Слов’янські письменники в літературно-критичних працях Максима Рильського
У запропонованій статті авторську увагу сконцентровано навколо критичних праць Максима Рильського в галузі літературознавства, зокрема славістичного. Об’єктом уваги є праці, присвячені творчості українських, російських письменників, а також представників інших слов’янських народів - поляків, чехів і...
Saved in:
| Published in: | Слов’янський світ |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43477 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Слов’янські письменники в літературно-критичних працях Максима Рильського / М.Ю. Карацуба // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. — Вип. 9. — С. 160-173. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859631740715270144 |
|---|---|
| author | Карацуба, М.Ю. |
| author_facet | Карацуба, М.Ю. |
| citation_txt | Слов’янські письменники в літературно-критичних працях Максима Рильського / М.Ю. Карацуба // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. — Вип. 9. — С. 160-173. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слов’янський світ |
| description | У запропонованій статті авторську увагу сконцентровано навколо критичних праць Максима Рильського в галузі літературознавства, зокрема славістичного. Об’єктом уваги є праці, присвячені творчості українських, російських письменників, а також представників інших слов’янських народів - поляків, чехів і болгар - у творчих зацікавленнях М. Рильського.
В данной статье авторское внимание уделено критическим трудам Максима Рыльского в области литературоведения, в частности славистического. Объектом внимания являются научные труды, посвященные творчеству украинских, русских писателей, а также представителей других славянских народов - поляков, чехов и болгар - в кругу творческих интересов М. Рыльского.
In this article are analyzed the critical works of Maksym Rylski and his research into the Slavonic science of literature. The object of analyze are Ukrainians, Russians and other Slavonics writers into the critical works of Maksym Rylski.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:11:36Z |
| format | Article |
| fulltext |
160
УДК 929Рильський:82’06
М. Ю. Карацуба
СЛОВ’ЯНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ
В ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНИХ ПРАЦЯХ
МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО
У запропонованій статті авторську увагу сконцентровано нав-
коло критичних праць Максима Рильського в галузі літературо-
знавства, зокрема славістичного. Об’єктом уваги є праці, присвяче-
ні творчості українських, російських письменників, а також пред-
ставників інших слов’янських народів – поляків, чехів і болгар – у
творчих зацікавленнях М. Рильського.
Ключові слова: критичні праці, літературознавство, порівняль-
не літературознавство, образна система.
In this article are analyzed the critical works of Maksym Rylski and his
research into the Slavonic science of literature. The object of analyze are
Ukrainians, Russians and other Slavonic’s writers into the critical works
of Maksym Rylski.
Keywords: critical works, science of literature, comparative science of
literature, the system of heroes.
Майже півсторічна поетична діяльність М. Рильського мала
наслідком чимало визначних художніх досягнень. Проте, крім
майстерні поезії, у зібранні його творів є два томи, що містять
критичні статті, переважно літературознавчі, про українських
поетів (Т. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку), російських
письменників (О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Гоголя), про
поетів західного і південного слов’янства (А. Міцкевича,
Яна Неруду, Христо Ботева), про український і російський
театр, про світове значення української літератури. Більшість
цих статей написано з нагоди ювілейних дат, чимало з
них – нотатки виступів на урочистих зборах, найчастіше
в них відтворено настрої не тільки самого оратора, а й усієї
http://www.etnolog.org.ua
161
аудиторії, що збиралася вшанувати пам’ять видатної людини
або велику історичну подію. Утім, визначна риса здебільшого
коротких виступів Рильського – це вміння не лише красиво і
водночас просто висловити ці спільні настрої, а й додати до
них тонкі спостереження, думки, що можуть дати поштовх до
широких наукових досліджень. Чимало глибоких наукових
розробок пізнішого періоду теоретично базувалися саме на
цих коротких тезах дослідника.
Зауважимо, що М. Рильського особливо цікавили питання
художньої майстерності. Тому літературознавці й лінгвісти
завжди з користю для себе читали та читатимуть статті
«Ясна зброя (Із думок про українську мову)», праці з теорії
і практики художнього перекладу, які становлять значний
інтерес, оскільки особливо багато й досконало М. Рильський
перекладав зі слов’янських мов. Так, за красою і художньою
майстерністю його переклади часто змагаються з оригіналом.
«Зроблене ним, – писав Л. Булаховський, – для зближення
української культури з російською та іншими – французькою,
польською – культурами є справжній поетичний подвиг, вагу
якого аж ніяк не можна переоцінити: мало літератур можуть
похвалитися такою силою блискучих перекладів, з таким
винятковим хистом виконаних працею одного майстра, як
українська, – невтомною працею Рильського» [Булаховський
1955, с. 8–9]. За своє життя Рильський переклав українською
мовою понад двісті тисяч поетичних рядків, а також перекладав
повісті, романи, п’єси, був автором і глибоких теоретичних
праць: «Проблеми художнього перекладу», «Художній переклад
з однієї слов’янської мови на іншу», «Пушкін українською
мовою». Та предметом нашого дослідження є літературознавчі
розвідки М. Рильського, де охарактеризовано ту чи іншу творчу
постать, зокрема представників слов’янського регіону.
Звертаючись до конкретних критичних статей дослідника,
виділимо й розглянемо найпоказовіші з них. Аналізуючи твор-
http://www.etnolog.org.ua
162
чість українських митців, М. Рильський відзначає, а подекуди і
детально ілюструє їхні художні здобутки, подає поетичні явища
не відірвано від національного і світового літературних процесів,
а в органічній єдності з ними. Характерним прийомом, до якого
вдається дослідник у багатьох статтях, є своєрідне спростування
закидів і звинувачень, висунутих іншими критиками – вітчизня-
ними і зарубіжними, – щодо основних ідейних засад творчо сті,
тематичної спрямованості чи окремих складників авторського
інструментарію.
Так, у блоці критичних статей, присвячених постатям ви-
датних українських культурних діячів – Т. Шевченка, І. Фран-
ка, І. Тобілевича, Лесі Українки, – уже в першій статті під назвою
«Великий народний поет» бачимо застосування вищеназвано-
го прийому: спростовується думка, що автор «Кобзаря» – лише
грамотний і обдарований співець із народу, який прославив-
ся випадково; а також відкидається сприйняття Т. Шевченка як
людини невисокої культури з неяскравим філософським світо-
сприйняттям і низьким рівнем віршувальної техніки. Особли-
во рішуче відстоює М. Рильський останню позицію, відносячи
творчість поета за силою думки і висловлювання до славетного
ряду світових поетів, зокрема О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Не-
красова, Й. Гете, Дж.-Г. Байрона, В. Гюго, А. Міцкевича, Шота Рус-
тавелі [Рильський 1955, ІІІ, с. 236]. М. Рильський аналізує окремі
твори з «Кобзаря», починаючи від ранніх, зокрема, характери-
зує баладу «Причинна» як найтиповіший зразок жанру, побу-
дований на мотивах народних переказів і забарвлений тонами
Бюргера-Жуковського. Стислий аналіз тем і мотивів творчос-
ті Т. Шевченка дає М. Рильському підстави зарахувати його до
«поетів-однолюбів», «поетів-однодумів», уособленням яких для
дослідника є М. Лермонтов, Дж.-Г. Байрон, О. Блок, на противагу
авторам, творчість яких позначена тематичним різноманіттям, –
О. Пушкіну і Й. Гете [Рильський 1955, ІІІ, с. 238]. М. Рильський
погоджується з думкою тих дослідників Т. Шевченка, які вбачали
http://www.etnolog.org.ua
163
в ньому насамперед лірика і вважали особисте ставлення автора
до змальованого світу провідною рисою його творчості. Тут
поет, на думку М. Рильського, наслідує традиції безіменних
авторів українських історичних дум і їхніх виконавців – сліпих
кобзарів-бандуристів.
Характеризуючи образну систему творів поета,
М. Рильський виділяє центральні образи, які проходили через
усю творчість митця, зокрема образи зорі, вечірньої зорі:
«Зоре моя вечірняя, зійди над горою»; «І я живу, і надо мною //
З своєю божою красою // Гориш ти, зоренько моя» [Шевчен-
ко 1989, с. 16, 134]. Дослідник також звертає увагу на образи-
символи: степова могила (курган) як символ славного і тра-
гічного минулого України; Дніпро як символ невичерпних сил
народу; буйний вітер як символ волі тощо.
Розглядаючи спадщину поета у статті «Про поезію Тара-
са Шевченка», автор відзначає еволюцію змісту його творів, а
саме – розширення тематики і сюжетної структури (не тільки
українське село та українська старовина, а й стародавній Рим,
залучення біблійних мотивів, реалій сучасного міста). Важли-
вим складником творів є їхній органічний зв’язок із живопи-
сом і музикою. Як приклад мальовничої панорами М. Риль-
ський наводить «Сон» («Гори мої високії»), звертаючи увагу на
виняткову співучість вірша, його багатий звукопис [Рильський
1955, ІІІ, с. 252]. Проаналізовано дослідником у розвідці «Шев-
ченко і наша сучасність» і вплив доробку автора на сучасний
для М. Рильського літературний процес – формування творчих
особистостей, насамперед М. Бажана, П. Тичини, А. Малишка,
а також пильну увагу художників і композиторів до спадщини
поета: Л. Ревуцького (хор «Хустина»), К. Данькевича (балет
«Лілея»), М. Вериківського (опери «Сотник» і «Наймичка»,
твір для баса з оркестром «Чернець»), Г. Майбороди
(симфонічна поема на шевченківську тему); Г. Жуковського
(опера «Марина»), Б. Лятошинського (хорові та сольні співи),
http://www.etnolog.org.ua
164
А. Штогаренка, Ю. Мейтуса (незакінчена опера «Гайдамаки»),
С. Людкевича («Кавказ»), А. Коломийця (гопак із «Чернеця»)
[Рильський 1955, ІІІ, с. 266].
Предметом ґрунтовного аналізу М. Рильського є й творчість
Каменяра. Характеризуючи у статті «Франко – поет» творчий
доробок автора, М. Рильський відзначає разючу влучність,
психологічну точність у відтворенні побутових реалій,
досконалість пейзажного компонента. М. Рильський пов’язує
суворість реалістичного письма І. Франка з особистими
творчими вподобаннями автора, особливо з його улюбленими
письменниками – М. Некрасовим і Е. Золя. Визначаючи
постать І. Франка як полум’яного патріота батьківщини,
М. Рильський твердить, що ніхто з українських поетів,
прозаїків і мислителів не відчував єдності всього українського
народу в його етнографічних межах так виразно, не закликав
до возз’єднання свого народу так щиро, як І. Франко. Це
твердження дослідник ілюструє уривком з прологу до поеми
«Мойсей»:
Та прийде час, і ти вогнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, вбережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі
[Франко 1989, с. 7].
М. Рильський відзначав тематичне розмаїття, сюжетне ба-
гатство, різноманітну настроєвість Франка: пристрасні гро-
мадянські мотиви, побутові замальовки, гостра сатира, м’які,
теплі ідилії, сповнені розпачу сторінки «Зів’ялого листя»,
розроблення біблійських, середньовічних, давньоруських,
давньо індійських, давньовавілонських сюжетів. Невичерп-
ним видається М. Рильському і формальний рівень: кано-
http://www.etnolog.org.ua
165
нічні форми – терцини, сонети, октави, тріолети, найрізно-
манітніші метричні строфи, стилізації в характері народної
пісні й тонкі верлібри [Рильський 1955, ІІІ, с. 282].
Характеризуючи постать Лесі Українки, М. Рильський за-
уважує, що авторка належить до тих поетів, чия творчість
особливо насичена думками, змаганням ідей, інтелектуаль-
ними шуканнями [Рильський 1955, ІІІ, с. 292]. Серед провід-
них мотивів творчості у статті «Лірика Лесі Українки» критик
виділяє звернення до постаті Прометея, де авторка наслідує
традиції Есхіла, Гете, Шевченка, останній з яких дав цьому
образові своєрідне трактування, осучаснив його. Водночас у
творах Лесі Українки, на думку М. Рильського, простежується
тенденція до використання світових тем на свій розсуд, вра-
жаючи сучасників сміливістю авторського задуму і його реа-
лізацією. Так звертаючись до постаті Прометея, авторка під-
креслювала символічне значення прометеївського міфу, духу
Прометея, «прометеїзму»:
Крик Прометея лунає безліч разів скрізь по світі,
Він заглушає потужні громи олімпійські.
Щодо тематичної різнобарвності поетичної спадщини Лесі
Українки критик зазначає: «Коли міркуєш про багатство Леси-
ної тематики, про вміння її літати по далеких країнах і давніх
епохах, у яких завжди знаходила вона суголосне сучасності, то
згадуються слова, що ними характеризовано свого часу Пушкі-
на: дар перевтілення» [Рильський 1955, ІІІ, с. 295]. Відчутним у
поезії Лесі Українки є й наслідування античних трагіків, Пуш-
кіна, Лермонтова, Некрасова, Міцкевича, Гейне. А перші твори
поетеси були істотно позначені впливом народних пісень.
Другий блок статей присвячений видатним діячам ро-
сійської культури, зокрема О. Пушкіну, М. Лермонтову,
М. Гоголю. У першій з них М. Рильський перефразовує у
назві рядок О. Пушкіна «России первая любовь» і наводить
http://www.etnolog.org.ua
166
влучну характеристику М. Чернишевського: «Незважаючи
на французьке виховання, незважаючи на те, що в його
родинному колі говорилося переважно по-французьки,
Пушкін вже в дитинстві був оточений елементом народності;
відомо, що головною представницею цього впливу була няня,
знаменита Орина Родіонівна» [Рильський 1955, ІІІ, с. 296].
Підставу для назви статті «Росії вічная любов» М. Рильський
вбачає у намаганні Пушкіна бути виразником інтересів усіх
верств російського народу. Так, характерний заклик до змін у
суспільному житті лунає в рядках вірша «До Чаадаєва»:
Товарищ, верь: взойдет она
Звезда пленительного счастья,
Россия вспрянет ото сна,
И на обломках самовластья
Напишут наши имена!
[Пушкин 1949, І, с. 232].
У статті «Пушкін і Шевченко», вдаючись до аналізу твор-
чих особистостей, М. Рильський неминуче переходить до
ширшого питання – Україна в житті й творчості Пушкіна.
Глибокими видаються критикові враження О. Пушкіна від
української природи, про що свідчить вступна частина поеми
«Полтава» – «Тиха украинская ночь», яку можна вважати
одним з наймайстерніших пейзажних описів у світовій
літературі.
Проте пейзажним компонентом зацікавлення О. Пушкіна
не обмежувалися, автор збирав матеріал про народні по вс-
тання й месників, зокрема Устима Кармелюка. Любов до волі
спонукала О. Пушкіна, на думку М. Рильського, до зображення
втечі з катеринославської тюрми двох арештантів – епізоду,
який став основою поеми «Брати-розбійники». Деякі мотиви
цього твору, на думку автора статті, варто зіставити з
відповідними мотивами в поемі Т. Шевченка «Варнак».
http://www.etnolog.org.ua
167
Інтерес Пушкіна до України відчутний уже в юнацькому
вірші «Казак», який побачив світ ще до появи збірок
українських пісень Цертелева, Максимовича, які потім стали
відомі поетові.
Зацікавив М. Рильського й вірш молодого О. Пушкіна
«Деревня», у якому відображено дисгармонію між красою
природи, простим і тихим життям на лоні природи та тяжким,
безправним становищем людей:
Не видя слёз, не внемля стонам,
На пагубу людей избранное судьбой,
Здесь барство дикое без чувства, без закона,
Присвоило себе насильственной лозой
И труд, и собственность, и время земледельца…
Здесь девы юные цветут
Для прихоти бесчувственной злодея…
[Пушкин 1949, І, с. 352].
В останніх двох рядках цитованого уривка М. Рильський
вбачає зв’язок із творами Шевченка, зокрема з поемою «Ка-
терина», а в цілому «Деревню» О. Пушкіна порівнює з твором
Т. Шевченка «Якби ви знали, паничі»:
За що, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм…
[Шевченко 1989, с. 156].
Негативно М. Рильський оцінює намагання В. Жуков-
ського представити О. Пушкіна «розкаяним грішником»
і шевченкові рядки «караюсь, мучуся…, але не каюсь» він
пропонує поширити й на творчість російського поета.
Ніжна людяність почуттів притаманна, на думку
М. Рильського, поетичним доробокам обох цих авторів. Як
приклад дослідник наводить рядки:
http://www.etnolog.org.ua
168
Редеет облаков летучая гряда;
Звезда печальная, вечерняя звезда…
Я помню твой восход, знакомое светило,
Над мирною страной, где все для сердца мило,
Где стройны тополи в долинах вознеслись,
Где дремлет нежный мирт и темный кипарис
[Пушкин 1949, ІІ, с. 23].
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люди, що одпочинуть…
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
О зоре, зоре! – і сльози кануть!
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
[Шевченко 1989, с. 184].
Поміж зацікавлень М. Рильського була не тільки творчість
О. Пушкіна, а й доробки інших російських письменників, зо-
крема М. Лермонтова. У статті з назвою «Лермонтов» викла-
дено переважно роздуми дослідника про поеми «Мцирі» та
«Демон», оскільки саме в них М. Рильський вбачав ключ до
розуміння творчості поета.
Вірогідно, що в основу поеми «Мцирі» покладено дійсний
факт, який став відомим М. Лермонтову під час його перебу-
вання на Кавказі. Недаремно, на думку М. Рильського, ува-
гу поета привернув саме такий герой, адже Лермонтов, як і
його персонаж, був натурою передовсім діяльною – людиною-
борцем. Тематичне підґрунтя твору – не випадкове. Туга за
рідним краєм, любов до нього – центральна ідея поеми, і звер-
нення до вказаної тематики характерне для всього дороб-
ку Лермонтова, адже однією з провідних рис його світогляду
М. Рильський визначає патріотизм.
Поема «Демон» – плід кропіткої праці поета протягом усього
його життя. У першому ескізі дія мала відбуватися в Іспанії, а по-
http://www.etnolog.org.ua
169
тім остаточно перенеслася на улюблений поетом Кавказ. На про-
тивагу Мцирі, Демон – складніша натура, яка весь час перебу-
ває під владою внутрішніх протиріч. Єдине, що могло напов нити
змістом життя лермонтового персонажа, як стверджує М. Риль-
ський, – це жива людська любов. Однак почуття померло разом
з коханою Тамарою, тож героєві залишаються тільки вічні вже
нецікаві йому мандри зоряними світами. Він знає, що щастя міг
досягти саме на «грішній» землі, але з власної провини втратив
його (як, до речі, і Печорін у «Герої нашого часу»).
Найвиразнішим втіленням неспокою, прагнення бурі у
творчості М. Лермонтова є славнозвісна поезія «Парус». Об-
раз паруса М. Рильський вважає характерним загалом для
всього творчого доробку М. Лермонтова, який не раз проти-
ставляв мирну природу людині, яка скрізь чинить насильство
і руйнацію.
Зовсім іншою, на думку М. Рильського, є майстерність М. Го-
голя (стаття «Наш Гоголь»). Критик стверджує: перше, що спа-
дає на думку, коли міркуємо про Гоголя, це видимий світові сміх
крізь невидимі, незнані світові сльози. Саме з ним М. Рильський
пов’язує появу «великої» російської літератури. Зауважимо, що
Т. Шевченко одним з перших помітив зв’язок Гоголя не лише з
літературою, а й з іншими видами мистецтва, адже, обстоюю-
чи потребу сатири, він поруч з іменами Гоголя і Островсько-
го назвав художника Федотова. М. Рильський висловлює також
думку, що в діяльності так званих передвижників, у творчості
Мусоргського відчутні відгомони гоголівського сміху; так само
спостерігаємо вплив поетики «Вечорів на хуторі біля Дикань-
ки» у музичних творах Римського-Корсакова, Чайковського,
Лисенка. Далі М. Рильський зазначає: «Гоголь сміявся. Сміх був
різний. Це був і безтурботний сміх “Зачарованого місця”, і гнів-
ний, бичуючий, “восторженный”, за висловом самого письмен-
ника, сміх “Ревізора” та “Мертвих душ”. Два, можна сказати, по-
люси сміху» [Рильський 1955, ІІІ, с. 220].
http://www.etnolog.org.ua
170
М. Рильський називав безмежним творчий діапазон М. Го-
голя: тут і фантастика «Страшної помсти» й «Вечорів…», і ге-
роїчна патетика та патріотична піднесеність «Тараса Бульби»,
і поетична співучість «Майської ночі…», і глибока схвильова-
ність «Портрета», і гротескність «Носа» (одного з найфантас-
тичніших і найреалістичніших у світі оповідань) і гуманний
жаль до бідної людини в «Шинелі», відгомони традицій якої
помітні у творах Достоєвського, Тургенєва, Лєскова, Успен-
ського, Гаршина, Чехова.
М. Рильський характеризує М. Гоголя як одного з най-
більших у світі творців узагальнених образів – Чичикова,
Хлестакова, Собакевича, Ноздрьова, Манилова, Коробоч-
ки, городничого Сквозника-Дмухановського, Держимор-
ди, Подкольосіна, – а також типових явищ. Влучними вида-
ються слова М. Рильського про вічну святість безсмертного
прикладу М. Гоголя як неперевершеного майстра творен-
ня гротеск ного, загостреного, подекуди перебільшеного,
але типового у своїй основі сатиричного образу. Дослідник
характеризує М. Гоголя як «великого “обличителя жесто-
ких людей несытых”, великого художника слова, великого
громадянина-патріота. Таким він живе в наших серцях…»
[Рильський 1955, ІІІ, с. 227].
Ще один предмет досліджень М. Рильського з творчої спад-
щини М. Гоголя – повість «Тарас Бульба», якій критик при-
святив окрему статтю під красномовною назвою «Безсмерт-
не творіння». У деяких епізодах дослідник простежує виразні
відгуки кобзарських дум як нового художнього елементу. Ге-
роїчний патріотизм – основний лад (саме такий «музичний»
термін вживає М. Рильський), у якому виконано повість. Де-
тально аналізуючи твір, критик не повністю погоджував-
ся з позицією дослідників, які вважали, що постать Остапа є
більш «блідою», порівнянно зі зрадливим, але палким і при-
страсним Андрієм. Критик характеризує Остапа як Тараса за-
http://www.etnolog.org.ua
171
молоду, який через ранню смерть не мав змоги проявити себе
на повну силу.
М. Рильського вражають мальовничість і музичність «Та-
раса Бульби». Із нечуваною доти ані в російській, ані в жодній
іншій літературі пишністю барв і тонів зображено степи, ба-
тальні сцени, де відчутний вплив народного епосу, так званих
гомерівських поем [Рильський 1955, ІІІ, с. 230].
Окремим блоком літературознавчого доробку М. Рильсько-
го є статті про зарубіжних слов’янських авторів – Адама Міц-
кевича, Яна Неруду, Христо Ботева. Розглянемо їх детальніше.
У статті «Адам Міцкевич» критик подає характеристику твор-
чої постаті Адама Міцкевича – видатної людини, відданого гро-
мадянина, великого поета. М. Рильський висловлює думку, що
читач ладен повірити, нібито зі степів поблизу Акермана можна
почути голос із Литви, а не чути його тільки тому, що ніхто не
кличе. Такою є сила поетичного слова і віри в нього [Рильський
1955, ІІІ, с. 305]. Об’єктом аналізу М. Рильського були різні пе-
ріоди творчості Адама Міцкевича, а також різні жанри, в яких
працював поет. Особливу увагу дослідник приділяє баладам,
які, на його думку, становили собою те грізне знаряддя, що ним
озброювався романтик Міцкевич проти класицизму, прибіч-
ником якого він був у ранній молодості. Світ балад Міцкеви-
ча – загадковий, фантастичний, таємничий, – це світ хистких
видінь, світ дивного і непізнаванного. Джерелом же балад, як і
багатьох творів А. Міцкевича, є народна творчість. Так, до ба-
лади «Рибка» він додає підзаголовок «з народної пісні», до «Па-
горб Марилі» – «на тему литовської пісні», до «Лілії» – «з народ-
ної пісні», до «Три Будриси» – «литовська балада», до балади
«Чати» («Воєвода» в перекладі Пушкіна) – «українська балада»
тощо.
У статті «Над віршами Яна Неруди» М. Рильський зверта-
ється до творів, що їх уміщено у двох виданнях класика чесь-
кої літератури Яна Неруди українською і російською мовами.
http://www.etnolog.org.ua
172
Знову предметом зацікавлень М. Рильського, як і під час ана-
лізу творчості попередньо згаданого автора, є балади. Критик
характеризує їх як земні, реалістичні, «овіяні подихом чисто
чеського», більше того – «чисто нерудівського гумору», спов-
нені народною творчістю.
Самого Яна Неруду М. Рильський вважає поетом-патріотом,
у фокусі уваги якого завжди перебувала доля чеського наро-
ду, його мова, самобутня культура, до якої митець звертаєть-
ся постійно – і у віршах, і в оповіданнях, і в публіцистичних
замальовках. Особливо примітним у цьому плані М. Риль-
ському видається вірш «У залізничному купе», де зовні панує
спокій, але з глибокою внутрішньою схвильованістю розпо-
відається про повернення на батьківщину подружжя вигнан-
ців з дитиною. Тут постає вся сила любові автора до рідного
краю, недаремно саме із цієї поезії М. Рильський як епіграф
бере слова: «Яке велике слово – Батьківщина!» [Рильський
1955, ІІІ, с. 325].
На думку дослідника, Яну Неруді значною мірою був влас-
тивий гумористичний тон. Такі твори автора М. Рильський
характеризує як «усмішку і насмішку», які разять не менш го-
стро, ніж саркастичний сміх. Говорячи про значення творчості
Яна Неруди у підсумковій частині статті, М. Рильський наво-
дить слова Юліуса Фучика: «Майбутньому історикові літера-
тури я заповідаю любов до Яна Неруди. Це найбільший чесь-
кий поет. Він дивився далеко у майбутнє» [Рильський 1955,
ІІІ, с. 327].
Статтю «Христо Ботев українською мовою» М. Рильсько-
го присвячено збірці перекладів поезій Христо Ботева з бол-
гарської мови Павлом Тичиною. Увагу перекладача до творчої
спадщини Христо Ботева М. Рильський пов’язує з безпосеред-
ністю, простотою, щирістю і силою тих небагатьох поезій, що
їх залишив автор. Збірка перекладів починається твором «Не
плач, мати, не журися» («Не плачи, Майко, не тужи») – це та
http://www.etnolog.org.ua
173
пісня, співаючи яку, арештовані в Рощуку ботевські парти-
зани прощалися з народом, що їх проводжав. М. Рильський
відзначає тут високу майстерність Тичини-перекладача, який
обрав одним із засобів художнього перекладу вміле й тонке
використання образів і зворотів народної пісні – доречний
прийом, якщо зважати на прекрасне знання і глибоку любов
Христо Ботева до народної творчості.
Наведений вище матеріал є оглядом лише незначної части-
ни літературознавчих критичних праць М. Рильського, проте
видається нам показовим, промовистим і таким, що дає під-
ґрунтя для наступних, масштабніших наукових пошуків.
Література:
Булаховський Л. а. Сербський народний епос // Сербська народна по-
езія. – К., 1955.
Вервес Г. Д. Максим Рильський в колі слов’янських поетів. – К., 1972.
Пушкин а. С. Полное собрание сочинений : в 10 т. – М. ; Ленинград,
1949. – Т. 1; 2.
рильський М. Повне зібрання творів : у 20 т. – К., 1955. – Т. 3.
Франко і. Народе мій. – Л., 1989.
Шевченко т. Малий Кобзар. – К., 1989.
В данной статье авторское внимание уделено критическим тру-
дам Максима Рыльского в области литературоведения, в частности
славистического. Объектом внимания являются научные труды,
посвященные творчеству украинских, русских писателей, а также
представителей других славянских народов – поляков, чехов и бол-
гар – в кругу творческих интересов М. Рыльского.
Ключевые слова: критические труды, литературоведение, срав-
нительное литературоведение, образная система.
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43477 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0051 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:11:36Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Карацуба, М.Ю. 2013-04-29T09:38:39Z 2013-04-29T09:38:39Z 2011 Слов’янські письменники в літературно-критичних працях Максима Рильського / М.Ю. Карацуба // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. — Вип. 9. — С. 160-173. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. XXXX-0051 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43477 929Рильський:82’06 У запропонованій статті авторську увагу сконцентровано навколо критичних праць Максима Рильського в галузі літературознавства, зокрема славістичного. Об’єктом уваги є праці, присвячені творчості українських, російських письменників, а також представників інших слов’янських народів - поляків, чехів і болгар - у творчих зацікавленнях М. Рильського. В данной статье авторское внимание уделено критическим трудам Максима Рыльского в области литературоведения, в частности славистического. Объектом внимания являются научные труды, посвященные творчеству украинских, русских писателей, а также представителей других славянских народов - поляков, чехов и болгар - в кругу творческих интересов М. Рыльского. In this article are analyzed the critical works of Maksym Rylski and his research into the Slavonic science of literature. The object of analyze are Ukrainians, Russians and other Slavonics writers into the critical works of Maksym Rylski. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Слов’янський світ Слов’янські культури у творчій спадщині Максима Рильського Слов’янські письменники в літературно-критичних працях Максима Рильського Article published earlier |
| spellingShingle | Слов’янські письменники в літературно-критичних працях Максима Рильського Карацуба, М.Ю. Слов’янські культури у творчій спадщині Максима Рильського |
| title | Слов’янські письменники в літературно-критичних працях Максима Рильського |
| title_full | Слов’янські письменники в літературно-критичних працях Максима Рильського |
| title_fullStr | Слов’янські письменники в літературно-критичних працях Максима Рильського |
| title_full_unstemmed | Слов’янські письменники в літературно-критичних працях Максима Рильського |
| title_short | Слов’янські письменники в літературно-критичних працях Максима Рильського |
| title_sort | слов’янські письменники в літературно-критичних працях максима рильського |
| topic | Слов’янські культури у творчій спадщині Максима Рильського |
| topic_facet | Слов’янські культури у творчій спадщині Максима Рильського |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43477 |
| work_keys_str_mv | AT karacubamû slovânsʹkípisʹmennikivlíteraturnokritičnihpracâhmaksimarilʹsʹkogo |