Методологічні засади та складові управління активами майбутніх періодів в умовах формування нового світового просторового розвитку
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45428 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Методологічні засади та складові управління активами майбутніх періодів в умовах формування нового світового просторового розвитку / В.Ф. Столяров, Ю.Ю. Ямко // Вісник економічної науки України. — 2009. — № 2 (16). — С. 136-144.— Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859891285462089728 |
|---|---|
| author | Столяров, В.Ф. Ямко, Ю.Ю. |
| author_facet | Столяров, В.Ф. Ямко, Ю.Ю. |
| citation_txt | Методологічні засади та складові управління активами майбутніх періодів в умовах формування нового світового просторового розвитку / В.Ф. Столяров, Ю.Ю. Ямко // Вісник економічної науки України. — 2009. — № 2 (16). — С. 136-144.— Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| first_indexed | 2025-12-07T15:53:59Z |
| format | Article |
| fulltext |
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ136
підприємницької діяльності в сфері освіти), але й на їх
соціально-економічній адаптації. Така соціально-економ-
ічна адаптація може бути здійснена на підставі, по-перше,
додаткового інформаційного та законодавчого забезпечен-
ня їх функціонування в межах надання специфічних сус-
пільних послуг, по-друге, координації їх діяльності з точки
зору кількісних та якісних параметрів розвитку загально-
державного ринку робочої сили, по-третє, спеціальної
фахової підготовки персоніфікованих представників даних
суб’єктів підприємницької діяльності та їх стажування в за-
кордонних приватних навчальних закладах з метою над-
бання практичних навичок здійснення основних функцій
суб’єкта підприємницької діяльності в сфері вищої освіти.
Висновки. Звернення до цих проблем найбільш важ-
ливе сьогодні, коли в нашій країні формуються інститу-
ціональні основи соціальної ринкової економіки, що
повинна бути націлена на споживання, на людину, тоб-
то такої економіки в якій підприємець буде займати
дійсно одне з центральних місць в соціально — еко-
номічній структурі суспільства.
Література
1. Смит А. Исследование о природе и причинах бо-
гатства народов / А. Смит. — М., МП «Эконов», «Ключ»,
1993. — (Серия: Антология экономической классики). —
475 с.
2. Шумпетер Й. Капитализм, социализм и демокра-
тия / Й. Шумпетер. — М., 1995. — 540 с.
3. Вебер М. Дух капитализма и протестантская эти-
ка / М. Вебер. — М., 1975. — 175 с.
4. Ойкен В. Основные принципы экономической
политики / В. Ойкен. — М., 1995. — 496 с.
Сучасний світ вступив в епоху викликів колишньої
парадигми світового розвитку. На початок 2009 року
практично припинено перетікання капіталів в світово-
му масштабі, рецесія провідних економік світу нарос-
тає.
Річ у тому, що суть цивілізаційного зіткнення гло5
балізації й розвитку в доктрині неоліберальної економ-
ічної і соціальної філософії, сформувало неолібералізм
мислення, як інструмент руйнування традиційних струк-
тур життєзабезпечення народів, їх культури і спадщини,
нечутливий до тих ризиків і небезпек, які таять в собі
звільнені ринкові сили при сучасних технологіях, а та-
кож наявної підміни фундаментальної системи пріори-
тетів людських життєвих цінностей лише категорією
«гроші».
Спроби використання традиційних способів по-
жвавлення економік через фінансування виробників
товарів і послуг безпосередньо, стимулювання спожи-
вання і споживача, а так само й фінансова допомога
банківському сектору очікуваних результатів не прино-
сять. Це відбувається тому, що фактично відсутні меха-
нізми перетікання капіталів в межах світового фондо-
вого ринку в умовах падіння всіх видів ринків.
Сучасний фондовий ринок, апріорі налаштований
виключно на зростання, фактично виключає можливості
його ефективного функціонування і розвитку, тому що
межа зростання вже досягнута та існують обмеження по
ресурсах, а нові продукти — принципово не відрізняють-
ся від попередніх, а наявні продуктові ніші глобального
та локальних ринків вже зайняті.
Процес глобалізації світової економіки досяг того
стану, при якому не тільки окремі виробництва або га-
лузі в конкретних країнах, але і цілі регіони і країни, що
не мають природних абсолютних конкурентних переваг,
втратили своє місце та роль в світовому розподілі праці,
відповідно відсутня потреба в працездатній частині їх на-
селення.
Як правило, виробництва переміщуються в країни
з теплим кліматом і дешевою робочою силою, розвинені
країни втрачають робочі місця, що вимагають високої
кваліфікації працівників, а створювані нові робочі місця
знаходяться, як правило, у сфері обслуговування.
Тобто вимоги до кваліфікаційного рівня праців-
ників стають нижче, відповідно нижче і їх доходи, а як
результат відсутні потреби в традиційній освіті та науці.
Тому відсутні передумови переходу на інноваційну мо-
дель розвитку.
Спроби побудови економік шостого технологічно-
го устрою, пов’язаного з масовим впровадженням зак-
риваючих технологій або технологій заміщення, стика-
ються з жорстким опором переважної більшості насе-
лення, що в перспективі стає зайвим, а також з об’єктив-
ною кластеризацією територій за критерієм поглиблен-
ня їх подальшої регіоналізації.
Перш за все кластерізація відбувається за принци-
пом доступу до ресурсного забезпечення і знань. Тобто
зусилля необхідно спрямовувати на випереджаючу гене-
рацію нових знань у порівнянні з матеріалізацією існу-
ючих. Продуктивним залишається відтворювальних
підхід до управління розвитком капіталу, насамперед
людського, в межах реальних оцінок ресурсного забез-
печення, враховуючи їх можливу концентрацію на пріо-
ритетних напрямках розвитку того чи іншого регіону
світового простору.
В.Ф. Столяров
академік АЕН України
Ю.Ю. Ямко
м. Київ
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА СКЛАДОВІ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ
МАЙБУТНІХ ПЕРІОДІВ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ НОВОГО СВІТОВОГО
ПРОСТОРОВОГО РОЗВИТКУ
СТОЛЯРОВ В.Ф., ЯМКО Ю.Ю.
2009/№2 137
Необхідність пошуку нової моделі управління кап-
італом актуалізується, перш за все, для тих інституцій-
них інвесторів, що оперують із активами, еквівалент
цінності яких сьогодні необхідно зберегти в активах
майбутнього, середньо- і довгострокового періодів.
Суперечність ціннісних еквівалентів є глибинною
основою кризи людства, як самодостатньої локально
замкнутої системи, здатної до самоорганізації.
Необхідність зміни застарілої системи цінностей і
ментально-соціальної орієнтації людей природно об-
ґрунтовується самою природою Людини, яка формує
непатологічну нерефлекторну логіку ноосферного мис-
лення, сприяє трансформації збиткової економічної
філософії і відповідно критеріїв ухвалення управлінсь-
ких рішень по переходу від патологічного характеру
розвитку до біосферосумісного способу життєдіяльності.
Зі всього різноманіття критеріїв ухвалення управл-
інських рішень, пропонованих сьогоднішньою фінансо-
вою системою управління людською цивілізацією на
основі фондових та ринкових відносин, слід виділити
такий основний критерій, як прагнення суб’єкту управ-
ління, що пов’язані з очікуваннями по відновленню спо-
живчих ціннісних еквівалентів в майбутньому. Доціль-
но розглядати психофізичний стан соціуму, об’єднано-
го новим світоглядом на основі ноосферного мислення,
як основний продуцент категорії активів майбутніх пе-
ріодів, при якому асоціативний рух капіталу вже сьогодні
дозволить забезпечити можливість запуску інвестицій-
ної спіралі по обсягах на порядки, що перевищують існу-
ючі.
Основою нового світогляду повинна стати суспіль-
на потреба в соціальній справедливості. Побудова основ
соціальної справедливості вимагає перегляду самих
принципів побудови взаємин об’єктів і суб’єктів управ-
ління, критеріїв визначення оптимальної достатності
всього, що дає нам природа і людська діяльність з ме-
тою відтворення втраченого, збереження наявних при-
родних ресурсів, людського потенціалу, зокрема інтелек-
туального, для їх застосування і усестороннього розвит-
ку в майбутньому.
Предметом розгляду повинні також стати додатко-
ва вартість і ті напрями, в яких вона може бути реалізо-
вана. Відчуження так званої додаткової вартості відбу-
вається сьогодні тричі:
перший раз — у продуктивної сили Природи;
другий — у продуктивної сили людини;
третій — у продуктивної сили суспільства.
Вочевидь, що друге і третє — це наслідок першого.
Якісну суть способу життєдіяльності визначає принцип
функціональних взаємовідносин Людини з Природою.
Саме тому, соціально-економічні моделі суспільного
устрою стають вторинними.
Таким чином, усвідомлення руху капіталів, як
людській енергії, по логічній схемі: Потенціал — Пра-
ва — Ресурси — Виробництво — Товар — Зобов’язан-
ня — Споживання — Відновлення і Генерування Потен-
ціалу, дозволяє логістично визначити ціннісний еквіва-
лент ресурсів, що є у розпорядженні етносоціальної
спільноти та її місце у світовому просторі.
Генератором такого руху капіталу повинно стати
управління формуванням і використанням інформацій-
ного стану соціуму для його розвитку.
Відомо, що управління є процес, в якому присутні
суб’єкти і об’єкти управління у взаємозв’язку, відбу-
вається вироблення, ухвалення і реалізація управлінсь-
ких рішень за допомогою функцій управління. Відпов-
ідно, будь-який управлінський процес, можливо пред-
ставити у вигляді багатовимірної матриці потоків інфор-
мації. При цьому само по собі управління є вторинним
похідним по відношенню до визначення місії суб’єкту
управління, тобто воно направлене на досягнення пев-
ної мети (цілей) об’єктів управління.
У свою чергу визначення місії є також процесом,
обумовленим інформаційним станом соціума, насампе-
ред його світоглядом і істинністю вхідних інформацій-
них потоків. Тобто мова йде як про понятійний апарат,
заснований на системі ціннісних координат, так і на
усвідомленні світу в цілому і людини в ньому, в макси-
мально доступному по рівнях свідомості обсязі.
Тому, до того як ставити завдання типу гармонізації
і гуманізації тих або інших управлінських процесів, не-
обхідно відповісти на наступні питання:
по-перше, що є цінності (істинні, помилкові), ос-
кільки уявлення про них — основа мотивації соціаль-
них дій як окремої особи, так і соціальної спільноти?
по-друге — що є вектором руху сьогоднішнього
цивілізаційного процесу в цілому (прогрес, регрес)?
по-третє — як враховувати спрямованість форму-
вання інформаційних станів?
Оскільки як для конкретного індивіда, так і для
різних соціальних спільнот, істина тепер залежить від
того, в якому інформаційному полі опиняється людина.
У даному контексті під інформаційним полем слід
розуміти той простір, в якому діють носії інформації, які
здатні викликати її сприйняття та ідентифікувати тип
способу життя спрямованості управлінських рішень та
конкретних дій.
Цивілізаційною реальністю стало протистояння не
стільки держав, скільки інформаційно-ідеологічних
платформ, що мають в своєму базисі відмінні системи
ціннісних координат. Це протистояння тільки загост-
рюється на тлі обмеженості доступних планетарних ре-
сурсів і очевидність що відбувається просто не можна
не помічати.
Якщо прийняти за відправну крапку положення, що
вищою соціальною цінністю є людське життя (а не
«гроші»), тобто життя, як таке — цінність першого по-
рядку, при якій доводиться констатувати, що жодна з
існуючих ідеологічних платформ не спрацьовує, а цив-
ілізація в цілому знаходиться в глибокій кризі, зміст якої
здебільше полягає в її знищенні, ніж у переході в якісно
інший стан.
Тобто, оскільки у формуванні глобальних управлі-
нських рішень визначальним стає інформаційний стан
суспільств, мова може йти про створення нової загаль-
нолюдської інформаційно-ідеологічної платформи, що
визначає в своїй основі життя, як вищу цінність, а спосіб
життєдіяльності цивілізації — як біосферосумісний, на
основі використання та розвитку балансу складових ду-
ховно-інтелектуального, матеріального і екологічного
потенціалів.
Таким чином, наявне усвідомлення реалій на основі
нейтралізації стереотипів свідомості. Система сьо-
годнішніх «загальнолюдських цінностей», що базується
СТОЛЯРОВ В.Ф., ЯМКО Ю.Ю.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ138
на індивідуалістичному підході у визначенні пріоритетів,
неминуче приведе до катастрофи.
Що таке добре і що таке погано? — саме це питан-
ня є першочерговим на порядку денному, оскільки під
відповідями розуміються різні, часто протилежні речі.
А саме ці відповіді є визначальними при виробленні і
ухваленні надалі цілком конкретних управлінських
рішень.
Саме тому, західна цивілізація вимушена переходи-
ти до командно-адміністративної економіки з централ-
ізованим розподілом ресурсів і системою мобілізації та
вкладенням ресурсів в найважливіші напрями техноло-
гічних проривів за моделлю «державного капіталізму».
Само по собі централізоване планування і управління
економікою ні в чому не поступається ринковому меха-
нізму в справі підтримки рівноваги в біосфері.
Очевидно, в цьому випадку доведеться відмовити-
ся від ринкового саморегулювання і перейти, по суті
справи, на «адміністративно-командні» методи управл-
іння економікою, тобто перейти від приватної власності
до суспільної. Лише таким шляхом вдасться зупинити
зростаючий демографічний дисбаланс в різних регіонах
і переорієнтовувати науково-технічний прогрес на по-
рятунок біосфери.
У результаті цього «постіндустріального» погрому
розвинені країни Заходу позбулися величезної частки
промисловості (вивівши її до Азії), лібералізували багат-
ство і прагнення багатих до все великим прибуткам і
зниженню витрат будь-якою ціною, породили в самих
«багатих країнах» масу населення, яке виявилося фак-
тично зайвим, адже супроводжувалось зменшенням ро-
бочих місць в промисловості, а нові місця у сфері об-
слуговування виявилися в більшості своїй низькоопла-
чуваними і такими, що вимагають малої кваліфікації.
Тому рівень і якість життя більшості людей на За-
ході в порівнянні з семидесятими роками минулого сто-
ліття почали падати, пішло руйнуватися суспільство за-
гального добробуту (соціально орієнтований капіталізм).
Споживча ідеологія і падіння рівня життя занапас-
тили народжуваність європейців, неприборкане нарощу-
вання виробництва величезної маси недовговічних то-
варів довели справу до екологічної катастрофи і нерац-
іонального використання природних ресурсів. А деінду-
стріалізація Заходу спричинила стрімке падіння якості
освіти, застій в науці і технологічному розвитку.
Іншими словами, відбувся розрив між фінансови-
ми та реальними складовими інвестицій на фондовому
ринку, а капітал був використаний за схемою «виробниц-
тво грошей із грошей». Такі процеси ведуть до знищен-
ня нинішньої монетаристской глобалізації, створенню
регіональних фінансових центрів і резервних валют і
призведуть до посилення локальних економік і держав,
а не їх ослабленню.
Фундаментальне правило побудови інвестиційної
спіралі полягає в первинності активів майбутніх періодів,
що забезпечують зростання капіталізації бізнесу, оскіль-
ки стимулом для домогосподарства або інвестора вилу-
чити засоби з сфери споживання і направити їх в акц-
іонерний капітал компанії є можливість отримання до-
даткової вартості свого капіталу в майбутньому.
Тобто, не пасивна складова балансу компанії є пер-
винним джерелом грошових коштів, а саме позитивне
перевищення активу над номінальною балансовою вар-
тістю, створює чисту вартість бізнесу конкретної ком-
панії.
Саме цей дисбаланс, що має на увазі відсутність
справедливої оцінки вартості, і є основою для ухвален-
ня управлінських рішень щодо глобального та локаль-
ного руху капіталів.
Під ринковою вартістю будь-якого активу мають на
увазі ту ціну, яку інвестор готовий заплатити за цей ак-
тив. Інвестора, що розглядає можливість його придбан-
ня, цікавить, що дасть використання активу в майбут-
ньому, який грошовий потік генерується активом, як він
розподілений в часі і яка волатильність цього грошово-
го потоку.
Друга проблема — невизначеність і в значній мірі
ірраціональність у визначенні корисності продуктових
вирішень компанії з боку споживача, що достатньо по-
вно розглянуте авторами:
теорії корисності (Бернулліанськая очікувана ко-
рисність (Bernoulli);
очікувана корисність фон Неймана–Моргенштер-
на (Neumann and Morgenstern);
теорія достовірних еквівалентів (Schneeweiss, Handa,
Finetti), суб’єктивна очікувана корисність (Edwards,
Rasey, Savage, Quiggin);
теорія перспектив (Kahneman and Tversky);
суб’єктивна зважена корисність (Karmarkar).
Існує безліч методик визначення вартості бізнесу,
проте більшість з них може бути згрупована в три підхо-
ди: порівняльний, прибутковий і витратний, усередині
яких використовуються різні методи. Дані підходи і ме-
тоди оцінки вартості розглядають вартість бізнесу під
різними точками зору і фактично доповнюють один од-
ного, а при оцінці вартості залежно від поставлених
умов, стани самого об’єкту і стану економічного сере-
довища використовують поєднання, найбільш відпові-
дних в даній ситуації методів. Коупленд Т., Коллер
Т., Муррін Дж. у своїй видатній роботі «Вартість ком-
паній: оцінка і управління» узагальнили багаторічний
досвід роботи McKinsey & Company, Inc. з використан-
ням методів дисконтованого грошового потоку по ви-
явленню джерел вартості, їх оцінці і впровадженню в
повсякденну діяльність компанії, принципів управлін-
ня вартістю, що істотно підвищують економічний по-
тенціал комерційного підприємства, стверджуючи, що
єдиний вірний критерій правильного вирішення под-
ібних питань: чи збільшує компанія вартість для своїх
власників, тобто акціонерів.
Необхідно відзначити, що складність багатофактор-
них моделей, кількість вкладених допущень, скажемо
при оцінці продовженої вартості (3, с. 321), інварі-
антність вибору моделей і методів оцінки приводить до
виводу про фактичну неможливість використання даної
праці як практичної допомоги при оцінці вартості ак-
тивів, оскільки пріоритет ухвалення рішень належить
експертам з якимсь високим кваліфікаційним рівнем,
більш схожим на рекламу в даному випадку McKinsey &
Company, Inc.
Більш того, є значна кількість прикладів, що не
вписуються в подібну схему.
При цьому всі існуючі методи мають на увазі, що
зростання буде здійснено в грошовій формі і не припус-
СТОЛЯРОВ В.Ф., ЯМКО Ю.Ю.
2009/№2 139
кають вибір між більшим або меншим зниженням вар-
тості.
Концепція управління вартістю в довгостроковій
перспективі повинна визначити оптимальні стратегічні
напрями свого розвитку і виробити систему управлінсь-
ких рішень, сприяючих досягненню поставлених цілей,
що дозволяють в максимальній ступені задовольнити
інтереси різних груп учасників.
Домінуючою стає тенденція зростання ролі людсь-
кого капіталу, як основного чинника економічного роз-
витку, що визначає рівень конкурентоспроможності су-
часної інноваційної економіки, все більшою мірою виз-
начається якістю професійних кадрів.
Підвищення конкурентоспроможності є комплек-
сним завданням, успіх якого визначається розвитком
людського капіталу, економічних інститутів, реалізацією
і зміцненням існуючих і створенням нових конкурент-
них переваг, пов’язаних з диверсифікацією економіки і
формуванням могутнього науково-технологічного ком-
плексу і економіки знань.
В той же час стримуваний перехід до шостого тех-
нологічного устрою розкриває проблему різкого обме-
ження споживання і ринків додатково до зростання не-
задіяного населення, тобто для отримання можливості
бути членом співтовариства шостого технологічного
устрою не досить мати здібності, необхідне вкладення
все більшої кількості ресурсів в освіту, тобто необхідна
якісна концентрація ресурсів.
Виникає питання про якісні психофізичні власти-
вості людини, що обумовлюється в результаті такої ка-
піталізації вже на рівні індивіда. В зв’язку з цим для оц-
інки стану сучасної економіки і суспільства разом з по-
казниками ефективності і капіталізації доцільно вико-
ристовувати Індекс розвитку людського потенціалу, вве-
дений Програмою розвитку ООН і що вимірює довгол-
іття, об’єм знань і доступ до базових джерел, необхід-
них кожному індивідові для розвитку його можливос-
тей (останній показник розраховується через ВВП на
душу населення).
Системна криза що переживає сучасна економіка,
не закінчиться новим циклом підйому, необхідно міня-
ти парадигму світового розвитку, оскільки природні ре-
сурси для зростання вже вичерпані, тобто цивілізація в
цілому опинилася в точці біфуркації. Гроші, як одне з
уособлень накопиченої людської енергії повинні вико-
нати головну функцію — збереження життя як головної
цінності, у тому числі і соціальної, передачі в поколін-
нях права на здорове життя і виконання людством своїх
функцій, основою яких є розум і уміння мислити люди-
ни.
Соціально-економічна система України опинилася
перед довготривалими системними викликами, що
відображають світові тенденції.
Перший виклик — посилення глобальної конкуренції,
що охоплює не тільки традиційні ринки товарів, капі-
талів, технологій і робочої сили, але і системи національ-
ного управління, підтримки інновацій, розвитку людсь-
кого потенціалу.
Другий виклик — очікувана нова хвиля технологіч5
них змін, різко підсилююча роль інновацій в соціально-
економічному розвитку і знецінююча багато традицій-
них чинників зростання.
Третій виклик — зростання ролі людського капіталу
як основного чинника соціально5економічного розвитку.
Перший всесторонній аналіз розвитку технічної
цивілізації був виконаний членами Римського клубу, ав-
торитетами в різних областях науки, техніки і економ-
іки. У своїй підсумковій праці «Межі зростання» в 1972 р.
вони представили результати моделювання тенденцій,
прямо і побічно пов’язаних з неконтрольованим вико-
ристанням ресурсів Землі.
Основні висновки полягали в тому, що при існую-
чих темпах розвитку, непоновлювані ресурси вичерпа-
ються, після чого настануть незворотні процеси розпа-
ду світової економічної системи, і що спроби будь-яких
приватних вирішень проблеми не можуть бути успіш-
ними.
Другою причиною загибелі системи можуть бути
порушення в екосистемі Землі.
Підсумок буде одним і тим же, незалежно від того,
які умови виконаються раніше: виснаження ресурсів або
знищення місця існування.
За 30 років прогнози Римського клубу не були спро-
стовані, за винятком одного: автори дослідження поми-
лилися в своїх оцінках темпів витрати ресурсів — про-
цес йде набагато швидше. Тобто мова йде про виживанні
в умовах планетарних обмежених ресурсів.
Системну кризу не можна вирішити приватними,
розрізненими діями, які будуть характерними при ухва-
ленні рішень на ходу. Зусилля такого роду можуть бути
ефективними і відносно успішними, якщо вони мати-
муть добре продуманий план, усвідомлений і сприйня-
тий людьми.
Сучасні умови розвитку відкритих економік вима-
гають ґрунтовної і комплексної оцінки можливостей на-
ціональної інтеграції до світового господарського про-
стору.
Актуальність проблематики такої інтеграції, а також
практичні мотиви в ній зумовлюються потенціалом тор-
гово-інвестиційного партнерства, розвитку спеціалізо-
ваного виробництва, причому процеси реалізації
відміченого потенціалу зумовлюються чинниками гло-
бального економічного середовища і взагалі тенденція-
ми цивілізаційних процесів.
Могутнім поштовхом для осмислення і реалізації
стійкого розвитку, як найважливішої категорії в міжна-
родному співробітництві, були Конференція ООН із за-
хисту навколишнього середовища до Ріо-де-Жанейро (у
1992 р.) і Світового саміту стійкого розвитку в Йоханес-
бурзі (у 2002 р.).
Стійкий або сталий розвиток — це такий розвиток,
який задовольняє споживчі потреби нинішнього поко-
ління і в той же час не завдає шкоди потребам і можли-
востям прийдешніх поколінь, в той же час — це поєднан-
ня, взаємодія інтеграція трьох складових — економіч-
ного розвитку, соціального прогресу і захисту навколиш-
нього середовища.
Світовий досвід визначення пріоритетів розвитку
держав засвідчує необхідність концентрації ресурсів і
капіталу на такий з них, які забезпечені власними мож-
ливостями і здатні досягти рівня глобальної конкурен-
тоспроможності.
Тобто, обмеженість природних ресурсів, критичне
перевищення існуючих грошових агрегатів по відношен-
СТОЛЯРОВ В.Ф., ЯМКО Ю.Ю.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ140
ню до реальних активів визначають майбутню модель за-
безпечення конкурентоспроможності, в якій головним
чинником стає гарантована доступність до ресурсного
забезпечення і уміння управляти активами майбутніх пе-
ріодів.
Аналіз конкурентних переваг на міжрегіональних і
зовнішніх ринках є найважливішим елементом визна-
чення потенційних точок зростання. З’являється завдан-
ня створити економічну модель відтворення ресурсів те-
риторії і сформувати вертикально інтегровану науково-
виробничу фінансову структуру, яка буде здатна генеру-
вати проекти, упроваджувати їх в життя, і конкурувати,
використовуючи відносні і монопольні переваги.
Найважливіше значення матимуть можливості ство-
рення оптимального механізму конвергенції активів
майбутніх періодів у фінансовий капітал.
Особливе значення повинне бути надане побудові
міжгалузевих балансів національної економіки, викори-
станню методів математичного моделювання, а також
системного, порівняльного і графічного аналізу.
Сьогодні вже наступив час конкуренції цінностей
культури і життєвих уподобань. Тобто системи ціннісних
пріоритетів, як верхівки піраміди управління процеса-
ми вкладених підсистем. Цінності культури і життєві
сенси завжди впливали на долі країн і народів.
Проте у минулому культура була по відношенню до
інших сторін життя суспільства чимось відособленим,
вона впливала, наприклад, на економіку лише опосеред-
ковано і неявно.
Важливо усвідомити, що цінності і, відповідно, сен-
си життя складають своєрідне ядро, яке і виступає як
чинник конкурентоспроможності. Цінності, а значить,
і сенси, згідно ученню великого мислителя ХХ в. Пьєра
Тайяра де Шардена, — це явище глибинне. Певна річ
тому, що наростаюче включення ціннісних механізмів в
регуляцію розвитком суспільства робить могутній вплив
на долі не тільки окремих країн, але і найбільших світо-
вих спільнот. Приорітетною бачиться можливість націй
мобілізувати свій потенціал навколо ціннісних пріори-
тетів.
Сьогоднішня система цивілізаційного управління
побудована на позасистемному управлінні. Відповідно,
той, хто володіє цілісністю знань і істинністю сприйнят-
тя інформаційного потоку відноситься до підсистеми,
що управляє, останні — до керованої.
Ефективне управління керованими підсистемами
забезпечується за рахунок мозаїчності знань і несприй-
няття процесів в часі об’єктами управляння керованої
підсистеми.
В умовах загальносистемної кризи людської цивіл-
ізації в цілому, посилюється боротьба за доступ до об-
межених ресурсів, перш за все природних і людських, з
погляду концентрації функцій управління ними. Врахо-
вуючи, що енергією життя людини є творча праця, яка
базується на духовній енергії, посилюється боротьба за
життєвий простір — ресурси, ринки і так далі.
У сучасній цивілізації домінуючу роль стали грати
фінанси. При цьому нав’язаний і сформований помил-
ковий стереотип їх сприйняття, як джерела благ, а з еко-
номічної точки зору — пасиву. Насправді, визначальним
стає актив, тобто реальні ресурси, які є в сьогоденні, але
що найголовніше — ресурси в майбутньому.
Світова фінансова система на сьогоднішній день
забезпечена поточними активами не більше ніж на 2–
3%, останні всі світові «гроші» забезпечуються системою
прав на майбутні ресурси у вигляді так званих фінансо-
вих похідних, що по своїй економічній суті є не що інше,
як оперування системою прав на активи майбутніх пе-
ріодів.
В умовах глобальних і локальних для регіонів та дер-
жав змін умов існування в цілому на планеті, перехід до
біосферосумісного способу життєдіяльності неминучий.
У прийнятій термінології приблизно такий перехід
називають ще «стійким розвитком».
Необхідно відзначити, що вже сьогодні основні
інституційні інвестори в світі працюють не по відкри-
тих декларованих правилах фондового ринку — поточній
прибутковості, а за показниками капіталізації активів.
Вже сьогодні їх основне завдання — збереження поточ-
ного грошового еквіваленту в реальних активах майбут-
нього. Це не так складно помітити, якщо звернути ува-
гу на механізм кредитування під фактично від’ємні кре-
дитні ставки.
Відповідно, фактично латентно вже створені нові
правила гри, з жорстким правом доступу і, по суті, доз-
вільною системою, по відношенню до реальних активів
поточних і майбутніх періодів.
Сенс життя як такого, є в передачі права на здоро-
ве життя майбутнім поколінням і, зокрема, своїм дітям.
Принципові підходи до розробки концепції програ-
ми біосферосумісного стійкого розвитку регіональної
соціально-економічної системи відповідають сучасним
уявленням про напрями розвитку людства, виражені в
девізі ЕКСПО-2005 — Мудрість природи.
Мудрість природи розуміється як людська мудрість,
прагнуча реалізувати цивілізацію в гармонії з природою,
а джерелом цієї мудрості є інноваційні підходи і при-
клади їх успішного застосування. Сьогодні перед краї-
нами стоїть головне завдання — вироблення нового
підходу до вирішення глобальних проблем, за умови
збереження різноманітних індивідуальних особливостей
і звичаїв світових культур і цивілізацій.
Відповідно до девізу ЕКСПО-2005 Мудрість При-
роди розкривають наступне:
Матриця Природи — розуміння механізмів приро-
ди — складного взаємовідношення між життям, інфор-
мацією і всесвітом.
Мистецтво життя — це розуміння механізмів при-
роди, знайдене в світових культурах, мистецтві, соціаль-
них нормах і технологічній етиці у минулому і сього-
денні, яке відкриває можливості для майбутнього.
Розвиток екоспільнот — створення нового способу
життя, в якому суспільство і уряди планують і розвива-
ють виробництво, споживання, розвиток і охорону при-
роди для підтримки саме того способу життя, який за-
безпечує гармонію людини з природою.
Специфіка інноваційного типу моделі розвитку по-
лягає в тому, що основною рушійною силою його є інно-
ваційний імпульс, джерело якого полягає у використанні
пізнаних природних сил та соціальних заходах, тобто в
перетворення їх у виробничі. Ці сили, змінюючи пара-
метри рівняння балансу чинників відтворення, заміню-
ють або підвищують якість людської діяльності. Інши-
ми словами, в економіко-статистичному вимірюванні
СТОЛЯРОВ В.Ф., ЯМКО Ю.Ю.
2009/№2 141
розвитку регіонів відбувається зміна коефіцієнтів елас-
тичності чинників виробничих функцій.
Цільовими показниками соціально-економічного
розвитку будь-якої країни є показники рівня, стандарту
і якості життя населення. Саме вони з найбільшою
змістовною адекватністю здатні відобразити соціальну
спрямованість всіх змін, які проводяться в регіоні.
Рівень життя — це комплексний показник, який
характеризує досягнуте задоволення матеріальних і ду-
ховних потреб людини і суспільства в цілому. Він відоб-
ражає добробут населення. Причому структура цих по-
треб адекватна структурі людської діяльності, початко-
вим моментом і метою якої є їх задоволення.
Стандарт життя — це соціально прийнятий нор-
матив рівня життя.
У ряді держав існують офіційно певні стандарти
життя, крім того, кожна соціальна група і спільнота, і
навіть кожна людина має свій власний суб’єктивний
стандарт. Стандарт життя також змінюється і з часом,
але ця зміна відбувається не безперервно, а дискретно у
міру якісної зміни соціально-економічної сис-
теми. Не дивлячись на все різноманіття стандартів жит-
тя для певної соціальної спільноти на достатньо трива-
лому інтервалі часу можна визначити середньозважений
стандарт, який відображає поточний стан соціуму.
Якість життя — це співвідношення рівня життя і
прийнятого стандарту. Цей критерій позначає ступінь
задоволення потреб, а оскільки потреби виникають
тільки за наявності потенційних можливостей (не мож-
на бажати того, що не знаєш), та якість життя фактично
відображає рівень рівноваги соціально-економічної си-
стеми і характеризує рівень соціальної напруги.
У ідеальному варіанті соціального управління роз-
витком, цільова функція управління є індикатором
якості життя, тобто реально досяжна на певному тим-
часовому інтервалі зміна значень показників якості
життя, виходячи з позиції соціально-економічної сис-
теми в зовнішньому середовищі і прийнятій стратегії
соціального розвитку.
Досягнення індикативних значень показників
якості життя можливо тільки при зміні індикативних па-
раметрів процесу розвитку соціуму, що встановлюються
в процесі стратегічного планування трансформації соц-
іально-економічної системи.
Таким чином, сукупність взаємозв’язаних цільових
індикаторів стану соціуму (цільових параметрів), інди-
каторів процесу соціально-економічного розвитку (па-
раметрів, які управляють) і параметрів початкового ста-
ну соціально-економічної системи є індикативною мо�
деллю соціуму.
На основі показників якості життя (цільові пара-
метри), складових в своїй сукупності критерії і орієн-
тирів соціальної політики здійснюється розробка стан-
дартів якості життя, ведеться оцінка досягнутого рівня
життя, визначаються мінімальний споживчий бюджет,
споживча корзина і прожитковий мінімум, формуються
стратегія розвитку і програми її реалізації.
Аналіз стану регіонального соціуму і розробка шляхів
його розвитку можливі на основі побудови цілісної су-
купності динамічних параметрів регіональної соціально-
економічної системи, які відображають несталі процеси,
які відбуваються в ній, в їх взаємозв’язку.
Проведений на цій основі аналіз дозволяє сформу-
вати реалістичну систему індикаторів, які управляють, і
стратегічну програму соціально-економічного розвитку
регіону.
Стратегічне планування соціально-економічного
розвитку території повинно будуватися на її розгляді як
підсистеми держави і світової спільноти, яка включає
дослідження основних тенденцій соціального розвитку
і оцінку поточного стану системи. Він підрозділяється,
по-перше, на ендогенний аналіз, тобто визначення еле-
ментного складу системи, властивостей цих елементів і
структури їх відносин, а по-друге, на екзогенний аналіз,
дослідження позицій системи в зовнішньому соціально-
економічному і природному середовищі, оцінках впли-
ву системи на середовище і навпаки, а також зміни ста-
ну середовища.
Послідовна реалізація системного підходу допускає
розгляд регіональної соціально-економічної системи як
відкритої і неврівноваженої, тобто такої, яка знаходить-
ся в стаціонарному стані.
Модель трансформації спирається, перш за все, на
розрахунок значень чинників, необхідних для досягнен-
ня цільових значень параметрів стану регіональної соц-
іально-економічної системи і визначення форм і методів
дії суб’єкта регіонального управління на зміну значень
чинників.
Уявлення людей про те, що для них є важливим та
потрібним, істотно розкривається в поняттях «цінність»,
«благо», «добро», «щастя» і ін. Близькість цих понять
обумовлена тим, що вони пов’язані з потребами і інте-
ресами людей, їх устремліннями і бажаннями, їх цілес-
прямованою діяльністю по задоволенню своїх потреб та
реалізації інтересів.
Найбільш загальним поняттям є «цінність».
Цінність — це істотне, значуще для людини (соц-
іальної спільноти) на предметному або ідеальному світі
для задоволення потреб людей. Цінність — одночасно і
суб’єктивне, і об’єктивне явище, оскільки істотне, зна-
чуще для людини може міститися і в ній самій як
свідомій, живій істоті, що діє в природному і соціально-
му середовищі, в матеріальній і духовній культурі, ство-
реній багатьма поколіннями людей. Уявлення про
цінності — основа мотивації соціальних дій особи, соц-
іальної спільноти.
Благо — майже синонім «цінності», те, до чого праг-
не людина, що їй потрібно, та має певний позитивний
сенс; блага можуть бути суб’єктивної властивості, оск-
ільки те, що потрібно людині, може знаходитися в ній
самій (тілесне і духовне), і об’єктивно існувати в навко-
лишній дійсності. Відмінність блага від цінностей по-
лягає в тому, що благо для себе визначає тільки сама
людина, а цінність того або іншого явища не завжди
усвідомлюється людиною як благо для себе.
Поняття «добро» і «щастя» мають тільки суб’єктив-
ний характер. Це — сфера свідомості, його моральний
аспект.
Добро — етично-оцінна категорія, вона відображає
оцінки вчинків людей з погляду належного, морально-
го, реального соціального значення дій людей для їх су-
місного життя, містить розпорядження з приводу збе-
реження вже досягнутих позитивних результатів в по-
передньому суспільному розвитку і подоланню негатив-
СТОЛЯРОВ В.Ф., ЯМКО Ю.Ю.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ142
них наслідків соціальних дій, а також визначає цілі по-
дальшого прогресу.
Щастя — також категорія, що відображає стан мо-
ральної свідомості, це — стан задовільності від здійснен-
ня поставлених цілей, від досягнення бажаного в собі
самому або на навколишньому світі, повнотою і свідо-
містю життя, здійснення свого людського, соціального
призначення через власну діяльність і спілкування з
іншими людьми в певній соціальній спільноті.
Щастя — плотська — емоційна форма ідеалу, іде-
ального образу мети діяльності, що створюється в інди-
відуальній або суспільній свідомості до початку діяль-
ності.
Уявлення про цінності різні у різних людей, соціаль-
них спільнот, вони змінюються із зміною поколінь і
епох, залежать від багатьох обставин — внутрішніх,
пов’язаних з розвитком кожної людини, і зовнішніх,
обумовлених природним і соціальним середовищем,
часом, в якому живе людина.
Проте, є так звані «вічні цінності», які наукова дум-
ка людства виявляла у всі часи людської історії, і вища
серед них — людське життя.
Аристотель, наприклад, вважав, що людське жит-
тя — це вища цінність, яка перевершує всі інші цінності,
а мета і сенс людського життя — розумна діяльність, на-
правлена на досягнення поставлених цілей; вища мета
людини — досягнення щастя (блага, «арете»), суть яко-
го — уміння людини виявити і проявити в своїй діяль-
ності і спілкуванні з іншими людьми свою функціональ-
ну значущість для соціальної спільноти, в якій він живе
(сім’я, громада, поліс), і свої моральні достоїнства
(мужність, безкорисливість, великодушність і ін.); ви-
щий ступінь щастя — споглядання (заняття філософією).
Ідеї Аристотеля про людське життя як вищої
цінності з новою силою зазвучали в епоху Відродження
(XIV–XVI в. в.), в творчості діячів Просвіти (XVII–XVIII
в. в.), в німецькій класичній філософії (XVIII–XIX в. в.),
в соціологічній теорії марксизму. Засновники цієї теорії
вважали, що перший основний факт, який необхідно
враховувати при аналізі соціальної дійсності і розгляда-
ти як передумову людської історії, — наявність і розви-
ток людської спільноти, людства, наявність живих лю-
дей, їх діяльність, відношення до решти всієї природи і
матеріальні умови їх життя, які вони знаходять вже го-
товими в природі або отримують від попередніх поколінь
людей, так і ті, які створені їх власною діяльністю. Люди
повинні мати можливість жити, щоб бути в змозі «ро-
бити історію».
Історія людства — це створення і відтворення жит-
тя людей, по-перше, власне шляхом праці, в процесі якої
змінюються самі люди, розкриваються їх здібності і
життєві сили, створюється певний спосіб спілкування,
взаємин і співпраці з іншими людьми, той або інший
тип соціальної асоціації; і по-друге, створення іншого
життя шляхом народження нових людей. Виробництво
і відтворення людського життя виявляється як подвійне
відношення: з одного боку, природне, а з іншого — соц-
іальне.
Що таке людське життя і чи дійсно воно є вищою
соціальною цінністю?
Поняття «Людське життя» не знайшло поки достат-
ньо повного тлумачення в науковій літературі, його зна-
чення як би мається на увазі в поняттях «людина» і
«життя», як життя людини.
Людина — це частина живої речовини біосфери,
вищий ступінь в розвитку живих організмів на Землі,
жива цілісна система, розумна, соціальна істота, єдність
фізичного і духовного (тілесної організації, органів чут-
тя — «душі» і розуму), природного і соціального, спад-
кового і прижиттєво придбаного. (Аристотель, Гердер,
Гегель, В. І. Вернадський і ін.)
Життя — направлений розвиток матерії — енергії,
буття матерії, форма існування живої речовини (живих
об’єктів) матерії, біосфера. (Б. А. Астафьев, В. І. Вер-
надський).
Людське життя — цілеспрямований розвиток і
діяльність людини, його буття: матеріальне (тілесне),
ідеальне (свідомість: абстрактно — логічне, плотський
— емоційне), матеріально-ідеальне (свідома цілеспрямо-
вана вольова діяльність і взаємодія з іншими людьми).
Умови людського життя:
1. Суб’єктивні, внутрішні: життєві сили людини
(фізичні, інтелектуальні, емоційні) і здатності до соц-
іально-значущої діяльності, природжені і придбані в
процесі соціалізації;
2. Об’єктивні, зовнішні: матеріальні (природна і
наочно — матеріальне культурне середовище), такі, що
соціальні (соціальне середовище, вся сукупність суспіль-
них відносин: економічних, соціальних, у сфері духов-
ного життя, національних і так далі) забезпечують за-
родження, збереження і розвиток цих їх сил і здібнос-
тей і їх реалізацію в практичний соціально-значущій
діяльності.
Внутрішні і зовнішні умови людського життя взає-
мозв’язані і взаємообумовлені, виразом їх взаємозв’яз-
ку є людські потреби і інтереси.
Потреби — це потреба в чомусь, необхідному для
підтримки життєдіяльності людського організму, людсь-
кої особи, вони носять об’єктивний характер, виявля-
ють себе в неусвідомлених потягах, є внутрішніми спо-
нукачами мотивації поведінки особи і її соціальної ак-
тивності.
Потреби людей різноманітні: природні (матері-
альні), тобто ті, які необхідні для формування, збережен-
ня і відтворення людини як біологічного виду, як живої
істоти (їжа, пиття, одяг, житло, істота іншої полу і так
далі); духовні — для формування і розвитку людини як
істоти розумної, емоційно-плотської (пізнання, мо-
ральні, естетичні і так далі); соціальні — в спілкуванні
з іншими людьми, включенні в систему суспільних
зв’язків, соціальних відносин.
Зв’язок людей один з одним обумовлений і природ-
ними і соціальними чинниками. Вони об’єднуються, по-
перше, для продовження людського роду, народження
інших людей, розмноження і, по-друге тому, що окремо
узята людина не може задовольнити свої потреби само-
стійно, а тільки в спілкуванні з іншими людьми, обміню-
ючись з ними предметами і засобами для задоволення
своїх потреб.
Характер і кількість потреб залежить від внутрішніх
і зовнішніх умов людського життя. Джерело розвитку
потреб — взаємозв’язок між виробництвом і споживан-
ням матеріальних і духовних благ, розширення соціаль-
них зв’язків.
СТОЛЯРОВ В.Ф., ЯМКО Ю.Ю.
2009/№2 143
Потреби людини в процесі її життя зростають, ос-
кільки задоволення одних веде до зародження нових.
Складається певна ієрархія потреб — від елементарних
(матеріальних) до духовних і соціальних, вищим проявом
яких є потреба в самореалізації, самоствердженні, тобто
в творчій соціально-значущій діяльності.
З нагальної необхідності спілкуватися з іншими
людьми виникає людська свідомість і мова. Свідомість
спочатку є усвідомлення найближчого навколишнього
середовища і зв’язку з іншими людьми і речами. І лю-
дина, і її свідомість із самого початку є суспільним про-
дуктом, а людська життєдіяльність має соціальний ха-
рактер.
Як істоти, обдаровані свідомістю, люди діють об-
думано. Потреби проходять через їх розум і набувають
характеру свідомих устремлінь, інтересів.
РЕЗЮМЕ
У минулому столітті управління економікою в ба-
гатьох розвинених країнах було орієнтовано на забезпе-
чення економічного розвитку на базі створення нового
технологічного устрою. Зростання валового внутрішнь-
ого продукту стало головним критерієм статистичного
вимірювання соціально-економічного розвитку. Але
природно об’єднані в органічно ціле такі сфери націо-
нальних господарств, як економічне, оточуюче середо-
вище і соціальних інститутів фактично існували ізольо-
вано один від одного.
У результаті виникали нові і загострювалися старі
економічні проблеми, поточні завдання яких вирішува-
лися за рахунок майбутніх поколінь, відбувалася дегра-
дація моралі в суспільних відносинах і у відношенні до
природи, наростали різноманітні кризові явища і конф-
лікти.
Прогресивна міжнародна громадськість і світові
недержавні аналітичні центри запропонували новий
підхід до подолання відмічених негативних моментів —
Концепцію стійкого розвитку людства.
Науковою базою Концепції стійкого розвитку люд-
ства є Концепція ноосфери, яку запропонував академік
В. І. Вернадський ще в початку ХХІ століття і суть якої
полягає в обов’язковій узгодженості екологічного, еко-
номічного і людського розвитку так, щоб від покоління
до покоління не зменшувалася якість і безпека життя
людей, не погіршувався стан навколишнього середови-
ща і відбувався соціальний прогрес.
Втілення Концепції стійкого розвитку людства ор-
ієнтоване на облік в моделі державного управління як
єдиного цілого екологічної, соціальної і економічної
сфер без віддачі переваги зовні привабливому розвитку
тільки економіки в умовах ринку.
Просторовий стійкий розвиток регіональних еко-
номік базується на його визначенні як економічного
простору, який охоплює динамічні процеси територі-
ального відтворення і територіальних виробничо-техно-
логічних циклів по випуску продукції і наданню послуг,
які відбуваються в межах даної території.
Оцінка комплексності регіонального розвитку в
інтегрованому вигляді в кількісному і якісному вимірю-
ванні екологічною, економічною і соціальною складо-
вою на національному рівні забезпечується використан-
ням Індексу стійкого розвитку. На регіональному рівні
використовуються Індекс регіонального соціально-еко-
номічного розвитку і Індекс регіонального людського
розвитку, який забезпечує повний облік тільки економ-
ічною і соціальною складовою і опосередкований облік
екологічної складової.
Стійкий розвиток неможливий без ефективної си-
стеми регулювання суспільного природокористування
(на глобальному, національному і регіональному рівнях),
заснованої на якісно новій довгостроковій стратегії сус-
пільного споживання і відтворення природних ресурсів.
Принципові труднощі при розробці такої стратегії вик-
ликає якісна і кількісна відмінність в масштабах часу
зміни економічних і екологічних параметрів.
Однією з форм вирішення цього протиріччя є облік
витрат зворотного зв’язку у формі майбутніх, майбутніх
витрат суспільства, що викликаються поточними госпо-
дарськими заходами і відношуваними на продукцію
даного періоду (року).
Їх джерело — залишковий збиток, що наноситься
людині і природі в процесі виробництва. Облік таких
витрат з позицій стійкого розвитку — необхідна умова
ефективного регулювання суспільного виробництва в
рамках ноосистем. Він може бути забезпечений тільки в
результаті свідомого (наукового) обґрунтування норми
дисконтування витрат і результатів виробництва, що
відображають переваги між поточними і довготривали-
ми інтересами суспільства.
Проблема реалізації концепції стійкого розвитку
припускає трансформацію основних її принципів, умов
і вимозі в працюючі соціально-економічні програми і
плани. Для цього необхідна система операційних кри-
теріїв показників і еколого-економічних нормативів, що
характеризують траєкторію стійкого розвитку.
Розробка такої системи — ще одне актуальне і не-
відкладне завдання економічної науки. У першому на-
ближенні цю задачу можна вирішити використовуючи
наступні показники стійкого розвитку:
показники зміни в часі функції добробуту населен-
ня і оцінок природно-ресурсного потенціалу;
темпи зменшення економічного збитку і екологіч-
них витрат (витрат забруднення);
ступінь досягнення оптимальних режимів викори-
стання природних ресурсів і динаміки в часі ренти вис-
наження природних ресурсів (ренти Хотеллінга);
показники, що характеризують ступінь замкнутості
процесу круговороту речовини і енергії.
Динамікою розвитку еколого-економічних систем
можна управляти за допомогою математичних моделей
і методів. Значний теоретичний і методологічний інте-
рес мають розробка і якісний аналіз загальних (агрего-
ваних) моделей, в основі яких лежать закономірності
функціонування, справедливі для широкого класу
об’єктів тих, що зустрічаються на практиці.
Світовий досвід доводить, що без побудови на
принципах рекурентної моделі з управлінням з єдиного
центру конкурентоздатної структури принципово не-
можливо і відповідно обумовлює необхідність створен-
ня структури управління.
Побудову схеми управління грошовими агрегатами
обумовлює необхідність підкріплення на користь еміс-
ійного центру фіктивних активів, які є по економічній
суті пасивами, у вигляді різноманітних прав на реальні
активи майбутніх періодів.
СТОЛЯРОВ В.Ф., ЯМКО Ю.Ю.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ144
В умовах стійкого розвитку на інноваційних прин-
ципах в методології управління активами майбутніх
періодів пропонується складати схему руху ресурсів і
капіталу за такими складовими:
виявлення і оцінка ресурсів; отримання прав на
ресурси;
конвертація прав на ресурси у фінансовий еквіва-
лент — грошову масу;
інвестування виробництва;
інноваційна діяльність підприємств з отриманням
додаткової вартості;
відновлення ресурсів і визначення майбутніх прав
на ресурси.
Відмічену схему руху ресурсів і капіталу пропонуєть-
ся розглядати як основу побудови відтворювальної мо-
делі розвитку.
В умовах гармонії Ноосфери предметом вивчення
економіки як науки з метою вироблення прикладних
управлінських рішень, стають не тільки процеси розши-
реного відтворення, розподілу і споживання традицій-
них благ і послуг, але і природних ресурсів, як безпосе-
реднього суспільного блага, виявлення особливостей і
вивчення закономірностей розширеного відтворення
природосберігаючого типу (тобто в умовах переходу на
траєкторію стійкого розвитку).
Відмічена схема дозволяє розглядати можливість
побудови інвестиційно-інноваційної моделі розвитку на
емісійній основі, оскільки рух капіталу відбувається саме
у напрямі активу.
Слід зазначити, що основні інвестори в світі, перш
за все у вигляді пенсійних фондів, мають на меті не
отримання прибули, а збереження еквівалента сьогодн-
ішньої вартості грошей в майбутньому.
Також такий підхід дозволяє формалізувати і оці-
нити активи майбутніх періодів, а також генерувати на
рівні держави фінансовий ресурс за нульовою або нега-
тивною ставкою для забезпечення глобальної.
Первинним за економічною суттю є саме актив,
тому наповнення рівняння балансу пасивною частиною
є технічним питанням оцінки, формалізації і механізму
трансформації активів майбутнього у фінансовий екві-
валент сьогодні.
Сьогодні конкурентоспроможність національних
економік визначається можливістю виробництва анало-
гічних товарів і послуг з нижчої собівартості і відповідно,
з вищою нормою прибули. При цьому доцільність запус-
ку інвестиційного циклу, щодо конкретних виробництв і
територій, прямо залежить від рівня розвитку базової
економічної інфраструктури територій, як абсолютно
необхідної умови успіху глобального соціально-економ-
ічного розвитку, включаючи окремо узяті території.
Відповідно ті, що мі іменуємо базовою економіч-
ною інфраструктурою, є вдосконаленням біосфери за ті
межі, в яких вона здатна саморозвиватися і самозахи-
щатися без втручання людського розуму. Ми повинні
розглядати біосферу, вдосконалену людиною так, щоб
забезпечити її перетворення на якісно розвиненішу
форму, — в ноосферу.
Розвиток базової економічної інфраструктури по-
винен розглядатися не як руйнівне втручання в біосфе-
ру, а як необхідне удосконалення якості біосфери як
такий, а також як таку форму удосконалення, яке на-
ближає біосферу до вищого рівня, роблячи її частиною
ноосфери.
Це обумовлено структурою людської виробничої
діяльності, яка включає:
По-перше, відтворення людини як соціально
фізіологічного індивіда. Воно включає власне відтво-
рення (народження) людини, як біологічної особи,
відновлення і розвиток його фізичних і духовних сил,
виховання, навчання, самоосвіту і залучення до куль-
тури, задоволення побутових потреб і спілкування по
інтересах.
По-друге, відтворення матеріальних ресурсів існу-
вання людини як процес освоєння об’єктивної реаль-
ності для енергетичного наповнення життєдіяльності,
іншими словами це процес активного перетворення
людьми природи з метою створення необхідних матер-
іальних умов для свого існування, який забезпечує на-
повнення речовини і енергії людській життєдіяльності
в специфічно властивій йому формі, за допомогою ство-
рення предметів споживання і виробничо-технічного
комплексу, опосередкованого освоєння людиною при-
родного субстрату.
По-третє, відтворення духовно-культурних ціннос-
тей, як процес формування суспільної свідомості в ре-
зультаті уявного і фізичного освоєння світу, тобто ство-
рення, розповсюдження і споживання духовних цінно-
стей, які визначають суспільний світогляд — систему
узагальнених поглядів на об’єктивний світ і місце лю-
дини в ньому, на відношення людей до оточуючої
дійсності і самих себе, а також обумовленими цим по-
глядами, переконаннями, ідеалами, принципами пізнан-
ня і діяльності.
Література
1. Беренс В. Руководство за оцінкою ефективності
інвестицій: пер. з англ. / В. Беренс, П. М. Хавранек. —
М.: Інтерексперт, 1995. — 528 с.
2. Жаліло Я. А. Конкурентоспроможність економіки
Україні в умовах глобалізації: монографія / Я. А. Жалі-
ло. — К.: НІСД, 2005
3. Коупленд Т. Вартість компаній: оцінка і управлін-
ня: пер. з англ / Т. Коупленд, Т. Коллер, Дж. Муррін. —
3-е вид., перероб. і доп. — М.: ЗАТ Олімп-бізнес, 2005. —
576 з: мул. ISBN 5–901028–98–8.
4. Найденов В. С. Інфляція і монетаризм. Уроки ан-
тикризової політики / В. С. Найденов, А. Ю. Сменковсь-
кий. — Б. Ц.: ВАТ «Білоцерківська книжкова фабрика»,
2003. — 352 с.
5. Овчинников В. В. Міжнародна сертифікація систем
менеджменту якості / В. В. Овчинников, А. Райнш. —
М.: ІКФ «Каталог», 2004. — 272 с.
6. Project Management Body of Knowledge (PM BOK),
Project Management Institute, Drexel Hill, Pennsylvania,
1987.
7. Project Management: A Reference for Professionals.
Edited by Robert L. Kimmons, James H. Loweree. N. Y. and
Basel: Marcel Dekker Inc., 1989.
8. Учбовий методичний комплекс «Управління інно-
ваційними проектами» /під. ред. проф. І. Л. Туккеля. —
Спб: СпбГТУ, 2004. — 802 с.
СТОЛЯРОВ В.Ф., ЯМКО Ю.Ю.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-45428 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:53:59Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Столяров, В.Ф. Ямко, Ю.Ю. 2013-06-13T16:09:25Z 2013-06-13T16:09:25Z 2009 Методологічні засади та складові управління активами майбутніх періодів в умовах формування нового світового просторового розвитку / В.Ф. Столяров, Ю.Ю. Ямко // Вісник економічної науки України. — 2009. — № 2 (16). — С. 136-144.— Бібліогр.: 8 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45428 uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Наукові статті Методологічні засади та складові управління активами майбутніх періодів в умовах формування нового світового просторового розвитку Article published earlier |
| spellingShingle | Методологічні засади та складові управління активами майбутніх періодів в умовах формування нового світового просторового розвитку Столяров, В.Ф. Ямко, Ю.Ю. Наукові статті |
| title | Методологічні засади та складові управління активами майбутніх періодів в умовах формування нового світового просторового розвитку |
| title_full | Методологічні засади та складові управління активами майбутніх періодів в умовах формування нового світового просторового розвитку |
| title_fullStr | Методологічні засади та складові управління активами майбутніх періодів в умовах формування нового світового просторового розвитку |
| title_full_unstemmed | Методологічні засади та складові управління активами майбутніх періодів в умовах формування нового світового просторового розвитку |
| title_short | Методологічні засади та складові управління активами майбутніх періодів в умовах формування нового світового просторового розвитку |
| title_sort | методологічні засади та складові управління активами майбутніх періодів в умовах формування нового світового просторового розвитку |
| topic | Наукові статті |
| topic_facet | Наукові статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45428 |
| work_keys_str_mv | AT stolârovvf metodologíčnízasaditaskladovíupravlínnâaktivamimaibutníhperíodívvumovahformuvannânovogosvítovogoprostorovogorozvitku AT âmkoûû metodologíčnízasaditaskladovíupravlínnâaktivamimaibutníhperíodívvumovahformuvannânovogosvítovogoprostorovogorozvitku |