Олександр Федорович Кістяківський (1833 – 1885)
У статті досліджується життєвий і творчий шлях видатного українського вченого, юриста, історика і громадського діяча Олександра Федоровича Кістяківського. В статье исследуется жизненный и творческий путь выдающегося украинского ученого, юриста, историка и общественного деятеля Александра Федоровича...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський лiтопис |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/44444 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Олександр Федорович Кістяківський (1833 – 1885) / В. Половець // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 1. — С. 130-139. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860238049091256320 |
|---|---|
| author | Половець, В. |
| author_facet | Половець, В. |
| citation_txt | Олександр Федорович Кістяківський (1833 – 1885) / В. Половець // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 1. — С. 130-139. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський лiтопис |
| description | У статті досліджується життєвий і творчий шлях видатного українського вченого, юриста, історика і громадського діяча Олександра Федоровича Кістяківського.
В статье исследуется жизненный и творческий путь выдающегося украинского ученого, юриста, историка и общественного деятеля Александра Федоровича Кистяковского.
Life and carrer of the prominent Ukrainian scientist, lawyer, historian and public figure Oleksandr Kistyakivskyy are explored in the article.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:26:37Z |
| format | Article |
| fulltext |
130 Сіверянський літопис
ЮВІЛЕЇ
УДК 94 (477)
Володимир Половець.
ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ КІСТЯКІВСЬКИЙ
(1833 – 1885)
У статті досліджується життєвий і творчий шлях видатного українського вче-
ного, юриста, історика і громадського діяча Олександра Федоровича Кістяківського.
Ключові слова: Сенат, міністерство, церква, університет, щоденник, держава,
право, сім’я.
У березні нинішнього року виповнюється 180 років від дня народження нашого
земляка, видатного українського вченого, юриста, історика, археографа і громадського
діяча Олександра Федоровича Кістяківського.
Не вивчена і не поцінована донині родина Кістяківських заслуговує на особливу
увагу. Її засновник Омелян Васильович Кістяківський був кріпаком, а згодом керу-
ючим маєтком петербурзького сенатора Іллі Андрійовича Безбородька у містечку
Стольному Сосницького повіту на Чернігівщині. Отримавши «вільну» від свого
господаря, у 1808 р. О.Ф. Кістяківський купив землю і побудував у Стольному
власний будинок. Через два роки Омелян Васильович пішов із життя, залишивши
дружину з малолітнім сином Федором. Коли юнак підріс, за порадою і рекоменда-
цією місцевого священика його віддали до повітового духовного училища, а потім
і до духовної семінарії в Чернігові, після закінчення якої, одружившись з дочкою
священика сусіднього зі Стольним села Городище, Федір очолив єпархію тамтеш-
ньої Миколаївської церкви. Молода сім’я завела власне господарство, садок, млин,
пасіку і народила дітей. Старшим серед них був Олександр, котрий з’явився на світ
26 березня 1833 р.1 Після навчання у повітовому духовному училищі та семінарії
в Чернігові (1852) він вступив на юридичний факультет Київського університету,
який закінчив у 1857 р. По закінченні навчання кілька років служив у державних
установах Санкт-Петербурга – спочатку в Сенаті, а потім у Міністерстві народної
освіти. У 1863 р. Олександр Федорович склав екзамени на кандидата права і повер-
нувся до Києва на викладацьку роботу в університет. З цього часу і розпочинається
його педагогічна і наукова кар’єра. У 1864 році він приват-доцент, а з 1867 р., після
захисту магістерської дисертації – екстраординарний та ординарний (1870) професор
кафедри кримінального права і судочинства цього ж університету2.
Необхідно зазначити: саме в цей час у вітчизняній юридичній науці склалася
традиція, яка вимагала від кожного освіченого юриста широкого знання іноземного
права. Це зумовлювалося тим, що викладачами в наших університетах часто були
іноземні професори, а багато вітчизняних учених проходили свою підготовку за
кордоном, що в свою чергу вимагало обов’язкового знання іноземного права3.
У зв’язку з цим Олександр Федорович у 1871–1873 рр. перебував у науковому
відрядженні за кордоном, слухав лекції у Віденському, Гейдельберзькому, Неаполі-
танському, Римському університетах, після чого став вважатися знавцем криміналь-
© Половець Володимир Михайлович – доктор історичних наук, професор,
зав. кафедри українознавства, політології і соціології ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка.
Сіверянський літопис 131
ного законодавства Італії, Німеччини, Англії, Франції. Вміло використовував набуті
знання у своїй науковій та викладацькій діяльності, порівнюючи з досягненнями
вітчизняної кримінально-правової думки. Вільне володіння трьома європейськими
мовами – французькою, німецькою, італійською – дало йому можливість працювати
з найкращими творами західноєвропейської кримінально-правової літератури та
зробити критичний аналіз стану розвитку кримінального права в західноєвропей-
ських країнах.
Однак, звертаючись до західноєвропейських наукових досягнень, О.Ф. Кістяків-
ський у жодному разі не рекомендував лише механічне копіювання західноєвропей-
ських зразків. Він стверджував, що «перенесена установа, подібно до пересадженого
з іншого клімату дерева, без дбайливого догляду, без вжиття національних заходів,
може виродиться та дати поганої якості плоди» 4.
У той час серед різноманітних методів, якими користувалася наука кримінального
права, значне місце посідав метод порівняльного правознавства або компаративіст-
ський метод, що полягав у вивченні норм кримінального права зарубіжних країн з
метою їх зіставлення, порівняння з нормами вітчизняного кримінального права. Про
це О.Ф. Кістяківський писав у своїй праці «Кримінальне право Італії», зазначаючи,
що «наша молода наука виховувалася під впливом німецької. Разом з тим немож-
ливо не зазначити, що внаслідок однобічного її панування нерідко засвоюється те,
що складає дещо тимчасове, випадкове, індивідуально-народне і тому таке, що не
заслуговує на засвоєння. Уникати цього можна лише шляхом знайомства з літера-
турою інших народів»5.
У наступних своїх працях – «До питання про вплив інородного права на росій-
ське», «Нові праці професора Тоніссена з історії кримінального права», «Нові праці
Дю-Буа з історії кримінального права Франції, порівняно з кримінальним правом
Італії, Німеччини, Англії», «Головні моменти розвитку науки кримінального права»,
«Дослідження про смертну кару», «Молоді злочинці та установи для їх виховання,
з оглядом російських установ» – Олександр Федорович підкреслював, що небез-
печно підходити до наукових узагальнень на підставі даних з життя одного народу,
він закликав до вивчення вітчизняного права у порівнянні з іноземним з метою вдо-
сконалення першого6.
Разом з тим ідеї використання компаративістського методу на той час не були
чимось принципово новим, вони лише були певним резюме загального розвитку
європейської науки. Заслуга Олександра Федоровича полягала в тому, що він,
пройнявшись цими ідеями, блискуче застосував їх у своїх наукових дослідженнях.
Мету використання порівняльного методу як пошуки «початків справедливості»
О.Ф. Кістяківський визначав у тих загальних нормах права, які можна виділити з
«різноманіття всіх часів та народів»7.
У своєму «Елементарному підручнику загального кримінального права» О.Ф. Кіс-
тяківський пояснював це так: «…під загальним кримінальним правом я розумію
викладання загальних початків, що вироблені сукупним життям всього людства»8.
Працюючи над темою загального кримінального права, Олександр Федорович
наголошував, що тільки за умови вивчення кримінальних законів усіх формацій, пе-
ріодів і народів можна вирішити зазначену проблему. Дослідник наукової діяльності
О.Ф. Кістяківського І. Пучицький наголошував, що порівняльне вивчення права у
різних народів показало наявність у них спільних рис, і тому, зрозуміло, думка про
зв’язок та існування спорідненості кримінального законодавства і про визначеність
їх історичного розвитку загальними законами виникала й раніше. Втім, так глибоко
й аргументовано, як ця тема була висвітлена Олександром Федоровичем, вона рані-
ше не розглядалася, а тому, саме завдяки йому першість у цьому питанні належить
вітчизняній кримінально-правовій науці9.
Один із напрямків наукової діяльності О.Ф. Кістяківського – звичаєве право і
судовий устрій Гетьманщини. Працюючи з козацькими архівами в Глухові, він звернув
увагу на ті закони і правила судового устрою, які були чинними у першій половині
ХVІІІ ст. в Лівобережній Україні і які є винятковою пам’яткою української культури
132 Сіверянський літопис
та першим кодексом українського права. Олександр Федорович ґрунтовно описав і
здійснив редакцію видатної і відомої тепер юридичної пам’ятки «Права, по которым
судится малороссийский народ» (1879)10.
О.Ф. Кістяківський був обраний почесним членом Санкт-Петербурзького й
Московського університетів, Московського юридичного товариства, дійсним членом
Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському
університеті, членом-кореспондентом Відділу Імператорського російського геогра-
фічного товариства. Як визначний правознавець, він систематизував перший кодекс
українського права, був присяжним повіреним, займався адвокатською практикою.
Свою професійну діяльність тісно пов’язував із громадською. Обирався гласним
Київської думи, головою Київського юридичного товариства, ректором Київського
тюремного комітету, головою адміністрації Городищенських цукрових заводів, ба-
гато часу віддавав організації Рубежівської колонії малолітніх правопорушників.
Громадська діяльність часто ставала для нього причиною неприємностей по службі,
але чинити інакше він не міг.
У 1882 р. Олександр Федорович став членом «Старої Громади», хоча тоді вона вже
існувала нелегально. Брав також участь у роботі історичного товариства Нестора-лі-
тописця. Неабияку роль у цьому зіграли родинні зв’язки. Його дружина Олександра
була рідною сестрою дружини В. Антоновича і двоюрідною сестрою П. Чубинського11.
У складі «Старої Громади» Олександр Федорович проводив лінію поміркованого
лібералізму. Вчений з критичним складом розуму, усталеними принципами нама-
гався поєднати західноєвропейські традиції криміналістики з вітчизняним правом.
Як людина, причетна до українського національного руху 60-х рр., він не поділяв
«українофільського фанатизму» і ставився до українського питання з «холодним
розсудком». О.Ф. Кістяківський розумів, що за тодішніх умов як у Росії, так і в
Австрії, незважаючи на конституційність останньої, досягти бажаних результатів у
національному питанні було неможливо. Одним з основних недоліків українського
руху Олександр Федорович вважав відсутність єдності серед українських діячів, «де
кожен прагнув стати свого роду гетьманом». Не розділяв він і політичної орієнтації
М. Драгоманова, який пов’язував вирішення української національної ідеї лише з
молодіжним середовищем. Негативно ставився О.Ф. Кістяківський і до народництва,
вбачаючи його неспроможність у зміні умов життя тодішнього суспільства. Основні
свої сподівання він покладав на еволюційний шлях розвитку суспільства, проведен-
ня ліберальних правових реформ, ідеалом яких вважав встановлення панування у
суспільному житті законів, а в державі – конституції, тобто, як говорять тепер, роз-
будову громадянського суспільства і правової держави12.
Перебуваючи на службі в Санкт-Петербурзькому сенаті, О.Ф. Кістяківський
активно співробітничав з журналом «Основа» і навіть був відповідальним секрета-
рем редакції, до складу якої входили М. Костомаров, П. Куліш та В. Білозерський13.
Як зазначає професор Микола Ткач, дослідник генеалогії родини Кістяківських,
це була плеяда талановитих учених у різних галузях знань. Окрім Олександра Федо-
ровича, в сім’ї Федора Омеляновича Кістяківського було ще чотири сини. Юристом
став Павло, Микола служив священиком, Федір і Василь пішли в медицину, причому
Василь захистив докторську дисертацію і працював викладачем Київського, а потім
професором Гейдельберзького та Страсбурзького університетів14.
При цьому зазначимо, що усі сини О.Ф. Кістяківського теж отримали вищу
освіту і стали провідними вченими, юристами, громадськими діячами. Потяг до
науки передався старшому сину Володимиру – видатному фізику-хіміку, заснов-
нику сучасної вітчизняної електрохімії, одному з перших академіків Української
академії наук, дійсному члену ВУАН і АН СРСР, професору Ленінградського по-
літехнічного інституту. Другий син Богдан став видатним правником - соціологом,
філософом права, професором Київського університету, дійсним членом ВУАН. Син
Ігор – фахівець цивільного права, очолював Міністерство внутрішніх справ в уряді
П. Скоропадського. Четвертий син О.Ф. Кістяківського Юлій був ученим-юристом.
Громадськими діячами стали Борис та Олександр15.
Сіверянський літопис 133
Численні внуки О.Ф. Кістяківського теж стали визначними особистостями. Так,
Юрій Богданович був видатним фізиком-хіміком, членом Американської НАН,
професором Гарвардського університету, керівником відділу вибухових речовин
атомних лабораторій в Лос-Аламасі та радником президента США Ейзенхауера у
справах науки і технології, Олександр Богданович після захисту докторської ди-
сертації з біології працював професором Київського університету. Відомими людьми
в суспільстві були й інші внуки, наукова та громадська діяльність яких ще чекає на
своїх дослідників16.
Підкреслимо, що у творчому доробку вченого особливе місце займають щоден-
ник, який він вів упродовж 1874–1885 рр., та епістолярна спадщина. Ідея щоден-
ника з’явилася в Олександра Федоровича після розмови з колишнім директором
Чернігівської гімназії Я. М. Невєровим, котрий у яскравій і переконливій формі
охарактеризував цей жанр як оповідне джерело, де стрижнем подачі інформації, її
організації, форми і структури виступає сам автор, через призму сприйняття якого
відбуваються й оцінюються всі факти й події повсякденного життя. Окрім того, за-
писи в щоденнику, наголошував педагог, дисциплінують, сприяють виробленню стилю
подачі матеріалу, передають атмосферу відповідної епохи, її колорит та відбивають
суспільні погляди, що були характерними на час написання.
Так, завдяки пораді досвідченої і мудрої людини, яка прожила довге і цікаве життя,
зі щоденника перед нами постає особистість ученого і громадського діяча, виклада-
ча університету і батька великої родини. Ми дізнаємося про гуманізм і патріотизм
Олександра Федоровича, загострене почуття його власної гідності та вимогливе
ставлення до людей, про те, як він відстоював ідеали добра і справедливості. Велика
увага О.Ф. Кістяківського була привернута до діяльності «Старої Громади» в Киє-
ві, стосунків з М. Драгомановим, П. Кулішем, В. Антоновичем, М. Костомаровим,
О. Кониським, П. Житецьким, М. Лисенком, Ф. Вовком, Г. Галаганом, родинами
Симиренків та Білозерських, що значною мірою сприяло становленню його як осо-
бистості зі стійким світоглядом і творчими переконаннями, вихованої на засадах
національної свідомості та гуманістично-філософських поглядах.
Особливу увагу звертає Олександр Федорович на моральні якості та професійну
чесність людини. «У суспільстві є дві групи людей: одні хитрі, підступні, стримані, які
уміють володіти обставинами, вміють опутати і прив’язати інтересами певне число
осіб, люди безпринципні, правдами і неправдами улаштовуючи свої справи. До таких
відносяться ректор, професор Бунге, професор Ренненкампф – банкір, професор
Сидоренко – декан. Є інший клас людей, яких натура має потяг до відстоювання
принципів. Вони на це тільки й здатні. Якщо вони надумаються відігравати іншу
роль, все рівно їх прорве. До таких натур, здається, відношуся і я. Це не заслуга, а при-
рода. Ні, я не годжуся в громадські діячі. Я не володію ні хитрістю, ні підступністю,
ні спритністю. Я увесь зітканий із сумнівів»17.
Як чесна і принципова людина він не міг відмовити голові Товариства виправних
притулків і хліборобських колоній пану Мілорадовичу читати у вихідні на громад-
ських засадах популярні лекції для ув’язнених і затриманих18.
Про себе Олександр Федорович пише: «Я людина надто експансивна і мені по-
трібно уникати появи в товаристві, в якому розвинуте лицемірство та умовні відно-
сини. Я завжди почуваю себе ніяково, коли з’являюсь в державні установи. Ні роки,
ні роздуми цього стискання серця не позбавили. Коли я служив у Сенаті, я кожного
разу заходив до канцелярії, як місця, наповненого моїми ворогами і взагалі людьми,
здатними на лиходійство»19.
Таким же було його ставлення і до обов’язків гласного Київської думи. В щоденни-
ку від 29 січня 1876 року читаємо: «В Думу не пішов. Так огидло. Хочу звільнитися від
тяжіння на мене дурацьких вражень. У наукових заняттях я відчуваю себе спокійним
і щасливим. Практика більше чи менше нарушає гармонію мого духу. Я відчуваю,
що в душі моїй лежать великі поклади, з яких можна б виробляти суспільне благо. А
воно відсутнє. Займуся виключно наукою. У ній я завжди, у найскрутніші хвилини
мого життя, знаходив заспокоєння і певний відпочинок»20.
134 Сіверянський літопис
Заслуговують на увагу роздуми О. Кістяківського про політичне життя. Прочи-
тавши лист композитора М.В. Лисенка до редакції газети «Голос», в якому йдеться
про захист діяльності «кращих діячів нашої історичної і етнографічної літератури,
всього українофільства» як відповіді на статтю в «Русском вестнике» ймовірного
автора Рігельмана, в котрій українофіли звинувачуються в різного роду беззаконних
устремліннях, Олександр Федорович пише: «Стаття Лисенка щира, гаряча. Мені не
подобається її кінець, наче прохальний, коли він звертається до редактора «Голо-
су» – поясніть, чому я зрадник і ворог батьківщини? Наївний автор! З цими панами
говорять не таким голосом, або мовчать»21.
У щоденнику відображені події, пов’язані з Київським університетом Св. Володи-
мира, професорами і викладачами, їх участю в суспільно-політичному житті, роздуми
про авторитет, мораль та професійну чесність інтелігента. Так, у записах від 4 квітня
1885 р. мова йде про засідання ради університету, на якому розглядалися питання про
рекомендацію професора Ренненкампфа на посаду міського голови, обрання декана
фізико-математичного факультету та обрання професором кафедри історії і теорії
мистецтва доцента Павлова. По кожному питанню слово мав і Олександр Федорович.
Щодо проф. Ренненкампфа, то він підтримував думку про те, що посада міського
голови, окрім посади директора банку і професорської, вимагає багато фізичних
і духовних сил, а також немало часу, так необхідного для належної викладацької
роботи. Незважаючи на це, більшість підтримала рекомендацію. Вирішальну роль у
цьому відіграв ректор університету професор Бунге, який сам займав керівні посади
в фінансових установах і, за словами О.Ф. Кістяківського, «перетворив професорство
в синекуру і дещо додаткове до банківських та інших посад». На раді було проголо-
соване питання про обрання деканом фізико-математичного факультету професора
Ходецького. Про це Олександр Федорович пише, що погано, коли колектив факуль-
тету не може вирішити питання про свого керівника самостійно. Щодо обрання на
посаду професора кафедри історії і теорії мистецтв, то дискусія після тривалого
обговорення закінчилася рекомендацією Павлова на посаду професора кафедри22.
Тема про ставлення до викладацької роботи та навчальне навантаження неодно-
разово постає на сторінках щоденника. 23 січня 1876 р. Олександр Федорович пише:
«Одні, як проф. Матвєєв, їздять під час читання лекцій на практику в Санто-Донато,
біля Флоренції, чи Білу Церкву до п. Браницьких, де проводять по три тижні під
час навіть міністерської ревізії; інші, під час читання лекцій, їздять в Тамбовську
губернію, так, для відпочинку і розваги, після відпочинку і розваги. Третина сидить
в Києві за банківським прилавком і не читають лекції або читають старину глибоку.
А міністерство все це бачить і знає, і саме дозволяє, при цьому наголошуючи про по-
рядки в німецьких університетах. Царя-то в голові нема, принципи йому не властиві.
Ось, коли людина, не угодна Міністерству і визнана небезпечною для уряду, стане
писати статті в журналах, як Драгоманов, тоді їй вкажуть на те, що займається не
своєю справою»23.
Так, про відвідування лекцій інших викладачів О.Ф. Кістяківський 21 січня за-
пише: «Читав вступну лекцію проф. Котляревський. Читання відбувалося у першій,
самій великій аудиторії. Аудиторія була повна, хоча й не переповнена. Лекція була
розумна. Говорив майстер справи. Незважаючи на те, що лектор читав по тексту,
інколи звертаючись до студентів, вона справила саме хороше враження»24.
Щодо відвідування студентами лекцій. Як правило, на лекцію приходило 8–12
чол. 18 листопада 1877 р. у щоденнику читаємо: «Аудиторія студентів була, на від-
міну від попередніх, багаточисельною – 30 чоловік, серед них 2 прослухавших курс
і 3-х побачив уперше»25.
До речі, на сторінках щоденника часто зустрічаються прізвища викладачів універ-
ситету – особливо Михайла Драгоманова, Миколи Зібера, Володимира Антоновича
та інших. 16 квітня 1875 р. читаємо: «Драгоманов провів у мене вечір напередодні,
просиділи до 3 годин ночі». Про причетність М. Юзефовича – помічника попечителя
Київського навчального округу, голови Київської археографічної комісії, дійсного
таємного радника, до звільнення М. Драгоманова з університету Олександр Фе-
Сіверянський літопис 135
дорович пише: « …мерзотник, який іде по шляху доносів і підбурювання. Він буде
добиватися того, щоб усі, хто проявив себе своїми малоросійськими симпатіями,
були вислані з Києва» 26.
О.Ф. Кістяківський, прихильно ставлячись до М. Драгоманова, продовжував
цікавитися його долею, навіть тоді, коли той виїхав за кордон. 27 червня 1876 р. він
зазначав: «Драгоманов залишив Відень і переїхав до Швейцарії. Відень небезпечний.
Ще б пак. Кожна слов’янська ідея серед німців небезпечна, а значить, і носій цієї ідеї
досить небезпечний. У Відні засудили якогось Терлецького за видання книжки мало-
російською мовою, соціалістичного і вельми задирливого змісту» 27.
О.Ф. Кістяківський поважав професора В. Антоновича як визначного вченого і
постійно підтримував родинні зв’язки сім’ями. Разом з тим гостро критикував Воло-
димира Боніфатійовича за те, що він не виступив на захист свого студента, а згодом
і викладача М. Драгоманова, коли його звільняли з роботи. При цьому Олександр
Федорович добре розумів, що В. Антонович як член Київської археографічної комі-
сії перебував під пильним оком того ж М. Юзефовича, особливо після виходу тому
«Архива Юго-Западной России» – видатних історичних документів і літературних
пам’яток Правобережної і Західної України ХІV-ХVІІІ ст., в якому мова йшла про
українських гайдамаків. О.Ф. Кістяківський навіть радив В. Антоновичу звільнитися
з посади члена комісії, котру вважали осередком українофільства28.
Згодом Олександр Федорович напише: «Я і Антонович одружені на рідних сес-
трах: чого ж більше. Але це рівно нічого не означає» 29. Як неодноразово наголошував
автор щоденника, з В. Антоновичем вони люди різних політичних поглядів. «Одна
наука, – пише він, – може мене заспокоїти. У ній я знаходив спокій в години більш
тяжкі для мене, коли я служив в зборищі несосвітенних хабарників, з одного боку, і
виживших з розуму, хоча і чесних, але зовсім непридатних до виконання правосуд-
дя»30. Попередня робота в Сенаті переконала О.Ф. Кістяківського в тому, що «стан
безправ’я є органічний порок руського народу. Не престижем можна встановити за-
гальне користування правом, а загальною прихильністю поважати право іншого, чим
тільки й можна досягнути безперешкодного користування своїм правом» 31.
І знову про М. Юзефовича. «Читав «Киевский телеграф», у ньому повідомлення
про малоросійські справи, вірніше кажучи про дослідження малоросійської про-
паганди. Юзефович поставив своїм завданням випровадити з Києва В. Антоновича,
а можливо, й інших, таких як: Житецького, Чубинського, Беренштама. Невже вони
зачеплять і мене? Я років 8-9 як перестав бути українофілом політичного відтінку. У
мене видохся давно українофільський фанатизм і я став до цього питання відноситися
з холодним розумом, залишаючись вірним народові, але переконавшись в марності
політичних питань. Я зайнятий викладанням, науковою роботою, адвокатурою, не
маю часу займатися українофільською політикою» 32.
Про те, що прогнози Олександра Федоровича відносно провідних діячів укра-
їнського національного руху збувалися, свідчить запис у щоденнику від 2 квітня
1876 р. «Юзефович сказав, від’їжджаючи в Петербург: «Не буде він Юзефовичем,
коли він не доб’ється висилки Чубинського з Києва. Така доля всіх людей, подібних
Чубинському» 33.
А вже 3 березня 1877 р. у щоденнику записано: «…другий раз проводжаємо Чу-
бинського, якого виганяють з Києва. Перший раз це було в 1862 р. Різниця велика.
Тоді йому було 25 років. Зараз йому 39. Тоді він був юнаком, повним сили й надії, ще
не обізнаним з життєвими складнощами. Тепер він підбитий, підкошений життям,
сивіючий не по днях, а по годинах... Тепер у нього дружина і 3 дітей» 34.
У щоденнику від 9 листопада 1876 р. Олександр Федорович записав: «…повер-
нувшись додому, побачив депешу з Чернігова такого змісту: «Студенти руських
університетів, святкуючи річницю Київського університету, п’ють за Ваше здоров’я,
як любимого професора і чесного діяча, і шлють Вам свій привіт (Милорадович, Кар-
пинський, Шраг, Рашевський, Ясинський, Михно, Хижняков, Тишинський, Лагода,
Шугаєвський)». Це мене порадувало. Порадувало тому, що я не цурався ніколи потягу
до вдосконалення і до втілення в собі ідеала корисного громадського діяча. Вищої
немає нагороди для людини, яка присвятила себе науці і громадській діяльності» 35.
136 Сіверянський літопис
Трохи згодом О.Ф. Кістяківський напише про цю подію: «Походження депеши я
пояснюю собі так: зібралася кампанія університетських людей, серед яких декілька
осіб із моїх учнів. Шраг особливо до мене прихильний по давньому знайомству моєму
з 1867 р. з ним, тоді ще студентом Петербурзького університету, по увазі до нього на
екзаменах, по старанням моїм без відома його про друкування його кандидатської,
дуже змістовної роботи, зробив пропозицію послати мені телеграму, що й було під-
тримано. Звичайно, участь у цій телеграмі Карпинського, голови губернської управи,
і Хижнякова, міського голови, та інших осіб, свідчить про те, що ім’я моє взагалі
більш-менш відоме серед інтелігенції»36.
Про зв’язки з Чернігівщиною свідчить і запис від 25 листопада цього ж року:
«Отримав листа від О.І. Ханенка, чернігівського дослідника малоросійської старини,
автора цікавого дослідження про межові установи в Малоросії»37.
Епістолярна спадщина, сторінки щоденника – багате джерело маловідомих фактів
із біографії видатних діячів науки і культури. Серед них чи не найчастіше згадується
Пантелеймон Куліш, який постійно підтримував тісні зв’язки з Олександром Федо-
ровичем. Чи то в години матеріальної скрути, чи в бесідах про українське козацтво,
минуле і майбутнє суспільства письменник часто звертався до О.Ф. Кістяківського за
допомогою і порадою. Так, 4 березня 1876 р. Олександр Федорович записав: «Куліш
розповів, як був заарештований у 1847 р., у Варшаві Третім відділенням за участь у
Кирило-Мефодіївському братстві і після суду засланий в Тулу»38.
Перебуваючи свого часу в Петербурзі та виконуючи обов’язки відповідального
секретаря українського журналу «Основа», заснованого В. Білозерським, О.Ф. Кіс-
тяківський знав, що то була таємна політична національно-патріотична організація,
котра ставила головною метою досягнення державної незалежності слов’янських на-
родів у федеративній спілці. «Братчики», до яких належали В. Білозерський, М. Гулак,
М. Костомаров, а згодом – Т. Шевченко, П. Куліш та інші викладачі і студенти універ-
ситету, виступали за повалення самодержавства та ліквідацію кріпацтва в Російській
імперії. Програма товариства «Книги буття українського народу, або Закон божий»
у 109 положеннях за допомогою релігійно-повчальних та історико-публіцистичних
аргументів доводила право українського народу бути ініціатором боротьби за на-
ціональне і соціальне визволення слов’янських народів. Права і обов’язки членів
товариства регламентувалися відповідним статутом. І хоча основна робота кирило-
мефодіївців зосереджувалася навколо проблем освіти народу, видання популярних
книжок, запровадження широкої мережі початкових навчальних закладів, агітаційних
відозв до населення із закликом до визвольної боротьби, Олександр Федорович був
ідейно і морально далеким від таких методів діяльності.
Під час однієї із зустрічей П. Куліш розповів, що М. Костомаров зібрав на початку
60-х років методом пожертвувань 3000 руб. для видання малоросійських підручників
для народу. Тривалий час ці кошти лежали в банку на ім’я М. Костомарова, чекаючи
слушної нагоди. Київські діячі, а серед них і П. Куліш, зверталися до М. Костомарова
з проханням передати визначену суму на громадські потреби, але Микола Іванович
відповів, що віддасть ці гроші при умові дозволу міністерства на видання підручників
для народу. З такими ж проханнями звертався до М. Костомарова і М. Драгоманов,
але не знайшов підтримки. Лише у 1882 р. ці кошти в сумі вже 4000 руб. з дозволу
Миколи Івановича були перераховані на премію авторам за найкращий російсько-
український словник39.
У щоденнику О.Ф. Кістяківського перший запис про Григорія Галагана з’являється
20 березня 1877 р. З нього ми дізнаємося, що після 13-ої години цього дня в гості
завітав Григорій Павлович. Це був візит-відповідь після їхньої зустрічі у Галаганів
на Хрещення. Олександр Федорович душевно відгукується про свого гостя. Зазна-
чає, що той розривається між Києвом і Прилуками, де залишається дворянським
і земським діячем. Своєю роботою він заслуговує на глибоку шану і повагу серед
населення. Розмова йшла про М. Юзефовича та інших державних і громадських
діячів. О.Ф. Кістяківського цікавили документи про старовинний побут Малоросії
юридичного характеру. Гість обіцяв їх підібрати зі свого домашнього архіву та наді-
слати професорові40.
Сіверянський літопис 137
На інших сторінках щоденника читаємо, що Г. Галаган і його дружина вже багато
років займаються колегією імені Павла Галагана. «Пані Галаган сама відвідує уроки,
добре знає усіх вихованців, дбає, щоб сито і чисто вони утримувалися». Поряд з такою
позитивною характеристикою дружини Григорія Павловича О.Ф. Кістяківський
змальовує негативні образи людей, які служать у колегії. Так, про колишнього дирек-
тора Шафранова записано: «У нього православ’я – альфа і омега руської цивілізації.
Він покликаний був запропонувати серед вихованців дух релігійності, православ’я і
народності – а досяг, здається, протилежного». Управитель колегії – Нельговський,
людина, яка «з одного боку, звинувачує прислугу колегії, що вона таскає господарське
вугілля для самовару, а сам, з другого, займається при цьому купівлею земельки, а то й
цілого маєтку». Заслуговує на увагу і характеристика священика Екземпляровського.
«Це священник нового напрямку, котрий шукає впливу через сповідування. Галаган
і Галаганша, щоб утримати його при колегії, поклали в банк 15 тис. р., які він зможе
отримати через 10 років, з них 5 років уже пройшло. Тому після закінчення обідні
в церкві колегії маленький його син завжди підходить і цілує ручку пані Галаган»41.
Улітку 1876 р. відбулося творче відрядження професора О.Ф. Кістяківського за
кордон, під час якого він працював у бібліотеках та архівосховищах міст Карлсбада,
Праги та Варшави. У Варшаві він зустрівся з В.М. Білозерським. Після їхньої по-
передньої зустрічі минуло 4 роки. Першим враженням було: В.М. Білозерський за-
лишився незмінним захисником людських прав, товаришем пригнічених і ворогом
деспотизму. Раніше він здавався Олександру Федоровичу мрійником і наївним кон-
серватором. Тепер же був більш реальним і позитивним. А далі такий запис: «Думаю,
а, можливо, я сам дещо змінився, змінився і мій світогляд»42. Враховуючи, що свій
щоденник Олександр Федорович велів опублікувати лише через 80 років, він давав
щирі й відверті характеристики своїм знайомим, друзям і найближчому оточенню,
в тому числі дружині й синам. Так, про В.М. Білозерського, з яким він зустрівся під
час свого перебування за кордоном у Варшаві, він писав, що тепер це людина дуже
цікава і достойна поваги. Надзвичайно м’яка натура, на диво, ввічлива і витримана,
непохитна своїми переконаннями і готова, де можливо, їх проповідувати. Для нього
характерна тверда і невичерпна любов до України, відданість прогресивним ідеям,
ненависть до рабства і повага до вільних громадських інституцій – ось його достоїн-
ство і його заслуга. Але поряд з такими надзвичайними рисами в ньому вживалися
великі недоліки і навіть пороки. «Він служив у канцелярії Державної ради і займав
вельми високу посаду – директора канцелярії установчого комітету по селянських
питаннях. Звільнили... При введенні судової реформи з великими труднощами отри-
мав місце члена судової палати. Але... мислительна сторона у нього сильнодіюча до
вразливості: багато знаючи по історії і літературі Малоросії, він до сих пір нічого не
написав і я глибоко переконаний – не напише. Він у повному розумінні лінтяй. Зате
майстер на слово і невтомний в розмовах. У бесідах може перебувати цілодобово,
забуваючи про все. Він здатний вдохновлятися, буває красномовним і говорить дуже
впливово. Ніхто не здатний так вірно і з таким почуттям передати смисл, тон віршів
Шевченка чи якоїсь народної пісні, як він. За натурою і складом свого духу він є
дійсно літератор і публіцист. Я сказав є, а потрібно б сказати: був би, коли б природа
не відмовила йому в одному: в здатності, в бажанні і пристрасті до роботи... Тоді б
він був чудовий письменник і публіцист»43.
Як доповнення до біографії Олександра Олександровича Русова, постаті широко
відомої для кожної освіченої людини, українського земського діяча, статистика, етно-
графа, який немало зробив для розвитку статистичної справи в Чернігівській губернії,
на сторінках щоденника від 27 липня 1878 р. читаємо: «Русов ще молода людина, років
32-4-х. Учень Драгоманова. Обдарований. Був учителем в Києві грецької мови. Хотів
поступити стипендіатом в університет для підготовки до професорського звання, але
не прийняли. Вийшов у відставку. Працював у Петербурзі і за кордоном, переважно
в Празі. Після повернення із-за кордону, влаштувався в Чернігівське земство у ста-
тистичне відділення. Тоді влада була в руках голови земської управи Карпинського,
якого вже викликали в Третє відділення. Коли ж влада в земстві перейшла до рук
Неклюєва, чернігівського предводителя дворянства, статистичне відділення було
138 Сіверянський літопис
закрите. З того часу Русов поселився на хуторі, по дорозі від станції Доч до хутора
Сорок (на Чернігівщині. – В.П.). Я їхав мимо хутора Русова. Новенький будиночок
майже на відкритому місці. Недалеко, зрештою, ліс. Хутору належить 60 десятин
землі... Русов давно досліджує етнографію, відомий знаток і любитель музики»44.
На сторінках щоденника О.Ф. Кістяківського близько десяти записів про Олек-
сандра Матвійовича Лазаревського, глибокого дослідника соціально-економічних
і політичних проблем Лівобережної України ХVІІ -ХVІІІ ст., який головну увагу
приділяв історії селянства, колонізації, землеволодінням, судовим установам, пи-
танням історіографії, генеалогії, археології та іншим проблемам. Так, на сторінці від
5 березня 1884 року записано: «Третього дня був я у О.М. Лазаревського, товариша
голови Київського окружного суду, дослідника малоросійської старовини, одного з
діяльних співробітників «Київської старовини». Він малорос, брат Михайла Лазарев-
ського, особистого товариша Т. Шевченка, який перевозив труну поета із Петербурга
в Канів. Тоді ходили в народі легенди, що він привіз не труну Шевченка, а сундук зі
зброєю для боротьби. Тепер Олександр Матвійович став чиновником не тільки по
службі, але й по душі. Цього разу, як і завжди, він висловив недовіру до українофіль-
ства і українофілів. Таку ж недовіру він проявив і по відношенню до Антоновича, з
яким був у добрих стосунках і двадцятирічному знайомстві. Відбулася моя тривала
розмова з ним про те, яким було і чим стало сучасне українофільство. Після цього я
розмовляв з Антоновичем, розмова моя зачепила його за живе: він не то образився,
не то захвилювався»45.
Ми зупинилися лише на окремих сторінках щоденника О.Ф. Кістяківського, де
мова йде про організацію навчального процесу в Київському університеті, ставлення
професорсько-викладацького складу до політичних подій, його участь у суспільно-по-
літичному житті; роздуми про авторитет, мораль та професійну чесність інтелігента.
Заслуговують на увагу записи про діяльність органів самоврядування в Києві, про
відомих українських особистостей, громадсько-політичних діячів та вчених, серед
яких М. Лисенко, П. Куліш, В. Антонович, П. Чубинський, М. Драгоманов, О. Русов,
О. Лазаревський та ін.
Цінність щоденника Олександра Федоровича полягає в тому, що він, як правило,
створювався у той самий день, коли відбувалися відповідні події та явища, і в ньому
поряд з інформацією про побутові та сімейні справи знаходимо оригінальні роздуми
вченого про участь студентів у суспільно-політичному житті, діяльність судово-слід-
чого апарату, чиновників, карально-репресивних органів та узагальнені матеріали
політичного життя в цілому.
Таким чином, щоденник, як історичне джерело особового походження, відобра-
жає безпосереднє сприйняття О.Ф. Кістяківським, людиною, наділеною глибоким
аналітичним розумом, озброєною досконалими знаннями іноземних мов, вченим-
криміналістом та істориком права, відомим своїми науковими працями за межами
країни, еволюційного шляху суспільного розвитку, тогочасного політичного життя,
особливостей народницького руху та соціально-економічних подій і явищ, необхід-
ності запровадження конституційної монархії.
1. Ткач Микола. Родина Кістяківських // Українська газета. – 2008. – № 45 (185).
– 18–31 грудня.
2. Малий словник історії України. – К., 1997. – С. 197.
3. Кистяковский А.Ф. Возможно ли у нас отделить экзамены юристов от препо-
давания и ввести государственные экзамены на должность // Судебный вестник.
– 1876. – № 40. – С. 127.
4. Кистяковский А.Ф. Главнейшие моменты развития науки уголовного права //
Университетские известия. – 1873. – № 12. – С. 247.
5. Кистяковский А.Ф. Исследование о смертной казни. – Тула, 2000. – С. 185.
6. Кистяковский А.Ф. Молодые преступники и учреждения для их исправле-
ния, с обзором российских учреждений. – К., 1878. – 213 с.; він же. Новые труды
профессора Тониссена по истории уголовного права // Университетские известия.
Сіверянський літопис 139
– 1876. – № 4; він же. Новые труды Дю-Буа по истории уголовного права Франции,
сравнительно с уголовным правом Италии, Германии, Англии // Университетские
известия. – 1874. – № 10.
7. Кистяковский А.Ф. К вопросу о влиянии инородческого права на русское //
Юридический вестник. – 1880. – Т. 3. – С. 142.
8. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права. – К.,
1882. – 930 с.
9. Пучицкий И. Труды А.Ф. Кистяковского в области истории и общего права //
Киевская старина. – 1895. – Кн. 1.
10. Малий словник історії України. – К., 1997. – С. 197.
11. Ткач Микола. Вказана праця.
12. Огородник І.В. Історія філософської думки в Україні. – К., 1999. – С. 57.
13. Історія української літератури (друга половина ХІХ ст.). – К., 1966. – С. 19.
14. Ткач Микола. Вказана праця.
15. Кістяківський О.Ф. Щоденник. 1874–1885. У двох томах. – Т. 2. – К., 1995.
– С. 455.
16. Ткач Микола. Вказана праця.
17. Кістяківський О.Ф. Щоденник. – Т. 1. – К., 1994. – С. 51.
18. Там само. – С. 39.
19. Там само. – С. 74.
20. Там само. – С. 71-72.
21. Там само. – С. 56-57.
22. Там само. – С. 423.
23. Там само. – С. 67.
24. Там само. – С. 68.
25. Там само. – С. 113.
26. Там само. – С. 177.
27. Там само. – С. 116.
28. Там само. – С. 127.
29. Там само. – С. 138.
30. Там само.
31. Там само. – С. 122.
32. Там само. – С. 144.
33. Там само. – С. 371.
34. Там само. – С. 210.
35. Там само. – С. 212.
36. Там само. – С. 231.
37. Там само. – С. 107.
38. Там само. – С. 635.
39. Там само. – С. 388.
40. Там само. – С. 330.
41. Там само. – С. 463.
42. Там само.
43. Там само. – С. 165.
44. Там само. – С. 170.
45. Кістяківський О.Ф. Щоденник. – Т. 2. – К., 1995. – С. 470.
В статье исследуется жизненный и творческий путь выдающегося украинского
ученого, юриста, историка и общественного деятеля Александра Федоровича Кис-
тяковского.
Ключевые слова: Сенат, министерство, церковь, университет, дневник, государ-
ство, право, семья.
Life and carrer of the prominent Ukrainian scientist, lawyer, historian and public figure
Oleksandr Kistyakivskyy are explored in the article.
Key words: the Senate, the Ministry, church, university, diary, state, law, family.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-44444 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0055 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:26:37Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Половець, В. 2013-06-01T12:21:14Z 2013-06-01T12:21:14Z 2013 Олександр Федорович Кістяківський (1833 – 1885) / В. Половець // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 1. — С. 130-139. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/44444 94 (477) У статті досліджується життєвий і творчий шлях видатного українського вченого, юриста, історика і громадського діяча Олександра Федоровича Кістяківського. В статье исследуется жизненный и творческий путь выдающегося украинского ученого, юриста, историка и общественного деятеля Александра Федоровича Кистяковского. Life and carrer of the prominent Ukrainian scientist, lawyer, historian and public figure Oleksandr Kistyakivskyy are explored in the article. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Ювілеї Олександр Федорович Кістяківський (1833 – 1885) Article published earlier |
| spellingShingle | Олександр Федорович Кістяківський (1833 – 1885) Половець, В. Ювілеї |
| title | Олександр Федорович Кістяківський (1833 – 1885) |
| title_full | Олександр Федорович Кістяківський (1833 – 1885) |
| title_fullStr | Олександр Федорович Кістяківський (1833 – 1885) |
| title_full_unstemmed | Олександр Федорович Кістяківський (1833 – 1885) |
| title_short | Олександр Федорович Кістяківський (1833 – 1885) |
| title_sort | олександр федорович кістяківський (1833 – 1885) |
| topic | Ювілеї |
| topic_facet | Ювілеї |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/44444 |
| work_keys_str_mv | AT polovecʹv oleksandrfedorovičkístâkívsʹkii18331885 |