Мистецтво зупиняє час. Про актуальні передумови ідей Артура Шопенгауера

The essential feature of the present is a constant race against time, cult and fetishization of time, which destroys the privacy of life of an individual, the natural course of this individual’s activity, and even devastates the sphere of culture.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Студії мистецтвознавчі
Datum:	2008
1. Verfasser:	Гриґель, Т.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2008
Schlagworte:	Філософія мистецтва
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43557
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Мистецтво зупиняє час. Про актуальні передумови ідей Артура Шопенгауера / Т. Гриґель // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2008. — № 3(23). — С. 9-15. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859611465353265152
author	Гриґель, Т.
author_facet	Гриґель, Т.
citation_txt	Мистецтво зупиняє час. Про актуальні передумови ідей Артура Шопенгауера / Т. Гриґель // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2008. — № 3(23). — С. 9-15. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Студії мистецтвознавчі
description	The essential feature of the present is a constant race against time, cult and fetishization of time, which destroys the privacy of life of an individual, the natural course of this individual’s activity, and even devastates the sphere of culture.
first_indexed	2025-11-28T12:39:38Z
format	Article
fulltext	МИСТЕЦТВО ЗУПИНЯЄ ЧАС. Про актуальні передумови ідей Артура Шопенгауера Томаш Гриґель Філософія Мистецтва Philosophy of Art Кожну цивілізацію характеризує влас- ний, особливий спосіб сприйняття світу, що виявляється через ставлення до універ- сальних категорій, які, утім, також зазнають інтерпретаційних змін упродовж історії, зо- крема, змінюється цінність часу, свободи, праці, розуміння законів, доказом чого є зміна сутності культурних епох минулого. У нинішню стехнізовану епоху, що нав’язує всім імператив швидкого цивілізаційно- споживацького розвитку, одним із виразних знаків сучасності став час як фетиш, чим- раз прискореніша гонитва за яким набула функції дезорганізаційного чинника поруч з іншими загрозами сучасної доби, від яких страждає особисте життя індивіда, при- родній перебіг його активності (Карлсон, Бейлі), спустошень зазнає сфера куль тури (Павелчинська) 1. «Трактуючи суспіль ство як цілісність, визнаємо, – зазначає А. Гуре- вич, – що ніколи в минулі епохи час не цінували так високо, як нині, у свідомості людини він ніколи не займав стільки міс- ця. Сучасна людина – це людина, яка по- спішає […]. Час уярмлює її, усе людське життя розвивається sub specie temporis (з погляду часу). Виникає своєрідний культ часу […]. Циферблат годинника з невпин- ною секундною стрілкою міг би цілком ста- ти символом нашої цивілізації» 2. На під- ставі соціопсихологічних досліджень цього явища в останні десятиліття американські експерти суспільного використання часу Ричард Карлсон і Джозеф Бейлі в книжці з промовистою назвою «Slowing Down to the Speed of Life» (Сповільнюючи темп життя) відверто попередили про катастрофу; їхню думку поділяють Джон Робінсон і Джеффрі Готбі та ін. 3, занепокоєні раптовим згущен- ням різних дій у часі, проаналізувавши від- ношення сучасної людини до такого стану речей. У сучасному, значною мірою здегума- нізованому світі, в якому гармонія життя і культура страждають через численні за- грози, зокрема внаслідок надмірної фаво- ризації часу в блискавичному, особливо впродовж останніх років, прогресі техніч- ної цивілізації, постає питання, чи можли- во знайти антидот проти такої ситуації? Чи можливо застосувати чинник, здатний вирвати людину з нищівного часового ви- хору? Чи може ним бути мистецтво? Це питання, загострене нинішньою си- туацією, існує багато віків, його постійно реанімує філософія та естетика (зокрема, теорія естетичного переживання). Воно завше актуалізується тоді, коли проминан- ня часу, ота vanitas, або мука активного в ньому існування, спричиняє турботу або біль і викликає захисну реакцію людини. Антитравматичне, катарсисне – у зна- ченні очищувально-заспокійливе – тракту- вання мистецтва вже налічує понад дво- тисячолітню історію 4. Згадаймо піфагорій- ців або орфиків, згідно з поглядами яких катарсис забезпечує музика, котра очищує і ушляхетнює почуття, або Арістотеля, який визнавав катарсисний вплив сценічної тра- гедії («Поетика»), оскільки людина внаслі- док контакту з мистецтвом звільняється від дошкульного напруження, морального зла, що переслідує її. Відповідно до пізніших інтерпретацій доробку філософа реакція 9 фІлоСофІЯ миСтецтва 10 глядача несе звільнення від надмірного тиску, що інколи приводить до сублімації. Нурт цієї думки, поширений на різні види мистецтва, зрештою, на мистецтво в універсальному аспекті, протривав до- тепер, значно посилившись у ХХ ст., почи- наючи від праць Іржа Хірна, згодом актуа- лізований психологією фрейдівської течії та її наступників (Кріс, Лессер) і Кемб ри- джською антропологічною школою (Хар- рісон, Мюррей, Кронфорд) 5. Характер відношення «споживач мис- тецтва – воно само», що міститься в цих теоріях, хоча й закладає творчу зміну емо- цій суб’єкта, надаючи людині нових вартос- тей і подеколи створюючи виклик деструк- ції часу, пом’якшуючи тяжке перебування в ньому, однак не розкриває можливостей ширшої конфронтації з негативними сто- ронами явища «часової стихії», які нас ці- кавлять. На звільнення з його пут натяка- ють або безпосередньо вказують ті ситуації (становища) і ті приклади вибору в люд- ській історії, які сильніше наголошують на елементі автономності процесу осягнення мистецтва при певній часовій ізоляції його споживача, завше пов’язаного також із вар- тісним аспектом мистецтва – з високим чи особливим почуттям рангу художньої твор- чості. Підвалини під його аксіологічний ста- тус, безсумнівно, заклала для сучасності естетика Ренесансу з її desiderio di belezza (сумуванням за красою), яка, на думку Марсіліо Фічіно, мала оживляти всіляку люд ську діяльність, вказуючи також напря- мок діяльності – постійний злет до доско- налості, що вже пізніше, у героїчній кон- цепції людської долі, розвинув Джордано Бруно, утім, маючи щодо категорії часу багато побоювань і сумнівів. Скажімо, у латинському вірші «Al Tempo» він пише: «Часе […], вбивце […], який вбиває усе […]. Відведи назад руку із занесеною на нас косою […]» 6. Порушену проблематику повніше від- дзеркалює теорія естетичного переживан- ня як споглядання, що спирається на ав- торитети Канта і Шопенгауера. Зокрема, останній – ексцентричний, незалежний у багатьох поглядах мислитель – переживає період посиленої уваги і, здається, він ціл- ком відповідає початкові ХХІ ст., позначе- ному розпачем і песимізмом. «Світ існує у два способи і за своєю пер- вісною природою є злий, – зауважує автор твору “Die Welt als Wille und Vorstellung” (Світ як воля або уявлення) (1819, 1844), – і хоча існує добро, життя індивіда, загалом, на- повнюють переважно біль і страждання» 7. Світ є волею (у значенні прасилою), утім, актуальною, яку годі охопити, вона при- мхлива, непередбачувана, невпинно жене без цілі і перспективи кінця. Вона існує ці- лісно, як Усесвіт, сприйнята нашою уявою, водночас опредмечується в низку часток матерії, речей, предметів і людей, котрі ви- являють індивідуальні взаємосуперечні цілі та прагнення, що загалом нагадує bellum omnium contra omnes (війну всіх проти всіх) у космічному масштабі. І хоча існує можли- вість упорядкувати певні елементи світу, проте вона обмежується інформацією про взаємну їхню залежність і взаємовідношен- ня (так званий закон достатньої підстави для чотирьох класів предметів). Тим часом куди все йде (а йде швидко), зокрема і люд- ська доля, невідомо, адже й воля є сліпою, яка позначена суперечностями. «Краще не знати, не відати, що буде потім», – міркує філософ, бо майбутнє готує занадто багато лихих несподіванок, а закладений у людині і в речах порив до гонитви за суттю своєю темний і не знає вгамування. Ніщо не може вдовольнити його, і навіть коли так відбува- ється, відразу зривається далі, бо постійно супроводжує його почуття браку і ненасит- ності. «Прагнемо до щастя, але не можемо його досягнути, – пише у зв’язку із цим поль- ський історик філософії В. Татаркевич, – прагнемо […], щоб утримати життя, але назавше це зробити неможливо. У дрібних турботах і клопотах – про їжу, любов, захист від небезпеки – минає коротке життя» 8, а супроводжує його постійний страх перед смертю. Людина всіляко прагне уникнути травматичних аспектів долі, прагне полег- шення, втіхи. Для цього, за Шопенгауером, є два способи: «нірвана», що принципово знешкоджує чужу нашим потребам волю, і мистецтво, здатне затримати біг її, біг волі, причини страждань 9, висловлюючись сучасніше – біг, гонитву непередбачуваної томаш Гриґель. миСтецтво ЗУПиНЯЄ ЧаС… 11 («сліпої») рушійної сили життя, сплетен- ня багатьох незалежних від нас чинників, нав’язаних нам і ворожих, або ж убезпечи- ти від дошкульних «векторів», що «вистрі- люють» із довколишніх ситуацій. У контак- ті з мистецтвом, коли підкоряємося йому, занурюємося в споглядання, зупиняється діяльність стимулів волі – джерел наших турбот і мук, і ми виходимо зі сфери впли- вів, обмежених простором і часом, власти- вих реальним предметам звичайного світу волі; відтак спілкуємося не з предметами, а з ідеями предметів (у платонівському розу- мінні), тобто з їхніми нематеріальними ар- хетипами, які доповнюють образ Усесвіту і в існування яких вірить філософ. «У них воля не стала уявленням», – стверджував Шопенгауер. Він доводив, що в живописі цінується не буквальне зображення, на- приклад, лева, а його ідея, сутність виду; кімната воскових фігур, якими скопійована дійсність (світ волі), немає рангу мисте- цтва 10, його мають образи, за допомогою котрих описані ідеї, людська індивідуаль- ність; у зв’язку із цим хотілося б також навести висловлювання поета Ципріана К. Норвіда: «Справжня сила мистецтва […], коли близьке вміє ідеальним наректи». Мистець, за Шопенгауером, у хвилину на- тхнення схоплює ідею і досягає успіху, якщо збагне думку, перш ніж її домислить до кінця, що часто дає перевагу ескізам/на- черкам над творами, розробленими за ре- тельно продуманим планом і praxis’ом, які вже належать не до світу ідеї, а до реаль- ного світу волі, до земних обумовлень при- чинністю і часопростором. У цій концепції безкорисливе, апрактичне (яке не передба- чає досягнення мети) споглядання, сфор- мульоване в такому ж значенні й Кантом, забезпечує, на думку автора «Світу як волі й уявлення», не лише полегшення, але й найвище пізнання 11, бо ідеї сконцентрова- но відображають у речах те, що в них ста- ле, незмінне – основу світу. Порушення дистанції між суб’єктом і об’єктом, глядачем/слухачем і мистецтвом, звільнення без намірів і цілей енергії пер- цепції, яка несе пізнання, моральний пе- репочинок і блаженний стан звільнення [тут] від пут волі, надало значного стимулу євро пейській думці. Підняття проблеми ви- ходу у сприйманні мистецтва поза сферою звичайної участі в часі передбачало також можливість хоча б тимчасової над ним перемоги. Згодом цей виклик у такому формулю- ванні прийме не лише філософія і естетика, а й сама художня діяльність, поставивши окреслену тему в центр своїх зацікавлень і образотворень. Програмним і видатним прикладом може слугувати монументаль- ний твір Марселя Пруста «У пошуках втра- ченого часу» (1913–1927 рр.). У романі втрачений час – це час переживань, які ми- нують, якщо не зможемо їх затримати, на- томість віднайдений і повернутий час – це час, затриманий за допомогою твору мис- тецтва. Завдяки своєму романові Пруст повернув час своєї молодості, знову повер- нув життя минулому, оточив себе людьми, яких любив; врятував занурений у «часову дисперсію» світ від забуття 12. У сприйнят- ті Вальтера Бенджаміна цей твір подібний тканині, виготовленої із численних пере- плетень ниток пам’яті, унаслідок постійно- го виявлення яких створюється враження часової та просторової нескінченності 13. Нагадаємо, що неодноразово також під- креслювали схильність літератури як виду мистецтва до гібернації (заморожування) часу в онтологічному сенсі, яка постає par excellence з її суті, з творчого матеріалу – тривкого й відтворюваного запису послідов- ностей (рядів) подій, ситуацій, відчуттів 14. Автономне щодо часу бачення мисте- цтва, точніше кажучи, визнання автоном- ності за своєрідним естетичним переживан- ням, яке імплікує, корелює в той чи інший спосіб зміну побутового або суб’єктивного сприйняття дійсності в часі – ці питання в минулому столітті виразно окреслили в оці- нювальній рефлексії. «Дистанція», «ізоля- ція», ізоляційна «споглядальність» чи так звана «острівність», тобто цілковита відмін- ність у станах суб’єкта при сприйнятті мис- тецтва, – цими категоріями часто оперують при висвітленні зазначеної проблематики, а знаком цієї групи відчуттів стає, як пра- вило, «переривання ходу нормального, щоденного життя» з призупиненням рівно- ваги відчування часу в майбутньому і мину- фІлоСофІЯ миСтецтва 12 лому зі значним зосередженням уваги на об’єкті 15. Про останнє, в естетичному аспек- ті, згадує у своєму нарисі «Зосередження і мрія» Татаркевич. Він порівнює свідомість людини з рікою, в якій, подібно до островів, інколи присутні прояви згаданого зосеред- ження, коли «гонитва уявлень [унаслідок контакту з твором] захопить нас і на довшу хвилину зробить неприступними [курсив наш. – Т. Г.] для навколишнього світу» 16. Інколи такий стан переходить у піднесений стан, у мрію. Ще більше до конфронтації пережи- вання мистецтва, що відволікає від тим- часовості, зі звичайним виміром часу на- ближається Ясперс, який у своїх роботах підсумував здобутки філософії та психіа- трії: «Вільно мені у спогляданні прекрасно- го рости в нескінченність, дозволяти, щоб зворушувало мене все, що може зворуши- ти людину. Я захоплений і впадаю у відчай; можу забути про себе самого в чистій, без- часовій теперішності [курсив наш. – Т. Г.], яка немає жодних наслідків. Така спокуса сильніше за інші види мистецтва виявля- ється в музиці […]» і далі: «Коли я прагну до безчасового справдження в мистецтві, а попри це з необхідності фактично залиша- юся часовим буттям, то живу у двох світах, які існують поруч, – не пов’язані між собою. Я поділяюся на дві істоти – одна віддаєть- ся безладові сповненого випадковими, що- денними мотивами існування, друга – роз- кошує віддаленою, променистою світлістю. Внутрішнє сприйняття вже не відчуває по- треби їхнього поєднання» 17. Доволі цікаві уточнення у ставленні до цієї проблематики виробив Оссовський, який творчо сприйняв ідеї Канта та, особ- ливо, Шопенгауера, зокрема тезу про без- корисливість, або ж споглядальність есте- тичного сприйняття. Розвиваючи цю думку і здійснюючи спробу окреслення специфі- ки естетичного відношення до дійсності, польський філософ дійшов висновку, що, як і в будь-яких іграх, у спогляданні, котре супроводжує сприйняття мистецтва, іс- нує «певний важливий чинник спільноти, який, власне, і може бути джерелом від- чуття безкорисливості, що з такими ста- нами поєднується: в усіх цих випадках ми живемо хвилиною» 18. У руслі Шопенгауера Оссовський наголосив, що значна частина нашого свідомого життя минає «налашто- вана на майбутнє», у мисленні про майбут- нє, претендуванні на нього, підпорядкована майбутньому. Рідко бувають хвилини, коли людина не мусить думати про майбутнє або турбуватися про результати своєї ді- яльності, або наслідки ситуацій, в які потра- пляє. Автор «Основ естетики» висловлює свій погляд також образним порівнянням: «Жевжик, який сходив із гори і переймався, що муситиме на неї забиратися, а підійма- ючись угору – тішився перспективою схо- дження вниз, – не є постаттю з казки […]» і додає: «Далекі прикрості, яких, можливо, зовсім не буде, отруюють нам сьогоднішній день. Ми живемо тоді тим, чого ще немає. Майбутнє пожирає теперішню хвилину» 19. Висловленому вище протиставлені мо- менти, нечисленні в житті людини, коли ми тішимося сьогоденням без налаштованос- ті на майбутнє, автор їх називає «життям хвилиною» 20. І хоча це поняття може стосу- ватися не лише сфери естетичних пережи- вань (але й інших духовних екстазів), воно належно «працює» у випадку мистецтва, естетичного осягнення, і ширше – отрима- ного, унаслідок сприйняття мистецтва, пе- реживання (театр, живопис і т. ін.); його су- проводжує ізоляція в часі (але не в просто- рі), і, на споглядальну думку Оссовського, миттєвість буття. Остання пропозиція «утримування часу мистецтвом», чи, точніше, зміни структури його сприйняття, як і інші погляди, присвя- чені окресленій проблематиці або пов’язані з нею, може, імовірно, стати помічним “лі- карським засобом” для сучасного світу, пригнобленого надмірною фетишизацією часу й гонитвою за ним. Можливо також, що вони схилять до конструктивної реф- лексії, зокрема тому, що Евклідові час і простір заперечила теорія відносності, а багато питань про час, що належать до космології, як твердить сьогодення, ще не розв’язано. Згідно з переломними відкрит- тями Ейнштейна, він не існує вже нині як одна абсолютна величина, а кожен спо- стерігач часу має його власний вимір, уза- лежнений від позиції і руху 21. Відповідно томаш Гриґель. миСтецтво ЗУПиНЯЄ ЧаС… 13 до тлумачення цих поглядів, зокрема кван- товою механікою, заперечується направле- ність плину часу, а ентропійні теорії часово- го вектора, що спираються на статистичну інтерпретацію другого закону термодина- міки і концепції флуктації, проголошують можливість визначення його руху в певних ділянках Усесвіту 22. Відносність, ілюзорність часу, котрі пе- редові дослідники зараховують просто до умовних понять людської мови, а не до по- няття фактичних десигнатів дійсності, зна- ходять, що цікаво, за Фритьофом Капрою, глибоке обґрунтування в давніх філософ- ських системах сходу, зокрема в буддизмі 23. Здобутки сучасної науки суголосні іде- ям Шопенгауера, в яких час, у сенсі його сприйняття, може також міститися поза за- конами земної причинності, котрі визначає традиційна фізика. Звільнення від них, бо- дай короткочасне, відбувається за допомо- гою переживання контакту з мистецтвом. Можливо, пов’язується із цим підступний парадокс і незмінність мистецтва, порівня- но з людським життям, генеративна трива- лість упродовж віків минущості людського буття, однак повторімо за Гіпократом: ars longa vita brevis. 1 Carlson R., Bailey J. Slowing Down to the Speed of Life: How to Create a More Peaceful, Simpler Life from the Inside Out. – San Francisco, 1997. – P. 6; Pawełczyńska A. Czas a modele zmiany kulturowej // Problemy wiedzy o kulturze. Prace dedykowane S. Żół- kiewskiemu / Pod red. A. Brodskiej, M. Hopfinger i J. La- le wicza. – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1986. – S. 121. Нині можна навіть говорити про світовий рух Slow Life, головним речником якого став Карл Гоноре: Honoré C. In Praise of Slow. – London, 2005. – P. 298. 2 У руслі глибших історичних роздумів: Gurevič A. Kategorie kultury średniowiecznej. Przeł. J. Danzygier. – Warszawa, 1976. – S. 31. Про зміни поняття щодо минулого пор.: Whitrow G. The Natural Philosophy of Time. – Oxford, 1980. – P. 24–29. 3 Carlson R., Bailey J. o. c.; Robinson J., Godbey G. Time for Life: the Surprising Ways Americans Use Their Time. – University Park. PA, 1997. – P. 24–43; Bieńczyk M., Nawarecki A., Sawicka D. Słowo wstępne // Szybko i szybciej. Eseje o pośpiechu w kulturze. – Warszawa, 1996. – S. 9. 4 У польській літературі це питання найкраще ви- світлено: Dziemiodok B. Sztuka – emocje – wartości. – Warszawa, 1992. – Rozdz. V: Katharsis jako kategoria estetyczna. – S. 93–138. Підхід із погляду театру див: Rokem F. Podstawić zwierciadło widzowi: katharsis perspektywy teatru // Tytuł. – 1997. – Nr 2. – S. 135–142. 5 Hirn Y. The Origins of Art. A Psychological and Socjological Inquiry. – New York, 1900. У ширшому контексті проблематики варто згадати Вільгельма Дільтея (ХІХ ст.), який у своїй філософії відводив для мистецтва особливе місце (як простору, що уможливлює найповніше розуміння людського існу- вання), яке забезпечує навіть тотальне заспокоєння (Befriedigung) завдяки відчуванню – гармонійному розвитку інстинктів, «енергії людської природи» і рів- новаги між психікою і середовищем. Пор.: Dilthey W. Die geistige Welt. Einleitung in Philosophie des Lebens. Herausg. Von G. Misch. 2. Hälfte: Abhandlungen zur Poetik, Etik und Pädagogik. – Göttingen, 1994. – S. 90– 297; Kuderowicz Z. Dilthey. – Warszawa, 1987. – S. 144. Про психологічні й антропологічні дослідження ка- тарсисного ефекту див.: Dziemidok B. o. c. – S. 97– 106; про аспекти сучасної арттерапії див.: Rubin J. Art Therapy. – Philadelphia, 1999. 6 Найдокладніше про погляди Фісіна див.: Ku czyń ska A. Filozofia I teoria piękna Marsilia Ficina. – Warszawa, 1970; Bruno G. Al Tempo // Dialoghi italiani. – Firenze, 1958. – S. 189. 7 Schopenhauer A. Świat jako wola i przedstawienie. – Warszawa, 1994. – Т. І; Warszawa, 1995. – T. II; Schopen hauer A. Metafizyka życia i śmierci. – Warszawa, 1995 (проблематиці мистецтва мислитель присвятив пере- важно третю книгу свого трактату); Schopenhauer A. Świat jako wola i przedstawienie. – T. I. – S. 269–413; T. II. – S. 581–640; Foster C. Ideas and Imagination: Schopenhauer on the Proper Foundation of Art // The Cambridge Companion to Schopenhauer. – Edited by C. Janaway. – Cambridge, 2000. – P. 213–251. 8 Tatarkiewicz W. Historia filozofii. – Warszawa, 1997. – T. II. – S. 221. 9 Schopenhauer A. Świat jako wola i przedstawienie. – T. I. – S. 309–312, 624. 10 Ibidem. – T. II. – S. 584–587; Garewicz J. Schopen- hauer. – Warszawa, 2000. – S. 33, 140. 11 Про такий аспект див.: Dziemidok B. Kult piękna w filozofii Artura Schopenhauera. – Euhemer, 1960. – R. 4. – Nr 1. – S. 58–62. 12 Nowicki A. Człowiek i czas. – Warszawa, 1983. – S. 95, 96. У творі Пруста на протиставленні плинові часу зауважив також Т. Комендант, який у своїх есеїстичних роздумах висловив цікавий погляд щодо неоднона- правленого «проминання» в літературі: «Бо людський час немає одну течію, як річка, він має свої закрути, вири і мертві рукави» (Komendant T. Upadły czas. Sześć esejów i pół. – Gdańsk, 1996. – S. 16, 141). Усебічно ви - світлює проблему мистецтва і часу з погляду своєї теорії «ресентивізму» І. Банька: Bańka J. Czas w sztu- ce. Recentywizm i skok do królewstwa bezpowrotnej teraźniejszości. T. 1–2 // Prace Naukowe Uniwersytetu Śląskiego w Katowicach. – Katowice, 1999. – Nr 1803. фІлоСофІЯ миСтецтва 14 13 Пор.: Różanowski R. Proust i estetyka wspomi- nania // Pasaże Waltera Benjamina. Studium myśli. – Acta Universitatis Wroclaviensis. – Wrocław, 1997. – Nr 2006, – S. 190, 191; Poulet G. Czas Prousta // Sztuka interpretacji / Оpr. H. Markiewicz. – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1973. – S. 128; 109–134. Пластичні мистецтва, використовуючи інші, ніж у літературі, за- соби, по-своєму розкривали тему змагання людини із часом, експлікуючи її індивідуальним символом або алегорією (скажімо, унаслідок протиставлення черепа і витворів людської творчості – книжок, що натякало на перемогу людини завдяки триванню у творі над vanitas), вони викликали глибокі пережи- вання суб’єкта, могли стати для нього зброєю проти почуття минущості. Питання зображення перемоги людини над часом у живописі підіймає Новицький (Nowicki А. Człowiek wobec czasu // Czas w kulturze / Praca zbiorowa pod red. A. Nowickiego. – Lublin, 1983. – S. 13, 14). До спроби аналізу функціо ну вання тем- поральності у творах давнього живопису вдається Мазурчак (Mazurczak U. Zagadnienie czasu przedsta- wionego w obrazie, na przykładzie niderland zkiego malarstwa tablicowego XV w. – Lublin, 1984). 14 Істотним було виявлення онтологічного статусу дійсності, створюваної текстами, пор.: Domański J. Tekst jako uobecnienie. Szkic z dziejów myśli o pismie i książce. – Kęty, 2002. – S. 180–189. Найбільш від- повідний ґрунт для зупинки часу з усією його гете- рогенністю, симультанністю, переплетеннями, які симу люють дійсність, створив антинатуралістичний роман вільного потоку свідомості. Цю проблемати- ку більш широко обговорює Мроз (Mróz Р. Wiosło Ulissesa – czas jako antynomia // Miara sztuki. Materiały Ogólnopolskigo Seminarium Estetycznego. Pod red. A. Nowaka. – Kraków, 1990. – S. 61–65). Про гіберна- ційні («заморожувальні») схильності літературного твору щодо часу пор.: Zielińska B. Czas jako mapa. Zastyganie czasu w literaturze // Szybko i szybciej... – S. 170–177. Про подібні властивості фотографії див.: Sobota А. Czas jako fotografia // Rocznik Historii Sztuki. – 2006. – R. XXXI. – S. 5–22. 15 На польському ґрунті така позиція помітна в пра- цях Валліса, Інґардена, Блюстина; оцінку своєріднос- ті естетичного переживання представляє в іноземних дослідженнях: Dziemidоk B. Teoria przeżyć i wartości estetycznych w polskiej estetyce dwudziestolecia między wojennego. – Warszawa, 1980. – S. 191. 16 Tatarkiewicz W. Skupienie i marzenie // Marchołt. – 1935. – R. I. – Nr 3. – S. 398; Tatarkiewicz W. Wybór pism estetycznych. W opr. A. Kuczyńskiej. Klasycy Estetyki Polskiej. – Kraków, 2004. – S. 176. 17 Jaspers K. Filozofia egzystencji. Wybór pism. Przeł. D. Lachowska. A. Wołkowicz. – Warszawa, 1990. – S. 313, 314; Jaspers K. Philosophie und Kunst // Philo sophie I. Philosophische Weltorientierung. – Berlin, 1932. 18 Ossowski S. U podstaw estetyki. Wyd. I. – War- szawa, 1933. – Wyd. I; Warszawa, 1958. – Wyd. II, зa яким цит. – S. 267, 271–279: życie chwilą; Ossowski S. Wybór pism estetycznych. W oprac. B. Dziemiodoka. Kla sycy Estetyki Polskiej. – Kraków, 2004. – S. 74, 76–84. 19 Ibidem – S. 77, 78. Мислення майбутнім влуч- но характеризує Р. Інгарден, який явище часу трак- тує феноменологічно, утім, він бачить можливість протистояти силі його плину, але не в споживанні мистецтва і не в його – як сурогату непроминальнос- ті – творенні, а в зростанні суб’єктності індивіда, що плекає в собі «сліди буття, непідвладного часові, – проминанню» (Ingarden R. Książeczka o człowieku. – Kraków, 1998. – Rozdz. Człowiek i czas. – S. 62–64, 67). Філософський зміст проблематики часу обго- ворює в широкому розумінні: Zwart P. About Time. A Philosophical Inquiry into the Origin and Nature of Time. – Amsterdam, 1976. 20 Див. також: Dziemidok B. Teoria przeżyć i war- tości estetycznych w polskiej estetyce dwudziestole cia międzywojennego. – Warszawa, 1980. – S. 75–78 (на цих сторінках iдеться про концепцію Оссовського). 21 Кількість таких вимірів у Всесвіті є бескінечна: Czerny J., Zipper W. Podstawy filozofii fizyki // Prace Naukowe Uniwersytetu Śląskiego w Katowicach. – Ka- to wice, 1998. Nr 1716. – S. 15; Klein É. Czas. Przek ład M. Jarosiewicz. – Katowice, 1999. – S. 35, 40 i наст. Elastyczny czas teorii względności. – S. 109–112. Співставимо також трактування поняття часопросто- ру Ейнштейна в неокантіанстві: Tempczyk M. Teoria względności w oczach kantysty // Cassirer E. O teorii względności Einsteina. Studium z teorii poznania. Przekład P. Parszutowicz. – Kęty, 2006. – S. 4–8. 22 Широкий огляд спірних нині поглядів на сут- ність часу подають: Coveney P., Highfield R. Strzałka czasu. Jak rozwiązać największą tajemnice nauki / Przekład P. Amsterdamski. – Poznań, 1997. – S. 261; Davies P. Czas. Niedokończona rewolucja Einsteina. – Warszawa, 2002. – S. 219. У квантовій механіці щодо її мікросвітів висувається навіть дискусійна теза про зупинення часу, «коли постійно спостерігаємо дану квантову систему» (Itano W., Heinzen D., Bollinger J. Quantum Zeno effect. – Physical Review. – 1990. – Vol. A 41. – Nr 5. – P. 2295–2300). Див. також від- ношення між часом і ентропією у світлі адогматич- но трактованого другого закону термодинаміки: Korpikiewicz H. Koncepcja wzrostu entropii a rozwój świata // UAM Poznań. Filozofia i Logika. – Poznań, 1999. – Nr 79. – S. 31–40 або пор. ротаційну космоло- гічну модель Лю К. Ф. Геделя, яка допускає, завдяки реінтерпретації рівнянь поля Ейнштейна, потенційну можливість подорожі в минуле: Gödel К. An example of new type of cosmological solutions of Einstein’s field equations of gravitation // Collected Works / Edited by S. Feferman. – New York-Oxford, 1990. – Vol. II. – S. 190–198; Hawking S. Introductory note… (Cosmic rota tion and «objective» time) // Іbidem. – New York; Oxford, 1995. – Vol III. – S. 262–264. Про заперечення томаш Гриґель. миСтецтво ЗУПиНЯЄ ЧаС… 15 The essential feature of the present is a constant race against time, cult and fetishiza- tion of time, which destroys the privacy of life of an individual, the natural course of this individual’s activity, and even devastates the sphere of culture. A question is raised whether the antidote to this status quo might be seen in art, in the experiencing of art? The positive answer to the above question can be found in those concepts of human thought where the sub- ject experiencing art thanks to its peculiar qualities undergoes at least a momentary exclusion from the surrounding reality. Thus the subject, claims Arthur Schopenhauer, is no longer affected by the terrestrial laws of physics formulated within space and time and belonging to the everyday surrounding world (called the world of “will”), as also in the act of contemplation of real art man does not commune with the presented objects, but the images of their idea (in Platonic concept), and the latter exist in a different dimension. Karl Jaspers speaks of the presence (expe- riencing) of two different worlds: the real one and the world of art with its timeless present moment, whereas Stanisław Ossowski, cre- atively adapting Shopenhauer’s thought pos- tulates the thesis “of living with the present moment”, convenient for art reception. Achievements of modern science, these including quantum theory and relativistic cos- mology, defying “the arrow of time”, and ad- mitting the capacity to even define its direc- tion in certain spheres of the universe, seem to coincide with the philosophical intuition of Schopenhauer, where time can locate itself even beyond the traditional laws of terrestrial causality. One is tempted to believe that liberating from them, be it even ephemeral, is helped by one’s experienced contact with art. Summary часу в традиційному розумінні на прикладі світу квантів див. також: Hel ler M. Kosmologia kwantów. – Warszawa, 2001. – S. 54. 23 Capra F. Tao fizyki. W poszukiwaniu podobieństw między fizyką współczesną a mistycyzmem Wschodu. Przekład P. Macura. – Poznań, 2001. – S. 171–198, 214.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43557
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1728–6875
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-28T12:39:38Z
publishDate	2008
publisher	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Гриґель, Т. 2013-05-01T05:30:42Z 2013-05-01T05:30:42Z 2008 Мистецтво зупиняє час. Про актуальні передумови ідей Артура Шопенгауера / Т. Гриґель // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2008. — № 3(23). — С. 9-15. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 1728–6875 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43557 The essential feature of the present is a constant race against time, cult and fetishization of time, which destroys the privacy of life of an individual, the natural course of this individual’s activity, and even devastates the sphere of culture. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Студії мистецтвознавчі Філософія мистецтва Мистецтво зупиняє час. Про актуальні передумови ідей Артура Шопенгауера Victory of Art over Time From the Relevant Premises of the Thought of Arthur Schopenhauer Article published earlier
spellingShingle	Мистецтво зупиняє час. Про актуальні передумови ідей Артура Шопенгауера Гриґель, Т. Філософія мистецтва
title	Мистецтво зупиняє час. Про актуальні передумови ідей Артура Шопенгауера
title_alt	Victory of Art over Time From the Relevant Premises of the Thought of Arthur Schopenhauer
title_full	Мистецтво зупиняє час. Про актуальні передумови ідей Артура Шопенгауера
title_fullStr	Мистецтво зупиняє час. Про актуальні передумови ідей Артура Шопенгауера
title_full_unstemmed	Мистецтво зупиняє час. Про актуальні передумови ідей Артура Шопенгауера
title_short	Мистецтво зупиняє час. Про актуальні передумови ідей Артура Шопенгауера
title_sort	мистецтво зупиняє час. про актуальні передумови ідей артура шопенгауера
topic	Філософія мистецтва
topic_facet	Філософія мистецтва
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43557
work_keys_str_mv	AT grigelʹt mistectvozupinâêčasproaktualʹníperedumoviídeiarturašopengauera AT grigelʹt victoryofartovertimefromtherelevantpremisesofthethoughtofarthurschopenhauer

Мистецтво зупиняє час. Про актуальні передумови ідей Артура Шопенгауера

Institution

Ähnliche Einträge