Особливості еккклезіологічної діалектики М.Тареєва
В статті А.І.Яковенка «Особливості екклезіологічної діалектики М.Тареєва» обґрунтовується думка, що в системі духовної аксіології християнства, як її інтерпретує православний філософ, євангельська ідея перебуває у філософському вбранні тому, що релігійний філософ переклав євангельську ідею мовою люд...
Saved in:
| Date: | 2010 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/44048 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Особливості еккклезіологічної діалектики М.Тареєва / А.І. Яковенко // Українське релігієзнавство. — 2010. — № 54. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859990699339939840 |
|---|---|
| author | Яковенко, А.І. |
| author_facet | Яковенко, А.І. |
| citation_txt | Особливості еккклезіологічної діалектики М.Тареєва / А.І. Яковенко // Українське релігієзнавство. — 2010. — № 54. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | В статті А.І.Яковенка «Особливості екклезіологічної діалектики М.Тареєва» обґрунтовується думка, що в системі духовної аксіології християнства, як її інтерпретує православний філософ, євангельська ідея перебуває у філософському вбранні тому, що релігійний філософ переклав євангельську ідею мовою людського духовного досвіду, не відкидаючи при цьому екклезіологічних догматів.
Ключові слова: християнство, релігія, християнська філософія, християнська любов, Святе Письмо, духовність, духовно-моральні цінності.
В статье А.И.Яковенко «Особенности экклезиологической диалектики М. Тареева» показана религиозная философия М.Тареева как один из самобытных вариантов религиозно-идеалистической философии, которая предвосхитила целый ряд тенденций философии жизни, религиозного экзистенциализма и диалектической теологии. Расматривается и анализируется экклезиологическая диалектика личного религиозного опыта и область материальной земной жизни как разнородные сферы. Ключевые слова: христианство, религия, христианская философия, христианская любовь, Святое Письмо, духовность, духовно-моральные ценности.
Yakovenko A.I. Features of ekleziological dialectics of M.Tareeva. In the article an idea is grounded that in the system of spiritual aksiology of christianity, as it is interpreted by M.Tareev, an evangelic idea is in a philosophical dress because a religious philosopher translated an evangelic idea into the language of human spiritual experience, not casting aside ekleziological dogmas. Keywords: christianity, religion, christian philosophy, christian love, Sainted Letter, spirituality, spiritually moral values.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:31:14Z |
| format | Article |
| fulltext |
А.Яковенко* (м. Луганськ)
УДК 140.8:21 + 23/28
ОСОБЛИВОСТІ ЕККЛЕЗІОЛОГІЧНОЇ ДІАЛЕКТИКИ М.ТАРЕЄВА
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв`язок з важливими
науковими та практичними завданнями. Особливість проблематики
соціальної доктрини держави базується навколо вічних проблем людського
буття та містить інформацію про необхідність розкриття сьогоденних
викликів епохи, необхідність пошуку шляхів розв'язання конфліктів у просторі
матеріальної та духовної культури і суті комунікативних стосунків між
людьми. Ефективна модель вирішення вищепоставленної проблеми як
актуального завдання щодо здійснення перебудови нашого суспільства з новим
моральним мисленням має увібрати в себе і досвід християнського розуміння
духовного взаємозбагачення української держави, відродження української
культури, в якій чільне місце посідає християнство як духовний феномен
українського соціуму.
Формування основ українського національного моральнісного імперативу,
якому притаманні основні етико-духовні пріоритети, знайшло своє
відображення в Указі Президента України № 456/99 від 27 квітня 1999 року
«Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування
здорового способу життя громадян»; у дорученні Президента України № 1-
1/657 від 08.07.2005 року „Щодо подолання морально-духовної кризи
суспільства” й наказі Міністра освіти і науки України №437 від 26.07.2005р.
Аналіз останніх досліджень, в яких започатковане розв`язання даної
проблеми. Серед християнських мислителів, у чиїх творах порушувались
питання дослідження образу Христа, питання формування християнського
світогляду, який постає як поступовий процес інтегрування теологічних знань,
екзистенційних філософських надбань і рефлексії над здобуттям практичного
досвіду формування особистості навколо християнських цінностей, слід
відзначити твори Орігена, Августина Блаженого й інших. Августин
Блаженний у своїй праці „Про узгодження євангелістів” зазначає, що Ісус
Христос постає перед людством не тільки як трансцендентний Бог, а
насамперед як християнський кеносисний Бог.
* Яковенко А.І. – кандидат філософських наук, доцент кафедри світової філософії та
естетики Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (м.
Луганськ).
Аналіз останніх наукових досліджень надав можливість усвідомити, що
однією з головних моделей, які визначали філософський процес в Україні кінця
ХІХ – початку ХХ століть, є система, яку можна позначити як співпраця
християнської теології і філософії. В зв'язку з цим поновлюється та
поглиблюється інтерес до спадщини філософів і теологів Київської академії
(С. Гогоцького, П. Юркевича, О. Гілярова, Г. Челпанова, П. Ліницького,
М. Грота й інших).
Методологічні засади дослідження проблем християнства, аналіз
феномену релігійності розроблено і знайшло своє обгрунтування в працях
провідних українських філософів, релігієзнавців, соціологів, політологів, зокрема
В. Андрущенка, Т. Горбаченко, В.Горського, Л. Губерського, М. Заковича,
А. Колодного, А. Конверського, В. Кременя, В. Лубського, І. Надольного,
Н. Паніної, Л. Филипович, В. Ярошовця, С. Ярмуся, що дало можливість
проаналізувати світоглядний потенціал християнської релігії та проблеми
релігійної свідомості, обґрунтувати нові підходи до оцінки релігії як
невід’ємного елементу духовності, духовної культури.
Для розуміння та висвітлення сутності християнського розуміння
всесвіту, християнської духовності потребує глибшого вивчення та релігійно-
філософського осмислення теологічний твір С. Ярмуся «Духовність
українського народу: короткий орієнтаційний нарис». Головна мета цього
релігійно-теологічного дослідження показати на основі християнській
релігійній філософії еволюції релігійно-етичної думки в Україні.
Безумовний інтерес у дослідженні представляє огляд В.Горським
особливостей функціонування релігійно-філософських ідей в культурі Київської
Русі, що знайшло своє відображення у праці “Ідея наслідування Христа в
давньоруській агіографії”. В цьому дослідженні особлива увага приділяється
аналізові образу Христа, вивченню духовно-моральнісних вимірів образу
святості, сформованого на терені києворуської культури.
Формування цілей статті. Мета роботи – проаналізувати
проблематику співвідношення релігійної філософії і християнської теології в
екклезіологічному контексті, у поглядах християнського релігійного філософа,
тісно пов’язаного з його соціальними переконаннями; дослідити потенціал
соціально–євангельської концепції християнського релігійного філософа
М.Тареєва як суттєвої складової загальної системи духовних цінностей
християнства.
Виділення не вирішенних раніше частин загальної проблеми котрим
присвячується дана стаття. Соціальна антропологізація православної
теології відбувається в другій половині ХІХ – початку ХХ століття. Вона
здійснювалася в руслі релігійної філософії, що формувалася й стала поєднаною
зі звертанням теології до святоотечеської традиції й активним втіленням
принципу історизму до аналізу й оцінки релігійних явищ. Соціальна
антропологізація теології й релігійної філософії свідчить, що людина та її
життєдіяльність стали головним об'єктом у релігієзнавстві та філософії
релігії – відбулася інверсія головної теми: "Бог і людина" перетворилась у тему
"людина і Бог", що стає предметом все більшого числа філософських,
релігієзнавчих і теологічних досліджень в Україні.
Основний зміст статті. Щодо екклезіології християнського релігійного
філософа, його ставлення до церковності, то як важливий момент слід
відзначити еволюцію поглядів свідомості над індивідуальним, інтимним
проявом релігійності у переконаннях М.Тареєва. З погляду М.Тареєва, не
стільки сама релігійна віра, скільки відданість церкві є головною умовою
спасіння і нового життя в Бозі. У своїй ранній роботі «Мета і сенс життя»
М.Тареєв розглядає церкву цілком ортодоксально. Він характеризує її як
скарбницю дарів Святого Духу і пише, що «основний характер християнської
церкви полягає в переказі і єдності. Поза церквою християнське спасіння для
людини неможливе. Особливість християнського життя – благодать Святого
Духу в церкві Христовій» [Тареев М.М. Цель и смысл жизни. – СПб., 1912. – С.
134]. Ці характеристики церкви відбиваються в її ієрархії: «Життя церкви
затверджується на переказі і церква має духовних отців і вчителів, як община –
представителей, як скарбниця дарів Святого Духу управляється духовними
предстоятелями, освяченими благодаттю» [Там само. – С. 135].
Значення церкви для духовного життя людини пов’язане з дією Святого
Духу, у віруючих - з благодаттю. Благодатна дія стала можливою завдяки
етичному подвигу Христа після його воскресіння з мертвих і Його піднесення
до Бога-Отця і здійснюється через церкву як тіло Христове. Необхідність
благодаті викликається обмеженістю нашої волі в своїй дії на природу.
Благодать діє на тіло людини, перетворюючи його за подібністю славного тіла
Христа, на всю зовнішню природу, яка чекає одкровення синів Божих і своєї
свободи від рабства тління, і нарешті на цей світ, символічно освячуючи його
(освячення шлюбу). Ставлення церкви до світу можливе лише на засадах
існування християнства і світу в окремій людині. М.Тареєв висуває такі вимоги
до церкви: «Живучи в світі, церква повинна зберігати незмінним свій характер
не від миру сього, повинна зберігати себе святою і неспоганеною світом. Вона
мусить обмежитися числом справжніх християн. Приналежність до церкви не
повинна доставляти людям жодних матеріальних і мирських вигод. Вона має
уникати будь-чого мирського в своєму громадському житті, в своєму устрої »
[Там само. – С. 150].
Вже на цьому етапі М.Тареєв формулює ряд новаторських положень, які
надалі творчо розвинув у своїй системі. Серед них особливо виділяються:
негативне відношення до теократії взагалі і до політичної діяльності церкви
зокрема. Православний філософ пише: «Для церковного життя не можна
ставити за мету видимість царства Небесного на землі» [Там само. – С. 151].На
противагу цим утопіям, він уважає головним змістом церковного життя
спілкування розсіяних по світу християн, а не виселення їх зі світу; визначення
самостійності світу та його значення для окремої людини-християнина.
М.Тареєв твердить, що «до Христа можна прийти тільки з світу. Християнин не
повинен цілком відвертатися від мирського, в іншому разі його духовний
розвиток віддаляється від життя» [Там само. – С. 144]. Від християнина у
ставленні до мирського життя потрібна мудра розсудливість і постійна
бадьорість.
Перші два положення М.Тареєва виявляють бачення ним способу впливу
церкви на світ: «Вона освітлює світ перш за все в тому сенсі, що набуває зі світу
чад своїх. Це є її справжня дія на світ. Церква живе в миру і освячує його» [Там
само. – С. 153]. Інша мета церкви в світі – віддокремлення «куколі від
пшениці», яка направлена до чіткої постановки в серцях людських питання:
Христос або антихрист?. Бог у Святому Письмі каже: «Залишить, – хай обоє
разом ростуть аж до жнив; а в жнива накажу Я (Ісус) женцям: зберіть
насамперед кукіль і його пов`яжіть у снопки, щоб їх спалити; пшеницю ж
спровадьте до клуні моєї» (Мт 13:30).
Поступово виокремлюючись зі світу і звільняючись від символів, духовне
християнство знаходить у світі матеріал для світового вогню, що не піддається
дії духу, щоб потім воскресла людина духовно, з духовним тілом, аби
встановилося повне духовне царство і Бог став усім у всьому. М.Тареєв
критично ставиться до положення, яке йде від отців церкви, про те, що
благодать замінює людську волю. На думку релігійного мислителя благодать
діє в тому, хто зусиллями досягає її, навіть сама участь у благодаті «ставить
людині з особливою силою борг у вигляді особистих зусиль волі» [Тареев М.М.
Цель и смысл жизни. – С. 134]. М.Тареєв відзначає, що християнство корисне
для мирського життя не у всій своїй повноті. Християнська культура не є
справжнім духовним життям, – це мирське життя і служіння в їй Христу не
дійсне, а тільки символічне.
Розвиваючи ці положення, М.Тареєв у своїх пізніших працях, зокрема
таких, як «Філософія життя» та «Християнська філософія», відходить від
первинних, традиційних поглядів на церкву. На цьому етапі він характеризує її
як другорядну, довільну реальність в християнстві і підкреслює неспівпадання
церковної форми християнського життя з духовним життям віруючих, навіть
розглядає церковність як антитезу особистої релігійності. Специфічне значення
церкви Тареєв вбачвє вже не в благодаті, а в тому, що «вона утворює разом з
духовним, особистим, релігійно-абсолютним життям суспільно-історичну
земну подобу християнства. Вона вирішує тимчасові умови задачі» [Тареев
М.М. Философия жизни. – М., 1907. – С. 137].
Характеризуючи головні риси церкви, М.Тареєв виділяє особливо для
нього непривабливі: харизматичний момент (переказ), догматизм і
містеріальную ( символічну, тобто чужу духу Христа) практику церкви. Проте
було б неправильним вважати, що М.Тареєв вирішує питання про відношення
особистого і церковного «у дусі протестантизму й услід за його ідеологами в
містичній формі проповідує індивідуалізм, який був співзвучний інтересам
частини релігійного налаштованої інтелігенції» [Шапошников Л.Е. Русская
религиозная философия ХІХ-ХХ веков. – СПб., 1991. – С. 125]. Проти
звинувачень М.Тареєва в протестантизмі досить обґрунтовано виступав
М.Бердяєв, але найкращим опонентом такої точки зору був сам М.Тареєв. Він
писав: «Православний принцип свободи особистого християнства на відміну від
протестантизму виступає услід, а не до ступеня християнської церковності. У
протестантизмі особисте переконання – остання інстанція християнської істини,
в православ’ї, окрім неї, є ще аспект церковний. Церква оцінює особисті
дослідження, індивідуальні тортури, вибирає між ними - відкидає або приймає.
Відмінність православ’я від католицтва в тому, що дає місце індивідуальній
різноманітності, особистій глибині, воно надає перевагу особистій творчості
перед церковним вживанням. Це робить православ’я живим організмом, якому
відомо благо вільної творчості, духом якому не властиве насильство. Свобода –
стихія православ’я, необхідна не тільки для членів церкви, але й для її власного
життя» [Тареев М.М. Философия жизни. – С. 35-36].
М.Тареєв завжди підкреслював, що «він будує свій особистий релігійний
світогляд, особисте розуміння християнства, яке не може бути порівняним із
загальнозначущим вченням церкви» [Флоровский Г. Пути русского богословия.
– Загорск, 1961. – Ч. 1. Машинопись. – С. 442]. У цілому правильну
характеристику ставлення М.Тареєва до церкви дав Г.Флоровський, який писав,
що для М.Тареєва «в образі церкви християнство набуває природного та
історичного значення, стає культурною силою. Це тільки зовнішній план,
область умовностей і символів. Природа християнства – в його інтимності, в
релігійній абсолютності добра, в абсолютній цінності особи» [Там само. – С.
445].
У ставленні до віруючих, до християнського народу як народу-богоносця
православний філософ пише: «Народ – орач має всі підстави бути народом-
філософом, а саме, філософом релігійним…» [Тареев М.М. Истина и символы в
области духа. – СПб., 1908. – С. 43]. Особливо цінними рисами народної вдачі
М.Тареєв вважає її здатність зрозуміти сенс подвигу віри, любові з сприянням
виробленню в нім (народі) ясного розуміння свого християнського покликання,
своїх євангельських завдань.
Вельми цікаве й маловивчене питання про ставлення М.Тареєва до
соціалізму. М.Тареєв, на відміну від багатьох своїх колег, котрі бачили в
соціалізмі лише економічну доктрину, вважав, що марксизм «є цілісне
світобачення, він має своє метафізичне вчення» [Там само. – С. 45]. Більше
того, релігійний філософ називав теорію наукового соціалізму пробним
каменем для нашого знання і для нашої совісті. Як предмет знання, марксизм,
на думку релігійного мислителя, є найрадикальнішою, найвідвертішою і
повнішою постановкою соціально-господарських питань, це пізнання сфери, де
складається матеріальне тіло людства, де одночасно втілюються і людське зло, і
людське спасіння. З моральної точки зору, соціалізм реалізує в суспільному
устрої найсвятіші вимоги справедливості й любові до пригноблюваних.
Найродючишою ідеєю М.Тареєв також вважає соціалістичну вимогу
відокремлення церкви від держави, проголошення релігії особистою справою
кожного.
Проте православний мислитель зовсім не ідеалізує марксизм, зазначаючи
його ворожість до релігії. Ця ворожнеча зумовлена тим, що соціалізм викидає з
життя будь-який небесний зміст, будь-які ідеальні пориви та обмежується
законами й цілями природного і суспільного життя. Найнепривабливіше в
соціалізмі для М.Тареєва те, що ця доктрина не знає інших засобів, окрім
суспільного насилля, яке «нічого не може створити, а лише неворотньо руйнує»
[Тареев М.М. Основы христианства // Сочинения: В 6-ти т. – СПб., 1897. – Т.3.
– С. 315]. Було б проте не правильно стверджувати, що М.Тареєв не бачить
компромісу між релігією та соціалізмом. Він пише: «Нам потрібно визнати
свободу природного історичного розвитку. Проте умовність природно-
суспільного життя не усуває можливості її релігійного освячення та можливості
поєднання з нею абсолютного змісту. Носієм цього абсолютного змісту може
бути християнська духовна особа» [Там само. – С. 316].
Розглядаючи походження соціалізму, М.Тареєв виходить з
протестантських ідей, доведених до свого логічного кінця. З цією точки зору
соціалізм – релігія, але релігія без Бога, без неба, безповоротно земна,
абсолютно людинобожеська.
Основні положення євангельської науки про найбільш загальні закони
розвитку християнської релігії М.Тареєва стали основою для розробки ним
другого напряму філософського аналізу християнства - відношення до
реального людського життя. М.Тареєв визначав християнство як особисто-
творчу, розумну й вільно-духовну релігію, що володіє універсальністю та
абсолютністю і за своєю природою тотожна абсолютному змісту особистого
духовного життя. Відштовхуючись від цього визначення, М.Тареєв аналізує
стосунки християнства з іншими формами суспільної свідомості як з
продуктами розвитку людського духу.
Найцікавішою й найоригінальнішою є концепція Тареєва щодо
взаємозв’язку християнства та моральності. У цій концепції він враховує
еволюцію моральної та релігійної свідомості й сумлінно вказує на наявні точки
зору з приводу їх взаємин. Засуджуючи спроби ототожнити мораль і релігію, з
яких би позицій вони не робилися, М.Тареєв розрізняє релігію і мораль як
різнорідні і взаємно самостійні сфери людського духу. Вони виражають
ставлення до різних об’єктів: релігія – до універсуму, а мораль – ставлення
людини до людини і до суспільства. Проте є між ними і якась спільність, яку
М.Тареєв бачить у тому, що з суб’єктивного боку релігія і мораль гарантують
самозбереження людської особи перед обличчям універсуму й суспільства та її
свободу.
Проаналізувавши відносини релігії і моралі на різних етапах їх розвитку,
православний мислитель приходить до висновку, що етично-філософська точка
зору має для християнства вирішальне значення, оскільки вона відкриває
християнство як життя, як факт внутрішнього досвіду, як духовне благо, як
цінність, й, крім того, демонструє його соціальні функції. Етично-філософський
критерій, який М.Тареєв розуміє як життєву установку, що містить загальну
теорію цінностей, пояснює загальнолюдські шукання і завдання та вибирає в
різноманітті духовного досвіду євангельську етичну містику як
найвідповідніший шлях їх рішення.
Пильна увага М.Тареєва до проблеми взаємин християнства і моральності
дала підставу Г. Флоровському характеризувати його як представника
«крайнього моралізму» [Флоровский Г. Пути русского богословия. – Загорск,
1961. – Ч.I: машинопись. – С. 439] в академічній православній філософії.
Слід також визначити, що в цій концепції дуже яскраво виявилися
ірраціоналістичні мотиви релігійної філософії М.Тареєва. Так, розглядаючи
перехід від етичної свідомості до християнського одкровення, він підкреслює
ту, що не виводиться з розуму людської моральності, ірраціональність
містичного християнського досвіду, який є «нез’ясована таємниця, одкровення»
[Тареев М.М. Философия жизни. – С. 122]. На основі аналізу взаємин
християнства і моральності М.Тареєв приходить до парадоксального для
конфессіального мислителя висновку, а саме, що християнської моральності
немає, а є лише етична філософія, яка самою своєю можливістю постулювала
містичний християнський елемент вперше ставить проблему земного на
противагу небесному, людського - на противагу божественному і зрештою
знаходить абсолютний цінний критерій моральності.
Значне місце в системі М.Тареєва відводиться дослідженню можливості
синтезу християнства і філософії. Протиставляючи їх як сфери містичного і
раціонального, М.Тареєв все ж таки намагається поєднати їх в християнській
філософії. Більше того, він хотів створити якусь синтетичну філософію життя,
об’єднуючу християнство, філософію і моральність, яка змогла б «у самому
понятті чистої духовності, усередині містичного досвіду мала коріння
затвердження життя, у всій барвистості її конкретного змісту» [Там само. – С.
141].
Висновки і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.
Розглядаючи відношення християнства до соціальних інститутів і суспільного
життя взагалі, М.Тареєв виходить з основного положення своєї антропології
(взаємної свободи плоті і духу) та формулює принцип християнської свободи.
Цей принцип припускає свободу абсолютного релігійного духу від умовності
історичних форм і свободу природно-історичного життя від зовнішніх домагань
релігійної влади. Сфера особистого релігійного досвіду і сфера матеріального
земного життя – різнорідні сфери, що походять з різних внутрішніх джерел, але
саме в цій різнорідності лежить підстава їх вищої гармонії. Трагізм і гідність
положення християнства в сучасному світі полягає в тому, що він приймає на
себе повну відповідальність за обидві історичні традиції, а саме церковно-
релігійну і секулярно-культурну, що розійшлися в своїх шляхах, не втішаючи
себе їх фальшивим примиренням. Людина прагне на свій страх і ризик з’єднати
обидва начала в особовій дії, для якої немає апріорного рецепту і яке є чисто
життєвим рішенням. Аналіз відношення християнства до життя виводить
М.Тареєва на новий пласт екзистенціальної проблеми, а саме проблеми вибору
й відповідальності за цей вибір в рамках внутрішнього життєвого процесу.
А н о т а ц і ї
В статті А.І.Яковенка «Особливості екклезіологічної діалектики
М.Тареєва» обґрунтовується думка, що в системі духовної аксіології
християнства, як її інтерпретує православний філософ, євангельська ідея
перебуває у філософському вбранні тому, що релігійний філософ переклав
євангельську ідею мовою людського духовного досвіду, не відкидаючи при
цьому екклезіологічних догматів.
Ключові слова: християнство, релігія, християнська філософія,
християнська любов, Святе Письмо, духовність, духовно-моральні цінності.
В статье А.И.Яковенко «Особенности экклезиологической
диалектики М. Тареева» показана религиозная философия М.Тареева как
один из самобытных вариантов религиозно-идеалистической философии,
которая предвосхитила целый ряд тенденций философии жизни, религиозного
экзистенциализма и диалектической теологии. Расматривается и анализируется
экклезиологическая диалектика личного религиозного опыта и область
материальной земной жизни как разнородные сферы.
Ключевые слова: христианство, религия, христианская философия,
христианская любовь, Святое Письмо, духовность, духовно-моральные
ценности.
Yakovenko A.I. Features of ekleziological dialectics of M.Tareeva. In the
article an idea is grounded that in the system of spiritual aksiology of christianity, as it
is interpreted by M.Tareev, an evangelic idea is in a philosophical dress because a
religious philosopher translated an evangelic idea into the language of human spiritual
experience, not casting aside ekleziological dogmas.
Keywords: christianity, religion, christian philosophy, christian love, Sainted
Letter, spirituality, spiritually moral values.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-44048 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0032 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:31:14Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Яковенко, А.І. 2013-05-22T14:21:36Z 2013-05-22T14:21:36Z 2010 Особливості еккклезіологічної діалектики М.Тареєва / А.І. Яковенко // Українське релігієзнавство. — 2010. — № 54. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. XXXX-0032 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/44048 140.8:21 + 23/28 В статті А.І.Яковенка «Особливості екклезіологічної діалектики М.Тареєва» обґрунтовується думка, що в системі духовної аксіології християнства, як її інтерпретує православний філософ, євангельська ідея перебуває у філософському вбранні тому, що релігійний філософ переклав євангельську ідею мовою людського духовного досвіду, не відкидаючи при цьому екклезіологічних догматів.
 Ключові слова: християнство, релігія, християнська філософія, християнська любов, Святе Письмо, духовність, духовно-моральні цінності. В статье А.И.Яковенко «Особенности экклезиологической диалектики М. Тареева» показана религиозная философия М.Тареева как один из самобытных вариантов религиозно-идеалистической философии, которая предвосхитила целый ряд тенденций философии жизни, религиозного экзистенциализма и диалектической теологии. Расматривается и анализируется экклезиологическая диалектика личного религиозного опыта и область материальной земной жизни как разнородные сферы. Ключевые слова: христианство, религия, христианская философия, христианская любовь, Святое Письмо, духовность, духовно-моральные ценности. Yakovenko A.I. Features of ekleziological dialectics of M.Tareeva. In the article an idea is grounded that in the system of spiritual aksiology of christianity, as it is interpreted by M.Tareev, an evangelic idea is in a philosophical dress because a religious philosopher translated an evangelic idea into the language of human spiritual experience, not casting aside ekleziological dogmas. Keywords: christianity, religion, christian philosophy, christian love, Sainted Letter, spirituality, spiritually moral values. uk Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Філософія релігії Особливості еккклезіологічної діалектики М.Тареєва Article published earlier |
| spellingShingle | Особливості еккклезіологічної діалектики М.Тареєва Яковенко, А.І. Філософія релігії |
| title | Особливості еккклезіологічної діалектики М.Тареєва |
| title_full | Особливості еккклезіологічної діалектики М.Тареєва |
| title_fullStr | Особливості еккклезіологічної діалектики М.Тареєва |
| title_full_unstemmed | Особливості еккклезіологічної діалектики М.Тареєва |
| title_short | Особливості еккклезіологічної діалектики М.Тареєва |
| title_sort | особливості еккклезіологічної діалектики м.тареєва |
| topic | Філософія релігії |
| topic_facet | Філософія релігії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/44048 |
| work_keys_str_mv | AT âkovenkoaí osoblivostíekkklezíologíčnoídíalektikimtareêva |