Документи до історії Стародубського полку (др. пол. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сiверянський лiтопис |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45114 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Документи до історії Стародубського полку (др. пол. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.) / В. Мазепа // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 1. — С. 3-14. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-45114 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Мазепа, В. 2013-06-07T18:36:09Z 2013-06-07T18:36:09Z 2008 Документи до історії Стародубського полку (др. пол. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.) / В. Мазепа // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 1. — С. 3-14. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45114 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис У глиб віків Документи до історії Стародубського полку (др. пол. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Документи до історії Стародубського полку (др. пол. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.) |
| spellingShingle |
Документи до історії Стародубського полку (др. пол. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.) Мазепа, В. У глиб віків |
| title_short |
Документи до історії Стародубського полку (др. пол. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.) |
| title_full |
Документи до історії Стародубського полку (др. пол. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.) |
| title_fullStr |
Документи до історії Стародубського полку (др. пол. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.) |
| title_full_unstemmed |
Документи до історії Стародубського полку (др. пол. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.) |
| title_sort |
документи до історії стародубського полку (др. пол. хvіі – поч. хvііі ст.) |
| author |
Мазепа, В. |
| author_facet |
Мазепа, В. |
| topic |
У глиб віків |
| topic_facet |
У глиб віків |
| publishDate |
2008 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сiверянський лiтопис |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| issn |
XXXX-0055 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45114 |
| citation_txt |
Документи до історії Стародубського полку (др. пол. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.) / В. Мазепа // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 1. — С. 3-14. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT mazepav dokumentidoístoríístarodubsʹkogopolkudrpolhvíípočhvíííst |
| first_indexed |
2025-11-25T20:34:14Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:34:14Z |
| _version_ |
1850522669991067648 |
| fulltext |
Сіверянський літопис 3
У ГЛИБ ВІКІВ
�
ДОКУМЕНТИ ДО ІСТОРІЇ СТАРОДУБСЬКОГО ПОЛКУ
(др. пол. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.)
До складу Стародубського полку в період його існування (1648 � к. ХVІІІ ст.)
входила територія сучасних Семенівського та Новгород�Сіверського районів Чер�
нігівської області, південно�західна частина Брянської області Росії, східна частина
Гомельської області Білорусі по р. Сож.
На сьогодні історія цього полку як адміністративної та військової одиниці Геть�
манщини є малодослідженою. Дана тема у радянський період була під фактичною
забороною, оскільки нагадувала про українське, ще й козацьке, минуле Стародуб�
щини і Стародубського полку, основна територія якого на той час перебувала у
складі РРФСР. Мало що змінилось і в наші дні. Російських істориків українське
минуле Стародубщини майже не цікавить, в українських же істориків просто ще
“руки не дійшли” до цієї проблематики, гостро бракує джерельних публікацій.
Між тим, неодмінною передумовою успішного розв’язання проблеми є збирання,
систематизація, аналіз та класифікація джерел з історії полку, які дуже
розпорошені по різних архівосховищах.
У даній статті пропонується публікація деяких важливих документів з історії
Стародубського полку. Це насамперед універсали стародубських полковників дру�
гої половини ХVІІ ст. Вони були виявлені нами у фондах Інституту рукопису Наці�
ональної бібліотеки ім. В. Вернадського (далі: ІР НБ) у збірнику документів та ко�
пій. Останній належав відомому українському історику Вадиму Модзалевському і
збирався ним у 1920 – 1930 рр. для дослідження біографії стародубського полков�
ника Тимофія Олексійовича. Збірка містить значний масив джерел до історії Ста�
родубського полку другої половини ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст. Це в основ�
ному універсали гетьманів, стародубських полковників; купчі, виписи зі старо�
дубських магістратських книг, документи комісій по розмежуванню земель між
селами та ін.
Переважна більшість актових документів, що тут публікується, належить до ка�
тегорії оборонних універсалів та універсалів�привілеїв, що видавалися стародубсь�
кими полковниками козацькій старшині. Універсали торкаються соціально�еконо�
мічної історії регіону та земельних відносин п.п. ХVІІ ст., а часто є першими
відомостями з історії тих чи інших поселень Стародубщини.
Наведені нижче документи проливають додаткове світло на життя й діяльність
старшини Стародубського полку, насамперед полковників Т. Олексійовича, Семена
Самойловича (сина гетьмана Івана Самойловича) та Григорія Карповича � Коровки.
Так, вони дозволяють уточнити термін каденції Т. Олексійовича. Виявляється, що
останній був стародубським полковником не тільки з 28. 07. 1676 р. по червень
1678�го, з липня 1687 – по серпень 1689�го, а ще й у травні 1681 р. В універсалі С.
4 Сіверянський літопис
Самойловича згадуються Михайло та Ілля Рубці, “товариство значное войсковое
и жители стародубовские”. Як відомо, Михайло Рубець був наказним
стародубським полковником у 1666, 1676, 1677 рр.
Є важливі дані і про старшину менших урядів. Так, згадується полковий хору�
нжий Тимофій Улізко (під 1688 р.), мглинський сотник Григорій Парфененко
(під 1688 р.). Вперше як полковий писар згадується Григорій Кроткевич (під 1688
р.); а як новгород�сіверський хорунжий � Родіон Стефанович (під 1687 р.),
ймовірно, син Захара Стефановича, котрий був сотником Новгород�Сіверської
сотні у 1669�1677 рр. На підставі наведених нижче документів можна твердити
про існування деяких не виявлених поки що гетьманських та полковницьких
універсалів. Так, Т. Олексійович згадує у 1688 р. про універсал І. Мазепи про
надання Федору Пучковському маєтностей, на підставі якого він видає свій
полковницький універсал. Це зовсім незнаний гетьманський універсал. Незнана
ближче й особа Ф.Пучковського. Можливо, родичем останньому доводився
ніжинський протопоп Павло Пучковський, про котрого, як про померлого, згадує
І. Мазепа у своєму універсалі від 26 (15). 03. 1703 р. (1). Г. Карпович�Коровка
пише про представлення відповідно у 1678 і 1680 рр. козаками І. Володимировичем
та Олексієм Константиновичем “фундушів” уже самого Т. Олексійовича.
У додатках містяться чотири гетьманські універсали: один – Івана Мазепи і
три � Івана Скоропадського, виявлені у Центральному державному історичному
архіві України у м. Києві у фонді Стародубської полкової канцелярії. Перший з
цих документів друкувався раніше, але за копіями (2). Тому є потреба навести
оригінальний текст, котрий, власне, незначно різниться від копій. Універсали
Скоропадського були адресовані стародубській старшині, а саме полковому
осавулові Семену Галецькому та військовому товаришеві Івану Стягайлу, за
якими підтверджувались їх маєтності у Стародубському полку (№№ 1, 3), а
полковому осавулові дозволялося побудувати млин (№ 2).
При публікації згаданих документів застосовані спрощені правила транслітерації:
титла розкриваються, твердий знак у кінці слів після приголосних опущено, літера
«ять» передана як «і», «омега», «псі», «ксі», «іжиця» передані сучасними «о», «пс»,
«кс», «и».
Примітки:
1)Універсали Івана Мазепи. 1687�1709. �К.�Львів, 2002. � № 366.
2)Там же. � № 73.
* * *
№ 1
1676, листопада 5 (жовтня 26). - Стародуб. - Універсал стародубського пол-
ковника Тимофія Олексійовича військовому товаришу Федорові Ходкевичеві на
села Почепської сотні: Рудня, Кобелі, Волохи.
«Тимофей Алексіевич, полковник Войска его царского пресвітлого величества
Запорозкого стародубовский.
Пану сотникови почепскому, атаманови городовому и всему товариству, также
войтови тамошнему и всім, кому о том відати будет належало, сим моим ознаймую
писанием: стосуючися я до виразное ясневелможного его милости пана гетмана, до�
бродія моего, воли в даню пану Федорови Ходкіевичови, обивателеви почеповскому,
товарышови войсковому, за его вірніе в Войску Запорозком прислуги уневерсалу
его панского на селища, то есть на Рудню, Кобели и Волохи, оные ж все трое менен�
ные селища при мененном пану Ходкіевичу до далшой его милости пана гетмана
ласки ненарушне заховую, зачим аби жаден так з старшины, яко и з посполитых людей
ему, пану Ходківичу, в волном держаню и пожыткованю оных селищ и наименшою
не важился быты перешкодою, повагою сего моего писанья приказую.
Писан в Стародубе 26�го октября 1676�го.
Звишменованный полковник, рука власная.»
( Запис копіїста к. ХVІІІ ст.: “Арх.
Черн. Двор. Деп. Собрания, д. № 1591, шк. 3, п. 12.”).
Сіверянський літопис 5
№ 2
1677, лютого 25 (15). Стародуб. – Універсал стародубського полковника Ти-
мофія Олексійовича козаку Почепської сотні Олексію Костиничу на млин біля
села Довбежа.
«Тимофій Алексіевич, полковник Войска его царского пресвітлого величества
Запорожского стародубовский.
Пану обозному, сотником, асаулом, атаманом и всему Войска его царского пре�
світлого величества Запорожского товариству, в полку стародубовском знайдуючи�
мся, так же паном войтом, бурмистром, посполитим людем и черни, здоровя добро�
го и всяких помислностей от Г(оспо)да Б(о)га в(елико)м(илос)тем сприявши, ознай�
мую сим моим писанием, кому о том відати надлежит: иж Алексій Костинич, козак
сотні почеповской полку стародубовского, млин маючи собы в сотні почеповской,
стоячий на реце на Виси, ведле села Довбежа, которий з початку гребля сам займал и
млин будовал своим коштом и працею, в котором спокойном держаню ему, Алексію
Костиничу, млина и вживаню приходячих пожитков варую, абы ні от кого не міл
кривди и перешкоди наименшой, и для ліпшой моци и стверженя, з подписом руки,
при печатиполковой, ему, алексію костиничу, сей лист даем.
Писан в Стародубові року 1677, февраля 15.
Звиш менований полковник стародубовский.
Запис копіїста: “Генеральное следствие о маетностях Стародубовского полка,
библиотека Коллегии Павла Галагана. л. 45”.)
«Тимофій Алексіевич, полковник Его царского пресвітлого величества Запороз�
кого стародубовский.
Пану сотникови почепскому, атаманови городовому, также войтові тамошнему и
всим, кому о том відати будет надлежало, сим моим ознаймую писанием: презенто�
вал мні пан Мартин Щурович, товарыш войсковой, житель козаковский, писанне от
пана сотника своего на селище, називаемое Пянково с пожнями себі данное; теди и я
вважаючи пана Мартина Щуровича значние в Войску Запорозком прислуги, взгля�
дом оних, для спокойнішого оним селищем владіния и пожиковання, сим моим пи�
санием ствердивши оное селище, називаемое Пянково, пры нем, Мартину, цале и
ненарушне заховую, зачим абы нихто оному Мартину так в держанню, яко и пожит�
кованню оного селища и найменшою неважился быти перешкодою, повагою уряду
моего прыказую.
Писан в Почепові 25 януария 1678.
Звиш менованний полковник рукою.»
( Запис копіїста: “Румянц.
Опись, п. Старод., сотня 1 Почеп. т. 87 (137)”)
«Тимофій Алексіевич, полковник Войска Его царского пресветлого величества
Запорозкого стародубовский.
Пану сотникови почеповскому, атаманови болоциховскому, также войтови тамо�
шнему и всем, кому о том ведаты будет належало, сим моим ознаймую писанием, иж
яко здавна пан Петро Андросович, товариш войсковый, житель веребеинский, за ве�
рные свои в Войску Запорозком заслуги от прошлих полковников мел себі наданное
з пожнями, з дубровою селище, називаемое Турейково, ко выгоде своей домовой, так
6 Сіверянський літопис
и я, уважаючи оного ж мененного пана Петра рожние з молодих лет в Войску
Запорозком отаги и прыслуги, взглядом оних, мененное селище, називаемое
Турейково, зо всим, як ся в себі меет, то есть з пожнями и з дубровою, сим моим
ствердивши писанием, пры нем цале и ненарушне заховую. Ведаючи теди кождый
о таковой воли моей, абы ему, пану Петру Андросовичу, яко заслужоному у Войску
Запорозком товаришові, так в держаню, яко и пожиткованю оного селища и
найменшою не важился быты перешкодою, властю уряду моего варую и приказую.
Писан в Стародубі 18 февраля 1678.
Звыш менованный полковник рукою.»
( Запис копіїста: “Румянц.
Опись, п. Старод., т. 85 л. 130”)
«Тимофій Алексіевич, полковник Войска Его ц(а)рского пр(е)світлого
в(е)л(и)ч(е)ств Запорожского стародубовский.
П(а)ну сотникови стародубовскому, атаманови кустицому, войтови руховскому и
всім, кому о том відати будет надлежало, сим моим ознаймую писанием: иж уважаю�
чи я здавна щирие пана Григория Медвідского, товариша войскового, обывателя ста�
родубовского, в Войску Запорозком прислуги и ділности, взглядом оних тепер оно�
му ку вспартю его домовому позволяем в селі Рухові на речці Трубеши греблю на
сиром корени новую зайняти и на оной гребли млинок вишняк побудовати; відаючи
теди кождый о таковой волі моей, абы оному мененному п(а)ну Медвідскому так в
зав зайняттю на оной рече Трубеши, яко и в побудованню на тох же гребли млина и
найменшою нихто не важился быти перешкодою, властю уряду моего пильно варую.
Писан в Стародубі 6 марта 1678 года.
Звиш менований полковник рукою.»
( Запис копіїста: “Рум. Оп., п.
Старод., с. Новом., т. 123”)
«(...) пан Иван Романовский, товариш значковий полку нашого, мглинский жи�
тель, презентовал мні на певніе кгрунта, меновите на Займище, прозиваемое Ясимо�
нтовское, над річкою Воронусою и Олшаною лежачое, починаюгоеся од річки Воро�
нуси з крутого рову, площовиною, уз лісок, по дорогу слободскую, а дорогою до Ол�
шані річки, означенное писмо урядовое (...)»
( Запис копіїста: “Обозр. Рум. Описи, стр. в.
43; год по всей вер. 1678, см. Лаз., І, 326”)
«Грыгорый Карповыч, полковник Войска Его царского пр(е)св(і)тлаго
в(е)л(и)ч(е)ства Запорозкого стародубовский.
Ознаймуемо сым писаньем нашым кождому, кому бы о том відати належало, а
особлыве пану сотныку погарскому, атаману городовому з товарыством и войту з
міщанамы, иж ставши перед нами пан Иван Володымировыч, товариш войсковой и
обыва[те]л дариевский, презентовал нам бывшаго полковныка пана Тимофея Алек�
сіевыча фундуш за значныі ложоніе в Войску Запорозком прислугы. Взглядом теды
Сіверянський літопис 7
оных для подпартя домового позволено ему, мененному пану Ивану, нижей села
Даріевска у верху Рожкова млына на реці, называемой Ложиці, на сыром корени
греблю новую заняти и на оной же греблі млын ку пожитковы своему побудовати.
Зачим и мы, стосуючися до того ему даного універсалу, сим нашим потвержаемо
універсалом. Відаючы теды кождый о таковой волі нашой абы ніхто ему, Ивану
Володимеровычу, так уже до фундовонью того млына и найменшогю не важился
быти, так старшины войсковой, як и от обчих людей, перешкодою, сим нашим
варуемо писаньем.
Дан в Погару бытностю н(а)шею ноеврия 1 дня 1678 року.
Звышменованний полковник, рукою власною.»
( Запис копіїста: “Музей укр.
древн. В.В. Тарновского Черниг. Губ. Земства, рукописи, № 72; подлинник”.)
«Григорій Карпович, полковник Войска Его царского пресвітлого величества
Запорозкаго стародубовский.
Пану сотникови стародубовскому, атаманови городовому з товариством, тудеж и
войтови тамошнему и всім, кому о том відати будет належит, иж ставши перед нами,
Архип Охрімович презентовал от бывшаго полковника пана Тимофея данний ему
універсал на селище, прозиваемое Дешковичи, над річкою Ревною зо всеею своею
околичностю, то ест з дубровами, з лесами, з борами стоячое. А то для того, же ува�
живши, иж ваковалу и порожновало, а взглядом города Стародуба повинности в тя�
гченню потребует помочи. Зачим и ми, стасуючися до того, ему вши реченному дан�
ного універсалу, ...
29�го декабря 1679.»
( – Копія. Запис копіїста: “Университет
св.Владимира, Киев. Центр. Арх., рукописи А.М.Лазаревского, «Малороссийские
акты 3»; с копии”)
«... ставши перед нами Алексій Константинич, козак сотні почеповской, презен�
товал нам маючи от бывшаго полковника пана Тимофея фундуш данной на млин
маючи себі в сотні тоей же почеповской стоячий на реці Вусі ведле села Довбежа,
которой с початку сам греблею занимсл и млин будовал своим власним коштом и
працею.»
( Копія. Запис копіїста: “Обозрение Румян�
цевской Генеральной Описи Малороссии, стр. 597. Копия”.)
«Их царского пресвітлого величества Войск Запорожских полковник стародубо�
вский Тимофей Алексіевич
Жаловался нам знаменитой войсковий товарищ Мартин Камскин на теперешне�
го пана сотника почеповского, же он, сотник, его, Камскина, ни во що оборочает и
вернить его под сотню стоять ему на стойци, а понеже он, пан Камскин, есть не под
его пана сотника, старшинством, но естем знаменитим войсковим товарищом, для
тего надалисмо то ему, Камскину, дать сие наше псимо, жебы пан сотник до него, пана
Камскина, діла не иміл.
8 Сіверянський літопис
Року Божого 1681, месяца маия 9 числа.
Звиш менованной полковник рукою власною.»
( Запис копіїста: “Архив Черниг.
Двор. Деп. Собр., д. № 3991, ш. 6, п. 24, л. 12, с засвид. Н.Сев. у. судом копии 1795. с
подлинника”)
«Симеон Иванович, гетманич, полковник войска их царских пресветлых вели�
честв и Войска Запорозкого стародубовский.
П(а)ном обозному, суди, асаулові, сотникові, полковым, атаманові городовому,
также войтові зо всим маистратом стародубовским и именно Чубковским жителем и
всим, кому лико о том видати належатимет, сим моим ознаймую писаним: иж презе�
нтовали предо мною п(а)нове Михайло и Иля Рубцеве, товариство значное войско�
вое и жители стародубовские, писма од прілих старшин собі даные на грунта одни
чернооковвкие за Татарским шляхом, а другие брахловские, за ричкою Соловою
лежачие, о которие то грунта жытели села Чупкович, втож товариство войсковое,
имянно Петро Дмитрович, Семен Грыгоревич, Степан Грыгоревич и иншие з ними,
Рубцамі завод правный чинили, менуючи тые кгрунта кождий зних за свое власные;
хотячы теды досконале видати чие б власне овые кгрунта милі з них быті и завод тот
успокоити, з умыслу од боку моего п(а)на Тимофея Алексеевича, атамана городово�
го стародубовского, на ревизию посылалем, пред которым старынцы, именно Семен
и Андрей Марченки, Алексий Олиошин, жители тимоновские, о кгрунта чернаоков�
ские, за Татарским шляхом лежачие, в ревизии такое учинилі признате: же мы, мо�
вит, не знаем в кгрунті чернаоковском границы, ини ж (?) теж старинец четвертый
Семен Решко, жител чорнаоковсий, в тые слова прызнал: же, мовит, Чернаоков за
лядзкое державы был п(а)на Стравинского и же прави Чупковцы почалі були по
дереву своити и землю, з яких мір прави Стравинский семдесят пчол в соснах чубко�
вских казал выдрати, мовлячи так: поневаж праві вы землю тою ходіте власную по
дереву своите, побережыте ж, мовит, свое и дерево з моей земли, а перенесите на
свою чупковскую моее купленое не нарушаючы. О кгрунта зас брахловские з реви�
зыи тоеж неиначей показалос, тылко тые ж вышпомененые тры старынцы так прыз�
нали: же праві границя брахловская од Чернаокова идет, взявши з Снові у верх річ�
кою Соловою, з Соловы у Воронец, з Воронца у Стративу, з Стративы у Лог, з Логу
суходолом дубровою у Черемешку, з Черемешки зас у Снов правым боком – все
брахловская земля, дерево зас суплетное то ест брахловское и чупковское, а земли
прави чупковцам не немаш и перед тым не было, що под обовязком сумленя своего
признавалі; чубковцы зас же а ни сами через себе, а ни якими старынцамі з стороны
того не довелі, жебы тые кгрунта, опроче их в них волного им походу до дерева бор�
тного з давных часов и тепер милі прыналежати, овшем надаремно з нимі, Рубцамі,
заводправний о тое чинилі, узнавши, � отдаляем цале чубковцов од овых грунтов, а
схиляючые як до признатя старынцов выше менованных, перед зсыланим од боку
нашего п(а)ном Тимофием Алексеевичом учыненного, так и до писм им, п(а)ном
Рубцам, на ужываня тых кгрунтов, здавна од старшых даных, а до того уважаючи их
у Войску Запорозском прыслуги, мененные кгрунта пры их, п(а)ну Михаилу и Или
Рубцах, цаде заховуем, позволяючы онымі попрежнему владети и спокойне пожыт�
ковати, що сим писанем нашым стверждаем, докладаючи то: ежели бы чубковцы по�
сли сее правное децызыи важилися их, Рубцов, о тые ж кгрунта турбовати, албо за�
вод який колвек о оные визынати, вины неодпустне тысячу талерей до шкатулы вой�
сковое повинны будут заплатити, на що и сее нашо писмо пры печати полковой с
подписом власноі нашоі руки потребуючой стороні, то ест п(а)ном Рубцом, далисмо.
Писан в Стародубі, м(іся)ца июля 11 дня 1682 року.
Сіверянський літопис 9
Звыш менованый полковник стародубовский, рукою.»
( Запис копіїста: “Музей
укр. древн. В.В.Тарновского. Черниг. Губ. Земства, рукописи, № 77, копия”.)
«Список с писма, каково дано Микиті, что прозывается Иволга, на сіножать ево,
от пана полковника даного.
Тимофій Алексіевич, полковник Войска Их ц(а)рского пресвітлого величества
Запорожского стародубовский.
Всему старшему и меншему полка нашего товариству и кому тылко о том відати
належати міеть, сим моим ознаймую писаньем: иж Микита Матвіенко, товарищ полку
нашого войсковый, житель села Бутовска, прекладал мні скаргу на війта душкинс�
кого и десятника книвецкого, которые якоби в час его, Микиты, в дому небытности,
але войсковом на Крым поході, власную его сіножать, отчизну, над річкою Турос�
ною, от рубежа Мічкова, лежачую, на которую он и писма от антецесоров н(а)ших
мает, хотячи завладіти, скосили помененного села жительми. Зачим на скаргу его,
Микиты, перед мене занесенню, припозваные будучи, войт душкинский и десятник
кневицкий, як сами до того зналися, же неналежне в помененую сіножать почали
были втручатися, що и околичных сел жители и того свідомые твердили; так я, уважа�
ючи его, Микиты, слушное за своим власным стоянье, при нем тую сіножать вічны�
ми часы заховую, позволяючи ему, яко своим власним угодем, владіти и пожиткова�
ти. Відаючи теды о том, абы помененный войт и десятник со всіми посполитыми
людми в потомние часы в тую пожню не важилися втручатися, так же и никто жад�
ного ему не чинил пренагабаня, міти хочю и пилно приказую.
Писан в Стародубові 23 августа 1687 году.
Звыш менованный полковник стародубовскии, рукою.»
(ІР НБ. – Ф. ІІ. № 18404. – Арк. 1. Копія. Запис копіїста ХІХ ст.: “Великотопаль�
ский архив кн. В.Н. Долгорукова, Опись имений Ломиковского, л. 55; копия, пи�
санная великорусским почерком”.)
«Тимофій Алексіевич, полковник Войска Их ц(а)рского пресветлаго
в(е)л(и)ч(е)ства Запорозького стародубовский.
Пану обозному, суді, асаулови полковим и всему старшому и меншому товарист�
ву, также п(а)ну війтові и всему маістратови стародубовскому, тут же п(а)ну сотны�
кові волоскому дохновскому и кому тилко о том відати будет надлежало, сим моим
ознаймую писанием: иж уважаючи ясневелможний добродій его м(и)л(о)сть п: гет�
ман здавна у Войску Запорозком Василия Романовича, товариша войскового, жите�
ля стародубовского, зичливо ронение прислуги, а хотячи его за оние ласкою своею
панскою уконтентовати и удовлити, дал свой ко мні панский на его занесеное чело�
битиеповажний лист, абім ку вспартю его якое надал селце; где я, стосуючися до
високоі его реіментарской ласки и волі, на вспаре ему, Василию Романовичу, село
Картушин, до его ж панское и войсковое ласки, конжерую и надаю; видаючи теди
одтаком ку ему реіментарском м(и)л(о)ст(и)вом призрінию, абы ніхто ему з стар�
шини в держаню того села не чинил перешкоди; войт зась села Картушина з мужами
абы всякое послушенство и повинност ему, Романовычови, отдавали, властю уряду
моего пилно приказую.
Писан в Стародубі 10 ноеврия 1687.
Звыш менованний полковник стародубовский рукою.
С подлинним читал канцелярист Григорий Юркевич. Такий подлинний к собі, а
10 Сіверянський літопис
на сих копиях руку приложил Василий Романович, товар: бун:»
( Запис копіїста: “С засвидетельст�
вованной копии 1730 г.; Харковский Исторический Архив, № 1585”.)
«Тимофей Алексіевич, полковник Войска Их царского пресвітлого величества
Запорожскаго стародубовский.
Всему старшому и меншому полку моего товариству, а особливе пану сотникови
новгородскому, атаманови городовому, войтови тамошнему и всім, кому тилко о том
відати належатимет, сым моим ознаимую писанем, иж респектуючи я на давние и
значние у Войску Запорожском пана Родиона Стефановича, хорунжого сотни новго�
родской, услуги и наперед до [тих] же его заохочуючи, позволилем на прозбу его на
сиром корени на речці Журавці и певном местці, непенном, у лисі, нижей села по
рітці ж называемого Журавки, своим власним коштом и працею заняты греблю и
послей ку пожиткови и ку вспартю дому своего построити млин вешнячок. Відаючи
теди о таковой воли моей абы ему, пану Родиону Стефановичу, в уживаню гребли и
побудованню млина нихто не важился ні якои чинити перешкоды и трудносты, вла�
стью уряду моего полковницкого міти хочу и приказую, для чего тие фундушовое
мое ему с подписом руки моеи и притиснением печаты видалем писане.
В Стародубові, 16 декабря 1687�го року.
Вышименованний полковник стародубовский, рукою.»
( Запис копіїста ХІХ ст.: “Копия из
дела о дворянстве рода Сахаров в Архиве Чернигов. Двор. Депут. Собрания”)
«Тимофій Алексіевич, полковник Войска Их царского пресвітлого
в(е)л(и)ч(е)ства Запорозкого стародубовский.
Всему старшому и меншому полку моего товариству, а особливе пану войтові ста�
родубовскому зо всіми майстратовими особами и кому тилко о [том] відати надле�
жатимет, сим моим ознаймую писанием, иж подлуг універсалов давних бывших ан�
тецессоров моих панов полковников стародубовских позволяю пану Тимофію Уліз�
кови, хорунжому нашему полковому, за его давние и значние в Войску Запорожском
услуги, селцем Пихторовкою зо всіми до его принадлежитостями спокойне владіти
и пожитковати. Відаючи теди о том, абы [в] владіню и пожиткованю того села до
ласки самого ясневелможного добродія его милости пана гетмана, тудеж войсковой
и моей, нихто ему, пану хорунжему, найменшою не важился быти перешкодою, міти
хочу и властью уряду моего приказую. Войт зась пихторовский зо всіми тяглими
мужами абы инному никому, але ему, Улізкові, всякое отдавал послушенство, не от�
казуючи ни в чом противенства, тое тут же сим моим універсалом варую, приказую.
Писан в Стародубови. 14 генваря 1688 году.
Звишеменованний полковник, рукою.»
( Запис копіїст: “Румянцевская
Генеральная Опись Малороссии, полк Стародубовский, том 82. Обозр., стр. 540”)
«Тимофій Алексіевич, полковник Войска Их царского пресвітлаго величества
Сіверянський літопис 11
Запорожского стародубовский.
Пану обозному, суді, асаулови полковым стародубовским, а особливе п(а)ну сот�
никови почеповсому, отаманові городовому и войтові тамошным и кому тилко о том
відати належатимет, сим моим ознаймую писанем: иж прихиляючися я до листу са�
мого ясневелможного добродія его милости п(а)на Иоанна Мазепы, гетмана Войска
Их ц(а)рского пресвітлого величества Запорозкого, о показане респекту на п(а)на
Федора Пучковского, товариша значного войскового через него ж ко мні дирыкго�
ваного, а до того уважаючи на его давные у Войску Запорозкогом услуги и праці до
дальших таких же его заохочуючи, надаю ку вспартю его домовому селце, прозивае�
мое Урянці, в ключу почеповском лежачаое, а то в заміну села Слободки Була шов�
ки, котрим он з ласки войсоковое по той час владіл и пожитковал. Яко теди и тим
селом речовим Орянцями, до ласки самого ясневелможного добродія его милости
п(а)на гетмана, войсковой и моей спокойне позволя ему владіти и пожитковати, так
в том жадною и найменшою аби ніхто не важился бити перешкодою. А войт орянс�
кий зо всіми посполитими тамошними жителми абы належитое ему отдавал послу�
шенство, не оказуючи жадного по собі противенства, міти хочу и сим моим універса�
лним писанем варую и приказую.
Писан в Стародубови. 8 марта 1688.
Звыш менованный полковник стародубовский, рукою.»
( Запис копіїста: “На обороте: Уне�
версал от полковника Тимофія на село Урянци. Тимоха, полковника, на Булашово
тож уневерсал. (С подлинника”.Закреслений запис: “Рукописи А. М. Лазаревського;
т. ”Малорус. акты”, с подлинника”)
«Тимофей Алексіевич, полковник Войска Их ц(а)рского пресвітлого в(е)личества
Запорозкого стародубовский.
Всему старшему и меншему полку моего товариству, а особливе атаманови мгли�
нскому городовому и войтови тамошнему зо всеми тамошними посполитими людми
и кому тилко о том відати надлежатимет, сим моим ознаймую писанием, иж респек�
туючи я на услуги пана Григория Семеновича, сотника мглинского, от давних часов
у Войску Запорожском отправуючия идо далших таких же его заохочуючи, позволя�
ем ему в сотні мглинской, на реци Тезни, в селі Костянском межи млином костянс�
ким же и шляхом дроковским, на сиром кореню, на містцу не пенном и ку пере�
шкоді никому быти не маючем, своим власним коштом заняти греблю и на оной ку
вспартюсвоему домовому построити млин. Відаючи теди о таковой воли моей, абы
так в займованню гребли, яко ив построенню млина жадною нихто не важился быти
перешкодою ему, міти хочу и сим моим фундушовим приказую писаннем; тут же
докладаю иж он, п(а)н сотник мглинский, по построенню того млина мает и повинен
мні ознаймити.
Писан в Стародубі. 8 марта 1688.
Звышменованний полковник стародубовский, рукою.»
( . Запис копіїста: “Румянц. Генер.
Опись Малор., полк Стародубский, сотня Мглинская,т. 105”. Також перемальовано
полковницьку печатку з літерами по колу: “Т. А. П. В. И. Ц. П. В. З. С”
«Тимофій Алексіевич, полковник Войска их царского пресветлого величества
Запорожского стародубовский.
12 Сіверянський літопис
Панам: обозному, суді, асаулови полковым стародубовским, всему старшому
и меншому полку нашего товариству, а особливе особливе панам: сотникови мгли�
нскому, атаманови городовому и войтови тамошнему зо всеми посполитими
людми, и кому тилко о том ведати належатимет, сим моим ознаймую писаним,
иж пан Иван Романовский, товариш значковий полку нашего, мглинский житель,
презентовал мні на певние кгрунта, меновите на займище, прозиваемое
Ясимонтовское, над речкою Воронусою и Олшанею лежачое, починаючоеся од
річки Воронуси з Крутого рову половиною уз лесом по дорогу слободскую, а
дорогою до Олшаной річки, означенное писмо урядовое при печатех и підписі рук
старшини войсковой з товариством, а міской, яко то війта мглинского з
посполитими людми, ему виданное, з таким докладом, иж он, пан Романовский
мает того вічними часи без жадного поворотненя заживати, не узнаючи ни од кого
найменшого пренагабаня и трудности, а на смію чого через виразнии обварованя
чинити перепону положено в таком же писму двісти талярей до скарбу войскового
выни; яко теди он, пан Романовский, через літ нісколка около того кгрунту ложил
свою працу и значние кошти, вирятуючи сирие лугова тие містца на пахотние
поля, и просил мене для тих певнішого в потомний час тих кгрунтов
розпрацованних уживаня о потвержене; так я, едно стосуючися до урядового ему,
Романовскому, на спокойное реченого кгрунту, прозиваемого Есимонтовскаго,
уживане виданного писма, другое – уважаючи на понятую розробленю оного працу,
до того ж теж значние и неустаючие в Войску Запорозком видячи его услуги,
позволяю ему того кгрунту спокійне уживати; відаючи теди о том кожний так з
старшини, товариства, яко и посполитих, аби найменшою ему, пану Романовскому,
не важился бити перешкодою и пренагабанем, міти хочу и сим моим універсалом
писанем варую и стверджую, покладаючи на остаток на неспокійного и смію чого
Ему чинити перешкоди талярей двісті до скарбу войскового вини.
Писан в Стародубе, 11 марта 1688.
Звишменованний полковник стародубовский, рукою.»
( . Запис копіїста: “Румянц.
Генер. Опись Малороссии, т. 138”)
«Тимофій Алексіевич, полковник Войска Их ц(а)рского пр(е)св(і)тлого
в(е)л(и)чества Запорозкого стародубовский.
Паном: обозному, суді, асаулови полковим стародубовским всему старшому и
меншому полку нашего товариству, а особливе особливе п(а)ну сотникови почепов�
скому, атаману городовому и войтови тамошним и кому тилко о том відати належа�
тимет, сим моим ознаймую писаним: иж респектуючи я на уставичные теперешние и
давныевойсковввие услуги и особливе писарские праци п(а)на Григорія Кроткеви�
ча, писара нашого полкового и в дальший час до таких�же его заохочуючи, а до того,
яко иншое полку мого товариство, так и его хотячи всперти домовие потребы, при
недостатках звлаща его кгрунтов и господарсих угодій, позволением Ему в ключу
почеповском нижей села Дмитрова, против пустого селища, називаемого Макаричи,
на реці Судости, у вершині самой, на сиром кореню, на местцу непенном и ку пере�
шкоді нікому неоказуючомся, греблю своим власним коштом и працею заняти и на
оной млин по зможности своей построити. Відаючи теди кождий о таковой волі моей,
з старшини полковой и з кого нибуд, абы ему помененному п(а)ну писарови нашому,
на реці вишреченой в займованю греблі, построенню на оной млина и из него пожи�
ткованю не был ніхто перешкодою и не важился ніякой чинити трудности и перепо�
ни, сим фундушовим моим листом о тое приказую и властю уряду моего полковни�
цкого варую и ствержаю.
Писан в Стародубови, 16 марта 1688.
Сіверянський літопис 13
Звышменованный полковник стародубовский, рукою.»
( Запис копіїста: “На обороте: Фун�
душ од его мил. п(а)на Тимофея Алексеевича, полковника стародубовского, на млин
Макарецкий. С подлинника”).
Иоан Мазепа, гетман з Войском их ц(а)рского пр(е)с(ві)тлого в(е)л(и)ч(ес)тва
Запорозким.
П(а)ну полковникови стародубовскому, сотником, атаманом, также войтом, бур�
мистром и всім, кому того відати будет належало, ознаймуем сим н(а)шим писанем,
иж респектуючи мы на давние в Войску Запорозком услуги значного товариша п(а)на
Дмитра Журмана, обозного полку Стародубовского, надаем ему село в ключу Ста�
родубовском найдуючоеся, меновите Задубеня з млином вешняком в том же селе
стоячом, до ласки н(а)шой. Міти теды хочем и приказуем абы оному яко з старшины
и черны жаден в одбыраню всіх пожитков з того млина и в обладаню села ніхто не
важился відаючи о такой волі н(а)шей быти перешкодою; так абы и посполство в том
помененном селі найдуючоеся звычайное отдавали послушенство.
Дан в Батурині мая 8 року1688.
Звыш менованный гетман рукою власною.
( Папір пожовклий. Печатка:
«козак з мушкетом» та надписом: «Печать мало (…) ко (…) кого пресвітлого вели:
Запорозкого» з залишками жовто�червоного воску діаметром 38 мм. Текст цього
документа на підставі двох копій видавався раніше, зокрема в публіка�
ції:”Універсали Івана Мазепи.1687�1709”.� К.�Львів, 2002.� № 73.�С.128�129.).
«Пресвітлійшого и державнійшого великого г(осу)д(а)ря нашого царского свя�
щенній[шого] величества Войска Запорожского обоих сторон Днепра гетман Иоан
Скоро[па]д[ский]
П(а)ну полковникови Войска его ж царского пресветлого величества Запорож�
ского стародубовскому зо всею того полку старшиною, а особливе п(ану) сотникови
погарскому з урядом тамошним, и всім, кому бы колвек о том ведати тепер и в
потомние часы надлежало, ознаймуем сим нашим універсалом, иж п(а)н Семен
Галецкий, асаул полковий стародубовский міючи за універсалом антецессора нашего
здавна ему наданное село, прозиваемое Михайловск в уезде Бакланском будучи, и
млин куплений ведля Стечні стоячий, при котором и человека 12 на том же куплено
ґрунті осілих знайдуется. А особливе в селе Жоровлеві ґрунта купленние з полям
пахатним и певнокотними (?) держачи, просил на вси тие предречонние ґрунта
н(а)ше(го) потвердителного універсалу. Так же и вновь о надане селца Стечні. Мы
теди, гетман, не отмовивши его п(а)на Семена Ґалецкого, асаула полкового
стародубовского, слушному прошению, а барзей респектуючи на згодние его в Войску
Запорожском приналежитой вірной заслуги и на том же ураді асаулства полкового
рожние праци яко ненарушне при нем, п(а)ну Семену Ґалецкому, асаулу полковом
стародубовском, вышепомянутого села Михайловского, млин на реці Стечні стоячий
и при нем будучими людми, также и в селі Жоровлеві двори з ґрунтами покуплени
ж заховуем и сим нашим гетманским універсалом стверджаем. Так и вновь надаем
село Стечню зо всеми при ней будучими належностями. Прето, абы нихто з старшини
и черні того полку жадной и наименшой не сміл и не важился ему, п(а)ну Семену
Ґалецкому, асаулу полковому стародубовскому, в владінию того села Михайловска,
а особливе Стечні, и в отбыраню от них од тяглих людей належитих приходов,
14 Сіверянський літопис
также к млина приходячих розмірових пожитков, чинити трудности и пренагабаня
сим нашим універсалом варуем. А тяглие жителі помянутих сел, а именно Стечні,
опроч козаков, которие при своих волностях міют быти заховани, абы належитие
ему п(а)ну Семену Ґалецкому, асаулу полковому стародубовскому як в пригонах,
так и в дворах втеляке отдавали послушенство міти хочем и реиметарско приказуем.
Дан в Глухові септеврия 10 дня року 1709.
Звышеименований гетман рукою власною.»
«Его царского пресвітлого в(е)л(и)чества Войска Запорожского гетман Иоанн
Скоропадский
Всім, комуколвек о том відати надлежит, сим нашим ознаймуем універсалом,
иж респектуючи мы, же п(а)н Семен Галецкий, сотник погарский, немало ложил
праци около строеня новой гребли на реці Судости под городом Погаром,
по(з)воляем ему власним своим коштом нгобудо (?) домовий на той же греблі
камень еден млива построити и всякие з оного приходячие розміровия пожитки
отбирати. Зачим, відаючи о таковой волі нашой, аби нихто ему, п(а)ну сотнику
погарскому, з войскового и посполитого чину не сміл и не важился в построеню
едного каменя млива и в одбираню розмірових приходов найменшой не важился
чинити перешкоди и завдавати трудности пилно приказуем.
Дан в Глухові октовриа 10 року 1714.
Звыш мянованный гетман рукою власною.»
«Пресвітлійшаго и державнійшаго великаго государя нашего его царского пре�
світлаго величества Войска Запорожскаго гетман Иоан Скоропадский.
Его царского пресвітлаго величества Войска Запорожскаго пану полковникові
стародубовскому, старшині полковой, а зособно пану сотникові новгородскому и
кождому, кому колвек о том відати надлежати м(а)ет, сим нашим ознаймуем
універсалом, иж пан Іван Стягайло заслужоний товариш воисковий, супліковал
до нас, просячи, абись мы ему слободку его, називаемую Стягайловку, ствердили
нашим гетманским універсалом, міючую свое такое розграничене: от рудні
добронідского и от самой річки Знобовка дубровою Елушицею да чр(е)с річку
Улицу до ваковий болота, а оттоль на старое будище, а от будищ на Лютую речку
ниже млина протопоповского да у з село Знобь. А до того и млин в его ж грунтах на
річки Знобі построенним зособо. Теж просил он же, Стягайло, абысь мы ему
позволили у грунтах новгородських, по границю гремяцкую найдуючихся, на речци
Знобці засипати греблю и млин построити. За чим мы, гетман, мененного пана
Стягайла прошение принявши, а респектуючи на его значние отдавного в Войску
Запорожскому роненние праці и заслугы его, тую его слободку Стягайловку з
млином сим нашим стверджаем універсалом. Так и позволились мы ему ж в грунтах
новгородских на річци Знобовци вновь засипати греблю и подлуг потужносты
води построити млин и всякые у того млина приходячие розміровое пожитки на
его ж господарское спарте без жадной перешкоды отбирати в оном. Мененной
слободки владіние и отбираню з млинов всіх належных податков, также во росварку
его новозанятом на урочища з мінці построенном, абы нихто з старшині рейменту
нашего жадной ему, пану Стягайлові, чинити важился перепони и трудности
повагою сего універсалу нашего пилно варуем.
Дан в Глухові 18 ноеврия 1708 року.
Звыш іменованный гетман рукою власною.»
|