Економічна політика україни в контексті Китайського досвіду
Досліджено основні аспекти економічної політики сучасної України в контексті китайського досвіду. Исследованы основные аспекты экономической политики современной Украины в контексте китайского опыта. In the article main aspects of Ukraine’s economic policy are analyzed in the context of Chinese expe...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45496 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Економічна політика україни в контексті Китайського досвіду / І.І. Кукурудза // Вісник економічної науки України. — 2010. — № 2 (18). — С. 64-69.— Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859625610392895488 |
|---|---|
| author | Кукурудза, І.І. |
| author_facet | Кукурудза, І.І. |
| citation_txt | Економічна політика україни в контексті Китайського досвіду / І.І. Кукурудза // Вісник економічної науки України. — 2010. — № 2 (18). — С. 64-69.— Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| description | Досліджено основні аспекти економічної політики сучасної України в контексті китайського досвіду.
Исследованы основные аспекты экономической политики современной Украины в контексте китайского опыта.
In the article main aspects of Ukraine’s economic policy are analyzed in the context of Chinese experience.
|
| first_indexed | 2025-11-29T11:24:27Z |
| format | Article |
| fulltext |
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ64
Ринкова трансформація економіки України, буду-
чи результатом певної економічної політики, в свою
чергу зробила і продовжує робити помітний вплив на
економічну політику як сукупність економічних цілей і
заходів держави та уряду, спрямованих на вирішення ко-
роткострокових і довгострокових завдань розвитку еко-
номічної системи відповідно до інтересів країни. Саме
через це чимало українських вчених здійснює досліджен-
ня особливостей економічної політики в умовах ринко-
вих перетворень. Особливо плідно в цьому напрямі пра-
цюють академіки В. Геєць, Ю. Пахомов,
М. Чумаченко, А. Чухно, професори Т. Ковальчук,
П. Леоненко, Ю. Макогон, В. Черняк та інші. Про ха-
рактер економічної політики сучасної України доводи-
лося писати і авторові даної статті.
Проте економічна політика є настільки багатогран-
ною та динамічною, що змушує дослідників час від часу
повертатися до неї як об’єкта дослідження, обираючи в
якості предмета дослідження одну із її граней. Як на нашу
думку, сьогодні є потреба здійснити аналіз економічної
політики України в контексті китайського досвіду рефор-
мування (модернізації) економіки. Це потрібно для того,
щоб наше суспільство нарешті зрозуміло, що реформи
можна здійснювати по-різному: в інтересах посилення
економічної могутності країни та зростання добробуту
всього її населення і в інтересах збагачення горстки ви-
сокопосадовців та їхніх родичів, друзів, сусідів тощо.
Адже, якщо не брати до уваги окремі спільні риси (акти-
візацію ринкових відносин, створення вільних економі-
чних зон і т. ін.), характер, методи здійснення і наслідки
реформування економіки в Україні та Китаї є діаметраль-
но протилежними. Причому ця протилежність просте-
жується вже до реформування своєї економіки, наскільки
повно був врахований той незаперечний, підтверджений
досвідом багатьох країн, факт, що курс на ринкову транс-
формацію будь-якої національної економіки вимагав
наявності, як мінімум, трьох умов, а саме: якісної еконо-
мічної теорії, яка б могла стати методологічною основою
економічної політики у трансформаційний період; висо-
кокваліфікованих і чесних політиків, здатних з користю
для суспільства впроваджувати в практику теоретичні
положення та рекомендації; глибокого розуміння насе-
ленням суті і, головне, можливих соціально-економічних
наслідків ринкових перетворень. На жаль, жодної із на-
званих умов Україна не мала ні на старті ринкових пере-
творень, ні у наступні періоди.
Для тих, хто бере під сумнів сказане нами, спробує-
мо дати пояснення. Найперше про відсутність економі-
чної теорії. Як відомо, методологічною основою економ-
ічної політики виступає економічна теорія, і насамперед
політична економія. Пізнаючи відкриті політичною еко-
номією об’єктивні економічні закони, потреби, інтереси
і цілі різних економічних суб’єктів, органи державної
влади мають можливість визначати основні засади фінан-
сово-кредитної, бюджетної, науково-технічної, структур-
ної, інвестиційної, соціальної, аграрної, зовнішньоеконо-
мічної політики. Відсутність належних економічних знань
в урядовців, політиків, бізнесменів неминуче призводить
до помилок в економічній політиці.
Зрозуміло, що економічна політика тих чи інших
держав буде різною, якщо спиратиметься на різні напря-
ми політичної економії, тобто на сукупність властивих
їм уявлень про інструменти і механізми економічної
політики. Взявши курс на ринкову трансформацію еко-
номіки, Україна відмовилась від використання маркси-
стських уявлень про інструменти і механізми економіч-
ної політики, і передусім від планування як засобу свідо-
мого забезпечення планомірного пропорційного розвит-
ку економіки в інтересах підвищення матеріального і
культурного рівня життя населення.
При цьому вітчизняні урядовці не стояли перед
вибором: на базі якого саме немарксистського напряму
економічної теорії здійснювати економічну політику:
класичного, кейнсіанського, неоліберального, монета-
ристського. Адже західні «добродійники» запропонува-
ли їм неолібералізм. І сьогодні ні для кого не є таємни-
цею, що нинішня модель економіки України асоціюєть-
ся в науковому плані з працями М. Фрідмена та Ф.
Хайєка. Характерно, що неоліберальну, монетаристську
економічну доктрину було використано як базу для еко-
номічної політики України саме тоді, коли в західних
країнах почали активно відмовлятися і від теорії, і від
практики неолібералізму та монетаризму. Це означало
практично визнання неспроможності ринкового фунда-
менталізму і як теорії, і як економічної політики.
Проте якби навіть згадана доктрина не викликала
жодних заперечень з боку науковців та ділових кіл За-
ходу, то все одно для нас вона в «чистому вигляді» була
б неприйнятною. Адже для того, щоб теорія (маємо на
увазі хорошу теорію) могла служити базою для розроб-
ки економічної політики тієї чи іншої держави, вона
(теорія) має бути адаптованою до умов і традицій кож-
ної окремої країни. В нашому випадку така, адаптована
теорія була відсутня. А це означає, що вже із самого
початку політика ринкових перетворень була запрогра-
мована на негативні наслідки. Скажімо, використання
при формуванні вітчизняної економічної політики еле-
ментів неолібералізму, зокрема забезпечення державою
умов для економічної свободи всім суб’єктам господа-
рювання, призвело до того, що первісна економічна
свобода для всіх перетворилася в реальну економічну
владу для небагатьох, в монополію владних економіч-
них угруповань, а в кінцевому рахунку — в загальну
групову анархію і державне безвладдя.
Дехто може запитати: а де ж були вітчизняні вчені?
Чому вони не запропонували ефективну теорію і про-
граму реформування економіки? Питання слушне і дав-
но назріле. Тільки з відповіддю на нього забарилися.
Справа в тому, що вітчизняні теорії та програми рефор-
мування економіки, що їх пропонували вчені установ
Національної академії наук та вищих навчальних зак-
ладів України і які були спрямовані на підвищення ефек-
І.І. Кукурудза
академік АЕН України,
м. Черкаси
ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ КИТАЙСЬКОГО ДОСВІДУ
КУКУРУДЗА І.І.
2010/№2 65
тивності вітчизняної економіки, не були затребувані
політиками. Цим останнім були потрібні такі реформи,
які б відкривали шлях до безконтрольної «прихватизації»
національного багатства.
Тому ті вчені, котрі думали про суспільне благо,
опинилися здебільшого в опозиції і до політиків, і до
теорії та практики ринкової трансформації національної
економіки. Доволі відомий фахівець в галузі ринкової
трансформації постсоціалістичних країн, архітектор
польських реформ Г. Колодко, говорячи про ситуацію,
коли наукова істина залишається незатребуваною, наго-
лошував, що надто часто наукова правота не здобуває
перемоги тільки тому, що «можуть виблискувати псевдо-
вчені або просто невігласи, на спрощені інтерпретації
яких попит буває більшим, ніж на складні наукові мірку-
вання» [1, с. 30]. Так трапляється тому, пояснює Г. Ко-
лодко, що не всі люди вміють розпізнавати речі розумні
та ідіотизми, особливо якщо ці останні виходять від так
званих «видатних економістів.» «У всезагальному сприй-
нятті, — пише він, — «видатний економіст» — це відо-
мий економіст. А відомий — це не обов’язково той, хто
відкриває суть явищ і процесів, викладаючи їх у вигляді
закономірностей, а той, котрий виступає по телевізору і
пише в газети. А що він там пише, це вже, схоже, не
настільки важливо» [1, с. 31]. Характерно, що тих, хто
прагнув і прагне «виблискувати» і кого прийнято вважа-
ти «видатним економістом», в Україні в умовах ринкових
перетворень набралося набагато більше, ніж тих, котрі
спроможні розробляти й пропонувати суспільству дійсно
наукові теорії та програми реформування економіки.
Хоча любителі «виблискувати» виявили свою повну
наукову неспроможність, проте цілком підійшли на роль
популяризаторів ринкового фундаменталізму неолібе-
рального, монетаристського ґатунку. А ще вони зареко-
мендували себе неперевершеними пропагандистами яв-
них і надуманих недоліків економічної системи колиш-
нього СРСР та їхнього «впливу» на стан нинішньої еко-
номіки України. Незабаром виповниться двадцять років
відтоді, як та система перестала існувати, а вітчизняні
«виблискувачі» й досі шукають в ній коріння усіх нега-
тивних наслідків ринкових перетворень в сучасній Ук-
раїні. При цьому забувають чи просто не знають, що, як
пишуть В. Геєць і А. Гриценко, Китай починав «з тієї самої
економічної моделі, що існувала раніше в СРСР, і в Ук-
раїні в тому числі» [2, с. 9], але зумів ВВП у порівняльних
цінах збільшити у 15 разів у порівнянні з дореформеним
періодом [3, с. 75]. Але Китай мав свою власну, китайсь-
ку модель модернізації економіки. Команда Ден Сяопіна
взяла на озброєння все краще з світового досвіду рефор-
мування економіки, але адаптувала його до китайських
умов. На наш погляд, то був китайський варіант ленінсь-
кого НЕПу (нової економічної політики). І реалізовуєть-
ся ця модель по-китайськи — з активним залученням (як
складової успіху) національних культурних традицій. А це
означає, що Китай не був схильним до запозичень чужих
теорій для національного вжитку.
Як вже зазначалося, в Україні не тільки не була зат-
ребувана національна теорія реформ, але й не було висо-
кокваліфікованих і чесних політиків, здатних з користю
для суспільства впроваджувати в практику теоретичні
положення та рекомендації щодо реформування еконо-
міки. Якби це було не так, то, по — перше, вітчизняна
економіка в ході ринкових перетворень не була б відки-
нута на рівень 50-х років. Саме через їхню бездарну еко-
номічну політику економіка України протягом 90-х років
минулого століття скотилася вниз настільки, що повер-
нутися до дореформеного максимуму (1989 р.) країна
зможе не раніше, як у 2017 році [1, с. 107]. По-друге, в
країні не було б ситуації, за якої усі можновладці з каз-
ковою швидкістю стали мільйонерами та мільярдерами,
привласнивши багатство, створене попередніми поколі-
ннями. Тими поколіннями, на адресу яких і сьогодні
лунають звинувачення, що вони нібито не тим шляхом
йшли, не з тими дружили, не тих вшановували і т. ін.
Причому відтворення ось таких можновладців відбу-
вається, мовби по зачарованому колу: ті котрі на нижчих
щаблях влади, проштовхують своїх людей на вищі, а ці
останні, зрозуміло, всіляко підтримують тих, хто на ниж-
чих щаблях. Певна річ, ті, котрі правдами і неправдами
вилізли на самісіньку вершину влади, роблять все, аби там
якомога довше протриматися. Ті ж, котрі нижче, мріють
про наступний щабель, або ж, як мінімум, залишитися у
«номенклатурній макітрі». І ніхто з них проблемами «пе-
ресічного українця « (як вони люблять називати нас з
вами) не переймається. Тут наші можновладці явно спо-
відують принцип: давай з’їмо раніше твій обід, а потім
будемо їсти кожний свій. Спочатку все народне добро
«прихватизували», а далі заявили «маленьким українцям»:
покладайтеся не на державу, а на власні сили.
Говорячи про це, ми далекі від думки, що в Україні
геть зовсім нема людей, в тому числі і серед політиків, котрі
здатні вірою і правдою служити суспільству заради зміцнен-
ня економічної могутності країни та піднесення добробу-
ту її населення. Такі, звичайно, були, є і будуть. Але, як
зазначають В. Геєць і А. Гриценко, «вони не були затребу-
вані суспільством. їх не чули і не підтримували» [2, с. 9].
Навіть більше: на них нацьковували засоби масової інфор-
мації, аби ті знищували їх морально. Траплялось, що зни-
щували і фізично. Аби позбутися конкурентів.
Натомість в Китайській Народній Республіці (КНР)
у владних структурах в центрі і на місцях працювали
висококваліфіковані професіонали, котрі разом з еко-
номістами відхилили пропонований їм неоліберальний
шлях реформування економіки. Якби вони не зробили
цього, то Китай спіткала б така ж доля, як і всіх пост-
соціалістичних країн. Характерно, що таку думку под-
іляють не тільки дослідники китайських реформ, а й
окремі прихильники політичного та економічного лібе-
ралізму. Як пише Г. Колодко, в розмові з ним відомий
американський політик Г. Кіссінджер визнавав, що якби
Китай вдався до лібералізації пострадянського типу, «то
в жодному випадку не отримав би успіху у вигляді небу-
валого економічного зростання». І цю думку в розмові
з Г. Колодко підтвердив прем’єр КНР Вень Цзябао [1, с.
308]. Сам же Г. Колодко вважає, що в такому разі у
Китаю справи були б ще гірші, «ніж в Росії, яка втрати-
ла за 1992–1999 рр. в результаті невдалих експериментів
майже 60 % свого національного доходу» [1, с. 308].
Про високий професіоналізм китайських реформа-
торів свідчить і той факт, що мали місце непоодинокі ви-
падки, коли ті чи інші реформи розроблялися і впровад-
жувалися в життя провінційними силами. І їхні починан-
ня були настільки вдалими, що з часом більшість з них
поширювалися по всій країні. При цьому свої дії рефор-
КУКУРУДЗА І.І.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ66
матори підпорядковували стратегії і конкретним політич-
ним установкам Компартії. Як зазначалося на науковому
семінарі, що проходив в Інституті світової економіки і
міжнародних відносин Російської академії наук, «лібе-
ральні коментатори можуть скільки завгодно презирливо
відгукуватися про китайських комуністів.., але якби КПК
пішла в рознос, як КПРС, то Китай відкотився б до часів
смути першої половини минулого століття» [3, с. 80].
Можливість появи на всіх щаблях влади в Україні
недостатньо кваліфікованих і нечесних політиків в певній
мірі зумовлена тим, що в країні не було глибокого розу-
міння населенням суті і можливих соціально-економіч-
них наслідків ринкових перетворень. Справа в тому, що
переважна частина населення не мала достатніх економ-
ічних знань, необхідних для того, щоб самостійно дійти
висновку про можливі плюси і мінуси ринкових реформ.
А тому й покладалася на думку фахівців. Але її, як ви вже
здогадалися, формували «виблискувачі» та нечесні пол-
ітики. Щоб переконатися в цьому, досить заглянути в
газети та журнали кінця 80-х — початку 90-х років мину-
лого століття. В них цілком серйозно йшлося про те, що
вже через рік-два після початку реформ Україна по рівню
ефективності суспільного виробництва і рівню добробу-
ту населення посідатиме перші місця в Європі.
Іншими словами, замість безстороннього науково-
го аналізу щодо можливих соціально-економічних
наслідків ринкових перетворень населенню підносили
міфи про райське майбутнє. Скотившись на шлях
підміни наукової істини, високопосадовці не стали пе-
рейматися підвищенням ефективності економічної пол-
ітики. В цьому зв’язку цілком слушною є думка Г. Ко-
лодка про те, що якщо населення не має глибоких еко-
номічних знань, «то неможливо сумістити три речі: на-
укову істину; істинну демократію; ефективну політику»
[1, с. 403]. Таким чином, на старті ринкових перетво-
рень Україна, не маючи наукової теорії, не мала науко-
вої істини; не маючи висококваліфікованих і чесних
політиків, не мала істинної демократії; не маючи гли-
бокого розуміння населенням суті та можливих соціаль-
но-економічних наслідків ринкової трансформації, не
могла затребувати ні національну модель реформуван-
ня економіки, ні політиків, котрі могли б її реалізувати.
Тим часом в КНР знову ж таки було по-іншому.
Населення розумілося на економічній політиці, оскіль-
ки вона розроблялася і здійснювалася з врахуванням
національних традицій. Така політика відкривала широкі
можливості для високої людської активності, знаходила
підтримку і довір’я переважної більшості населення.
Воно усвідомлювало, що модернізація економіки
здійснюється в інтересах піднесення його добробуту і
забезпечення економічної могутності країни.
Маючи різні рівні готовності до здійснення еконо-
мічних реформ і різні кінцеві цілі їх проведення, Украї-
на та Китай розійшлися і в питаннях змісту та методів
реформування, і в питанні його соціально-економічних
наслідків. В Україні весь зміст реформ звели практично
до роздержавлення і приватизації власності та ліберал-
ізації управління економікою, в тому числі і зовнішнь-
оекономічною діяльністю. Це була практична реаліза-
ція ідеології та програми неолібералізму, яких Україні
люб’язно запропонували західні політики й економісти.
Тобто запропонували те, що хотіли мати наші політики.
Адже в умовах зруйнованих державних інститутів нео-
лібералізм ставав зручним способом перерозподілу на-
ціонального багатства на їхню користь. Як зазначав Г.
Колодко, в умовах слабкості економічних інститутів
неолібералізм стає інструментом пограбування і розкра-
дання [1, с. 313].
Що й сталося в Україні. Те, що в нас прийнято
називати роздержавленням і приватизацією в «інтересах
всього населення», насправді було добре організованим
розкраданням національного багатства горсткою
найбільш спритних політиків і тіньовиків. І сьогодні ми
маємо ситуацію, коли менше одного процента населен-
ня володіє більш як 90 % роздержавлених і приватизо-
ваних підприємств промисловості, транспорту, будівниц-
тва, сільського господарства і фінансово-кредитної сфе-
ри. За таких умов держава неспроможна здійснювати
таку фінансово-кредитну, бюджетну, науково-технічну,
структурну, інвестиційну, аграрну, регіональну, зовніш-
ньоекономічну політику, яка б найповніше відповідала
інтересам і цілям різних економічних суб’єктів.
Роздержавлення і приватизація власності як один з
напрямів економічної політики не слугує створенню ста-
більних та ефективних стимулів до праці. Адже ці останні
діють головним чином тоді, коли трудовий колектив во-
лодіє засобами даного підприємства, має право на більшу
частину створеного ним продукту і бере участь в ухваленні
рішень про інвестиції, ціни, призначення керівників тощо.
Крім того, стабільні стимули до праці матимуть місце тоді,
коли на підприємстві діють програми соціального захисту,
підготовки та перепідготовки кадрів. На жаль, у більшості
випадків такі стимули до праці сьогодні відсутні. Курс на
суцільне роздержавлення і приватизацію призвів до того,
що трудові колективи ще в більшій мірі, ніж до ринкових
перетворень, виявилися відчуженими від засобів вироб-
ництва, виробленого продукту і прийняття управлінських
рішень. В країні в цілому та на підприємствах фактично
відсутні ефективні програми соціального захисту населен-
ня. Нерівномірний розподіл власності, а отже і доходів,
негативно позначається на економічному зростанні і мак-
роекономічній стабілізації. А це означає, що, розпочина-
ючи роздержавлення і приватизацію на основі неолібера-
лізму, Україна заздалегідь була приречена на неуспіх.
В той час, як в Україні економічна лібералізація суп-
роводжувалася руйнуванням державних інститутів, в
Китаї державні інституції забезпечували успіх реформам.
Як зазначає В. Гельбрас, китайська модель економічного
зростання спрацювала тому, що держава там «діє як вер-
ховний власник землі і природних ресурсів, як власник
найбільш важливих ланок в основних галузях виробниц-
тва і сфери послуг. Вона є творцем і власником майже всієї
банківської системи і керівником-фінансової»« [4, с. 76].
Все це дозволяє державі свідомо і цілеспрямовано визна-
чати рамки використання інституту ринку як інструмен-
та соціально-економічного розвитку. Більше того, буду-
чи верховним власником в основних галузях виробниц-
тва, сфері послуг та банківській системі, держава спря-
мовує реформи на побудову «соціалістичної ринкової
економіки», в якій органічно поєднуються планові та
ринкові механізми господарювання. Причому китайські
політики та науковці наголошують, що в їхній системі
господарювання головним є план, а ринок виконує до-
поміжну роль. Характерно, що китайська офіційна по-
КУКУРУДЗА І.І.
2010/№2 67
літична економія сторонилась безплідних дискусій на зра-
зок тих, що вели українські «виблискувачі», вкладаючи
господарський механізм XX століття у свого роду прокру-
стове ліжко, на якому було місце або плану, або ринку.
Китайські економісти виходили з реальностей сучасної
економіки, а вони (реальності) переконують, що вже на
початку XX століття не існувало країн з чисто плановою
або чисто ринковою економікою. Що існувало, так це
економіки з переважанням плану або ринку. Навіть в
СРСР, економіку якого багато хто називає «адміністра-
тивно-командною», використовувалися обидва згадані
нами механізми. Більше того, коли говорять про «тоталь-
не планування з Москви», то забувають про те, що з більш
як 24 мільйонів найменувань виробів лише 24 тисячі (0,1
%) контролювалися Держпланом. З іншого боку, навіть у
США, де, на думку вчених утвердилася консервативна
модель змішаної економіки, поряд з ринковим механіз-
мом використовуються елементи планування, програму-
вання та прогнозування.
Про співвідношення плану і ринку ми згадали для
того, щоб показати некоректність в науковому плані
тверджень про те, що Китай нібито трансформує в на-
прямі ринку, тобто в напрямі капіталізму. Щоправда, в
таких твердженнях можна помітити й етичну неко-
ректність, оскільки вони розходяться з офіційними за-
явами китайських політиків і вчених щодо кінцевих
цілей модернізації економіки. Це розходження нам на-
гадує ситуацію, коли б до людей, котрі будують храм,
підійшли якісь сторонні особи або просто невігласи і
почали говорити, що ті не храм будують, а корчму. Інши-
ми словами, на наш погляд, праві ті дослідники, котрі
визнають, що «офіційна орієнтація КПК на соціалізм не
виглядає чистою риторикою» [3, с. 80].
Звичайно, наших неоліберальних «виблискувачів»
можна зрозуміти: роблячи спроби тлумачити соціально-
економічні досягнення Китаю як наслідок просування по
шляху до капіталізму, вони тим самим прагнуть захистити
себе від звинувачень у некомпетентності, а неолібералізм —
від звинувачень у непродуктивності. В такому випадку у
прихильників неолібералізму виникає можливість всю
відповідальність за негативні наслідки ринкових перетво-
рень в Україні покладати на «радянську спадщину».
На старті ринкових перетворень, особливо після
розпаду СРСР, вітчизняні політики та економісти не раз
декларували необхідність здійснення структурної перебу-
дови економіки та інвестиційної політики. З цією метою
слід було виявити доцільність існування деяких базових
галузей промисловості в попередніх обсягах, орієнтува-
тися на випереджаюче зростання виробництва предметів
споживання, збільшення фінансування науково-дослід-
них і дослідно-конструкторських робіт, утримання норм
інвестицій в національному доході на тому рівні, який
Україна мала за часів перебування у складі СРСР (25–26
%). На жаль, жодна з названих позицій не знайшла на-
лежного втілення в економічній політиці держави.
Скажімо, замість політики позитивних структурних
зрушень в економіці, в країні було взято курс, який
призвів до руйнування таких базових галузей економі-
ки, як машинобудування, приладобудування, електрон-
не виробництво тощо. По всій країні своєрідними па-
м’ятниками безгосподарності догнивають високотехно-
логічні підприємства військово-промислового комплек-
су, які при продуманій економічній політиці могли б
бути важливими наповнювачами державного бюджету.
Не сталося і випереджаючого зростання виробниц-
тва предметів споживання, яке красномовно обіцяли
реформатори та їхні адвокати, коли на всі заставки кри-
тикували політику Радянського Союзу щодо забезпечен-
ня більш швидкого зростання виробництва засобів ви-
робництва. Більше того, відкривши внутрішній ринок
для іноземних товарів, Україна практично знищила свою
легку промисловість. За нашими підрахунками, 80–90 %
промислових товарів, що їх купує населення України,
мають іноземне походження. А це означає, що всі ми
мимоволі стаємо донорами чужих економік.
Не кращі справи і з фінансування науково-дослід-
них і дослідно-конструкторських робіт. Так, через недо-
фінансування науки кількість фахівців, безпосередньо
зайнятих науковою і науково-технічною діяльністю ско-
ротилася з 1991 року більш як на 60 %. А це означає ніщо
інше, як зниження інноваційного потенціалу держави та
гальмування економічного розвитку. Недофінансування
науки призвело до того, що в науковій діяльності вико-
ристовуються застарілі експериментальна, технологічна й
інформаційна бази та методи досліджень [4, с. 179].
Тим часом в Китаї структурна політика дає пози-
тивні результати. По-перше, всі базові галузі примно-
жили свій потенціал і стали експортоорієнтованими.
Особливо швидко експортне виробництво розвивалося
у спеціально створених вільних економічних зонах
(ВЕЗ), де сьогодні виробляється майже 60 %> ВВП краї-
ни [5, с. 78]. Причому китайське керівництво змогло
схилити іноземних інвесторів до інвестування у вироб-
ничі лінії, які є носіями науково-технічного прогресу. За
роки реформ на розвиток експортного потенціалу було
використано понад 760 мільярдів доларів прямих інозем-
них інвестицій [6, с. 62]. Цього, на жаль, не можна ска-
зати про вільні економічні зони України. Замість того,
щоб стати рушійною силою розвитку всієї вітчизняної
економіки, як це має місце в Китаї, вони здебільшого
були перетворені у центри відмивання тіньових, втому
числі і криміногенних, капіталів.
По-друге, на відміну від України, роздрібна торгівля
якої перенасичена іноземними товарами, Китай постійно
розширює виробництво і підвищує якість товарів та по-
слуг на внутрішньому ринку. При цьому він, як правило,
не допускає іноземний капітал до прибуткової роздрібної
торгівлі на своїй території. Більше того, як зазначають
спеціалісти, незабаром Китай сам почне викуповувати
підприємства роздрібної торгівлі та фінансової сфери у
найбагатших країнах світу, в тому числі і в США [1, с. 310].
Характерно, що на фоні світової фінансово-економіч-
ної кризи, зв’язаної з обвалом платоспроможного попиту
в США і країнах Європейського союзу (ЄС) і з відповід-
ним спадом обсягів роздрібних продажів на їхніх ринках,
керівництво КНР не волало про фінансову допомогу, як
це роблять наші керівники, а саме фактично надавало
допомогу згаданим країнам, купуючи їхні казначейські
зобов’язання. Так, із 1,9 трильйона доларів золотовалют-
них резервів 2008 року 652,9 мільярда доларів були розм-
іщені в американські казначейські зобов’язання і ще 370
мільярдів доларів — в цінні папери американських корпо-
рацій [6, с. 62]. Діючи таким чином, китайське керівниц-
тво намагається сприяти якнайшвидшому відродженню
КУКУРУДЗА І.І.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ68
попиту на китайську продукцію, оскільки 1 % зростання
внутрішнього попиту в США і ЄС викликає зростання
обсягів виробництва в Китаї на 5–6% [5, с. 79].
По-третє, за роки реформ розвиток економіки КНР
відбувався не тільки за рахунок великих обсягів прямих
іноземних інвестицій, про які вже згадувалося, а й завдя-
ки надвисоким нагромадженням. Протягом останніх
двадцяти років інвестиції в основний капітал становили
30–55 % ВВП [5, с. 77]. Причому значні кошти спрямо-
вувалися на розвиток таких пріоритетних галузей еконо-
міки, як електроенергетична, гірничорудна, оборонна,
електронна, металургійна, машинобудівна, нафтова і
нафтохімічна промисловість. Поряд з цим реалізувалися
програми щодо будівництва соціального житла, розвитку
транспорту, науки, освіти, охорони здоров’я тощо.
Особливої уваги і виваженого підходу в умовах
ринкових перетворень вимагає аграрний сектор еконо-
міки, оскільки саме тут ринковий механізм найповніше
виявляє свою обмеженість. Проте розробники економ-
ічної політики і ті, хто її реалізовував, проігнорували цю
вимогу. їхня політика обернулася для України руйнуван-
ням галузей промислового птахівництва, свинарства,
вівчарства, льонарства і хмелярства, втратою 85–90 %
фізичного капіталу, зубожінням соціальної сфери села,
зникненням з карти України більш як чотирьох тисяч
сіл та іншими негативними наслідками [7, с. 136, 141].
Причому ці процеси продовжують набирати обертів.
Натомість аграрна політика Китаю спрямована на
реалізацію корінних національно-державних економіч-
них інтересів. Свідченням цього може бути хоча б те, що
тут навіть в умовах світової фінансово-економічної кри-
зи, з одного боку, стимулюють збільшення виробництва
сільськогосподарської продукції шляхом надання суб-
сидій фермерам (у 2008 році вони зросли удвічі в по-
рівнянні з 2007 роком), з іншого боку, розвивають інфра-
структуру сільських районів, здійснюють заходи щодо
підвищення життєвого рівня селян. Більше того, в 2008
році прийнято рішення створити єдиний механізм соц-
іально-економічного розвитку міста і села, тобто взято
курс на подолання істотних відмінностей щодо рівня і
якості життя в місті та селі. Звичайно, проголосити курс
— це одне, а реалізувати його — інше. Проте в нас не-
має сумнівів в тому, що його буде реалізовано.
Говорячи про китайську модель реформування еко-
номіки як взірець для наслідування, ми не акцентували
увагу на ще не вирішених проблемах, таких, наприклад,
як забезпечення повної зайнятості та деякі інші. Це окре-
ма тема дослідження. Та й не в них справа. В нашому
випадку ставилось завдання показати суспільству, що по-
перше, була альтернатива неоліберальній концепції та
програмі реформ, але Україна нею не скористалася, і, по-
друге, підштовхнути українських політиків до думки про
необхідність глибокого вивчення і неупередженої оцінки
китайської моделі модернізації економіки з метою враху-
вання її сильних сторін при корекції вітчизняних реформ.
Беручись за цю справу, слід, щонайменше, з пова-
гою ставитись до китайського вибору кінцевої мети і не
тлумачити її на свій копил, тобто не видавати будівниц-
тво соціалізму за капіталістичну трансформацію. У про-
тилежному випадку є ризик нічого не взяти з китайсь-
кого досвіду. Але це небажано, якщо взяти до уваги
універсальність цього досвіду і те, що, як визнають
фахівці, «в нашу епоху, коли так виразно оголилися вади
сучасного капіталізму і світ шукає альтернативні
суспільні форми, китайський досвід стане немалим вне-
ском у пошук цих форм» [3, с. 81]. До речі, цей досвід,
починаючи з 1986 року, успішно використовує 85-
мільйонний В’єтнам, який навіть при несприятливих
зовнішніх обставинах кожні десять років подвоював
рівень ВВП [1, с. 306–307]. Сьогодні ми не можемо
сказати, що Росія та Індія також скористалися китайсь-
ким досвідом, але є всі підстави стверджувати, що їхні
успіхи в економічному розвитку стали можливими не
завдяки неолібералізму, а завдяки відмові від нього.
Скажімо, в Росії це сталося у післяєльцинський період.
На нашу думку, китайський досвід не залежно від
того, чи подобається нашим політикам державно-пол-
ітичний устрій КНР чи ні, вартий того, щоб запозичити
в нього розуміння принаймні трьох речей: при реформу-
ванні економіки треба мати хорошу теорію і програму
реформ; починаючи реформи слід мати висококваліфі-
кованих і чесних політиків, здатних реалізувати програ-
му реформ з користю для суспільства; крім усього іншо-
го, реформи потребують ще й високоосвіченого суспіль-
ства, яке б розуміло суть реформ і можливі їхні наслідки.
Саме за таких умов економічна політика буде базу-
ватися не на ринковому фундаменталізмі як різновиду
ідеологічного фанатизму, а на наукових знаннях, в тому
числі і тих, що добуті економічною практикою.
Зрозуміло, що сьогодні може йти мова не про ство-
рення програми реформ, а про удосконалення існуючої.
Основними напрямами такого удосконалення, якщо
брати до уваги китайський досвід, мають бути:
— впровадження дійової системи державного регулю-
вання економічних та соціальних процесів шляхом розвит-
ку на національному і регіональному рівнях таких його
форм, як програмування, прогнозування і планування;
— створення в базових галузях потужних трансна-
ціональних корпорацій (ТНК), які б повністю належа-
ли державі або в яких держава володіла контрольним
пакетом акцій. Це дало б можливість державі ефектив-
но контролювати рух товарних і грошових потоків як на
внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, і мати в
своєму розпорядженні потужних бюджетоутворюючих
суб’єктів господарювання;
— посилення ролі держави у фінансовому секторі,
що дасть можливість більш успішно витримувати удари
світових фінансово-економічних негараздів;
— здійснення структурної перебудови вітчизняної
економіки на основі нового технологічного укладу;
— повернення довіри населення до державних струк-
тур і забезпечення довіри до підприємницьких структур, а
також відновлення довіри бізнесових структур до влади.
Щодо кадрового забезпечення реформ, то воно
також посильне нашому суспільству. На всіх щаблях
державного управління, в усіх сферах народного госпо-
дарства є чимало фахівців, готових віддати свій талант,
вміння, досвід служінню суспільству. Тільки вони мають
бути затребувані для виконання ролей «першої скрип-
ки» на всіх рівнях суспільної ієрархії.
При вирішенні кадрової проблеми не останню роль
має відіграти посилення відповідальності керівників за
прийняті управлінські рішення. В цьому зв’язку ми
цілком підтримуємо думку провідних вчених про особи-
КУКУРУДЗА І.І.
2010/№2 69
сту відповідальність вітчизняних реформаторів, котрі
довели економіку до розвалу, а народ, до зубожіння і при
цьому привласнили багатство, нагромаджене попередні-
ми поколіннями [2, с. 9]. Нам думається, що таку ж відпо-
відальність повинні понести і ті, хто за гроші чи через свої
політичні симпатії свідомо брехали і продовжують бреха-
ти населенню про «великі переваги неолібералізму». Як
пише Г. Колодко, вони «одурманюють людей, маніпулю-
ють їхніми поглядами на ідеологічні потреби, підштовху-
ють до неправильного політичного вибору» [1, с. 403].
Протистояти цьому, звісна річ, нелегко. Але можли-
во. Першим кроком в цьому напрямі може бути активі-
зація самоосвіти населення. Спонукати до цього повинні
ті вчені і політики, котрі не відступають від істини зара-
ди грошей, нагород і посад. Вони служать суспільству.
Література
1. Колодко Гжегож. Мир в движении (пер. с пол.
Ю. Чайникова) / Гжегож Колодко. — М. : «Ма-
гистр».2009. — 575 с.
2. Геєць В. Навігатор у блукаючому світі (Роздуми над
прочитаним) / Геєць В., Гриценко А. // Економіка Ук-
раїни. — 2009. — № 9. — С. 4–18.
3. Китай: универсальная модель модернизации //
Мировая зкономика и международные отношения. —
2009. — № 8. — С. 69–81.
4. Промисловий потенціал України: проблеми та
перспективи структурно-інноваційних трансформацій /
Відповідальний редактор Ю. В. Кіндзерский. — К.,
2007. — 408 с.
5. Гельбрас В. Тридцатилетие эпохи «реформ и откры-
тости» в Китае / Гельбрас В. // Мировая экономика и
международные отношения. — 2009. — № 6. — С. 73–83.
6. Новоселова Л. КНР: инвестиции в преодоление
кризиса / Новоселова Л. // Российский экономический
журнал. — 2009. — № 1–2. — С. 61–73.
7. Кукурудза І. Реформування аграрних відносин в Ук-
раїні: методи, наслідки, перспективи / Кукурудза І. //
Вісник Черкаського університету. Серія: економічні на-
уки. — 2007. — Випуск 103. — С. 135–148.
Под финансовым состоянием предприятия пони-
мают степень обеспеченности предприятия необходи-
мыми финансовыми ресурсами для осуществления эф-
фективной хозяйственной деятельности и своевремен-
ного проведения денежных расчётов по своим обязатель-
ствам. В нём находят отражение в стоимостной форме
общие результаты работы предприятия, в том числе и
работы по управлению финансовыми ресурсами. Для
получения определённого дохода, прибыли предприятие
должно на соответствующем уровне с наименьшими
затратами организовать производство и сбыт продукции,
рационально распоряжаться собственными и заёмными
ресурсами.
Наиболее объективно финансовое положение пред-
приятия характеризуется определёнными элементами
своей экономической деятельности, в том числе его
платёжеспособностью и ликвидностью его баланса.
Финансовая устойчивость предприятия характеризует
степень независимости его от условий рынка, от сры-
вов договоров, не платежей и т. п., она выражается пе-
речнем показателей, которые комплексно оценивают
структуру бухгалтерского баланса.
Изучению финансового состояния предприятия по-
священо большое количество исследования. Этим воп-
росам посвящены исследования Бернгольца С. Б., Дани-
левского Ю. А., Коронева И. А., Мниха Е. В., Путати-
на П. М., Севрука В. П., Ступов С. А., Чечета А. П.,
Эдвила Дж. Доляна. Но все эти экономические исследо-
вания достаточно далеки от практических количествен-
ных рекомендаций по улучшению финансовой устойчи-
вости предприятий и банковских структур. В связи с этим
здесь предпринята попытка определения количественных
путей повышения финансовой устойчивости предприя-
тий и, в частности, банковских структур, как структур,
наиболее подверженных финансовой неустойчивости, о
чём свидетельствует разразившийся в начале 2008 г. и про-
должающийся до сих пор мировой финансовый кризис.
А. Методика исследования финансовой устойчивости
банка. Финансовая устойчивость банка — это опреде-
ленное состояние структуры актива и пассива банка,
гарантирующее его постоянную платежеспособность.
Определение системы показателей, описывающих дан-
ное понятие устойчивости банка в рыночных условиях,
связано, прежде всего, с балансовой моделью банка.
Балансовая модель выглядит следующим образом:
L+K
В
+Ос = C + Дс + Кс + RP, (1)
где L — денежные средства (средства в кассе и на расчет-
ном счете, ценные бумаги, корсчета банка, расчеты банка,
дебиторская задолженность). В данный показатель входят
следующие статьи актива баланса банка (форма 1):
— Грошові кошти та їх еквіваленти (ст.1);
— Торгові цінні папери (ст.2);
Інші фінансові активи, що обліковуються за спра-
ведливою вартістю з визначенням результату переоцін-
ки у фінансових результатах (ст.3);
— Кошти в інших банках (ст.4);
— Резерви під знецінення коштів в інших банках
(ст.6);
— Цінні папери в портфелі банку на продаж (ст.15);
— Цінні папери в портфелі банку до погашення
(ст.18);
— Резерви під знецінення цінних паперів у порт-
фелі банку до погашення (ст.19);
— Дебіторська заборгованість щодо поточного по-
датку на прибуток (ст.23);
Ю.И. Лернер
г. Харьков
ОЦЕНКА ФИНАНСОВОЙ УСТОЙЧИВОСТИ БАНКОВСКОЙ СТРУКТУРЫ
ЛЕРНЕР Ю.И.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-45496 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-29T11:24:27Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кукурудза, І.І. 2013-06-14T14:17:18Z 2013-06-14T14:17:18Z 2010 Економічна політика україни в контексті Китайського досвіду / І.І. Кукурудза // Вісник економічної науки України. — 2010. — № 2 (18). — С. 64-69.— Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45496 Досліджено основні аспекти економічної політики сучасної України в контексті китайського досвіду. Исследованы основные аспекты экономической политики современной Украины в контексте китайского опыта. In the article main aspects of Ukraine’s economic policy are analyzed in the context of Chinese experience. uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Наукові статті Економічна політика україни в контексті Китайського досвіду Экономическая политика Украины в контексте китайского опыта Economic policy of Ukraine in the context of Chinese experience Article published earlier |
| spellingShingle | Економічна політика україни в контексті Китайського досвіду Кукурудза, І.І. Наукові статті |
| title | Економічна політика україни в контексті Китайського досвіду |
| title_alt | Экономическая политика Украины в контексте китайского опыта Economic policy of Ukraine in the context of Chinese experience |
| title_full | Економічна політика україни в контексті Китайського досвіду |
| title_fullStr | Економічна політика україни в контексті Китайського досвіду |
| title_full_unstemmed | Економічна політика україни в контексті Китайського досвіду |
| title_short | Економічна політика україни в контексті Китайського досвіду |
| title_sort | економічна політика україни в контексті китайського досвіду |
| topic | Наукові статті |
| topic_facet | Наукові статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45496 |
| work_keys_str_mv | AT kukurudzaíí ekonomíčnapolítikaukraínivkontekstíkitaisʹkogodosvídu AT kukurudzaíí ékonomičeskaâpolitikaukrainyvkontekstekitaiskogoopyta AT kukurudzaíí economicpolicyofukraineinthecontextofchineseexperience |