Скандинавські дерев’яні храми ХVІІ–ХVІІІ ст.
The article focuses on Protestant architecture in Norway, Sweden, and Finland (Lutheran since the 1st half of the 16th c.) shown against historical background and pointing to all regional differences.
Saved in:
| Published in: | Студії мистецтвознавчі |
|---|---|
| Date: | 2008 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43563 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Скандинавські дерев’яні храми ХVІІ–ХVІІІ ст. / Ґ. Рущик // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2008. — № 3(23). — С. 63-71. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859729784666324992 |
|---|---|
| author | Рущик, Ґ. |
| author_facet | Рущик, Ґ. |
| citation_txt | Скандинавські дерев’яні храми ХVІІ–ХVІІІ ст. / Ґ. Рущик // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2008. — № 3(23). — С. 63-71. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Студії мистецтвознавчі |
| description | The article focuses on Protestant architecture in Norway, Sweden, and Finland (Lutheran since the 1st half of the 16th c.) shown against historical background and pointing to all regional differences.
|
| first_indexed | 2025-12-01T12:29:52Z |
| format | Article |
| fulltext |
СКАНДИНАВСЬКІ ДЕРЕВ’ЯНІ хРАмИ хVІІ–хVІІІ СТОЛІТТЯ 1
Ґражина Рущик
Скандинавські дерев’яні святині досі
мало знані в Польщі, попри те, що зацікав-
лення країнами цього регіону зростає 2, а
контакти з ними пожвавлюються. Виняток
становить група середньовічних храмів,
званих stavkirker, з яких двадцять дев’ять
розташовані на території Норвегії, одна
у Швеції та одна в Польщі (перенесена в
першій половині ХІХ ст. до Карпача з міс-
цевості Ванг). Вони належать до найдавні-
ших у Європі збережених пам’яток із дере-
ва (датуються 1250–1350 роками 3), мають
унікальну конструкцію, яка не зустрічаєть-
ся в дерев’яних будівлях пізнішого періоду.
Найважливішим елементом такої споруди
є масивні стовпи, розміщені по кутах і поєд-
нані горизонтальними балками: нижня йде
підвалиною, а верхня – очіпом. Утворену
в такий спосіб раму, що тримає кроквяний
дах, заповнюють широкі, вер тикально по-
ставлені дошки. Гідними подиву видають-
ся укріплення структури будівлі та точність
обробки будівельного матеріалу, що про-
являється у канавках, по яких відводять
воду з жолобів у підвалинах, у які встав-
лено дош ки стін. Декоративне завершення
отворів цих водовідводів, не кажучи вже
про різьблення архітектурних деталей, за-
свідчує високу майстерність будівничих.
Тому не дивно, що про давні костьоли stav
побутують легенди, за якими їх буцімто по-
будували не люди, а тролі – герої сканди-
навських казок – використавши свою магіч-
ну силу. Про них існує також багато науко-
вої літератури різними мовами 4. У Польщі
святині stav згадує Люціян Семенський
(1881) 5, а трохи згодом – Маріян Соколов
ський (1896) 6 у статті, написаній під впли-
вом ґрун товного дослідження давніх хра-
мів Лоренца Дітріхсона 7 1892 року.
Менше зацікавлення викликали се ред
ньо вічні зрубні костьоли. Поперше, вони,
без сумніву, поступаються красою давні
шим свя тиням, подруге, їх збереглося
лише тринадцять, та й то перебудованих
і майже повністю позбавлених первісного
вигляду. Зрубні костьоли майже не будува-
лися в середньовічній Норвегії 8, натомість
вони стали невід’ємною складовою краєви-
ду тогочасної Фінляндії та Швеції, хоча збе-
реглися лише на теренах останньої. Від-
носно мало змін зазнали костьоли у Гран-
хульті (Granhult) й Тoнгеросi (Tångeråsa) та
найвеличніший храм у Седра Роді (Södra
Råda). Він має тридільне склепіння все-
редині, поліхромію на стінах та склепінні
пресбітерію (1323) і нави (1494) 9.
Утім, розвиток дерев’яної сакральної
архітектури на Півночі був раптово пере-
рваний у середині ХІV ст., якщо точніше –
1349 року. Тоді на скандинавські країни
насунулася «чорна смерть», забравши
май же половину населення. Будівництво
зупинилося на кілька десятиліть, а будівлі,
зведені пізніше, значно поступаються за
якістю й майстерністю колишнім шедев-
рам. Особ ливо це помітно в перебудова-
них згодом середньовічних святинях stav.
У нових фраг ментах важко знайти довер-
шеність і майстерність такого рівня, як у
старих. З часом давні конструкції stav було
забуто. Останніми храмами цього типу є:
костьол у Гедареді (Швеція), побудований
на початку ХVІ ст., а також будівлі ХVІІ ст.,
зведені норвезьким теслярем Вернером
Ольсеном – храм у Вого (Vågå) (1627),
пресбітерій і трансепт у Рінгебi (Ringebu)
(1631) та трансепт костьолу в Ломі (Lom)
(1663). Ці конструкції значно простіші – за-
мість масивних колон, округлих у розрізі,
застосували менші, отесані прямокутно.
В. Ольсен у своїх будівлях додатково ви-
користав поперечний ригель, уподібнивши
таким чином конструкцію stav до пошире-
ної в Західній Європі каркасної.
На пізнішу історію країн вплинула стра
ш на епідемія. Обезлюднені й ослабле ні,
Норвегія та Швеція (Фінляндія до 1812 ро
ку була шведською провінцією) уклали
1397 ро ку союз із Данією (т. зв. Кламар-
ський), щоб протистояти торгівельному дик
татові Ганзи та німецькій територіальній
63
ІСТОРІЯ
64
експансії. Країни, керовані одним королем,
провадили спільну зовнішню полі тику, на-
томість внутрішня політика кожної – зали-
шалася самостійною. В союзі панівну по-
зицію займала Данія, що викликало спро-
тив як з боку Норвегії, так і з боку Швеції,
але ці країни були тоді надто слабкими для
перерозподілу сил. Лише 1523 року швед-
ська опозиція зміцнилася настільки, що
розірвала союз і посадила на шведському
троні династію Вазів. Натомість доля Нор-
вегії склалася інакше – вона була повніс-
тю інкорпорована Данією, втративши свою
само стійність і титул королівства. Такі зміни
відбулися в час реформації, здійснюваної
у шведській і датській державах передусім
з економічних причин, зокрема, з огляду на
можливість отримати церковні десятини й
майно. Лютеранство у Швеції та Фінляндії
було запроваджено 1529 року, а в Норвегії,
де мало допомогти ослабленню антидан-
ської опозиції, зосередженої довкола като-
лицьких єпископів, – 1536 року.
Отже, скандинавські дерев’яні святині
ХVІІ–ХVІІІ ст. були лютеранськими храма-
ми 10. Лютеранство, як відомо, базувалося
на двох головних тезах, визначених Мар-
тіном Лютером. Відповідно до першої, бу-
дувати храми було необов’язково, оскіль-
ки всюди, за словами Христа («де двоє чи
троє зберуться в ім’я моє, там і я між ними
перебуваю» [від Матвія, 18–20]), – можна
слухати Євагеліє та молитися. Тому храми
сприймалися не як дім Господній, а лише
як місце, де збираються віряни, щоб слу-
хати Боже слово і віддаватися спільній
молитві. Друга теза стосується духовних
осіб, які у лютеранстві не вважаються не-
замінними посередниками між вірянами
й Богом, відтак не мають привілейовано-
го становища 11. Наслідком застосування
цих принципів у архітектурі стало скромне
опорядження костьолу, а також знесення
межі між пресбітерієм і навою та утворен-
ня спільного простору для духовних і світ-
ських осіб. Такі однопросторові храми най-
частіше зводилися на плані грецького хрес-
та або багатокутника. Всередині церков,
оздоблення яких мало камерний характер,
з’явилися емпори. Балкони, поперше, оп
тич но підкреслювали головну вісь із вівта-
рем та амвоном, подруге – збільшували
корисну площу храмів, додаючи місця для
сидіння, що сприяло зосередженню вірян
під час проповідей.
Про формування типової протестант-
ської архітектури можна говорити після пе-
ріоду тридцятилітньої війни (1618–1648),
оскільки до цього євангелісти використову-
вали переважно давні католицькі костьоли,
пристосовуючи їх до своїх потреб. Цей про-
цес відбувався по всій Європі, але в скан-
динавських країнах він проходив повільні-
ше, оскільки протестантизм насаджувався
згори і сприймався населенням з опором.
Бажаючи запобігти заворушенням і релігій-
ним бунтам, світська й духовна влада нава
жилися на низку поступок, які стосувалися
літургії та вимог художнього оздоблення.
Досить тривалий час у багатьох святинях
давнє католицьке убрання зі скульптура-
ми й образами святих співіснувало з нови-
ми. З плином часу та зі зміцненням нового
віро визнання старі символи замінювалися,
адже вони ставали незрозумілими, утім,
навіть сьогодні в деяких храмах містяться
ікони св. Олафа, покровителя Норвегії, та
фігури св. Христофора, що тримає на своїх
плечах амвони (алюзія на те, що він ніс ма-
лого Ісуса). Це засвідчує не лише силу тра-
диції, а й консерватизм сільських спільнот.
Скандинавські храми ХVІІ–ХVІІІ ст., на
відміну від середньовічних, не стали темою
легенд, адже вони позбавлені аури таєм
ничості давно забутого минулого, але, це
не означає, що такі храми не варті уваги.
Ці святині дуже різноманітні. Поряд із прос
тими й скромними є будівлі зі складною
архітектурою та пишним оздобленням усе-
редині. Така різниця найчастіше спричиня-
лася фінансовими можливостями спільнот.
Окрім цього, можна помітити й відмінності
у способі обробки деревини, переважання
тієї чи іншої форми, що пояснюється істо-
ричними особливостями країн та окремих
регіонів, різними природними умовами, а
також часом та видом поселення.
Нині в кожній країні – Норвегії, Швеції
та Фінляндії – нараховується приблизно
по 130 дерев’яних храмів, отже, загалом
близько 390. Переважна більшість була по-
будована у ХVІІІ ст., до ХVІІ ст. належать
ҐРажина Рущик. СканДинаВСЬкІ ДЕРЕВ’ЯнІ хРами хVІІ–хVІІІ СТ.
65
нечисленні пам’ятки. Це величезний мате-
ріал і навіть побіжний його аналіз значно
вийшов би за межі цієї розвідки, присвяче-
ної сакральній дерев’яній архітектурі скан-
динавських країн. Тому представляємо тут
лише найхарактерніші, найцікавіші риси
церков ХVІІ–ХVІІІ ст.
Усі вони мають зрубну конструкцію. У се
редньовічній норвезькій сакральній архі-
тектурі переважає конструкція stav, у швед-
ській – обидві (і stav, і зрубна), у фінській,
цілком можливо, лише зрубна. Стіни храмів
будували з колод, отесаних округло, оваль-
но, прямокутно або восьмикутно (прямо
кутно з фасованими ребрами). Округлий і
овальний розрізи колод характерні для Нор
вегії, а прямокутний – для Швеції і Фін ляндії.
Наріжні колоди поєднували різним спосо-
бом, часто залишаючи виступи. Вони поси-
лювали термічну якість будівлі й продовжу-
вали тривалість використання матеріалу 12.
Унікальним конструктивним рішенням є
зрубні стовпи, характерні для низки церков
ХVІІ ст. (провінція Пох’янмаа (Pohjanmaa)
на східному узбережжі Ботнічної затоки,
Фінляндія) 13. У скандинавській архітектурі
вони мають локальний характер і зовсім
не зустрічаються в дерев’яному будів-
ництві інших європейських країн. Зрубні
стовпи збереглися, зокрема, у Вейрі (Vöyri)
(1626–1627), Торніо (Tornio) (1686, будівни-
чий Матті Херме (Matti Härmä)), y Терволi
(Tervola) (1687–1689) і Кемпеле (Kempele)
(1688–1691), а також у деяких храмах, зве-
дених на північ від Ботнічної затоки – у Лап
ландії, територія якої нині належить Фін-
ляндії та Швеції, наприклад, Соданкильо
(Sodankylä) (1689) і Юккасйорві (Jukkasjärvi)
(1607–1726). Зрубні стовпи характерні для
церков, поставлених на планах видовже-
ного прямокутника, дають можливість по-
довжити надто короткі колоди до потрібних
розмірів. Балки тут з’єднуються впритул, на
місці поєднання робляться зрубні елемен-
ти, які ховають його всередину стовпа. Кіль-
кість стовпів залежала від довжини будівлі,
загалом, у кожній з бічних стін ставили по
два (рідше – по три) стовпи. Така система
зміцнювала увесь зруб, а також додатко-
во закріплювала конструкцію даху завдяки
поздовжним і поперечним стягненням, які
поєднували верхівки стовпів. Уважається,
що ця конструкція сформувалася ще в се-
редньовіччі, а приклади ХVІІ ст. належать
до останнього етапу розвитку вироблених
давніше прийомів.
Збережені конструкції дахів дуже різно-
манітні. Поряд з кроквяними поєднаннями,
досить часто застосовуються кроквяно
яткові з перехрещеннями, подібні до відо-
мих конструкцій норвезьких і шведських
середньовічних пам’яток, як у храмах stav,
так і у зрубних храмах. Досі не встановле-
но, чи були вони продовженням середньо-
вічної традиції, чи пізнішим запозиченням
із Західної Європи, адже в ХVІІ ст. звідти
у великій кількості прибували на Північ ре-
місники. Утім, у сакральній скандинавській
архітектурі використовували не лише крок-
вяні дахи. До кінця ХVІІ ст. встановлюва-
лися також слегові дахи, більш архаїчні.
Ними перекривали не лише малі рибаль-
ські каплички, а й великі храми складної
плановопросторової композиції. Слегова
конструкція дахів збереглася, зокрема, в
норвезьких храмах в Інсеті (Inset) (1642) і
Аурдалі (Aurdal) (1735), які мають хреща-
ті плани, а також у храмі з прямокутним
планом у шведській місцевості Водерскор
(Väderskär) (1600) та у фінській Соданки-
льо (Sodankylä) (1689).
Дахи найчастіше покривали ґонтом.
Цим матеріалом також захищали стіни від
атмосферних опадів і вологості. Пізніше,
найімовірніше, в ХVІІ ст., з’явилися шалю-
вання з дошок. Убезпечення зрубів ґонтом
мало давню середньовічну традицію, яка у
Швеції та Фінляндії збереглася довше, ніж
у Норвегії. Шведський і фінський ґонт був
найрізноманітнішого викрою: зубчастого,
листоподібного, трикутного, прямокутного,
трапецієвидного, часом, форми чвертькола.
Вкладаючи його, використовували одну
форму або поєднували декілька, утворю-
ючи різні геометричні фігури, як на дахах,
так і на стінах. Небагато збереглося ори-
гінальних шалювань. Вони відомі з іконо-
графічних джерел та з фрагментів, зали-
шених під пізнішими шарами обшивок. До
найдавніших належать обшиття дошками
норвезьких церков у Квікне (Kvikne), Iнсеті
(Inset) й Ватнoсі (Vatnås). Вони всі зроблені
ІСТОРІЯ
66
з широких, поставлених вертикально до-
шок, однак різняться способом поєднан-
ня. У Квікне та Інсеті кожна дошка шалівки
з одного боку безпосередньо прилягає до
зрубу, а з другого – заходить на дошку, що
поруч, обидві прикріплюються дерев’яними
кілками. Натомість у Ватнoсі простір між
двома сусідніми дошками, які прилягають
до стіни, накриває третя, що прибивається
кутими цвяхами. Вважається, що обшит-
тя, яке використовували у Квікне й Інсеті,
давніше, воно застосовувалося до XVIII ст.,
тоді як тип, використаний у Ватносі, нале-
жить до новіших, застосовуваних з XVIII ст.
Шалювання покрите товстим шаром смоли
й фарб (згідно з правилом, встановленим
ще за середньовіччя, до повинностей па-
рафіян належало смолення церков щотри
роки). Потім звичай смоління був заміне-
ний обов’язком фарбувати стіни, найчасті-
ше коричневою фарбою. Так було прийня-
то в Норвегії, але подібні правила існували
й на теренах Швеції та Фінляндії, де храми
з часів Середньовіччя покривали спеціаль-
ною захисною червонобрунатною фарбою.
І лише класицизм приніс моду робити хра-
ми білими, хоча й цей стиль повністю не
витіснив традиційних кольорів.
Храмове будівництво у скандинавських
країнах розвивалося під контролем цент
ральних інституцій. Спочатку нагляд здій-
снювався єпископатами, згодом було ство
рено відповідні служби: у Норвегії – Коро
лів ська інспекція будівництва храмів, що
діяла від 1662 року, у Швеції – Комісія пуб
ліч них робіт і будинків, яка була заснова-
на 1759 року. До їхніх завдань належали
розгляд і затвердження всіх проектів цер-
ков, які будувалися на громадські кошти 14.
Скандинавські дослідники підкреслюють,
що ці інституції справили значний вплив на
церковну архітектуру. Він передусім позна-
чився на плановопросторових аспектах.
Питання конструкції тривалий час зали-
шалися виключно в компетенції теслярів.
Від їхнього знання ремесла залежав тип
використовуваної конструкції, а від умін-
ня – якість виконання 15. Цим якоюсь мірою
можна пояснити життєвість слегової конст
рукції в сакральному будівництві певних
регіонів Півночі.
Централізація служб, які контролювали
проекти, спричинилася до поширення пев-
них проектів, а у XVIII ст. – до впроваджен-
ня зразкових моделей для невеликих па-
рафіяльних храмів. У XVII ст. переважали
однодільні (однопросторові) уклади, про-
паговані протестантською церквою, вони
в розрізі мали прямокутник. Також будува-
лися дводільні (двопросторові) храми, що
було продовженням католицької традиції.
Останні складалися з двох прямокутників:
меншого – пресбітерії та більшого – нави.
В обох випадках простір, де містився вів
тар, завершувався рівно. Тридільне завер
шення трапляється зрідка, у Швеції та Фін-
ляндії – частіше, ніж у Норвегії. Поряд із
простими планами спостерігаємо й більш
складні, але не повсюдно. Хрещатий план
у деяких норвезьких храмах застосовував-
ся вже на початку XVII ст., а у шведських і
фінських він з’явився лише з другої поло-
вини століття. Існували дві схеми: грецький
хрест та хрест, утворений ширшою навою
і двома, симетрично розташованими вуж-
чими каплицями. У другій половині XVII ст.
були зведені також поодинокі восьмикутні
святині. Обидві конструкції поширилися у
XVIII ст. У цей час різні варіанти хрещатих
планів також стали популярними, а в де
яких регіонах вони використовувалися час-
тіше за видовжені прямокутні, одно чи дво-
дільні (просторові) уклади. Відомо багато
їхніх різновидів. Окрім основного, грецького
хреста, рамена якого завершувалися рівно
або тридільно, все частіше будівничі вда-
валися до нових конфігурацій, у яких хрест
накла дався на квадрат або на восьми кут
ник. Восьмикутні схеми, звичайні чи видо-
вжені, або восьмикутники з прямокутними
додатками, із фронтального й тильного
боку, в порівнянні з минулим століттям на-
були поширення, хоча за кількістю посту-
палися будівлям із хрещатим планом. Наз
вані схеми використовувалися на теренах
усіх країн. Натомість норвезькою специфі-
кою є нечисленна група храмів, збудованих
на плані літери «Y». Ця форма плану уста-
лилася в другій половині XVII ст., і з цього
періоду походить більшість відомих реалі-
зацій, скон центрованих передусім на терені
єписко пату НідаросТрондхейм (напр., храм
ҐРажина Рущик. СканДинаВСЬкІ ДЕРЕВ’ЯнІ хРами хVІІ–хVІІІ СТ.
67
у Реннебі (Rennebu), 1669), деякі об’єкти
були створені також в інших регіо нах краї-
ни, наприклад, у Холместранді (Holme strad)
(1674) провінції Вестфольд (Vestfold).
Найпростіші силуети мають храми з
пря мо кутним планом під двосхилими даха-
ми. Більш мальовничими є хрещаті хра ми
з дво і трисхилими покрівлями (у хра мах,
рамена яких долучаються рівно) або бага-
тосхилі (у храмах з трибічним приєднанням
рамен). Серед них переважають будівлі з
гребенями на одній висоті, як наприклад,
у храмах в Інсеті (Inset) (1642), Петеєвесі
(Petäjävesi) (1763–1765, будівничий Яакко
Клементінпоіка Леппенен (Jaakko Kleme
tinpoika Lappänen), Фінляндія) чи Аурдалі
(Aurdal) (1735, Норвегія). Натомість нижчі
дахи над бічними раменами трапляються
рідше. Поодинокі приклади можна знай
ти на теренах усіх країн, але у Фіняляндії
вони мають локальне поширення – кон-
центруються у південнозахідній частині
країни. З цього регіону походять храми в
Каруні (Karunie) (1685–1686), які нині сто-
ять у скансені Гельсінкі, і в Кеуруу (Keuruu)
(1756–1759, будівничий Антті Гакола (Antti
Hakola)), з двосхилою покрівлею над навою
і трисхилою над нижчими прибудовами.
До найбільш мальовничих належать хра-
ми з хрещатими планами, що вписуються у
квадрат. Їхню центральну частину завершує
високий, наметовий дах, що згори східчас-
то переходить у дзвіницю, домінуючи над
нижчими дво чи трисхилими покрівлями
нав. Спорадично у Швеції і Фінляндії, можна
побачити мансардні дахи над дерев’яними
святинями. Усім дахам додає привабливос-
ті ґонтове покриття, яке може утворювати
візерунки, а також вертикалі – шпилі або
невеличкі вежі, розміщені на гребенях.
Вежі вважаються одними з найефектні-
ших прикрас будівлі. Але в XVII ст. їх ста-
вили рідко і лише в деяких районах. На
західному узбережжі Норвегії вежі прикра-
шали фронтальну частину каркасних кон-
струкцій, шальованих дошками й увінчаних
наметовими завершеннями. Часто нижні
яруси таких веж включалися до корпусу
будівель, як, наприклад, у Гаупне (Gaupne)
(1647) чи Флемі (Fläm) (1667). У Фінляндії
вежі споруджували також на західньому
узбережжі – над Ботнічною затокою – у зга
дуваній уже групі церков, що означуються
назвою стовпові (стіни яких зміцнені зруб-
ними колонамистовпами). Фінські вежі,
хоча й розміщені на фасаді будинку, прин-
ципово відрізняються від норвезьких кон-
струкцією і формою. Високі, поставлені на
зруб, мають рівні стіни. Вони справляють
враження дуже стрімких, що додатково
підкреслюється шпилястими верхами. Такі
вежі збереглися, зокрема, у Вейрі (Vöyri)
(1626–1627), Торніо (Tornio) (1686, будів-
ничий Матті Херме (Matti Härmä)), Кемпеле
(Kempele) (1688–1691).
Архітектура центральних регіонів Нор
вегії вирізняється вежами, що височіють
над центральними частинами церков із хре
щатим планом. Усередині їх тримають чо-
тири колони, які виведені над дахами нав,
становлячи каркас чотири або восьмибіч-
них конструкцій, увінчаних пірамідальни-
ми, гострими або шпилястими шоломами.
Вони застосовані, зокрема, в храмах в Ін-
сеті (Inset) (1642) і Квікне (Kvikne) (1654,
будівничий Кнут Мортенсон (Knut Mortens
son)), а також у Ватносі (Vatnås) (1665), хоча
останні мають нетипове покриття – двосхи-
лий дашок з конічним шпилем, що, мабуть,
є ремінісценцією середньовічних дахів цер-
ков stav. Центральні вежі відомі також на
терені Фінляндії, прикладом чого є вежа
храму в Хііттінені (Hiittinen) (1685–1686).
Вежі почали будувати у XVIIІ ст., але мода
на них запанувала лише у XIХ ст. Як прави-
ло, їх зводили в передній частині будинку.
Переважали вежі з рівними стінами, накриті
наметовими шоломами. Часом їм надавали
інших форм, скажімо, подібних до верхівок
дзвіниць, характерних для цього регіону,
наприклад, у Палтанемі (Paltaniemi) (1726,
будівничий Йоган Кнубб (Johan Knubb),
Фінляндія), Сеглорі (Seglora) (1729–1730,
Швеція), Квікне (Kvikne) (1768, Норвегія),
Піглаявесі (Pihlajavesi) (1780, Фінляндія).
Усередині скандинавські святині зазви-
чай аскетичні. Найчастіше над ними зво-
дили пласкі перекриття (напр., у Гаупне
(Gaupne), 1647, Норвегія). Однак у XVII ст.
з’являються лучкові склепіння, які подеку-
ди глибоко входили у простір піддашшя.
Традиція дерев’яних лучкових склепінь
ІСТОРІЯ
68
у Скандинавії сягає часів середньовіччя.
Вони робилися в мурованих і дерев’яних
святинях, зокрема, в кількох норвезьких
костьолах stav, де поширювалися на прес-
бітерію (напр., в Ол (Äl) 16) або на лекторій
(Торпо (Torpo) 17), а також у згадуваному
раніше шведському храмові Седра Рода
(Södra Råda), де накривають наву і пресбіте-
рію та мають трилисний викрій. У пам’ятках
XVII–XVIIІ ст. конструкції з’єднань і склепінь
зміцнювали поперечними стяжками (напр.,
Кемпеле (Kempele), 1688–1691, Фінляндія;
Сеглора (Seglora) 1729–1730, Швеція), у
храмах із хрещатим планом їх розміщу-
вали біля основи рамен (напр., Палтане-
мі (Paltaniemi), 1726, Фінляндія; Кеуруу
(Keuruu), 1756–1759, Фінляндія; Кіімінкі
(Kiiminki), 1760, Фінляндія). Склепіння під-
вішували не лише до кроквяних з’єднань,
а й до слегових. У храмі 1689 року у місце-
вості Соданкильо (Sodankylä) (Фінляндія)
через одинадцять років після завершення
будівлі було закладено дерев’яне лучкове
склепіння, прикріплене до слегів.
Наведені приклади не вичерпують усіх
можливостей оформлення інтер’єрів са-
кральних дерев’яних споруд. Будівничий
Матті Херме (Matti Härmä) в храмовій будо-
ві м. Торніо (Tornio) (1686, Фінляндія) засто-
сував інше вирішення. Велику прямокутну
наву він накрив чотирма однакової висоти
зрубними верхами, які нагадують намето-
ві церковні куполи, збережені в пам’ятках
Польщі та України. Верхи з Торніо мають
форму пірамід, які біля основи квадратні,
а верхівку мають стяту. Зовні їх накриває
спільний двосхилий дах. Судячи зі способу
врубок, фінські дослідники припускають,
що планували лучкові склепіння, але в про-
цесі будівництва, відмовилися від цієї кон-
струкції. Змінити концепцію вирішили, ма-
буть, фундатори, які обіцяли профінансува-
ти пишні розписи, що потребували значної
поверхні, але їх не могло забезпечити луч-
кове склепіння. Поліхромію було закінчено
через два роки після зведення храму 18.
Зрубні верхи Торніо є унікальними
скан динавськими зразками на відміну від
восьми гранних, що застосовувалися від-
носно часто, особливо у святинях XVIIІ ст.
Їх виконували – подібно до склепінь –
із дошок, що кріпилися до контрфорсів.
Однією з найкрасивіших є баня в Петеє-
весі, авторство якої належить будівничому
Яакко Клементінпоіка Леппенену (Jaakko
Klemetinpoika Leppänena) (1763–1765, Фін
ляндія). Баня височіє над перехрещенням
нав храму, накритих склепіннями. Баню і
склепіння прикрашають дерев’яні, розписні
смуги, які імітують ребра, глибоко входячи
у простір піддашшя, що завершується ви-
сокими трисхилими дахами.
У нечисленних пам’ятках дуже цікавими
елементами інтер’єру, які суперечать про-
тестантській тенденції до уніфікації, є пере-
городки, що відокремлюють пресвітерію від
нави. Їхня генеза сягає часів Середньовіч-
чя. У європейській сакральній архітектурі
вони з’явилися в ІХ ст., а поширилися про-
тягом ХІІІ ст. У збережених святинях stav
спостерігаються їхні сліди, але автентична
залишилася лише одна – в храмовій спо-
руді в Гопперстаді (Hopperstad) (Норвегія).
Римський католицизм постановами Три-
дентського собору (1545–1562) ліквідував
перегородки в своїх храмах, залишаючи
лише низькі балюстради, натомість їхня
традиція парадоксальним чином зберег
лася в протестантських храмах, зокрема,
англійських та скандинавських 19. Вони при-
таманні передусім інтер’єрам XVII ст., хоча
трапляються також у святинях XVIIІ ст., але
в дещо редукованій формі. Частина пере-
городок, конструктивно пов’язаних зі зру
бом будівель, утворюють зрубні стіни, по-
ставлені між пресбітерією і навою. Вони
містять прямокутний перехід з двома по-
здовжними широкими отворами по боках,
заповненими стрункими точеними або ви-
різаними з дошок балясинами. Такого типу
перегородки бачимо, зокрема, в норвезьких
храмах Гаупне (Gaupne) (1647) і Ватнесі
(Vatnäs) (1665), а також у фінському храмі
в Пихемма (Pyhämma) (1647–1652). Серед
збережених вирізняється поліхромна пере
городка у Ватнесі зі стрункими гермами,
почергово – чоловічими й жіночими, розмі-
щеними в отворах. У храмах зводили також
конструктивно непов’язані з будівлею пере-
борки різної висоти (у висоту нав або нижчі,
до кількох десятків сантиметрів) і з різною
кількістю ярусів. У нижній частині – масив-
ҐРажина Рущик. СканДинаВСЬкІ ДЕРЕВ’ЯнІ хРами хVІІ–хVІІІ СТ.
69
ні, виконані з дошок, у горішній – мережані,
зроблені з балясин і планок, часто їх завер-
шували розп’яття, картуші з королівськи-
ми монограмами або композиції з волют,
завитків і листків аканта (напр., у Квікне
(Kvikne) й Інсеті (Inset), друга половина
XVII ст., Норвегія). У низьких перегородках
перехід акцентувався колонами чи обеліс-
ками, наприклад, в Еверторні (Övertornea)
(1737, Швеція), Палтанемі (Paltaniemi)
(1759–1760, тесляр Захріс Бонге (Zachris
Bonge) з Оулу (Oulu), Фінляндія), Торніо
(Tor nio) (XVIIІ, тесляр Нільс Якобсон Флуур
(Nil Jacobsson Fluur), Фінляндія).
Емпори, такі характерні для євангеліст-
ської сакральної архітектури, у скандинав-
ських будівлях XVII–XVIIІ ст. не були попу-
лярними. Храми територіально великих,
але малонаселених парафій не потребува-
ли значних площ. Балкони не завжди проек
тували разом із будівлею святині, добудо-
вували їх пізніше, по мірі розвитку громади.
Вони поширилися лише в XІХ ст. У святи-
нях з прямокутними планами найчастіше їх
споруджували біля верхньої частини стін,
у будівлях на хрещатих планах – в одному
або в трьох раменах. Емпори мали віднос-
но багатий декор: стовпи з різними звужен-
нями і розширеннями, врізками, поясками
або валиками, натомість парапети – піля-
стри, балясини, що виокремлювали пло-
щини, заповнені обрамленими полотнами
чи розписами. Відомі також ажурні балю-
стради, вирізані з дошок. Лави ставили на
балконах за схемою амфітеатру, тоді як у
партері вони були розташовані на одній
висоті. Оригінальних збереглося небага-
то. Лави партеру норвезьких церков у Вого
(Vågå), Гаупне (Gaupne), Квікне (Kvikne) по-
ходять з XVII ст.; у фінських храмах з Кару-
ни (Karuny) (нині у скансені в Гельсінкі) і в
Торніо (Tornio) – з XVIII ст. Усі вони зроблені
дуже старанно, оснащені дорого оздобле-
ними дверцятами, які часом прикрашені
різьбою, що зображує апостолів.
Порівняно з оздобленням емпор, інші
архітектурні деталі скандинавських церков
вражають своїм аскетизмом. Щоправда,
більшість наявних нині обрамлень вікон і
дверей походять з пізнішого періоду, з при-
будов ХІХ і ХХ ст., коли старі будівлі зазна-
вали принципових перетворень. Тоді отво-
ри значно збільшували, а також змінювали
їхнє первісне розташування. Втім, судячи зі
збережених реліктів та іконографічних дже-
рел, оригінальні деталі мали дуже скромне
оздоблення. Менші отвори вирізали без-
посередньо у зрубі, залишаючи без будь
яких обрамлень, більші – оздоблювали
стовпами з боків отвору. Збережений декор
концентрується передусім на консолях ба-
лок і зрідка – на самих балках. Основними
мотивами, що прикрашають кронштейни,
є увігнутовигнуті профілі, валики та зави-
тки, вигравірувані спіралі та лінії (напр., у
Терволі (Tervola), 1687–1689, Фінляндія;
Палтанемі (Paltaniemi), 1726, Фінляндія;
Петеєвесі (Petäjävesi), 1763–1765, Фінлян-
дія); а на балках є фаски й перлини. Над-
звичайно багато й неповторно оздоблений
храм у Крістіінанкаупункі (Kristinan kau
punki) (1700, Фінляндія), у якій консолі й
нижні балки стягнень оздоблені низкою ва-
ликів і зубців поперемінно.
Таку суворість архітектури компенсува-
ли розписи. Нині їх збереглося порівняно
небагато. Як засвідчують архівні матеріа-
ли шести шведських провінцій, протягом
XVIIІ ст. понад 500 церков були заново роз-
писані 20. Отже, можна уявити, якими пиш-
нобарвними були стіни скандинавських
святинь усередині. Серед тих, що залиши
лися, значну групу становлять поліхромії
XVII–XVIIІ ст. з рослинними мотивами, най-
частіше, з виноградною лозою та вписа-
ними в неї постатями зі Старого й Нового
Заповіту. Натомість у XVIIІ ст. з’явилися
розписи тієї самої тематики та зображення
ангелів, але на нейтральному білому тлі
ґрунтованих стін.
Описуючи скандинавські храми, не мож-
на оминути два найважливіші елементи
інтер’єру: вівтарі й амвони. У деяких пара-
фіях вони були надзвичайно прості, вико-
нані з дошок і позбавлені будьякого оздоб
лення, натомість у заможних – стано вили
найкрасивіший декоративний елемент ін
тер’єру. Усі вони типово барокові, мають
архітектурно підкреслені поля або рослин
не чи орнаментальне обрамлення, до яко-
го уведені живописні чи різьблені сцени
Розп’яття, Воскресіння, Останньої Вечері,
ІСТОРІЯ
70
постаті євангелістів та апостолів. Харак-
терною особливістю фігур, розміщених у
вівтарях, на амвонах, парапетах емпор та
поліхромії стін, є властива народному мис-
тецтву щирість і наївність, що надає цер-
ковному убранству неповторної краси.
Часто поряд із храмами розташовані
дзвіниці, які істотно різняться між собою.
Найпростішими є норвезькі, зведені на
плані квадрата чи прямокутника. Ці спору
ди зазвичай невисокі, мають два яруси,
нижній – ширший, зрубний; верхній –
відок ремлений дашком, вужчий, каркасної
конструкції, накритий двосхилим дахом,
наприклад, у Слідре і Ломені.
Набагато складнішими й більш мальов-
ничими є силуети фінських дзвіниць, також
двох’ярусних, але вищих і значно струн-
кіших. Їх будували на плані квадрата чи
восьмикутника, нижній ярус був ширший,
зрубний, підкреслений дзвоноподібним,
цибулястим або зрідка багатосхилим даш-
ком. Натомість верхній ярус був вужчий,
також квадратний або восьмикутний у
плані, увінчаний гострим або цибулястим
шоломом із восьмигранним ліхтарем. Ти-
пові фінські дзвіниці, збережені в деяких
регіонах, будувалися шляхом контрастно
го зіставлення окремих ярусів. Поєднання
квадратів в обох ярусах характерне для
північнозахідних теренів (напр., Каустінен
(Kaustinen, 1778), Петеє весі (Petäjävesi,
1821), квадрата й восьмикутника – для
пів деннозахідних (Тоттійорві, ХVIIІ ст.),
двох восьмикутників – для східних (напр.,
Руоколахті (Ruokolahti, 1752), Антре (An
trea, 1796). Дещо іншу дзвіницю збудова-
но в Торніо (Tornio) (1686–1688). Вона має
план видовженого восьмикутника, висо-
кий, багато схилий дах, майже вдвічі вищий
за стіни нижнього ярусу й прямокутний
ярус для дзвонів, увінчаний двома стріл-
частими двосхилими дашками, що утво
рюють прямий кут.
Натомість у Швеції переважають стов-
пові дзвіниці, що походять з середньовічної
традиції, однак, трапляються й подібні до
фінських. Такого типу структури спорадич-
но з’являлися також і в інших країнах, але
у Швеції вони набули найскладніших і най-
розвинутіших форм. Їх збереглося близько
450, більшість з яких походить з XVIIІ ст.
Такі будівлі сконструйовані зі стовпів, за-
глиблених у підвалини квадратної або бага-
токутної форми. Головні стовпищогли час-
то зміцнювали підкосами, що утворювали
складний каркас. Такі дзвіниці накривалися
складними наметовими або дзвоноподіб-
ними банями чи двосхилими дашками, що
перетинаються під прямим кутом. Розміри
деяких будівель дозволяли влаштувати у
підвалі приміщення для складу. Своєю ма-
льовничістю шведські дзвіниці завдячують
не лише формі, а й ґонтовій покрівлі даху
та окремим конструктивним елементам.
Найвищими є дзвіниця в Боргс’є (Borgsjö)
(1782) та в Галлестаді (Hellestad) (1732–
1733), перенесена до скансену в Стокголь-
мі, висота яких сягає 33 м і 40,5 м.
Храми, хоч і будувалися у відлюднених
місцях, мали огорожі. Нині переважають
невисокі мури з каменю, а раніше навколо
багатьох прицерковних цвинтарів стави-
ли дерев’яні паркани, зрубної конструкції
або плетені, накриті двосхилими чи одно-
схилими дашками. Своєї нинішньої форми
цвинтарі набули в останнє двадцятиліття
XVIIІ ст. Тоді луки навколо святинь поча-
ли перетворюватися на місця поховань і
запов нилися могилами. Бідніші люди ста-
вили на них пам’ятники з дерева, багатші –
з каменю й заліза. Дерев’яні – знищив час,
а залізні й кам’яні залишилися.
На закінчення варто підкреслити, що опі-
куються описаними архітектурними пам’ят
ками не лише відповідні служби, а пере-
довсім парафіяни, які з великою повагою і
турботою ставляться до своїх дерев’яних
святинь.
1 Стаття опублікована в ювілейній збірнику:
Ocalić dla Przyszłości. Studia ofiarowane Profesorowi
Ryszardowi Brykowskiemu. – Warszawa, 2003. –
S. 149–168.
2 Термін «скандинавські країни» охоплює: Швецію,
Норвегію, Данію з Овечими островами, Фінляндію
та Ісландію, – але ця стаття присвячена дерев’яній
сакральній архітектурі Швеції, Норвегії та Фінляндії,
оскільки в цих країнах збереглося найбільше церков
із обговорюваного періоду.
3 Щоправда, шведська святиня, розташована в
місцевості Гедаред (Hedared), датується початком
XVI ст. (згідно з дендрохронологічними дослідження-
ми) раніше вважалося, що вона збудована у ХІІІ ст.
4 Детальна бібліографія у: Brykowski R. Drewniana
К
о
н
ст
р
ук
ц
ія
з
р
уб
н
о
го
с
то
вп
а
хр
ам
у
в
В
е
п
р
і (
V
öy
ri)
(р
и
с.
Л
ар
са
і
Е
е
р
о
П
е
тт
е
р
со
н
ів
; з
а:
S
u
o
m
al
ai
n
e
n
..
, d
z.
c
yt
. s
. 3
9
)
З
р
уб
н
и
й
с
то
вп
[
хр
ам
у
в
С
о
д
ан
ки
ле
(
S
o
d
an
ky
lä
),
1
6
8
9
. Ф
ін
ля
н
д
ія
(ф
о
то
П
. В
е
лі
н
, з
а:
S
u
o
m
al
ai
n
e
n
p
u
u
ki
rk
ko
..
, d
z.
c
yt
. s
. 3
9
)
Х
р
ам
у
Р
е
н
н
е
б
у
(R
e
n
n
e
b
u
),
1
6
6
9
. Н
о
р
ве
гі
я
(ф
о
то
а
вт
о
р
а,
1
9
9
0
)
0
5
0
1
0
0
1
5
0
с
м
Храм у Інсеті (Inset), 1642. Норвегія
(фото автора, 1990)
Храм в Петеєвесі (Petäjävesi), 1763–1765, будівничий Якко Клеметінпоіка Леппенен;
дзвіниця 1821, Фінляндія (фото автора, 1993)
Храм в Кеуруу (Keuruu), 1756–1759, будівничий Антті Гакола.
Фінляндія (фото автора, 1993)
Храм в Кемпеле (Kempele), 1688–1691.
Фінляндія (фото автора, 1993)
Храм в Сеглорі (Seglorа), нині у скансені
м. Стокгольм, 1729–1730. Швеція
(фото автора, 1994)
Інтер’єр храму в Гаупне (Gaupne), 1647. Норвегія (фото з приватної колекції)
Інтер’єр храму в Сеглорі (Seglorа), нині в скансені
м. Стокгольм, 1729–1730. Швеція (фото автора, 1994)
Склепіння бані храму в Петеєвесі (Petäjävesi), 1763–1765,
будівничий Якко Клеметінпоіка Леппенен. Фінляндія (фото автора, 1993)
Інтер’єр храму в Кеуруу (Keuruu), 1756–1759. Фінляндія
(фото автора, 1993)
Наріжні балки й консолі нави і трансепта храму в Палтанемі (Paltanіemi),
1726, будівничий Йоган Кнубб. Фінляндія (фото автора, 1993)
Передвівтарна перегородка в інтер’єрі храму Вантосa (Vantås),
1665. Норвегія (фото з приватної колекції)
Ін
те
р
’є
р
х
р
ам
у
в
К
ві
кн
е
(
K
vi
kn
e
),
1
6
5
4
, о
зд
о
б
ле
н
н
я
X
V
II–
X
V
III
с
т.
Н
о
р
ве
гі
я
(ф
о
то
а
вт
о
р
а,
1
9
9
0
)
Д
зв
ін
и
ц
я
з
Га
лл
е
ст
ад
у
(H
al
le
st
ad
),
н
и
н
і в
с
ка
н
се
н
і м
. С
то
кг
о
ль
м
,
1
7
3
2
–
1
7
3
3
. Ш
ве
ц
ія
(
ф
о
то
а
вт
о
р
а,
1
9
9
4
)
ҐРажина Рущик. СканДинаВСЬкІ ДЕРЕВ’ЯнІ хРами хVІІ–хVІІІ СТ.
71
architektura kościelna w Małopolsce ХV w. – Wrocław –
Warszawa – Kraków, 1981. – S. 41–44; Ruszczyk G.
Średniowieczne kościoły drewniane w Norwegii // Kwar
talnik Historii Kultury Materialnej. – 1981. – Nr 1. –
S. 119–138.
5 Siemieński L. O architekturze chrześcijańskiej //
Wieczornice. – 1881. – VII. – S. 177–185.
6 Sokołowski M. O budownictwie kościołów drew
nianych z powodu książki Dietrichsona // Sprawozdania
Komisji do Badań Historii Sztuki. – 1896. – V. – S. XCV–
XCIX.
7 Dietrichson L. De norske Stavkirker. 1892.
8 Відомі лише дві середньовічні будівлі зрубної
конструкції. Одна з них – святиня, збудована 1280
року в місцевості Флоан (Fløan), друга – рибаць-
ка каплиця, зведена 1459 року в місцевості Фоберг
(Fåberg), нині вона перенесена до скансену в Лілле-
хаммер (Lillehammer).
9 Фундаментальна праця, присвячена середньо
вічним шведським храмам: Lagelef E., Ullen M.
Me del tida trokyrkor. – Stockholm, 1983–1985. – Т. 1–2
(Sve riges Kуrkor Konsthistoriskt Inventarium).
10 Про скандинавські храми означеного періоду
написано не багато літератури. Найважливішими
пуб лікаціями є інвентарі храмів: Sveriges Kyrkor,
Norges Kirkeer і Suomen Kirkorot (Finlands Kyrkor).
Шведські й фінські монографії подають описи най-
давніших і найцінніших пам’ятників архітектури,
норвезькі містять топографічні схеми й охоплю-
ють усі храми, збудовані до середини ХХ ст. Од-
нак, праць, присвячених питанням дерев’яної
сакральної архітектури, було небагато. Відносно
багату літературу мають фінські храми, зокрема:
Suomalainen puukirkko. Finnish wooden churches. –
Red. Pettersson L [Helsinki, 1992], там само див. лі-
тературу.
11 Matuszczak J. Architektura drewnianych kościołów
ewangelickich w powiecie kluczborskim // Rocznik Muze
um Górnośląskigo w Bytomiu: Sztuka. – 1968. – S. 11, 12.
12 Kopkowicz F. Ciesielstwo polskie. – Warszawa,
1958. – S. 163.
13 Найґрунтовніше обговорення цієї групи кос-
тьолів: Pettersson L. Templum Saloence. Pohlalaisen
tukipilarikirkon arvoitus. An early Ostrobothnian block
pillar church and its background. – Helsinki, 1987
(Suomen Muinaismuistoyhdistyksen Aikakauskirja, 90);
пор. також: Suomalainen puukirkko… – S. 38–67.
14 Kyrkobyggnader 1760–1860. Sveriges Kyrkor. –
Del. 3. – S. 228, 229.
15 Ibid. – S. 223.
16 Хмам було знищено 1880 року, поліхромне скле-
піння зберігається у фондах Університету Ольд са
камлінг в Осло.
17 Один із найдавніших збережених храмів stav
збудована, напевно, у середині ХІІ ст., лекторій і
склепіння над ним були зведені, очевидно, в другій
половині ХІІІ ст.; після реформації лекторій розібра-
ли, залишивши поліхромне склепіння.
18 Suomalainen puukirkko… – S. 53.
19 Kozaczewska-Golasz H. Zagadnienie przegród w
polskich kościołach parafialnych // Kwartalnik Architek
tury i Urbanistyki. – 1980. – XXV. – Z. 3, 4. – S. 191–200;
Krasowski W. Dzieje budownictwa i architektury na
ziemiach Polski. – Warszawa, 1990. – Т. 2. – S. 101,102;
Thomas J. Screen // The Dictionary of Art. – 1996. – T. 28
(Macmillan Grove). – S. 293–296.
20 Cultural Heritage and Preservation. National Atlas
Sweden. – Stockholm,1994. – S. 80.
The article focuses on Protestant architec-
ture in Norway, Sweden, and Finland (Lutheran
since the 1st half of the 16th c.) shown against
historical background and pointing to all re-
gional differences
Scandinavian churches were of logcon-
struction with elongated layouts or with a
cross layoutd, growing in popularity from the
17th century. Single examples of octagonal
churches or Yshaped layouts, the latter typi-
cal of Norway, are known. Towers were built in
some regions only. If raised, they were added
at the front, or built over the central fragment
in the cross layout.
The interiors were covered with ceilings,
tunnel vaulting and domes set over the inter-
section of the arms of the cross. Architectural
detail featured very modest ornamentation in
the form of incised lines, profiles, or indents.
The churches owed their Baroque character
first of all to paintings and the furnishings: al-
tars, pulpits, pews, occasionally to a gallery
(not too frequent), and a partition separating
the chancel from the nave. Those partitions,
continuing the mediaeval tradition, have been
preserved in some dozen monuments.
Belfries are much more varied than the
churches. They have been given various
forms characteristic of particular regions. The
most sumptuous are the Swedish ones of
konstrukcja słupowa reaching in some cases
the height of 40 m.
Today the monuments are protected not
only by the conservation services, but first of
all by the faithful who treat wooden churches
with great respect and care.
Summary
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43563 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728–6875 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T12:29:52Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Рущик, Ґ. 2013-05-01T05:46:33Z 2013-05-01T05:46:33Z 2008 Скандинавські дерев’яні храми ХVІІ–ХVІІІ ст. / Ґ. Рущик // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2008. — № 3(23). — С. 63-71. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 1728–6875 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43563 The article focuses on Protestant architecture in Norway, Sweden, and Finland (Lutheran since the 1st half of the 16th c.) shown against historical background and pointing to all regional differences. Стаття опублікована в ювілейному збірнику: Ocalic dla Przyszlosci. Studia ofiarowane Profesorowi Ryszardowi Brykowskiemu. - Warszawa, 2003. - S. 149-168. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Студії мистецтвознавчі Історія Скандинавські дерев’яні храми ХVІІ–ХVІІІ ст. Scandinavian Wooden Churches from the 17th and 18th Centuries Article published earlier |
| spellingShingle | Скандинавські дерев’яні храми ХVІІ–ХVІІІ ст. Рущик, Ґ. Історія |
| title | Скандинавські дерев’яні храми ХVІІ–ХVІІІ ст. |
| title_alt | Scandinavian Wooden Churches from the 17th and 18th Centuries |
| title_full | Скандинавські дерев’яні храми ХVІІ–ХVІІІ ст. |
| title_fullStr | Скандинавські дерев’яні храми ХVІІ–ХVІІІ ст. |
| title_full_unstemmed | Скандинавські дерев’яні храми ХVІІ–ХVІІІ ст. |
| title_short | Скандинавські дерев’яні храми ХVІІ–ХVІІІ ст. |
| title_sort | скандинавські дерев’яні храми хvіі–хvііі ст. |
| topic | Історія |
| topic_facet | Історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43563 |
| work_keys_str_mv | AT ruŝikg skandinavsʹkíderevâníhramihvííhvíííst AT ruŝikg scandinavianwoodenchurchesfromthe17thand18thcenturies |