Досвід та шляхи підвищення ефективності реалізації людського потенціалу в трансформаційній економіці України
В статті матеріалі представлено ретроспективний аналіз теорії та практики реалізації людського потенціалу в контексті здійснення трансформаційних змін в українському суспільстві. Окреслені основні тенденції та проблеми розвитку соціальної сфери, запропоновано рекомендації щодо державного впливу на у...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45264 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Досвід та шляхи підвищення ефективності реалізації людського потенціалу в трансформаційній економіці України / Л.П. Горкіна // Вісник економічної науки України. — 2009. — № 2 (16). — С. 29-35. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860264025925877760 |
|---|---|
| author | Горкіна, Л.П. |
| author_facet | Горкіна, Л.П. |
| citation_txt | Досвід та шляхи підвищення ефективності реалізації людського потенціалу в трансформаційній економіці України / Л.П. Горкіна // Вісник економічної науки України. — 2009. — № 2 (16). — С. 29-35. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| description | В статті матеріалі представлено ретроспективний аналіз теорії та практики реалізації людського потенціалу в контексті здійснення трансформаційних змін в українському суспільстві. Окреслені основні тенденції та проблеми розвитку соціальної сфери, запропоновано рекомендації щодо державного впливу на умови розвитку й реалізації людського потенціалу економіки України.
В статье материале представлен ретроспективный анализ теории и практики реализации человеческого потенциала в контексте осуществления трансформационных изменений в украинском обществе. Очерчены основные тенденции и проблемы развития социальной сферы, предложены рекомендации относительно государственного влияния на условия развития и реализации человеческого потенциала экономики Украины.
In the article material the retrospective analysis of theory and practices of realization of human potential is presented in the context of realization of transformation changes in Ukrainian society. Basic tendencies and problems of development of social sphere are outlined, recommendations are offered in relation to state influence on the terms of development and realization of human potential of economy of Ukraine.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:58:26Z |
| format | Article |
| fulltext |
2009/№2 29
фінансування програм соціального захисту інвалідів
у відповідності з реальними потребами;
залучення позабюджетних джерел фінансування на
здійснення заходів щодо соціального захисту інвалідів;
гарантії надання системою соціального забезпечен-
ня широких послуг, а не створення системи забезпечен-
ня лише мінімального рівня для людей з обмеже ними
можливостями.
Література
1. Дем’янчук О. Темпи інвалідності зростають /О. Де-
м’янчук // Інва. nет. — 2008. — №19. — С. 5.
2. Макарова О. В. Державні соціальні програми: тео-
ретичні аспекти, методики розробки та оцінки: [моно-
графія] / О. В. Макарова. — К.: Ліра-К, 2009. — 328 с.
3. Порядок використання у 2008 році коштів держав-
ного бюджету для надання фінансової підтримки гро-
мадським організаціям інвалідів // Інва. nет. — 2008. —
№18. — С. 16–17.
4. Проект ТACІS «Посилення регіональних соці-
альних служб». [Електронний ресурс]. — Режим до-
ступу: http://www. mlsp. gov. ua/labour/sp/document/
36508.
5. Про становище інвалідів в Україні. Національна
доповідь. — Київ, 2008. — 200 с.
6. Соціальні допомоги, пільги та послуги за законодав-
ством України: збірник нормативних актів / упорядники:
доц. Т. М. Додіна, проф. Г. І Чанишева. — Х.: ТОВ «Одіс-
сей», 2008. — 520 с.
7. Соціальні послуги: як побудувати українську модель
на європейських підходах / Проект ТАСІС «Посилення
регіональних соціальних служб». — Київ, 2006. — 225 с.
8. Сташків Б. І. Право соціального обслуговування /
Б. І. Сташків. — К.: «Знання», 2007. — 567 с.
Концепція розвитку людського потенціалу, що на-
була визнання у глобальному масштабі наприкінці ХХ
ст., виходить із визнання неможливості звести суспіль-
ний прогрес до зростання грошового доходу або примно-
ження матеріального, речового багатства. Основополож-
ним принципом сучасного економічного розвитку слу-
гує його соціогуманістична направленість, що визначає
місце людини в системі суспільного виробництва не
лише як засобу виробництва багатства, а водночас як
кінцевої мети суспільного виробництва й міри розвитку
соціальної організації. Згідно цієї концепції, в докумен-
тах ООН людський розвиток трактується як, насампе-
ред, процес розширення можливостей, що, у свою чер-
гу, забезпечується матеріальним добробутом, політичною
й економічною свободою, правами людини, суспільною
повагою до особистості [13, p. 10].
Соціальний чинник є важливою складовою еконо-
мічних перетворень та потужним потенціалом трансфор-
мації суспільства. На жаль, проблема розвитку й реалі-
зації людського потенціалу України, особливо в кон-
тексті пошуку ефективної моделі соціально-економічно-
го розвитку, еволюції інституційної структури суспіль-
ства досі не отримала належної теоретичної розробки та
практичного вирішення.
Науковим колективом відділу економічної історії ДУ
«Інститут економіки та прогнозування НАН України»
було здійснено дослідження вітчизняного досвіду реалі-
зації людського потенціалу; проаналізовано соціальні
наслідки ринкового реформування вітчизняної економі-
ки; виявлено основні тенденції та проблеми розвитку
соціальної сфери в історико-економічному аспекті.
Метою даного дослідження стало теоретичне узагаль-
нення історичного досвіду та обґрунтування практичних
рекомендації щодо державного впливу на умови розвитку
й реалізації людського потенціалу економіки України.
Серед зарубіжних учених провідне місце в дослід-
женні людського потенціалу суспільства й соціального
капіталу належить Р. Барту, Г. Беккеру, Р. Патнаму,
Дж. Сенсенбренеру, Ф. Фукуямі. Дослідження проблем
формування, функціонування, вдосконалення і викори-
стання трудового потенціалу здійснювали українські
вчені О. Грішнова, М. Долішній, С. Злупко, Е. Лібано-
ва, С. Пирожков, М. Пітюлич, В. Приймак, О. Стефани-
шин, Л. Шевчук та інші.
Докорінні зміни відносно цінностей людського
ресурсу відбулися в 70-х роках ХХ ст., коли виникла
можливість оцінити розвиток творчого потенціалу лю-
дини. У цей період відбулася переоцінка рушійних сил
економіки — людський фактор висувається на перший
план. Зміна суспільної ролі й місця людського чинника
в економічному розвитку знайшли відображення в роз-
робці теорії людського капіталу, запропонованої амери-
канським економістом Г. Беккером. Згідно цієї теорії:
інвестиції в людський капітал забезпечують його
власнику в майбутньому отримання більш високого
доходу;
формування людського капіталу вимагає від самої
людини і всього суспільства значних затрат;
соціальні інвестиції (вкладення в людський капітал)
забезпечують значні за обсягом, тривалі за часом та
інтегральні за характером економічний і соціальний
ефекти. Таким чином від якості людського капіталу за-
лежать результати економічного зростання.
Ретроспективний аналіз показує, що суспільні про-
блеми в Україні (на той час складової СРСР) з середини
до 80-х років ХХ ст. не одержували адекватної управлі-
Л.П. Горкіна
академік АЕН України,
м. Київ
ДОСВІД ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЛЮДСЬКОГО
ПОТЕНЦІАЛУ В ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ
ГОРКІНА Л.П.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ30
нської відповіді. Головними причинами «системної кри-
зи» (економічної, соціальної, політичної, духовної, на-
ціональної) була криза управління, неспроможність
політичної еліти адекватно відповісти ні на один вик-
лик часу через брак сучасного стратегічного мислення.
Ці виклики були зумовлені становленням постіндустр-
іальної економіки, принципово інших відносин влас-
ності, нової системи мотивації до праці, зміни ролі
людини у виробництві й переорієнтації суспільства на
соціальні, а не суто матеріально-економічні результати.
Під впливом науково-технічної та інформаційної
революцій традиційні індустріальні чинники розвитку
перестали відігравати вирішальну роль. У створенні благ
інформаційної економіки вирішальну роль зайняли не-
матеріальні чинники: знання, інформація, інноваційний
тип мислення і креативна поведінка людини. Ці зміни
зумовлюють необхідність докорінної перебудови всієї
інституційної структури суспільства. Становлення, роз-
виток і реалізація людського потенціалу в умовах глоба-
лізаційних викликів вимагає активного впливу держави
на процес формування й реалізації інтелектуального та
інноваційного потенціалу людини і суспільства.
З розпадом СРСР і здобуттям незалежності Украї-
на отримала великі можливості для реформ і створення
національної економіки. Проте вона успадкувала чис-
ленні проблеми, які мали системний характер і визна-
чали характер і можливості розвитку й реалізації людсь-
кого потенціалу. Серед них варто назвати такі:
Загальне одержавлення призвело до ліквідації нор-
мальних господарських стимулів.
Деформована структура виробництва визначала
відповідні деформації зайнятості й другорядну роль соц-
іальної сфери.
Відбулося викривлення мотивації праці, набуло
поширення соціальне утриманство. Протягом тривало-
го часу панування адміністративно-командної системи
сформувалась інфантильна психологія: «Радянська мен-
тальність була патерналістською, покоління українців
виховувалися в системі, коли держава за все відповіда-
ла, передусім — за особистий добробут кожного члена
суспільства» [1, с. 4]. Трансформація системи не зміни-
ла психології, адже неформальні інституції (звички,
мораль, традиції, цінності) не можуть миттєво видозм-
інюватись навіть при найрадикальніших реформах.
В 1991 р. перевагу було надано не науково обґрун-
тованим висновкам вітчизняних і зарубіжних учених, а
нав’язаній Україні під виглядом «новітнього монетариз-
му» політиці реформації типу так званої «шокової те-
рапії», в основі якої лежали рекомендації експертів
Міжнародного валютного фонду і Світового банку. З
початку 1992 р. введення в обіг купоно-карбованця,
проголошення лібералізації ринкової торгівлі й повної
свободи ринкових цін призвело до різкого зниження
рівня життя більшості населення. Гасла, що висувались
у перший період реформ, не мали безпосереднього
відношення до інтересів конкретних людей, тому не були
задіяні мотиваційні механізми трансформації. Навпаки,
стрімке падіння реальних доходів, скорочення зайня-
тості, руйнування системи соціального захисту, комер-
ціалізація усіх сфер життя, без контролю й компенсац-
ійного регулювання з боку держави, спричинили соц-
іальну апатію.
«Зацикленість» на побудові ринкових відносин як
самоціль, нехтування іншими, не менш важливими скла-
довими, трансформаційних змін — утвердженням вер-
ховенства закону, дотриманням соціальної справедли-
вості — призвело до втрати кредиту довіри уряду.
В Україні зростання диференціації доходів населення
в декілька разів перевищило відповідні показники в роз-
винених країнах. Майнове розшарування й поляризація
суспільства на тлі зростання частки доходів на власність та
криміналізації економіки ускладнювали процес досягнен-
ня соціальної й політичної стабільності, сприяли втраті
мотивації до праці, підвищення кваліфікації, професійно-
го росту, економічної активності взагалі. Передчасна й
незбалансована політика відкритості й лібералізації при-
несла вигоду лише західним країнам, натомість для грома-
дян України мала катастрофічні наслідки.
Усвідомлення того, що крім ринку потрібні ще й
інститути, що слугують таким суспільним цілям як пол-
ітична свобода й соціальна справедливість [14] на прак-
тиці не реалізувалось. Реальний курс реформ може бути
охарактеризований як «ринковий фундаменталізм», що
відкидав країну назад, у ХVIII ст. з його ринковою мо-
деллю. Розвинені країни, давно пройшовши цей етап,
будують свої моделі економічного розвитку на основі
змішаної системи, в якій приватне підприємництво
оптимально співвідноситься з державним регулюванням,
а економічні механізми доповнюються дієвими соціаль-
ними інститутами, що утворюють інституційну структу-
ру сучасного суспільства [15, с. 293].
Хоча економіка України, перебуваючи в єдиному
народногосподарському комплексі СРСР, не пройшла
всі етапи еволюції ринкової системи, проте, вона не була
виключена з світового процесу науково-технічної рево-
люції. Як зазначав свого часу В. Глушков, з чисто управ-
лінських позицій ринок в епоху НТР є надто обмеже-
ним інструментом, що фактично непридатний для ре-
гулювання цін на більшість сучасних видів продукції [2].
Отже, видима простота ринкового механізму регулюван-
ня цін спрямувала реформаторів на привабливий, але
хибний шлях — запровадження ринкового механізму (в
реальності просто втрата контролю над виробництвом,
обміном і споживанням) зовсім не означає, що пози-
тивні перетворення підуть самі собою, а економіка до-
сягне оптимального стану рівноваги й стабільності.
Таким чином, фактичне зведення трансформацій-
них процесів до одностороннього економізму або ж за-
старілого варіанту ринкового фундаменталізму було гли-
боко помилковою стороною перехідної моделі, застосо-
ваної в Україні. До того ж політика «шокової терапії»
була практично проведена в найгірших «більшовицьких»
революційних традиціях «кавалерійської атаки». Вітчиз-
няні реформатори невиправдано покладались на само-
організуючу здатність ринку, абсолютно знехтували увесь
попередньо накопичений «вантаж» звичок, норм, тра-
дицій і господарських реалій, і надто спрощено розгля-
дали роль держави у створенні ринкових інститутів.
Національні економічні моделі країн з усталеними
ринковими традиціями засвідчують необхідність і мож-
ливість активного впливу держави на формування інсти-
туційної структури, що максимально відповідала б інте-
ресам розвитку людини. Йдеться про безперервний про-
цес вироблення й еволюції соціально-економічних
ГОРКІНА Л.П.
2009/№2 31
інститутів, що формуються на власному національному
історико-культурному грунті, й виступають основними
детермінантами поведінки людей.
Численність і поліморфність інститутів минулого в
Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, загост-
рили проблему зміни старих інститутів новими. Інституц-
іонально-еволюційний підхід визначає залежність таких
країн від т. зв. «траєкторії попереднього розвитку», відтак
численні західні дослідники неодноразово підкреслювали,
що некритичне «привнесення неокласичної моделі у
Східну Європу» приречене на неуспіх [6, с. 308–310].
Проте й другий етап економічних перетворень в
Україні (1994–1995 рр.) засвідчив дотримання курсу ра-
дикальних ринкових реформ із збереженням структури
корпоративних інтересів, тобто утвердження системи
«бюрократичного ринку», що стримувало формування
соціальних механізмів розвитку. Ваучерна приватизація,
здійснена до того ж з порушеннями чинного законодав-
ства, масовими зловживаннями, не забезпечила суспіль-
но значимих економічних результатів. За межею бідності
опинилося понад 80 % населення, рівень фактичного
безробіття сягнув 20–25 %, а з урахуванням приховано-
го безробіття й вимушених відпусток за свій рахунок —
близько 40 %, хронічного характеру набули затримки
виплат зарплати. Процес деіндустріалізації країни суп-
роводжувався руйнуванням інтелектуального потенціа-
лу суспільства.
У 1996 р. в Україні розпочався третій етап перетво-
рень, який характеризується проголошенням коригуван-
ня курсу реформ на створення державно регульованої
соціально спрямованої ринкової економіки. Протягом
1997–1998 рр. тривав трансформаційний спад. Бюджет-
но-податкова система зберігала репресивну спрямо-
ваність, не створюючи потрібної мотивації для суб’єктів
у підвищенні результатів їхньої діяльності, насамперед
у виробничій сфері, а навпаки — спонукає до прихову-
вання прибутку від оподаткування, спричиняє значний
відтік капіталу за кордон.
Всеукраїнський перепис населення 2001 р. виявив
демографічні втрати й негативні тенденції періоду транс-
формаційного перетворення економіки [8, c. 78]. Серед
них такі:
Значне скорочення чисельності населення України.
Від’ємні прирости населення в місті й сільській
місцевості по всіх регіонах країни [5, с. 56–57].
Демографічні зрушення характеризують основу
відтворення людського потенціалу. В цілому за роки
незалежності чисельність населення зменшилася більше
ніж на 5 млн. осіб, ще 2–3 млн. українців здійснюють
трудову діяльність за межами країни, з них 80 % жінок
репродуктивного віку. Безумовно, в перспективі очі-
кується лавиноподібне зменшення чисельності населен-
ня (за оцінками, до 35 млн. осіб до 2050 р.). Серед ос-
новних причин погіршення демографічної ситуації слід
виокремити такі:
погіршення якості життя;
зміна цінностей (для багатьох жінок робота стала
важливішою за сім’ю);
зміна традиційного життєвого устрою;
домінування міського способу життя над сільським;
зростаюча диференціація рівня доходів найбагатших
та найбідніших верств населення.
Перехід до стадії розвитку економіки, в якій знання
є одним з ключових чинників зумовив актуалізацію про-
блеми розвитку освіти та відтворення людського освітнь-
ого потенціалу. Порівняно з попередніми періодами (інду-
стріальною моделлю економічного розвитку), новим
моментом у інформаційній економіці (економіці знань)
є темпи оновлення структури, технології, організації ви-
робництва та споживання товарів і послуг, глобалізації та
соціальних змін, які вимагають від індивіда якісно ново-
го рівня освіти та постійного оновлення знань і навичок
упродовж усього життя. Фаховий рівень працівника оц-
інюється не тільки й не стільки сумою знань і вмінь як
здатністю засвоювати нову інформацію, вчитися, прий-
мати самостійні креативні рішення, виявляти творчі
здібності, пристосовуватись до динамічних змін вироб-
ництва, ринку тощо. Освіта стала вирішальним чинни-
ком як збереження так і примноження знань, бо кінце-
вим носієм, виробником і споживачем інформації є лю-
дина, яка здатна проектувати, виробляти, застосовувати
і споживати знаннємісткі товари й послуги.
Тенденції розвитку освіти в Україні у 1991–2006 рр.
загалом характеризуються як негативні [12, с. 210]. Се-
ред проблем розвитку освіти як джерела розвитку людсь-
кого потенціалу варто виокремити такі:
1. Скорочення фізичного обсягу надання послуг
освіти до 76,4 % від рівня 1990 р.
2. Збільшення частки самофінансування освіти,
що в свою чергу має низку позитивних і негативних
наслідків, а саме:
створення закладів вищої освіти на основі приват-
ного фінансування значною мірою компенсує обме-
женість державних коштів на розвиток освіти (за період
з 1990 р. державні витрати на освіту становили в серед-
ньому 4–5 % ВВП);
перенесення тягаря оплати навчання на студентів та
їхні сім’ї означає перерозподіл певних фінансових ризиків
від держави до фізичних осіб і, відповідно, збільшення
матеріальної відповідальності останніх, підвищення їх
зацікавленості у поверненні витрачених коштів;
посилюється деформація структури вищої освіти:
пропозиція освітніх послуг визначається попитом, що
формується на основі суб’єктивних уявлень про пре-
стижність професії, можливі в майбутньому доходи тощо;
порівняно з вищою освітою, значно погіршується
стан попередніх ланок, зокрема, дошкільної освіти.
Питома вага дітей, охоплених дошкільними закладами
освіти за роки незалежності знизилася з 64 % до 40 % у
містах і з 43 до 20 % у сільській місцевості [4, с. 52]. В
перспективі це може мати негативні наслідки, оскільки
саме дошкільна освіта закладає основи соціалізації осо-
бистості й формування освітнього потенціалу.
3. В окремих регіонах (Донецька, Луганська, Во-
линська області) значна чисельність постійного населен-
ня віком 10–14 років не охоплена навчанням у загаль-
ноосвітніх школах [8 с. 184].
4. Серед випускників шкіл зменшується частка тих,
хто отримує повну середню освіту та скорочення серед-
ньої тривалості освіти протягом життя. Ця тенденція є
спільною для постсоціалістичних країн. За даними
Світового банку, середня тривалість освіти протягом
життя в цих країнах, без дошкільної освіти, скоротила-
ся з 11,2 року в 1989 р. до 10,6 року в 1997 р. [9, с. 8].
ГОРКІНА Л.П.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ32
5. Елітні та спеціалізовані середні навчальні закла-
ди відкриваються здебільшого в столиці та великих
містах, водночас матеріально-технічне та інформаційне
забезпечення периферійних закладів освіти різко зни-
жується. Зменшується доступність якісної середньої
освіти для сільських школярів.
6. З 1990 р. продовжується постійне скорочення
підготовки професійно-технічними закладами кваліфі-
кованих робітників.
7. Спостерігається зниження матеріальних вигод від
отримання вищої освіти внаслідок зменшення диферен-
ціації оплати, високих ризиків працевлаштування не за
спеціальністю й кваліфікацією тощо.
8. Структура випускників вищих навчальних зак-
ладів не відповідає потребам розвитку економіки, тим
більше — інноваційного розвитку, технологічного про-
риву тощо. Зростання кількості випускників, що репре-
зентується як показник становлення економіки знань,
інформаційного суспільства забезпечене такими спец-
іальностями як комерційна діяльність, менеджмент,
підприємництво і право. В той же час, кількість випус-
кників інженерних спеціальностей, які мають впровад-
жувати нові технології у виробництво, зросла протягом
останніх п’яти років ледь на 8 %.
9. Майнове розшарування суспільства і комерціал-
ізація освіти зменшують реальний доступ до вищої ос-
віти для значної частки населення.
10. Посилюються регіональні диспропорції розмі-
щення вищих навчальних закладів, що спричиняє
нерівні умови забезпечення населення вищою освітою.
11 Нагальною потребою є впровадження економі-
чної освіти в середній школі як засобу формування
нового типу мислення, активної моделі економічної
поведінки та розвитку підприємницьких здібностей.
12. Фінансування діяльності навчальних закладів та
низький рівень оплати праці науково-педагогічних кадрів
стримують підвищення рівня освіти до сучасних вимог.
Вирішальним і стратегічно важливим напрямом дер-
жавної політики розвитку людського потенціалу має стати
підвищення рівня оплати праці. Прагнення забезпечити
конкурентоспроможність продукції в умовах застосування
застарілих технологій і, відповідно, високого рівня енерго-
та матеріалоємності виробництва, низької продуктивності
праці призводить до єдино можливої економії — економії
на робочій силі. Таким чином низька оплата праці утри-
мується на традиційному рівні внаслідок дії додаткових,
новітніх чинників, пов’язаних із глобальною конкуренцією.
В умовах переходу до інноваційної моделі економ-
ічного розвитку підвищення оплати праці стає не лише
засобом забезпечення належного життєвого рівня насе-
лення, але й передумовою розвитку людського потенц-
іалу, підвищення його конкурентоспроможності. Тому
завдання підвищення оплати праці має поряд із соціаль-
ним і загальноекономічне значення. Проблеми недостат-
нього фінансування людського розвитку в Україні, що
потребують термінового вирішення, такі:
1. Низькі стандарти оплати праці та відсутність без-
посереднього зв’язку між заробітками та ефективністю
праці знижують мотивацію населення до економічної та
трудової активності.
2. Міжгалузева диференціація заробітної плати є
надто високою, при тому, в галузях з високим рівнем
оплати праці міжкваліфікаційні розбіжності є надмірни-
ми, а в галузях з низьким рівнем оплати й у бюджетній
сфері — межують зі зрівнялівкою.
3. Наявна заробітна плата майже 40 % працюючих в
Україні є нижчою рівня прожиткового мінімуму для пра-
цездатних осіб. Мінімальна заробітна плата, регулюван-
ня якої є основним чинником подолання бідності серед
працюючого населення, все ще не досягла межі бідності,
визначеної і за абсолютним (прожитковий мінімум для
працездатних), і за відносним критеріями. Поширення
бідності серед працюючих змушує їх до пошуків додат-
кової зайнятості, яка здебільшого не має нічого спільно-
го з основною професією та набутою кваліфікацією. На
практиці це стає перешкодою для підвищення кваліфі-
кації та посади на основному місці роботи.
4. Значні регіональні розбіжності у рівнях оплати
праці (диференціація по Україні з урахуванням Києва
сягає 2,5 рази) створюють серйозні проблеми у забезпе-
ченні єдиних соціальних стандартів споживання, зокре-
ма, щодо реальної заробітної плати працівників бюджет-
них установ та реальної вартості соціальних трансфертів.
5. Державна політика не популяризує й не заохочує
самозабезпечувальної поведінки населення, спрямова-
ної на підвищення добробуту власними зусиллями.
Практика перерозподілу доходів головним чином на
користь малозабезпечених верств населення призводить
до консервації бідності, формування утриманських на-
строїв. Кредитна, податкова, бюджетна й інвестиційна
політика не орієнтовані на підтримку середніх верств
суспільства, стимулювання їх трансформації у повноц-
інний середній клас, заохочення економічної ініціати-
ви й самостійності.
6. Інвестиції в економіку країни поки що не спро-
можні суттєво підвищити рівень зайнятості населення.
Це зумовлено низькою ефективністю наявних робочих
місць та необхідністю їх структурної модернізації. Існу-
юча в Україні структура зайнятості відображає відда-
леність від стандартів розвинених країн і засвідчує ви-
соку частку в національній економіці доіндустріального
виробництва, заснованого на простій фізичній праці.
7. Сучасна зайнятість у сільському господарстві
значною мірою є квазізайнятістю у неформальному сек-
торі економіки, що за своєю економічною природою
виступає тимчасовою альтернативою безробіттю, адже
селяни, які не мають іншої роботи й вирощують
сільськогосподарську продукцію для власних потреб і
частково на продаж, уважаються зайнятими. Таким чи-
ном, втрата селянами роботи через скорочення фінан-
сування суспільного сектора господарства та ринкову
трансформацію економіки призводить до консервації в
аграрному секторі патріархальних форм виробництва,
низької продуктивності праці та неефективного вико-
ристання трудового потенціалу.
8. Зміни професійного складу зайнятих в Україні не
відповідають завданням інноваційного розвитку еконо-
міки: частка фахівців, які впроваджують інновації змен-
шилась, водночас відбувається невпинне зростання чи-
сельності некваліфікованих працівників. Підприємства
не докладають особливих зусиль для підготовки й утри-
мання персоналу з високим рівнем освіти й кваліфікації,
натомість сталим є попит на некваліфіковану робочу
силу. В країні склалася стійка тенденція до декваліфі-
ГОРКІНА Л.П.
2009/№2 33
кації трудового потенціалу. Як виявили спеціальні дос-
лідження, кожний дванадцятий працівник з вищою ос-
вітою в Україні зайнятий на роботах, які такого рівня
освіти не потребують, на місцях робітників працює по-
ловина фахівців у галузі прикладних наук та техніки,
чверть молодших фахівців у галузі освіти.
9. В Україні зменшується питома вага осіб з вищою
освітою в складі населення віком 25–34 років. «Старін-
ня» високоосвіченого потенціалу зумовлене масовим
виїздом перспективної молоді за кордон. Намагання еко-
номити на заробітній платі призводить до трудової еміг-
рації, значна частина бюджету витрачається на підготов-
ку кваліфікованих кадрів для економік зарубіжних країн.
10. Нерозвиненість ринкових джерел доходів, штуч-
не заниження ціни робочої сили відповідно потребам
працівника доінформаційної економіки, висока частка
соціальних трансфертів забезпечують відтворення моделі
економіки, орієнтованої на дешеву робочу силу, що
призводить до деградації трудового потенціалу.
Гострою проблемою збереження, розвитку й реал-
ізації людського потенціалу економіки України є трудо-
ва міграція. Економіка втрачає не тільки на підготовці
фахівців, які не відшкодовують витрати на їх підготовку
трудовою діяльністю, але й недоотримує техніко-еконо-
мічний ефект через відплив мозків, втрату інтелектуаль-
ного потенціалу, без якого важко сподіватися на випе-
реджаючі темпи розвитку національної економіки та її
високі конкурентні позиції на світовому ринку.
Історичний досвід, у тому числі вітчизняний,
свідчить, що завжди нестабільність економічного розвит-
ку й політичні кризи спричиняли зростання хвилі міграції.
І. Франко, який досліджував економічні й політичні при-
чини масової еміграції з Галичини понад сто років тому,
писав: «Ми одержали численний пролетаріат, але без
потрібних для нього джерел прожитку, без фабрик, де він
міг би знайти собі заробіток. Пролетаріат мусив лишати-
ся по селах, з одиноким виглядом помалу вмирати там із
голоду» [16, с. 344–345]. На жаль і сучасна трудова еміг-
рація в основі своїй має подібні причини — пролетари-
зація населення й матеріальне зубожіння. В публікації «З
приводу еміграції населення» І. Франко поряд із нуждою
до причин еміграції зараховує «моральну занедбаність
населення». «Йдеться про те, — писав мислитель, — що
селянин у зв’язку з незліченними фактами щоденного
життя втратив віру в себе, в свої сили і в свою людську
гідність, віру в правову основу, на якій ми живемо і яка
є підставою суспільного ладу, віру в щирість, людяність і
добру волю тієї інтелігенції, яка замість того, щоб вести
його до освіти й поступу, найбільше його гнобить і ви-
зискує» [16, с. 351].
Сьогодні втрати трудового потенціалу через відтік
високоосвіченого, працездатного, економічно активно-
го населення погіршують і без того складне становище
країни. Найбільш масовими є потоки трудових мігрантів
з прикордонних регіонів, мешканці яких мають усталені
зв’язки із регіонами тяжіння, з одного боку, і поставлені
в особливо складну ситуацію через нестачу робочих
місць на регіональних ринках праці — з іншого.
Масштабні трудові міграції як типова ознака бідних
країн далеко не завжди призводять до негативних
наслідків. У багатьох країнах (з наших найближчих
сусідів — Польща, Туреччина) сформувалась специфіч-
на модель міграційної поведінки населення. Певна ча-
стина населення, переважно молоді чоловіки, працюють
якийсь час за кордоном у більш розвинених країнах.
Повертаються через кілька років, здобувши кошти й
навички, що допомагають забезпечити їм і членам їхніх
родин необхідний рівень життя, освіту тощо. Ця модель
тимчасової еміграції під егідою держави на основі дво-
сторонніх міждержавних угод повинна стати реальною
альтернативою нерегульованій і нелегальній міграції, що
призводить до незворотних демографічних втрат.
Відсутність реальних можливостей працевлаштуван-
ня з відповідною стандартам заробітною платою є не
єдиною причиною трудової міграції. Значна частина
населення виїздить через неможливість реалізувати себе,
оскільки загальноекономічні й технологічні умови праці
не відповідають рівню освіти й потенційних можливос-
тей працівника. Якість життя є базисом для розвитку
людського потенціалу, вона спроможна стримувати
відтік людського і фінансового капіталу за кордон.
Оцінка людського капіталу на макрорівні, тобто
визначення сукупних показників й узагальнюючих ха-
рактеристик рівня людського потенціалу включає три
групи параметрів. До першої входять показники трива-
лості життя, до другої — його якості (рівень благополуч-
чя та добробуту), до третьої — показники якості освіти.
Інтегральний індекс розвитку людського потенціалу
передає складну картину розвитку людини в єдності та
взаємозв’язку різних сторін її життя.
У цілому аналіз показників розвитку людського
потенціалу свідчить про те, що наша держава ще не
вступала на шлях боротьби за лідерство по показниках
інтелектуального капіталу і, зокрема, по показниках
людського капіталу, не починала формування економі-
ки знань у системному її значенні. Тим самим Україна
залишається пасивним об’єктом у глобальних процесах
становлення інноваційно-інформаційного суспільства.
Згідно «Звіту ООН про людський розвиток — 2006»,
Україна за розвитком людського потенціалу у 2006 р. зай-
няла 77-е місце серед 177-и країн світу і входить до групи
країн із середнім рівнем (у 2005 р. Україна перемістилася
з 70-го на 78-е місце, між Саудівською Аравією та Перу).
Загрозливого рівня досягли значення таких показників,
як очікувана тривалість життя, очікувана тривалість здо-
рового життя населення та показник який характеризує
втрачені роки здорового життя (індекс DALY). Якщо у
1990 р. очікувана тривалість життя становила 70,5 років,
то в 1995 р. вона зменшилася до 66,8 років, у 2003 р. дещо
збільшилася — до 67,8 років. Аналогічний показник для
розвинених європейських держав (Ісландія, Італія, Швей-
царія, Швеція та ін.) перевищує 80 років.
Важливим показником і чинником якості життя
громадян є рівень охорони здоров’я. За даними Інсти-
туту соціології НАНУ, серед найнеобхідніших потреб
потреби громадян у здоров’ї є сьогодні найменш задо-
воленими — 51,3 % (до того ж, 58,8 % громадян не ви-
стачає необхідної медичної допомоги); у продуктах хар-
чування (43,6 %); якісному житлі (40,9 %).
В Україні прийнято «Стратегію демографічного роз-
витку України на 2006–2015 роки», основним завданням
якої є подолання демографічної кризи, поліпшення якості
життя населення та збереження духовного потенціалу.
Проте слід зауважити, що проблему якості життя не виз-
ГОРКІНА Л.П.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ34
нано пріоритетом соціально-економічного розвитку Ук-
раїни у стратегічних загальнодержавних планах та регіо-
нальних програмах соціально-економічного розвитку.
В сучасних умовах особливої гостроти набуває про-
блема реалізації людського потенціалу. Теоретико-методо-
логічні підходи до трактування політики реалізації людсь-
кого потенціалу в своїй основі мають визначення соціаль-
ної політики як діяльності, спрямованої на розвиток лю-
дини при дотриманні її прав і свобод [13, с. 10; 11, с. 233].
Невідповідність рівня розвитку й рівня самореалі-
зації окремої особи формує суперечність між особисті-
стю і суспільством. Це кардинальна проблема, що має
наддержавний характер, хоча й детермінується на рівні
національної економіки. Від її вирішення значною
мірою залежать темпи соціального прогресу, його
ціннісні орієнтири і духовні принципи. Поглиблення
цієї суперечності веде до соціальної апатії, деградації
особистості, зміцнення помилкових цінностей, що може
стати причиною антисоціального поводження, зроста-
ючої агресивності, релігійних конфліктів, міжнаціональ-
ної та міжетнічної ворожнечі, тероризму тощо.
Водночас, феномен української «помаранчевої рево-
люції», як і інші сплески політичної активності засвідчують
стихійні спроби реалізації незадіяного соціального потенц-
іалу. Творча реалізація енергії змін спроможна значно поси-
лити позитивні результати економічної політики уряду.
Особливої значимості набуває проблема реалізації
інтелектуального людського потенціалу та ефективного
використання знань. Це визначається двома взаємопов’я-
заними аспектами: по-перше, знання мають позитивний
вплив безпосередньо на рівень розвитку виробництва, що
є первинним чинником забезпечення конкурентоспро-
можності національної економіки; по-друге, інформацій-
но-інтелектуальний потенціал та ступінь його реалізації
визначають стратегічний успіх країни в цілому, оскільки
вони формують національний імідж, визначають місце
національної економіки в глобалізованому світі. Успіхи в
окремих галузях науки і техніки, навіть безпрецедентні, не
завжди свідчать про системний високоефективний ме-
ханізм використання знань. Інституціональне забезпечен-
ня інноваційного розвитку покликане створити середови-
ще оптимального поєднання науково-технічної та соціаль-
но-економічної складових суспільного прогресу.
Невід’ємним елементом складової людського потенц-
іалу ринкового суспільства, а саме — людського інтелекту-
ального капіталу є соціальний капітал. У розвинених пост-
індустріальних країнах (США, Японія, Німеччина, Великоб-
ританія та ін.) соціальному капіталу надають великого зна-
чення, розглядаючи його як продукт життєдіяльності сусп-
ільства. Соціальна сфера тут не зводиться лише до розпод-
ілу благ та формування життєвих можливостей, як це є в
Україні. Вона насамперед є сферою інституціоналізованого
спілкування, створення стійких і тимчасових об’єднань на
засадах солідарності та їх використання для індивідуально-
го і колективного самовираження та розвитку [5, с. 68]. Тому
всі національні моделі розвинених країн (чи-то модель соц-
іального ринкового господарства, держави добробуту, сис-
теми по життєвого найму та ін.) мають міцну соціальну
систему як обов’язковий елемент, що є запорукою їхньої
ефективності. Такий підхід відповідає методологічним підхо-
дам сучасного неоінституціоналізму — течії, що презентує
нову парадигму економічної науки.
Соціальний капітал є системою соціальних відносин
співробітництва, взаємодії, взаємної довіри та взаємодопо-
моги, що формується у сфері міжособистісних взаємин на
грунті соціокультурної єдності традицій та інтересів. Без
такої єдності ефективне функціонування соціальної систе-
ми є проблематичним. Інституційна структура суспільства
є органічним поєднанням неформальних інституцій, які є
продуктом тривалої еволюції соціуму, та формальних, що
розвиваються дискретно й підлягають регулюючому впливу
держави як системоутворюючого суспільного інституту.
Новий характер взаємозалежності найманого прац-
івника й працедавця, що складається у високотехнолог-
ічних галузях і зумовлений високим рівнем кваліфікації
персоналу, творчим характером праці, відсутністю мит-
тєво доступної альтернативи вибору щодо заміни працю-
ючих, потребує її інституційного забезпечення. Це
здійснює соціальний капітал, головна функція якого
полягає у формуванні такої соціальної організації зв’язків,
або відносин між основними суб’єктами економічної
діяльності на рівні суспільства й окремого підприємства,
який забезпечує максимально доступний рівень взаємодії
цих суб’єктів у розв’язанні завдань виробничого та соц-
іального змісту на основі взаємодії, довіри, надійності і
прозорості, відповідальності в стосунках [3, с. 70–72].
Реальними організаційними формами такої
співпраці є різні види соціального партнерства. Орган-
ізації, що презентують соціальне партнерство можна
поділити на дві групи: по-перше, громадські об’єднан-
ня, діяльність яких спрямована на самих себе (захист
інтересів певної соціальної групи, вирішення спільних
проблем, задоволення спільних інтересів), по-друге,
об’єднання, діяльність яких спрямована на інших (бла-
годійні фонди, громадсько-політичні організації). За
роки державної незалежності діяльність більшості гро-
мадських об’єднань першої групи, що були засновані в
радянський період, припинилась, або набула формаль-
ного характеру. Новостворені спілки та організації (мо-
лодіжні, етнічні, релігійні, аматорські тощо) нечисленні
й не спроможні виконувати функції дієвого соціально-
го партнерства. Стосовно другої групи, то й тут тенденції
невтішні: благодійні фонди часто слугують прикриттям
для привласнення державних та громадських коштів,
«відмивання» грошей тощо. Громадсько-політичні
організації здебільшого є комерційними проектами.
Таким чином, наявні в Україні організаційні форми
соціального партнерства не відповідають потребам
інституційного забезпечення соціального розвитку.
Для реалізації принципів соціального партнерства
й соціальної справедливості необхідно здійснювати де-
мократичні перетворення в напрямку створення право-
вої держави й громадянського суспільства. Соціальний
капітал може зростати й нагромаджуватись завдяки зба-
гаченню інститутів, у яких він виражається як розвиток
довіри у суспільстві, культури, соціальної відповідаль-
ності бізнесу. Крім формальних, в Україні сьогодні не
зроблено жодних кроків з боку владних структур, бізне-
су, політичних партій щодо створення умов для розвит-
ку реальних форм існування соціального капіталу.
Вдосконалення державної регуляторної політики в
галузі соціального інвестування вимагає суттєвих інсти-
туційних зрушень — насамперед, здійснення податко-
вої реформи, запровадження повномасштабної системи
ГОРКІНА Л.П.
2009/№2 35
соціального страхування, посилення впливу договірних
відносин у регулюванні умов і рівня оплати праці тощо.
Висновки та пропозиції:
1. Ретроспективний аналіз практики ринкових ре-
форм в Україні свідчить про ігнорування соціальної
складової економічної трансформації суспільства. У
процесі формування моделі соціально-економічних пе-
ретворень 1990-х років не брались до уваги такі елемен-
ти як підвищення рівня життя населення, забезпечення
соціальної справедливості, дотримання принципів гро-
мадянського суспільства.
2. Створення громадянського суспільства, як і
здійснення активної соціальної політики вважалось
справою віддаленого майбутнього. Було фактично про-
ігноровано необхідність комплексного системного
підходу до суспільних перетворень, що не лише знизило
ефективність економічних реформ, але поставило під
загрозу національну перспективу.
3. В умовах розвитку процесів глобалізації держава
є, насамперед формою існування народу, нації, інстру-
ментом захисту його прав та інтересів, умовою збережен-
ня й відтворення, функціонування й розвитку. Відста-
вання у процесах формування ефективної моделі еко-
номічного розвитку соціальної спрямованості в умовах
відкритості економічного простору, глобальної конку-
ренції та мобільності ресурсів призводить до втрати
найбільш освіченої й економічно активної частини
людського потенціалу через трудову міграцію.
4. Кризовий стан соціальної політики в Україні
свідчить про недостатність теоретичного підґрунтя та
інституційного забезпечення впливу на процес розвиток
і реалізації людського потенціалу в Україні.
5. В інформаційному суспільстві, входження до
якого прагне Україна, соціальна політика охоплює такі
сфери дії:
— Формування людського капіталу
— Збагачення духовно-інформаційного потенціалу
суспільства
— Створення соціального капіталу
— Забезпечення умов реалізації людського капіталу.
6. У своєму розвитку вітчизняна соціальна політи-
ка пройшла два етапи:
— І етап (1991–1998) — узагальнена дотаційна мо-
дель соціального захисту.
— ІІ етап (1999–2003) — заохочування ініціативи
економічно активного населення й цілеспрямованої
допомоги.
7. Особливістю сучасної соціальної політики має
стати надання пріоритету проблемам формування
людського капіталу творчої людини і соціального капі-
талу як складових людського інтелектуального потенц-
іалу суспільства.
8. Вдосконалення державної регуляторної політи-
ки в галузі соціального інвестування вимагає суттєвих
інституційних зрушень — насамперед, здійснення подат-
кової реформи, запровадження повномасштабної систе-
ми соціального страхування, посилення впливу догові-
рних відносин у регулюванні умов і рівня оплати праці
тощо. Соціальні інвестиції повинні задавати таку мат-
рицю економічної поведінки для всіх суб’єктів економ-
іки, яка забезпечить розвиток і конкурентоспроможність
людського потенціалу.
Література
1. Виступ президента України Леоніда Кучми на урочис-
тому зібранні з нагоди 13-ї річниці Незалежності України //
Урядовий кур’єр. — 2004. — 26 серпня. — С. 3–5.
2. Глушков В. М. Социально-экономическое управле-
ние в эпоху научно-технической революции / В. М. Глуш-
ков. — К.: Институт кибернетики, 1979. — 54 с.
3. Зайцев Ю. К. Соціалізація економіки України та
системна трансформація суспільства: монографія /
Ю. К. Зайцев. — К.: КНЕУ, 2002. — 188 с.
4. Злупко С. М. Людський потенціал, зайнятість і соц-
іальний захист населення в Україні: навч. посібник /
С. М. Злупко, Й. І. Радецький. — Л.: Видавничий центр
ЛНУ ім. І. Франка, 2001. — 192 с.
5. Злупко С. М. Перехідна економіка: сучасна Ук-
раїна: навч. посібник / С. М. Злупко. — К.: Знання,
2006. — 324 с.
6. Єременко В. Історія економічної науки (короткий
огляд нової ери): науково-навчальне видання /В. Єре-
менко — К.: Інформаційно-видавничий центр Держком-
стату, 2002. — 553 с.
7. Колодій А. Ф. На шляху до громадянського суспіль-
ства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови
демократичної трансформації в Україні: монографія /
А. Ф. Колодій. — Львів: Червона калина, 2002. — 276 с.
8. Куценко В. І. Розвиток соціальної сфери у контексті
формування соціальної держави в Україні: регіональні
аспекти / В. І. Куценко // Соц. - екон. дослід. в перех.
період. Регіон. політика: Досвід Європ. Союзу та його
адаптація до умов України: зб. наук. праць. — Вип. 51
(XLIII). — Ч. ІІІ. — Л., 2003. — С. 180–194.
9. Образование в странах с переходной экономикой:
задачи развития. — М.: Всемирный банк. Сектор соци-
ального развития, 2001.
10. Про кількість і склад населення України за підсум-
ками Всеукраїнського перепису населення 2001 року //
Статистика України. — 2002. — № 4. — С. 77–85.
11. Стефанишин О. В. Людський потенціал економі-
ки України: монографія / О. В. Стефанишин. — Львів:
вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. — 315 с.
12. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та еко-
номіці України: в 3 т. Т. 1. Економіка знань — модернізац-
ійний проект України; за ред. акад. НАН України
В. М. Гейця, акад. НАН України В. П. Семиноженка, чл. кор.
НАН України Б. Є. Кваснюка. — К.: Фенікс, 2007. — 544 с.
13. Теренс М. Ганслі. Соціальна політика та соціаль-
не забезпечення за ринкової економіки: пер. з англ. /
М. Теренс Ганслі. — К.: Основи, 1996. — 237 с.
14. Трансформація моделі економіки України. Ідеоло-
гія, протиріччя, перспективи / Геєць В. М., Кваснюк Б. Є.,
Звєряков М. І. та ін.; за ред. Гейця В. М. / НАН України;
Ін-т економічного прогнозування / В. М. Геєць (ред). — К.:
Логос, 1999. — 497 с.
15. Фишер В. Европа: экономика, общество и государ-
ство. 1914–1980: пер. с нем. / В. Фишер; пер. с нем.
Л. А. Овчинцевой; под науч. ред. Ю. А. Петрова. — М.:
Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. — 365 с.
16. Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах.
Наукові праці. — т.44–47. — Економічні праці (1888–
1907). — т. 44, кн.2. — К.: Наук. думка, 1984.
17. UNDP. Human Development Report 1990. — New-
York, 1990.
ГОРКІНА Л.П.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-45264 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:58:26Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Горкіна, Л.П. 2013-06-11T17:03:29Z 2013-06-11T17:03:29Z 2009 Досвід та шляхи підвищення ефективності реалізації людського потенціалу в трансформаційній економіці України / Л.П. Горкіна // Вісник економічної науки України. — 2009. — № 2 (16). — С. 29-35. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45264 В статті матеріалі представлено ретроспективний аналіз теорії та практики реалізації людського потенціалу в контексті здійснення трансформаційних змін в українському суспільстві. Окреслені основні тенденції та проблеми розвитку соціальної сфери, запропоновано рекомендації щодо державного впливу на умови розвитку й реалізації людського потенціалу економіки України. В статье материале представлен ретроспективный анализ теории и практики реализации человеческого потенциала в контексте осуществления трансформационных изменений в украинском обществе. Очерчены основные тенденции и проблемы развития социальной сферы, предложены рекомендации относительно государственного влияния на условия развития и реализации человеческого потенциала экономики Украины. In the article material the retrospective analysis of theory and practices of realization of human potential is presented in the context of realization of transformation changes in Ukrainian society. Basic tendencies and problems of development of social sphere are outlined, recommendations are offered in relation to state influence on the terms of development and realization of human potential of economy of Ukraine. uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Наукові статті Досвід та шляхи підвищення ефективності реалізації людського потенціалу в трансформаційній економіці України Опыт и пути повышения эффективности реализации человеческого потенциала в трансформационной экономике Украины Experience and ways of increase of efficiency realization of human potential is in transformation to the economy of Ukraine Article published earlier |
| spellingShingle | Досвід та шляхи підвищення ефективності реалізації людського потенціалу в трансформаційній економіці України Горкіна, Л.П. Наукові статті |
| title | Досвід та шляхи підвищення ефективності реалізації людського потенціалу в трансформаційній економіці України |
| title_alt | Опыт и пути повышения эффективности реализации человеческого потенциала в трансформационной экономике Украины Experience and ways of increase of efficiency realization of human potential is in transformation to the economy of Ukraine |
| title_full | Досвід та шляхи підвищення ефективності реалізації людського потенціалу в трансформаційній економіці України |
| title_fullStr | Досвід та шляхи підвищення ефективності реалізації людського потенціалу в трансформаційній економіці України |
| title_full_unstemmed | Досвід та шляхи підвищення ефективності реалізації людського потенціалу в трансформаційній економіці України |
| title_short | Досвід та шляхи підвищення ефективності реалізації людського потенціалу в трансформаційній економіці України |
| title_sort | досвід та шляхи підвищення ефективності реалізації людського потенціалу в трансформаційній економіці україни |
| topic | Наукові статті |
| topic_facet | Наукові статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45264 |
| work_keys_str_mv | AT gorkínalp dosvídtašlâhipídviŝennâefektivnostírealízacíílûdsʹkogopotencíaluvtransformacíiníiekonomícíukraíni AT gorkínalp opytiputipovyšeniâéffektivnostirealizaciičelovečeskogopotencialavtransformacionnoiékonomikeukrainy AT gorkínalp experienceandwaysofincreaseofefficiencyrealizationofhumanpotentialisintransformationtotheeconomyofukraine |