Перспективи розвитку наукових парків як елементів інфраструктури інноваційного підприємництва в Україні

У статті обґрунтовано необхідність розвитку наукових парків в національних умовах. Розроблено поетапний підхід до формування мережі наукових парків  на прикладі Донецького регіону з використанням механізму франчайзингового тиражування. Запропоновано  впровадження в практику регіона...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Вісник економічної науки України
Дата:	2012
Автори:	Ляшенко, В.І., Землянкін, А.І., Підоричева, І.Ю., Бережна, Т.Ф.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2012
Теми:	Наукові статті
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/44743
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Перспективи розвитку наукових парків як елементів інфраструктури інноваційного підприємництва в Україні / В. І. Ляшенко, А. І. Землянкін, І. Ю. Підоричева, Т. Ф. Бережна // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 1 (21). — С. 89-109. — Бібліогр.: 28 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859988694761472000
author	Ляшенко, В.І. Землянкін, А.І. Підоричева, І.Ю. Бережна, Т.Ф.
author_facet	Ляшенко, В.І. Землянкін, А.І. Підоричева, І.Ю. Бережна, Т.Ф.
citation_txt	Перспективи розвитку наукових парків як елементів інфраструктури інноваційного підприємництва в Україні / В. І. Ляшенко, А. І. Землянкін, І. Ю. Підоричева, Т. Ф. Бережна // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 1 (21). — С. 89-109. — Бібліогр.: 28 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Вісник економічної науки України
description	У статті обґрунтовано необхідність розвитку наукових парків в національних умовах. Розроблено поетапний підхід до формування мережі наукових парків на прикладі Донецького регіону з використанням механізму франчайзингового тиражування. Запропоновано впровадження в практику регіонального розвитку системи «інноваційного ліфта», що об’єднує наукові парки, бізнес-інкубатори та індустріальні парки. В статье обоснована необходимость развития научных парков в национальных условиях. Разработан поэтапный подход к формированию сети научных парков на примере Донецкого региона с использованием механизма франчайзингового тиражирования. Предложено внедрение в практику регионального развития системы «инновационного лифта», объединяющей научные парки, бизнес-инкубаторы и индустриальные парки. In the article the necessity of development of science parks in the national context was substantiated. The phased approach to building a network of science parks as an example of Donetsk region with the franchise replication was developed. The implementation in practice of regional development of «innovative elevator» that combines science parks, business incubators and industrial parks was proposed.
first_indexed	2025-12-07T16:30:15Z
format	Article
fulltext	892012/№1 Здатність до генерації, використання та розповсю- дження нових знань стає основою національної конку- рентоспроможності та базовою передумовою прискоре- ного інтенсивного соціально-економічного зростання. В 2000 р. в Лісабоні країни ЄС проголосили, що «у 2010 році Європа стане найбільш конкурентноздатним сус- пільством у світі — суспільством знань», подальший роз- виток цей напрямок отримав в програмі «Європа-2020», прийнятій у 2010 р. На жаль світова економічна криза стала на заваді реалізації цих амбітних завдань, але з по- рядку денного загальноєвропейського розвитку воні не зняті. Аналіз інноваційних систем країн Південно-Схід- ної Азії виявив певні інституційні нововведення, зокре- ма, в Кореї створено Корейський інститут оцінювання й планування науки і технологій — KISTEP, серед завдань якого — моніторинг та оцінка національних програм дослідних та інноваційних розробок (ДІР), а також роз- поділення й координація національного бюджету ДІР. В Україні значний науково-практичний внесок у вирішення теоретико-методологічних проблем ство- рення національної інноваційної системи (НІС) зро- били фахівці ЦДПІН ім. Доброва, Інститутів економіч- ного прогнозування та економіки промисловості НАН України, спеціалісти інших авторитетних наукових установ. Існуючі напрацювання є, безперечно, ваго- мим підґрунтям для створення науково-обгрунтованої дослідницької та інноваційної політики нашої держа- ви, їх доречним доповненням та конкретизацією буде усвідомлення характерних особливостей останніх змін (2005–2011 роки) у НІС ключових європейських країн, яке стане підґрунтям для адекватного відтворення кра- щого світового досвіду в умовах України. Характерними ознаками економіки, яка базується на використанні знаннєвих чинників, є домінування в структурі ВВП високотехнологічних галузей та інте- лектуальних послуг, формування переважної частки національного прибутку за рахунок інноваційної або технологічної ренти, високий рівень капіталізації ком- паній, основна вартість яких формується завдяки не- матеріальним активам, тобто інтелектуальної складової. Економіка знань є підґрунтям і головною складовою «інноваційної економіки». Її фундаментальна осно- ва — це продуктивні знання та якісна змістовна освіта, які обумовлюють спроможність до втілення гуманітар- но-інтелектуального капіталу у результати виробничої діяльності. Головна відмінність економіки знань від так званої «товарної економіки» полягає у безперервному технологічному оновленні виробництва та самовідтво- ренні його «знаннєвих» чинників, їх невідчуженні в процесі економічного обміну, швидкому оновленні та відносній доступності для використання. «Ідея економіки, заснованої на знаннях, рушійною си- лою котрої є інновації, була дискредитована в українському суспільстві через неефективні та непослідовні дії влади та анонсуваннязаходів, які так і не було втілено в життя» [22, с. 44]. Такого висновку дійшли експерти проекту ЄС «Вдо- сконалення стратегій, політики та регулювання інновацій в Україні». Не можна не погодитись і з їх твердженням, що «офіційні заяви стосовно потреб в інноваційному розвитку не підтримуються ретельно розробленими заходами і зокре- ма, відповідними та ефективними механізмами, програма- ми та рамковими умовами» [22, с. 49]. Наукові дослідження дають людині нові знання, які трансформуються у технології та продукти наукоємного виробництва, стимулюють зростання продуктивності праці, зниження матеріало- та енергоємності, підвищен- ня конкурентоспроможності суспільного виробництва, прискорюючи темп накопичення суспільного прибутку, змінюючи мотивації трудової діяльності, і тому виступа- ють фактором постіндустріального економічного зрос- тання. Інтелектуальний капітал здатен давати на кожну одиницю додаткового інвестування найвищу економічну віддачу, забезпечуючи не лише високу рентабельність ви- робництва та надійні конкурентні переваги на світових ринках, а й створюючи підґрунтя стратегічної прибутко- вості для інноваційних інвестицій. Суттєвою допомогою у вирішенні цих проблем є до- свід формування й реалізації інноваційної політики в ін- ших країнах та аналіз отриманих результатів. В роботі [23] було вивчено та узагальнено практику багатьох азійських та європейських держав. Серед них найдинамічнічнішою (за останні кілька років) у запровадженні широкомасш- табних заходів з піднесення національної високотехноло- гічної сфери виявилась Франція. Вона поряд з Бельгією і Мальтою започаткувала найбільшу кількість державних програм з підтримки інноваційних підприємств, котрі знаходяться на стартовому етапі свого розвитку, а також в короткий термін запровадила низку нових інституцій для вирішення трьох ключових проблем: підтримки іннова- цій; фінансування інвестицій та експлуатаційного циклу в тандемі з банками та організаціями. що мають власний капітал; надання гарантій для полегшення отримання кредиту. Значний досвід у вирішенні цих проблем нако- пичено й у Німеччині. За даними ОЕСР, понад 50 % світового економіч- ного зростання забезпечується за рахунок впроваджен- ня інновацій. Поступово підвищуються обсяги фінансу- вання науково-дослідних і дослідно-конструкторських В. І. Ляшенко академік АЕН України А. І. Землянкін академік АЕН України І. Ю. Підоричева м. Донецьк Т. Ф. Бережна м. Луганськ ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ НАУКОВИХ ПАРКІВ ЯК ЕЛЕМЕНТІВ ІНФРАСТРУКТУРИ МАЛОГО ІННОВАЦІЙНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 90 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ робіт (НДДКР) як з боку держави, так і приватного сек- тора економіки. Так, протягом 1992– 2007 рр. загальні наукові витрати у країнах ОЕСР (30) збільшилися в 1,4 рази (з 451,98 до 638,02 млрд. дол. США) і, таким чином, зумовили зростання показника середньої наукоємності ВВП (питомої ваги обсягу виконаних НДДКР у ВВП) з 2,21 до 2,24 %. Значними темпами зростає чисельність фахівців, зайнятих у виробництві високотехнологіч- ної продукції: за період з 2002 р. по 2008 р. цей показ- ник у США збільшився на 400 тис. осіб і становить 1,2 млн. осіб, у країнах ОЕСР — на 300 тис. осіб і складає 2,7 млн. осіб. За прогнозами експертів, річний обсяг ринку високотехнологічної продукції зросте у найближчі 20 років у 5 разів, а обсяг ринку сировини — лише у 2 рази. Означені інноваційні зрушення у розвинених кра- їнах визначалися не лише науковими і технологічними досягненнями, але й інтенсифікацією процесів транс- феру технологій з науки у виробництво за допомогою створення відповідних інноваційних структур, які по- єднали інтелект, виробництво і бізнес. Характерною ознакою економіки знань виступає зміна уявлення про взаємовідносини економічних агентів: принципово но- вим моментом стає поєднання конкуренції і коопера- ції, співробітництва і суперництва. Інноваційний про- цес здійснюється в результаті діяльності не однієї або декількох організацій, а все більш значної їх кількості (мережі). Тому уряди різних країн приділяють особливу увагу зміцненню зв’язків між науково-дослідними орга- нізаціями, університетами і промисловістю, підвищен- ню рівня їх взаємодії. Задля цього необхідно, проаналізувавши досвід, на- приклад, Франції як найбільш динамічного реформатора в Європі, і Німеччини, яка входить до числа інновацій- них лідерів та не поспішає з радикальними змінами, здій- снити порівняльний аналіз цих країн, аби з’ясувати, що є «наріжним каменем» їх національних та регіональних інноваційних систем та заходів підтримки. В роботі [23] за твердженням О. Саліхової висновки зроблено на осно- ві широкого переліку літературних джерел, які подано у її статті лише частково. Незважаючи на те, що зазначені країни мають суттєві розбіжності в політичному устрої, масштабах та структурі економіки, рівні досліджень та ін- новацій (Німеччина належить до категорії «інноваційний лідер», а Франція — до «інноваційних послідовників»), у реалізації національних інноваційних політик, одним з пріоритетів яких є створення та підтримка високотехно- логічних компаній в промисловості, вони, як показав по- рівняльний аналіз, мають багато спільного. У 2005 році в Німеччині укладено Пакт в підтримку досліджень та інновацій, а у Франції у цей же рік-Пакт в підтримку досліджень. Документи визначили схожі прі- оритети, але мають деякі розбіжності, обумовлені наці- ональними особливостями: у Німеччині акцент зробле- но на перерозподілі між федеральним і регіональними урядами часток у фінансуванні ключових дослідниць- ких установ країни, а також на необхідності заохочення жінок у дослідницьку сферу; у Франції — на створення системи оцінки рівня досліджень у країні. Затверджені на державному рівні Національна стратегія наукових досліджень та інновацій (Франція, 2009–2012) та Стратегія в галузі високих технологій 2020 для Німеччини (Німеччина, 2010–2020) також в цілому мають багато спільного: формування кластерів майстер- ності, посилення державно-приватного партнерства, створення альянсів наука-промисловість тощо. Відмін- ності полягають в тому, що Франція більше акцентує на вирішенні національних проблем: автономії універси- тетів, посиленні ролі Агентства з питань наукових дослі- джень як головного оператора з проектного фінансуван- ня науки; Німеччина — на першості у загальносвітовому масштабі, зокрема, у п’яти сферах глобальних змін (клі- мат та енергія, охорона здоров’я та харчування, мобіль- ність, безпека, комунікації) та реалізації визначених 9 «далекоглядних проектів», спрямованих на досягнення конкретних наукових, технологічних і соціальних цілей. Отже, при досить схожих цілях (і навіть назвах) прийня- ті за останні роки нормативно-правові і стратегічні до- кументи у зазначених країнах не дублюють один одного, а, враховуючи національну специфіку, визначають клю- чові аспекти реалізації інноваційної політики. Протягом останніх п’яти років Франція здійснила значні нововведення на адміністративному, координа- ційному й консультаційному рівнях, а також на рівні фінансових органів та оцінювання. Зокрема, створено: Верховну раду з науки і технологій — HCST (2006 рік), Генеральну Раду з питань індустрії, енергетики і тех- нологій — CGIET (2009), Національну конференцію промисловості — CNI (2010), Стратегічні комітети ви- робничих ланцюжків CSF (2010), котрі відповідають за формування і реалізацію технологічної та інноваційної політики. Для вдосконалення фінансування фундамен- тальних і прикладних досліджень та інновацій створе- но Національну агенцію з питань досліджень — ANR (2005) і Державну компанію з розвитку інновацій і під- тримки малих та середніх підприємств OSEO (2005). З метою оцінки ефективності державних витрат на до- слідження та освіту було сформовано оцінювальний ор- ган — Агентство з оцінки наукових досліджень та вищої освіти — AERES (2007). У Німеччині конструкція інноваційної системи, сформована ще у 1980-х роках, майже не зазнала змін з прийняттям чергової Стратегії розвитку високих тех- нологій. Але з урахуванням нових акцентів, зробле- них, зокрема, на конкурентоспроможність, економічне зростання та зайнятість, вона була доповнена кількома новими елементами: при Бундестазі створено Комітет з питань економіки і технологій та Комітет з оцінки освіти, досліджень і технологій; коло дорадчих органів поповнили: Комісія експертів з досліджень та іннова- цій — EFI (2006 р.), Науково-дослідний союз економі- ка-наука — FUWW (2006), а також (як результат реформ федералізму) — Спільна наукова конференція — GWK (2008) — орган, відповідальний за прийняття прин- ципових рішень щодо фінансування ДІР в масштабах країни (на базі федерального та земельних бюджетів), а також формування стратегій і програм розвитку загаль- нонаціональної наукоємної сфери. Таким чином, в національних інноваційних систе- мах обох країн спостерігається поява нових елементів: 1) консультативного органу з питань технологій; 2) ад- міністративного органу, відповідального за ефективний розподіл державних коштів, спрямованих на освіту, до- слідження та інновації; 3) органу з оцінки освіти, дослі- джень і технологій. ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 912012/№1 І Франція, і Німеччина застосовують багато моде- лей державного фінансування ДІР: інституційне (те- матичне та нетематичне); проектне (тематичне та не- тематичне) та індивідуальне (надання фантів). На наш погляд, прева лювання певної форми субсидування в цих країнах обумовлено специфічною для кожної з них структурою реципієнтів. Так, домінуюча частина дер- жавних витрату Франції пов’язана з інституційним фі- нансуванням — 77 %, тоді як у більшості європейських країн і, зокрема, у Німеччині значне місце посідає про- ектне фінансування — 49 % (43 % — інституційне) [23, с. 68]. Ґрунтовний аналіз фінансових потоків, спрямо- ваних на дослідження та інновації в цих країнах, по- казав, що фактичне співвідношення інституційного й проектного фінансування відрізняється від офіційно поданого через наявність проміжних установ, які за ра- хунок отриманих бюджетних коштів самі фінансують інституції та проекти. Відмінною рисою проектного фінансування у Ні- меччині є тандем Projekttrager та KfW. Projekttrager (бук- вально «носії проектів») — це організації з управління проектами федеральних та земельних міністерств — 26 профільних установ на базі великих наукових центрів, компетенції яких полягають в оцінці та відборі проек- тів, але не пов’язані з їх фінансуванням. Роль основного провайдера коштів державного бюджету на дослідниць- кі програми виконує банківська група KfW. У Франції головною дійовою особою з надання аналогічних по- слуг є компанія OSEO, в якій поєднано три національні агентства підтримки малого і середнього бізнесу: Наці- ональне агентство з питань комерціалізації результатів досліджень ANVAR, Програма гарантій Sofaris та Банк розвитку малих і середніх підприємств BDPME. Осо- бливість цієї нещодавно створеної установи пов’язана з її багатофункціональністю. До компетенції OSEO вхо- дять: підтримка інновацій у французьких компаніях; спрощення доступу МСП до банківських позик та до- даткового капіталу; зміцнення фінансових умов МСП та підтримка їх зростання. Всі ці дії базуються на одних і тих же засадах: OSEO бере на себе частину ризиків за ініціативою підприємця та здійснює управління рівнем ризиків шляхом адаптації технологій їх оцінки й розпо- ділу в зазначених сферах діяльності. Наявність органу комплексного обслуговування для забезпечення ціліс- ного підходу до потреб клієнтів в особі OSEO є безпе- речною перевагою французької системи фінансування досліджень та інновацій як запоруки створення нових та зміцнення існуючих високотехнологічних підприємств. Додатковим джерелом фінансування досліджень та інновації французьких високотехнологічних підпри- ємств є державні фонди. Фонд конкурентоспромож- ності компаній (FCE), що бере участь у фінансуванні проектів стратегічних ДІР промислового сектору, Де- позитно-позикова каса (CDC) -установа, яка фактично є великим державним інвестиційним банком, одним з найбільших інвесторів у різні довгострокові проекти. У Німеччині, навпаки, превалюють приватні та громад- ські фонди і асоціації, наприклад, Фонд ім. Александра фон Гумбольдта (створений ще у 1807 році, відновлений у 1953), Фонд «Фольксваген» (створений в 1961), Фонд Готтліба Даймлера та Карла Бенца (1976), Фонд Бер- тельсмана (1977), Асоціація дослідницьких об’єднань німецької промисловості ім. Отто фон Геріке — AiF та Асоціація донорів з розвитку науки і гуманітарних наук Німеччини (Stifterverband) тощо. Історичні традиції ні- мецької фінансової системи обумовлюють її теперіш- ню інституційну структуру фінансування, характерною особливістю якої є недержавні фонди і асоціації, котрі роблять значний внесок у розвиток національної фун- даментальної науки, прикладних розробок та підвищен- ня кваліфікації молодих спеціалістів. Сформовані в цих країнах національні та регіо- нальні системи підтримки інновацій і створення висо- котехнологічних компаній мають дуже схожі елементи. Аналіз заходів та інструментів досягнення цілей дослід- ницької та інноваційної політики Франції і Німеччини [23] показав їх взаемодоповненість і поліаспектність, адже вони пов’язані з багатьма політиками: фінансо- вою, фіскальною, конкурентною, освітньою, науковою, технологічною, промисловою, зовнішньоторговель- ною, соціальною, патентною, екологічною, сектораль- ною, регіональною, політикою у сфері зайнятості тощо. Уряди обох країн на загальнодержавному рівні ре- алізують програми фінансової підтримки становлення високотехнологічної виробничої сфери. З метою вияв- лення нових проектів та утворення старт-апів у Фран- ції проводиться Національний конкурс на створення нових технологічних фірм, де розглядаються два види проектів: «виникнення», що потребують ще одну фазу «дозрівання» (субсидія складає до 45 тис. євро, тобто 70 % суми, необхідної для «дозрівання» розробки), та «створення-розробка», які є практично завершеними, а їхні результати можуть бути реалізовані у короткий тер- мін (субсидія на суму, що не перевищує 450 тис. євро, до 60 % вартості проекту). У Німеччині в рамках тема- тичної програми «Інноваційні МСП» (KMU-innovative) уповноважені установи (Projekttrager) також відбирають претендентів для отримання державного фінансуван- ня на реалізацію проектів у таких стратегічних сферах знань, як: біотехнології, нанотехнології, оптика, техно- логії виробництва, джерела енергії та створення нових компаній в цих галузях. Рівень проектного фінансуван- ня майже однаковий з діючим у Франції — 60 % (макси- мум 50 % + 10 % дослідницький бонус для МСП). З метою заохочення промислового та вузівського секторів до формування старт-апів у Німеччині в рамках федеральних програм венчурного капіталу реалізується програма Фонд формування високотехнологічних ком- паній (High-Tech Grunderfonds) тa Програма EXIST, що спрямована на створення нових компаній на базі ВНЗ і посилення комерціалізації університетських досліджень через надання індивідуальних грантів. У Франції також запроваджено програми, що мають аналогічні цілі, зо- крема: Програма «Молоде інноваційне підприємство» (JEI) та Програма «Молоде університетське підпри- ємство» (JEU), котрі підтримують виникаючі, високо- активні у ДІР підприємства та допомагають їм у перші роки їх розвитку: вони звільняються від деяких виплат, пов’язаних із соціальним забезпеченням персоналу, який має відношення до дослідницької діяльності (за- гальна пільга — 15–20 % заробітної плати без відраху- вання податків проти 42 % в середньому), а також від сплати податку на прибуток (протягом трьох перших років після заснування — на 100 %, на четвертий рік — ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 92 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ на 75 %, на п’ятий — на 50 %, на шостий — на 30 %, на сьомий рік — на 10 %). Принципові відмінності зазна- чених ініціатив — форма підтрим ки. У французів — со- ціальні та фіскальні бенефіції протягом 7 років, у нім- ців — одноразові асигнування на реалізацію проекту. Програми пайової участі. Для фінансування роз- витку перспективних МСП у вигляді пайової участі, а також поповнення власного капіталу ряду великих компаній урядом Франції створено Стратегічний фонд інвестуван ня, у Німеччині аналогічні програми запо- чатковано банком KfW, зокрема: Програму пайової участі за рахунок фонду ERP та Стартовий фонд ERP (ERP-Startfunds). Принципова відмінність цих заходів полягає в тому, що у Францїї бенефіціарами є вже існу- ючі компанії, діяльність яких повязана з пріоритетними технологічними напрямками (залежно від їх масштабів і категорії фонд надає їм різні послуги); у Німеччині про- грамами пайової участі передбачено також створення нових високотехнологічних компаній, при цьому про- відний інвестор контролює їх діяльність, а його послуги сплачує KfW. Кредитні програми. Для молодих (до 3-х років) ком- паній на початковій стадії існування, які швидко роз- виваються та реалізують інноваційні проек ти, що по- требують фінансування протягом короткого терміну, французька OSEO запровадила програму «Субордино- вана позика у первинний капітал», надаючи безвідсо- тковий кредит для початкового етапу. Аналогічна про- грама реалізується німецьким KfW. В рамках програми «Капітал ЕИРдля створення підприємства» ним також пропонуються субординовані позики на створення (або придбання) підприємства. Також створено Фонд фон- дів (ERP-EIF Dachfonds) — для надання підтримки і фінансування фондів венчур ного капіталу, які спеціа- лізуються на технологічних компаніях у Німеччині, що знаходяться на початковому етапі та на етапі розвитку; надання фінансування фондам, що забезпечують по- дальшу підтримку високотехнологічних компаній. Фінансова підтримка інноваційних проектів дію- чих технологоорієнтованих МСП надається в Німеччи- ні KfW через позики (фіксовані процентні ставки стро- ком до 10 років) в рамках програми «ERP — інноваційна програма». Вона складається з фінансування ДІР (час- тина І програми) та впровадження нових продуктів, тех- нологій і (або) послуг на ринку (частина II програми). Подібний проект під назвою «Контракт інноваційного розвитку» реалізує OSEO для проектів, що виконують- ся за програмою модернізації та інновацій, зокрема: на промисловий та комерційний запуск продукту, розви- ток інноваційних технологій, модернізацію виробничих потужностей, виходу на нові ринки, реалізацію нових способів комерціалізації продуктів чи послуг. Надання банківських гарантій фінансування. Для отримання позик, які призначені для всіх ступенів роз- витку МСП (створення, інновації, фінансова реструк- туризація, переуступання, розвиток) у Франції OSEO створила відповідні гарантійні фонди, виступаючи га- рантом-поручителем кредитів, виданих МСП банка- ми-партнерами. (Банки в даному випадку також несуть певні ризики за наданий кредит, тому що гарантія по- криває лише його частину — від 40 % до 70 %). З 2007 році німецький KfW стосовно кредитів, що видаються банками МСП на поповнення обігових коштів, надає гарантію покриття у 50 %. Підтримка ДІР приватного сектора. Для стимулю- вання промислових інновацій у Франції діє Програма Стратегічні промислові інновації (ISI), у Німеччині — Програма підтримки промислових колективних дослі- джень (IGF). Мета обох програм полягає у забезпеченні потреб МСП у наукових розробках промислової спря- мованості з високим комерційним потенціалом через залучення до співпраці дослідницьких установ. Німеч- чина застосовує проектне фінансування дослідниць- ких інститутів, що належать Асоціації дослідницьких об’єднань німецької промисловості (AiF); а Франція — субсидії (25–45 % від вартості стадії прикладних роз- робок) та авансів, що підлягають відшкодуванню (40– 50 % вартості виконання експериментальних розробок), що надаються OSEO. Трансфер знань міждержавними дослідницькими установами та промисловістю. У Франції створено Спільні установи державно-приватних досліджень та Мережі технологічного розвитку, у Німеччині — Мере- жі компетенции Німеччини. Мета цих заходів однако- ва — поєднання суб’єктів інновацій задля прискорення впровадження результатів ДІР у промисловість, проте джерела фінансування різні: у Франції мережі техноло- гічного розвитку підтримуються державою (50 % через OSEO) та регіональними радами; у Німеччині вони не отримують жодної фінансової допомоги, їх спонсо- ри — фонди, внески членів, Товариство Фраунгофера, промислові компанії. Нова ініціатива Німеччини — ін- новаційні альянси між наукою і бізнесом, орієнтова- ні на конкретні сфери прикладного застосування або майбутні ринки — базується вже на засадах задоволення потреб промислових компаній у співпраці з державни- ми дослідницькими організаціями. Федеральний уряд спільно з промисловістю співфінансують ДІР та іншу діяльність альянсів, пов’язану з реалізацією специфіч- них, довгострокових коопераційних проектів. Для стимулювання передачі знань від вузівсько- го сектору в промисловість у Німеччині реалізується програма «Дослідження технологічних вузів спільно з підприємствами» (FHprofUnd), а також започатковано ініціативу «Кваліфікація та приєднання» (Abschluss und Anschluss); у Франції діє «Промисловий договір на здій- снення досліджень на підприємстві» (CIFRE). Реаліза- ція цих заходів сприяє залученню фахівців інженерних спеціальностей у реальний сектор економіки. Також у Німеччині для фінансування спільних досліджень державних наукових установ з промисловими МСП та прискорення передачі знань і технологій у виробни- цтво діє Програма FH3 (учасники — університети, що здійснюють прикладні розробки в галузі інжинірингу та природничих наук, і регіональні МСП; фінансова під- тримка передбачена установам прикладних досліджень, до 20 % бюджету програми отримує МСП) та Програма «Дослідницький бонус» (Forschungspramie). Премія по- криває 25 % витрат дослідницьких установ щодо проек- тів з МСП, але її максимум складає 100 тис. євро. Кластерні структури. У Франції створено полюси конкурентоспроможності, де зусиллями багатьох парт- нерів (МСП, великих компаній, державних лаборато- рій) реалізуються регіональні проекти відповідно до ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 932012/№1 стратегії кластера; фінансування здійснює OSEO через Єдиний міжміністерський фонд (FUI) у вигляді субси- дій від 25 % до 45 % вартості проекту (до 5 років). У Ні- меччині з 2001 року діє аналогічна програма «Полюси інноваційного регіонального зростання», що фінансу- ється спільно державним і приватним сектором. Проте, починаючи з 2007 року, в країні запроваджено Конкурс «Провідний кластер», відмінність якого полягає в тому, що нові кластери базуються лише на масштабних про- ектах, спрямованих на досягнення світової першості Німеччини у 5 сферах, визначених Стратегією в галузі високих технологій 2020; учасники-переможці конкур- су отримують державні гранти для реалізації проекту (до 5 років); Стимулювання ДІР через попит. Уряд Франції ак- тивно підтримує попит на інновації МСП: в рамках Програми «Перехідний міст» налагоджуються парт- нерські зв’язки з великими клієнтами, які допомагають МСП здійснювати розвиток інновацій та отримувати результати, що становитимуть для них інтерес. Допо- мога складається з паритетного тристороннього фінан- сування з боку OSEO, МСП та корпоративних клієнтів. Також з 2008 року реалізується ініціатива Угоди на дер- жавні підряди у сфері високих технологій, згідно з якою державні покупці можуть резервувати для інноваційних МСП до 15 % своїх високотехнологічних ринків, до- сліджень та розробок, вивчень технологій. Інновацій- но-орієнтовані держзакупівлі також у числі пріоритетів уряду Німеччини. Стимулювання експорту високотехнологічних товарів. Уряд Німеччини активно залучає МСП до страхування експорту нових технологій та високотех- нологічних товарів від економічних і політичних ри- зиків (переважно за допомогою страхового товариства Hermes Burgschaften). Також в рамках розвитку страху- вання експорту уряд Німеччини ввів з 1 січня 2010 року спеціальну програму страхування експортних кредитів. Франція для сприяння розвитку міжнародної діяльнос- ті національних МСП започаткувала у 2009 позику для експорту (OSEO надає від 20 000 до 150 000 євро). Осно- вне її призначення — розвиток діяльності за кордоном, дослідження ринку тощо, а також інвестиційний гаран- тійний кредит на розвиток експортної діяльності. Таким чином, головною особливістю та відмінніс- тю державної підтримки дослідницької та інноваційної діяльності, що є підґрунтям для створення та розвитку високотехнологічних підприємств, у Франції є адрес- ний підхід. Зокрема, кваліфікування МСП та надання їм статусу «Інноваційні підприємства» (виконує OSEO, дійсне 3 роки) здійснюється для відкрита їм доступу одночасно до кількох державних преференцій без до- даткових бюрократичних процедур: 1) фінансування взаємними фондами в підтримку інновацій (FCPI), 2) державного ринку високих технологій (до 15 % держав- ник закупок), 3) інвестиційного гарантійного кредиту на розвиток експортної діяльності від COFACE. Мар- кування установ, що сприяють трансферу технологій на регіональному рівні (виконує MESR, дійсне 3 роки), як-то: Центр технологічних ресурсів — CRT, Одиниця поширення технологій — CDT, Технологічна платфор- ма — PFT, започатковано для надання асигнувань на виконання їх функцій в рамках національної програ- ми Держава-регіон. Кваліфікування державних науко- вих установ та присвоєння статусу «Інститути Карно» (спільно MESR та ANR) проводиться для залучення їх до виконання спеціалізованих прикладних досліджень та додаткового проектного фінансування від ANR. Фіс- кальні та соціальні пільги у Франції також надаються селективно. Зокрема, МСП за умови отримання статусу «Молоде інноваційне підприємство» — JEI та «Молоде університетське підприємство» — JEU (присвоюється OSEO). Це стосується і надання податкового кредиту на дослідницькі витрати. Хоча можливість отримання мають різні категорії підприємств, на практиці рішен- ня про податкові відрахування щодо витрат на ДіР при- ймається після експертизи претендента, яку здійснює представник OSEO, уповноважений MEFI. Наявність статусу JEI є підґрунтям для отримання цього привілею. Принциповою відмінністю Німеччини від Франції (та багатьох інших країн) є те, що для заохочення ство- рення й розвитку інноваційних МСП Німеччина прак- тично не застосовує фіскальні стимули, зокрема подат- кові відрахування щодо витрат на ДІР, вважаючи цей непрямий захід підтримки невигідним інструментом поточної інноваційної політики країни. (Експеримен- ти щодо дії фіскальних стимулів Німеччина проводила З0 років тому). У 1980 федеральний уряд пропонував два типи непрямих ДІР інструментів: податковий кре- дит на інвестиції в ДІР, комбінований з податковою знижкою на ДІР-витрати та субсидії на витрати на ДІР-персоналу. Проте на початку 90-х їх було скасова- но. ДІР на підприємствах малого й середнього бізнесу підтримуються тільки через прямі заходи, що базуються на заявлених програмах підприємств та їх оцінці відпо- відними Projekttrager. На наш погляд, така позиція дає можливість уряду більшою мірою контролювати та ко- ординувати напрямки досліджень, спрямовуючи їх на реалізацію визначених стратегічних пріоритетів. Цим пояснюється наведений у звіті ЄС факт [24, с. 19], що 92 % проектного фінансування в країні пов’язано з ви- значеними ключовими сферами ДІР. Очевидно, що сер- тифікування установ та надання їм фіскальних префе- ренцій поки не сумісне з курсом досить консервативної інноваційної політики Німеччини — навіть незважаючи на те, що Федеральне міністерство освіти і досліджень (BMBF) визнало факт цілковитої придатності ініціати- ви податкових стимулів ДІР та її позитивного ефекту. Крім того, BMBF зазначило, що фінансування ДІР на основі податків має переваги порівняно з фінансуван- ням на основі субсидій — серед іншого, в аспекті сту- пеня впливу, але вимагає значних додаткових ресурсів [25, с. 84]. Непоспішність уряду Німеччини щодо при- йняття такого радикального заходу полягає в тому, що через два роки після цього висновку Комісія експертів з досліджень та інновацій знов зазначила, що «податкові стимули ДІР можуть стимулювати компанії розпочати діяльність, пов’язану з ДІР, та продовжувати цю діяль- ність протягом тривалого періоду» [26, с, 16]. Позиція Німеччини — цілком зрозуміла. її інно- ваційна система сформована вже багато десятиліть, стабільна, без радикальних змін щодо інструментів та програм, ґрунтується на високоякісних, ефективних суб’єктах інновацій, котрі забезпечують країні статус найбільшого інноватора та виконавця ДіР у ЄС і амбіції ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 94 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ посісти позиції світового лідера. Запровадження нового заходу може викликати небажані зміни інших інстру- ментів. Натомість уряди інших країн, що намагаються до- сягти позицій світових лідерів, зокрема, Кореї та Ки- таю, широко застосовують адресний підхід до надання преференцій. Зокрема, в Кореї з 2006 року діє 13 серти- фікаційних програм двох типів: перший маркує передо- ві технології та продукти, як-то: «Нові першокласні тех- нології» та «Нові першокласні товари», другий — надає знак якості, наприклад, «Товари високоякісного МСП». У Китаї з 2008 сертифікати надаються високо- та ново- технологічним підприємствам (за умови відповідності певній системі критеріїв, один з яких — значна частка у випуску високотехнологічних товарів, перелік котрих складено виходячи з національних стратегічних сфер досліджень). Наявність такого сертифікату надає право отримання податкових преференцій у вигляді зниження податку на прибуток з 25 % до 15 %. Разом із тим економіка України продовжує базу- ватись на сировинних галузях і виробництві продукції з низькою доданою вартістю, досі не створено дієвого механізму забезпечення технологічних змін у промис- ловості. Значно ослабнули за останні роки зв’язки між сектором досліджень і промисловістю, здебільшого вони мають формалізований несистематичний харак- тер, що обумовлює існування технологічних «пасток» між ланками інноваційного процесу. Ці негативні ефек- ти підсилює існуюча в країні інституційно-ієрархічна система організації науково-технологічної діяльності та фінансування досліджень. Якщо у радянські часи науку, виробничий сектор і вищу освіту пов’язували в єдиному ланцюзі органи централізованого управління, то таке державне управління наразі в країні відсутнє. В ринко- вих умовах господарювання держава не може впливати на економічних агентів адміністративним чином, орга- ни влади мають тільки політично, законодавчо і ресурс- но сприяти інноваційному розвитку, а налагодження взаємодій між учасниками інноваційного процесу по- винно здійснюватися ними самостійно на основі узго- дження індивідуальних інтересів і цілей. Для вирішення цих проблем необхідно створити та- кий організаційно-економічний механізм взаємодії всіх учасників інноваційного процесу, який би забезпечував розробку і доведення нових знань і технологій до стадії їх апробації у виробничому процесі, підвищення конку- рентоспроможності промисловості за рахунок комер- ціалізації результатів НДДКР. Досвід розвинених країн свідчить, що однією з успішних форм співпраці науки, освіти, виробництва і бізнесу є наукові парки — один з основних різновидів інноваційної інфраструктури. Тому виникає об’єктивна необхідність дослідження сутності паркового принципу організації науково-інноваційної діяльності, визначення перспектив формування науко- вих парків в Україні. Проведений аналіз наукової літератури показав, що дослідженню проблем організації інноваційних ін- теграційних утворень, до яких відносяться наукові пар- ки, присвячені роботи таких українських і російських учених: Б. Буркинського [1], В. Гейця [18], Л. Гохберга, Т. Кузнєцової [3], Т. Леонової [10], К. Плєтньова [14], Н. Смородинської [16], С. Філиппової [1], Л. Федулової [18]. Однак рівень вивчення питань щодо можливостей впровадження прогресивних форм співпраці наукового і освітнього секторів з виробництвом і бізнесом в наці- ональних умовах залишається недостатнім. З огляду на це метою статті є аналіз світової та української практи- ки діяльності наукових парків, визначення подальших перспектив їх розвитку в національних умовах, розроб- ка наукового підходу до формування мережі наукових парків в Україні. Одним із головних завдань економічної політики в Україні є підвищення інноваційної складової вало- вого внутрішнього продукту, наукоємність якого скла- дає лише 0,9 % (станом на 2010 р.), тоді як у країнах ОЕСР — 2,29 % ВВП, ЄС (27)– 2,01, Швеції — 3,62 %, Фінляндії — 3,96 % ВВП. Частка України на світовому ринку наукоємної продукції, який оцінюється у 2,5– 3 трлн. дол., дорівнює 0,05– 0,1 %, що у сотні разів нижче порівняно з США (36 %), Японією (30 %), Німеччиною (17 %). Досі в країні не створено загальних сприятли- вих умов для здійснення інноваційної діяльності. Роз- робкою і впровадженням інновацій займаються лише близько 10 % промислових підприємств, що нижче по- рогового значення (25 %) і аналогічного показника роз- винених країн (60– 80 %). Продукція високотехноло- гічних галузей економіки складає лише 2,8 % від усього обсягу промислового експорту. Один із наслідків від- сутності дієвих механізмів економічного стимулювання інноваційної діяльності є те, що 83 % інвестицій в кра- їні спрямовано до підприємств третього технологічного укладу, 10 % –четвертого і тільки 7 % — п’ятого (2009 р.). Складність підвищення результативності національної економіки пояснюється необхідністю залучення гро- мадських і економічних інститутів до інтеграції можли- востей науки, освіти і бізнесу, досягнення їх цілісності для забезпечення ефективного трансферу наукових ре- зул ьтатів, доведення науково-технічної продукції до її комерційного використання. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. N 680-р схвалено Концепцію розви- тку національної інноваційної системи до 2025 р. [27]. Згідно з цією Концепцією — національна інноваційна система — це сукупність законодавчих, структурних і функціональних компонентів (інституцій), які задіяні у процесі створення та застосування наукових знань та технологій і визначають правові, економічні, організа- ційні та соціальні умови для забезпечення інноваційно- го процесу. Національна інноваційна система включає підсистеми: 1) державного регулювання, що складається із за- конодавчих, структурних і функціональних інституцій, які встановлюють та забезпечують дотримання норм, правил, вимог в інноваційній сфері та взаємодію всіх підсистем національної інноваційної системи; 2) освіти, що складається з вищих навчальних за- кладів, науково-методичних і методичних установ, на- уково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою, а також навчальних закла- дів, які проводять підготовку, перепідготовку та підви- щення кваліфікації кадрів; 3) генерації знань, що складається з наукових уста- нов та організацій незалежно від форми власності, які проводять наукові дослідження і розробки та створюють ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 952012/№1 нові наукові знання і технології, державні наукові цен- три, академічні та галузеві інститути, наукові підрозділи вищих навчальних закладів, наукові та конструкторські підрозділи підприємств; 4) інноваційної інфраструктури, що складається з виробничо-технологічної, фінансової, інформаційно- аналітичної та експертно-консалтингової складової, а також з технополісів, технологічних, індустріальних та наукових парків, інноваційних центрів та центрів трансферу технологій, бізнес-інкубаторів та інновацій- них структур інших типів; інформаційних мереж науко- во-технічної інформації, експертно-консалтингових та інжинірингових фірм, інституційних державних та при- ватних інвесторів; 5) виробництва, що складається з організацій та підприємств, які виробляють інноваційну продукцію і надають послуги та (або) є споживачами технологічних інновацій. Метою розвитку національної інноваційної систе- ми є створення умов для підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності вітчизняних товаро- виробників шляхом технологічної модернізації націо- нальної економіки, підвищення рівня їх інноваційної активності, виробництва інноваційної продукції, за- стосування передових технологій, методів організації та управління господарською діяльністю для покращення добробуту людини та забезпечення стабільного еконо- мічного зростання. В Україні ще остаточно не визначені основні заса- ди державної політики з питань забезпечення розвитку національної інноваційної системи. Державне регулю- вання розвитку національної інноваційної системи за такими напрямами, як формування інституційного за- безпечення інноваційного розвитку національної еко- номіки, реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та інноваційної діяль ності, програмно- цільове фінансування науково-технічної та інновацій- ної діяльності, підтримка підприємницької діяльності у сфері інноваційної діяльності та трансферу техноло- гій, здійснюється неефективно, дії центральних органів виконавчої влади не координуються, має місце дублю- вання їх функцій. Знижується рівень технологічного та інноваційного потенціалу національної економіки, втрачаються перспе ктиви забезпечення його розшире- ного відтворення, знижується конкурентоспроможність вітчизняних товаров иробників. Зазначені та інші недоліки спричинено: 1) непослі- довністю реалізації зовнішньої та внутрішньої еконо- мічної політики; 2) від сутністю стратегії науково-техно- логічного та інноваційного розвитку, непослідовністю у формуванні та реалізації державної політики у сфері наукової, науково-техні чної та інноваційної діяльності; 3) недостатньою результативністю вітчизняного секто- ру наукових досліджень і розробок, зокрема низькою активністю державних наукових установ у сфері патен- тування і ліцензування прав інтелектуальної власності; 4) низьким рівнем інноваційної культури суспільства та неефективністю впливу о світи на його підвищення; 5) домінуванням галузевого підходу до провадження інноваційної діяльності над функціональним; 6) не- розвинутою інноваційною інфраструктурою; 7) відсут- ністю ефективних економічних стимулів до оновлення суб’єктами господарювання основних фондів та здій- снення інвестицій у розвиток інноваційного потенціалу; 8) зниженням стимулюючої ролі плати за працю, про- дуктивності праці та рівня фондоозброєності праців- ників у наукоємних галузях національної економіки; 9) недостатньою підтримкою з боку держави вітчизняних експортерів інноваційної продукції в умовах високої конкуренції на світовому ринку високотехнологічних товарів і послуг; 10) незавершеністю процесів перероз- поділу власності шляхом приватизації, які об’єктивно пов’язані, зокрема, з банкрутством окремих підпри- ємств та галузей промисловості. Розв’язання проблеми розвитку національної інно- ваційної системи, спрямованої на підвищення конку- рентоспроможності національної економіки, потребує забезпечення координації діяльності органів виконав- чої влади, громадських та наукових інституцій, що є не- можливим в рамках окремої програми розвитку галузей національної економіки або регіонів, а також засобами територіального чи галузевого управління. В Концепції [27] пропонується два можливих варі- анти розв’язання проблеми. Перший варіант передбачає розвиток національної інноваційної системи шляхом надання першочергової підтримки підсистемі генерації знань з метою збільшен- ня кількості проведених наукових досліджень і розро- бок. Основним недоліком цього варіанта розробники вбачають значний ризик виникнення невідповідності результатів наукових досліджень і розробок вимогам і потребам національної економіки та переорієнтації ві- тчизняного науково-технічного потенціалу на задово- лення потреб інноваційного розвитку економік інших де ржав. Розв’язання проблеми за першим варіантом передбачає, що формування та реалізація державної інноваційної політики у галузях економіки здійснюва- тиметься відповідними органами виконавчої влади са- мостійно, що може спричинити дублювання їх функцій та ускладнити процес вирішення окремих стратегічних питань розвитку національної інноваційної системи. Другий, на погляд розробників найбільш опти- мальний варіант передбачає розвиток національної інноваційної системи шляхом здійснення комплексу заходів щодо збалансованого розвитку усіх підсистем національної інноваційної системи, підтримки іннова- ційної активності вітчизняних суб’єктів господарюван- ня на всіх стадіях інноваційного процесу, стимулювання попиту на результати наукових досліджень і розробок, кваліфікований персонал, створення сприятливих умов для виробництва інноваційної продукції з високим рів- нем до даної вартості. Розв’язання проблеми за другим варіантом потребує узгодження державної промислової, фінансової, податкової політики з державною політи- кою у сфері освіти, наукової, науково-технічної та інно- ваційної діяльності. При цьому основними завданнями розвитку націо- нальної інноваційної системи стають: 1) у напрямі створення конкурентоспроможного ві- тчизняного сектору наукових досліджень і розробок та формування умов для його розшире ного відтворення а та- кож забезпечення інноваційної спря мованості систе- ми освіти: підвищення рівня комп’ютеризації вищих навчальних закладів; активізації науково-технічної ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 96 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ та інноваційної діяльності вищих навчальних закла- дів та збільшення обсягу її бюджетного фінансування; утворення інноваційни х структур в системі освіти; ре- формування системи освіти з урахуванням вимог євро- пейських стандартів і збереженням культурних та інте- лектуальних національних традицій; 2) підвищення результативності вітчизняного сек- тору наукових досліджень і розробок з метою посилення його ролі у забезпеченні інноваційного розвитк у на- ціональної економіки шляхом: інтеграції вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок до світової ін- новаційної системи, сприяння розвитку міжнародного партнерства у сфері науково-тех нічної та інноваційної діяльності; збільшення частки наукових та науково-тех- нічних досліджень, спрямованих на створенн я нових видів інноваційної продукції; орієнтації національних товаровиробників на створення високотехнологічної конкурентоспро можної та екологічно чистої продукції; врахування кон’юнктури світового ринку під час визна- чення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності; 3) забезпечення розширеного відтворення знань на основі інтеграції діяльності вищих навчальних закладів, академ ічних та галузевих наукових установ шляхом: під- вищення рівня фондоозброєності держав ного сектору наукових досліджень і розробок; концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності, створенні умов для організац ії високотехнологічного виробництва в Україні; посилен- ня взаємодії освіти та науки, створення університетів дослідницького т ипу на базі провідних вищих навчаль- них закладів; стимулювання процесу підвищення квалі- фікації, розвитку системи дистанційного навчання; 4) у напрямі розвитку інноваційної інфраструктури з метою розвитку системи фінансово-кредитної під- тримки реалізації конкурентоспроможних науков о- технічних та інноваційних програм і проектів шляхом: забезпечення розвитку мережі спеціалізованих небан- ківських інноваційних фінансово-кредитних установ, їх ефективної діяльності та розширення прав зазначених установ на участь у створенні корпоративних інвести- ційних фондів; упровадження механізму страхування ризиків під час реалізації високотехнологічних інно- ваційних проектів; створення умов для інвестування ве нчурного капіталу у високотехнологічні інноваційні проекти; упровадження механізму надання на конкурс- ній основі грантової підтримки вченим та утворюваним ними малим інноваційним підприємствам за рахунок державних та інших коштів, а також сприяння міжна- родному науково-технічному співробітництву, в рамках якого надається така підтримка; 5) створення умов для ро звитку виробничо-техно- логічної інноваційної інфраструктури шляхом: спри- яння створенню інноваційн их структур, орієнтованих на підтримку малого інноваційного бізнесу; створен- ня економічних стимулів розвитку наукових парків на базі вищих навчальних закладів, технологічних парків, технополісів та інноваційних структур інших типів; під- вищення ефективності діяльності регіональних центрів інноваційного розвитку. 6) забезпечення розвитку ефективної інформаційно- аналітичн ої та експертно-консалтингової інфраструк- тури інноваційної діяльності шляхом: реформування системи науково-технічної інформації, розширен ня можливостей доступу до інформації юридичних та фі- зичних осіб через Інтернет; створення системи інфор- маційно-аналітичного забезпечення реалізації держав- ної інноваційної політи ки та проведення моніторингу стану інноваційного розвитку національної економіки; проведення систематичних прогнозно-аналітичних та стратегічних маркетингових досліджень науково-тех- нологічного та інноваційного розвитку з метою визна- чення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності, переліку критичних техно- логій, передбачивши участь суб’єктів господарювання у таких процесах; 7) створення умов для прискорення трансф еру тех- нологій та підвищення ефективності охорони прав інте- лектуальної власності шляхом: формування та забез- печення розвитку ефективної системи капіталізації результатів інтелектуальної діяльності; впровадження ефективного механізму трансферу технологій; 8) у напрямі створення ефективної сист еми держав- ної підтримки модернізації економіки на основі техноло- гічних інновацій пропонується: упровадження відповід- но до норм Європейського Союзу та СОТ прозорого та ефективного механізму стимулювання та державної під- т римки провадження науково-технічної та інноваційної діяльності суб’єктами господарювання шляхом: надан- ня державної підтримки для реалізації інвестиційних та інноваційних програм і проектів за пріоритетними на- прямами іннова ційної діяльності, зокрема здешевлення банківських кредитів, наданих для реалізації таких про- ектів; забезпечення стимулюючої ролі амортизаційної політики в оновленні основних фондів. 9) упровадження ефективного механізму державно- приватного партнерства, спрямованого на досягнення високого рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світовому ринку в окремих секторах на- укоємного виробництва переважно на основі впрова- дження вітчизняних технологій шляхом: використання результатів науково-технологічного прогнозування та пріоритетних напрямів розвитку нау ки і техніки та ін- новаційної діяльності під час розроблення та внесення змін до державних цільових програм; упровадження механізму стимулювання інвестування власних або за- лучених коштів виконавцями проектів за державними цільовими науковими, науково-технічними та іннова- ційними програмами; створення умов для прове дення вітчизняними підприємствами, науковими установами і вищими навчальними закладами спільних наукових досліджень; надання державної фінансової підтримки для реалізації середньо- та довгострокових інвестицій- них проектів державного значення, спрямованих на створенн я високотехнологічної конкурентоспроможної продукції; 10) забезпечення підтримки та захисту національ- ного виробника шляхом: сприяння експорту вітчизня- ної іннова ційної продукції на світовий ринок; надання фінансової підтримки для патентування об’єктів про- мислової власності за кордоном; проведення виставко- вих заходів у сфері науково-техні чної та інноваційної діяльності, надання підтримки виставковій діяльності вітчизняних виробників високотехнологічної продук- ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 972012/№1 ції; сприяння утворенню за кордоном філій українських науково-технологічних установ, інноваційних підпри- ємств та структур; 11) у напрямі підвищ ення рівня інноваційної культу- ри суспільства важливим завданням є формування по- зитивного ст авлення до інновацій у суспільстві шляхом: популяризації інноваційної діяльності через засоби ма- сової інформації та в мережі Іетернет; упровадження на- вчальних програм, спрямованих на виховання у дітей т а молоді творчого мислення та позитивного ставлення до інновацій; 12) розвиток кадрового потенціалу у сфері інновацій- ної діяльності шляхом: підвищення кваліфікації держав- них службовців о рганів виконавчої влади та органів міс- цевого самоврядування щодо формування та реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності; підвищення якості підготовки, перепідготовки та під- вищення кваліфікації фахівців з питань менеджменту інноваційної діяльності. На думку авторів Концепції реалізація напрямів та виконання завдань розвитку національної інноваційної системи, дасть змогу до 2025 року: 1) створити умови для провадження ефекти вної діяльності суб’єктами, які створюють (сприяють створенню) та поширюють нові знання та технології, а також застосовують їх у госпо- дарській діяльності; 2) збільшити частку інноваці йної продукції в прирості валового внутрішнього продукту, яка повинна досягти не менш як 30 відсотків загально- го обсягу приросту валового внутрішнього продукту; 3) забезпечити інтеграцію вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок до світового науково-технологіч- ного простору; активізувати залучення об’єктів інтелек- туальної власності, матеріальних, фінансових і кадро- вих рес урсів для забезпечення технологічного розвитку національної економіки; збільшити до 50 відсотків част- ку інноваційної про дукції в обсязі виробництва промис- лової продукції; підвищит и до 60 відсотків частку інно- ваційно активних підприємств у промисловості та до 30 відсотків частку сектора високотехнологічних вироб- ництв у структурі обробної промисловості; збільшити у 5–7 разів обсяг експорту високотехнологічної продукції та технологій. Реалізацію Концепції передбачається здійснювати за рахунок коштів державного бюджету згідно з рішен- нями про затвердження відповідних місцевих бюджетів в межах передбачених в установленому порядку ви- датків, інвестицій підприємств та організацій, а також грантів міжнародних організацій. Другим засадничим та програмовим документом, який розкриває положення стратегії «Європейський вибір», відповідає завданням «Стратегії сталого розви- тку та структурно-інноваційної перебудови української економіки (2004 — 2015 роки) « та окреслює практич- ні шляхи реалізації Концепції інноваційного розви- тку економіки України має стати Доктрина Економіки знань [28]. Головне завдання Доктрини економіки знань полягає, по-перше, у загальному нарисі перспективних шляхів вдосконалення державної інноваційної політики в аспектах розвитку освітньої, наукової, науково-техніч- ної, інноваційної та суміжних галузей, наданні практич- них рекомендацій щодо постіндустріальної розбудови національної економіки України як такої, що базується на сучасних джерелах та ресурсах зростання, по-друге, у визначенні напрямів практичної реформаційної діяль- ності, яка має забезпечити прискорені темпи якісного зростання виробництва та модернізацію системи сус- пільних відносин. Складовими елементами сучасної економіки знань проголошуються: 1) доступна, якісна і безперервна осві- та населення на основі нових наукових знань; 2) еконо- мічні стимули та інституційні режими, що заохочують до ефективного використання національних і глобаль- них знань в усіх секторах економіки; 3) ефективна ін- новаційна система, що об’єднує в єдиний комплекс економіку, наукові, академічні та дослідницькі центри; 4) інфраструктура, яка з’єднує елементи інноваційної системи між собою та із зовнішнім середовищем; 5) держава як ініціатор та координатор процесів розбудови економіки на основі нових знань. Першочерговими завданнями щодо розбудови економіки знань в Україні повинні стати: 1) «інвента- ризація» найбільш актуальних проблем і протиріч ни- нішнього етапу у гуманітарно-інноваційній сфері; 2) привернення уваги до науково-освітнього виміру наці- ональних інноваційних реформ та окреслення пріори- тетів розбудови економіки знань в Україні; 3) усунення негативних наслідків попереднього етапу реформацій- них перетворень у освітній, науковій, науково-технічній та інноваційній сферах. Середньостроковими завданнями постають: 1) вдо- сконалення технологічної, інституційної та організацій- ної бази національних інноваційних реформ; 2) якомога повне залучення гуманітарних ресурсів інноваційного розвитку України через розбудову економіки, яка ґрун- тується на знаннях та освіті, орієнтується на імперативи економічної конкурентоспроможності; 3) всебічна інте- грація систем освіти, науки, виробництва і управління розвитком, а також програмування їх на самовідтворен- ня, самонаведення та самокорегування в процесі по- дальшого розвитку суспільства. Стратегічними завданнями економіки знань в Україні визначаються: 1) консолідація методологічних та інформаційних систем, освітньо-професійних, освіт- ньо-наукових, освітньо-виробничих інфраструктур та комунікацій в рамках єдиного національного іннова- ційного простру; 2) посилення міжнародної інтеграції України у гуманітарній сфері та суміщення національ- ної інноваційної системи з технологічною платформою глобального постіндустріального суспільства; 3) забез- печення вертикальної мобільності України, яка відпо- відає національним завданням та наявному потенціалу суспільства, в питаннях включення в глобальну систему розподілу праці, визначення динаміки та напрямів роз- витку світової економіки, розподілу прибутків та пере- ваг від результатів сучасної НТР. Таким чином, запровадження в Україні еконо- міки, яка ґрунтується на виробничому використанні знань, інформації та технологій, неможливе без при- ведення у відповідність до інноваційних вимог таких елементів системи, як: інтелектуальний потенціал суспільства, вертикаль «наука — освіта — виробни- цтво»; система структурних пріоритетів; організацій- но-інституційний режим; фізичне середовище інно- вацій; система соціалізації і освіти; фінансові засади ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 98 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ діяльності; адаптація до зовнішнього контексту інно- ваційних перетворень. Все вищевикладене дає підстави визначити наступ- ні Пріоритети. 1. Розвиток інтелектуального потенціалу. Розви- ток інтелектуального потенціалу населення — основа основ інноваційного вибору України та базовий пріори- тет державної політики у освітянській, науковій та на- уково-технічній сферах. Реалізація та розвиток творчих здібностей талановитих дітей і молоді, комплексний розвиток системи освіти, стимулювання дослідницької та наукової діяльності, заохочення до творчої розумової праці, підвищення суспільного престижу праці вченого і науковця — головні цілі держави на шляху до побудови економіки знань в Україні. 2. Інтеграція науки, освіти і виробництва. Фор- мування системи «наука — освіта — технологія — ін- новація — виробництво» — наріжний камінь розвитку постіндустріальних суспільств та єдиний можливий шлях до підвищення конкурентоспроможності і ди- наміки прогресу України. Саме через інтеграцію різ- них елементів науково-технічного, освітнього і ви- робничого комплексу Україна має розбудувати власну національну інноваційну систему як сукупність на- ступних елементів: установ наукової і освітньої галу- зі, в яких створюються нові знання; нормативної та макроекономічної бази, що включає, зокрема, заходи торгівельної політики, які впливають на просування технологій та їхню вартість; інноваційних та техно- виробничих інфраструктур, спроможних до реалізації інновацій та перетворення їх у товар; можливостей доступу до глобальних джерел знань та інноваційних комунікацій; ринкових умов, що сприяють розповсю- дженню і впровадженню інновацій. Через посилення вертикальних інтеграційних зв’язків та горизонталь- ної взаємодії в межах національного інноваційного простору. Україна має сформувати власну техно-ін- новаційну інфраструктуру, яка забезпечить виперед- жальний темп розвитку економіки та сучасні стандар- ти життя суспільства. 3. Структурні пріоритети. Структурній перебудові економіки надається вирішальне значення для забез- печення переходу на інноваційну модель зростання та впровадження економіки знань. Головним змістом структурного маневру є випереджаюче зростання част- ки галузей і виробництв з високим ступенем технологіч- ної переробки та доданої вартості, швидким оборотом капіталу і значною часткою наукоємної складової. Най- більш вагомими очікуваними економічними результа- тами з погляду впровадження науково-технічних інно- вацій на підприємствах України є: 1) ефективність та ощадність використання енерге- тичних і матеріальних ресурсів. Адже надзвичайно ви- сокі виробничі витрати палива і енергії є стримуючим чинником, який помітно гальмує конкурентний розви- ток вітчизняної промисловості. Так, на кожен долар на- ціонального прибутку Україна витрачає приблизно 3,5 л нафти (у вуглеводородному виразі), в той час як Росія — 1,5 л, Німеччина — лише 300 грамів; 2) збільшення частки продукції з високим ступе- нем переробки. Зміна структури виробництва в цьому напрямі є необхідною умовою подолання сировинної орієнтації економіки і розглядається як одне з ключо- вих завдань промислової політики, що призведе до під- вищення технологічної укладності економіки; 3) впровадження сучасних управлінських новацій та елементів логістики у виробництво. Організація ви- робничого процесу, оптимізація ресурсів та зниження корпоративних витрат є досі ще не задіяним у повній мірі чинником скорочення виробничих витрат та підви- щення продуктивності; 4) забезпечення гнучкості виробництва з ураху- ванням попиту на інновації. Високі темпи відновлення продукції як умова збереження конкурентних позицій на ринку висувають підвищені вимоги щодо техноло- гічної структури національного виробництва, його здат- ності реагувати на зміни ринкової кон’юнктури. 4. Організаційно-інституційне забезпечення інно- ваційних процесів. Динамічний інноваційний розвиток та економічне зростання на основі оновленої інфра- структури мають здійснюватися на тлі вдосконалення державного менеджменту в науково-технічній та інно- ваційній сферах. Інновації в системі управління про- цесами суспільного розвитку — шлях до підвищення ефективності державної політики в цілому. Для досяг- нення суттєвих позитивних зрушень в цьому напрямі необхідно: 1) вдосконалити інституційні основи дер- жавної науково-технічної та інноваційної політики; 2) подолати роз’єднаність та відособленість серед освітніх та наукових закладів; 3) централізувати політику держа- ви в інноваційній сфері в межах єдиного компетентно- го органу виконавчої влади; 4) посилити статус Ради з питань науково-технічної політики при Президентові України, розробити механізм неухильного виконання її рішень; 5) сформувати загальнодержавну систему авто- матизованого пошуку, збору, накопичення, аналітичної обробки і зберігання, розповсюдження та надання ін- формації в сфері науково-технологічного та інновацій- ного розвитку; 6) забезпечити створення єдиної техно- логічної та інформаційної інфра-структури для науки та інноваційного підприємництва в Україні; 7) створити інституційні основи ринкового стимулювання іннова- ційного розвитку; 8) вдосконалити систему державного фінансування інноваційних процесів, механізми дер- жаного замовлення в науково-технічній сфері, а також моніторингу ефективності фінансування та реалізації наукових та інноваційних проектів; 9) підвищити ефек- тивність функціонування (вільних) економічних зон, розширити мережу технополісів, технопарків та інших інноваційних структур. 5. Розвиток системи інноваційно орієнтованої освіти. Для ефективного забезпечення реалізації інно- ваційної стратегії України, необхідно створити меха- нізм визначення потреб в спеціалістах для формування державного замовлення на підготовку фахівців, яке має ґрунтуватися на повноцінних прогнозно-аналітичних дослідженнях, вивченні реальних тенденцій соціаль- но-економічного розвитку країни. Зокрема, необхідно: 1) збільшити обсяги і підвищити змістовну якість та рівень підготовки кваліфікованих працівників профе- сійно-технічними закладами; 2) підвищити доступність та якість вищої освіти, зокрема, завдяки впроваджен- ню ринкових механізмів здобуття освіти (податковим кредитам на освіту, освітнім банківським кредитам, ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 992012/№1 цільовим державним програмам, участі підприємств у селекції кадрового резерву); 3) поліпшити та оптимі- зувати змістовну частину вищої освіти, зокрема, збіль- шити частку викладання природничих та математичних наук в структурі учбового процесу, оновити відповідну навчально-методичну базу, запровадити бюджетне сти- мулювання цих напрямів; 4) ліквідувати диспропорції між попитом і пропозицією на ринку професійної під- готовки, удосконалити механізми державного замов- лення в освітній сфері; 5) впорядкувати мережу вищих навчальних закладів з урахуванням загальнодержавних та регіональних потреб у фахівцях з вищою освітою; 6) запровадити систему планування та регулювання попи- ту і пропозиції на ринку професій. 6. Підвищення ефективності фінансування інно- ваційних процесів. Впорядкування системи фінансу- вання інноваційних процесів є головною передумовою підвищення результативності державної політики в цій сфері, а також запорукою ефективності розбудови економіки знань в Україні. З метою підвищення ефек- тивності системи фінансування інноваційних проце- сів необхідно здійснити: 1) запровадження та розви- ток конкурсних засад в питаннях розподілу коштів на наукові і освітянські програми та проекти, залучення незалежних громадських організацій до контролю за використанням відповідних коштів; 2) вдосконалення національного законодавства щодо створення інтегро- ваних промислово-фінансових груп (холдингів, корпо- рацій) з метою стимулювання інтеграції інноваційних ресурсів та інвестиційних капіталів; 3) зменшення нор- ми обов’язкового резервування в Національному банку України кредитів комерційних банків, що надаються комерційним структурам на здійснення офіційно за- реєстрованих інноваційних проектів, за-провадження системи пільгового оподаткування прибутків, які спря- мовуються на інвестування інноваційної діяльності; 4) розробку системи заходів щодо залучення вітчизняних банків у справу кредитування здобуття освіти населен- ням, а також суттєве розширення кількості кредитно- фінансових компаній, які займаються кредитуванням інноваційної діяльності, прискорення процесів ство- рення інноваційно орієнтованих банків; 5) розгляд пер- спективи реформування системи фінансування науко- вих установ шляхом впровадження дворівневої системи фінансового забезпечення: базове фінансування (утри- мання матеріальної бази, оплата комунальних послуг); грантове фінансування на конкурсній основі через державні наукові фонди, а також із спеціального фонду бюджету, який формується за рахунок виконання робіт та послуг; 6) відновлення дії скасованих та призупине- них податкових пільг, створення і організацію діяльнос- ті державних, галузевих, регіональних, виробничих, а також недержавних фондів інноваційного розвитку; 7) вдосконалення механізмів державного замовлення на інноваційну продукцію; 8) заходи щодо заохочення ін- новаційної діяльності на підприємствах, стимулювання розвитку системи «інноваційних замовлень» вітчизня- ним науково-технічним компаніям з боку вітчизняних підприємств; 9) запровадження системи морального стимулювання підприємців, які сприяють розвитку науково-технічної сфери, високих технологій та інно- вацій, а також вимог щодо інвестування інноваційних проектів як одного з конкурсних критеріїв під час при- ватизації підприємств України; 10) застосування про- грамно-цільового підходу до інвестиційно-інноваційної діяльності, посилення управлінської відповідальності за реалізацію цілей, використання ресурсів та дотримання пріоритетів інноваційної діяльності; 11) створення сис- теми спеціальних фондів державного фінансування на- уково-технічних програм та інноваці, розгляд питання щодо стимулювання залучення до таких фондів коштів, які утворюються внаслідок зменшення бази оподатку- вання прибутку на суму, внесену до інноваційних фон- дів; 12) розробку єдиної системи оцінки ефективності фінансування інноваційної діяльності в Україні, а на її основі — коригування діяльності окремих підприємств та вдосконалення законодавчої бази. 7. Посилення міжнародної кооперації в освіт- ній, науково-технічній та інноваційній сфе- рах. Міжнародна кооперація у освітній, науко- во-технічній та інноваційній сферах — це не лише важливий напрям зовнішньої політики держави, а й основний засіб залучення та адаптації України до су- часних надбань науково-технічного прогресу, базова складова гуманітарної інтеграції суспільства. З метою посилення міжнародного напряму інтеграції, в першу чергу, необхідно: 1) передбачити кошти на участь пред- ставників України у проведенні відповідних міжнарод- них заходів (конференцій, семінарів, круглих столів) та підвищити дисципліну використання цих коштів; 2) за- провадити моніторинг розвитку глобальних подій, інф- раструктур та процесів в освітній, науково-технічній та інноваційній сферах; 3) залучити Україну до стратегіч- них міжнародних проектів і програм, які реалізуються зараз, та виключити можливість незалучення України до регіональних та континентальних освітньо-науково- інноваційних проектів у майбутньому; 4) прискорити адаптацію стандартів в системі національної освіти від- повідно до критеріїв ЄС. 8. Регіоналізація інноваційної та науково-технічної політики. Інноваційний розвиток регіонів та регіональ- на інноваційна політика мають вирішальне значення з точки зору практичного забезпечення модерні-заційних завдань України. Стимулювання процесів інфраструк- турного оновлення та комплексного соціально-економіч- ного розвитку територій — одне з головних стратегічних завдань інноваційної стратегії України, яке, зокрема, пе- редбачає: 1) поглиблення інтеграції регіональних освітніх і наукових інфраструктур шляхом посилення зв’язків між регіональними центрами та відділеннями НАН України та інших галузевих академій, науково-дослідницькими інститутами, академічними закладами та підприємства- ми; 2) стимулювання створення «академічного іннова- ційного поясу» навколо НАНУ та її регіональних центрів, який має складатися із підприємств, що впроваджують наукові розробки у виробництво; 3) збільшення кількості підприємств, які впроваджують інновації шляхом надан- ня «місцевих преференцій» (стимулів, які ініціює місцева влада), посилення інноваційно-модернізаційної складо- вої приватизаційних процесів, впровадження системи регіональних інноваційних пріоритетів; 4) запроваджен- ня «інноваційності» в якості одного із основних статис- тичних критеріїв оцінки регіонального розвитку, а також практики періодичних статистичних звітів за показника- ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 100 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ ми регіонального інноваційного розвитку; 5) сприяння розробці та впровадженню регіональних програм іннова- ційної політики в Україні на основі опрацьованого досві- ду регіонів-лідерів; 6)розробку єдиних стандартів та ме- тодології інтегральної оцінки показників інноваційного розвитку регіонів України із використанням підходів ЄС. В Україні потужним ядром регіонів виступають на- укові центри НАН України та МОНМС України — між- відомчі науково-координаційні органи, що охоплюють установи НАН України та МОНМС України, науково- дослідні, проектно-конструкторські організації і вищі навчальні заклади інших видів підпорядкування. Сьо- годні в Україні діють шість наукових центрів, діяльність яких поширюється на декілька областей: Донецький науковий центр (ДНЦ) (охоплює Доне- цьку і Луганську області); Північно-східний науковий центр (Полтавська, Сумська, Харківська області); Придніпровський науковий центр (Дніпропетров- ська, Запорізька, Кіровоградська області); Південний науковий центр (Миколаївська, Одесь- ка, Херсонська області); Кримський науковий центр (АР Крим, м. Севасто- поль); Західний науковий центр (Волинська, Закарпат- ська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Терно- пільська, Хмельницька, Чернівецька області). Виходячи з вищенаведеного можна запропонувати удосконалення структури цієї мережі шляхом утворення на базі наукових установ та вищих навчальних закладів Терно- пільської, Хмельницької та Вінницької областей — Поділь- ського наукового центру НАН та МОНМС України. До складу Донецького наукового центру входять 10 установ НАН України, 12 установ МОНМС України, одна установа подвійного підпорядкування, 20 установ інших міністерств і відомств України, одна позавідо- мча установа. Головна мета діяльності Центру полягає у підтримці установ науки і освіти, вирішенні проблеми затребуваності результатів досліджень і розробок до- нецьких вчених, зосередженості наукових колективів Центру на вирішенні найбільш актуальних науково-тех- нічних, соціально-економічних і екологічних проблем Донецького краю [6, с. 29]. Однак, незважаючи на потужний науково-техніч- ний та освітній потенціал окремих регіонів, в країні ще не створено дієвого механізму трансферу результатів науково-дослідних і дослідно-конструкторських ро- біт (НДДКР) у виробництво для подальшого розвитку в умовах глобального інформаційного суспільства. В Україні запатентовано майже 160 тис. технічних рішень (2010 р.), але, як показує практика, із 1000 зареєстро- ваних патентів лише шість доходять до стадії впрова- дження у виробництво [2]. Основними причинами такої ситуації є: відсутність можливості у вченого займатися прикладним етапом науково-технологічної діяльності і конструкторською розробкою проекту в науковій уста- нові (вищому навчальному закладі); складність визна- чення ефекту від запатентованої інновації і фінансової винагороди від її впровадження; складність залучення інвесторів до організації випуску інноваційної продук- ції, просування інновації на ринок, проведення актив- ної рекламної компанії нового продукту. Формування національної мережі наукових пар- ків сприятиме посиленню зв’язків сектору досліджень з промисловістю, нівелюванню технологічних «пасток» між ланками інноваційного процесу, забезпеченню тех- нологічних змін у промисловості. Головна мета наукових парків полягає у визначенні, розкритті та розвитку ін- новаційного потенціалу країни, її регіонів, забезпечен- ні потреб економіки в інноваційних продуктах завдяки формуванню в їх межах сприятливих умов для комерці- алізації наукових розробок. Завдяки створенню в межах наукових парків відповідних фінансових і технологічних умов для реалізації інноваційних проектів, управлінсько- го супроводу науково-технологічної розробки, забезпе- чення захисту інтелектуальної власності автора техніч- ного рішення можна максимально усунути перешкоди на шляху проходження розробки від ідеї до її втілення. У середовищі наукових парків головними суб’єктами інноваційного процесу виступають органи державної вла- ди, які законодавчо, політично і ресурсно підтримають ці полюси конкурентоспроможності; наукові установи, які володіють досвідом проведення фундаментальних і при- кладних досліджень на високому рівні; університети, де сконцентровано кваліфіковані педагогічні кадри; ви- робництво, яке має необхідну матеріально-технічну базу для освоєння інноваційних рішень і бізнес — головний провідник інновацій на ринки. Інтерес місцевої влади у підтримці наукових парків полягає в тому, що останні на- дають потужний імпульс економічного розвитку регіону, оскільки дозволяють реалізовувати науково-виробничий потенціал підприємств і організацій, забезпечують регіон додатковими робочими місцями інтелектуального на- прямку, стимулюють залучення іноземного інвестицій- ного капіталу. Відношення місцевої влади до створення наукового парку виступає визначальним чинником його успішного функціонування. У світовій практиці наукові парки відносять до третього покоління особливих економічних зон — тех- ніко-впроваджувальних зон, основна частина яких має парковий принцип організації діяльності. Такі зони орі- єнтовані не на індустріальний тип зростання території, а на впровадження нових технологічних укладів і пере- хід до постіндустріальної стадії розвитку. Аналіз функці- онування наукових парків у сучасних умовах потребує уточнення сутності різновидів паркових утворень: про- мислової зони, промислової площадки, промислового (індустріального) парку та наукового парку. Як видно з рис. 1, наукові парки відрізняються від класичних промислових парків наявністю ядра у вигляді крупних дослідницьких і науково-освітніх центрів, а також по- чатковою орієнтацією на проведення НДДКР і малосе- рійний випуск інноваційної продукції. Перші роки науковий парк розвивався невисоки- ми темпами, в 1965 р. його розвиток перейшов в ста- дію інтенсивного зростання і характеризувався появою в середньому шести нових компаній і приблизно 1800 нових співробітників за рік. У 1970-х рр. Північна Каро- ліна стала «точкою тяжіння» освічених людей не лише із всієї країни, але й з усього світу. На рис. 2 наведено складові наукового парку «Дослідницький трикутник». Дослідження, проведені М. Портером на початку XX ст., показали наступні результати впливу діяльності наукового парку «Дослідницький трикутник» на еко- ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 1012012/№1 номічну ситуацію Північної Кароліни (за період 1991– 2001 рр.) [8]: 1. Щорічне зростання зайнятості в регіоні в 2 рази перевищило середній рівень цього показника по країні і складає 2,6 %. 2. Безробіття в регіоні нижче середнього національ- ного показника і дорівнює 3,3 % проти 5,4 % по країні. 3. Середня заробітна плата в регіоні вище середньо- го значення по країні на 4,3 % і складає 34113 дол. 4. Величина експорту на душу населення менше серед- ньої величини по країні приблизно на 10 %, проте щорічне зростання експорту — вище середнього значення по країні. 5. Висока патентна активність: за період з 1990 по 1998 рр.: приріст патентів склав 10,9 % (у США в ціло- му — 4,2 %). 6. Високі темпи генерації нових компаній: протя- гом 1990– 1999 рр. середньорічний приріст кількості нових підприємств в регіоні склав 3,4 % (у США в ціло- му — 1,3 %). 7. У регіоні спостерігається зростання венчурних вкладень: у 1999 р. у розрахунку на одного працівника регіону було проінвестовано 905 дол. венчурних коштів (у США в цілому — 266 дол.). Отже, досягнення наукового парку «Дослідниць- кий трикутник» і процеси, що сприяли розвитку еконо- міки штату, дають багаточисельні приклади, корисні для регіонів США та інших країн світу. Ключовими факто- рами, які лежать в основі успішної регіональної стратегії штату є наступні: університети і спеціалізовані науково-дослідні цен- три є рушійною силою інноваційної діяльності в регіоні; різноманітність науково-дослідних інститутів ство- рює конкуренцію і прискорює науково-технологічний прогрес; географічна наближеність різнопрофільних і різно- підлеглих наукових центрів сприяє їх співпраці, росту продуктивності та інноваційній діяльності; сильне керівництво є необхідною частиною будь- якої успішної стратегії економічного розвитку; створення розвинутих регіональних економік за- ймає десятиліття; влада може здійснювати значний вплив на ділове середовище, як позитивний, так і негативний; високий рівень інноваційної активності в регіоні сприяє зростанню рівня добробуту населення. Інформація щодо деяких наукових парків європей- ських країн наведена у табл. 1. У Російській Федерації наукові парки створюють- ся при університетах і фактично виконують функції інноваційних бізнес-інкубаторів. На рис. 2, 3 наведено схеми функціонування наукових парків Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова і Наці- онального дослідницького університету «Московський енергетичний інститут». Одним із механізмів ринкової економіки, що засто- совується в Росії для стимулювання науково-виробни- чої інтеграції є наукоград. Згідно з законодавством Ро- сійської Федерації статус наукограда можуть отримати ті муніципальні території, які мають високий науково- технічний потенціал, а також градоутворювальний нау- ково-виробничий комплекс [20]. На кінець 2008 р. у Ро- сійської Федерації налічувалося чотирнадцять офіційно діючих наукоградів, серед яких міста Обнінськ (перший наукоград), Дубна, Корольов, Кольцово, Пущіно, Пе- тергоф, Бійськ, Черноголівка. За роки існування науко- гради довели свою ефективність, дозволили зберегти на їх територіях унікальний науковий і науково-виробни- чий комплекс. Більшість наукоградів створювалися ще за часів СРСР для вирішення найважливіших державних завдань: розвитку військово-промислового комплексу, реалізації авіаційного, ядерного, ракетно-космічного, біологічно- го проектів, що зумовило створення науково-технічних комплексів в окремих регіонах країни. В ті часи умови Рис. 1. Генезис паркових утворень у світовій практиці. Побудовано за: [16, с. 20–21] ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 102 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ життя в наукоградах були набагато кращі, ніж в навколиш- ніх територіях, чимало наукоградів тісно співробітничали зі столицею або найближчими великими містами. Усе це, а також, специфіка роботи, яка мала пріоритетне держав- не значення сприяли постійному поповненню кадрового складу наукових організацій і підприємств промислового комплексу наукоградів висококваліфікованими фахівця- ми. З розпадом СРСР ситуація різко змінилася: знизилися державні витрати на дослідження і розробки, з’явилися безліч неузгоджених між собою законів і нормативно-пра- вових актів, значно скоротилися обсяги виробництва. Такі умови призвели до дезінтеграції науки і виробництва. Істотні обмеження діяльності наукоградів зберіга- ються й донині. В першу чергу, це стосується залежності наукоградів від централізованого фінансування, невід- повідності досліджень, що проводяться на їх територіях, ринковому попиту і запитам виробництва, слабкої за- цікавленості підприємств у співробітництві з науковими організаціями. Для вирішення наявних проблем органам влади необхідно, поряд із забезпеченням нормального функціонування інфраструктури таких міст, застосовувати механізми повноцінної державної підтримки інноваційної діяльності. Це дозволить використовувати наукогради в якості «точок зростання», центрів науки та інновацій, «ло- комотивів» економічного розвитку всієї країни. У сучасних умовах в Росії йде активна робота з ре- алізації масштабного пілотного проекту зі створення національного аналога Силіконової долини — ультра- сучасного науково-технологічного комплексу розви- тку досліджень і розробок і комерціалізації їх резуль- татів — інноваційного центру «Сколково» [10; 19]. Мета проекту — формування сприятливих умов для реалізації інноваційного процесу шляхом налагодження плідного співробітництва між вченими, конструкторами, інже- нерами та бізнесмени для створення конкурентоспро- можних наукоємних розробок світового рівня в п’яти пріоритетних напрямах модернізації економіки Росії: космічні технології і телекомунікації, медичні технології і фармацевтика, інформаційні технології, енергоефек- тивність і енергозбереження, а також ядерні технології. Назва наукового парку Засновники Послуги, що надає науковий парк Великобританія Науковий парк Брунел Brunel Science Park (м. Лондон) Університет Брунел Brunel University маркетинг; проведення досліджень у різних областях науки; консалтинг; комерціалізація інтелектуальної власності: фінансування; захист проектів Науковий парк Варвіка Warwick Science Park (м. Лондон) Університет Варвік Warwick University створення, підтримка і просування компаній; надан- ня спеціальних програм бізнес-освіти для співробіт- ників університету і студентів Науковий парк університету Дарем Mountjoy Research Centre (м. Дарем) Університет Дарем University of Durham маркетинг; консалтинг; фінансування малих і серед- ніх фірм з метою розробки проектів Науковий парк Йорка York Science Park (м. Йорк) Університет Йорка University of York створення, підтримка і просування компаній; прове- дення досліджень в області фармацевтики, електро- ніки, IT-досліджень Науковий парк Кембріджа Cambridge Science Park (м. Кембрідж) Університет Кембріджа University of Cambridge створення, підтримка і просування компаній; - транс- фер технологій Науковий парк Оксфорда The Oxford Science Park (м. Оксфорд) Університет Оксфорда University of Oxford надання всіх умов для створення компаній; оренда нерухомості Науковий парк Кіля Keele Science and Business Park (м. Кіль) Університет Кіля University of Keele створення, підтримка і просування компаній; оренда нерухомості Нідерланди Науковий парк Амстердама Amsterdam Science Park (м. Амстердам) Муніципалітет Амстердама, Нідерландська організація науко- вих досліджень, Амстердамський університет створення і просування компаній малого та середньо- го бізнесу; консалтинг; маркетинг; оренда нерухо- мості Данія Міжнародний науковий парк Оденсе Odense International Science Park (м. Оденсе) Муніципалітет Оденсе, Регіональна влада, Універси- Сиданськ, Компанія «Міжнарод- ний центр» послуги з просування компаній: проектна оцінка, консультування з питань фінансування, підготовка бізнес-плану, підготовка маркетингової стратегії Науковий парк Сімбіон Symbion Science Park (м. Копенгаген) н/д трансфер технологій; інвестування у перспективні проекти; оренда нерухомості Швеція Науковий парк Мьярдеві Mj rdevi Science Park Університет Ліпкопінга Linkoping University (м. Линкопинг) проведення досліджень; створення і підтримка інно- ваційних проектів; трансфер технологій Науковий парк Чалмерс Chalmers Science Park Технічний університет Чалмерса Chalmers University (м. Готенбург) трансфер технологій; оренда нерухомості Чехія Науковий парк Брно Czech Technology Park (м. Брно) Технологічний університет Брно, Місцева влада, Транснаціональна компанія P&O розвиток наукових досліджень в області високотехно- логічного устаткування; оренда нерухомості Таблиця 1 Характеристика наукових парків Європи* * Складено за: [17] ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 1032012/№1 Інноград «Сколково» представляє собою спеціаль- но відведену територію, на якій будуть діяти особливі економічні умови для інноваційних компаній, які запро- понували нові шляхи вирішення найважливіших науко- вих, соціальних та економічних проблем у вищезазна- чених пріоритетних напрямах. Зокрема, передбачається звільнення компаній від сплати податку на прибуток організацій, податку на майно, земельного податку, а та- кож від податку на додану вартість протягом десяти ро- ків з дня реєстрації компанії, як учасника проекту. При цьому пільгами можуть користуватися навіть ті компа- нії, співробітники яких ще не працюють безпосередньо на території підмосковного міста Сколково. Також бу- дуть діяти спрощені містобудівні процедури і правила технічного регулювання, введені полегшені процедури взаємодії з органами влади. Станом на кінець грудня 2011 р. учасниками Скол- ково стали 300 компаній, з них 100 компаній увійшли до складу кластеру інформаційних технологій, 90 компаній — до складу кластеру біомедичних технологій, 80 — до складу Рис. 2. Схема функціонування наукового парку Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова* Побудовано за: [11] Рис. 3. Схема функціонування наукового парку при Національному дослідницькому університеті «Московський енергетичний інститут». Побудовано за: [12] ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 104 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ кластеру енергоефективних технологій, 10 компаній — до складу кластеру космічних технологій і телекомунікацій, 20 компаній — до складу ядерних технологій [13]. З огляду на вищевикладене, необхідно зазначити, що ідея створення такого великого сучасного іннова- ційного міста, як Сколково є перспективною і реальною основою для розвитку в країні проривних технологій. Втім добре відомо, що в інноваційній економіці наукові знання є основним аргументом компаній в конкурент- ній боротьбі, в російській економіці навпаки компанії більш зацікавлені в отриманні високого прибутку в ко- роткостроковій перспективі за рахунок доступу до си- ровинних ресурсів і слабо орієнтовані на впровадження інновацій. Це є головною перешкодою до забезпечення ефективного функціонування Центру в російській еко- номіці. Серед інших перешкод і проблем реалізації про- екту «Сколково» необхідно відмітити такі: 1. Висока вартість на нерухомість, будівництво, то- вари та послуги, пов’язана з місцем розташування інно- града — в одному з найдорожчих районів Підмосков’я (3 км. від м. Москви). 2. Нестача земельної площі (500 га) під інновацій- ний центр. Для прикладу, площа наукограду «Кольцово» становить 1600 га, Дубни — 7100 га, Кремнієвої долини США — близько 400 тис. га. 3. Створення інноваційного центру «з нуля», відсут- ність первинної наукової, технологічної та кадрової бази для здійснення наукових проривів на території іннограда. 4. Орієнтація центру не на фундаментальні науко- ві дослідження (які вимагають безповоротних вкладень протягом багатьох років), а на швидкі інноваційні роз- робки комерційного характеру ставить під сумнів до- цільність його фінансування за рахунок коштів феде- рального бюджету 5. Несистемність у розвитку наукових досліджень центру по усім п’яти пріоритетним напрямам модерні- зації країни, які вимагають різних технологічних та інф- раструктурних витрат, рівня контролю та безпеки. 6. Істотний контраст економічних, соціальних, фі- нансових, соціально-побутових умов у відокремленій зоні «Сколково» з аналогічними показниками стимулю- вання інноваційної діяльності по країні в цілому. 7. Відсутність кількісних критеріїв, контрольних показників доцільності реалізації проекту «Сколково». 8. Ігнорування вітчизняного багатого досвіду і тра- дицій організації наукової та інноваційної діяльності, на- копичених технопарками і наукоградами країни, орієн- тація на західні зразки побудови інноваційної економіки. 9. «Штучна» спроба органів влади сформувати ін- телектуальну еліту, здійснювати підтримку вчених, що працюють на світовому рівні. Такий підхід не забезпечує ефективне відтворення наукових кадрів та провідних наукових шкіл у країні. Таким чином, можна зробити висновок, що ідея створення іннограда є привабливою для Росії, спірне питання полягає в тому, чи зможе він забезпечити гідний внесок в інноваційний розвиток країни, чи буде пред- ставляти собою чергову відокремлену зону інновацій. Слід відзначити, що в Україні вже діють декілька наукових парків, створених на базі ВНЗ IV рівня акре- дитації та спільно вищими навчальними закладами і на- уковими установами. Перший науковий парк «Київська політехніка» був організований при Національному технічному універ- ситеті «Київський політехнічний інститут» (НТУ «КПІ») згідно із Законом України «Про Науковий парк «Київ- ська політехніка» від 22.12.2006 р.. Цей закон вперше в Україні визначив нормативні правила та основні заса- ди формування інноваційно-активного середовища на базі університету із залученням до співробітництва всіх учасників інноваційного процесу. Діяльність парку ґрунтується на моделі «потрійної спіралі» (triple helix), розробленої у 1996 р. професором Стенфордського і Единбурзького університетів Генрі Іцковіцєм і включає три основні елементи [5]: у суспільстві знань характерне посилення ролі уні- верситетів у взаємодії з бізнесом і державою; органи влади, науково-освітнє і бізнес середовище прагнуть до співпраці, при цьому інноваційна складова походить із цієї взаємодії, а не з ініціативи держави; на додаток до традиційних функцій, кожен з трьох інститутів частково виконує функції іншого. Інститути, які виконують нетрадиційні функції вважаються най- важливішим джерелом інновацій. Так, на основі поєднання інтересів учасників на- уковий парк «Київська політехніка» згуртував у своєму складі іноземні та вітчизняні високотехнологічні ком- панії, наукові групи і кафедри НТУ «КПІ», технопарк «Київська політехніка», інноваційний бізнес-інкубатор «Київська політехніка», наукові, освітні та виробничі організації, а також суб’єкти інноваційної інфраструк- тури, що здійснюють кадровий, правовий, фінансо- вий супровід інноваційної діяльності. Протягом 2005– 2010 рр. синергетичний ефект від взаємодії учасників наукового парку дозволив вивести на ринок понад 150 нових продуктів і технологій [7]. У рамках проекту ЄС «Підтримка наукоємних та інноваційних підприємств та трансферу технологій в Україні» на базі Національного авіаційного університе- ту (м. Київ) створено науковий парк «Аерокосмічні ін- новаційні технології». Наприкінці 2010 р. спільно науковими установа- ми НАН України (Інститутом археології, Інститутом біоорганічної хімії та нафтохімії, Інститутом біохімії ім. О. В. Палладіна, Інститутом геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М. П. Семенкова, Інститутом елек- трозварювання ім. Є. О. Патона, Інститутом історії України, Інститутом металофізики ім. Г. В. Курдюмо- ва, Інститутом мікробіології та вірусології ім. Д. К. За- болотного, Інститутом органічної хімії, Інститутом прикладної фізики, Інститутом проблем матеріалоз- навства ім. І. М. Францевича, Інститутом проблем ре- єстрації інформації, Інститутом теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова) і ВНЗ IV рівня акредитації (Ки- ївським національним університетом імені Тараса Шев- ченка, Національним університетом харчових техноло- гій) створено «Науковий парк «Київський університет ім. Т. Шевченка» з метою мобілізації інтелектуального потенціалу науки і освіти для розробки інноваційної продукції та спрощення впровадження її у виробництво. На базі Інституту агроекології і економіки приро- докористування Національної академії аграрних наук України (ІАЕП НААН України) створюється науковий парк «АГРОЕКО» з метою вирішення проблеми інте- ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 1052012/№1 грації виробничих ресурсів, управлінського досвіду, ін- телектуального та фінансових капіталів для організації діяльності нових компаній, які вирішують конкретні проблеми в аграрному секторі економіки. Роботу на- укового парку планується організувати таким чином, щоб вчені могли займатися бізнесом, не залишаючи до- слідницької діяльності в науково-дослідному інституті та викладацької — в університетах. До складу засновни- ків наукового парку пропонується включити: Інститут агроекології і економіки природокористування НААН України, Інститут цукрових буряків та енергетичних культур НААН України, Інститут гідротехніки та мелі- орації НААН України, ННЦ «Інститут землеробства» НААН України, ННЦ «Інститут механізації та електри- фікації сільського господарства» НААН України, Інсти- тут сільськогосподарської мікробіології НААН України, ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААН України, Дарницький центр сприяння інвестиціям, інноваціям та високим технологіям, Київську обласну державну адміністрацію, Національний університет біоресурсів і природокористування України (рис. 4). Узагальнення світового та наявного українсько- го досвіду дозволило визначити перспективи розвитку наукових парків в Україні. Так, в національних умовах найбільш прийнятним визначено ініціативний метод створення наукових парків на базі крупних наукових центрів для впровадження результатів їх досліджень і розробок у виробничу діяльність. Така модель науко- вих парків не потребує значних фінансових вкладень, пов’язаних із формуванням нових інноваційних міст. Реальним шляхом прискорення інноваційного розви- тку регіонів є раціональне використання можливостей і ресурсів провідних наукових установ і університетів шляхом формування на їх базі інноваційно сприйнят- ливих середовищ за принципом інтеграції науки, осві- ти, виробництва і бізнесу. Модель створення наукових парків методом «знизу» закріплена в Законі України «Про наукові парки» від 25.06.2009 р., згідно з яким на- уковим парком визнається юридична особа, що ство- рюється з ініціативи вищого навчального закладу (ВНЗ) IV рівня акредитації та/або наукової установи шляхом об’єднання внесків засновників для організації, коор- динації, контролю процесу розроблення і виконання проектів наукового парку. Виходячи із цього, пропонується поетапний під- хід до формування мережі наукових парків (на прикладі Донецького регіону) з використанням механізму фран- чайзингового тиражування навколо ядра мережі як таке приймається Донецький науковий центр НАН України та МОНМС України та регіональні відділення Торго- вельно-промислової палати (ТПП) України у м. Доне- цьку і м. Луганську. Перший етап — пілотне проектування. Створення в регіоні пілотних наукових парків за трьома можливи- ми варіантами: 1) на базі наукової установи; 2) на базі вищого навчального закладу IV рівня акредитації; 3) спільно науковими установами і ВНЗ IV рівня акредита- ції. При цьому необхідно застосовувати підхід «знизу», коли наукові парки формуються науковими установа- ми і ВНЗ IV рівня акредитації ініціативно за умов по- зитивного ставлення і відповідної політичної підтрим- ки влади. Цей підхід є більш надійним, ніж створення наукових парків «зверху» (за вказівкою влади), тому що враховує всі інтереси засновників наукового парку. Схема взаємодії регіональних відділень Торговель- но-промислової палати України, Донецького наукового центру НАН України та МОНМС України і пілотних на- укових парків наведена на рис. 5. Головні завдання цього етапу — апробація відно- син Донецької і Луганської ТПП і ДНЦ НАН України та Рис. 4. Схема взаємозв’язків учасників наукового парку «АГРОЕКО». Джерело: [9] ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 106 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Третій етап — франчайзингового тиражування. Пе- редача на комерційній або іншій договірній основі від- працьованої схеми функціонування пілотних і дупліко- ваних наукових парків для використання в інших містах і районах Донецької і Луганської областей. Схеми вза- ємодії регіональних відділень Торговельно-промислової палати України, ДНЦ НАН України та МОНМС Укра- їни, пілотних, дуплікованих і франчайзингових науко- вих парків, створених за трьома можливими варіантами наведені на рис. 7–9. Головне завдання цього етапу — створення розгалуженої мережі наукових парків у містах і районах Донецької і Луганської областей. Формування мережі наукових парків пропонується розглядати в якості першого рівня «інноваційного ліф- та», на якому буде забезпечуватися посів стартапів — малих нещодавно створених інноваційно активних компаній (рис. 10). Мета «інноваційного ліфта» — ство- рити умови для появи малих підприємств, забезпечити супровід їх розвитку. Згідно з українським законодав- ством, наукові парки представляють собою конкретний механізм комерціалізації результатів НДДКР. В законах України «Про Науковий парк «Київська політехніка» і «Про наукові парки» вперше говориться про встанов- лення правового режиму майнових прав на об’єкти пра- ва інтелектуальної власності, створених за рахунок ко- штів Державного бюджету України. Для відпрацювання механізму комерціалізації результатів досліджень і роз- робок в межах наукових парків необхідно розробити за- конопроект, який би визначав порядок використання й розпорядження об’єктами права інтелектуальної влас- ності, створених за рахунок коштів держбюджету. Другий рівень «інноваційного ліфта» — розвиток стартапів — може бути реалізований у бізнес-інкуба- торах, які забезпечують сприятливі умови для приско- реного розвитку малих інноваційних підприємств. Це досягається шляхом «захисту» стартапів від дії неспри- ятливих чинників зовнішнього середовища і, в той же час, комплексної дії на потреби, що виникають у під- приємств на ранніх стадіях розвитку. Бізнес-інкубатор покликаний усувати труднощі, з якими стикаються Рис. 5. Схема взаємодії Донецької і Луганської торговельно-промислових палат, ДНЦ НАН України та МОНМС України з пілотними науковими парками регіону на першому етапі створення мережі МОНМС України з пілотними науковими парками регі- ону, адаптація моделі відносин до соціально-економіч- них і культурних особливостей регіону; відпрацювання механізму комерціалізації результатів досліджень і роз- робок, створених в інноваційному середовищі пілотних наукових парків, досягнення цілей їх створення. На цьому етапі доцільно започаткувати комплексну роботу по удосконаленню і уточненню діючих норма- тивно-правових актів щодо діяльності наукових парків, зокрема, стосовно визначення організаційно-правової форми їх функціонування; розробки типових установ- чих документів (засновницького договору і статуту); по- рядку використання й розпорядження об’єктами права інтелектуальної власності, створених за рахунок коштів держбюджету; порядку створення науковою установою, вищим навчальним закладом, які є засновниками на- укового парку, юридичних осіб для виконання проектів наукового парку тощо. Другий етап — дуплікація. За умови досягнення ці- лей створення пілотних наукових парків, формування дуплікованих наукових парків у іншому місті регіону. Го- ловні завдання даного етапу полягають у відпрацюванні відносин Донецької і Луганської торговельно-промис- лових палат і ДНЦ НАН України та МОНМС України з дуплікованими науковими парками регіону, досягненні цілей створення останніх. Схема взаємодії регіональних відділень Торговельно-промислової палати України, ДНЦ НАН України та МОНМС України, пілотних і ду- плікованих наукових парків наведена на рис. 6. Рис. 6. Схема взаємодії Донецької і Луганської торговельно-промислових палат, ДНЦ НАН України та МОНМС України з пілотними і дуплікованими науковими парками регіону на другому етапі створення мережі ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 1072012/№1 стартапи, зокрема з: відсутністю комплексної інформа- ційно-консультаційної підтримки; труднощами з під- бором персоналу; відсутністю ділових зв’язків і вільного доступу до ринків збуту; браком спеціальних знань і до- свіду в області підприємництва; бюрократичними пере- шкодами. На третьому рівні «інноваційного ліфта» необхідно забезпечити умови для розширення діяльності стартапів на ринку. Це може бути досягнуто завдяки їх концен- трації в індустріальних (промислових) парках. Класич- ним індустріальним парком визначається інженерно підготовлена і технічно організована земельна ділянка, призначена для розміщення виробничих підприємств. Згідно з проектом Закону України «Про індустріальні парки», індустріальним парком визначено облаштовану відповідною інфраструктурою земельну ділянку, в межах якої учасники індустріального парку можуть здійснюва- ти промислове виробництво, господарську та науково- дослідну діяльність [15]. Головними умовами розвитку мережі індустріальних парків є: виважена економічна політики держави, розвинуті промислове виробництво і транспортна інфраструктура в країні, репутація регіону. Об’єднання таких інститутів розвитку інновацій- ного підприємництва (ІРІП) як наукові парки, бізнес- інкубатори та індустріальні парки в систему «іннова- ційного ліфта» дозволить модернізувати технологічну платформу національної економіки, знизити трансак- ційні витрати на створення мережі ІРІП, прискорити формування вітчизняного ринку стартапів, організу- вати відлагоджену систему реалізації інтелектуальних можливостей в регіонах. Висновки Отже, практика селективного підходу у наданні фінансових, фіскальних та інших преференцій шля- хом кваліфікування та сертифікування господарюючих суб’єктів успішно застосовується в країнах, де суб’єкти Рис.7. Схема взаємодії регіональних відділень Торговельно-промислової палати України, ДНЦ НАН України та МОНМС України, пілотного, дуплікованого і франчайзингових наукових парків, створених на базі наукової установи на третьому етапі формування мережі Рис.8. Схема взаємодії регіональних відділень Торговельно-промислової палати України, ДНЦ НАН України та МОНМС України, пілотного, дуплікованого і франчайзингових наукових парків, створених на базі ВНЗ IV рівня акредитації на третьому етапі формування мережі Рис. 9. Схема взаємодії регіональних відділень Торговельно-промислової палати України, ДНЦ НАН України та МОНМС України, пілотного, дуплікованого і франчайзингових наукових парків, створених спільно науковими установами і ВНЗ IV рівня акредитації на третьому етапі формування мережі ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 108 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ інновацій-неоднорідні за своїми техніко-економічни- ми, інноваційними та кадровими параметрами, а висо- котехнологічна виробнича сфера знаходиться в стадії’ становлення. Через обмежені ресурси уряди цих країн таким чином намагаються оптимізувати фінансові по- токи в напрямку суб’єктів, що більш сприятливі до ін- новацій, здійснюючи політику «посилення сильних» і формуючи національних лідерів. На доцільності адресного підходу до підтримки українських підпри ємств на шляху створення та реалі- зації високотехнологічних продуктів ми наполягаємо вже кілька років [5– 7]. Вже є багато напрацювань [8– 9], але залишається ще велика кількість невирішених проблем. Серед них ті, які вкрай необхідно розв’язати найближчим часом: 1. Розробити «Методичні рекомендації з ідентифі- кації продуктів передових технологій», іх застосування дозволить створити Державний реєстр високотехноло- гічних товарів промислового комплексу України, цільо- ве призначення якого має два аспекти: фіскальний (надання податкових пільг при ви- робництві цих товарів; за безпечення автоматичного відшкодування ПДВ при їх експорті, страхування екс- порту; пільг іноземним інвесторам при налагодженні виробництва цих товарів в Україні); статистичний (оцінка ефективності новаторської діяльності в країні, ре зультативності вкладання коштів у пріоритетні напрямки розвитку технологій, підґрунтя для ідентифікації високотехнологічних підприємств). 2. З урахуванням кращого світового досвіду, на- працювань вітчизняних вчених та українських реалій підготувати офіційний документ «Методичні реко- мендації з ідентифікації та кваліфікування високотех- нологічних господарюючих суб’єктів — резидентів України», який дозволить упо вноваженим державним інституціям здійснювати технологічну діагностику та присвоювати марку «високотехнологічне підприєм- ство». Визначені господарюючі суб’єкти мають склас- ти Державний реєстр високотехно логічних промисло- вих підприємств України, цільове призначення якого також має два аспекти: реалізація адресного підходу у наданні державних преференцій — фіс кальних пільг, державних грантів, субсидій, пільгових умов кредитування, гарантій бан- ківського фінансування, держзамовлень тощо для сти- мулювання розробки й виробництва високотехнологіч- них товарів; оцінка реального стану високотехнологічної ви- робничої сфери країни та прогнозування його май- бутніх змін, що дасть можливість розробити відпо- відні програми і заходи із забезпечення безперебійної роботи та поширити їх досвід на інші вітчизняні під- приємства. 3. Розробити методологічний підхід до оцінки ді- яльності маркованих високотехнологічних підпри- ємств, який би покладався в першу чергу на якісні, а не на кількісні показники. Тобто створити інструмент зборувод знань про визначені підприємства, а не типову статистичну ферму звітності. Це має бути багатоаспектна анкета «Обстеження ресурсів, заходів результатів високотехнологічного під- приємства», за якою акумулюва-тиметься інформація про наявний потенціал, дії з досягнення стратегічних цілей, зв’язки та отримані ефекти. Цільове призначення багатоаспектноі анкети полягає в наступному: встановлення кореляції між параметрами підпри- ємства та застосуванням певних передових промисло- вих технологій, випуску високотехнологічних товарів, створення доданої вартості; дослідження впливу змін внутрішніх факторів на результативність та структурні зміни господарюючого суб’єкта, зокрема збільшення якості ви робу, зростання економічної віддачі, зміни характеру ринку, зміни ка- дрової структури тощо. Отримана інформація дозволить визначити загаль- ну якість високо-технологічного виробництва в Укра- їні та причини її зміни, а також оцінити ефективність вкладеного державного й приватного капіталу на досяг- нення цілей національної дослідницької та інновацій- ної політики, які, серед іншого, полягають у створенні ефективних, конкурентоспроможних на світовому рівні виробництв. Рис.10. «Інноваційний ліфт» регіонального розвитку ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф. 1092012/№1 Дані пропозиції стосуються лише одного аспек- ту — огггимізації державної підтримки існуючих висо- котехнологічних підприємств. Проте відкритими зали- шаються базові питання — відповідність національної інноваційної сис теми економічним і соціальним умо- вам України та адекватність інноваційної політики, які лежать в основі становлення високотехнологічної виробничої сфери. При іх вирішенні недоцільно по- кладатися лише на досвід інноваційного лідера — Ні- меччини — чи «інноваційного послідовника», яким є Франція, чи будь-якої іншої країни. Слід враховувати обмежені фінансові можливості, соціально-еконо- мічні, науково-технологічні та політико-правові осо- бливості України, які обумовлюють сприйнятливість країни до реформ та здатність досягти намічених цілей. Література 1. Буркинський Б. Науково-навчально-виробни- чі комплекси в інноваційному розвитку промисловос- ті та комерціалізації результатів наукових досліджень / Б. Буркинський, С. Філиппова // Економіст. — 2011. — № 6. — С. 8– 10. 2. Ващук Я. Сучасний стан правової охорони про- мислової власності в Україні [Електронний ресурс] / Я. Ващук. — Режим доступу : http://patent. km. ua/ukr/ articles/i1306. 3. Гохберг Л. Вузовская наука: перспективы разви- тия / Л. Гохберг, И. Кузнецова // Высшее образование в России. — 2004. — № 4. — С. 107– 120. 4. Гуриева Л. Перспективы развития особых экономических зон в России / Л. Гуриева // Иннова- ции. — 2006. — № 6. — С. 72– 83. 5. Дежина И. Г. Государство, наука и бізнес в инно- вационной системе России / И. Г. Дежина, В. В. Кисе- лева. — М. : Інститут экономики переходного периода, 2007. — 184 с. 6. Донецький науковий центр: етапи славного шля- ху / НАН і МОН України ДонНЦ. — Донецьк, 2005. — 288 с. 7. Дослідницькі університети як центри інновацій- ного розвитку країни [Електронний ресурс] / Інтерв’ю ректора Національного технічного університету «Київ- ський політехнічний інститут» журналісту газети «Дзер- кало тижня» // Дзеркало тижня. — 2011. — № 2. — Ре- жим доступу : http ://www. dt. ua/articles/73711#article. 8. Исследовательский треугольник Северной Каролины — крупнейшая научная, образовательная и технопарковая агломерация США [Электронный ре- сурс]. — 2011. — Режим доступа : http ://www. sibai. ru/ assets/media/Research-Triangle-Park. pdf. 9. Концепція створення наукового парку «АГРО- ЕКО» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http :// www. researchclub. com. ua/jornal/131. — Назва з екрану. 10. Леонова Т. Мировой опыт создания инноградов: истории успеха и выводы для России / Т. Леонова // Вест- ник Института экономики Российской академии наук. — 2011. — № 3. –С. 37– 49. 11. Научный парк МГУ [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http ://www. sciencepark. ru/ 12. Научный парк Московского энергетического института [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http ://www. sprk. ru/ 13. Официальный сайт Инновационного центр «Сколково» [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http ://www. sk. ru/Model. aspx. 14. Плетнев К. И. Инновационная экономика и интеграционные процессы / К. И. Плетнев // Иннова- ции. — 2003. — № 6. — С. 33– 38. 15. Проект Закону України «Про індустріальні парки» від 15.04.2011 р. [Електронний ресурс]. — Ре- жим доступу : http ://w1. c1. rada. gov. ua/pls/zweb_n/ webproc4_1?pf3511=40173. 16. Смородинская Н. Организация особых экономических зон в мировой и российской практике: концептуальные аспекты / Н. Смородинская // Вестник Института экономики Российской академии наук. — 2011. — № 3. –С. 16– 36. 17. Технопарки Европы и Северной Америки [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www. metolit. by/ru/dir/index. php/1865. 18. Україна у вимірі економіки знань / за ред. акад. НАН України В. М. Гейця. — К. : Основа, 2006. — 592 с., с. 269–286. 19. Федеральный закон «Об инновационном цен- тре «Сколково» от 28.09.2010 г. № 244-ФЗ [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http ://www. legis. ru/misc/ doc/7174/146. 20. Федеральный закон «О статусе наукогра- да Российской Федерации» от 7.04.1999 г. № 70-ФЗ [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://www. legis. ru/misc/doc/995/ 21. Цапенко И. Перспективы научных парков в России / И. П. Цапенко, А. В. Юревич // Мировая экономика и международные отношения. — 1998. — № 9. — С. 34–43. 22. Інновації в Україні: Європейський досвід та рекомендації для України. Том 3. — Інновації в Укра- їні: пропозиції до політичних заходів Остаточний варіант (проект від 19.10.2011). — К. Фенікс, 2011. — 76 с. 23. Саліхова О. Досвід Франції та Німеччини із створення умов для піднесення рівня національних ви- сокотехнологічних виробництв / О. Саліхова // Еконо- міст. — 2011. — № 11. — С. 67–70. 24. Nill Jan ERAWATCH. Country Reports 2009: Analysis of policy mixes to foster R&D investment and to contribute to the ERA: Germany / [Nill Jan, Landwehr Amrie, Carabias Vicente, Carat Gerard]. — Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communi- ties, 2009. — 47p. 25. Research and Innovation for Germany. Results and Outlook. — Berlin: BMBF, 2009. — 108 p. 26. Research, innovation and technological perfor- mance in Germany. EFI Report 2011. — Berlin: EFI, 2011. — 192p. 27. Про схвалення Концепції розвитку національ- ної інноваційної системи. Розпорядження Кабіне- ту Міністрів України від 17 червня 2009 р. N 680-р // [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http ://www. rada. gov. ua 28. Доктрина економіки знань (проект) // [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http ://www. semynozhenko. net/ufv/files/ec_znan. doc. ЛЯШЕНКО В. І., ЗЕМЛЯНКІН А. І., ПІДОРИЧЕВА І. Ю., БЕРЕЖНА Т. Ф.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-44743
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1729-7206
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T16:30:15Z
publishDate	2012
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
record_format	dspace
spelling	Ляшенко, В.І. Землянкін, А.І. Підоричева, І.Ю. Бережна, Т.Ф. 2013-06-03T18:33:17Z 2013-06-03T18:33:17Z 2012 Перспективи розвитку наукових парків як елементів інфраструктури інноваційного підприємництва в Україні / В. І. Ляшенко, А. І. Землянкін, І. Ю. Підоричева, Т. Ф. Бережна // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 1 (21). — С. 89-109. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/44743 У статті обґрунтовано необхідність розвитку наукових парків в національних умовах. Розроблено поетапний підхід до формування мережі наукових парків на прикладі Донецького регіону з використанням механізму франчайзингового тиражування. Запропоновано впровадження в практику регіонального розвитку системи «інноваційного ліфта», що об’єднує наукові парки, бізнес-інкубатори та індустріальні парки. В статье обоснована необходимость развития научных парков в национальных условиях. Разработан поэтапный подход к формированию сети научных парков на примере Донецкого региона с использованием механизма франчайзингового тиражирования. Предложено внедрение в практику регионального развития системы «инновационного лифта», объединяющей научные парки, бизнес-инкубаторы и индустриальные парки. In the article the necessity of development of science parks in the national context was substantiated. The phased approach to building a network of science parks as an example of Donetsk region with the franchise replication was developed. The implementation in practice of regional development of «innovative elevator» that combines science parks, business incubators and industrial parks was proposed. uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Наукові статті Перспективи розвитку наукових парків як елементів інфраструктури інноваційного підприємництва в Україні Перспективы развития научных парков как элементов инфраструктуры инновационного предприпнимательства в Украине The prospects of the development of science parks as elements of entreprenuerial innovation infrastructure in Ukraine Article published earlier
spellingShingle	Перспективи розвитку наукових парків як елементів інфраструктури інноваційного підприємництва в Україні Ляшенко, В.І. Землянкін, А.І. Підоричева, І.Ю. Бережна, Т.Ф. Наукові статті
title	Перспективи розвитку наукових парків як елементів інфраструктури інноваційного підприємництва в Україні
title_alt	Перспективы развития научных парков как элементов инфраструктуры инновационного предприпнимательства в Украине The prospects of the development of science parks as elements of entreprenuerial innovation infrastructure in Ukraine
title_full	Перспективи розвитку наукових парків як елементів інфраструктури інноваційного підприємництва в Україні
title_fullStr	Перспективи розвитку наукових парків як елементів інфраструктури інноваційного підприємництва в Україні
title_full_unstemmed	Перспективи розвитку наукових парків як елементів інфраструктури інноваційного підприємництва в Україні
title_short	Перспективи розвитку наукових парків як елементів інфраструктури інноваційного підприємництва в Україні
title_sort	перспективи розвитку наукових парків як елементів інфраструктури інноваційного підприємництва в україні
topic	Наукові статті
topic_facet	Наукові статті
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/44743
work_keys_str_mv	AT lâšenkoví perspektivirozvitkunaukovihparkívâkelementívínfrastrukturiínnovacíinogopídpriêmnictvavukraíní AT zemlânkínaí perspektivirozvitkunaukovihparkívâkelementívínfrastrukturiínnovacíinogopídpriêmnictvavukraíní AT pídoričevaíû perspektivirozvitkunaukovihparkívâkelementívínfrastrukturiínnovacíinogopídpriêmnictvavukraíní AT berežnatf perspektivirozvitkunaukovihparkívâkelementívínfrastrukturiínnovacíinogopídpriêmnictvavukraíní AT lâšenkoví perspektivyrazvitiânaučnyhparkovkakélementovinfrastrukturyinnovacionnogopredpripnimatelʹstvavukraine AT zemlânkínaí perspektivyrazvitiânaučnyhparkovkakélementovinfrastrukturyinnovacionnogopredpripnimatelʹstvavukraine AT pídoričevaíû perspektivyrazvitiânaučnyhparkovkakélementovinfrastrukturyinnovacionnogopredpripnimatelʹstvavukraine AT berežnatf perspektivyrazvitiânaučnyhparkovkakélementovinfrastrukturyinnovacionnogopredpripnimatelʹstvavukraine AT lâšenkoví theprospectsofthedevelopmentofscienceparksaselementsofentreprenuerialinnovationinfrastructureinukraine AT zemlânkínaí theprospectsofthedevelopmentofscienceparksaselementsofentreprenuerialinnovationinfrastructureinukraine AT pídoričevaíû theprospectsofthedevelopmentofscienceparksaselementsofentreprenuerialinnovationinfrastructureinukraine AT berežnatf theprospectsofthedevelopmentofscienceparksaselementsofentreprenuerialinnovationinfrastructureinukraine

Перспективи розвитку наукових парків як елементів інфраструктури інноваційного підприємництва в Україні

Репозитарії

Схожі ресурси