Фольклорні особливості усних оповідань про переселення 1947 року
У статті на прикладі усних оповідань-спогадів про переселення 1947 року розглянуто їхні художні риси та сюжетно-композиційні особливості. В статье на примере устных рассказов-воспоминаний о переселении 1947 года рассмотрены их художественные черты и сюжетно-композиционные особенности. The present ar...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43300 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Фольклорні особливості усних оповідань про переселення 1947 року / Л. Халюк // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 1. — С. 94-99. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860135370470981632 |
|---|---|
| author | Халюк Л. |
| author_facet | Халюк Л. |
| citation_txt | Фольклорні особливості усних оповідань про переселення 1947 року / Л. Халюк // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 1. — С. 94-99. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | У статті на прикладі усних оповідань-спогадів про переселення 1947 року розглянуто їхні художні риси та сюжетно-композиційні особливості.
В статье на примере устных рассказов-воспоминаний о переселении 1947 года рассмотрены их художественные черты и сюжетно-композиционные особенности.
The present article is aimed at considering artistic traits and topic composition features based on oral stories-memories about the 1947 deportation.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:47:10Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011
94
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоГрафія* 1/2011
Леся Халюк
Фольк лорні особ лиВості усни х опоВі д а нь
про пересе ленн я 1947 рок у
У статті на прикладі усних оповідань-спогадів про переселення 1947 року розглянуто їхні художні риси та
сюжетно-композиційні особливості.
Ключові слова: усні оповідання-спогади, чутки, оповіді-листи.
The present article is aimed at considering artistic traits and topic composition features based on oral stories-memories about
the 1947 deportation.
Keywords: oral stories-memories, rumours, stories-letters.
УДК 801.81:314.745
Упродовж останнього десятиріччя україн-
ська фольклористика спрямована на узагаль-
нююче об’єктивне наукове дослідження фольк-
лорної спадщини українців, витвореної у
ХХ ст., причому не лише в Україні, але й поза її
межами. Адже поняття загальнонаціонального
фольклору, як справедливо зазначив Р. Кирчів,
може наповнитися реальним змістом лише на
основі визначення й узагальнення спільностей,
«універсалів» регіональних фольклорних тра-
дицій, у поєднанні з їх місцевими особливостя-
ми, що разом творять неповторне багатобарвне
суцвіття національної фольклорної єдності [11,
с. 13]. Так, вагомий пласт вербальної культури по-
повнився новими зразками поетичної творчості
та ввібрав усе, що вистраждав український на-
род на землях Холмщини, Лемківщини та Під-
ляшшя більше ніж півстоліття тому. Зокрема,
в усних спогадах висвітлено тему переселення
українців зі споконвічних українських авто-
хтонних земель на захід Польщі в 1947 році.
Специфіка розглянутого фольклорного
явища полягає в тому, що народні оповідання
про переселення 1947 року створюють і нині.
У незалежній Україні народ одержав право вільно
обговорювати своє недавнє минуле, не боячись
давати йому правдиві оцінки. Під час бесід,
часом мимоволі, їхні учасники повертаються до
подій 1947 року і «творять» оповідання-спогади.
Дуже істотним, з дослідницького погляду,
є факт часової відстані оповідних фіксацій від
подій, яка становить шістдесят і більше років.
Живими свідками й оповідачами є ті, хто в часи
переселенського лихоліття були дітьми. Отже,
від них тепер записують оповідання про побачене
й пережите: як відбилася ця страшна дійсність
в їхньому дитячому сприйнятті й осмисленні,
а також збережене в пам’яті усне передання
того, що пошепки переповідалося в колі родини
чи вірних друзів. Таким чином, відбувалося
творення оповідань з елементами переказу.
Зрештою, і раніше в одній часовій площині
виникав переказ або його елементи, коли до
розмови долучалися наймолодші з тих, кого
обминула лиха година, але вони про неї довідалися
з розповідей батьків та родичів. У цьому аспекті
найхарактернішими прикладами переказів чи
їх частин є оповіді третього покоління, тобто
тексти, які відтворюють пам’ять трагедії,
записані з уст онуків, тексти про те, що вони
чули від батьків, дідів, бабусь. Саме тому, що
почуте стосувалося найрідніших, воно справляло
неабиякий емоційний вплив і давало поштовх до
творення прозових фольклорних зразків.
У процесі творення й переказування усних
оповідань на рівні підсвідомості підключається
функція збереження пам’яті роду. Можливо,
у подальшому саме ця функція матиме одне з
важливих значень при відтворенні та написанні
оповідних зразків, адже, повертаючись до своїх
коренів, кожна українська родина в Польщі
знаходитиме у своєму минулому відголоски
трагедії, яка певною мірою зачепила кожного,
хто жив у той час на зазначених територіях.
Першоосновою сфери побутування і творення
переказів буде родина та її найближче оточення.
Розглядаючи явище в діахронії, фіксуємо,
по-перше, типове середовище збереження,
95
трибуна молодого дослідника
побутування цього фольклору в умовах тотальної
заборони, специфіку його функціонування й
усний механізм горизонтальної та вертикальної
передачі між поколіннями, а по-друге, –
кристалізацію, вироблення в цих оповідях на
дистанції часового осмислення й міжпоколінної
трансмісії певних власне фольклорних рис, які
дають підставу зарахувати ті чи інші тексти до
фольклорних. Такі тексти можемо знайти серед
архівних матеріалів, що стали не так давно
доступними, а також серед фіксацій останнього
десятиріччя, які мають неабияку цінність і
науково-пізнавальне значення.
Звісно, досліджувані нами усні оповідання
виникали як словесно-образний відгук на
події, що відбувалися в конкретних селах.
Але оскільки їх фахового вивчення у контексті
часу зі зрозумілих причин не було, то можемо
робити наукові припущення на основі офіційних
документів, листів, архівних матеріалів, а
також тих народних оповідань, створених у
наші дні, які відбивають події 1947 року.
Першими серед прозових творів про
переселення та життя на новому місці були
чутки. Вони виникали як інформація про те,
що вже з кимось сталося у сусідньому селі/
повіті. Оскільки офіційні документи виявляють
початки переселення спершу до України в
1945–1946 роках, то зрозуміло, що така
інформація поширювалася спочатку у формі
чуток, які згодом підкріплювалися повторенням
типових ситуацій у селах, куди вони доходили.
Поштовхом до поширення чуток були реальні
факти, які вражали своєю ірреальною правдою.
Інформація, закладена в чутках, могла вида-
ватися гіперболізованою, викликати сильний
емоційний відгук, спонукати до її передачі іншим.
У сфері побутування чутка про переселення
набувала ознак переказу, тому що переказували
почуте від когось, але не пережите тим, хто
оповідав. Реальне сприймалося як ірреальне, і
тому до таких оповідей ставилися спочатку як до
чуток, але визнавали в них ступінь імовірності.
Це, зокрема, засвідчують народні оповідання.
Наприклад: «Десь при кінці червня один чоловік
сказав мамі в дуже великій таємниці, що буде ще
одно виселення» [1, с. 431]; «Весною 1947 року
дійшла до нас чутка про початки виселювання
на “зємє одзискане”. Старші люди не вірили, що
виселення докотиться також до нас» [1, с. 301];
«Rok 1947 okazał się dla nas tragiczny. W marcu do-
wiedzieliśmy się, że mają być wysiedlone jakieś tereny
w Polsce. nikt jednak nie wiedział o jakie tereny cho-
dzi, a tym bardziej nikt się nie spodziewał, że to może
być nasza ziemia – Łemkowyna» [3, с. 36] («Рік
1947 видався для нас трагічним. У березні ми до-
відалися, що якісь терени в Польщі мають бути
виселені. Ніхто, проте, не знав, про які терени
йшлося, а тим паче, ніхто не вірив, що це може
бути наша земля – Лемківщина»).
Отже, народні оповідання, створення яких
відбувається і в наші дні, підтверджують
припущення про побутування спершу чуток –
жанру усних оповідей, що відображають
початкову стадію процесу фольклорної творчості.
Однак стосовно наведених прикладів, і, очевидно,
загалом можемо зробити висновок: смисловий
аспект чуток про переселення 1947 року не
потребував гіперболізації – сама дійсність в очах
очевидців набувала ознак гіперболи.
Елементи чуток, включені в народні
оповідання, яскраво ілюструють традиційний
прийом цього жанру, що виявляє процес передачі
чуток і анонімність особи, яка їх повідомила:
«Робиться трохи спокійніше, але снуються
чутки про наступне виселення: тим разом на
захід» [1, с. 487]; «Весною 1947 року прийшла
вістка, що українців виселяють на західні землі
Польщі» [2, с. 400]; «У травні-червні 1947 року
доходили до нас чутки, що виселяють українців
і кудись вивозять» [4]; «Кажут люди згори,
шо буде якась акція, буде військо польське
виганяти на схід» [1, с. 280]; «Військо щораз
частіше відвідує, говориться про виселення на
Ольштин. Десь нібито й почалося» [1, с. 72].
Так само в оповіданнях, складених уже
після переселення на західні землі, коли люди
ще не могли й не хотіли вірити в остаточне
вигнання і сподівалися на повернення додому,
також висловлюється їхня надія на повернення,
наприклад: «Одного року пішла чутка, що
вже мають нас везти, люди збирають харчі,
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011
96
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоГрафія* 1/2011
щоб знову не голодувати, але чутка є тільки
чуткою» [1, с. 74].
На прикладі чуток, виявлених у народних
оповіданнях, можемо вести мову про особливу
функцію цього жанру: оперативно виявляти
суспільні настрої щодо навколишньої
соціальної ситуації. Саме цей аспект –
оперативно виражати суспільні настрої – є
вирішальним у виборі лексичних формул і
кліше, які відбивають суть події чи факту.
Як відомо, чутки, а також перші повідомлен ня,
поголоски – явище короткочасне. Це доводять
і досліджувані зразки фольклорної прози про
переселення 1947 року. Утім, вони, на думку
С. Мишанича, становлять безперечну цінність
як матеріал для пізнання світогляду народу, його
етичних почуттів, поглядів [5, с. 38]. Для нас цей
жанр цінний ще й тим, що в ньому фіксуються
перші суспільні оцінки буття українського села в
Польщі у його переломну, трагічну добу.
Ведучи мову про художні ознаки чуток і
поголосок, С. Мишанич вказував, що в них
оповідь слідує за подією, є певне узагальнення
побаченого, почутого, суб’єктивна інтерпрета-
ція багато в чому збігається з колективною
думкою; як і в інших різновидах народної
прози, наявний інформатор-оповідач, виклад
динамічний, характеристика об’єкта розповіді
подається із врахуванням того, що вже знають
або можуть знати про нього слухачі [5, с. 39].
Як жанр, що найбільше наближений до джерел
народного мистецтва слова, чутки про переселення
1947 року на сьогодні потребують пильної уваги.
Нагальність цієї справи пояснюється, насамперед,
віком інформаторів, які нині ще можуть поділитися
своїми спогадами про пережите.
У порівнянні з чутками усні народні
оповідання виявляють вищий ступінь
узагальнення, типізації, хоча основна їхня
відмінність полягає в природі творення,
оскільки в них ідеться про бачене й пережите
самим оповідачем. Будучи фрагментами
побутового мовлення, усні оповідання
виявляють творчий елемент найбільш повно
й виразно [5, с. 24]. Можемо припустити,
що в 1940-х роках народні оповідання про
екстремальну соціальну та політичну ситуацію
побутували в усіх можливих формах: і як
емоційні враження від побаченого й пережитого,
і як монологи-роздуми, і як монологи-сповіді, і
як багатоепізодні оповідання-хроніки і т. д.
Своєрідними оповіданнями (чи текстами з
елементами народних оповідань) були на той час
листи до офіційних урядових установ, у яких у
певній логічній послідовості подано інформацію,
але у викладі позначається вплив емоційного
стану тих, хто описував становище переселенців
у конкретному поліетнічному, переважно
польському, середовищі. Зразки таких народних
оповідей, ніби зразки-характеристики, зразки-
документи, що зародилися за трагічних обставин і
на тривалий час були приховані від громадськості,
а в офіційних колах, попри сподівання їхніх
авторів, не мали ніякого резонансу.
Згадані листи засвідчують стурбованість
їхніх авторів і розгубленість, небажання вмирати
на чужині. Наведемо уривки з деяких листів:
«На захід я не схочу вертати, бо там я ничого ніе
стратив.., то мніе дайте раду, як я маю жити, гдіе
я ся маю удати?!» (Микола Лизак) [10, с. 69];
«Я старий і хочу вмирати на своїй землі» (Іван
Ротко) [10, с. 47]; «Хочу рештками сил вернутися
на рідну землю і там зложити свої старі кости»
(Марія Костів) [10, с. 58]; «Я би дуже радо хотів
там ся повернути й там свою голову положити»
(Семен Сокач) [10, с. 53].
У всіх листах висловлено єдине прохання –
повернутися на рідну землю. Варто зауважити,
що причин для повернення, як випливає з листів,
дописувачі називають безліч. Багато з адресантів
нарікали навіть на якість повітря: зовсім не таке,
як у горах. Для Степана Яціва та Марії Костів,
скажімо, причин було без ліку, однак вони назва-
ли серед них і повітря: «Тут навіть повітря для
нас не є здорове» [10, с. 43]; «Тому що тут, на
західній землі, не пасує нам повітря» [10, с. 58];
«Так, як нам клімат не відповідат тих сторін. І те-
пер я і моя родина дуже часто хоруєме з поводу
зміни клімату» [10, с. 40].
У листах є також свідчення про приниження
людської гідності українців-переселенців, про їхній
протест щодо переселення. Іван Ющак з Боднар-
97
трибуна молодого дослідника
ки писав, що він уважає «висідлення з рідної хати
й господарки рільної безпідставним. В так вар-
варський спосіб зроблено мені велику кривду, з
котрою я ніколи не можу погодитися» [10, с. 40].
А це рядки з листа Андрія Злезьона: «Батьки й
прадіди працювали й жили тут від незапам’ятних
літ, і не зустріла їх така кривда, як мене в 1947 році,
що забрано в мене батьківщину» [10, с. 47]. Іван
Турко робить підсумок: «Примусове виселення
мене... уважаю за незгідне з гідністю людини» [10,
с. 52]. Також можемо зауважити, що в багатьох
листах звучить віра в повернення на рідну землю.
Так, Розалія Мінько пише: «Бо думаю на весну
вернути до села Рибне» [10, с. 67].
Оповіді-листи репрезентують жанр на-
родного оповідання, до оперативного творен-
ня якого призвів біль за втраченими рідними
землями, родичами та односельцями, які були
«розкидані» по різних куточках країни.
Оскільки переселення набуло тотального
характеру, то незаперечним може бути й вис-
новок щодо масового характеру виникнення й
побутування усних оповідань про переселення
та життя на нових «відзисканих» землях саме
в часовому і просторовому контексті.
Оповідання, аналізовані в запропонованій
статті, ілюструють поширення їх у просторово-
му контексті. Варто навести приклади, у яких
спостерігаємо повідомлення про розповсюдження
чуток щодо переселення і про намагання людей
уникнути цього будь-якими засобами: «Pamiętam,
jakby to było dzisiaj. Jacenik wtedy chodził do szkoły,
kończył gimnazjum w krynicy, miał zdawać egzamin.
To był czerwiec. Wszyscy szykowali paczki. A my pla-
nowaliśmy odebrać zaświadczenie od dyrektora szkoły,
że Izydor musi skończyć szkołę, żeby nie wyjeżdżać» [3,
с. 20–21]. («Пам’ятаю, начебто це було сьогодні.
Яценік тоді ходив до школи, закінчив гімназію в
Криниці – мав складати екзамен. То був червень.
Усі пакували клумаки. А ми планували отримати
довідку від директора школи, що Ісидор мусить
закінчити школу, щоб не виїжджати»); «Як
польська влада проголошує виселення, люди
втікають у Верхратські ліси, деякі купують в
Угнові метрики в польського ксьондза, роблять
усе, щоб тільки залишитися» [1, с. 72].
Виявляючи загальні ознаки жанру народно-
го оповідання, помічаємо водночас риси творчої
індивідуальності оповідача. Інколи про одну й ту
саму подію чи випадок розповідають двоє і більше
осіб – кожен по-своєму, засвідчуючи, з одного
боку, своєрідну манеру висловлювання, володіння
художньо-поетичними засобами, з другого,
інтерпретацію й оцінку пережитого чи побаченого.
Таке зіставлення дає докладнішу, рельєфнішу,
багату на оригінальні деталі картину.
За емоційним наповненням розповіді
переважно драматичні, навіть трагічні, адже в них
часто йдеться про образи, знущання, страждання,
муки та смерть. Тож оповідь ведеться лаконічно,
стримано, хоча за цими ознаками вчувається
вир почуттів; часом мова оповідача емоційна,
оформлена короткими окличними реченнями,
деякі з них повторюються: «Нас вивезли в
червцьови. Нє? В червцьови ми пуїхали – то
всьо засіяне й засажене, і всьо так зосталося. Ну,
таке...» [8, с. 77]; «В нашому селі нима никого,
тилько лісничівка побудована. Цалковитє лісом
всьо заседлілі, жеби ми ся не мєли до того
вернути. А земля була (нерозбірливо) спаняла.
Ну шо було зробити? Можна було вернути, алє
до чого? Карчувати? Топиру зачинати мотикою?
То нима сенсу, нима сенсу. Сило – тилько назви
(гірко сміється). Сило – тилько назви. Ладнє
село було, ну» [8, с. 521].
Іноді розповідь супроводжується плачем,
сльози переривають її: «Я й у війську був
польському, й у в’їзєню [тюрмі. – Л. Х.] був
на заходи. Забралі до візєня мене. Заїхалісмо
на захут. Був зо три місяци. Приїхалі вночи,
окружилі хату, и окружилі хату: “Забєрайсє!”.
Ну я.., ну ще сестру мою двоюрідну. [А за
що?] Ни знаю, я і дзісь ни відаю, за що я сидів.
Мене... Скажу, як мене билі (плаче)» [8, с. 71].
Більшість розповідних зразків має сюжет-
ний характер, що є ознакою фольклорної прози:
«Народний оповідач, – зазначає В. Сокіл, –
більше схильний за своєю творчою потенцією
до сюжетного оформлення події (чи кількох
епізодів), їх образного осмислення» [6, с. 10].
Так, аналіз зразків фольклорної прози показує,
що їм властива сюжетна різноманітність. Про-
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011
98
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоГрафія* 1/2011
те характерною ознакою більшості з них є те,
що оповідачі прагнуть поглянути на своє життя
в цілому, передаючи найбільш вражаючі мо-
менти. Осмислюючи причини переселення 1947
року, вони охоплюють ще довоєнний час (до
Другої світової війни). У такий спосіб постає
низка епізодів, характерних багатьом народним
оповіданням про 1940-ві роки: відносно благопо-
лучне життя до війни, господарювання на землі,
яка є «годувальницею», а праця на ній – запо-
рука сімейного добробуту; далі – Друга світова
війна; переселення 1945–1946 років, переселен-
ня 1947 року (операція «Вісла») і, насамкінець,
життя на нових західних землях (стосунки з по-
ляками, можливість здобуття освіти рідною мо-
вою та вільного віросповідання тощо).
У таких розгорнутих оповіданнях та перека-
зах вивести типовий зачин або закінчення зраз-
ка важко. Адже спільну всенародну трагедію
та обставини переселення кожен переживав і
осмислював по-своєму. У кожного оповідача у
творчій уяві вимальовувалася конкретна кар-
тина його життя з багатьма епізодами, у якій
переважали трагічні барви вимушеної еміграції.
Починаються такі оповідання або з якоїсь
конкретної думки, або, частіше, із загальної, яка
розкривається згодом: «Так, так, ну от початок
пам’ятаю. Як виседлялі? Нас так виседлялі…»
[8, с. 519]; «Село Огнинь то єсть коло… Біло…
Біловельська, Біловельські повіт. Там мої пра-
диди, диди булі і батькі. І там ми жилі, пока нас
вигналі з дому, як було висилєнє» [8, с. 481]. Ба-
гато оповідань мають подібні зачини, наприклад:
«Моя родина складалася з батька, Григорія Фе-
дака, мами, шістки діток... [1, с. 451]; «Я зістав з
сестром і братом, бо мама вмерли давніше, тата
забили, а решта родини ся розійшла» [1, с. 230];
«Походжу я з вербицької селянської родини.
Тато мій називався Василь Солодуха, мама –
Настя. Нас, дітей, у батьків було четверо: най-
старший брат Яків, потім я, відтак, дві сестри –
Маруся й Катруся» [1, с. 79]; «Mając jedenaście
lat przeszłam straszną tragedię » [7, с. 15] («Мені
було 11 років, коли сталася страшна трагедія...»);
«Jak wygnali nas na Zachód, miałam siedem lat»
[7, с. 101] («Як вигнали нас на захід, я мала сім
років»). Оповідачі вводять слухача в конкретну
ситуацію, повідомляючи свій вік на початок пе-
реселення, склад сім’ї, місце розташування села.
Частина історій починається з кількісної ха-
рактеристики жителів села, до того ж обов’язково
майже всі респонденти зазначають не лише
кількість членів родин, але й національність,
оскільки на той час, як бачимо, це мало важли-
ве значення. Іноді також згадують і про рівень
культурного життя на селі (наявність церкви,
школи, гуртків, діяльність «Просвіти» тощо).
Наприклад: «Наше село було мале, 95 родин,
майже ціле українське. Було 7 родин мішаних, де
жили жінки польки, одна польська родина й один
жид» [1, с. 161]; «Моє село Гонятин було невели-
ким селом на Холмщині в Грубешівському повіті,
в котрім проживало 84 родин-господарств, з
цього 3 жидівськи родини, 12 польськи та 69
українські… У селі була польська школа від 1-го
до 4-го класу, читальня українська – “Рідна
Хата”, працювала також кооператива» [1, с. 120];
«Село Дібча нараховувало 180 номерів, ціла
людність – українська, три родини українсько-
польські, шість жидівських. Село було працьо-
вите й патріотичне, діяла кооператива, а при ній
бетонарня, читальня «Просвіти», відбувалися
фестони, вистави, виступи. Керували цим усім
такі люди, як Іван Никеруй, Михайло Кудлак,
Заплава Василь, Заплава Теодор» [1, с. 176].
В оповіданнях-спогадах зазвичай подається
багато імен, прізвиськ, прізвищ людей, назв
місцевостей тощо. Пояснюємо це «оживлен-
ням» пам’яті про загиблих, про українські села на
Холмщині, Південному Підляшші та Лемківщині,
які або взагалі зникли, або ж перебувають на межі
зникнення. Пам’ять про них, на думку оповідачів,
можна зберегти лише таким чином.
Зачини багатьох оповідань містять інформацію
про матеріальний статус сім’ї перед війною або
переселеннями 1945–1946 років та 1947 року:
«Мешкали ми на краю села, мали гарний город,
багато овочевих дерев» [1, с. 165]; «Moi rodzice żyli
na gospodarce. Mieli ziemię, dom» [7, с. 101] («Мої
батьки жили з господарства. Мали землю, хату»);
«Mieliśmy pole, krowy, dwa konie. Mama najęła więc
służbę: sługę i służącą» [7, с. 18] («Ми мали поле,
99
трибуна молодого дослідника
корів, двох коней. Мама, отже, найняла робітників:
помічника й помічницю»); «gospodarstwo nasze było
dość duże, bo dziewięciohektarowe, położone bardzo
malowniczo na górze» [7, с. 32] («Наше поле було
дуже великим, мало дев’ять гектарів і розкинулось
мальовничо на горі»).
Народні оповідання про переселення 1947
року закінчуються, як правило, реченнями-
узагальненнями, які підкреслюють композиційну
завершеність зразка, наприклад: «Дуже ся тішу,
же сьме ся дочекали свого, же можу в церкви
поспівати, а нашим Борцям нехай земля буде
легка» [1, с. 510]; «Описала я історію свого села й
наших людей коротко, бо неможливо все списати
про пережиття нашого українського народу в той
страшний час» [1, с. 403]; або назвою місцевості,
коли респондент здебільшого зазначає, чи
залишився на західних землях, чи повернувся з
часом назад: «У 1959 році я вернувся у свої сторони
й став читати “Наше слово”. Люблю читати й далі.
Нас тут, у Переводові, тільки чотири українські
родини» [1, с. 34]; «Потім я перенісся до Жечна,
де був 14 років, аж вернувся разом із жінкою до її
села, до Команчі» [1, с. 34].
Отже, можемо дійти висновку, що художні
засоби та елементи композиції в народній
прозі про переселення 1947 року виявляють
свою традиційність, тобто фольклорний досвід
народу підключається до створення народно-
прозових зразків унаслідок емоційного
зрушення від пережитого і прагнення
відтворити його образним словом.
1. Гук Б. Пропам’ятна книга «1947». – Варшава :
Тирса, 1997. – 647 с.
2. Сергійчук В. Трагедія українців у Польщі. –
Тернопіль, 1997. – 438 с.
3. Z łemkowskiej skrzyni. Opowieści z Ługów i
okolic. – Strzelce Krajeńskie, 2004. – R. 1. – 151 s.
4. Стець А. Акція «Вісла» в Березно [Елек-
тронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.
holm.kiev.ua/?page=106&lang=1&cath=21.
5. Народні оповідання / упор., вступ. ст. С. Ми-
шанича. – К. : Наукова думка, 1983. – 503 с.
6. Сокіл В. Оддзвонив голодомор // Українці
про голод 1932–1933. Фольклорні записи Василя
Сокола. – Л. : Афіша, 2003. – С. 5–18.
7. Z łemkowskiej skrzyni. Opowieści z Brzozy i
okolic. – Strzelce Krajeńskie, 2004. – R. 2. – 280 s.
8. Аркушин Г. Голоси з Підляшшя (Тексти). –
Луцьк : РВВ: Вежа Волинського державного
університету ім. Лесі Українки, 2007. – 536 с.
9. Морох Ю. Моє повертання // Вісник Закер-
зоння. – Перемишль, 2001. – № 8–9–10. – С. 12–19.
10. Tam mój dziadek żył, i ojciec żył, i ja pragnę
tam żyć i umrzeć w ziemie rodzonej – документи
поворотів 1956–1957 рр.// Вісник Закерзоння. –
Перемишль, 2001. – № 8–10. – С. 30–76.
11. Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України.
Нариси й статті. – Л., 2002. – 351 с.
світлана Маховська
Весі льні тра диції
у к ра їнсько-російського пору бі ж ж я
(за матер іа ла м и пол ьови х дос л і д жен ь с і л
лу га нської област і )
У статті здійснено спробу з’ясувати спільні й відмінні риси в структурі весілля в українських і російських се-
лах Луганської області, сформульовано термінологічні особливості в назвах обрядодій та весільної атрибутики
українсько-російського порубіжжя.
Ключові слова: весільні традиції, «сватання» («смотрины»), «оглядини», «підвесілок» («вечерушки»), «весіл-
ля» («свадьба»), «коровай» («калач», «лежень»), «покраса» («быки»), «покривання» («повивання»).
УДК 392.51.001.36(477.61)
The article find out the main differences between weddings structure of the Ukrainian and Russian villages of lugansk
region, determins terminological features in the names of ceremonial and rites wedding attributes of Ukrainian and Russian
boundary.
Keywords: wedding traditions, «match-making» («smotriny»), «viewing», «pidvesilok» («vecherushki»), «wedding»
(«svad’ba»), «round the loaf» («kalatch», «lesgen»), «pokrasa» («bulls»), «coating» («povyvannya»).
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43300 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:47:10Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Халюк Л. 2013-04-24T18:57:28Z 2013-04-24T18:57:28Z 2011 Фольклорні особливості усних оповідань про переселення 1947 року / Л. Халюк // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 1. — С. 94-99. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43300 801.81:314.745 У статті на прикладі усних оповідань-спогадів про переселення 1947 року розглянуто їхні художні риси та сюжетно-композиційні особливості. В статье на примере устных рассказов-воспоминаний о переселении 1947 года рассмотрены их художественные черты и сюжетно-композиционные особенности. The present article is aimed at considering artistic traits and topic composition features based on oral stories-memories about the 1947 deportation. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Трибуна молодого дослідника Фольклорні особливості усних оповідань про переселення 1947 року Фольклорные особенности устных рассказов о переселении 1947 года Folkloric Features of the Oral Stories About the 1947 Deportation Article published earlier |
| spellingShingle | Фольклорні особливості усних оповідань про переселення 1947 року Халюк Л. Трибуна молодого дослідника |
| title | Фольклорні особливості усних оповідань про переселення 1947 року |
| title_alt | Фольклорные особенности устных рассказов о переселении 1947 года Folkloric Features of the Oral Stories About the 1947 Deportation |
| title_full | Фольклорні особливості усних оповідань про переселення 1947 року |
| title_fullStr | Фольклорні особливості усних оповідань про переселення 1947 року |
| title_full_unstemmed | Фольклорні особливості усних оповідань про переселення 1947 року |
| title_short | Фольклорні особливості усних оповідань про переселення 1947 року |
| title_sort | фольклорні особливості усних оповідань про переселення 1947 року |
| topic | Трибуна молодого дослідника |
| topic_facet | Трибуна молодого дослідника |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43300 |
| work_keys_str_mv | AT halûkl folʹklorníosoblivostíusnihopovídanʹpropereselennâ1947roku AT halûkl folʹklornyeosobennostiustnyhrasskazovopereselenii1947goda AT halûkl folkloricfeaturesoftheoralstoriesaboutthe1947deportation |