Регіонально-локальні особливості колядно-новорічної обрядовості Гомельщини (на матеріалі фольклору Добруського і Вєтківського районів)
У статті розглядаються обряди, звичаї, прикмети, ігровий та пісенний фольклор різдвяно-новорічного календарно-обрядового циклу Гомельщини. На основі польових записів, зроблених автором у селах Добруського й Вєтківського районів Гомельської області, аналізуються регіональна й локальна специфіка коляд...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43419 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Регіонально-локальні особливості колядно-новорічної обрядовості Гомельщини (на матеріалі фольклору Добруського і Вєтківського районів) / В. Новак // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 6. — С. 22-31. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860170125809811456 |
|---|---|
| author | Новак, В. |
| author_facet | Новак, В. |
| citation_txt | Регіонально-локальні особливості колядно-новорічної обрядовості Гомельщини (на матеріалі фольклору Добруського і Вєтківського районів) / В. Новак // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 6. — С. 22-31. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | У статті розглядаються обряди, звичаї, прикмети, ігровий та пісенний фольклор різдвяно-новорічного календарно-обрядового циклу Гомельщини. На основі польових записів, зроблених автором у селах Добруського й Вєтківського районів Гомельської області, аналізуються регіональна й локальна специфіка колядно-новорічної обрядовості на тлі білоруської загальноетнічної традиції.
В статье рассматриваются обряды, обычаи, приметы, игровой и песенный фольклор рождественско-новогоднего календарно-обрядового цикла Гомельской области. На основе полевых записей, сделанных автором в селах Добрушского и Ветковского районов, анализируется региональная и локальная специфика колядно-новогодней обрядности на фоне общеэтнической белорусской традиции.
The article is concerned with the rites, customs, omens, playing and song folklore of the Homelshchyna Christmas and New Year calendar ceremonial cycle. Based on the field records which were carried out by the author in the villages of Dobrush and Vietkiv Districts of Homel Region, she analyses the regional and local specificity of the Christmas and New Year ceremonial rites against the background of the whole Bielorussian ethnical tradition.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:58:20Z |
| format | Article |
| fulltext |
22
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2011
Білоруський фольклор різних регіонів
країни є діалектичним поєднанням загально-
національних рис і водночас неповторних
регіональних особливостей. Це явище –
існу вання (побутування) етнічного (загально-
національного) в багатоваріантній тематичній
і регіональній різноманітності – одна з голов-
них закономірностей світового фольклору.
У локально-регіональній багатоманітності
фольклорних явищ завжди можна побачити
загальноетнічне. У фольклорному процесі інди-
відуальне, регіональне, локальне та загально-
народне діалектично взаємопов’язані так, що
етнічне може бути в різних місцевих формах,
що й створює мовний колорит. Оскільки за-
гальнонаціональний фольклор побутує на ло-
кальному (регіональному) рівні, то об’єктивно
його можна співвіднести з конкретним твором,
який має багато варіантів.
Обряди, звичаї і пісні Добруського району
становлять органічну частину фольклорно-
етно графічної спадщини білорусів. Безсумнів-
ними з цього погляду є як факти збереження в
місцевому фольклорі загальноетнічної основи,
так і виявлення різнобічних локальних проявів
жанрових форм. Окрім цього, як слушно за-
уважив К. П. Кабашников, ураховуючи отри-
мані В. І. Ялатовим результати дослідження у
фольклорі східнослов’янських народів, «гео-
графічне становище Добруського району, який
межує з Росією та Україною, сприяло фор-
муванню деяких відмінних рис, які додають
дещо нове в загальну скарбничку духовної
культури білорусів. Двосторонні й тристоронні
фольклорні взаємозв’язки, постійні контакти
помітно збагатили творчість регіону, позитив-
но вплинули на те, що у фольклорі Добрусь-
кого району й суміжних з ним районів Росії
та України виникло чимало спільних рис»
[1, с. 459].
У фольклорно-етнографічних експедиціях,
що проходили на території Добруського ра-
У статті розглядаються обряди, звичаї, прикмети, ігровий та пісенний фольклор різдвяно-новорічного
календарно- обрядового циклу Гомельщини. На основі польових записів, зроблених автором у селах Добруського й
Вєтківського районів Гомельської області, аналізуються регіональна й локальна специфіка колядно-новорічної об-
рядовості на тлі білоруської загальноетнічної традиції.
Ключові слова: зимова календарно-обрядова поезія, Коляди, колядування, ритуальний діалог.
РЕГІОНАЛЬНО-ЛОКАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ КОЛЯДНО-
НОВОРІЧНОЇ ОБРЯДОВОСТІ ГОМЕЛЬЩИНИ
(на матеріалі фольклору Добруського і Вєтківського районів)
Валентина Новак
УДК 398.332.4(476.2)
10. Путилов Б. Н. Эпическое сказительство:
типология и этническая специфика / Б. Н. Пути-
лов. – М. : Издат. фирма «Восточная литература»
РАН, 1997. – 295 с.
11. Стратілат А. Думи в контексті вико-
навських традицій українського кобзарства //
Пам’ять століть. – 2007. – № 6. – С. 124–130.
12. Українська фольклористика : словник-до-
відник. – Т. : Підручники і посібники, 2008. –
448 с.
13. Украинские народные думы / ответ. ред.
серии А. А. Петросян; Изд. подгот. Б. П. Кирдан;
ответ. ред. тома В. М. Гацак. – М. : Наука, 1972. –
560 с. – (Серия «Эпос народов СССР»).
14. Українські народні думи : в 5 т. / [упо-
рядкув. : Дмитренко М. К., Грица С. Й., Довже-
нок Г. В., пер. Дмитренка М. К., Грици С. Й.; ст.,
ком., прим. Довженок Г. В., Ясенчук А. Ю., Шев-
чук Т. М. та ін.; за заг. ред. Дмитренка М. К., Гри-
ци С. Й.; від. ред. Скрипник Г. А.]. – К. : ІМФЕ
НАН України, 2009. – Т. І : Думи раннього козаць-
кого періоду. – 2009. – 856 с.
15. Шелест В. Думи – козацький епос // Київ-
ська старовина. – 1993. – № 6.
The article is concerned with the rites, customs, omens, playing and song folklore of the Homelshchyna Christmas and New
Year calendar ceremonial cycle. Based on the field records which were carried out by the author in the villages of Dobrush and
Vietkiv Districts of Homel Region, she analyses the regional and local specificity of the Christmas and New Year ceremonial rites
against the background of the whole Bielorussian ethnical tradition.
Keywords: winter calendar ceremonial poetry, Koliady, carol-singing, ritual conversation.
23
Етнос. Культура
йону, у селах якого приклади усної народної
творчості були записані видатним білоруським
ученим Євдокимом Романовим ще в ХІХ ст.,
протягом багатьох років зібрано різноманітні
матеріали різних фольклорних жанрів, у тому
числі і з народної міфології. Ці матеріали де-
монструють гарну збереженість фольклорної
традиції, розкривають безмежно багатий світ
народних уявлень про навколишній світ, яви-
ща природи, а також ілюструють життя і побут
селян Добрущини, передають їхню радість і
смуток, надії та устремління, свідчать про по-
етичність мислення, високу духовну красу, са-
мобутній творчий характер.
Спочатку розглянемо календарно-обрядо-
ву поезію, зокрема, календарно-новорічного
комплексу. Пригадаємо його основні струк-
турні компоненти: обхідні пісні колядників
(на Коляди) і щедрувальників (на Новий рік),
три куті, запалювання вогнища, ворожіння,
прикмети й повір’я, ритуальні діалоги, вико-
нання зимових пісень.
Зимова календарно-обрядова поезія в До-
бруському районі відрізняється вузьколокаль-
ними рисами й має свої особливості. Цікавими є
спогади самих носіїв і хранителів традиції. Як по-
відомила Ольга Йосипівна Ходькова, 1938 р. н.,
с. Огородня, першу кутю тут називали «до зорі»:
«От перша зоря – це дванадцять годин. До тої
зорі нічого не їли. А як прийде зоря, тоді вже
вий мають кутю, кашу з перлової крупи, ставлять
на покуті, а під макітру з кутею кладуть сіно,
кудкудакають біля куті: “Кудкудах, кудкудах,
наші кури несуться, у сусідки ворота трясуться”.
Робили так, щоб кури добре неслися». Як бачи-
мо, кудкудакання біля куті, передача людиною
голосу свійських птахів є самостійним ритуалом
у фольклорно- етнографічному комплексі. Імітації
голосів тварин і птахів надається як продукуюче
магічне значення, так і захисне: «Імітації вигуків
включаються до магічних дій, які виконують апо-
тропейні функції» [2, с. 101]. Ритуали, пов’язані
з передаванням пташиних голосів, зафіксовані і
в суміжних регіонах: «У с. Велика Вісь Ріпкин-
ського району Чернігівської області на Святвечір
(на першу кутю) мати надягала рукавиці, брала
горщик з кутею, а діти йшли за нею, тримаючись
за спідницю, і кричали: “Ко-ко-ко – гу-гу-гу”,
щоб все в хазяйстві “велось”... У Чолхові Кли-
мівського району Брянської області після того,
як у хату внесли сіно, хазяйка ставила горщик
з кутею на стіл і сідала на лавку, приказучи:
“Кох-кох-кох!”. Це робили для того, щоб кури
квоктали, щоб квочки справно сиділи на яйцях й
піклувались про птицю» [2, с. 88–89]. Слід за-
значити, що під такою самою назвою була відо-
ма перша кутя і в с. Носовичі: «Готували кутю з
перловки, казали, що перша кутя – до зорі, дру-
га – до пари, третя – до води» (записано від
Заровної Марії Матвіївни, 1925 р. н.).
На Різдво в с. Огородня «правили звізду»:
«Звізда мала десять “рогів”. Робили її з дощок,
фарбували, збивали з двох боків. Робили стовп,
щоб її брати й носити. Стрічки робили з папе-
ру. Прикрасять, візьмуть, трухануть, а вона аж
шелестить» (записано від Ходькової Ольги
Йосипівни, 1938 р. н., с. Огородня). Участь
у цьому обряді брали тільки хлопці. Уважали,
що це сприятиме врожайності року. Після за-
вершення святкування «звізду цю чіпляють
потім на стелю», щоб знову її підготувати до
колядування. В обряді щедрування, який був
пов’язаний з другою кутею, участь брали діти
й молодь. Обов’язковими в с. Огородня були
ритуали розпалювання вогнища й стрибання
через вогонь, «щоб здоровими бути».
У пісні «У полі, у полі вішанька стаіць»,
яку співають синові господаря, розвиваєть-
ся сюжет «хлопець хвалиться конем перед
королем»: «У полі, у полі вішанька стаіць, /
Святы вечар. /………/ Хваліцца канём перад
каралём, / Святы вечар. / Хваліцца стрэлкаю
перад дзеўкаю, / Святы вечар. / Хваліцца
шапкаю перад мамкаю, / Святы вечар. / Німа
ў караля такога каня, / Святы вечар. / Німа
ў дзевачак такіх стрэлачак, / Святы вечар. /
Німа ў маменькі такой шапанькі, / Святы
вечар. / Скарэйце дарыце да нас не марыце»
(записано від Ходькової Ольги Йосипівни,
1939 р. н., с. Огородня).
Як бачимо, добрий кінь, яким вихваля-
ється гарний молодець, – улюблений образ
24
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2011
наведеної величально-віншувальної колядно-
щедрувальної пісні. А. І. Гурський зауважує,
що «добрий кінь – не тільки постійний супут-
ник молодця, але і його вірний друг, надійний
помічник у всіх його справах» [3, с. 132]. Цей
образ не випадково постає в зимових піснях,
бо «кінь у слов’янській традиції – одна з най-
міфологізованіших сакральних тварин. Кінь –
атрибут найвищих язичницьких богів (і хрис-
тиянських святих) і одночасно хтонічна істота,
пов’язана з культом плодючості й смертю; по-
тойбічним світом...» [4, с. 132].
Обряд засівання в с. Огородня відбував-
ся традиційно. У ньому брали участь родичі,
знайомі, які «набирали в кишеню пшениці та
йшли до своїх рідних у хату, сипали пшеницю
по хаті й приказували: “Сею, сею, пасяваю, /
З Новым годам паздраўляю! / У Новым го-
дзе – новага шчасця, / Каб радзіла пшаніца,
авёс, чачавіца. / На полі – копнамі, на ста-
ле – пірагамі. / З Новым годам, хазяін з ха-
зяюшкай!”» (записано від Ходькової Ольги
Йосипівни, 1938 р. н.).
У с. Перерост ходили засівати на старий
Новий рік (14 січня): «Щедрувальники ходили
із самого рання; приходили в хату, сипали зер-
но пшениці на стіл і примовляли: “Сею, сею,
пасяваю, / З Новым годам паздраўляю, /
�тоб здаволены вы былі, / Многа лет жылі”.
Хазяї частували засівальників, а ті зернятка
віддавали курам, щоб несли яйця» (записано
від Дикої Олександри Петрівни, 1925 р. н.).
У с. Усохська Буда «перед Колядами із со-
ломи робили перевесла й перев’язували яблуні,
щоб родили яблука». Такі магічні дії виконува-
ли не випадково. «Продукуючий смисл ритуа-
лу із соломою у складі календарної обрядовос-
ті досить прозорий: солому з колядного снопа
несли в поле, обв’язували садові дерева, під-
перізували нею безплідних жінок» [5, с. 448].
Виконували також інші магічні дії, напри-
клад, обв’язували мотузкою ніжки стола, а
потім цією мотузкою, «як корова отелиться,
путали її, щоб не брикалася». Магічна дія
«обв’язування мотузкою» символічно спів-
відноситься з утворенням магічного кола, яке
мало оберігати від проникнення надприродних
сил. Сакрального значення в ритуально-обря-
довій практиці зимових святкувань надавали
категорії часу. Вірили, що коли на перший день
Коляди нікуди не виходити з хати, то й «ху-
доба з двору не втече». Обряд щедрування в
с. Усохська Буда відбувався перед Новим ро-
ком – «молодь перевдягалася в кожухи, роз-
мальовувала щоки, маски були у вигляді Кози,
Корови, Собаки».
Одним з найважливіших компонентів у ка-
лендарно-новорічному комплексі Добрущини
був ритуал закликання морозу, з яким у наро-
ді пов’язували міфологічні уявлення про духів
предків. У с. Перерост цей ритуал виконував
наймолодший з дітей: «Морозе, морозе, ходи
до нас кутю їсти. Щоб ти не морозив ячменю,
пшениці, гороху, проса і всього, що нам треба
сіяти!». Слід зазначити, що семантикою чи-
стоти, властивою дитині, зумовлено не тільки
виконання вищенаведеної словесної магічної
формули, але й участь дітей в обряді новоріч-
ного засівання: «Хлопчики ходили по хатах,
сіяли зерно з відповідними примовляннями.
Сприймання їхнього віку збігалося з ідеєю
народження нового і вписувалося в магічний
контекст» [5, с. 143].
За спогадами Марії Миколаївни Розумен-
ко, 1925 р. н., «кутю ставили після чотирьох
годин вечора, а після п’ятої години ходили
щедрувальники. Щедрувати ходили всі: і до-
рослі, і діти. Збиралися в гурт по кілька чо-
ловік. Перевдягалися: чоловіки в жінок, а
жінки в чоловіків. Підходили до дому й спі-
вали щедрувальні пісні. Господарі виносили
щедрувальникам різні почастунки: ковбасу,
млинці, бублики, гроші. Для домашньої худо-
би обов’язково – лусту (скибку) хліба. На про-
щання щедрувальники казали: “Дай, Боже,
діждати і на те літо співати!” Якщо нічого не
виносили, то співали так: “�чодзер, бодзер, /
Бацька злодзей. / Украў ражок з табакай, /
Матка бягіць з гамакай”.
Якщо затримували почастунки, то співа-
ли так: “Скарэйце дарыце, / Нас не барыце. /
Кароткія світкі, / Памерзлі ў нас лыткі”.
25
Етнос. Культура
Коли закінчували колядувати, то заходили
до котрогось з колядників у хату і ласували по-
частунками. Потім дівчата і хлопці ворожили,
стрибали й співали різні пісні» (с. Перерост).
З колядними вечорами, як «святими», у
с. Перерост були пов’язані численні заборо-
ни на виконання певних видів хатніх і госпо-
дарських робіт. Скажімо, «протягом усіх Ко-
ляд нічого не можна було ні шити, ні в’язати,
ні плести, ні робити кривого, ні сікти соки-
рою, бо казали, що діти й худоба, які мають
з’явитися на світ, обов’язково народяться ка-
ліками. Люди ці вечори називали “святими,
святками”» (записано від Дикої Олександри
Петрівни, 1925 р. н.). «Уважалося, що пору-
шення заборони можне вплинути на приплід
свійської худоби, відобразитися на добробуті
господарів» [3, с. 132].
З другою кутею в місцевій традиції був
пов’язаний обряд щедрування (колядування):
«Перед старим Новим роком була друга кутя.
У цей день по селу ходили щедрувати (коляду-
вати). Люди перевдягалися. Чоловіки в жіноче
вбрання, а жінки в чоловіче. Ходили з одної
хати в другу. Співали колядні пісні. У тор-
би клали почастунки: сало, ковбасу, цукерки,
насіння, млинці, хліб, яблука, гроші. Щедру-
вальники підходили до хати і співали пісні.
Отримували хліб і давали його худобі. Він
уважався лікувальним». Зауваження інфор-
мантів стосовно лікувальних особливостей ще-
друвального хліба підтверджується загально-
відомою тезою: «Хліб усвідомлюється як дар
Божий і одночасно як самостійна жива істота
чи навіть образ самого божества» [4, с. 384].
За народними уявленнями, господар
обов’язково мав привітати колядників і за-
просити їх у хату: «Коли виходив господар і
частував, щедрувальники на прощання каза-
ли: “Дай, Боже, діждати і на те літо співати”».
У с. Перерост, якщо раптом господарі не пус-
кали колядників, «то їм знімали ворота, відно-
сили далеко від хати, закривали комин склом,
затикали сіном, ламали паркан, підпирали две-
рі й співали таку пісню: “�чодзер, бодзер, /
Бацька-злодзей, / Украў ражок з табакай, /
Матка бягіць з лапатай”» (записано від Дикої
Олександри Петрівни, 1925 р. н.).
Якщо ж колядники отримували почас-
тунки, то у відповідь вигукували: «Скарэйце
дарыце, / Нас не барыце, / Кароткія світкі, /
Памёрзлі ў нас лыткі».
Щедрувальники збиралися в когось у хаті.
Гуляли, ділили почастунки поміж собою» (за-
писано від Дикої Олександри Петрівни,
1925 р. н.).
Слід зауважити, що в с. Перерост обряду,
пов’язаного із «звіздою», не було, щедрувати ж
ходили і дорослі, і діти, а в с. Корма колядники
ходили щедрувати на другу кутю з Ведмедем,
Козою і «звіздою». Третю кутю в с. Корма на-
зивали «піскухою»; готували її в тому самому
горщику, що першу і другу, клали те саме сіно
під білий обрус (скатертину). Місцевою особли-
вістю колядної традиції було інсценування гри в
небіжчика: «Інсценували поховання. Котрась із
дівчат прикидалася мертвою, інші оплакували
її, голосили, третя була батюшкою, щоб відспі-
вати» (записано від Шустової Марії Трохи-
мівни, 1927 р. н., с. Корма). Дослідження гри в
небіжчика, проведене вченими В. І. Чичеровим,
В. Є. Гусєвим, Н. І. Савушкіною, Г. О. Барта-
шевич, дає змогу зрозуміти закономірний ха-
рактер цих обрядових символічних дій у системі
колядно-новорічного ком плексу. «В. І. Чичеров
убачав у ній як обряд поховання зими, так і
культ предків. В. Є. Гусєв культ предків вважав
основним у ній. Н. І. Савушкіна, підтримуючи
думку В. Є. Гусєва, виокремлює у грі чотири
дії, чотири мотиви: «відспівування небіжчи-
ка, голосіння по ньому, прощання з ним, і, на-
решті, «оживлення» (точніше – «оживання»).
«Останнє, будучи кульмінацією, свідчить про
споконвічний зв’язок цієї гри з обрядом вми-
рання й оживання рослинності» [6, с. 175–176].
В обряді щедрування в с. Усохська Буда
брали участь і дорослі, і молодь, і діти. Се-
ред дорослих колядників, які водили «Козу»,
були перевдягнуті в Діда Мороза і Снігурку.
Починався обряд колядування з величально-
віншувальної пісні, адресованої господаре-
ві: «�чэдры вечар, добры вечар, / Ці дома
26
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2011
сам пан-гаспадар? / Сядзіць жа ён на поку-
це, / Дзержыць ён сялёдачку, / Сяму таму па
сялёдачцы, / А нам, дзедухно, па піражочку»
(записано від Ярмошкіної Мотрони Степа-
нівни, 1938 р. н., с. Усохська Буда).
Цікаво зазначити (для порівняння), що на
Брестщині так само в «с. Кожан-Городок Лу-
нинецького району щедрують дорослі і діти, у
с. Вощанка Березівського району – діти й під-
літки, у селах Лища Пінського району й Рясно
Кам’янецького району збираються жінки, ді-
вчата й діти» [7, с. 55].
У с. Березки колядники водили «Козу»
і так само перевдягалися в Циган, носили й
«звізду» («вісім “рогів” було, всередині «звіз-
ди» приліплювали свічку»), виконували пісню
господареві: «Ой, добры вечар, пане-гаспада-
ру», у якій прославляли заможне господарство,
бажали доброго врожаю жита. У пісенному
тексті виразно звучить мотив взаємозв’язку
радісного й багатого життя господаря у зв’язку
з приходом колядників – закликальників доб-
рої долі, урожайності землі, приплоду худоби:
«Ой, добры вечар, пане-гаспадару... / Стань,
паслухай, што ў небе гудзе, / Прачыстае ідзе,
тры радасці нясе: / Першая радасць – у тваім
доме, / Другая радасць – у чыстым поле, /
У тваім доме – дробныя дзеткі, / У тваёй
аборы – валы, каровы, / У чыстым полі –
буйна жыта, / Буйна жыта каласіста, ядраніс-
та» (записано від Сафонової Ніни Леонівни,
1934 р. н., с. Березки).
У селищі Степ роль Кози виконував мо-
лодий хлопець, «перевдягнений у вивернутий
кожух, із зав’язаною хусткою – сірою, пухо-
вою, яку трохи зсовували на чоло і чіпляли дві
прищепки для білизни – ріжки» (записано
від Ревзи Ніни Романівни, 1936 р. н., сели-
ще Степ). У с. Морозовка на Коляди влашто-
вували ігрища: «посиденьки в квартирі були,
десять-дванадцять гульбищів робили, хлопці
«Козу» водили: “Го-го, козка, каза, / Дзе ты
была? / У Міхайлаўцы / Усе людзі стральцы, /
Стрэльнулі казе / У левае вуха, / А з правага /
Пацякла уха”» (записано від Юрченко Лідії
Василівни, 1940 р. н., с. Морозовка).
У с. Жгунська Буда «щедрувати ходили
13 січня. В основному щедрувати ходили діти,
хоча й дорослі так само ходили. Вони водили
із собою «Козу». Козою вибирали котрогось
із щедрувальників. На нього одягали вивер-
нутий кожух, з льону робили бороду, чіпляли
роги, дзвіночок, а самого садили в дугу. Коли
одягнули Козу, то йшли щедрувати. Заходили в
хату й співали: “Го-го-го, каза, / Го-го-го, шэра.
/ Дзе рогі дзела? / На соль праела. / �эрсць
залатая, / Соль дарагая. / На пячы авёс / Вя-
лікі парос, / На палу жыта / Ножкамі збіта, /
У тым жыце / Перапёлачка / Вывела дзеці. /
Старшыя паляцелі, Малодшыя засірацелі”.
Після того як пісню заспівають, їм що-небудь
давали. Коза падала. Щедрувальники співали:
“Дайце казе сала, / �тоб каза ўстала, / Дайце
казе круп, / Каб не балеў пуп”.
Коза вставала, щедрувальники виходили з
хати і йшли в іншу. Вони співали багато пісень.
У нас ходили так само і засівати. Засівали
14 січня. Заходили в хату, кидали пшоно й спі-
вали: “Сею, сею, засяваю, / З Новым годам
паздраўляю”.
Їм давали що-небудь, і вони йшли до іншо-
го дому» (записано від Томашенко Наталії
Матвіївни, 1939 р. н.).
Органічну частину місцевої календарно-
новорічної обрядовості становлять ритуальні
діалоги, серед яких найрозповсюдженішим
є закликання морозу, що супроводжувалося
словесними формулами, різні варіанти яких до-
велося записати в селах Добруського району.
Наприклад, у с. Іговка звичай закликати
мороз відбувався на першу кутю і мав своєрід-
ну місцеву форму: мати примушувала хлопців
залізати під стіл і звідти кричати: «Морозе,
морозе, приходь кутю їсти і не морозь нічого
у нас...» (записано від Драганової Євдокії
Федорівни, 1919 р. н.). Колядники в цьому
селі починали обхідну ходу «на Новий рік, під
13 січня. Робили ліхтарі з буряків, всередині
все вирізали і вставляли туди свічку. Цей бу-
ряк світився. Робили це для того, щоб бачили,
що йдуть колядники» (записано від Драга-
нової Євдокії Федорівни, 1919 р. н.). Закли-
27
Етнос. Культура
нання-звернення до морозу як до уособлення
стихії, небезпечної для посівів, міг звучати і
гіластично (за класифікацією А. Кагорова):
у ньому погроза поєднувалася з умилостив-
ленням об’єкту звернення» [8, с. 19].
Статевовікова диференціація колядників
підтверджується відомостями, записаними в
с. Старосілля, де обряд водіння «Кози» ви-
конували молоді люди (хлопці й дівчата), а із
«звіздою» ходили тільки хлопці: «7 січня –
Різдво. До цього свята забивали свиней, начи-
няли ковбаси, пекли млинці. З цього дня по-
чинали колядувати. Водили «Козу» хлопці й
дівчата разом, а «звізду» носили тільки хлоп-
ці. Колядники перевдягалися у Циган, Кіз,
намазували сажею вуса, щедрували, співали
пісні. Насамкінець бажали господареві всього
найкращого, а він частував їх салом, ковбасою,
млинцями, пирогами або давав гроші.
Після колядування подарунки ділили між
собою. Відтак збиралися в будь-якій хаті на
вечорниці. Три дні танцювали, гуляли в різні
ігри. А на старий Новий рік починали воро-
жити. Співали пісні: «Святы вечар, дзе ж вы
былі? / У Бога былі, царкву рубілі, / Святы
вечар! / Царкву рубілі, хрэсцік згубілі, /
Святы вечар! / Малада Леначка той дарожач-
кай шла, / Святы вечар! / Хрэсцік знайшла.
Святы вечар! / Як прыйшлі к ней да тры
святыя, / Святы вечар! / Маладая Леначка,
аддай хрэсцік, / Святы вечар! / Будзім за цябе
тры службы служыць, / Святы вечар! / Пер-
шую службу за татку і мамку, / Святы вечар!
/ Другую – за брата, сястру. / Святы вечар! /
Трэцюю службу за цябе маладу. / Святы вечар!
/ Мы цябе, хазяін, уважаем, / З Новым годам
віншуем, / Святы вечар! / З Новым годам, Ісу-
сам Хрыстом, / Святы вечар! / Ісусам Хрыстом,
Святым Ражаством, / Добры вечар!» (записано
від Заровної Марії Матвіївни, 1925 р. н.).
Своєрідністю колядної традиції в с. Васи-
льєвка була гра «Стукач»: «На один бік ослона
сідає дівка, а на другий – хлопець, спинами
одне до одного. “Черговий” (вибирають одного
з усіх) бере товкач (дерев’яну палицю) в руки
і стукає. Як стукне, мають повернутися одне
до одного разом і поцілуватися. Якщо повер-
нулися в різні боки, то хлопець, який сидить на
ослоні, бере товкач. На ослон сідає друга пара
і так далі)» (записано від Філімонцевої Ніни
Платонівни, 1937 р. н., с. Васильєвка).
Цікаво, що в с. Васильєвка ходили щедру-
вати окремо хлопці й дівчата. Коли щедрували
хлопці, то виконували пісню «Ходзя Ілля на
Васіля»: «Ходзя Ілля на Васіля, / Нося пугу
дрэцяную, плецяную. / Куды ні махне, пшаніч-
ка расце, / Куды ні махае, пшанічка ўлягае. /
Ніхай табе, цетачка, Бог памагае. / Скарэйце
дарыце, нас не барыце, / Кароткія світкі, па-
мерзлі ў нас лыткі». (Записано від Філімонце-
вої Ніни Платонівни, 1937 р. н., с. Васильєвка).
Коли ходив гурт дівчат, то викрикували такі
пісенні рядки: «�чадровачка шчадравала, / Пад
вакенцам начавала. / �то ты, цётачка, пякла, /
Паднясі нам да акна. / Покуль цётка данясла, /
Рукі, ногі апякла» (записано від Філімонцевої
Ніни Платонівни, 1937 р. н., с. Васильєвка).
У подарунок щедрувальники отримували
бублики, «жамкі» (печиво), гроші, сало. З тре-
тьою кутею були пов’язані традиційні ритуали,
які виконували скрізь як на території Гомель-
ської області, так і на території всієї Білорусі:
ритуал посвячення води, вирізання хреста з
дерева й обливання його буряковим квасом,
малювання хрестів на дверях та над вікнами
хати і господарчих будівель з метою оберіган-
ня від нечистої сили. Місцевим звичаєм можна
вважати обрядові дії з віником-деркачем, який
на Хрещення сікли й палили, щоб «усі дрібні
гріхи відійшли» (записано від Філімонцевої
Ніни Платонівни, 1937 р. н., с. Васильєвка).
За спогадами інформаторів, у с. Носовичі гуля-
ли в такі шлюбні ігри, як «Зірви вишню», «Стук»:
«Дівчина стає на табурет, її тримають два хлопці,
а третій спирається на руки друзів і підплигує так
високо, як може, щоб поцілувати дівчину»; «“Ва-
дзіла” (ватаг) з “вілками” (рогачами) ходить по
кругу, а хлопці й дівчата гуляють у “фанта”. Як
тільки “вадзіла” постукав “вілками”, той “фант”,
на якому затримався “вадзіла”, повинен заспівати
або затанцювати» (записано від Вергунової
Олени Андріївни, 1928 р. н., с. Носовичі).
28
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2011
У с. Огородня-Кузьміницька зі сподівання-
ми на добрий урожай майбутнього року були
пов’язані певні дії з гарбузом: «Коли починали
щедрувальники співати, господар бив об підло-
гу гарбуз. Якщо вдавалося розбити з першого
разу так, щоб з нього насіння посипалося в різні
боки, то це добре і рік буде багатим, урожай-
ним. Насіння це чародійне, як і хліб, що дають
щедрувальникам від злого вовка, від хвороб»
(записано від Перепанової Ольги Іллівни,
1933 р. н., с. Огородня-Кузьміницька).
День Коляди в с. Борщовці називали «за-
сівками». У темпоральному плані обряд хо-
діння із «звіздою» і ритуал засівання в цій
місцевості збігалися: «Молоді хлопці носи-
ли по вулиці прикрашену блискучу зірку зі
стрічками, заходили в хату, сипали на поміст
зерно, віншували господарів з Новим роком
словами: “Сею, сею, пасеваю, з Новым годам
паздраўляю”» (записано від Панченко Марії
Григорівни, 1916 р. н., с. Борщовка).
Прикладом колядної обрядової ситуації
в с. Мар’їно є місцева колядна пісня «Ехала
Каляда ў чырвоным вазочку»: «Ехала Каляда
ў чырвоным вазочку. / Светлы вечар! Добры
вечар! / Астанавілась ля дамочка. / Светлы
вечар! / Гаспадар, гасцей сустракай! / Светлы
вечар! / Гаспадар, на стол накрывай! / Светлы
вечар! / Стол багаты – на 12 страў, / Светлы
вечар!» (записано від Давиденко Людмили
Гнатівни, 1948 г. н., с. Мар’їно).
Кожне слово в колядних піснях мало магіч-
ну силу, тому так відповідально ставилися не
тільки до ритуалу засівання, але й до виконання
пісень, що його супроводжували: «Сеем, сеем,
засяваем, / У Новы год вам жадаем: / Дзе
проса насыпалась, / Там год будзе сытны; /
Дзе вадзіца пралілась, / Каб скацінка вадзі-
лась; / Дзе сыпнулі пшаніцай, / Хлеб да хмар
каласіцца; / Дзе сыпнулі аўсом, / Там бульба
радком.» (записано від Давиденко Людмили
Гнатівни, 1948 р. н., с. Мар’їно).
У с. Корма святкували три куті, причо-
му колядний вечір був відомий під назвою
«Святки». До святкування першої куті ре-
тельно готувалися: «6 січня – Різдвяна кутя.
До Різдва влаштовували гарне прибирання.
Хату прикрашали набожниками й цукерка-
ми. Кутю готували з ячменю, пшениці, варили
узвар. На кутю не можна було різати, прати,
сікти. Прибравши хату, ховали веретена, тому
що прясти так само вважалося великим гріхом.
У хату вносили жменю соломи, яку потім кла-
ли на стіл під білий обрус (скатертину) на всі
три куті. На всі три куті так само лежав той
самий обрус. Увечері, перед тим як їсти кутю,
її ставили на стіл. Діти мали залізти під стіл
й кудкудакати, щоб кури неслися, при цьому
приказували: “Наші кури несуться, сусідові
ворота трясуться”. Потім сідали за стіл і гука-
ли мороз: “Морозе, морозе, ходи до нас кутю
їсти, щоб нічого у нас не морозив”» (записано
від Шустової Марії Трохимівни, 1927 р. н.).
Другу кутю у с. Корма святкували 13 січня.
У народі «її називали ще «щодрай», або «васи-
левою», тому що щедрувальники, коли ходили
дворами, то співали: «Ходзя Ілля на Васілле,
пугай махае, хай табе, цётачка, Бог памагае».
Знову варили кутю, клали на стіл сіна під бі-
лий обрус (скатертину), сідали вечеряти. Коли
приходили щедрувальники, їх запрошували до
хати, частували млинцями, салом, дорослим на-
ливали випити». З другою кутею був пов’язаний
обряд водіння «Ведмедя»: «Вивертали кожух,
одягали на будь-якого мужика, давали йому па-
лицю. Разом з Ведмедем ходили щедрувати, на
вулиці він лякав людей» (записано від Шус-
тової Марії Трохимівни, 1927 р. н.).
В обряді щедрування була й маска Кози:
«Щедрувальники самі надягали маски Кози,
чіпляли роги. Колядників ходило багато»
(записано від Шустової Марії Трохимівни,
1927 р. н.).
У с. Корма колядники ходили також із
«звіздою»: «У колядників був великий мі-
шок і палиця, прикрашена на кінці великою
зіркою, зробленою з паперу. Колядники спі-
вали: «Уродзе, уродзе свінні па чарзе, / Ідзі,
дзядзька, выганяй, кусок сала давай. / А калі
не давалі, то шчадроўшчыкі пелі: / На пячы
жыта пятамі пабіта» (записано від Шустової
Марії Трохимівни, 1927 р. н.).
29
Етнос. Культура
В обряді щедрування активну участь брали
гурти дорослих і дітей: «Увечері 13 січня ходи-
ли щедрувати і великі, і малі. Діти ходили самі
по собі і дорослі своєю компанією» (записано
від Порукової Євдокії Лявонівни, 1927 р. н.).
Особливого магічного значення надавали в
цій місцевості нащедрованому хлібові – «хліб
зі щедрувань був вельми корисним для до-
машніх тварин». Обряд засівання в с. Корма
відбувався вранці 14 січня: «Заходять у хату і
розсипають крупу по підлозі. Співають пісню.
Цю крупу не викидають, а дають курам, щоб
вони не хворіли і добре неслися» (записано від
Порукової Євдокії Лявонівни, 1927 р. н.).
У смт Тераховка, як зауважує Ніна Євсі-
ївна Старатитарова, 1940 р. н., відзначали дві
куті протягом колядних святкувань: «У народі
свято Коляди називалося Велика Кутя, адже
протягом всього свята готувалося дві куті.
Остання кутя готувалася 13 січня на Щедрів-
ки. У нашому селі ходили щедрувати молодь і
підлітки. Щедрували зазвичай увечері 13 січ-
ня, а вже на другий день малі діти вранці бігали
від хати до хати й “засівали”, заходили в хату
і співали: “Сею, сею, пасяваю, / З Новым го-
дам паздраўляю”.
Господарі збирали це зерно і висипали його
курам, щоб вони добре неслися. Колядни-
кам давали хліб, сало, булку, цукерки. Вони
співали колядні пісні: “Ходзіць Ілля на Васі-
ля, / Дзе пугай махне, / Там жыта расце. /
Дзе каза ходзіць, / Там пшаніца родзіць. /
Скарэйце дарыце, / Ды нас не барыце. / Ка-
роткі нашы світкі, / Памерзлі нашы лыткі”.
Відтак колядники збиралися в окрему хату,
викладали все надароване на стіл, пригощали-
ся. Починалися гульбища.
Гуляли в таку гру: молодь ставала в коло, у
центрі цього кола сидів молодий хлопець. Дів-
чата підходили до нього і ляскали долонею по
його руці. Очі хлопця були зав’язані, він мав
відгадати дівчину, що ляскала. Якщо відгаду-
вав, то цілував її».
Записані відомості із зимової обрядовості та
поезії в різних селах Добруського району дають
змогу зробити висновки щодо характеру місцевої
структури колядування, багато елементів якої
мають загальне звучання, а деякі з них можна
оцінювати як вузьколокальні. Наприклад, по-
мітне місцеве забарвлення мають такі обрядові
дії: ходіння із «звіздою» тільки хлопців, що тлу-
мачилося в локальній традиції добрим впливом
на врожайність (с. Огородня); інсценування
колядної гри в «небіжчика» (с. Перерост); ви-
конання ритуалу закликання морозу молод-
шим із дітей (с. Перерост); закликання морозу
хлопцями «з-під столу» (с. Іговка), шлюбні ігри
місцевого характеру (сс. Васильєвка, Носо-
вичі), збіг у часі обрядів ходіння із «звіздою»
і засівання (с. Борщовка), щедрування окремо
хлопців і дівчат (с. Васильєвка) та ін.
Слід зауважити, що помітні локальні осо-
бливості виявляються і на рівні інших компо-
нентів, скажімо, під час приготування обрядової
страви – куті: у с. Березки першу кутю «ва-
рять зазвичай з ячмінної крупи і заправляють
олією і цукром» (записано від Костюкової
Євгенії Олександрівни, 1939 р. н.), у с. Моро-
зовка різдвяну кутю варять з “ячменкі”» (запи-
сано від Глушакової Віри Петрівни, 1939 р. н.),
у с. Борщовка “варять з ячмінної крупи, заправ-
ляють олією і цукром” (записано від Панченко
Марії Григорівни, 1920 р. н.), у с. Усохська Буда
«кутю варили з гречки, посипали цукром чи до-
давали мед» (записано від Точиленко Євгенії
Феодосіївни, 1938 р. н.).
У різних локальних традиціях варіювалося
і те місце, куди зазвичай ставили горщик з ку-
тею: коли каша була приготовлена, то її стави-
ли «на сіні під вікном» (с. Березки), «на по-
куть» (с. Морозовка), «на стіл, де лежало сіно,
накрите скатертинкою» (с. Круговка).
Різним було і словесне оформлення діало-
гу закликання морозу: у с. Березки господиня
підходила до вікна й казала: «Морозе, морозе,
ходи кутю їсти! У Петрівку не ходи та ні буль-
би, ні огірків, ні гарбузів, ні помідорів не мо-
розь». У с. Морозовка, коли закликали мороз
на вечерю, то навіть погрожували розправити-
ся з ним: «Морозе, морозе, ходи гущу до нас
їсти, тільки влітку не ходи та квітів не морозь,
а то будемо батогом сікти».
30
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2011
Розвиненим за структурою, наявністю обрядо-
вих дій і поетичних текстів був колядно- новорічний
комплекс на Вєтківщині. Традиційний обряд зак-
ликання морозу мав своєрідну місцеву форму в
с. Акшинка: «Коли виймають кашу, то виходять
на двір і пугою січуть мороз, примовляючи: “Не
йди, морозе, нам бульбу морозити, а іди кашу
їсти”» (записано від Л. І. Гусакової, 1907 р. н.,
м. Гомель, переселенка із с. Акшинка Вєтків-
ського р-ну.). Інформатори наголошували, що
«на Коляду ходили як «циганки»: «Дівки й жін-
ки зав’язували на голові хустки з бахромою, щоб
бахрома звисала на обличчя, ріжки зав’язували
на голові, обмотувалися скатертиною. І починали
ходити по хатах, співати пісні, ворожити, дякува-
ти за подарунки, а потім ішли в другу хату» (за-
писано від Л. І. Гусакової, 1907 р. н., м. Гомель,
переселенка із с. Акшинка Вєтківського р-ну.).
В Акшинці водили і «Козу», і «Ведмедя». У діях
останнього проявлялася місцева специфіка зви-
чаю: «Коли водили “Ведмедя”, то візьмуть шубу,
одну на ноги у рукава надінуть, а другу – на руки,
вивернуть, та й підпережуться – це вже Ведмідь,
тоді вже йдуть у хату і кажуть йому: “Ану, Ми-
хайле, як ти бджіл відганяєш?” Ведмідь повинен
показувати. Потім питають: “Михайле, як ти
танцюєш?” А Ведмідь тоді вже піде танцювати
і виконує все, що йому загадують» (записано від
Л. І. Гусакової, 1907 р. н., м. Гомель, переселен-
ка із с. Акшинка Вєтківського р-ну.).
У с. Неглюбка на першу кутю об’їжджали
коней, а «мороз гукали тільки на третю кутю, на
“хрещенську”» (записано від Соломенної Уляни
Миколаївни, с. Неглюбка Вєтківського р-ну).
Причому в словесній формулі-закликанні звучав
не тільки мотив заборони ходити влітку, але й
мотив погрози розправитися: «Морозе, морозе,
ходи гущу їсти, влітку не бувай, квітів не збивай,
а то будемо залізною пугою тебе бити» (запи-
сано від Соломенної Уляни Миколаївни, с. Не-
глюбка Вєтківського р-ну). «У нашому селі хлоп-
ці щедрували окремо від дівчат, а дівчата ходили
окремим гуртом і співали щедрівки» (записано від
Солодкіної Надії Никифорівни, 1926 р. н., с. Не-
глюбка Вєтківського р-ну.). Повір’я і прикме-
ти, пов’язані з господарською діяльністю наших
предків, мали навіть у межах сіл одного району
різне мотивування, що продиктовано насампе-
ред діалектним характером народної культури.
З огляду на це доречно навести висловлювання
М. І. Толстого, який слушно зауважує, що «вся
народна культура діалектна за характером, що
всі її прояви і форми функціонують у вигляді ва-
ріантів, територіальних і внутрішньодіалектних
варіантів з неоднаковим ступенем відмінностей.
Це яскраво відображено у фольклорі, де реально
побутують численні варіанти текстів» [9, с. 20].
Особливо це стосується колядних прикмет і
повір’їв, свідків сивої давнини, які можуть про-
лити світло на устрій життя наших предків, на
їхню культуру і побут» [10, с. 13].
Ось які прикмети і повір’я, пов’язані з тре-
тьою кутею, побутують у с. Стовбун: «Кашу
прибираємо, несемо вранці курям, гусям, си-
племо у кружок, щоб не бігали зі свого двору
і примовляємо: “Скільки на Хрещення у каші
зернинок, щоб стільки в мене було гусенят”»;
«Якщо теличка з’явилася на подвір’ї, тоді стіл
обв’язувати, путати добре: «Якщо стіл стоїть
нерухомо, щоб і ти, як хазяйка дає їсти, не бри-
калася, стояла»; «Уранці сипали дітям горіхи,
насіння, тоді діти кидаються. Ось як діти ки-
даються хапати горіхи, насіння, щоб так вели-
ся і брикалися у хазяйки курчатка» (записано
від Зуєвої Марії Лаврентіївни, 1927 р. н.,
с. Стовбун Вєтківського р-ну.).
У с. Яново ритуал закликання морозу на
третю кутю супроводжувався словесною фор-
мулою: «Морозе, морозе, ходи гущу їсти, улітку
не бувай, квітів з огірків не з’їдай». Щоб засте-
регтися від нечистої сили, «кидають у колодязь
“хрести”. Виготовляють їх із паліччя. Підеш по
воду. Якщо попадеться у відро хрест, приносять
додому і рік його зберігають. Забобон такий іс-
нує, що він рятує від нечистої сили» (записано
від Ісаченко Лукерії Харитонівни, 1920 р. н.,
с. Яново Вєтківського р-ну.).
Доходимо висновку, що колядні обряди й
звичаї на Вєтківщині мали місцеві особливості:
це символічні дії з плугом, якими супроводжу-
вався ритуал закликання морозу, цікавий міс-
цевий варіант театралізованих дій у колядній
31
Етнос. Культура
сцені з Ведмедем (с. Акшинка), звичай об’їзду
коней на першу кутю (сс. Неглюбка, Яново),
виконання обрядів щедрування окремими гур-
тами хлопців і дівчат (с. Неглюбка).
Наведені в статті відмінні локальні прояви
різних явищ колядно-новорічної обрядовості зи-
мового циклу демонструють єдність загально-
національного через багатоманітність локального.
1. Кабашнікаў К. П. Вусна-паэтычная твор-
часць Добрушскага раёна / Памяць: Добруш. р-н:
Гіст.-дак. хронікі гарадоў і р-наў Беларуі : у 2 кн. –
уклад. П. П. Рабянок; маст. Э. Э. Жакевіч. – Мінск :
Маст. літ., 2001. – Кн. 2. – 557 с. : іл.
2. Усачёва В. В. Роль звукоподражаний в об-
рядовой практике славян // Мир звучащий и мол-
чащий: семиотика звука и речи в традиционной
культуре славян / отв. ред. С. М. Толстая. – М. :
Издательство «Индрик», 1999. – 336 с.
3. Каляндарна-абрадавая паэзія / А. С. Ліс,
А. І. Гурскі, В. М. Шарая, У. М. Сівіцкі; навук. рэд.
А. С. Фядосік. – Мінск : Бел. Навука, 2001. – 515 с.
4. Славянская мифология. Энциклопедический
словарь. – М. : Эллис Лак, 1995. – 416 с.
5. Беларуская міфалогія: Энцыклап. слоўн. /
С. Санько, Т. Валодзіна, У. Васілевіч і інш. –
Мінск : Беларусь, 2004.
6. Барташэвіч Г. А. Жанравая спецыфіка калян-
дарна-абрадавай паэзіі ўсходніх славян // Узроўні
агульнасці фальклору ўсходніх славян / Л. П. Ба-
рабанава, Г. А. Барташэвіч, К. П. Кабашнікаў
і інш. – Мінск : Навука і тэхніка, 1993. – 258 с.
7. Беларускі фальклор у сучасных запісах.
Традыцыйныя жанры. Брэсцкая вобласць / склад.
В. А. Захарава. – Мінск : Выд-ва БДУ імя У. І. Ле-
ніна, 1973. – 304 с.
8. Ліс А. С. Каляндарна-абрадавая твор-
часць беларусаў: сістэма жанраў. Эстэтычны ас-
пект / А. С. Ліс / Нац. акад. навук Беларусі. Ін-т
мастацтвазнаўства, этнаграфіі і фальклору імя
К. Крапівы. – Мінск : Бел. навука, 1998. – 188 с.
9. Толстой Н. И. Язык и народная куль-
тура. Очерки по славянской мифологии и
этнолингвистике. – М. : Индрик, 1995. – 509 с.
10. Жыцця адвечны лад: беларускія народныя
прыкметы і павер’і / уклад., прадм. і пераклад
У. Васілевіча. – Мінск : Маст. літ., 1998. – Кн. 2. –
607 с. : іл.
Переклад з білоруської Олени Чебанюк
Глибинний видобуток руди, наскільки б широко її поклади не були географічно представлені, завжди і скрізь пе-
редбачав низку застережних заходів при її знаходженні та вилученні з надр землі. Тут простежується тісний зв’язок
з тими віруваннями, коли людина залишає своє природне середовище і змінює його на невідоме, непередбачуване й
дуже небезпечне, у якому намагається адаптуватися.
Ключові слова: гірнича справа, стахановство, видобування руди, підземні мешканці, шахтарі.
Before any deep mining of ore, as far as wide was it geographically distributed, it was always and everywhere expected
that it should be a succession of cautionary measures during its discovery and removal out of the entrails of earth. A close
connection is traced here with those beliefs after which a man abandons his natural environment and replaces it with an unknown,
unforeseeable and very dangerous one in which he endeavours to adapt himself successfully.
Keywords: mining, Stakhanovism, ore extraction, underground inhabitants, miners.
ВІД «VAGINE DENTATE» ДО «ДОМАШНЬОЇ» ВЕРСІЇ
«СТАХАНОВСТВА»: АСПЕКТИ МІФОЛОГІЇ
ГІРНИЧОЇ СПРАВИ 1
Андреа Матошевич
УДК [82-343:398.22]:622
Видобуток руди в копальнях, наскільки б ши-
роко її поклади не були географічно представлені,
завжди і скрізь передбачав низку застережних
заходів, що супроводжували її знаходження та
вилучення з надр землі. Тут простежується тіс-
ний зв’язок з тими віруваннями, коли людина за-
лишає своє природне середовище і змінює його
на невідоме, непередбачуване й дуже небезпеч-
не, у якому намагається адаптуватися. У допро- допро-допро-
мислових суспільствах такі уявлення є проявом
не тільки страху, пов’язаного з реаліями нашого
звичного світу, розташованого на поверхні землі,
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43419 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:58:20Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Новак, В. 2013-04-27T16:20:29Z 2013-04-27T16:20:29Z 2011 Регіонально-локальні особливості колядно-новорічної обрядовості Гомельщини (на матеріалі фольклору Добруського і Вєтківського районів) / В. Новак // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 6. — С. 22-31. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43419 398.332.4(476.2) У статті розглядаються обряди, звичаї, прикмети, ігровий та пісенний фольклор різдвяно-новорічного календарно-обрядового циклу Гомельщини. На основі польових записів, зроблених автором у селах Добруського й Вєтківського районів Гомельської області, аналізуються регіональна й локальна специфіка колядно-новорічної обрядовості на тлі білоруської загальноетнічної традиції. В статье рассматриваются обряды, обычаи, приметы, игровой и песенный фольклор рождественско-новогоднего календарно-обрядового цикла Гомельской области. На основе полевых записей, сделанных автором в селах Добрушского и Ветковского районов, анализируется региональная и локальная специфика колядно-новогодней обрядности на фоне общеэтнической белорусской традиции. The article is concerned with the rites, customs, omens, playing and song folklore of the Homelshchyna Christmas and New Year calendar ceremonial cycle. Based on the field records which were carried out by the author in the villages of Dobrush and Vietkiv Districts of Homel Region, she analyses the regional and local specificity of the Christmas and New Year ceremonial rites against the background of the whole Bielorussian ethnical tradition. Переклад з білоруської Олени Чебанюк. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Етнос. Культура Регіонально-локальні особливості колядно-новорічної обрядовості Гомельщини (на матеріалі фольклору Добруського і Вєтківського районів) Регионально-локальные особенности колядно-новогодней обрядности Гомельщины (на материале фольклора Добрушского и Ветковского районов) Regional and Local Peculiarities of the Homelshchyna Christmas and New Year Ceremonies (Based on Materials of the Dobrush and Vietka Districts) Article published earlier |
| spellingShingle | Регіонально-локальні особливості колядно-новорічної обрядовості Гомельщини (на матеріалі фольклору Добруського і Вєтківського районів) Новак, В. Етнос. Культура |
| title | Регіонально-локальні особливості колядно-новорічної обрядовості Гомельщини (на матеріалі фольклору Добруського і Вєтківського районів) |
| title_alt | Регионально-локальные особенности колядно-новогодней обрядности Гомельщины (на материале фольклора Добрушского и Ветковского районов) Regional and Local Peculiarities of the Homelshchyna Christmas and New Year Ceremonies (Based on Materials of the Dobrush and Vietka Districts) |
| title_full | Регіонально-локальні особливості колядно-новорічної обрядовості Гомельщини (на матеріалі фольклору Добруського і Вєтківського районів) |
| title_fullStr | Регіонально-локальні особливості колядно-новорічної обрядовості Гомельщини (на матеріалі фольклору Добруського і Вєтківського районів) |
| title_full_unstemmed | Регіонально-локальні особливості колядно-новорічної обрядовості Гомельщини (на матеріалі фольклору Добруського і Вєтківського районів) |
| title_short | Регіонально-локальні особливості колядно-новорічної обрядовості Гомельщини (на матеріалі фольклору Добруського і Вєтківського районів) |
| title_sort | регіонально-локальні особливості колядно-новорічної обрядовості гомельщини (на матеріалі фольклору добруського і вєтківського районів) |
| topic | Етнос. Культура |
| topic_facet | Етнос. Культура |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43419 |
| work_keys_str_mv | AT novakv regíonalʹnolokalʹníosoblivostíkolâdnonovoríčnoíobrâdovostígomelʹŝininamateríalífolʹklorudobrusʹkogoívêtkívsʹkogoraionív AT novakv regionalʹnolokalʹnyeosobennostikolâdnonovogodneiobrâdnostigomelʹŝinynamaterialefolʹkloradobrušskogoivetkovskogoraionov AT novakv regionalandlocalpeculiaritiesofthehomelshchynachristmasandnewyearceremoniesbasedonmaterialsofthedobrushandvietkadistricts |