Автографи Максима Рильського та невідомий лист до нього Петра Богатирьова (з архіву Валентини Бобкової)
Saved in:
| Published in: | Слов’янський світ |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43483 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Автографи Максима Рильського та невідомий лист до нього Петра Богатирьова (з архіву Валентини Бобкової) / О.О. Микитенко // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. — Вип. 9. — С. 234-251. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859826359917871104 |
|---|---|
| author | Микитенко, О.О. |
| author_facet | Микитенко, О.О. |
| citation_txt | Автографи Максима Рильського та невідомий лист до нього Петра Богатирьова (з архіву Валентини Бобкової) / О.О. Микитенко // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. — Вип. 9. — С. 234-251. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слов’янський світ |
| first_indexed | 2025-12-07T15:29:16Z |
| format | Article |
| fulltext |
234
О. О. Микитенко
АВТОГРАФИ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО
ТА НЕВІДОМИЙ ЛИСТ ДО НЬОГО
ПЕТРА БОГАТИРЬОВА
(з архіву Валентини Бобкової)
Передивляючись удома архів бабусі – Валентини Степа-
нівни Бобкової – я натрапила на документи, які стосуються
історії Інституту мистецтвознавства, фольклористики та
етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, імен М. Т. Риль-
ського та П. Г. Богатирьова. Ці матеріали початку 50-х років
ХХ ст., як видається, варті того, щоб представити їх увазі нау-
кової громадськості в ювілейний рік Інституту.
В. С. Бобкова (1907–1980) – кандидат філологічних наук,
працювала науковим співробітником Інституту мистецтво-
знавства, фольклору та етнографії в роки, коли його очолю-
вав Максим Тадейович Рильський. Аспірантка напередодні
війни, вона в 1949 році захистила кандидатську дисертацію
на тему «О. О. Потебня як фольклорист», яка було «фактич-
но першою спробою подати широкий огляд його науково-
дослідницької діяльності в галузі фольклористики» [Бобкова
1949, с. 2]. Вона була одним з упорядників та автором вступ-
ної статті до збірника «Народні співці Радянської України»
(К., 1955), а також видання «Українські народні прислів’я та
приказки» (К., 1963).
Саме згаданого збірника і стосується рукописний доку-
мент Рильського, зроблений на половині звичайного арку-
ша синім чорнилом: «До Редакційно-видавничої ради в-ва
Академії наук УРСР. Тов. Бобкова В. С., редагуючи оста-
точно книгу “Народні співці і поети Радянської України”
http://www.etnolog.org.ua
235
та вступну статтю до неї, урахувала зауваження рецензен-
тів і зробила відповідні поправки. На мою думку, книга
в такому вигляді, безперечно, може бути здана до друку.
Відповід. редактор, директор ІМФЕ АН УРСР М. Риль-
ський».
З огляду на зроблені виправлення (вгорі закреслене сло-
во «Вступна», у попередньо написаному слові «відповідно»
кінцеве о було виправлене на і та вставлено слово «зроби-
ла») це була чернетка листа до редакційно-видавничої ради
АН, за постановою якої було надруковано збірник «На-
родні співці Радянської України» (К., 1955) під редакцією
М. Т. Рильського та В. С. Бобкової. Збірник побачив світ
у рік проведення в Києві всесоюзної наради з питань ви-
вчення епосу східних слов’ян, на якій виступ М. Т. Риль-
ського «Живе відображення історії» [Рильський 1987, XVI,
с. 55–60], що згодом ліг в основу його статті «Героїчний
епос українського народу», стосувався, зокрема, багатьох
сучасних «талановитих народних поетів-співців, кобзарів,
твори яких увійшли в скарбницю народнопоетичної твор-
чості» [Рильський 1987, XVI, с. 59], і які представили учас-
никам зібрання свою майстерність. М. Рильський завжди
повторював: «народ творить» – і неодноразово повертався
до цього питання, полемізував з прибічниками тези про за-
непад фольклору, зокрема його епічних жанрів, стверджу-
ючи, що хоча ці твори «можна розцінювати по-різному, але
вони йдуть у річищі народної поезії, вони живуть, їх охоче
слухають, – і, наприклад, я особисто слухаю із справжньою
насолодою» [Рильський 1987, XVI, с. 113]. І це було щире
слово науковця, поета і громадянина.
Наступний документ – це лист, який М. Т. Рильському на-
діслав з Москви у червні 1952 року П. Г. Богатирьов. Лист не-
довгий, написаний від руки чорнилами. Ось його зміст (мо-
вою оригіналу):
http://www.etnolog.org.ua
236
Глубокоуважаемый Максим Тадеевич!
Посылаю Вам мою программу по славянскому фольклору.
Буду благодарен, если Вы о ней черкнете мне свои замечания.
К сожалению, программа очень коротка, т. к. на весь курс
отведено всего 34 часа. Курс «Славянский фольклор» читает-
ся для студентов первого курса.
Шлю сердечный привет
П. Богатырев.
Мой адрес: Москва, Б. Якиманка, д. 22, кв. 87,
Петру Григорьевичу Богатыреву.
Рекомендований лист було відправлено на домашню адре-
су М. Т. Рильського (вул. Леніна, 68, кв. 70), за штемпелем на
конверті – 21 червня. Домашню адресу відправника вказано
також на конверті.
Разом із листом було надіслано і «Програму зі слов’янського
фольклору (для філологічних факультетів державних універ-
ситетів та факультетів мови і літератури педагогічних інститу-
тів)» (російською мовою) обсягом 0,5 друкованих аркушів, ви-
дану Міністерством вищої освіти СРСР (підписано до друку
24 березня 1952 року, наклад 1000 примірників, друкарня ви-
давництва МДУ, Москва).
У лівому верхньому куті першої сторінки програми роз-
міщено дарчий напис: «Максиму Тадеевичу Рыльскому на
добрую память» із підписом П. Г. Богатирьова, а також за-
значено дату – 20.VI.52. Судячи з лінії згину, програма була
вкладена в той самий конверт і надіслана разом з листом на-
ступного дня.
Нам не відомо, чи була відповідь на цей лист та чи трива-
ло далі листування двох учених, принаймні серед кореспон-
дентів П. Г. Богатирьова ім’я М. Т. Рильського не згадується.
Дослідження широкої і різнобічної переписки П. Г. Богати-
рьова, яка зберігається в архівах науково-дослідного відділу
http://www.etnolog.org.ua
237
рукописів Російської державної бібліотеки та архіву Росій-
ської академії наук, засвідчує, що серед його кореспонден-
тів були відомі науковці (Л. Леві-Брюль, І. Поливка, А. Ма-
зон, І. Горак, Б. Гавранек, Я. Мукаржовський, К. Леві-Стросс,
Р. О. Якобсон, Д. К. Зеленін, В. М. Жирмунський, М. К. Аза-
довський, Д. С. Лихачев, В. Я. Пропп, Ю. М. Лотман), чи-
мало письменників і діячів мистецтва. Листи Богатирьову
надходили з усього світу: з Чехії, Словаччини, Польщі, Бол-
гарії, Югославії, Угорщини, Румунії, Італії, Німеччини, Анг-
лії, Швеції, США, з багатьох міст і республік Радянського Со-
юзу [Сорокина 2002, с. 120].
Ім’я Богатирьова також не згадується серед кореспондентів
М. Т. Рильського. Навряд чи їхнє знайомство можна віднести до
1939 року, коли П. Г. Богатирьов, повернувшись до Москви після
тривалого перебування в Чехословаччині, очолює фольклорну
комісію при Академії наук, а також обіймає посаду професора
та завідувача кафедри МІФЛІ. Малоймовірно, щоб він був серед
учасників чи запрошених на Першій республіканській конфе-
ренції кобзарів і лірників, яка відбулася в Києві 1939 року. Бо-
гатирьов активно залучається до наукової діяльності, про що
свідчить його листування того періоду. З проханням дати огляд
зі слов’янської фольклористики до Богатирьова звертається
М. К. Азадовський; Д. К. Зеленін просить його дати для «Совет-
ской этнографии» статтю з етнографії «західних (возз’єднаних)
українців» (лист від 25 грудня 1939 р.) [цит. за: Сорокина 2002,
с. 125]. На думку Богатирьова, «вивчення оповідань про оприш-
ків у Західній Україні є досить актуальне», яке «необхідно вес-
ти разом із подібними оповідан нями у Закарпатській Україні
(Угорська Русь, Підкарпатська Русь) та Словаччині». Наслід-
ком ґрунтовного багаторічного дослідження Богатирьовим
опришківського фольклору було видання 1963 року моногра-
фії «Словацкие эпические рассказы и лиро-эпические песни
(“Збойницкий цикл”)» (М., 1963).
http://www.etnolog.org.ua
238
Коли Академію наук було евакуйовано в роки війни до
Уфи, Богатирьов у листі до М. К. Азадовського від 8 жовтня
1941 року зазначає: «Мої усі виїхали до Башкирської АРСР, і
я лишився вдома один. Скучати нема коли: багато усякої сла-
вістичної роботи: консультації, статті, лекції і т. д.». У цьому
ж листі він згадує роботу в Академії наук («поступово нала-
годжується і академічна робота»), а також педагогічну діяль-
ність: «У нас в ІФЛІ читається багато курсів зі славістики:
Берн штейн: Старослов’янська мова, він же: Болгарська мова,
він же: Сербська література, Кузьміна: Польська література, я:
Фольклор у слов’ян, я: Вступ до слов’янознавства. У ІІ-му пів-
річчі буду читати [курс] Чеська і словацька література» [Со-
рокина 2002, с. 127].
Як згадує М. Т. Рильський, «під час Великої Вітчизняної
вій ни мене з дружиною та молодшим сином (старший був в
армії) евакуйовано до Уфи, де почав я працювати у вивезеній
також до Уфи Академії наук УРСР як науковий співробітник.
Разом з академією, дійсним членом якої мене обрано, переїхав
я 1943 року до Москви, сполучаючи з літературною та – дуже
скромною – науковою працею і участь у керівництві Спілки
радянських письменників України» [Рильський 1960, I, с. 72].
Попри тезу про «скромну наукову працю», на той час, а саме з
1942 року, Рильський є директором заснованого 1936 року Ін-
ституту українського фольклору і має, відповідно, великі на-
укові та організаційні завдання. Він веде широку громадську
роботу, не полишає творчих задумів, згадує про «дружні сто-
сунки з російськими та білоруськими письменниками», про
вечір, «коли у мене в готелі був гостем великий артист Кача-
лов, що цілу ніч з особливим піднесенням читав нам і Пушкі-
на, і Маяковського, і Блока, і Горького…» [Рильський 1960, I,
с. 73]. Можливо, в один із цих вечорів або у Спілці письменни-
ків, де працювала фольклорна секція, у якій брав участь Бога-
тирьов, він і міг зустрітися з визнаним дослідником народного
http://www.etnolog.org.ua
239
театру та блискучим перекладачем «Пригод бравого солдата
Швейка» Я. Гашека.
Як відомо, офіційне ставлення до славістики, яка у 20–
30-х роках ХХ ст., разом з іншими галузями гуманітарної
нау ки, зазнала репресій та переслідувань (у 1930-ті рр. було
сфабриковано «справу славістів» [Аншин, Алпатов 1994]),
змінюється тільки під час та після Другої світової війни.
«Особливо високо підвелась у нас увага до слов’янства, – за-
значає М. Т. Рильський, – в дні другої світової війни, коли
було створено в Москві Слов’янський комітет, що відігра-
вав значну роль у боротьбі з фашистською навалою, і піс-
ля війни…» [Рильський 1987, XVI, с. 166]. У ряді універси-
тетів створюються чи відновлюються слов’янські відділення,
у 1943 році відкривається кафедра слов’янської філології в
МДУ, трохи згодом, 1947 року, в Москві було створено Інсти-
тут слов’янознавства. У 1943 році П. Г. Богатирьова запро-
шено на посаду завідувача кафедри фольклору МДУ (яку він
обіймає до 1952 р.), тоді ж він очолює секцію фольклору в Ін-
ституті етнографії АН СРСР. Варто зазначити, що вже влітку
1944 року членами цієї секції було здійснено кілька фольклор-
них експедицій у звільнені райони, зокрема: «В. І. Чичеров із
студентами у Можайський район; В. Ю. Крупянська з аспіран-
том Василенком та студенткою до Сталінградської області та
М. І. Кострова зі студенткою до Воронезької області. У грудні
заслухаємо звіти про ці експедиції» (з листа П. Г. Богатирьо-
ва до М. К. Азадовського від 24 листопада 1944 р.). Імовірно,
що саме зібраний під час цих експедицій матеріал залучено
Богатирьовим до його програми зі слов’янського фолькло-
ру (зокрема, у програмі є тема «антифашистські анекдоти у
слов’ян»). Водночас у Інституті мистецтвознавства, фолькло-
ру та етнографії 1944 року розпочав роботу етнографічний
відділ, і вже у найближчі роки відбулося чимало експедицій
до східних та західних областей України.
http://www.etnolog.org.ua
240
Війна не перекреслила наукових інтересів Богатирьова,
а її близьке закінчення давало надію на поглиблення фольк-
лористичних і славістичних досліджень. Під час листуван-
ня П. Г. Богатирьов та М. К. Азадовський обговорюють на-
віть ідею створення «особливого Інституту фольклористики»
[цит. за: Сорокина 2002, с. 128]. Як згадує перший аспірант Бо-
гатирьова, пізніше відомий богеміст С. В. Нікольський, нау-
ковець на той час був «єдиним професіональним фахівцем з
чеської та словацької літератури й фольклору, а також народ-
ного театру», і саме фольклористика «була головним полем
його діяльності» [Никольский 2002, с. 24, 26].
Внесок П. Г. Богатирьова в розвиток фольклористики та
підготовку цілого покоління славістів був закономірним ре-
зультатом його наукової та педагогічної діяльності. Ще сту-
дентом він брав участь у роботі комісії з народної словеснос-
ті при Московському університеті, під час літніх канікул у
1915–1916 роках записував фольклорний та етнографічний
матеріал у Саратовській, Московській і Архангельській гу-
берніях. Він був одним з організаторів Московського лінгвіс-
тичного гуртка, а опинившись у Празі на початку 1920-х ро-
ків, де мав досліджувати архіви, пов’язані з російською
темою в репертуарі Національного театру (усього він до-
слідив понад п’ятдесят різних архівів), брав участь у робо-
ті Празького лінгвістичного гуртка разом із Р. Якобсоном,
Я. Мукаржовським, М. Трубецьким; спілкувався з такими
відомими фольклористами, як І. Поливка та М. Гавацці, ра-
зом з яким здійснив експедиційні виїзди до Підкарпатської
Русі та Східної Словаччини; провадив широку наукову, ви-
кладацьку та перекладацьку діяльність. У Празі він став док-
тором філологічних наук, 1937 року його обрали доцентом
університету ім. Я. Коменського у Братиславі. У 1968 році
Карлов університет у Празі надав йому ступінь почесного
доктора, і відбулося це під час приїзду вже немолодого Бо-
http://www.etnolog.org.ua
241
гатирьова на VІ Міжнародний з’їзд славістів, на якому він
представив доповідь про гумор ярмаркового фольклору,
немов передбачивши «гумор» тогочасних подій, коли фасади
празьких будинків, як сумно жартували жителі Праги,
«прикрасили» «фрески Ель Гречко» радянських танків.
Цікавий і маловідомий період життя П. Г. Богатирьова
1930-х років пов’язаний з його педагогічною діяльністю в
Університеті Мюнстера (Німеччина), де тоді було засновано
центр вивчення слов’янських культур та слов’янських мов,
який відіграв значну роль у розвитку німецької славістики.
У документах університетського архіву Мюнстера, що
стосуються діяльності слов’янського семінару, а також в
енциклопедичному словнику «Славістика в Німеччині» ім’я
П. Г. Богатирьова згадується серед іноземних науковців, і
зазначено, що в 1932–1933 роках він викладав «російську,
українську й чеську мови, літературу та етнографію в
Мюнстері» [Eichler 1993, с. 57]. «Хроніки вестфальського
Вільгельм-Університету в Мюнстері» за 1932 рік наводять
відповідний список лекцій, де вказано теми, зокрема
«українські та словацькі народні вірування (російською
мовою)». Зазначається, що особливий інтерес викликали лекції
«з родинної обрядовості та річного календаря, а також про
вірування». Під час свого перебування в Мюнстері, приділяючи
«особливу увагу східнослов’янським мовам і насамперед мові
народу, який проживає у Підкарпатській Русі, а також у Східній
Словаччині, Богатирьов знайомив із методами збирання
етнографічного матеріалу як факту матеріальної і духовної
культури, виходячи зі свого багатого досвіду збирацької роботи
для московського та празького етнографічних музеїв» [цит. за:
Элерс 2002, с. 113]. Запропонований комплексний синхронний
метод наукового аналізу Богатирьов у подальшому обґрунтовує
і застосовує до різних видів народного мистецтва та жанрів
фольклору. Науковець зауважував, що «в галузі етнографії
http://www.etnolog.org.ua
242
та фольклористики безперечно можна досягнути цікавих
результатів, застосовуючи у поєднанні синхронні та діахронні
методи», що «діахронне вивчення допомагає з’ясуванню
подібних фактів, які вивчає синхронний метод» [Богатирев
1971, с. 172]. Виходячи з досвіду празьких структуралістів,
Богатирьов розвинув також функціональний метод і
застосував його до етнографічних і фольклорних явищ,
ввівши поняття «багатофункціональність» у дослідження
народної культури як системи. Це дало йому можливість
пізніше заявити: «Окремі види народного мистецтва
органічно пов’язані між собою та становлять одне ціле,
одну художню структуру» [Богатирев 1971, с 430]. Сам
Богатирьов наголошував на значенні для функціонально-
структурного методу праць вітчизняних учених Д. К. Зеленіна
та В. Я. Проппа, а також функціоналізму Я. Мукаржовського,
який, до речі, надзвичайно високо цінував Богатирьова як
«одного з найвидатніших фольклористів світу» [Колар 2002,
с. 32]. Ці погляди Богатирьова знайшли втілення в багатьох
працях ученого, зокрема у відомій його монографії «Вопросы
теории народного искусства» (М., 1971).
Як згадують празькі учні П. Г. Богатирьова, до кінця
1930-х років він не мав послідовників у Чехословаччині, а
його спостереження, постійне накопичення оригінального
і досить незвичного на той час матеріалу, як-то акторські
забобони, порівняння сновидінь своїх респондентів та снів у
казкових текстах, його статті про різдвяну ялинку, на матеріалі
якої Богатирьов висуває тезу про зміну функцій у сільських
звичаях тощо, нерідко були незрозумілими й викликали
іронію в частини празької професури. Один з її представників
наприкінці 1940-х років назвав метод Богатирьова «калошевою
етнографією», оскільки він звернув увагу на те, що на той час
у селі калоші були знаком репрезентації – їх носили за будь-
якої погоди саме як доказ соціальної переваги. У СРСР перша
http://www.etnolog.org.ua
243
стаття Богатирьова – «Фольклорные сказания об опришках
Западной Украины» (Сов. этнография, 1941, № 5) – з’явилася,
коли вже було не до нього, що, очевидно, і врятувало науковця
від звинувачень у «метафізичному ідеалізмі» чи «повзучому
емпіризмі», «ворожих тенденціях» і «чужій ідеології», якими
тоді нищили науку. Проте ідеологічний контроль залишався
і надалі, а наприкінці 40-х років ХХ ст. це стає все відчутні-
шим. Промовистою є фраза Д. К. Зеленіна з листа П. Г. Бога-
тирьову (від 11 листопада 1948 р.): «Етнографія у нас взага-
лі помирає» [цит. за: Сорокина 2002, с. 128]. Це стосувалось
і фольклористики, а також безпосередньо самого Богатирьо-
ва, якого в лютому 1948 року на відкритому засіданні Інсти-
туту етнографії звинувачено в тому, що його наукові погляди
були «дотичними» до поглядів «найреакційнішої та найак-
тивнішої із сучасних зарубіжних буржуазних шкіл» – функ-
ціональної школи Б. Малиновського [Баран 2002, с. 138]. А в
листі від 20 січня 1948 року старшого брата Богатирьова Дми-
тра з Чехословаччини до Якобсона, на той час професора Ко-
лумбійського університету в США, читаємо такі слова: «Читав
у “Літературній газеті” критику на його (П. Г. Богатирьова. –
О. М.) програму з етнографії. Знайшли, що він погано знайо-
мий з доповіддю Жданова. Не знаю, як тепер він почуває себе
після цієї критики. У них там жити і працювати важко. Тре-
ба слідкувати за тим, який напрям у верхах…» [цит. за: Баран
2002, с 142]. Тут виправдано виникає паралель із долею Риль-
ського, зокрема щодо літературної історії його поеми «Ман-
дрівка в молодість» (1944), коли поетові закидали, що твір мав
«хиби об’єктивістського характеру в оцінці поетом минуло-
го», які «дістали належну кваліфікацію в критиці» [Бисикало
1962, с. 73].
Ключовим моментом у переслідуванні Богатирьова стає
арешт сина на початку 1951 року за абсурдним звинувачен-
ням у тероризмі. Єдиний син Богатирьова – Костянтин, поет
http://www.etnolog.org.ua
244
і перекладач – провів п’ять років у таборі на Колимі й повер-
нувся до Москви тільки 1956 року. П. Г. Богатирьову, зму-
шеному залишити в 1952 році МДУ, приходить на допомогу
його учень С. Г. Лазутін, який запрошує вченого до Воронезь-
кого університету. Повертається він до МДУ лише 1964 року
завдяки підтримці Н. К. Гудзія та до кінця життя викладає
на філологічному факультеті. Водночас в АН на початку
1960-х років розгортається конфлікт, викликаний виступа-
ми проти представників молодої московської семіотики, яка
відродила методологію, пов’язану саме з іменами Богатирьо-
ва та Якобсона, що зачинило двері академічних інститутів
для П. Г. Богатирьова.
У 1950-х роках, особливо важкий для нього період, Бога-
тирьов активно займається підготовкою нового підручни-
ка, не приховуючи своїх наукових принципів і переконань.
Підручник «Русское народное поэтическое творчество» ви-
ходить друком у Москві 1954 року, а ще раніше П. Г. Богати-
рьов у листі до М. К. Азадовського ділиться своїми плана-
ми, згідно з якими він, аби витримати всі вимоги офіційної
методо логії, збирається подати в кінці підручника короткий
висновок щодо розвитку фольклору за періодами із посилан-
нями на відповідні розділи – «тим самим буде підкреслено,
що підручник у принципі не відкидає історичного вивчен-
ня фольклору» (лист від 22 лютого 1950 р.) [цит. за: Сороки-
на 2002, с. 130].
Надіслана в 1952 році Богатирьовим Рильському програма
зі слов’янського фольклору до певної міри витримана в рус-
лі офіційних методологічних вимог свого часу, що аж ніяк не
применшує значення залученого для розгляду широко кон-
кретного матеріалу та важливості міждисциплінарних – фі-
лологічних, етнологічних, мистецтвознавчих – проблем, з
якими автор, спираючись на власний досвід дослідника, зби-
рався знайомити майбутніх славістів. Історія фольклористи-
http://www.etnolog.org.ua
245
ки, специфіка фольклору, фольклористика в системі суміжних
дисциплін, жанри слов’янського фольклору, мова фольклору,
сучасний фольклор тощо – ці та інші питання знайшли висвіт-
лення в програмі. Привертає увагу застосування порівняльно-
го аналізу при доборі слов’янського матеріалу, залучення кон-
кретних тем при подачі певного розділу. Наприклад, значну
увагу приділено героїчному епосу, його значенню в розвитку
культури слов’янських народів; ставиться питання про періо-
дизацію українських дум та історичних пісень, розглядають-
ся крамарські, або ярмаркові, пісні чехів і словаків з історич-
ною тематикою; серед прозових жанрів подаються словацькі,
польські та українські легенди й оповідання про Яношика, а
також українські оповідання й легенди про опришків; у кален-
дарному циклі при розгляді слов’янських колядок автор на-
полягає на аналізі художніх засобів «насамперед українських
та болгарських» текстів; докладно спиняється на питаннях,
пов’язаних з народним театром, особливо ляльковим, його ре-
пертуаром у різних слов’янських народів тощо.
Водночас у списку літератури програми праць українських
авторів немає (подано працю «Русский фольклор» Ю. М. Со-
колова, першого директора Інституту українського фолькло-
ру, видану в 1941 р.). Можливо, це також було однією з при-
чин звернення П. Г. Богатирьова – людини, як згадують усі,
хто з ним спілкувався, надзвичайно розважливої, ґрунтов-
ного науковця, який мав перевірити кожну дрібницю, – до
М. Т. Рильського з поваги до його досвіду й авторитету дирек-
тора Інституту, а також з огляду на широку програму дослі-
дження фольклору та етнографії в Україні. Наукові виступи
Рильського, ті заходи, що відбувалися в той час в очолювано-
му ним Інституті, були безпосередньо пов’язані з колом нау-
кових зацікавлень Богатирьова. Так, у червні 1955 року в Киє-
ві відбулася вже згадана всесоюзна нарада з питань вивчення
епосу східних слов’ян, на якій М. Т. Рильський у своєму ви-
http://www.etnolog.org.ua
246
ступі підкреслив, що «хотілось би бачити, приміром, роботи
порівняльно-історичного характеру, як-от: про місце епічної
творчості українського народу в колі епічних творів народів
російського, білоруського та зарубіжних слов’ян» [Рильський
1987, XVI, с. 156]. Цьому ж питанню було присвячено допо-
відь М. Т. Рильського «Героїчний епос українського народу»
на ІV Міжнародному з’їзді славістів у Москві (1958), на яко-
му П. Г. Богатирьов представляв російську фольклористику
разом з В. М. Жирмунським та В. Я. Проппом. На нараді в
Києві Богатирьов також порушив питання порівняльного ви-
вчення фольклору, зокрема слов’янського епосу [Богатырев
1958], а висновки його наступної статті «К вопросу о сравни-
тельном изучении народного словесного, изобразительного
и хореографического искусства у славян» (1958) стосувалися
вже різних видів народного мистецтва. Тим же роком датова-
но видання, присвячене українським думам, у якому вміще-
но передмову М. Т. Рильського [Рыльский 1958]. На той час
Інститутом мистецтвознавства, фольклору та етнографії вже
було видано «Українські думи та історичні пісні» (1955), упо-
рядковані П. Д. Павлієм, М. С. Родіною і М. П. Стельмахом. На
наступному V Міжнародному з’їзді славістів (Софія, 1963 р.)
у колективній доповіді тема порівняльного вивчення фольк-
лору знаходить подальший розвиток в аспекті зіставлен-
ня українських дум та героїчного епосу слов’ян [Рильський,
Сухо брус, Юзвенко, Захаржевська 1963]. На цьому ж міжна-
родному славістичному зібранні предметом уваги Богати-
рьова стало порівняльне дослідження поетики слов’янського
фольклору [Богатырев 1962]. Згадка про теплі вересневі дні
їхнього перебування в Болгарії є в одному з листів Максима
Рильського.
П. Г. Богатирьова та М. Т. Рильського поєднували не лише
спільні наукові інтереси й завдання, а й плани щодо організа-
ції фольклористичної науки та вищої освіти. Показово, що се-
http://www.etnolog.org.ua
247
ред організаційних завдань фольклористики М. Т. Рильський
називав «дальше зростання фольклористично-етнографічних
центрів у союзних республіках» та «створення Всесоюзно-
го Інституту фольклору», він наголошував також на тому, що
«фольклористика та етнографія повинні нарешті зайняти на-
лежне місце в курсах наших вищих учбових закладів» [Риль-
ський 1987, XVI, с. 122].
І ще одна риса об’єднувала ці непересічні постаті й твор-
чі особистості. Це була здатність мати свій погляд і бути віль-
ним від кон’юнктури. За умов догматизму – не бути зашоре-
ним і не впадати у фальшивий пафос. За неминучих викликів
ідеологізації науки – вміння дистанціюватися від тенденцій-
них тем та залишатися інтелігентом і вченим світового рівня.
Маючи високі відзнаки, бути простим і людяним. Про Богати-
рьова як «простого, скромного та незалежного у найкращому
сенсі цього слова», про його «цю дивовижну та чарівну неза-
лежність, яка не зауважує того, чого не бажають зауважити»,
згадувала польська дослідниця М.-Р. Майенова [цит. за: Ба-
ран 2002, с. 144–145], а за словами Я. Мукаржовського, він був
«класичним типом науковця того часу, коли ще не перевели-
ся вчені диваки. Із анекдотів про його розсіяність можна було
б також скласти книжку» [Мукаржовский 2002, с. 18]. Мабуть,
бути собою Рильському та Богатирьову, майже одноліткам,
допомагали притаманні обом іронічність і почуття гумору,
вміння застосувати його в житті та передати в слові. Відчут-
тя стихії народної мови та знання народної сміхової культури
були властиві їм і як науковцям, і як блискучим перекладачам,
кожний рядок яких був прикладом філігранності слова.
Переді мною лежить ще один автограф М. Т. Рильського, ці-
кавий саме із цього погляду. А саме, як це часто буває, коли лю-
дина слухає якийсь довгий чи малоцікавий виступ, Максим Та-
дейович, вдається до «гри» – підбору складних слів на зразок
«етнографія» з однокореневою другою частиною – і записує
http://www.etnolog.org.ua
248
Оригінали листів П. Г. Богатирьова до М. Т. Рильського
http://www.etnolog.org.ua
249
http://www.etnolog.org.ua
250
тринадцять слів такого ряду, пише старослов’янською мовою
«свято врожаю», крім того українською та французькою за-
писує окремі поетичні жанри, імена європейських поетів різ-
них часів – від «Вільяма (Уільяма) Шекспіра» до «Артура Рем-
бо». І тричі виводить французьке «Amor». Занотовується ж
усе це на тому, що було на ту хвилину під рукою, а саме – на
зворотньому боці оголошення: «Партосвіта переноситься на
12-те грудня. – Партбюро»…
Представляючи ці рукописні матеріали М. Т. Рильсько-
го перед тим, як передати їх до архіву, хочемо вклонитися
пам’яті тих, хто працював разом з ним. Серед його колег була
й В. С. Бобкова, яка зберегла ці записи. Завдяки вищеописа-
ним документам, зокрема, постать М. Т. Рильського залиша-
ється не «забронзовілою», а живою, близькою і вразливою.
Література:
Eichler E. Slawistik in Deutschland von den Anfangen bis 1945. Ein biogra-
phisches Lexikon. – Bautzen, 1993.
аншин Ф. Л., алпатов В. М. Дело славистов. 30-е годы. – М., 1994.
Баран Х. О П. Г. Богатыреве: по материалам архива Р. О. Якобсона //
Петр Григорьевич Богатырев : Воспоминания. Документы. Статьи. – С.Пб.,
2002. – С. 135–155.
Бисикало С. Максим Рильський : літературний портрет. – К., 1962.
Бобкова В. С. А. А. Потебня как фольклорист : автореф. дис. … канд.
филол. наук. – К., 1949.
Богатырев П. Г. Некоторые вопросы сравнительного изучения эпоса
славян // Основные проблемы эпоса восточных славян. – К., 1958. – С. 326–
335.
Богатырев П. Г. Формула невозможного в славянском фольклоре //
Славянский и филологический сборник. Посвящается V Международному
съезду славистов. – Уфа, 1962. – С. 347–363.
Богатырев П. Г. Вопросы теории народного искусства – М., 1971.
колар Я. «Мой» Петр Богатырев // Петр Григорьевич Богатырев... –
С. 29–32.
http://www.etnolog.org.ua
251
Мукаржовский Я. О Богатыреве // Петр Григорьевич Богатырев... –
С. 14–16.
Никольский С. В. П. Г. Богатырев – професор-славист и мастер художе-
ственного перевода // Петр Григорьевич Богатырев... – С. 23–27.
рыльский М. Ф. Об украинских думах (Предисловие) // Украинские
думы / пер. с укр. и примечания Г. Н. Литвака. – Симф., 1958. – С. 3–6.
рильський М. т. Із спогадів // рильський М. т. : в 10 т. – К., 1960. – Т. 1. –
С. 57–77.
рильський М. т., Сухобрус Г. С., Юзвенко В. а., Захаржевська В. О.
Українські думи і героїчний епос слов’янських народів // V Міжнародний
з’їзд славістів : доп. рад. делегації. – К., 1963.
рильський М. Зібрання творів : у 20 т. – К., 1987. – Т. 16.
Сорокина С. П. Переписка П. Г. Богатырева // Петр Григорьевич
Богатырев... – С. 118–134.
Элерс к. Г. П. Г. Богатырев в Мюнстере. Малоизвестный эпизод из
жизни и творчества русского этнографа // Петр Григорьевич Богатырев... –
С. 107–117.
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43483 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0051 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:29:16Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Микитенко, О.О. 2013-04-29T09:50:20Z 2013-04-29T09:50:20Z 2011 Автографи Максима Рильського та невідомий лист до нього Петра Богатирьова (з архіву Валентини Бобкової) / О.О. Микитенко // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. — Вип. 9. — С. 234-251. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. XXXX-0051 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43483 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Слов’янський світ Спогади і матеріали Автографи Максима Рильського та невідомий лист до нього Петра Богатирьова (з архіву Валентини Бобкової) Article published earlier |
| spellingShingle | Автографи Максима Рильського та невідомий лист до нього Петра Богатирьова (з архіву Валентини Бобкової) Микитенко, О.О. Спогади і матеріали |
| title | Автографи Максима Рильського та невідомий лист до нього Петра Богатирьова (з архіву Валентини Бобкової) |
| title_full | Автографи Максима Рильського та невідомий лист до нього Петра Богатирьова (з архіву Валентини Бобкової) |
| title_fullStr | Автографи Максима Рильського та невідомий лист до нього Петра Богатирьова (з архіву Валентини Бобкової) |
| title_full_unstemmed | Автографи Максима Рильського та невідомий лист до нього Петра Богатирьова (з архіву Валентини Бобкової) |
| title_short | Автографи Максима Рильського та невідомий лист до нього Петра Богатирьова (з архіву Валентини Бобкової) |
| title_sort | автографи максима рильського та невідомий лист до нього петра богатирьова (з архіву валентини бобкової) |
| topic | Спогади і матеріали |
| topic_facet | Спогади і матеріали |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43483 |
| work_keys_str_mv | AT mikitenkooo avtografimaksimarilʹsʹkogotanevídomiilistdonʹogopetrabogatirʹovazarhívuvalentinibobkovoí |