Концептуально-аналітична система компетенцій формування інновацій росту інтелектуального потенціалу
В роботі розкривається філософія бачення системи компетенцій формування інноваційного зростання інтелектуального потенціалу суспільства на підгрунті розбудови громадянського суспільства на теренах творчої ініціативної економічної діяльності усіх суб’єктів суспільства. В работе раскрывается философия...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/44867 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Концептуально-аналітична система компетенцій формування інновацій росту інтелектуального потенціалу / В.А. Ткаченко // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 1 (21). — С. 175-191. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859910663669809152 |
|---|---|
| author | Ткаченко, В.А. |
| author_facet | Ткаченко, В.А. |
| citation_txt | Концептуально-аналітична система компетенцій формування інновацій росту інтелектуального потенціалу / В.А. Ткаченко // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 1 (21). — С. 175-191. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| description | В роботі розкривається філософія бачення системи компетенцій формування інноваційного зростання інтелектуального потенціалу суспільства на підгрунті розбудови громадянського суспільства на теренах творчої ініціативної економічної діяльності усіх суб’єктів суспільства.
В работе раскрывается философия проектирования системы действий при формировании основ роста интеллектуального потенциала общества, природа отдельных субъектов и общества в целом.
Planning philosophy of the system of actions at forming of bases of intellectual potential growth of society and nature of some subjects and society on the whole opens up in the work.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:02:14Z |
| format | Article |
| fulltext |
1752012/№1
кало // Вестинк Санкт-Петербургского университета. —
2002. — Сер.8. — Вып. 2 (№16). — С. 3–21
11. Коллис Дэвид Дж. Корпоративная страте-
гия. Ресурсный подход / Дэвид Дж. Коллис, Синтия
А. Монтгомери ; [пер. с англ. Ю. Кострубов]. — М.: ЗАО
«Олимп-Бизнес», 2007. — 400 с.
12. Шоулз Д. Д. Корпоративная стратегия: те-
ория и практика / Джонсон Джерри Шоулз, Ки-
вен Уиттингтон Ричард; [7-е издание]: [пер. с англ.
А. Ю. Заякина]. — М. : ООО «И. Д. Вильямс», 2007. —
800 с.
13. Байдала Н. М. Стратегічний потенціал як джере-
ло конкурентної переваги та підґрунтя стратегії зовніш-
ньоекономічної діяльності підприємства / Н. М. Байда-
ла // Науковий вісник НЛТУ України. — 2010. — Вип.
21.2 — С. 175–181.
У зв’язку із зростанням вагомості потенціалу люди-
ни та його впливу на господарську діяльність суспіль-
ства, все гостріше постає питання: «Чи є суспільне гос-
подарство функцією людини, наслідком її природньої
функції щодо ініціативної економічної діяльності, а чи
людина є функцією господарства, як наслідку її ініціа-
тивної економічної діяльності?».
Вікове ставлення до людини як феномену Природи,
з її природньою біоенергетичною функцією щодо ініціа-
тивної творчої діяльності, у сьогоденні повертається над-
звичайно новою стороною, яка полягає у філософському
урозумінні: чи є людина річчю, біооб’єктом, біоенерго-
системою, тлумачення чого слід шукати в безособовому
об’єктивному світі речей, що і визначає саме господар-
ські процеси, як такі, або ж, навпаки, останні самі ви-
пливають із природи господарюючого суб’єкта — біое-
нергосистеми — і породжуються її ініціативною творчою
діяльністю — кожного і в сукупності. Така загальна по-
станова питання, значною мірою, і зумовлює філософ-
ський підхід до розв’язання проблеми інтелектуального
потенціалу як підгрунтя зростання на засадах творчої ді-
яльності, наслідком якої є економічна складова.
Хіба ж може хтось заперечувати, що і сьогодні, як
і 200–300 років тому, найважливішою рисою суспільної
свідомості є її економічний механізм, що ініціативна
творчо-економічна діяльність людини як вираження
взаємодії людини як біоенергоінформаційної системи
і природи як біоенергосистеми спрямовується духовно-
моральними цінностями: здібністю свідомого мислет-
ворення та зростання інтелекту.
Поринаючи у сутність взаємодії біоенергоінформа-
ційної системи — людини — і біоенергосистеми — при-
роди, — можна помітити, що в основі і людини, і при-
роди є біоенергетичні, тобто, надприродні, процеси, які
ще мало пізнані.
Ось чому людина як суб’єкт діяльності, і тільки лю-
дина, має можливість синтезу природніх функцій: сво-
боди і ініціативи та ще їх необхідності.
То ж, мабуть, не випадково, людина — суб’єкт ді-
яльності, який ще в філософії Канта характеризується
антиномією свободи і необхідності, що усвідомлюється
як протилежність безмежної потужності свободи хотін-
ня і немочі свого діяння.
Природа свободи — то є абсолютність і безмежність
прагнень кожного. А подолання меж між свободою хо-
тіння і неміччю свого діяння може відбутися тільки че-
рез творчу ініціативну діяльність, що полягає в трудо-
вому господарському впровадженні суб’єкта в об’єкт
існуючої соціально-економічної формації. При чому,
стихія природи для людини виступає як необхідність і,
в той же час, залежить від її процесів. А суб’єкт, в силу
природи своєї свободи, весь час прагне, через розви-
ток продуктивних сил соціально-економічної формації
і зростання свого багатства, підкорити весь світ своїй
В. А. Ткаченко
академік АЕН України
м. Дніпропетровськ
КОНЦЕПТУАЛЬНО-АНАЛІТИЧНА СИСТЕМА КОМПЕТЕНЦІЙ ФОРМУВАННЯ ІНОВАЦІЙ
РОСТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
Треба любити життя як творчість, як плин до кра-
щого майбутнього. Навчіться пізнавати життя і усві-
домлювати пізнане. Любіть вчитися у життя — не тіль-
ки у школі чи ВУЗі — це обов’язкове.
Важливо вміти вчитися — на навчатися — це пер-
винне, а вчитися в інших людей — це те, що мотивує до
кращого життя.
Без пізнання невідомого, без усвідомлення пізнаного,
без подальшого наукового обгрунтування усвідомленого
посилити інтелектуальний потенціал людини майже не-
можливо.
Творіть життя! Проектування бажаного то і є май-
бутнє!
ТКАЧЕНКО В. А.
176 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
волі, зробити його прозорим, а з механізму природніх
процесів зробити соціальний механізм суспільної фор-
мації, як продовження свого власного фізичного тіла.
Принципово, природньо, людина може хотіти і
хоче всього і, навіть в своїй уяві, може все. Вона може
в своїй уяві бути подобою Божою і представником Ви-
щого Розуму і брати участь в «обробітку садів Едему», і
в той же час, може — і робить це — розбестити, згубити
землю, ставши сама плоттю або знаряддям «диявола»,
що буває частіше. При чому, в своєму людинобожному і
миробожному вигляді може творити «зле». За власною її
уявою, могутність людини є лише засобом її свободи і, в
той же час, знаряддям її свободи.
Сьогодні «економізм» став «партійною догмою соці-
ал-демократів» і їм подібних, світоглядною філософською
базою науки про господарство і господарювання з позицій
політичної економіки. Ось чому, як і не одне століття тому,
завдання науки в цілому полягає в тому, щоб розбити, роз-
вінчати цей наївний догматизм, зробити предметом осо-
бливого філософського дослідження ініціативну творчу
економічну діяльність суб’єктів суспільної формації як
природного феномену життєтворення і як підставу зрос-
тання інтелектуального потенціалу суспільства. Бо та або
інша філософія господарювання, яка встановлює принци-
пи і дає орієнтири економічного зростання, не є резуль-
татом наукового узагальнення, а привноситься до науки
a priori, зумовлюючи той або інший характер її висновків,
що робить можливим для неї філософсько-дискусійний
перегляд її апріорно-світоглядних основ.
У сьогоденні більшість владних структур різних
держав, різні партії, угрупування чомусь в основі своєї
діяльності посилаються на «демократію», «демократич-
ні постулати» і т. ін. Але! Що ж воно таке, ця «демокра-
тія»? Що в своїй основі приховує? Яка її природна скла-
дова? Якщо одним оком зазирнути у різні словники, то
можна помітити одне і те ж: «demos» — народ, а «kra-
tos» — влада. Тобто, дослівно: демократія — це народна
влада. Але чомусь за основу взяли «принцип організації
колективної діяльності на підставі участі в ній усіх чле-
нів суспільства, регіону, підприємства, товариства». А
куди ж подівся принцип народовладдя?
То ж чи не доцільніше нам розглядати суспільну
формацію, її обустрій як результат творчої ініціативної
економічної діяльності її суб’єктів, як синтез їх свободи
і її необхідності?!
То ж чи можемо ми і чи маємо підстави, з позицій
особистості і функціонуючої соціально-економічної
формації, з позицій свободи і творчості особистостей,
що наповнюють існуючу соціально-економічну фор-
мацію, ототожнювати і прирівнювати чи порівнювати
природньо існуючі процеси, спонукаючись аж до «со-
ціологічного детермінізму» — соціологізму в економіці?
Всі соціологічні і політологічні поняття і, так звані, «за-
кони» мають схожість з методами статистики. С. Булгаков
на початку XX століття в роботі «Философия хозяйства»
говорить, маючи на увазі ці поняття [2]: «Ці абстракції мо-
жуть бути застосовані лише до характеристики сукупностей
і придатні тільки… у певних межах, як статистичне серед-
нє. Вони можуть виражати деякі рівнодіючі індивідуальних
фактів, але аж ніяк не зумовлювати ці факти».
Немає сумніву, що вони належать до наслідків і аж
ніяк не до причин, а тому, в суворому розумінні, не мо-
жуть розглядатися як «закони», що примушують сумні-
ватися в самому існуванні цієї науки.
Критично ставиться С. Булгаков і до методів полі-
текономії. «Для відомого орієнтування, — пише він, — в
явищах життя, в певному відношенні, має значення, на-
приклад, навіть фікція «економічної людини», виробле-
на політекономією. Але якщо розглядати її через призму
життя,… виходить, як правило, потворне і прямо непра-
вильне уявлення» [2].
Є об’єктивні підстави рахувати, що всі закономір-
ності, які описуються в соціологічних і політичних на-
уках, мають сенс лише за умови, що в даному комплексі
явищ і причин не відбувається щось нове і що дійсність
у певних межах одноманітна і раз у раз повторюється. Ні
«закономірності» соціологічних наук, ні «закономірнос-
ті» політичних наук, ні політекономія як наука не від-
криваються в результаті еволюції природніх процесів, а
привносяться методологічно сукупністю розуму інди-
відів — біоенергоінформаційних суб’єктів соціальної
формації, становлячись світоглядним підґрунтям соці-
ального пізнання і усвідомлення пізнаного. І не дивно,
що свобода і творчість кожного індивіда суспільства в
надзвичайній мірі ігноруються, випадають з поля зору
соціальної науки, а в політології абсолютно відкидають-
ся представниками політичних партій, блоків і фракцій,
які повсемісно загіпнотизовані своєю власною методо-
логією, своїми власними узурпованими бажаннями на-
копичення власного, а не суспільного капіталу.
Не має сумнівів, що межею соціального детермініз-
му для вченого є свобода людини. Але не в напрямку гра-
бежів, розбою, насильства над іншими, а в напрямку сво-
боди ініціативної творчої діяльності. Навіть і тоді, коли
ця діяльність розрахована в ім’я власного добутку. Бо до-
бробут кожного суб’єкта суспільної формації у своїй су-
купності складає, як раз, добробут суспільства в цілому. І
саме в цьому слід шукати новий вид причинності — «при-
чинність через свободу», тобто, «живу, природну при-
чинність біоенергосистем». Але слід уявляти при цьому,
що свобода ніколи не була рівнозначною випадковості,
відхиленню або індетермінізму. Ось чому протиставлен-
ня свободи діяльності і діяльності через необхідність слід
відносити до нового способу спричинення: діяльність
через законодавство як необхідність регламентування —
регулювання — і діяльність через свободу творчості. Ді-
ючи в певних рамках, людина ними послуговується, але
не пасивно, механічно, а творчо.
Тож, чи не доцільніше було б вивчати джерела
життя, його енергетичні закономірності, а не «що таке
гроші і де їх взяти»? Звичайно, є й інші думки, і не-
хай будуть, — чим їх більше, тим скоріш, можливо, ми
прийдемо до чогось розумного. Ми не збираємось ко-
му-небудь щось доводити, не збираємось заперечувати
гроші — вже запізно, — не збираємось заперечувати
експлуатацію праці, чи доводити, що вона є — вона є.
Наше дослідження має іншу мету: вона полягає в над-
звичайній простоті підходу: чи існують у природі сили,
які примножують, або могли б примножувати наші ба-
гатства? Де ці сили природи: у фізичному тілі людини
чи в його дусі, чи може в навколишньому середовищі,
чи у космічному просторі? Чи може ще у череві матері
закладається той програмний комплекс, який не роз-
кривається до кінця життя? Скоріш, так воно і є.
ТКАЧЕНКО В. А.
1772012/№1
Бо що таке гроші? На наш погляд, гроші — це лише
металеві та папереві знаки як міра вартості ініціатив-
ної індивідуальної творчої діяльності, що виконують
роль загального еквівалента. Тобто, відзеркалюють за-
гальну вартість фізичних зусиль у процесі індивідуаль-
ної творчої діяльності людини як еквівалент нею опо-
середкованого фізичного труда. Загалом, гроші — це
міра вартості товару, яка з часом стала мірою обміну
товарами, шо переросла в міру накопичення капіталу,
який починав «працювати», незалежно від міри опо-
середкованого фізичного труда. З часом, гроші стають
мірою пригноблення людей чи держав іншими, більш
заможними, державами. Загалом же, по мірі набуття
«умовної цінності», гроші, в решті-решт, стають мірою
амбіцій і зневаги, ворожнечі і пригноблення, як між фі-
зичними особами, так і державами, що породжує дум-
ку щодо глобалізації процесів розвитку як стабільності
життя. Але ж, це тільки так здається. Насправді ж, це все
методи пригноблення і рабства. Це заходи управління
соціально-економічними відносинами між державами.
Концентрація влади насилля і підкорення.
Але ж, якщо виходити з положень дарвіновської гі-
потези розвитку природніх процесів, то все це у сукуп-
ності слід розглядати як показники розвитку і зростання
в цілому цивілізацій, що існували на планеті Земля, —
причому, зростання, як підтверджують дослідження, по
мірі зростання сукупного інтелектуального потенціалу
землян, — у прямій залежності одне від одного. Тож,
чи не слід, нарешті, землянам зробити висновок: шлях
розвитку і зростання лежить через відмирання грошей
як міри вартості фізичної праці в товарі? Бо ж сьогоден-
ня на перший план виводить показник інтелекту. Тим
більш, що цей показник слід відзеркалювати не стільки
в товарі, скільки у мірі пізнаяння природніх процесів
як підгрунтя стану цивілізації загалом і кожної держа-
ви окремо. Доречі, якщо говорити про держави, то чи
не слід розглянути і коректність цього визначення? Тим
більш, що і глобалізація, в основі своїй, має намір роз-
витку єдиного громадського суспільства.
Тож, чи не доцільнішим було б розглядати не гро-
ші, а міру інтелекта в оцінці потенціалу діяльності, як
такої, як основи оцінки рівня життя у всіх його аспек-
тах. Дослідження показали, что рівень розвитку земної
цивілізації дістав такого стану, коли гроші не є мірою,
показником рівня життя.
Пошуки єдиної фізичної основи Всесвіту і єдиної
фізичної взаємодії у Всесвіті тисячоліття залучали і за-
лучають до себе найкращі розуми людства. В результаті
чого, у сьогодення в різних галузях знань нагромадилося
в чималій кількості емпіричних фактів, які не одержа-
ли адекватної інтерпретації в рамках існуючої наукової
парадигми. Більш того, відоме мереживо теоретичних
проблем, рішення яких викликає цілий ряд досить сер-
йозних світоглядних труднощів. В той же час, саме вони
з давніх давен непокоїли розум людей. Людину завжди
цікавили рідкісні і непояснені явища — феномени. Але
чи можуть вони мати місце в економіці? В такому разі не
так вже й банально виглядає, можливо, одне з найголо-
вніших запитань сьогодення: «Що ж тоді таке економіка
в своїй субстанції?».
Толковый словарь русского языка С. І. Ожегова і
Н. Ю. Шведової тлумачить, що це є «сукупність виробни-
чих відносин, які відповідають рівню розвитку продуктив-
них сил суспільства, домінуючий спосіб виробництва сус-
пільної формації». А яка ж сутність виробничих відносин?
То є «відносини між людьми, індивідами в процесі суспіль-
ного виробництва, обміну, розподілу і споживання матері-
альних благ, основою яких є та чи інша форма власності».
Тобто, в основі лежить ініціативна творча економічна ді-
яльність індивідів суспільної формації, що існує. Але, яка
ж міра кожного? Як її визначити? Звичайно, кожен скаже,
що є узагальнений історично термін оцінки матеріалізації
фізичної праці — вартість як міра людської праці. Здаєть-
ся, що ми отримали вичерпну відповідь. Але, ми збагнули
лише суть явища, а суть — це вже субстанція. Її треба роз-
пізнати. Добренько усвідомити пізнане. А потім науково
довести, що сучасне технократичне суспільство людей
поринуло у свою діяльність таким чином, що розгубило
поняття суті самої себе. Зосередившись на понятті матерії
як першооснови світобудови, забули, що і сама людина і
Всесвіт мають в основі своїй два види матерії, абсолютно
ідентичні за фізичними властивостями, — молекулярно-
корпускулярну і біоенергоінформаційну субстанцію як
усвідомлену духовність.
Але оскільки, з погляду класичної фізики, протягом
тисячоріч єдино можливим поглядом на обустрій Всесвіту
був і залишається «матеріалізм» як єдино реальна наукова
парадигма, а більшість «аномальних явищ» не пов’язані з
безпосереднім «видимим» або «що відчувається», тобто,
матеріальною взаємодією, то вже на початку 70-х років XX
сторіччя масово з’явилися в розумі вчених інтуїтивні розу-
міння, що в цих явищах в наявності маються деякі озна-
ки інформаційно-енергетичного обміну. Причому, фено-
мени усвідомлення цього явища неможливо зрозуміти,
враховуючи тільки розум людини. Необхідно враховувати
й інтуїтивний канал сприйняття, пізнання, який, маючи
класичну фізичну основу, проте, логічно досить глибоко
пов’язаний з тими ж поняттями «душі» і «духовності». Не
маючи ніяких інших зухвалих думок, можна констатувати,
що єдиним фактором, що об’єктивно є результатом гли-
бокого матеріалістичного світогляду, є фактор пізнання
і усвідомлення чисто природніх процесів, що не мають і
не допускають ніякої містики. Звичайно, сучасний рівень
знань поки що не дозволяє пояснити деякі з явищ або ре-
зультати експериментів, але вже всім відомо, що науці сьо-
годення вже тісно в рамках пізнаного матеріалістичного
світогляду старої парадигми.
Тож, чи вірно буде розуміння, що наші багатства
примножуються завдяки тільки людським м’язам? Ні!
Ми намагаємося з’ясувати тільки субстанцію «вартос-
ті» наших фізичних зусиль. Виходячи з наших мірку-
вань, можна усвідомити, що «вартість» — це енергія,
яку випромінює людина під час ініціативної економіч-
ної діяльності. Так! Те ж саме відбувається і у процесах
будь-якої діяльності. Але відомо також, що і різної по-
тужності. То яка ж вона, ця сама енергія? Звідки вона
з’являється — тільки з наших фізичних зусиль, чи її дже-
рела у чомусь іншому?
Питання надзвичайно складне. Але найбільша
складність полягає у тому, що всі суспільні процеси,
їх сутність і природна енергетика приховані від наших
очей грошовими знаками. Не має значення якими —
гривнею чи доларом, чи євро, чи ще якимись. І що за-
гальна криза світового співтовариства породжена саме
ТКАЧЕНКО В. А.
178 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
діяльністю людей в ім’я «єдиного для всіх Бога» — гро-
шей. Ця криза — безпосередній наслідок тріумфу ма-
теріалістичного господарсько-технічного мислення,
в основі якого — ті ж «гроші» і самовпевненість само-
достатнього людського розуму. Сьогодні головною па-
радигмою сучасної цивілізації є примат економічного
початку, в основі якого — ті ж самі «гроші».
Найтрагічнішим є те, що ця парадигма однакова як
на Заході, так і на Сході. І там і тут ставиться задача за
допомогою технічного розвитку максимальним образом
задовольнити економічні потреби визначеної, більшої
або меншої, частини громадян власних країн. І навіть
у суперечці між соціалізмом і капіталізмом, мова йшла
тільки про способи здійснення цієї задачі.
На Заході перемогу одержав економічний позити-
візм з егоїстичними вузько національними інтересами,
що має тенденцію до перевтілення, за думкою німецько-
го філософа Хесле, в економічний націонал-соціалізм.
Причому, визнання західної моделі ринкового госпо-
дарства як домінанти не виводить те чи інше суспільство
з безвиході економічної парадигми. І, якщо ринкові від-
носини вважати центральною сферою загальної культу-
ри і сприймати це не тільки економічно, але і як зміну
духовності — а це проглядається у всіх високорозвине-
них країнах, де головним Богом є гроші, — то проблеми
нашого суспільства будуть тільки збільшуватися.
Доречі, і державне регулювання виробничих відно-
син здатне лише почасти корегувати, а не змінювати в
корені стихійну суть самодостатньої ринкової системи
як механізму координації соціально-економічних від-
носин суспільної формації.
Взагалі, якщо дотримуватися канонів класичної
теорії, то «виробничі сили — це система суб’єктивних
(людина) і матеріальних (засоби виробництва) елемен-
тів, що відтворюють активне відношення людей до при-
роди, яке полягає у матеріальному і духовному освоєнні
і розвитку її багатств (цінностей), в процесі чого відтво-
рюються умови існування людини та виконується про-
цес її розвитку» [1].
Але ж, початок XXI століття віддзеркалив нові со-
ціально-гуманітарні трансформації, які вимагають нових
підходів щодо визначення змісту і якості виробничих
сил, які не тільки б окреслювали, але й обумовлювали б
приоритетні параметри глобального соціально-екологіч-
ного і духовного порядку сучасного світу та визначали б
ті технологічні зрушення, що формували б підґрунтя по-
дальшого економічного розвитку. Не має сумнівів, що
ключова роль технологічного базису в процесі еконо-
мічного зростання більшості країн світу є їх державним
пріоритетом структурних зрушень в економіці. В той же
час, сфера впливу наукоємних технологій обмежується
не тільки системою економічних відносин, але й такими
соціально-суспільними важелями як ВВП, об’єм про-
мислового виробництва, зайнятість населення (величина
безробіття), продуктивність праці та надійність і довго-
вічність технологічного обладнання, а також змістом сус-
пільної формації, яка, в свою чергу, формується і існує під
впливом саме технологічних новацій.
Не має сумнівів, що саме технологічна база суспіль-
ства визначає темпи економічного зростання більшості
країн світу — як тих, що вважаються провідними, більш
розвиненими, так і тих, що тільки на початку великих
зрушень. Саме у сьогоденні, за такого підходу, з’явилася
нова концепція, яка дістала назву «технологічного спо-
собу виробництва» як динамічної системи технологічних
відносин. Вважається, що виробничі відносини у сього-
денні, завдяки оптимізації внутрішніх виробничих про-
цесів, трансформувалися у систему технологічних відно-
син, за яких характер внутрішнього їх змісту визначається
характером операції чи переходу у технологічному про-
цесі. Саме завдяки послідовним змінам у технологічному
способі виробництва, визначається характер технологіч-
ного розвитку, їх впливу на структурні зрушення в еко-
номіці взагалі, завдяки чому одна система технологічних
відносин на основі діалектики внутрішніх процесів пере-
ходить в іншу. Відбувається природна трансформація всі-
єї соціально-суспільної формації.
Ключова роль технологічного фактору в процесі
економічного зростання більшості країн світу сучас-
ності матеріалізується через систему державних техно-
логічних пріоритетів, які формують і поновлюють тех-
нологічну базу суспільства та трансформують систему
технологічних відносин, що, в свою чергу, визначають
характер та стратегію соціально-економічного зростан-
ня суспільства тої чи іншої формації.
Визначаючи багатовекторність науково-дослідних
і проектних розробок у сфері поновлення технологічної
бази, слід відзначити, що найменш дослідженими залиша-
ються питання їх економічної суті, визначення їх цінності
та інтелектуальної власності як елементу національного
багатства країни, як характеру технологічних відносин і у
сфері виробничих сил, і у сфері виробничих відносин.
Виробничі відносини сьогодення — це сукупність
технологічних, технічних та економічних відносин між
членами суспільної формації, що формуються в процесі
виробництва, в залежності від його характеру і рівня та
відносин власності, обумовлюючи технологічну базу та
соціально-економічну структуру суспільства. Це відноси-
ни, які слід розглядати не тільки як взаємодії між людьми,
що являються головним ланцюгом, точніше, механізмом,
відносин у соціально-економічній системі, але й як від-
повідні взаємодії між суспільною формацією і Природою.
Матеріалізація цих взаємодій формує нову концепцію
технологічної бази суспільства, її виробничі сили, та на-
дає динамічності розвитку інтелектуального потенціалу,
що, в свою чергу, визначає характер технологічної основи
виробництва шляхом послідовної реалізації знань та змі-
ни виробничих відносин. В результаті чого, саме зміни в
технологічній базі суспільства мотивують зміни в соціаль-
но-економічній системі тої чи іншої суспільної формації,
що базується на підґрунті технологічного способу вироб-
ництва як динамічної системи технологічних відносин.
Таким чином, ми отримуємо можливості проекту-
вання концепції регулюючих параметрів розвитку мо-
делей соціально-політичних і соціально-економічних
систем, що можуть в одночасі врахувати виробничий
потенціал суспільства і виробничі відносини людей,
технологічну базу і соціально-політичні та соціально-
економічні підґрунтя, екологічні суб’єктивні і суб’єктні
фактори розбудови соціально-суспільної формації,
невід’ємною часткою якого являється моральний та
духовний імператив. При цьому поступальний розви-
ток соціо-суспільної формації тої чи іншої цивілізації
є основною соціально-економічною закономірністю
ТКАЧЕНКО В. А.
1792012/№1
соціо-культурної динаміки розвитку. Це говорить про
те, що такий вид складних саморозвиваючих систем
не можна розглядати з відривом від інших, навіть, на
перший погляд, малозначущих факторів, зовнішнього
впливу чи індивідуальних підходів.
Науково-технічна революція сучасності пропонує
шлях до громадянського природнього суспільства та
суспільного виробництва у технологічному відношенні
незрівнянно більш складному, ніж минуле чи, навіть, су-
часне у найбільш розвинених країнах. Непомірно зроста-
ють вимоги до професійної компетентності і соціальної
відповідальності не тільки тих, хто працює в тій чи іншій
сфері виробництва, обслуговування, соціо-культурної,
освітянської чи охорони здоров’я, але всіх до одного чле-
нів суспільства, навіть дітей і немовлят, як складових за-
гального інтелектуального і соціокультурного потенціалу
суспільної формації. А обмін виробничою, соціальною і
економічною інформацією, виходячи з сукупності техно-
логічної бази, стає все більш глибоким, значущим та ба-
гатогранним. Щоб успішно функціонувати, така складна
соціально-економічна саморозвиваюча суспільна систе-
ма має потребу в універсальному багатогранно підготов-
леному робітникові чи службовці, володіючому знання-
ми у своїй професії та науковим світопізнанням.
Намагання людини пізнати та зрозуміти закони, за
якими регулюється її життя, ніколи не зупинялися. Але,
все ж таки, «істина» знаходилася за маревом, що покри-
вало таємницею вищі наміри від усвідомлення матеріаль-
ного людиною. Тож, усвідомити «істину» здатні лише ті,
що мають здібності керувати своєю свідомістю та пізна-
вати свій внутрішній світ, а не блукати у зовнішньому.
У неусвідомленні матеріальних відчуттів людини і
знаходиться «ключ» до розкриття закуліси істини. То хіба
можна сумніватися у тому, що той, хто говорить, нічого не
зрозумів від пізнаного, а той, хто щось пізнав, не говорить.
Пізнане і усвідомлене ще не сформульоване, бо воно не має
ще наукового обгрунтування, не матеріалізоване в планах,
що наповнюють сенсом всі матеріальні слова і символи.
Але символи — це лише «ключ» до завіси, за якою
знаходиться істина. Як правило, завіса так і залишається
невідкритою, тому що все, що знаходиться поза нею, за-
лишається непоміченим.
Тож, якщо ми спроможні усвідомити, що усі «клю-
чі», усі матеріальні символи — це лише проява, уявлення,
це лише додаток до великого «першого і фундаменталь-
ного закону» природи і істини, ми зуміємо відтворити
уяву, яка дозволить нам проникнути за завісу.
Автентичний учень прочитає і між рядками і ово-
лодіє мудрістю. Тому, у кому живе світло, відповість му-
дрість, що занотована в словах і скрижалях.
А слова і скрижалі нетлінні, незнищенні, бо вони
наділені високоенергетичною субстанцією стійкості до
будь-яких природніх впливів матеріального світу. Ін-
шими словами, їх «атомна структура» зафіксована і не
підвласна ніяким змінам. У цьому відношенні, вони по-
рушують матеріальний «закон іонізації». Але вони від-
повідають тональності хвиль мозку, виокремлюючи від-
повідну ментальну вібрацію у читача, здатного логічно
мислити, матеріалізуючи, таким чином, закодовану ін-
формацію. Системність інфомації у словах і скрижалях,
як мудрість у вигляді опанованої інформації, вміщує у
собі, як основу, надбання минулих цивілізацій.
Мудрість же як масив опанованої інформації про
стан минулого примножується у читача, який читає з
відкритими очима і світлим серцем, у сотні разів. Чи-
тайте — вірте чи не вірте, але читайте. І вібрації вашого
мозку відлунням пройдуть у вашій душі.
У цьому суть і сутність Вселенської Гармонії.
На підгрунті власного досвіду, ми розуміємо, що
красиві слва не нагодують, красивими словами «ситий
не будеш» і здивувати когось красивими словами майже
неможливо.
То що ж ми маємо: живемо як живемо, як усі на-
вкруги. Тобто, живемо «за течією», з надією, що нам по-
таланить більше. А якщо ні — то така вже наша доля. І
при цьому кожен вважає себе розсудливою людиною із
здоровим розумом.
Але вважатись на те, що все обумовиться саме по
собі, є не гідним людини із здоровим глуздом. Тож, тре-
ба здобувати здоровий глузд як рівень, який обособлює
в собі цілий набір компетенцій, що мотивують здатність
людини працювати успішно в різних умовах повсякден-
ного життя, забезпечуючи собі свободу вибору рівня і
якості життя.
Отже, щоб жити красиво, слід учитися не красиво
говорити, а набувати цілого ряду компетенцій як моти-
вованих здібностей до виконань цілої низки відповід-
них видів діяльності. Тільки відповідна праця відтворює
красиве і якісне життя. Тож, давайте, будемо вчитися
жити красиво.
Сьогодення визнає, що інноваційна діяльність у га-
лузі удосконалення технологічної бази для складних са-
морозвиваючих соціально-економічних систем є одним
із стратегічних факторів розвитку, основним чинником
стратегії як держави в цілому, так і окремих підприємств
різного підпорядкування і форм власності. В основі зане-
паду і зростання національної економіки лежать не еко-
номічні показники і соціальні фактори — вони є похід-
ними, — а техніко-технологічний потенціал виробничих
сил [6]. Ось чому головним фактором функціонування
складних соціально-економічних саморозвиваючих сис-
тем є не статична конкуренція поміж суб’єктами вироб-
ництва чи країнами, а потенціал виробничих відносин
через конкуренцію з боку нових виробів чи послуг, що
базуються на нових технологіях як результату творчого
використання сукупного потенціалу суспільства, галузі,
підприємства, фірми. Саме інноваційна діяльність через
удосконалення, виготовлення, впровадження та вико-
ристання прогресивного обладнання на підприємствах
створює необхідні умови процесам пошуку та розробки
новітніх технологій, що, в свою чергу, трансформує ви-
робничі відносини через системи організації виробни-
цтва та удосконалені методи управління ним. Таким
чином, процеси безперервного та прискореного техніко-
технологічного та організаційного оновлення суспільно-
го виробництва через трансформацію виробничих сил
є незворотніми та мобілізуючими весь інтелектуальний
потенціал у відтворенні виробничих відносин.
При цьому слід зазначити, що фізичне спрацюван-
ня технічних засобів виробництва відступає на задній
план, у порівнянні з моральним старінням втілених в
нього знань. На протязі декількох років використання,
а іноді уже під час будівництва чи створення підприєм-
ства, що має випускати це обладнання, старіють і тех-
ТКАЧЕНКО В. А.
180 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
ніка і технології. Процес охоплює не тільки уречевлені
в технологічному обладнанні, у виробничих силах зага-
лом, а й живі знання, носієм яких є творча ініціативна
діяльність кожної людини, що не може не позначатися і
на виробничих відносинах.
В безперервний цикл оновлення предметно-ре-
чових та суб’єктно-особових виробничих сил науково-
технічна революція на кожному із своїх переходів транс-
формує і виробничі відносини. У сьогодення ж вона
внесла безпрецедентну інверсію: уперше в історії со-
ціально-економічного розвитку темпи зміни поколінь
техніки (виробничі сили) стали стрімко випереджати
темпи зміни поколінь працюючих (виробничі відноси-
ни), що не може не викликати диспропорції оновлення
та розвитку. Тепер вже на протязі життя одного поко-
ління людей, впродовж активної їх трудової діяльнос-
ті, у передових галузях суспільного виробництва відбу-
вається зміна декількох поколінь техніки, яка суттєво
впливає на трансформацію виробничих сил. І цей про-
цес змінює соціально-економічну сутність суспільства,
трансформуючи, в свою чергу, і виробничі відносини.
Опосередковані і, тим більш, віддалені у часі соціо-сус-
пільні наслідки науково-технологічного розвитку не те,
що широкою громадскістю, але й державними інсти-
туціями та більшістю науковців, у повній мірі, не усві-
домлені. Між тим, проблеми суспільно-економічного
реформування, як у нас в державі, так і за кордоном,
потребують нагального усвідомлення та наукового по-
шуку. Результати наукових досліджень за останні 5–6
років підтверджують, що, не розібравшись в питаннях
теорії, не внісши прозорості в поняття економіки, тех-
нологічної організації виробництва та управління ним,
неможливо розв’язати питання практики удосконален-
ня взаємодії виробничих сил і виробничих відносин [5].
Розглядаючи історико-графічні цикли розвитку
суспільства людей, не можливо не помітити, що так,
як промислова революція не породила первопочатко-
ві уречевлені засоби виробництва «з нічого» (за умови
відсутності зразків), так і науково-технічна революція
не створила виробничу силу знань на пустім місці. Але
ж, обидві ці, технологічні за своєю суттю, революції по-
слідовно, крок за кроком трансформували існуючі, як і
попередньо необхідні умови виробництва в його віднос-
но самостійні і визначальні фактори: перша перевтілила
ручні інструменти в машини, а первинне ремесло в про-
мислову індустрію; друга, разом з емпіричним знанням
і збагаченим досвідом, трансформувала в індивідуальну
творчу економічну діяльність системне використання
потенціалу інтелекту, без якого практично не можливо
ідентифікувати виробничі сили і виробничі відносини.
Головним же наслідком цих двох революцій являється
те, що вони не тільки передбачили можливості, але й
підготували підгрунття для третього переходу — до інте-
лектуальної революції, сутність якої полягає в викорис-
танні першооснови суспільного розвитку — сукупного
інтелектуального потенціалу. Такий підхід формує базис
нового напрямку філософської думки — філософію со-
ціально-економічних відносин в умовах нестабільності
і непередбачуваності динаміки суспільного розвитку.
Якщо найбільш опосередковано давати оцінку досяг-
ненням у цьому напрямку, то слід розглядати цей підхід
з позицій теорії складних саморозвиваючих соціально-
економічних систем [4]. Для таких систем притаманним
є поняття стану, коли система, її стан обґрунтовується у
визначений термін часу й обумовленому просторі. Ди-
наміка таких систем проявляється у зміні її стану вна-
слідок впливу зовнішнього середовища та властивостей
внутрішнього стану у визначений термін. А основними
засобами виробництва являються не трудові, матері-
альні і фінансові ресурси, а інтелектуальний потенціал
людей, їх мозок, який визнано дивовижним, непередба-
чуваним і неосяжним механізмом суспільного розвитку.
Принципово важливі відмінні властивості функці-
ональних процесів самоорганізуючих систем полягають
у тому, що, на тлі одноманітного збільшення чи змен-
шення параметрів системи, можливі раптові неочікува-
ні зміни її стану. Система зазнає впливу процесів біфур-
кації, а це вже притаманне катастрофі, що обумовлено
нелінійними зв’язками між елементами і процесами.
Звичайно, для відкритих систем з нелінійними зво-
ротними зв’язками подібний, по суті, катастрофічний
стан, як правило, значно складніший, ніж звичайний
процес біфуркації з дійсно катастрофічними наслідками.
Опісля проходження стану біфуркації, подальша еволюція
системи перестає бути однозначною: вона функціонує по
одному із значно відмінному альтернативному сценарію.
Поведінка такої системи після проходження кордону ка-
тастрофи стає парадоксальною, немов би роздвоєною.
Причому, в діяльності цих напрямків фундаментальну
роль починають набувати випадковості, другосортні фак-
тори, з енергією, подвоєною керуючою інституцією, її
людським потенціалом інтелекту [3]. Саме в такому ста-
ні знаходиться наша держава, як велика саморозвиваюча
соціально-суспільна система, де головну роль відіграють
другорядні впливові політичні процеси — партій і окремих
політиків. І нічого «гріха потайки тримати», вони сьогодні
відіграють головну роль і справляють вирішальний вплив
на перехід системи на той чи інший еволюційний, як пра-
вило, підроблений, фальшивий сценарій. І відбувається це
тільки тому, що в царині критичної точки цим другоряд-
ним, надуманим процесам ніщо і ніхто не заважає, а соці-
ально-економічна, політична, культурна система втратила
стійкість, вийшла із режиму самоуправління.
У повсякденному житті люди все частіш і частіш зі-
штовхуються з ситуаціями, які потребують від нас все
нового рівня пізнання можливого та усвідомлення необ-
хідного для прийняття кваліфікованих, оптимально ефек-
тивних управлінських рішень, від яких залежить гідний
вихід із тої чи іншої ситуації. Досвід пізнання можливого
та рівень усвідомлення необхідного неможливо визначити
кількісними показниками — це більш біоенегоінформа-
ційна субстанція, яка нас огортає, нами керує, нас удоско-
налює, заставляє жити в любих умовах, доки функціонує
програмний комплекс кожного із нас — мозок.
Вивчаючи досвід минулих століть, ми усвідомлено
розуміємо, що благополучне існування кожної країни, її
розвиток, а також розвиток тої чи іншої соціально-суспіль-
ної формації історично формувався на рівні використання
природних, трудових і матеріальних ресурсів у сукупно-
му інтелектуальному потенціалі цих країн. Прогнозуючи
майбутнє, ми все частіше переконуємось, що ці ресурси з
кожним кроком вперед втрачають своє значення.
Зростає лише сукупний інтелектуальний потенціал
суспільства, плюс рівень сукупних знань соціально-сус-
ТКАЧЕНКО В. А.
1812012/№1
пільної формації. У сьогоденні не тільки високорозви-
нені країни, але й ті, що намагаються ними стати, все
більш і більш конкурують не якістю товарної продукції,
яка теж має достойне значення, а рівнем сукупних знань
суспільства. І саме це стає новим «полем суперечки» як
для країн, так і для їх суб’єктів виробництва.
З болем і жалем в душі, високоінтелектуальні вче-
ні України намагаються осмислити те, що не піддається
усвідомленню: маючи багатющі природні ресурси, золоті
руки працюючих, найбагатші можливості великих інвес-
тицій в розвиток — і бути державою «третього світу», і все
це тільки через те, що державою керують низькоінтелек-
туальні безграмотні себелюби — люди, які ніяк не мо-
жуть усвідомити, що вирішальним фактором виживання,
стабілізації і розвитку є першокласні виробничі сили на
основі новітніх технологій та високо впорядковані ви-
робничі відносини на основі інтелектуального потенціа-
лу і духовності — це наші творчі люди та їх рівень знань.
Для України все залежить лише від уміння направ-
ляти в необхідне річище роботу умів — того самого ди-
вовижного і неосяжного механізму, який може швидко
і надійно розробляти та запускати у виробництво нові і
нові першокласні моделі і виробничих сил, і виробни-
чих відносин, які здатні забезпечити не рух, а стрімкий
політ у майбутнє.
Розробляючи на цій підставі соціосинергетичні мо-
делі, у повній відповідності матеріалістичному розумін-
ні історії, ми, водночас, отримаємо можливість врахову-
вати достатньо повну сукупність факторів, роль кожного
з яких на тім чи іншим відрізку історичного буття може
бути різною, в залежності від конкретних умов. Але в
повній сукупності стратегічного бачення вони дозволя-
ють проектувати динамічні моделі соціо-культурного і
економічного розвитку. Відтворюючи складний синтез
процесів, ми отримаємо можливість реалізації самороз-
витку соціально-суспільної системи у повній відповід-
ності філософії розвитку С. Н. Булгакова, згідно з його
«Философией хозяйства» [2]: «… зробити справжнім
центром еволюційних моделей безпосередньо саму лю-
дину, з її творчою самобутньою індивідуальністю».
Отже, потрібна методологія, яка дозволяла б про-
грамувати найбільш ефективні сценарії соціо-культур-
ного розвитку, головним критерієм оцінки яких був
би інтелектуальний потенціал. Бо уже сьогодні у висо-
корозвинутих країнах сукупний інтелект суспільства
складає основну частку національного валового про-
дукту та виступає в ролі головної складової виробничих
сил і виробничих відносин. І саме через це проблема
створення умов і конкретних механізмів оперативно-
го перевтілення сукупного інтелектуального механізму
в інтелектуальний капітал як фундаментальної основи
розвитку суспільства є надзвичайно актуального, при-
оритетного значення державною інноваційною соціо-
суспільною задачею. Причому, мається на думці не ство-
рення якоїсь інституції управління, а національна ідея
всезагальної інноваційності, як «образ думки», який
стосується кожного і усіх, інноваційність всього і скрізь
на основі уявлення, натхнення, неповторності, творчої
ініціативи, інноваційність на основі сукупного інтелек-
туального потенціалу як технологічної бази зростання
та відтворення самого сукупного інтелектуального по-
тенціалу суспільства, його виробничих сил, як техноло-
гічної бази виробничих відносин на основі духовності та
толерантності. Це означає, що інноваційність повинна
бути у більшості аспектів діяльності і не тільки кожного
індивідуума, а і всього підприємства, організації, фірми.
Тож, якщо ми маємо намір зрівнятися з високороз-
виненими країнами у їх розвитку і обійти їх, ми повинні
переглянути своє відношення і до організації виробни-
чих сил, і до управління виробничими відносинами, і до
координації темпів зростання і розвитку. Для цього нам
необхідна інноваційність на всіх рівнях, слід переглянути
усі аспекти нашої діяльності: нашу місію, нашу стратегію,
темпи використання, як запозиченого, так і накопиченого
власного досвіду, шляхи найбільш раціональної і ефектив-
ної роботи. Змістом усього цього є переосмислення того,
що і як ми робимо, моделювання нових підходів до нашо-
го життя, створення умов конкурентних переваг, як у ви-
робничих силах, так, ще більше, у виробничих відносинах.
Тим більше, що досвід у цьому напрямку у нас є власний.
Необхідно відмітити, що революційні перевтілення
соціально-суспільних систем в період їх розвитку вини-
кають періодично на протязі тисячоліть: і коли появля-
лись електрострум та двигун внутрішнього згорання, і
коли появлялись телеграф, радіо, телефон та телевізор,
і коли з’явились оргтехніка, комп’ютер та інформаційні
технології, і в періоди розвитку ринкових відносин і т. п.
І кожен раз суспільство піддавалось серйозним змінам в
організації виробничих сил та в системах оперативного
управління виробничими відносинами. Причому, орга-
нізаційна структура виробничих сил завжди розглядала-
ся у якості пасивної статистичної характеристики вну-
трішнього наповнення системи організації суспільства,
що формувалася в період століть його розвитку. При
цьому процеси реструктуризації пов’язувалися з рефор-
муванням технологічної бази, впровадженням нових
організаційних, інформаційних та управлінських техно-
логій, що суттєво позначалося і на внутрішньому укладі
суспільства, на його місці у зовнішньому середовищі, на
його зв’язках із зовнішнім середовищем.
Ось тут треба відмітити, що будь-яка організація як
соціально-суспільна система, а також організація як тех-
нологія, як процеси, має суттєво неоднорідну внутрішню
структуру за складом суб’єктів і технологій їх діяльності.
Ось чому, однією із основних умов існування, функціону-
вання і розвитку будь-якої організації є наявність загальної
цілі її суб’єктів та кожного індивіда цих суб’єктів. Причо-
му, цілі поділяються на дві категорії: організаційні — фор-
мальні — і автономні — неформальні (непередбачувані і
невизначені). Організаційні цілі саморозвиваючих систем
чітко структуровані і проектуються на основі місії органі-
зації як суспільно-соціальної системи, яка, в свою чергу,
трансформується в конкретні цілі суб’єктів системи. І,
таким чином, формується розгалужена система цілей: від
більш загальних і довгострокових цілей, на верхньому рів-
ні, до більш конкретних і короткострокових — на нижньо-
му. А якщо на базі всієї сукупності цілей, як формальних,
так і неформальних, спроектувати багатомірну модель, або
поле цілей, де цілі будуть представлені у вигляді векторної
форми, то однорідність, односпрямованість, чи неодно-
рідність, різноспрямованість, загальної картини може го-
ворити про ступінь конфліктності структури організації.
Аналізуючи функціонуючі соціосистеми, доцільно
зробити висновок, що, по-перше, існує поле цілей, на яке
ТКАЧЕНКО В. А.
182 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
потрапляють і реалізуються, як організаційні, так і автоном-
ні цілі; по-друге, організаційні цілі піддаються формалізації
і проектуються у вигляді організаційної технології, а авто-
номні цілі, як правило, є самодостатніми (непередбачува-
ними і невизначеними), і реалізація їх залежить тільки від
інтелектуального рівня. Отже, у разі відсутності сильної
системи підтримки формальних цілей системного управ-
ління, вільний простір поля цілей заповнюється автоном-
ними цілями. Що і відбулося в соціосистемі нашої держави.
Слід підкреслити, що, завдяки спрощеній органі-
заційній структурі, коли ціллю є задоволення потреб
більш низького рівня — особистих, а не суспільних, —
автономні цілі легше реалізовуються, скоріше впрова-
джуються, але менш ефективні і від них складніше по-
збавитися, а тому вони виводять організацію на хибний
шлях, де система втрачає управляємість.
Таким чином, за відсутності структурування само-
розвиваючих складних соціосистем, маємо: по-перше,
превалювання автономних цілей над організаційними,
що перенацілює увагу з зовнішніх факторів на внутріш-
ні взаємовідносини — система стає менш врівноваже-
ною і менш здатною до реагування на зміни зовнішньо-
го середовища, збільшується вірогідність прийняття не
тільки неефективних, а й невірних рішень; по-друге,
превалювання силових і переговорних відносин збіль-
шує конфліктність, як окремих індивідів, так і суб’єктів
управління, управлінських інституцій і, як наслідок, по-
нижує саму ефективність системи.
По мірі розвитку виробничих сил і виробничих від-
носин, підвищення життєвого рівня, формування різно-
манітних потреб людей і переходу їх до внутрішніх цін-
ностних установок, саморозвиваючі системи мутували,
змінювали усталені форми організації та удосконалюва-
ли свою внутрішню структуру. У цьому відношенні, слід
підкреслити найхарактерніші фактори, що відображали
внутрішній характер саморозвитку:
– провідну роль у такому творенні відіграють ро-
бітники інтелектуальної сфери, їх сукупний інтелекту-
альний потенціал; від них у більшій мірі залежить успіх,
ніж від власників виробничих сил; вони володіють зна-
чно більшою свободою, ніж традиційно найманий пер-
сонал; вони, як правило, віддають перевагу праці не на
фірму, підприємство чи організацію, а разом з нею, пра-
цювати як колеги, а не підлеглі;
– виробнича діяльність суб’єктів соціосистеми пе-
рестає бути сукупністю технологічних операцій та окре-
мих технологічних переходів, перевтілюючись в єдиний
виробничий процес, в основі якого — інтелектуальний
потенціал кожного і всих; як результат, вирішальні по-
зиції займають спеціалісти з високим інтелектуальним
потенціалом, які володіють найбільш повною та адекват-
ною інформацією щодо плину цього єдиного процесу;
– найважливішим елементом, що визначає єдність
суспільства, організації, підприємства, фірми, стає не
проста матеріальна залежність індивідів, а моральна єд-
ність на основі духовності, яка забезпечується станом
взаємної довіри.
Тож, з часом, суспільна формація, як і будь-яка складна
соціально-економічна саморозвиваюча система, проходить
через сутнісну трансформацію, що обумовлюється різким
зростанням сукупного інтелектуального потенціалу в за-
безпеченні її діяльності, внаслідок чого традиційні фактори
власності на засоби виробництва втрачають своє основопо-
лягаюче значення, віддаючи пріоритети інтелектуальному
потенціалу. За такого підходу, належну оцінку слід надати
реальному місцю в економіці розвинених країн високотех-
нологічним компаніям, для яких технологічний прогрес,
завдяки пониженню вартості технологій, підірвав їх позиції.
Це призвело до того, що все більше і більше висококвалі-
фікованих спеціалістів знаходять можливість втілення своїх
здібностей у невеликих фірмах, що відрізняються високою
мірою свободи індивідуальної діяльності, альтернативно
традиційному усвідомленню економічної ефективності.
Все це приводить до широкого розповсюдження структур
малого та середнього бізнесу, які можуть бути організовані
з мінімальними інвестиціями і основним надбанням яких
є інтелектуальний потенціал та природні здібності їх за-
сновників. Розвиток малого та середнього бізнесу потребує
не поєднання основних виробничих сил, а зміни моделі
виробничих відносин на основі партнерства творчих ін-
дивідуальностей, цілі яких набувають більш неекономіч-
ного характеру, а самі вони стають не стільки елементами
суспільства, скільки групи. Саме ці утворення організують
індивідуальну творчу економічну діяльність не на основі ди-
ректив чи наказів, не на основі рішень більшості чи навіть
консенсусів, а на підґрунті внутрішнього ініціативного по-
годження цілей та намірів індивідів. Уперше мотиви діяль-
ності виявляються вище, ніж стимули. Це організація діяль-
ності на основі єдності світогляду і духовності кожного, на
основі використання інтелектуального потенціалу кожного
і всіх у сукупності.
Озирнувшись назад, не має значення як глибоко,
віртуально ми побачимо, що благополуччя тієї або іншої
соціально-економічної формації історично будувалося
на умілому використанні природних, фінансових і тру-
дових ресурсів. Маючи намір заглянути вперед, можна,
швидше за все, побачити, що ці чинники вже не так ба-
гато означають. Швидше за все, вони перестали бути ру-
шійною силою — нині не можна добитися процвітання
тільки за рахунок природних багатств або бути багатим,
наростивши банківський капітал. Не можна бути про-
цвітаючою країною і за рахунок збільшення щільності
народонаселення. І цьому достатньо прикладів.
Так в чому ж суть знецінення історично підтвер-
джуваних цінностей? Перш за все, чим були або є ці три
кити, на яких розвивалася людська земна цивілізація?
Природні ресурси — це компоненти природи, що
використовуються людиною. Принаймні, так визначає
Великий енциклопедичний словник [1]. Сьогодні спра-
ва така, що величезні природні ресурси, які залучаються
до сучасної людської діяльності, досягли таких розмірів,
що це не просто загострило проблеми їх раціонального
використання, але і поставили людство на грань вижи-
вання в глобальному масштабі. Про це вже багато ска-
зано, написано, але не знайдено шляхів порятунку або
ухвалення кардинальних рішень.
Фінансові ресурси — це створені людиною ресурси у
вигляді капіталу, грошових знаків, що використовується
для виробництва товарів і послуг і приносить дохід. На
рівні промислових підприємств капітал, фінансові ресур-
си, — це вся сума матеріальних цінностей, речей, і гро-
шових коштів, що використовуються у виробництві [1]. У
банківській сфері — це вартість, в грошовому виразі, що
приносить додаткову вартість. Образно кажучи, фінансо-
ТКАЧЕНКО В. А.
1832012/№1
ві ресурси в банківській системі — це гроші «в нікуди».
Ось чому кризові явища сьогодення стосуються не сус-
пільства, соціальної формації, а банківської системи, яка
баче своє спасіння тільки в пограбуванні інших.
Залишається третій «стовп» — трудові ресурси. На
цьому виді ресурсів варто зупинитися детальніше. Трудо-
ві ресурси — це «поняття вітчизняної економічної науки,
близьке по значенню до економічно активного населен-
ня, що враховує працездатне населення, яке володіє не-
обхідним фізичним розвитком, знаннями і практичним
досвідом для роботи в народному господарстві» [1].
Історія знає багато прикладів боротьби за те, щоб ми
повірили, що всі три види ресурсів і всі багатства суспіль-
ства належать народу, і що робочі повинні володіти засо-
бами виробництва. Сьогодні це визнано всіма і у всьому
світі. Найімовірніше, що це було завжди. Завжди робочі
володіли ними, просто ми, люди, не розуміли цього. Не
розуміли, що не тільки і не стільки треба застосовувати
мускульну силу, фізичну працю,, щоб отримати додатко-
ву вартість. У сучасних умовах, в компаніях і на фірмах
розвинених країн від 70 % до 85 % всього, що робиться
людьми, робиться з використанням своїх мізків, тобто, за
допомогою їх інтелекту. Світова наукова еліта стверджує,
що основним засобом став людський мозок [6].
Всім відома історична фраза Генрі Форда: «Дивно, але
як тільки мені потрібна пара робочих рук, я отримую усьо-
го робочого на додачу». Звичайно, Генрі Форд був не пра-
вий, він отримував не фізичне тіло, а біоенергоінформа-
ційну систему з дивовижним і незбагненним механізмом
управління — людським мозком. Час показав, що ідеально
влаштований і абсолютно індивідуальний людський мо-
зок значно перевершує традиційні засоби виробництва —
сировину, робочу, фізичну, силу і грошові накопичення. Бо
завдяки цій сірій речовині, люди можуть бути винахідли-
вими, вони можуть висувати нові ідеї, ставити нові цілі і
розробляти шляхи їх досягнення, міняти правила вироб-
ничих і міжособових відносин. Люди можуть бути емоцій-
ними і розсудливими, а їх дії зваженими і ефективними.
Сьогодні вирішальний чинник — сама людина, її знання і
уміння, придбаний досвід і природні навики. І успіх бізне-
су, ефективність підприємницької діяльності, результати
людських відносин залежать від здібностей, знань і уміння
направляти в потрібне русло безальтернативну роботу ро-
зумів. Ось чому і природні ресурси, і накопичений капітал,
і фізична праця — робоча сила, в історичному визначен-
ні, — втрачають свою значущість. Ось чому все частіше і
частіше з вуст державних діячів високорозвинутих країн
ми чуємо слова «про війну знань». Ось чому, так звані, і
«сімка», і «вісімка» високорозвинутих країн останніми
роками так багато уваги приділяє питанням формування
єдиного освітнього і наукового простору, створення умов,
сприяючих притоці високоінтелектуальних молодих лю-
дей і мізків. Курс спрямовано не на перевагу в силі і тех-
ніці, а на перевагу в рівні сукупного інтелектуального по-
тенціалу держави.
В даний час багато учених, філософів і соціологів
говорять і пишуть про необхідність подальших корін-
них реформ і різного роду удосконалень у сфері освіти,
виховання і підвищення загального соціально-культур-
ного рівня, про невідповідність останніх вимогам при-
роднього розвитку і надмірну технологізацію нашого
життя. При цьому мальована багатьма дослідниками
картина глобалізуючого миру, з надуманою, так званою,
постіндустріалізацією, містить в собі необдумано копі-
йований західний зразок, що свідомо відводить громад-
ську думку від належного обліку реальних фактів непе-
редбачуваної дійсності, що динамічно змінюється.
Утішно лише те, що, у міру того, як початок корін-
них реформ українського суспільства все більш йде в
минуле, вони з сфер політичних дискусій і боротьби сус-
пільних течій переміщаються в сферу наукового дослі-
дження. Це вселяє надію отримати результати аналізу,
як взаємозв’язків і взаємного впливу природніх соціаль-
но-економічних процесів усередині нашого суспільства,
так і непрогнозованих, в соціальному плані, впливів на-
вколишнього середовища.
Із самого початку трансформація багатоукладної
соціально-економічної системи суспільного облашту-
вання нашого суспільства стратегічно мислилася як ба-
гатогранна мегакомплексна надзадача — подальше під-
вищення добробуту населення, поліпшення умов його
матеріального і духовного життя, розвиток соціально-
культурного потенціалу. Один до одного — завдання по-
передньої суспільної формації.
Рішення цих задач обумовлювалось, в першу чергу,
двома групами чисто соціально-економічних проблем: з
одного боку, різкою динамізацією, у напряму соціаліза-
ції, зростання продуктивних сил, а з іншої — вдоскона-
ленням господарського механізму у напряму стабілізації
економіки. Що стосується першого, то акцент був зро-
блений на проведення глибокої структурної перебудови
промислового комплексу у напряму конверсії військо-
вого виробництва. Проте, для проведення скільки-не-
будь осмисленої соціальної політики в умовах глобалі-
зації світової економіки необхідно було забезпечити, як
мінімум, 4 % зростання національного доходу. А якщо
врахувати, що можливостей зростання за рахунок за-
лучення нових матеріальних, фінансових і людських
ресурсів також практично не було, то і отримали те, що
отримали, — повний розвал промислового комплексу,
падіння агропромкомплексу і, природньо, не зростання
національного доходу, а його негативні характеристики.
Та все ж, принциповою особливістю кінця XX
сторіччя стала зміна технико-технологічного підходу в
розвитку суспільства соціально-економічним. Мабуть
вперше в офіційній риториці, мова зайшла про активі-
зацію людського чинника, підвищення життєвого рівня
населення і його духовності як умов трансформації всієї
системи суспільних відносин. Економістам, соціологам
і політологам, навіть філософам, бо така постановка за-
чіпала ментальний рівень народу, треба було ретельніше
розібратися з цими установками, наповнити їх конкрет-
ним змістом. І на практиці, саме дані проблеми, а зовсім
не питання структурних перетворень народно-госпо-
дарського комплексу встали в центрі економічних дис-
кусій і економічної боротьби.
Були навіть концептуально обгрунтовані нові під-
ходи:
– по-перше, необхідність додання динамізму роз-
витку продуктивних сил шляхом зосередження інвести-
ційних ресурсів в пріоритетних секторах економіки;
– по-друге, здійснення трансформації виробничих
відносин, зміна суспільно-економічної структури соці-
альної системи;
ТКАЧЕНКО В. А.
184 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
– по-третє, необхідність гуманізації системи сус-
пільних відносин, подолання однобокого технократич-
ного підходу до рішення соціально-економічних задач;
– по-четверте, мотивація важливості підвищення
добробуту і задоволення зростаючих потреб людей;
– по-п’яте, проведення курсу традиційних пред-
ставлень трансформації економічної суті суспільної
формації;
– по-шосте, загостренння полеміки про сутність
нетрудових доходів і ролі держави в їх елімінуванні;
– по-сьоме, необхідність використання товарно-
грошових відносин як важливого стимулюючого важеля
розвитку продуктивних сил.
Можна ще стільки ж привести концептуально об-
грунтованих підходів, проте, всі вони носили вельми
обережний характер і обов’язково супроводжувались
обмовками про змінну природу, як вартісних механіз-
мів, так і виробничих відносин, і неприпустимість ста-
лих товарно-грошових відносин.
Чи було це сенсаційною стратегією? Звичайно,
було. Бо і для зарубіжних державних діячів і політологів,
і для вітчизняних економістів і соціологів такий поворот
в системі суспільних відносин з’явився повною несподі-
ванкою. Інша справа — як надалі розвивалися події і які
принципи були узяті в основу цієї стратегії.
Як і сьогодні, так і 10–12 років тому, мовилося і про не-
обхідність вдосконалення системи розподілу по праці, що
проявилося в ранній, але поверхневій децентралізації роз-
подільних механізмів, при одночасному різкому посиленні
спроб державного втручання в «оцінку справедливості роз-
поділу», і про сутність нетрудових доходів і ролі держави в
їх елімінуванні, і про те, що відхилення від існуючих прин-
ципів розподілу і господарювання можуть породити і поро-
джують такі негативні явища, як трудова і соціальна пасив-
ність, дармоїдство, моральний нігілізм, приховані форми
перерозподілу доходів і благ, при цьому неодмінно присутні
посилання на необхідність використання товарно-грошо-
вих відносин як важливого стимулюючого важеля розвитку
продуктивних сил і виробничих відносин.
І все ж таки, подібні розмови велися і ведуться
вельми обережно і обов’язково супроводжуються під-
текстом природності вартісних механізмів і неприпус-
тимості при використанні товарно-грошових відносин
приниження ролі планового початку.
Але суть проблеми — не в цьому. І навіть не в тому,
що і в період економічної реформи 1965 року, і під час
так званої «перебудови» 1985 року, і під час спроби ви-
ходу з кризової ситуації 1995 року базою для подальшого
опрацьовування теоретичних основ соціально-еконо-
мічної трансформації суспільної формації була вибрана
«теорія господарського механізму», яка була і до тепе-
рішнього часу представляє особливий розділ політеко-
номії, що стала з часом одним з найдинамічнішим на-
прямом радянської економічної науки, яким керуються
і маститі учені, і автори дисертаційних робіт, і, природ-
ньо, державні інституції [5].
Суть проблеми — в тому, що для економістів, які ви-
росли на хвилі широких і відвертих дискусій тих років, по-
дальші роки не стали часом наукового відробітку аргументів
і механізмів здійснення майбутніх господарських перетво-
рень. Через це і сенсаційність ухвалюваних рішень, і по-
дальші спроби перетворень і реформування економічної
системи не були науково підготовленими і кожного разу
«захлиналися» в своїй безпорадності. А політизування сус-
пільної формації, у тому числі і економічної науки, привело
до того, що незабаром була знайдена ідеологічна ніша і всі
питання трансформації економічної системи були віддані
на відкуп ідеологізованій ортодоксальній політекономії.
Природньо, це привело до загальної думки про необхід-
ність «глибокого вдосконалення господарського механіз-
му». І стали розглядати останній як самостійний об’єкт до-
слідження, який можна аналізувати і реформувати, решта
всіх проблем основ соціально-економічної трансформації
суспільної формації залишилася поза увагою учених. Логіка
такого концептуального підходу дає деяку свободу аналізу і
ухваленню стратегічних рішень, але і накладає жорсткі і по-
тенційно вельми небезпечні обмеження, які неминуче по-
винні позначатися в майбутньому.
Таким чином, хочемо ми цього чи ні, відбулося явне
зрушення у напряму посилення популістської складової
при розробці і здійсненні економічної політики. І перш за
все, у формуванні і функціонуванні інститутів влади і того
ж механізму управління соціально-економічною складо-
вою. Суспільно-громадська формація увійшла до стану,
коли її вище керівництво, інститути державної влади не
можуть ухвалювати оптимальні економічно ефективні
рішення. Стало модним ухвалювати сенсаційні рішення,
що йдуть явно в розріз з настроями громадської думки,
що незабаром повинно було і вже позначається на харак-
тері і ефективності управління економікою. Суспільство
увійшло до стану з нерегульованістю розділення властей.
При високій політичній активності населення, що уважно
стежить за подіями у владі, і умінні знаходити вихід з будь-
яких ситуативних положень, уряд і інші інститути влади
кожного разу виявляються заручниками популярності
власних поточних, щоденних рішень, навіть якщо вони
носять сенсаційний характер, не говорячи вже про сенса-
ційність їх декларацій і рішень стратегічного характеру.
Більш того, природнім чином трансформується і ха-
рактер філософії популізму. Наприклад, рішення початку
90-х років XX сторіччя про демократизацію управління еко-
номікою були популістські сенсаційними, за своєю суттю.
І природньо, руйнівними по своїх наслідках. Але політики,
що приймали їх, були упевнені в економічній ефективності
подібних заходів, в їх життєвій необхідності і виправданості.
До речі, чого «гріха таїти», до такої думки відразу ж прилучи-
лася і велика частина маститих учених економічної науки.
Проте, в другій половині 90-х років ситуація різко
міняється. Настрої в суспільстві, розчарованому в сво-
їх очікуваннях швидкого підйому добробуту, зумовили,
природнім чином, курс на експансію соціальних про-
грам. При цьому відмітимо, що це все — в умовах бю-
джетного дефіциту. Але це ж вперше наблизило керівни-
цтво держави і ведучих учених до розуміння небезпеки
таких сенсаційних стратегій.
А ситуація трансформувалася таким чином: усвідо-
мивши після перших років створення нового соціально-
економічного середовища небезпеку дестабілізації еко-
номічної системи держави, владні інститути вирішили
прийняти заходи щодо обмеження дефіциту бюджету,
вибравши для цього стандартний шлях скорочення до-
ходів на соціально-культурні заходи, аж до невиплат
«заробітної плати». Це не зачіпало інтереси ніяких
впливових груп, структур, індивідів.
ТКАЧЕНКО В. А.
1852012/№1
Саме такий ситуативний розвиток привів учених-
економістів до дуже суттєвого питання, що стало одною
з домінант подальшої політики, що істотно зачіпає і со-
ціальну сферу, — в явному вигляді було сформовано за-
вдання про соціальну ціну реформ, що проводилися. З
економічної публіцистики про необхідність реформуван-
ня господарського механізму воно було переведено в пло-
щину суспільно-громадську на офіційному рівні. Більш
того, з вуст учених чітко прозвучала теза про неминучість
хворобливого характеру будь-якої економічної реформи.
Було акцентовано увагу на необхідність вироблення ясної
програми реформ і, перш за все, швидкого рішення про-
блеми бюджетного дефіциту, лібералізації економічних
постулатів і формування на цій основі конкурентного се-
редовища для вітчизняних товаровиробників.
Але, мабуть, найсенсаційнішою стратегією, що до-
зволяє в концентрованому вигляді охарактеризувати як
полїтико-економічні процеси 90-х років XX сторіччя,
так і базис, на основі якого трансформуються ці про-
цеси в перше десятиліття XXI століття, є усвідомлення
нових явищ: формування загального конфліктного се-
редовища і опис причин наростання конфліктів. Цей
феномен, який захопив кількісно і якісно всі верстви
населення, проник у всі сфери суспільного життя і відвів
розуми і політиків і учених далеко від головного шляху
соціально-економічного розвитку, що пізнаватиметься
не роки, а десятиліття. Бо нормальний природний ро-
зум його усвідомити не в змозі.
Все більш ясним стає, що різні соціальні угрупуван-
ня, що далеко не зводяться до традиційного для офіційної
соціології ділення на робочий клас, колгоспне селянство і
трудову інтелігенцію, мають далеко не однакові уявлення
про перспективи політичного і економічного облашту-
вання знов сформованого соціуму. Проблема, зрозуміло,
не зводиться лише до прагнення окремих регіонів стати
самостійними, повноправними державними утвореннями
(Кримська автономія, Галіция, Донбас) або, тим більше,
до особистих політичних амбіцій (Януковича, Тимошен-
ко та ін.), хоча це властиво, повною мірою, і сьогоденню.
Набагато суттєвішим моментом було і принципово різне
розуміння ними перспектив економічних і політичних
реформ, майбутнього суспільного облаштування, яке по-
винне прийти на зміну старому. Всі ці процеси стали зо-
внішньою формою прояву глибинного конфлікту в сфері
перерозподілу влади в умовах природньої трансформації
суспільної формації. З ліквідацією вертикалі влади, вини-
кла ситуація інституційної невизначеності.
В результаті боротьби за владу дуже швидко міняли-
ся вагові співвідношення важливості рішень, політичні
чинники і аргументи зайняли домінуюче положення,
тоді як міркування економічної доцільності відійшли
на задній план. Економічні процеси стали заручниками
політичних рішень, а економічна політика формується в
результаті політичного протистояння. Сенсаційні стра-
тегії набули віртуального характеру.
Так в чому ж суть і зміст сенсаційних стратегій?
Давайте, почнемо з того, що спробуємо визначити
первинне і вторинне у виразі «сенсаційні стратегії». Що
є «первинне»? Найприблизніше — це рушій, те, що при-
мушує жити, рухатись, до чогось прагнути. Відтак, в на-
шому випадку, це стратегії. Що таке «стратегії»? Точного
визначення поки що ніхто не дав, хоча підходів до цього
багато. Давайте, дамо своє визначення: стратегії — це
майбутнє. Цілком пристойно. Але майбутнє можливо
передбачити лише віртуально. І тільки!
У природі все влаштовано так, що або ви спостері-
гаєте, як щось відбувається, або визначаєте те, що від-
бувається. Так, у вас може при цьому виникнути спокуса
розсортувати сприймане — пізнане — на деякі, на ваш
погляд, вельми самостійні частини, поділити все на «чор-
не» і «біле». Але у природі все взаємозв’язано і взаємо-
обумовлено. Еволюція не може мати рацію або не мати
рації. Вона просто те, що вона є. Енергію природи можна
використовувати для відтворення чогось, але тільки не її
самої. Це людині не посильно. Енергія природи просто
є! Мобільний зв’язок можна використовувати для пере-
говорів і для ділового або іншого листування. Мобільний
зв’язок просто є. А майбутнього не існує. Це лише наше
віртуальне уявлення на основі усвідомлення нами пізна-
ного. Майбутнє — детерміноване у просторі та часі наше
минуле. Воно не може бути хорошим або поганим. Воно
може бути таким, яким ми його створимо!
Майбутнє, скоріше, складається із множини питань,
на які все менше і менше стандартних відповідей. Єдина
теорія не дає на них відповідей. Миром править різнома-
ніття процесів. І скоріше, питання, їх різноманіття, а не
відповіді визначають майбутнє. Звідси висновок: на шляху
в майбутнє не варто сподіватися на різноманіття розро-
блених технологій — вони — минуле. Все, що вони можуть
нам дати — це відповіді на наші питання. Якщо ви здатні
ставити своєчасні і потрібні питання, питання унікальні, і
ставити такі питання швидше за інших — ваше майбутнє
гарантоване. Але знайте, що через мить вам доведеться по-
думати про нове питання, в ім’я стабільності вашого май-
бутнього. А потім про наступне, бо природний життєвий
цикл складається з пізнання можливого, усвідомлення
пізнаного і наукового обгрунтування усвідомленого.
Майбутнє неможливо передбачити — його можна
проектувати на основі усвідомлення пізнаного, його по-
трібно створювати! Майбутнє народжується через інно-
вації — не оптимізацією, не вдосконаленням відомого і
не за рахунок вивчення суспільного. Майбутнє створю-
ється тотальною інноваційністю!
Що це таке? Це образ думок всіх і кожного, всього і
скрізь. І цьому немає кінця. Це щільність сукупного інте-
лектуального потенціалу. Інновації — це не просто питання
застосування чи зміни високих технологій, машин і проце-
сів. Це сукупність процесів і аспектів діяльності підприєм-
ства, організації, регіону, країни в цілому. Це зміни інтелек-
туального потенціалу кадрового складу і сфери послуг.
Більш того, тотальна інноваційність — це і зміна
уваги або неуваги до навколишнього середовища, до по-
стачальників і споживачів вашої продукції або послуг.
Відходу від моделі, в якій увага зосереджувалась на одно-
му чи другому, і переходу до моделі, де увага фокусується
на досягненні і того, і цього одночасно. Не йдеться про
створення умов розумного балансу. Йдеться про пріори-
тети «крайності», нехтуючи «усередненими» рішеннями.
Нові ролі неминуче вимагають нових знань. Екс-
пансія діяльності приводить не тільки і не стільки до
необхідності концентрувати всі зусилля на власній
компетентності, скільки скорочує час, який є у вас для
реалізації власного потенціалу або наданих переваг. У
соціальному середовищі, яке функціонує в режимі ре-
ТКАЧЕНКО В. А.
186 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
ального часу, здатність працювати на випередження не
має ціни. Якщо у вас є чітке розуміння, що саме складає
вашу компетентність, треба діяти із швидкістю світла.
Працювати швидко — це, звичайно ж, не тільки фі-
зичний показник. Це питання кращої організації робо-
ти. У суспільстві, заснованому на знанні, мізки завжди
отримають перемогу над м’язами. Бо, на думку вчених
різних країн, в процесі суспільних відносин сукупний
інтелектуальний потенціал використовується від 5 до
15 %. А зараз уявіть собі, що виробничий потенціал був
би завантажений на ті ж 5 — 15 % [6].
Швидше — це означає вище рівень знань, це озна-
чає еластичніше наш мозок, це означає, ви наділені люд-
ським розумом. Сьогодні конкурують тільки на осно-
ві знань. Але, на жаль, знання недовговічні. Якщо ви їх
вчасно не використовуєте, вони стануть даремними. Та-
ким чином, ви або швидкі, або забуті. У нових міжособо-
вих і суспільних відносинах, в соціально-економічному
аспекті, обмежень за швидкістю немає. Швидкість — це
все, це запорука успіху. Необхідність швидкого оновлен-
ня — це те, що застосовно до кожного, стосується всіх і
кожного в будь-якій сфері діяльності.
Насильство — це спосіб привласнити особисту
власність, закон — спосіб перетворити неупорядкова-
ний грабіж на контрольовану продуктивну роботу, пра-
во — спосіб поставити закон на службу суперечливим
інтересам класу власників, гроші — спосіб придбати
право, капітал — спосіб виробити гроші. Далі теорії не-
має, оскільки унікальність капіталу як виробничого від-
ношення полягає в тому, що він є відношення, що само-
відтворюється, є спосіб виробити самого себе.
Так навіщо щось шукати далі? Це питання і погу-
било нас — і не лише нас. А в нім-то і міститься прірва
помилок.
Уміння організувати роботу на основі новітніх
знань — це мистецтво досягнення видатних результатів
з використанням сукупного інтелектуального потенціа-
лу на основі потоку творчих ідей.
Які ж критерії спроможності нашої стратегії?
Перш за все, давайте, подивимося, де ми знаходи-
мося. Україна знаходиться в ситуації активної запізнілої
модернізації згори, політичним шляхом. Більш того, все
виразніше виявляється порочний круг рецидивуючої
модернізації як спроби зверху перерозподілити сфери
впливу, перегляд актів приватизації державних об’єктів,
переслідування не згідно з законом, а силою власті аль-
тернативних дій і т. ін. Це все вимушує постійно знахо-
дити деякий, майже недосяжний, оптимум необхідних
темпів економічних і політичних реформ і прийнятної
соціальної їх ціни, що може як мати, так і не мати оче-
видного людського сенсу, соціальних відтінків і історич-
ного майбутнього. Тому це дуже важко зрозуміти, це не
сприймається. Визначити зміст, спрямованість цього
потоку в цілому практично неможливо.
У природніх стабільних процесах інерційні періоди
розвитку геометрично співпадають з лінією історичного
процесу, що відбувся, де вже не видно окремих відсіче-
них гілок, що не «відбулися». Ці ж, штучно приведені до
оптимуму реформи, йдуть наче «під кутом» до основної
лінії, оскільки вони наповнені надмірними і хаотични-
ми діями, різноспрямованими по відношенню до тен-
денції, що склалися.
Звідси, майбутнє як існуючі в суспільній свідомос-
ті соціальні цілі не просто суперечливо, але і розірвано,
розрізнено, оскільки в суспільстві слабіє інтеграція і
воно не набирає необхідної критичної маси загально-
прийнятих цінностей [4].
Існування, саме існування, великого достатньо квалі-
фікованого і недостатньо організованого для захисту своїх
інтересів робочого класу і селянства є прикладом непе-
редбачуваності нашого майбутнього, де або економічний
розвиток України буде успішним — а для цього є у нас і
достатні природні ресурси і трудові ресурси, і могутні ін-
телектуальний, науковий і технологічний потенціали, ви-
сокий рівень індустріального розвитку — або подальше
зволікання, через загальну боротьбу за владу, і, за ним, по-
дальше зубожіння викличуть непередбачувану поведінку
і тих, хто працює, і безробітних, результатом якого може
бути тільки соціальний вибух або диктатура влади.
Ця непередбачуваність підсилюється масштаба-
ми національно-культурної неоднорідності соціальної
формації, що ще більше ускладнює і без того слабку
керованість соціумом, збільшенням економічних об-
межень на розвиток промисловості, сільського госпо-
дарства і підприємництва, відсутністю, до недавнього
часу, збалансованого податкового кодексу, висмокчен-
ням ресурсів сільського господарства — трудового і ви-
робничого потенціалів села, — зниженням до мініму-
му і дискредитацією людського чинника. Особливості
культури, система норм і цінностей нашого суспільства,
його рівень духовності важко оцінити однозначно.
І все ж таки, не дивлячись на таку слабку привабли-
вість стану, в якому ми знаходимося, чи є у нас якийсь
шанс на його поліпшення? Так, є. Виходячи з результа-
тів досліджень, в цілях виходу з процесу запізнілої мо-
дернізації, слід здійснити в найкоротший часовий від-
різок ряд заходів соціально-економічного, політичного
і організаційного характеру.
Основні з них наступн:
– По-перше, мобілізація соціального потенціалу сус-
пільства, тобто, сукупного інтелектуального потенціалу
соціуму, енергії населення. Це може бути успішним тільки
у випадку, якщо формуються і розвиваються мотиви соці-
ально-економічної діяльності. У всьому світі вважається,
що найбільш ефективною в даній ситуації є підприєм-
ницька мотивація. Соціальна форма цієї мотивації — при-
ватний інтерес. Він заснований на не жорстко пов’язаному
з трудовими відносинами і умовами праці способі отри-
мання доходу і на, найбільш сильній, накопичуваній пере-
вазі — приватній власності на засоби виробництва.
Труднощі, що виникають при такому способі мобі-
лізації соціального потенціалу, пов’язані, в першу чергу,
з тим, що розвинена, тобто, ефективна і соціально при-
йнятна, підприємницька мотивація формується зовсім
не відразу. Більш того, її первинні форми бувають ма-
лоефективними через сильну залежність від іноземного
капіталу та від місцевої державної бюрократії, орієнтації
тільки на надприбуток, через схильність обертати грошо-
ві накопичення в нерухомість, майно, а не в капітал, або
переводити і зберігати останній в зарубіжних банках, що
інвестує розвиток інших держав, а не своєї власної. На-
голошується переважання на перших етапах самокорис-
ливих інтересів, підступності, насильства, розмивання
норм суспільної поведінки, корупції, фаворитизму.
ТКАЧЕНКО В. А.
1872012/№1
І все ж таки, зусилля мобілізації соціального потен-
ціалу суспільства повинні бути спрямовані не на боротьбу
з цими труднощами, не на викорінювання їх з свідомості
соціуму, а на формування в цій свідомості як класичних
ознак соціального підприємництва — раціональності
відношення до світу цінностей і норм, правил поведінки,
високого рівня домагань, готовність до ризику і повної
відповідальності за свою долю, тобто, відмова від соці-
альної захищеності, — так і, найбільш яскраво виражені,
сучасні ознаки — високої політичної і соціальної культу-
ри, економічної освіченості і професійної компетентнос-
ті, правової свідомості і високого рівня знань.
– По-друге, створення гнучкої і динамічної со-
ціальної структури: формування і розширення серед-
ніх верств населення, середнього класу соціуму як по-
стійного природнього джерела економічної активності,
збільшення їх ролі в суспільстві — як у сфері економіч-
ної так і політичної.
Наголос тут необхідно ставити на створенні стій-
кого соціального консенсусу між різними соціальними
групами, між працедавцями і працівниками, між дер-
жавою і підприємцями, між державою і профспілками,
між підприємцями, працедавцями, і профспілками,
між приватним і державним та регіональними секто-
рами економічної діяльності. Особливе значення може
набувати при цьому використання культурних і націо-
нальних традицій: сумлінності, працьовитості, відпо-
відальності, образу мислення і дисципліни, що нам не
позичати ні у кого.
Проте, для вирішення завдання соціального кон-
сенсусу вирішальну роль грає розвиток політичної куль-
тури, свого роду, культури громадянськості, прояв якої
важливий при активній участі мас у формуванні полі-
тичних і економічних рішень стратегічного плану. При
цьому передбачається, що політична культура не тотож-
на політичній системі. Політична культура — це система
сприйняття і пізнання індивідом соціально-політично-
го миру, своєрідна інформаційна база для локальних і
стратегічних оцінок цього світу і визначення свого міс-
ця і ролі в соціально-політичних процесах, формування
здібностей орієнтації і оцінки політичних рухів.
Саме розвиток культури громадянського суспіль-
ства на даному етапі є однією з основних мотивацій мо-
білізації соціального потенціалу.
– По-третє, формування правової свідомості соціуму
і законодавчої бази. Як показує зарубіжний і сучасний ві-
тчизняний досвід, найскладніше і найважче формується
саме правова свідомість. Політична активність виникає
достатньо швидко. Потреба в економічній компетентності
формується значно повільніше, оскільки, з одного боку, без
неї якийсь час ще можна обійтися, з іншого боку, наш на-
род не звик рахувати — за нього все це виконувала держава.
Тому раціональне відношення до своєї індивідуальної ді-
яльності найчастіше порушується неконтрольованим праг-
ненням до самоствердження, до перевищення самооцінки,
насторожено-агресивним відношенням до найманої праці,
до його організованої соціальної активності.
Правова свідомість громадян високорозвинутих дер-
жав базується на законодавчій базі, федеральних і відо-
мчих актах. Правова свідомість вітчизняних підприємців
часто будується за типом «подвійної моралі»: у якихось со-
ціальних відносинах закон і «правила гри» дотримуються,
в інших — як-то, в гонитві за прибутком, збагаченням — ні
або не обов’язково. Така правова необов’язковість, зви-
чайно ж, пов’язана з тіньовим походженням їх ініціатив-
ної економічної діяльності. Природньо, що такий зв’язок
є соціально небезпечним через активне використання
методів лобіювання, корупції, економічного насильства і
інших видів протиправної і соціально несхвалюваної по-
ведінки, що залучає до своєї сфери всі великі маси людей.
Крім того, «тіньові» вдачі, привчаючи до надприбутка, не
дають підприємницькій мотивації стати по-справжньому
економічно ефективною.
У будь-якій високорозвиненій державі створена
законодавча база, яка не тільки захищає підприємниць-
ку діяльність, але і сприяє використанню результатів
НДДКР на користь всієї економіки, для чого форму-
ються механізми їх реалізації в адміністративно-органі-
заційному, інформаційному і технічному аспектах.
– По-четверте, формування і активізація колективіст-
ської мотивації мобілізації соціального потенціалу суспіль-
ства, соціуму. Як правило, в основі цього завдання лежать
цінності колективного інтересу і відповідальності, громад-
ського обов’язку і соціальної рівності в процесах ініціатив-
ної творчої індивідуальної економічної діяльності.
Колективний інтерес може бути побудований на
тій системі матеріальної і моральної винагороди, яка
жорстко прив’язана до трудових зусиль колективу на
основі цінності ініціативної індивідуальної економічної
діяльності кожного і суспільної колективної власності,
що складається з сукупності індивідуальної власності.
Більшість західних соціологів і вітчизняних економістів
вважають колективний інтерес, на відміну від приват-
ного інтересу, менш природньою, але сильнішою фор-
мою економічної зацікавленості. Та все ж, багато хто
концентрує увагу на пошуку тих форм суспільної влас-
ності, які могли б створювати справжню колективність,
але з яскраво вираженою індивідуальністю, гарантова-
ною правовою захищеністю. Йдеться про такий тип со-
ціальних відносин, який формує колективний інтерес з
яскраво вираженою індивідуалізацією як ефективним
мотивом суспільної економічної діяльності.
Психологічні передумови для цього у нас мають
глибоке соціальне коріння, і вони з покоління до поко-
ління, з минулої соціальної формації до нової формації
тільки міцніють. За роки нашої складної історії розвитку
сформувався стійкий монолітний тип мотивації, який
не укладається ні в класичну північноамериканську схе-
му, де мотивація «досягнення», заснована на індивідуа-
лізмі, протиставляється мотивації «приналежності», ні в
японський тип, де все ж таки превалюють індивідуаль-
ні акценти, оскільки для найбільш ефективних наших
працівників характерні, скоріше, безпосередньо колек-
тивістські, ніж індивідуалістичні орієнтації.
– По-п’яте, створення ефективного механізму
управління природнім посиленням соціальної дифе-
ренціації суспільства. Це відбувається, перш за все, за
рахунок посилення стихійних процесів при розподілі
і перерозподілі соціальних благ. І це ж пов’язано з не-
минучим, в умовах радикальних змін в економіці, від-
ставанням соціальної інфраструктури, з необхідністю
заморожування зарплати, зростанням інфляції і безро-
біття, що приводить до об’єктивної необхідності в сер-
йозному скороченні соціальних програм.
ТКАЧЕНКО В. А.
188 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
Створюється ситуація посилення стихійної не-
контрольованої диференціації, оскільки такий контр-
оль може перешкодити накопиченню капіталу, збіль-
шенню вкладень в економічний розвиток, підвищенню
економічної активності в цілому.
Само по собі, зростання нерівності розглядаєть-
ся як негативний, такий, що дестабілізує суспільство,
чинник. Тому потрібні ефективні важелі дії не тіль-
ки на збільшення соціальної диференціації, але і на
можливості її зниження, яке відбувається через багато
процесів: структурних змін в економіці; науково-тех-
нічного розвитку, що відкриває нові економічні мож-
ливості; зростання рівня утворення населення, що по-
легшує вертикальну мобільність суспільства; активної
перерозподільної політики.
Проте, цей процес не відбувається автоматично,
просто услід за економічним зростанням. Велике зна-
чення має соціальна політика держави, політичний
чинник в цілому. І дуже важливим стає процес виник-
нення і посилення соціал-демократичних і соціаліс-
тичних партій і рухів як захисників інтересів найманої
праці, високооплачуваного робочого класу, що, перш за
все, формується.
– По-шосте, створення механізму цілеспрямова-
ного державного регулювання процесу зовнішньоеко-
номічної взаємодії і його наслідків.
Посилення соціальної напруги відбувається через
те, що суспільство переглядається «вибірково», тільки
там, де це вигідно інвестуючій країні або фірмі, або між-
народній фінансовій організації. Тому міжгалузева, між-
регіональна, міжшарова нерівність збільшується. При-
чому, держава-боржник, як правило, не має можливості
успішно блокувати виникаючу через це соціальну неста-
більність, компенсуючи нерівність. А міжнародні органі-
зації-кредитори або інвестори висувають як прямі вимо-
ги відмову від державного регулювання доходів і цін.
Крім того, іноземний капітал може активно висту-
пати з місцевими державними елітами проти місцевих
підприємців, так само, як і з останніми — проти пер-
ших. І в тому і в іншому випадку важко досягти необхід-
ного для стабілізації і мобілізації соціального потенціа-
лу консенсусу в суспільстві, інтеграції його сил.
– По-сьоме, створення ефективної системи опера-
тивного управління процесами мобілізації соціального
потенціалу, формування гнучкої соціальної структури і
взаємодії, як із зовнішнім середовищем, так і з внутріш-
нім соціальним середовищем.
Якщо управління не справляється з нестабільністю,
не знаходить компромісів для постійно змінних інтер-
есів різних груп, що стикаються, не контролює ситуацію,
воно виходить з під контролю, виникає соціальна криза,
основні прояви якої — недовіра до соціальних інститутів,
держави. При тотальній кризі з-під контролю управління
виходить вся соціально-економічна система і її структура.
Соціальна криза — це слідство, хоча, разом з тим, і
причина некерованості соціальної системи, неефектив-
ності функціонування соціальних інститутів. У цих умовах
насильство стає все більш поширеним засобом вирішення
соціальних проблем, вирішення соціальних конфліктів,
відстоювання групових і індивідуальних інтересів.
Виходячи з логіки і базової мотивації сьогодніш-
ньої української влади, тобто, владної команди, не
дивлячись на її різноманітність і приналежність різним
партіям і течіям, з їх мільярдним доларовим станом, вже
сьогодні доводиться вирішувати три життєво - і глуздо-
утворюючих питання:
– як легалізувати свої гігантські накопичення, що
знаходяться в інших державах і інвестують чужий роз-
виток;
– як створити надійну систему, що дозволяє інвес-
тувати власні засоби у власні або державні справи;
– як уникнути надмірної недружньої уваги право-
охоронних органів своєї держави, США і Євросоюзу до
гігантських накопичень, створених у той час, коли офі-
ційна зарплата ніколи не перевищувала 50 тис. $ на рік.
А якщо врахувати, що українська державність уві-
йшла до нового етапу свого розвитку — юність позаду,
починається непростий період зрілості — то від них буде
потрібно якісно вищого рівня відповідальності, страте-
гічної далекоглядності і здатності сформулювати довго-
строкову доктрину розвитку. Доведеться узяти на себе
повну відповідальність за реалізацію в найближчі 5–10
років деяких системоутворюючих політичних, еконо-
мічних і соціальних програм — від легітимації об’єктів
приватизації до промислової модернізації — з метою
якісного зниження енергоємності виробництв і техно-
логічного їх оновлення, що зажадає поставити загально-
національні інтереси над приватними.
Уміння організувати роботу на основі новітніх
знань — це мистецтво досягнення видатних результатів
з використанням сукупного інтелектуального потенціа-
лу на основі потоку творчих ідей.
Основою стратегії стають тісні виробничі зв’язки і
уміння оперативно, в розрахунковому часовому інтервалі,
розкрити ініціативний творчий потенціал і спроектувати
процедурно-технологічні процеси як максимального вико-
ристання сукупного виробничого і трудового потенціалів,
так і функціональних можливостей системи управління.
Це все вимушує постійно знаходити деякий, майже
недосяжний, оптимум необхідних темпів економічних
і політичних реформ і прийнятної соціальної їх ціни.
Вони можуть як мати, так і не мати очевидного люд-
ського сенсу, соціальних відтінків і історичного майбут-
нього. Тому їх дуже важко зрозуміти, вони несприймані.
Визначити вміст, спрямованість цього потоку в цілому
практично неможливо.
Вони, як правило, відрізняються не лише і не стільки
своїми внутрішніми властивостями, але і місцем в нероз-
членованому історичному потоці. У природніх стабільних
процесах інерційні періоди розвитку геометрично збіга-
ються з лінією історичного процесу, що відбувся, де вже
не видно окремих відсічених гілок, що не відбулися. Ці ж,
штучно приведені до оптимуму, операційні підходи йдуть
наче «під кутом» до основної лінії, оскільки вони наповне-
ні надлишковими і хаотичними діями, різноспрямовани-
ми по відношенню до тенденції, що складається.
Звідси, наше майбутнє як соціальні цілі, що існу-
ють в суспільній свідомості, не просто суперечливе і
розірване, розрізнене, оскільки в суспільстві слабіє ін-
теграція і воно не набирає необхідної критичної маси
загальноприйнятих цінностей, але вимагає абсолютно
нової формалізації.
Існування, саме існування, великого, досить ква-
ліфікованого і недостатньо організованого для захисту
ТКАЧЕНКО В. А.
1892012/№1
своїх інтересів робочого класу і селянства є прикладом
непередбачуваності нашого майбутнього, де економіч-
ний розвиток України буде або успішним — а для цього
у нас є достатні і природні, і трудові ресурси, і потужні
інтелектуальний, науковий і технологічний потенціали,
високий рівень індустріального розвитку більшості ре-
гіонів, — або подальше зволікання, через загальну бо-
ротьбу за владу, і крокуюче за ним подальше зубожіння
викличуть також непередбачувану поведінку тих, хто
працює, та безробітних, результатом чого може бути
лише соціальний вибух або диктатура влади.
Ця непередбачуваність «підкріплюється» масшта-
бами національно-культурної неоднорідності соціаль-
ної формації, що ще більше ускладнює і без того слабку
керованість соціумом, а також збільшенням економіч-
них обмежень на розвиток промисловості, сільського
господарства і підприємництва, відсутністю збалансо-
ваного податкового кодексу, «висмоктаністю» ресурсів
сільського господарства — трудового і виробничого по-
тенціалів села, — зниженням до мінімуму і дискредита-
цією людського чинника. Особливості культури, сис-
тема норм і цінностей нашого суспільства, його рівень
духовності важко оцінити однозначно.
Та все ж, не дивлячись на настільки слабку при-
вабливість стану, в якому ми знаходимося, чи є у нас
якийсь шанс на його поліпшення? — Так, є! Виходячи з
результатів досліджень, в цілях виходу з процесу модер-
нізації, що запізнюється, слід здійснити в найкоротший
часовий відрізок ряд заходів соціально-економічного,
політичного і організаційного характеру. Основні з них,
на наш погляд, наступні:
– По-перше, мобілізація соціального потенціалу сус-
пільства. Тобто, сукупного інтелектуального потенціалу
соціуму, енергії населення. Це може бути успішним лише
в разі, якщо формуються і розвиваються мотиви соціаль-
но-економічної діяльності. У всьому світі вважається, що
найбільш ефективною в даній ситуації є підприємницька
мотивація. Соціальна форма цієї мотивації — приватний
інтерес. Він заснований на не жорстко пов’язаному з тру-
довими стосунками і умовами праці способі здобуття до-
ходу і на найбільш сильній «нагромаджуваній перевазі» —
приватній власності на засоби виробництва.
Труднощі, що виникають при такому способі мобі-
лізації соціального потенціалу, пов’язані, в першу чергу,
з тим, що розвинена, тобто, ефективна і соціально при-
йнятна, підприємницька мотивація формується зовсім
не відразу. Більш того, її первинні форми бувають мало-
ефективними, з погляду сильної залежності від інозем-
ного капіталу і від місцевої державної бюрократії, орієн-
тації лише на надприбуток, схильності обертати грошові
накопичення в нерухомість, майно, а не в капітал, або
переводити і зберігати останній в зарубіжних банках, що
інвестує розвиток інших держав, а не своєї власної. Наго-
лошується переважання, на перших етапах, самокорис-
ливих інтересів, підступності, насильства, розмивання
норм суспільної поведінки, корупції, фаворитизму.
Та все ж, зусилля мобілізації соціального потенці-
алу суспільства мають бути направлені не на боротьбу з
цими труднощами, не на викорінювання їх із свідомості
соціуму, а на формування в цій свідомості як класичних
ознак соціального підприємництва — раціональності
відношення до світу цінностей і норм, правил поведін-
ки, високого рівня домагань, готовності до ризику і по-
вної відповідальності за свою долю, тобто, відмови від
соціальної захищеності, — так і найбільш яскраво вира-
жених сучасних ознак — високої політичної і соціальної
культури, економічної освіченості і професійної компе-
тентності, правової свідомості і високого рівня знань.
– По-друге, створення гнучкої і динамічної со-
ціальної структури: формування і розширення серед-
ніх верств населення, середнього класу соціуму як по-
стійного природнього джерела економічної активності,
збільшення їх ролі в суспільстві як у сфері економічної,
так і політичної.
Акцент тут необхідно робити на створення стій-
кого соціального консенсусу між різними соціальними
групами, між працедавцями і працівниками, між дер-
жавою і підприємцями, між державою і профспілками,
між підприємцями, працедавцями, і профспілками, між
приватним і державним, регіональним секторами еко-
номічної діяльності, між промисловістю і сільським
господарством. Особливе значення може набувати при
цьому використання культурних і національних тради-
цій: сумлінності, працьовитості, відповідальності, об-
разу мислення і дисципліни, — що нам не позичати ні у
народу Японії, ні Німеччині, нікого либонь іншого.
Проте у вирішенні завдань соціального консенсусу
головну роль грає розвиток політичної культури, сво-
го роду, культури громадянськості, прояв якої важли-
вий при активній участі мас у формуванні політичних і
економічних вирішень стратегічного плану. При цьому
передбачається, що політична культура не тотожна по-
літичній системі. Бо політична культура — це система
сприйняття і пізнання індивідом соціально-політично-
го світу, своєрідна інформаційна база для локальних і
стратегічних оцінок цього світу і визначення свого міс-
ця і ролі в соціально-політичних процесах, формування
здібностей орієнтації і оцінки політичних рухів.
Саме розвиток культури громадянськості на дано-
му етапі є однією з основних мотивацій мобілізації со-
ціального потенціалу.
– По-третє, формування правової свідомості соціуму
і законодавчої бази. Як показує зарубіжний і сучасний ві-
тчизняний досвід, найскладніше і найважче формується
саме правова свідомість. Політична активність виникає
досить швидко. Потреба в економічній компетентності
формується значно повільніше, оскільки, з одного боку,
без неї деякий час ще можна обійтися, а з іншого — наш
народ не звик рахувати — за нього все це виконувала дер-
жава. Тому раціональне відношення до своєї індивідуаль-
ної діяльності, найчастіше, порушується неконтрольова-
ним прагненням до самоствердження, до перевищення
самооцінки, насторожено-агресивним відношенням до
найманої праці, до її організованої соціальної активності.
Правова свідомість громадян високорозвинених
держав базується на законодавчій базі, федеральних і
відомчих актах.
Правова свідомість вітчизняних підприємців часто
будується за типом «подвійної моралі»: у якихось соці-
альних стосунках закон і «правила гри» дотримуються,
в решті, як в гонитві за прибутком, збагаченням, — ні
або не обов’язково. Така правова необов’язковість, зви-
чайно ж, пов’язана з «тіньовим» походженням їх ініці-
ативної економічної діяльності. Природньо, що такий
ТКАЧЕНКО В. А.
190 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
зв’язок є соціально небезпечним за активного вико-
ристання методів лобіювання, корупції, економічного
насильства та інших видів протиправної і соціально не-
схвалюваної поведінки, що залучає до своєї сфери всі
великі маси людей. Крім того, «тіньові» вдачі, привчаю-
чи до надприбутку, не дають підприємницької мотивації
стати по-справжньому економічно ефективною.
У будь-якій високорозвиненій державі створена за-
конодавча база, яка не лише захищає підприємницьку
діяльність або ведення приватного господарства, осо-
бливо в сільській місцевості, але і сприяє використанню
результатів НДДКР на користь всієї економіки, для чого
формуються механізми їх реалізації в адміністративно-
організаційному, інформаційному і технічному аспектах.
У будь-якій високорозвиненій державі створена за-
конодавча база функціонує повністю і однозначно, без
всяких поправок і доповнень. Ми ж свою базу створює-
мо більше 15 років, але нею не користуємося. Початком
початків, що не мотивує функціонування створеної за-
конодавчої бази, є державні інституції: секретаріат Пре-
зидента, міністерства, комітети і так далі, не говорячи
вже про партії, профспілки і суспільні об’єднання. Будь-
який закон, прийнятий Верховною Радою України, на
70 % вихолощується Кабінетом Міністрів України, се-
кретаріатом Президента і різного роду інституціями.
Виходить так, що, поки «кожен з кожним» не обгово-
рить новий закон, поки вони не знайдуть взаємовигідні
«обхідні» варіанти, закон працювати не буде.
– По-четверте, формування і активізація колекти-
вістської мотивації для мобілізації соціального потен-
ціалу суспільства, соціуму. Як правило, в основі цього
завдання лежать цінності колективного інтересу і відпо-
відальності, громадського обов’язку і соціальної рівно-
сті в процесах ініціативної творчої індивідуальної еко-
номічної діяльності.
Колективний інтерес може бути побудований на тій
системі матеріальної і моральної винагороди, яка жорстко
прив’язана до трудових зусиль колективу на основі цін-
ності ініціативної індивідуальної економічної діяльності
кожного і суспільної колективної власності, що склада-
ється з сукупності індивідуальної власності. Більшість
західних соціологів і вітчизняних економістів вважають,
що колективний інтерес, на відміну від приватного інтер-
есу, — менш природня, але сильніша форма економічної
зацікавленості. Та все ж, багато хто концентрує увагу на
пошуку тих форм суспільної власності, які могли б ство-
рювати справжню колективність, але з яскраво вираже-
ною індивідуальністю, гарантованою правовою захище-
ністю. Йдеться про такий тип соціальних стосунків, який
формує колективний інтерес з яскраво вираженою, зо-
крема, в сільській місцевості, індивідуалізацією як ефек-
тивний мотив суспільної економічної діяльності.
Психологічні передумови для цього у нас мають
глибоке соціальне коріння, і вони, з покоління в поко-
ління, від минулої соціальної формації до нової, лише
міцніють. За роки нашої складної історії розвитку сфор-
мувався стійкий монолітний тип мотивації, який не
укладається ні в класичну північноамериканську схему,
де мотивація «досягнення», заснована на індивідуалізмі,
протиставляється мотивації «приналежності», ні в япон-
ський тип, де все ж переважають індивідуальні акценти,
оскільки для найбільш ефективних наших працівників
характерні, швидше, колективістські, ніж індивідуаліс-
тичні, орієнтації.
– По-п’яте, створення ефективного механізму
управління природнім посиленням соціальної дифе-
ренціації суспільства. Це відбувається, перш за все, за
рахунок посилення стихійних процесів при розподілі
і перерозподілі соціальних благ. І це ж пов’язано з не-
минучим, в умовах радикальних змін в економіці, від-
ставанням соціальної інфраструктури, з необхідністю
«заморожування» зарплати, із зростанням інфляції і
безробіття, що наводить до об’єктивної необхідності
серйозного скорочення соціальних програм.
Створюється ситуація посилення стихійної не-
контрольованої диференціації, оскільки такий контр-
оль може перешкодити накопиченню капіталу, збіль-
шенню вкладень в економічний розвиток, підвищенню
економічної активності в цілому.
Саме по собі, зростання нерівності розглядаєть-
ся як негативний чинник, що дестабілізує суспільство.
Тому потрібні ефективні важелі впливу не лише на
збільшення соціальної диференціації, але і на можли-
вості її зниження, що відбувається через багато проце-
сів: структурних змін в економіці, науково-технічного
розвитку, що відкриває нові економічні можливості,
зростання освітнього рівня населення, що полегшує
«вертикальну мобільність» суспільства, активної пере-
розподільної політики.
Проте цей процес не відбувається автоматично,
просто услід за економічним зростанням. Велике зна-
чення має соціальна політика держави, політичний
чинник в цілому. І дуже важливим стає процес виник-
нення і посилення соціал-демократичних і соціалістич-
них партій і рухів як захисників інтересів найманої пра-
ці, перш за все, високооплачуваного робочого класу, що
формується, і селян.
Як би ми не опиралися, але вимушені визнати, що
основою розвитку високорозвинених государтсв є на-
ціональна ідея та потенціал власного робочого класу і
сільського трудівника.
– По-шосте, створення механізму цілеспрямованого
державного регулювання процесу зовнішньоекономічної
взаємодії і його наслідків. Посилення соціальної напруги
додається тим, що суспільство передивляється вибірко-
во — лише там, де це вигідно інвестуючій країні або фірмі,
або міжнародній фінансовій організації. Тому міжгалузева,
міжрегіональна, міжшарова нерівність збільшується. При-
чому, держава-боржник, як правило, не має можливості
успішно блокувати соціальну нестабільність, що виникає
через це, компенсуючи нерівність. А міжнародні органі-
зації-кредитори або інвестори висувають як прямі вимоги
відмову від державного регулювання доходів та цін.
Крім того, іноземний капітал може активно висту-
пати з місцевими державними елітами проти місцевих
підприємців, як і з останніми проти перших. І в тому і в
іншому випадку важко досягти консенсусу в суспільстві,
необхідного для стабілізації і мобілізації соціального по-
тенціалу, інтеграції його сил.
– По-сьоме, створення ефективної системи опера-
тивного управління процесами мобілізації соціального
потенціалу, формування гнучкої соціальної структури і
взаємодії як із зовнішнім середовищем, так і з внутріш-
нім соціальним середовищем.
ТКАЧЕНКО В. А.
1912012/№1
Якщо управління не справляється з нестабільністю,
не знаходить компромісів для постійно змінних інтересів
різних груп, що стикаються, не контролює ситуацію, то
вона виходить з під контролю, виникає соціальна криза,
основні прояви якої — недовіра до соціальних інститутів,
держави. При тотальній кризі з-під контролю управління
виходить вся соціально-економічна система і її структура.
Соціальна криза — це слідство і, одночасно, при-
чина некерованості соціальної системи, неефектив-
ності функціонування соціальних інститутів. У цих
умовах насильство стає усе більш поширеним засобом
вирішення соціальних проблем, вирішення соціальних
конфліктів, відстоювання групових і індивідуальних
інтересів. Яскравим прикладом цьому є соціально-кон-
фліктна ситуація з комунальними платежами. Ще не ві-
домо, чим закінчиться і аграрна реформа.
– По-восьме, створення умов, що перешкоджають
виникненню авторитарного режиму. Ця можливість за-
кладена не лише і не стільки в психологічній реакції
людей на кризисну ситуацію, в прагненні до соціальної
впорядкованості, надійності, передбаченості за будь-яку
ціну, скільки в створенні умов колективного політичного
насильства, типа «помаранчевої революції», яке зростає
із зростанням нерівності доходів і з необхідністю полі-
тичних і цивільних прав. Проте, і в політичного режиму
є деякий критичний стан — період, коли він найбільш
слабкий, оскільки переходить із стану низької репресив-
ності до високої, або навпаки. Тому найбільш серйозна
політична нестабільність, найімовірніше, виникає в пері-
од стійкого режиму середньої репресивності, на тлі збіль-
шення диференціації доходів і загального передивляння
і раніше ухвалених законів, і раніше прийнятих рішень.
Та все ж, слід усвідомити, що нова подоба суспільства,
яку ми хочемо побудувати, складається, формується або
пректируется не у вигляді якоїсь універсальної схеми, ор-
ганізаційної моделі або оптимальної соціально-економіч-
ної системи, а як різноманіття «багатоколірних» моделей,
систем і процесів, що відображають історичні тенденції,
своєрідність культурних цінностей, духовного стану всьо-
го населення, на базі переосмислення і усвідомлення пе-
реосмисленого, всього накопиченого знання в області сус-
пільних наук — в світі і, конкретно, в нашій країні. Будь-які
перетворення і реформи, що не враховують даних обста-
вин, носять тупиковий характер. Дорога до істини — лише
через пізнання необхідного, усвідомлення пізнаного і на-
укове обгрунтування усвідомленого. Тому сьогодні таким
важливим є заклик до науково обгрунтованої рішучості, до
необхідності фундаментальних досліджень і узагальнень
дослідженого, до боротьби з примітивізмом і поверхне-
вими скороспішними думками, із спробами управляти на
рівні нікчемних знань і дешевої публіцистики.
Вирішення питань щодо шляхів і закономірнос-
тей ефективного соціально-економічного розвитку тієї
або іншої суспільної формації можливе лише за умови
глибокого комплексного використання сучасної мето-
дології пізнання процесів суспільного розвитку взагалі,
усвідомлення пізнаного в конкретному вимірі і науко-
вого обгрунтування процесів розвитку на підставі еко-
номічних показників «за фактом», а не «за прогнозом».
Література:
1. Большой экономический словарь. — 2-е
изд., перераб. и доп. — М: «Большая Российская
энциклопедия»; — СПб. : «Норинт», 1999. — 1456 c.
2. Булгаков С. Н. Философия хозяйства / С. Н. Бул-
гаков. — М. : Новые технологии, 1999. — 367 с.
3. Лесков Л. В. Знание и власть. Синергетическая
кратология / Л. В. Лесков. — М. : СИНТЕГ, 2001. — 100 с.
4. Ляшенко В. И. Регулирование развития
экономических систем: теория, режимы, институты /
В. И. Ляшенко. — Донецк : ДонНТУ, 2006. — 668 с.
5. Ткаченко В. А. В поисках новой парадигмы отно-
шений общественного развития / В. А. Ткаченко // Ві-
сник економічної науки України. — Донецьк : ІЕП HAH
України, 2007. — №1. — С. 159–164.
6. Туган-Барановский М. И. Политическая
экономия / М. И. Туган-Барановский. — К. : Наукова
думка, 1994. — 263 с.
Введение. В настоящее время промышленные
предприятия Украины находятся в состоянии низкой
экономической эффективности, с высокой степенью
риска потери жизнеспособности. Нынешнее состо-
яние промышленности обусловлено неадекватными
мерами государства по ее реструктуризации в период
переходной экономики. Прежде всего, не были учтены
инверсионный характер промышленности, противо-
речия между реальным сектором и финансовой сфе-
рой, различия с экономиками других стран мира и
глобальные тенденции в мире [1].
Весомым барьером на протяжении последних пят-
надцати лет послужила проводимая приватизация по
схеме «банкротизация государственного предприятия,
продажа его имущества по чрезмерно заниженной стои-
мости, создание на его основе нового предприятия ин-
весторами, которые ориентированы на получение мак-
симальной прибыли в сжатые сроки» [2, с. 63].
Оценка нынешнего положения предприятий в Укра-
ине и разработка программ их развития и обеспечения
жизнеспособности невозможны без понимания характе-
ра воздействий множества факторов по вертикальным и
И. В. Филипишин
г. Донецк
АНАЛИЗ СОСТОЯНИЯ И ОСОБЕННОСТЕЙ РАЗВИТИЯ ПРЕДПРИЯТИЙ
МАШИНОСТРОЕНИЯ
ФИЛИПИШИН И. В.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-44867 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:02:14Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ткаченко, В.А. 2013-06-04T20:09:46Z 2013-06-04T20:09:46Z 2012 Концептуально-аналітична система компетенцій формування інновацій росту інтелектуального потенціалу / В.А. Ткаченко // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 1 (21). — С. 175-191. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/44867 В роботі розкривається філософія бачення системи компетенцій формування інноваційного зростання інтелектуального потенціалу суспільства на підгрунті розбудови громадянського суспільства на теренах творчої ініціативної економічної діяльності усіх суб’єктів суспільства. В работе раскрывается философия проектирования системы действий при формировании основ роста интеллектуального потенциала общества, природа отдельных субъектов и общества в целом. Planning philosophy of the system of actions at forming of bases of intellectual potential growth of society and nature of some subjects and society on the whole opens up in the work. uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Наукові статті Концептуально-аналітична система компетенцій формування інновацій росту інтелектуального потенціалу Концептуально аналитическая система компетенций формирования инноваций роста интеллектуального потенциала Conceptually analytical system of jurisdictions of forming of innovation growth of intellectual potential Article published earlier |
| spellingShingle | Концептуально-аналітична система компетенцій формування інновацій росту інтелектуального потенціалу Ткаченко, В.А. Наукові статті |
| title | Концептуально-аналітична система компетенцій формування інновацій росту інтелектуального потенціалу |
| title_alt | Концептуально аналитическая система компетенций формирования инноваций роста интеллектуального потенциала Conceptually analytical system of jurisdictions of forming of innovation growth of intellectual potential |
| title_full | Концептуально-аналітична система компетенцій формування інновацій росту інтелектуального потенціалу |
| title_fullStr | Концептуально-аналітична система компетенцій формування інновацій росту інтелектуального потенціалу |
| title_full_unstemmed | Концептуально-аналітична система компетенцій формування інновацій росту інтелектуального потенціалу |
| title_short | Концептуально-аналітична система компетенцій формування інновацій росту інтелектуального потенціалу |
| title_sort | концептуально-аналітична система компетенцій формування інновацій росту інтелектуального потенціалу |
| topic | Наукові статті |
| topic_facet | Наукові статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/44867 |
| work_keys_str_mv | AT tkačenkova konceptualʹnoanalítičnasistemakompetencíiformuvannâínnovacíirostuíntelektualʹnogopotencíalu AT tkačenkova konceptualʹnoanalitičeskaâsistemakompetenciiformirovaniâinnovaciirostaintellektualʹnogopotenciala AT tkačenkova conceptuallyanalyticalsystemofjurisdictionsofformingofinnovationgrowthofintellectualpotential |