Проблема Небуття в працях Мірче Еліаде
Mircea Eliade still wakens a large interest, both in Romanian and international literary circles as his complex personality, but especially his studies, greatly inspired, partly due to the orientation towards the past, and partly to their synchronic amplitude, which can hardly be included in a categ...
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43340 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Проблема Небуття в працях Мірче Еліаде / П. Урсакє // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 2. — С. 23-26. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860014541025312768 |
|---|---|
| author | Урсакє, П. |
| author_facet | Урсакє, П. |
| citation_txt | Проблема Небуття в працях Мірче Еліаде / П. Урсакє // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 2. — С. 23-26. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | Mircea Eliade still wakens a large interest, both in Romanian and international literary circles as his complex personality, but especially his studies, greatly inspired, partly due to the orientation towards the past, and partly to their synchronic amplitude, which can hardly be included in a category by the hermeneutists. Petru Ursache, who dedicated many years to the elucidation of the mysteries created by the great scholar manages to lift a great part of the veil which covers the works of the historian of religions. In the paper the author approaches one of the main topics of Mircea Eliade’s mythological system, the problem of nothingness.
Mircea Eliade încă stârneşte un mare interes, atât în cercurile literare româneşti, cât şi în cele internaţionale, din cauza interesului pe care personalitatea lui complexă, dar mai ales studiile sale, inspirate în mare parte de orientarea sa către trecut, de o mare amplitudine sincronică, însă care cu greu poate fi încadrată într-o categorie de către hermenuţi. Petru Ursache, care şi-a consacrat mulţi ani elucidării misterelor suscitate de marele savant reuşeşte să ridice în mare parte cortina care învăluie lucrările istoricului religiilor. În articol autorul atinge una dintre principalele teme ale sistemului mitologic al lui Mircea Eliade, şi anume problema neantului.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:44:13Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011
Проблемі Небуття Мірче Еліаде присвятив значну
частину свого доробку. Її детальний аналіз наведено в
його праці «Міфи, сни й містерії». Небуття хвилювало
носіїв дописемних культур і викликає неспокій у сучас-
ному західному світі. М. Еліаде сприймає Неспокій, як
і С. К’єркегор (на якого він постійно посилається) як
систему методології науки. Концепція Небуття, яка
характеризує всю західну духовність, в історика релігії
виникає дифузно, без чіткого посилання на джерела,
хоча «всі дороги ведуть до» Ж.-П. Сартра. У цитованій
праці висловлено таку думку: «Пропонуємо забути й
дослідити Неспокій сучасного світу через призму істо-
рії релігій. Ця спроба може видатися щонайменше див-
ною, якщо не марною. Бо для декого неспокій сучасно-
го світу є результатом історичної напруженості, що
пов’язано з нашим часом; цей факт пояснюється лише
фундаментальними кризами нашої цивілізації, і нічим
іншим. І тому навіщо ми повинні порівнювати цей істо-
ричний момент, у якому ми живемо, із символізмом і
релігійними ідеями інших епох та дуже давніх цивіліза-
цій?» [1, с. 60]. Це питання риторичне й не спростовує
можливості пошуку адекватної робочої методології.
Для того, щоб дослідження було ефективним, автор
пропонує дві стратегії. Не лише Неспокій може бути
причиною Небуття, але й навпаки. Проте оскільки це
почуття існує в усіх культурах, давніх і сучасних, його
слід розглядати в історичній перспективі, щоб досліди-
ти його джерела. У такий спосіб можна зрозуміти: чому
поняття «Небуття» не розглядається в первісних сус-
пільствах як трагічна й невідворотна проблематика
існування та які рішення слід прийняти для вилікову-
вання західної думки. Це було б стрижнем першої стра-
тегії, яка полягає в дослідженні поняття «Небуття» в
індійців, а також у дописемній культурі.
Необхідно пам’ятати про неймовірний, на думку
автора, факт: європейці не сприймають Небуття як
фатальну реальність, як незворотне згасання, бо їм ціл-
ком достатньо пояснення біологічних і раціоналістич-
них причин Смерті. Отже, Неспокій не має певного
визначеного об’єкта Смерті. Він виникає як дифузне
занепокоєння, як «страх», криза пізнання та обмежен-
ня. Але Неспокій провокує занепокоєння. Тому в арха-
їчному світі, Неспокій зумовлений страхом Смерті та
сприймається як певна хвороба; страх на Заході при-
ховано між причиною й ефектом. Він виникає як особ-
лива, суто екзистенційна хвороба. Травматизм сучас-
ності є результатом надлишку концептуалізації та «при-
страсті до історіографії», властивої для Заходу.
Індивідуум, занурений у свої турботи, уже не розуміє
сенсу справжнього Буття, природу першопричини та
важливість останнього ефекту. Проте аналітична пси-
хологія «навчила нас надавати більшого значення
активній присутності символу, а не свідомому досвіду,
який ним маніпулює й оцінює його. У цьому разі факт
сам стає очевидним: бо популярність історіографії є
єдиним і найбільш очевидним аспектом відкриття істо-
рії; інший, глибший, аспект пов’язаний з історизмом
кожного людського існування та передбачає біль
зіткнення зі Смертю» [2, с. 71].
Архаїчний символ залишається незмінним. Він не
зазнає історичного становлення, і тому представляє
єдину основу думки й існування, що є завжди моноліт-
ними на рівні аналітичної психології. Подібно до того,
як акт пізнання диктує неофіту бачення крізь оманливу
завісу майя, так і у разі пізнання Небуття пропонується
аналогічна вправа, а саме, пізнання подвійної структу-
ри тимчасовості в західній концепції. І тут (на цьому
«тлі») можна побачити справжню причину, втілену в
міфічному символі – відмінність може бути номіналь-
ною: з одного боку, міфічний символ є еквівалентом
божества, спонукаючи до пізнання, а з другого, знову
з’являється символізм Смерті-воскресіння, точніше,
Смерті як неминучої реальності.
Як і у «вічному поверненні», ми досягли початку,
тобто саги ініціації неофіта. Автор постійно шукає
«походження» для того, аби пізнати всі типи пізнання,
Проблема Небуття в працях Мірче Еліаде
Petru Ursache. The Question of Nothingness in Mircea eliade’s works. Mircea Eliade still wakens a large interest, both in
Romanian and international literary circles as his complex personality, but especially his studies, greatly inspired, partly due to the
orientation towards the past, and partly to their synchronic amplitude, which can hardly be included in a category by the
hermeneutists. Petru Ursache, who dedicated many years to the elucidation of the mysteries created by the great scholar manages
to lift a great part of the veil which covers the works of the historian of religions. In the paper the author approaches one of the
main topics of Mircea Eliade’s mythological system, the problem of nothingness.
Petru Ursache. Problema neantului în opera lui Mircea eliade. Mircea Eliade încă stârneşte un mare interes, atât în
cercurile literare româneşti, cât şi în cele internaţionale, din cauza interesului pe care personalitatea lui complexă, dar mai ales
studiile sale, inspirate în mare parte de orientarea sa către trecut, de o mare amplitudine sincronică, însă care cu greu poate fi
încadrată într-o categorie de către hermenuţi. Petru Ursache, care şi-a consacrat mulţi ani elucidării misterelor suscitate de
marele savant reuşeşte să ridice în mare parte cortina care învăluie lucrările istoricului religiilor. În articol autorul atinge una
dintre principalele teme ale sistemului mitologic al lui Mircea Eliade, şi anume problema neantului.
Петру Урсакє
УДК 111.82
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011
24 З історії румунських етнологічних та фольклорних студій
дотримуючись принципу, за яким дописемне мислення
є фундаментальним і осмисленим. У межах «екзистен-
ційного комплексу» йшлося про пізнання в цілому. Для
пояснення неспокою визначається певний онтологіч-
ний центр – Смерть, що є фундаментальним досвідом:
«Справді, частково важливим є те, що розглянуто абсо-
лютно інакше – у межах дослідження поховальних
ритуалів і фольклору. Така сучасна пристрасть до істо-
ріографії розкриває перед нами архаїчний символізм
Смерті. Часто згадувалося про те, що Неспокій сучасної
людини пов’язаний з усвідомленням його історичності,
а це у свою чергу пояснює Неспокій перед зустріччю зі
Смертю та Небуттям» [1, с. 64–65].
Отже, ситуація з пристрастю до історіографії подіб-
на до випадку з майя. Це приховує справжню причину
Неспокою, але підсвідомо консервує її в символічних
структурах. Людина виникає як квінтесенція, звідки
й бере початок її подвійна екзистенційна доля: з одного
боку, трагічна (але не через свою смертність, а тому,
що вона неспроможна пояснити Смерть психологічно
й онтологічно, не лише біологічно); а з другого, коміч-
на, у шопенгауерівському розумінні, протиставляючи
вічні архетипи нещасним випадкам. Але конфлікт між
трагічним і комічним вказує також на джерело абсурд-
ності як визначальної міри сучасної духовності, поряд
з Небуттям.
На відміну від сучасного Заходу, охопленого неспоко-
єм перед обличчям Небуття та Смерті, первісним культу-
рам, так само як і християнству, відомі й інші якісно
вищі види цінностей. І для них притаманний Неспокій
(і навіть неспокій перед Смертю). Проте у таких культу-
рах Смерть вважають «обрядом переходу» до «іншої
форми існування» та ніколи не сприймають її як абсо-
лютний кінець (автор хоче сказати – як Небуття). «Саме
тому до неї завжди звертаються у зв’язку із символізмом
і ритуалами ініціації, відродження або воскресіння. Це
не означає, що неєвропейці не мають досвіду Неспокою
перед Смертю. Ця емоція присутня, але не як щось
абсурдне чи марне. Навпаки, їй надають найважливішо-
го значення, як і Неспокою, невіддільному від думки про
досягнення нового рівня існування. Смерть – це Велика
Ініціація. Проте в сучасному світі Смерть позбавлена
свого релігійного значення. Ось чому вона прирівнюєть-
ся до Небуття. А перед Небуттям сучасна людина безси-
ла» [1, с. 162].
Припущення про релігійний елемент у структурі
Небуття належить Н. Іонеску. Він писав: «Правдиво те,
що вища ідея має більше джерел у людській душі. Але
вона містить завжди елемент інтелектуальної логіки,
завдяки чому ми можемо її пов’язати з метафізичним
непізнанням. Непізнаним тоді стає сильний Бог, абсо-
лютний володар світу, який втамовує спрагу нашої
душі, залишаючись таким же несприйнятним для
нашого обмеженого мислення. Ідея Небуття з її неми-
нучою складністю, присутня автономно в глибині
нашої душі (присутність, результатом якої може бути
досягнення існування), є етапом пізнання Божої ідеї,
імпульсом, що підштовхує нас до сприйняття Абсолюту.
Божественна ідея, як і ідея Небуття, є кінцевою ідеєю,
місцем, де стомлене мислення може знайти відпочи-
нок. Я міг би сказати, що Божественна ідея є екзистен-
ційним і плідним еквівалентом ідеї Небуття, порожньої
та стерильної» [3, с. 69].
Архаїчний Неспокій не тотожний Небуттю через
ініціаційні випробування, властиві для нього. Пастух
з «Міоріци» переконливо ілюструє ініціаційне випро-
бування. Смерть для нього означає аналогічну подію.
Знаючи лімінальне значення природного існування,
він не впадає у відчай, а зустрічає її «примиреним
і сильним» (Міхаїл Садовяну), готовим до возз’єднання
з пращурами, які чекають на нього. З естетично-
філософського погляду можна вести мову про мораль-
ну перемогу обраної людини над законами біології та
долею. Це також є прикладом «пережитої Смерті» за
теорією С. К’єркегора. На його думку, неофіт вивчає: як
потрібно вмирати через власний досвід ініціації, до
того, як явище відбудеться природно, біологічно.
Смерть не видається йому важливою внаслідок її оче-
видної фрагментарності. Помирають в одній площині
й відроджуються в іншій. Через ініціацію випробову-
ють моральний аспект Смерті; інакше кажучи, неофіт
«пізнає» її та перемагає. С. К’єркегор стверджує: «Тому
що вмерти означає те, що все закінчилося, але пере-
ступити через Смерть означає пережити власну Смерть;
і прожити одну лише мить означає прожити
вічність» [2, с. 189].
Випробовування і «переживання» Смерті, за
С. К’єркегором, характерні не лише для традиційних
культур, але й для християнства, за винятком сучасно-
го Заходу. Неспокій перед Смертю на Заході пояснюєть-
ся втратою віри. С. К’єркегор плутає Неспокій перед
Смертю (вирішений через символічний та «терапев-
тичний» експерименти людини дописемної культури,
як ми бачили на прикладі пастуха з «Міоріци») зі стра-
хітливим і генеруючим тривогу Небуттям. І тут
М. Еліаде звертає увагу на моральну ідею данського
філософа: «якою є віра, такою є і людина; або: вірити –
це існувати» [2, с. 189].
Звісно, християнська релігія зберегла символіку
Смерті та способи вирішення станів Неспокою через
спасіння. Румунський автор знаходить відповідності
між християнством і архаїчними та неєвропейськими
культурами. Перші побудовано на тій самій кореляції
між сакральним і мирським часом. Згадані категорії
часу відрізняються періодичними розривами в постій-
ному протиставленні: мирський час розвивається в
розумінні невідворотної лінійності, сакральний відро-
джує рух по колу, щоразу встановлений через космоге-
нез. Унаслідок цього мирський час, що зазнає ерозії та
деградації, визнає тимчасовість як послідовність. Він
формує стан Неспокою перед Смертю, який прирівню-
ють до Небуття. Мирським є той час, який символічно
«вмирає»; завдяки чому сучасний європеєць розуміє
Смерть як невідворотний кінець. Натомість літургій-
ний час і сакральний час створюють ілюзію сталості та
спасіння через свій статус «вічного повернення».
За таких обставин історик релігії знаходить спільне з
доктриною З. Фрейда і взагалі з фундаментальною
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011
25
терапевтикою віденського професора. М. Еліаде роз-
глядає райський стан, оточений ореолом священного
часу, як наближений до інфантильного досвіду. Такі
паралелі можливі лише тоді, коли не бажаємо бачити
втручання онтогенезу у філогенез. Моральний порядок
постає переверненим. Якщо припустити парадокс, це
означає, що ранній вік індивідуума набуває особливого
значення для власного існування, а також те, що всі
подальші дії кореспондуються з минулим, як і міфічна
історія людства ґрунтується на космогонії. Отже, істо-
рія індивідуума складається з двох категорій дій: одні –
ті, що відбувалися в постнатальному періоді, інші –
у дорослому житті. Як відомо, у З. Фрейда лише перші
мають значення, бо вони приховують екзистенційну
хворобу, спровоковану інфантильним травматизмом,
генеруючи стан Неспокою: «Зцілення полягає в точнос-
ті в “поверненні з тіні”, у віднайдені шляху для оновлен-
ня кризи, у відродженні психічного травматизму та
його інтеграції у свідомість. Цю оперативну практику
можна перенести також щодо термінів архаїчного мис-
лення у тезі про те, що зцілення полягає у відновленні
існування, у повторному народженні, щоб стати сучас-
ником “початку”: і це є лише ініціацією визначного
початку, інакше кажучи, космогонією» [1, с. 56].
Отже, з погляду «терапевтичної» техніки подібності є
переконливими. Як первісна людина, так і пацієнт
З. Фрейда, витримують доведення до свідомості при-
чини Неспокою, яке провокує хворобу та страх перед
Смертю. М. Еліаде доповнює погляди З. Фрейда, наво-
дячи деякі думки К.-Г. Юнга, і посилається знову на
колективні архетипи як первісні психічні структури.
Вони не тяжіють до свідомості відповідно до фрейдист-
ської психоаналітичної практики, яка збагачує індиві-
дуальний досвід. Навпаки, архетипи К.-Г. Юнга є без-
особовими, як і ідеї Платона, і індивідуальна свідомість
їх не може запам’ятати, якщо вони до неї не належать.
Тому справжнє пізнання, яке б вивчало людство, вима-
гає ставити питання про вид, а не про індивідуум.
Європейці змістили екзистенційний акцент з концепції
Смерті на концепцію Небуття, тому що звернули увагу
на індивідуальну й історичну природу Неспокою.
Символічно-архетипний підхід передбачає морально
ефективніше вирішення питання, оскільки Смерть тут
сприймається як пережитий досвід.
Ті самі ідеї переформулював М. Еліаде, екстраполю-
вавши їх безпосередньо на представника архаїчного
мислення, спеціально представленого в образі крити-
ка Заходу. Це другий стратегічний напрям досліджень
історика релігії, який зберігає дух компаративізму,
але цього разу робить це полемічно. Інакше кажучи:
«що сказав би неєвропеєць щодо цієї метафізичної
ситуації?». Опитаний за допомогою журналістських
термінів, він міг би з чіткістю дорослого героя
«Міоріци» відповісти, що страх перед Смертю був йому
відомий з ритуалів ініціації, коли йому було відкрито:
як перемогти дитячу ментальність. Тоді Смерть поста-
ла перед ним для того, щоб викликати в нього Неспо-
кій і Страх: він їх пізнав «безпосередньо». Він їх відчув
через ініціальне випробування. «Неспокій перед
Смертю, пережитою первісною людиною, – на думку
М. Еліаде, як і С. К’єркегора, – відбувається під час
ініціації». Неофіт відчуває себе введеним до світу сим-
волів, що передбачає для нього конкретні відношен-
ня: він має існувати тривалий час у підземеллі або
лабіринті, де володарюють демони, душі пращурів і
монстр, який намагається його проковтнути. Усе це
представляє «інший» світ, потойбічний. Світ темряви,
добре сформований, провокує в нього сильний страх
Смерті. Він постає перед неофітом «реальним».
Міфічно-ритуальний комплекс, творець сакральності,
послуговується повною довірою в архаїчному мента-
літеті. За З. Фрейдом, період ініціації (який у деяких
народів триває до десяти років) є еквівалентом
справжнього психоаналітичного лікування. Індивідуум
знайомиться через шок з реальністю Смерті – це факт,
що дозволяє йому звільнитися від неї, як і від неспо-
кою.
«Ця ініціація передбачає тортури й випробування,
які досягають найвищої міри в ритуалі, що символізує
Смерть і Воскресіння. Цей ритуал – найжахливіший з
усіх, оскільки передбачається, що юнака має проковт-
нути чудовисько, або його поховають живцем, або він
загубиться в джунглях, що означають Пекло. Саме так
первісна людина оцінювала б наш біль, розширений до
колективного впливу. Сучасний світ є ніби людиною,
яку проковтнуло чудовисько і яка веде боротьбу в піть-
мі його черева; або людиною, що заблукала в дикій
місцевості чи лабіринті, яка сама є символом пекельно-
го. Тому ця людина мучиться, вона вважає, що вже
померла та перебуває на межі Смерті і не бачить жод-
ного розв’язання ситуації, окрім темряви, Смерті чи
Небуття».
Проблематика Смерті та Небуття зазнала пізніше
остаточної критики одного індійця. Так робить автор
завжди, зіставляючи європейськість та азійство.
Відповідно до індійського погляду, європеєць є суто
історичною істотою, яка зазнає багатостороннього
детермінізму: спадковості, індивідуальної психіки,
історичності власної поведінки. Вона перебуває фак-
тично завжди «у ситуації», тобто в постійному власно-
му становленні, але будує свою історичність на одно-
боких та фальшивих фактах. Індійський філософ допов-
нив би це тверд ження думкою про те, що це «скрутне
становище» нам знайоме вже тривалий час; це ілюзор-
не існування в майя. І ми називаємо його ілюзорним
саме тому, що воно зумовлене Часом, Історією. Саме
тому Індія ніколи не надавала філософського значення
Історії. Індія сповнена думками про Буття; а Історія,
створена через становлення, є лише однією з форм
Небуття. Але це не означає, що індійська думка відмо-
вилася від аналізу історичності: її метафізики й інжене-
ри душ давно підійшли до глибокого витонченого ана-
лізу того, що в західній філософії зараз називається
«бути у світі» або «бути в ситуації»: йога, буддизм і
веданта продемонстрували відносність, а отже і нере-
альність кожної «ситуації, кожної «умови».
Підсумовуючи, можна констатувати, що європей-
ська екзистенційна формула «бути у світі» відповідає
Петру Урсакє. Проблема Небуття в працях Мірче Еліаде
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011
26 З історії румунських етнологічних та фольклорних студій
індійській «бути в майя»; звідси й трагізм європейця в
момент відкриття того факту, що він підвладний
Смерті, що він «вийшов з Небуття і перебуває на
шляху до Небуття».
Дивним видається індійцю те (а подив, фактично,
належить М. Еліаде), що європеєць, хоча й зрозумів
невпевненість свого історичного мислення, проте дотри-
мується і навіть виправдовує своє песимістичне та дра-
матичне існування. Якщо припустити ситуацію, у якій
європейця запитали, як «це зробили» первісна людина й
індієць, це було б пояснено так: «Ви мене запитуєте, –
сказав би він, – для того, щоб “померти для Історії”,
проте людина не є і не може бути нічим, крім Історії,
оскільки сама її сутність є тимчасовістю. Потім ви про-
понуєте мені відмовитися від мого істинного існування
та знайти притулок в абстракції, у чистому Бутті, в атма-
ні. Я маю пожертвувати своїм титулом творця Історії для
того, щоб існувати неісторично, неавтентично, без жод-
ного людського змісту; гаразд, я вважаю за краще зми-
ритися з моїм Неспокоєм. Принаймні, він не відмовляє
мені в певній героїчній величі, яка полягає в усвідомлен-
ні людського становища та його прийняття».
Палка промова М. Еліаде на захист європейця така.
Ідея переносить європейця в ситуацію Сізіфа: «Потрібно
уявити собі Сізіфа щасливим». Насправді, існує героїзм,
цілком виправданий у драматичному виборі Неспокою.
Факти засвідчують відмову сучасної людини побудувати
своє існування на імпровізації ініціації чи на ілюзії. Немає
вже впевненості в тому, що сучасний індієць відкине одну
«ілюзію» (символізм майя), замість іншої – Абсолютного
Існування. «Вигнання міфу не є досконалим. Відповідно
до постійного динамізму, властивого розумовій діяльнос-
ті, а психоаналітика ілюструє його за допомогою числен-
них прикладів, цензурований елемент відбувається як
каяття, настільки наполегливо, наскільки великою була
енергія, призначена для відторгнення» [4, с. 169].
Ми розглянули три різні види розуміння Небуття. Нам
видається правильним те, що Неспокій не є одноосібним
психічним досвідом. Так само, як існує невизначена кіль-
кість видів страждань, так і Неспокій як екзистенційна
хвороба, яка виявляється в трьох згаданих секторах куль-
тури, відрізняється в кожному з випадків настільки,
наскільки вони ілюструють власні концепції розуміння та
сприйняття Неспокою, Смерті й Небуття.
Переклад з румунської Антонія Мойсея
1. Eliade M. M. Rêves et Mystères. – Paris :
Gallimard.
2. Kierkegaard S. Traité du desepoire. –
Paris : Gallimard, 1931.
3. Ionescu N. Ideea de Neant // Gândirea. –
1933. – Mai.
4. Gusdorf G. Mit şi metafizică. –
Timişoara : Amarcord, 1996.
Література
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43340 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:44:13Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Урсакє, П. 2013-04-25T19:30:33Z 2013-04-25T19:30:33Z 2011 Проблема Небуття в працях Мірче Еліаде / П. Урсакє // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 2. — С. 23-26. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43340 111.82 Mircea Eliade still wakens a large interest, both in Romanian and international literary circles as his complex personality, but especially his studies, greatly inspired, partly due to the orientation towards the past, and partly to their synchronic amplitude, which can hardly be included in a category by the hermeneutists. Petru Ursache, who dedicated many years to the elucidation of the mysteries created by the great scholar manages to lift a great part of the veil which covers the works of the historian of religions. In the paper the author approaches one of the main topics of Mircea Eliade’s mythological system, the problem of nothingness. Mircea Eliade încă stârneşte un mare interes, atât în cercurile literare româneşti, cât şi în cele internaţionale, din cauza interesului pe care personalitatea lui complexă, dar mai ales studiile sale, inspirate în mare parte de orientarea sa către trecut, de o mare amplitudine sincronică, însă care cu greu poate fi încadrată într-o categorie de către hermenuţi. Petru Ursache, care şi-a consacrat mulţi ani elucidării misterelor suscitate de marele savant reuşeşte să ridice în mare parte cortina care învăluie lucrările istoricului religiilor. În articol autorul atinge una dintre principalele teme ale sistemului mitologic al lui Mircea Eliade, şi anume problema neantului. Переклад з румунської Антонія Мойсея uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія З історії румунських етнологічних та фольклорних студій Проблема Небуття в працях Мірче Еліаде The Question of Nothingness in Mircea Eliade’s works Problema neantului în opera lui Mircea Eliade Article published earlier |
| spellingShingle | Проблема Небуття в працях Мірче Еліаде Урсакє, П. З історії румунських етнологічних та фольклорних студій |
| title | Проблема Небуття в працях Мірче Еліаде |
| title_alt | The Question of Nothingness in Mircea Eliade’s works Problema neantului în opera lui Mircea Eliade |
| title_full | Проблема Небуття в працях Мірче Еліаде |
| title_fullStr | Проблема Небуття в працях Мірче Еліаде |
| title_full_unstemmed | Проблема Небуття в працях Мірче Еліаде |
| title_short | Проблема Небуття в працях Мірче Еліаде |
| title_sort | проблема небуття в працях мірче еліаде |
| topic | З історії румунських етнологічних та фольклорних студій |
| topic_facet | З історії румунських етнологічних та фольклорних студій |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43340 |
| work_keys_str_mv | AT ursakêp problemanebuttâvpracâhmírčeelíade AT ursakêp thequestionofnothingnessinmirceaeliadesworks AT ursakêp problemaneantuluiinoperaluimirceaeliade |