Причини невдач Українських економічних реформ
Saved in:
| Published in: | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45037 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Причини невдач Українських економічних реформ / М. Швайка // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 2 (22). — С. 192-199. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859974863578464256 |
|---|---|
| author | Швайка, М. |
| author_facet | Швайка, М. |
| citation_txt | Причини невдач Українських економічних реформ / М. Швайка // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 2 (22). — С. 192-199. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| first_indexed | 2025-12-07T16:23:37Z |
| format | Article |
| fulltext |
Л. ФІЛЬШТЕЙН
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
3
192
Нині особливо велика роль покладається на науку,
яка розкриває закони і виробляє пропозиції щодо значної
перебудови механізму управління персоналом та економі-
ки праці. Без цих знань неможливо вирішити поставлені
вище питання.
Потрібні значні зусилля, що спрямовані на управлін-
ня процесами праці, починаючи з найнижчих щаблів
(сільського, міського) аж до органів управління державою.
І все це, як видно з досліджень науковців України і
практичних працівників, залежить від належного ставлен-
ня всього суспільства до проблем праці.
Зосередження на питаннях прикладної економіки
праці, організації управління нею на підприємствах маши-
нобудування, сучасних умовах діяльності посилює необ-
хідність акцентування уваги на дослідженні більш широ-
кого переліку питань соціально-трудових відносин в галузі
праці безпосередньо в сфері матеріального виробництва.
Безумовно, повинна бути віддана належна данина
таким питанням, як всебічне висвітлення питання сутності
в сучасних умовах функціонування економіки організації,
стимулювання, умов праці та забезпечення їх високих
кінцевих наслідків, усіх складових, від яких залежить зро-
стання матеріальних елементів достатку, поліпшення об-
слуговування населення та вирішення соціально-
економічних та всіх інших питань, пов’язаних з побутом
людей, які здатні до високої продуктивності праці.
Ми вважаємо, що основні теоретичні та практичні
питання економіки праці стосуються кожної працездатної
людини, незалежно від того, яку посаду вона займає або
яку роботу виконує.
Відомо з численних публікацій та багаторічної прак-
тики трудової діяльності, що саме праця створила людину
і лише вона збагачує суспільство і кожного його члена.
Особливістю сучасного підходу до вивчення про-
блем економіки праці є те, що особлива увага повинна
бути привернута до питань її організації, головним чином,
у матеріальній сфері виробництва. Детально та ретельно
повинні досліджуватись вимоги до високого рівня раціо-
нальної організації та збагачення змісту праці, підвищення
рівня зацікавленості працівників у її наслідках, комфорт-
ності та впорядкування питань раціонального поєднання
режимів праці та відпочинку.
Безумовно, додаткових зусиль вимагає вивчення
причин нестачі робочих місць, чинників міграції з трудо-
вих причин в різні країни та розробка пропозицій щодо
повернення українських працівників на свою рідну бать-
ківщину, відкриття нових напрямів виробництв товарів
виробничого призначення та споживчих товарів, послуг
для населення, інших видів діяльності.
Ще раз наголосимо, необхідна особлива увага про-
блемам праці в галузі. Праці, яка є живлячою силою роз-
витку людства, здавен до сьогодення. Особливу увагу слід
приділити, перш за все, ролі і місцю машинобудівного
комплексу в розвитку національної економіки, предмету і
методу економіки, організації праці, трудовому потенціа-
лу, продукту і продуктивності праці, питанням нормуван-
ня, умов, оплати, планування та прогнозування праці.
Окремого розгляду вимагають блоки питань: законо-
давчого вирішення проблем праці в Україні, визначення
права власності, права людини найманої праці, доходи, їх
розподіл та використання; проблеми трудових ресурсів, їх
кількісної потреби, згідно з оптимальною структурою на-
ціональної економіки, пропорцій виробництва та спожи-
вання; виробничої і невиробничої сфер, транспорту, побу-
ту, обслуговування; співвідношення між керівним і виро-
бничим складом працівників, фахівцями й технічними
виконавцями; комплекс питань по підвищенню ефектив-
ності функціонування трудового потенціалу; організації,
продуктивності, прогресивних форм праці; поліпшення
технічного нормування, використання робочого часу; сис-
тем мотивації високопродуктивної праці; оплати, стиму-
лювання, формування фондів оплати та їх використання,
своєчасної оплати. Сучасного підходу вимагає вивчення
проблем соціології, психології, умов праці, санітарії, гігіє-
ни, режимів праці та відпочинку.
Узагальнюючи сказане вище, наголосимо, що нині
стає необхідним розробити економічні критерії вимірю-
вання рівня ефективності використання трудового потен-
ціалу на підприємствах незалежно від форм їх власності.
Безумовно, кожне підприємство має свої особливості, різ-
ні обсяги та структуру основного, обігового та трудового
потенціалу. Тому, як нам здається, перш за все потрібні
критерії росту, приросту, збереження, посилення, а в ці-
лому, економії праці на досягнення високих загальних
економічних результатів.
М. Швайка
академік АЕН України
м. Київ
ПРИЧИНИ НЕВДАЧ УКРАЇНСЬКИХ ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ
Здавалося Україна через двадцять років незалежності
мала б стати демократичною, економічно могутньою,
українською державою. Так мріялось, але сталось інакше.
Нині наша держава перебуває під тиском руйнівних сил і
зсередини, і зовні. Але навіть ще сьогодні перший віце-
прем’єр-міністр Андрій Клюєв вважає, що Україна є най-
більш потенційним кандидатом на нове економічне диво
світового масштабу (Факты, 2011, 30 грудня, с.6).
В час розвалу СРСР Україні пророчили високий рі-
вень розвитку. Україна має значні природні ресурси,
недеградований, працьовитий народ, кваліфіковані кад-
ри, прекрасне географічне положення. Але цього не ста-
лося через велику кримінальну постперебудовчу рево-
люцію, в результаті якої люмпенізовані соціальні низи
прийшли у вищі ешелони влади і еліти і з’єдналися з
партноменклатурою.
Україна пограбована й розкрадена. При чому розкра-
дають Україну не торбинками з зібраними на полі колос-
ками для голодних дітей, а ешелонами , за допомогою пе-
рерахування мільярдних сум на рахунки в швейцарських
банках, чи в офшорах. Руйнується економічний, виробни-
чий, кадровий і інтелектуальний потенціал. Багатства
України розкрадають і розтягують по всьому світу. Мафіо-
зі, олігархи і казнокради мільярдні суми перераховують на
свої рахунки в швейцарських банках чи в офшорах (Кіпр).
Великі українські компанії, фабрики, торговельні
центри є власністю з не властивими для української мови
назвами і кіпрською пропискою. Представники і великі
друзі влади реєструють фірми на Кіпрі, а податки платимо
ми в Україні. Паразитичні верстви позбавляють народ
найелементарніших засобів існування, жорстоко його екс-
плуатують. Народ у незалежній Україні не став господарем
М. ШВАЙКА
2012/№2 193
засобів виробництва, власником результатів своєї праці.
Згідно з рейтином журналу «Форбс», Україна посідає
четверте місце у світі серед країн з найгіршим станом еко-
номіки. Її економіка перебуває сьогодні в найбільш жалю-
гідному стані. ВВП на душу населення найнижчий. Річна
інфляція в Україні становить 10%. ВВП в цьому році по-
рівняно з 2009 р. скоротився на 15 %. Експерти журналу
згодні з думкою Державного департаменту США, який
заявив, що Україна не розвивається через корупцію, пога-
не державне управління і слабку судову систему, не здат-
ну забезпечити виконання чинного законодавства.
Україна живе за рахунок викачування ресурсів, екс-
порту їх та імпорту споживчих товарів. Боляче спостеріга-
ти в магазинах за тим, скільки всякого непотребу заво-
зиться в Україну, який без особливих зусиль можна виро-
бляти в Україні і економити валюту. Завдяки організації
імпортозамінного виробництва Бразилія здолала хаос.
Україна – така собі бананова республіка, тільки замість
бананів – метал, зерно і добрива. Економіка України сут-
тєво залежить від імпорту російського газу, який нам по-
братньому продають по вдвічі вищій ціні, ніж Німеччині
та іншим далеким країнам, та експорту металопродукції й
міндобрив, виробники яких є найбільшими споживачами
російського газу. Для потреб населення в Україні видобу-
вається потрібна кількість газу. Але треба навчитися раці-
онально використовувати його. Львівський винахідник
М. Полуситок сконструював пічку, яка дає змогу скоро-
тити витрати газу вдвічі. При її використанні може виста-
чити українського газу, щоб усю країну зігріти. Це вдос-
коналення першими придумали отці-василіяни. Священ-
ники працювали чорноробами, які з приходом радянської
влади не могли ніде влаштуватись. (Україна молода, 2012,
18 січня, с. 10). В Україні майже вимерли легка промисло-
вість, виробництво побутових приладів, хоча 20 років то-
му вона забезпечувала ними половину СРСР. Нині ж 90 %
споживчих товарів надходить в Україну з-за кордону. Фа-
ктично український ринок став справжнім порятунком для
інших країн. Купуючи імпортні товари, ми підтримуємо
закордонних виробників. А в той же час багато українсь-
ких підприємств зазнають значних збитків, а десятки і
сотні тисяч працівників втрачають роботу.
Досі не вщухли пристрасті з приводу шляхів розвит-
ку України. Багато критиків виною наших невдач вважа-
ють відсутність ефективних програм державного будівни-
цтва. Інші справедливо акцентують увагу на тому, що ні-
кому було втілювати ці програми.
Українські реформи не мають належного інтелектуа-
льного забезпечення та персональних двигунів. Хоч Пре-
зидент України і намагається залучити до здійснення
українських економічних реформ закордонних спеціаліс-
тів, він не враховує можливостей українських вчених, з
працями яких він не знайомий. Він лише знає одного
представника свого олігархічного клану С.Л. Тігіпка, який
втілює антинародну політику цього клану.
На прес-конференції в Сінгапурі 28 березня
2011 р. В.Ф. Янукович сказав, що в нього є навіть рад-
ник з Сінгапуру.
Говорячи про свою команду реформаторів, Прези-
дент України В.Ф. Янукович часто повторює: «Створена
найпотужніша група експертів, які пройшли цей шлях у
деяких країнах світу, розвинутих країнах, де вже ці рефо-
рми опрацьовані». Президент любить наголошувати, що в
нього в економічній раді – молоді люди з прекрасною
освітою, які вже вичвили себе у світі. «От мені особисто
зателефонував президент Назарбаєв і по-дружньому ска-
зав: «Слухай, я від тебе не очікував заборонених прийо-
мів. Ти у мене утягнув таких хлопців, з якими я пропра-
цював пару років, вони від мене пішли в Україну» А я
кажу: «Ну , Султане Імешевичу, ви вже дуже багато зро-
били, і тому сьогодні подивіться , як Казахстан розцві-
тає…», – розповідав В.Ф. Янукович. «І я жодного рішення
не ухвалюю, не перевіривши до найдрібніших подробиць.
Якщо я не переконаний у тому, що цей шлях принесе ус-
піх» [9,с.4].
Вже невдовзі на прес-конференції в Єнакієвому 6
грудня 2011 року В. Янукович заявив, що реформи в
Україні гальмуються через брак кадрів, які мають їх про-
водити. Саме через брак кадрів цей план реформ виконано
лише наполовину. Оскільки прізвища цих «великих рефо-
рматорів» не називаються, судячи за результатами, є всі
підстави вважати, що ця група реформаторів нагадує ві-
дому фірму «Роги і копита».
Андрес Аслунд, старший науковий співробітник ін-
ституту міжнародної економіки Петерсона, у своїй нещо-
давній статті у «Вашингтон Пост», присвяченій Україні,
зазначив: «Реформи Януковича розвалилися».
Нинішня влада робить ставку не на професіоналів, а
на вихідців з донецького регіону, котрим можна особисто
довіряти. Чужинцям у ній не місце. Кадрова політика в
Україні базується не на критеріях професіоналізму, а на
особистій відданості. Це дорога в нікуди.
На заваді реалізації чудових реформаторських ідей
стоять Тігіпки з їх шкуродерницькими програмами пог-
рабування народу. Увесь теоретичний багаж Тігіпківців
зводиться до одного слова – «дерегуляція», під прикрит-
тям якої можна творити темні справи (створювати фір-
ми-одноденки, конвертаційні пункти, еліта-центри, фі-
нансові пральні). Про які реформи можна говорити з
Тігіпком, який навіть не знає, як утворюються, виника-
ють гроші. Це рівнозначне тому, коли б кухар не знав, як
варити борщ, а швець – як робити черевики. Тим, що
крадуть гроші, це знання не потрібне. Але для тих, що
займаються створенням грошей, – обов’язкове. Головна
турбота Тігіпка – забезпечення олігархам, які його три-
мають при владі, надбаришів, а формування бюджету
покласти на плечі звичайних громадян. Збалансувати
пенсійний фонд він намагається за рахунок пенсіоне-
рів… А той величезний шмат національного пирога,
який відхопили Тігіпки, – недоторканний.
Політолог В. Фесенко вважає, що для олігархів кра-
щого «реформатора», ніж С. Тігіпко не треба [10. с.2].
Тігіпко увійшов до складу уряду з ідеєю дерегуляції і досі
за неї тримається, бо брак розумної державної регулятор-
ної політики дає змогу з повітря робити гроші. Наші бага-
тії збагачуються в основному не за рахунок розгортання
виробництва комп’ютерів, телевізорів і телефонних
апаратів, а за допомогою операцій з цінними паперами.
Безперешкодне створення фірм-одноденок, а також кон-
вертаційних пунктів при банках, фінансових пралень дає
змогу розкрадати бюджетні та інші кошти.
Економічна політика української влади побудована
на тому, що бюджет поклали на плечі звичайних грома-
дян, а надприбутки віддали олігархам і мафіозі.
Саме цією антинародною економічною політикою
спровоковані масові виступи підприємців, селян, афган-
ців, чорнобильців, пенсіонерів, жінок, студентів…
Протестуючий українець в 2011 році став настільки
популярним, що його називають людиною суспільства,
що пробуджується. Громадяни по всій країні, по всіх регі-
онах заявили усіма доступними засобами: уряд нездатний
провести реформи, а держава не в змозі впоратися з соціа-
льними функціями. На політичну сцену вийшли протесту-
вальники. Безперервні соціальні протести закономірно
вилилися в категоричний вислів недовіри чинній владі.
Суспільство чітко визначило свою позицію: можновладці
не мають морального права перекладати на найбільш не-
захищені верстви населення всі витрати від кризи, реформ
та просто безрадного управління. Кабінетна політика ко-
румпованої влади кардинально розійшлася з інтересами
простих людей. Продовжується та зміцнюється практика
силового зняття ренти з чужої власності (корупція, рей-
дерство, «кришування» та ін.).
М. ШВАЙКА
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
3
194
Однак це не змусило отямитись ненажерливих чино-
вників, які й далі ведуть антинародну шкуродерницьку
економічну політику. Найбільше крадуть ті, що перебу-
вають біля державного керма. Єврокомісія припинила всі
програми бюджетної підтримки України через викорис-
тання коштів на користь фірм, які контролює секретар
РНБО. Як наслідок, держава не отримає запланованих на
цей рік 160 мільйонів євро фінансової допомоги. До цього
безпосередньо причетна фірма «Activ Solar». Менеджером
з її розвитку працює Богдан Клюєв – син нового секретаря
РНБО (Експрес, 16-23 лютого 2012, с. 5).
В Україні можлива нова революція. Адже протестні
настрої, які наростають в суспільстві, дуже схожі на ті,
що охопили торік арабські країни.
Про протести говорять, про них думають. Часто сьо-
годні вживають слово «Майдан». Ми вже мали Майдан
учителів, підприємців, «чорнобильців», «афганців», а не-
давно – і Майдан користувачів інтернету.
Адже кількість обурених роботою чинного уряду ся-
гає уже мільнів. Важливо перетворити протести кількох
тисяч людей на організовану дію в один час і в одному
місці. Хаотичні пертурбації в уряді нагадують його смер-
тельні конвульсії.
Влада втратила інстинкт самозбереження, і змінити її
насправді нескладно. Але для того, щоб «перезавантажи-
ти» Україну, до влади має прийти вмотивована й рішуча
еліта, котра знає, що і як треба робити. Люди переконали-
ся: єдине, що вдається чинній владі, - це себе збагачувати.
В сучасному світі революції стаються дедалі частіше. За
підрахунками, у ХХ столітті революції були приблизно
двічі на рік. За перших 10 років цього століття пропорція
зросла до чотирьох революцій на рік.
Українцям треба припинити таку погану черговість
подій, коли в їхніх руках революційні вила перетворю-
ються на постреволюційні граблі. На хвилі революційних
розчарувань до влади приходить контрреволюція, яка ні-
чого не забула, але й нічого не навчилась. Януковича і
його команду губить ще специфічний «донбаський синд-
ром»: вони думають, що усією Україною керувати, як
Донбасом, за російським варіантом. А Україна – то не
Росія. Кучма принаймні це розумів і навіть книжку про те
написав. Нині ж жартують, що Януковичу час писати
книжку « Україна – не Єгипет».
На переконання деяких політологів, Україна ще ні-
коли не мала такого слабкого режиму, як теперішній.
За чинного режиму українські хвороби вилікувати
не вдасться, бо сам режим хворобливий. Питання в тому,
чи суспільство, яке хоче жити нормальним життям, може
себе вилікувати.
Україна потребує «перезавантаження», тобто гри за
новими правилами. В одному із своїх віршів Шевченко
писав, що найбільше боїться, як окрадену й нещасну
Україну пробудять тоді, коли вона не буде до цього гото-
ва. Щось приблизно таке сталося 2004 року. Тоді Україна
не мала якісної еліти, а суспільство дещо наївно вирішило,
що все можна віддати на відкуп політикам. Але незабаром
виявилося, що хоч би які добрі ці лідери не були, вони,
прийшовши до поганої влади, рано чи пізно зіпсуються.
Загальновідомо, що 25 % українських сімей перебу-
вають за межею бідності. В той же час мінсоцполітики
вважає, що не повинні мати допомоги люди, які отриму-
ють більше прожиткового мінімуму. Міністерство не вра-
ховує, що прожитковий мінімум у нас, як відомо, стано-
вить 800 гривень. Отже , якщо людина отримує 850 гри-
вень, вона, виходить, вже не бідна? В Україні не можна
прожити ні за 800, ні за 900 гривень, ні за 1000 гривень.
Реальна межа бідності становить 1250-1300 гривень.
Українці отримали черговий соціальний ляпас від
свого уряду у вигляді законопроекту № 9516 від 29 листо-
пада 2011 р., підписаного і надісланого до Верховної Ради
прем’єр-міністром Миколою Азаровим. Цей документ, що
вийшов від пера відомого «соціал-реформатора» Сергія
Тігіпка, пропонує обмежити право одиноких матерів
отримувати допомогу на дитину, якщо сукупний дохід
сім’ї перевищує суму відповідних прожиткових мінімумів.
Протягом усієї своєї каденції нинішній уряд послідо-
вний у бажанні здійснювати реформи лише за рахунок
простих громадян. Згадаймо хоча б нещодавно ухвалену
пенсійну реформу та намагання «реформувати» систему
пільг в Україні виключно за рахунок «чорнобильців»,
«афганців», ветеранів та інвалідів війни.
Та й «антиматеринський» законопроект хоч і
з’явився кілька днів тому, а насправді ця історія почалась
значно раніше. Ідею непрямої оцінки доходів уряд вигадав
ще місяць тому і оприлюднив проект постанови, за якою
всіх отримувачів державної допомоги перевірять на за-
конність отримання ними пільг.
Насправді, непряма оцінка доходів у проекті поста-
нови Кабміну стосуватиметься більш широкого кола гро-
мадян. А саме, отримувачів допомоги по догляду за дити-
ною до досягнення нею трирічного віку; одиноких мате-
рів; малозабезпечених сімей; отримувачів субсидій для
відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних
послуг та придбання палива.
У цілому, програма оцінки непрямих доходів «на-
криє» щонайменше 2,5-3 мільйони українських сімей. Це
значні цифри, зважаючи на те, що в Україні загалом живе
близько 17 мільйонів сімей.
Але яка мета цих новел? У чому їхня суть? Який
ефект це дасть для покращення системи соціального захи-
сту населення?
По-перше, уряд начебто хоче зекономити державні
кошти. Але про яку ж суму економії в цілому йде мова?
Сьогодні на ці види соціальних допомог виділяється бли-
зько 10-15 млрд. гривень. Припустимо, що перевірка ви-
явить 5% порушень і на обмеженні прав малозабезпече-
них громадян урядовці зекономлять 500-700 млн. гривень.
Абсолютно мізерна сума! Особливо якщо порівняти її з
утриманням апарату державного управління.
Наприклад, МВД у 2012 році планується надати 14,4
млрд. гривень, Міненерговугілля понад 10 млрд. гривень,
а на утримання Верховної Ради та Державного управлін-
ня справами буде виділено 3,3 млрд. гривень.
По-друге, уряд стверджує, що така програма з оцінки
непрямих доходів не потребуватиме додаткових видатків.
Але ж непрямі доходи мають оцінювати соціальні інспек-
тори? Сьогодні соціальних інспекторів в областях України
– не більше ніж по 1-2 особи на район.
Тобто якщо мінсоцполітики справді хоче охопити всі
сім’ї в Україні, то очевидно, штат соціальних працівників
треба збільшувати щонайменше в 4-5 разів. Таким чином
процес оцінювання буде коштувати дорожче, ніж вся еко-
номія коштів від цього.
Звичайно, уряд спробує не збільшувати штат. До чо-
го це призведе? З травня в деяких областях України про-
ходив експеримент з непрямої оцінки доходів громадян.
Під час нього самі соціальні служби скаржились на те, що
на них «навішують» додаткові функції, фактично не спла-
чуючи за них.
Не треба забувати, що соціальні інспектори сьогодні
отримують заробітну плату 1200-1300 грн. І саме тому
корупційні ризики від запровадження такої програми різ-
ко збільшуються, тому що сама методологія непрямої оці-
нки доходів має дуже високий суб’єктивний фактор.
Тобто коли соціальний інспектор прийде додому до
родини, він почне сам на своє розуміння оцінювати вартість
телевізора, холодильника, його новизну – чи він зараз куп-
лений, чи 10 років тому. І соціальний інспектор може все
вказати правильно, а може за невелику нагороду взагалі
нічого не вказувати. Взагалі, якось дивно виглядає. Соціа-
льний працівник за своєю природою повинен надавати до-
помогу людям: малозабезпеченим, пенсіонерам, інвалідам,
М. ШВАЙКА
2012/№2 195
ветеранам, непрацездатним. А сьогодні його фактично пе-
реводять у статус шпигуна, який повинен вистежувати,
слідкувати і давати свої оцінки рівню доходів громадян.
По-третє, будь-який висновок соціального інспекто-
ра можна оскаржити. І знов через цей самий
«суб’єктивізм». Адже «акт перевірки» – це точка зору
конкретної людини, яка може навіть не розбиратися в ма-
рках холодильників, телевізорів або велосипедів. А що
робити, якщо людині той самий велосипед, наприклад,
подарували? І ось на підставі цієї оцінки держадміністра-
ція буде приймати остаточне рішення.
Звичайно, якщо людина вважає, що думка інспектора
неправильна, вона зможе оскаржити її в судовому поряд-
ку. Але виникає інше питання – чому людина повинна
доводити свою невинність? Якщо соціальний інспектор
або держава вважає, що людина подала про себе недосто-
вірну інформацію, треба довести це фактично. Нехай по-
даткова інспекція або судові органи роблять свій висно-
вок, що в родини є додаткові незадекларовані доходи. І
саме в судовому порядку має ухвалюватись рішення про
припинення надання державної соціальної допомоги.
До речі, першими, хто спробував використати не-
пряму оцінку доходів, були податківці. Саме за цим прин-
ципом вони намагалися з'ясувати, який саме прибуток
отримує підприємство. Але й досі податківцям не вдається
довести, що цей метод є законним та об’єктивним. Чому
ми вважаємо, що Мінсоцполітики розумніше та спритні-
ше за Податкову?
Припиняти виплати державних соціальних допомог,
пільг, субсидій на підставі виключно суб'єктивного фак-
тора неконституційно і незаконно.
Віце-прем’єр Тігіпко заявив, що держава допома-
гатиме тільки бідним, а не багатим. Наче все логічно і
правильно. Але хто є «багатим» сьогодні в Україні? Оди-
нока мати, яка отримує 200- 400 гривень допомоги на ди-
тину? Чи родина пенсіонерів, що має право на субсидію
(середній розмір субсидії на житлово-комунальні послуги
дорівнює близько 170 грн.)? Хто з реальних «багатих»
піде стояти у кілометрових чергах в управліннях соцзахи-
сту, щоб отримати 300 чи 175 гривень допомоги? Назвіть
їхні прізвища! Немає таких людей! І не буде.
Під дію постанови підпадуть дитячі будинки сімей-
ного типу, які оформлюють субсидії та державну допомо-
гу на виховання дітей. Зазвичай, таким установам активно
допомагають сторонні люди – хто дах збудує, хто
комп’ютера принесе, а хто й автомобіль подарує. Отже, за
логікою урядовців, такі багатодітні родини отримують
великий і додатковий дохід. Цікаво, у кого підніметься
рука скасувати пільги для такого дитячого будинку?
Як бачимо, держава, як завжди, вирішила врегулю-
вати проблеми державного бюджету за рахунок лише
найбідніших верств населення.
Звичайно, уряд має аргументацію своєї точки зору.
Він вказує на експеримент з непрямої оцінки, який про-
водився в Луцькому районі Волинської області, Олексан-
дрійському районі Кіровоградської області, Ленінському
та Кіровському районах Кіровограда і Корюківському
районі Чернігівської області. Експеримент був започатко-
ваний в травні, а потім подовжений до 2011 року. Так ось,
уряд рапортував про успішність цього експерименту. Але,
насправді, він не дав жодних відчутних результатів.
Експеримент довів, що основна маса людей, які
отримують допомогу, реально на неї заслуговують. Вони
справді не можуть без неї жити. Звичайно, були виявлені і
факти зловживань.
Справді є факти фіктивного розлучення – коли чоло-
вік з дружиною спеціально розлучаються, а мати отримує
статус одиначки. Але чому люди це роблять? Яка причи-
на? Що штовхає їх на такі відчайдушні кроки? Відповідь
одна – суцільна бідність в Україні.
Сьогодні 25% українських сімей перебувають за ме-
жею бідності. Народження дитини збільшує їхній ризик.
Вже близько 33% українських сімей, у яких є одна дитина,
перебуває за межею бідності. А якщо двоє дітей, то за
межею бідності опиняються вже більше 40% українських
сімей. А якщо четверо і більше дітей – практично 80%.
Тому люди й використовують будь-яку можливість, щоб
отримати від держави хоч якусь допомогу, навіть не зо-
всім коректними методами.
Мінсоцполітики говорить про те, що не повинні отри-
мувати допомогу люди, які отримують більше про-
житкового мінімуму. Але сьогодні прожитковий мінімум у
нас 800 гривень (для осіб, що втратили працездатність).
Отже, якщо людина має на 10 гривень більше за цю суму –
це вже не бідна людина? Сьогодні в Україні не можна про-
жити ні за 800, ні за 900, ні за 1000 гривень. Реальна межа
бідності сьогодні складає 1250-1300 гривень. А законопро-
ект N8 9516 якраз б'є конкретно по одиноких матерях –
якщо вони мають дохід у середньому більший, ніж прожи-
тковий мінімум. Сьогодні це 950 гривень. Але це ж абсурд.
Ну, не можна прожити та виховати дитину за такі гроші!
Подвійний абсурд, коли уряд пропонує економити на
одиноких матерях і разом з тим, згідно із законом, на-
родний депутат України отримує щорічну допомогу від
держави в розмірі двох своїх зарплат. Тобто людина, яка
отримує цілком достойну заробітну плату у 18 тис. гри-
вень на місяць, щороку має ще й додаткові 35-36 тис. гри-
вень допомоги (3 000 гривень на місяць). А одинока мати,
яка отримує на свою дитину 400 гривень на місяць, уже
ніякої допомоги отримувати не буде.
Це ще раз підтверджує ідеологію подвійних стан-
дартів у проведенні соціальних реформ від нинішнього
уряду. Коли вони декларують необхідність проведення ре-
форм, то ці реформи чомусь робляться виключно за ра-
хунок малозабезпечених верств населення.
Натомість народних депутатів, членів Кабінету Міні-
стрів та чиновників високого рівня ці реформи взагалі не
зачіпають. Чи є межа цинізму для нинішніх урядовців?
Питання риторичне, і відповідати на нього мусимо ми. І
не просто відповідати, а й робити відповідні висновки.
Досить влучно з приводу реформ С.Л. Тігіпка висло-
влюється народний депутата Євген Царьков, який пише:
«Призначити мільярдера міністром соціальної політики
рівнозначно тому, щоб призначити педофіла в дитячий
садок управляти». Мета олігархів не забезпечення зрос-
тання виробництва і поліпшення добробуту народу, а збі-
льшення своїх баришів.
Наша помилка в тому, що ми копіювали економіч-
ний курс Росії, сліпо йшли шляхом нав’язаних нам
руйнівних реформ, зорієнтованих на ринкову
саморегуляцію, що виключала організуючу роль держави.
Тільки останній дурень може сьогодні намагатися
розв’язувати господарські питання за допомогою саморе-
гуляції, дерегуляції, шкідливих положень Вашингтонсько-
го консенсусу.
Ліберальна брехня і казуістика цих країн є звичайні-
сіньким космополітично-ліберальним лукавством. Історія
показала, як західна ліберальна демократія перетворюєть-
ся на роботизовано деспотію. Вона тримається на маніпу-
ляціях свідомістю, тому люди навіть не здогадуються, що
є рабами. Вони існують під контролем істот,. Які по суті
вже не є людьми – через відсутність у них людяності. На-
ші доморощені реформатори полохливо-підлабузницьки
пробують мавпувати так звані західні цінності, не рахую-
чись з національними інтересами.
Цим нав’язаним нам високорозвинутими країнами,
які не хотіли бачити Україну в числі потужних конкурен-
тів, а своїм сировинним придатком, згубним курсом ско-
ристались у процесі первісного нагромадження капіталу
олігархи й корупціонери при захопленні в свої руки на-
М. ШВАЙКА
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
3
196
родного майна, а також антиукраїнські сили, головним
завданням яких є недопущення здобуття Україною справ-
жньої незалежності.
Пострадянська Україна виживала, як могла, і навіть
не думала про будь-які реформи, зрідка оглядаючись у бік
Росії і передираючи в сусідки один за другим приватиза-
ційні закони. Період первісного накопичення капіталу
відбувався ідентично у двох ще донедавна радянських
республіках. Ваучерна приватизація, бартерні схеми роз-
рахунків, багатомісячні заборгованості з виплати зарплат і
пенсій блискавично перетворювали одних на вкрай зубо-
жілу масу, а других – на казково багатих людей. Найбільш
успішними скоробагатьками тоді ставали ті, хто був при-
четним до розподілу бюджетних коштів, умів скористати-
ся із ваучерної приватизації або займався транзитом та
постачанням енергоносіїв.
Головне вічне питання економічної теорії: чи здат-
ний ринковий механізм ефективно вирішувати болючі
соціально-економічні проблеми? Міжнародний валютний
фонд та світовий банк запропонували підходи, відомі під
аферистичними назвами Вашингтонський консенсус і
«Шокова терапія», теоретичною базою яких була ортодо-
ксальна неокласична (неоліберальна) парадигма – так зва-
ний «Мейнстрім», згідно з якою вільний ринок повинен
ефективно вирішувати всі проблеми . Невдачі цієї політи-
ки в багатьох транзитивних країнах висвітила важливість
інституційної розбудови ринкових відносин, в якій держа-
ва відіграє вирішальну роль. Однак ще й досі західні і
країни змушують бідні країни усувати торгові бар’єри, а
самі їх зберігають, перешкоджаючи країнам, що розвива-
ються експортувати свою сировину і сільськогосподарсь-
ку продукцію.
Ті, що вимагали від нас повного невтручання держа-
ви в економічне життя, регулювання економіки ринковою
стихією, невидимою рукою ринку, реалізації принципів
Вашингтонського консенсусу, сьогодні самі переживають
важкі часи, їхні економіки опинилися на крок від дефолту,
повного краху фінансової системи, яка потребує глибоко-
го реформування згідно з засадами функціонування кре-
дитної грошової системи, яка прийшла на зміну золотог-
рошовій (див. праці проф. О. Овсянникової. Михайло
Швайка – активний поборник кредитної теорії грошей [8.
C. 206-215]; і 2. Про батька гривні і автора кредитної тео-
рії грошей [51 c. 407-451]). Вислані Президенту України
В.Ф. Януковичу мої пропозиції по реформуванню світової
фінансової системи і запровадженню нової світової резер-
вної валюти замість долара для виступу на сесії Генераль-
ної Асамблеї ООН заступник Міністра закордонних справ
України П.А. Клімкін відправив в ООН.
Так званий неолібералізм, який виражався у фінан-
сово-економічному бумі, викликаному наповненням гло-
бальної економіки дутими вартостями і дурними грішми, з
тріском провалився.
В час боротьби за незалежність України лише На-
родний Рух підготував програму державного будівництва,
яка згодом стала загальнонаціональною. Ми, рухівці, здо-
бувши мандати народних депутатів, створили у Верховній
Раді фракцію НРУ «Народну Раду». Відчуваючи небезпе-
ку прийняття запозиченої в Росії гайдарівської програми
економічних реформ, побудованої на принципах лібералі-
зму, тобто повного невтручання держави в економічне
життя, я, як заступник голови постійної комісії Верховної
Ради України з економічних реформ, голова підкомісії з
питань грошово-кредитної і банківської політики, член
Великої Ради Руху, голова комісії економічної самостій-
ності України, домігся термінового засідання «Народної
Ради», на якому розкрив вади цього згубного курсу. Левко
Лук’яненко домовився з головою Верховної Ради про
включення моєї доповіді до порядку денного сесійного
засідання. Ця доповідь істотно різнилася від поглядів тих
патріотів, що погоджувалися на будівництво бандитського
капіталізму, тому що боялися бандитського комунізму.
Партноменклатура, що тримала в Україні владу в
своїх руках, звикла копіювати те, що робиться в Росії. Од-
ночасно вирішила скористатись з переваг балагану, який
крокує поруч з ринковим саморегулюванням.
Виступаючи 4 січня 1992 р. на сесії Верховної Ради
України від Народної Ради з співдоповіддю при обгово-
ренні урядової програми економічних реформ, я говорив:
«Уряд досі не виробив задовільної концепції розвитку еко-
номіки незалежної України і цю прогалину намагається
компенсувати дублюванням того, що робиться в Росії. Роз-
роблені Урядом заходи самою своєю суттю є антинарод-
ними, скерованими на пограбування пенсіонерів, робітни-
ків, селян, інтелігенції, усього народу, такими, що підри-
вають економічні підвалини незалежної України, скеровані
на її розорення і занепад, вносять напругу і неспокій у сус-
пільство і є серйозною загрозою для її суверенітету. Реалі-
зація їх загрожує закриттям тисяч підприємств, сотні тисяч
людей будуть викинуті на вулицю, що призведе народ до
голоду і бунтів. Тому ці заходи повинні бути засуджені і
скасовані…» [1, c. 520-521].
Як по-сучасному звучать ці слова через 20 років!
Україна самостійно не обирала першої моделі пере-
ходу до ринку, а була просто втягнута у ринкові перетво-
рення за російським зразком. [2, с. 289].
Фракція Народного Руху у Верховній Раді «Народна
Рада» рішуче противилася цьому шкідливому курсу лже-
реформ і домагалася здійснювати українські реформи так
само, як добивалися свого піднесення теперішні високороз-
винуті країни, насамперед США в період реформ Гамільто-
на, а також за прикладом Нового курсу президента США
Рузвельта, піднесення Німеччини під впливом ідей Ф.Ліста
і Л. Ерхарда, відновлення Японії в епоху Мейдзі [1, с.82].
На увагу також заслуговує досвід перемоги президе-
нта Турецької республіки Мустафи Кемаля Ататюрка,
Шарля де Голя, творця Сингапурського дива Лі Куан Ю,
який вважав, що демократія не працює в умовах хаосу. В
1959 р., коли Лі Куан Ю прийшов до влади, внутрішній
продукт Сінгапуру в перерахунку на одного мешканця
становив 400 доларів, а в 2009 р. – 48, 9 тисяч доларів.
У виданій Верховною Радою для використання на-
родними депутатами в законотворчій діяльності моїй пра-
ці «Яка банківська система потрібна Україні? (до концеп-
ції становлення і розвитку банківської системи України)»
є такий спеціальний розділ «Яка економічна політика
потрібна Україні?», в якому дається чітка відповідь на
поставлене питання [1, с. 81-97].
Але група 239 не допустила цього. Для комуністів,
які в Україні є фактично провідниками політики російсь-
кого імперіалізму, національних інтересів не існує. Завдя-
ки цій проімперській політиці російських більшовиків
вдалося не лише зберегти від розпаду російську імперію, а
й світову систему капіталістичного господарства, що й
сьогодні дихає на ладан. Вона виявилася більш гуманною,
ніж ленісько-сталінська соціалістична система, яка своїми
голодоморами, Гулагами на довгі роки дискредитувала
ідею справедливого суспільства. Коли ж провідні країни з
допомогою політики сприяння національній економіці
домоглися високого рівня розвитку, вони стали вимагати
політики лібералізму, тобто політики відкритих дверей,
зняття обмежень на проникнення на чужі ринки.
Ні США, ні Німеччина не сформувались як світові
потуги за допомогою політики лібералізму і відкритого
ринку, яку нам нав’язували. Америка як і Німеччина дося-
гли успіхів без торгової лібералізації.
В Україні перша програма не лише економічних рин-
кових реформ, а й державного будівництва, побудови неза-
лежної України, яка згодом стала загальнонаціональною,
підготовлена Рухівською командою, до складу якої входив
я. Працівники Інституту історії НАН України, які вивчали
діяльність Руху, на круглому столі, присвяченому 20-річчю
М. ШВАЙКА
2012/№2 197
створення НРУ за перебудову, 20 вересня 2009 р., відзна-
чають: «На початку своєї діяльності Рух у своїх лавах мав
хорошу команду, яка вирізнялася на фоні «спокійних» ака-
демічних науковців. Серед них було чимало спеціалістів з
макроекономіки, які очевидно брали участь у розробці Де-
кларації про державний суверенітет України, Акту прого-
лошення незалежності: В. Пилипчук, В. Черняк, М. Швайка
[3, c.122]. В. Чорновіл спрощено сприймав мої ідеї, тому він
неодноразово наголошував, що «М. Швайка був перекона-
ний, що після виходу з складу СРСР Україна заживе щас-
ливо і заможно, оскільки 90% прибутків, які до цього заби-
рала Москва, залишатимуться в Україні» [4, c. 483].
Я доклав чимало зусиль до обґрунтування таких клю-
чових питань державного будівництва, як шляхи забезпе-
чення економічного суверенітету, подолання наслідків
колоніального минулого, створення найважливіших еко-
номічних атрибутів незалежної України (грошово-
кредитної, банківської і фінансової систем) [5]. Цим пи-
танням присвячені перші в Україні мої публікації в пресі,
виступи на сесіях Верховної Ради України, на зібраннях
громадськості. Вперше питання про необхідність створен-
ня власної, незалежної від центру грошової системи Украї-
ни я поставив у доповіді на Львівській крайовій конферен-
ції Руху 7 травня 1989 р. З цією ж доповіддю я виступив на
Установчому З’їзді Народного Руху України 8 вересня
1989 р. Ці всі мої ідеї увійшли до прийнятої З’їздом про-
грами. Відомий історик і громадський діяч В. Ковтун від-
значає, що в час розгортання боротьби за незалежність
України «в галузі економіки професор М.А. Швайка пішов
далі невиразного гасла «економічної самостійності в складі
СРСР», а за ключові визначив завдання створення в Украї-
ні власної фінансово-кредитної системи, Українського на-
ціонального банку, власної грошової одиниці, що на той
час сприймалося як сенсація» [6, c.128-129].
Першу мою працю про українські гроші, опублікова-
ну першою неконтрольованою партією газетою Товариства
Лева «Поступ» (1989 р., №5), що друкувалась в Литві і тає-
мно перевозилась в Україну, історики вважають такою, що
поклала початок створення грошової системи України.
Підготував програму реформування банківської сис-
теми України, яку вивчали деякі народні депутати Украї-
ни і використовували в законотворчій діяльності [8]. Ціла
низка пропозицій подана Президентам України, Прем’єр-
Міністрам, головам Нацбанку, де вони й були поховані.
Олігархи і мафіозі руками Ющенків і Стельмахів створи-
ли таку банківську систему, яка давала б їм змогу розкра-
дати багатства України.
Керівництво держави повністю було дезорієнтоване
закордонними радниками, які домагалися реалізації прин-
ципів Вашингтонського консенсусу, проти якого скерова-
ними були висновки моїх розробок. Їх вивчали, оцінювали
і про них забували. Позитивно висловлювався з приводу
моїх пропозицій Голова Ради міністрів УРСР В.А. Масол
у своїй доповіді на сесії Верховної Ради УРСР 19 травня
1990 р. (Перша сесія Верховної Ради Української РСР 12
скликання. Стенографічний звіт. – Т.2. – В-во Верховної
Ради України, 1992. – С. 313).
Будучи обраним на посаду Голови Верховної Ради
України О.О. Мороз у своїй тронній промові на сесії Вер-
ховної Ради обіцяв використовувати безцінний досвід М.
Швайки (див. Голос України, 1994, - 20 травня), але про
цю свою обіцянку він швидко забув. Відмовилось реалізу-
вати мої пропозиції також керівництво РУХу, яке захопи-
лось втіленням утопічної програми боротьби з бідністю.
Найвидатніші вчені (наприклад Ж. Атталі та
Дж. Стігліц), а також світові лідери «вісімки» і «великої
двадцятки» на своїх самітах засудили цей згубний курс
розвитку, сформульований у Вашингтонському консенсу-
сі. Не може бути ладу у світовій фінансовій системі, пара-
лізувати яку може навіть така мала країна як Греція, свої-
ми величезними боргами, залізши до спільного гаманця.
Нобелівський лауреат Дж. Стігліц, який нині очолює
створену рішенням 63-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН
цільову групу високого рівня для аналізу нинішньої фі-
нансової кризи, вбачає джерела глобальної кризи в захоп-
ленні дерегулюванням, яке підігріло ринковий фундамен-
талізм і Уолт Стріт.
Інформаційні повідомлення з усіх кутків планети
свідчать про те, що ми живемо в час великих змін світової
системи. Навіть Папа Римський Бенедикт XVI вважає, що
глобальна фінансова система потребує реформування.
Про гостру потребу докорінної зміни світового гос-
подарства, його глибокого реформування говорять підсу-
мки роботи з 25 по 29 січня 42-го Всесвітнього економіч-
ного форуму в Давосі, гаслом якого було «велика транс-
формація – формування нових моделей». Якщо переклас-
ти на «нормальну» мову , завданням цьогорічного форуму
була спроба зменшити дедалі більшу прірву між світови-
ми лідерами та різними суспільними групами. Головними
темами порядку денного були європейська фінансова бор-
гова криза, соціальний неспокій в різних регіонах світу.
Учасники форуму наголошували, що наявні системи
управління та ведення бізнесу потребують радикального
їх реформування. Капіталізм в нинішній формі не задово-
льняє людство. З фінансової кризи 2009 р. не було зробле-
но належних висновків. Є негайна потреба глобальної
трансформації. Відчайдушніошукаються в усьому світі
постаті, які здатні запропонувати такі вирішення.
Криза невпинно старіючого партнера «Старого сві-
ту», який спочатку віддав Сполученим Штатам роль сві-
тового генератора ідей і технологій, згодом дозволив зава-
лити свої ринки китайським ширпотребом, сісти на росій-
ську газову голку, дозволив приватизувати світову грошо-
ву систему, зробити долар світовою резервною валютою,
а США – світовим емісійним центром.
В постійному падінні перебуває євро, а саме існуван-
ня європейського співтовариства перебуває під загрозою.
Безконечні зустрічі лідерів єврозони, особливо Президен-
та Франції Ніколя Саркозі і канцлера Німеччини Меркель
з приводу вироблення нових правил бюджетної дисциплі-
ни, суперечливого податку на фінансові транзакції, необ-
хідності внесення змін до угоди про функціонування ЄС,
протягом тривалого часу залишаються безрезультатними.
Німеччина наполягає на запроваджені податку на фі-
нансові операції на всій території ЄС. Британський уряд
виступає рішуче проти запровадження податку на фінан-
сові операції, оскільки Лондон є основним фінансовим
центром Європи, де здійснюється 80-90 відсотків таких
фінансових трансакцій. Лондонський Сіті за задумом Ан-
гели Меркель та Ніколя Саркозі стати фінансовим доно-
ром Єврозони, хоч сама Велика Британія до неї не вхо-
дить. Саме Британський прем’єр не підтримав рішення
лідерів ЄС, спрямовані на захист Євро на дводенному са-
міті Європейського Союзу, що завершився безрезультатно
в Брюселі 9 грудня 2011 р. Саме демарш Лондона в особі
прем’єр-міністра Великої Британії Девіда Камерона за-
блокував спільну пропозицію Франції та Німеччини про
внесення поправок до установчих документів ЄС; оскіль-
ки вони «не відповідають» національним інтересам його
країни. Бояться повторення теперішньої боргової кризи.
Де з Англією можна створити евроуряд? Серед запропо-
нованих європейськими країнами заходів передбачається
ще більша інтеграція фінансових систем та суворіша бю-
джетна дисципліна, зміцнення єдиної європейської валю-
ти – євро, якій загрожує крах. Треба регулювати грошовий
обіг і грошові відносини в усіх країнах тому, що їх невпо-
рядкованість в одних країнах призводить до втрат в ін-
ших країнах. Грошовий обіг – це з’єднані судини, через
які грошові потики в одних країнах перекидаються в інші
країни. Ніколя Саркозі пропонує переглянути засади фор-
мування ЄС. Необхідно створити в Європі бюджетний
М. ШВАЙКА
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
3
198
союз, суворо регулювати основні принципи політики єв-
ропейських країн, що входить в Єврозону.
Уже на перших самітах Великої двадцятки прозвуча-
ли гіркі слова про крах світового економічного порядку і
про непридатність в сучасних умовах Вашингтоського
консенсусу, який базується, як відомо, на ідеях неолібера-
лізму. Було визнано, що негативні ризики глобалізації
можна усунути лише шляхом посилення регулювання
економіки з боку усього міжнародного співтовариства в
інтересах усіх її учасників і безперебійного розвитку сві-
тової економіки.
Коли у квітні 2009 р. британський прем’єр і госпо-
дар чергової зустрічі «двадцятки» заявив про кінець Ва-
шингтонського консенсусу, це було не більше, ніж доко-
наний факт.
Найбільшу активність у реформуванні світової еко-
номіки виявляє Франція, яка з 12 листопада 2010 р. засту-
пила на посаді голови фінансової «двадцятки», залишаю-
чись керівником «вісімки». Президент Франції Ніколя
Саркозі досить критично оцінює сучасну ситуацію у світі.
Головні його висновки:
1. необхідно «створювати капіталізм з основ»;
2. треба переглянути діючу модель економічної сис-
теми і поступово перейти до регульованого капіталізму.
Cвіту потрібна ринкова соціальна модель;
3. без втручання держави все розвалилось би;
4. панує думка, що ринок правий завжди. Це породи-
ло світ, де все віддавалось фінансовому капіталу і майже
нічого трудящим…Породило капіталізм, у якому було
нормально грати з чужим капіталом, заробляючи гроші
без особливих зусиль;
5. уявлення про капіталізм як усемогутню і нічим не
регульовану систему було безглуздим [7,с.26].
Україна не має національного капіталу. Для олігархів
Україна є чужою, вони не переймаються проблемами її
незалежності. Ніхто з них не боровся за незалежність
України. Вони розглядають Україну лише як матеріал для
визиску. При злиденному народі в Україні сформовано
уряд мільйонерів. Україна належить людям, які про неї не
хочуть турбуватись (див. тижневик розумних людей «Ко-
ментарі», 2011, №7 (252), 13 лютого і «Факты», 2011, 15
квітня, с. 4). Тут поміщена інформація про багатства 25
олігархів). Податкова служба нараховувала в Україні 6661
мільйонера, в Києві є 800 людей, які заробили за рік біль-
ше мільйона гривень. Для того, щоб приховати награбо-
вані у народу олігархами капітали, в тому числі урядов-
цями, інформацію про їхні статки зробили недоступною
для народу, засекретили.
Справжніх політиків-державників у складі Верховної
Ради не більше кількох десятків. Переважна більшість
депутатів – люди, які прийшли до влади заради здійснення
своїх бізнес-проектів, байдужі до інтересів людей і суспі-
льства в цілому… Недолуга економічна політика влади
призвела до небезпечного для долі незалежної України
процесу різкого розшарування суспільства на дуже багату
меншість і дуже бідну більшість населення [52].
В Америці також існували robber barons – барони-
розбійники (так називали людей, що нажилися на мільйо-
ни за місяці, у тому числі на нафті, часто не зовсім закон-
ним шляхом, з аналогією з середньовічними феодалами,
що грабували мандрівників, які проїздили через їхні воло-
діння. Але справа в тому, що вони грабували в Америці і
інвестували в неї ж – тому і з’явились США. Наші олігар-
хи грабують тут, а гроші переводять в офшори. Реформи,
які декларує олігархічно-авторитарна влада, за своєю сут-
тю більше схожа на намагання убезпечити власне перебу-
вання при владі, аніж докорінно змінити наскрізь прогни-
лу й корумповану систему. На захист інтересів мільйоне-
рів скерована економічна політика, зокрема податкова.
Шкуродерницькі урядові реформи скеровані проти пенсі-
онерів, жінок, інвалідів. Ці реформи антинародні, бо ма-
ють на меті пограбування народу і збагачення олігархів.
Їхні прибутки щорічно подвоюються і потроюються, в той
час як люди позбавляються шматка хліба. Теперішня вла-
да хизується своїми непопулярними реформами, втрачаю-
чи довіру народу.
Для багатьох мільйонів українців Україна не стала
рідною матір’ю. Її влада не створила умов для нормаль-
ного життя і праці мільйонів людей, не забезпечила їх
робочими місцями, не створила умов для бізнесу, підпри-
ємницької діяльності, не забезпечила дешевими, доступ-
ними кредитами, не створила умов для їхньої творчої
діяльності, для організації творчих, виробничих спілок,
кооперативів, не захистила від здирницьких податків, ви-
соких процентів, різного роду поборів.
Побори безперервно зростають, і посилюється сва-
вілля чиновників. При міністерствах і відомствах створено
присоски – держпідприємства, які виштовхують з бізнесу
гроші. 11 тисяч міністерських держпідприємств продов-
жують доїти бізнес (див. Корреспондент, 2011, 20 мая, №
19 (456), с. 41). Підприємці ніяк не можуть звільнитися від
численної армії упирів-грабіжників – власників ринків,
працівників адміністрації, податківців, міліції, пожежників,
працівників санстанцій, банківських установ, страхових
компаній, Держстандарту. Цій публіці вони змушені спла-
чувати в кишені суми, що в 6-10 разів перевищують офі-
ційні платежі. Ці грабіжницькі побори, як і гніт корумпо-
ваної влади, змушують вдаватись до рішучих протестних
акцій підприємців, аграріїв, «чорнобильців» і «афганців».
Тому мільйони людей змушені шукати щастя за кор-
доном, емігрувати в інші країни, за безцінь продавати
свою робочу силу, поневірятись по світу, жити в нелюдсь-
ких умовах, підривати своє здоров’я, позбавляти своїх
дітей опіки, напризволяще залишати батьків.
Близько 8-10 млн. найбільш активних освічених і
кваліфікованих українців емігрували, в тому числі 15 тис.
вчених. Серед них найгіршою є доля жінок. Будівничі
України перетворюються на будівельників туалетів і сви-
нарників не лише в європейських країнах…
Чималі суми зароблених заробітчанами важкою пра-
цею за кордоном грошей (називалась цифра 25 млрд. до-
ларів) використовуються нераціонально через наявність
недосконалої, корумпованої банківської системи. Лише за
допомогою створення міжнародного Українського банку
можна домогтися використання цих фінансових ресурсів в
українських інтересах.
Українські громадяни щорічно інвестують в Україну
з-за кордону суми, співмірні (згідно з даними Світового і
Національного банків) із розміром кредитів МВФ, – і при
цьому не вимагають сплачувати за відсотками й піднімати
пенсійний вік для жінок.
Україна фактично не має своєї власної грошової сис-
теми. На нашому ринку панує чужинець і зайда – долар.
Доларова маса сягає $ 150 млрд. Це в кілька разів пере-
вищує гривневу масу. Через доларизацію валюта недооці-
нена на 50,2%. Тобто вартість одного долара США мала б
дорівнювати 4 гривням.
Загроза дефолту, що нависла над США літом 2011 р.,
стала тривожним сигналом для тих, хто звик зберігати
заощадження в американській валюті, яка могла перетво-
ритися на фантики…
Тіньовий оборот обслуговується переважно долара-
ми. Близько половини грошового обороту припадає на
готівку в умовах, коли по світу ходять електронні гроші.
Україна фактично не має Центрального банку. Нацбанк з
представника держави в банківській системі і контролера
за її діяльністю фактично перетворився на представника
банківської мафії в органах влади і захисника її інтересів.
Позитивної оцінки заслуговують здійснювані останнім
часом заходи щодо дедоларизації, тобто щодо обмеження
використання доларів в середині країни.
М. ШВАЙКА
2012/№2 199
Список джерел
1. Швайка М.А. Банківська система України: проблеми ста-
новлення і удосконалення. К.: Видавництво Київського
міжнародного університету, 2010.
2. Історія економіки та економічної думки. Навчальний
посібник. Харків. – 2011.
3. Матеріали круглого столу, присвяченого 20 річчю ство-
рення НРУ за перебудову. 20 вересня 2009. НАН України.
Інститут історії –К., – 2010.
4. Чорновіл В.М. Пульс української незалежності. – К., 2000.
5. Швайка М.А. Економічні атрибути незалежності України.
Видавництво Київського міжнародного університету. К.:
2011, 88 с.
6. Ковтун С. Історія Народного Руху України. К.: Факт, 199,
с. 128-129.
7. Світова фінансова криза та її вплив на країни з ринковими
економіками. Матеріали наукової конференції. 23 листо-
пада 2008 р. Інститут світової економіки НАНУ. – 2008 р.
8. Овсянникова Оксана. Михайло Швайка – активний побор-
ник кредитної грошової системи // Економічний вісник
Донбасу. – 2008. – № 4(14). – С. 206-215.
9. Персонал Плюс, 2010, 26 грудня 2010 – 5 січня 2011 р.
10. Факти, 2011, 16 березня.
11. Україна молода, 2011, 6 травня, С. 4.
12. Світова фінансова криза та її вплив на країни з ринковими
економіками: матеріали наукової конференції; (23 листо-
пада 2008 р.) Інститут світової економіки НАНУ,– 2008.
13. Падалка С.С. Проблеми вітчизняної економіки та
політичної практики НРУ. Народний Рух України: історія,
ідеологія та політична еволюція (1989-2009): матеріали
круглого столу, присвяченого 20-річчю створення НРУ за
перебудову; (20 вересня 2009). – НАН України; Інститут
історії. – К., 2010.
14. Коментарі – 2011. – №3. – 1 квітня.
15. Тиждень український. – 2011. – №14. – С. 22.
16. За Київським часом. – 2011. – квітень.
17. Економіка України на шляху від депресії до зростання:
джерела, важелі, інструменти. – К.: НІСД, 2010.
18. Розвиток банківської справи України – Університет
банківської справи України Національного банку України.
– К., 2010.
19. Факты. – 2011. – 16 березня.
20. Шубин А.В. Великая депрессия и будущее России.
М.Яуза ЭКСМО, 2009.
21. Коментарі. – 2011. – № 4-5. – С.4.
22. Дэвид С. Кидуэлл, Ричард Л. Петерсон, Девид У. Блэку-
элл. Финансовые институты, рынки и деньги. – Санк-
Петербург. Москва, Харьков, Минск, – 2000.
23. Історія економіки та економічної думки: навчальний
посібник. –Харків, 2011.
24. Вопросы экономики. – 2008. – №12. – С. 113.
25. Фредеріх С. Мишкін. Економіка грошей банківської спра-
ви і фінансових ринків. – Київ: (Основи), 1998.
26. Чорновіл В.М. Пульс української незалежності. – К., 2000.
27. Три дні вересня вісімдесят дев’ятого: матеріали Установ-
чого з’їзду Народного руху України за перебудову. – К. :
Інститут української археографії та джерелознавства ім.
М. Грушевського НАН України, 2000.
28. Большая экономическая энциклопедия. – М., 2007.
29. Юлия Алехина. Сколько зарабативают Ленини и Дзер-
жинский // Комсомольская правда. – 2011. – 24 мая. – С. 9.
30. Хаггер Николас. Соединенные Штаты Америки. Тайна
рождения Документы и свидетельства ордена франк масо-
нов и пуритан Новой Агнлии о борьбе за Новый Свет. К
400-летию основания США. М.2010. С.VII.
31. Швайка М.А. Стан та шляхи реформування банківської
системи України. – Економічний часопис ХХІ. 2010. №1-2.
32. Швайка М.А. Важкою була дорога України до СОТ. –
Економічні проблеми членства України в СОТ.
Монографія. – К.: КиМУ. – 2010.
33. Швайка М.А. Шляхи удосконалення банківської системи
України. – Вісник економічної науки України. Науковий
журнал. – 210, №1(17).
34. Швайка М.А. Напрями розвитку банківської системи
України. – Економічний вісник Донбасу. – 2009, № 3 (17).
35. Швайка М.А. Роль Народного Руху України у створенні
національної грошової системи. – Народний Рух України:
місце в історії та політиці: матеріали VII Всеукраїнської
наукової конференції, присвяченої 20-річчю НРУ. – 28-29
травня 2009 . – м. Одеса.
36. Швайка М.А. До питання про шляхи подолання світової
фінансової кризи. – Сучасні питання економіки і права:
збірник наукових праць. – Вип. 1. – 2011.
37. Швайка М.А. Передумови світової фінансової кризи. –
Банківська справа. – №6 (90). – 2009.
38. Швайка М.А. Передумови подолання світової фінансової
кризи. – Економічний вісник Донбасу. – № 1 (15). – 2009.
39. Швайка М.А. Пограбування народу олігархами і
корупціонерами під виглядом імітації так званих глибоких
реформ – загроза незалежності України. – Європейські
перспективи. – №4, ч.1. – 2011.
40. Швайка М.А. Лихварство банків і безпека країни. – Пер-
сонал плюс. – 4-10 листопада 2009.
41. Швайка М.А. Доларизацію всієї країни. Персонал плюс. –
30 грудня 2009 - 5 січня 2010.
42. Швайка М.А. Фінансова криза по-українськи. – Персонал
плюс. – 29 квітня - 5 травня 2009.
43. Швайка М.А. Американський долар – головний винува-
тець (провокатор світової фінансової кризи. – Журнал
Верховної Ради України. – №1-2. – 2009.
44. Швайка М.А. До питання про шляхи подолання світової
фінансової кризи, запровадження світової резервної валю-
ти і організації для управління нею міжнародного банку. –
Вісник економічної науки України. Науковий журнал. –
№1 (9). – 2011.
45. Швайка М.А . Людство шукатиме нову концепцію гро-
шей. – Персонал плюс. – 5-11 лютого 2009.
46. Швайка М.А. У світі критично багато грошей. – Персонал
плюс. – 27 травня-2 червня 2010. – С.7.
47. Швайка М.А. Запровадження світової резервної валюти
як чинник посткризової стабілізації світових фінансів. –
Актуальні проблеми економіки. – №8 (122). – 2011.
48. Швайка М.А. Проблеми пошуків нової світової резервної
валюти. – Європейські перспективи. – № 2 ч.2. – 2011.
49. Швайка М.А. Світова фінансова криза: причини подолан-
ня // Віче. – №6. – 2011.
50. Швайка М.А. Роль Верховної Ради України XII (I) скли-
кання у закладенні фундаменту національної грошової
системи незалежної України.// Здобуття незалежності
України 1991. Історія проголошення, документи, сідчення
у двох томах. Т. 2 Житомир: «Рута», – 2011, С. . 417-441.
51. Цивілізаційні тенденції глобалізованого світового госпо-
дарства. Монографія. Автори: Швайка М.А., Троненко .І.
та ін. – К.: 2011.
52. О. Шибко. Що об’єднає українців? // Персонал плюс,
2012, 11-17 січня, с.8.
53. Швайка М.А. Неолібералізм, що з тріском провалився. -
Журнал Верховної Ради України « Віче», 2011, №24.
54. Швайка М.А. Провал українських економічних реформ,
що скеровані на забезпечення інтересів Українських
олігархів. – Громадсько-політичний науковий збірник,
«Інтелігенція і влада. Серія: історія, 2011 № 22. Одеський
національний політехнічний університет. Одеса. «Астро-
принт». 2011.
55. Швайка М.А. До питання про шляхи подолання
українських економічних реформ. – Вісник економічної
науки України. – 2011, № 2 (20).
56. Shvayka M.A. The Credit Monetary system: Its Essence and
peculiarities of its Functioning. - Kyiv: Publishing of Kyiv
International University, 2008
57. Shvayka M.A. The issues of formation, development and
functioning of credit-monetary system (its transformation from
the crisis stimulator into provoker of world financial crisis). –
Kyiv: Publishing of Kyiv International University, 2009.
58. Швайка М.А. та ін. Економічні проблеми членства
України в СОТ. Монографія. – К. – 2010 р.
59. Швайка М.А. Світ на порозі створення нової валюти. –
Експрес, 19.01.2012.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-45037 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:23:37Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Швайка, М. 2013-06-07T16:22:39Z 2013-06-07T16:22:39Z 2012 Причини невдач Українських економічних реформ / М. Швайка // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 2 (22). — С. 192-199. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45037 uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Наукові повідомлення Причини невдач Українських економічних реформ Article published earlier |
| spellingShingle | Причини невдач Українських економічних реформ Швайка, М. Наукові повідомлення |
| title | Причини невдач Українських економічних реформ |
| title_full | Причини невдач Українських економічних реформ |
| title_fullStr | Причини невдач Українських економічних реформ |
| title_full_unstemmed | Причини невдач Українських економічних реформ |
| title_short | Причини невдач Українських економічних реформ |
| title_sort | причини невдач українських економічних реформ |
| topic | Наукові повідомлення |
| topic_facet | Наукові повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45037 |
| work_keys_str_mv | AT švaikam pričininevdačukraínsʹkihekonomíčnihreform |