Культурні румуно-сербські інтерференції в Банатському регіоні

This article is meant to reveal the different perspectives in which the Romanian and Serbian cultural interferences of Banat region could be noticed, pointing out their main common elements within a cross-cultural context. These facts are disscused taking into account the common background and all t...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнологія
Date:	2011
Main Author:	Рістін., Д.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2011
Subjects:	Національні меншини
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43351
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Культурні румуно-сербські інтерференції в Банатському регіоні / Д. Рістін. // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 2. — С. 87-92. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860078411192467456
author	Рістін., Д.
author_facet	Рістін., Д.
citation_txt	Культурні румуно-сербські інтерференції в Банатському регіоні / Д. Рістін. // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 2. — С. 87-92. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнологія
description	This article is meant to reveal the different perspectives in which the Romanian and Serbian cultural interferences of Banat region could be noticed, pointing out their main common elements within a cross-cultural context. These facts are disscused taking into account the common background and all the conditions that made Banat region to become one of the most varied and interesting part of Europe, situated at the confluence of central and south-east European areas. There are relevant ethnographic, religious, folk, linguistic, and cultural characteristics within the framework of the cross-cultural communication between Romanian and Serbian people who live in Banat that can define a certain view of the world of both these two nations. Acest articol doreşte să evidenţieze perspectivele diferite din care pot fi privite interferenţele culturale dintre românii şi sârbii din regiunea Banatului, subliniind principalele elemente comune în cadrul unui context intercultural. Aceste fapte sunt discutate luând în considerare cadrul comun şi toate condiţionările care fac din regiunea Banatului una dintre cele mai variate şi mai interesante părţi ale Europei, situate la confluenţa dintre arealele central şi sud-est european. Caracteristici etnografice, religioase, folclorice, lingvistice şi culturale din cadrul comunicării intercultulturale dintre românii şi sârbii din Banat definesc o anumită viziune a universului celor două naţiuni.
first_indexed	2025-12-07T17:14:42Z
format	Article
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011 Зона Банату, що розташована між Мурешом, Тисою, Дунаєм та передгір’ям Карпат, з погляду етнографії вважається одним із найколоритніших регіонів цієї частини Європи, «етнографічною, фольклорною, релігійною, лінгвістичною та культурною мозаїкою». Історична доля цього регіону, справжнього пограниччя цивілізації і торгівлі, вірувань та фольклору, який був колискою співіснування поліетнічної спільноти впродовж віків та сприяв постійному міжетнічному обміну духовними і матеріальними цінностями і є продовженням південно-східного європейського ареалу в «серце» континенту та до центральноєвропейської зони 1, була нелегкою, що, звісно, відобразилося у звичаях і традиціях. Крім поступового зменшення лінгвістичних бар’єрів, унаслідок спільного життя, важливі зміни відбулися й на рівні менталітету жителів цього регіону. Наявність детальної кореляції між ґрунтами, кліматом, довкіллям та психологією людей, про що дізнаємося з оповідань, те, як вони підбирають теми для спілкування, поєднують та впорядковують їх на власне розуміння, накладає своєрідний відбиток на традиційні елементи місцевої колективної пам’яті. Ресурси банатського краю, який сприймається як маргінальна зона різних імперій, підтримувалися створеним протягом століть образом, що дало можливість реабілітувати деякі «пошкоджені й уражені» ідентичності. Через такий образ периферії представляли ті свої імперські тяжіння до центру, що допомогли зберегти та утвердити їхні цінності 2. Це сприяло створенню клімату довіри та оцінки різноманіття, постійного міжкультурного спілкування та усвідомлення того, що будь-який індивід робить свій важливий внесок у розвиток цілого регіону. Якщо вести мову про Банат, то це зразок міжкультурності, яка творилася поступово і означає більше, ніж просте накладання різних культур на одній території. Сьогодні в колективному чи індивідуальному сприйнятті міф про Банат, як про міжетнічний рай, набирає ваги ще й завдяки низці ритуальних культурних практик, які його увіковічнюють. Століттями сусідні народи вчилися жити не тільки поруч, але й разом, вивчали принципи одне одного, призвичаювались до відмінного та поважали розмаїття тощо. Це супроводжувалося формами культурного переходу, що давало своєрідну характеристику цьому специфічному полікультурному регіону центрального та південносхідноєвропейського простору. Дво-, три- чи чотиримовність інтелектуальної еліти, а також більшості жителів Банату, до Другої світової війни (коли етнічний склад помітно змінювався у зв’язку з від’їздом євреїв і німців та новою колонізацією румунським і сербським населенням з інших областей Румунії та, відповідно, колишньої Югославії) була вирішальним фактором комунікації та зближення. У румунському Банаті можна стверджувати про столітню багатомовність носіїв банатських говорів, оскільки в цьому регіоні багато родин і сьогодні розмовляють кількома мовами – звичною румунською, її банатським субдіалектом, німецькою, сербською та угорською в їх діалектних варіантах 3. Лінгвістичні інтерференції в топонімії та ономастиці, взаємні лексичні запозичення, впливи у фонетиці, морфології, синтаксисі, словотворенні, семантичні кальки підкреслюють особливий характер зв’язків між багатьма мовами шляхом накладання іншомовного та румунського елементів, що можна пояснити прямими мовними контактами і характерною для цього регіону формою тривалої багатомовності. Таким чином, стає зрозумілою легкість, з якою носії, які однаково (або відносно однако- во) володіють щонайменше двома мовними системами, швидко та невимушено переходять від одного лінгвіс- тичного коду до іншого 4. Культурні румуно-сербські інтерференції в Банатському регіоні Duşiţa Ristin. Romanian and Serbian Cultural Interferences in Banat Region. This article is meant to reveal the different perspectives in which the Romanian and Serbian cultural interferences of Banat region could be noticed, pointing out their main common elements within a cross-cultural context. These facts are disscused taking into account the common background and all the conditions that made Banat region to become one of the most varied and interesting part of Europe, situated at the confluence of central and south-east European areas. There are relevant ethnographic, religious, folk, linguistic, and cultural characteristics within the framework of the cross-cultural communication between Romanian and Serbian people who live in Banat that can define a certain view of the world of both these two nations. Duşiţa Ristin. Interferenţe culturale românosârbe în regiunea Banatului. Acest articol doreşte să evidenţieze perspectivele diferite din care pot fi privite interferenţele culturale dintre românii şi sârbii din regiunea Banatului, subliniind principalele elemente comune în cadrul unui context intercultural. Aceste fapte sunt discutate luând în considerare cadrul comun şi toate condiţionările care fac din regiunea Banatului una dintre cele mai variate şi mai interesante părţi ale Europei, situate la confluenţa dintre arealele central şi sud-est european. Caracteristici etnografice, religioase, folclorice, lingvistice şi culturale din cadrul comunicării intercultulturale dintre românii şi sârbii din Banat definesc o anumită viziune a universului celor două naţiuni. душіца Рістін УДК 316.73(498.5)(=135.1=163.41) ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011 88 Національні меншини За статистичними даними, у конфігураціях, що варію- ються від однієї епохи до іншої, на цій території співісну- ють понад 20 етносів та етнічних груп (румуни, серби, німці, угорці, євреї, цигани, словаки, хорвати, болгари, українці, поляки, італійці, турки, татари, чехи, греки, вірмени, французи, росіяни, араби), які за релігійною ознакою належать до восьми конфесій (православні, римо-католики, греко-католики, євангелісти-лютерани, реформати-кальвіністи, іудеї, неопротестанти, ісламіс- ти) та розмовляють більш ніж двадцятьма мовами. За останні три століття всі етноси створили у сільському та міському просторі певні форми культурного виражен- ня – інституціоналізовані чи неінституціоналізовані, народні чи культурні, постійні чи переривчасті. Ці форми не діяли монодично, а створювали відповідні інтерфе- ренції. Через культуру було подолано «природну», «кров- ну» солідарність, послаблено ефект націоналістичних ідеологій, які у різні періоди проникали до всіх етнічних спільнот, завдяки чому не відбулося етнолінгвістичної анклавізації. Отже, у Банаті констатується перевищення рівня мультикультуралізму за рахунок розвиненої між- культурності, що протягом трьох століть викарбувалася в циклі світських та релігійних свят 5. В історичній ретроспективі розвитку взаємозв’язків румунів і південнослов’янських народів контакти між румунським і сербським населенням більш давні на півдні Дунаю і мають глибоке коріння, у той час, як західна гілка південних слов’ян осіла на заході Балканського півострова, заселеного значною кількіс- тю романського населення. Балканські румуни (воло- хи) зафіксовані історичними джерелами в складі серб- ської середньовічної держави в 1198–1199 роках за правління Стефана Неманья в Призренському окрузі, а вже пізніше вони згадуються як численне населення в різних місцях, заселених сербами та хорватами 6. Період появи румунських державних утворень на півночі Дунаю знаменує зародження румуно-сербських зв’язків, що мали значні культурні та лінгвістичні наслідки. Занепад болгарської держави та розквіт сербської у ХІV ст. зумовив інтенсифікацію зв’язків між румунами та сербами. У третьому десятилітті ХV ст. сербсько- слов’янська мова стала мовою румунського діловодства 7, де її використовували до ХVІІ ст. Політичні, родинні, економічні та культурні контакти між румунською та сербською державами інтенси- фікувалися в другій половині ХV ст. під час просування сербської держави на північ 8, а культурні зв’язки, зокрема, інтенсивно розвивалися й після турецького завоювання. Багато сербів знайшли притулок на півночі Дунаю, у Румунських князівствах, займаючи посади в церковній та світській ієрархії. Для культурних та мовних румуно-сербських контактів важливою була діяльність у Мунтенії та Молдові багатьох сербських дяків, друкарів та вчених. Сербська присутність у цей період була настільки інтенсивною, що назви «серби» та «сербський» набули високого престижу, першу назву почали застосовувати до слов’ян загалом, а другу – до слов’янської мови, у її південних варіантах, та мови південних слов’ян 9. Значні переміщення населення Балканського півострова з півдня та південного сходу на північ та північний захід залежали від перемог та просування турків на Балкани у ХІV ст. Кульмінацією цих подій стала поразка сербів на Косовому Полі (1389). Починаючи з першої половини ХV ст., великі групи сербів, які втікали від турецької небезпеки, поселилися на заході румунсько- го Банату 10. Перші мігранти змішалися з масою румун, проте їх сліди збереглися в деяких топонімічних назвах Східного Банату та Західної Олтенії 11, а також у деяких словах. Контакти між новоприбулими та румунським автохтонним населенням поклали початок нових культурних та мовних відносин, які тривають і дотепер. Наслідки їх дуже важливі для румунської мови кількісно, а для банатського діалекту якісно 12. Надзвичайно складною була ситуація в Сербії через війну між турками та мадярами на її території в ХV ст. Це спричинило міграцію сербів на північ, унаслідок чого тільки в 1481 році до Банату переїхало близько 50 000 сербів 13. Кілька років потому, в одному з листів до Папи Римського, Матей Корвін зазначив, що у 1482–1486 роках до Угорщини переїхало 200 000 сербів. Ці цифри дещо завищені, проте можна дійти висновку, що значна кількість сербського населення мігрувала тоді на північ і захід. У ХVІ ст. серби проживали компактно на румунських територіях, а саме: вздовж Дунаю та Муреша, а також – розпорошено на півдні та заході Тімішоари 14. У ХVІІ–ХІХ ст. відбулася міграція сербів у самому Банаті, однак кількість сербського населення не збільшилася, оскільки багато сербів емігрували в Бачку (Сербія) та в околиці Буди (Угорщина). Нинішнє розташування сербів у румунському Банаті збігається, як правило, з тим, яке було два з половиною століття тому, коли вони проживали на Банатській рівнині, уздовж кордону із Сербією, у деяких населених пунктах, розташованих на берегах Дунаю, а також у внутрішніх районах. Для розуміння давності тісних міжкультурних зв’язків, взаємозалежності та румуно-сербських інтерференцій у Банаті особливе значення має те, що, починаючи із середини ХVІ і до середини ХVІІІ ст., тобто незадовго до турецького панування в Банаті та кілька десятиліть після нього, на цій території не було німецького населення, а сербська мова мала безперечний авторитет завдяки наданим її носіям привілеїв збоку мадярів та австрійців. Тут слід згадати також і потужний культурний рух сербів у Габсбурзькій імперії у ХVІІІ та ХІХ ст., а також і те, що румуни в Банаті тривалий час були під юрисдикцією сербської православної церкви. Так, ієрархи сербського походження були наставниками румунських єпархій у західній частині держави 15. Після завоювання турками обширних територій, включно з Банатом, у 1690 році велика сербська православна колонія на чолі з патріархом Арсенієм ІІІ Чарноевичем переселилася в Угорщину. До неї входило й багато сербських ієрархів, яких інколи призначали керувати румунськими єпархіями в Ардялі. Наприклад, єпископством Араду в 1707–1829 роках керували виключно сербське вище духовенство: Ісая Дякович, Вікентій Йованович, Павло ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011 89Душіца Рістін. Культурні румуносербські інтерференції в Банатському регіоні Ненадович. Митрополитами сербів були Сінесій Живанович, Павло Авачемович. Оскільки з 1701 року румунам, що проживали в Габсбурзькій імперії, було заборонено підтримувати релігійні стосунки з жителями півдня та сходу Карпат, то вони шукали підтримки в сербській ієрархії, яка після 1690 року входила до Карловацької митрополії. Результатом переговорів між Ієнопольським єпископом (сучасний Арадський повіт) Ісаєю Дяковичем, представником Сербії, та Габсбурзькою монархією влітку 1690 року щодо проживання сербів в Угорщині стала грамота короля Леопольда І (1657–1705) від 21 серпня 1690 року, згідно з якою, сербам, які переїжджали до Угорщини, надавалися певні політичні та конфесійні привілеї як компенсація за їх військову службу. Також за цією грамотою, патріарх Арсеній ставав церковним провідником усього православного населення Габсбурзької монархії (сербів, русинів та румунів), а також здобув право висвячувати єпископів і священиків, володіти майном, дотримуватися юліанського календаря тощо. Ці привілеї були підтверджені новою грамотою від 11 грудня того самого року, відомою під назвою «Іллірійські привілеї». Отже, восени 1690 року та навесні наступного багато сербських, албанських та румунських родин (приблизно 36 000) переїхали у Срем, Славонію та інші області Угорщини, де невдовзі заснували військову організацію. Резиденція патріарха до 1701 року містилася в монастирі Крушедол у Сремі, згодом її було перенесено до Сентандрея, звідки патріарх часто відвідував регіони, у яких проживали православні. 28 червня 1694 року, після опанування нових територій, патріарх звернувся до короля Леопольда І з проханням затвердити новообраних єпископів. 4 березня 1695 року король підтвердив обрання Ісаї Дяковича єпископом Ієнополя та Тімішоари, Єфтимія Титовака – єпископом Мохача, Стефана Метохяка – єпископом Карловація, Єфрема Веніаміна – єпископом Орадії та Єгару, Єфтимія Поповича – єпископом Будіна, додавши, що православний народ не повинен сплачувати десятину католицькому духовенству. В усіх трьох єпархіях, заснованих патріархом Арсенієм 1695 року (тімішоарській і виршецянській у Банаті та арадській у Кришані) проживали й румуни. Поступово юрисдикція Карловацької митрополії поширилася й на православних румунів з Ардялу (офіційно визнана лише 1783 року королем Йозефом ІІ), Олтенії (1717–1739) та Буковини, центр якої після 1783 року був розташований спочатку в Радівцях, згодом – у Чернівцях 16. У Банаті в 1690–1716 роках румунське населення перебувало під юрисдикцією двох осіб – Арсенія ІІІ Чарноевича, резиденція якого містилася в монастирях Крушедол та Сентандрей, та нового патріарха Калініка, що мав резиденцію у Печі. За умовами Белградського миру 1739 року Австрія втратила Малу Валахію (Олтенію), частину Сербії та Боснії, на півдні від Сави та Дунаю, однак Банат залишився у складі монархії. Церква була під юрисдикцією Карловацької митрополії, яка об’єднувала дві єпархії – у Тімішоарі та Вршеці-Карансебеші. У 1737 році відбулася остання хвиля міграції сербів до Банату, яку очолив патріарх Печі Арсеній IV Йованович Шакабент, у результаті чого багато родин з Балканського півострова поселилися навколо міст Панчева, Білої Церкви та Зреньянин 17. Отже, можна сміливо стверджувати, що в умовах османської окупації сербських територій на Балканах (кінець ХIV – початок ХІХ ст.) значна частина історичного та культурного досвіду цього народу була використана на тих територіях, куди в різні часи та в різних умовах емігрувало багато людей (Банат, Угорщина, Румунські князівства, Росія, Хорватія). З культурного та лінгвістичного погляду серби з румунського Банату вважаються спадкоємцями великих традицій у культурі та навчанні, усі вони можуть спілкуватися як рідною мовою, так і румунською 18. З часу заснування Банату (1690) й аж до 1864 року, коли румуни на чолі з митрополитом Ардялу Андрієм Шагуною здобули церковну автономію, під юрисдикцією Карловацької митрополії перебували великі території, на яких проживали румуни в Банаті, Кришані, Ардялі та Буковині, а також в Олтенії (у період її перебування під Австрією). На територіях, які входили до складу єпархій Вршец-Карансебеш, а також у Тімішоарі, Араді, Ардялі та Чернівцях, на деякий час у Римніку, згідно з «Іллірійськими привілеями», підтвердженими Віденським судом, Карловацька митрополія зобов’язувалася організовувати, охороняти та захищати релігійне життя та школи, у яких навчалися в дусі національних традицій як сербські, так і румунські вірні. Монастирі Банату (Ходош-Бодрог, Бездін, Арад-Гаї, Святого Георгія, Базіаш – у Румунії; Месич – у Сербії) мали також значний вплив на духовне життя місцевого православного населення, особливо в часи, коли не було шкіл, а священиків та церков було дуже мало. Вони стали першими осередками культури в Банаті. Монастирська система культових та навчальних інституцій у всій південно-східній європейській частині була доволі потужною і по-справжньому престижною. Аж до початку ХІХ ст. вона забезпечувала культурну та духовну єдність церкви і була середовищем формування культурної еліти – духовенства, політиків, юристів та службовців 19. Тут містилися бібліотеки зі слов’янськими книжками, що підтримували давню культуру, майстерні вишивки та розпису на релігійні мотиви, школи для тих, хто хотів потрапити до касти духовенства, дияконів або ж канцелярських писарів; у монастирях із самого ранку працювали задля хвали Господа каліграфи та майстри мініатюри. За тисячолітню історію в Банаті було збудовано понад п’ятдесят монастирів 20, більшу частину з яких, на жаль, було зруйновано ще в добу середньовіччя. Багато монастирів було знищено внаслідок татарських інтервенцій, які змінили розташування контактної смуги між східною та західною християнською цивілізаціями. Інституційно монастирі Банату були організовані за візантійськими правилами та традиціями середньовічної епохи 21. Норми життя зазвичай зберігалися, а форми та зовнішний вигляд зазнавали новаторських впливів. Архітектурні форми та ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011 90 Національні меншини розписи монастирів поступово змінилися під впливом Заходу, зокрема, поширеного там стилю бароко. І хоча Банат входив до складу Габсбурзької монархії, яка була частиною Центральної Європи, окремі запозичення було перейнято опосередковано від віддалених західних та середземноморських регіонів. Під пильним оком церковних ієрархів художники намагалися поєднати архетипні ідеали та прагматизм тогочасної дійсності. У ХVІІІ ст. почали діяти реформатори церковного розпису, які працювали для банатських церков і монастирів 22. Одним з них був Стефан Тенецкі, який розписував монастир Крушедол у Фрушці Горі (Срем, Сербія), банатський монастир Бездін (повіт Арад), церкви Араду та Тімішоари, а також уніатську церкву у Блажі. Однак, незважаючи на значні інновації в розписах монастирських архітектурних ансамблів та іконостасів, вони не змінили православної релігійності. Такі нововведення та зміни відбувалися й протягом ХІХ– ХХ ст., найхарактернішим прикладом чого є садиба, збудована в класичному стилі при монастирі Музич, та комплекс у монастирі Арад-Гаї, створений за часів єпископа Сінезія Живановича. У банатських монастирях як депозитаріях перших історичних джерел часто зберігалися справжні художні скарби. Архітектурне вирішення та художнє оздоблення румунського православного монастиря Ходош-Бодрог, які ввібрали церковне зодчество ХV ст., настінний розпис початку ХVІІ ст., слов’янсько-румунські рукописи ХV–ХVІІ ст. і різноманітний церковний посуд, є вагомим аргументом тієї надзвичайно важливої ролі, яку відігравала ця монастирська установа протягом віків у Західній Долині Банату. За цими даними можна простежити органічний та природний зв’язок цієї землі з усім банатським краєм, а також з усім карпато- дунайським простором у цілому. Перша історична згадка про монастир як один з найдавніших у Румунії датується 1177 роком 23. Через брак документальних свідчень з’явилося чимало легенд про його заснування 24. За давнім місцевим повір’ям, яке існує дотепер, монастир заснували віруючі, що проживали в долині Муреша. За легендою, один бик зі стада, що належало місцевим болгарським пастухам, вирив своїми рогами на березі Муреша чудотворну ікону Божої Матері з дитятком Ісусом на руках, а пастухи на місці, де знайшли ікону, побудували вівтар монастиря. Згодом християни звели тут монастир, у якому знайшлося місце як для чудотворної ікони, так і для скам’янілої голови бика, що зберігається під склом над вхідними дверима церкви. Історики вважають, що ікону було написано двома століттями пізніше, ніж споруджено монастир. Легенда про заснування цього монастиря належить до таких, що частково підкреслюють значення території, сприятливої для будівництва релігійних, народних споруд, будинків або господарських прибудов 25, а також про звичай вибирати місце для будівництва, характерний і для інших народів (німців, австрійців, фінів). Додавання назви «Бодрог» до назви «Ходош», яку дослідники та представники церкви датують лише ХІV ст., і є сучасною назвою монастиря. На думку місцевих жителів, саме легенда про бика, який вирив на березі Муреша ікону Божої Матері, поклала початок спорудженню монастиря, топонім якої «Бодрог» (bodat’ – «бодати») означає «вири- ти рогом». Сучасна монастирська церква датована при- близно 1400 роком, часом, коли поширення триконус- ного архітектурного типу було характерним для всіх провінцій, у яких проживали румуни. У 1556–1690 роках монастир опинився в регіоні, що перебував під османсь- ким пануванням, на кілька років був охоплений виз- вольною війною Румунських князівств на чолі з Міхаєм Вітязу (1595). У другій половині ХVІІ ст. монастир було відбудовано завдяки єпископу Саві І Бранковичу, який мав резиденцію в Липові, а згодом в Інеу 26. Деякий час монастир був резиденцією ієрархів, що служили в цьому регіоні, серед яких – митрополит Софроній, котрий у 1651 році відвідав Росію, та Ісая Діаконович, який у 1694 році встановив у монастирі Ходош-Бодрог центр єпархії Інеу та Тімішоари, що перейшла під юрисдикцію Габсбурзької імперії. Незважаючи на суттєві проблеми та історичні негаразди, жителі монастиря підтримували його своєю працею і заснували там одну з перших у цьому краї початкову школу, долучившись цим до лікві- дації безграмотності населення регіону. Починаючи з ХІV ст., і дотепер триває процес долучення монастиря Ходош-Бодрог до великої спадщини румунської серед- ньовічної культури. Іншою історичною пам’яткою, духовне життя якої нараховує багато віків, є сербський православний монас- тир Бездін «Успіння Пресвятої Богородиці», який також розташований у долині Муреша, приблизно за 15 км від монастиря Ходош-Бодрог. Першу історичну згадку про цей монастир знаходимо в одному із записів на Псалтирі, надрукованому Божидаром Вуковичем у Відні у 1519– 1520 роках, де зазначено час початку його будівництва: «У 7047 році від створення світу та в 1539 році від наро- дження Христа, з храмом «Успіння Пресвятої Богородиці», за піклування архімандрита Йосафа Мілутіновича та спряння всіх братів-християн, а також Леонтія Богожевича, ієромонаха». Монастир має церкву, дім ігу- мена та келії. У 1753 році Стефан Тенецкі розписав іко- ностас, у 1802 році розписи було доповнено. Проте побутує й інша думка, що на початку ХІІІ ст. на місці теперішнього сербського монастиря функціонував інший, який знищили монголи в 1241 році 27. Для повноти уявлення про монастирські поселення в долині Муреша варто згадати й монастир Святого Симеона Стовпника в Арад-Гаї. Монастир (архітектурна пам’ятка в стилі бароко) було засновано в 1760– 1762 роках арадським єпископом Сінезієм Живанови- чем. Церква утворювала спільний корпус із садибою монастиря, у якій сьогодні міститься музей, де збері- гається багата колекція давнього церковного мистецтва (церковний посуд, картини, рукописи, стародруки), характерного не тільки для цієї області, але й для всієї румунської та південносхідноєвропейської спільноти. Іншою сферою, завдяки якій можна простежити між- культурні зв’язки в різні історичні епохи між етнічними спільнотами в Банаті, є двомовні та багатомовні видання, призначені для задоволення культурних потреб двох чи ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011 91Душіца Рістін. Культурні румуносербські інтерференції в Банатському регіоні більше народів. Якщо обмежитися сферою румуно-серб- ських зв’язків, то для початку слід відзначити сербську редакцію двомовного підручника «Pervoe učenie otrokom» у Римнику 1726 року, румунською та слов’янською мова- ми, за російським зразком, автором румунської версії якого, за припущеннями, був монах Штефан з Говори, якого вважають редактором, коректором та переклада- чем книги. У Передмові він назвався «справжнім ігуме- ном слов’янського діалекту та старанним покровителем румунських слів», а також на тій самій сторінці першого видання 1726 року писав, що вирішив надрукувати книгу слов’янським та румунським діалектами для кращого розуміння обох мов 28. Працю тричі перевидавали (1726, 1727, 1734), а третє видання, зокрема, митрополит Белграда Вікентій Йованович присвятив дітям «усього православного народу, який перебуває під правлінням царя румунів у Сербії, Угорщині, Хорватії, Банаті Тімішоари та імперської Влахії». Тримовною працею [румунською, сербською (сербська редакція слов’янської) та німецькою мовами], є «Малий катехизис, або скороче- не православне оповідання про грецький неуніатський закон, для дітей неуніатських призначений, виданий неуніатським Карловацьким єпископством у 1774 році» (зміст затвердив Синод). У старій румунській бібліографії ця книга зареєстрована (том ІІ, с. 205, № 385) як Сербсько- румунсько-німецький катехизис, виданий у Відні, у якому назви подано відповідними мовами: Catehism mic... Katehiyis malîi... Kleiner Katehismus... і «всі три назви займа- ють по одній сторінці… На сторінці зліва від читача роз- міщено сербський та румунський тексти, розділені верти- кальною лінією, а праворуч – німецький». Оскільки дату на виданні не зазначено, то можна припустити, що воно вийшло в проміжку між 1774 роком, після прийняття Карловацьким синодом, і 1784 роком, коли вийшло дру- ком видання тільки румунською та німецькою мовами. У «Хроніці Банату» Ніколає Стойка де Хацег подає таку інформацію: «Малий катехизис був скороченим варіантом Великого. Уперше слов’янською мовою його написав архімандрит Іон Раїчі (який відмовився стати єпископом); німецькою його переклав директор Теодор Янкович де Мірієво; а румунською (зі слов’янської) – секретар останнього Ардялу Дімітріє Евстатевич. Але Синод видав розпорядження перекласти тільки “Рішення Отця нашого” і “Тлумачення щастя» і, перевіривши, від- дати у друкарню” (с. 57)». Отже, можемо дійти висновку, що Ніколає Стойка де Хацег був знайомий з румунськи- ми та сербськими книжниками, які відіграли важливу роль у поширенні просвітницьких ідей того часу, у роз- витку культури та освіти, зокрема із Захарієм Орфеліном, Досітеєм Обрадовичем, Йованом Ражичем, Теодором Жанковичем де Мірієво, Іоанном Томічем, Міхаїлом Рошу-Мартіновичем. Варто зазначити, що до 1863 року «Малий катехизис» було перевидано 16 разів 29. Щодо двомовності педагогічних та методичних під- ручників для сербських та румунських шкіл кінця ХVІІІ ст., то можна відмітити працю, яка вийшла у Відні в 1776–1777 роках у друкарні Йосифа Курцбека (Iosif Kurtzbec) – «друкар неуніатських румунів і сербів», «Ručnaja kniga potrebnaja magistrom...», з паралельним текстом німецькою мовою, «Northwendiges Handbuch für Schulmeister...». Пізніше, у 1785 році, у цій самій друкар- ні, вийшло ще дві версії цієї книги, яка стала першою сучасною методикою в педагогічній літературі: перша – «При відсутності книги для вчителя…», а друга – «Книга, необхідна для вчителя». Обидва видання теж були дво- мовними, з паралельним німецьким текстом «Northwendiges Handbuch für Schulmeister...». Першими перекладачами цієї книги румунською мовою були Ніколає Стойка де Хацег та І. Фельдварі, про що писав сам автор «Хроніки Банату»: «Потім у Виршеці написа- ли… направити мене. Я пішов. Там, з Фельдварі, зі слов’янської румунською переклав разом з архімандри- том та завершили Настільну книгу дяків, роботу розпо- чали ще в 1776 році». Через вісім років після завершення перекладу обидві версії книги були надруковані у Відні, кожна з яких була призначена для іншої провінції: «При відсутності книги для вчителя…» – для шкіл Банату, а «Книга, необхідна для вчителя» (разом з версією Васілє Балша) – для шкіл Буковини, яка була приєднана до Габсбурзької імперії на десятиліття раніше. Автором першого журналу сербської літератури «Slavenoserbski magazin», випущеного у Венеції 1768 року, а також багатьох книг, присвячених освіті та вихованню, букваря та латинської граматики для серб- ських і румунських шкіл був Захарія Орфелін, який володів енциклопедичними знаннями, був членом Віденської академії красного мистецтва і залишив ваго- мий слід у розвитку сербської культури та літератури. Особливе значення мають його «Каліграфії» – «Slavenskaja Kalligrafija» i «Valahijskaja Kalligrafija» («Слов’янська каліграфія» і «Валаська каліграфія»), на друковані в Карловаці 1778 року, що стало першим кроком до поліпшення каліграфії в румунських школах у другій половині ХVІІІ ст. 30 Тут ідеться про три довід- ники для вчителів, які викладають каліграфію, укла- дені Захарієм Орфеліном (1759, 1776, 1778). Вони ввійшли до шкільного обігу і більше ніж півстоліття були єдиним підручником з каліграфії, яким користу- валися як у сербських школах, так і румунських 31. Відкриття Європи та запозичення європейських ідей румунами та сербами Банату в період просвітництва збіглися з відкриттям та відчуттям самосвідомості, до чого додалися низка особливостей, породжених сприй- няттям та пристосуванням загальноєвропейського іде- алу в цьому просторі 32. За всіма історичними та гео- політичними складовими, антагонізмами або коаліція- ми, які змінюють колективну ментальність, симпатії та антипатії етносів цього простору, очевидним є пошук легітимності в контексті віртуальної Європи. Модель міжкультурності та багатоетнічного співіснування в Банаті визначають трансценденцію рівня ідентичності, що сприяє розумінню, пізнанню та сприйняттю Іншого. Прикладом румуно-сербських міжкультурних зв’язків можуть бути аспекти, пов’язані зі спільними право- славними та освітніми традиціями, що входять до сфери культури, і які у цьому випадку випливають, разом з іншими аспектами, з історії, фольклору, літера- тури та лінгвістики. ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011 92 Національні меншини Переклад з румунської Ніколети Головач та Антонія Мойсея 1 Theodorescu R. Postfaţă // Mănăstirea Hodoş-Bodrog. – Arad, 1980. – С. 199. 2 Ungureanu C. Geografia literaturii române, azi. – Piteşti, 2003. – Vol. IV : Banatul. – С. 111. 3 Sârbu R. Tipuri de interferenţe în sistemele idiomurilor vorbite în Banat // Interferenţe lingvistice în zona multietnică a Banatului: lucrările elaborate în cadrul Proiectului de Cercetare Tip Grant A 2005–2006. – Timişoara, 2006. – С. 15. 4 Там само. – С. 14. 5 Babeţi A. Un paradis: Banatu // Dilema veche. – 2007. – IV. – No 191. – С. 18. 6 З бібліографії, присвяченої балкан- ським румунам, назвемо: Jireček C. Die Romanenen in den Stadien Dalmatiens Wahrend des Mittealters. – Viena, 1901– 1903. – I–III; Miklosich Fr., Kaluzniacki E. Űber die Wanderungen der Rumunen in den Dalmatischen Alpen und den Karpaten. – Viena, 1879. – Denckschriften, XXX. – P. 1–66; Djordjević T. Kroz naše rumune, în «Srpski književni glasnik». – Belgrad, 1906. – XVI; Puşcariu S. Studii istroromâne. – Bucureşti, 1906. – І; Kadlec J. Valasi a valaske pravo v zemich sllovenskych a uherskych. – Praga, 1906; Draganu N. Românii în veacurile IX–XIV pe baza toponimiei şi onomasticei. – Bucureşti, 1933; Dragomir S. Vlahii din nordul Peninsulei Balcanice în Evul Mediu. – Bucureşti, 1959; ін. 7 Rosetti Al. Istoria limbii române. – Bucureşti, 1978. – С. 307. 8 Jireček C. Geshichte der Serben. – Gotha, 1916. – І. – С. 10–11. 9 Djamo-Diaconiţă L. Limba documentelor slavo-române emise în Ţara Românească în secolele al XIV-lea şi al XV-lea. – Bucureşti, 1971. – С. 11; Gămulescu D. Elemente de origine sârbocroată ale vocabularului dacoromân. – Bucureşti; Pančevo, 1974. – С. 41. 10 Dragomir S. Vechimea elementului românesc şi vechimea colonizărilor în Banat // Anuarul Institutului de Istorie Naţională. – Cluj, 1924. – С. 8; Popović D. J. Srbi u Banatu do kraja osamnaestog veka (Istorija naselja i stanovništva). – Belgrad, 1955. – С. 26–30. 11 Gămulescu D. Elemente de origine sârbocroată ale vocabularului dacoromân. – С. 43. Приклади: Дубово, Кутіна, Вукова та ін.; в Олтенії: Предел, Саджіавец та ін. 12 Там само. – С. 43. 13 Popović D. J. Srbi u Banatu do kraja osamnaestog veka (Istorija naselja i stanovništva). – С. 29. 14 Там само. – С. 31–37. 15 Şerbănescu N. Legăturile bisericeşti, culturale şi politice între români şi sârbi // Mitropolia Olteniei. – 1963. – XV. – No 5–6. – С. 315. 16 Gavrilović N. Românii şi sârbii. – Bucureşti; Belgrad, 1997. – С. 158. 17 Там само. – С. 158–159. 18 Csortan F. Plurilingvismul la minorităţile naţionale din România // Conferinţa Naţională de Bilingvism, 16–17 iunie 1997. – Bucureşti, 1998. – С. 62. 19 Siupiur E. De la mănăstire la universitate // Sud-estul şi contextul european. Buletin IX-B. – Bucureşti, 1998. – С. 79. 20 Jovanović M. Srprki manastiri u Banatu. – Novi Sad, 2006. – С. 7. 21 Там само. – С. 9. 22 Там само. 23 Arădeanul E. De la legendă la adevăr // Mănăstirea Hodoş-Bodrog. – Arad, 1980. – С. 20. 24 Ristin D. Manifestări ale sacrului în spaţiul bănăţean // Romanoslavica. – Bucureşti, 2000. – XXXVI. – С. 185–205. 25 Taloş I. Meşterul Manole. – Bucureşti, 1973. – С. 72. 26 Arădeanul E. De la legendă la adevăr. – С. 202. 27 Jovanović M. Srprki manastiri u Banatu. – С. 112. 28 Apreotesei C. Observaţii asupra tipăriturilor bilingve româno-sîrbe (iugoslave) // Radovi Simpozijuma o jugoslovensko-rumunskim jezičko-dijalektalnim interferencijama i filološkim paraleleizmima. – Pančevo; Zrenjanin, 1977. – С. 38. 29 Там само. – С. 39. 30 Flora R. Relaţiile sârbo-române. Noi contribuţii. – Panciova, 1968. – С. 90. 31 Там само. – С. 98. 32 Bocşan N. Imaginea Europei în cultura iluminstă a românilor bănăţeni // Banatica. – Reşiţa, 1993. – 12. – С. 183. Примітки
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43351
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:14:42Z
publishDate	2011
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Рістін., Д. 2013-04-25T20:01:11Z 2013-04-25T20:01:11Z 2011 Культурні румуно-сербські інтерференції в Банатському регіоні / Д. Рістін. // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 2. — С. 87-92. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43351 316.73(498.5)(=135.1=163.41) This article is meant to reveal the different perspectives in which the Romanian and Serbian cultural interferences of Banat region could be noticed, pointing out their main common elements within a cross-cultural context. These facts are disscused taking into account the common background and all the conditions that made Banat region to become one of the most varied and interesting part of Europe, situated at the confluence of central and south-east European areas. There are relevant ethnographic, religious, folk, linguistic, and cultural characteristics within the framework of the cross-cultural communication between Romanian and Serbian people who live in Banat that can define a certain view of the world of both these two nations. Acest articol doreşte să evidenţieze perspectivele diferite din care pot fi privite interferenţele culturale dintre românii şi sârbii din regiunea Banatului, subliniind principalele elemente comune în cadrul unui context intercultural. Aceste fapte sunt discutate luând în considerare cadrul comun şi toate condiţionările care fac din regiunea Banatului una dintre cele mai variate şi mai interesante părţi ale Europei, situate la confluenţa dintre arealele central şi sud-est european. Caracteristici etnografice, religioase, folclorice, lingvistice şi culturale din cadrul comunicării intercultulturale dintre românii şi sârbii din Banat definesc o anumită viziune a universului celor două naţiuni. Переклад з румунської Ніколети Головач та Антонія Мойсея uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Національні меншини Культурні румуно-сербські інтерференції в Банатському регіоні Romanian and Serbian Cultural Interferences in Banat Region Interferenţe culturale româno-sârbe în regiunea Banatului Article published earlier
spellingShingle	Культурні румуно-сербські інтерференції в Банатському регіоні Рістін., Д. Національні меншини
title	Культурні румуно-сербські інтерференції в Банатському регіоні
title_alt	Romanian and Serbian Cultural Interferences in Banat Region Interferenţe culturale româno-sârbe în regiunea Banatului
title_full	Культурні румуно-сербські інтерференції в Банатському регіоні
title_fullStr	Культурні румуно-сербські інтерференції в Банатському регіоні
title_full_unstemmed	Культурні румуно-сербські інтерференції в Банатському регіоні
title_short	Культурні румуно-сербські інтерференції в Банатському регіоні
title_sort	культурні румуно-сербські інтерференції в банатському регіоні
topic	Національні меншини
topic_facet	Національні меншини
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43351
work_keys_str_mv	AT rístínd kulʹturnírumunoserbsʹkíínterferencíívbanatsʹkomuregíoní AT rístínd romanianandserbianculturalinterferencesinbanatregion AT rístínd interferenteculturaleromanosarbeinregiuneabanatului

Культурні румуно-сербські інтерференції в Банатському регіоні

Institution

Similar Items