовують
«Малу Маланку». Юнаки, які досягли 17—18-
річного віку, збираються в «Середню Малан
ку», а парубки, які відслужили в армії, — у
«Стару Маланку». Бувають ще невеликі гур
ти (5—6 осіб) «Маланок», які ходять вітати з
Новим роком переважно близьких родичів і
знайомих. У них беруть участь особи чоловічої
статі різного віку [9, 11].
Підготовка до маланкових обрядодійств
здійснюється заздалегідь, приблизно за місяць
до Нового року. Хлопці шиють новий або ремон
тують минулорічний одяг для рядження, плетуть
батоги-гарапники з повісма, якими під час ма
ланкування «троскають» (створюють звуковий
ефект, подібний до пострілу з пістолета). Також
розучують слова маланчиних пісень та текстів.
«Стара Маланка» складається з двох час
тин: «Диґанії» та «Саржі». Крім того, «Ма
ланку» супроводжує група музик (4—5 осіб із
духовими інструментами: трубою-«прімкою»,
тромбоном, бубном. Серед музичного супро
воду буває також гармонь або акордеон). До
складу «Маланки» входять ще Світляні,
Це хлопці, одягнені у звичайний одяг, які не
суть світло — ліхтар зі свічкою, зроблений з
прозорого матеріалу у вигляді багатораменної
зірки, півмісяця, сонця. Один хлопець із гру
пи «Диґанії» несе великий ліхтар, який нази
вається «бомбою».
«Саржа» складається з дійових осіб без
масок: т. зв. кадетів, шандарів, турків, мо
лодиць. Очолюють її (і всю «Маланку») два
перевдягнених у генеральський одяг калфи-
генерали.
Друга частина «Маланки» — «Диґанія» —
це ряджені: жиди, цигани, Ведмідь, Смерть.
На роль Ведмедя вибирали сильного, сміли
вого і вправного хлопця, який міг би захистити
Маланку від можливих нападників із інших ва
таг, а також виграти турнір-боротьбу ведмедів.
Смерть зазвичай одягнена у біле вбрання,
на голові в неї маска у формі черепа, на грудях
намальовано чорною фарбою перехрещені кіс
тки. Ходила вона з косою.
Святкування Маланки у с. Стрілецький Кут (2 0 0 5 р.)
Перед початком маланкування, напередод
ні Нового року (ввечері 13 січня), всі учасники
«Маланки» виходили на сільський майдан або
на сільське пасовисько (толоку) і там танцюва
ли перший танець, присвистуючи і троскаючи
батогами. Вважалося, що пертий і останній
танець «Маланка» не повинна виконувати у
дворі господаря. Існувало повір’я, що недотри
мання цього звичаю може заподіяти шкоду в
майбутньому як маланкарям, так і господарям.
У с. Тисівці збереглася пам’ять про те, що в
кінці 80-х років X X ст. «Маланка» танцю
вала перший танець на мосту через сільську
річку Тисовець. Навесні, під час паводку, вода
забрала міст. Жителі села потрактували це як
кару за порушення звичаю предків.
У період входження Буковини до складу
Австро-Угорщини та Румунії керівник «Ма
ланки», старший хлопець — Калфа — звер
тався по дозвіл маланкувати до сільської уп
рави, повідомляв кількісний і персональний
склад маланкарів. У радянський час маланку
вання в новорічну ніч і в день Нового року за
старим стилем (13—14 січня) було заборонене.
Партійні організації, сільські ради сіл і міст
Буковини організовували бригади агітаторів із
вчителів, лікарів, студентів, які чергували на
вулицях, переслідували гурти «Маланок» (ла
мали світла, зривали маски і т. ін.), стежачи,
щоб маланкувань у населеному пункті не було.
Натомість дозволялося маланкувати 1 січня.
Оскільки в селах Буковини традиційно від
значали Новий рік 14 січня, то 1 січня госпо
дарі «Маланку» не приймали. Тому «Малан
ка» ходила маланкувати 1 січня до сільського
комуністичного активу та в сільський клуб чи
будинок культури. Молодь, попри заборони і
переслідування, продовжувала маланкувати
на Новий рік за старим стилем. Виходило так,
що дійство 1 січня було ніби репетицією, а в
ніч на 14 січня нелегально ходила «Маланка»
справжня.
Дійові особи «Диґанії», приходячи на
подвір’я господаря, починали «читарали-
ти» — виголошувати куплетами або фразами
різні бувальщини, побажання. Часто в змісті
«читаранок» були гумористичні й навіть со
роміцькі тексти. Якщо господарю не подоба
лися такого змісту «читаралання», то «чита-
ральник» міг бути вигнаний з подвір’я або й
дістати прочухана. Закінчивши «читаралити»
й шуміти дзвінками та батогами-гарапниками,
«Диґанія» виходила з подвір’я на вулицю, а
її місце займала «Саржа», яка співала пісню
«Ой чинчику-васильчику» і танцювала. Один
із членів «Саржі» носив із собою сумку-бріф-
ташку для грошей, які отримувала «Маланка»
від господарів за маланкування. Зароблені
гроші розподілялися таким чином. Частину
виплачували найнятим для «Маланки» му
зикантам, читаральникам та світлачам. В авс
трійсько-румунські часи за отримання дозволу
на маланкування «Маланка» повинна була за
купити для бідних дітей села певну кількість
одягу та взуття. Решту грошей використову
вали для новорічного бенкету та оплати музик
сільських танців.
Як уже згадувалося, серед персонажів
«Маланки» були Д ід та Баба. Дід ходив із
ціпом, виваркою, полонником, ножицями для
стриження овець, а Баба з ручною кожівкою-
прялкою та згортком у вигляді сповитої дити
ни. Д ід запитував, чи не потрібно молотити
збіжжя, варити сир-будз або стригти овець.
Баба ж зверталася до господарів під час ма
ланкування зі словами: «Подаруйте В асиль -
чикові на сорочку та труси».
Серед атрибутів буковинської «Маланки»
траплялись і фалічні символи. Виготовляли їх
із качана головки капусти, з моркви та ін. Но
сили фалічні символи діди, підвішуючи спере
ду до пояса.
У другій половині 80-х років X X ст. (за
горбачовської перебудови) серед дійових осіб
«Маланки» з’явилися фінінспектори, мірни
ки та обліковці, міліціонери, авт оінспект о
ри, які зверталися до людей з вимогами всту
пати до колгоспу, брати облігації державної
позики, здавати збіжжя та реманент у колгосп,
нараховували плату за роботу в колгоспі —
трудодні. Тобто висміювалася колективізація
та будні колгоспного життя. Автоінспектори
ISSN 0130-6936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ* 1/2008
зупиняли автомобілі й перевіряли документи,
імітували технічний огляд автомобілів, вимага
ли хабара за буцімто скоєне порушення правил
руху тощо. Одягнені у старомодний міський
одяг, вони носили з собою велику «реєстрацій
ну книгу» та мірний інструмент — каблуку.
Обов’язково у складі «Диґанії» мали бути
Чорт, Лікар, Пан, Пані, Циганка. Чорт ви
являв особливу активність при вході «Малан
ки» на подвір’я. Він міг залізти на дах хліва,
а то й хати, бігав з мітлою в руках, кривляв
ся і все кричав, що забере всіх у пекло. Якщо
Циган водив за ланцюг Ведм едя , то Циганка
займалася ворожінням на картах.
У разі зустрічей кількох гуртів «Маланок»
Ведмеді виходили наперед і починали боро
тися один із одним до повалення котрогось на
спину. «Маланка», Ведм ідь якої переміг, мала
право маланкувати в тому куті села, звідки
був гурт переможеного Ведмедя. Часто мас
ку і всю голову Ведмедя обмотували колю
чим дротом. Ведм ідь як таран виступав проти
нападників, намагаючись головою з колючим
дротом поранити противника. Такий «обладу-
нок» запобігав травмам голови під час нічних
сутичок «Маланок». Одяг Ведмедя, крім мас
ки, складався зі шкіряних штанів та короткого
кожушка з вивернутою назовні шерстю. Ко
жух був підперезаний шкіряним ременем.
Усі маланкарі особливо оберігали світла,
які були головним атрибутом обряду. Втрата
світел означала, що «Маланка» розбита і далі
маланкувати не має права.
Ведмеді з різних «Маланок» (у селі їх мог
ло бути чотири-п’ять) у день Нового року за
старим стилем (14 січня) у центрі села на май
дані в присутності жителів та гостей в обід
ню пору влаштовували між собою кінцевий
турнір-боротьбу: хто кого повалить на землю.
Учасники різних «Маланок» ставали в коло,
потім опускалися на одне коліно і чекали ре
зультату боротьби. Якщо Ведмеді були рівної
сили, то боротьба затягувалася на тривалий
час. Спостерігачі викрикували підбадьорливі
слова. Великі «Маланки» могли мати 2 ~ 4
Ведмедів, але боровся на турнірі лише один.
Ведмедя, який переміг, ватага піднімала на
руки і з вигуками «ура!» — виносила за межі
майдану. Коли підходила чергова «Маланка»
з іншого кута для боротьби, то Ведмідь-пере-
можець знову боровся, аж поки не залишався
один, найсильніший Ведм ідь із «Маланок»
усього села, що носив цей титул до наступного
свята Нового року.
Турніри ряджених учасників «Маланки»
відбувалися і в інших регіонах України. Так,
на Тернопільщині (с. Милівці Чортківського
району) з різких кутів села відбирали по два
персонажі, які накреслювали коло-ринг, де
мав відбуватися турнір. У центр кола виходи
ли два суперники в масках ведмедів і починали
боротьбу. Потрібно було повалити противника
на землю всіма можливими способами. У цій
боротьбі не було вагових чи вікових категорій.
Також не обмежувався час поєдинку. Боро
лися до перемоги одного з борців. Якщо ре
зультат двобою був сумнівним, то відбувалися
повтори до трьох разів. Найсильніший боров
ся по черзі з усіма претендентами. Тому той,
хто вступав у боротьбу на останній стадії, мав
більше шансів перемогти, оскільки попереднє
змагання ослаблювало суперника.
Мешканці кожного сільського кута гаряче
підтримували криками свого Ведмедя. Пе
реможця вся команда та жителі кута підкили
тричі вгору з криком «ура!» — «гуркали».
Оскільки змагання відбувалося зазвичай
на снігу, де, як відомо, слизько, то Ведмеді
одягали на ноги спеціальні металеві шипи —
«рачки», якими користуються взимку при
ходінні під гору або по льоду.
Порядок змагання визначався жеребом.
У X I X та першій половині X X ст. в турнірі
поряд з ведмедями змагалися жиди, смер
ті, чорти. У загальний залік ішов виступ
кожного учасника. Якщо ведмеді боролися
до повалення суперника на землю, то жиди
вели суперництво у вмінні обхитрувати один
одного, робили різні витівки, смерті боролись
ударами дерев’яних кіс, намагаючись вибити
одна в одної з рук косу. Чорти перетягували
мотузку або боролися, подібно до ведмедів,
(Ш ш т пш ффшФш
але групою — три на трьох суперників [1. —
2000. - Т. 1, с. 13-17].
Той кут, який переміг, мав право органі
зувати на своєму майдані сільський вечір або
сільські танці.
Турніри ведмедів, або масок, є залишком
магічних дій — боротьби між зимою і літом,
протиборства добра зі злими, нечистими сила
ми. Падіння і качання по землі було пов’язане
з магією родючості. На наш погляд, обрядо
ва боротьба молодих хлопців на початку року
була ініціацією, формою виховання, загарту
вання молодих членів спільноти •— усього села
чи кута.
У X I X — на початку X X ст. в Україні
маланкувати ходили й дівчата, які вибирали
найкращу з-поміж себе й одягали її Молодою.
Інша з дівчат вбиралася за М олодого — Ва
силя. Уся дівоча ватага називалася дружками.
Дівчата до хати не заходили — щедрували під
вікном. А господарі давали Скарбнику гро
ші — Малайці на вінок[3,145].
У селах Буковинського Передгір’я (В. Ку-
чурів, Снячів, Тисівці та ін.) хлопці органі
зовували колективний сільський танець за
участю ряджених, влаштовували колектив
ну трапезу після турніру-боротьби ведмедів
[1. — 1998. — Т. 14, с. 10].
У містечку Вашківці, що розташоване в
передгір’ї Буковини, «Маланка» імітувала
сцени сімейної обрядовості. Одного року ма-
ланкарі перевдягались у костюми весільних
чинів (молодої і молодого, весільної матки й
батька, дружбів і дружок, старост, священика
та ін.). Приходячи на подвір’я якогось госпо
даря, маланкарі імітували етапи весілля. Му
зиканти, які були у складі «Маланки», здійс
нювали музичний супровід весільного обряду.
До господаря і господині, які виходили з хати
до «Маланки», підходили старости і почина
ли проголошувати текст сватання. Імітувався
обряд рвання барвінку та вінкоплетення. Далі
священик «вінчав» наречених при весільних
свічках. Потім було частування, сцена заби
рання молодої, а також весільні танці.
Наступного року «Маланка» імітувала об
ряд хрестин. Щ е через рік Вашківська «Ма
ланка» показувала обряд поховання покій
ника. Тільки через кілька років сценарій
повторювався.
Під час святкування Маланки на Буковинському Передгір’ї ( 2 0 0 0 р.)
ISSN 0130-6936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ* 1/2008
У X I X та першій половині X X ст. «Ма
ланка» в день Нового року (14 січня) після
обіду йшла очищатись у воду річки Черемош.
Не звертаючи уваги на температуру повітря
та води, маланкарі входили у воду і в такий
спосіб очищались. Якщо річка була під кри
гою, то прорубували ополонку на мілині і по
черзі стрибали з льоду у воду. Ця обрядодія
збереглася і до наших днів. Тільки зараз «Ма
ланка» не ходить до Черемошу, а очищається
у воді невеликого рівчака, який протікає через
містечко.
У Буковинському Передгір’ї (в селах Ваш-
ківщини) до наших днів збереглася маланко-
ва обрядодія купання дійових осіб Маланки у
воді. Після нічного маланкування та денного
вітання (14 січня) від центрального майдану
поселення всі ряджені йдуть до річки, входять
у воду (очищаються). Обряд купання-очищен-
ня в наш час відбувається у формі ігор і забав,
коли у воді здійснюється проливання води
через діряві відра і коновки, хлюпання, штов
хання, обливання один одного з відер тощо.
У селищі Вашківці (Верхнє Буковинське
Попругтя) існує звичай, за яким при відві
дуванні садиби «Маланкою» господарів-чо
ловіків, що носять ім’я Василь, учасники обря-
додій виносять на руках на вулицю, обливають
водою або несуть «патронника» до річки чи
ставка і там опускають у воду — ритуально
освячують. На знак вдячності за відвідання
«Маланкою» садиби та за такий освячуваль-
но-очисний обряд господар-Василь запрошує
всіх до хати, частує горілкою та смачними
стравами.
Юрій Федькович у 70-х рр. X I X ст. запи
сав на Буковинській Гуцульщині ряд маланоч-
них пісень, які засвідчують їх давню дохристи
янську основу та вказують на весняний період
святкування початку нового року. В одній із
них є такі слова:
А учера із вечера
Пасла М аланка ба й качура,
Та й пасучи загубила,
Ш укаючи заблудила.
Заблудила в чисте поле,
А ж там Василь сіє, оре,
А ж там Василь оре, плужит.
З а М аланкою вельми тужит [2, 675—677].
Досить своєрідно відбувається маланкуван
ня в селах, де переважає румунське населення.
Так, у селі Красноїльськ, розташованому біля
підніжжя Карпат, серед маланкових дійових
осіб виділяється Крилатий ведмідь. Це за
маскований під ведмедя хлопець, одяг якого
виготовлено із соломи, а на місці рук — ши
роко виставлені солом’яні крила. Водив такого
Ведмедя на ланцюгу Циган з булавою в руці.
Зайшовши на подвір’я маланкувати, ведмеді
ставали в коло і пританцьовували під мелодію
свистків циган [1. — 1988. — Т. 6, с. 18].
У цьому селі щорічно міняється тематика ма
ланкових обрядодій. Одного року виготовляли
з соломи вітряного млина, якого везли на возі,
по обидва боки воза йшли Крилаті ведмеді,
а на возі стояв Мірошник з мішком бороршна.
Мірошник розсипав борошно у дворі, де «Ма
ланка» вітала господарів з Новим роком.
Наступного року сценарій «Маланки» мі
нявся. Маланка імітувала забій худоби. Два ци
гани несли колоду, на якій виднілися сліди крові.
Інші два несли сокиру, голову барана та здерту
з нього шкуру. Два жиди тримали в руках дво
метровий дерев’яний вертел із насадженим ту
лубом барана, підсмаженим на вогні. Зайшовши
на подвір’я маланкувати, вертел встановлювали
на підставки посеред двору, розпалювали сніпок
соломи і продовжували смажити м’ясо, відтак
О
пригощали ним господарів. Йдучи по вулиці
села, жиди відрізали шматочки м’яса з вертела і
пригощали зустрічних.
Цікавий матеріал про буковинську «Ма
ланку» подав румунський етнограф та історик
І. Сбієра у праці «Колядки, зіркові пісні та
весільні поздоровлення. З народу взяті і наро
ду повернені», опублікованій у Чернівцях ще
1888 року.
Він писав, що маланкарі одягаються в
жидівський, арабський, турецький, російсь
кий та ін. одяг, а один із них перевдягається в
Шшт шт ФфМкз
дівчину. Маланкарі підходять до вікна хати і
просять впустити.
Якщо їх впускають до хати, то музиканти
починають грати і всі танцюють гору. Потім
маланкарі переходять до традиційних жартів.
Колядники ходять «Маланкою» до тих хат, де
є дівчата на відданні, і починають там «поряд
кувати». З а їхні жарти, що іноді переходять
межі дозволеного, «Маланку» можуть випро
вадити з хати [15, 4].
На Щедрий вечір у деяких селах Прутсько-
Дністровського межиріччя та Буковинського
Передгір’я водят ь Козу, подібно до різдвяної.
Козу виготовляють з дерева та покривають
кожухом. Узагалі традиційні види одягу з хут
ра в обрядовості східнослов’янських народів
посідають значне місце, оскільки уособлюють
ідею родючості, багатства і щастя. Скажімо,
кожух символізував тепло родинного вогнища,
заможність: «волохате й кучеряве» протистав
лялося «голому й убогому» [4, 50].
У дохристиянські часи рядження мало ма
гічну функцію — закликання багатства. Од
нак уже в X X ст. воно втратило первинне зна
чення і стало звичайною новорічною розвагою.
Про це свідчить і той факт, що всі три виста
ви — «Вертеп», «Коза» і «Маланка» — ма
ють спільних персонажів.
Здавен у новорічну ніч не прийнято спати,
бо, як вірили наші предки, у цю ніч, як і у свят-
вечірню, по світу носяться різні злі сили, які
можуть заподіяти лихо. Цієї ночі треба зуст
ріти Щедрого Бога, Новий рік, духів-Лада і
вирядити старий рік.
До Нового року не виносять Дідуха (Сно-
па-Раю), що на першу Вілію внесли до хати.
Після півночі на Новий рік Снопа-Дідуха
зв’язують у три в’язки. Одну в’язку несуть у
клуню, а дві — у сад. У саду одну в’язку разом
зі сміттям, що вперше вимели з хати від першої
Вілії, запалюють. Уважалося добрим знаком,
коли дим обкурював фруктові дерева — це на
великий урожай. Дідуха запалювали перед
ранком, щоб його дим очистив усе навколо від
злих сил.
На Василія васильчиком (запашне зілля)
вимітали горища-поди, «би смерть туди си не
пхала». Дівчата перед дзеркалом завивалися
у рушник — «накликували заміжжя». Баби
сметаною змащували губи — на гарне сонце
для вибілювання полотна. Спостерігали за
сонцем — якщо воно під захід на Василія чер
воне — врожай злягатиме від вітрів [12, 11].
У перший день Нового року приглядалися
до всього — вважалося, що в цей час усе має
якесь пророче чи віщунське значення. Так,
якщо в церкві ґніт запаленої свічки зігнувся
гачком — буде врожай цього року, якщо ж
ґніт стирчить — не бути врожаю [12, 91].
На Новий рік ще був звичай розносити
кутю — щоб задобрити Щедрого Бога, аби
він був щедрим для родини; кутею обсипають
бджіл, щоб справно перезимували і влітку
меду наносили у вулики; корову — щоб легко
розтелилася і на розплід теличку привела.
А горщик, що на покутті, також мав магіч
не значення — забезпечити статками родину
на весь рік, «аби в коморі та в оборі було зерна
в засіках повні гори» [14, 25].
Насамкінець наголосимо ще раз, що біль
шість дій під час маланкування мали магічний
характер. Якщо в наш час магічне значення
практично втрачене, то у давнину це були не
забави. Всі маланкові обрядодії слугували
символами своєрідної служби-благання, во
рожіння, чаклування, привернення добрих сил,
і відвернення злих. Перевдягнені щедруваль
ники — це добрі й злі духи. Наприклад, в об
разах Діда й Баби можна розуміти уособлення
духів-Лада, душ прародителів, опікунів нив та
добробуту, пізніших домовиків. В образі Сіва
ча захована Рожаниця (Доля), Василь — це
Щедрий Бог, Маланка — Весна-господиня,
Жид і Циган — злі духи. Образ Кози — сим
вол багатства, добробуту, врожаю.
Первісна людина спостерігала, що на міс
цях згону чи стоянки худоби були високі вро
жаї, і вважала, що їх «приносила» худоба,
зокрема коза. Образ коня символізував силу
і також добробут. Тобто ці домашні тварини
уособлювали передусім багатство.
ISSN 0130-6936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ* 1/2008
Юрій Федькович у праці, яка має досить
довгу назву: «Ти місяцю, ти королю, красна
Маланка є з тобою. Тридцять дві пісні Ма-
ланочні і русальні руського народу. Во честь
і славу Єму зібрав-зладнав Ю. Федькович»
И . — звертається до молоді зі словами: «Ви
легені шануйте й не цурайтесь давніх наших
звичаїв! Шануйте їх так, як се у других чес
них народів ведеться, а буде Вам слава, людям
честь, по праотцях же Ваших хороша пам’ять.
Се все оповідає наша Маланочка-коляда —
мабуть найкраща, котра по праотцях наших
лишилась», — які й сьогодні не втратили своєї
повчальності.
1. Матеріали етнографічної експедиції Чер
нівецького національного університету ім.
Юрія Федьковича (зберігаються в етногра
фічному музеї факультету історії, політоло
гії та міжнародних відносин Чернівецького
національного університету). — 1998. —
Т .З . — С 6.
2. Писання Осипа Юрія Федьковича. Пер
ше повне і критичне видання. Поезії Осипа
Юрія Федьковича. Перше повне видання
з першодруків і автографів / Упор. Іван
Франко. — Л., 1902. — Т. 1.
3.Воропай О. Звичаї нашого народу.- Мюн
хен, 1958. — Т. 1.
4. Гуроіиева Н. Обрядова роль традиційного
одягу українців // Народна творчість та
етнографія. — 1990.
Ь.Дишкант Т. Тисовецькі старожитності. —
Чернівці, 2002.
6. Колядки і щедрівки / Упор. М. Глушко.---
К., 1991.
7. Курочкин А. Календарные обычаи и обря
ды // Украинцы. — М., 2000.
Ь.Курочкін О. Українські новорічні обряди:
«Коза» і «Маланка». — Опішне, 1995.
9 .Лепіиа /. Новорічні свята // Наука і сус
пільство. — 1992. — № 12.
10.Маковій Г. Затоптаний цвіт. — К., 1993.
\\.Мінтенко М. Маланка І І Буковинське
віче. — 1994. — 12 січня.
12.Різдвяні свята в Україні. — К., 1992.
13. Севернюк Т. Святися, земле, піднімайся
ввись // Буковина. — 1993. — 5 січня.
14. Скуратпівський В. Суну кутю на покуть //
Соціалістична культура. — 1989. —
№ 12.
\5.Sbiera /. Colinde, cantece de stea $і urari la
nunfi. Din popor luate §i poporului date. —
Cernaufi, 1888.
in Bucovina in traditional and modernThe author of the article describes Malanka holiday
aspects.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43271 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T11:41:26Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кожолянко, Г. 2013-04-23T13:01:32Z 2013-04-23T13:01:32Z 2008 Магічність буковинської Маланки: традиції та сучасність / Г. Кожолянко // Народна творчість та етнографія. — 2008. — №. 1. — С. 98-106. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43271 The author of the article describes Malanka holiday in Bucovina in traditional and modern aspects. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Свята та обряди Магічність буковинської Маланки: традиції та сучасність Maqic of Malanka Holiday in Bucovina: Traditions anaModem Times Article published earlier |
| spellingShingle | Магічність буковинської Маланки: традиції та сучасність Кожолянко, Г. Свята та обряди |
| title | Магічність буковинської Маланки: традиції та сучасність |
| title_alt | Maqic of Malanka Holiday in Bucovina: Traditions anaModem Times |
| title_full | Магічність буковинської Маланки: традиції та сучасність |
| title_fullStr | Магічність буковинської Маланки: традиції та сучасність |
| title_full_unstemmed | Магічність буковинської Маланки: традиції та сучасність |
| title_short | Магічність буковинської Маланки: традиції та сучасність |
| title_sort | магічність буковинської маланки: традиції та сучасність |
| topic | Свята та обряди |
| topic_facet | Свята та обряди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43271 |
| work_keys_str_mv | AT kožolânkog magíčnístʹbukovinsʹkoímalankitradicíítasučasnístʹ AT kožolânkog maqicofmalankaholidayinbucovinatraditionsanamodemtimes |