Багата мовна палітра Максима Рильського (на матеріалі перекладів сербських народних пісень)
У статті проаналізовано українські переклади відомих сербських епічних пісень, що їх здійснив видатний український поет-академік Максим Рильський - перекладач і популяризатор світової літератури й народної творчості. Водночас автор розкриває уявлення про зміст, красу, поетику та ритмомелодику сербсь...
Saved in:
| Published in: | Слов’янський світ |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43471 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Багата мовна палітра Максима Рильського (на матеріалі перекладів сербських народних пісень) / М.В. Гуць // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. — Вип. 9. — С. 44-77. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859615005950869504 |
|---|---|
| author | Гуць, М.В. |
| author_facet | Гуць, М.В. |
| citation_txt | Багата мовна палітра Максима Рильського (на матеріалі перекладів сербських народних пісень) / М.В. Гуць // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. — Вип. 9. — С. 44-77. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слов’янський світ |
| description | У статті проаналізовано українські переклади відомих сербських епічних пісень, що їх здійснив видатний український поет-академік Максим Рильський - перекладач і популяризатор світової літератури й народної творчості. Водночас автор розкриває уявлення про зміст, красу, поетику та ритмомелодику сербської народнопоетичної творчості.
Объектом анализа в статье выступают переводы известных сербских эпических песен, которые осуществил украинский поэт-академик Максим Рыльский - переводчик и популяризатор мировой литературы и народного творчества. Одновременно автор раскрывает представление о содержании, красоте, поэтике и ритмомелодике сербского народнопоэтического творчества.
The object of analyze in this article are translations of the Serbian epic songs of Maksym Rylski. The author of this science article wants to research the Ukrainian translations of Maksym Rylski, poetic and rhythm and melodic of Serbian national poetry.
|
| first_indexed | 2025-11-28T18:10:12Z |
| format | Article |
| fulltext |
44
СЛОВ’ЯНСЬКІ КУЛЬТУРИ У ТВОРЧІЙ
СПАДЩИНІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО
УДК 929Рильський:398.8(497.11)
М. В. Гуць
БАГАТА МОВНА ПАЛІТРА МАКСИМА
РИЛЬСЬКОГО
(на матеріалі перекладів сербських народних пісень)
…Треба, щоб слова
З багатих не зробилися убогі,
Щоб залишилась думка в них жива
І щоб душі поетової вияв
На нас, як рідний, з чужини повіяв.
Максим Рильський
У статті проаналізовано українські переклади відомих сербських
епічних пісень, що їх здійснив видатний український поет-академік
Максим Рильський – перекладач і популяризатор світової літерату-
ри й народної творчості. Водночас автор розкриває уявлення про
зміст, красу, поетику та ритмомелодику сербської народнопоетич-
ної творчості.
Ключові слова: пісня, Максим Рильський, український пере-
клад, ритмомелодика, метрика, епітет, метафора, порівняння, ху-
дожній образ, українізація, тавтологія, автограф.
The object of analyze in this article are translations of the Serbian epic
songs of Maksym Rylski. The author of this science article wants to re-
search the Ukrainian translations of Maksym Rylski, poetic and rhythm
and melodic of Serbian national poetry.
Keywords: song, Maksym Rylski, Ukrainian translation, rhythm and
melodic, metric, metaphor, tautology.
За чистоту й красу рідного слова. Дбати про чистоту й красу
мови, якою розмовляєш, – обов’язок кожної освіченої людини.
http://www.etnolog.org.ua
45
Тим більше це стосується письменника і вченого, який повинен
не лише досконало знати слово, а й любити його, бо без цьо-
го, як справедливо наголошував поет-академік М. Рильський,
не може бути ані справжнього поета, ані справжнього прозаї-
ка, ані справжнього драматурга. «Нам, робітникам пера, – пише
поет у статті “Про мову”, – вручено коштовний скарб, неоцінен-
ний алмаз: народне слово. Маємо обов’язок – доглядати його,
стерегти його, шліфувати його, щоб дедалі більше граней у ньо-
му переливалось і виблискувало, відбиваючи все незрівнянне
багатство наших днів» [Рильський 1971, с. 3].
І виступаючи проти «безнадії від тої сірості, штамповано-
сті», в яких неправильно «вбачати відрадні прикмети стабілі-
зації і стандартизації мови», М. Рильський продовжує: «Та й
яка, власне, може бути “відрадна” стандартизація мови, коли
жива мова – це процес, а не закам’янілий факт, це широко-
вода річка, що віддзеркалює в собі і береги, і небо, і мінли-
вість хмар, і прудкий блискавичний льот аероплана, і зигзаги
пташинних крил, а не покритий зеленою ряскою непорушний
ставок!» [Рильський 1971, с. 3]. М. Рильський був прикладом
того, як треба знати, любити й плекати рідне слово.
Пригадується, як він у дуже тактовній і коректній формі
(це була високоінтелігентна людина) робив зауваження щодо
мови в особистих розмовах. А коли мовні неточності допус-
калися в друкованому слові, це вже гнівило Максима Таде-
йовича. Наприклад, він ніяк не міг змиритися з нелогічними
висловлюванням, які часто траплялися (на жаль, і нині тра-
пляються) на сторінках нашої преси, як-от: «поети і письмен-
ники» (ніби поет – це не письменник), «пісні й коломийки»
(ніби коломийка – не пісня) тощо.
Слово в Рильського було виваженим, точним. Таким воно
перейшло з його живої мови в мудру дзвінку поезію; таким
воно навічно закарбувалося в його наукових працях, що
охоп люють різноманітні ділянки культури й науки; таким
http://www.etnolog.org.ua
46
воно зазвучало і в його пере-
кладах.
У пошуках дзвінких дже-
рел народної творчості та за-
хоплення сербським героїч-
ним епосом. Максим Риль-
ський був не лише витонченим
і яскравим поетом-ліриком,
який наснажив свої твори гли-
бокими філософськими роз-
думами, зокрема про життя
сонячної України, що її без-
межно любив, а й різнобічним
науковцем-енциклопедистом
та вдумливим майстром-
перекладачем українською мо-
вою художніх творів класиків
світової літератури й народ-
ної поезії. Він належить до тих
світових величин, які широко
охоплюють розмаїття культур-
ного життя не лише свого на-
роду, а й інших народів світу. Його геній сягав далеко за
межі України, і поет своєю наполегливою працею приносив
на Батьківщину коштовні самоцвіти духовного надбання
інших народів. І в цьому одна з його великих заслуг. А мис-
тецький смак до художніх цінностей у Максима Рильсько-
го був надзвичайним, про що образно сказав побратим по
перу Максима Рильського Олесь Гончар: «Чуйний до кра-
си, до музики, до пісні, він, як рідко хто, вміє розшукува-
ти дзвінкі родники народної творчості і почуває себе щас-
ливим, відкриваючи їх чистоту й принаду для всіх» [Гончар
1980, с. 154–155].
Титул збірки «Сербська
народна поезія». 1955
http://www.etnolog.org.ua
47
Такі дзвінкі джерела народної творчості розшукав Мак-
сим Рильський серед колишніх вихідців з Карпат – сербів.
Це були їхні уславлені на весь світ пісні. Перекладаючи їх
українською, поет справді відчував себе щасливим. У пое-
зії «Сербські пісні» він відкрив людям їхню привабливість і
красу. Поезія написана 1962 року і якнайкраще ілюструє сло-
ва Олеся Гончара та свідчить про чарівність і силу пісень на-
ших побратимів.
Книжки Караджича з собою я привіз –
Вони Старицького колись духотворили,
В них стільки мужності і благородних сліз,
В них стільки ніжності, і глибини, і сили!
Поринув я у світ могутніх юнаків,
Крилатих коней їх, мечів їх огнецвітних,
Вино я з ними пив і на планинах жив
Під сосон довгий шум, посеред скель блакитних.
Неначе ліс живий, хиталися списи,
Під сонцем маяли сліпучі короговки,
І дух підносився від гордої краси,
Від плачу дівчини – скорботної Косовки.
Як радісно – ввійти в далекий давній світ
І в відблисках його – ловити світ новітній,
Щоб передзвін мечів і стук гучних копит
Виразно чулись так, як на зорі у квітні,
Щоб око бачило крізь темряву століть,
Щоб серце билося з колишніми серцями,
Щоб у будиночок ірпінський умістить
Триглав, піднесений над синіми лісами!
Скопле–Київ. Січень–лютий 1962.
[Рильський 1964 б, с. 35–37].
http://www.etnolog.org.ua
48
Боротьба проти німець-
ких окупантів під час Дру-
гої світової війни, крах
гітлерівської Німеччини
і підготовка зразу ж піс-
ля війни до слов’янського
конгресу в Белграді – ось
ті передумови, які підготу-
вали ґрунт для відроджен-
ня українсько-сербських
культурних взаємин на
полі перекладів і дослі-
джень у післявоєнний час.
Особливо велика заслуга
у відновленні й розвитку
цієї понад сторічної друж-
би, розпочатої ще в пер-
шій половині XIX ст. слав-
ною плеядою українських
діячів культури М. Макси-
мовичем, А. Метлинським,
М. Шашкевичем, Я. Голо-
вацьким, І. Вагилевичем, а відтак продовженої Т. Шевченком,
М. Лисенком, М. Старицьким, І. Франком і Лесею Українкою,
належить одному з найвидатніших українських майстрів ху-
дожнього слова Максиму Рильському. Саме Рильський збіркою
перекладів «Сербські епічні пісні» (1946) вписав після відомої
книжки «Сербські народні думи і пісні» М. Старицького най-
яскравішу сторінку в літопис вікової дружби культур україн-
ського і сербського народів. Як і Старицький, М. Рильський за-
хопився перш за все епічними піснями. І це не випадково: адже
героїчний епос – найбільша гордість сербів, це їхня історія, їхня
світова велич. «Коли спитати серба, чим він найбільше пиша-
Титул книги «Сербські епічні пісні»
http://www.etnolog.org.ua
49
ється в культурі свого народу, – писав Максим Рильський, – то
він напевне назове саме в першу чергу епічні пісні» [Рильський
1947, с. 3].
Про свою любов до сербського епосу, про закоханість у кра-
їну, що породила безсмертних героїв Милоша Обилича, Марка
Королевича, сміливих гайдуків та ускоків, оспіваних у народ-
них піснях, яскраво сказав М. Рильський 1962 року, повернув-
шись із чергової своєї подорожі тодішньою Югославією: «Ми
бачили покриті лісом гори – “планини”, на яких, здається, і до
сьогодні живуть крилаті міфічні істоти – “віли” і скачуть на каз-
кових конях чи п’ють в тіні густих ялин “црно” вино (“чорне”,
тобто червоне, вино) могутні герої сербських епічних пісень…
В усякім разі так уявлялось мені, здавна закоханому в сербську
народну поезію, одну з найкращих у світі» [Известия 1962].
Пізніше він знову й знову розвивав цю думку: «Щодо самої
цієї творчості, до сербської народної ліричної і особливо епіч-
ної поезії, якою захоплювались іще Гете, Вальтер Скотт, Мері-
ме, Пушкін, Міцкевич, то я просто-таки закоханий у неї. Під
час першого чи другого перебування мого в Югославії дове-
лось мені чути носіїв, а почасти й творців цієї поезії, народ-
них співців-гуслярів, яких можна назвати братами наших коб-
зарів» [Рильський 1964 а, с. 142–143].
У сербському епосі поет побачив багато спільного з україн-
ськими думами та історичними піснями. Насамперед це була
змістова спільність – відображення героїчної боротьби цих
народів за свою незалежність. А також дуже близькі поетичні
барви фольклорних творів, жанрів цих народів.
З красою сербського епосу Рильський, очевидно, уперше
ознайомився через переклади М. Старицького «Сербські на-
родні думи і пісні» (1876), а безпосереднім поштовхом взяти-
ся самому за переклади сербської епічної пісні була, як уже
зазначалося, героїчна боротьба слов’янських народів проти
німецького фашизму.
http://www.etnolog.org.ua
50
Принагідно нагадаємо, що і названа збірка перекладів Ста-
рицького вийшла у світ, коли балканські слов’яни піднялися
на боротьбу за визволення з багатовікового турецького раб-
ства. Відмінність була тільки в тому, що книжка Старицько-
го вийшла, коли ще гриміли бої проти турків, а Рильсько-
го – коли боротьба проти німецького фашизму вже затихла.
Рильський бачив руїни Югославії, яку він відвідав одразу ж
після війни 1945 року і яка вже заліковувала свої рани, про що
й згадує поет у творі «Сербські пісні».
Поетова збірка перекладів «Сербські епічні пісні». Пер-
ша поїздка Максима Рильського 1945 року до тодішньої
Югославії надихнула його на переклади сербського епосу.
Оригінали для перекладу він узяв зі збірника пісень Кара-
джича – збірника, що, як зазначає сам поет, «уперше явив
світові чудесні скарби сербської народної творчості», що «і
досі переважає всі інші видання такого типу багатством ма-
теріалу» [Рильський 1947, с. 3]. Ці слова Рильського якнай-
краще свідчать про те, чому, власне, майже всі українські
перекладачі сербських народних пісень користувалися збір-
ками Караджича, діяльність якого є подвигом світового ви-
знання. «Я низько схиляю чоло перед життєвим подвигом
Вука Караджича – основоположника сербської літературної
мови, невтомного збирача скарбів народної творчості», – пи-
сав поет [Рильський 1964 а, с. 142].
На відборі пісень Максимом Рильським значною мірою по-
значився вплив книжки «Сербські народні думи і пісні» Ми-
хайла Старицького. Цю збірку поет читав і, як він сам згадує,
користувався нею при перекладах. Разом з тим він зважив і на
російські джерела із цього ж поля.
Збірка Рильського «Сербські епічні пісні» – вагомий внесок
в українську літературу. Вступну розвідку до неї та словничок-
пояснення написав Леонід Булаховський. Це була перша за ра-
дянського часу збірка сербських епічних пісень українською
http://www.etnolog.org.ua
51
мовою. На той час (аж до виходу в світ 1955 року книжки
«Сербська народна поезія») вона стала майже єдиним дже-
релом для ознайомлення українського читача з багатством
сербського епосу, оскільки збірки Старицького давно стали
бібліо графічною рідкістю. Цінність збірки М. Рильського ще
й у тому, що тут уперше в Україні з’явилася більш-менш ши-
рока розвідка про сербський епос, де охарактеризовано його
зміст, форму і світову велич. Стисло говориться і про перекла-
ди сербських народних пісень іншими мовами світу.
Вихід збірки було приурочено до відкриття слов’янського
конгресу в Белграді. У ній надруковано сімнадцять перекладів
сербських епічних пісень, які охоплюють різні часи: косівської
битви, діяння Марка Королевича, гайдуків та ускоків. Дев’ять
уміщених тут пісень – «Банович-Страхиня», «Цар Лазар і ца-
риця Милиця», «Дівчина Косовка», «Смерть матері Юговичів»,
«Марко Королевич і віла», «Марко Королевич скидає шлюбну
подать», «Марко п’є в рамазан вино», «Оранка Марка Короле-
вича», «Одруження Павла Плетикоси» – були вже перекладені
Михайлом Старицьким. Але є й нові переклади: «Милан-бег
і Драгутин-бег», «Муйо і Алія», «Старий Новак і князь Бого-
сав», «Груїца і Арапин», «Одруження Іва Голопузого», «Мар-
ко Королевич пізнає батькову шаблю». Щодо пісні «Янкович
Стоян у неволі», то вона, хоч і перекладена ще в кінці XIX ст.
Іваном Франком, тоді не була відома широким колам науков-
ців (опублікована лише 1964 року в журналі «Дніпро»).
Переклади Максима Рильського – велике досягнення в мис-
тецтві перекладів сербської народної пісні в Україні. Уже сам
заголовок збірки «Сербські епічні пісні» («Српске jyначкe пес-
ме») свідчить про точність передачі оригіналу (у Старицького
ж заголовок збірки дещо українізований терміном «думи»).
Для прикладу візьмем одну з найтрагічніших сербських
народних пісень «Смерть матері Юговичів» («Смрт мajкe
Jуговиħа»). Максим Рильський у своєму перекладі зумів точ-
http://www.etnolog.org.ua
52
но відтворити всі компоненти цієї пісні. Подію викладено з
широким епічним розмахом. Мати, в якої дев’ять синів, чо-
ловік і зять пішли на війну боронити рідний край, просить у
Бога дати їй «крила лебедині» і «очі соколині»: вона хоче по-
летіти на Косове поле, щоб зустріти своїх рідних, що й збу-
вається.
Зазначимо, що художній прийом сербських народних пі-
сень, де людина бажає стати птицею, щоб полетіти до сво-
їх найдорожчих людей, властивий і українському пісенному
фольклору:
Якби я мала орлині крила,
Якби я вміла літати,
Полетіла б я у степ широкий
Свого милого шукати.
Подібні поетичні образи наявні ще й у «Слові о полку Іго-
ревім». Ярославна прагне зозулею полетіти до свого чолові-
ка й обмити його кривавії рани. У сербських народних піснях
цей народний символ набув дуже широкого узагальнення.
Мати Юговичів тут є символом знедоленої Сербії, яка ридає
над убитими своїми дітьми.
Оригінал: Переклад:
Она лети на Косово равно, –
мртви нађе девет Jуговиħа
и десетог стар-Jyгa Богдана,
и више њи девет боjни копља,
на копљима девет соколова,
око копља девет добри коња,
а поред њи девет љути лава
Тож вона майнула на Косове,
Бачить мертвих Юговичів дев’ять,
Десятого – батька Юг – Богдана;
Дев’ять там списів у землю вбито,
Що сидить на кожнім ясен сокіл,
Що стоїть при кожнім кінь юнацький,
А лежить при кожнім лев прелютий
[Караџиħ 1958, књ. II, с. 297]. [Сербська народна поезія
1955, с. 128].
http://www.etnolog.org.ua
53
Розмаїтими барвами українського слова М. Рильський зу-
мів якнайкраще передати цю зворушливо-трагічну картину,
відтворити глибоко психологічний зоровий образ. Поет пов-
ністю зберігає образність сербської пісні в епітетах: очі «со-
колове» – «соколові»; крила «лабудова» – «лебедині»; Косово
«равно» – «рівне»; «љути» – «прелюті» леви та ін. Це допомог-
ло перекладачеві правдиво відтворити цілі поетичні картини
оригіналу.
Максим Рильський точно передає специфічні сербські ідіо-
матичні звороти, вислови, пряму мову. Досить послатися на піс-
ню «Груїца і Арапин» («Гpyjица и Арапин»), щоб переконатися
в цьому. Правда, поет іноді досить своєрідно перекладає окре-
мі слова, наприклад, епітет «зелений» («jелом зеленом») передає
словом «густий» («під ялиною густою»). Від цього текст не про-
грає, оскільки зелена ялина і густа ялина в тому значенні, в яко-
му вони вжиті, – дуже близькі. Безумовно, точніше було б пере-
класти епітет «зелений» тим самим епітетом і в українській мові.
Але тут були певні труднощі в збереженні ритмомелодики: у сло-
ві «зелена» – три склади, у слові «густа» – два. Щоб зберегти де-
сятерець у рядку й одночасно точно перекласти кожне слово, а
головне – передати зміст пісні, перекладач був змушений ужити
замість трискладового слова – двоскладове.
Дуже вдало передає Рильський й інші деталі оригіналу:
Оригінал: Переклад:
Ал’ Арапа дома не биjаше,
всħ пиjаше вино на механи,
а сестра му дворе надгледаше.
Але вдома не було Арапа,
У корчмі сидів він, напивався,
А сестра його зорила в домі
[Караџиħ 1958, књ. III, с. 22]. [Сербська народна поезія
1955, с. 263–264].
Звернемо увагу на смисловий і емоційний відтінки слова
«пити» в перекладі та на рідковживане, але яскраве і точне
http://www.etnolog.org.ua
54
«зорила». Перекладач підсилює слово «пиjаше» – «п’є», вжив-
ши префіксальне дієслово «напився». Цим він поглиб лює
таку негативну рису характеру Арапа – п’янство. В оригіналі
немає слів «він» і «сидів». Перекладач уводить їх у текст для
того, щоб було, як і в оригіналі, десять складів у рядку (деся-
терець), водночас він точно і творчо відбиває думку оригіна-
лу: в корчмі Арап «сидів» і «напивався». Що ж до слова «над-
гледаше» – «доглядає», то в арсеналі української мови важко
знайти кращий відповідник для його передачі, ніж «зорила».
Підкреслюючи благання Бановича Страхині про допомогу
в свого тестя, щоб помститися ворогові за дружину і поверну-
ти її назад, Рильський свідомо вводить у текст пестливі слова
«любий», «синочки» і будує речення так, що словесні анафори
в окремих рядках якнайкраще відбивають розпач скривдже-
ної людини.
У перекладі Максима Рильського відчувається легка рука
майстра художнього слова. Він уміло добирає мовні засоби,
дбаючи, щоб кожне слово було на місці й грало всіма сти-
льовими барвами української мови. Так, рядок з оригіналу
«у Турчина, у турскога цара» перекладається: «У турчина, у
царя-султана». Поет уникає вживання в одному рядку одно-
кореневих слів – іменника та прикметника, і це ніскільки не
суперечить точності перекладу.
На перекладах Рильського, як і на перекладах інших поетів,
позначився вплив української народної пісні та думи. З них
поет черпав багату синоніміку. Наприклад, рядок сербської
пісні «Ходи, брате, да се иженимо» він перекладає: «Ожені-
мось, брате, поберімось»; рядок «Нека трње у висину расте» –
«Щоб той терен ріс та розростався»; рядок «Прохесапи и умом
премисли» – «Так собі подумав, так помислив»... Іноді в пе-
рекладах Рильського просто відображено багату синоніміку
оригіналів. Наприклад, рядок «Зове слуге и к себе призивље»
поет передає так: «Слуг ззиває, вірних прикликає», а рядок
http://www.etnolog.org.ua
55
«Кажу, сине, и причаjу људи» – «Кажуть люди, повідають,
синку» тощо.
До стилю українського фольклору Рильський вдається і в інших
випадках, особливо при передачі динаміки й драматизму подій:
А звернув ліворуч Влах-алія
Та й на нашу Банську він ударив,
Горем наше місто засіває *.
Полум’ям-пожаром заливає,
Мури валить, камінь розкидає.
Вірні твої слуги розганяє,
Сиву твою матір зневажає,
Білі кості їй конем ламає.
Вірну твою жінку полоняє
Та й одводить жінку на Косове,
Там її в шатрі своїм милує.
Я ж сама кую на пожарині,
Мов зозуля сива, мій синочку, –
А ти п’єш-гуляєш у Крушевці!
[Сербська народна поезія 1955, с. 42].
Дієслівні форми минулого часу доконаного виду оригіна-
лу «ударио», «оjадио», «попалио» і т. д. поет замінює на слова
теперішнього часу: «засіває», «заливає», «розкидає» і т. д., що
характерно для українських дум. Поетичний образ «горем...
засіває» створений поетом на зразок української пісні, де
маємо:
Чорна рілля ізорана
Та й кулями засіяна.
Метафори горем та кулями засівати поле дуже часто
трапляються у старовинній пісенній творчості українського
народу. В оригіналі цього поетичного образу немає, є тільки
* Тут і далі курсив автора статті. – Ред.
http://www.etnolog.org.ua
56
слово «оjадио», що означає «засмутив». Перекладач вдається
до тавтології, що також характерно для творчості українського
народу. Так, вислови «полум’ям-пожаром заливає» та «п’єш-
гуляєш», безумовно, створені під впливом української пісні.
В оригіналі ці рядки звучать інакше:
И живиjем огњем попалио,
а ти вино nиjeш у Крушевцу!
[Караџиħ 1958, књ. II, с. 260].
Архаїчний образ «білі кості» теж узято зі старовинних
українських історичних пісень або дум. Немає в оригіналі й
слова «зозуля», там мати Бановича Страхині «кує на пожари-
щі» («а ja, сине, кукам на гарашту»). Максим Рильський як
прекрасний знавець українського фольклору додає до слова
«зозуля» епітет «сива». Пестливе звертання «синочку» також
створене за зразком української пісні. Щоб глибше розкрити
психологічну картину, яку змальовує сербська народна пое-
зія, поет вдається до здрібнілих суфіксів і цим наближає пе-
реклад до українського читача. Рильський вдало відшукує в
скарбниці української мови відповідники словам сербської
народної пісні. Так, для зображення душевної драми Бано-
вича Страхині, його мук і страждань після прочитаного лис-
та від матері із сумною звісткою співець вдається до такого
опису:
Ja кад бане књигу проучио,
мука му je и жао je било,
у образ je сjетно невесело,
мрке брке ниско oбjecио,
мрки брци пали на рамена,
у образ се љуто намрдио,
готове му сузе ударити
[Караџиħ 1958, књ. II, с. 260–261].
http://www.etnolog.org.ua
57
Не відступаючи від оригіналу, Рильський змальовує
душевний стан героя українськими засобами:
Прочитав листа того Страхиня,
Жаль гіркий узяв його за серце,
Посмутніло юнацьке обличчя,
Чорні вуса повисли додолу,
Чорні вуса впали на рамена,
Гнів тяжкий йому чоло охмарив,
Сльози навернулися на очі
[Сербська народна поезія 1955, с. 42–43].
Перекладач згущує темні фарби для підкреслення драматизму
картини і поглиблення характеристики героя. У Бановича Стра-
хині не просто жаль, у нього жаль гіркий, а гнів важкий. Саме ці
емоційні епітети розкривають його тяжкий душевний стан.
Очевидно, з урахуванням специфіки українських пісень і ви-
мог українського читача, деякі епітети сербських творів, не влас-
тиві українській пісні, Рильський замінює словами з дещо іншим
значенням. Так, рядок оригіналу «Што Jедрене држе куħу билу»
поет перекладає «Стережуть султана дім в Єдрені». Епітет «білий»
стосовно будинку особливо притаманний сербському епосу, в
українському ж фольклорі він трапляється рідше. Рильський, як
правило, цей епітет зберігає, але, щоб не зловживати ним, іноді
(як і в даному випадку) замінює його іншими словами, які за
формальними ознаками різні, але смисл оригіналу відтворюють
адекватно. Від цього переклад тільки виграє.
Уміло й точно передає він і застиглі формули-стереотипи
сербської пісні та інші художні особливості сербського епосу.
Серед перекладів Рильського бачимо й пісню «Одруження
Павла Плетикоси», яку, до речі, переклав і Михайло Стариць-
кий. Переклади близькі між собою. Наведемо кілька рядків
пісні з традиційними заперечними паралелізмами в заспівах
до тих подій, які змальовуються в піснях.
http://www.etnolog.org.ua
58
Оригінал: Переклад:
Мили Боже, чуда великога!
Да л’ nyцajy задарски топови,
да л’ дyxajy приморски вjетрови, –
е удара jeкa у планину?
Нит nyцajy задарски топови,
ни дyxajy приморски вjетрови,
веħ сватови, и воде ђевоjкy
Милий Боже, що за диво дивне!
Чи гримлять то Задарські гармати?
Чи то віють вітри понадморські?
Чи луна лунає по планинах?
Не гримлять то Задарські гармати,
А й не віють вітри понадморські, –
Дівчину свати ведуть хорошу
І стріляють із гучних пістолів
[Караџиħ 1958, књ. III, с. 498]. [Сербська народна поезія
1955, с. 253].
Простеживши за всіма рядками й словами оригіналу і пере-
кладу, можна помітити, що Рильський для точної передачі зміс-
ту оригіналу щедро користувався образами українських пісень
і дум. Це найбільше помітно в тавтологіях «диво дивне», «луна
лунає» і посиленні тексту третім рядком на відміну від оригі-
налу першої (питальної) частини заперечного паралелізму «Чи
луна лунає по планинах?» В оригіналі тільки двічі повторюються
анафоричні вислови, що є першою частиною заперечного пара-
лелізму. У перекладі Старицького вплив української думи відчу-
вається, наприклад, у рядках: «Чи гудуть-то буйні вітри з моря?»
(питання); «Не гудуть-то буйні вітри з моря» (відповідь).
Це пояснюється насамперед тим, що навіть зачини як укра-
їнського, так і сербського епосу, де розгорнутий заперечний
паралелізм підготовлює слухача до сприйняття чогось надзви-
чайно емоційного, схвильованого, величного, – дужеі подібні.
Тому й не дивно, що перекладачі щедро черпали зі скарбни-
ці рідного фольклору художні засоби, щоб оживити переклад
і надати йому барв на українському ґрунті. Як і Михайло Ста-
рицький, Максим Рильський, будучи добре обізнаним з жит-
тям і звичаями сербів, зумів вникнути в суть оригіналу, по-
бачити кожний візерунок та ідентично відтворити його на
своєму поетичному полотні.
http://www.etnolog.org.ua
59
Наша критика вже відзначала чудові переклади Рильсько-
го, у тому числі й переклади сербських народних пісень. Ра-
зом з тим було вказано і на деякі нібито не зовсім вдалі місця.
Проте сам Рильський, видатний практик і теоретик перекла-
ду, підкреслював, що окремі недоліки, здебільшого мовні, які
подеколи трапляються в перекладах, допущені не з вини пе-
рекладачів. Адже процес перекладання нелегкий, якщо взяти
до уваги спорідненість мов: виникають специфічні труднощі –
деякі слова звучать однаково, а значення мають різне. А буває
й таке, коли слово в одній мові має один специфічний відті-
нок, а в другій – інший, хоч за змістом ці слова близькі. Тому
часто важко перекладати слова, які в різних мовах (мові ори-
гіналу і мові перекладу) мають різний рід, належать до пев-
них словосполучень і т. д. Усе це і враховував Рильський. На-
приклад, сербське слово «jабука» жіночого роду, в українській
мові – середнього, а тому неможливо було точно перекласти
вислів «Moja руко, зелена jaбyкo» рівнозначним українським
з тим же узгодженням. Адже в оригіналі цілком закономірно
узгоджуються слова в роді й числі, оскільки і «рука», і «jабука»
жіночого роду. В українській же мові слово «рука» жіночого
роду, а «яблуко» – середнього, унаслідок чого виникає труд-
ність у перекладі. Про максимально дослівну точність пере-
кладу в цьому місці не могло бути й мови. Максим Рильський
змушений був шукати близькі до оригіналу образи й поняття,
щоб відтворити рядки:
Moja руко, зелена jaбуко,
Гдjе си расла, гдjе л’си устргнута?
А расла си на криоцу моме,
Устргнута на Косову равном!
[Караџиħ 1958, књ. II, с. 299].
Досвідчений і талановитий Рильський, уже уславлений
блискучими перекладами «Пана Тадеуша» Адама Міцке-
http://www.etnolog.org.ua
60
вича, «Євгенія Онєгіна» і «Мідного вершника» Олександра
Пушкіна та інших творів багатьох письменників світу, напо-
легливо шукає українського відповідника сербському оригі-
налу, про що якнайкраще свідчить автограф письменника,
датований 12 вересня 1946 року (Ірпінь) 1. Спочатку в ав-
тографі було: «Ручко мила, яблучко…» Далі недописано, бо
бракувало узгодження в роді іменників рука і яблуко. Після
саморедагування цей рядок зазвучав так: «Ручко мила, гру-
шенько розцвіла». Але й це не задовольнило вимогливого
перекладача – поета й мовознавця, бо замість плоду дере-
ва (яблуко) вийшло саме дерево (грушенька розцвіла). До
речі, відома російська поетеса Анна Ахматова в даному ви-
падку яблуко, що є символічним образом любові у слов’ян,
замінила яблунькою (таким чином зруйнувався символіч-
ний образ):
Молодая яблонька родная,
Где росла ты, где тебя сорвали?
[Эпос сербского народа 1963, с. 121],
Дальші пошуки привели М. Рильського до остаточного ва-
ріанта – «Ручко мила, грушко недоспіла». Це творча знахід-
ка М. Рильського, адже грушка, як і яблуко, в українському
фольк лорі символізує любов. Таке вирішення можна назвати
класичним, бо тут поет порахувався з граматичними закона-
ми споріднених слов’янських мов, а це зробить далеко не кож-
ний перекладач, зокрема щодо роду іменника.
Наприклад, чеський перекладач Франтішек Галас, в якого
переклади мелодійні, де збережено зміст, метрику й ритмоме-
лодику оригіналу (це бачимо і в Рильського), порушив узго-
дження в роді рука (жіночого роду) і яблуко (середнього роду)
і переклав: «Ma ručičko, Zelenĕ jabličko…» [Jugoslávske zpěvy
1958, c. 92].
Отже, у перекладі М. Рильського читаємо:
http://www.etnolog.org.ua
61
Ручко мила, грушко недоспіла!
Де зросла ти, де тебе зірвали?
А зросла ти у мене на лоні,
А зірвали на Косові рівнім!
[Сербська народна поезія 1955, с. 130].
М. Рильський завжди дбав про музику слова, про повно-
кровність і гармонійність звучання оригіналу українською
мовою, про образне відтворення фонетичних, стилістичних і
синтаксичних особливостей пісенної творчості наших побра-
тимів. Рідне слово під пером М. Рильського набуло поетично-
го лету, образності, метафоричності: «Як зоря уранці зайняла-
ся», «Блискавка на заході заграла», «Як схилився ясен день до
півдня» тощо.
Роздуми про мистецтво перекладів, труднощі інтерпрета-
торів та їх досягнення. У 1958 році на IV Міжнародному з’їзді
славістів, що відбувся в Москві, М. Рильський блискуче ви-
ступив із доповіддю «Художній переклад з однієї слов’янської
мови на іншу», де вчений висловив цілу низку ґрунтовних
міркувань, корисних для практичної діяльності перекладачів,
у тому числі й щодо передачі в перекладах тих іменників, рід
яких у сербській, українській та інших мовах різниться. «Є в
бельгійського поета Шарля Ван Лерберга, – зазначає Риль-
ський, – вірш “Дощ”. У цьому вірші дощ малюється у вигляді
чарівної дівчини в струмистому, вкритому блискітками плащі.
Річ зрозуміла: дощ французькою мовою – жіночого роду (la
pluie). А українською і російською це слово – чоловічого роду.
І хоч як, а мусили перекладачі, російський – Валерій Брюсов
і український – автор цієї статті, змінити образ: обидва ми
дали дощ у вигляді прекрасного юнака. Чи був інший вихід?
Не знаю» [Рильський 1971, с. 154].
І далі поет розвиває свою думку: «Цей приклад показує, що
рід іменників може бути дуже підступною пасткою для пере-
http://www.etnolog.org.ua
62
кладача. Це стосується особливо перекладів з близьких мов,
зокрема з слов’янських на слов’янські ж. “Боль” в російській
мові – жіночого роду, “біль” в українській – чоловічого (“зуб-
ний біль”), російське “птиця” – жіночого роду, а українське
“птах” – чоловічого, російське “дишло” –середнього роду, а
українське “дишель” і польське “dyszel” – чоловічого роду.
“Воздух” російською мовою – чоловічого роду, українське
“повітря”– середнього. Російське “луна”– жіночого роду, а
відповідне українське слово – “місяць”– чоловічого. Читаємо
в “Евгении Онегине” (глава сьома, III):
У ночи много звезд прелестных,
Красавиц много на Москве,
Но ярче всех подруг небесных
Луна в воздушной синеве.
Но та, которую не смею
Тревожить лирою моею,
Как величавая луна,
Средь жен и дев блестит одна.
Що мав тут робити український перекладач? Порівня-
ти красуню з “місяцем”? Неможлива річ. І перекладач “дерз-
нув”:
Зірок багато єсть у ночі,
Багата на красунь Москва,
Але найбільше вабить очі
Сріблиста зірка ранкова.
Але вона, перед котрою
Я мовкну з лірою дзвінкою.
Зорею ранньою вона
Блищить серед красунь одна.
“Луна” оригіналу в перекладі замінена на “ранкову зір-
ку”. Чи був інший вихід? Не знаю. Загальновживане в поль-
ській мові слово для визначення місяця – “księżyc”– чоловічо-
http://www.etnolog.org.ua
63
го роду. Перекладач “Онєгіна” Адам Важик скористався з, так
би мовити, астрономічного терміна Luna.
Слово “Luna” читаємо і в словацькому перекладі “Онєгіна”
Янка Єсенського.
Але для українського перекладача це було протипоказане:
українське слово “луна”– відповідник до російського “эхо”»
[Рильський 1971, с. 154–155].
Максим Рильський – майстер у відтворенні оригіналу. Він
його не копіює, а передає так, наче тче власний твір, зберіга-
ючи одночасно дух, поетичну красу й принаду першоджерела.
«Мені здається, що Рильський не стільки перекладає, в звичай-
ному розумінні цього слова, скільки творить українські оригіна-
ли творів світової поезії, – підкреслює Леонід Первомайський. –
В його перекладах вражають могутня мовна дисципліна, широта
і легкість, безконечна віртуозність, різноманітність засобів…
Його переклади демонструють безмежні можливості сучасної
української поетичної мови. Без перебільшення можна сказа-
ти, що до Рильського ми не мали нічого подібного в нашій по-
езії, підкреслюю – поезії, а не мистецтві перекладу. Рильський
не копіює оригінал, не пристосовує його до середнього поетич-
ного рівня, він змагається з великими майстрами і виходить з
того змагання як переможець, тобто як рівний з рівним стоїть в
ряду з найвизначнішими мовотворцями. Немає потреби гово-
рити про те, яке значення для молодих поетів навчання у такого
майстра…» Так Первомайський говорить про високохудожній
переклад Максима Рильського «Пана Тадеуша» Адама Міцке-
вича [Первомайський 1970, VII, с. 301–303].
Ця «висока організація поетичного слова», на думку Перво-
майського, такою самою мірою стосується і перекладів Риль-
ського сербських народних пісень.
Добре володіючи клавіатурою звуків рідної мови, Риль-
ський віртуозно вловлював багатство їх нюансів, емоційних
відтінків і використовував у своїх перекладах.
http://www.etnolog.org.ua
64
Майстерно і в той же час точно передає Рильський афориз-
ми, ідіоматичні вислови, поетичні звороти сербської пісні: Бо
ж добра без лиха не буває; Там, де щастя, і нещастя ходить…
Точно, текстуально близько до оригіналу в перекладах
Рильського подана і портретна характеристика героїв.
Прекрасно відтворені перекладачем поетичні тропи за до-
помогою різноманітних форм з дуже вдало і своєрідно дібра-
ною соковитою лексикою:
Від води та чоха червоніє,
А від сонця чоха рум’яніє;
Крикнув Ненад, наче сокіл сивий;
піна біла, наче сніг нагірний.
Югович Бошко «з корогвою літав по полю»,
Розганяв він турків-яничарів,
Наче сокіл зграю голубину
[Сербська народна поезія 1955, с. 88].
Щодо порівняння, то для яскравішого враження і надання
динамічності, той предмет, з яким порівнюється герой, пере-
кладач ставить в орудному відмінку: «Сонцем засвітилося об-
личчя», «в білий дім свій пташкою майнула», «полум’ям жи-
вим він загорівся» тощо.
Мелодійно звучать і такі рядки перекладу, де Рильський,
відтворюючи внутрішнє римування, як уже зазначалося, вда-
ється до підсилювальних однозвучних синонімічних тавтоло-
гій: «розламався, на троє розпався»; «довго думав та й одно
надумав»; «скрізь є броди, скрізь є переходи», «чи ти знаєш,
бане, пам’ятаєш»; «день заграє, сонце засіяє»; «слуг ззиває,
вір них прикликає»; «пригортала, тихо промовляла»; «обійма-
ють, в білий вид цілують»; «не лякайся, тестю, не жахайся»; «і
вітають лепсько, пригощають» тощо.
Рильський продумує кожну деталь, зважує кожне слово,
вміло користуючись граматикою української мови. Ось як
http://www.etnolog.org.ua
65
описується одна зі сцен визволення Бановичем Страхинею
своєї дружини-зрадниці:
Скочив бан і голосно покрикнув,
Одігнав хорта свого рудого,
Визволив од пса свою дружину.
Кинулась дружина утікати
(Утекти хотіла, бач, до турків),
Та задержав жінку бан Страхиня
[Сербська народна поезія 1955, с. 57].
В оригіналі також сказано, що дружина кинулася тікати
до турків і її перейняв Банович Страхиня. Але подано це в
єдиному інтонаційному ключі. Рильський же, тонко відчува-
ючи мову, підсилив це місце за допомогою вставного речен-
ня («утекти хотіла, бач, до турків») і воно заграло по-іншому.
Устами Рильського до слухача ніби звертається з осудом
жінки-зрадниці співець-гусляр, який і кидає цю репліку-
докір. Ми наче бачимо і відчуваємо, як звертається гусляр до
слухача, ніби спостерігаємо його реакцію, його власне став-
лення до того, про що він співає чи оповідає.
У пісні «Банович Страхиня» є такі рядки:
А ту ли си, jедан копилане,
Копилане, царев хаиниме!
Чиjе ли си двора похарао?
[Караџиħ 1958, књ. II, с. 274].
Рильський переклав їх так:
А, ти тут, харцизе, песький сину,
Песький сину, погань ти султанська!
Ти кому двори спалив, проклятий?
[Сербська народна поезія 1955, с. 53].
Лайку Бановича Страхині поет передав прекрасно. Він на-
ситив її грубими словами з негативними значеннями: «харци-
http://www.etnolog.org.ua
66
зе», «песький сину», «погань султанська». Від себе ще додав
епітета «проклятий», якого немає в оригіналі. У цих рядках
сильно відчувається смертельна погроза Страхині Влах-Алію
та одночасно безстрашність і рішучість Бановича Страхині,
що викликає на лицарський двобій свого ворога.
У сербських піснях, як і фольклорі інших народів, не все
трагічне. Відома теза Максима Горького, що народній твор-
чості властивий оптимізм, безумовно, слушна і щодо сербської
пісні, де часто змальовані гумористичні сценки. І тут у пере-
дачі їх українським словом Рильський виявив себе справжнім
майстром-перекладачем. Так, наприклад, у гайдуцькій пісні
«Старий Новак і князь Богосав», де яскраво показано причи-
ну гайдукування Новака, є така сцена. Коли над’їхав шлюбний
турецький поїзд попри гайдука Новака і молодий (турок) без
всякої причини почав знущатися з Новака, бити його канчу-
ком, Новак-гайдук розлютився і поквитався з насильником:
Із плеча ізняв тяжкий свій заступ
Та й ударив молодого турка,
Так його легесенько ударив,
Що з коня він полетів гнідого…
Два й три рази так його ударив,
Що з душею він і розлучився
[Сербська народна поезія
1955, с. 251–252].
В оригіналі сказано, що Новак ударив турка легко, Риль-
ський же невеликими, але дуже вдалими українськими сти-
льовими штрихами (зменшувальним суфіксом есеньк, спе-
цифічним, з підсилювальним відтінком на означення руху,
словом полетів замість упав, скотився з коня; своєрідним
українським висловом з душею… розлучився) доніс якнай-
краще ці гумористичні нюанси сербської пісні до україн-
ського читача.
http://www.etnolog.org.ua
67
Герої сербських пісень у перекладах Рильського скачуть
на гнідих, буланих і вороних конях. І це природно. Адже по-
садити юнака на коня зеленка, як в оригіналі, незвично для
українського читача, як і не буде природним, якщо переда-
ти буквально словосполучення оригіналу «а jа, сине, кукам
на гаришту» («а я, сину, кую на згарищі»). Тут важливу
роль відіграє не просто слово, а слово фольклорне, поетич-
на деталь, цілий образ, який по-різному передається в різ-
них народів.
Рильський це добре розумів і переклав, як і треба, не до-
слівно, а образно:
Я ж сама кую на пожарині,
Мов зозуля сива, мій синочку
[Сербська народна поезія 1955, с. 42].
Додавши слово «зозуля» (з епітетом сива) як символіч-
ний образ горя, що наявний в оригіналі й без цього слова,
Рильський увиразнює зміст сербської пісні на українсько-
му ґрунті. Для посилення емоційного звучання твору поет
також часто вживає у своїх перекладах порівняльні образи,
синоніми-прикладки: вдово-сиротино, радості-утіха тощо.
Іноді складні слова, якими рясніють переклади, конкретизу-
ють, роз’яснюють ті чи інші деталі оригіналу (Котар-місто).
З метою відтворення колориту і точної передачі оригіна-
лу Рильський зберігає специфічні сербські слова (задужби-
на – внесок церкві, монастиреві за душу померлого), а також
турецькі слова, що, як і деякі сербські, не мають точних від-
повідників в українській мові. Це здебільшого слова на озна-
чення грошей (цехіни, пара, динари), титулів (бег, арамбаша,
візир, делібаша, дервіш), національних напоїв (ракія), одягу
(чоха, тюрбан, чакшири), міфічних істот (віла).
Високу художню якість перекладів Рильського забезпе-
чив і його багатий словниковий запас і звукопис. Окремих
http://www.etnolog.org.ua
68
героїв пісні туга б’є, гризе, у них гіркий жаль у серці і посмут-
ніле обличчя, печаль, лихо, тяжке горе, мука, гірка туга,
біла наруга, недобра доля; він невеселий. Герой у Рильсько-
го іде, прямує, мчиться, білим світом мандрує, спускається;
він б’є, затинає, кличе, гукає; він герой відважний, найсміли-
віший, хоробрий, бравий, сильно дужий; у нього юнацьке сер-
це; юнацькі очі. Він іде шляхом битим і завертає на путь-
дорогу, де при шляху юнацькім, при широкім стоїть будинок
чорного Арапина. Герой каже, говорить, промовляє, повідає,
обзивається. Він багато знає, тямить, може втяти; його
вітають, пригощають, частують, гайно вітають; він за-
гулявся, засидівся; іноді буває лихий, лютий, а то й розгніва-
ний, розлючений.
Про те, наскільки ретельно М. Рильський відшукував у ба-
гатому лексиконі рідної мови відповідні слова, які б якнайточ-
ніше відбивали оригінал, яскраво свідчить ще й такий при-
клад. У сербській пісні описуються події, що відбуваються в
горах. Наш поет, аби точно відтворити гірську місцевість, до-
бирає своєрідне слово з регіону Карпат – плай. («Та й поїхав
плаями гірськими»). Плай – це стежка в горах. Зустрічаємо
в перекладах поета вислів гайдуки-горяни, і це правильно, бо
гайдуки, як і наші опришки, діяли в горах.
Перекладаючи пісню «Дівчина Косовка», від краси якої, як
каже поет, «дух підносився» у нього, Рильський максималь-
но зберігає образну систему, через яку передається зміст піс-
ні. Досить звернути увагу, як точно він передає епітет білий
(біленькі рукава, білі лікті, білий хліб). Поет відтворює цей
епітет і в інших своїх перекладах, де білі конюшні, й білий
шовк, білі крила, білі рамена, білий Крушевець і білі двори та
палаци в султана. Однак не всі перекладачі зберігають цей
образ, чим стирають своєрідний колорит сербської пісні.
Дівчина Косовка, наприклад, у російському перекла-
ді Голенищева-Кутузова, «носит хлеб пшеничный за плеча-
http://www.etnolog.org.ua
69
ми» [Эпос сербского народа 1963, с. 121]. Перекладач разом
з епітетом білий викинув цілий поетичний образ сербської
пісні, бо слово пшеничний не є художнім фольклорним за-
собом пісні.
Точно зберіг Рильський й інші епітети – зелена трава, зелена
полонина, зелена долина, зелене шатро, золоте яблуко тощо.
Багата поетична палітра рідної мови пульсує в перекладах
М. Рильського на кожному кроці. Досить спинитися на плео-
настичних епітетах, тавтологіях (юнак-звитяжець, дівчина-
красуня, золото-багатство). І тут Рильський іде від українського
фольклору, зокрема дум, де особливо часто трапляються тавто-
логічні вислови, які поет прагне якнайширше ввести у свій пе-
реклад. Але робить він це завжди обдумано, про що знову ж
таки яскраво свідчать його робочі зошити-автографи.
Так, наприклад, перекладаючи рядок «Па и jему стаде
говорити» (пісня «Цар Лазар і цариця Милиця»), Рильський спо-
чатку мав намір передати його так: «Та й до нього тужно промов-
ляє». Але це не задовольняє перекладача, і він тут же, не допи-
суючи слова промовляє після слова тужно, яке закреслює, пише:
«Та й до нього промовляє-тужить». Це посилює психологізм ге-
роїні, її трагедію: від прохання Милиці залишитися біля неї в час
воєнних дій всі її дев’ять братів відмовилися, бо всі вони спішать
до бою на Косово захищати рідний край:
…Кров свою за чесний хрест пролитии
І за віру з браттями померти
[Сербська народна поезія 1955, с. 86].
І зрозуміло, що мова цариці переростає в голосіння.
Не випадково в перекладі Рильського при першому звер-
танні цариці до брата (Бошка) вона тільки «тихо промовляла»,
щоб брат залишився вдома і розважав її в «печалі-тузі». За на-
ступної зустрічі з іншими братами, що вишикувалися до бою,
благання цариці вже переростає в розпач і вона тепер, звер-
http://www.etnolog.org.ua
70
таючись, наприклад, до брата Воїновича, промовляє-тужить,
щоб залишився і розраджував її у великому горі.
Часто в перекладах Рильського трапляються яскраві склад-
ні епітети – сутозлотий, срібноперий, білосніжний тощо.
Перекладач щедро користується скарбницею українсько-
го фольклору, з якого бере поетичні образи – як багату сино-
німічну інструментальність: оженімось брате, поберімось,
загулявся бан, загостювався тощо. Але він це робить у найдо-
цільніших місцях перекладу, де найбільше виявилася пісенна
спільність сербів і українців.
Рильський показав себе і майстром відтворення діалогу,
окличних інтонацій, звукових образів. Блискуче та ідентично
оригіналові передав поет розмову-суперечку Марка Короле-
вича з турками:
«А гей, Марку, не ори дороги!»
«А гей, турки, ріллі не топчіте!»
У перекладі прекрасно відтворено звуковий образ за допо-
могою вигуків, що десь здалека доносяться до нас, та повторів.
Не лише настрій, тон, ідеї прозорі та ясні вдало відбиті Риль-
ським. Тут збережено пісенність, поетичність, живі інтонації;
збережено ритмічний рисунок, його геометричну точність за
складом і ладом.
Дзвінка, плавна мова – одна з характерних ознак перекла-
дів Рильського. Часто в його перекладах спостерігаємо пара-
лельне розташування рядків, симетричний поділ одиниць за
ідейним навантаженням (іноді з повторами):
Стали жовті ноги по коліна,
Стали жовті, ніби соколині,
Задзвеніло там дрібне намисто,
Зашуміла там одежа жовта.
Ця ритмічність, яка вдало відбиває оригінал, надає перекла-
дам природності, дивовижної точності. Асонанси й алітерації
http://www.etnolog.org.ua
71
роблять текст музичним. Широкі, вільно відкриті голосні звуки
а, о поряд з приголосними глухими ш, к, т та дзвінкими з, дз, ж,
д, б, г утворюють своєрідну симфонію.
Глибоко проникаючи в ідейну тканину оригіналу, поет лег-
ко накладає на нього узори української думи та пісні. Особли-
во чітко стиль українського фольклору простежується в пере-
кладах тих сербських пісень, сюжетна канва яких дуже нага-
дує українську.
Епічний тон сербської пісні «Женитьба Ива Голотрба» так
само плавно і доречно зазвучав і в перекладі Рильського:
П’є вино, гуля король Яньока
Та й у білому Яньоці-місті
[Сербська народна поезія 1955, с. 273].
Тут Рильський знову виявляє себе як поет-творець. Він не
сліпо копіює оригінал (таку практику поет гостро засуджу-
вав), а творчо підходить до нього, вводить окремі слова, яких
немає в першотворі, зокрема з українського фольклору він
бере слово «гуля» (скорочена форма дієслова гуляє). До речі,
Рильський розглядав цю пісню і як дослідник, зіставляючи її з
українською думою про козака Голоту.
Коли читаємо переклади сербських пісень Рильського, від-
чуваємо, що в них ідеться про давноминулі події. Про це свід-
чать не лише сюжети пісень, а й уся їхня образна система. Поет
повністю перенісся своїми помислами в минулу епоху, дбаю-
чи про те, щоб не позбавити оригінал історичного аромату
поезії, її урочистого тону і якомога точніше відбити словесну
тканину колишньої епохи та дати відчути її дихання й укра-
їнському читачеві, «щоб серце билося з колишніми серцями».
Тому Рильський вдається до архаїзмів: корогва, славен, прах,
перса, вид тощо. Для цього ж він уживає подекуди подов жені
та стягнені форми окремих частин мови – теє, цеє, злеє, золо-
теє, дума, злотом, молод, ясен, кожен та ін.
http://www.etnolog.org.ua
72
Майстерно і в той же час точно передає Рильський афориз-
ми, ідіоматичні вислови, поетичні звороти сербської пісні. Бо
ж добра без лиха не буває; там, де щастя, і нещастя ходить.
М. Рильський, перейнявшись настроями героїв і духом епо-
хи, адекватно передає анафори оригіналу, за допомогою яких
підкреслюється велике горе, що спіткало Бановича Страхиню
від уже згаданого свавільного турка Влах-Алії:
Оригінал: Переклад:
Каже jаде тасту на уранку:
како су му двори похарани,
како су му слуге разогнате,
како ли jе маjка прегажена,
како ли jе љуба заробљена.
Розповів він тестеві про лихо:
Як двори у нього сплюндрували,
Як у нього розігнали челядь,
Як матусю потоптали в нього,
Як у нього жінку полонили.
[Караџиħ 1958, књ. II, с. 261]. [Сербська народна поезія
1955, с. 43].
Про те, як старанно М. Рильський працював над перекла-
дами, як дбайливо і вміло добирав він повнозвучні слова, най-
краще свідчать його автографи, хоч, зрозуміло, і тут не все за-
фіксовано, не сказано, скільки поет перебрав у пам’яті слів
серед багатства рідної мови, щоб віднайти якнайдоцільніше
для відтворення оригіналу.
Автографи засвідчують, що М. Рильський чимало працював
над добором слова. Так, наприклад, епітетом до слова янича-
ри спочатку був прикметник у множині – завзяті, потім – за-
пальні. Але перекладач побачив, що ні один, ні другий епіте-
ти не годяться, бо в поняття «запальні», «завзяті» здебільшого
вкладається позитивний зміст. Тому остаточна (третя) редак-
ція – яничари запеклі. Це слово, яке так довго підшукував пере-
кладач, було найточнішим.
Вільно володіючи рідним словом, поет уживає його в
певному контексті, враховуючи всі відтінкові значення. Це
надає перекладам могутньої поетичної сили й краси. На-
http://www.etnolog.org.ua
73
приклад, у першій редакції пісні «Смерть матері Юговичів»
було:
Щоб він дав їй очі соколині
Та ще й білі лебедині…
Слово крила після слова лебедині Рильський уже не дописує.
Він закреслює слово лебедині і дописує крила лебедині, тобто
другий рядок заримовує з першим, унаслідок чого маємо:
Щоб він дав їй очі соколині
Та ще й білі крила лебедині 2.
М. Рильський у своїх перекладах поборов, як він казав, «дві
великі небезпеки, що підстерігають перекладача» в передачі з
близької мови: міжмовні омоніми та спокусу «обарвити твір
суто національним колоритом мови», якою перекладається.
Рильський зумів досягти у своїх перекладах сербських пісень
того, чого він вимагає і від інших, а саме – точності ідейно-
го змісту перекладуваного твору, максимальної близькості у
відтворенні образної системи тропів, стилістичних і синтак-
сичних особливостей оригіналу, еквіритмічності (збережен-
ня ритму оригіналу) та еквілінеарності (дотримання однако-
вої кількості рядків).
Перекладач зберігає хореїчний рисунок і білий вірш ори-
гіналу.
З блиском проявив Рильський свій талант як перекладач,
свій «індивідуальний пошук, смак, такт, винахідливість» , що
відіграє, за словами П. Антокольського, неабияку роль у мис-
тецтві перекладів [Антокольський 1964, с. 18].
Перекладацькій діяльності Рильського допомагало те, що він
уже мав перед собою взірці українських і російських перекла-
дів, раніше здійснених, глибоко знав рідне слово і фольклор.
«Максим Рильський, – як слушно й образно зазначено “Від
упорядників” Григорія Донця і Миколи Нагнибіди у книж-
ці спогадів “Незабутній Максим Рильський” (с. 3), – володів
http://www.etnolog.org.ua
74
винятковим умінням видобувати з глибин народного життя
слова-самоцвіти, слова-перлини», слова, що «як у справжнього
чарівника рідного слова, вигравали і переливалися чистим зо-
лотом». Елементи української пісні чи думи, злегка внесені до
перекладу сербської пісні, як уже зазначалося, не псували ори-
гіналу, його змістової та художньої краси, а навпаки, підсилю-
вали його звучання на українському ґрунті. Через переклади
Рильського ми відчуваємо власне сербську пісню з усією її ко-
лоритністю, пафосом, стилем. І тут щодо Рильського як пере-
кладача сербської пісні підійдуть слова самого Максима Таде-
йовича, сказані ним про переклади Павла Тичини з болгарської
поезії. «Павло Тичина, перекладаючи Христа Ботева, використо-
вує ходи української пісенної творчості, і разом з тим ви почува-
єте, що перед вами болгарська земля, що це пише болгарський
поет» [Рильський 1971, с. 150]. Так, через переклади Рильського
перед нами простирається величава земля сербського народу, з
її нескореними героями – юнаками, гайдуками й ускоками.
Глибоке розуміння мистецтва перекладу сприяло тому, що
під пером великого майстра художнього слова Максима Риль-
ського сербська народна пісня постає перед нами у всій своїй
принаді та красі.
«Кожний перекладач мимоволі вносить у кожний зробле-
ний ним переклад певну часточку своєї особистості» [Чуков-
ский 1964, с. 47]. Таку часточку особистості вніс у свої творчі
переклади й М. Рильський.
Рильському-поету, теоретику і практику перекладу допо-
магав Рильський-учений, який не лише вивчав сербські пісні
за монографіями, а й сам досліджував їх у порівняльному пла-
ні з українським фольклором.
Публічна лекція «Сербські епічні пісні». 12 лютого
1947 року в Києві М. Рильський виступив з публічною лек-
цією «Сербські епічні пісні», де розповів про свою поїздку до
Югославії 1945 року, про зустріч із сербським ученим і гро-
http://www.etnolog.org.ua
75
мадським діячем Радованом Лаличем, спинився на характе-
ристиці сербських народних пісень та вказав на їхню ідейно-
художню спорідненість з українськими піснями, читав свої
переклади із сербського епосу, зокрема пісні про Марка Ко-
ролевича, Івана Голопузого та інших народних героїв. Піс-
ні у виконанні сербських гуслярів поет порівнював з піснями
українських кобзарів, описав інструмент «гусле». Чимало ува-
ги у цьому виступі Рильський приділив характеристиці Вука
Караджича як науковця. А 1954 року в журналі «Славяне»
(№ 1) він надрукував статтю про Вука Караджича у зв’язку з
90-річчям з дня його смерті.
Збірка перекладів «Сербська народна поезія». Загаль-
ний огляд. Помітним явищем стало видання 1955 року в Ки-
єві збірки «Сербська народна поезія», упорядкованої Макси-
мом Рильським та Леонідом Первомайським з передмовою та
пояснювальним словником академіка Леоніда Булаховського.
У книжці сімдесят один твір, з них сімнадцять перекладено
Рильським, двадцять три – Первомайським, три – Франком,
а решта – Старицьким. Переклади розташовані за циклами:
три пісні докосівського циклу, дванадцять пісень косівсько-
го, вісімнадцять про Марка Королевича, чотири про Якшичів,
п’ять – про гайдуків та три з ускоцького циклу. Решта – бала-
ди й ліричні пісні.
Школа перекладацького мистецтва. Отже, як бачимо, роль
Максима Рильського в популяризації сербської народної пісні
в Україні дуже велика. Його творчість є новим етапом у справі
художнього перекладу скарбів поезії братніх слов’янських на-
родів, це ціла школа перекладацького мистецтва в Україні. Не-
дарма існує у нас і премія імені Максима Рильського, якою від-
значають за високопрофесійний переклад українською мовою
творів інших народів світу.
Переклади Рильського, як слушно підкреслював О. І. Бі-
лецький, – «великий подвиг поета і громадянина», «новий
http://www.etnolog.org.ua
76
етап у розвитку української мови і взагалі в розвитку україн-
ської культури» [Білецький 1960, с. 190]. Своїми перекладами
сербського епосу Рильський збагатив культуру рідного наро-
ду, вписав нову і світлу сторінку в мистецькі зв’язки українців
із сербами. Його самовіддана праця на цій ниві гідна глибокої
поваги і наслідування.
ПриМітки
1 Ці автографи зберігаються у відділі рукописів і текстології Інституту
літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 137, од. зб. 850–855. Архів
М. Рильського).
2 Щоб дізнатися докладніше про лабораторію Рильського-перекладача
сербської пісні, див. нашу статтю «З творчої майстерності Рильського-
перекладача», опубліковану на сторінках часопису «Всесвіт» (1972. –
№ 11. – С. 146–148).
Література
антокольський П. Черный хлеб мастерства // Мастерство перевода. –
М., 1964.
Білецький О. Творчість Максима Рильського // Максимові Рильсько-
му. – К., 1960.
Відділ рукописів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка
НАН України. – Ф. 137, од. зб. 850–855. Архів Максима Рильського.
Гончар О. Щедрий серцем (До ювілею М. Рильського) // Гончар О.
Письменницькі роздуми : літературно-критичні статті. – К., 1980.
Гуць М. З творчої майстерності Рильського-перекладача // Всесвіт. –
1972. – № 11.
Известия. – 1962. – 7 апреля.
караџиħ Вук. Српске народне пjесме. – Београд, 1958. – Књ. II.
караџиħ Вук. Српске народне пjесме. – Београд, 1958. – Књ. III.
Незабутній Максим Рильський : спогади / упоряд. Г. Донець і М. На-
гнибіда. – К., 1968.
Первомайський Л. Твори : в 7 т. – К., 1970. – Т. 7.
http://www.etnolog.org.ua
77
рильський М. Проблеми художнього перекладу // рильський М. Ясна
зброя : статті / упоряд. Г. М. Колесник. – К., 1971.
рильський М. Вечірні розмови. – К., 1964 а.
рильський М. Зимові записи. – К., 1964 б.
рильський М. Сербські епічні пісні. – К., 1946.
рильський М. Сербські епічні пісні. – К., 1947.
Сербська народна поезія / сост. М. Рильський, Л. Первомайський. – К.,
1955.
Сербські народні думи і пісні / переложив М. Старицький. – К., 1876.
Чуковский к. Высокое искусство. – М., 1964.
Сербский эпос / упоряд. Н. Кравцова. – М. ; Ленинград, 1933.
Эпос сербского народа. – М., 1963.
Jugoslávske zpěvy. – Praha, 1958.
Объектом анализа в статье выступают переводы известных
сербских эпических песен, которые осуществил украинский поэт-
академик Максим Рыльский – переводчик и популяризатор ми-
ровой литературы и народного творчества. Одновременно автор
раскрывает представление о содержании, красоте, поэтике и ритмо-
мелодике сербского народнопоэтического творчества.
Ключевые слова: песня, Максим Рыльский, украинский пе-
ревод, ритмомелодика, метрика, эпитет, метафора, сравнение,
художественный образ, украинизация, тавтология, автограф.
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43471 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0051 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T18:10:12Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гуць, М.В. 2013-04-29T09:24:38Z 2013-04-29T09:24:38Z 2011 Багата мовна палітра Максима Рильського (на матеріалі перекладів сербських народних пісень) / М.В. Гуць // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. — Вип. 9. — С. 44-77. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. XXXX-0051 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43471 929Рильський:398.8(497.11) У статті проаналізовано українські переклади відомих сербських епічних пісень, що їх здійснив видатний український поет-академік Максим Рильський - перекладач і популяризатор світової літератури й народної творчості. Водночас автор розкриває уявлення про зміст, красу, поетику та ритмомелодику сербської народнопоетичної творчості. Объектом анализа в статье выступают переводы известных сербских эпических песен, которые осуществил украинский поэт-академик Максим Рыльский - переводчик и популяризатор мировой литературы и народного творчества. Одновременно автор раскрывает представление о содержании, красоте, поэтике и ритмомелодике сербского народнопоэтического творчества. The object of analyze in this article are translations of the Serbian epic songs of Maksym Rylski. The author of this science article wants to research the Ukrainian translations of Maksym Rylski, poetic and rhythm and melodic of Serbian national poetry. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Слов’янський світ Слов’янські культури у творчій спадщині Максима Рильського Багата мовна палітра Максима Рильського (на матеріалі перекладів сербських народних пісень) Article published earlier |
| spellingShingle | Багата мовна палітра Максима Рильського (на матеріалі перекладів сербських народних пісень) Гуць, М.В. Слов’янські культури у творчій спадщині Максима Рильського |
| title | Багата мовна палітра Максима Рильського (на матеріалі перекладів сербських народних пісень) |
| title_full | Багата мовна палітра Максима Рильського (на матеріалі перекладів сербських народних пісень) |
| title_fullStr | Багата мовна палітра Максима Рильського (на матеріалі перекладів сербських народних пісень) |
| title_full_unstemmed | Багата мовна палітра Максима Рильського (на матеріалі перекладів сербських народних пісень) |
| title_short | Багата мовна палітра Максима Рильського (на матеріалі перекладів сербських народних пісень) |
| title_sort | багата мовна палітра максима рильського (на матеріалі перекладів сербських народних пісень) |
| topic | Слов’янські культури у творчій спадщині Максима Рильського |
| topic_facet | Слов’янські культури у творчій спадщині Максима Рильського |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43471 |
| work_keys_str_mv | AT gucʹmv bagatamovnapalítramaksimarilʹsʹkogonamateríalíperekladívserbsʹkihnarodnihpísenʹ |