Свята пісні та фольклорні музичні колективи в Литві: вираження етнокультурної ідентичності
The contribution of the Song Festivals and folklore groups to the preserving and strengthening of ethnical and cultural identity of the inland and outland Lithuanians is examined in the article. It has been accentuated that the common festivals of the choirs, folklore ensembles, dancers, folk master...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43371 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Свята пісні та фольклорні музичні колективи в Литві: вираження етнокультурної ідентичності / А. Забелене // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 3. — С. 96-101. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859476108658868224 |
|---|---|
| author | Забелене, А. |
| author_facet | Забелене, А. |
| citation_txt | Свята пісні та фольклорні музичні колективи в Литві: вираження етнокультурної ідентичності / А. Забелене // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 3. — С. 96-101. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | The contribution of the Song Festivals and folklore groups to the preserving and strengthening of ethnical and cultural identity of the inland and outland Lithuanians is examined in the article. It has been accentuated that the common festivals of the choirs, folklore ensembles, dancers, folk masters ensure the continuity, cherish traditional culture and popularize it in the modern society. The directors and participants of the Lithuanian folklore ensembles reckon recreation and leisure, self-expression, execution of ethnical music, communication and prolongation of the ethnocultural traditions as the main motivations of their activities.
Straipsnyje nagrinėjama koks vaidmuo, saugant ir stiprinant Lietuvos ir išeivijos lietuvių etninį ir kultūrinį tapatumą, atitenka dainų šventėms ir folkloro ansambliams. Nustatyta, kad šios bendros chorų, folkloro ansamblių, šokėjų, tautodailininkų šventės užtikrina kultūros paveldo ir tradicinių kultūros vertybių tęstinumą, puoselėja tradicinę kultūrą ir populiarina ją šiuolaikinėje visuomenėje. Lietuvos folkloro ansamblių vadovai ir dalyviai pagrindinėmis savo veiklos motyvacijomis įvardina poilsio ir laisvalaikio praleidimą, saviraišką, etnomuzikavimą, bendravimą ir etnokultūrinių tradicijų tęsimą.
|
| first_indexed | 2025-11-24T11:41:26Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011
У Литві на межі XIX–XX ст. на формування і рівень
історичної, етнічної та культурної самосвідомості інте-
лігенції значний вплив мала художня література істо-
ричної романтичної тематики і театр. Культурна само-
свідомість литовців виявлялася передусім у рідній мові.
«Мову починають розглядати як головну і постійну
ознаку самобутності нації, що засвідчує її історичну,
культурну тяглість, територіальну цілісність» [7, p. 166].
Особливе значення для живлення литовської мови, для
розвитку мовної самосвідомості нації та національного
ідентитету мали перші литовські газети «Аušrа»
(«Світанок») (1883–1886), «Varpas» («Дзвін») (1889–
1905), «Tėvynės sargas» («Варта Батьківщини») (1896–
1904) тощо. Розвиток мовної та національної тотож-
ності стимулювала і боротьба мешканців Литви з поль-
ським духовенством за використання литовської мови
в костьольних богослужіннях [15, p. 57]. Пласт історич-
ної пам’яті литовського народу, який сторіччями потер-
пав од політичного й культурного тиску, лежить у
народній культурі, оповідях, легендах, а також у пісен-
ному фольклорі. Як стверджує Б. Кузміцкас, «… Майже
все XIX ст. відроджувана литовська культура знаходила
опору не в інституційній та не в шляхетській культурі, а
лише у своїй, первинній, традиційній субстанції – у
духовній культурі народу, у фольклорі» [7, p. 166]. У той
час, коли заможніші селяни орієнтувалися на міську
духовну культуру, бідні мешканці сіл та містечок – най-
мити, безземельні й малоземельні селяни – зберігали й
продовжували традиції народної творчості [9, p. 120].
Наприкінці XIX ст. Й. Басанавічюс розпочав активну
фольклористичну діяльність, яку максимально розви-
нув у XX ст. Під час підготовки своїх великих робіт він
неодноразово звертався до громадськості й конкрет-
них осіб, закликаючи збирати казки. На початок XX ст.
до зібрання фольклору (здебільшого пісень) та його
популяризації активно долучилися і литовські компо-
зитори М. Чюрльоніс, Ч. Саснаускас, Й. Науяліс,
М. Пятраускас, С. Шимкус. Вони, гармонізувавши
литовські народні пісні, значно розширили хоровий
репертуар. У своєму доробку композитори творчо
використовували і фрагменти народних зразків, і здій-
снювали їх хорові аранжування. За даними Р. Гудяліса,
гармонізовані народні пісні були постійною і найпопу-
лярнішою складовою репертуару хорів і Свят пісні.
Лише близько 50 % хорових репертуарів склали пісні,
аранжовані С. Шимкусом [2, p. 8].
Наприкінці XІX ст. з національним Відродженням
хронологічно збігся і початок створення литовського
національного вбрання. Наприкінці XIX – на початку
XX ст., узявши за основу традиційний святковий одяг
селян, що формувався до середини XIX ст. під впливом
історичних, кліматичних, економічних умов, місцевих
традицій і звичаїв, з огляду на характер господарської
діяльності й конфесійної належності, було створено
типовий національний костюм. Спочатку його носили
в досить вузькому, найбільш свідомому соціальному
прошарку – у колі інтелігенції.
«Для того щоб національний стрій розповсюджував-
ся в суспільстві, не достатньо було спонукати людей
його носити, перш за все потрібно було надати йому
престижності» [13, p. 44]. Цьому надзвичайно прислу-
жилися так звані «Lietuviški vakarai» («Литовські вечор-
ниці»), під час яких артисти й учасники фольклорних
колективів, одягнені в національний костюм, справля-
ли незабутнє враження на багатьох глядачів.
У 1906 році П. Пускунігіс у м. Скряуджяї організував
перший ансамбль. Пізніше, у 1914 і 1922 роках, у
м. Каунасі засновано ансамблі друкарні С. Банайтіса й
інвалідів війни. У 1920 році в м. Панявежисі С. Палюліс
створив ансамбль Товариства хлопчиків, які грали на
скудучяях, а 1923 року – ансамбль Каунаського універ-
ситету, учасники якого виконували музичні твори на
Свята пісні та фольклорні музичні колективи в Литві:
вираження етнокультурної ідентичності
aušra Zabielienė. Lithuanian Song Festivals and Folklore Musical Groups: a Representation of ethnocultural Identity.
The contribution of the Song Festivals and folklore groups to the preserving and strengthening of ethnical and cultural identity of
the inland and outland Lithuanians is examined in the article. It has been accentuated that the common festivals of the choirs,
folklore ensembles, dancers, folk masters ensure the continuity, cherish traditional culture and popularize it in the modern society.
The directors and participants of the Lithuanian folklore ensembles reckon recreation and leisure, self-expression, execution of
ethnical music, communication and prolongation of the ethnocultural traditions as the main motivations of their activities.
Keywords: Song Festival, musical group, folklore group, ensemble, musical execution, motivation, tradition.
aušra Zabielienė. Dainų šventės ir folkloro ansambliai Lietuvoje – etnokultūrinio tapatumo išraiška. Straipsnyje
nagrinėjama koks vaidmuo, saugant ir stiprinant Lietuvos ir išeivijos lietuvių etninį ir kultūrinį tapatumą, atitenka dainų
šventėms ir folkloro ansambliams. Nustatyta, kad šios bendros chorų, folkloro ansamblių, šokėjų, tautodailininkų šventės
užtikrina kultūros paveldo ir tradicinių kultūros vertybių tęstinumą, puoselėja tradicinę kultūrą ir populiarina ją šiuolaikinėje
visuomenėje. Lietuvos folkloro ansamblių vadovai ir dalyviai pagrindinėmis savo veiklos motyvacijomis įvardina poilsio ir
laisvalaikio praleidimą, saviraišką, etnomuzikavimą, bendravimą ir etnokultūrinių tradicijų tęsimą.
Raktiniai žodžiai: Dainų šventė, folkloro ansamblis, veika, motyvacija, tradicija.
Аушра Забелене
УДК [394.2+784.6]:7.079(474.5)
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011
97
скудучяях і рогах∗*. У 1923 році хор литовців у м. Вільнюсі
поставив «Onutės vestuves» («Онутине весілля»). У 1927
році Каунаський військовий театр і хор «Gabijos»
(«Габія») показали «Lietuviškas vestuves» («Литовське
весілля»). У 1932 році в с. Пірагей учасники «Senovės
mylėtojų būrelio» («Гуртка шанувальників старовини»)
поставили найвідоміше «Senovinės kupiškėnų vestuvės»
(«Старовинне весілля мешканців Купішкіса») [18].
Сильні традиції спільного співу були одною з голов-
них передумов для виникнення як аматорських хорів,
так і професійних ансамблів. За Р. Гудялісом, традиція
групового співу під час косовиць, жнив, різних толок
(коли один затягує, а інші підхоплюють спів) належить
до передумов соціального плану. Музично-
інтонаційною характеристикою литовського народно-
го співу є його багатоголосся. Такі важливі складові
народних пісень, як ансамблеве багатоголосне мислен-
ня, своєрідне інтонування, характерна артикуляція
тощо є загальними ознаками хорового співу, що при-
вели до утворення в Литві Свят пісні [2, p. 7].
Наприкінці XIX ст. литовські аматорські хори, а з
першої половини XX ст. і Свята пісні були одними з
дієвих засобів пробудження і розвитку етнічного й
культурного ідентитету. Демократичний рух хорів, що
почався у Європі в першій половині XIX ст., заклав під-
валини Свят пісні. Окремі хори об’єднувалися в спілки
хорового співу. Перше Свято пісні у Європі відбулося у
Швейцарії (м. Цюріх) (1843), наступне – у Німеччині
(1845). Ця традиція, разом зі впливом німецької куль-
тури, досягнула і держав Балтії. В Естонії та Латвії
Свята пісні проводили наприкінці XIX ст.: в Естонії – у
м. Тарту (1869), у Латвії – у м. Ризі (1873), у Фінляндії –
у м. Ювяскюлі (1884). У Росії Свято пісні започаткували
в м. Нижньому Кисляї (Воронізька обл.) (1936).
Найбільше у світі Свято пісні провели в Австрії, у
м. Відні (1928). Воно проходило з нагоди сотої річниці
смерті Ф. Шуберта [3, p. 298].
Через заборону популяризації фольклорних зразків
друком литовською мовою Свята пісні розпочали в Литві
тільки 1924 року. У країни Балтії Свято пісні прийшло як
явище чужої культури, але дуже швидко ввійшло до місце-
вих, з найархаїчних часів, традицій групового співу, збе-
режених і впроваджених у повсякденне життя, що
об’єднували спільноту села під час праці та відпочинку.
23–25 липня 1924 року комітет, створений у незалежній
Литві композитором Й. Жилявічюсом, під час Третьої
виставки земельного господарства організував Перше
свято пісні. На цьому святі, названому Днем пісні, що від-
бувалося в Каунасі, брало участь 80 хорів (близько 3 тис.
учасників) й об’єднаний духовий оркестр (120 музикан-
тів). Диригували Й. Науяліс, С. Шимкус, Й. Штарка. За
підтримки близько 50 тис. слухачів було виконано
Національний гімн. Звучали аранжовані Т. Бразісом,
Й. Бендорюсом, М. Пятраускасом, Й. Талат-Кялпшою,
А. Качанаускасом і Й. Штаркою народні пісні [19]. Це
∗ Скудучяй (те саме, що «скудутіс») – литовський народний духо-
вий інструмент типу багатоствольної флейти; «роги» – сигнальний
духовий литовський народний інструмент [прим. перекладача].
Свято пісні не лише підвищувало майстерність хорів і
хормейстерів Литви, але й викликало почуття національ-
ної єдності. Свята пісні в країнах Балтії водночас активно
впливали на національну самосвідомість і самоідентифі-
кацію жителів, а також дуже чітко відображали цілі руху –
визволення з-під політичного й культурного впливу, а під
час і тиску, Німеччини або Росії [4, p. 13].
Друге свято пісні, присвячене десятиріччю незалеж-
ності, було ще масовішим. Воно відбулося також у
Каунасі (1928). У ньому брали участь 173 хори. Більше
8 тис. співаків виступили для понад 100-тисячного
натовпу слухачів. Надзвичайна масовість учасників і
слухачів цих свят продемонструвала те, що саме через
спільну пісню особливо активно осмислюється куль-
турна тотожність й етнічна самосвідомість.
У Сполучених Штатах Америки об’єднані хори з
литовців-емігрантів виникли раніше ніж у Литві.
У м. Чикаго, 1916 року, відбувся перший дуже важли-
вий концерт, у якому брали участь 12 хорів. Під керу-
ванням А. Поцюса співали близько 500 співаків
об’єднаного хору. У наступних – 1917, 1918, особливо в
1919 – роках, під час збору мільйона підписів під вимо-
гою про незалежність Литви, у м. Нью-Йорку проходи-
ли виступи хорів литовців, які компактно проживали в
районі Брукліна й м. Нью-Джерсі. Минав час, і зростала
масовість Свят пісні. У Чикаго, який славився великою
кількістю литовських хорів, 1930 року під час вшанову-
вання Вітаутаса Великого співали 1 тис., а 1935 року
навіть 1200 співаків. Відзначення річниці Вітаутаса
Великого в Нью-Йорку (1930) і найбільший виступ
литовських хорів США під час Усесвітньої виставки
(1939), у якому брали участь понад 60 колективів
(близько 3 тис. співаків) зі США й Канади, диригував
Й. Жилявічюс, яскраво продемонстрували спільні про-
блеми національної єдності й індивідуальні проблеми
збереження етнічного ідентитету діаспори, яка мешка-
ла далеко від Литви [19]. Така масовість засвідчувала,
що для діаспори Свята пісні були дуже важливим лан-
цюгом, що зв’язував їх з Литвою і між собою. Такі
декларації литовства важко переоцінити, тому що саме
під час Свят пісні були представлені всі головні симво-
ли, які зміцнювали й підтримували литовську етнічну
самосвідомість і тотожність у чужій державі, а саме:
Трикольор, національний стрій і пісня. Спільна пісня
на той час була справжнім найсильнішим виразом
їхнього литовського духу.
У 1940 році дослідження етнічної та культурної само-
свідомості литовського населення припинили. Як
нацистська, так і радянська окупації поставили за мету
заглушити ідею національної незалежності. За
Р. Веброю, у сталінські часи боролися з категоріями
«дух нації», «ідеологія нації», «відродження» та з інши-
ми подібними категоріями – їх брутально заперечували
[15, p. 96]. Важливо те, що під час окупації Радянським
Союзом країн Балтії традиція Свят пісні не зникла.
С. Свердіолас, один з постійних організаторів Свят
пісні, після Другої світової війни згадував: «На перші
свята учасників везли в потягах для тварин; поки пере-
сіли в пасажирські потяги – багато часу сплило. Це було
Аушра Забелене. Свята пісні та фольклорні музичні колективи в Литві:
вираження етнокультурної ідентичності
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011
98 Литовська етнокультурна спадщина: традиційні та сучасні форми трансляції
просто неминуче, тому що в республіці було мало авто-
транспорту. Окрім того, існувала думка, що так безпеч-
ніше!» [12, p. 98]. Поступово підготовка до Свят пісні
стала поштовхом до руху самодіяльності. У ритмі Свят
пісні перебували учасники самодіяльності всієї Литви.
Проходили щорічні локальні (районні, міжрайонні) і
зональні Свята пісні, під час яких відбирали найкра-
щих на Республіканське свято пісні. У ході підготовки
до цих заходів поступово викристалізувалися і їхні тра-
диції, головні акценти. Напередодні свята відкривали
виставки народних умільців. З 1970 року вечори
ансамблів проводять у «Калну паркас»∗∗
∗, День танцю –
на стадіоні «Жальгіріс». З 1960 року центральний день
свята – День пісні. Він проходить на спеціально для
цього збудованій естраді в парку «Вінгіс». Саме в День
пісні проводять головні святкові ритуали: запалюють
вогонь, піднімають прапор, виголошують привітання і
виконують гімни. У радянський період довелося при-
стосуватися до політичної системи і включити в репер-
туар твори, що прославляли тогочасний устрій, але під
«червоною» поверхнею організатори приховували
бажання зберегти історичні традиції і культурну само-
бутність. Етнокультурні традиції особливо підтримува-
ли активні учасники Свят пісні – фольклорні гурти.
У 1950 році вражаюче виступив збірний (480 осіб)
ансамбль музик на скудучяях. Через п’ять років зазву-
чав збірний (290 осіб) ансамбль музикантів на канкле-
сах ∗∗.***Однак свою справжню майстерність музичні
художні колективи, виступи яких раніше були лише
доповненням до програм Дня танцю і Дня пісні, уперше
розкрили 1970 року, коли їм надали можливість висту-
пити в окремому концерті в «Калну паркас» у перед-
день Свята пісні. «Цей вечір подарував особливі вра-
ження та зачарував своєю щирою народністю, спон-
танним включенням глядачів у програму, коли разом з
учасниками ансамблів “співали” заповнені слухачами
схили пагорбів. Ми споглядали величезне духовне під-
несення і згуртованість – це був ніби спалах народності
в обставинах того часу» [16, p. 106].
З огляду на припинення існування Радянського Союзу
і відновлення Литвою незалежності цінність Свят пісні ще
більше стала очевидною. З 1990 року фольклорне свято
проводять кожний четвертий рік, на початку липня.
У ньому бере участь близько 30 тис. учасників. Особлива
подія в історії Литви – Свято пісні литовців світу (1994).
З 27 тис. учасників свята 1 тис. були литовці діаспори.
Роль Свят пісні, як великої об’єднуючої сили, підкреслив
неофіційний девіз заходу – «Одна нація – одна культура».
Це було «... свято культури, що об’єднує націю, надає сенс
єдності і переживанням людей, розкриває етнічні пласти
нації, музичну культуру, яка пробуджує і відроджує націо-
нальну самосвідомість» [14, p. 8]. Свята пісні – наймасові-
ше мистецько-соціальне єднання нації, у якому беруть
участь до 100 тис. осіб (не враховуючи телеглядачів).
∗ «Калну паркас» – парк на пагорбах у центрі м. Вільнюса
[прим. редактора].
∗∗ Канклес – литовський струнний щипковий народний інстру-
мент [прим. перекладача].
Вони впливають на суспільство як потужний чинник, за
допомогою якого формується національна й культурна
єдність нації та її самосвідомість. Традицію Свят пісні під-
тримують упродовж 85 років. У 2003 році ЮНЕСКО ого-
лосило Свято пісні спадщиною світової культури, засвід-
чивши його особливе значення. За всю історію Свят пісні
відбулися три особливо значні, ювілейні: 1930 року – з
нагоди 400-річного ювілею Вітаутаса Великого; у 2003
році – присвячене 750-річному ювілею хрещення короля
Міндаугаса; у 2009 році – з нагоди 1000-річчя від першої
згадки імені Литви.
Важливу роль у збереженні та зміцненні етнічної, куль-
турної ідентичності литовців Литви й діаспори відіграють
не лише Свята пісні, але й окремі виступи фольклорних
ансамблів. Вони об’єднують у собі різні форми етнічної
культури (народні пісні, танці, музичення, усний фоль-
клор, звичаї, національний костюм). Їхні виступи мають
багатовекторний вплив на широке коло реципієнтів (піз-
навальний, релаксація, комунікаційний тощо). У радян-
ській період фольклорний рух у Литві був одним з проявів
резистенції (опору) [5]. Після відновлення незалежності в
1990 році, цей рух, так би мовити, утратив своє первинне
значення – збереження литовської тотожності. Діяльність
фольклорних музичних колективів зазнала впливу інших
культур світу. Постало питання: «Якими мотивація ми
керуються на сьогодні у своїй діяльності такі колекти-
ви?». Це питання піддали аналізу, обравши головним
об’єктом дослідження фольклорні ансамблі молоді й
дорослих у Литві після відновлення незалежності респу-
бліки. Досліджували, як і якими засобами фольклорні
гурти плекають і підтримують литовську етнокультурну
ідентичність. Нами було проаналізовано й узагальнено
накопичені на території Литви у 2003–2009 роках відо-
мості (анкети, аудіозаписи, світлини тощо) про діяльність
фольклорних ансамблів. Матеріали польових досліджень
зібрані із застосуванням методів анкетування, напів-
структурованого інтерв’ю, спостереження та участі;
оброб лені за допомогою математичного аналізу. На тери-
торії Литви опитано 81 фольклорний ансамбль (900 учас-
ників і 83 керівники ансамблів).
В Естонії таку ж роботу провела та оприлюднила
результати І. Рюютель. Вона опитала 402 фольклорні
музичні колективи з різних регіонів Естонії, які брали
участь у фольклорному фестивалі «Baltica» («Балтика»)
(2001). I. Рюютель поставила за мету проаналізувати,
скільки чоловіків, жінок і дітей (у відсотках) беруть
участь у діяльності фольклорних ансамблів, якого віку
учасники та які головні мотивації їхнього перебування в
ансамблі. I. Рюютель виокремила чотири головні моти-
вацій щодо фольклорної діяльності учасників музичних
колективів. Перша – художнє самовираження, домінує у
всіх вікових групах респондентів. Інші три мотивації
сильно корелюються віком учасників. Важливим моти-
вуванням для молоді є культурне спілкування, подорожі.
Учасники старшого віку зауважують на відчутті радості,
яке приносить їм така діяльність. Четвертою мотиваці-
єю, за значимістю, для учасників фольклорних ансамб-
лів Естонії є зміцнення і декларування національної,
регіональної та культурної тотожності [8].
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011
99Аушра Забелене. Свята пісні та фольклорні музичні колективи в Литві:
вираження етнокультурної ідентичності
У Литві, в останнє десятиліття, поглиблено вивчають
питання як індивіди та різні громади окреслюють самі
себе, та як їх окреслюють інші [1; 6; 10; 11]. Дискусії в
сучасній науці про ідентитет спонукають розширювати
студії культурних громад по-новому. Свого часу суттєву
роль відіграло дослідження етнокультурної тотожності
музичних громад країни. Виявлено, що історичний,
етнічний та культурний спадок, який по-різному інтер-
претується в діяльності фольклорних гуртів, активно
формує спільність естетичних позицій їхніх учасників
[17, p. 202]. Під час експедицій учасників таких колек-
тивів запитували: «Що спонукає їх уже чимало років
відвідувати фольклорний ансамбль?». Інколи доводи-
лося спостерігати, як людина, зніяковівши, чи не впер-
ше себе запитувала: «Справді, а чому?».
У психології мотивація – це сукупність чинників, які
викликають, підтримують і керують поведінкою, що
дозволяє досягнути певної мети. Це викликаний різними
мотивами процес спонукання цільової діяльності, певної
поведінки, дій. Останні є зовнішніми або внутрішніми
чинниками, які визначають активність особистості та
напрямок її діяльності 1. Необхідно зауважити, що годі
шукати іншої подібної сфери самовираження, яка має
такий широкий спектр мотивацій, який покращує якість
екзистенції особистості. Діяльність у фольклорному
ансамблі є особливо багатогранною, скерованою на задо-
волення особистих (спілкування, відпочинок, пізнання) і
суспільних (плекання, пропагування, тяглість етнокуль-
турної спадщини нації) потреб людини [17, p. 66].
Аналізуючи, що для респондентів означає їхнє перебуван-
ня у фольклорному музичному колективі, одне із запи-
тань анкети було таке: «Що для Вас означає Ваша діяль-
ність у цьому ансамблі?». Отримані відповіді були розді-
лені на п’ять головних груп у порядку зменшення важли-
вості. У діяльності фольклорних ансамблів беруть участь
заради: 1) співу; 2) проведення відпочинку та вільного
часу; 3) продовження традицій; 4) спілкування; 5) кон-
цертів, подорожей. Інша група респондентів на запитан-
ня «Чому вони беруть участь у цій діяльності, що це для
них означає?» відповіли: «Це спосіб життя, радість душі,
задоволення, джерело здоров’я, хобі». Подібні відповіді
виокремили в ще одну – шосту – групу під назвою «Інше».
Учасники фольклорних ансамблів трьох найбільших
міст Литви – Вільнюс, Каунас і Клайпед – зі шести згада-
них мотивацій визначальною причиною своєї участі у
фольк лорному музичному колективі найчастіше вказали
третю (див. діагр. № 1) – бажання розслабитися, відпо-
чити або провести вільний час (30,4 %). Очевидно, що
швидкий темп життя, різні зміни, нові технології тощо
спонукають мешканців великих міст шукати «спокійні-
шої, повільнішої» діяльності. Після напруженого робочо-
го дня учасники ансамблів співають спокійних, повільних
народних пісень, що є ніби терапевтичним засобом, своє-
рідною медитацією, формою відпочинку, а народні танці
дають можливість порухатися. В етнографічному регіоні
Аукштайтія головною мотивацією щодо свого перебуван-
ня у фольклорному колективі респонденти також уважа-
ють вільний час і відпочинок (27,5 %). Але тут частіше
зауважують, що це відпочинок після робіт по господар-
ству, розвага від буденності, «культурний» спосіб прове-
дення вільного часу. За словами респондентки Д.Е.Т. з
Укмярзького району, це – «... радість, спокій, веселість без
пиятики» 2. Проаналізувавши відповіді учасників ансамб-
лів із Жемайтії, з’ясувалося, що, на відміну від респонден-
тів великих міст й Аукштайтії, для жемайтійців найголо-
внішою мотивацією їхньої участі у фольклорному ансамб-
лі є спів (25,5 %). В етнографічному регіоні Сувалькія з
усіх перелічених мотивацій також упевнено передує спів.
На замилуванні народною піснею і на важливості самого
процесу співу наголо сили 29,5 % респондентів. У цьому
регіоні фольклорних гуртів найменше. Мабуть тому 20 %
респондентів назвали продовження традицій головною
мотивацією своєї діяльності. Третина респондентів у
Дзукії обґрунтували своє перебування у фольклорному
ансамблі бажанням співати. Цей етнографічний регіон
посідає перше місце в Литві не лише за чисельністю фоль-
клорних колективів, але й за естетичним рівнем розумін-
ня співу як суттєвого засобу артистичного спілкування і
творення локальної етнокультурної тотожності.
З’ясувалося, що головною мотивацією осіб, які беруть
участь у фольклорних ансамблях найбільших міст Литви
й Аукштайтії, є вільний час і відпочинок. У Жемайтії,
0
5
10
15
20
25
30
35
Dainavimas Bendravimas Laisvalaikis Koncertai, kelionės Tradicijų tęsimas Kita
Didmiesčiai
Aukštaitija
Žemaitija
Dzūkija
Suvalkija
Спів Спілкування Вільний час Концерти, подорожі Продовження традицій Інше
0
5
10
15
20
25
30
35
Dainavimas Bendravimas Laisvalaikis Koncertai, kelionės Tradicijų tęsimas Kita
Didmiesčiai
Aukštaitija
Žemaitija
Dzūkija
Suvalkija
(Великі міста)
(аукштайтія)
(Жемайтія)
(Дзукія)
(Сувалькія)
Діаграма № 1
Мотивації діяльності учасників ансамблів
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011
100 Литовська етнокультурна спадщина: традиційні та сучасні форми трансляції
0
5
10
15
20
25
30
35
40
45
Vadovai Patys Draugai Šeimos
nariai
Kiti Neaišku
1 2 3 4 5 6
Сувалькії і Дзукії найважливішим мотивуванням,
висловленим людьми середнього і старшого віку, є спів
як пряме продовження власне традиції співу. Учасники
гуртів виросли в «співочому» оточенні та водночас самі
органічно в нього влилися. Локальна етнокультурна
тотожність, що сформувалася в дитинстві та юнацтві
цих людей, активно підтримується діяльністю фоль-
клорних ансамблів. Коли А. Крапівіцкене запитали, яка
провідна ідея діяльності двох ансамблів Вілкавішкіського
району в Сувалькії під її керівництвом, вона відповіла:
«Дуже хочеться, щоб співали те, що на сьогодні збереже-
не. Я ще мрію показати програму на тему старовинного
весілля. Ті пісні – старовинного весілля і жнив – мені
дуже подобаються. Як було в давнину. Мені ще мама
говорила, що з піснею верталися і піснею завершували
жнива. Я співаю змалку. Люблю пісню. Я нічого більше
не вмію. Моя робота – це пісня. Коли поспівав, то ніби
поїв» 3. Керівник, який розповідає про свою роботу з
таким запалом і любов’ю, потрохи прищеплює її і учас-
никам свого ансамблю. Думка керівника колективу та
його ставлення до своєї діяльності, її місії впливає не
лише на етнокультурну самосвідомість членів, але й
визначає успішне існування власне ансамблю. Тому
головним, а можливо і визначальним чинником, що мав
вплив на мотивації, які були означені членами фоль-
клорних колективів, є сам керівник, його особистість і
сформульована (або ні) стратегія діяльності ансамблю.
При з’ясуванні питання, як керівники ансамблів
залучають нових членів у новостворений або вже
існуючий ансамбль, викреслилося чимало цікавих
практик. Керівникам ансамблів сіл або містечок дово-
лі часто доводиться самим привозити, а після репети-
ції відвозити додому членів колективів похилого віку.
Колишній очільник розформованого ансамблю
(с. Мікуленас, Варенський р-н) згадував: «Однією з
проблем було те, що всі не мають як або погана пого-
да. Оскільки в мене була машина, то сам усіх на репе-
тицію і звозив. Тут через село проїжджаєш і збираєш.
Мені дуже подобалося, я сам хотів. І я сам співав разом
з ними» 4.
Як виняток, керівник ансамблю виїжджав працюва-
ти зі своїм колективом навіть в іншу республіку. Такий
випадок трапився з фольклорним ансамблем «Раса»
(«Роса») Даугавпільського (Латвія) литовського това-
риства. Ним керує музикант сільської капели «Sadūnų»
(«Садунай») Г. Андріяускас, який двічі на тиждень при-
їжджає із Зарасайського району (Литва). Чимало керів-
ників зауважили на таких випадках: якщо після кон-
церту учасників ансамблю не частує сторона, яка
запросила, доводиться це робити їм самим, інколи
навіть своїм коштом. «Колгосп мене і сільську капелу
преміював. Ці кошти ми використали на вечерю. Люди
після концерту змучені, голодні, то й організували
вечерю» 5. Р. Кавецкене, керівник фольклорного
ансамблю «Ricinėlis» («Ріцінеліс») Лаздіяйського райо-
ну, розповідала, що до її колективу «люди сходяться
поспівати, поспілкуватися. Це для них звичайна необ-
хідність. Необхідність – пісня і спільне спілкування в
тій пісні. Ми проводимо репетиції. А коли відчуваю, що
потрібно розслабитися, то купую цукерки, печиво,
заварюю чай. Вони приходять і знаходять накритий
стіл...» 6.
Такі методи роботи керівників допомагають утрима-
ти людей в колективі. Щоб в існуючий ансамбль при-
ходили нові члени, він повинен відповідати декільком
важливим критеріям: бути відкритим і дружнім до
нових членів, активно концертувати, мати матеріальну
базу й активного, кмітливого очільника. У новоство-
рювані ансамблі великих і середніх міст людей запро-
шують через об’яви. Якщо село або містечко невелике,
усі мешканці один одного знають, то про створення
нового колективу переказують один одному.
При опитуванні учасників фольклорних ансамблів
було з’ясовано про їхній прихід до колективу; проаналізо-
вано роль керівників ансамблів у відборі та залученні
нових членів до колективу, ініціативи керівників, а також
головні чинники, що впливають на рішення респондентів
брати участь у діяльності фольклорного ансамблю. Нових
членів найактивніше запрошують у створені або ново-
створювані колективи очільники ансамблів Дзукії
(40,7 %). Керівники колективів великих міст такої актив-
ної агітаційної роботи не проводять, тому що особисту
ініціативу здебільшого виявляють самі респонденти
(42,5 %). У Дзукії, порівняно з усією Литвою, у діяльність
ансамблів найбільше залучали (13,6 % респондентів)
члени сім’ї: матері, батьки, батьки батьків, брати, сестри,
чоловіки, дружини. У Сувалькії, у найбільшому з усіх регі-
онів, брати участь запрошували (27 %) друзі, співробітни-
ки, сусіди. Деякі респонденти великих міст на запитання
«Хто запросив їх в ансамбль?» відповідали: «Національна
самосвідомість; хтось притягнув; по Інтернету; за оголо-
шенням по радіо; за оголошенням; викладач співу».
Більш цікаві відповіді ми отримали з інших етнографіч-
них регіонів: «Завідувач бібліотеки; секретар партії; ста-
роста; директор парку; культуролог; заступник директо-
ра». Усі ці та подібні відповіді респондентів включені до
групи «Інші випадки». Співвідношення ініціаторів фольк-
лорних ансамблів має такий вигляд:
Діаграма № 2
Причини приходу до колективу учасників
фольклорних ансамблів
1. Запросили керівники (26,2 %). 2. Прийшли самі
(38,8 %). 3. Запросили друзі (17,4 %). 4. Запросили члени
сім’ї (4,5 %). 5. Інші випадки (2,7 %). 6. Незрозуміло (10,4 %).
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011
101Аушра Забелене. Свята пісні та фольклорні музичні колективи в Литві:
вираження етнокультурної ідентичності
1 Див.: [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://lt.wikipedia.org/wiki/
motyvacija.
2 Рукописний відділ бібліотеки
Інституту історії Литви. Етнологічні
фонди. – Спр. № 2254, арк. 65.
3 Інтерв’ю з А. Крапівіцкене, Вілкавіш-
кіський р-н, м. Віштітіс; листопад 2005
року.
4 Інтерв’ю з С. Мікуленасом, Варенський р-н,
с. Даргужяй; липень 2004 року.
5 Там само.
6 Інтерв’ю з Р. Кавецкене, м. Лаздіяй;
листопад 2005 року.
Примітки
1. Daukšas D. Tautinio tapatumo tyrimų
teorinės problemos: antropologinė pers-
pektyva // Filosofija, Sociologija. –
2006. – Nr 2. – P. 2–7.
2. Gudelis R. Chorai ir dainų šventės
Lietuvoje – etninės savimonės žadintojai:
raidos ir raiškos problemos (XIX a. II
pusė – XXI a. pradžia) // Gimtasai kraš-
tas. – 2009. – Nr 2. – P. 6–16.
3. Jakelaitis V. Dainų šventės // Muzikos
enciklopedija. – Vilnius, 2000. – T. 1. –
P. 298–300.
4. Jakelaitis V. Lietuvos dainų šventės. –
Vilnius, 1970.
5. Jakubčionis A. Antisovietinis pasiprieši-
nimas ir kova dėl žmogaus teisių. Pilietinis
pasipriešinimas // Lietuva 1940–1990:
okupuotos Lietuvos istorija. – Vilnius,
2005. – P. 524–525.
6. Kalnius P. «Kitokie» tarp «savų»:
Lietuvos etnografinių grupių stereoti-
pai // Lietuvos etnologija. Socialinės
antropologijos ir etnologijos studijos. –
2002. – Nr 2 (11). – P. 23–52.
7. Kuzmickas B. Tautos kultūros savimo-
nė. – Vilnius, 1989.
8. Rüütel I. Eesti folklooriliikumise
subjektist ja osalusfaktoritest //
Pärimusmuusika muutuvas űhiskonnas. –
Tallinn, 2004. – T. II. – P. 15–25.
9. Sauka L. Tikra ir netikra liaudies kūry-
ba. – Vilnius, 1983.
10. Savoniakaitė V. Aukštaičiai «ribų» sam-
pratos // Lituanistika. – 2003. – Nr 3
(55). – P. 101–112.
11. Savoniakaitė V. Bendruomenės vykdo-
mas teisingumas šiuolaikinėje ekonomiko-
je // Lietuvos etnologija. Socialinės antro-
pologijos ir etnologijos studijos. – 2006. –
Nr 5 (14). – P. 53–64.
12. Sverdiolas S. O šventė buvo gera. –
Vilnius, 2005.
13. Šidiškienė I. Tautinių rūbų kelias į
visuomenę XX a. I pusėje // Etninės kultū-
ros paveldas ir dabarties kultūra. – Vilnius,
1999.
14. Trinkūnas D. Dainų šventė. – Vilnius,
1994.
15. Vėbra R. Lietuvių tautinis atgimimas
XIX a. – Kaunas, 1992.
16. Vyžintas A. Nuo tradicinių muzikos
instrumentų iki dainų ir šokių ansamblių:
esmė, problema, perspektyva // Lietuvos
liaudies kultūros centrui 60. – Vilnius,
2001.
17. Zabielienė A. Folkloro ansambliai
dabartinėje Lietuvoje: etnologinis aspek-
tas. – Vilnius, 2010.
18. Zabielienė A. Trejos kupiškėnų vestu-
vės // Liaudies kultūra. – 2004. – Nr 1. –
P. 29–33.
19. Žilevičius J. Dainų šventės // Lietuvių
enciklopedija. – Vilnius, 1954. – T. 4. –
P. 241.
Література
На діаграмі № 2 простежуємо, що керівники до своїх
колективів запрошують лише близько чверті всіх бажа-
ючих. Тому доходимо висновку, що головною метою
керівників переважно є не створення, а збереження і
зміцнення ансамблів. Оскільки третина респондентів
шлях до фольклорного гурту знайшли самі, очевидно,
що люди шукають і знаходять найкращу сферу для
свого самовираження, спілкування з близькими по
духу, продовження етнокультурних традицій. Проте
майже п’ята частина членів колективів прийшли на
запрошення друзів і знайомих, що є свідченням спілку-
вання – не менш важливої мотивації перебування у
фольклорному ансамблі. Водночас наголосимо, що
лише 4,5 % респондентів, залучених до мистецьких
колективів членами родин, є невтішним сигналом про
те, що для прямого передавання, з покоління до поко-
ління, традиції музикування існує велика загроза.
Отже, Свята пісні об’єднують суспільство Литви на
місцевому, регіональному і національному рівнях. Це є
наймасовіший вираз культурного ідентитету, що фор-
мує та зміцнює національне самоусвідомлення, забез-
печує тяглість культурної спадщини і традиційних
культурних цінностей.
У збереженні та зміцненні етнічного й культурного
ідентитету литовців Литви і поза межами республіки
велику роль відіграють не лише Свята пісні, але й фоль-
клорні музичні колективи. У фольклорних ансамблях
найчастіше беруть участь з огляду на: 1) відпочинок і
проведення вільного часу (23,4 %); 2) спів, самовира-
ження (21,3 %); 3) спілкування (14,7 %); 4) продовжен-
ня традицій (12,7 %); 5) інші причини (12,3 %); 6) кон-
церти, подорожі (9,7 %).
Керівники і учасники фольклорних ансамблів
Литви своїми головними мотиваціями діяльності вва-
жають відпочинок і проведення вільного часу, само-
вираження, виконання етнічної музики, спілкування
та продовження етнокультурних традицій; підтверди-
ли припущення, що фольклорні колективи активно
плекають і продовжують етнокультурні естетичні
паралелі за допомогою творів традиційного фолькло-
ру, утворюють спільність і закріп люють етнокультур-
ну спадкоємність.
Переклад з литовської Джулії Федіркене
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43371 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T11:41:26Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Забелене, А. 2013-04-26T19:30:15Z 2013-04-26T19:30:15Z 2011 Свята пісні та фольклорні музичні колективи в Литві: вираження етнокультурної ідентичності / А. Забелене // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 3. — С. 96-101. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43371 [394.2+784.6]:7.079(474.5) The contribution of the Song Festivals and folklore groups to the preserving and strengthening of ethnical and cultural identity of the inland and outland Lithuanians is examined in the article. It has been accentuated that the common festivals of the choirs, folklore ensembles, dancers, folk masters ensure the continuity, cherish traditional culture and popularize it in the modern society. The directors and participants of the Lithuanian folklore ensembles reckon recreation and leisure, self-expression, execution of ethnical music, communication and prolongation of the ethnocultural traditions as the main motivations of their activities. Straipsnyje nagrinėjama koks vaidmuo, saugant ir stiprinant Lietuvos ir išeivijos lietuvių etninį ir kultūrinį tapatumą, atitenka dainų šventėms ir folkloro ansambliams. Nustatyta, kad šios bendros chorų, folkloro ansamblių, šokėjų, tautodailininkų šventės užtikrina kultūros paveldo ir tradicinių kultūros vertybių tęstinumą, puoselėja tradicinę kultūrą ir populiarina ją šiuolaikinėje visuomenėje. Lietuvos folkloro ansamblių vadovai ir dalyviai pagrindinėmis savo veiklos motyvacijomis įvardina poilsio ir laisvalaikio praleidimą, saviraišką, etnomuzikavimą, bendravimą ir etnokultūrinių tradicijų tęsimą. Переклад з литовської Джулії Федіркене uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Литовська етнокультурна спадщина: традиційні та сучасні форми трансляції Свята пісні та фольклорні музичні колективи в Литві: вираження етнокультурної ідентичності Lithuanian Song Festivals and Folklore Musical Groups: A Representation of Ethnocultural Identity Dainų šventės ir folkloro ansambliai Lietuvoje – etnokultūrinio tapatumo išraiška Article published earlier |
| spellingShingle | Свята пісні та фольклорні музичні колективи в Литві: вираження етнокультурної ідентичності Забелене, А. Литовська етнокультурна спадщина: традиційні та сучасні форми трансляції |
| title | Свята пісні та фольклорні музичні колективи в Литві: вираження етнокультурної ідентичності |
| title_alt | Lithuanian Song Festivals and Folklore Musical Groups: A Representation of Ethnocultural Identity Dainų šventės ir folkloro ansambliai Lietuvoje – etnokultūrinio tapatumo išraiška |
| title_full | Свята пісні та фольклорні музичні колективи в Литві: вираження етнокультурної ідентичності |
| title_fullStr | Свята пісні та фольклорні музичні колективи в Литві: вираження етнокультурної ідентичності |
| title_full_unstemmed | Свята пісні та фольклорні музичні колективи в Литві: вираження етнокультурної ідентичності |
| title_short | Свята пісні та фольклорні музичні колективи в Литві: вираження етнокультурної ідентичності |
| title_sort | свята пісні та фольклорні музичні колективи в литві: вираження етнокультурної ідентичності |
| topic | Литовська етнокультурна спадщина: традиційні та сучасні форми трансляції |
| topic_facet | Литовська етнокультурна спадщина: традиційні та сучасні форми трансляції |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43371 |
| work_keys_str_mv | AT zabelenea svâtapísnítafolʹklornímuzičníkolektivivlitvíviražennâetnokulʹturnoíídentičností AT zabelenea lithuaniansongfestivalsandfolkloremusicalgroupsarepresentationofethnoculturalidentity AT zabelenea dainusventesirfolkloroansambliailietuvojeetnokulturiniotapatumoisraiska |