Професор Сергій Гіляров: етапи творчого і педагогічного шляху
У статті досліджено особливості педагогічної і творчої діяльності відомого знавця світового образотворчого мистецтва, автора книг «Рафаель», «О. Дом’є», Каталогу Музею Мистецтв ВУАН, заступника директора Київського музею мистецтв, професора Київського державного інституту кінематографії (КДІК) та Ки...
Saved in:
| Published in: | Студії мистецтвознавчі |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43512 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Професор Сергій Гіляров: етапи творчого і педагогічного шляху / О. Безручко // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 3(31). — С. 103-111. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859612390537035776 |
|---|---|
| author | Безручко, О. |
| author_facet | Безручко, О. |
| citation_txt | Професор Сергій Гіляров: етапи творчого і педагогічного шляху / О. Безручко // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 3(31). — С. 103-111. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Студії мистецтвознавчі |
| description | У статті досліджено особливості педагогічної і творчої діяльності відомого знавця світового образотворчого мистецтва, автора книг «Рафаель», «О. Дом’є», Каталогу Музею Мистецтв ВУАН, заступника директора Київського музею мистецтв, професора Київського державного інституту кінематографії (КДІК) та Київського художнього інституту (КХІ) Сергія Олексійовича Гілярова.
В статье исследованы особенности педагогической и творческой деятельности известного знатока мирового изобразительного искусства, автора книг «Рафаэль», «О. Домье», Каталога Музея Искусств ВУАН, заместителя директора Киевского музея искусств, профессора Киевского государственного института кинематографии (КГИК) и Киевского художественного института (КХИ) Сергея Алексеевича Гилярова.
The author studies the features of creativities and teaching of Serhii Hiliarov: the famous world fine arts connoisseur, author of «Raphael», «H. Daumier», All Ukrainian Academy of Sciences (AUAS) Arts Museum Catalogue, Kyiv Arts Museum Deputy Director, professor of Kyiv State Cinema Institute and Kyiv Artistic Institute.
|
| first_indexed | 2025-11-28T12:39:30Z |
| format | Article |
| fulltext |
103
За радянських часів на теренах однієї шос‑
тої світу було заборонено шанобливо згадувати
видатних українських митців та кінопедагогів, які
через різні обставини потрапили до списку не‑
благонадійних. Найчастіше це було після ареш-
тів, зазвичай несправедливих. Не допомагала
навіть реабілітація. Здебільшого, аби «чого не
трапилося», їх взагалі намагалися оминати.
Найперше про Сергія Гілярова згадали
українці за кордоном у п’ятдесятих – на по‑
чатку шістдесятих років минулого сторіччя:
«Енциклопедія українознавства» 1, «Історична
наука в Україні за совєтської доби та доля істо‑
риків. Історична наука в Україні до кінця 1920-х
років» 2 тощо.
У Радянському Союзі одним із перших, хто
не побоявся згадати С. Гілярова, був його учень
по Київському кіноінституту, який був несправед‑
ливо засуджений і багато років провів у радян‑
ських таборах, Григорій Прокопович Григор’єв
(справжнє прізвище Прокопшин). У 1966 році в
книзі «Що було, те бачив: Спогади» Григор’єв
написав: «Великий знавець історії мистецтва,
науковий працівник Музею західного мистецтва,
він щиро прагнув розвинути наші естетичні сма‑
ки, познайомити з основними творами світового
мистецтва» 3. Режисер, кінопедагог і громадський
діяч, один із засновників Спілки кінематографіс‑
тів України, яку очолював майже чверть сторіч‑
чя (з 1963 по 1986 роки), лауреат Державної
премії Української РСР ім. Т. Шевченка (1971),
Лауреат премії Спілки кінематографістів України
(1982), нагороджений Золотою медаллю
ім. О. Довженка (1982) Т. Левчук так написав про
професора кіноінституту Гілярова: «Величезна
колекція чудових кольорових діапозитивів на‑
шого професора Гілярова з кожною новою його
лекцією розкривала перед нами нові грані світо‑
вої культури, добра і зла, навічно зафіксованих
рукою геніїв. Мікеланджело, Леонардо да Вінчі,
Рафаель…» 4.
Після розпаду Радянського Союзу завдяки
науковим розвідкам О. Соловей 5, Ж. Аруста-
мян 6, Н. Крутенко 7, Ю. Іванова 8, Р. Росляка 9 та
автора статті 10 в Україні почали згадувати ім’я
цієї непересічної особистості. Приємно відзна‑
чити, що в біографічному довіднику «Мистецтво
України» уміщено відомості про С. Гілярова 11.
ПРОФЕСОР СЕРГІЙ ГІЛЯРОВ:
ЕТАПИ ТВОРЧОГО І ПЕДАГОГІЧНОГО шЛЯХУ
Олександр Безручко
УДК [378.6:778,5](477)(092)
У статті досліджено особливості педагогічної і творчої діяльності відомо-
го знавця світового образотворчого мистецтва, автора книг «Рафаель»,
«О. Дом’є», Каталогу Музею Мистецтв ВУАН, заступника директора Київського
музею мистецтв, професора Київського державного інституту кінемато-
графії (КДІК) та Київського художнього інституту (КХІ) Сергія Олексійовича
Гілярова.
Ключові слова: Сергій Гіляров, Київський державний інститут кінематографії,
Київський художній інститут, кіноосвіта, Друга світова війна.
The author studies the features of creativities and teaching of Serhii Hiliarov: the
famous world fine arts connoisseur, author of «Raphael», «H. Daumier», All Ukrainian
Academy of Sciences (AUAS) Arts Museum Catalogue, Kyiv Arts Museum Deputy
Director, professor of Kyiv State Cinema Institute and Kyiv Artistic Institute.
Keywords: Serhii Hiliarov, Kyiv State Cinema Institute, Kyiv Artistic Institute, cinema
education, Second World War.
104
ПостатІ
Але ще багато сторінок його життя залишають‑
ся недостатньо вивченими.
Наукове завдання цієї статті – дослідити
особливості педагогічної і творчої діяльності
відомого знавця світового образо творчого мис‑
тецтва, автора книг «Рафаель», «О. Дом’є»,
Каталогу музею мистецтв ВУАН, заступника ди‑
ректора Київського музею мистецтв, професора
Київського державного інституту кінематографії
(КДІК) та Київського художнього інституту (КХІ)
С. Гілярова.
Його доля була надзвичайно складною і тра‑
гічною, як, до речі, й інших українських інтелі‑
гентів, що свято вірили в ідеали
спочатку Незалежної України, а по‑
тім України Радянської. Більшість
із цих романтиків загинуло в гро‑
мадянську війну, під час більшо‑
вицького «червоного терору», го‑
лодомору, у Другу світову війну.
С. Гілярову вдалося не тільки
вижити під час усіх цих суспільних
катаклізмів, але й займатися нау-
ковою, мистецтвознавчою та пе‑
дагогічною діяльністю. Проте деякі
сторінки його життя були невідомі
широкому загалу з цілком зрозумі‑
лих причин.
Це дослідження базуєть‑
ся на опрацюванні розсекречених документів
Центрального державного архіву громадських
об’єднань України, куди передавали справи
репресованих з Галузевого державного архіву
Служби безпеки України, спогадів сучасників та
тогочасної преси.
С. Гіляров народився в Москві на почат‑
ку 1887 року, проте ще немовлям приїхав до
Києва разом з батьком, якого було переведено
на кафедру філософії Київського університе‑
ту Святого Володимира. Подальша його доля
пов’язана лише з Україною.
У 1905 році С. Гіляров закінчив Першу
київську гімназію, у тому ж році вступив на
Природничий факультет Київського університе‑
ту Святого Володимира. У 1913 році його зали‑
шили на два роки при університеті стипендіа‑
том професора, а в 1915 році він став асистен‑
том кафедри історії мистецтва. На цій посаді
С. Гіляров перебував до 1923 року, потім, після
припинення роботи університету, працював на
«Тимчасових педагогічних курсах». Крім того,
за сумісництвом, з 1917 по 1924 рік, викладав у
Київському археологічному інституті.
З 1924 року С. Гіляров почав працювати в
Київському художньому інституті (КХІ) на посаді
професора історії мистецтв. У 1929 році у цьо‑
му інституті Гіляров від Народного комісаріа ту
освіти України отримав звання професора, яке
в 1940 році затвердив Всесоюзний Комітет у
справах вищої школи.
У 1930 році на базі Одеського державного
технікуму кінематографії та кінофакультету КХІ
було засновано Київський державний інститут
кінематографії (КДІК). Надзвичайно важливу
роль у становленні студентів цьо‑
го інституту відіграв професор
С. Гіляров, який читав «Історію
мистецтв» 12. У методичних роз‑
робках КДІКу з «Історії мистецтв»
та «Історії матеріальної культури»,
які складав С. Гіляров, зазнача‑
лося, що «місцем виробничого
навчання буде... відвідування й
розробка матеріалів Київських му‑
зеїв» 13.
Як писав один із тогочасних сту‑
дентів Т. Левчук, опановувати цими
багатствами студентам допомагав
«похилого віку, але ще бадьорий
“волхв” з великою лисиною на го‑
лові, орлиним носом і з “чарівним ліхтарем” у
величезній сумці-портфелі» 14.
Тепло згадували професора С. Гілярова
у квітні 1993 року колишні студенти КДІКу
С. Цибульник, Ф. Мей під час інтерв’ю відомо‑
му українському кінознавцю В. Слободян, зо‑
крема, Ф. Мей сказала: «“Історію мистецтва” у
нас викладала свята людина – С. Гіляров. Я з
захопленням слухала його розповіді про еллін‑
ське мистецтво – для мене це було “відкриття
світу”» 15.
А один із студентів-режисерів КДІКу
М. Шаблівський, викликаючи в 1931 році на
соціалістичне змагання С. Гілярова, був неза‑
доволений методикою викладання, тому що
професор «читає лекції, ілюструючи діапозити‑
вами. Другий рік навчальна частина та громад‑
ськість інституту вперто б’ються над активізаці‑
єю методи навчання і другий рік тов. С. Гіляров
уперто читає нам лекції» 16.
Цікава деталь – під час останнього арешту
у С. Гілярова вдома було чотириста навчаль‑
Сергій Гіляров
105
олександр Безручко. Професор серГІй ГІляров...
них діапозитивів, а книг із мистецтва – двісті
томів 17, які він дбайливо зберігав навіть під час
війни.
Головним педагогічним методом КДІКу пер‑
ших двох років був пріоритет практичного на‑
вчання над лекційним: «Наслідки старої лекцій‑
ної методи, яка призводить до “системи хвос‑
тів” треба остаточно знищити заходами упертої
роботи… І активно запроваджувати в життя ла‑
бораторну методу викладання, серйозно стави‑
тись до консультації та чергувань у бригадній
роботі студентів» 18.
Лише в 1932 році, виходячи з настанов ЦВК
СРСР про методологічне викладання в інститу‑
тах і технікумах, було скасовано так звані ак‑
тивні методи навчання (бригади, лабораторний
метод опрацювання матеріалу тощо) і посиле‑
но увагу «щодо застосування в мистецьких уч‑
бових закладах лекційної методи роботи» 19.
Що ж до виклику на соцзмагання, то в ті ча‑
си він не міг пройти непоміченим. Саме тому в
грудні 1931 року професор С. Гіляров був виму‑
шений у газеті «Кінокадри» прийняти зустрічні
соцзобов’язання й прокоментувати звинува‑
чення студента: «Цілком визнаю перевагу ак‑
тивної методи в навчальній справі і цілком пого‑
джуюсь з тим, що лекційний спосіб навчання не
може дати тих наслідків навичок до роботи, як
метода лекторна. Проте застосування цієї ак‑
тивної методи передбачає певну передумову –
а саме наявність навчально-виробничої бази…
Приймаючи виклик Шаблівського, обіцяю до‑
класти всіх сил до активізації моєї дисциплі‑
ни, я й собі порядком соцзмагання викликаю
т. Шаблівського, як і всіх товаришів студентів,
що хочуть на добре засвоїти історію мисте‑
цтва – максимально активізувати своє сприй‑
няття» 20.
Уперше С. Гілярова заарештували в січні
1933 року. У слідчому ізоляторі він був виму‑
шений виправдовуватися і стосовно «політич‑
но неправильного» викладання у КДІКу. Один
з кореспондентів-активістів багатотиражки
Кіноінституту назвав професора «апостолом
буржуазії», тому що С. Гіляров не вірить у про‑
летарське мистецтво: «Пролетаріат не може
мати свого мистецтва. Це твердження протя‑
гує контрабандою викладач історії мистецтв
С. Гіляров. Увесь свій курс Гіляров читає за бур‑
жуазними, ідеалістичними підручниками. Коли
студенти зверталися до С. Гілярова, щоб він
порадив щось із Марксо-Енгельских джерел, –
відповідь завжди одна: “На жаль, не можу, бо
марксівська думка ще нічого не напрацювала
з мистецтва”. Розділ мистецтва грецької бур‑
жуазії та готичне мистецтво С. Гіляров читає з
таким захопленням і в такий спосіб, що малоос‑
вічений студент може зробити висновок, що це
було справжнє мистецтво, і що пролетаріатові
не під силу будувати своє мистецтво» 21.
Редакція газета «Кінокадри» закликала
С. Гілярова «Швидше позбутися залишків бур‑
жуазного “об’єктивізму”: “На нашу думку проф.
С. Гіляров має добре знати, що його “залишки
неподоланного буржуазного об’єктивізму”, а по
суті буржуазно суб’єктивний виклад призводив
до того, що його курс у багатьох частинах втра‑
чав свій науковий характер» 22.
С. Гіляров відразу помістив протест у тій са‑
мій газеті, де докладно спростовував ці ганебні
й дуже небезпечні для того часу звинувачення:
«Я не заперечую і не міг заперечувати існу‑
вання ленінської теорії, бо саме ця ленінська
теорія дає мені зараз методи для переробки
та перебудови всього мого світогляду, моєї
науково-дослідної та педагогічної практики, що
одкривають переді мною такі безмежні перспек‑
тиви, такі обрії, про які я не мріяв, поки стояв на
ґрунті механістичного мистецтвознавства» 23.
Студентське звинувачення виникло після
лекції про готичну архітектуру (ХІІІ в.), в якій
С. Гіляров доводив, що «всупереч існуючому
у буржуазному мистецтвознавстві поглядові,
ніби ця архітектура зі своїми вертикальними,
прагнучими нагору ритмами виражає молитов‑
не прагнення душі до небес і бога, а та буді‑
вельна гарячка, що характеризує цю епоху, ко‑
ли всяке, навіть маленьке місто споруджувало
собі колосальний собор, свідчить про підйом
релігійного почуття – усупереч цим, дотепер
повторюваним навіть у марксистській літера‑
турі (у Фріге, наприклад) поглядам, я доводив,
що будівництво цих готичних соборів з’явилося
результатом класового ентузіазму молодої
буржуазії, тоді (у ХІІІ ст.) тільки звільнилася
з-під ярма феодалів і, що динаміка вертикаль‑
них ритмів,... виражає саме цей ентузіазм кла‑
сового підйому» 24.
Як приклад, С. Гіляров наводив малень‑
кі ремісничо-торговельні містечка Західної
Європи з населенням 10–15 тисяч (за масшта‑
бом схожих на український Васильків), де спо‑
106
ПостатІ
руджували собори, що і в першій третині двад‑
цятого сторіччя залишалися «чудом будівель‑
ного мистецтва».
Райзман у газеті Кіноінституту перекрутив
слова професора так: «Коли справа доходить
до готичних соборів, С. Гіляров їх подає в тако‑
му аспекті: маленькі міста буржуазії, що лише
народжувалися, будували такі споруди (собо‑
ри), що їх тепер і великому місту в нас не під
силу збудувати. Це не що інше, як відверта
контрабанда ідеології буржуазії» 25.
На лекціях, у багатотиражці КДІКу і на допи‑
ті 26 лютого 1933 року С. Гіляров вимушений
виправдовуватися, що таких думок не вислов‑
лював, і приписувати їх можна тільки через не‑
порозуміння або з упередженого до нього став‑
лення. Редакція газети «Кінокадри» 11 травня
1932 року виступила із заявою, що С. Гілярова
не треба відносити до групи класововорожих
елементів.
С. Гіляров працював у методологічній комісії
Кіноінституту з «Соціології та історії мистецтв,
історії матеріальної культури, історії кіномисте‑
цтва» (голова комісії – І. Врона, Я. Савченко,
О. Довженко, С. Гіляров) 26. Педагоги КДІКу,
за словами С. Гілярова, підтримали його:
«Програма мого курсу, так і зокрема моя кон‑
цепція готичного мистецтва обговорювалася на
кафедрі Інституту і була схвалена» 27.
С. Гілярова «апостолом буржуазії» у
Кіноінституті вже не називали. Більше того,
після закінчення читання курсу лекцій студен‑
ти третього курсу сценаристів, які раніше зви‑
нувачували професора, наостанок улаштували
справжню овацію.
Водночас С. Гілярова звинувачували в «ан‑
тирадянських витівках» і в КХІ. Під час розпо‑
віді про життя і творчість останнього великого
художника епохи Відродження у Нідерландах
Пітера Брейгеля Старшого (Brueghel, Pieter)
(нар. між 1525 і 1530 – 5.09.1569), С. Гіляров
показав картину «Сліпці». Недоброзичливці за‑
певняли, що професор сказав, ніби цю картину
можна розуміти як натяк на радянську дійсність.
На лекціях у КХІ, а згодом і в слідчому ізолято‑
рі С. Гіляров ґрунтовно спростовував висунуте
йому звинувачення: «Творчість цього художни‑
ка наскрізь просякнута визначеними соціальни‑
ми і політичними ідеями і натяками на сучасну
йому дійсність (тобто на дійсність ХVІ ст.) Ми,
наприклад, знаходимо в нього картину, де в
алегоричній формі “Битви скринь із глиняними
скарбничками” зображується боротьба дрібного
торговельного капіталу зі зростаючим великим
капіталом; алегорію, що зображує своєкорисли‑
вість у погоні буржуазії за особистими вигодами
і інтересами, погоню за якою вона забуває не‑
безпеку, що загрожує країні від Іспанського ко‑
роля, що наступила в той час на Нідерланди, й
інші картини, у яких даються у формі алегорій
натяки на сучасне художникові, суспільне і по‑
літичне життя його Батьківщини – “Кухня худих“
і “Кухня товстих” тощо. Між іншим, показавши
ряд таких творів Брейгеля, я показав і “Сліпців”.
При чому, ймовірно, і сказав, що отут теж ма‑
ється якийсь натяк на сучасну художникові дій‑
сність. Ніяких зближень з нашою сучасністю я,
звичайно, не припускав і не думав висловлюва‑
ти, що було вкрай безглуздо» 28.
Проблема початку тридцятих років полягала
в тому, що студенти активно втручалися в пе‑
дагогічний процес, нічого в цьому не розуміючи.
Багатьом педагогам доводилося не лише на‑
вчати студентів тонкощам кіномистецтва, але й
розтлумачувати в лекціях і на сторінках інсти‑
тутської газети власну методику викладання.
Як і більшість української інтелігенції,
С. Гіляров був проти жорстоких методів колек‑
тивізації та розпродажу музейних цінностей за
кордон: «Приблизно починаючи з 1929 року у
зв’язку з колективізацією я внутрішньо пережи‑
вав протест, будучи не згоден з колективізаці‑
єю, бо не представляв можливості її здійснення
зокрема тими жорсткими методами, якими про‑
водилася колективізація, однак я ніде це не ви‑
словлював, а був тільки в цьому переконаний.
Мені в цей період здавалася ненормальною ре‑
алізація тоді Держторгом музейних скарбів як
російських, так і українських музеїв. Результат
колективізації і величезні досягнення колгосп‑
ного господарства переконали мене в держав‑
ній доцільності правильності радянської аграр‑
ної політики. Що стосується розпродажу музей‑
них цінностей, то я і зараз не розумію навіщо
вони проводилися. Ця внутрішня моя розбіж‑
ність жодним чином не відбилася на науково-
дослідницькій та моїй викладацькій роботі» 29.
Серед інших звинувачень перед Радянською
владою, які йому приписували, було підозріле
бажання потрапити за кордон, на що С. Гіляров
був вимушений виправдовуватися: наполягав
на цьому, аби, з його слів, «ознайомитися з до‑
107
олександр Безручко. Професор серГІй ГІляров...
сягненнями Західної науки в області історії мис‑
тецтва. У цій області ми перебуваємо в надзви‑
чайно несприятливих умовах. Публікації остан‑
нього десятиліття (навіть власне останніх 18
років) до нас майже не доходять. Ми не в курсі
нашої науки, навіть щодо бібліографії, оскільки
журналів з мистецтв майже зовсім не отриму‑
ємо, а останні два роки [під час Голодомору. –
О. Б.] не отримуємо взагалі. Бажання моє побу‑
вати за кордоном і обумовлено інтересом до
новітніх досягнень в галузі історії мистецтв» 30.
Останній раз професор європейського рів‑
ня С. Гіляров, який вільно володів трьома іно‑
земними мовами (французькою, англійською та
німецькою), проте «чудово знав і чудово писав
українською» 31, бував за кордоном ще в 1911 ро‑
ці, коли разом із дружиною їздив до Берліна,
Мюнхена, Відня, Венеції, Мілана та Швейцарії.
Метою поїздки, певна річ, було вивчення пам’яток
мистецтва в зарубіжних музеях.
«Активізація» навчального процесу та каят‑
тя на сторінках фахових газет та чисельних до‑
питах дали можливість професору С. Гілярову
вижити під час репресій тридцятих, принаймні
7 липня 1933 року, після піврічного арешту, він
був звільнений зі слідчого ізолятора і повер‑
нувся до викладацької та наукової діяльності.
У КДІКу С. Гіляров працював майже до повного
закриття художнього факультету внаслідок ре‑
форми кіноосвіти 1934 року.
Цікаво, що власна версія С. Гілярова бу‑
ла трохи іншою: «Звільнений був від роботи в
Інституті Кінематографії з причини розбіжності з
директором по методологічних питаннях» 32. На
іншому допиті С. Гіляров пояснив, що ж це були
за розбіжності: «Для мене не були прийнятні ре‑
форми вищої школи, скасування університету,
педагогічні експерименти на кшталт комплекс-
ного методу навчання, вилучення з шкільної
програми таких дисциплін як історія» 33.
Після піврічного арешту справи Гілярова по‑
кращилися, що було скоріше винятком на той
час. «У 1934–35 рр. я був вибраний членом МР
Київського будівельного інституту, в 1935 році
членом Спілки радянських архітекторів; у 1937
році був делегатом спершу на Українському, а
потім і на Всесоюзному з’їзді радянських архітек‑
торів; у 1938 році вибраний був також і членом
Спілки радянських художників і членом прав‑
ління цієї спілки, – згадував С. Гіляров, – Як в
Спілці радянських архітекторів, так і в Спілці ху‑
дожників неодноразово виступав з доповідями
з питань історії мистецтв і архітектури, а також у
поточних справах і актуальних проблемах у цій
галузі» 34.
У цей час С. Гіляров часто друкувався в
газетах і журналах, таких як «Мистецтво»,
«Образотворче мистецтво» тощо.
Під час Другої світової війни через хворобу
дружини С. Гіляров був вимушений залишити‑
ся на тимчасово окупованій нацистами тери‑
торії України. Надзвичайно цікаво прочитати
враження С. Гілярова від початку Великої віт-
чизняної війни та пояснення його тогочасних
вчинків. Схожі враження мали багато україн‑
ських інтелігентів, наприклад І. Кавалерідзе, які
з різних причин не змогли вчасно евакуюватися.
Ці люди за радянських часів ніколи такі слова
не змогли б сказати відкрито.
У слідчому ізоляторі С. Гіляров розумів, що
втрачати йому нічого, а тому був відвертим:
«Війна, що раптово розвивалася і так катастро‑
фічно для нас виникла в перші місяці військових
дій, підірвала мою, як видно, ще не зміцнілу віру
в радянську справу. Мене пригнітили поразки, які
терпіла Червона армія від фашистських агресо‑
рів, і паніка, з якою не міг упоратися наш Уряд, і
шкурницька, обивательська поведінка багатьох
працівників різних галузей державного, госпо‑
дарського і суспільного апарату, що виразило‑
ся, між іншим, в тому, що деякі з них вивозили
своє особисте майно, залишаючи увірені ним
державні цінності під загрозою захоплення або
знищення їх ворогом. В перші дні окупації я був
уражений тією легкістю, з якою деякі партійні
люди, що залишилися в Києві (або опинилися в
оточенні), відреклися від свого партійного мину‑
лого, відзиваючись про свою партійність, як про
тактику, якій вони нібито трималися на користь
кар’єри і суспільного свого становища. Схожі
висловлювання я чув від колишнього ТВО керів‑
ника управління у справах мистецтв Чувілова,
архітектора Онощенка, колишнього помічника
директора Художнього інституту Барвінського.
Повинен визнати, що ці вислови я сприймав по‑
верхнево і не критично, не враховуючи того, що
до них цих товаришів змусили обставини. Я ду‑
маю тепер, що за цими словами не було того
одіозного змісту, як мені здавалося у той час.
З іншого боку мене уразило раптове “перефар‑
бовування” інших “непартійних більшовиків” на
кшталт Оглобліна, Штепи, Якубського, які стіль‑
108
ПостатІ
ки років розпиналися в своїх радянських пере‑
конаннях, в своєму марксистському світогляді
і раптом опинилися в антирадянському таборі.
Подібні факти підірвали у мені віру в радянську
людину. Я, знову-таки, короткозоро, бачив тіль‑
ки цей бік справи, не зумів, або не мав шансу
розрізнити ті початки героїзму і непохитної во‑
лі до перемоги, які були в різних шарах нашого
суспільства. Словом, я розчарувався в радян‑
ському ладі, що, тим не менш, не перешкодило
мені залишатися вірним Марксо-Ленінської ме‑
тодології в галузі науки і я дуже жалкую, що ро‑
боту в цьому напрямі мені довелося припинити
при тому, як мені здавалося, може бути наза‑
вжди. Бачивши нищівні успіхи агресора і не ма‑
ючи ніякої інформації про патріотичний рух, що
відбувається в країні, не знаючи про перемогу
радянської зброї під Москвою, про відродження
військової промисловості за Уралом, я думав,
що радянська справа загинула і що зусилля,
витрачені на соціалістичне будівництво, себе
не виправдали. Це з мого боку було знову-таки,
короткозоро, легковажно, безглуздо і, врешті-
решт, злочинно… Такими злочинними вчинками
в дні німецької окупації були мої статті в газеті
“Нове українське слово” і моя участь в “Музеї-
архіві перехідної епохи”» 35.
С. Гіляров опублікував декілька статей у ні‑
мецькій газеті «Нове українське слово» (редак‑
тор Штепа К. Ф., колишній професор Київського
університету).
Усі статті були мистецтвознавчого спряму‑
вання:
- «Іоганн Готфрід Шедель» 36 – присвячена ні‑
мецькому архітектору Іоганну Готфріду Шеделю
(1680–1752);
- «Карл Фрідріх Шенкель» 37 – присвячена ні‑
мецькому архітектору Карлу Фрідріху Шенкелю
(1781–1841);
- «Адольф Менцель» 38 – присвячена німець‑
кому живописцю і графіку Адольфу Менцелю
(1815–1905);
- «Макс Клінгер» 39 – присвячена німецькому
художнику, графіку і скульптору Максу Клінгеру
(1857–1920).
У статті «На виставці» 40 проведено кри‑
тичний огляд творів художників і скульпторів
м. Києва. Виставку організували німці в Музеї
українського мистецтва.
Написання цієї статті С. Гіляров пояснив
так: «З політичної точки зору ця замітка ніякого
інтересу не представляє, але, знову-таки, факт
появи її на сторінках органу Штепи сам по собі
негожий. У виправдання себе в даному випадку
можу лише сказати, що я взагалі дуже люблю
працювати в жанрі заміток, того, що називаєть‑
ся «essay», і за роки окупації сильно по такій
роботі скучив. Ось чому я, вже внутрішньо засу‑
дивши свою участь в газеті Штепи, все-таки спо‑
кусився написати цю статтю про виставку» 41.
Стаття «Видатний вчений» 42 – про українсь-
кого професора історії і архітектури І. Маргі лев-
ського, який помер у Києві 7 грудня 1942 року.
Статті «Карл Фрідріх Шенкель», «Адольф
Менцель», «Макс Клінгер» були підготовлені
С. Гіляровим ще до війни, а оприлюднені вже в
часи окупації. За винятком деяких антибільшо‑
вицьких випадів, зроблених в угоду редактору,
це звичайні мистецтвознавчі статті.
Крім того, С. Гіляров передав для німець‑
кої виставки «Руйнування більшовиками
пам’ятників мистецтва Києва» документи що‑
до продажу мистецьких цінностей за кордон:
секретну справу про вилучення в 1928 році з
Музею мистецтв ВУАН французького гобелена
XVI ст. для Держторгу (14 сторінок) і дві теле‑
грами Наркопросу України Київському музею
західного мистецтва з пропозицією терміново
передати відповідні експонати Держторгу.
«Це було зроблено мною тому, що з дея‑
кими моментами цієї політики я був не згоден
і відносився до них із засудженням, – згадував
С. Гіляров, – Так, наприклад, з питання руй‑
нування у 1933–1935 рр. Радянським урядом
низки видатних пам’ятників архітектурної ста‑
ровини і реалізації через Держторг музейних
художніх цінностей» 43.
С. Гіляров брав участь у роботі «Музею-архі-
ву перехідного періоду» як учений-консультант.
На засіданнях «наукових пленумів» обговорю‑
вали усі експозиційні плани, доповіді та звіти
про роботу. «Всього я бував на цих засіданнях
разів чотири-п’ять, – згадував С. Гіляров, – Для
мене засідання привабливі тільки можливістю
зустріти там знайомих в науково-діловий об‑
становці. Серед них зустрічав там професо‑
ра Маргілевського, архітекторів Холостенка,
Юрченка, Вербицького, музейних працівників
Курінного, Козловську, Скуленко, професора
Полонську, Драгоманова, Грузинського, худож‑
ника Середу, Павловича і деяких інших. Зміст
цих засідань, виступи учасників були украй
109
олександр Безручко. Професор серГІй ГІляров...
нецікаві і бліді, так що відтворювати, що саме
на них відбувалося, я не можу; все це у мене
стерлося з пам’яті, оскільки слухав я дуже не‑
уважно; був більше присутній, ніж брав участь в
засіданнях, жодного разу ні з якими доповідями
не виступав» 44.
За договором С. Гіляров розробляв для
«Музею-архіву» тему – «Мистецтво в Києві в
перехідний період». Завдяки програмі з розсек-
речення документів сучасні мистецтвознавці мо‑
жуть детально ознайомитися із цією роботою.
С. Гіляров, згідно наказу № 19/32 ректо‑
ра К. Штепи від 15 листопада 1941 року, був
призначений позаштатним професором ка‑
федри загальної історії Київського університе‑
ту. Як «постраждалий від Радянської влади»
С. Гіляров міг скористатися пільгами, які дава‑
ло нацистське керівництво колишнім репресо‑
ваним і розкуркуленим, проте вирішив відмови‑
тися, оскільки, з його слів, вважав «нижче своєї
гідності колишнього радянського громадянина
скористатися деякою перевагою, яку я міг мати
від німецької міської управи як колишній “ре‑
пресований” на кшталт отримання дров тощо.
З пропозиціями скористатися такою “перева‑
гою” мені пропонував Олександрович, київський
музейний працівник, що сидів в ГПУ одночасно
зі мною і такими “перевагами” скористався» 45.
Коли становище на фронті змінилося, ба‑
гато українських інтелігентів (як наприклад,
Г. Затворницький), побоюючись покарання,
вирішили залишити Україну разом із німцями.
Певна річ, думав про це і С. Гіляров, проте,
як й І. Кавалерідзе, залишився в Києві. Кожен
із цих людей вирішував це надзвичайно важ‑
ке питання по-своєму. Для того, аби зрозуміти
логіку вчинків С. Гілярова, наведемо його зі‑
знання незадовго до смерті: «Коли ситуація на
фронті явно стала на нашу користь, багато моїх
знайомих, які навіть не скоїли ніяких злочинів і
жодних негожих вчинків по відношенню до ра‑
дянської влади, почали виражати побоювання з
приводу “розправи”, яка буде над ними вчинена
після її повернення. Німецько-націоналістичні
агенти поширювали чутки про масові розстріли
мало не поголовно всіх жителів, які залишалися
в містах в роки окупації, про поголівне відправ‑
лення всіх чоловіків на передові позиції для ви‑
топтування мін і тому подібні чутки. Небилицям
цим я не вірив, але понести від радянської вла‑
ди мною заслужене покарання, був готовий.
У жодному випадку вирішив з німцями не йти,
навіть якщо виганятимуть, навіть якщо вони, як
хотіли зробити, якщо вони перетворять Київ на
“мертву землю”. Ми залишимося тут до остан‑
нього видиху або до переможного кінця, гово‑
рив я всім, хто радив мені виїжджати. Наказ ні‑
мецького начальства “евакуюватися” в призна‑
чений термін я не виконав і, залишивши свою
квартиру, останні 1,5 місяця окупації прожи‑
вав у свого знайомого професора Головченка
(Тарасівська, 20, кв. 9) Коли мене попереджа‑
ли: – вас зішлють на фронт, вас заарештують,
вас розстріляють, я відповідав: згоден на все,
але з німцями не піду.
Таким чином, зі всього мною пережитого за
період окупації: з розчарувань, злочинної легко‑
духості і пов’язаних з ними антирадянських мо‑
їх вчинків, залишилося у мені дієвим чинником
тільки набуте внаслідок випробувань відчуття
радянського патріотизму, яким я буду керува‑
тися в майбутньому, мені здається, недовгому
житті.
Всупереч припущенням і очікуванням, не ли‑
ше ніякої “розправи” за свої вчинки я до цього
часу не відчув, навпаки, чудово обізнана про
них, як з боку інших, так і від мене особисто,
Радянська влада дала мені можливість, як ні в
чому не бувало, продовжити свою перервану
війною роботу, віднеслася до мене з довірою.
Мені здається, що цієї довіри я після визволен‑
ня не порушував і надалі ніколи не порушува‑
тиму» 46.
Після звільнення Києва від нацистів про‑
тягом двох років С. Гілярова, як, до речі, і
Г. Затворницького, не чіпали. Більше того,
С. Гілярова призначили керувати трьома київ‑
ським музеями як «директора музейної групи»,
про що повідомляла «Киевская правда» від 4 і
14 грудня 1943 року.
У газеті «Киевская Правда» С. Гіляров на-
друкував дві статті «Німецькі грабунки в музеях
Києва» 47 та «Архітектурні втрати Києва» 48, що,
до речі, утричі менше, аніж він видав за такий
самий час у період окупації.
Напевно С. Гіляров дуже переживав і, зви‑
чайно ж, боявся. Не виключено, що навколо
нього створилася штучна порожнеча. Це були
люди, які теж боялися, а тому намагалися уни‑
кати спілкування зі «зрадником».
Українські митці й кінопедагоги – С. Гіляров,
Г. Затворницький, І. Кавалерідзе – усі вони в
110
ПостатІ
той час були в такому становищі. Показовими
видаються спогади відомого актора й режисе‑
ра Є. Матвєєва, які були оприлюднені в 2000
році, тобто майже через п’ятдесят п’ять ро‑
ків після описаних подій. Проте навіть у наш
час Є. Матвєєв не наважився назвати «...іме‑
ні і прізвища цього чудового діяча культури,
скульптора, режисера... Нехай він буде просто
Режисер» 49, хоча було детально описано той
жахливий стан, у якому опинився І. Кавалерідзе
(цим Режисером був саме він): «Ви, напевно,
чули, що я зрадник? – викликаючи мене на від‑
вертість, запитав Режисер.
– Чув, – так само прямо відповів я.
Режисер зупинився, глибоко зітхнув, видих‑
нув. Так він проробив рази три або чотири, не‑
мов продував легені. Було ясно – він заспокою‑
вав себе.
– Дружина моя була дуже хвора, невиліков‑
но хвора, – почав розповідь мій співрозмов‑
ник, – не міг я бачити її страждань... Продав усе,
що купувалося, що мінялося. А отут, як на гріх,
німці оголосили конкурс на кращий твір мисте‑
цтва: живопису, графіки і скульптури. Я виліпив
вершника на коні, ну, знаєте, типу клодтовських
на Анічковому мосту в Ленінграді... Скульптура,
так сказати, без політичного підтексту. Одержав
я приз. Узяв борошном, крупою, дюжиною ба‑
нок з консервами. Я не припускав, що вчинок
мій усіма, хто оточував мене, буде розцінений
як... зрада» 50.
Співробітники МДБ уважно передивлялися
німецькі архіви, тогочасну періодичну пресу,
шукаючи зрадників. На С. Гілярова знайшли
багато компромату, зокрема, «у німецькій га‑
зеті “Українська дійсність” (Берлін, 1 серпня
1942 № 22) на друкована стаття: “Робота укра‑
їнських вчених”. У цій статті серед невеликого
списку зрадників (А. Оглоблін, Н. Полонська-
Василенко, С. Драгоманов та ін.), яким, як ука‑
зувалося в статті, – “пощастило сховатися від
більшовиків (під час евакуації) і залишитися в
Києві”, – згадується й С. Гіляров» 51.
Діяльність професора С. Гілярова під час
окупації була трактована після війни як кола‑
бораціонізм. 30 грудня 1945 року С. Гілярова
заарештували, а 8 лютого 1946 року він помер
від запалення легенів у слідчому ізоляторі. За
версією Ю. Іванова, «він помер від виснаження,
відмовившись приймати їжу. Такою самогубною
смертю він сподівався не зіпсувати кар’єру си‑
нові Меркурію. Всі в родині Гілярових були ідеа‑
лістами. І порядними людьми. Вченими. Навіть
в “анкеті обвинувачуваного”, відповідаючи на
запитання про походження, Сергій Олексійович
колись сміливо виводив: “З академіків”. Як
з’ясується, визначення – для минулих і майбут‑
ніх членів роду» 52.
Своєю смертю до винесення вироку
С. Гіляров врятував свого сина Меркурія
Сергійовича Гілярова (1912–1985). Батько міг
би пишатися сином, який став академіком АН
СРСР, видатним ентомологом, засновником
ґрунтової зоології, автором понад п’ятисот
нау кових праць, тричі лауреатом Державних
(Сталінських) премій, головним редактором
«Журнала общей биологии». Онук С. Гілярова,
Олексій Меркурійович Гіляров теж присвя‑
тив своє життя науці – він гідробіолог, про‑
фесор, завідувач кафедри загальної біології
Московського державного університету.
У долі Сергія Олексійовича Гілярова, який
усе життя присвятив вихованню молодих митців
та розвитку художнього мистецтва й кіномисте‑
цтва в Україні, залишається ще багато білих
плям. Однак проведене дослідження дозволяє
відкрити для наукової та широкої громадськос‑
ті деякі маловідомі сторінки життя цієї талано‑
витої людини. Щодо подальшого дослідження,
то найбільш перспективним видається пошук у
розсекречених документах ГДА СБ України та
приватних архівах нащадків колишніх студентів
та колег С. Гілярова з КДІКу, КХІ тощо.
1 Гіляров Сергій // Енциклопедія Українознавства:
Словникова частина. – Париж; Нью-Йорк, 1955. – Т. 1. –
С. 380.
2 Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні
за совєтської доби та доля істориків. Історична наука в
Україні до кінця 1920-х років // Збірник на пошану укра‑
їнських учених, знищених большевистською Москвою. –
Париж; Чикаго, 1962. – С. 34, 64.
3 Григор’єв Г. П. Що було, те бачив: Спогади. − К. :
Радянський письменник, 1966. − С. 145.
4 Левчук Т. В. Тому що люблю: Спогади кінорежисе‑
ра. – К. : Мистецтво, 1987. – С. 71.
5 Соловей О. Довкола шедевру Лукаса Кранаха
Старшого // Пам’ятки України. – 1994. – № 1/2. – С. 106–
108.
6 Арустамян Ж. Продано, перетоплено // Пам’ятки
України. – 1994. – № 1/2. – С. 108, 109.
7 Крутенко Н. Сергій Гіляров // Пам’ятки України. –
1998. – Ч. 1. – С. 98–113.
8 Іванов Ю. Гілярови – на всі часи. Історія одного ро‑
доводу // Дзеркало тижня. – 2005. – 15 липня.
9 Росляк Р. Історія одного листа: До 115-річчя від
дня народження історика мистецтв Сергія Гілярова //
111
олександр Безручко. Професор серГІй ГІляров...
Вартові неба. – 2002. – № 85–88. – С. 15; Росляк Р.
Сергій Гіляров: «…Не можу визнати себе за «апосто‑
ла буржуазії» // Мистецтвознавство України: Зб. наук.
праць / Редкол. : А. Чебикін (голова) та ін. – К. : СПД
Кравчук В. К., 2004. – С. 240–246; Росляк Р. «Викликаю
на соціалістичне змагання товариша Гілярова» //
Мистецтвознавство України: Зб. наук. праць. / Редкол. :
А. Чебикін (голова) та ін. – К. : СПД Пугачов О. В.,
2007. – С. 250–254.
10 Безручко О. Зв’язок часів: Тимофій Васильович
Левчук – від студентської лави до професорської кафед-
ри // Вісник Державної академії керівних кадрів культу‑
ри і мистецтв. – 2003. – № 4. – С. 33–41; Безручко О.
Педагогічний метод О. П. Довженка: Навчальний по‑
сібник для вузів. – Вінниця : ГЛОБУС-ПРЕСС, 2008. –
208 с.; Безручко О. Невідомий Довженко. – К. : Фенікс,
2008. – 312 с.
11 Гіляров С. // Мистецтво України: Біографічний до‑
відник. – К., 1997. – С. 150.
12 Центральний державний архів вищих органів вла‑
ди та управління (ЦДАВО) України. − Ф. 1238, оп. 1,
спр. 312, арк. 248.
13 ЦДАВО України. − Ф. 1238, оп. 1, спр. 193,
арк. 20 а.
14 Левчук Т. Тому що люблю: Спогади кінорежисе‑
ра. – К. : Мистецтво, 1987. – С. 70.
15 Мей Ф. Спогади про навчання в Київському дер‑
жавному інституті кінематографії від 17 квітня 1993 р. –
Приватна архівна збірка В. Слободян.
16 Шаблівський М. Викликаю на соціалістичне зма‑
гання тов. Гілярова // Кінокадри. – 1931. – 20 листопа‑
да.
17 ЦДАВО України. – Ф. 263, оп. 1, спр. 34964, т. 2,
арк. 8.
18 Гончаров А. Помилки минулого року – на облік //
Кінокадри. − 1931. − 9 жовтня.
19 ЦДАВО України. − Ф. 1238, оп. 1, спр. 314,
арк. 103 зв.
20 Гіляров С. Лист до редакції // Кінокадри. – 1931. –
9 грудня.
21 Райзман. Більшовицька відсіч виступові класового
ворога // Кінокадри. – 1932. – 5 січня.
22 Швидше позбутися залишків буржуазного
«об’єктивізму»: [Ред. ст.] // Кінокадри. – 1932. – 14 лю‑
того.
23 Гіляров С. До редакції «Кінокадрів» // Кінокадри. –
1932. – 14 лютого.
24 ЦДАВО України. – Ф. 263, оп. 1, спр. 34964, т. 1,
арк. 52.
25 Райзман. Більшовицька відсіч виступові класового
ворога // Кінокадри. – 1932. – 5 січня.
26 ЦДАВО України. − Ф. 1238, оп. 1, спр. 196,
арк. 693.
27 Там само. – Ф. 263, оп. 1, спр. 34964, т.1, арк. 53.
28 Там само. – Арк. 51, 52.
29 Там само. – Т. 2, арк. 53.
30 Там само. – Т. 1, арк. 22.
31 Іванов Ю. Гілярови – на всі часи. Історія одного
родоводу.
32 ЦДАВО України. – Ф. 263, оп. 1, спр. 34964, т. 2,
арк. 51.
33 Там само. – Арк. 52 зв.
34 Там само. – Арк. 55.
35 Там само. – Арк. 55 зв., 56.
36 Гіляров С. Іоганн Готфрід Шедель // Нове україн‑
ське слово. – 1941. – 25 грудня.
37 Гіляров С. Карл Фрідріх Шенкель // Нове україн‑
ське слово. – 1942. – 14 січня.
38 Гіляров С. Адольф Менцель // Нове українське
слово. – 1942. – 25 січня.
39 Гіляров С. Макс Клінкер // Нове українське сло‑
во. – 1942. – 27 лютого.
40 Гіляров С. На виставці // Нове українське слово. –
1943. – 8 липня.
41 ЦДАВО України. – Ф. 263, оп. 1, спр. 34964, т. 2,
арк. 57.
42 Гіляров С. Видатний вчений // Нове українське
слово. – 1943. – 7 січня.
43 ЦДАВО України. – Ф. 263, оп. 1, спр. 34964, т. 2,
арк. 51 зв.
44 Там само. – Арк. 57 зв.
45 Там само. – Арк. 56.
46 Там само. – Арк. 57 зв., 58.
47 Гиляров С. Немецкий грабеж в музеях Києва //
Киевская Правда. – 1943. – 14 декабря.
48 Гиляров С. Архитектурные потери Киева //
Киевская Правда. – 1944. – 5 марта.
49 Матвеев Е. Судьба по-русски. – М. : Вагриус,
2000. – С. 37.
50 Там само. – С. 38.
51 ЦДАВО України. – Ф. 263, оп. 1, спр. 34964, т. 2,
арк. 14.
52 Іванов Ю. Гілярови – на всі часи. Історія одного
родоводу.
В статье исследованы особенности педагогической и творческой деятель-
ности известного знатока мирового изобразительного искусства, автора
книг «Рафаэль», «О. Домье», Каталога Музея Искусств ВУАН, заместителя
директора Киевского музея искусств, профессора Киевского государственно-
го института кинематографии (КГИК) и Киевского художественного инсти-
тута (КХИ) Сергея Алексеевича Гилярова.
Ключевые слова: Сергей Гиляров, Киевский государственный институт кине-
матографии, Киевский художественный институт, кинообразование, Вторая
мировая война.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43512 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728–6875 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T12:39:30Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Безручко, О. 2013-04-29T20:52:22Z 2013-04-29T20:52:22Z 2010 Професор Сергій Гіляров: етапи творчого і педагогічного шляху / О. Безручко // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 3(31). — С. 103-111. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. 1728–6875 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43512 [378.6:778,5](477)(092) У статті досліджено особливості педагогічної і творчої діяльності відомого знавця світового образотворчого мистецтва, автора книг «Рафаель», «О. Дом’є», Каталогу Музею Мистецтв ВУАН, заступника директора Київського музею мистецтв, професора Київського державного інституту кінематографії (КДІК) та Київського художнього інституту (КХІ) Сергія Олексійовича Гілярова. В статье исследованы особенности педагогической и творческой деятельности известного знатока мирового изобразительного искусства, автора книг «Рафаэль», «О. Домье», Каталога Музея Искусств ВУАН, заместителя директора Киевского музея искусств, профессора Киевского государственного института кинематографии (КГИК) и Киевского художественного института (КХИ) Сергея Алексеевича Гилярова. The author studies the features of creativities and teaching of Serhii Hiliarov: the famous world fine arts connoisseur, author of «Raphael», «H. Daumier», All Ukrainian Academy of Sciences (AUAS) Arts Museum Catalogue, Kyiv Arts Museum Deputy Director, professor of Kyiv State Cinema Institute and Kyiv Artistic Institute. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Студії мистецтвознавчі Постаті Професор Сергій Гіляров: етапи творчого і педагогічного шляху Prof. Serhii Hiliarov: Stages on His Creative and Paedagogical Paths Article published earlier |
| spellingShingle | Професор Сергій Гіляров: етапи творчого і педагогічного шляху Безручко, О. Постаті |
| title | Професор Сергій Гіляров: етапи творчого і педагогічного шляху |
| title_alt | Prof. Serhii Hiliarov: Stages on His Creative and Paedagogical Paths |
| title_full | Професор Сергій Гіляров: етапи творчого і педагогічного шляху |
| title_fullStr | Професор Сергій Гіляров: етапи творчого і педагогічного шляху |
| title_full_unstemmed | Професор Сергій Гіляров: етапи творчого і педагогічного шляху |
| title_short | Професор Сергій Гіляров: етапи творчого і педагогічного шляху |
| title_sort | професор сергій гіляров: етапи творчого і педагогічного шляху |
| topic | Постаті |
| topic_facet | Постаті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43512 |
| work_keys_str_mv | AT bezručkoo profesorsergíigílârovetapitvorčogoípedagogíčnogošlâhu AT bezručkoo profserhiihiliarovstagesonhiscreativeandpaedagogicalpaths |