Художник-педагог, академік портретного живопису Петро Крестоносцев (Волгін)
У статті вперше в українському мистецтвознавстві розглянуто життєвий і творчий шлях художника-педагога, академіка портретного живопису, фундатора мистецької освіти в Єлисаветграді Петра Олександровича Крестоносцева (Волгіна). The article deals with life and creative path of Petro Krestonostsev (Volg...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Студії мистецтвознавчі |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43490 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Художник-педагог, академік портретного живопису Петро Крестоносцев (Волгін) / І. Боса // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 2(30). — С. 29-41. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859991512366972928 |
|---|---|
| author | Боса, І. |
| author_facet | Боса, І. |
| citation_txt | Художник-педагог, академік портретного живопису Петро Крестоносцев (Волгін) / І. Боса // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 2(30). — С. 29-41. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Студії мистецтвознавчі |
| description | У статті вперше в українському мистецтвознавстві розглянуто життєвий і творчий шлях художника-педагога, академіка портретного живопису, фундатора мистецької освіти в Єлисаветграді Петра Олександровича Крестоносцева (Волгіна).
The article deals with life and creative path of Petro Krestonostsev (Volgin), artist and educator, academician of portrait painting, founder of artistic education in Elizabethgrad.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:32:22Z |
| format | Article |
| fulltext |
29
ХУДОЖНИК-ПЕДАГОГ, АКАДЕМІК ПОРТРЕТНОГО ЖИВОПИСУ
ПЕТРО КРЕСТОНОСЦЕВ (ВОЛГІН)
Ірина Боса
Мистецтвознавчою наукою немало зроб-
лено у вивченні художнього життя України
кінця ХIХ – початку ХХ століття. Але ува-
га дослідників зосереджувалася пере-
важно на великих культурних центрах –
Харкові, Києві, Одесі. Що ж до культурно‑
мистецького життя невеликих провінційних
міст, то дана проблематика практично не
розкрита. Це значною мірою стосується і
Єлисаветграда (Кіровограда) кінця ХIХ –
початку ХХ століття. Саме в цей час тут
працювали мистці, які зроби ли помітний
внесок у художнє життя краю. Одним із
таких художників‑педагогів є академік пор-
третного живопису Петро Олек сандрович
Крестоносцев (Волгін) (1837–1907).
У літературі знаходимо лише побіжні
згадки про нього у працях російських нау ков‑
ців А. Леонова 1, П. Замошкіна 2, А. Лазуко 3,
Ф. Рогінської 4, а також українських дослід ‑
ників В. Рубан 5 та С. Шило 6. Відомості про
П. Крестоносцева зустрічаємо також у спо-
гадах і листуванні його сучасників (В. Мак‑
симова 7 та І. Крамського 8).
Графічний портрет П. Крестоносцева
ро боти І. Крамського зберігається у фон-
дах Єкатеринбурзького художнього музею.
Відома також живописна копія з його авто-
портрета, яка зберігається в художній гале-
реї Углича (іл.1).
На жаль, художня спадщина мистця на
сьогодні втрачена, а його педагогічна ді-
яльність потребує окремого ґрунтовного
дослідження. Адже саме П. Крестоносцев
організував художню артіль у Петербурзі
(1864–1865), створену за зразком артілі
І. Крамського. Брав участь в організації
академічного Товариства виставок худож-
ніх творів (1874–1884). При Єлисавет град‑
ському земському реальному училищі ор-
ганізував Вечірні рисувальні класи (вечір-
ню рисувальну школу – як називав її сам),
про яку розпорядник пересувних виставок
художник П. Івачов захоплено писав у листі
до мовознавця О. Потебні в Харків 12 грудня
1882 року: «…у них є при Земському реаль-
ному училищі прекрасна малювальна шко-
ла, якої не снилося Харкову. Учнів 60 осіб...
Вчителем академік Крестоносцев» 9.
Красномовним є той факт, що лише за
перші три роки існування рисувальних кла‑
сів вісім його учнів вступили до Петербурзь‑
кої академії мистецтв, чотири – до школи
Штігліца і двоє – до Московського училища
живопису, скульптури та зодчества 10.
У ювілейному довіднику учнів Академії
мистецтв є коротка інформація про
П. Кресто носцева: «Крестоносцев (він же
Волгін), Петро Олександрович. Народився
29 вересня 1837 р., Вільний слухач Академії
мистецтв з 1859 р. У 1859 р. – 2-га сріб-
на медаль; у 1860 р. – звання некласного
художника; у 1863 р. – звання класного
художника 3-го ступеня; у 1864 р. – зван-
ня класного художника 2-го ступеня; у
1866 р. – звання класного художника 1-го
ступеня за портрет Щербатової і кар-
тину “Збирач пожертвувань на храм”» 11.
Цю довідку ми можемо уточнити, оскільки
в Кіровоградському архіві виявлено доку-
мент, який засвідчує, що П. Крестоносцев
за багаторічну працю та заслуги перед
земським реальним училищем похований
коштом училища 1907 року 12.
Час навчання П. Крестоносцева в Ака‑
демії мистецтв збігається з періодом,
УДК 7.071.1:7.071.4.(470.23‑25) Крестоносцев
У статті вперше в українському мистецтвознавстві розглянуто життєвий і творчий шлях художника-
педагога, академіка портретного живопису, фундатора мистецької освіти в Єлисаветграді Петра
Олександровича Крестоносцева (Волгіна).
Ключові слова: художня артіль у Петербурзі, художник‑педагог П. Крестоносцев, Вечірні рисувальні класи.
The article deals with life and creative path of Petro Krestonostsev (Volgin), artist and educator, academician of
portrait painting, founder of artistic education in Elizabethgrad.
Keywords: artistic artel in St. Petersburg, artist‑teacher P. Krestonostsev, evening drawing classes.
ІсторІЯ
30
коли в російському суспільстві відбували-
ся кардинальні зміни, які значною мірою
вплинули на мистецтво. Яскравою подією
60‑х років ХІХ ст. був «бунт 14‑ти» моло-
дих художників в Академії, які відмовили-
ся виконувати конкурсні роботи на далекі
від життя і «не вистраждані» міфологічні
теми. На чолі «бунтарів» був І. Крамський,
майбутній лідер Товариства пересувних
виставок 13. Про вільнодумство академіс-
тів, серед яких був і П. Крестоносцев, зга-
дує В. Максимов: «Між художниками були
тоді дві партії: одні були прихильниками
конкурсу за старими правилами, інші від-
стоювали вільний вибір сюжету для кон-
курсантів. Я був на боці вільного вибору,
але не заперечував і старих правил, як
на любителя. Крестоносцев, Пісков та
ін. висміювали старо-завітні завдання і
всіляко настроювали молодь залишати
Академію після закінчення аудиторних за-
нять». В. Мак симов також відмовився від
конкурсу в Академії, а поїздку за кордон
вважав шкідливою: «Який же з мене поці-
новувач іноземних міст, коли не бачив сво-
їх, а по поверненню, набравшись чужого
духу, мабуть, свого не зумієш зрозуміти й
оцінити» 14.
Тому ідея художньої Артілі І. Крамського
була, передусім, спробою створити но-
вий ідейно‑творчий центр прогресивно-
го мистецтва, близького простому на-
роду 15. У 1865 році членами артілі була
влаштована виставка картин на ярмарку
в Нижньому Новгороді. На ній експонува-
лося 150 робіт, серед яких була також кар-
тина П. Крестоносцева «Очікування». Ця
виставка була першою спробою організа-
ції пересувних експозицій, які згодом зігра-
ли визначну роль у діяльності Товариства
пере движників 16.
Досвід Артілі І. Крамського мав продов‑
ження в мистецькому середовищі Петер‑
бурга. У 1864 році П. Крес то носцев, який
був товаришем І. Крамського, за зразком
першої організував другу художню Артіль
для матеріальної підтримки академістів.
До її складу увійшли молоді художники
В. Максимов, О. Кисельов, О. Калмиков,
В. Бобров, М. Коше лєв, О. Дамберг, А. Шу‑
ригін. Члени цієї Артілі жили виробничою
комуною на квартирі у П. Кресто носцева і
мали спільну касу для взаємодопомоги.
Багато років по тому В. Максимов у
своїх автобіографічних нотатках, видруку-
ваних у журналі «Голосъ минувшаго» за
1913 рік, тепло й проникливо розповість
про творче життя і побут художників в ар-
тілі та її організатора П. Крестоносцева.
Вони разом читали літературу, ділилися
творчими задумами, несли з хвилюванням
на загальний суд картини, сперечалися з
актуальних питань мистецтва, суспільного
життя. Згадуючи свій перший день в артілі,
В. Максимов писав: «Петро Крестоносцев
облаштував квартиру для спільної робо-
ти й життя, за зразком художньої артілі,
що рік тому утворилася із 13 художників,
які вийшли з Академії. Я перевіз всі свої
речі на квартиру Крестоносцева, і позна-
йомився тут з Кошелєвим, Кисельовим, з
іншими його спільниками я був знайомий.
Мені показали мою умебльовану на кошти
Крестоносцева невелику кімнату, тут
уже були розставлені і речі»17.
Важливим моментом в діяльності артілі
було обов’язкове обговорення якості ви-
конаних робіт, оскільки в них була спіль-
на каса. Тому молоді художники завжди
з хвилюванням очікували – як колеги та
вимогливий до мистецької вартості тво-
рів наставник оцінять їхню працю. Так,
В. Максимов, повертаючись в Артіль після
першого пленеру, писав: «Чим ближче було
повернення до Петербурга, тим страш-
нішою ставала для мене зустріч із то-
варишами: Крестоносцевим, Кошелєвим,
Кисельовим, Бобровим. Що вони скажуть?
Чи викличе в них моя картина жалість до
трудящого селянства»18.
Він згадує, що друзі зустріли його добро‑
зичливо: «Відкрили ящик, (поставили)
кар тину на мольберт. Нарешті всі май-
же в один голос висловили мені похва-
лу, в щирості якої я сумнівався. Я бачив,
як серйозно вони розглядають картину.
Про недоліки ніхто не говорив, хоча всі
їх бачили, і перший я сам на них вказував.
Кисельов жартував наді мною благодуш-
но, а Крестоносцев по-братньому піклу-
вався про мене»19.
Улітку В. Максимов працював разом із
А. Шуригіним в його рідному селі. А своє
повернення до артілі описав так: «…члени
артілі прискіпливо розглядали та аналізу-
вали наші літні роботи. Мені моя карти-
на дуже не подобалася, оскільки, на мою
думку, була гірша від усіх, написаних рані-
ше. Але думка Крестоносцева взяла гору,
і я, погодившись із аргументами автори-
тетного керівника артілі, замовив раму,
щоб відправити її на постійну виставку
до Григоровича».
Члени артілі працювали злагоджено:
П. Крестоносцев малював портрети на за-
мовлення, переважно жіночі; О. Кисельов
тиражував невеликі пейзажі. В. Бобров
написав кілька портретів та цікаву компо-
зицію «Перше кохання». О. Дамберг малю-
вав портрети, найвдалішим серед яких був
«Царський портрет». М. Кошелєв захопле-
но працював над своїм майбутнім шедев-
ром «Офеня‑коробейник». Лише О. Кал‑
миков, не поспішаючи, працював над пор-
третом «Маленької кокетки».
Всю осінь В. Максимов працював над
картиною «Сім’я п’є чай», для якої позу-
вали сусіди – члени родини Горностаєвих.
Коли роботу було закінчено, він покликав
П. Крестоносцева для рецензування. Той
доброзичливо проаналізував усі її технічні
недоліки: звернув увагу на слабко вираже-
не світло від вогню і погано обставлений
задній план, а про сюжет не сказав ані сло-
ва. На запитання В. Максимова: «Сюжет
подобається?» – відповів: «Ну, який же сю-
жет, це просто етюд з натури» і розка-
зав усе, що про неї думав. Після внесення
доповнень картину передали на постійну
виставку до Д. Григоровича, де вона отри-
мала схвальні відгуки 20.
Інша картина, написана в цей час
В. Мак симовим – «Усічення голови Іоанна
Предтечі», – була виконана на замовлення
священика Антонія. Художник згадує, як під
час роботи над картиною «зайшов академік
Крестоносцев і розхвалив мою роботу, я
був радий, що зміг догодити такому вимог-
ливому художнику, скупому на пох вали».
У тісному творчому спілкуванні мистці
швидко набували професіоналізму. Певний
час справи в комуні йшли успішно, оскільки
картини добре продавалися. В. Максимов
згадував, що «в усіх – грошей купа, тож і
Новий 1886 рік артільники зустріли весе-
ло. Але ця радість була тимчасовою» 21.
З часом спільне проживання на кварти-
рі у П. Крестоносцева кількох художників зі
своїми родинами ставало все більш напру-
женим. У кімнаті М. Кошелєва та його моло-
дої дружини проживали ще дві рідні тітки, і
йому скоро на докучило працювати на всіх.
На утриманні В. Боброва були мати, се-
стра, брат і бабуся. Згодом він заявив коле-
гам, що грошей від розподілу не вистачає,
тож він змушений покинути артіль 22.
У цей час організатор першої Артілі
І. Крамський отримав масштабне замов-
лення (зображення Саваофа в куполі храму
Христа Спасителя в Москві) і за добру пла-
ту запропонував цю роботу М. Кошелєву,
який успішно виконав її. Відтак, отримую-
чи нові замовлення, повертатися до артілі
П. Крестоносцева він уже не хотів.
По році роботи в артілі ентузіазм моло-
дих художників помітно зменшився. І вже
ніхто з її членів не ставився так критично до
творчості своїх колег, як це було на початку.
Всі розуміли, що своєю працею вони, пере-
дусім, «заробляли на хліб». В. Максимов
дуже жалкував, що витрачав час на при-
низливе ремісництво: «Роздвоєння дійшло
до того, що у мене, так само, як і у двох
інших членів (Кошелєва і Боброва) виникло
питання про вихід з артілі» 23.
Артіль лише допомагала мистцям спіль-
но шукати роботу і була притулком для
проживання та спілкування, тож не могла
забезпечити необхідний рівень життя для
повноцінної творчості: «Одного разу прине-
сли із прання білизну Шуригіну і мені, – зга-
дує В. Максимов, – я так і ахнув: у нього не
було нічого цілого, чоботи він не віддавав
чистити, бо вони були без підошов… Я
таємно вирішив ділитися (з ним), що Бог
дасть, поки він матиме можливість про-
годуватися своїми роботами».
Проблема нестачі грошей впливала і на
особисте спілкування П. Крестоносцева
з дружиною, заповітною мрією якої було
розбагатіти. Тож майже щодня артільни-
ки були свідками сварок, коли Єлизавета
Степанівна відчитувала свого чоловіка за
невміння заробляти гроші. Але художник,
ІрИна боса. художнИк-педагог…
31
коли в російському суспільстві відбували-
ся кардинальні зміни, які значною мірою
вплинули на мистецтво. Яскравою подією
60‑х років ХІХ ст. був «бунт 14‑ти» моло-
дих художників в Академії, які відмовили-
ся виконувати конкурсні роботи на далекі
від життя і «не вистраждані» міфологічні
теми. На чолі «бунтарів» був І. Крамський,
майбутній лідер Товариства пересувних
виставок 13. Про вільнодумство академіс-
тів, серед яких був і П. Крестоносцев, зга-
дує В. Максимов: «Між художниками були
тоді дві партії: одні були прихильниками
конкурсу за старими правилами, інші від-
стоювали вільний вибір сюжету для кон-
курсантів. Я був на боці вільного вибору,
але не заперечував і старих правил, як
на любителя. Крестоносцев, Пісков та
ін. висміювали старо-завітні завдання і
всіляко настроювали молодь залишати
Академію після закінчення аудиторних за-
нять». В. Мак симов також відмовився від
конкурсу в Академії, а поїздку за кордон
вважав шкідливою: «Який же з мене поці-
новувач іноземних міст, коли не бачив сво-
їх, а по поверненню, набравшись чужого
духу, мабуть, свого не зумієш зрозуміти й
оцінити» 14.
Тому ідея художньої Артілі І. Крамського
була, передусім, спробою створити но-
вий ідейно‑творчий центр прогресивно-
го мистецтва, близького простому на-
роду 15. У 1865 році членами артілі була
влаштована виставка картин на ярмарку
в Нижньому Новгороді. На ній експонува-
лося 150 робіт, серед яких була також кар-
тина П. Крестоносцева «Очікування». Ця
виставка була першою спробою організа-
ції пересувних експозицій, які згодом зігра-
ли визначну роль у діяльності Товариства
пере движників 16.
Досвід Артілі І. Крамського мав продов‑
ження в мистецькому середовищі Петер‑
бурга. У 1864 році П. Крес то носцев, який
був товаришем І. Крамського, за зразком
першої організував другу художню Артіль
для матеріальної підтримки академістів.
До її складу увійшли молоді художники
В. Максимов, О. Кисельов, О. Калмиков,
В. Бобров, М. Коше лєв, О. Дамберг, А. Шу‑
ригін. Члени цієї Артілі жили виробничою
комуною на квартирі у П. Кресто носцева і
мали спільну касу для взаємодопомоги.
Багато років по тому В. Максимов у
своїх автобіографічних нотатках, видруку-
ваних у журналі «Голосъ минувшаго» за
1913 рік, тепло й проникливо розповість
про творче життя і побут художників в ар-
тілі та її організатора П. Крестоносцева.
Вони разом читали літературу, ділилися
творчими задумами, несли з хвилюванням
на загальний суд картини, сперечалися з
актуальних питань мистецтва, суспільного
життя. Згадуючи свій перший день в артілі,
В. Максимов писав: «Петро Крестоносцев
облаштував квартиру для спільної робо-
ти й життя, за зразком художньої артілі,
що рік тому утворилася із 13 художників,
які вийшли з Академії. Я перевіз всі свої
речі на квартиру Крестоносцева, і позна-
йомився тут з Кошелєвим, Кисельовим, з
іншими його спільниками я був знайомий.
Мені показали мою умебльовану на кошти
Крестоносцева невелику кімнату, тут
уже були розставлені і речі»17.
Важливим моментом в діяльності артілі
було обов’язкове обговорення якості ви-
конаних робіт, оскільки в них була спіль-
на каса. Тому молоді художники завжди
з хвилюванням очікували – як колеги та
вимогливий до мистецької вартості тво-
рів наставник оцінять їхню працю. Так,
В. Максимов, повертаючись в Артіль після
першого пленеру, писав: «Чим ближче було
повернення до Петербурга, тим страш-
нішою ставала для мене зустріч із то-
варишами: Крестоносцевим, Кошелєвим,
Кисельовим, Бобровим. Що вони скажуть?
Чи викличе в них моя картина жалість до
трудящого селянства»18.
Він згадує, що друзі зустріли його добро‑
зичливо: «Відкрили ящик, (поставили)
кар тину на мольберт. Нарешті всі май-
же в один голос висловили мені похва-
лу, в щирості якої я сумнівався. Я бачив,
як серйозно вони розглядають картину.
Про недоліки ніхто не говорив, хоча всі
їх бачили, і перший я сам на них вказував.
Кисельов жартував наді мною благодуш-
но, а Крестоносцев по-братньому піклу-
вався про мене»19.
Улітку В. Максимов працював разом із
А. Шуригіним в його рідному селі. А своє
повернення до артілі описав так: «…члени
артілі прискіпливо розглядали та аналізу-
вали наші літні роботи. Мені моя карти-
на дуже не подобалася, оскільки, на мою
думку, була гірша від усіх, написаних рані-
ше. Але думка Крестоносцева взяла гору,
і я, погодившись із аргументами автори-
тетного керівника артілі, замовив раму,
щоб відправити її на постійну виставку
до Григоровича».
Члени артілі працювали злагоджено:
П. Крестоносцев малював портрети на за-
мовлення, переважно жіночі; О. Кисельов
тиражував невеликі пейзажі. В. Бобров
написав кілька портретів та цікаву компо-
зицію «Перше кохання». О. Дамберг малю-
вав портрети, найвдалішим серед яких був
«Царський портрет». М. Кошелєв захопле-
но працював над своїм майбутнім шедев-
ром «Офеня‑коробейник». Лише О. Кал‑
миков, не поспішаючи, працював над пор-
третом «Маленької кокетки».
Всю осінь В. Максимов працював над
картиною «Сім’я п’є чай», для якої позу-
вали сусіди – члени родини Горностаєвих.
Коли роботу було закінчено, він покликав
П. Крестоносцева для рецензування. Той
доброзичливо проаналізував усі її технічні
недоліки: звернув увагу на слабко вираже-
не світло від вогню і погано обставлений
задній план, а про сюжет не сказав ані сло-
ва. На запитання В. Максимова: «Сюжет
подобається?» – відповів: «Ну, який же сю-
жет, це просто етюд з натури» і розка-
зав усе, що про неї думав. Після внесення
доповнень картину передали на постійну
виставку до Д. Григоровича, де вона отри-
мала схвальні відгуки 20.
Інша картина, написана в цей час
В. Мак симовим – «Усічення голови Іоанна
Предтечі», – була виконана на замовлення
священика Антонія. Художник згадує, як під
час роботи над картиною «зайшов академік
Крестоносцев і розхвалив мою роботу, я
був радий, що зміг догодити такому вимог-
ливому художнику, скупому на пох вали».
У тісному творчому спілкуванні мистці
швидко набували професіоналізму. Певний
час справи в комуні йшли успішно, оскільки
картини добре продавалися. В. Максимов
згадував, що «в усіх – грошей купа, тож і
Новий 1886 рік артільники зустріли весе-
ло. Але ця радість була тимчасовою» 21.
З часом спільне проживання на кварти-
рі у П. Крестоносцева кількох художників зі
своїми родинами ставало все більш напру-
женим. У кімнаті М. Кошелєва та його моло-
дої дружини проживали ще дві рідні тітки, і
йому скоро на докучило працювати на всіх.
На утриманні В. Боброва були мати, се-
стра, брат і бабуся. Згодом він заявив коле-
гам, що грошей від розподілу не вистачає,
тож він змушений покинути артіль 22.
У цей час організатор першої Артілі
І. Крамський отримав масштабне замов-
лення (зображення Саваофа в куполі храму
Христа Спасителя в Москві) і за добру пла-
ту запропонував цю роботу М. Кошелєву,
який успішно виконав її. Відтак, отримую-
чи нові замовлення, повертатися до артілі
П. Крестоносцева він уже не хотів.
По році роботи в артілі ентузіазм моло-
дих художників помітно зменшився. І вже
ніхто з її членів не ставився так критично до
творчості своїх колег, як це було на початку.
Всі розуміли, що своєю працею вони, пере-
дусім, «заробляли на хліб». В. Максимов
дуже жалкував, що витрачав час на при-
низливе ремісництво: «Роздвоєння дійшло
до того, що у мене, так само, як і у двох
інших членів (Кошелєва і Боброва) виникло
питання про вихід з артілі» 23.
Артіль лише допомагала мистцям спіль-
но шукати роботу і була притулком для
проживання та спілкування, тож не могла
забезпечити необхідний рівень життя для
повноцінної творчості: «Одного разу прине-
сли із прання білизну Шуригіну і мені, – зга-
дує В. Максимов, – я так і ахнув: у нього не
було нічого цілого, чоботи він не віддавав
чистити, бо вони були без підошов… Я
таємно вирішив ділитися (з ним), що Бог
дасть, поки він матиме можливість про-
годуватися своїми роботами».
Проблема нестачі грошей впливала і на
особисте спілкування П. Крестоносцева
з дружиною, заповітною мрією якої було
розбагатіти. Тож майже щодня артільни-
ки були свідками сварок, коли Єлизавета
Степанівна відчитувала свого чоловіка за
невміння заробляти гроші. Але художник,
ІсторІЯ
32
який жив високими суспільними ідеалами,
у своїх діях керувався насамперед прин-
ципами моралі, навіть в умовах фінансо-
вої скрути. Прикладом таких непорозумінь
був епізод, описаний В. Максимовим, коли
П. Крестоносцев, отримавши у спадок
10 000 крб, половину віддав дружині. Вона
відразу ж розпочала давати знайомим гроші
в борг із високими відсотками та під заста-
ву коштовностей 24. Коли П. Крестоносцев
дізнався про це, він став доводити їй всю
ганебність цього заняття: «Ти, забула, що
ти моя дружина, я не дозволю тобі соро-
мити моє ім’я, я вимагаю, щоб ти з цьо-
го дня залишила своє прокляте заняття,
або я зроблю тобі вид на окрему кімнату,
а сам виїду подалі від сорому». На що вона
відповіла з погордою: «Дивись, ось я за пів-
року заробила 10 200 крб, а ти на свою по-
ловину скільки?…отримане прожив в ар-
тілі з приятелями, та інша дружина і не
те ще б зробила» 25.
Нерозуміння з боку дружини, постійні
нарікання ображали мистця, який повніс-
тю віддавався роботі. Починав він писати
чергову картину, а Єлизавета дорікала:
«Замовили тобі портрет, ти цілий мі-
сяць пишеш, уже він готовий, замовнику
подобається, треба його віддати і за інші
братися, а ти сидиш над ним та чогось
шукаєш».
Розлад у сім’ї Крестоносцевих посилю-
вався, тож академісти прагнули затримува-
тися в академії. А. Шуригін усамітнювався
у своїй кімнаті, а В. Максимов лише чекав,
щоб продати картину і мати гроші для пе-
реїзду на іншу квартиру. Нарешті настав
день, коли Єлизавета прямо заявила чо-
ловікові, що вона покине його «якщо вже
так неприємні йому її заняття, то він має
видати їй із її дітьми окрему посвідку на
проживання». Таку посвідку вона отрима-
ла. Незабаром і П. Крестоносцев виїхав із
цієї квартири до майстерні по вулиці Малій
Італійській у Санкт‑Петербурзі 26.
З жалем згадує В. Максимов кризовий
час, коли друзі зібралися для закриття
Артілі, розглянули рахунки і вирішили роз-
лучитися: «…про Шуригіна ніхто слова не
промовив. Коли я увійшов до себе в кім-
нату – побачив, що він плаче. …Шуригін
сприйняв розвал артілі дуже болісно. Він
свого часу повірив у довготривалість іс-
нування артілі, і тепер був залишений на-
призволяще, і змушений знову шукати за-
собів продовжувати навчання (в академії).
Я добре бачив, як мало звертали увагу на
його бідність всі мої товариші і обидві пані:
Крестоносцева і Отілія Кошелєва» 27.
Таким чином, життєві негаразди і творчі
проблеми, які накопичувалися в артільни-
ків, призвели до того, що 1866 року друга
Артіль розпалась.
Звісно, що від повного розпаду Артілі
найбільше втратив П. Крестоносцев. Від‑
дав ши свій капітал на організацію, він так
і не отримав належної компенсації про-
тягом короткого існування Артілі – ні ма-
теріальної, ні моральної. Тож, очевидно,
П. Крестоносцев пережив цю подію дуже
тяжко і сприйняв її як власну і непоправну
трагедію життя.
Щодо цього висловимо припущення, що
справжнє прізвище художника до цієї події
в його житті було Волгін. А Крестоносцевим
він став, очевидно, із власного бажання,
коли звинуватив себе в розвалі сім’ї і не-
вмінні зберегти Артіль. Тож, перегорнувши
попередню сторінку свого життя, він «поніс
свій хрест» (тепер як Крестоносцев) у гли-
бинку імперії, прагнучи реалізуватися на
новій для себе ниві – як художник‑педагог,
керуючись тією самою жертовною ідеєю
служіння мистецтву.
Повернувшись до Петербурга, П. Кресто‑
носцев мав безпосереднє відношення ще
до однієї громадської мистецької організа-
ції – Товариства виставок художніх творів.
Він брав участь у написанні його Статуту,
який передбачав право товариства на ор-
ганізацію пересувних і постійних виставок
та право на створення фонду для виділен-
ня коштів на потреби його членів 28.
У пояснювальній записці, підписа-
ній П. Крестоносцевим, П. Плешановим і
М. Ла верецьким, засновники об’єднання
запевняли керівництво Академії мистецтв
у тому, що вони мають намір бути в тісному
зв’язку з нею 29.
Товариство виставок художніх творів,
яким реально керував конференц‑секретар
Академії мистецтв П. Ісеєв, було створено
як альтернатива товариству передвижників
І. Крамського.
Водночас Академією було здійснено ряд
репресивних заходів щодо передвижників.
Їм заборонили розміщувати виставки в за-
лах академії. А членам Товариства виста-
вок було запропоновано брати участь лише
в його виставках і заборонено експонува-
тися на виставках передвижників. Цікаво,
що П. Крестоносцев, підтримуючи дружні
стосунки з багатьма колишніми членами
своєї артілі В. Бобровим, В. Максимовим,
О. Кисельовим, у жодній із виставок пе-
редвижників участі не брав. Проіснувавши
з 1874 до 1884 року, Товариство академіч-
них виставок розпалося 30.
Таким чином, після невдалих експери-
ментів з організацєю художньої артілі, а
згодом Товариства академічних виставок,
П. Крестоносцев зосереджується на ви-
кладацькій діяльності, працюючи вчите-
лем малювання в гімназіях і училищах
Херсона, Катеринослава, Ростова‑на‑Дону
та Єлисаветграда.
У другій половині ХІХ ст. розвиток капіта-
лізму зумовив нагальну потребу в технічній
освіті, що супроводжувалося відкриттям
гімназій і реальних училищ в багатьох пові-
тових містах України, у яких обов’язковими
предметами були уроки малювання та
креслення. Розвитку початкової мистецької
освіти сприяла активна творча діяльність
художників‑педагогів того часу, серед яких
помітною була постать П. Крестоносцева.
У Державному архіві Кіровоградської
області (ДАКО) нами виявлено «Атестат
указу його Імператорської Величності Ім‑
ператора Олександра Олександровича»,
виданий П. Крестоносцеву, у якому за-
свідчено факти його трудової діяльності
та нагороди. Атестат засвідчує, що його
пред’явник – колишній викладач малюван-
ня Єлисаветградського земського реаль-
ного училища, академік, статський радник
П. Крестоносцев, православний, походить
із міщан, був одружений на Єлизаветі
Степанівні, православній, має двох дітей:
дочку Зінаїду (нар. 18 червня 1863 р.) і
сина Костянтина (нар. 9 вересня 1865 р.) 31.
Також зазначено посади, на яких він пра-
цював у період, коли залишив Петербург і
до прибуття в Єлисаветград.
П. Крестоносцев майже щороку зміню‑
вав місце роботи, очевидно, шукаючи
колег‑однодумців та можливості втілення
своїх ідей чи проектів. В атестаті зазна-
чено, що 23 серпня 1866 року художника
призначено вчителем малювання і крес-
лення Херсонської гімназії, а з 1 березня
1867 року переведено до пансіону при цій
гімназії. За власним бажанням його було
звільнено 16 травня 1867 року, а 4 верес-
ня 1867 – призначено викладачем малю-
вання в Херсонську чоловічу гімназію.
2 січня 1869 року П. Крестоносцева пере-
ведено на посаду вчителя малювання в
Катеринославську гімназію, а 4 вересня
1870 року – звільнено зі служби.
30 грудня 1874 року П. Крестоносцева
призначено вчителем малювання в Петров‑
ське реальне училище (Ростов‑на‑Дону),
а 15 березня 1876 року – за власним ба-
жанням звільнено. 21 вересня 1877 року
він був переведений учителем креслення
і малювання в Херсонське реальне учили-
ще, проте й тут працював лише один рік.
Через вісім років після того, як залишив
Катеринослав, 1870 року він знову повер-
тається до цього міста. 7 червня 1878 року
його призначино викладачем малювання в
жіночій гімназії 32.
На художньо‑педагогічній ниві в Кате‑
ринославі П. Крестоносцев не був першо-
проходцем. На Катеринославщині працюва-
ли кілька талановитих художників‑педагогів,
які мали академічну освіту. Серед них
В. Нерятін, Ф. Рєпнін‑Фомін, М. Королькевич,
І. Гродницький. У Катеринославській гімна-
зії разом із П. Крестоносцевим викладачем
малювання працював його давній приятель
по академії, учень мозаїчного відділення
П. Окулов 33.
Виявлені в архіві телеграми, відправле-
ні П. Крестоносцевим до Єлисаветграда,
свідчать, що після Катеринослава він знову
повернувся в Ростов‑на‑Дону, де працює
викладачем малювання в Петровському
реальному училищі. Очевидно, саме тут
він організував Рисувальну школу, яка
стала першим його педагогічним експери-
ментом та предтечею Єлисаветградських
Вечірніх рисувальних класів. Про його ро‑
ІрИна боса. художнИк-педагог…
33
який жив високими суспільними ідеалами,
у своїх діях керувався насамперед прин-
ципами моралі, навіть в умовах фінансо-
вої скрути. Прикладом таких непорозумінь
був епізод, описаний В. Максимовим, коли
П. Крестоносцев, отримавши у спадок
10 000 крб, половину віддав дружині. Вона
відразу ж розпочала давати знайомим гроші
в борг із високими відсотками та під заста-
ву коштовностей 24. Коли П. Крестоносцев
дізнався про це, він став доводити їй всю
ганебність цього заняття: «Ти, забула, що
ти моя дружина, я не дозволю тобі соро-
мити моє ім’я, я вимагаю, щоб ти з цьо-
го дня залишила своє прокляте заняття,
або я зроблю тобі вид на окрему кімнату,
а сам виїду подалі від сорому». На що вона
відповіла з погордою: «Дивись, ось я за пів-
року заробила 10 200 крб, а ти на свою по-
ловину скільки?…отримане прожив в ар-
тілі з приятелями, та інша дружина і не
те ще б зробила» 25.
Нерозуміння з боку дружини, постійні
нарікання ображали мистця, який повніс-
тю віддавався роботі. Починав він писати
чергову картину, а Єлизавета дорікала:
«Замовили тобі портрет, ти цілий мі-
сяць пишеш, уже він готовий, замовнику
подобається, треба його віддати і за інші
братися, а ти сидиш над ним та чогось
шукаєш».
Розлад у сім’ї Крестоносцевих посилю-
вався, тож академісти прагнули затримува-
тися в академії. А. Шуригін усамітнювався
у своїй кімнаті, а В. Максимов лише чекав,
щоб продати картину і мати гроші для пе-
реїзду на іншу квартиру. Нарешті настав
день, коли Єлизавета прямо заявила чо-
ловікові, що вона покине його «якщо вже
так неприємні йому її заняття, то він має
видати їй із її дітьми окрему посвідку на
проживання». Таку посвідку вона отрима-
ла. Незабаром і П. Крестоносцев виїхав із
цієї квартири до майстерні по вулиці Малій
Італійській у Санкт‑Петербурзі 26.
З жалем згадує В. Максимов кризовий
час, коли друзі зібралися для закриття
Артілі, розглянули рахунки і вирішили роз-
лучитися: «…про Шуригіна ніхто слова не
промовив. Коли я увійшов до себе в кім-
нату – побачив, що він плаче. …Шуригін
сприйняв розвал артілі дуже болісно. Він
свого часу повірив у довготривалість іс-
нування артілі, і тепер був залишений на-
призволяще, і змушений знову шукати за-
собів продовжувати навчання (в академії).
Я добре бачив, як мало звертали увагу на
його бідність всі мої товариші і обидві пані:
Крестоносцева і Отілія Кошелєва» 27.
Таким чином, життєві негаразди і творчі
проблеми, які накопичувалися в артільни-
ків, призвели до того, що 1866 року друга
Артіль розпалась.
Звісно, що від повного розпаду Артілі
найбільше втратив П. Крестоносцев. Від‑
дав ши свій капітал на організацію, він так
і не отримав належної компенсації про-
тягом короткого існування Артілі – ні ма-
теріальної, ні моральної. Тож, очевидно,
П. Крестоносцев пережив цю подію дуже
тяжко і сприйняв її як власну і непоправну
трагедію життя.
Щодо цього висловимо припущення, що
справжнє прізвище художника до цієї події
в його житті було Волгін. А Крестоносцевим
він став, очевидно, із власного бажання,
коли звинуватив себе в розвалі сім’ї і не-
вмінні зберегти Артіль. Тож, перегорнувши
попередню сторінку свого життя, він «поніс
свій хрест» (тепер як Крестоносцев) у гли-
бинку імперії, прагнучи реалізуватися на
новій для себе ниві – як художник‑педагог,
керуючись тією самою жертовною ідеєю
служіння мистецтву.
Повернувшись до Петербурга, П. Кресто‑
носцев мав безпосереднє відношення ще
до однієї громадської мистецької організа-
ції – Товариства виставок художніх творів.
Він брав участь у написанні його Статуту,
який передбачав право товариства на ор-
ганізацію пересувних і постійних виставок
та право на створення фонду для виділен-
ня коштів на потреби його членів 28.
У пояснювальній записці, підписа-
ній П. Крестоносцевим, П. Плешановим і
М. Ла верецьким, засновники об’єднання
запевняли керівництво Академії мистецтв
у тому, що вони мають намір бути в тісному
зв’язку з нею 29.
Товариство виставок художніх творів,
яким реально керував конференц‑секретар
Академії мистецтв П. Ісеєв, було створено
як альтернатива товариству передвижників
І. Крамського.
Водночас Академією було здійснено ряд
репресивних заходів щодо передвижників.
Їм заборонили розміщувати виставки в за-
лах академії. А членам Товариства виста-
вок було запропоновано брати участь лише
в його виставках і заборонено експонува-
тися на виставках передвижників. Цікаво,
що П. Крестоносцев, підтримуючи дружні
стосунки з багатьма колишніми членами
своєї артілі В. Бобровим, В. Максимовим,
О. Кисельовим, у жодній із виставок пе-
редвижників участі не брав. Проіснувавши
з 1874 до 1884 року, Товариство академіч-
них виставок розпалося 30.
Таким чином, після невдалих експери-
ментів з організацєю художньої артілі, а
згодом Товариства академічних виставок,
П. Крестоносцев зосереджується на ви-
кладацькій діяльності, працюючи вчите-
лем малювання в гімназіях і училищах
Херсона, Катеринослава, Ростова‑на‑Дону
та Єлисаветграда.
У другій половині ХІХ ст. розвиток капіта-
лізму зумовив нагальну потребу в технічній
освіті, що супроводжувалося відкриттям
гімназій і реальних училищ в багатьох пові-
тових містах України, у яких обов’язковими
предметами були уроки малювання та
креслення. Розвитку початкової мистецької
освіти сприяла активна творча діяльність
художників‑педагогів того часу, серед яких
помітною була постать П. Крестоносцева.
У Державному архіві Кіровоградської
області (ДАКО) нами виявлено «Атестат
указу його Імператорської Величності Ім‑
ператора Олександра Олександровича»,
виданий П. Крестоносцеву, у якому за-
свідчено факти його трудової діяльності
та нагороди. Атестат засвідчує, що його
пред’явник – колишній викладач малюван-
ня Єлисаветградського земського реаль-
ного училища, академік, статський радник
П. Крестоносцев, православний, походить
із міщан, був одружений на Єлизаветі
Степанівні, православній, має двох дітей:
дочку Зінаїду (нар. 18 червня 1863 р.) і
сина Костянтина (нар. 9 вересня 1865 р.) 31.
Також зазначено посади, на яких він пра-
цював у період, коли залишив Петербург і
до прибуття в Єлисаветград.
П. Крестоносцев майже щороку зміню‑
вав місце роботи, очевидно, шукаючи
колег‑однодумців та можливості втілення
своїх ідей чи проектів. В атестаті зазна-
чено, що 23 серпня 1866 року художника
призначено вчителем малювання і крес-
лення Херсонської гімназії, а з 1 березня
1867 року переведено до пансіону при цій
гімназії. За власним бажанням його було
звільнено 16 травня 1867 року, а 4 верес-
ня 1867 – призначено викладачем малю-
вання в Херсонську чоловічу гімназію.
2 січня 1869 року П. Крестоносцева пере-
ведено на посаду вчителя малювання в
Катеринославську гімназію, а 4 вересня
1870 року – звільнено зі служби.
30 грудня 1874 року П. Крестоносцева
призначено вчителем малювання в Петров‑
ське реальне училище (Ростов‑на‑Дону),
а 15 березня 1876 року – за власним ба-
жанням звільнено. 21 вересня 1877 року
він був переведений учителем креслення
і малювання в Херсонське реальне учили-
ще, проте й тут працював лише один рік.
Через вісім років після того, як залишив
Катеринослав, 1870 року він знову повер-
тається до цього міста. 7 червня 1878 року
його призначино викладачем малювання в
жіночій гімназії 32.
На художньо‑педагогічній ниві в Кате‑
ринославі П. Крестоносцев не був першо-
проходцем. На Катеринославщині працюва-
ли кілька талановитих художників‑педагогів,
які мали академічну освіту. Серед них
В. Нерятін, Ф. Рєпнін‑Фомін, М. Королькевич,
І. Гродницький. У Катеринославській гімна-
зії разом із П. Крестоносцевим викладачем
малювання працював його давній приятель
по академії, учень мозаїчного відділення
П. Окулов 33.
Виявлені в архіві телеграми, відправле-
ні П. Крестоносцевим до Єлисаветграда,
свідчать, що після Катеринослава він знову
повернувся в Ростов‑на‑Дону, де працює
викладачем малювання в Петровському
реальному училищі. Очевидно, саме тут
він організував Рисувальну школу, яка
стала першим його педагогічним експери-
ментом та предтечею Єлисаветградських
Вечірніх рисувальних класів. Про його ро‑
ІсторІЯ
34
боту в цій рисувальній школі ми дізнаємо-
ся лише з коротких телеграм, відправлених
ним з Ростова‑на‑Дону в Єлисаветград:
«…Вишліть підйомні необхідно ліквідувати
Школу» 34. «Вишліть хоча половину дуже
треба я повинен вернути гроші учням
Рисувальної школи своїх не вистачає» 35.
Телеграми засвідчують, що там він мав
багато художніх замовлень. Імовірно, що
це були замовні портрети: «Прагну відмо-
витися від кількох робіт від грошей буду
телеграфувати» 36. «Поспішаю закінчити
роботи як закінчу приїду назовсім Згоден
мої умови виконані» 37.
Збереглася чернетка листа‑запрошення
директора Єлисаветградського земсько-
го реального училища М. Завадського до
Петра Крестоносцева, де він зазначає умо-
ви праці в училищі: «Ви отримаєте одно-
разово і без повернення 300 рублів. Ви візь-
мете мінімум 12 ур. малювання. Плата
за уроки – 112 р.50 коп., тобто за годину
75 руб. Для занять з малювання вам нада-
ється кімната, яка за розмірами і освіт-
ленням відповідає своєму призначенню» 38.
М. Завадський розкриває свої плани
щодо розподілу уроків малювання по кла-
сах в училищі: «У наступному році по ма-
люванню буде такий розподіл годин по
класам в тиждень: 1-й клас – 4 уроки, 2-й
клас – 6 уроків, 3-й клас –3 уроки (тим хто
вивчає 2 мови), і 7 уроків (для тих, хто не
вивчає), 4-й клас – 3 уроки, 5-й і 6-й кла-
си – по 2 уроки. В 7-му класі – 1 урок. Я не
враховую уроків креслення».
Запропоновані умови праці задовольни-
ли П. Крестоносцева, про що він сповіщає
в телеграмі М. Завадському: «Запрошення
Ваше приймаю з вдячністю умови терміно-
во повідомлю поштою» 39. «Уроків не мен-
ше вісімнадцять годин “чистописання”»40.
М. Завадський поділяв погляди П. Кре‑
с то носцева щодо ролі вчителя в системі
того часної освіти, вважав, що справжнім
учителем може вважатися лише той, хто
сам безупинно навчається і творить.
У 1879 році П. Крестоносцев переїз дить
до Єлисаветграда, де працює в жіночій
гімназії, а через деякий час і в чоловічій.
6 вересня 1879 року його зараховано на
посаду вчителя малювання Єлисавет‑
градського земського реального училища.
За його ініціативи при училищі 1880 року
було організовано Вечірні рисувальні кла-
си, якими П. Крестоносцев керував до 1892
року. 1 жовтня 1884 року в Єлисаветграді
було організовано Товариство шануваль-
ників красних мистецтв, яке влаштовувало
благодійні вечори з метою надання матері-
альної допомоги найбіднішим випускникам
Вечірніх рисувальних класів, що вступили
до Імператорської академії мистецтв.
У заяві до Херсонських губернських
земських зборів від 23 жовтня 1884 року
П. Крестоносцев пояснював, які освітньо‑
педагогічні завдання він ставив перед со-
бою, організовуючи громадську рисувальну
школу: «Вечірні наші класи, маючи при-
ладдя, рівнозначне двом класам Академії
мистецтв, естетично виховуючи учнів,
виконують свою духовну місію, місію ж
економічну виконуватимуть тоді, коли
розвинуться до школи прикладних мис-
тецтв. А школа формуватиме майстрів,
які зможуть стати на чолі багатьох галу-
зей мануфактурної та ремісничої промис-
ловості. Відкриття такої школи згідно з
потребами місцевості змінить на краще
економічний стан всього краю» 41.
Працюючи художником‑педагогом в гім-
назіях та реальних училищах, П. Кресто‑
носцев удосконалював власну методику,
прагнув вносити корисні зміни в загальну
систему викладання мистецьких дисци-
плін. Зокрема, поряд із копіюванням таб‑
лиць і малюнків‑оригіналів, як це широко
практикувалося в інших закладах, зна-
чну увагу надавав малюванню предметів
з натури і роботі на пленері, влаштовував
звітні виставки і конкурси учнівських робіт
тощо. При цьому обов’язковою складовою
його педагогічної методики було виконання
учнями домашніх завдань.
Педагогічні пошуки художника було помі-
чено й відповідно відзначено. Атестат, вида-
ний П. Крестоносцеву, підтверджує, що він
багато разів отримував подяки та нагороди
від керівництва навчальних закладів, у яких
працював. Зокрема, 19 березня 1876 року
він отримав подяку від Міністра народної
просвіти за успіхи у викладанні малювання,
у 1881 році за старанну службу удостоєний
ІрИна боса. художнИк-педагог…
35
медалі Св. Станіслава, а 2 січня 1882 року
нагороджений орденом Св. Станіслава всіх
3‑х ступенів. 8 травня 1882 року отримав
подяку Єлисаветградських земських збо-
рів за розповсюдження художніх знань.
П. Крестоносцев отримав звання урядо-
вого секретаря, 31 травня 1882 року – чин
колезького асесора. Указом сенату від
18 травня 1887 року переведений за ви-
слугу у надвірні радники. Указом сенату
від 27 вересня 1888 року за № 122 пере-
ведений за вислугу років у колезькі радни-
ки. Указом урядового сенату від 10 січня
1890 року переведений за вислугу в стат-
ські радники. Попечителем Одеського нав‑
чального округу 11 серпня 1892 року звіль-
нений у відставку за власним бажанням з
15 серпня 1892 року 9 травня 1893 року
йому призначено пенсію за 17‑річну педа-
гогічну службу в розмірі 400 крб 42.
Що ж до мистецької спадщини П. Кресто‑
носцева, то для широкого загалу і науков-
ців, як уже було зазначено, вона невідома.
В. Рубан пише, що «чи викладацька ді-
яльність забирала багато часу, чи твори
розпорошені по приватних збірках загуби-
лися у плині часу» 43.
У 1873 р. за досягнення в портретному
живопису та портрети графині Канкрін і
пані Вільсон він отримав звання академіка
портретного живопису.
За час перебування в Єлисаветграді
П. Крестоносцев виконав багато портре-
тів своїх сучасників, чиновників, колег
по роботі, учнів, а також ікон. Міський го-
лова О. Пашутін у «Історичному нарисі
м. Єлисаветграда», виданому в 1897 році,
повідомляє, що міська влада, готуючись
до приїзду імператора Олександра III з
родиною на військові маневри 1888 року,
які мали відбутися під Новою Прагою,
доручила П. Крестоносцеву прикрасити
місто декораціями та «емблематичним
живо писом».
На замовлення Єлисаветградської гім‑
назії художник написав ікону Св. князя Олек‑
сандра Невського в пам’ять про відвідини
імператора. Зі звіту училища за 1879/1880
навчальний рік дізнаємося, що він написав
портрет попечителя Одеського навчально-
го округу Х. Сольського для Одеського ко-
мерційного училища 44.
У звіті про стан рисувальних класів за
1889/1890 рік П. Крестоносцев зазначає:
«Мною у вільний від занять час були вико-
нані такі твори: 1) портрет з фотографії
її імператорської Величності Імператриці
Марії Федорівни в дар гімназії в пам’ять
відвідин її Величності 2) портрет з натури
п. Когон у вигляді Юдифі; 3) портрет з на-
тури 7-річного сина М. Маркова; 4) портрет
І. Кошиця; 5) портрет Е. Поливанової» 45.
1890 року П. Крестоносцев написав пор-
трети М. Маркова, Г. Когон, П. Юрокі та
Е. Флігеля. З описів портретів можна зро-
бити висновок, що переважна більшість з
них – це світські портрети чиновників різних
рангів, а також парадні зображення чле-
нів царської сім’ї, створені за світлинами.
Відомо також, що він безкоштовно виконав
портрет імператриці Марії Федорівни, за
який 24 жовтня 1890 року отримав подя-
ку від попечителя Одеського навчального
округу Х. Сольського.
У Єлисаветграді мали попит також ікони,
створені П. Крестоносцевим. Педагогічна
рада Єлисаветградської гімназії за написан-
ня ікони князя Олександра Невського висло-
вила подяку художнику і подарувала фото
членів педагогічної ради гімназії з дарчими
підписами всіх осіб, зображених на ній.
Довідкова книга «Весь Єлисаветград»
засвідчує, що П. Крестоносцев був старо-
стою церкви св. Василія Парійського при
духовному училищі. Він написав і портрет
протоієрея Георгія Попруженка – діда ре-
лігійного філософа Георгія Флоровського.
Завдяки спогадам Клавдії Флоровської
відо мо, що її батько Василь Флоровський
товаришував з П. Крестоносцевим і часто
запрошував його до себе в гості. К. Флоров‑
ська згадує, що: «У нас був його (мого діда
Г. Попруженка) чудовий великий портрет
роботи нещасного, талановитого ху-
дожника Крестоносцева. Здається, піс-
ля нашого від’їзду з Одеси цей портрет
потрапив у музей Товариства історії
і старовини...». Далі запис у щоденни-
ку уточнював, що «портрет опинився у
брата Васі, висів на стіні, але при пере-
їзді на нову квартиру його вдова Люся
скрутила в трубку і прислала мені до
Москви, він абсолютно поламався і, зда-
ється, загинув. Ні, його реставрували» 46.
ІсторІЯ
36
К. Флоровська згадує, що її батько кош‑
том купця В. Кущини 1884 року збудував
при духовному училищі дерев’яну церк-
ву св. Василя Парійського, яку розписав
П. Крестоносцев: «іконостас та ікони бу-
ли написані Крестоносцевим, про якого
я вже згадувала…. На задній стіні церк-
ви, над стійкою для продажу свічок, ли-
цем до вівтаря висів ним же написаний
по пам’яті портрет Олександра ІII, дуже
хороший (він бачив його під час приїзду в
Єлисаветград). Розповідали, що виникло
питання, чи можна розмістити його в
церкві (адже цар не ікона). – і архієрей до-
зволив повісити. Портрет був чудовий».
Але церква проіснувала недовго, оскільки
пожежа, що виникла в ній, знищила май-
же все: «…в церкві спалахнула пожежа,
яку скоро загасили, але від неї жорсто-
ко постраждали ікони, написані з такою
любов’ю Крестоносцевим. Він дуже пере-
ймався цим нещастям і намагався відно-
вити розпис, але ушкодження були непо-
правними. Він був у відчаї і намагався рес-
таврувати те, що було можливо…» 47.
Наприкінці спогадів К. Флоровська від-
значає, що «він іще приходив до нас, роз-
мовляв з батьком, якого глибоко поважав.
Просиджував до пізньої ночі, все говорив,
говорив… Потім якось перестав приходи-
ти, щез із дому і пропав безвісти» 48.
Єдиний твір, що зберігся, і, на думку міс-
цевого дослідника В. Боська, може належа-
ти пензлю П. Крестоносцева, експонується
в Кіровоградському обласному художньо-
му музеї. Це парний портрет подружжя
заможних єлисаветградських купців і бла-
годійників – Євдокії та Дем’яна Купченків.
Авторський підпис відсутній (іл. 2), проте
на час написання портрета в місті не було
іншого художника‑портретиста такого рівня
з академічною виучкою. На картині облич-
чя, фактура тканини вбрання та тло пере-
дані художником досконало, проте кисті рук
та пальці на портреті Д. Купченка мають
анато мічні похибки.
Віднайдений «Послужний список Куп‑
ченка» дозволяє датувати портрети з абсо-
лютною точністю: «Елисаветградський 2-ї
гільдії купець Дем’ян Іванович Купченко,
православний, 1835 року народження. Із
корінних купців. Закінчив 3-х класне пові-
тове училище. За побудову власним ко-
штом Знам’янської церковно-приходської
школи в Єлисаветграді Височайше наго-
роджений 23 травня 1892 року золотою
медаллю “За усердие” для носіння на шиї
на Станіславській стрічці». На портреті
художник зобразив 58‑річного Д. Купченка
саме з цією нагородою, тож і виконаний
портрет у 1892–1893 роках. Можливо, що
портрети Дем’яна та Євдокії Купченків є
останніми творами П. Крестоносцева, ство-
реними в Єлисаветграді, і поки що єдини-
ми вцілілими з його втраченої живописної
спадщини.
У Єлисаветграді художник прожив май-
же 13 років, після чого за станом здоров’я
пішов у відставку. Архівні документи засвід-
чують, що в нього загострилися кілька хво-
роб. У свідоцтві виданому йому 12 травня
1887 року зазначено, що він «страждає
дуже важкою екземою ніг (Exzema bullosa),
яка заважає йому ходити. Для лікуван-
ня Петро Олександрович потребує дов-
готривалої відпустки, протягом всього
літа. Лікарі дійшли висновку, що його хво-
роби є важкими і невиліковними» 49. При
цьому він мав хворе серце і страждав від
серйозної недуги печінки.
У 1892 році П. Крестоносцев написав
своє перше прохання щодо звільнення його
з училища за станом здоров’я: «З причини
дуже розладнаного здоров’я, пропрацював-
ши на посаді викладача більше двадцяти
років, прошу звільнити мене з 15 серпня
1892 року з пансіоном за скороченим тер-
міном» 50, але ще деякий час продовжував
працювати.
Подальша доля художника довгий час
була невідомою. Але нещодавно в архі-
ві виявлено лист Міністерства народної
просвіти Одеського навчального округу в
Саратовське міське поліцейське управлін-
ня, у якому перелічені відправлені доку-
менти П. Крестоносцева, «який проживає в
Саратові на Панкратіївській вулиці в бу-
динку п. Воротинської № 8 » 51.
В архіві віднайдено лист художника із
Саратова, датований 9 вересням 1893 року
Це останній лист‑прохання П. Крестонос‑
цева в Єлисаветград, у якому він дякує
Правлінню реального училища за грошову
винагороду в розмірі 500 крб, яку отримав
за свою працю у Вечірніх рисувальних кла-
сах і знову просить матеріальної підтримки:
«…не надаю знову аргументів, на які я спи-
раюсь пишучи це прохання, тому що вони
залишаються тими-ж… Правлінню добре
відома ефективність чи неефективність
моєї минулої праці, а також і кількість
учнів, які отримали вищу художню освіту
після вечірніх рисувальних класів»52.
За успішну організацію діяльності Вечір-
ніх рисувальних класів та тривалу педаго-
гічну службу Комітет міністрів призначив
йому підвищену пенсію, про що листом
від 11 червня 1893 року було сповіщено
керівництво училища: «…згідно прохання
Статському раднику П. Крестоносцеву
(призначити) підвищену пенсію по 400 крб
в рік, тобто в розмірі окладу посади вчи-
теля малювання»53. У зверненні до членів
педагогічної ради училища 7 грудня 1906 р.
П. Крестоносцев писав: «У стінах вашого
училища я служив не земству і дворян-
ству. Я служив вірою і правдою молодим
людям, і користь моя вам відома…».
Останні місяці життя художник про-
вів у м. Рославль Смоленської губернії в
сім’ї Н. Жа ковського. Враховуючи заслуги
П. Крес то носцева перед училищем, у якому
він працював 13 років з 1 серпня 1879 року
по 15 серпня 1892 року, його поховали ко-
штом Єлисаветград ського реального учили-
ща 20 травня 1907 року.
Отже, незважаючи на те, що сам
П. Крестоносцев як художник, за слова-
ми В. Максимова «так і не зміг вибитись
на широку дорогу мистецтва», його гро-
мадська діяльність була досить помітною
і вагомою в мистецькому житті ХІХ ст. Як
організатор Другої художньої Артілі він
матеріально і морально підтримував мо-
лодих художників, які згодом стали про-
відниками нових демократичних реаліс-
тичних тенденцій у мистецтві. Працюючи
педагогом, він був новатором, адже праг-
нув вносити корисні зміни в загальну сис-
тему викладання мистецьких дисциплін
та утверджував художні цінності в середо‑
вищі ремісничої молоді. Засновані ним
Вечірні рисувальні класи стали для бага-
тьох основою їх зацікавлень мистецтвом
та поштовхом до подальшої творчості.
І хоча на заняттях домінувала академічна
традиція, нові художні віяння простежують-
ся у творах його кращих учнів, які, отри-
мавши освіту, яскраво проявили себе на
ниві мистецтва. Саме в його рисувальній
школі початкову художню освіту отримали
близько чотирьох тисяч чоловік, і серед
них такі відомі живописці як О. Осмьоркін,
П. Покаржевський, О. Фойницький, графі ки
А. Нюренберг, І. Рибак, Г. Бострем, іконо ‑
писець П. Запорожченко, архітектори
О. Вей зен, Є. Гружевський О. Ставровський,
Я. Паученко та ін.
1 Леонов А. В. М. Максимов. Жизнь и творчество.
1844–1911 / А. И. Леонов; ред. М. В. Алпатов. – М.:
Искусство, 1951. – 345 с.
2 Замошкин А. И. В. М. Максимов / А. И. Замошкин;
ред. Г. В. Жидков. – М.: ГТГ, 1950. – 34 с.
3 Лазуко А. К. Василий Максимов. 1844–1911 /
А. К. Лазуко. – Л.: Художник РСФСР, 1982. – 34 с.
4 Рогинская Ф. С. Товарищество передвижных
худо жественных выставок: исторические очерки /
Ф. С. Рогинская; ред. Н. А. Езерская – М.: Искусство,
1989. – 430 с.
5 Рубан В. В. Український портретний живопис дру-
гої половини XІХ – початку ХХ століття / В. В. Ру бан;
ред. Д. Степовик. – К.: Наукова думка, 1986. – 222 с.
6 Дніпропетровський художній музей російського
і українського мистецтва / ред. В. А. Малишко. – К.,
1967. – С. 46.
7 Максимов В. М. Автобиографические записки /
В. М. Максимов // Голосъ минувшаго. – 1913. – № 4. –
С. 169–198.
8 Переписка И. Н. Крамского с художниками / ред.
С. Н. Гольдштейн. – М.: Искусство, 1954. – 588 с.
9 Центральний державний історичний архів (ЦДІА)
України. – Ф. 2045. – Оп. 1. – Спр. 21. Потебня А. А.
П. Ивачов – о пребывании выс тав ки в Елисаветграде,
Киеве, Одессе, о продаже картин. – Арк. 7.
10 Дніпропетровський художній музей російського
і українського мистецтва / ред. В. А. Малишко. – К.,
1967. – С. 46.
11 Кондаков С. Н. Юбилейный справочник император-
ской академии художеств. – Т. 1. – С.Пб., 1914. – С. 102.
12 Державний архів Кіровоградської області (ДАКО). –
Ф. 60. – Оп. 1. – Спр. 25. Рассчетная книга ссудо‑
сберегательной кассы слу жащих училища. – Арк. 5.
13 Рогинская Ф. С. Товарищество передвижных худо‑
жественных выставок: исторические очерки. – С. 9.
14 Максимов В. М. Автобиографические записки /
В. М. Максимов // Голосъ минувшаго. – 1913. – № 4. –
С. 189.
15 Рогинская Ф. С. Товарищество передвижных худо‑
жественных выставок: исторические очерки. – С. 37.
16 Там само. – С. 171.
ІрИна боса. художнИк-педагог…
37
К. Флоровська згадує, що її батько кош‑
том купця В. Кущини 1884 року збудував
при духовному училищі дерев’яну церк-
ву св. Василя Парійського, яку розписав
П. Крестоносцев: «іконостас та ікони бу-
ли написані Крестоносцевим, про якого
я вже згадувала…. На задній стіні церк-
ви, над стійкою для продажу свічок, ли-
цем до вівтаря висів ним же написаний
по пам’яті портрет Олександра ІII, дуже
хороший (він бачив його під час приїзду в
Єлисаветград). Розповідали, що виникло
питання, чи можна розмістити його в
церкві (адже цар не ікона). – і архієрей до-
зволив повісити. Портрет був чудовий».
Але церква проіснувала недовго, оскільки
пожежа, що виникла в ній, знищила май-
же все: «…в церкві спалахнула пожежа,
яку скоро загасили, але від неї жорсто-
ко постраждали ікони, написані з такою
любов’ю Крестоносцевим. Він дуже пере-
ймався цим нещастям і намагався відно-
вити розпис, але ушкодження були непо-
правними. Він був у відчаї і намагався рес-
таврувати те, що було можливо…» 47.
Наприкінці спогадів К. Флоровська від-
значає, що «він іще приходив до нас, роз-
мовляв з батьком, якого глибоко поважав.
Просиджував до пізньої ночі, все говорив,
говорив… Потім якось перестав приходи-
ти, щез із дому і пропав безвісти» 48.
Єдиний твір, що зберігся, і, на думку міс-
цевого дослідника В. Боська, може належа-
ти пензлю П. Крестоносцева, експонується
в Кіровоградському обласному художньо-
му музеї. Це парний портрет подружжя
заможних єлисаветградських купців і бла-
годійників – Євдокії та Дем’яна Купченків.
Авторський підпис відсутній (іл. 2), проте
на час написання портрета в місті не було
іншого художника‑портретиста такого рівня
з академічною виучкою. На картині облич-
чя, фактура тканини вбрання та тло пере-
дані художником досконало, проте кисті рук
та пальці на портреті Д. Купченка мають
анато мічні похибки.
Віднайдений «Послужний список Куп‑
ченка» дозволяє датувати портрети з абсо-
лютною точністю: «Елисаветградський 2-ї
гільдії купець Дем’ян Іванович Купченко,
православний, 1835 року народження. Із
корінних купців. Закінчив 3-х класне пові-
тове училище. За побудову власним ко-
штом Знам’янської церковно-приходської
школи в Єлисаветграді Височайше наго-
роджений 23 травня 1892 року золотою
медаллю “За усердие” для носіння на шиї
на Станіславській стрічці». На портреті
художник зобразив 58‑річного Д. Купченка
саме з цією нагородою, тож і виконаний
портрет у 1892–1893 роках. Можливо, що
портрети Дем’яна та Євдокії Купченків є
останніми творами П. Крестоносцева, ство-
реними в Єлисаветграді, і поки що єдини-
ми вцілілими з його втраченої живописної
спадщини.
У Єлисаветграді художник прожив май-
же 13 років, після чого за станом здоров’я
пішов у відставку. Архівні документи засвід-
чують, що в нього загострилися кілька хво-
роб. У свідоцтві виданому йому 12 травня
1887 року зазначено, що він «страждає
дуже важкою екземою ніг (Exzema bullosa),
яка заважає йому ходити. Для лікуван-
ня Петро Олександрович потребує дов-
готривалої відпустки, протягом всього
літа. Лікарі дійшли висновку, що його хво-
роби є важкими і невиліковними» 49. При
цьому він мав хворе серце і страждав від
серйозної недуги печінки.
У 1892 році П. Крестоносцев написав
своє перше прохання щодо звільнення його
з училища за станом здоров’я: «З причини
дуже розладнаного здоров’я, пропрацював-
ши на посаді викладача більше двадцяти
років, прошу звільнити мене з 15 серпня
1892 року з пансіоном за скороченим тер-
міном» 50, але ще деякий час продовжував
працювати.
Подальша доля художника довгий час
була невідомою. Але нещодавно в архі-
ві виявлено лист Міністерства народної
просвіти Одеського навчального округу в
Саратовське міське поліцейське управлін-
ня, у якому перелічені відправлені доку-
менти П. Крестоносцева, «який проживає в
Саратові на Панкратіївській вулиці в бу-
динку п. Воротинської № 8 » 51.
В архіві віднайдено лист художника із
Саратова, датований 9 вересням 1893 року
Це останній лист‑прохання П. Крестонос‑
цева в Єлисаветград, у якому він дякує
Правлінню реального училища за грошову
винагороду в розмірі 500 крб, яку отримав
за свою працю у Вечірніх рисувальних кла-
сах і знову просить матеріальної підтримки:
«…не надаю знову аргументів, на які я спи-
раюсь пишучи це прохання, тому що вони
залишаються тими-ж… Правлінню добре
відома ефективність чи неефективність
моєї минулої праці, а також і кількість
учнів, які отримали вищу художню освіту
після вечірніх рисувальних класів»52.
За успішну організацію діяльності Вечір-
ніх рисувальних класів та тривалу педаго-
гічну службу Комітет міністрів призначив
йому підвищену пенсію, про що листом
від 11 червня 1893 року було сповіщено
керівництво училища: «…згідно прохання
Статському раднику П. Крестоносцеву
(призначити) підвищену пенсію по 400 крб
в рік, тобто в розмірі окладу посади вчи-
теля малювання»53. У зверненні до членів
педагогічної ради училища 7 грудня 1906 р.
П. Крестоносцев писав: «У стінах вашого
училища я служив не земству і дворян-
ству. Я служив вірою і правдою молодим
людям, і користь моя вам відома…».
Останні місяці життя художник про-
вів у м. Рославль Смоленської губернії в
сім’ї Н. Жа ковського. Враховуючи заслуги
П. Крес то носцева перед училищем, у якому
він працював 13 років з 1 серпня 1879 року
по 15 серпня 1892 року, його поховали ко-
штом Єлисаветград ського реального учили-
ща 20 травня 1907 року.
Отже, незважаючи на те, що сам
П. Крестоносцев як художник, за слова-
ми В. Максимова «так і не зміг вибитись
на широку дорогу мистецтва», його гро-
мадська діяльність була досить помітною
і вагомою в мистецькому житті ХІХ ст. Як
організатор Другої художньої Артілі він
матеріально і морально підтримував мо-
лодих художників, які згодом стали про-
відниками нових демократичних реаліс-
тичних тенденцій у мистецтві. Працюючи
педагогом, він був новатором, адже праг-
нув вносити корисні зміни в загальну сис-
тему викладання мистецьких дисциплін
та утверджував художні цінності в середо‑
вищі ремісничої молоді. Засновані ним
Вечірні рисувальні класи стали для бага-
тьох основою їх зацікавлень мистецтвом
та поштовхом до подальшої творчості.
І хоча на заняттях домінувала академічна
традиція, нові художні віяння простежують-
ся у творах його кращих учнів, які, отри-
мавши освіту, яскраво проявили себе на
ниві мистецтва. Саме в його рисувальній
школі початкову художню освіту отримали
близько чотирьох тисяч чоловік, і серед
них такі відомі живописці як О. Осмьоркін,
П. Покаржевський, О. Фойницький, графі ки
А. Нюренберг, І. Рибак, Г. Бострем, іконо ‑
писець П. Запорожченко, архітектори
О. Вей зен, Є. Гружевський О. Ставровський,
Я. Паученко та ін.
1 Леонов А. В. М. Максимов. Жизнь и творчество.
1844–1911 / А. И. Леонов; ред. М. В. Алпатов. – М.:
Искусство, 1951. – 345 с.
2 Замошкин А. И. В. М. Максимов / А. И. Замошкин;
ред. Г. В. Жидков. – М.: ГТГ, 1950. – 34 с.
3 Лазуко А. К. Василий Максимов. 1844–1911 /
А. К. Лазуко. – Л.: Художник РСФСР, 1982. – 34 с.
4 Рогинская Ф. С. Товарищество передвижных
худо жественных выставок: исторические очерки /
Ф. С. Рогинская; ред. Н. А. Езерская – М.: Искусство,
1989. – 430 с.
5 Рубан В. В. Український портретний живопис дру-
гої половини XІХ – початку ХХ століття / В. В. Ру бан;
ред. Д. Степовик. – К.: Наукова думка, 1986. – 222 с.
6 Дніпропетровський художній музей російського
і українського мистецтва / ред. В. А. Малишко. – К.,
1967. – С. 46.
7 Максимов В. М. Автобиографические записки /
В. М. Максимов // Голосъ минувшаго. – 1913. – № 4. –
С. 169–198.
8 Переписка И. Н. Крамского с художниками / ред.
С. Н. Гольдштейн. – М.: Искусство, 1954. – 588 с.
9 Центральний державний історичний архів (ЦДІА)
України. – Ф. 2045. – Оп. 1. – Спр. 21. Потебня А. А.
П. Ивачов – о пребывании выс тав ки в Елисаветграде,
Киеве, Одессе, о продаже картин. – Арк. 7.
10 Дніпропетровський художній музей російського
і українського мистецтва / ред. В. А. Малишко. – К.,
1967. – С. 46.
11 Кондаков С. Н. Юбилейный справочник император-
ской академии художеств. – Т. 1. – С.Пб., 1914. – С. 102.
12 Державний архів Кіровоградської області (ДАКО). –
Ф. 60. – Оп. 1. – Спр. 25. Рассчетная книга ссудо‑
сберегательной кассы слу жащих училища. – Арк. 5.
13 Рогинская Ф. С. Товарищество передвижных худо‑
жественных выставок: исторические очерки. – С. 9.
14 Максимов В. М. Автобиографические записки /
В. М. Максимов // Голосъ минувшаго. – 1913. – № 4. –
С. 189.
15 Рогинская Ф. С. Товарищество передвижных худо‑
жественных выставок: исторические очерки. – С. 37.
16 Там само. – С. 171.
ІсторІЯ
38
17 Максимов В. М. Автобиографические записки /
В. М. Максимов // Голосъ минувшаго. – 1913. –
№ 4. – С. 161.
18 Там само. – С. 171.
19 Там само.
20 Там само. – С. 167.
21 Там само. – С. 175.
22 Там само. – С. 174.
23 Там само. – С. 176.
24 Там само. – С. 185.
25 Там само. – С. 186.
26 Там само. – С. 188.
27 Там само. – С. 176.
28 Золотой век художественных объединений
в Росии и СССР / составители Д. Я. Северюхин,
О. Л. Лейкинд. – С.Пб.: Изд. Чернышева, 1992. –
С. 157–159.
29 Товарищество передвижных художественных
выставок. Письма и документы. – М.: Искусство.,
1987. – Т. 2. – 668 с. – С. 552.
30 Там само.
31 ДАКО. – Ф. 60. – Оп. 1. – Спр. 57. Краткие спис-
ки (характеристики) преподавателей училища. –
Арк. 229.
32 Там само.
33 Художники Днепропетровщины: библиографи-
ческий справочник / Под редакцией Г. Д. Калени‑
ченко: Редакционный отдел обласного управления. –
1991. – С. 3.
34 ДАКО. – Ф. 60. – Оп. 1. – Спр. 15. Рассчетная
книга ссудо‑сберегательной кассы служащих учили-
ща. – Арк. 132.
35 Там само. – Арк. 133.
36 Там само. – Арк. 134.
37 Там само. – Арк. 135.
38 Там само. – Арк. 136.
39 Там само. – Арк. 137.
40 Отчет Херсонского губернского земства за
1883 г. // Сборник Херсонского земства. – Херсон:
Тип. Н. Ващенко, 1884. – № 4. – С. 285–289.
41 ДАКО. – Ф. 60. – Оп. 1. – Спр. 239. Рассчетная
книга ссудо‑сберегательной кассы служащих учили-
ща. – Арк. 32 зв.
42 Отчет о состоянии Елисаветградского земского
мужского училища 1 разряда за 1879–80 гг. // Сборник
Херсонского земства. – Херсон, 1880. – С. 66.
43 Рубан В. В. Український портретний живопис
дру гої половини XІХ – початку ХХ століття. – С. 94.
44 ДАКО. – Ф 60. – Оп. 1. – Спр. 56. Книга отчета
учеников выбывших из училища. – Арк. 3.
45 Флоровська К. В. Згадуючи Єлисаветград / По‑
ріг. – Кіровоград, 1993. – С. 33.
46 Там само. – С. 33–46.
47 Там само.
48 Там само.
49 ДАКО. – Ф. 60. – Оп. 1. – Спр. 65. Отчет о со-
стоянии училища, экзаменационные ведомости уча-
щихся. – Арк. 147.
50 Там само. – Арк. 240.
51 Там само. – Арк. 21.
52 Там само. – Арк. 35.
53 Там само. – Арк. 125.
У 2010 році минає 130 років від часу заснування Вечірніх рисувальних класів при
Єлисаветградському земському реальному училищі, фундатором яких був академік пор-
третного живопису Петро Олександрович Крестоносцев.
У статті висвітлюються основні етапи творчого життя несправедливо забутого
художника‑педагога. Автор дає оцінку його ролі у мистецькому житті Єлисаветграда,
культурі України і Росії. П.Крестоносцев у 1864–1865 роках організував у Петербурзі дру-
гу художню Артіль, створену за зразком Артілі І. Крамського. У 1874–1884 роках був од-
ним із організаторів та автором Статуту альтернативного передвижникам академічного
Товариства виставок художніх творів. У 1880 році в Єлисаветграді при земському ре-
альному училищі організував Вечірні рисувальні класи, які стали громадсько‑культурним
центром міста.
Головну увагу звернуто на соціально‑психологічні аспекти особистості мистця. Введено
до наукового обігу невідомі раніше документальні матеріали.
Ключові слова: художня Артіль у Петербурзі, художник‑педагог П. Крестоносцев, Вечірні
рисувальні класи.
In 2010 is the 130 years anniversaiy of evening painting courses foundation which were run
the base of Elizabethgrad real college and directed by Pеtrо Krestonostsev, an academician
portrait painting.
РЕЗюМЕ / Summary
П. Крестоносцев (?). Парний портрет Єлисаветградських купців
Дем’яна та Євдокії Купченків. Кіровоградський обласний художній музей
І. Велієв. Копія портрета П. Крестоносцева.
Художня галерея, м. Углич (РФ)
Єлисаветградське земське реальне училище.
Фотолистівка кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Заняття у Вечірніх рисувальних класах
при Єлисаветградському земському реальному училищі.
Фото кінця ХІХ – початку ХХ ст.
ІрИна боса. художнИк-педагог…
41
The article deals with creative life of unjustly forgotten painting teacher. The author rates
his role in Elizabethgrad at life and artistic culture of Ukraine and Russia. In 1864–1865
P. Krestonostsev organized the second painting group in St. Petersburg, which was organized
on Kramskoy sample. In 1874–1884 he was among organizers of academic Association of
paintings exhibitions which was alternative to the Movers, and wrote a statute to it. In 1880 he
arranged evening painting courses in Elizabethgrad, on the base of regional real college. They
became on public and cultural center of city life.
The most attention paid to social and psychological aspects of artist individual. Unknown
documents in past were Introduced to science circulation.
Keywords: artistic artel in St. Petersburg, artist‑teacher P. Krestonostsev, evening drawing
classes.
В 2010 году исполняется 130 лет со времени создания Вечерних рисовальных классов
при Елисаветградском земском реальном училище, основателем которых был академик
портретной живописи Петр Александрович Крестоносцев.
В статье освещаются основные этапы творческой жизни несправедливо забытого
художника‑педагога. Автор дает оценку его роли в художественной жизни Елисаветграда,
культуре Украины и России. П. Крестоносцев в 1864–1865 годах организовал в Петербурге
вторую художественную Артель, созданную по образцу Артели И. Крамского. В 1874–
1884 годах был одним из организаторов и автором Устава альтернативного передви-
жникам академического Общества выставок художественных произведений. В 1880 году
в Елисаветграде при земском реальном училище организовал Вечерние рисовальные
классы, которые стали общественно‑культурным центром города.
Главное внимание обращено на социально‑психологические аспекты личности худож-
ника. Введены в научный оборот неизвестные ранее документальные материалы.
Ключевые слова: художественная Артель в Петербурге, художник‑педагог П. А. Кресто‑
носцев, Вечерние рисовальные классы.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43490 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728–6875 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:32:22Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Боса, І. 2013-04-29T17:46:45Z 2013-04-29T17:46:45Z 2010 Художник-педагог, академік портретного живопису Петро Крестоносцев (Волгін) / І. Боса // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 2(30). — С. 29-41. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 1728–6875 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43490 7.071.1:7.071.4.(470.23-25) Крестоносцев У статті вперше в українському мистецтвознавстві розглянуто життєвий і творчий шлях художника-педагога, академіка портретного живопису, фундатора мистецької освіти в Єлисаветграді Петра Олександровича Крестоносцева (Волгіна). The article deals with life and creative path of Petro Krestonostsev (Volgin), artist and educator, academician of portrait painting, founder of artistic education in Elizabethgrad. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Студії мистецтвознавчі Історія Художник-педагог, академік портретного живопису Петро Крестоносцев (Волгін) Academician of Portrait painting and Artist-teacher Petro Krestonostsev (Volgin) Article published earlier |
| spellingShingle | Художник-педагог, академік портретного живопису Петро Крестоносцев (Волгін) Боса, І. Історія |
| title | Художник-педагог, академік портретного живопису Петро Крестоносцев (Волгін) |
| title_alt | Academician of Portrait painting and Artist-teacher Petro Krestonostsev (Volgin) |
| title_full | Художник-педагог, академік портретного живопису Петро Крестоносцев (Волгін) |
| title_fullStr | Художник-педагог, академік портретного живопису Петро Крестоносцев (Волгін) |
| title_full_unstemmed | Художник-педагог, академік портретного живопису Петро Крестоносцев (Волгін) |
| title_short | Художник-педагог, академік портретного живопису Петро Крестоносцев (Волгін) |
| title_sort | художник-педагог, академік портретного живопису петро крестоносцев (волгін) |
| topic | Історія |
| topic_facet | Історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43490 |
| work_keys_str_mv | AT bosaí hudožnikpedagogakademíkportretnogoživopisupetrokrestonoscevvolgín AT bosaí academicianofportraitpaintingandartistteacherpetrokrestonostsevvolgin |