Бандура в органологічній концепції Олександра Фамінцина
Статтю присвячено вивченню функціонування бандури в органологічній концепції видатного російського етнолога, фундатора класичної російської органології Олександра Сергійовича Фамінцина, викладеній у праці «Домра и сродные с нею инструменты русского народа» (1891). Історичний підхід ученого до вивчен...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Студії мистецтвознавчі |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43509 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Бандура в органологічній концепції Олександра Фамінцина / І. Зінків // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 3(31). — С. 75-81. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859765123663527936 |
|---|---|
| author | Зінків, І. |
| author_facet | Зінків, І. |
| citation_txt | Бандура в органологічній концепції Олександра Фамінцина / І. Зінків // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 3(31). — С. 75-81. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Студії мистецтвознавчі |
| description | Статтю присвячено вивченню функціонування бандури в органологічній концепції видатного російського етнолога, фундатора класичної російської органології Олександра Сергійовича Фамінцина, викладеній у праці «Домра и сродные с нею инструменты русского народа» (1891). Історичний підхід ученого до вивчення народного інструментарію став підґрунтям для розвитку української та російської (класичної і сучасної) органології.
Статья «Бандура в органологической концепции А. Фаминцына» посвящена изучению функционирования бандуры в органологической концепции выдающегося русского этнолога, основателя классической русской органологической школы Александра Сергеевича Фаминцына, изложенной в труде «Домра и сродные с нею инструменты русского народа» (1891). Исторический подход ученого к изучению народного инструментария стал методологическим базисом в развитии украинской и русской (классической и современной) органологии.
Thе investigation «Вandura in Famintsyn’s organological conception» is dedicated to the bandura’s functioning in the organological concept of the prominent Russian ethnologist, the founder of Classical Russian organology Alexander Famintsyn which is located in his work «Domra and the similar instruments of the Russians» (1891). The historical approach to studying of folk instruments was set as a background for the development of the Russian and Ukrainian (classical and modern) organology.
|
| first_indexed | 2025-12-02T05:22:42Z |
| format | Article |
| fulltext |
75
БАНДУРА В ОРГАНОЛОГІЧНІЙ КОНцЕПцІЇ
ОЛЕКСАНДРА ФАМІНцИНА
Ірина Зінків
Статтю присвячено вивченню функціонування бандури в органологічній кон-
цепції видатного російського етнолога, фундатора класичної російської органо-
логії Олександра Сергійовича Фамінцина, викладеній у праці «Домра и сродные
с нею инструменты русского народа» (1891). Історичний підхід ученого до вив-
чення народного інструментарію став підґрунтям для розвитку української та
російської (класичної і сучасної) органології.
Ключові слова: бандура, народний інструментарій, органологія.
Thе investigation «Вandura in Famintsyn’s organological conception» is dedicated to
the bandura’s functioning in the organological concept of the prominent Russian eth-
nologist, the founder of Classical Russian organology Alexander Famintsyn which is
located in his work «Domra and the similar instruments of the Russians» (1891). The
historical approach to studying of folk instruments was set as a background for the
development of the Russian and Ukrainian (classical and modern) organology.
Keywords: bandura, folk musical instruments, organology.
Ім’я Олександра Сергійовича Фамінцина
(1841–1896) – засновника історичного підходу
до вивчення європейського народного інстру‑
ментарію – золотими літерами вписане до іс‑
торії російського та світового інструментознав‑
ства. Музичний критик, композитор, етнолог,
громадський діяч, перекладач низки німецьких
підручників з різних ділянок теоретичного му‑
зикознавства, він залишив дві класичні орга‑
нологічні праці з історії народного музичного
інструментарію – «Гусла. Російський народний
інструмент» (1890) та «Домра і споріднені з
нею інструменти російського народу» (1891).
Два останні дослідження стали основою ста‑
новлення та розвитку української класичної
органології (Микола Лисенко, Гнат Хоткевич),
а історичий підхід, застосований автором до
окремих явищ народної музичної культури, зо‑
крема й до вивчення традиційного музичного ін‑
струментарію, став перспективним і для сучас‑
них українських дослідників (Андрій Гуменюк,
Борис Шейко, Ігор Мацієвський, Богдан Яремко,
Леонід Черкаський, Михайло Хай та ін.). Зібрані
О. Фамінциним матеріали про бандуру дотепер
критично не переосмислювались українськими
органологами. Вони здебільшого «перекочову‑
ють» з одного дослідження в інше без належ‑
ного критичного перегляду та наукової оцінки.
Предметом статті є стислий огляд характерис‑
тики бандури в концепції Фамінцина, викладе‑
ної автором в окремому розділі роботи «Домра
і споріднені з нею інструменти російського на‑
роду».
У дослідженні О. Фамінцин диференціює
саму лексему «пандора» («бандура») та інстру‑
мент з такою ж назвою. На думку автора, лек‑
сема «рandora» проникла до середнього інстру‑
ментарію Європи під впливом античної традиції
[Юлій Полідевк, ІІ ст.– І. З.], позаяк у добу се‑
редньовіччя було загальноприйнято пристосо‑
вувати грецькі назви до нових інструментів. На
нашу думку, для давньогрецької інструменталь‑
ної спадщини пандора була нетиповим, чужим
інструментом, що проник до неї під впливом
УДК 687.817.6:7.072.2 Фамінцин
76
теорІя І методолоГІя
традицій Сходу. Сучасним органологам відомо
лише два зображення пандори, що збереглися
в грецькій скульптурі, вони нагадують швидше
східні інструменти кочового (іраномовного та
тюркомовного) світу. На одній із цих скульптур
зображено триструнний грифний інструмент
із лопатоподібною формою корпусу, довгою
шийкою, що переходить у кілкову коробку, роз‑
ташовану в одній площині з грифом; на іншій
скульптурі – інструмент з маленьким корпусом
краплеподібної форми та коротким грифом.
Обидва лютнеподібні інструменти азійського
типу збереглися в середньовічному європей‑
ському інструментарії.
О. Фамінцин першим з-поміж російських ор‑
ганологів зібрав найдавніші писемні згадки про
бандуру. В європейській середньовічній органо‑
логії пандора (pandorra, bandoer) вперше зга‑
дується в роботі «Syntagma musicum» Міхаеля
Преторіуса (1618), який стверджував, що пан‑
дору винайдено в Англії. За зовнішнім вигля‑
дом інструмент подібний до лютні і наближений
до цитри великих розмірів. Струни – прості або
подвійно скручені (з двох, чотирьох і більше
сталевих або мідних дротів), об’єднані в шість
(інколи – сім) хорів. Стрій бандори був таким:
G3‑c2-D2-G1-H1-E-A або C2-D2-G2‑c1‑F1‑a‑c.
Полемізуючи з М. Преторіусом, О. Фамінцин
цитує його роботу «Syntagma musicum», де на‑
ведено відомості про англійського знавця історії
музики XVIII ст. Гоукіна (Hawkin), посилаючись
на Бандурну табулятуру (1596) та англійський
літопис «Stow» (1615). В останньому зазначе‑
но, що винахідником бандори був англійський
майстер Джон Розе, який побудував інструмент,
що зазвичай називають бандорою. У другому
томі праці, присвяченій давньому музичному
інструментарію, Преторіус подав зображення
інструмента («бандори») (т. 2, табл. XVII. 1), з
якого можна зробити висновок, що середньо‑
вічна бандора швидше нагадує середньовічну
гітару з великим пласким корпусом, грифом із
металевими ладками та ледь відігнутою назад
(а не круто, як у лютні) голівкою.
Твердження Преторіуса про англійське по‑
ходження бандури спонукало вченого проана‑
лізувати давні писемні джерела. Він дійшов ви‑
сновку, що на зламі XVI–XVII ст. бандора була
чужим і непопулярним в Англії інструментом, на
що вказує хоча б відсутність аналогічного гасла
в тогочасних англійських словниках. Подібна
назва інструмента (bandurria) трапляється в
одному з іспано-франко-італійських словників
(1617) з лаконічним тлумаченням: «бандурія –
пандора, музичний інструмент» 1. В іншому,
італійсько-іспанському словнику Франчозіні,
О. Фамінцин знайшов уточнення: «Бандурія –
пандора, струнний інструмент у формі ціта‑
ри» [Vocabulario italiano e spagnuolo, 1645].
У словнику Райдера (1649) учений звернув ува‑
гу на особливості звучання цього інструмента:
«бандора, подібно до лютні, має екзотичний
звук» 2.
Зазвичай середньовічна іспанська банду‑
рія була невеликим лютнеподібним струнно-
щипковим інструментом (дискантовим різно‑
видом цистри) з грушоподібним корпусом, ко‑
роткою шийкою з ладками, пласкими декою
й корпусом, з’єднаними обечайкою. Струни
були згруповані парами в хори (6–7), а кілко‑
ва коробка з шийкою утворювали майже пря‑
му лінію. Покликаючись на свідчення Миколи
Закревського («Старосвітський бандурист»,
1860), О. Фамінцин стверджує, що бандора-
бандурія справді була подібна за формою
до гітари, тобто мала пласку тильну частину.
Досліджуючи писемні джерела ранішого часу
(іспанські та латинські словники), науковець
зауважив, що в них немає терміна «бандура»,
хоча в добу іспанського середньовіччя (1350)
інструмент з аналогічною назвою згадувався як
інструмент жонглерів [Ambros А. Geschichte der
Musik, ІІ, 1864, p. 508; Mersenne М. harmonia
universalis. Traktat des instruments, s. 52, 53].
На думку вченого, він тотожний зі старофран‑
цузькою мандоpою (mandoire). О. Фамінцин
висловлює припущення, що назва «бандурія»,
імовірно, походить від південнослов’янської
пандури-бандури і сванетської [грузинської. –
І. З.] пандурі та від арабо-перського tanbur’a,
утворилася вона внаслідок поширеного в на‑
родній лексиці переміщення букв, а в пізніші
часи її знову почали вживати для позначення
новішого інструмента – бандори (бандури).
За спостереженнями автора, в італійських
словниках другої половини XVI ст. термін «бан‑
дора» не трапляється ніде, крім словника Флоріо
(«A world of words», 1598), де він трактуєть ся
як триструнний інструмент (на зразок струнно-
смичкових «kit», кроуд, ребек. – І. З.). Досить
приблизне тлумачення Флоріо цього інструмен‑
та свідчить, що на кінець XVI ст. бандора ще
77
Ірина зІнкІв. Бандура в орГанолоГІчнІй концеПцІї олександра фамІнцина
не була популярною в Італії, хоча й, можливо, її
вже використовували італійські музиканти. Тоді
ж назва інструмента рandora трапляється у тво‑
рах деяких польських письменників XVI ст., во‑
на була їм відома, на думку Фамінцина, завдяки
італійським музикантам, що працювали у скла‑
ді інструментальних капел при дворах поль‑
ських королів з початку XVI ст. – Сигізмунда І
(† 1548), Сигізмунда ІІ († 1572) та Сигізмунда ІІІ
(† 1632).
Аналізуючи французькі та німецькі джерела,
учений зазначає, що інструмент pandore був
відомий також у Франції та Німеччині. За опи‑
сом М. Мерсена (Harmonicorum libri, 1636), він
мав таку ж, як у лютні, кількість струн, плаский
(як на старовинних пандорах) корпус (не такий
опуклий, як у лютень), а також мідні струни. На
думку Фамінцина, пандора у Франції не була по‑
ширена, на противагу іншому середньовічному
інструменту трубадурів – мандори (mandore) –
лютні (luthee) з чотирма одинарними струнами
(стрій – c1‑g1‑c2‑g2‑f2‑e2). За Преторіусом, ман‑
дора була маленькою лютнею з чотирма оди‑
нарними струнами (зі строєм g-d1‑g1-d2), на якій
у Франції виконували барокові твори – танці,
фуги, фантазії. Звук видобували за допомогою
пір’їни (плекстровий спосіб) або за допомогою
нігтів. Мандору згадує й Марен Мерсен, назива‑
ючи її лютнею зменшених розмірів (довжиною
35–40 см).
Фамінцин наводить свідчення Преторіуса
про те, що бандора була відома й у Німеччині
(Kircher А. Musurgia universalis, 1650): у дав‑
ньонімецьких словниках цей термін переклада‑
ється як «bandor». Йоганес Маттезон називає
пандору «деручим» інструментом і плутає її з
французькою мандолою 3. Збереглася згадка
Адама Олеарія про візит німецьких (гольштин‑
ських) дипломатів до перського царя, що супро‑
воджувався ансамблем музикантів, які грали на
трьох струнних інструментах – віолі да гамба,
дискантовій віолі та пандурі 4.
О. Фамінцин стверджує, що інструмент,
який «був винайдений в Англії і обійшов усю
Європу, … відразу ж за своєю появою зник з
ужитку», і що «цьому інструментові судило‑
ся стати народним інструментом малоросів» 5.
Учений, щоправда, зазначає, що, хоча сучасна
йому українська бандура істотно відрізняється
від англійської бандори, вона є «запозичен‑
ням вже у пізніші часи найновішого західно‑
європейського винаходу» 6. Він припускає, що
бандура проникла до України (за термінологі‑
єю автора – у Південну й Західну Русь) через
Польщу, у часи польського панування, разом
із хвилею європейського просвітництва, яка
«принесла з собою [...] і різноманітні західноєв‑
ропейські музичні інструменти, з яких пандора
і торбан встиг ли закорінитися в українському
народі, стати народним надбанням, народни‑
ми музичними знаряддями під назвою банду‑
ра і торбан» 7. Як доказ спорідненості бандури
з пандорою О. Фамінцин наводить свідчення
німецьких авторів (Ф. Берхгольца, Й. Ґеорґі,
Я. фон Штеліна, Й. Беллєрмана), які трактували
народні інструменти, враховуючи їх подібність
до європейських інструментів професійної тра‑
диції. На його думку, у Південній Русі (Україні)
кобза поступилася місцем досконалішому лют‑
неподібному інструменту – бандурі, яка, за ста‑
рим звичаєм, також стала називатися кобзою.
Джерелом проникнення англійської «пандури
Розе» до українського традиційного інструмен‑
тарію вчений уважає польську двірцеву музику,
де учасниками двірцевих капел, крім італійських
музикантів, часто були музиканти українського
походження.
Варто зазначити, що Войцех Совіньський у
роботі «Slowniк muzyкow polskich» (1874) вказує
на одного з таких музик – бандуриста Чурила,
уродженця галицько-руських земель, який зга‑
дується як учасник капели Зигмунда І Старого в
1480 році. Ще раніше при дворі Ягелонів (1411)
служив бандурист Рафал Тараско, який, судячи
з прізвища, міг мати українське походження, так
само, як і лютніст Стечко 8. Польський історик
Ф. Сярчинський, описуючи капелу Христофора
Зборовського в 1580-х роках, згадує україн‑
ського бандуриста Войташка. Це свідчить про
те, що українські бандуристи (тобто кобзарі) бу‑
ли знайомі з бандурою принаймні на 150 років
раніше, ніж цей інструмент «винайшов» англій‑
ський майстер Дж. Розе в 1561 році.
У дослідженні «Домра і споріднені з нею
інструменти російського народу» О. Фамінцин
умістив англійський текст цитованого джерела
(з літопису «Stow»), де зазначено, що «винахід‑
ником бандори був англійський інструменталь‑
ний майстер Джон Розе, [...] який винайшов і
побудував інструмент з металевими струнами,
що зазвичай називають бандорою». Якщо ци‑
тату з англійської хроніки перекласти точніше,
78
теорІя І методолоГІя
то виявиться, що майстер не «винайшов і по‑
будував», а «придумав і зробив» інструмент
із дротяними струнами, тобто «винахід» Розе,
мабуть, полягав у заміні менш гучних кишкових
струн гучнішими дротяними, здатними довше
тримати стрій, а також, можливо, він з’єднав
їх попарно в хори (6 або 7). Вислів із цитати
«який зазвичай називають бандорою» вказує
на те, що інструмент «бандора» існував задов‑
го до «винаходу» Розе. М. Преторіус у трактаті
«Sintagma musiсае» (т. ІІ) умістив зображення
бандори, на якому добре помітно досить ве‑
ликий (більший, ніж у лютні) овальний, фес‑
тоноподібно вирізаний корпус із пласкою (як у
гітари) задньою декою, та фігурно вирізаними
бічними стінками (обечайки), що більше нагаду‑
ють аналогічні стінки середньовічних іспанських
гітар, ніж лютень. Короткий гриф із нанесеними
металевими ладками (14) плавно переходить у
голівку з кілками, злегка відігнуту назад (а не
круто, як у лютні), а 14 металевих струн, згрупо‑
ваних парами в 7 хорів, настроюють однаково в
кожному з них.
Отже, бандора XVI ст. ніяк не могла ста-
ти прототипом української бандури.
Передусім це стосувалося морфології корпусу
(гітаро-, а не лютнеподібного), форми голівки з
кілками, принципу групування струн (хорами),
що не властиві ні українській кобзі, ні бандурі.
За своєю будовою українська бандура кінця
XIX ст., на думку О. Фамінцина, є «чимось се‑
реднім між бандорою і лютнею, позаяк вони є
спорідненими між собою інструментами» 9 (од‑
накова кількість струн, стрій, обсяг звукоряду).
На цю подібність вказувало чимало авторів.
Атанасіус Кірхер не зауважував значних від‑
мінностей між лютнею та гітарою (Kircher А.
Musurgіа Univеrsalis, с. 476). Я. фон Штелін
називає українську бандуру «напівлютнею» 10,
а Й. Ґеорґі – «маленькою лютнею». На подіб-
ність бандури й лютні вказували в XVIII ст.
Ф. Берхгольц та Раковецький [Prawda Ruska,
1820–1822, I, с. 18].
Овальний та опуклий з тильного боку корпус
бандури був подібний до лютневого, однак на‑
прикінці XVII ст., судячи із зображення, уміще‑
ного в «Азбуковнику» Каріона Істоміна, він був
позбавлений фестоноподібних виступів, влас‑
тивих «бандорі Розе», і мав округлий абрис.
Пласкішою, ніж у лютні, була й задня частина
корпусу.
Гриф бандури за досить масивного корпусу
був досить коротким (за свідченнями К. Лінде,
Чарторийського й В. Совіньського). Раковецький
та Юнґман стверджували, що бандура мала
дов гу шийку, однак, ці дані не підтверджуються
іконографією та зумовлені, очевидно, змішу‑
ванням бандури з кобзою (за О. Рігельманом –
видом бандури, за Я. Штеліном – балалайкою
[мабуть, овального типу. – І. З.].
Голівка з кілками була або відігнута назад,
як у лютні, або розташована в одній площи‑
ні з грифом і мала фігурне завершення у виг-
ляді «волюта», як у бандури. У давнину на
лютнеподібних інструментах лади нав’язували
на грифі (ручці), проте на зображенні інстру‑
мента з «Азбуковника» К. Істоміна вони від‑
сутні, що свідчить про нелютневий спосіб гри.
О. Фамінцин пояснює це неточностями зобра‑
ження, зважаючи на ту обставину, що на бан‑
дурах XIX ст. ладів теж не було. Уплив лютні на
бандуру О. Фамінцин виокремлює і в строї бан‑
дури, і в назві її струн. Автор не звернув належ‑
ної уваги на той факт, що на бандурі кількість
басових струн і стрій не збігалися зі строєм бан‑
дори, а великі розміри резонаторного корпусу
останньої давали звучання октавою нижче. На
думку О. Фамінцина, назви верхніх струн укра‑
їнської бандури (прийми й терції) збігаються з
номенклатурою струн давніх англійських та ні‑
дерландських лютень XV–XVI ст., а назви чоти‑
рьох верхніх нагадують німецькі. Назви частин
інструмента вчений пояснює також німецькими
запозиченнями.
Абсолютно унікальним явищем української
бандури стали приструнки – короткі мелодич‑
ні струни, що кріпляться на дейці (верхняку),
застосування яких автор називає «винаходом
малоросів» 11. Їх кількість на інструментах дру‑
гої половини XVIII–XIX ст. коливалася (від 4 до
13). Приструнки завжди зберігали незмінний
стрій, їх ніколи не вкорочували, на противагу
до довгих басових струн, хоча на різних ін‑
струментах цей стрій був різним (секундовим
у лідійському, дорійському, натуральному та
гармонічному мінорних звукорядах). Писемні
джерела XVIII ст. (Я. фон Штелін, Ф. Берхгольц,
Й. Ґеорґі) не могли не містити інформацію про
таку прикметну ознаку української бандури, як
приструнки, якби вони дійсно існували. Уперше
приструнки згадує О. Рігельман у «Літописному
описі Малої Русі» (1785), подаючи зображення
79
Ірина зІнкІв. Бандура в орГанолоГІчнІй концеПцІї олександра фамІнцина
козака, що грає на бандурі з приструнками. На
цьому інструменті зображено 7 довгих струн,
закріплених на круто відігнутій назад голівці, і
4 коротких, розташованих паралельно до дов-
гих і закріплених з правого боку на верхньому
краю деки. Спостереження О. Рігельмана під‑
тверджує «Энциклопедический лексикон» 12,
де описано бандури двох типів – з 8-ма та
24-ма струнами, при цьому в останньому типі
не всі струни натягували вздовж шийки (гри‑
фа): принаймні половину з них закріплювали
на самому корпусі 13. Отже, це були бандури
із приструнками. У «Старосвітському банду‑
ристі» (1860) М. Закревський також згадує
бандуру з «20-ма і більше струнами», характе‑
ризуючи її як «рід гітари», тобто інструмент із
пласким резонаторним корпусом і, очевидно, з
приструнками, адже таку кількість одинарних
струн було неможливо розташувати на грифі
інструмента. З цього можна зробити висновок,
що вже в 1860-х роках багатострунні бан-
дури із приструнками мали плаский резо-
наторний корпус, принаймні набагато плас‑
кіший, ніж тогочасні європейські лютні, струни
яких були двохоровими (групувалися парами).
О. Фамінцин припускає, що ідею приструнків
українці запозичили від західноєвропейських
багатострунних складних лютень, частина до‑
даткових струн яких не досягала голівки інстру‑
мента, тому їх закріплювали на додатковому
грифі менших розмірів. Однак приструнки на
українській бандурі завжди кріпили виключно
на деці: цей спосіб кріплення типовий давньо‑
му лютнеподібному інструментарію іраномов‑
ного світу і трапляється також на середньо‑
вічних слов’янських лютне- і цитроподібних
інструментах (пісневець, домра).
Іншим джерелом виникнення приструнків на
бандурі, за припущенням О. Фамінцина, могли
бути російські гусла. «На українській бандурі ми
справді бачимо з’єднання воєдино двох типів
музичних інструментів: струни, розміщені на
шийці бандури, через притискання пальцями
лівої руки продукують, як на звичайних танбу‑
ро- або лютнеподібних інструментах, різні тони,
а приструнки, що не притискаються пальцями,
дають, як струни гусел, постійні, незмінні то‑
ни» 14. Імовірність свого геніального припущен‑
ня (розвиненого згодом К. Вертковим) учений
мотивує широким побутуванням гусел в Україні
ХVIII ст. і навіть у середині XIX ст., проте орга‑
нолог не пояснює, яким чином відбулася зміна
манери тримання інструмента (з горизонталь‑
ного положення на вертикальне) та способу
звуковидобування. У часи, коли О. Фамінцин
писав свою працю, «проміжні інструментальні
ланки» ще не могли бути відомі: середньовічні
давньослов’янські гусла вертикального триман‑
ня були виявлені археологами лише в середині
ХХ ст. 15
У Західній Європі приструнків на лютне‑
подібних інструментах не було. Вони трапля‑
ються лише на єдиному екземплярі теорби з
колишньої колекції Ф. Серве, що зберігається
в Брюссельській консерваторії, яка, на думку
О. Фамінцина, – старопольський або давньо-
український торбан, вивезений Ф. Серве свого
часу з Росії 16.
Розглядаючи спосіб тримання інструмента
та характер гри на ньому, О. Фамінцин посила‑
ється на реферат М. Лисенка «Характеристика
музичних особливостей дум і пісень у виконанні
кобзаря Остапа Вересая»: «грають на бандурі
сидячи: при співі інструмент тримають з нахи‑
лом, як під час гри на гітарі; при виконанні ін‑
струментальних п’єс танцювального типу – ви‑
ключно вертикально. Лівою рукою виконавець
охоплює гриф, притискаючи довгі струни, або
ж защипує короткі (малі). Права рука пере‑
бирає струни (як великі, так і малі) пальцями,
при цьому на вказівний палець кобзар одягає
плектр – широке металеве кільце, вище пер‑
шого суглобу, в яке вставляється виструганий
шматок дерева з вербової лози або ліщини
(“кісточка”)» 17. Плектр використовують для ви‑
добування сильнішого й різкішого звуку. Інший
спосіб гри (за допомогою металевих плектрів)
подає проф. Олександр Рубець: бандурист
грає на басах великим пальцем правої руки, у
той час як на інші чотири одягає металеві «кігті»
для защипування приструнків. Микола Гоголь у
«Тарасі Бульбі» згадує про «кості, причіплені до
пальців старця-бандуриста», які «літали як му‑
хи по струнах», що додатково вказує на плект-
ровий спосіб видобування звуку.
За М. Лисенком 18, до репертуару банду‑
риста входили історичні думи, пісні духовного,
моралістичного змісту (репертуар лірників), гу‑
мористичні пісні та танцювальні мелодії. Для
відпочинку голосу в проміжках між музичними
«періодами» виконавець інсценізовував незна‑
чні інструментальні інтермедії.
80
теорІя І методолоГІя
Отже, у своїй праці О. Фамінцин уперше зі‑
брав і проаналізував багатющий фактологічний
матеріал, що стосується походження лексеми
«бандура» та інструментів різних типів, які в
різних народів Європи мали споріднені назви –
бандора (Англія), бандурія (Іспанія), пандора,
мандора (Франція), пандора (Італія), бандура
(Україна та Польща), бандурка (Чехія).
О. Фамінцин першим зробив пророче припу‑
щення, що іспанська лексема «бандуріа» похо‑
дить від південнослов’янської пандури-бандури
і сванетської (грузинської) пандурі, а також від
персо-арабського танбура. Однак учений не
ставить завдання дослідити шлях міграцій цієї
лексеми зі Сходу та Східної Європи до Західної
(так само, як поширення самого інструмента).
Зазначимо, що на західноєвропейському лек‑
сичному матеріалі лексема «бандура» не має
етимологічних пояснень. Це підтверджується
думкою О. Фамінцина про те, що, хоча термін
«бандора» потрапив до західноєвропейських
словників та хронік (англійських, італійських, іс‑
панських, французьких, німецьких), сам інстру‑
мент, раптово з’явившись у Західній Європі,
був чужим для західноєвропейських народів і
досить швидко був витіснений з ужитку іншими
інструментами, а згодом – зовсім зник.
Згадуючи сванетську назву інструмента
«пандурі», О. Фамінцин залишив поза увагою
осетинський інструмент «фандир», який сучас‑
ні лінгвісти пов’язують з лексемою «бандура» і
вважають її принесеною на Кавказ та до України
скіфами, а не греками 19. Осетини – єдиний ет‑
нос Кавказу, що є прямим спадкоємцем скіфів,
сарматів та аланів і має спільне з іранцями ге‑
нетичне коріння.
Таким чином, гіпотеза О. Фамінцина, що
ґрунтується на популярній тогочасній теорії за‑
позичень, виглядає дещо апріорною, тому що
українська бандура як сформований інструмент
українських кобзарів уже з XV ст. входила до
складу ансамблів двірцевої музики Польсько-
Литовського князівства і, можливо, впливала на
польську музичну та літературну традицію не
менше, ніж західноєвропейська культура 20.
Учений припускає, що прототипом банду‑
ри був інструмент «бандора», виготовлений
англійським майстром Дж. Розе (1561). Саме
«бандора», обійшовши всю Європу, за ко‑
роткий час стала традиційним інструментом
українського народу. На жаль, автор не зміг
пояснити, яким чином англійський інструмент
за кілька десятиліть проник до українського
(селянського) середовища, прижився в ньому,
пустив глибоке коріння і став найпоширенішим
інструментом українців (за що згодом зазнав
заслуженої критики з боку Г. Хоткевича).
Вказуючи на істотні конструктивні відмінності
між українською бандурою та англійською пан‑
дорою, автор ґрунтовно не аналізує їх, натомість,
як доказ їх спорідненості, наводить свідчення
західноєвропейських авторів (Ф. Берхгольц,
Й. Ґеоргі, Я. фон Штелін, Й. Беллєрман), які за‑
значають, що бандура своїм округлим корпусом
подібна до триструнної балалайки, тобто фак‑
тично описують не бандуру, а кобзу. На цю об‑
ставину О. Фамінцин не звернув належної ува‑
ги. Єдину відмінність між кобзою і бандурою [як
досконалішим інструментом. – І. З.] він заува‑
жував у збільшенні кількості струн, не вказуючи
на інші розбіжності між ними.
Аналізуючи морфологію бандури, яку ува‑
жає лютнеподібним інструментом, О. Фамінцин
зазначає, посилаючись на М. Лисенка, що осо‑
бливою ознакою бандури є наявність приструн‑
ків, що є суто українським винаходом. Джерело
їх походження автор також бачить у західноєв‑
ропейській багатострунній лютні доби бароко –
бандорі, частину струн якої, нижче голівки, за‑
кріплювали на широкій частині грифа 21.
Важливість гіпотези О. Фамінцина про гіб-
ридність цього інструмента (зокрема, запо‑
зичення бандурою від цитроподібних гусел
способу звуковидобування) була визнана в
ХХ ст. російським органологом Костянтином
Вертковим. Підтверджується вона також сучас‑
ними археологічними знахідками середньовіч‑
них слов’янських гусел вертикального способу
тримання, що стали тією з’єднувальною ланкою,
яка підтвердила пророчу здогадку вченого 22.
1 Фаминцын А. Домра и сродные ей инструменты
русского народа // Скоморохи на Руси. – С.Пб.: Алетейя,
1995. – С. 442.
2 Там само. – С. 442, 443.
3 Там само. – С. 429.
4 Там само.
5 Там само. – С. 430.
6 Там само.
7 Там само.
8 Белза И. История польской музыки. – М.;
Л.: Музгиз, 1957. – Т. 1. – С. 85.
9 Фаминцын А. Домра и сродные ей инструменты
русского народа. – С. 442.
81
Ірина зІнкІв. Бандура в орГанолоГІчнІй концеПцІї олександра фамІнцина
10 Штелин Я. фон. Известия о музыке в России //
Музыкальное наследство. Сб. ст. и мат. / Ред. М. Иванов-
Борецкий. – М.: Огиз-Музгиз, 1935. – Вып. 1. – С. 176.
11 Фаминцын А. Домра и сродные ей инструменты
русского народа. – С. 470.
12 Там само. – С. 477.
13 Там само. – С. 470.
14 Там само. – С. 471.
15 Зінків І. Нові аспекти дослідження середньовічних
слов’янських гусел вертикального тримання // Українське
мистецтвознавство. – 2005. – Вип. 5. – С. 41–46.
16 Фаминцын А. Домра и сродные ей инструменты
русского народа. – С. 472.
17 Лисенко М. Характеристика музичних особли‑
востей українських дум і пісень у виконанні кобзаря
Вересая. – К.: Муз. Україна, 1978. – С. 19.
18 Там само. – С. 47.
19 Абаев В. Скифо-европейские изоглоссы: на стыке
Востока и Запада. – М.: Наука, 1965. – С. 67.
20 Грица С. Мелос української народної епіки. –
К.: Наукова думка, 1979. – С. 194, 195.
21 Кобзу О. Фамінцин трактує як лютнеподібний ін‑
струмент, що має два різновиди – лютне- і танбуроподіб‑
ний (цією термінологією російська сучасна органологія
користується дотепер на противагу до загальноприйня‑
того в європейській органології означення – коротко- та
довгошийкові лютні).
22 Зінків І. Нові аспекти дослідження… – С. 41–46.
Статья «Бандура в органологической концепции А. Фаминцына» посвящена
изучению функционирования бандуры в органологической концепции выдающе-
гося русского этнолога, основателя классической русской органологической
школы Александра Сергеевича Фаминцына, изложенной в труде «Домра и срод-
ные с нею инструменты русского народа» (1891). Исторический подход учено-
го к изучению народного инструментария стал методологическим базисом в
развитии украинской и русской (классической и современной) органологии.
Ключевые слова: бандура, народный музыкальный инструментарий, органо-
логия.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43509 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728–6875 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T05:22:42Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Зінків, І. 2013-04-29T20:34:52Z 2013-04-29T20:34:52Z 2010 Бандура в органологічній концепції Олександра Фамінцина / І. Зінків // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 3(31). — С. 75-81. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 1728–6875 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43509 687.817.6:7.072.2 Фамінцин Статтю присвячено вивченню функціонування бандури в органологічній концепції видатного російського етнолога, фундатора класичної російської органології Олександра Сергійовича Фамінцина, викладеній у праці «Домра и сродные с нею инструменты русского народа» (1891). Історичний підхід ученого до вивчення народного інструментарію став підґрунтям для розвитку української та російської (класичної і сучасної) органології. Статья «Бандура в органологической концепции А. Фаминцына» посвящена изучению функционирования бандуры в органологической концепции выдающегося русского этнолога, основателя классической русской органологической школы Александра Сергеевича Фаминцына, изложенной в труде «Домра и сродные с нею инструменты русского народа» (1891). Исторический подход ученого к изучению народного инструментария стал методологическим базисом в развитии украинской и русской (классической и современной) органологии. Thе investigation «Вandura in Famintsyn’s organological conception» is dedicated to the bandura’s functioning in the organological concept of the prominent Russian ethnologist, the founder of Classical Russian organology Alexander Famintsyn which is located in his work «Domra and the similar instruments of the Russians» (1891). The historical approach to studying of folk instruments was set as a background for the development of the Russian and Ukrainian (classical and modern) organology. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Студії мистецтвознавчі Теорія і методологія Бандура в органологічній концепції Олександра Фамінцина Вandura in Alexandr Famintsyn’s Organological Conception Article published earlier |
| spellingShingle | Бандура в органологічній концепції Олександра Фамінцина Зінків, І. Теорія і методологія |
| title | Бандура в органологічній концепції Олександра Фамінцина |
| title_alt | Вandura in Alexandr Famintsyn’s Organological Conception |
| title_full | Бандура в органологічній концепції Олександра Фамінцина |
| title_fullStr | Бандура в органологічній концепції Олександра Фамінцина |
| title_full_unstemmed | Бандура в органологічній концепції Олександра Фамінцина |
| title_short | Бандура в органологічній концепції Олександра Фамінцина |
| title_sort | бандура в органологічній концепції олександра фамінцина |
| topic | Теорія і методологія |
| topic_facet | Теорія і методологія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43509 |
| work_keys_str_mv | AT zínkíví banduravorganologíčníikoncepcííoleksandrafamíncina AT zínkíví vandurainalexandrfamintsynsorganologicalconception |