Державна влада і кооперація. 1861 – 1917 (до постановки проблеми)

У статті розглядаються основні етапи ставлення держави до кооперації протягом 1861–1917 рр. У передмові підкреслюється актуальність та історичне значення кооперації для українського народу. В статье рассматриваются основные этапы отношения государства к кооперации в течение 1861–1917 гг. В предислов...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Сiверянський лiтопис
Datum:	2013
1. Verfasser:	Ланько, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2013
Schlagworte:	Розвідки
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/44437
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Державна влада і кооперація. 1861 – 1917 (до постановки проблеми) / О. Ланько // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 1. — С. 70-75. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859746376824389632
author	Ланько, О.
author_facet	Ланько, О.
citation_txt	Державна влада і кооперація. 1861 – 1917 (до постановки проблеми) / О. Ланько // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 1. — С. 70-75. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Сiверянський лiтопис
description	У статті розглядаються основні етапи ставлення держави до кооперації протягом 1861–1917 рр. У передмові підкреслюється актуальність та історичне значення кооперації для українського народу. В статье рассматриваются основные этапы отношения государства к кооперации в течение 1861–1917 гг. В предисловии подчеркивается актуальность и историческое значение кооперативного движения для украинского народа. The article outlines the main stages attitude of the state towards cooperation during 1861–1917. In the preface emphasizes the relevance and historical importance of the cooperative movement for Ukrainian people.
first_indexed	2025-12-01T21:06:50Z
format	Article
fulltext	70 Сіверянський літопис УДК 94(744) Оксана Ланько. ДЕРЖАВНА ВЛАДА І КООПЕРАЦІЯ. 1861 – 1917 (до постановки проблеми) У статті розглядаються основні етапи ставлення держави до кооперації протя- гом 1861–1917 рр. У передмові підкреслюється актуальність та історичне значення кооперації для українського народу. Ключові слова: кооперація, кооперативний рух, державна влада. Сучасний етап розвитку ринкової економіки України, як ніколи, відчуває вплив світових тенденцій соціально-економічного сектора, в тому числі і необхідність ви- користання кооперативних методів ведення господарства. Останнім часом у нашій державі відбувається трансформація сфери кооперативних кредитних спілок, системи споживчої кооперації, що зумовлена зростанням численних колективно-побутових утворень. Кооперативи в Україні набули неабиякої популярності та розвитку в усіх сферах людської діяльності і розглядаються як перспективні бізнес-моделі глобаль- ного суспільства. Загальновідомо, що можливості розвитку кооперації, її місце і роль в економічному та соціальному житті суспільства в першу чергу визначаються характером держав- ної політики кооперативного законодавства. Реформування української споживчої кооперації у 90-і рр. XX ст. – на початку XXI ст. викликане переходом до ринкової економіки та економічною й політичною кризами в країні. Реформи спрямовані на забезпечення існування й розвитку споживчої кооперації в умовах значної втрати обігових коштів і відсутності справжньої конкуренції [1, с. 19]. Нова політична ситуація в Україні характеризується плюралізмом думок, вибухом демократії та розрізненістю дій прогресивних політичних сил. Незважаючи на те, що кооперація традиційно вважається політично нейтральною сферою діяльності, політичний фактор завжди негативно впливав на кооперативний рух. Для цього є об’єктивні умови: по-перше, розвинуте суспільство саме собою створює нові спри- ятливі умови для розширення кооперативної діяльності. По-друге, зростає роль кооперації як інституту громадянського суспільства [2, с. 36–37]. Так, чинне законодавство України часом не сприяє дотриманню кооперативних принципів, зокрема, не передбачає існування основоположного механізму роботи споживчих товариств в умовах вільного ринку. Економічні реалії сьогодення – низь- кий рівень життя населення, спекуляції, фальсифікації товарів, відсутність доступу дрібних товаровиробників до ринку, говорять про неспроможність функціонуючої нині кооперативної системи розв’язувати ті народногосподарські проблеми, які вона покликана вирішувати [12, с. 5]. Така економічна ситуація потребує негайного вирішення: поширення і популя- ризації у суспільстві принципів та завдань кооперації, з одного боку, та підтримки держави кооперації на всіх рівнях – з іншого. Зорієнтована безпосередньо на внут- рішній ринок, на щоденний попит і буденні потреби народних мас, кооперація, вза- ємодіючи з державною владою, здатна подолати соціально-економічні проблеми в країні. Спираючись на державну підтримку, вона має стати потужним інструментом подолання кризових явищ, розгортання виробничої, торговельної та культурно-ма- сової діяльності серед широких верств населення [9, с. 60]. Усе це стає можливим за © Ланько Оксана Вікторівна – здобувач кафедри українознавства, політології і соціології Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка. Сіверянський літопис 71 умови дослідження історії розвитку кооперації та її взаємодії з державною владою. З огляду на значний рівень проблемності відносин сучасного кооперативного життя і державної влади набувають актуальності узагальнення та врахування досвіду взаємодії кооперації та держави на окремих етапах історичного розвитку впродовж 1861–1917 рр. Крім того, схематично або фрагментарно відображена взаємодія влади та кооперації у пореформений період на сторінках наукової літератури потребує по- дальших уточнень і доповнень. Проблема ставлення держави до кооперації та кооперативного руху турбувала не одне покоління кооператорів як теоретиків, так і практиків. Проте в дореволюційній та радянській історіографії кооперативного руху ця проблема залишалася фактично не дослідженою. Причиною цього був насамперед характер державної кооперативної політики царського уряду, що спрямовувався на суцільний контроль, опіку та об- меження діяльності товариств та радянської політики одержавлення кооперації [5, с. 101]. Зважаючи на значні хронологічні межі – від першої половини 60-х рр., коли почали з’являтися перші кооперативні товариства, до жовтня 1917 р., або початку руйнації радянською системою існуючих усталених кооперативних структур, – доцільно роз- глядати проблему відносин кооперації і державної влади крізь призму послідовних етапів. На нашу думку, за хронологічним принципом слід виділити чотири етапи. Перший етап відповідає зародженню та поширенню кооперативних утворень на теренах Російської імперії, до складу якої входили українські землі. Цей період охоплює початок 60-х рр. – першу половину 70-х рр. ХІХ ст. і характеризується ді- яльністю кооперативних товариств, що носили корпоративний характер і не виходили за межі суто внутрішніх матеріально організаційних питань, бо кооперативний рух очолювався, як правило, ліберальними, але цілком благонадійними поміщиками- земцями [5, с. 101]. Процес поширення кооперативних ідей в Україні проходив кількома шляхами, на кількох рівнях, відмінними методами роз’яснення їх різним верствам населення. На науковому та науково-популярному рівні у середовищі вищого чиновництва та університетських вчених це був, в основному, метод самостійного ознайомлення з оригінальною та перекладеною російською мовою спадщиною соціалістів-утопістів і їх послідовників [7, с. 50]. На прагматичному рівні в регіонах, у колах губернських і повітових чиновників, місцевої інтелігенції, дворян, підприємців, купців використовувався метод довільного роз’яснення або ділового інструктування їх губернською адміністрацією. На спрощеному побутовому рівні – в середовище міщан, дрібних підприємців, торговців, ремісників, селян – ця інформація надходила із розмов з поміщиками, місцевими чиновниками, земськими службовцями, інтелігентами, а також священ- нослужителями. Царський уряд пильно стежив за цим процесом і прагнув впливати на нього, заохочуючи до критичного аналізу кооперативізму як утопічної і небезпечної со- ціалістичної ідеї. Але таке спрямування виявилось не тільки непереконливим, а у більшості випадків, навпаки, спонукало вчених до перевірки «утопічних ідей» на практиці [3, с. 3]. У 60-х і на початку 70-х рр. ХІХ ст. кооперативний рух мав своїх прихильників і всі умови для активного розвитку, переживаючи, як писав відомий дослідник кооперації М. Хейсін, «барський період» [7, с. 50]. Дослідники проблеми ставлення влади до кооперації вважають, що, незважаючи на всі перепони царизму, кооперативна думка поширювалася спочатку серед пред- ставників влади та інтелігенції на науковому і прагматичному рівнях. Якщо інтелі- генція вбачала в кооперативному русі шлях до соціально-економічних реформ, а то й просто моду, то представники різних структур влади – переважно засіб боротьби проти прогресивних соціальних ідей, що загрожували пануючій системі [10, с. 25]. У зазначений період у діючих законах Російської імперії не було чіткого визна- чення «кооперативу чи кооперативного товариства». Це призводило до широкого тлумачення поняття «кооперація», яке включало «кредитні і позиковоощадні, спо- 72 Сіверянський літопис живчі товариства, товариства по виробництву, спільній закупівлі, збуту, збереженню і переробці продуктів, страхові, земельні, будівельні, трудові і баржені артілі та подібні їм організації» [10, с. 26]. Як відомо, за 1866–1870 рр. у дев’яти українських губерніях виникло 32 спо- живчих кооперативи [13, с. 61]. Це свідчить про відносно високий рівень розвитку споживчої кооперації на українських землях. Центральна влада не стримувала процесу утворення нових кооперативів. У 1871 р. був створений особливий комітет ощадно-позикових і промислових товариств при Московському товаристві сільського господарства, а згодом – його Петербурзьке відділення. Вони виконували всю прак- тичну роботу по популяризації кооперативних ідей та сприяли розвиткові кооперації. Уряд широко фінансував кооперацію, разом з тим тримаючи її під постійною опікою та конт-ролем [8, с. 198]. У підпорядкуванні окремого державного відомства перебував кожен вид коопе- рації, наприклад, споживча кооперація була віднесена до благодійних товариств і перебувала у віданні Міністерства внутрішніх справ по відділу народного здоров’я і громадського притулку, кредитна – до Міністерства землевпорядкування і земле- робства. У зв’язку з відсутністю загального кооперативного законодавства діяльність різних видів кооперації регламентувалася урядовими і відомчими актами [5, с. 101]. Другий етап, що розпочався в другій половині 70-х і тривав до початку 90- х рр. ХІХ ст., ознаменувався зміною ліберально-реформаційного настрою царського уряду на жорстку, реакційну політику по відношенню до прогресивних організацій вільної думки. Імперська влада бере під підозру кооперативний рух як небезпечний для іс- нуючого ладу. В країні було введено систему «височайшого дозволу» при заснуванні кооперативів, досягти чого було важко, іноді доводилося чекати роками [10, с. 26]. Перші успіхи кооперації на початку 70-х рр. ХІХ ст. змінилися на невдачі. Біль- шість товариств, відкритих у 60-і рр., припинили діяльність. Закривалися вони через байдужість населення до кооперативної справи. Реакційна політика російського уряду в середині 70-х років, переслідування місцевої ініціативи в освітньому та економіч- ному житті негативно вплинули на діяльність перших українських кооператорів. Протягом 20 років темпи кооперативного руху були надто низькими. З 1870-го по 1894 p. виникло тільки 31 споживче товариство [12, с. 95]. У цілому, впродовж другого етапу кооперативний рух мав паліативний характер, соціально-економічне становище населення через незначне поширення та законо- давчу невизначеність правового статусу кооперативів практично не покращувалося [11, с. 26]. Змінилося відношення до кооперативних об’єднань і місцевої влади, яка пильно стежила за кооперативними товариствами, забороняла їх існування, при першій підозрі в нелояльності закривала, вживала інших заходів, щоб загальмувати роз- виток кооперації. Колишні прихильники кооперативного руху в урядових колах і земствах почали приховувати свої симпатії до нього. Як свідчать матеріали, з початку 80-х рр. характерне не тільки втручання державної влади в справи кооперативного руху, а й порушення економічних основ, принципів кооперації. Практично з цього періоду кооперація потрапила під контроль державних органів влади, перебувала під впливом підприємців і залежала від капіталу та адміністрації, не маючи нічого спільного з соціалістичними ідеями, ідеалом яких були комуни Р. Оуена і фаланстери Ш. Фур’є. Контроль органів державної влади поширювався не тільки на відкриття кооперативних установ, а й на фінансові операції товариства, їх основний і оборотний капітал [7, с. 51]. З 90-х рр. ХІХ ст. розпочався третій період розвитку кооперативного руху на українських землях, який тривав до 1915 р. – період всеросійських кооперативних з’їздів. Він характеризувався значним збільшенням кооперативних товариств у ре- гіоні, процес їх відкриття став інтенсивнішим. Цьому сприяли соціально-економічні умови розвитку країни у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Саме у цей час відбувалися швидкий розвиток промисловості на землях України, формування робітничого класу, збільшення кількості населення міст. Проблему забезпечення населення промислових Сіверянський літопис 73 поселень продуктами та товарами першої необхідності адміністрація підприємств намагалася вирішити шляхом відкриття споживчих кооперативів. Саме життя, високі темпи господарського розвитку, соціальних перетворень в Україні 90-х рр., як і в інших країнах світу, спонукали царських чиновників до пошуку засобів, що поліпшували б побут та умови простих людей. Починається впровадження кооперативних ідей на побутовому рівні: поширюються перші сільські громадські крамниці, створюються бібліотеки і читальні для кооперативної літератури [3, с. 5]. Не останнє місце у процесі збільшення кількості товариств відіграли голодні 1891-ий, 1897-ий роки, економічна криза 1900 – 1903 рр., ріст цін. За таких умов на- селення, здебільшого селяни, змушене було звертатися до послуг кредитної коопера- ції. В кооперативному будівництві виникли організації другого ступеня, утворилися кооперативні центри, почали скликатися кооперативні з’їзди [8]. На першому Всеросійському з’їзді споживчих товариств у Нижньому Новгороді обговорювався правовий стан кооперації. З’їзд проходив з 4 по 6 серпня 1896 р., на ньому були присутні 34 представники від 28 споживчих установ з різних кінців країни і 6 представників інших закладів. На з’їзді було обрано постійну комісію у справах споживчих товариств, яка склала і подала на затвердження Міністерству внутрішніх справ зразковий статут та проект кооперативного закону [5, с. 102]. У 1897 р. уряд затвердив Нормальний, або Зразковий статут для споживчих товариств, у 1898 р. – для сільськогосподарських кооперативів, а в 1895 р. було при- йнято «Положення про заклади дрібного кредиту». Ці законодавчі акти визначали процес відкриття товариств, їхню внутрішню структуру, напрями діяльності. Згідно з Нормальним статутом, для відкриття кооперативу не потрібно було чекати дозволу Міністерства внутрішніх справ, достатньо було надати всі необхідні документи на розгляд адміністрації губернії. Це значно спростило процес відкриття товариств. Така форма у вигляді статутів проіснувала до жовтня 1917 р. Питання про необхідність кооперативного закону розглядалося також на Всеро- сійському кооперативному з’їзді в Москві, що відбувся 16–21 квітня 1908 р. Тут були присутні 824 делегати, з них 326 – від споживчих товариств. З’їзд обговорив проблему відносин між різними видами кооперативів, затвердивши обов’язкове дотримання рочдельських принципів кооперативного будівництва [5, с. 102]. Більшість дослідників справедливо вказують, що революційні події 1905–1906 рр. послужили каталізатором поширення кооперативних ідей. Це, безперечно, так. Проте не слід вважати, що вони уже своєю появою призвели до прискорення в організації нових кооперативних форм. До кооперації звертаються опозиційні та революційні партії з метою використання її в боротьбі з царським урядом [3, с. 5]. Остаточний проект законоположення про кооперацію був прийнятий на Все- російському з’їзді у м. Києві, який проходив з 1 по 7 серпня 1913 р. У роботі з’їзду брало участь 1400 делегатів від 900 кооперативних організацій. На з’їзді всебічно обговорювалися проблеми союзного будівництва, централізації і федералізації коо- перативних об’єднань [5, с. 102–103]. З початком Першої світової війни кооперативний рух піднявся на новий ступінь: товариства взяли на себе заготівлю хліба, борошна, інших сільськогосподарських продуктів, представники кооперації працювали в державних хлібних бюро, поста- чали сільськогосподарські машини, знаряддя, розподіляли металовироби та речі домашнього вжитку [10, с. 28]. Проте діяльність кооперації в господарстві гальмувалася законоположеннями та правовими засадами держави. Цей тягар посилювався ще й тим, що загальних норм закону було недостатньо для нормування взаємозв’язків і діяльності кооперативів. У відповідності з особливостями економічного розвитку кооперативи потребували свого юридичного законодавства [5, с. 103]. Останній етап у розвитку відносин державної влади з кооперацією пов’язаний з підготовкою і впровадженням «Положення про кооперативні товариства та їх спілки» від 20 березня 1917 р. У серпні 1915 р. за підписом 75 депутатів проект загального кооперативного законодавства був унесений у Державну думу. Його 74 Сіверянський літопис основні положення фактично дублювали вимоги кооперативних з’їздів. У зв’язку з тим, що в законодавстві ще не було визначено поняття «кооператив» і що це питання перебувало у стадії вирішення, проектувати заходи відносно нових організаційних кооперативних структур Державна дума визнала завчасним. Передбачалося засно- вувати не тимчасові, а постійнодіючі з’їзди. Аналізуючи окремі статті законопроекту, бачимо, що його автори намагалися якомога більше розширити вплив з’їздів, хотіли поставити їх у незалежне від уряду становище. Планувалося вилучити з відання органів державної влади відкриття навчальних закладів, курсів, місцевих відділів кооперативних установ, страхових та інших операцій [5, с. 104]. Отже, в законопроекті про з’їзди кооперативних установ з їх широкими повно- важеннями і компетенціями було закладено бажання скасувати контроль з боку урядової влади. Кооперація отримала закон, за який боролася протягом дев’яти років лише після лютневої революції 1917 р. Менше ніж через місяць після повалення самодержавства Тимчасовий уряд 20 березня затвердив, а 31 березня опублікував «Положення про кооперативні товариства та їх союзи» з незначними змінами в тій редакції, в якій воно було підготовлене кооператорами і розглядалося в Державній думі. У законі давалося визначення кооперативного товариства, де пояснювалося, що, по-перше, воно має змінний склад членів, допускає вільний вступ і вихід, володіє змінним капіталом, якщо наявні пайові внески. По-друге, метою діяльності товари- ства було досягнення матеріального і духовного добробуту членів у виробництві та споживанні товарів шляхом спільної добровільної організації господарств [5, с. 104]. Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що процес взаємодії дер- жавної влади і кооперації з 1861 по 1917 рр. пройшов чотири складні і суперечливі етапи. Спостерігалися спади і підйоми, визначені суспільно-історичними умовами, внутрішньою логікою самого кооперативного руху, гострою боротьбою угруповань, що змагалися в урядовій бюрократії, яка наклала свій відбиток як на форму, так і на зміст кооперативних законів і статутів. Етапи вироблення кооперативного законо- давства не завжди відповідали основним етапам розвитку вітчизняної кооперації. Отже, державна політика щодо кооперації часто була непослідовна і невиважена. Уряд спочатку надавав грошову підтримку кредитним товариствам, відкривав сіль- ськогосподарські та споживчі товариства і тим самим сприяв соціально-економічному розвитку села, а згодом неухильно і послідовно відстоював систему адміністративного та поліцейського нагляду і контролю, обмежував заставні та посередницькі операції кооперативів, консервував феодальні пережитки. Третій етап став переломним для українських кооператорів. У цей час яскраво відчувалися опозиційні настрої прав- лячих кіл – прихована неприязнь і навіть пряма ворожість значної частини делегатів з’їздів. Уся державна політика у сфері кооперації до лютневої революції 1917 р. по- лягала в тому, щоб утримати кооперацію під своїм контролем. 1. Аліман М.В. Реформи у споживчій кооперації України та їх наслідки / М.В. Аліман // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Споживча кооперація ХХІ століття: уроки трансформаційних реформ і перспективи розвитку» 20-21 листопада 2008 р. – Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. – С. 17–20. 2. Бондаренко В.М. Зародження і розвиток кооперативного руху в Україні / В.М. Бондаренко // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Спо- живча кооперація ХХІ століття: уроки трансформаційних реформ і перспективи розвитку» 20–21 листопада 2008 р. – Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. – С. 36–39. 3. Кузіна Б.С. Історія споживчої кооперації Поділля 1861-1914 pp. / Б. С. Кузіна. – Хмельницький : Цюпак A. A., 2010. – 192 с. 4. Половець В.М. Державна влада і кооперативні установи / В. М. Половець // Сівер. літопис. – 2004. – № 4. – С. 22–30. 5. Половець В.М. Державна політика в галузі кооперативного законодавства (друга половина XIX – початок XX ст.) / В. М. Половець // Сівер. літопис. – 2003. – № 4. – С. 101–107. Сіверянський літопис 75 6. Половець В.М. З історії державної політики в галузі кооперативного законо- давства / В.М. Половець // Людина, суспільство, культура: історія та сучасність: матеріали ювіл. конф., присвяч. 80-річчю ЧДПУ ім. Т. Г. Шевченка / відп. ред. О.Б. Коваленко, В.О. Дятлов [та ін.]; Черніг. держ. пед. ін-т ім. Т. Г. Шевченка. – Чернігів, 1996. – С. 61–63. 7. Половець В.М. З історії державної політики кооперативного будівництва / В. М. Половець // Проблеми історичного і географічного краєзнавства Чернігівщи- ни. – Чернігів, 1993. – Вип. 2. – С. 50–60. 8. Половець В.М. Історія кооперації Лівобережної України / В. М. Половець – Чернігів: Просвіта, 2002 р. – 266 с. 9. Половець В.М. Історична концепція розвитку кооперативного руху Лівобереж- ної України / В. М. Половець // Сівер. літопис. – 2002. – № 4. – С. 60–67. 10. Половець В.М. Кооперація і державна влада / В. М. Половець // Проблеми історичного і географічного краєзнавства Чернігівщини. – Чернігів, 1999. – Вип. 4. – С. 25–35 11. Супрун Н.А. Формування засад корпоратизму у практиці становлення вітчиз- няної кооперації (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Н. А. Супрун // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Споживча кооперація ХХІ століття: уроки трансформаційних реформ і перспективи розвитку» 20–21 листопада 2008 р. – Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. – С. 25–27. 12. Фареній І.А. Кооперативний рух у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття / І. А. Фареній; наук. ред. член-кор. НАН України О.П. Реєнт; Ін-т історії України НАН України. – Черкаси: Відлуння-Плюс, 2008. – 432 с. 13. Фареній І.А. Поширення ідей кооперації у Наддніпрянській Україні в по- реформений період (1860-ті – початок 1890-х років) / І.А.Фареній // Наукові за- писки. Серія: історичні науки / Кіровоградський держ. пед. ун-т. – Кіровоград, 2007. – Вип. 10. – С. 215–221. В статье рассматриваются основные этапы отношения государства к кооперации в течение 1861–1917 гг. В предисловии подчеркивается актуальность и историческое значение кооперативного движения для украинского народа. Ключевые слова: кооперация, кооперативное движение, государственная власть. The article outlines the main stages attitude of the state towards cooperation during 1861– 1917. In the preface emphasizes the relevance and historical importance of the cooperative movement for Ukrainian people. Keywords: cooperation, cooperative movement, state power.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-44437
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0055
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-01T21:06:50Z
publishDate	2013
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
record_format	dspace
spelling	Ланько, О. 2013-06-01T11:55:47Z 2013-06-01T11:55:47Z 2013 Державна влада і кооперація. 1861 – 1917 (до постановки проблеми) / О. Ланько // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 1. — С. 70-75. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/44437 94(744) У статті розглядаються основні етапи ставлення держави до кооперації протягом 1861–1917 рр. У передмові підкреслюється актуальність та історичне значення кооперації для українського народу. В статье рассматриваются основные этапы отношения государства к кооперации в течение 1861–1917 гг. В предисловии подчеркивается актуальность и историческое значение кооперативного движения для украинского народа. The article outlines the main stages attitude of the state towards cooperation during 1861–1917. In the preface emphasizes the relevance and historical importance of the cooperative movement for Ukrainian people. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Розвідки Державна влада і кооперація. 1861 – 1917 (до постановки проблеми) Article published earlier
spellingShingle	Державна влада і кооперація. 1861 – 1917 (до постановки проблеми) Ланько, О. Розвідки
title	Державна влада і кооперація. 1861 – 1917 (до постановки проблеми)
title_full	Державна влада і кооперація. 1861 – 1917 (до постановки проблеми)
title_fullStr	Державна влада і кооперація. 1861 – 1917 (до постановки проблеми)
title_full_unstemmed	Державна влада і кооперація. 1861 – 1917 (до постановки проблеми)
title_short	Державна влада і кооперація. 1861 – 1917 (до постановки проблеми)
title_sort	державна влада і кооперація. 1861 – 1917 (до постановки проблеми)
topic	Розвідки
topic_facet	Розвідки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/44437
work_keys_str_mv	AT lanʹkoo deržavnavladaíkooperacíâ18611917dopostanovkiproblemi

Державна влада і кооперація. 1861 – 1917 (до постановки проблеми)

Institution

Ähnliche Einträge