Реформування аграрного сектора економіки України (здобутки проблеми, вирішення)
Saved in:
| Published in: | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45604 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Реформування аграрного сектора економіки України (здобутки проблеми, вирішення) / В.Я. Месель-Веселяк // Вісник економічної науки України. — 2010. — № 2 (18). — С. 205-211. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860116869678104576 |
|---|---|
| author | Месель-Веселяк, В.Я. |
| author_facet | Месель-Веселяк, В.Я. |
| citation_txt | Реформування аграрного сектора економіки України (здобутки проблеми, вирішення) / В.Я. Месель-Веселяк // Вісник економічної науки України. — 2010. — № 2 (18). — С. 205-211. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| first_indexed | 2025-12-07T17:36:41Z |
| format | Article |
| fulltext |
2010/№2 205
номорского экономического сотрудничества и ГУАМ».
Резюме семинара и конференции отправлены в Секре-
тариат Президента Украины, Верховную Раду, Кабине-
ту Министров Украины, в Донецкую облгосадминист-
рацию (управление внешних связей и внешнеэкономи-
ческих связей), посольствам стран, представители кото-
рых принимали участие в работе семинара.
Кроме того результаты исследований кафедры док-
ладывались на многих международных научно-практи-
ческих конференциях и семинарах в Украине, России,
Болгарии, Сербии, Литвы и др.
Ю. В. Макогон возглавляет редколлегии журналов
«Вестник Донецкого университета» (Серия В — Эконо-
мика и право) и сборников научных работ «Проблемы
развития внешнеэкономических связей и привлечение
иностранных инвестиций: региональный аспект» и
«Проблемы сотрудничества между странами юго-восточ-
ной Европы в рамках организации черноморского эко-
номического сотрудничества и ГУАМ» (эти издания
имеют статус ВАК Украины), а также принимает учас-
тие в работе редколлегий журналов «Меркурий», «Стра-
тегические приоритеты», «Журнал европейской эконо-
мики» и других.
Какие цели и задачи ставили перед собой органи-
заторы семинара?
Это, прежде всего, установление новых научных и
деловых контактов, дальнейшее развитие сотрудничества.
Во-вторых, на семинаре происходит апробация но-
вых научных подходов в изучении тех или иных направ-
лений происходящих экономических процессов, которые
выносятся на суд коллег результаты научных поисков.
Третье, с учетом освещения в научной прессе итогов
работы семинара, есть возможность для участников науч-
ной дискуссии, сделать достоянием научной обществен-
ности своей точки зрения на те или иные процессы, про-
исходящие в реальной экономике и экономической науке.
Реформування аграрного сектору, яке розпочато з
1991 року, є невід’ємною складовою переходу економі-
ки країни до ринкових відносин. Нині є можливість
проаналізувати стан розвитку галузі, здобутки і пробле-
ми та визначити шляхи поглиблення реформ на селі, що
сприятиме розвитку галузі в сучасних ринкових умовах
господарювання. Аналіз слід провести як в організацій-
ному так і економічному напрямах.
В організаційному плані реформування в економіці
країни розпочалося після прийняття законів України
«Про підприємництво» (7.02.1991 р.), «Про підприємcтва
в Україні» (27.03.1991 р.), «Про господарські товариства»
(27.09.1991 р.), «Про приватизацію майна державних
підприємств» (4.03.1992 р.), «Про оренду майна держав-
них підприємств та організацій» (10.04.1992 р.).
Щодо аграрного сектору ще у 1990 році нами було
обґрунтовано положення до Земельного кодексу України
з метою врегулювання земельних відносин на селі. Внесе-
но пропозиції: наблизити власність на землю безпосеред-
ньо до виробника; забезпечити самостійність і неза-
лежність громадянина, відродження стратегічного госпо-
даря землі на основі приватної власності; розвивати на
рівноправній основі сільськогосподарські підприємства,
господарства населення та фермерські господарства1 .
Реформування галузі було розпочато після прийняття
18.12.1990 р. постанови Верховної Ради України «Про земель�
ну реформу», якою всі землі України оголошено з 15 березня
1991 року об’єктом земельної реформи. Визначено, що зе-
мельна реформа є складовою частиною економічної рефор-
ми, здійснюваної в Україні у зв’язку з переходом економіки
держави до ринкових відносин. Завданням цієї реформи є
перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну
та колективну власність, а також у користування підприє-
мствам, установам і організаціям з метою створення умов
для рівноправного розвитку різних форм господарювання
на землі, формування багатоукладної економіки, раціональ-
ного використання й охорони земель. Передбачено також
провести інвентаризацію земель усіх категорій і реєстрацію
громадян, які бажають організувати селянське (фермерсь-
ке) господарство, розширити особисте підсобне господар-
ство, займатися індивідуальним садівництвом, одержати в
користування земельні ділянки для городництва, сінокосі-
ння і випасання худоби.
Значна роль відводиться розвитку фермерських госпо-
дарств. Для забезпечення їх землею нами внесено пропо-
зиції щодо безплатної передачі цим господарствам у
власність земельних ділянок у розмірі, як і для кожного
члена колективного господарства чи радгоспу, а решту землі
надавати в довічне успадковуване володіння або оренду1 .
Законом України «Про селянське (фермерське) госпо�
дарство» (20.12.1991 р.), проект якого опрацьовано в
Інституті, врегульовано категорію приватної власності на
землю, а земельні ділянки громадянам України для ве-
дення селянського (фермерського) господарства передба-
В.Я. Месель�Веселяк
академік АЕН України
і Національної академії аграрних наук України
м. Київ
РЕФОРМУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
(ЗДОБУТКИ ПРОБЛЕМИ, ВИРІШЕННЯ)
1 Месель-Веселяк В. Я. Земельні відносини на селі / В. Я. Ме-
сель-Веселяк, М. М. Федоров // Сільські вісті. — 12 жовтня
1990. — № 235.
1 Саблук П. Т. Земля для фермера / П. Т. Саблук, В. Я. Ме-
сель-Веселяк, М. М. Федоров // Сільські вісті. — 6 березня
1992. — № 8.
ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ206
чено передавати у приватну власність і надавати в кори-
стування, у тому числі на умовах оренди, а Законом Ук-
раїни «Про форми власності на землю» (30.01.1992 р.)
поряд із державною запроваджено колективну і приват-
ну форми власності на землю, які є рівноправними. Дек-
ретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію
земельних ділянок» (26.12.1992 р.), який мав силу закону
України (основні положення його опрацьовано в Інсти-
туті), передбачено передати у приватну власність земельні
ділянки, надані їм для ведення особистого підсобного
господарства, будівництва та обслуговування жилого бу-
динку і господарських будівель (присадибна ділянка),
садівництва, дачного та гаражного будівництва, у межах
норм, визначених Земельним кодексом України. По суті
цим Декретом започатковано приватизацію земель.
У Національному науковому центрі «Інститут аграрної
економіки» обґрунтували стратегію і напрями проведення
аграрної реформи, що знайшли відображення у підтриманій
Верховною Радою України аграрній політиці, викладеній у
доповіді Президента України «Про основні засади економічної
та соціальної політики — Розділ «Аграрна політика»
(18.10.1994 р.). Отже, були розроблені та схвалені ідеологія
і програма реформування аграрного сектора.
Основним принципом програми було забезпечення
приватизації селянами земель, що перебували у користу-
ванні сільськогосподарських підприємств, та формування
господарських структур ринкового типу. Тому Указом Пре�
зидента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення
земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробниц�
тва» (10.11.1994 р.), проект якого підготовлено в Інституті,
передбачено передачу відповідно до земельного законодав-
ства безплатно у колективну власність земель колективним
сільськогосподарським підприємствам, сільськогоспо-
дарським кооперативам, сільськогосподарським акціонер-
ним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів
та інших державних сільськогосподарських підприємств,
трудові колективи яких виявили бажання одержати землю
у власність; здійснення у якомога коротші строки поділ зе-
мель, які передано у колективну власність, на земельні ча-
стки (паї) без виділення їх у натурі (на місцевості), з вида-
чею кожному члену підприємства, кооперативу, товариства
сертифікату на право приватної власності на земельну ча-
стку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки (паю) в
умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному ви-
разі; створення на базі належних власникам земельних
ділянок сільськогосподарських підприємств, асоціацій,
спілок, акціонерних товариств, інших кооперативних
підприємств і організацій.
Паювання земель здійснено у 1995–1996 рр., відпо-
відно до Указу Президента України «Про порядок паю�
вання земель, переданих у колективну власність сільсько�
господарським підприємствам і організаціям»
(8.08.1995 р.), яким передбачалося визначення розміру
земельної частки (паю) у колективній власності на зем-
лю кожного члена колективного сільськогосподарсько-
го підприємства, сільськогосподарського кооперативу,
сільськогосподарського акціонерного товариства без
виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості). У
результаті землі колишніх колгоспів, радгоспів, міжгос-
подарських підприємств перейшли у власність їхніх
працівників і пенсіонерів з їх числа. Проте склалася
ситуація, за якої колишні господарські структури в рин-
кових умовах працювали неефективно, а нових форм
господарювання ще не було створено. Необхідно було
об’єднати розпайовані землі в межах господарських
структур ринкового типу, визначених Законом України
«Про господарські товариства» (27.09.1991 р.), до яких
законодавець відніс акціонерне товариство, товариство
з обмеженою відповідальністю, повне і командитне то-
вариства, приватні та колективні підприємства.
Усі законодавчі акти з питань реформування аграр-
ного сектору економіки були прийняті з урахуванням
відповідних пропозицій вчених. Ними, крім пропозицій до
законів України і указів Президента України, підготовле-
но ряд науково-методичних положень і практичних реко-
мендацій до впровадження3 , видано низку наукових праць4.
В усіх областях і багатьох районах проведено наукові кон-
ференції та семінари з питань реформування аграрного
сектора економіки. Нами розроблена оригінальна мето�
дика грошової оцінки земель, яка була затверджена Поста�
новою Кабінету Міністрів України (23.03.1995 р.)5 .
Ідеологія реформування сільського господарства
спрямовувалася на досягнення найвищих цінностей для
селян, за яких вільний громадянин вільної України був
би власником землі та мав право вільно вибирати сферу
своєї трудової діяльності: самому працювати на власній
землі, передати її в оренду новоствореному підприєм-
ству і працювати в ньому, або працювати в інших сфе-
рах економіки країни. Було науково обґрунтовано по-
ложення про те, що формування нових господарських
структур ринкового типу найбільш раціонально здійсню-
вати на основі не тільки оренди земельних ділянок, а й
земельних часток (паїв) у поєднанні з колективними
формами організації праці, що вимагало законодавчого
врегулювання. Проте Верховна Рада зволікала з прий-
няттям відповідного закону. Тому Президент України
видав Указ «Про оренду землі» (23.04.1997 р.), яким виз-
начено, що дві або більше особи, які мають сертифіка-
ти, що засвідчують їхнє право на земельну частку (пай),
можуть за власним бажанням передавати в оренду
3 Рекомендації по організації селянських (фермерських ) гос-
подарств в Україні [ч. 1] / [П. Т. Саблук, В. Я. Месель-Ве-
селяк, М. М. Федоров та ін.]; за ред. П. Т. Саблука, В. Я.
Месель-Веселяка. – К. : ІАЕ УААН, 1993. — 128 с.;
Посібник по реформуванню сільськогосподарських та пе-
реробних підприємств / [Саблук П. Т., Зубець М. В., Ме-
сель-Веселяк В. Я. та ін.]; за ред. П. Т. Саблука, В. Я. Ме-
сель-Веселяка. — К. : ІАЕ УААН, 1997. — 647 с.;
Посібник по реформуванню сільськогосподарських та пе-
реробних підприємств / [Саблук П. Т., Зубець М. В., Ме-
сель-Веселяк В. Я., Лузан Ю. Я. та ін.]; за ред. П. Т. Саб-
лука, В. Я. Месель-Веселяка. — [друге вид. допов.] — К. :
ІАЕ УААН, 2000. — 634 с.;
Реформування та розвиток підприємств агропромислового
виробництва (посібник у питаннях і відповідях) / [Саблук П.
Т., Зубець М. В., Месель-Веселяк В. Я., Лузан Ю. Я. та ін.] ;
за ред. П. Т. Саблука. — К. : ІАЕ УААН, 1999. — 532 с.;
4 Розвиток форм господарювання на селі / [В. Я. Месель-Ве-
селяк, П. Т. Саблук, М. Й. Малік, М. М. Федоров та ін.]; за
ред. П.Т. Саб-лука, В. Я. Месель-Веселяка. — К. : Урожай,
1993. — 376 с.;
5 Месель-Веселяк В. Я, Федоров М. М. Методологічні і ме-
тодичні принципи грошової оцінки сільськогосподарських
угідь / В. Я. Месель-Веселяк, М. М. Федоров // Економіка
АПК. — 1995. — № 2. — С. 11–16.
ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
2010/№2 207
спільну земельну ділянку через уповноважену ними осо-
бу, а орендарями можуть бути громадяни України, юри-
дичні особи та ін. Отже, реально стало можливим фор-
мувати сільськогосподарські підприємства на основі
оренди земельних часток (паїв) і на цій основі створю-
вати нові господарські структури.
Проте ліві політичні сили не сприймали приватної
власності на землю, вважаючи, що колгоспи і радгоспи є
найкращою формою організації виробництва. Тому був
прийнятий Закон України «Про оренду землі» (6.10.1998 р.),
який фактично зупинив роботу щодо формування госпо-
дарських структур ринкового типу, адже у ньому не було
передбачено оренди земельних часток (паїв), а створен-
ня раціональних господарських структур було призупи-
нено. Тому сільське господарство, не маючи організацій-
них важелів управління зменшило у 1999 р. порівняно з
1990 р. виробництво валової продукції удвічі.
Розв’язав цю проблему прийнятий 3 грудня 1999 року
Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо при�
скорення реформування аграрного сектора економіки». Цим
указом було зобов’язано реформувати протягом грудня
1999 року — квітня 2000 року колективні сільськогоспо-
дарські підприємства на засадах приватної власності на
землю та майно, забезпечивши: всім членам колективних
сільськогосподарських підприємств право вільного вихо-
ду з цих підприємств із земельними частками (паями) і
майновими паями та створення на їх основі приватних
(приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерсь-
ких) господарств, господарських товариств, сільськогоспо-
дарських кооперативів, інших суб’єктів господарювання,
заснованих на приватній власності; збереження, по мож-
ливості, цілісності господарського використання приват-
ними формуваннями землі та майна колишніх колектив-
них сільськогосподарських підприємств на основі оренди
земельних часток (паїв) і майнових паїв у групи власників
цих часток (паїв), а також організаційні інші заходи, які
мали забезпечувати створення нових формувань. Крім того,
передбачено низку заходів щодо підтримки розвитку осо-
бистих підсобних господарств громадян і селянських (фер-
мерських) господарств.
З огляду на пройдений шлях реформування
сільськогосподарських підприємств ринкового типу,
спираючись на його оцінку селянами, можна зробити
такі висновки:
— аграрна реформа серед інших складових еконо-
мічної реформи була науково обґрунтованою, теоретич-
но дослідженою, нормативно забезпеченою і практич-
но здійсненою;
— в Україні було відпрацьовано власну модель ре-
формування аграрного сектора в цілому і земельних
відносин зокрема;
— забезпечено багатоукладність виробництва на
селі, де функціонують різні рівноправні форми госпо-
дарювання, побудовані на приватній власності на зем-
лю у поєднанні з індивідуальною, сімейною і колектив-
ною формами організації праці;
— створено нові сільськогосподарські підприємства
ринкового спрямування, які в організаційному плані, внас-
лідок підвищення мотивації праці, мають більші можли-
вості й перспективи ефективного господарювання;
— особисті селянські господарства значною мірою
забезпечили трудову зайнятість селян як буферний фак-
тор при зменшенні потреби сільського господарства у тру-
дових ресурсах і нерозвиненості інфраструктури на селі;
— відбулися позитивні соціальні зрушення. Збули-
ся історичні прагнення селян: земля передана у їхню
власність і збережена за ними, власник може вільно
розпоряджатися нею, створювати своє господарство,
передавати в оренду і спадкоємцям. Земля належить
селянам і збережена від процесу привласнення її окре-
мими групами підприємців.
Таким чином, у ході аграрної реформи запроваджено
приватну власність на землю, проведено роздержавлення
земель із передачею їх у власність колективних сільсько-
господарських підприємств і громадян, розпайовано землі
колективних сільськогосподарських підприємств між пра-
цівниками та пенсіонерами з їх числа. Замість домінуючої
колгоспно-радгоспної форми господарювання на рівноп-
равній основі створені й розвиваються різні форми госпо-
дарювання. Подальший розвиток одержали побудовані на
приватній власності на землю й індивідуальній або сімейній
формах організації праці особисті селянські господарства,
створена нова форма господарювання — фермерство, яке
в усьому світі довело свою ефективність. Колективні
сільськогосподарські підприємства і значну частину рад-
госпів реформовано в різні господарські структури ринко-
вого спрямування, побудовані на приватній і державній
власності на землю у поєднанні з колективними формами
організації праці.
По суті в Україні створено три форми господарюван�
ня — особисті селянські господарства (господарства
населення), фермерські господарства, а також сільсько-
господарські підприємства ринкового типу. За розміра-
ми вони відповідають практиці ефективного ведення
сільського господарства в багатьох високорозвинутих
країнах світу, що забезпечують перевиробництво про-
дукції: перша — японсько-китайській моделі, друга —
європейській, третя — американській і колишнього
Радянського Союзу. Вони відповідають вимогам різно-
го бізнесу — великого, середнього та дрібного.
Таким чином, реформування проведено у два ета-
пи: перший — з 1991 по 1999 р. — формування норма-
тивно-правової бази та затягування реформ і спад ви-
робництва та другий (з 2000 р.) — після проведення
реформ і одержання від них певних позитивних резуль-
татів (рис. 1).
Як бачимо, ще задовго до паювання земель сільсько-
господарського призначення (1991–1996 рр.) виробниц-
Рис.1. Динаміка виробництва валової продукції сільського
господарства в Україні у порівнянних цінах 2005 року
ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ208
тво сільськогосподарської продукції зменшилося на
41,2 %. Отже, причиною спаду було не паювання земель,
як на це наполягають окремі політичні сили, а, навпаки,
стримування цього процесу та несприятлива для сільсько-
го господарства цінова політика. Після паювання земель
спад виробництва продовжувався і його апогей припадав
на 1999 рік. У 1999 р. порівняно з 1990 р. виробництво
валової продукції зменшилося на 51,3 %, у тому числі
рослинництва — на 46,8 % і тваринництва — на 55,1 %.
Після реформування колгоспів і радгоспів сільськогоспо-
дарські підприємства ринкового типу, розширення зем-
лекористування фермерських і господарств населення
виробництво почало стабільно збільшуватися і у 2008 р.
порівняно з 1999 р. приріст валової продукції становив
46,5 %, у тому числі рослинництва — 83,6, а тваринниц-
тва — 9,6 відсотку. Одержано найвищий за всю історію
сільськогосподарського виробництва України урожай
зернових культур — 53,3 млн тонн, проти 50,1 млн т у 1990
році. У 2009 р. обсяг виробництва валової продукції був
дещо вищим ніж у 2008 р. і можна сподіватися на подаль-
ший стабільний її приріст.
Отже, у процесі реформування здійснено перероз-
поділ земель між сільськогосподарськими підприємства-
ми, фермерськими й особистими селянськими господар-
ствами (господарствами населення) і відбулися зміни у
землекористуванні різних форм господарювання (табл. 1).
Сільськогосподарські підприємства (колгоспи, рад-
госпи, міжгосподарські підприємства) у 1990 р., викори-
стовуючи 93,7 % сільськогосподарських угідь, виробили
69,4 % продукції, у 1999 р. ці показники становили відпо-
відно 82,2 % і 38,3 %, а у 2008 р. — 47 і 40,4 %. У госпо-
дарствах населення ці показники у 1990 р. становили 6,3
і 30,6 %, у 1999 р. — 15,1 і 60,7 %, а у 2008 р. — 42,5 і 54 %,
а у фермерських господарствах у 1999 р. — 2,7 і 1 % а у
2008 р. — 10,9 і 5,7 %. Отже, особисті селянські господар-
ства до 1999 року компенсовували спад виробництва,
допущений сільськогосподарськими підприємствами.
Після реформування сільськогосподарських підприємств
у господарські структури ринкового типу з 2000 р. приріст
виробництва в них вирівнює їхню роль з господарствами
населення. Проте рівень виробництва продукції на оди-
ницю площі в господарствах населення є вищим — 358
тис. грн, проти 246 — у сільськогосподарських підприє-
мствах і 149 тис. грн — у фермерських господарствах.
Створення господарських структур ринкового типу
відіграло позитивну роль у збільшенні виробництва про-
дукції в сільськогосподарських підприємствах. Якщо ними
у 1990 році на 100 га сільськогосподарських угідь було
вироблено валової продукції на суму 260 тис. грн, а у 1999
році — 82, то у 2008 р. — 246 тис. грн, у тому числі про-
дукції рослинництва відповідно 128, 50 і 158 тис. грн. Отже,
рівень інтенсивності використання земель сільськогоспо-
дарськими підприємствами при виробництві продукції
рослинництва у 2008 році перевищив показники 1990 року
на 23 %, а показник 1999 року — більш як утричі. Значно
підвищився рівень розвитку тваринництва. Так, у 1990 році
на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено про-
дукції на 132 тис. грн, у 1999 році — лише на 32 тис. грн,
а у 2008 р. — вже на 88 тис. грн (табл. 2).
Позитивну роль у стабілізації виробництва відіграли
особисті селянські господарства. Площа сільськогосподарсь-
ких угідь у них зросла з 2,6 млн. га в 1990 році до 6,1 у 1999 р.
і 15,6 млн га у 2008 році, а виробництво валової продукції
відповідно 44,6; 43,1 і 56,1 млрд грн. За часи реформування
аграрного сектора, коли в сільськогосподарських підприє-
мствах спостерігався значний спад виробництва, вони за-
безпечили відносну його стабільність і значною мірою ком-
пенсували зменшення виробництва в сільськогосподарсь-
ких підприємствах. Якщо у 1999 році на 100 га сільськогос-
подарських угідь особисті селянські господарства виробили
80 % валової продукції від співставної бази виробництва 1990
року, розрахованої за опрацьованою нами методикою6, а
сільськогосподарські підприємства — лише 32 %, то у 2008
році різниця зменшилася і ці показники виробництва ста-
новили відповідно 72 і 95 % (табл.3).
Отже, виконавши свою роль у процесі реформуван-
ня, особисті селянські господарства знизили темпи при-
росту виробництва сільськогосподарської продукції. Зараз,
через невигідність виробництва, головним чином продукції
тваринництва, вони зменшують поголів’я тварин, особли-
во корів, а відповідно і виробництво продукції. Проте,
зарано «списувати з рахунку» цю форму господарювання,
адже на 100 га сільськогосподарських угідь у них вироб-
ляється всієї валової продукції на 358 тис. грн., у тому числі
рослинництва — 209 і тваринництва — 149 тис. грн, що
відповідно на 45; 32 і 69 % більше, ніж у сільськогоспо-
дарських підприємствах. Отже, необхідно створити спри-
ятливі економічні умови для їхнього розвитку. У 2009 р.
особисті селянські господарства забезпечили приріст ви-
робництва валової продукції на 0,6 %, у тому числі рослин-
ництва — на 0,9, а тваринництва — на 0,2 %. Сільськогос-
подарські підприємства зменшили виробництво продукції
Таблиця 1
Питома вага форм господарювання в сільському
господарстві України, %
6 Месель-Веселяк В.Я. Реформування аграрного виробництва /
В.Я. Месель-Веселяк. — К. ІАЕ УААН, 1999. — С.67-71
ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
2010/№2 209
рослинництва на 5,8 %, а по тваринництву збільшили на
10,1 %, в цілому зменшили на 0,6 %.
В Україні створено й розвивається нова форма госпо-
дарювання — фермерство, яка притаманна передовим
країнам світу. Фермерських господарств налічується понад
43 тис., які використовують 4 млн га сільськогосподарсь-
ких угідь, середній розмір кожного — 84,6 га сільськогос-
подарських угідь. За площею землекористування вона
відповідає високоефективній моделі ведення фермерства
в Європейських країнах, де середній розмір господарства
становить 18 га, у Великобританії — 70, Німеччині — 32,
у тому числі на нових землях (колишня НДР) — 197 га, з
яких 20 % землі використовують господарства середнім
розміром 714 га і 50 % — 1751 га. Проте, слід констатувати
той факт, що ця форма господарювання в Україні ще не-
достатньо розвинена. На 100 га сільськогосподарських угідь
фермери у 2008 році виробили продукції на 149 тис. грн,
тоді як сільськогосподарські підприємства — на 246, а
особисті селянські господарства — на 358 тис. грн, у тому
числі продукції рослинництва відповідно на 132, 158 і 209
тис. грн, а тваринництва — на 17, 88 і 149 тис. грн.
Фермерські господарства зменшили виробництво
валової продукції проти того рівня, який забезпечували
на цих землях сільськогосподарські підприємства. У 2008
році ними вироблено валової продукції 57 % проти ви-
робленої продукції сільськогосподарськими підприєм-
ствами на цих землях у 1990 р., тоді як у сільськогоспо-
дарських підприємствах — 95 і особистих селянських
господарствах — 72 %. У виробництві продукції рослин-
ництва ці показники становлять відповідно 103; 123 і
98 %, а тваринництва — 13; 67 і 52 %. Отже, фермери в
рослинництві перевищили рівень виробництва, який
забезпечували колгоспи і радгоспи у 1990 році. Проте
тваринництво вони не розвивають, що пояснюється
низькими цінами на продукцію галузі.
Є певні пояснення такого стану. По-перше, ферме-
рам надано ділянки із земель запасу, до яких включено
найгірші землі, по-друге, вірогідне приховування від
звітності виробленої продукції, але працюють ці госпо-
дарства прибутково.
Щодо ефективності виробництва, то сільське господар-
ство із збиткового перетворюється у прибуткове (табл. 4).
Якщо у 1996–1999 рр. сільськогосподарські підприєм-
ства мали середньорічні збитки на суму 2279 млн грн, то у
2000–2006 рр. вони одержали 1844 млн грн прибутку, а у 2007
році — 6836 і 2008 р. — 9803 млн. грн. Прибутковим стало
тваринництво. У 1990 році тваринництво в сільськогоспо-
дарських підприємствах мало 793 млн крб збитків, при рівні
збитковості –4,1 %, але завдяки державним дотаціям у
розмірі 5038 млн крб прибуток становив 4245 млн крб, а
рівень рентабельності досяг 22,1 %. У 1996–2002 рр. держав-
них дотацій не було, а з 2003 р. відновлені. У 2008 році при-
буток від тваринництва становив 11,4 млн грн, а з урахуван-
ням державних дотацій — 2735 млн грн. При цьому рівень
рентабельності становив відповідно 0,1 і 21,2 %.
Аналіз ефективності різних форм господарювання по-
казав, що фермери й особисті селянські господарства мають
вищий її рівень. Вони одержують прибутку і валового доходу
на 100 га сільськогосподарських угідь і на середньорічного
працівника більше, ніж сільськогосподарські підприємства.
Що стосується сільськогосподарських підприємств,
то валового доходу на 100 га сільськогосподарських угідь
у 2008 р. господарські товариства одержали 77,2 тис. грн,
приватні підприємства — 59,1, кооперативи — 61,9, ко-
лективні підприємства — 82 і державні підприємства —
58,2 тис. грн (табл. 5).
Таблиця 2
Виробництво валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь за категоріями господарств, тис. грн
Таблиця 3
Розрахунок зміни виробництва валової продукції, % до 1990 року
ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ210
Отже, висновки про переваги тієї чи іншої форми
господарювання робити передчасно, оскільки нетрива-
лим є період їх діяльності, а також не враховано фактор
господаря-керівника, від якого значною мірою залежить
успіх справи.
Таким чином, створені в результаті реформування гос-
подарські формування з теоретичної і практичної точок зору
є ефективними структурами, які слід удосконалювати в
напрямі поєднання інтересів господарів-виробників і селян-
власників землі та майна, які вони передали в оренду.
Проте, одержаного прибутку недостатньо навіть для
простого відтворення виробництва, а розміри амортизацій-
них відрахувань не забезпечують фізичного відновлення ос-
новних фондів і, зокрема, технічних засобів. У 1990 році на
100 га сільськогосподарських угідь одержано 14,3 тис. крб
прибутку (еквівалентно 114,4 тис. грн), а в 2008 році — 30
тис. грн, або у 3,8 разу менше; і це за умов значного зрос-
тання прибутковості порівняно з попередніми роками.
Досягнутий приріст ефективності виробництва дале-
ко не повністю забезпечує не тільки розширене, а і просте
відтворення виробництва сільськогосподарської продукції.
Найбільш впливовим фактором, що спричиняє
низьку ефективність виробництва, є недосконалість еко�
номічного механізму господарювання. При переході до
ринкових відносин для всіх галузей економіки було ство-
рено умови вільного ціноутворення, а для сільського гос-
подарства запроваджено орієнтовні ціни, які зростали
значно нижчими темпами, ніж на товари і послуги, що
споживаються сільським господарством, унаслідок чого
виник диспаритет цін не в користь аграріїв. За 1991–1993
роки не на користь аграріїв склався диспаритет цін на
сільськогосподарську продукцію і матеріально-технічні
засоби у 3,2 разу, а на продукцію м’ясної і молочної про-
мисловості відповідно у 10,2 і 10,6 разу (табл. 6).
За рахунок одержаних від такої акції надприбутків ко-
лективами харчової промисловості були викуплені підприєм-
Таблиця 4
Ефективність виробництва сільськогосподарської продукції в сільськогосподарських підприємствах України
* млн крб
Таблиця 5
Ефективність виробництва сільськогосподарської продукції у сільськогосподарських підприємствах України
ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
2010/№2 211
ства, які запровадили порядок оренди підприємств із наступ-
ним викупом. Отже несприятливий старт дала аграріям не
організаційна, а економічна реформа. Незважаючи на те, що
з 1994 року темпи приросту цін не на користь сільського
господарства були значно меншими, диспаритет наростав як
снігова лавина і у 2009 р. перевищив восьмиразовий рівень.
Сільськогосподарський товаровиробник постійно втрачав
купівельну спроможність. Якщо у 1990 році він міг придбати
за певну суму коштів 8 одиниць технічних засобів, то тепер
лише одну. Сільське господарство за цей період недоодержа-
ло 1,7 трлн грн доходу, або 89 млрд грн щорічно. Отже, при-
чина є не в паюванні земель, як про це стверджують окремі
політики, за якого селянам повернули землю після вилучен-
ня її у них під час колективізації, а в порушенні закону вар-
тості, коли ціни на продукцію у більшості випадків навіть не
відшкодовували затрат на її виробництво.
Недоліки у ціноутворенні полягають у тому, що при
визначенні ціни застосовується показник рівня рента-
бельності, за якого основні засоби виробництва у собівар-
тості продукції враховуються лише в розмірі амортизац-
ійних відрахувань, а не показник норми прибутку, за якого
прибуток формується всією вартістю основних засобів.
Крім усієї вартості фондів, як прибуткоутворюваль-
ного фактора, необхідно також враховувати оборотність
капіталу. Отже, ціна має відшкодовувати нормативні зат-
рати і забезпечувати прибутки на авансований у вироб-
ництво капітал, з урахуванням терміну його обороту7.
Пізніше було внесено пропозицію про включення в
сільському господарстві до складу капіталу вартості землі,
і зараз ціна на продукцію, роботи і послуги має забезпе-
чити відшкодування затрат та створити прибуток на се-
редньорічну вартість капіталу, включаючи в сільському
господарстві вартості землі як специфічного основного
засобу виробництва і визначатися за формулою:
Ц = С
n
+ К
нп
× [(О
вз
+ О
ф
× К) + (В
з
× К
nк
)8 (1)
де Ц — нормативна ціна 1 т сільськогосподарської про-
дукції, грн; С
n
—
нормативна (повна) собівартість 1 т про-
дукції (включаючи орендну плату в розмірі 3 % вартості
землі), грн; К
нп
—
коефіцієнт середньої норми прибутку;
О
вз
—
середньорічна вартість основних виробничих засобів,
авансованих у виробництво 1 т продукції, грн; О
ф
—
серед-
ньорічна вартість оборотних засобів, авансованих у вироб-
ництво 1 т продукції (повна собівартість без амортизації та
орендної плати), грн; К — коефіцієнт обігу оборотних за-
собів по окремих видах продукції, (визначається діленням
терміну технологічного процесу в днях (місяцях) на
кількість днів (місяців); В
з
—
грошова оцінка 1 га ріллі, грн;
К
nк
—
коефіцієнт нормативу капіталізації землі — 0,03
(відповідно до терміну капіталізації землі 33 роки).
Проте по наведеній формулі не можна розрахувати
ціну на продукцію, термін виробництва якої перевищує
рік. Тому вона повинна мати такий вигляд:
Ц = С
п
+ К
нп
× [(О
вз
× К
ооз
)+(О
ф
× К
ооф
)+(В
з
× К
ооз
)
]
(2)
де С
п
— нормативна собівартість продукції (при цьому
рівень оплати праці враховується на рівні галузей економ-
іки країни, включається орендна плата за землю і майно);
К
ооз
— коефіцієнт оборотності основних засобів (визна-
чається діленням технологічного циклу в днях (місяцях) на
кількість днів (місяців) в році); К
ооз
— коефіцієнт оборот-
ності оборотних фондів за рік (визначається як середньоз-
важений показник по основних елементах затрат)
Таким чином ціна забезпечить відшкодування зат-
рат і одержання прибутку в розрахунку на вкладений у
виробництво капітал, залежно від терміну його обороту,
що дасть змогу удосконалити як міжгалузеві економічні
відносини в країні так і внутрігалузеві в сільському гос-
подарстві в напрямі створення однакових умов одержан-
ня прибутку при формуванні ціни на всі види продукції,
роботи і послуги, які виробляються і надаються підприє-
мствами в різних галузях і сферах економіки України.
Отже, необхідно прийняти Закон України «Про
міжгалузеві економічні відносини в економіці України»,
яким передбачити:
— запровадження показника норми прибутку, як відно-
шення прибутку до авансованого капіталу з урахуванням
вартості землі та використання його як критерія оцінки
економічної ефективності їх діяльності підприємств, вико-
ристовування у практиці ціноутворення, кредитування,
оподаткування, державної підтримки галузей виробництва;
— врахування при ціноутворенні нормативної со-
бівартості одиниці продукції та норма прибутку з ураху-
ванням терміну технологічного циклу й обороту капіта-
лу з врахуванням терміну реалізації;
— оподатковування одержаних надприбутків за
прогресивними ставками;
— формування фонду підтримки галузей з уповіль-
неним оборотом капіталу, який би формувався в бюджеті
країни за рахунок коштів, одержаних від оподаткування
підприємств надприбуткових галузей економіки з приско-
реною оборотністю капіталу і використовувався для
підтримки цін у процесі виробництва і реалізації продукції
та підтримки доходів господарських формувань.
Отже, такий закон має врегулювати економічні
відносини між галузями економіки України за рахунок
створення рівних економічних умов виробництва і
відтворення капіталу в них, через одержання рівновели-
ких прибутків на авансований рівновеликий капітал з
урахуванням галузевих специфік.
Таблиця 6
Наростаючі індекси цін на продукцію галузей
економіки України за 1990–2009 роки
7 Месель-Веселяк В. Я. Удосконалення економічних відно-
син у сільському господарстві // Розвиток форм господа-
рювання на селі / За ред. П. Т. Саблука, В. Я. Месель-Ве-
селяка. — К. : Урожай , 1993. — С. 343-356.
8 Концепція ціноутворення на сільськогосподарську продук-
цію / П.Т. Саблук, В.Я. Месель-Веселяк, М.Я. Дем’яненко,
Г.М. Підлісецький, М.М. Федоров, О.Г. Шпикуляк, Ю.П. Вос-
кобійник, О.В. Овсянніков, В.П. Саблук, Л.М. Пархоменко /
/ Економіка АПК. — №1. — 2008. — с. 16
ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-45604 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:36:41Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Месель-Веселяк, В.Я. 2013-06-16T14:37:42Z 2013-06-16T14:37:42Z 2010 Реформування аграрного сектора економіки України (здобутки проблеми, вирішення) / В.Я. Месель-Веселяк // Вісник економічної науки України. — 2010. — № 2 (18). — С. 205-211. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45604 uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Наукові повідомлення Реформування аграрного сектора економіки України (здобутки проблеми, вирішення) Article published earlier |
| spellingShingle | Реформування аграрного сектора економіки України (здобутки проблеми, вирішення) Месель-Веселяк, В.Я. Наукові повідомлення |
| title | Реформування аграрного сектора економіки України (здобутки проблеми, вирішення) |
| title_full | Реформування аграрного сектора економіки України (здобутки проблеми, вирішення) |
| title_fullStr | Реформування аграрного сектора економіки України (здобутки проблеми, вирішення) |
| title_full_unstemmed | Реформування аграрного сектора економіки України (здобутки проблеми, вирішення) |
| title_short | Реформування аграрного сектора економіки України (здобутки проблеми, вирішення) |
| title_sort | реформування аграрного сектора економіки україни (здобутки проблеми, вирішення) |
| topic | Наукові повідомлення |
| topic_facet | Наукові повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45604 |
| work_keys_str_mv | AT meselʹveselâkvâ reformuvannâagrarnogosektoraekonomíkiukraínizdobutkiproblemiviríšennâ |