Конкурентоспроможність продукції як інструмент ефективного управління
У статті розглянуто конкурентоспроможність продукції, охарактеризовано елементи конкурентоспроможності виробів, наведені основні методи оцінки конкурентоспроможності, а також визначені чинники та заходи щодо підвищення якості та конкурентоспроможності продукції. В статье рассмотрена конкурентоспособ...
Saved in:
| Published in: | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45063 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Конкурентоспроможність продукції як інструмент ефективного управління / А. Ткаченко, П. Гончарук // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 2 (22). — С. 159-165. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859592846288355328 |
|---|---|
| author | Ткаченко, А. Гончарук, П. |
| author_facet | Ткаченко, А. Гончарук, П. |
| citation_txt | Конкурентоспроможність продукції як інструмент ефективного управління / А. Ткаченко, П. Гончарук // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 2 (22). — С. 159-165. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| description | У статті розглянуто конкурентоспроможність продукції, охарактеризовано елементи конкурентоспроможності виробів, наведені основні методи оцінки конкурентоспроможності, а також визначені чинники та заходи щодо підвищення якості та конкурентоспроможності продукції.
В статье рассмотрена конкурентоспособность продукции, охарактеризованы элементы конкурентоспособности изделий, приведены основные методы оценки конкурентоспособности, а также определены факторы и мероприятия по повышениюкачества и конкурентоспособности продукции.
Competitiveness of products are considered in this article, the elements of competitiveness of wares are described, the basic methods of estimation of competitiveness
are resulted, and also factors and measures of increase of
quality and competitiveness of products are defined.
|
| first_indexed | 2025-11-27T18:00:04Z |
| format | Article |
| fulltext |
А. ТКАЧЕНКО, П. ГОНЧАРУК
2012/№2 159
А. Ткаченко
академік АЕН України
П. Гончарук
м. Запоріжжя
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ
ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
Вступ. Підприємства як самостійні ланки економі-
ки виробляють продукцію, надають різноманітні послу-
ги як з метою задоволення потреб населення, так і для
вирішення потреб власного виробництва. Від того, як
підприємства використовують власні ресурси, наскіль-
ки якісною та конкурентоспроможною є вироблена ни-
ми продукція, як здійснюються інноваційні перетво-
рення, значною мірою залежать добробут населення й
економічна могутність держави загалом.
Безумовно, що в сучасному світі діяльність будь-
якого підприємства, його роль на ринку товарів і послуг
визначається рівнем конкурентоспроможності.
Сьогодні в Україні (в умовах дефіцитної економі-
ки) споживач задовольняється лише тим, до чого він
має доступ. Якість потребує значних зусиль та витрат
щодо своєчасного оновлення технічної бази виробниц-
тва та його об'єктів. Без зростання якості продукції є
неможливим забезпечення конкурентних переваг підп-
риємства та його сталого економічного розвитку.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Роль
та місце конкурентоспроможності для функціонування
суб'єкта господарювання досліджувалося багатьма вче-
ними, починаючи з А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса,
Дж. Кейнса та закінчуючи працями їх послідовників. Се-
ред сучасних наукових підходів щодо визначення конку-
рентоспроможності та підвищення її рівня слід виділити
наукові праці Г.Л. Азоєва, А.П. Градова, В.І. Грин-
чуцького, П.С. Зав’ялова, К. Макконнелла, А. Маршалла,
М. Портера, Б.А. Райзберга, І.А. Спірідонова, Р.А. Фат-
хутдінова, А.Ю. Юданова та інших. Вони намагалися
найбільш точно розкрити зміст конкурентоспроможності
та обґрунтувати чинники, що впливають на неї.
Ціль роботи. Дати визначення поняттю «конкуре-
нтоспроможність продукції», описати основні методи
оцінки конкурентоспроможності виробів, проаналізува-
ти та охарактеризувати чинники, які сприяють зростан-
ню конкурентоспроможності продукції.
Виклад основного матеріалу. Конкурентоспро-
можність можна визначити як спроможність деякого
класу об'єктів (товар, підприємство, країна) займати
визначену ринкову нішу. Конкурентоспроможність ха-
рактеризує ступінь відповідності окремого класу об'єк-
тів визначеним ринковим потребам: пропозиції (товару)
– попиту на нього, підприємства – можливості забезпе-
чити конкурентні переваги, країни – соціально-
економічній моделі розвитку [1, с. 451].
Загалом поняття конкурентоспроможності харак-
теризує властивість об’єкта задовольняти певну конк-
ретну потребу як порівняти з аналогічними об’єктами
даного ринку. Конкурентоспроможність можна розгля-
дати стосовно найрізноманітніших об’єктів: проектно-
конструкторської документації, технології виробництва
продукції, окремого проекту, окремої фірми (організай-
ції, підприємтсва), галузі, регіону, країни в цілому.
Конкурентоспроможність підприємства означає
його здатність до ефективної господарської діяльності
та забезпечення прибутковості за умов конкурентного
ринку. Інакше кажучи, конкурентоспроможність підп-
риємства – це здатність забезпечувати випуск і реаліза-
цію конкурентоспроможної продукції.
Під конкурентоспроможністю продукції зазвичай
розуміють сукупність властивостей, що відбиває міру
задоволення конкретної потреби проти репрезентованої
на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здат-
ність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати
якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиро-
бників [2, с. 350].
Конкурентоспроможність товарів закладається ще
на стадії проектування. У процесі виробництва матеріа-
лізуються найважливіші (визначальні) елементи конку-
рентоспроможності виробів: якість і витрати. Моделю-
вання та визначення рівня конкурентоспроможності
продукції є необхідною передумовою для її продажу
(реалізації) на відповідному ринку.
Визначаючи конкурентоспроможність товару, ви-
робник продукції має обов’язково знати вимоги потен-
ційних покупців та оцінки споживачів. Тому форму-
вання конкурентоспроможності продукції починається
з визначення суттєвих споживчих властивостей (потреб
покупців), за якими оцінюється принципова можливість
реалізувати продукцію на відповідному ринку, де поку-
пці постійно будуть порівнювати її характеристики з
товарами конкурентів стосовно міри задоволення конк-
ретних потреб і цін реалізації.
Для визначення конкурентоспроможності продук-
ції продуценту необхідно знати:
– конкурентні вимоги потенційних покупців (спо-
живачів) до пропонованого на ринку товару;
– можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;
– розрахунковий рівень ринкової ціни товару;
– очікуваний рівень конкуренції на ринку відпові-
дних товарів;
– визначальні параметри продукції основних кон-
курентів;
– найбільш перспективні ринки для відповідного
товару та етапи закріплення на них;
– термін окупності сукупних витрат, зв’язаних із
проектуванням, виробництвом і просуванням на ринок
нового товару.
Конкурентоспроможність конкретного об’єкта ба-
жано вимірювати кількісно, що уможливить управління
її рівнем. Для цього необхідна інформація, що характе-
ризує корисний ефект данного об’єкта й об’єктів кон-
курентів за нормативний строк їхньої служби та сукуп-
ні витрати протягом життєвого циклу об’єктів.
Корисний ефект – це віддача об’єкта, інтегральний
показник, що розраховується на підставі окремих
об’єктивних показників якості об’єкта, котрі задоволь-
няють ту чи іншу конкретну потребу [2, с. 352]. Його
можна вимірювати в натуральних одиницях, грошовому
виразі або в умовних балах (для об’єктів з кількома важ-
ливими параметрами, що доповнюють один одного).
Конкурентоспроможність об’єктів, для яких не-
можливо розрахувати корисний ефект чи сукупні ви-
трати, можна визначити з результатів експерименталь-
ної перевірки за конкретних умов споживання, за ре-
зультатами пробного продажу, експертних та інших
методів [2, с. 352].
Оцінка конкурентоспроможності товару здійсню-
ється шляхом зіставлення параметрів аналізованої про-
А. ТКАЧЕНКО, П. ГОНЧАРУК
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
3
160
дукції з параметрами бази порівняння. Порівняння здій-
снюється за групами технічних і економічних парамет-
рів. При оцінці конкурентоспроможності використову-
ються диференціальний і комплексний методи оцінки.
Диференціальний метод оцінки конкурентоспромо-
жності заснований на використанні та зіставленні одинич-
них параметрів аналізованої продукції і бази порівняння.
Диференціальний метод дає можливість лише конс-
татувати факт конкурентоспроможності аналізованої про-
дукції чи наявності в неї недоліків у порівнянні з товаром-
аналогом. Проте він не враховує вплив вагомості кожного
параметра на переваги споживача при виборі ним товару.
Для усунення цього недоліку використовується
комплексний метод оцінки конкурентоспроможності.
Він ґрунтується на застосуванні комплексних показни-
ків чи зіставленні питомих корисних ефектів аналізова-
ної продукції та гіпотетичного зразка [1, с. 452-453].
У сучасному світі діяльність будь-якого підприємс-
тва, його непохитна роль на ринку товарів і послуг ви-
значається рівнем конкурентоспроможності. У свою чер-
гу, конкурентоспроможність пов'язана з двома показни-
ками – рівнем ціни і рівнем якості продукції. Якість про-
дукції в цьому випадку є головною.
Якщо підприємство змінює ціну на товари, конкуре-
нти, дізнавшись про це, відразу можуть здійснити відпові-
дні дії. Інша ситуація виникне в тому випадку, коли підп-
риємство змінює якість свого товару, що сприймається
покупцем як його поліпшення. Швидко дізнаються про це
і конкуренти, але вони не можуть відразу вжити відповід-
них заходів, як це відбувалося при зміні ціни. Ті товари,
які вони виробляють і які мають у запасі, в даний період
мають гіршу якість порівняно з продукцією підприємства,
яке поліпшило свій товар. Логічний хід у відповідь - по-
ліпшення якості своїх товарів – зазвичай є процесом три-
валим, тому що спочатку необхідно вдосконалити техно-
логію, закупити нове устаткування тощо. Тривалість цьо-
го періоду зростає ще більше, якщо виробництво продук-
ції нової якості потребує наявності особливого ноу-хау у
робітників і нових виробничих потужностей, якими кон-
курент володіє. Таким чином, підприємство, що поліпши-
ло якість своєї продукції, отримує значну перевагу в часі,
яку воно може використати для поширення своєї частки
на ринку, завоювання нових груп покупців і ускладнення
повернення на ринок конкурента [3, с. 370].
Якість продукції – це сукупність властивостей
продукції, що зумовлюють міру її придатності задово-
льняти потреби людини відповідно до свого призна-
чення [2, с. 345].
Якість визначається мірою співвідношення това-
рів, робіт, послуг до умов та вимог стандартів, догово-
рів, контрактів, запитів споживачів. Зазвичай прийнято
розрізняти якість продукції, роботи, праці, матеріалів,
товарів, послуг.
Поняття «якість» в економічній літературі визна-
чається як ступінь відповідності виробу встановленим
стандартам і технічним умовам, що дозволяють задово-
льнити конкретну потребу у витратах, тобто якість ві-
дображає здатність виробу виконувати задану функцію.
Якість як економічна категорія – це суспільна оцінка,
що характеризує ступінь задоволення потреб у конкре-
тних умовах споживання тієї сукупності властивостей,
що явно виражені або потенційно закладені в товар.
Якість товару забезпечується па всіх етапах його ство-
рення: вивчення вимог споживача, проектування, виро-
бництва, експлуатації [3, с. 571].
Отже, якість продукції в умовах сучасного вироб-
ництва — найважливіша складова частина ефективнос-
ті, рентабельності підприємства, тому їй необхідно
приділяти постійну увагу. Займатися якістю продукції
повинні всі – від директора підприємства до конкретно-
го виконавця робочої операції. Система управління які-
стю об'єднує всі процеси щодо забезпечення, проекту-
вання та збереження якості.
На рівень якості й конкурентоспроможності продук-
ції впливає багато різнопланових чинників. Досягти необ-
хідного рівня якості й конкурентоспроможності товарів,
що реалізуються на відповідних ринках товарів можна
різними способами, скоординованими в часі і просторі.
З поміж технічних способів (чинників) підвищення
якості продукції визначальне місце належить постійно-
му вдосконаленню проектування, техніко-технологічної
бази підприємства, використання досягнень науки і
техніки в процесі проектування виробів, запровадження
новітньої технології виробництва та суворе дотримання
технологічної дисципліни, а також удосконалення за-
стосовуваних стандартів і технічних умов.
Ринкові умови господарювання передбачають ак-
тивне та широке використання організаційних чинників
підвищення якості продукції на всіх підприємствах. До
пріоритетних належать: запровадження сучасних форм
і методів організації виробництва та управління ним,
удосконалення методів технічного контролю та розви-
ток массового самоконтролю на всіх стадіях виготов-
лення продукції, розширення прямих господарських
зв’язків між продуцентами та покупцями, узагальнення
й використання вітчизняного та зарубіжного досвіду в
галузі підвищення конкурентоспроможності продукції.
Нагальною потребою є розробка й використання
різноманітних форм та методів економічного впливу:
застосування узгодженої системи прогнозування та
планування якості продукції, встановлення прийнятних
для продуцентів і споживачів цін на окремі види това-
рів; і соціального впливу: усебічна активізація людсь-
кого чинника, проведення ефективної кадрової політи-
ки, створення належних умов праці та життєдіяльності
[2, с. 355-357].
Висновки. Таким чином, в умовах конкурентного
ринку діяльність будь-якої господарської одиниці обо-
в'язково підлягає подвійному контролю. Зовнішній кон-
троль проводиться конкурентами, але не безпосеред-
ньо, а через якісні результати ринкової діяльності.
Об'єктивну оцінку цієї діяльності дають врешті-решт
покупці (споживачі). Конкуренція – найефективніший
і
найдешевший метод економічного контролю, який не
має собі рівних. Такого роду контроль коштує суспільс-
тву мінімальних витрат, він не тільки створює умови
для забезпечення покупця товарами необхідної якості, а
й сприяє виконанню цього у визначений строк. Це важ-
лива динамічна сила, яка постійно підштовхує вироб-
ника до скорочення витрат виробництва та зниження
цін, розширення виробництва та збуту, до боротьби за
покупця, за покращення якості продукції.
Розвиток конкурентного ринку та підвищення його
вимог до товарів, посилення на ньому ролі покупців,
зростання ролі науково-технічного фактора – все це
змушує вдосконалювати форми та методи вирішення
проблем якості та конкурентоспроможності, механізму
управління якістю.
Список джерел
1. Гетьман О.О. Економіка підприємства : навч.посіб. /
О.О. Гетьман, В.М. Шаповал. – 2-ге видання. – К. :
Центр учбової літератури, 2010. – 448 с.
2. Економіка підприємства : підручник / За заг. ред. С.Ф.
Покропивного. – вид. 2-ге, перероб. та доп. – К. : КНЕУ,
2001. – 528 с.
3. Іванілов О.С. Економіка підприємства : підруч [для
студ.вищ.навч.закл.] / О.С.Іванілов. – К. : Центр учбової
І. СОЧИНСЬКА-СИБІРЦЕВА
2012/№2 161
літератури, 2009. – 708 с.
Н. Ткаченко
академік АЕН України,
м. Київ
АМОРТИЗАЦІЯ, ЗНОС ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ, НАРАХУВАННЯ,
ЗМІНИ У НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ
Основні засоби – це матеріальні активи, які підпри-
ємство утримує з метою використання в процесі вироб-
ництва або постачання продукції (товарів), надання пос-
луг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення
адміністративних і соціально-культурних функцій.
Для того щоб забезпечити безперервне функціону-
вання основних засобів, протягом амортизаційного
строку служби слід час від часу ремонтувати їх, замі-
нювати окремі деталі, вузли, які зношуються раніше,
ніж основні засоби в цілому.
Основні засоби підлягають як фізичному так і мо-
ральному зносу як у процесі їх використання так і при
їх бездіяльності.
Фактори, які можуть впливати на розміри фізично-
го зносу основних засобів у процесі їх використання
наступні:
- якість основних засобів;
- ступінь навантаження виробничих засобів у про-
цесі виробництва, що залежить від кількості змін і го-
дин роботи за добу, тривалості праці впродовж року,
інтенсивності праці;
- якість догляду за основними засобами;
- особливості технологічного процесу і ступінь за-
хисту основних засобів від впливу зовнішніх умов (те-
мпература, вологість, атмосферні опади тощо;
- кваліфікація робітників і ставлення їх до основ-
них засобів.
Моральний знос зумовлюється двома факторами:
зростанням продуктивності праці і темпами технічного
прогресу.
Фізичний знос основних засобів може бути визна-
чений відповідно до термінів їх служби за допомогою
формули:
)100( Л
Т
Т
З
н
ф , (1)
де Тф, Тн – фактичний і нормативний строки служ-
би об’єктів за встановленою нормою (амортизаційний
період) роки;
Л – ліквідаційна вартість об’єкта, % до його бала-
нсової вартості.
Проте, найбільш правильно модна визначити фі-
зичний знос основних засобів шляхом обстеження тех-
нічного стану об’єкта в натурі (вузлів/, частин і об’єкта
в цілому). Водночас доцільно визначити ступінь зносу
і за термінами служби.
За чинними раніше законодавчими нормами знос і
амортизація основних засобів нараховувалися за різни-
ми обґрунтованими нормами і обліковувалися на різних
рахунках бухгалтерського обліку (у Плані рахунків бу-
хгалтерського обліку):
- на рахунку №02 «Знос та ліквідація основних за-
собів»;
- на рахунку №86 «Амортизаційний фонд».
Облік на рахунку №02 вели на субрахунках:
№02-1 «Знос основних засобів»;
№02-2 «Ліквідація основних засобів».
На рахунку № 86 відображали рух амортизаційних
відрахувань на повне відновлення основних засобів,
направлених до фондів економічного стимулювання та
до централізованих фондів розвитку виробництва, нау-
ки і техніки.
Суму амортизаційних відрахувань визначали і відо-
бражали за кредитом рахунку №86 щомісячно у корес-
понденції з рахунками обліку витрат (основне виробниц-
тво, допоміжні виробництва, витрати на утримання і
експлуатацію машин та обладнання, загальновиробничі
витрати, загальногосподарські витрати, обслуговуючі
виробництва і господарства та інші). Величина аморти-
заційних відрахувань обчислювалася лише за нормами
на повне відновлення засобів праці.
Ці норми визначали економічно доцільний строк
служби засобів праці, виходячи з темпів фізичного на
морального зносу. Джерелами усіх видів ремонту осно-
вних засобів, у тому числі капітального був ремонтний
фонд, який підприємства створювали за нормативом і
рівними частинами відносили на собівартість продукції
(робіт, послуг).
Норми амортизаційних відрахувань на реновацію
основних засобів були єдині для підприємств усіх форм
власності.
Згідно з порядком, який діяв до 1991 р., після закін-
чення строку служби основних виробничих засобів у разі
продовження експлуатації їх річні суми амортизації нара-
ховувалися у тих же розмірах і включалися до собівартос-
ті, не знижуючи її рівня, а отже, не збільшуючи суми при-
бутку. Після 1991 р. на активну частину основних вироб-
ничих засобів, строк служби яких закінчився, але вони
продовжували експлуатизуватися, амортизацію не нара-
ховували і не включали її до собівартості продукції (від-
повідно отримували додатковий прибуток).
Підприємства могли визначити поправочні коефі-
цієнти, що враховували специфічні умови експлуатації
основних засобів: змінність роботи машин і устатку-
вання, природно-кліматичні умови, вплив агресивного
середовища і враховували перевищення нормативного
коефіцієнта змінності роботи підприємства (норма амо-
ртизації встановлена за умови двозмінної роботи підп-
риємства).
За умови, якщо основні засоби ставали непридатни-
ми для експлуатації раніше ніж їхня балансова вартість
повністю перенесена на витрати виробництва і обігу, то
суми недорахованої амортизації відшкодовувалися за ра-
хунок прибутку. Такі суми використовували для заміни
засобів праці, що вибули.
Норму амортизаційних відрахувань на реновацію
(На) визначали за формулою:
100
па
лп
а
ОЗТ
ОЗОЗ
Н , (2)
де ОЗп, ОЗл – відповідно первісна і ліквідаційна вартість
основних засобів певного виду;
Та – тривалість амортизаційного періоду.
Середньорічну вартість основних засобів (ОЗс.р.)
визначали:
1212
....
вибвибвв
рпрс
tОЗtОЗ
ОЗОЗ , (3)
Н. ТКАЧЕНКО
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
3
162
де ОЗп.р., ОЗв, ОЗвиб – повна вартість відповідно ос-
новних засобів на початок року та введених і вибулих
протягом року;
tв – кількість місяців функціонування введених в
експлуатацію основних засобів;
tвиб – кількість місяців до кінця року з моменту ви-
буття з виробництва основних засобів.
Ліквідаційна вартість дорівнює виручці від реалі-
зації зношених основних засобів.
Щорічну суму амортизаційних відрахувань визна-
чали як добуток установлених державою норм аморти-
зації на повне відновлення і середньорічної вартості
основних засобів.
Для відтворення планування основних засобів за
галузями потрібно мати дані про залишкову вартість
основних засобів, яка дорівнює різниці між повною вар-
тістю основних засобів та зносом їх за час експлуатації:
100
1
atnt
t
t
пзал
HОЗ
ОЗОЗ
р
, (4)
де ОЗп, ОЗnt – повна вартість основних засобів від-
повідно у розрахунку і t-му році;
На – норма амортизації в t-му році.
Норми амортизації для однотипних об’єктів були
єдиними для всіх підприємств незалежно від галузі; для
будинків – окремо для залізобетонних цегляних і де-
рев’яних споруд.
Норми амортизації для енергетичного обладнання
визначалися окремо для електродвигунів, дизельгене-
раторів, двигунів внутрішнього згорання з урахуванням
потужності, швидкості обертання.
Норма амортизації передбачали більш високий рі-
вень на повне відтворення, що давало змогу скоротити
строки заміни морально застарілого устаткування, підви-
щити технічний рівень виробництва. В умовах ринкової
економіки в Україні роль амортизаційних відрахувань
(фонду) у відтворенні основних засобів і підвищенні тех-
нічного рівня виробництва мала би зростати.
Амортизаційні відрахування здійснювалися згідно з
нормами, що введені в дію 22 грудня 1990 р. постановою
Ради Міністрів СРСР №1072 з подальшими змінами.
З 1 січня 1991 р. введені індекси зміни норм амор-
тизаційних відрахувань на повне відновлення активної
частини основних виробничих засобів по основних
групах машин, обладнання та транспортних засобів і
порядок визначення загальної суми цих відрахувань.
Амортизаційні відрахування на повне відновлення
основних засобів були визначені листом Мінфіну УРСР
і Мінекономіки УРСР №04-5033/2131/31 від
25.01.1991 р. «Про нарахування амортизації».
Наказом Міністерства фінансів та Мінекономіки
України №48/59 від 06.06.1994р. затверджено «Поло-
ження про порядок використання норм прискореної
амортизації активної частини (машини, обладнання,
транспортних засобів) основних виробничих засобів з
метою підвищення зацікавленості підприємств та орга-
нізацій у відновлені основних виробничих засобів.
Норми прискореної амортизації машин та облад-
нання могли використовуватися під час реалізації інвес-
тиційних проектів за участю іноземних інвесторів відпо-
відно до вищезазначеного Положення за дозволом Міні-
стерства фінансів та Міністерства економіки України.
Річна норма амортизації на повне відновлення ос-
новних виробничих засобів (машин, обладнання, тран-
спортних засобів) мала підвищуватися не більше ніж у
2 рази.
Метод нарахування прискореної амортизації не
поширювався на такі основні засоби: машини,
обладнання і транспортні засоби з нормативним термі-
ном служби 3 років, а також введені в дію з 1 січня
1991 р. (відповідний перелік). Якщо основні засоби пе-
ребували на реконструкції і модернізації з їх повною
зупинкою або ж законсервовані знос (амортизація) не
нараховувалися. На цей же період продовжувався тер-
мін нарахування амортизації.
З введенням в дію Закону України «Про оподатку-
вання прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22 трав-
ня 1997 р. змінена методологія обліку основних засобів
і нематеріальних активів, змінена класифікація основ-
них засобів за натурально-матеріальним складом (за-
мість 12 груп встановлено 3 групи, змінена методика
нарахування амортизації основних засобів, нематеріа-
льних активів, відповідно змінені норми амортизації,
які не обґрунтовані жодною методикою, а встановлені
адміністративним шляхом:
- група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компо-
ненти та передавальні пристрої - річна 5%, квартальна –
1,25%;
- група 2 – автомобілі, призначені для перевезення
людей, включаючи вантажно-пасажирські автомобілі,
фургони та інші подібні до них транспортні засоби,
меблі, побутові електронні, включаючи електронно-
обчислювальні, та інші машини для автоматичної обро-
бки інформації, інше конторське (офісне) обладнання та
інвентар – річна 25%, квартальна – 6,25%;
- група 3 – інші основні засоби, що не увійшли до
1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини і знаря-
ддя, робочу худобу – річна 15%, квартальна – 3,75%.
З 1 січня 2004 р. встановлюються нові норми амо-
ртизації (Закон України №349-1V від 24.12.2002 р.):
Річна норма Квартальна норма
група 1 8% 2%
група 2 40% 10%
група 3 24% 6%
група 4 60% 15%
Зазначені норми застосовуються для нарахування
зносу невиробничих основних засобів, у тому числі
житлових будинків.
До речі Планом рахунків бухгалтерського обліку
№291 від 30.11.1999р. введено тільки один рахунок №13
«Знос необоротних активів», рахунок для нарахування
амортизації не передбачено і тільки з часом внесено зміни
до рахунку №13 «Знос (амортизація) необоротних акти-
вів», з’єднавши два зовсім протилежні поняття у щось
єдине, а значить і єдина норма що зносу, що амортизації.
У перекладі з пізньолатинського «amortisation» -
це погашення – оплата боргів. З точки зору бухгалтер-
ського обліку «амортизація» - це джерело коштів для
відтворення (придбання нових об’єктів основних засо-
бів, для заміни вибулих).
Встановлені норми амортизації (групи 1-3) вико-
ристовувалися у 1997 р. з коефіцієнтом 0,7, а з 1 січня
1998 р. – з понижуючим коефіцієнтом 0,6 з метою
спрямування зазначених сум до Державного бюджету
України (Постанова Кабінету Міністрів України №335
від 15 березня 1998 р. та №165 від 8 лютого 1999 р.).
Постановою Кабінету Міністрів України №85 від
26.01.1999 р. встановлено обов’язок підприємств перера-
ховувати 10% амортизаційних відрахувань від нарахова-
ної суми за місяць до Державного бюджету України.
Закон України №568-ХІІ від 6 квітня 1999 р. ска-
сував 10%-ний амортизаційний податок і реанімував
систему сплати до Державного бюджету України – у
розмірі понижуючого коефіцієнта – 0,8.
Н. ТКАЧЕНКО
2012/№2 163
Відповідно до пп. 3 і 4 розділу 1 Закону України
№1523-ІІІ від 02.03.2000 р. нарахування амортизацій-
них відрахувань на основні засоби в І кварталі 2000 р.;
провадиться без застосування понижуючого коефіцієн-
та 0,8, тобто за розміром амортизації пп.8.6.1 Закону
України №283/97-ВР, а з 1 квітня 2000 р. знову застосо-
вується понижуючий коефіцієнт 0,8 (Закон України
№349-ІV від 24.12.2002 р. ст. 22, п. 22.4).
Таким чином Закон України №283/97-ВР від 22
травня 1997 р. вносить багато змін у ведення бухгал-
терського обліку, законодавчо встановлюється поняття
«основні фонди» замість «основні засоби», які за суттю
не ідентичні: фонди – це пасиви, засоби – це активи і
з’являється нове поняття «податковий облік», який за-
конодавчо стає над бухгалтерським обліком.
Значні зміни відбуваються у бухгалтерському облі-
ку нарахування амортизації у зв’язку з введенням Націо-
нальних стандартів бухгалтерського обліку. Так, П(С)БО
7 «Основні засоби» запропоновано для цілей бухгалтер-
ського обліку класифікацію основних засобів за 9-ма
групами (рахунок №10) та7 груп інших необоротних
матеріальних активів (рахунок 11), які є складовою час-
тиною основних засобів, замість 4-х груп за податковим
обліком. Амортизація основних засобів нараховується
відповідно до П(С)БО-7 та 5-ма методами:
1. Прямолінійний метод – метод за яким річна су-
ма амортизації визначається діленням вартості, яка
амортизується, на строк корисного використання об'єк-
та основних засобів.
2. Метод зменшення залишкової вартості (відсот-
ковий), за яким річна сума амортизації визначається як
добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітно-
го року або первісної вартості на дату початку нараху-
вання амортизації та річної норми амортизації. Річна
норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різни-
ця між одиницею та результатом кореня ступеня кіль-
кості років корисного використання об'єкта з результа-
ту від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його
первісну вартість.
3. Метод прискореного зменшення залишкової ва-
ртості – метод за яким річна сума амортизації визнача-
ється як добуток залишкової вартості об'єкта на поча-
ток звітного року або первісної вартості на дату почат-
ку нарахування амортизації та річної норми амортиза-
ції, яка обчислюється виходячи із терміну корисного
використання об’єкта і подвоюється.
Метод прискореного зменшення залишкової вар-
тості застосовується лише при нарахуванні амортизації
до об’єктів основних засобів, що входять до груп 4
(машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби).
Прискорений метод амортизації відрізняється від
прямолінійного (вираженого у відсотках) тільки тим,
що нараховується на залишкову вартість об’єкта основ-
них засобів, при цьому сума амортизації помножується
на 2. У зв’язку з тим, що амортизація нараховується на
залишкову вартість об’єкта, то більшу суму амортизації
нараховують у перший рік і поступово вона зменшуєть-
ся до кінця терміну експлуатації об’єкта.
4. Кумулятивний метод – метод за яким річна сума
амортизації визначається як добуток вартості, яка амор-
тизується, та кумулятивного коефіцієнта.
5. Виробничий метод, за яким місячна сума амор-
тизації визначається як добуток фактичного місячного
обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки
амортизації.
Введення податкового обліку основних засобів з зо-
всім іншими правилами нарахування амортизації ніж у
бухгалтерському обліку підтверджує, що поєднати бухга-
лтерський і податковий облік нарахування амортизації
основних засобів у єдине ціле неможливо (табл. 1).
Для визначення переліку об’єктів основних засо-
бів, інших необоротних та нематеріальних активів за
групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 Подат-
кового Кодексу України з метою нарахування аморти-
зації з дати набрання чинності розділом ІІІ цього Коде-
ксу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за
станом на 1 квітня 2011 року.
Вартість, яка амортизується, по кожному об’єкту
основних засобів, інших необоротних та нематеріаль-
них активів визначається як первісна (переоцінена) з
урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію,
модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції
тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними
бухгалтерського обліку на дату набрання чинності роз-
ділом III цього Кодексу.
Норми цього підпункту поширюються також на
платників податку у разі їх переходу із спрощеної сис-
теми оподаткування на загальну.
До переоціненої вартості основних засобів не
включається сума дооцінки основних засобів, що про-
ведена після 1 січня 2010 року.
Якщо загальна вартість усіх груп основних засобів
за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна
вартість усіх груп основних фондів за даними податко-
вого обліку на дату набрання чинності розділом III цьо-
го Кодексу, то тимчасова податкова різниця, яка вини-
кає в результаті такого порівняння, амортизується як
окремий об'єкт із застосуванням прямолінійного методу
протягом трьох років.
Строк корисного використання об'єктів основних
засобів, інших необоротних та нематеріальних акти-
вів для нарахування амортизації з дати набрання
чинності розділом III цього Кодексу визначається
платником податку самостійно з урахуванням дати
введення їх в експлуатацію, але не менше мінімально
допустимих строків корисного використання, визна-
чених пунктом 145.1 статті 145 цього Кодексу.
Первісна вартість основних засобів не збільшуєть-
ся на вартість придбання або поліпшення після дати
набрання чинності розділом III цього Кодексу в частині
витрат, віднесених на збільшення балансової вартості
об'єктів до такої дати.
У Податковому кодексі України (Розділ ІІІ, стаття
144) наведено об'єкти, які підлягають амортизації і
об'єкти які не підлягають амортизації.
Амортизації підлягають:
- витрати на придбання основних засобів, нема-
теріальних активів та довгострокових біологічних акти-
вів для використання в господарській діяльності;
- витрати на самостійне виготовлення основних
засобів вирощування довгострокових біологічних акти-
вів для використання в господарській діяльності, у тому
числі витрати на оплату заробітної плати працівникам,
які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;
- витрати на проведення ремонту, реконструкції,
модернізації та інших видів поліпшення основних засо-
бів, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової
вартості всіх груп основних засобів, що підлягають
амортизації;
- витрати на капітальне поліпшення землі, не по-
в'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та
інше подібне капітальне поліпшення землі;
- капітальні інвестиції, отримані платником по-
датку з бюджету у вигляді цільового фінансування на
придбання об'єкта інвестування (основного засобу, не-
матеріального активу) за умови визнання доходів про-
Н. ТКАЧЕНКО
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
3
164
порційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єк-
ту відповідно до положень підпункту 137.2.1) пункту
137.2 статті 137 Податкового кодексу України;
- сума переоцінки вартості основних засобів, про-
веденої відповідно до статті 146 цього Кодексу та ін.
Таблиця 1
Неузгодженість нарахування амортизації основних засобів за бухгалтерським обліком
та основних засобів за податковим обліком
Бухгалтерський облік (П(С)БО 7 №92
від 27.04.2000 р. "Основні засоби")
Податковий облік. Закон України №283/97-ВР
від 22.05.1997 p., №349-IV від 24.12.2002 р.
1. Амортизуються всі основні засоби, що є на балансі
підприємства (виробничі, невиробничі, безкоштовно
отримані). У разі реконструкції, добудови, модерні-
зації, дообладнання і консервації об'єкта основних
засобів нарахування амортизації призупиняється
(п. 23, п. 25).
1. Амортизації підлягають витрати на придбання, виго-
товлення, реконструкцію, ремонти, модернізацію, пото-
чні, капітальні ремонти та інші види поліпшення основ-
них фондів. Капітальні поліпшення землі: іригація, осу-
шення, збагачення та ін. (пп. 8.1.2).
2. Амортизація нараховується щомісячно за кожним
об'єктом окремо, п. 29.
2. Амортизація нараховується поквартально за групами
1, 2, 3,4 (пп. 8.3.1).
3. База для нарахування амортизації - первинна вар-
тість основних засобів з урахуванням поліпшень, які
призвели до зростання економічних вигод від вико-
ристання об'єкта. Починається нарахування аморти-
зації з місяця, ар наступає за місяцем введення об'єкта
в експлуатацію, і припиняється в місяці, наступному
за виведенням об'єкта зі складу основних засобів (п.
29).
3. База для нарахування амортизації - балансова (залиш-
кова) вартість групи 2, груп 3 і 4 на початок (перше чис-
ло) звітного кварталу; групи 1 - за кожним інвентарним
об'єктом. При виведенні з експлуатації балансова вар-
тість об'єкта групи 1 прирівнюється до нуля для цілей
амортизації; об'єкта групи 2, групи 3 і 4 - не змінюється.
Зворотне введення збільшує баланс груп 2, 3 і 4 тільки
на суму витрат з цих робіт (п. п. 8.3.5; 8.3.7).
4. Методи нарахування амортизацій згідно із Поло-
женням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Ос-
новні засоби" №92 від 27.04.2000 р. Використовуєть-
ся на вибір будь-який із п'яти методів нарахування
амортизації (прямолінійний, зменшення залишкової
вартості, метод прискореного зменшення залишкової
вартості, кумулятивний, виробничий) (п. 26). Підп-
риємство має право змінювати метод нарахування
амортизації протягом періоду експлуатації об'єкта
основних засобів. При цьому до різних об'єктів мо-
жуть застосовуватись різні методи амортизації. При
зміні методу амортизації новий метод має застосову-
ватися з місяця, що настає за місяцем прийняття рі-
шення про зміну методу нарахування амортизації.
4. Методи нарахування амортизації. Згідно з Законом
України "Про оподаткування прибутку підприємств" №
283/97-ВР від 22.05.97 р. та змінами, внесеними Законом
України №349-IV від 24.12.2002 р. річні норми аморти-
заційних відрахувань встановлені у відсотках до балан-
сової вартості кожної з груп основних фондів на початок
звітного періоду у таких розмірах, %:
За Законами України:
№283/97-ВР від 22.05.1997 р.(п.п. 8.6.1)
Річна Квартальна
Гр. 1 5,0 1,25
Гр. 2 25,0 6,25
Гр. 3 15,0 3,75
№349IV від 24.12.2002 р.
Річна Квартальна
Гр. 1 8,0 2,0
Гр. 2 40,0 10,0
Гр. 3 24,0 6,0
Гр. 3 60,0 15,0
Не підлягають амортизації та повністю відно-
сяться до складу витрат за звітний період витрата плат-
ника податку на:
– утримання основних засобів, що знаходяться на
консервації;
– ліквідацію основних засобів.
– придбання (виготовлення) сценічно-постановочних
предметів вартістю до 5 тис гривень театрально-
видовищними підприємствами – платниками податку та
ін.
Не підлягають амортизації та проводяться за ра-
хунок відповідних джерел фінансування:
– витрати бюджетів на будівництво та утримання
споруд благоустрою та житлових будинків, придбання і
збереження бібліотечних і архівних фондів;
– витрати бюджетів на будівництво та утримання
автомобільних доріг загального користування;
– витрати на придбання та збереження
Національного архівного фонду України, а також біб-
ліотечного фонду, що формується та утримується за
рахунок бюджетів, бібліотечних і архівних фондів;
– вартість гудвілу;
– витрати на придбання/самостійне виготовлення
та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або
інші поліпшення невиробничих засобів.
Термін «невиробничі основні засоби» означає не-
оборотні матеріальні активи, які не використовуються в
господарській діяльності платника податку.
Амортизація основних засобів проводиться до до-
сягнення залишкової вартості об'єктом його ліквідацій-
ної вартості.
Відповідно до ст. 148, п. 148.4 Податкового кодек-
су України сума амортизаційних відрахувань за звітний
період об’єкта необоротних активів з видобутком кори-
сних копалин ( за винятком свердловин, що використо-
Н. ТКАЧЕНКО К. ХВОСТИКОВ
2012/№2 165
вуються для розробки нафтових та газових родовищ),
розраховується за формулою:
С(а) = Б(а) * О(а) : О(з)
де С(а) – сума амортизаційних відрахувань за звітний
період;
Б(а) – балансова вартість об’єкта необоротних ак-
тивів з видобутку корисних копалин на початок звітно-
го періоду, яка дорівнює балансовій вартості об’єкта
необоротних активів з видобутку корисних копалин на
початок періоду, що передує звітному, збільшений на
суму витрат на розвітку (дорозвітку) та облаштування
запасів ( родовищ), корисних копалин, понесених про-
тягом попереднього періоду;
О(а) – обсяг ( у натуральних величинах) корисних
копалин, фактично видобутих протягом звітного періоду;
О(з) – загальний розрахунковий обсяг (у натураль-
них величинах) видобутку корисних копалин на відпо-
відному родовищі, який визначається за методикою
(Методика визначення загального розрахункового обся-
гу видобутку корисних копалин,запроваджена постано-
вою КМУ №1099 від 03.10.97 р.) що затверджується
Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 148, п. 148.5 Податкового кодек-
су України норми амортизації для свердловин (Закон
України № 283/97 – ВР), що використовуються для роз-
робки нафтових та газових родовищ, встановлюються у
відсотках до їх первісної вартості у такому розмірі (у
розрахунку на рік):
1-й рік експлуатації – 10%;
2-й рік експлуатації – 18%;
3-й рік експлуатації – 14%;
4-й рік експлуатації – 12%;
5-й рік експлуатації – 9%;
6-й рік експлуатації – 7%;
7-й рік експлуатації – 7%;
8-й рік експлуатації – 7%;
9-й рік експлуатації – 7%;
10-й рік експлуатації – 6%;
11-й рік експлуатації – 3%.
Висновки:
1. Постійні зміни нарахування амортизації основ-
них засобів і нематеріальних активів негативно впли-
вають на процес ведення бухгалтерського обліку і від-
повідно одержання правдивих результатів.
2. Негативним і необґрунтованим є ведення у Планах
рахунків бухгалтерського обліку, як для нарахування амо-
ртизації так і зносу одного рахунку №13 «Знос необорот-
них активів», пізніше з доповненням «Знос (амортизація)
необоротних активів». Сума амортизації не може відпові-
дати сумі зносу за своєю суттю і значенням.
3. Введення податкового обліку основних фондів і
нематеріальних активів (Закон України № 283/97 – ВР
від 22 травня 1997 р.) за зовсім іншими правилами нара-
хування амортизації (стаття 8) ніж у бухгалтерському
обліку П(С)БО 7 «Основні засоби» підтверджено Подат-
ковим кодексом України п. 145.1, ст. 145. Поєднати бух-
галтерський і податковий облік нарахування амортизації
необоротних активів у єдине ціле не вдалося, але цей
болючий експеримент існував в Україні 14 років.
4. У діючих методиках нарахування амортизації
П(С)БО 7 «Основні засоби» №92 від 27.04.2000р. при
визначенні норми амортизації не враховані витрати на
капітальний ремонт, витрати не демонтаж. Пропону-
ється коригування методики встановлення норм амор-
тизації прямолінійним методом:
Визначення річної суми амортизації
Т
ЛДКРП
A
в
р
)(
)(
; грн.
де А(р) – річна сума амортизації, грн.;
П(в) – первісна вартість об’єкта (або групи), грн.;
КР – капітальний ремонт за увесь термін експлуата-
ції, грн.;
Д – витрати на демонтаж, грн;
Л – ліквідаційна вартість;
Т – термін експлуатації, роки.
Визначення річної норми амортизації (місячної):
%100)(
П
A
H
p
ap
; Н(ам) = Н(ар) : 12 міс.
(або кількість місяців сезону)
де Н(ар) – норма амортизації річна;
Н(ам) – норма амортизації місячна.
5. Внести зміни до Плану рахунків бухгалтерсько-
го обліку №291 від 30.1.99 р.: необґрунтовано замінено
номера рахунків і номера субрахунків на коди. Потріб-
но чітко визначити рахунок №10, рахунок №11 та інші
рахунки до №99, аналогічно номера субрахунків, а не
просто цифри рахунків (субрахунків) 10, 11, та ін.
Список джерел
1. План счетов бухгалтерского учета. Прейскурант. Моск-
ва. – 1988.
2. Постанова Ради Міністрів СРСР «Про зміни норм амор-
тизаційних відрахувань» №1072 від 22.12.1990 р.
3. Лист Міністерства фінансів УРСР і Міністерства еконо-
міки УРСР «Про нарахування амортизації» №04-
5033/2131 від 25.01.1991 р.
4. Положення про порядок використання норм прискоре-
ної амортизації активної частини (машин, обладнання,
транспортних засобів) основних виробничих засобів.
Наказ Міністерства фінансів та Мінекономіки України
№48/59 від 06.06.1994 р.
5. Закон України «Про оподаткування прибутком підпри-
ємств» №283-97/ВР 22.05.1997 р.
6. Постанова Кабінету Міністрів України №335 від
15.03.1998 р. та №165 від 08.02.1999 р.
7. Постанова Кабінету Міністрів України № 85 від
26.01.1999р.
8. Закон України №568-ХІІ від 06.04.1999 р.
9. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,
зобов’язань і господарських операцій підприємств і ор-
ганізацій: Затв. Наказом Міністерства фінансів України
№291 від 30.11.1999 р.
10. Закон України №1523-ІІІ від 02.03.2000 р.
11. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Ос-
новні засоби». Затверджено Міністерством фінансів
України №92 від 27.04.2000 р.
12. Податковий кодекс України: чинне законодавство ста-
ном на 10 грудня 2010 р. – Київ: Алерта. – 488 с.
К. Хвостиков
г. Донецк
КРИТЕРИАЛЬНО-МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ЛОГИСТИЗАЦИИ
ЭКОНОМИЧЕСКИХ ПРОЦЕССОВ
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-45063 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T18:00:04Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ткаченко, А. Гончарук, П. 2013-06-07T16:58:40Z 2013-06-07T16:58:40Z 2012 Конкурентоспроможність продукції як інструмент ефективного управління / А. Ткаченко, П. Гончарук // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 2 (22). — С. 159-165. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45063 У статті розглянуто конкурентоспроможність продукції, охарактеризовано елементи конкурентоспроможності виробів, наведені основні методи оцінки конкурентоспроможності, а також визначені чинники та заходи щодо підвищення якості та конкурентоспроможності продукції. В статье рассмотрена конкурентоспособность продукции, охарактеризованы элементы конкурентоспособности изделий, приведены основные методы оценки конкурентоспособности, а также определены факторы и мероприятия по повышениюкачества и конкурентоспособности продукции. Competitiveness of products are considered in this article, the elements of competitiveness of wares are described, the basic methods of estimation of competitiveness are resulted, and also factors and measures of increase of quality and competitiveness of products are defined. uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Наукові статті Конкурентоспроможність продукції як інструмент ефективного управління Конкурентоспособность продукции как инструмент эффективного управления Competitiveness of products as an instrument of effective management Article published earlier |
| spellingShingle | Конкурентоспроможність продукції як інструмент ефективного управління Ткаченко, А. Гончарук, П. Наукові статті |
| title | Конкурентоспроможність продукції як інструмент ефективного управління |
| title_alt | Конкурентоспособность продукции как инструмент эффективного управления Competitiveness of products as an instrument of effective management |
| title_full | Конкурентоспроможність продукції як інструмент ефективного управління |
| title_fullStr | Конкурентоспроможність продукції як інструмент ефективного управління |
| title_full_unstemmed | Конкурентоспроможність продукції як інструмент ефективного управління |
| title_short | Конкурентоспроможність продукції як інструмент ефективного управління |
| title_sort | конкурентоспроможність продукції як інструмент ефективного управління |
| topic | Наукові статті |
| topic_facet | Наукові статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45063 |
| work_keys_str_mv | AT tkačenkoa konkurentospromožnístʹprodukcííâkínstrumentefektivnogoupravlínnâ AT gončarukp konkurentospromožnístʹprodukcííâkínstrumentefektivnogoupravlínnâ AT tkačenkoa konkurentosposobnostʹprodukciikakinstrumentéffektivnogoupravleniâ AT gončarukp konkurentosposobnostʹprodukciikakinstrumentéffektivnogoupravleniâ AT tkačenkoa competitivenessofproductsasaninstrumentofeffectivemanagement AT gončarukp competitivenessofproductsasaninstrumentofeffectivemanagement |