Матеріали до історії дзвонів і дзвонінь в Україні на сторінках джерельних видань
У статті подано системний огляд відомостей про дзвони й дзвоніння, що містяться в «Актах, относящихся к истории Западной России» і «Актах, относящихся к истории Южной и Западной России». Уведення в науковий обіг зібрань давніх законодавчих актів, документальних матеріалів допомагає висвітленню питан...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Студії мистецтвознавчі |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43510 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Матеріали до історії дзвонів і дзвонінь в Україні на сторінках джерельних видань / Б. Кіндратюк // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 3(31). — С. 82-89. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43510 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Кіндратюк, Б. 2013-04-29T20:37:19Z 2013-04-29T20:37:19Z 2010 Матеріали до історії дзвонів і дзвонінь в Україні на сторінках джерельних видань / Б. Кіндратюк // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 3(31). — С. 82-89. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. 1728–6875 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43510 3789.5(477)(093.2) У статті подано системний огляд відомостей про дзвони й дзвоніння, що містяться в «Актах, относящихся к истории Западной России» і «Актах, относящихся к истории Южной и Западной России». Уведення в науковий обіг зібрань давніх законодавчих актів, документальних матеріалів допомагає висвітленню питання про розповсюдження дзвонів і дзвонінь у добу Литовсько-Руської держави й Гетьманщини. Вивчення джерельних основ української кампанології сприяє кращому досідженню історії дзвонової культури, її складових. В статье представлен системный обзор сведений о колоколах и звонах, приведенных в «Актах, относящихся к истории Западной России» и «Актах, относящихся к истории Южной и Западной России». Введение в научное обращение собраний давних законодательных актов, документальных материалов помогает освещению вопроса о распространении колоколов и звонов во времена Литовско-Русского государства и Гетьманщины. Изучение источников украинской кампанологии содействует лучшему исследованию истории колокольной культуры, её составляющих. There is a systematic review on information regarding bells and chimes fished out of «The Acts Concerning the History of Western Russia» and «The Acts Concerning the History of Southern and Western Russia». The introduction of the collections of ancient legislative acts and instruments into scientific discourse helps us to determine the dissemination of teachings of bells and chimes during the periods of Lithuania-Rus State and Hetmanshchyna. The study on sources of the Ukrainian campanology is conducive to better researches of bell culture history and its components. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Студії мистецтвознавчі Архіви. Джерела Матеріали до історії дзвонів і дзвонінь в Україні на сторінках джерельних видань Kindratiuk Bohdan. Materials to History of Bells and Chimes in Ukraine in the Publications of Sources Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Матеріали до історії дзвонів і дзвонінь в Україні на сторінках джерельних видань |
| spellingShingle |
Матеріали до історії дзвонів і дзвонінь в Україні на сторінках джерельних видань Кіндратюк, Б. Архіви. Джерела |
| title_short |
Матеріали до історії дзвонів і дзвонінь в Україні на сторінках джерельних видань |
| title_full |
Матеріали до історії дзвонів і дзвонінь в Україні на сторінках джерельних видань |
| title_fullStr |
Матеріали до історії дзвонів і дзвонінь в Україні на сторінках джерельних видань |
| title_full_unstemmed |
Матеріали до історії дзвонів і дзвонінь в Україні на сторінках джерельних видань |
| title_sort |
матеріали до історії дзвонів і дзвонінь в україні на сторінках джерельних видань |
| author |
Кіндратюк, Б. |
| author_facet |
Кіндратюк, Б. |
| topic |
Архіви. Джерела |
| topic_facet |
Архіви. Джерела |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Студії мистецтвознавчі |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Kindratiuk Bohdan. Materials to History of Bells and Chimes in Ukraine in the Publications of Sources |
| description |
У статті подано системний огляд відомостей про дзвони й дзвоніння, що містяться в «Актах, относящихся к истории Западной России» і «Актах, относящихся к истории Южной и Западной России». Уведення в науковий обіг зібрань давніх законодавчих актів, документальних матеріалів допомагає висвітленню питання про розповсюдження дзвонів і дзвонінь у добу Литовсько-Руської держави й Гетьманщини. Вивчення джерельних основ української кампанології сприяє кращому досідженню історії дзвонової культури, її складових.
В статье представлен системный обзор сведений о колоколах и звонах, приведенных в «Актах, относящихся к истории Западной России» и «Актах, относящихся к истории Южной и Западной России». Введение в научное обращение собраний давних законодательных актов, документальных материалов помогает освещению вопроса о распространении колоколов и звонов во времена Литовско-Русского государства и Гетьманщины. Изучение источников украинской кампанологии содействует лучшему исследованию истории колокольной культуры, её составляющих.
There is a systematic review on information regarding bells and chimes fished out of «The Acts Concerning the History of Western Russia» and «The Acts Concerning the History of Southern and Western Russia». The introduction of the collections of ancient legislative acts and instruments into scientific discourse helps us to determine the dissemination of teachings of bells and chimes during the periods of Lithuania-Rus State and Hetmanshchyna. The study on sources of the Ukrainian campanology is conducive to better researches of bell culture history and its components.
|
| issn |
1728–6875 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43510 |
| citation_txt |
Матеріали до історії дзвонів і дзвонінь в Україні на сторінках джерельних видань / Б. Кіндратюк // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 3(31). — С. 82-89. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kíndratûkb materíalidoístoríídzvonívídzvonínʹvukraínínastorínkahdžerelʹnihvidanʹ AT kíndratûkb kindratiukbohdanmaterialstohistoryofbellsandchimesinukraineinthepublicationsofsources |
| first_indexed |
2025-11-27T02:00:23Z |
| last_indexed |
2025-11-27T02:00:23Z |
| _version_ |
1850792511432294400 |
| fulltext |
82
МАТЕРІАЛИ ДО ІСТОРІЇ ДЗВОНІВ І ДЗВОНІНЬ В УКРАЇНІ
НА СТОРІНКАХ ДЖЕРЕЛЬНИХ ВИДАНЬ 1
Богдан Кіндратюк
У статті подано системний огляд відомостей про дзвони й дзвоніння, що міс-
тяться в «Актах, относящихся к истории Западной России» і «Актах, относя-
щихся к истории Южной и Западной России». Уведення в науковий обіг зібрань
давніх законодавчих актів, документальних матеріалів допомагає висвітлен-
ню питання про розповсюдження дзвонів і дзвонінь у добу Литовсько-Руської
держави й Гетьманщини. Вивчення джерельних основ української кампанології
сприяє кращому досідженню історії дзвонової культури, її складових.
Ключові слова: законодавчі акти, документальні матеріали, наукові джерела,
кампанологія, дзвони, дзвоніння, дзвіниці, дзвонарі, дзвонове мистецтво, дзво-
нова культура.
There is a systematic review on information regarding bells and chimes fished out
of «The Acts Concerning the History of Western Russia» and «The Acts Concerning
the History of Southern and Western Russia». The introduction of the collections of
ancient legislative acts and instruments into scientific discourse helps us to determine
the dissemination of teachings of bells and chimes during the periods of Lithuania-Rus
State and Hetmanshchyna. The study on sources of the Ukrainian campanology is
conducive to better researches of bell culture history and its components.
Keywords: legislative acts, instruments, sources, campanology, bells, chimes, bell
towers, bell-ringers, chiming, bell culture.
Передумовою успішного дослідження дзво‑
нів і дзвонінь є створення наукової джерельної
бази. В Україні таку системну публікацію дже‑
рел розпочала Київська археографічна комісія
(«Временная Комиссия для разбора древних
актов»), яку заснували з ініціативи Михайла
Максимовича 1843 року для видання давніх ар‑
хівних матеріалів. Завданнями цієї Комісії, яка
існувала до 1917 року при канцелярії Київського
генерал-губернатора як урядова установа, бу‑
ло збирання, опрацювання та публікація акто‑
вого й документального матеріалу, переважно
з історії Правобережної України. За задумом
уряду, це могло б обґрунтувати російські полі‑
тичні інтереси в цьому ареалі супроти Польщі.
Однак комісія, яка з тимчасової трансформува‑
лася на постійну, відразу опинилася фактично в
руках українських культурних і громадських ді‑
ячів [Михайло Максимович, Микола Іванишев,
Василь Домбровський, Михайло Судієнко, се‑
ред співпрацівників були Тарас Шевченко (за
завданням Комісії робив замальовки пам’яток
архітектури), Пантелеймон Куліш]. Діяльність у
ній цих і багатьох інших відданих науці людей
Архіви. Джерела
Archives. Sources
УДК 3789.5(477)(093.2)
83
БоГдан кІндратЮк. матерІали до ІсторІї дзвонІв І дзвонІнЬ в українІ...
принесла велику користь, адже було видано
чимало нових важливих джерельних матеріалів
до української історії, археології, палеографії,
картографії тощо. З 1863 року в Комісії почав
працювати Володимир Антонович. Головним
її виданням був тридцятип’ятитомний «Архив
Юго-Западной России» (1859–1914). Серед пуб-
лікацій Археографічної комісії, зокрема таких,
як «Древности Юго-Западного Края» (3 зоши‑
ти), «Палеографический Изборник», «Сборник
материалов по истории Юго-Западной России»
(2 томи), зібрання козацьких літописів та ін‑
ших, поважне місце займає п’ятитомна збір‑
ка «Акты, относящиеся к истории Западной
России» (1846–1853), а також надзвичайно
багата на український матеріал XIV–XVII ст.
п’ятнадцятитомна серія «Акты, относящи‑
еся к истории Южной и Западной России»
(1863–1892). Для цих видань, окрім матеріа‑
лів Литовської метрики й санкт-петербурзьких
архівів, найбільше використано документи
колишнього «Малороссийского приказа» з ар‑
хівів Міністерства юстиції та Міністерства за‑
кордонних справ у Москві. Документи збирали
не тільки зі столичних архівів і бібліотек, а й
регіональних, уніатського митрополичого архі‑
ву, монастирів. У Комісії були свої закордонні
кореспонденти, приміром, зі Львова переси‑
лав документи Денис Зубрицький. Удалося зі‑
брати дарчі грамоти удільних князів і великих
литовських князів на володіння землею та ма‑
єтками, воєводств, староств, єпископств, архи‑
мандритії, юридичні акти, грамоти й акти щодо
церковного управління, управи й устрою міст,
становища міського й сільського населення,
міждержавних відносин тощо. Тут зосереджено
джерельний матеріал, в якому містяться згадки
й ширші відомості про дзвони. Усі ці матеріали
значно збагатили джерельну базу про дзвонову
культуру в Україні.
У контексті музикознавчих студій «Акты,
относящиеся к истории Западной России»
і «Акты, относящиеся к истории Южной и
Западной России» чи не вперше використав
при написанні дисертації про музику Пилип
Козицький, чимало документів ужив Ярослав
Ісаєвич, а деякі перевидав. Однак системного
опрацювання цих публікацій із погляду музичної
культури, зокрема вивчення історії української
чи білоруської, або російської кампанології, ще
не зроблено. Тому метою нашої наукової роз‑
відки є систематизація цих матеріалів, що до‑
поможе кращому висвітленню історії дзвонової
культури України.
Уведення в науковий обіг зібрань давніх
законодавчих актів, документальних матеріа‑
лів тощо допомагає висвітленню підґрунтя по‑
ширення дзвонів і дзвонінь у добу Литовсько-
Руської держави й Гетьманщини. В «Актах»
найперше привертають увагу документи, що
були запорукою правової бази зміцнення хрис‑
тиянства, його уставних засад, розвою функцій
усяких дзвонінь, матеріального підґрунтя па‑
рафій, монастирів, а значить – можливості від‑
ливання дзвонів, зокрема в добу Великого кня‑
зівства Литовського (ВКЛ). Різні функції дзвонів
і дзвонінь пояснюються головно богослужбо‑
вими потребами, водночас дзвони входили
до системи засобів оборони населених пунк‑
тів. Міжнаціональне протистояння спонукало
українців відстоювати право на використання
дзвонів. Їхня значна вартість потребувала різ‑
них шляхів придбання чи отримання коштів на
відливання. З «Актів» довідуємося про імена
майстрів дзвонів та умови їхнього виготовлен‑
ня. Центрами розвитку дзвонової музики були
монастирі, а її розвою сприяло зміцнення мате‑
ріальних статків. Маєтки парафій теж допома‑
гали матеріальному забезпеченню богослужінь,
зокрема придбанню дзвонів, підтримуванню па‑
ламарів, облаштуванню дзвіниць. Широкі вер‑
стви населення розуміли семантичний смисл
усяких дзвонінь, залучалися до гри на дзвонах.
Удосконаленню цього мистецтва допомага‑
ло студіювання церковних уставів і підготовка
дзвонарів. Важливою проблемою в Україні було
збереження дзвонів. Вивчення документальних
матеріалів допомагає уточненню термінологіч‑
них питань дзвонового мистецтва.
Катедри, церкви й монастирі дбали за відпо‑
відне забезпечення дзвонами, якісні дзвоніння;
для дотримання їх уставних приписів виробляли
різні рескрипти. Про це йдеться в багатьох гра‑
мотах, ухвалах єпископських соборів. Духовні
суди часом постановляли: у соборній церкві й
інших навколишніх «служить и в звоны казать
звонить» 2. Одним із покарань за недотримання
церковних звичаїв була заборона дзвонінь за
померлими 3.
Серед скарбу, який мали в себе багаті коза‑
ки, були не тільки зброя, котли, цукор, а й чер‑
вона мідь, що була головною складовою при
84
архІви. джерела
відливанні гармат, дзвонів, казанів і зберігалася
в листах чи плитах. Про листову червону мідь і
чотири великі мідні плити й 79 листів битої чер‑
воної міді, які були в бочці, ішлося у повідом-
ленні брянських воєвод царю щодо повернен‑
ня 1678 року гетьманському посланцю майна
Петра Рославця 4.
Духовні особи, дбаючи про дзвоніння, звер‑
талися за матеріальною підтримкою до багатих
світських осіб, просили прислати дзвона чи мі‑
ді для його виготовлення 5. Заклики виділити
кошти на дзвони обґрунтовувалися потребою
уславлення Бога 6. Про використання дзвонів у
церемоніях зустрічі послів може говорити те, що
в Уставній грамоті Великого князя Литовського
Олександра київським міщанам 26 травня 1494
року рекомендувалося величніше (гучніше) ві‑
тати своїх, а не чужоземних гостей: «Послов
лядских, и московских, и волоских, и мультан‑
ских не надобѣ им поднимати ничим, только
послов нашего великого князьства Литовского
и Ордынского мають поднимати своими
обычайми» 7.
Грамота польського короля Владислава ІІІ
Яґеллончика «греко-руському духовенству» від
22 березня 1443 року урівнювала права русь‑
кого народу з польським у використанні дзво‑
нів: «Усі права, свободи, способи, звичаї та
всякі свободи на вічні часи дати дозволяємо» 8.
А надання духовенству згідно цієї ж грамоти
в управління духовних судів і попередніх цер‑
ковних вотчин сприяло тому, що паламарі, які
відповідали за церковні дзвоніння, підпадали
під юрисдикцію духовних судів. Це, мабуть, по‑
кращувало матеріальний стан парафій, а отже,
і дзвонарів.
Міжнаціональне протистояння наносило
шкоду дзвонарству. У львівській церкві «закону
грецького» в час, коли «вже почато звонить и
попъ шолъ до Службе Божей», ляхи його про‑
гнали і храм опечатали 9; церкви закривали з
печаткою львівського католицького архиєпис‑
копа й забороняли, погрожуючи карою «под
горлы […], абы не смѣлы тых печатей отрывати
и Службы Божей отправовать, а ни звонить» 10.
У посланні галицької православної шляхти ки‑
ївському митрополиту Онисифору 14 лютого
1585 року серед переліку утисків ішлося про
«заказанье звоненья і побранья звоновъ до
замку» й висловлювалося прохання стати на
захист «прав […] закону нашего греческого» 11.
Православним 15 лютого 1585 року обіцяли на
майбутнє не перешкоджати відзначати свята
дзвонінням за давнім звичаєм 12.
У грамотах правителів ВКЛ і Речі Посполитої
час від часу підтверджувалися рівні права пра‑
вославного й римо-католицького духовенства,
зокрема щодо недоторканості церковного май‑
на 13, а однією з умов приєднання до унії було
збереження східних обрядів 14. Сюди належали
також статутні засади використання дзвонів.
Зміцнювали сили духовенства східного обряду
при відстоюванні прерогативи на дотримання
своїх звичаїв, зокрема щодо дзвонінь, ті права,
які декларувалися в королівських документах 15.
Зміцнення в Литовсько-Руській державі
юридичної бази відокремлення світського й
духовного судочинства стосувалося право‑
вого статусу паламарів, їхнього матеріаль‑
ного статку, поведінки в побуті. Це впливало
на якість дзвонінь згідно уставних приписів.
У грамоті від 20 березня 1499 року Великого
князя Литовського Олександра київському мит-
рополиту Йосифу та православним єписко‑
пам Литовських і Руських земель ішлося про
недоторканість святительського суду й цер‑
ковного майна на основі так званого «Свитка
Ярославля» 16. Ця грамота регулювала питання
юрисдикції паламарів. Пізніше в королівській
грамоті 1568 року Луцькому й Брацлавському
старості підтверджувалася недоторканість свя‑
тительського й духовного суду щодо священи‑
ків, дияконів та інших 17. У додаткових статтях
до Литовського земського статуту теж ішлося
про розповсюдження правової влади духовних
судів тільки на церковних людей 18.
Про дозвіл православним святкувати згідно
зі старим календарем та заборону примусово‑
го прийняття нового римського літочислення
йшлося в грамоті короля Стефана Баторія від
21 січня 1584 року. Такі санкції певною мірою
торкалися дзвонів і дзвонінь. Водночас поява
такого документа свідчить про утиски, якщо вже
король видав таку грамоту 19. Пізніше в перего‑
ворах із Річчю Посполитою козаки відстоювали
свободу православної віри, можливість викону‑
вати свої співи на Службі Божій, вільно будува‑
ти церкви й монастирі.
Особлива роль належала дзвонінням під час
військових дій, адже віддавна в системі укріп-
лень міст і великих сіл була вежа зі сполошним
дзвоном (його часом поміщали на в’їзній брамі-
85
БоГдан кІндратЮк. матерІали до ІсторІї дзвонІв І дзвонІнЬ в українІ...
вежі). У містечку Дівиця Салтикова (на річці
Десні) 1654 року бачили на воротах зроблену в
зруб дубову дзвіницю 20. Коли московське вій‑
сько 1658 року в Києві готувалося до відбиття
можливого нападу козаків Івана Виговського, то
з перевіркою наявного озброєння згадувалися
вістові дзвони («один стоит на Софийской баш‑
не, а другой у съезжей избы стоит разбит» 21).
Можливо, що сильні удари призвели до його по‑
шкодження. При татарських набігах дзвони би‑
ли на сполох, і стріляли вістові гармати, про що
писав російський посланець, який 1671 року по
дорозі з Києва до Батурина спостерігав, що «во
многих городках и мѣстечках всполохи бьют и
из вѣстовых пушек беспрестанно стреляют» 22.
Найгіршою ситуація щодо дзвонів і дзво‑
нінь була в Україні при татарських набігах, коли
страждали численні парафії та монастирі, во‑
ни втрачали церковні скарби, зокрема дзвони.
Зазнавали вони утисків і від поляків, тому у звер‑
неннях до московської сторони духовенство на‑
магалося зарадити грабуванню церков, зокрема
нищенню дзвонів 23. Розповсюдженню дзвонів,
зокрема поповненню їх ансамблів у чернечих
обителях, сприяло передусім зміцнення їх ма‑
теріального стану. Цьому допомагало надання
монастирям нових земель, маєтків 24, підтвер‑
дження права на володіння старими 25, дозвіл
закликати й поселяти на землі чернечих обите‑
лей людей, яких звільняли від суду та повиннос‑
тей 26. Не випадково 1638 року в Густинському
монастирі (м. Прилуки) було сім великих і малих
дзвонів 27, що засвідчує поширення в чернечих
обителях чималих комплектів дзвонів.
Певні відомості про дзвони, піклування
про них у навчальних закладах, що входило в
обов’язок учнів, засвідчує «Порядок школьный,
или устав Львовской Ставропигийской братской
школы» 28. Згідно цього документа, який уві‑
брав кращі освітні традиції, зокрема щодо на‑
вчання музики 29, учні студіювали богослужбові
статути, брали участь у Службах Божих тощо.
Це допомагало глибокому усвідомленню важ‑
ливості тут церковних дзвонів і дзвонінь, знан-
ню статутних засад їх уживання (не випадково
в часи Гетьманщини іноземців дивувала любов
українців співати з нот і знання порядку церков‑
них служб, уживання разом зі дзвонами бил і
клепал 30, музику яких розуміли всі 31). Мабуть,
підготовці дзвонарів у Львівській братській шко‑
лі сприяло те, що її учні по черзі «наперед за
оголошенням через дзвонаря без суперечок
ішли» на дзвіницю для биття у дзвони. Про це
йдеться в розпорядженні вчителеві львівської
братської школи Теодорові Рузкевичу щодо ви‑
значення черговості учнів до дзвоніння 32. Про
важливість цього обов’язку мовиться вже в тре‑
тьому пункті: «Щоби встановив порядок на дзві‑
ниці до дзвонення» 33.
Дотриманню статутних вимог, зокрема щодо
дзвонінь, сприяв паламар. До нього ставили ви‑
сокі вимоги. Про них ішлося в Повчанні київсько‑
го митрополита Сильвестра новопоставленому
ієрею: «Пономарь избран, неповинен ни в коем
же грѣсѣ, благословением епископа носящи
священное знамение» 34. З «Актів» довідуємося
про матеріальне заохочення паламарів. Так, у
грамоті мстиславського князя Івана Юрійовича
та його дружини княгині Юліяни мстиславсько‑
му Троїцькому собору згадувалися паламарі:
«а накадный грошь пономаромъ Троецким на‑
лежать маеть» 35. Пізніше їх теж не забували й
часто за молебень царю та цариці, членам цар‑
ської родини виділялися грошові суми не тільки
священику, диякону, дяку, а й паламарю 36.
Після пожеж, що траплялися часто й знищу‑
вали багато церков, зокрема дзвонів, потрібні
були кошти на їхнє відновлення. Коли на по‑
чатку XVI ст. згоріла Львівська церква Успіння
Пресвятої Богородиці й більше тридцяти років
стояла в руїнах, то неодноразово намагалися
зібрати кошти на її відновлення 37. Для цього
братчики зверталися до різних меценатів, зо‑
крема молдавського господаря Александра
Лопушняну. Він допоміг коштами у відливанні
дзвонів. Про це відомо з його листів, зокре‑
ма від 22 липня 1558 року: «Що ся дотычеть
звоновъ, ино роскатите учинити два звоны,
яковыи могуть, и що бы на нихъ тое письмо
положоно было, которое дали есьмо вамъ на
камени выбити во имя наше, а мы заплату по‑
шлемо за обадва и одинъ дамо до тое церкви, а
другій роскажемо до насъ привезти и на робот‑
ники ваши, а мы васъ заплатою споможемо».
Оскільки перевезенню дзвонів перешкоджа‑
ло мито, то господар Молдавії писав: «Тежъ
даемо вамъ знати, ижь король его милость
дозволилъ намъ сто кантарей спижи купити у
земли его милости и безъ мыта выпустити; а
такъ жадаемъ васъ, абы есте старанье учини‑
ли и той мѣди намъ сто кантарей купили, а мы
вамъ пенези готовые пошлемо». Правда, жерт‑
86
архІви. джерела
водавець нарікав, що «одно ся намъ видитъ
ихъ дорого зъеднали есте тому спижу на звоны,
що камень зъ роботою по 4 злотъ безъ орта,
нехай бы было таней, або яко будете мочи
зъеднати». Усе ж обіцяв: «Если бы вамъ пе‑
незей не достало, тогды дайте намъ знати» 38.
У листі від 26 серпня 1558 року повідомляли
братству про дозвіл польського короля купити
без мита «у земли его милости сто кантарей
спижи на звоны» 39, а 27 грудня того ж року гос‑
подар письмово нагадав про замовлення двох
великих дзвонів, один – для нової Успенської
церкви, а другий – для нього, а також повідо‑
мив, що чув про відлиття вже одного дзвона, і
просив сповістити, коли буде готовий другий.
Після цього обіцяв прислати ще грошей; одного
треба буде залишити для Успенської церкви, а
другого прислати йому. Якби «выстерегали, абы
нам не пущено того звона», то пам’ятати про
лист від його милості короля, «абы нам мѣдь и
олово и цину и иные речи пущено съ земли его
милости» 40. У листі від 23 лютого 1559 року 41
просили, щоб «росказали тажесьмо п. Малхеру
абы звонъ росказал ульяти у тую жь форму, у
которою и первый был выльянъ, одножь абы
подпись на немъ была словы нашими хрести‑
янскими и Латинскими, во имя наше, абы тежь
имя того звона было прославлено и оголошено:
Александръ; и коли будеть готовъ, а мы его за‑
платити роскажемо, и так будет поставлен у той
церкви у во Львови» 42. Тобто ще раз нагадали,
у яку церкву треба поставити дзвін і що при йо‑
го освяченні слід оголосити ім’я жертводавця.
Отже, опубліковані в «Актах» листи молдав‑
ського господаря нагадують про роль фундато‑
рів у відливанні й оздобленні дзвонів, традицію
увіковічнення на них імен жертводавців; про по‑
пулярність виробів львівських людвисарів, адже
молдавський правитель замовив у них дзвін
для себе. Закупівлі матеріалу для виготовлення
дзвонів і їхньому вільному перевезенню в іншу
державу перешкоджав збір мита, а основною
сировиною для їхнього відливання була дорога
мідь. Людвисари брали за свою роботу чималу
плату; для виготовлення кількох дзвонів вжива‑
ли одну й ту ж форму з церковнослов’янськими
й латинськими написами; на урочистій посвя‑
ті дзвона оголошували його назву та і’мя його
жертводавця.
Є в «Актах» й інші відомості про оплату за
виробництво дзвонів і її форму. Зокрема, у звіті
воєводи Івана Ржевського від 18 вересня 1668
року йдеться про гроші для ливарника дзвонів із
Ніжина: «Дано колокольнику Александру за ра‑
боту» (перелив три дзвони вагою 28 пуд. 8 гри‑
венок для соборної церкви цього містечка), а до
минулорічної суми ще 5 рублів 43. Як бачимо, за
відлиті дзвони спочатку могли заплатити одну
суму, а згодом ще додати грошей.
Про врятування дзвонів від знищення є ба‑
гато фактів. Для зміцнення військової потуги
1563 року на сеймах у Вільні хотіли віддати
скарби римських костелів і руських церков на
потребу Речі Посполитої, «а звоны на дѣлы».
Однак король відхилив пропозицію перели‑
ти дзвони на гармати 44. Особливо потерпали
церкви й дзвони під час військових дій. Не ви‑
падково священик Алімпій Нікітін скаржився
царю на його військо, яке 1656 року церкву «ни
во что обратили и колокол взяли» 45; пізніше
під Ніжином пограбували Пустинно-Тригірський
монастир, зокрема забрали книги й дзвони та
відвезли їх до Москви 46. Для відшкодування
збитків, оснащення церков відповідним начин‑
ням парафіяни часом просили в царя допомо‑
ги. Про це йшлося у грамоті глухівського свя‑
щеника Михайла, який домагався дару церкві
с. Зазерки: дзвона, воску, ладану, церковного
вина, начиння, Євангелія. Однак, як відзначено
на звороті звернення, виділили тільки книги 47.
Іноді козаки в боротьбі проти московського
війська змушені були разом з укріпленням міст
переливати дзвони на гармати 48. Значну шко‑
ду приносили й міжусобиці. Полковники, від‑
дані гетьману Самойловичу, ідучи на Суботів,
Новоселицю до Медведівки, у Новоселиці на‑
казували брати не тільки людей, а й церковне
срібло, книги, ризи та дзвони 49.
У шістнадцятій статті мирного договору
Гетьманської держави з Московським царством
і Річчю Посполитою йшлося про те, що забрані
дзвони, як і мощі святих, церковне начиння, ри‑
зи, устави, хрести, мають бути повернені. Про
це нагадувалося в листі до царя 50. Однак у хо‑
ді військових дій ворогуючі сторони продовжу‑
вали забирати дзвони. Так, 1669 року москов‑
ське військо пограбувало церкви й монастирі
м. Ніжина, забрали разом з іконами, книгами й
усяким начинням також дзвони 51.
За статтями договорів про перемир’я, зо‑
крема укладених у Глухові, треба було віддати
те, що грабували чи забирали при відступі, але
87
БоГдан кІндратЮк. матерІали до ІсторІї дзвонІв І дзвонІнЬ в українІ...
часом про це потрібно було нагадувати. Коли
московське військо при відході з Києва винесло
з церков начиння, одяг, хоругви й дзвони, то кия‑
ни на початку березня 1669 року нагадували ца‑
рю про необхідність повернення цього доб ра 52.
24 травня того ж року було видано відповідний
указ царя київському воєводі князю Григорію
Козловському про повернення українським міс‑
там гармат і церковного начиння 53. Однак по‑
дальші події показали, що це нелегко зробити 54,
зокрема, у відписках воєвод зауважувалося, що
«коли знайдеться яке-небудь начиння та дзво‑
ни», то їх віддадуть 55. Після домагань україн‑
ської сторони, на своє виправдання, наприклад
воєвода Дмитро Рагозін, писав царю, що «відпо‑
відно до указу віддав всяке церковне начиння та
дзвони чернігівському сотнику Василю Карпову»
(окрім гармат, які московський правитель велів
залишити) 56. Після отримання свого воєводі за‑
лишили розписку з їхнім переліком. У документі
від 15 травня 1669 року сотника Василя Карпова
йшлося, що йому й острицькій старшині віддали
всяке церковне начиння та два дзвони 57. Було й
так, що деякі дзвони московське військо відправ‑
ляло до Києва. Сюди вони потрапили, приміром,
із Переяславля, звідки їх було забрано за вказів‑
кою боярина Петра Шереметьєва. Пізніше царю
повідомили, що «понад того розпису віднайшли
у Києві переяславський дзвін», який повернули
із розпискою 58.
Подібної шкоди завдавали дзвонам Білорусі 59.
Бувало, що просили царя подарувати дзвіницю
костелу в Могильові й дозволити її перенести
до церкви Всемилостивого Спаса та дати дзво‑
нів, на що отримали дозвіл 60. Не випадково на‑
прикінці березня 1671 року в наказі російським
послам, відправленим на з’їзд із польськими
уповноваженими, поміж іншого йшлося про роз‑
тлумачення деяких статей Андрусівського дого‑
вору, нагадувалося про дійсність його дев’ятої
статті щодо взаємоповернення «великого чис‑
ла дзвонів», які вивозилися з Речі Посполитої в
Московське царство й нав паки 61.
Вивчення актових джерел сприяє кращому
розумінню назви дзвона Кизикермен (вагою 119
пудів 36 фунтів і заввишки з короною 158 см,
нижній діаметр – майже 153 см), відлитого
1695 року переважно зі здобутих козацькими
військами під керівництвом гетьмана Мазепи
гармат у фортеці Казикермен – так вона назва‑
на в інструкції українському війську 62.
Чимало матеріалів в «Актах» зберегли опи‑
си архітектурних споруд, зокрема дзвіниць,
прагнення до їхнього відновлення. У наказі
старості Федору Предремирському, якого по‑
слали з Києва до Москви у справах Києво-
Печерської лаври, ідеться, з-поміж іншого, про
доручення довідатися «о челобытѣ о крѣпости
на колокольню подать ли его царскому [...] ве‑
личеству» 63. Згідно з цим проханням, у Лавру
послали «на совершение той колокольни» двіс‑
ті золотих червінців 64. Про значення дзвіниць
засвідчує той факт, що за відсутності храму
(так було при відновленні львівської Успенської
церкви) Службу Божу відправляли в споруді
для дзвонів. Про це йдеться в листі Львівського
братства до патріарха, в якому просили допо‑
могти при посвяченні вівтаря, що розміщувався
у дзвіниці 65.
Завдяки формуванню в другій половині
ХІХ ст. у Києві потужної джерелознавчої бази
українська культура отримала поважну осно‑
ву для наукових студій, зокрема у сфері кам‑
панології, написання історії дзвонів і дзвонінь в
Україні. Перспективу подальших студій убача‑
ємо в дослідженні інших публікацій Київської
археографічної комісії.
1 У цій статті використано переважно «Акты, относя‑
щиеся к истории Западной России» і «Акты, относящи‑
еся к истории Южной и Западной России» (далі – АЗР
і АЮЗР).
2 Судебная явка Виленского возного Петра Новоши...
1 сентября 1595 г. // АЗР. – С.Пб., 1851. – Т. ІV: 1588–
1632. – № 84. – С. 118. На жаль, більшість опублікова‑
них текстів виразно зросіянізовані, і хоч ми передаємо їх
мовою оригіналу, однак чимало наведених фактів збері‑
гають тодішню мову, написання назви, згідно з україн‑
ською традицією.
3 Послание епископа Владимиро-Волынского и
Брестского Ипатия Потия Брестскому духовенству о не‑
соблюдении церковных треб тамошнему братству, чуж‑
дающемуся православия. 3 октября 1596 г. // АЮЗР. –
С.Пб., 1863. – Т. І: 1361–1598. – № 220. – С. 267.
4 Отписка брянских воевод Колычевых к царю…
26 мая 1678 г. // АЮЗР. – С.Пб., 1884. – Т. ХІІІ: 1677–
1678. – № 135. – С. 591, 592.
5 Письмо к царю архимандрита Елецкого Успенского
монастыря Иоанна Голятовского… 4 июля 1672 г. //
АЮЗР. – С.Пб., 1878. – Т. Х: (Дополнение к т. ІІІ):
Переговоры об условиях соединения Малороссии с
Великою Россиею. 1653–1654. – № 3. – С. 8. Щоправда,
давні й могутні чернечі обителі згодом самі передавали
свої дари, про що йдеться в документі царю Олексію
Михайловичу від київського митрополита Петра Могили
та Києво-Печерського ігумена Іринарха (Память...
10 мая 1646 г. // АЮЗР. – С.Пб., 1861. – Т. ІІІ: 1638–
1657. – № 89. – С. 87).
6 Челобитная духовника женского Ладинского
монастыря... Июнь 1638 г. // Там само. – Т. ІІІ. – № 15. –
С. 25.
88
архІви. джерела
7 Уставная грамота Литовского великого князя
Александра Киевским мещанам. 26 мая 1494 г. // АЗР. –
С.Пб., 1846. – Т. І: 1340–1506. – № 120. – С. 144.
8 Жалованная грамота польского и венгерского ко‑
роля Владислава ІІІ-го Ягелловича греко-русскому духо‑
венству... 22 марта 1443 г. // АЗР. – Т. І. – № 42. – С. 56.
9 Явка Львовского епископа Гедеона Болобана и
галицких дворян, о нападении католического духовен-
ства с вооруженною шляхтою, в навечерье праздника
Рождества Христова, на тамошние православные
монастыри и церкви, и о насильном всех их запе-
чатаньи, по приказу Львовского арцыбискупа Яна-
Димитрия Соликовского. В нач. февраля 1584 г. // АЗР. –
С.Пб., 1848. – Т. ІІІ: 1544–1587. – № 140. – С. 281.
10 Там само. – С. 282.
11 Послание галицко-русских православных дворян
Киевскому митрополиту Онисифору, с убеждением его
принять деятельные меры к прекращению возникших в
иерархии беспорядков и к защите единоверцев своих от
преследований католиков, езуитов и жидов. 14 февра‑
ля 1585 г. // Там само. – № 146. – С. 289.
12 Мировая запись Львовского епископа Гедеона и
тамошнего католического арцыбискупа Яна-Димитрия
Соликовского, из коих первый обязывается прекра-
тить свой судебный иск, по поводу насильственного
запечатания во Львове монастырских и приходских
церквей, а другой обещает впредь не присваивать
себе никакой власти над православным духовенством
и народом. 15 февраля 1585 г. // АЗР. – Т. ІІІ. – № 147. –
С. 291.
13 Жалованная подтвердительная грамота
Киевскому митрополиту Иоифу и православным епис‑
копам Литовских и Русских областей... 2 июля 1511 г. //
АЗР. – С.Пб., 1848. – Т. ІІ: 1506–1544. – № 65. – С. 81–
83; Жалованная грамота Литовско-Русскому православ‑
ному духовенству... 23 апреля 1589 г. // АЗР. – Т. ІV. –
№ 14. – С. 16, 17.
14 Пункты, данные Киевским митрополитом Михаи-
лом Рогозою Луцкому епископу Кириллу Терлецкому...
Декабрь 1594 г. // Там само. – № 54. – С. 79.
15 Жалованная королевская грамота Литовско-
Русскому униатскому духовенству, о предоставлении
всех тех прав и преимуществ, которыми оно поль-
зовалось издавна, пребывая в Православии и союзе с
Восточной церковью. 16 марта 1600 г. // Там само. –
№ 150. – С. 236, 237; Жалованная подтвердительная
королевская грамота Литовско-русским и Польским
православным обывателям, духовным и мирским...
18 июня 1607 г. // Там само. – № 171. – С. 258, 259.
16 Жалованная грамота Литовского великого кня‑
зя Александра нареченному Киевскому митрополи‑
ту Иосифу и православным епископам Литовских и
Русских областей... 20 марта 1499 г. // АЗР. – Т. І. –
№ 166. – С. 189–192.
17 Наказная королевская грамота Луцкому и
Брацлавскому старосте князю Богушу Корецкому...
23 декабря 1568 г. // АЗР. – Т. ІІІ. – № 46. – С. 148, 149.
18 Дополнительные статьи к Литовскому земско‑
му Статуту... 26 марта 1586 г. // Там само. – № 161. –
С. 304–309.
19 Окружная грамота Польского короля Стефана
Батория... 21 января 1584 г. // АЮЗР. – С.Пб., 1865. –
Т. ІІ: 1599–1637. – № 152. – С. 179, 180.
20 Переписные книги приведенных к присяге на под-
данство царю Алексею Михайловичу жителей малорос‑
сийских городов. Приложение. Нежинский полк. 1654 г. //
АЮЗР. – Т. Х. – № 5. – С. 800.
21 Отписка боярина Василия Бориславича
Шереметьева… Июнь–август 1658 г. // АЮЗР. –
С.Пб., 1892. – Т. ХV: 1658–1659. – № 5. – С. 218.
22 Статейный список подьячего Михайла Савина,
с известиями о тревогах в Малороссии по случаю
татарских набегов… 11 декабря 1671 г. – 10 января
1672 г. // АЮЗР. – Т. ІХ. – № 127. – С. 606.
23 Письмо к думному дворянину Артемону Матвееву
киевских духовных особ, с просьбою оказать со сво-
ей стороны содействие на предстоящих догово-
рах с Польщею в пользу Малороссии… // Там само. –
№ 102. – С. 422–431.
24 Жалованная подтвердительная грамо‑
та Подольского князя Александра Кориатовича
Смотрицкому доминиканскому монастырю... 17 марта
1375 г. // АЗР. – Т. І. – № 4. – С. 21; Жалованная грамота
Киевского князя Александра Владимировича и супруги
его, княгини Анастасии Васильевны, Лаврашевскому
монастырю... После 1420 г. // Там само. – № 28. – С. 41;
Грамота Литовского великого князя Александра киев‑
скому воеводе князю Дмитрию Путятичу, об отводе
Пустынскому Николаевскому монастырю пусто-
ши... 6 сентября 1497 г. // Там само. – № 151. – С. 174;
Отказная запись князя Богдана Глинского и супруги его
княгини Марии Киевскому Пустынскому монастырю, на
село Гатное с угодьями. 1 февраля 1500 г. // Там само. –
№ 178. – С. 201, 202; Жалованная королевская грамота
Киевскому Пустынскому Николаевскому монастырю...
3 марта 1506 г. // Там само. – № 223. – С. 369; Грамота
королевская князю Михаилу Глинскому, о дозволении
ему по званию душеприкажчика Киевского воеводы
князя Дмитрия Путятича, данников его и движимое
имущество раздать на православные монастыри и
церкви и на выкуп пленников. 29 апреля 1506 г. // Там
само. – № 224. – С. 369–371; Вводная грамота Киевского
воеводы князя Константина Острожского Золотоверхому
Михайловскому монастырю... 12 декабря 1572 г. //
АЗР. – Т. ІІІ. – № 57. – С. 163; Жалованная грамота кня‑
гини Раины Корибутовой Вишневецкой Густинскому и
Подгорскому православным монастырям... 11 января
1619 г. // АЗР. – Т. ІV. – № 214. – С. 501, 502.
25 Грамота подтвердительная Киевского воеводы
Константина Острожского Золотоверхо-Михайловскому
монастырю, на владение Юрьевскою землею… 9
сентября 1576 г. // АЗР. – Т. ІІІ. – № 70. – С. 195, 196;
Жалованная подтвердительная грамота Киевскому
Пустынскому Николаевскому монастырю... 30 мая
1570 г. // Там само. – № 49. – С. 153, 154.
26 Жалованная грамота Мстиславского князя
Михаила Ивановича Пустынскому монастырю... 14 сен‑
тября 1499 г. // АЗР. – Т. І. – № 177. – С. 201.
27 Реестр утвари монастыря Густынского и список
монахов.1638 г. // АЮЗР. – Т. ІІІ. – № 14. – С. 21.
28 Порядок школьный, или устав Львовской
Ставропигийской братской школы. 1 января 1586 г. //
АЮЗР. – Т. ІІ. – № 154. – С. 181–184.
29 Ісаєвич Я. Братства й українська музична культу‑
ра XVI–XVII століть // Καλоφωνία: Наук. зб. стат. і матер.
з історії церковної монодії та гимнографії. – Л., 2002. –
Чис. 1. – С. 9.
30 Палиці або шматки металу, якими б’ють, подаючи
сигнал.
31 Див.: Путешествие Антиохийского патриарха
Макария в Украину в середине 17 века, описанное его
сыном архидиаконом Павлом Алеппским / Пер. с араб‑
ского Г. Муркоса. – Репринт. изд. – К., 1997.
32 Инструкция, данная учителю Львовской школы.
1586 г. // Архив Юго-Западной России. – К., 1904. – Ч. 1. –
Т. Х: Акты, относящиеся к истории Галицко-русской пра‑
вославной церкви (1423–1714 гг.). – № CLXXI. – С. 436.
Цей документ, як слушно вважає Ярослав Ісаєвич,
походить вірогідніше не з 1586 року, як це помилково
повідомляли його публікатори в АЮЗР, а століттям піз‑
ніше (Розпорядження вчителеві львівської братської
школи Теодорові Рузкевичу / Переклад і підгот. до друку
Юрія Ясіновського // Καλоφωνία. – Л., 2006. – Чис. 3. –
С. 171).
89
БоГдан кІндратЮк. матерІали до ІсторІї дзвонІв І дзвонІнЬ в українІ...
33 Розпорядження вчителеві львівської братської
школи Теодорові Рузкевичу. – С. 171.
34 Поучение Киевского митрополита Сильвестра
новопоставленному иерею. 15 декабря 1562 г. // АЗР. –
Т. ІІІ. – № 51. – С. 117.
35 Жалованная грамота Мстиславского князя
Иоанна Юрьевича и супруги его княгини Иулиании
Мстиславскому Троицкому собору... 1463 г. // АЗР. –
Т. І. – № 66. – С. 80.
36 Расход денежной казны по городу Нежину, при
воеводе Иване Ржевском. 1 сентября 1667 – 29 авгус‑
та 1668 гг. // АЮЗР. – С.Пб., 1869. – Т. VІ: 1665–1668. –
№ 67. – С. 219–223, 227.
37 Окружное послание Киевского митрополита
Макария Литовско-Русскому православному духовен‑
ству и мирянам... 6 марта 1547 г. // АЗР. – Т. ІІІ. – № 6. –
С. 18, 19.
38 Письма Молдавского господаря Александра к
Львовскому братству. 22 февраля 1558 – 20 августа
1566 г. // АЮЗР. – Т. І. – № 133. – С. 142.
39 Там само. – С. 143.
40 Там само.
41 Там само.
42 Там само.
43 Расход денежной казны по городу Нежину, при во‑
еводе Иване Ржевском. 1 сентября 1667 – 29 августа
1668 г. // АЮЗР. – Т. VІ. – № 67. – С. 217.
44 Устав, данный на Виленском сейме Литовскому
дворянству, шляхте и рыцарству, о военной повинности
и сбор «серебщизны», по случаю предстоящей войны
с Русскими и проч. 19 июня 1563 г. // АЗР. – Т. ІІІ. –
№ 33. – С. 128.
45 Списки убытков, сделанных разным людям мос‑
ковскими войсками. 1656 г. // АЮЗР. – Т. ІІІ. – № 353. –
С. 538.
46 Челобитная царю Алексею Михайловичу игуме‑
на Пустынно-Тригорского общежительного монастыря
Всемилостивого Спаса Деонисия. 1660 г. // АЮЗР. – Т. V:
1659–1665. – С.Пб., 1867. – № 11 (ХХІ). – С. 25.
47 Приезд в Москву из Глухова протопопа Иоанна
Шматковского, посланного ходатайствовать о вспомо‑
ществовании... 14 мая – 23 августа 1664 г. // Там само. –
№ 85 (ІІІ). – С. 195.
48 Письма к царю кошевого атамана войска
Запорожского Ивана Брюховецкого. 14–25 июня 1663 г. //
Там само. – № 67. – С. 168.
49 Письмо Дорошенка князю Ромодановскому…
1 апреля 1676 г. // АЮЗР. – С.Пб., 1882. – Т. ХІІ: 1675–
1676. – № 167. – С. 607, 608.
50 Список с листа…, что писал к царю гетьман
Богдан Хмельницкий и головою стрелецким с Оврамом
Лопухиным. 22 января 1656 г. // АЮЗР. – С.Пб., 1875. –
Т. VІІІ: 1668–1669; 1648–1657. – № 46 (ІІІ). – С. 394–
400.
51 Челобитная к царю Нежинских мещан…10 февра‑
ля 1669 г. // Там само. – № 19. – С. 71.
52 Статейный список князя Григория Ромодановского
и описание Глуховской рады. 12 февраля – 11 марта
1669 г. // Там само. – № 20. – С. 104.
53 Указ царя к воеводе киевскому князю Григорию
Козловскому... 24 мая 1669 г. // Там само. – № 51 (4). –
С. 171.
54 Отписка к царю, из Остра, воеводы Рагозина...
Май 1669 г. 2) о возврате в Глухов церковной утвари,
пушек и пищалей, и о том, что он без указу отдать не
смеет… // Там само. – № 76. – С. 223–226.
55 Отписка к царю, из Переяславля, воеводы
Никифора Батюшкова. Май 1669 г. // Там само. –
№ 79. – С. 228.
56 Отписка царю, из Остра, Дмитрия Рагозина.
28 июня 1669 г. // Там само. – № 99. – С. 256.
57 Там само. – С. 257.
58 Отписка царю князя Козловского об отдаче пере‑
яславцам церковной утвари. После 18 июля 1669 г. //
Там само. – № 111. – С. 272.
59 Бумаги жителей города Могилева, приезжавших к
государю с челобитными... 28 мая – 26 июля 1655 г. //
АЮЗР. – С.Пб., 1889. – Т. ХІV (Дополнение к Т. ІІІ):
Присоединение Белоруссии 1654–1655 гг. – № 27. –
С. 670.
60 Челобитная к царю епископского наместника
Иеремии… 28 мая – 26 июля 1655 г. // Там само. –
№ 27а (ХІІІ). – С. 674.
61 Наказ русским послам, отправленным на съезд с
польскими уполномоченными… Март 1671 г. // АЮЗР. –
Т. ІХ. – № 90. – С. 379.
62 Инструкция гетьмана Мазепы компанийскому пол‑
ковнику Новицкому, о том, как произвести вместе с
полковником Палием набег на Казикермен... 30 июня
1690 г. // АЗР. – С.Пб., 1853. – Т. V: 1633–1699. –
№ 205. – С. 233–236.
63 Наказ старосте Федору Предремирскому...
Сентябрь 1669 г. // АЮЗР. – Т. ІХ. – № 21. – С. 83.
64 Царская грамота архимандриту Киево-Печерского
монастыря Иннокентию Гизелю... 28 октября 1669 г. //
Там само. – № 26. – С. 121.
65 Два послания Львовского ставропигиального пра‑
вославного братства Константинопольскому патриар‑
ху Иеремии… 6 февраля 1592 г. и 7 сентября 1592 г. //
АЗР. – Т. ІV. – № 33. – С. 45.
В статье представлен системный обзор сведений о колоколах и звонах,
приведенных в «Актах, относящихся к истории Западной России» и «Актах,
относящихся к истории Южной и Западной России». Введение в научное обра-
щение собраний давних законодательных актов, документальных материалов
помогает освещению вопроса о распространении колоколов и звонов во вре-
мена Литовско-Русского государства и Гетьманщины. Изучение источников
украинской кампанологии содействует лучшему исследованию истории коло-
кольной культуры, её составляющих.
Ключевые слова: законодательные акты, документальные материалы,
научные источники, кампанология, колокола, звоны, колокольни, звонари, коло-
кольное искусство, колокольная культура.
|