Предмет релігієзнавства як гуманітарної науки
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43969 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Предмет релігієзнавства як гуманітарної науки / А. Колодний // Українське релігієзнавство. — 2009. — Спецвипуск 1. — С. 4-7. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43969 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Колодний, А. 2013-05-21T20:46:27Z 2013-05-21T20:46:27Z 2009 Предмет релігієзнавства як гуманітарної науки / А. Колодний // Українське релігієзнавство. — 2009. — Спецвипуск 1. — С. 4-7. — укр. XXXX-0032 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43969 uk Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Дисциплінарне релігієзнавство Предмет релігієзнавства як гуманітарної науки Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Предмет релігієзнавства як гуманітарної науки |
| spellingShingle |
Предмет релігієзнавства як гуманітарної науки Колодний, А. Дисциплінарне релігієзнавство |
| title_short |
Предмет релігієзнавства як гуманітарної науки |
| title_full |
Предмет релігієзнавства як гуманітарної науки |
| title_fullStr |
Предмет релігієзнавства як гуманітарної науки |
| title_full_unstemmed |
Предмет релігієзнавства як гуманітарної науки |
| title_sort |
предмет релігієзнавства як гуманітарної науки |
| author |
Колодний, А. |
| author_facet |
Колодний, А. |
| topic |
Дисциплінарне релігієзнавство |
| topic_facet |
Дисциплінарне релігієзнавство |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| format |
Article |
| issn |
XXXX-0032 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43969 |
| citation_txt |
Предмет релігієзнавства як гуманітарної науки / А. Колодний // Українське релігієзнавство. — 2009. — Спецвипуск 1. — С. 4-7. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kolodniia predmetrelígíêznavstvaâkgumanítarnoínauki |
| first_indexed |
2025-11-26T07:28:40Z |
| last_indexed |
2025-11-26T07:28:40Z |
| _version_ |
1850614314881253376 |
| fulltext |
4
ВСТУП
ПРЕДМЕТ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
ЯК ГУМАНІТАРНОЇ НАУКИ
Визначення проблем або ж завдань тієї чи іншої галузі знання – то
одне, а з’ясування її предмету – то інше. Окрім гносеологічних чинників у
поглядах дослідників на предмет релігієзнавства значну роль відіграють
соціальні фактори, інтелектуальний і культурний рівень розвитку
суспільства. Втім визначальним у витлумаченні предмета релігієзнавства є
характер підходу до релігії та загальне розуміння природи, цінності та її
функцій, що побутують в культурній свідомості тієї чи іншої епохи.
Особливістю релігії є те, що в ній відображаються не якісь зовнішні
щодо людини природні чи суспільні сили, як донедавна твердилося, а такий
стан, який можна назвати самовизначенням у світі, пошуком і здобуттям
людиною самої себе. Будь-яку релігійну систему характеризує віра в
трансцендентне. З огляду на це, особливістю релігії є й те, що вона виступає
як засіб позалогічного освоєння людиною своєї причетності до процесів, які
відбуваються у Всесвіті, зазнають впливу якихось вищих сил, що не
піддаються логічному аналізу. Суть релігії полягає саме у відчутті людиною
наявності в собі чогось надлюдського, що підносить її над самою собою,
утворюючи з неї щось нове, вселенське. Вона є засобом самовизначення
людини в світі, усвідомлення нею своєї богоподібності.
На відміну від філософії, яка задля розробки загальної теорії світу
цікавиться не лише людиною, а й усім світом, їх співвідношенням,
релігієзнавство зосереджується на першому елементі цього тандему, бо ж
будь-яка релігійна система виступає не картиною світу, а картиною людини.
Доброю ілюстрацією цього може служити зміст біблійних текстів, де про світ
взагалі мова йде лише в перших двох главах Книги Буття.
Включаючи в об’єкт свого дослідження співвідношення “людина –
світ”, релігієзнавство насамперед акцентує увагу на співвідношенні “людина-
індивід – світ”, вивчає своїми дисциплінарними утвореннями ставлення її до
конкретних виявів цього «світу», при цьому не просто людини як фізичного
тіла чи мислячої істоти, а людини як носія божественної суті в собі,
релігійною людиною. Екзистенціалістська гіпертрофія проблем
індивідуального існування є саме тим, що характеризує релігієзнавче
вирішення питань відношення “людина – світ”. При цьому людина не
виноситься за світ, а тим паче не ототожнюється зі свідомістю, духовним, а
відтак (що характерно для філософії діалектичного матеріалізму) не
протиставляється буттю. Академічне релігієзнавство має розглядати людину
саме в контексті буття, всередині його, у специфічному відношенні людини
до нього як суб’єкта пізнання та дії, суб’єкта життя. При цьому релігія не
ототожнюється лише з якимись ідеями, ритуалами чи інституціями, тобто
формами її зовнішнього вираження.
5
Окреслений вище підхід до дослідження релігійного феномена для
українського релігієзнавства є новим. Але дослідження ірраціонального
вимагає включення в пізнавальний процес специфічних методів наукового
пошуку, звернення до спеціальних понять і категорій, пізнавальних прийомів,
якими оперує хіба що філософія ірраціонального, філософія інтуїтивізму. Це
вимагає вироблення спеціальних понять-категорій, що є і в богослов’ї, і в
філософії ірраціоналізму та які не можна знайти у філософських системах,
що ґрунтуються на раціональному пізнанні й позиціях матеріалізму.
Релігія є не формою вираження безсилля людини перед пануючими над
нею зовнішніми силами, що в її свідомості набувають надприродного
статусу, на чому наголошував Ф.Енгельс, а специфічним засобом її
самоутвердження у світі, здобуття нею самої себе. То ж об’єктом
відображення релігії є не щось зовнішнє щодо людини, а саме процес
людського самовизначення в світі через віру в свою причетність до світу
надприродного, ірраціонального.
Релігія орієнтує не на втечу від життя, а на вироблення практичних
рецептів, які дають можливість пом’якшити, компенсувати негативні
наслідки ірраціональних впливів іннатурального щодо активно діючої
людини. Релігія не є відображенням якоїсь гостевості чи випадковості буття
людини в світі, відходу її від нього, а навпаки – вона є доказом входження
людини в світ, усвідомленням себе його невід’ємною часточкою. Саме тому
вона не забирає, а стверджує в людині людське.
Нині ми є свідками переходу від онтологічної та космологічної
аргументацій буття Бога до антропологічної, а відтак і до психологізації й
етизації релігії. Буття Бога людина доводить своїм буттям. Осмислення
людиною самої себе, тобто самоосягнення, виступає у ролі форми її
релігійного досвіду. Цей процес ми б назвали не стільки суб’єктивізацією,
скільки містифікацією релігії. Він відмінний від масової набожності, яка
тривалий час домінувала й акцентувала увагу на суто зовнішньому,
обрядовому боці релігії. Дійсний релігійний досвід полягає не в
формальному дотриманні культових приписів, а, як зауважує Е.Фромм, у
“відновленні людиною божественного образу своєї особистості”. Релігія в
житті людини все більше починає відігравати роль символів життєдіяльності.
Бог у свідомості віруючого постає скоріше як сила, що розчинилася у потоці
самого життя, котра є своєрідним орієнтиром, моральним еталоном
життєдіяльності.
Природні й історичні об’єкти здобувають в релігії роль знаків:
людських символів і ціннісних орієнтирів, а людина отримує можливість
відчути свою причетність до процесів, які відбуваються у Всесвіті, але не
мають конкретного логічного обґрунтування, виступають продуктом дії
незбагненних Вищих Сил, що існують реально. Символи допомагають
людині через інтуїтивне прозріння відчути реальну присутність у своєму
особистому житті, житті всіх людей, у всьому Всесвіті побачити якогось
Вищого Начала, Вищої Премудрості, Розумної Сили, що спрямовує й робить
6
осмисленим як існування Всесвіту, так і її власне існування.
Кожна гуманітарна наука відтворює конкретну специфічну сторону
буття людини в світі, певний вид її діяльності, життєвого досвіду. Як вище
вже зазначалося, релігієзнавство, як і будь-яка сфера наукового знання, має
свій об’єкт дослідження, де у знятому вигляді фіксується певний аспект буття
людини у світі, її ставлення до нього. Об’єктом релігієзнавства є
відображення такого особистісного стану людини, який можна назвати
станом самовизначення у світі, здобуття самої себе на основі віднайдення в
собі того надлюдського, що єднає її з трансцендентним. В своєму
функціонуванні релігія виходить за межі свого індивідуального буття. Вона
піддається доктринальній і обрядово-культовій (символічній) інтерпретації,
входить у різні сфери людської життєдіяльності, сакралізуючи їх. Тому
релігієзнавство у своєму предметі значно ширше, ніж у своєму об’єкті. Для
означення останнього ми б вжили термін релігієлогія, підкресливши цим те,
що про сутнісну природу релігії можемо мати лише слово, а не знання, що
ними можна скористатися задля відтворення функціонального багатства
релігійного феномена. То ж предметом релігієзнавства (в широкому його
аспекті) є, крім природи релігії, її функціональність. Якщо об’єкт
релігієзнавства є відносно сталим, то предмет його збільшується за обсягом і
дещо змінюється в часі. Саме це й зумовлює розширення спектру
релігієзнавчих дисциплін, дисциплінарну диференціацію релігієзнавства, про
що мова йтиме нижче.
Фахівець-релігієзнавець може не погоджуватися з нами у визначенні
чинника виокремлення релігієзнавчих дисциплін, а відтак і в їх предметному
полі. Частіше такими будуть ті релігієзнавці, які у свої розмірковуваннях не
вийшли за межі нашої науки часу ХІХ - початку ХХ століття. Інколи їх до
консервування прийнятого раніше виокремлення в релігієзнавстві лише
філософії релігії, психології релігії, соціології релігії та історії релігії
спонукає консерватизм їх мислення, зумовлений вже підготовленими ними
навчальними курсами чи спецкурсами й небажання (а то й навіть певний
інтелектуальний стопор) переглянути їх проблемне наповнення, боязнь
сказати і привселюдно засвітитися в тому, що вчора я в цих питаннях виявив
свою наукову обмеженість. Серед викладачів з фаху є й такі когутики.
Зрозуміло, що в релігієзнавчій науці з часом вони стануть вчорашнім днем.
Нині перед науковцями стоїть завдання не тільки виокремлювати в
релігієзнавстві його дисциплінарні вияви, а й чіткіше визначатися у їх
сферах, понятійно-категоріальному апараті, зрештою – в тих закономірностях
буття релігійних феноменів і їх функціональності, які вони мають
досліджувати.
Можна дискутувати ще й щодо назв тієї чи іншої релігієзнавчої
дисципліни. Автори розділів самі це відзначають. Так, можна спорити щодо
того чи називати дисципліну, яка вивчає співвідношення релігії і моралі
етикологією релігії, а чи ж моралелогією релігії, чи можна сферу ставлення і
діяльності релігійного суб’єкта у сфері господарки називати економікологією
7
релігії. Потребує чіткішого розмежування філософія та історіософія релігії,
визначення предметного поля соціології релігії після того як від неї
відпочкується низка релігієзнавчих дисциплін. Актуальною нині є проблема
співвідношення науки і релігії. Минуле розкриття її явно вже застаріло й
мало явно упереджений щодо релігії підтекст. Напрошується окремого
вивчення питання співвідношення мистецтва і релігії. Можна дискутувати з
приводу виокремлення богословського релігієзнавства. Але тоді постане
питання, а куди ми віднесемо наукові здобутки, скажімо, Олександра Меня
чи Івана Огієнка (митрополита Іларіона)? То ж не є теологія в її чистому
вияві.
Відтак своєю колективною монографією ми актуалізуємо проблему
дисциплінарної диференціації релігієзнавства, закликаємо до подальшої
праці над нею, зокрема до підготовки циклу підручників з кожної
дисципліни, що дало б можливість якось унормувати наявну в низці
університетів країни релігієзнавчу освіту. Бо ж нині, коли знайомишся із
навчальними їх планами, то бачиш, що вони складаються не за принципом
зорієнтованості на викладання всієї повноти релігієзнавчих дисциплін, а за
принципом, а що ми можемо прочитати.
Відділення релігієзнавства ІФ НАН України вже може запропонувати
університетам, які мають релігієзнавчу спеціалізацію, прочитання своїми
науковими співробітниками спецкурсів з тих дисциплін, які ввійшли до
переліку їх в цій колективній монографії, а насамперед пропонує їм
включити як обов’язковий предмет до навчальних планів курс
«Дисциплінарне релігієзнавство». Відділення має намір виготовити і
розтиражувати підручник з цього предмету на компакт-диску.
|