Українці Мараморощини в міжкультурному діалозі: ідентичність і різноманітність
This study started off from the idea that each item of traditional civilization from Maramures implies a decoding of a bi-univocal relation between the native Romanian and the minority populations, as well. Each of these populations has been both addressers and addresees of the message that has been...
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43347 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Українці Мараморощини в міжкультурному діалозі: ідентичність і різноманітність / Д. Суйоган // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 2. — С. 59-64. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860267265573781504 |
|---|---|
| author | Суйоган, Д. |
| author_facet | Суйоган, Д. |
| citation_txt | Українці Мараморощини в міжкультурному діалозі: ідентичність і різноманітність / Д. Суйоган // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 2. — С. 59-64. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | This study started off from the idea that each item of traditional civilization from Maramures implies a decoding of a bi-univocal relation between the native Romanian and the minority populations, as well. Each of these populations has been both addressers and addresees of the message that has been constructed along centuries. The intercultural character of Maramures is a certainty that can hardly be contested nowadays. What’s more, as a particularity, the interactive interculturalism as an optimum pattern of peaceful cohabitation can be emphasized. This type of interculturalism has as a support multilinguism, as well as an increased degree of tolerance for the other’s convictions.
Studiul porneşte de la ideea că fiecare element al civilizaţiei tradiţionale din Maramureş implică o decodare a relaţiei biunivoce dintre nativii români şi reprezentanţii minorităţilor. Fiecare dintre aceste populaţii este, în acelaşi timp, destinatar şi expeditor al unui mesaj care s-a edificat de-a lungul secolelor. Caracterul intercultural al Maramureşului este un lucru cert care cu greu mai poate fi contestat în zilele noastre. Mai mult, ca un element specific, poate fi decelat un interculturalismul interactiv, ca un model optim de coabitare paşnică. Acest tip de interculturalism are ca suport plurilingvismul, precum şi un mare grad de toleranţă pentru celelalte culte.
|
| first_indexed | 2025-12-07T19:01:48Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011
Спільне проживання румунів та представників інших
етносів спричинило як деякі спільні риси в традиціях,
так і певні відмінності, які є диференціюючими ознаками
та зумовлюють індивідуалізацію тих чи інших етносів,
що мешкали й мешкають разом в одному середовищі
(природному та соціальному). Етноси виробили спільну
культуру, водночас зберігаючи цілу низку відмінних
вірувань та індивідуальних практик. Ідентичність не
входила в конфлікт з панівною культурою, вона її
доповнювала. Відмінності між ними відігравали роль
етнодиференціюючих ознак. Але це не означає, що
взаємозалежність стала причиною однорідності.
Меншини зберегли свою незалежну сутність.
Історія та динаміка соціального життя впродовж
багатьох років, ментальність мешканців Мараморо-
щини дозволяють стверджувати, що для цієї зони,
попри деякі проблеми, характерні мирне співіснуван-
ня, етнокультурна та соціальна відкритість.
Полікультурність Мараморощини є беззаперечним
фактом. Особливістю цієї зони є міжкультурна взаємо-
дія як оптимальна модель мирного співжиття. Така
міжкультурність супроводжується багатомовністю, а
також високим ступенем толерантності щодо
переконань інших.
Польові дослідження доводять, що культурні групи
спілкуються між собою постійно. Це зумовлено
прагненням краще пізнати одне одного, фактом
їхнього розташування в одному місці, що в свою чергу
дозволяє встановити спільний код спілкування,
налагодити безпосередній обмін повідомленнями.
Інтелектуальна контамінація тут розуміється як
перейняття певною групою ззовні вірувань, моделей,
але не через «копіювання», а через творче засвоєння
шляхом адап тації. Цей феномен добре ілюструє
концепцію єдності в різноманітності. Не можна
забувати, що саме консервація відмінностей є умовою
розвитку суспільства.
Діалог сприяє взаємному пізнанню співмешканців
та налагодженню взаємних стосунків; є способом
комунікації між людьми з метою їхнього зближення;
усунення бар’єрів та вдосконалення порозуміння. Він є
надзвичайним людським надбанням, на якому
ґрунтуються основи цивілізації та розмаїті людські
цінності. Діалог – це мова розуміння інших та передачі
їм свого світосприйняття, культуротворення в цілому.
Відносини румунів і українців Мараморощини
складалися упродовж віків. Вони ґрунтуються на
інтеграційних векторах при певних стереотипах та кліше,
які, утім, легко руйнуються взаємним пізнанням культури
одне одного. У відношеннях меншість – більшість кожна
група сприймає певні світоглядні уявлення та моделі
поведінки. Кожній цивілізації, кожному щаблю культури
відповідає певний стиль життя. Неможливо пояснити
міру належності до тієї чи іншої групи, не володіючи
знаннями про використовуваний ними «лексикон». Його
потрібно дослідити в русі, в еволюції, надаючи при цьому
особливої уваги вивченню мутацій, які виникають на
цьому рівні.
Українська громада чітко визначає свою ідентичність.
Проте вона також визнає, що підтримує дуже міцні
зв’язки з румунами. Тісний контакт між цими двома
культурами можемо спостерігати в різних варіантах
дойн, способах обробки дерева, подібних елементах
одягу, в оздобленні інтер’єру тощо. У ритуалах українців,
пов’язаних з народженням, весіллям, похованням,
релігійним життям, багато спільного з румунськими.
Як румуни, так і українці зрозуміли, що вміння
почути – це сила, яку потрібно примножувати. Це
активна дія, упродовж якої слухач стає учасником
створеного світу, виявленого або апробованого
оповідачем. Поважаючи культуру, традиції, звичаї
інших, ми примножуємо повагу до самих себе.
Процес спільного проживання доводить, що
полікультурність передбачає визнання відмінностей і
Українці Мараморощини в міжкультурному діалозі:
ідентичність і різноманітність
Delia Suiogan. The Ukrainians from Maramures in Intercultural Dialogue: Identity and Diversity. This study started off
from the idea that each item of traditional civilization from Maramures implies a decoding of a bi-univocal relation between the
native Romanian and the minority populations, as well. Each of these populations has been both addressers and addresees of
the message that has been constructed along centuries. The intercultural character of Maramures is a certainty that can hardly
be contested nowadays. What’s more, as a particularity, the interactive interculturalism as an optimum pattern of peaceful
cohabitation can be emphasized. This type of interculturalism has as a support multilinguism, as well as an increased degree of
tolerance for the other’s convictions.
Delia Suiogan. Identitate şi diversitate. Rolul dialogului intercultural. Ucrainienii din Maramureş. Studiul porneşte de
la ideea că fiecare element al civilizaţiei tradiţionale din Maramureş implică o decodare a relaţiei biunivoce dintre nativii români
şi reprezentanţii minorităţilor. Fiecare dintre aceste populaţii este, în acelaşi timp, destinatar şi expeditor al unui mesaj care s-a
edificat de-a lungul secolelor. Caracterul intercultural al Maramureşului este un lucru cert care cu greu mai poate fi contestat în
zilele noastre. Mai mult, ca un element specific, poate fi decelat un interculturalismul interactiv, ca un model optim de coabitare
paşnică. Acest tip de interculturalism are ca suport plurilingvismul, precum şi un mare grad de toleranţă pentru celelalte culte.
делія Суйоган
УДК 316.72(498.41)(=161.2)
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011
60 Національні меншини
намагання створити умови для діалогу та сприйняття
цих відмінностей. Полікультурність критикується як
ідеологія, що зумовлює сепаратизм, автономізацію,
замкненість та винятківость. Але ареал взаємо-
залежностей передбачає добре визначену
ідентичність, що не розчиняється в абстрактному,
двозначному середовищі взаємозв’язків. Наполягання
на взаємозалежності може стати причиною одно-
рідності та породження конфліктів (заради роз-
пізнання). Спільноти мають створити «власні матриці
культурного відтворення» 1. Полікультурність означає
розуміння, оцінювання та поширення власної
культури, поєднаних з повагою до інших, що
ґрунтується на достовірній інформації та інтересі до
іншої етнічної культури. Тому міжкультурність та
багатокультурність потрібно розглядати як
взаємозалежні реалії, як «різні боки однієї медалі».
Це забезпечує обмін у контексті культурного
плюралізму. Полікультурність репрезентує схвальну
спробу осягнути культурну різноманітність у рамках
демократичних суспільств. З огляду на це
актуалізуються теоретичні основи багатокультурності,
зокрема концепція структури ідентичності.
Міжкультурний діалог передбачає, що відносини
між окремими особами будуть розсудливими та
базуватимуться на взаєморозумінні, а не на насильстві
та примушуванні. До міжкультурного, міжрелігійного
діалогу здатна лише розсудлива людина, яка цінує
мудрість. Діалог між цивілізаціями, культурами
означає рівність між людьми та націями. Тобто можемо
вести діалог лише тоді, коли поважаємо протилежний
погляд та вважаємо його рівноцінним зі своїм. Людська
спільнота є фундаментальною як у особистому, так і в
соціальному житті індивідуума. Отже, спілкування є
кодом або системою в пізнанні реальності, у соціальній
організації та розвитку, впливає на горизонтальні та
вертикальні відношення між людьми, втручається
навіть у їхні інтимні прагнення. Спілкування – це
процес, орієнтований на досягнення певних цілей:
передача, розуміння, переробка та отримання
інформації.
Особа, що потрапляє в інший культурний простір,
спостерігає іншу систему сприйняття реальності,
сукупність специфічних культурних уявлень про час і
простір, відмінний спосіб відносин. У такій ситуації
мають застосовуватися спільні символи, схожі культурні
елементи, які сприятимуть «переходу» від одного світу
(з його цінностями) до іншого, багатшого та вільнішого
в осягненні неоднорідних цінностей. Для порозуміння
необхідними є домовленості щодо системи спільних
координат між партнерами цього обміну.
Спільні елементи можуть стати точками опори для
каталізації інтеграційного процесу. Ефективним можна
вважати діалог, що посилює, створює передумови та
відкриває можливості для взаємодії, яка стимулює
повагу до обміну ідеями. Як процес, міжкультурний
діалог стимулює визначення багатьох позицій, але
встановлює також і межі, до яких індивідууми можуть
сприймати відмінності.
Також культурний діалог є стратегією міжкультурно-
го запиту щодо власних основ культури, щодо
відкритості або непрозорості нових понять. Потрібно
відкинути спроби встановити пріоритети культурних
компонентів, сприйняття їх як неповних або нега-
тивних, виходити з апріорних, етнічних або
соціоцентричних критеріїв.
Культурна відмінність, з одного боку, є джерелом для
творчості та інновацій, а з другого, – може створити
серйозні перешкоди для комунікації. Для збереження
культурної різноманітності існує потреба захисту
національних ідентичностей, з яких вона складається.
А для її використання необхідною є інтенсифікація
міжкультурного діалогу. Аналіз європейської політики
в культурній сфері засвідчує, що всі зусилля зосереджені
в цьому напрямі, а культурна різноманітність
представляє один із центральних елементів культурної
політики та стратегії.
Міжкультурний діалог – це інструмент для
використання культурних відмінностей, який буде
дієвим тільки тоді, коли ми віднайдемо своє місце
серед цінностей, що формують національну
ідентичність, і будемо пишатися тим, що є частиною
нації. За інших умов не буде бажання належати до
групи та ідентифікувати себе з рідною культурою.
А відсутність цього руйнує єдність в середині нації та
генерує зовнішні несприятливі умови.
Ведучи мову про цивілізацію співіснування, не
можемо відкидати фактор конфліктності. Конфлікт є
результатом інтолерантності щодо відмінностей,
нездатності до компромісів та співпраці. Сьогодні
ідентичність, яка постійно визначається в спів-
відношенні з іншою культурою, підсилює певну громаду
(але всупереч толерантності та взаємності) та створює
світ, належність до якого є важливішою, ніж вплив її
громадян.
Культурна ідентичність є складовою індивідуальної
свободи. У співвідношенні більшість – меншість
дотримано моральну рівність культурних громад
(сукупність індивідуальних виборів). У спеціальній
літературі наводиться два головних напрями в розробці
індивідуальних та колективних стратегій у зв’язку з
існуванням домінантної та міноритарних груп, які
взаємодіють синхронно впродовж тривалого історичного
часу. Перший напрям апелює до двох типів стратегій:
перша тяжіє до уникання конфліктів, зводиться до
«існування поруч» і до абстрагування один від одного;
друга передбачає прийняття адаптивної поведінки, що
означає «пов’язати умови існування». Другий тип стра-
тегії розглядає меншини як рівних партнерів у контексті
необхідності щось побудувати під знаком плюралізму, що
передбачає жити разом / співмешкати. Процес
співмешкання доводить, що основою міжкультурності є
утвердження різноманітності та намагання створити
простір для діалогу й поваги до відмінностей 2.
Співвідношення більшість – меншість логічно подіб-
не до співвідношення тотожність – протилежність,
тоді як «форми та аспекти, що їх приймає ідентичність
в історії, є гранями однієї норми, визначеної та прий-
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011
61
нятої більшістю. Таким чином, ідентичністю в історії
стає ідея, висловлена в певний час та в певному місці
об’єднавчою більшістю» 3.
Розгляд уявлень про поняття «інший» дозволяє здійс-
нити конкретну характеристику способу, у який одна
громада уявляє собі іншу. Роль уявлень полягає в
наданні можливості зрозуміти спосіб реалізації зв’язків
між близькими й далекими спільнотами та колектива-
ми, ритми та механізми, які регулюють відносини між
двома культурами або системами цивілізації. Уявлення
дозволяє та репрезентує кристалізацію відношення до
«іншого», є інструментом пізнання та класифікації.
Об’єднання культурних відмінностей спрямовано на
те, щоб відтворити «глибоку й неподільну єдність люд-
ського духу» 4.
«Відношення єдність – відмінність визначає онтоло-
гічну та засадничу структуру способу життя людини, а
не її перехідний стан» 5. Добровільне та повне сприй-
няття культури «іншого» стає причиною акультурації
та асиміляції. Звісно, між просторами протилежності
та тотожності перебувають лімітрофні зони, яким влас-
тиві взаємовпливи, названі зонами акультурації.
Неподібність відіграє важливу роль у культурній ево-
люції за умов, якщо її прояви сприятимуть розширен-
ню поля ідентичності, можуть означати навіть онов-
лення ідентичності через внесення нових, але додатко-
вих елементів.
«Ідентичність культур уже не розглядається як наслі-
док їх ізоляції, а як ефект їх оригінальності щодо
живильного та інтегрованого середовища міжкультур-
них комунікацій. Це простір відкритої універсалізації,
що легітимізує ідентичності як свої складові елементи,
а “універсальний” розглядається як властивий автен-
тичним ідентичностям, із вартісним виразом» 6.
На території сучасної Румунії українці мешкають
вздовж кордону з Україною: на Буковині, Мараморо-
щині, а також у Банаті та Добруджі. У марамороських
селах Поєнілє дє Суб Мунтє, Рускова, Рєпєдя, Бістра,
Верхня Рона, Красна Вішеулуй, Лунка на Тисі та Ремєц,
а також у м. Сігетул Мармацієй мешкає понад 50 % усіх
українців Румунії. Археологiчні дані засвідчують, що
ще з VI ст. східнослов’янське населення оселилося на
сучасній території повіту, а католицький єпископ
Н. Олахус згадує русинських пасторів у Мараморощині
в XV ст. Українські поселення на півночі Молдови та
Мараморощини, розташовані в сусідніх з українським
етнолінгвістичним масивом зонах і далі, є найдавнішими
в країні.
Села з українським населенням нагадують острови
серед населених пунктів з румунським населенням.
Українці не забули рідну мову, пісні, танці, релігію та
різноманітні давні обряди. Мешкаючи поряд з
румунами, вони вважали за доцільне вивчити румун-
ську мову, водночас зберігаючи свою ідентичність.
Етнографи наголошують на такому аспекті.
Традиційній культурі гуцулів притаманні певні риси:
специфічна господарська система та спосіб життя /
виробництва, де важливу роль відіграє сезонне гірське
вівчарство; господарства, розпорошені на гірських
височинах, тобто біля пасовищ; та другорядна роль
сільського господарства; розвиток садівництва,
бондарства, обробки деревини, бджіль ництва,
гончарства, ткацтва, обробки вовни та шкіри; міцний
моральний патріархальний устрій у сімейному житті
та побуті; архаїчність обрядів, духовного життя та свят.
Українці Мараморощини зберегли етнічну свідомість.
Можемо вести мову про консервацію специфічної
культури, зокрема духовної.
Унаслідок тривалого співжиття виникли явища
акультурації, румунська культура переважно
виконувала роль «культури-донора», а українська –
«культури-реціпієнта». Найбільше запозичень
простежуємо в просторовій організації та засвоєнні
деяких свят. Певну роль відіграють змішані шлюби, що
зумовлюють інтенсивніше спілкування; багато
румунських висловів побутує в мовленні, простежується
інтеграція в адміністративній, виховній системах та ін.
Отже, можемо вести мову переважно про різнорідність
громади, що розуміємо як існування відносно
організованих та самосвідомих громад, які розвивають
різні вірування та практики.
«Культурний досвід певної спільноти, освоєний та
асимільований іншою спільнотою, індиферентно від
різниці між їхніми цивілізаційними рівнями, спростовує
умовності та через генеровану альтернативу сприяє
творчій ініціативі. Інтертекстуальність є одним із законів
еволюції та диверсифікації культури. Будь-яка
національна культура прогресує через інтер-
текстуальність, переосмислює своє минуле та спілкується
зі своїми духовними сусідами або з моделями, які на неї
вплинули в різний час її формування» 7.
Обряди є основними елементами в забезпеченні без-
перервності належності до етнічної групи та стабіль-
ності на рівні мікро й макрокосмічних відношень. Свята
регламентували всі сфери життя українців. Спільноти
зберегли та продовжують зберігати духовні цінності,
старий стиль (юліанський календар), навіть за тієї
умови, що протягом кількох десятиліть збільшується
кількість тих, хто дотримується нового православного
календаря (григоріанського). Румуни й українці спів-
мешкають у буквальному розумінні цього слова. Вони
ходять на гостину один до одного під час свят (за обома
календарями). Календарні цикли праці включають
польо ві та домашні роботи, що супроводжуються цер-
ковними святами та магічними ритуалами. Календарні
обряди та ритуали українців накладаються переважно
на річний церковний календар, так званий цикл «два-
надцяти свят і постів».
Збереження традицій було важливим, адже так само,
як і рідна мова, традиція була визначальним і символіч-
ним елементом національної свідомості. Завдяки тради-
ції кожне покоління має можливість скористатися знан-
нями своїх предків, маючи зобов’язання передати їх
нащадкам. Це є «одним з найбільш ефективних соціаль-
них механізмів для збереження того, що було здобуто, і
для невпинного збагачення соціокультурної спадщи-
ни» 8. Перейняті від предків обряди набувають із часом
стабільності та сприяють згуртуванню колективу.
Делія Суйоган. Українці Мараморощини в міжкультурному діалозі:
ідентичність і різноманітність
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011
62 Національні меншини
Важливою рисою річних календарних свят українців
є їх проведення на два тижні пізніше, ніж у румунів
через дотримання юліанського календаря. Обряди та
вірування, пов’язані з релігійним життям, «зазнали
меншої кількості трансформацій, що пояснюється кон-
сервативним впливом церкви та ментальністю людей,
вихованих у релігійному дусі» 9.
Нижче подамо відомості про деякі свята українців,
що мешкають у долині Рускови. Зокрема, 15 лютого
(Liuteni, Făurar) вони відзначають свято Стрітення
(Stricineа), вшановуючи зустріч Зими та Весни. За віру-
ваннями, гарна погода в цей день означала добру пого-
ду на цілий рік. У церкві в цей день освячують свічки.
Березень (Berezeni, Martie) є початком року, що при-
падає на 1 березня. Цього місяця розпочинали оранку
та сівбу, прибирали сади й городи, виносили вулики
після зимівлі. У березні відзначають свято Євдокії
(Eudochia), а також Теплого Олекси (Alexie Cel Cald).
7 квітня (Cviteni) – свято «Благушінія» (Blahuşini),
або Благовіщення (Buna-Vestire). Воно найближче до
весняного рівнодення, коли прилітають ластівки та
починає кувати зозуля. Далі – період перехідних свят.
Серед них назвемо такі: Вербна неділя (Duminica
Floriilor), або «Бучкова неділя» (Bucicova Nedillea);
Русалії (Rusaliile), або Свята неділя (Sveata Neidilea).
Потрібно також згадати і про Святу Пасху (Sfintele
Paşti) (українською – Великдень (Velekdenі), що означає
Великий день (Ziua cea Mare). Також святкують Спаса
(Spasa), тобто Вознесіння Господнє (Înălţarea
Domnului).
Надзвичайно важливим святом є Великдень. Здавна
віруючі долини Рускови духовно й тілесно готуються до
нього. Мешканці цього регіону надають великого зна-
чення дотриманню посту (hovinea). Потрібно зазначи-
ти, що в сім’ї посту дотримуються всі – від старого до
малого. Піст та молитва відіграють важливу роль у
духовному житті людей.
Приготування починаються з Великого четверга
(Joia Mare), бо в п’ятницю заборонено працювати.
У четвер печуть калачі, які в понеділок освячують.
У п’ятницю йдуть до церкви. У суботу вранці печуть
паски, готують святкові страви та розписують
писанки (для цього використовують віск та природні
барвники).
Після богослужіння всі вітають один одного
словами «Христос Воскрес!» («Hrіstos Voskres!») та
відповідають «Воістину Воскрес!» («Voistіne Voskres!»).
Великдень – це день, сповнений радості (radisni
deni). У неділю вранці готують кошик і тайстру (coşul
şi straiţa). У тайстру кладуть велику та малу паску,
калачі, у кошик – інші страви. Богослужіння
відбувається на церковному подвір’ї, де кожна сім’я
має своє місце, визначене ще від прадідів та передане
від покоління до покоління.
Після закінчення служби священик ходить між
рядами та освячує паски й кошики, вітаючи словами
«Христос Воскрес!». Після освячення він бажає всім
«Щасливого обіду» («Şciaslevii obid»). Вважають сим-
волічним момент виходу через церковну браму. За
повір’ям, першим має вийти чоловік (провісник миру
та процвітання), а не жінка.
Усі прямують до своїх осель, чекаючи початку свят-
кової трапези. Першим їдять зелений часник, щоб бути
швидкими протягом року, потім крашанку, щоб бути
гарними. Після обіду відвідують цвинтар, могили своїх
родичів, а молодь влаштовує різноманітні ігри на пагор-
бі. Другого дня після Великодня йдуть до церкви з яйця-
ми, паляницями та калачами.
6 травня (Traveni, Florar) святкують Святого Георгія,
або Юрія (Iurea). На це свято прикрашають оселі гілка-
ми з горіха або дуба. Також до цієї дати наймали слуг та
укладали «угоди» (tocmelile).
У червні (Cerveni, Сireşar) відзначають свято Онуфрія
(Onufria), від якого «вже більше не співає зозуля». А в липні
(Lepeni, Сuptor) – день Святого Іона, або Іванділі (Ivand’ili).
На це свято відбувається освячення полів, освячену воду
приносять до хреста, розміщеного в центрі села.
Свято Святих Петра і Павла (Petra i Pavlа) припадає
на 12 липня. З цієї нагоди святкують і «Синзиєнєлє». На
це свято, за традицією, збирають квіти звіробою, які
заливають оливковою олією та тримають їх там
упродовж сорока днів. Ця олія вважається «цілющою
при шлункових ранах». На «Синзиєнєлє» хати та ворота
прикрашають горіховими та виноградними гілками.
«Гавреля» (Havrelia) – свято Святого Гавриїла є «днем
випробувань». 2 серпня (Gustar) святкують Святого Іллі
(Ilia). У цей день люди бояться «щоб святий Ілля не
завітав до них». Від дня Святої Анни (Anne), зменшуєть-
ся день та збільшується ніч.
Свято, на яке «готують воду для освячення», нази-
вається Маковія (Macoviа). Також у серпні святкують
Преображення Господнє (Preobrajenie; Schimbarea la
Faţă). Із цієї нагоди відвідують монастирі. Паломництво
починається ввечері. Із собою беруть продукти та освя-
чену воду. 28 серпня святкують День Пресвятої Марії
Великої (Sf. Maria Mare) [українською «Богородиця»
(«Bohorodiţa»)].
11 вересня (Serpenі; Răpciune) відзначають
Усікновення голови святого Іоанна Хрестителя [народ-
на назва – Головосіка (Holovisika)]. Напередодні цієї
дати постяться, а для того, щоб нічого не різати ножем
у цей день, його заздалегідь ховають. 21 вересня
святкують День Святої Марії Малої (Mala Bohorodiţa).
До цього свята чабани спускаються з вівцями з гір,
власники овець розраховуються з чабанами, служба
яких закінчується. 27 вересня святкують День хреста –
(Hresta), під час якого постяться. Цього посту дотриму-
ються з благоговінням, як Різдвяного та Великоднього.
14 жовтня (Jovteni; Brumărel) відзначають свято
Покрови (Pocrova).
У суботу напередодні Дня святого Димитрія
поминають померлих (Subota pamneatna): відправля-
ють панахиду, відвідують могили померлих родичів,
приносять квіти та свічки. 8 листопада (Lestopad) свят-
кують День святого Димитрія (Dmetria); 21 листопада
відзначають День святого Михаїла (Mihaila); 13 грудня
(hrudenі) – День святого Андрія (Adria); 19 грудня –
День святого Миколая (Nekola).
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011
63
Серед календарних обрядів дуже важливими є зимові,
зокрема різдвяні. Румуни Різдво відзначають 25 грудня, а
українці Мараморощини – через два тижні, 6 січня (Siceni).
Найочікуванішим різдвяним обрядом є колядування.
Різдвяний піст є першим моральним обов’язком, складо-
вою свята. На Святий вечір колядують діти. Хлопці онов-
лювали колядницький репертуар на репетиціях під час
Малого посту (Postul Mic) і ходили колядувати великими
групами; часто гурт колядників супроводжували музи-
канти, ряджені (hegheduşii). Кажуть, що першим має
зайти до оселі хлопець. Остерігалися, аби першими
колядниками не були дівчата, вважаючи їх прихід пога-
ним знаком. Також у ніч перед Різдвом молодь має звичай
ходити з «Віфлеємом» (Viflaimul) – щось на зразок лялько-
вого театру, де розповідається про народження Христа.
Хлопці намагаються обійти оселі до півночі, бо після
цього люди йдуть на церковну службу, присвячену наро-
дженню Христа, яка триває до третьої години ранку.
Дев’ять або дванадцять пісних страв до святкового
різдвяного столу готують з лісових ягід, грибів, хліба,
випеченого на ватрі, сушених фруктів, яблук, груш та
інших ласощів. У перший день Різдва, по поверненню із
церкви, їдять м’ясні страви, солодощі або м’ясні супи.
Колядників, які прийшли до хати, пригощають горіл-
кою (ţuică), паляницями (cozonac) та вином. Під скатер-
тину кладуть жменю сіна чи отави, зібраних влітку в
полі. Ніжки столу перев’язують ланцюгами, щоб захис-
тити оселю та господарство від злих сил. Існує повір’я,
що сіно символізує народження Христа, а перев’язування
стола ланцюгами означає «замикання пащі хижим зві-
рам», щоб вони не нападали на вівчарні, які влітку
розташовані на гірських пасовищах. Найпоширеніша
колядка – «Пресвята Діва». Вона має понад п’ятдесят
строф. У ній розповідається про життя Ісуса Христа від
народження до смерті. Її співають традиційно чоловіки
під акомпанемент скрипки. Цей звичай передається від
покоління до покоління.
Серед зимових свят слід згадати також Новий рік
(Anul Nou), або Святого Василя (Vaselea), що припадає на
13 січня. Усі обрядові дії, пов’язані із цим святом,
призначені забезпечити успіх та добробут членів
спільноти протягом наступного року. Існував звичай
опівночі бити в церковні дзвони, адже, за переказами,
тоді «відкриваються небеса». Молодь обходила хати під
звуки барабанів, створюючи галас, бешкетувала, знімала
та міняла хвіртки в господарствах, де були дівчата.
Як засвідчують дослідження, будь-яка конструкція
ідентичності перебуває на перетині реального та
уявного. Кожний індивідуум та група входять до
реальності: фізичного, інституційного та культурного
середовища. А структурування та впорядкування цієї
реальності породжує уявлення, які реконструюють
реальність. В основі ідентичності закладено переважно
колективну уяву, уявлення актуалізуються в типології,
необхідній для розуміння реальності. Ці типології
виявляються у віруваннях та стереотипах і є
інструментами, за допомогою яких осягається світ.
Збереження обрядів є однією з надзвичайно важливих
форм підтвердження культурної самобутності.
Ще однією складовою індивідуальної або колективної
ідентичності є мовний компонент. Лінгвістична
практика перебуває в центрі процесу ідентифікації,
залучаючи співрозмовника до мережі взаємодій. Мова
дозволяє «еgо» влитися в соціальну сферу та бере
безпосередню участь у витворенні ідентичності,
одночасно формуючи специфічний параметр для
колективної ідентичності. Мовні риси функціонують як
маркери ідентичності. Мовна різноманітність так само,
як і культурна, неминуче призводить до конфлікту
ідентичності. Але це має сприяти співпраці, а не
конкуренції.
Одяг також може виявити, підтвердити ідентичність.
Народні костюми та аксесуари розкривають етнічні
риси. Вони засвідчують глибокий символізм
інтелектуальної надбудови. Народне вбрання є ніби
життєвим документом, який слід ретельно дослі-
джувати. Воно здавна демонструвало і сьогодні
репрезентує ментальність та художній смак народу.
Історія розвитку народного костюма відображає
вікові традиції. Вияви соціально-політичного життя,
свідком яких був народ, реалізовано в способі одягання,
але найбільше – у художньому оформленні вбрання.
Під час виготовлення одягу народні майстри
дотримувалися певних канонів, які закладено в основу
форм пошиття одягу, структури костюма,
орнаментальних композицій, їх просторового
розташування та кольору.
Базові компоненти традиційного вбрання мешканців
долини Рускови такі самі, як і в усій Марамороській
фольклорній зоні, специфічні риси виявляються лише в
кольоровій гамі та техніці крою. За призначенням, з
урахуванням погодних умов, розрізняють зимовий та
літній одяг, а за естетичними потребами – святковий і
буденний.
До складу жіночого народного костюма (odejea
jinocea) входять: сіряк – «суман» (petek), безрукавка
(keptar), хустка – «батік» (platok), шийна прикраса –
«згарде» (barşon), сорочка – «кемаше» (dranţa), пояс –
«бриу» (bricira), сукня – «задії» (plate), фартух («fartuh»),
вовняне взуття (kapciure), шнурка – «шірета» (voloke),
постоли (korzane).
Буденний жіночий одяг українок цього регіону –
сорочки та сукні з льону або конопель, з вшитим рос-
линним орнаментом червоного та чорного кольорів
навколо шиї, з «чіпкою» (мереживом) на рукавах та
навколо шиї. У молодих жінок кольори яскравіші. Вони
носять шийні прикраси «згердани» (zgărdan) з невели-
ких круглих намистин чорного, червоного, зеленого
кольорів. Волосся заплітають в одну чи дві коси, які
спускаються на плечі в дівчат та викладаються вінком у
жінок. Заручені дівчата в неділю та релігійні свята
носять високий віночок, сплетений із листя барвінку.
У святкові дні взували постоли, виготовлені зі
свинячої шкіри, які прив’язували чорними «волоками»
на білі ону́чі. У холодну пору на сорочку одягають
короткий овечий кожух без рукавів, прикрашений
квітчастими аплікаціями зі шкіряних смужечок.
Кліматичні умови короткого літа в горах дозволяють
Делія Суйоган. Українці Мараморощини в міжкультурному діалозі:
ідентичність і різноманітність
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011
64 Національні меншини
носити цей одяг. Кожух у спеку носять навиворіт та
складеним на одному плечі.
З появою купованих тканин жіноче вбрання
доповнилося фартухом з чорного полотна, призібраним
на талії, який носили переважно в будні. Він був
дешевшим та зручнішим. На голові і дівчата, і заміжні
жінки носять досить дорогі чорні або кольорові хустки,
виготовлені з тонкої вовни.
Узимку на сорочку та безрукавку одягають сіряк із
чорної вовни, прикрашений оксамитом, хустку
(«нефраме») або вовняні шалі, онучі та постоли.
Специфічним головним убором є кучма (овеча кучма з
круглим дном), яку виготовляють зі шкури шестиденного
ягняти. У середині вона білого кольору, ззовні – чорного.
Старші жінки одягали кучму на хустку.
Чоловічий народний костюм (odejea monşinska) скла-
дається з капелюха (klabuk-şlek), безрукавки (kiptar),
простої сорочки (dranta şeroka), сорочки з різноманіт-
ними квітчастими мотивами (huţulka), пояса (rimini),
«гатіїв» (nădragi), штанів-«чьоаречів» (hacii), постолів
(korzane).
Основним різновидом чоловічого взуття є постоли.
Пізніше з’явилися черевики (bocancii), на які спадають
«гатії», виготовлені з білого домотканого полотна. Корот-
ка до пояса сорочка не вишита, зав’язана на шиї шнурів-
кою. Овеча безрукавка, що немає застібок, капелюх
доповнюють літнє вбрання. Узимку одягають овечу кучму,
штани з білого домотканого полотна та сіряк (такого ж
кольору й крою, як і жіночі), онучі та взувають постоли.
Одяг – це форма захисту, а не лише окраса. І його
«орнаментування є частиною техніки, до якої додають-
ся елементи релігійних уявлень; завжди присутній
один творчий та один технічний елемент у будь-якому
культовому об’єкті» 10.
Отже, між українцями та румунами долини Рускови
спостерігаємо мирне співіснування.
Між просторами протилежностей та ідентичності
розташовані лімітрофні зони, відкриті до зовнішніх
впливів, як кордони між країнами. Ці зони акультурації
або напруження є перехідними, які підпорядковані
контролю та правилам. Перетин кордонів кожного про-
стору має відбуватися через систему знаків та символів,
що окреслюють ідентичність та протилежність.
Наприклад, спеціальний одяг символізує належність до
певної групи й окреслює місце, для якого властиві про-
тилежності та ідентичності.
Культурна ідентичність не конфліктує з доміную-
чою культурою. Власна культурна ідентичність є
додатком до домінуючої ідентичності. Але це не
означає, що взаємозалежності зумовлюють однорід-
ність. Меншини зберігають характер добре визначе-
них спільнот. Фактором, який генерує конфігурацію
суспільства є, отже, співіснування, яке означає
зв’язок, утворений між індивідуумами на всіх можли-
вих рівнях. Духовний зв’язок між людьми створює
суспільне тло і сам залежить від впливу суспільства.
Співіснування передбачає певні принципи та прави-
ла взаємодії етносів, дотримання хисткої рівноваги,
різноманітності та єдності.
Єдність та різноманіття, універсальне та специфічне
визначають полярну структуру людства, характерну
двоїстість культури та цивілізації 11. Толерантність,
гарантована авторитетом закону, є важливою для
забезпечення свободи культурних груп у збереженні
ідентичності. Вона дає можливість ідентичності мен-
шин не розчинятися в неоднозначній формі взаємовід-
носин, забезпечуючи право брати участь у постійній
реконструкції системи цінностей, притаманної їй.
1 Schopflin G. Pe căi diferite spre multicul-
turalitate // Năstasă L., Salat L. Relaţiile
interetnice în România post-comunistă. –
Cluj-Napoca : Centrul de Resurse pentru
Diversitate Etnoculturala, 2000. – P. 130.
2 Там само. – P. 130.
3 Ahrweiller H. Imaginea celuilalt şi mecani-
smele alterităţii // Introducere în istoria
mentalităţilor colective. – Cluj-Napoca :
Presa Universitară Clujeană, 1998. – P. 202.
4 Eliade М. Istoria credinţelor şi ideilor
religioase. – Bucureşti : Editura Ştiinţifică
şi Enciclopedică, 1981. – Vol. I. – P. XII.
5 Georgiu G. Naţiune. Cultură. Identitate. –
Bucureşti : Diogene, 1997. – P. 84.
6 Там само. – P. 85.
7 Там само. – P. 159.
8 Herseni T. Sociologie. – Bucureşti : Editura
ştiinţifică şi Enciclopedică, 1982. – P. 528.
9 Martin E. Sărbătorile calendaristice ale
românilor din Ungaria. – Gyula, 2003. –
P. 21.
10 Mauss M. Manual de etnografie. – Iaşi :
Institutul European, 2003. – P. 100.
11 Georgiu G. Naţiune. Cultură. Identitate. –
P. 205.
Переклад з румунської Антонія Мойсея
Примітки
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43347 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T19:01:48Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Суйоган, Д. 2013-04-25T19:48:55Z 2013-04-25T19:48:55Z 2011 Українці Мараморощини в міжкультурному діалозі: ідентичність і різноманітність / Д. Суйоган // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 2. — С. 59-64. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43347 316.72(498.41)(=161.2) This study started off from the idea that each item of traditional civilization from Maramures implies a decoding of a bi-univocal relation between the native Romanian and the minority populations, as well. Each of these populations has been both addressers and addresees of the message that has been constructed along centuries. The intercultural character of Maramures is a certainty that can hardly be contested nowadays. What’s more, as a particularity, the interactive interculturalism as an optimum pattern of peaceful cohabitation can be emphasized. This type of interculturalism has as a support multilinguism, as well as an increased degree of tolerance for the other’s convictions. Studiul porneşte de la ideea că fiecare element al civilizaţiei tradiţionale din Maramureş implică o decodare a relaţiei biunivoce dintre nativii români şi reprezentanţii minorităţilor. Fiecare dintre aceste populaţii este, în acelaşi timp, destinatar şi expeditor al unui mesaj care s-a edificat de-a lungul secolelor. Caracterul intercultural al Maramureşului este un lucru cert care cu greu mai poate fi contestat în zilele noastre. Mai mult, ca un element specific, poate fi decelat un interculturalismul interactiv, ca un model optim de coabitare paşnică. Acest tip de interculturalism are ca suport plurilingvismul, precum şi un mare grad de toleranţă pentru celelalte culte. Переклад з румунської Антонія Мойсея uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Національні меншини Українці Мараморощини в міжкультурному діалозі: ідентичність і різноманітність The Ukrainians from Maramures in Intercultural Dialogue: Identity and Diversity Ucrainenii din Maramureş în dialogul intercultural: identitate şi diversitate Article published earlier |
| spellingShingle | Українці Мараморощини в міжкультурному діалозі: ідентичність і різноманітність Суйоган, Д. Національні меншини |
| title | Українці Мараморощини в міжкультурному діалозі: ідентичність і різноманітність |
| title_alt | The Ukrainians from Maramures in Intercultural Dialogue: Identity and Diversity Ucrainenii din Maramureş în dialogul intercultural: identitate şi diversitate |
| title_full | Українці Мараморощини в міжкультурному діалозі: ідентичність і різноманітність |
| title_fullStr | Українці Мараморощини в міжкультурному діалозі: ідентичність і різноманітність |
| title_full_unstemmed | Українці Мараморощини в міжкультурному діалозі: ідентичність і різноманітність |
| title_short | Українці Мараморощини в міжкультурному діалозі: ідентичність і різноманітність |
| title_sort | українці мараморощини в міжкультурному діалозі: ідентичність і різноманітність |
| topic | Національні меншини |
| topic_facet | Національні меншини |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43347 |
| work_keys_str_mv | AT suiogand ukraíncímaramoroŝinivmížkulʹturnomudíalozíídentičnístʹíríznomanítnístʹ AT suiogand theukrainiansfrommaramuresininterculturaldialogueidentityanddiversity AT suiogand ucraineniidinmaramuresindialogulinterculturalidentitatesidiversitate |