Buchumschlag

Звіт президії АЕН України на щорічних зборах 14–15 травня 2010 р.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:Вісник економічної науки України
Datum:2010
Format: Artikel
Sprache:Ukrainisch
Veröffentlicht: Інститут економіки промисловості НАН України 2010
Schlagworte:
Офіційний відділ
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45606
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Звіт президії АЕН України на щорічних зборах 14–15 травня 2010 р. / // Вісник економічної науки України. — 2010. — № 2 (18). — С. 197-203.— Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1859625612084248576
citation_txt Звіт президії АЕН України на щорічних зборах 14–15 травня 2010 р. / // Вісник економічної науки України. — 2010. — № 2 (18). — С. 197-203.— Бібліогр.: 19 назв. — укр.
collection DSpace DC
container_title Вісник економічної науки України
first_indexed 2025-11-29T11:24:38Z
format Article
fulltext 2010/№2 197 ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ Шановні колеги! Протягом звітного періоду Президією академії, дев’я- тьма відділеннями та шістьма peгіональними центрами, членами академії проведено значну роботу, спрямовану на підготовку відповідних пропозицій з метою виведення економіки країни з кризи, над науковою розробкою та практичним втіленням у життя реформування економіки. Учені Північно�Східного центру нашої академії під керівництвом члена-кореспондента Наталі Миколаївни Мельтюхової вважають за доцільне поряд з проектом Закону «Про публічні адміністрації в Україні» підготу- вати проекти законів «Про систему виконавчої влади в Україні», «Про центральні публічні адміністрації», «Про здійснення територіального адміністрування», «Про місцеві публічні адміністрації», а також «Процедурний кодекс діяльності публічних адміністрацій». Публічне адміністрування — це цілеспрямована взає- модія публічних адміністрацій із юридичними та фізични- ми особами з приводу забезпечення реалізації законів та підзаконних актів і виконання частини основних функцій: орієнтуючого планування, що визначає бажані напрями розвитку, створення правових, економічних та інших умов для реалізації інтересів учасників взаємодії, розподілу праці, кооперування та координування діяльності, моніторинг результатів. Подальший розвиток публічного адмініструван- ня доцільно здійснювати в напрямі формування системи цінностей, політик та інституцій, які створюють підґрунтя для взаємодії держави, громадянського суспільства та бізнесу, а також становлення нового публічного менеджменту, орі- єнтованого на досягнення конкретного результату, з вико- ристанням напрацювань стратегічного управління, адміністративного реінжинірингу, маркетингу тощо. Учені Луганського міського відділення Східного центру академіки Ганна Володимирівна Козаченко та Алла Еже- нівна Воронкова у процесі дослідження проблем економі- чної безпеки підприємств, з одного боку виявили, що уп- равління нею може бути орієнтованим на розвиток, тобто заснованим на зв’язку між економічною безпекою та роз- витком підприємства, орієнтованим на стійкість, тобто зас- нованим на зв’язку між економічною безпекою та стійкістю підприємства, конкурентоорієнтованим, тобто заснованим на зв’язку між економічною безпекою та конкурентоспро- можністю підприємства, орієнтованим на вартість, тобто заснованим на залежності між економічною безпекою та ринковою вартістю підприємства, та кризозахисним, тобто орієнтованим на захист підприємства від проявів кризи. Також обґрунтовано доцільність проведення оцінки економічної безпеки експортної діяльності промислово- го підприємства на підготовчому, організаційному та ви- конавчому етапах та стадіях її здійснення за встановле- ними показниками. Запропоновано концепцію економ- ічної безпеки експортної діяльності підприємства, у ме- жах якої сформовано єдиний організаційно-економічний комплекс заходів щодо формування та збереження еко- номічної безпеки кожного етапу експортної діяльності підприємства, який ґрунтується на визначених цілях, завданнях, принципах, показниках економічної безпеки експортної діяльності промислового підприємства. Учені нашого Відділення економіки агропромислового комплексу під керівництвом академіка П. Т. Саблука вважа- ють, що основним завданням державної підтримки сільсько- господар-ських виробників є досягнення їх фінансової ста- більності, створення умов для розширеного відтворення виробництва, забезпечення конкурентоспроможності про- дукції та продовольчої безпеки країни, нарощування екс- портного потенціалу окремих груп товарів. У контексті вирішення проблем цінової та бюджетної підтримки має бути визначена раціональна структура виробництва. Пере- вагу слід надавати тим сферам діяльності, які в конкретних умовах є найбільш високоприбутковими. При цьому кож- ний продукт має бути в основі створення навколо нього професійних (міжпрофесійних) інтегрованих об’єднань то- варовиробників за галузевою ознакою. Підготовлено та подано до керівних органів, як державних, так і регіональних, велику кількість науко- вих доповідей, проектів законів України, указів Прези- дента України, постанов уряду. Асоціація економістів�міжнародників (як секція нашої академії) залучала до участі в міжнародних наукових семіна- рах і конференціях провідних вчених навчальних закладів України, ближнього і дальнього зарубіжжя — Донецького національного технічного університету, Донецького держав- ного університету управління, Тернопільського національного економічного університету, Львівського національного універ- ситету ім. І. Франка, Київських національних університетів ім. Т. Шевченка та економічного ім. В. Гетьмана, Московсь- кої фінансової академії, Ризького технічного університету, Білоруського державного університету, Білоруського торго- вельно-економічного університету споживчої кооперації, Гос- подарської академії ім. Д. А. Ценова (Болгарія), Ростовсько- го державного університету, Сандерлендського і Ноттінгемсь- кого університетів (Великобританія), Національного гірни- чого університету (м. Дніпропетровськ), Маріупольського гуманітарного університету, Університету міста Барі (Італія), Каунаського технічного університету (Литва). За звітний період членами академії видано значну кількість монографій, підручників, навчальних по- сібників, збірників наукових праць тощо. Щодо аналізу тієї ситуації, яка склалася в економіці України, то вона, як і минулого року, характеризується од- ним словом — КРИЗА! Як зазначав у своїй передвиборчій програмі «Україна для людей» Президент України Віктор Федорович Янукович: «Сьогодні Україна знаходиться на порозі нових випробувань, у вирі масштабних світових вик- ликів, які потребують максимальної концентрації наших спільних зусиль, консолідації всього суспільства. Украй складні реалії вимагають від вищого керівництва країни опе- ративного та ефективного реагування, виважених, скоорди- нованих дій, спрямованих на подолання кризових явищ». З іншого боку — це також і своєрідний «момент істини», який дає нам нагоду визначитися, який свій доробок ми, як еліта економічної думки країни, може- мо запропонувати народу, країні та владі у найближчій та більш віддаленій перспективі. За минулий із попе- редніх зборів рік таким доробком стала одержана Вами сьогодні монографія «Глобальна економічна криза 2008– ЗВІТ ПРЕЗИДІЇ АЕН УКРАЇНИ НА ЩОРІЧНИХ ЗБОРАХ 14–15 ТРАВНЯ 2010 Р. ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ198 2010 років: світовий досвід та шляхи подолання в Ук- раїні». У ній авторами — членами нашої академії — виявлено як глобальні, так і внутрішні складові цієї кризи з метою визначення відповідних заходів щодо подолання її наслідків. Не буду тут зупинятися на змісті цієї книги. Ви самі зможете з нею ознайомитись і вико- ристати у своїй діяльності. Але вважаю за доцільне зап- ропонувати включити до резолюції наших зборів пункт із дорученням Президії розіслати цю книгу державним органам влади та бібліотекам провідних навчальних зак- ладів для ознайомлення та практичного застосування. У своїй передвиборчій програмі Президент Украї- ни також підкреслював: «Після рішучого подолання наслідків кризи… буде створено необхідні умови для системного оновлення суспільних відносин, підвищен- ня дієвості державної влади, забезпечення прогресивно- го розвитку держави, гідного рівня життя її громадян, що… передбачає проведення СИСТЕМНИХ РЕФОРМ, кардинальних змін у житті суспільства, які будуть уособ- лювати наші спільні кроки до світового визнання». Зазначу, що про нагальну потребу в структурних реформах вітчизняної економіки влада та бізнес гово- рять ще з кінця 90-х років минулого століття. Тож нині чи не кожен громадянин України знає, що у країні, крім конституційних реформ, слід провести реформування державного апарату, спростити дозвільну систему, прий- няти новий податковий кодекс, серйозно зайнятися енергозбереженням, здійснивши реформування промис- лових підприємств і ЖКГ, врешті-решт побудувати лег- ітимний ринок землі. Стосовно необхідності цих і ще багатьох інших реформ уже ні в кого не виникають сум- ніви. Проте з їх реалізацією вже протягом майже двад- цяти років у країні все щось аж ніяк не складається… Технологічний розвиток економіки передбачає розви- ток економіки шляхом прогресивних зрушень, залучення інвестицій, послідовного зростання науково-технологічно- го сектору, економіки знань. Відставання розробки теорії технологічних укладів, невикористання її в процесі держав- ного прогнозування й управління призводять до викривлень у розвитку країни. Формування постіндустріального сусп- ільства наприкінці ХХ століття передбачало нову історичну фазу розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва стали інформація і знання. Рисами, що відрізняли у розвинутих країнах інформаційне суспільство, стали: збільшення ролі інформації та знань у житті суспіль- ства; збільшення частки інформаційних комунікацій, про- дуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті; створен- ня глобального інформаційного простору, який забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і задоволення їх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг. У сучасному постіндустріальному суспільстві інфор- мація стала найбільш важливою цінністю, а індустрія одер- жання, обробки і трансляції інформації — провідною га- луззю діяльності, куди з кожним роком вкладають все більш значні капітали. Як вважають провідні вчені, інфор- мація стає важливим стратегічним ресурсом, відсутність якого призводить до суттєвих втрат в економіці. Тому інформатизація суспільства виступає одним із вирішаль- них чинників модернізації економіки та запорукою інтег- рації будь-якої країни в сучасне світове співтовариство. У теоріях постіндустріалізму набувають специфіч- ного трактування питання сутності, змісту, шляхів і методів соціально-економічних перетворень у націо- нальному і глобалізаційному масштабах, системних трансформацій у постсоціалістичних країнах, перехідно- го періоду до нової економічної системи. Це одна з принципових відмінностей теорій постіндустріалізму, що накладає свій відбиток і на функції цих теорій. Французький учений Ален Турен у роботі «Пост- індустріальне суспільство» запропонував не проводити відмінності між соціально-економічними системами за віссю протиставлення різних типів власності й різних суспільних способів виробництва. Схожі думки вислов- лені у працях Деніела Белла, де автор запропонував так званий багатоосьовий підхід до пояснення переходу від індустріального до постіндустріального суспільства та характеристики останнього. Основними осями при цьо- му є розвиток науки і техніки, зміни структури вироб- ництва і структури зайнятості, зміни соціальної струк- тури, застосування знань, зміни відносин власності. Американським ученим Майклом Кастельсом у ро- боті «Інформаційна епоха: економіка, суспільство і куль- тура» відмінності відкладаються за іншою віссю — між доіндустріальною епохою, індустріалізмом та інформац- ійною цивілізацією. Соціально-економічні зміни відбу- ваються у виробництві в застосуванні видів знання. Певні відмінності у визначеннях постіндустріально- го суспільства, економіки знань як теоретичних конст- рукцій і реальності свідчать про дискусійність окремих проблем, пов’язаних із становленням і розвитком пост- індустріальної цивілізації. Настання постіндустріально- го етапу і відповідного суспільства характеризується процесом створення у сфері послуг все більшої частки ВВП і зосередженням у цій сфері людської активності все більшої частки зайнятих. У країнах із високим рівнем розвитку в структурі ВВП переважає третинний сектор, а вторинний представлений переробною промисловістю, тоді як частка первинного сектору є невеликою. У сучасній економічній літературі щодо питання індустріалізації можна визначити такі напрями в погля- дах на співвідношення інформаційного та постіндустр- іального суспільств: 1) інформаційне суспільство — це певна частка пост- індустріального суспільства (Владислав Іноземцев та інші); 2) постіндустріальне суспільство й інформаційне є взаємозамінними чинниками (М. Коннорз та інші); 3) інформаційне суспільство є наслідком індустрі- ального розвитку (Деніел Белл, Дж. Мартін та інші). Заслуговує на увагу точка зору М. Кондратьєва, який пов’язує постіндустріальне суспільство не скільки зі зміна- ми в технологіях, скільки з переходом до суспільства, що базується на постматеріальних, інформаційних засобах. Проте такого розвитку не досягла жодна країна світу. Технологія, як важливий елемент продуктивних сил, завжди існує у певній суспільно-економічній формі, яка виз- начається панівними виробничими відносинами. Тому за всієї єдності технологічної та економічної складових суспільного виробництва між ними неминуче виникають невідповідності та суперечності. Нагромадження капіталу і науково-техніч- ний прогрес змінюють структуру капіталу, зростає технічна озброєність праці, а отже, змінюється технічна вартісна струк- тура капіталу, що визначає тенденцію норми прибутку до зни- ження. На цій основі виведено закони спадної продуктив- ності капіталу. Нагромадження капіталу є процесом, що по- єднує економічні та технологічні зміни. Оскільки технологічні зміни мають історично визначні межі та проходять цикли від наростання своєї ролі у розвитку економіки до її затихання ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ 2010/№2 199 при наближенні до технологічної межі, то цим процесам відповідають процеси збільшення та зменшення віддачі. Гли- бина спаду виробництва, зниження продуктивності капіталу визначаються істотною мірою станом науково-технічного прогресу та ступенем використанням його здобутків. Такі не- гативні процеси гостро постають при незмінному технічно- му базисі. І навпаки, науково-технічний прогрес, застосування нової техніки забезпечує зростаючу віддачу. Особливо загострюється суперечність тоді, коли той чи інший технологічний уклад наближається до своєї межі, вичерпує свої потенційні можливості. Тому подо- лання цієї технологічної межі досягається переходом до якісно нової технології та технологічного укладу. Як свідчать оцінки провідних світових учених, ми знаходимося саме зараз на такій стадії розвитку — перехо- ду від низхідної довгої хвилі циклу М. Кондратьєва (п’ято- го технологічного укладу) до висхідної хвилі нового — шостого технологічного укладу. Тому виникає ряд законо- мірних питань: «А чи не вичерпало своїх можливостей проривного розвитку сучасне постіндустріальне, інформа- ційне суспільство? Чи не ставить на порядок денний пе- рехід до нового шостого технологічного укладу в той же час і перехід до нового НЕОІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСП- ІЛЬСТВА? Чи не зможе стати стратегічно можливим для України гасло: «Від ІНДУСТРІАЛІЗМУ — минаючи ПО- СТІНДУСТРІАЛІЗМ — до НЕОІНДУСТРІАЛІЗМУ?». Особливості таких процесів все більш чітко виявляють- ся в сучасному інформаційному господарстві. Адже інфор- мація і знання як новий виробничий ресурс знімають питан- ня обмеженості, забезпечують зростання віддачі, реалізують дію закону зростаючої продуктивності. Д. Белл зазначає: «За- міна робітників машинами приводить до економії не лише праці, але й інвестицій, тому що кожна наступна одиниця капіталу є більш ефективною і продуктивною, ніж поперед- ня. А отже, на одиницю продукції потрібно і менше витрат». Сучасне інформаційне суспільство вносить зміни до характеру технологічного й економічного розвитку. Інду- стріальній економіці властиві не лише закон спадної про- дуктивності капіталу, але і зростання ентропії при викори- станні речовини й енергії. Проте це можливо, якщо техн- іко-економічний рівень виробництва залишається не- змінним. Якісно нові технології вирізняються тим, що забезпечують раціональне та ефективніше використання речовини й енергії, тому радикальні технології зрушення зумовлюють ресурсозабезпечення і тим самим зменшують ентропію виробничих систем. Одночасно це призводить до зростання норми прибутку, хоча потім знову можливе поступове її зниження протягом відносно довгого періоду. Методологію технологічного розвитку країни чітко викладено і в працях дослідника Т. Стоуньєра — «в аграрній економіці господарська діяльність була пов’язана переваж- но з виробництвом достатньої кількості продуктів харчуван- ня, а лімітуючим фактором звичайно була доступність хо- рошої землі. В індустріальній економіці господарська діяльність була переважно виробництвом товарів, а ліміту- ючим фактором — частіше за все капітал. В інформаційній економіці господарська діяльність — це, головним чином, виробництво і застосування інформації з метою зробити всі інші форми виробництва ефективнішими і тим самим ство- рити більше матеріального багатства. Лімітуючим фактором є наявне знання». Постає питання визначити, як вигляда- тимуть ці чинники в умовах неоіндустріальної економіки. Повертаючись до теорії Белла, слід зазначити, що ним була розроблена нова концепція секторної теорії, яка відокремлювала, крім третього, ще й четвертий і п’ятий уклади: для цього він скоротив третій сектор, обмежив- ши його транспортними та комунальними послугами, а торгівлю, фінанси, страхування й операції з нерухомістю відніс до четвертинного сектору, а до п’ятиринного вклю- чив охорону здоров’я, освіту, відпочинок, урядові уста- нови. Дана концепція Белла викликає багато суперечок у сучасному економічному науковому світі, проте її дослі- дження дає змогу визначити більш чітко технологічні уклади та відповідні провідні технології в кожному з них. Незважаючи на такі суперечки, Д. Белом сформульо- вано характер переходу від індустріального до постіндуст- ріального суспільства: нове суспільство не заміщує індус- тріального чи навіть агарного, а дає новий аспект, у тому числі у сфері використання даних та інформації, які є необхідним компонентом суспільства, що невідворотно ускладнюється. Таким чином, суспільство нічого не втра- чає, а нарощує виробничий потенціал, переводить його на новий рівень розвитку. Перехід до постіндустріального суспільства не заперечує існування аграрного та видобув- ного секторів. Отже, можна зробити висновок про те, що неоіндустріальне суспільство не заперечуватиме досягнень інформаційного. Розвинута індустрія перетворює сільське господарство і добувні галузі на основі впровадження ма- шинної техніки, комплексної механізації та автоматизації виробництва. Це дозволяє підвищити продуктивність праці та зменшити зайнятість у цій сфері, а вивільнену робочу силу перевести в обробну промисловість. Перехід на новий технологічний спосіб виробництва супроводжується глибокими структурними змінами у секто- рах виробництва. Заслуговують на увагу погляди Джефрі Сакса, який зазначає, що розподіл праці світу за рівнем роз- витку технологій є більш глибоким, ніж ідеологічні відмінності. Менша частка планети, на якій проживає при- близно 15 % її населення (розвинуті країни), забезпечує на практиці решту країн світу технологічними інноваціями. Друга частина, яка включає приблизно половину населення, здатна відтворювати ці технології. Решта планети, яку насе- ляє приблизно третина її жителів, є технологічно відірва- ною — вона сама не створює інновацій і не впроваджує іно- земних технологій. Основні проблеми таких країн полягають у розповсюджені інфекційних захворювань, низькій продук- тивності сільського господарства та погіршенні навколишнь- ого середовища. Відповідно технологічні зміни їм не під силу. Тому розвинуті країни перебувають на піку постіндустріаль- ної стадії розвитку. У них панують інформаційно-інтелекту- альні технології, зосереджена основна маса комп’ютерів, за- безпечений високий рівень життя. Елвін Тоффлер характеризує особливості сучасного сус- пільства таким чином: «Суспільства першої хвилі» одержу- ють енергію від живих акумуляторів — м’язові сили людини і тварин — або від сонця, вітру і води, товари звичайного виробництва виготовляються поштучно на замовлення, що значною мірою стосується і розподілу». Інакше кажучи, доі- ндустріальне суспільство характеризується і примітивним способом виробництва, і низьким рівнем виробництва, а отже, і відповідними умовами життя і праці. Абсолютно пра- вильним є твердження Джефрі Сакса: «Розрив у технологіях подолати набагато складніше, ніж розрив у капіталі». Економічні погляди Йозефа Шумпетера визначають елементи інституціоналізму і неокласичний напрям науки. У ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ200 роботі «Теорія економічного розвитку» Шумпетер на проти- вагу Вальрасу досліджує не умови економічної рівноваги, а розробляє теорії економічного розвитку, в центрі яких є ті внутрішні фактори, які викликають економічний розвиток системи. Особливий внесок Шумпетера в економічну теорію полягає в тому, що він досліджує фактори, які викликають рівновагу ринкової системи всередині. Цими внутрішніми факторами стають нові виробничі комбінації, які визначають динамічні зміни в економіці: створення нового продукту; використання нової технології виробництва; використання нової організації виробництва. Виробництво, згідно із вчен- ням Шумпетера, не може існувати без постійних революцій- них змін у техніці й технології виробництва. Такі постійні інновації, які здійснюються у виробничому процесі, є голов- ним джерелом прибутку, якого не існує в ситуації виробниц- тва. Прибуток можливий тоді, коли економіка перебуває в постійному русі, у процесі динамічного розвитку. Із новаціями пов’язує вчений і проблему циклічності: нововведення одного суб’єкта підприємницької діяльності призводять до впровадження інновацій іншими, а це у свою чергу — до зростання інвестицій і початку фази зростання; після вичерпання потенціалу нововведень і зниження при- бутків настає фаза занепаду. При цьому на даних «довгих» хвилях можливі короткохвильові коливання економічної активності. Коли з’являються нові ідеї, усе повторюється знову. Але «творче руйнування» циклічного руху — не- від’ємна закономірність економічного зростання. За оцінкою С. В. Мочерного, модель постіндустріального суспільства (Деніел Белл, Раймон Арон) передбачає найваж- ливіші структурні елементи постіндустріального суспільства за участю університетів, наукових інститутів та дослідниць- ких організацій, а матеріальні продуктивні сили перестають відігравати вирішальну роль. Влада зосереджується в руках учених. Методологічними вадами цієї теорії є, по-перше, характеристика суспільства лише з боку одного з елементів продуктивних сил, тобто науки; по-друге, ігнорування влас- ності як визначального критерію класифікації суспільства і зведення її до юридичної фікції, до майнових прав; по-третє, значна відірваність від реалій практики, навіть у розвинених країнах світу, які на декілька десятиліть випереджають Украї- ну за економічним потенціалом. Загалом постіндустріальна економіка має особливості, що відрізняють її від індустріальної: 1) підвищення опера- тивності прийняття рішень; 2) посилення конкуренції на ринку інформаційних послуг; 3) підвищення ролі інтелек- туальної праці; 4) рівність інформаційних можливостей великих, середніх і малих підприємств; 5) застосування нових форм розрахунків та електронних платіжних систем; 6) перехід на передачу інформації через телекомунікаційні мережі; 7) переважна залежність продуктивності від вико- ристання досягнень науки і техніки, а також від якості інформації та менеджменту; 8) перенесення уваги вироб- ників і споживачів із матеріального виробництва на інфор- маційну діяльність; 9) глобальний характер економіки, при якому капітал, виробництво, менеджмент, ринки, інфор- мація і технології долають кордони. Особливого загострення протилежності індустріальної та постіндустріальної цивілізації набувають у мовах транс- формації економічних систем. Політика технологічних ук- ладів є провідником сучасних процесів постіндустріального суспільства. Перша хвиля (1770–1830 pp.) сформувала ук- лад, який ґрунтувався на нових технологіях у текстильній промисловості та використанні енергії води. Цей період відзначається широким застосуванням парових двигунів і розвитком машинобудування. Друга хвиля (1830–1880 pp.) позначилася механізацією виробництва практично всіх видів продукції, створенням мережі залізниць і морських шляхів. Економічними символами цього періоду були вугілля і транспортна інфраструктура. Третя хвиля (1880–1930 pp.) ба- зувалася на використанні в промисловому виробництві елек- троенергії, розвитку важкого машинобудування та електро- технічної промисловості на основі сталевого прокату, нових відкриттях у галузі хімії, становленні хімічної промисловості. То був період нафтового буму в США, створення потужно- го воєнно-промислового комплексу в Європі, широкого впровадження радіозв’язку і телекомунікацій. Починає роз- виватися виробництво автомобілів та літаків, кольорових металів, алюмінію, пластмас, товарів тривалого користуван- ня. З’являються величезні фірми, картелі та трести. Дрібні компанії поглинаються великими, відбувається концентра- ція банківського і фінансового капіталів. Четверта хвиля (1930–1980 pp.) характеризується станов- ленням укладу, який базується на подальшому розвитку енер- гетики з використанням нафти, нафтопродуктів та газу, а також засобів зв’язку, нових синтетичних матеріалів. Це ера масового виробництва автомобілів, тракторів, літаків, різно- манітних видів озброєнь, товарів тривалого користування, будівництва швидкісних автомагістралей, аеропортів. З’явля- ються та інтенсивно поширюються комп’ютери і програмні продукти для них. Атом спочатку використовується у воєн- них, а згодом і в мирних цілях. На ринку панує олігопольна конкуренція, утворюються транснаціональні корпорації. П’ята хвиля, що розпочалася в середині 80-х років. XX ст., спирається на досягнення в галузі мікроелектро- ніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, ос- воєння нових видів енергії, космічного простору, супут- никового зв’язку. Відбувається перехід від розрізнених фірм або навіть транснаціональних корпорацій до єди- ної мережі компаній, поєднаних електронними засоба- ми зв’язку, які тісно взаємодіють у галузях технології, контролю якості продукції, планування інвестицій. Все помітнішими є ознаки наступних — шостого і сьо- мого — технологічних укладів. Шостий дає поштовх до но- вого етапу в розвитку медицини, нано- (10–9) та біотехногогій, сьомий — до створення пікотехнологій (10–12), технологій «холодного термоядерного синтезу», що мають кардинально змінити енергетичний потенціал земної цивілізації. Розвиток кожного укладу сприяє сходженню цивілізації на новий, вищий рівень, що створює наступність в історич- ному процесі та значно збільшує економічні можливості суспільства. Істотно ускладнюючи економічні взаємозв’яз- ки та посилюючи їх нелінійний характер, технологічні ук- лади формують відповідну виробничу структуру, яка справ- ляє визначальний вплив на процес матеріального виробниц- тва і сферу послуг. Перехідні процеси від одного технолог- ічного укладу до іншого характеризуються сприятливою кон’юнктурою та високими темпами економічного зростан- ня. Перехід від однієї технології до іншої не є поступовим і безперервним. На думку американського дослідника Р. - Фостера, нові технології — це раптовість, а не запрогнозо- ваний процес, це розрив, а не поступовість. Р. Фостер вво- дить поняття технологічного розриву, який знаменує перехід від однієї технології до іншої, а розвиток кожної технології характеризується за допомогою логістичної S-подібної кри- вої, яка виступає як основний аналітичний засіб. S-подібна крива відображає залежність між витратами, пов’язаними з ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ 2010/№2 201 розробкою нової технології чи нового продукту, та резуль- татами, одержаними від вкладених коштів. Як свідчать прогнози вчених, у п’ятому технологічно- му укладі, початок якого припав на 90-ті роки XX ст., і ядром якого, як уже зазначалось, є електронна промисловість, волоконно-оптична техніка, біотехнологія, генна інженерія, космонавтика, передбачається індивідуалізація виробницт- ва, задоволення потреб і бажань як окремої людини, так і суспільства в цілому, повне розуміння феномена духовного життя, яке контролюватиметься на базі так званої психоне- тики. Це все відчинить двері в нову епоху до «натурального, природного» неконтрольованого суспільства, де на політич- ному нанорівні назавжди зникне боротьба за виживання та панування над собі подібними. Аналіз стану сучасного інноваційного розвитку свідчить про прискорення неоіндустріальних змін у світовій промис- ловості — технології, структурі, масштабах, територіальному розміщенні й організації виробництва, а також у співробіт- ництві країн світу, загальною формою якого стає міжнарод- ний трансферт технологій. Країни обмінюються інновація- ми в процесі проведення міжнародних конференцій, семі- нарів, виставок. Під час обговорення та обміну думками, досвідом між науковцями інновації набувають нового змісту, більшої сили і ваги в суспільстві, охоплюють більші території та галузі науки. Виникають умови створення єдиного світо- вого ринку науково-технічних знань і новітніх технологій (завдяки Інтернету) як нового економічного ресурсу. Слід заз- начити, що в цих умовах відбулась принципова переоцінка ролі «людського чинника». Саме сучасні інноваційні зміни пов’язані з творчістю, інтелектом, знаннями, новаторством людини як основного носія інноваційних ідей. В Україні за таким показником, як випуск продукції, вищі технологічні уклади — п’ятий та шостий — становлять близько 4 %, причому шостий технологічний уклад, що виз- начає перспективи високотехнологічного розвитку країни у майбутньому, у нашій країні майже відсутній (менше 0,1 %). Близько 58 % виробленої продукції припадає на найниж- чий — третій технологічний уклад (технології промисловості будівельних матеріалів, чорної металургії, суднобудування, об- робки металу, легкої, деревообробної, целюлозно-паперової промисловості) та 38 % — на четвертий. За показником фінан- сування науково-технічних розробок склалася така ситуація: майже 70 % коштів поглинає четвертий і лише 23 % — п’я- тий технологічний уклади. Інноваційні витрати розподіляють- ся таким чином: 60 % — четвертий технологічний уклад і 30 % — третій (сумарно — 90 %), а п’ятий становить лише 8,6 %. Щодо інвестицій, які власне і визначають майбутнє на най- ближчі 10–15 років, то маємо такі пропорції: 75 % направля- ються у третій технологічний уклад і лише 20 та 4,5 % — у четвертий і п’ятий технологічні уклади відповідно. У техно- логічній частині капітальних вкладень (технічне переозброє- ння та модернізація) 83 % припадає на третій технологічний уклад і лише 10 % — на четвертий. Наведені дані свідчать про надзвичайно загрозливу ситуацію, що спостерігається в економіці України, оск- ільки сьогодні закладається майбутня структура випус- ку продукції, де домінуватиме третій технологічний ук- лад. У той же час у країнах-світових лідерах технологі- чного прогресу нині розвиваються: галузі шостого технологічного укладу — біотехно- логії, зокрема клітинна біологія; аерокосмічна промис- ловість; нанотехнології; нові матеріали; оптоелектроні- ка; системи штучного інтелекту; мікроелектроніка; фо- тоніка; мікросистемна механіка; інформаційні суперма- гістралі; програмне забезпечення і засоби імітації; мо- лекулярна електроніка; системи управління персоналом; галузі п’ятого технологічного укладу — фармацевтич- на, автомобільна, хімічна, інструментальна промисловість. Отже, очевидно, що пріоритети, які фактично сфор- мувалися в Україні в останні десятиліття, не відповіда- ють тим, що поширені у світі. Реальна стратегія еконо- мічного прориву України може базуватися на прискоре- ному розвитку тих вітчизняних виробництв, які довели конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішнь- ому ринках. Збільшення податкових надходжень від таких підприємств дозволить сформувати фінансово- бюджетну основу державної підтримки наукомістких виробництв п’ятого та шостого технологічних укладів. Таким чином, останнє десятиліття XX та початок ХХІ ст. характеризуються значними змінами у світовій економіці. Нова фаза науково-технічної революції та інтернаціоналі- зації потоків капіталу трансформувала головні моделі еко- номічного розвитку. Цільовою моделлю, яку намагається впровадити більшість країн, є економіка зростання. Але на цей час такі показники, як динаміка інновацій, обсяг інве- стиційних потоків, поступилися місцем у рейтингах еконо- мічних оцінок факторам технологічної швидкості та кон- центрації, що визначають ступінь високотехнологічності зростання сучасної економіки. У світі відбувається не про- сто поступовий еволюційний перехід до нового економіч- ного укладу, а глобальна не стільки неоекономічна, а насам- перед НЕОІНДУСТРІАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ, зумовлена технологічними, фінансовими та екологічними змінами, пе- реходом на новітні наукомісткі, високопродуктивні та гнучкі види виробництва, що свідчить про домінування у світі гу- манітарної спрямованості економіки. Наприклад, уже зараз такі країни, як Норвегія, Канада, Німеччина, Ірландія та Австрія, переорієнтували свою еко- номіку на створення і використання сучасних знань, що більш ніж на 50 % забезпечує зростання їх національного багатства. Найбільш стабільне підвищення науково-технічного потен- ціалу демонструють США: загальні витрати на НДДКР за останні роки становлять тут у середньому 220,0–225,0 млрд. дол. на рік. За рівнем «інтернетизації» перше місце посідають Ісландія (44,6 %), Швеція (40,4 %), Норвегія (36,2 %) та США (21 %). Таким чином, однією із найважливіших рушійних сил економічного розвитку провідної частини світового економ- ічного співтовариства кінця XX — початку XXI ст. стала нова якість взаємозв’язку науки, технологій та економічного зро- стання. Технологічні зрушення на основі інновацій, скоро- чення термінів здійснення наукових досліджень із наступним швидким упровадженням їх результатів у промисловість та інші сектори національної економіки, скорочення життєво- го циклу товарів, підвищення ролі взаємозв’язків між еконо- мічними суб’єктами як умови одержання бажаних економі- чних результатів — найбільш очевидні приклади зміни харак- теру організаційно-економічних та соціально-економічних процесів, що обумовили стійкі темпи економічного розвит- ку та підвищення рівня життя населення провідних країн світу в цей період. Як показують реалії сьогодення, саме спираючись на подібний взаємозв’язок наукових, технологічних та еконо- мічних факторів більшість розвинутих країн намагаються долати негативні наслідки нинішньої світової фінансово- економічної кризи. Стимулювання подальших прогресив- них структурних зрушень національних економічних сис- ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ202 тем у поєднанні з антикризовими заходами регулювання соціально-економічних процесів у масштабах світової еко- номіки поступово дають певні позитивні результати. На жаль, Україна опинилась серед країн, які найбільше потерпають від світової кризи. Серед комплексу економіч- них, політичних, соціальних та інших причин, які обумови- ли нездатність вітчизняної економіки гідно протистояти вик- ликам нинішньої кризи, однією із визначальних, на нашу думку, є саме невідповідність якості технологічного розвитку України останніх років сучасним світовим тенденціям. Загаль- на відсталість технологічної бази національної економічної системи та слабкість механізмів її інноваційного оновлення — все це значно посилило негативний вплив світової кризи на ситуацію в Україні та ускладнює процес подолання її нега- тивних наслідків. Проте нинішня ситуація в економіці Ук- раїни є свідченням того, що дана проблема і надалі залиша- тиметься однією серед найбільш актуальних. Технологічна різноукладність вітчизняної економіки, наявність різних техноекономічних секторів, ринкових і галузевих сегментів — це особливість перехідного етапу її розвитку у технологічному і структурному вимірах. Наслідки застосування «наздоганяючої» моделі значною мірою обу- мовили змішаний характер техноекономічної моделі украї- нської економіки, де існують сектори різної конкурентосп- роможності: для деяких із них характерна низька конкурен- тоспроможність галузей і технологій масового використан- ня; для других — значний потенціал перспективних на- прямів фундаментальних і прикладних досліджень у ряді виробництв; для третіх — великі експортні можливості тра- диційно-індустріальних і сировинно-транзитних галузей. Утім нас як науковців і представників практичної еко- номіки не може не хвилювати питання, чи потрібно вима- гати від влади провести хоча б частину давно назрілих ре- форм саме зараз — в умовах глобальної фінансово-економ- ічної кризи? З одного боку, спад і стагнація вітчизняної економіки, трансформація світової економічної системи є саме тим моментом, коли слід і можна перебудуватися, щоб стати більш конкурентоспроможними після закінчення гло- бальної кризи. З іншого — де гарантія, що розпочаті рефор- ми в кризових умовах не зіграють проти нас, остаточно зруйнувавши економіку? Та й, врешті-решт, для серйозних реформ потрібні й серйозні кошти. А їх, як відомо, у нас в країні ніколи немає… Поступальний розвиток світової спільноти як основна соціологічна закономірність у світовій історії з переходом від однієї епохи до іншої, більш високої у своєму розвитку, мотивує прискорення ритму змін як тех- нологічного базису — поколінь техніки і технологій, — так і суттєвих змін соціально-економічних форм самоорганізації суспільства та філософії суспільного розвитку. Відчутно змінюються форми та методи організації виробничих про- цесів і виробничих відносин, і разом з цим змінюються системи та механізми управління ними. То чи варто говорити про нинішню економічну кри- зу як про своєрідний «тайм-брейк» для України, щоб провести якомога більше структурних реформ? Це питан- ня постало перед людством не сьогодні. Воно займало ще М. Туган-Барановського, О. Богданова, М. Кондратьєва. Тому дозвольте запропонувати підготувати до наступ- них Загальних зборів, на які нас запрошує до Тернополя керівництво нашого Західного регіонального відділення, відповідну наукову доповідь (монографію) під робочою назвою «Структурні реформи економіки: світовий досвід, інститути, стратегії для України», орієнтовну структуру якої Ви отримали при реєстрації разом із проектом резо- люції. Доручимо Президії разом із керівництвом Терно- пільського національного економічного університету зро- бити все можливе для об’єднання зусиль членів нашої Академії навколо підготовки та видання цієї праці. Ця глобальна криза потребує глобальної відповіді, але, на жаль, відповідальність за заходи у відповідь залишається на національному рівні. Кожна країна розробила свій пакет стимулюючих заходів, щоб максимізувати їх вплив на своїх власних громадян, а не глобальний вплив. При оцінці розм- іру стимулюючих заходів країни балансували вартість віднос- но власних бюджетів з одержанням вигоди у вигляді швид- шого зростання рівня зайнятості у своїх власних економіках. Оскільки деякі вигоди (більшість із яких належить до малень- ких відкритих економік) одержать інші, стимулюючі заходи, ймовірно, будуть менше й гірше сплановані, ніж вони могли б бути. Саме через це необхідно прийняти скоординований на глобальному рівні пакет стимулюючих заходів. У багатьох частинах світу існує сильний негативний образ, пов’язаний із зверненням до МВФ, і цьому є об- ’єктивні причини. Незадоволення наявне не лише в пози- чальників, але також і в потенційних постачальників фондів. Джерела ліквідних фондів сьогодні знаходяться в Азії і на Близькому Сході, однак навіщо цим країнам вкладати гроші в організації, в яких їх голос обмежений і які часто просу- вали політику, протилежну їх цінностям і вірі? Такі рефор- ми не стануться за одну ніч. Однак вони взагалі не зможуть відбутися, якщо роботу над ними не буде розпочато зараз. Україні для здійснення структурних реформ необхід- на стабільна гривня, бо її коливання негативно впливають на стан економічної системи. Тому курсова політика має бути прогнозованою і давати змогу планувати розвиток ре- ального сектору економіки. А кредити МВФ — це своєр- ідний запобіжник, який забезпечує економічну стабільність у країні. Сам же факт визнання МВФ українського уряду та України як рівноправного партнера у системі взаємов- ідносин — хороший сигнал. Підтвердженням успішності такої співпраці стало присвоєння Україні агенцією Standard&Poors позитивного рейтингу за довгостроковими зобов’язаннями в іноземній валюті. Загалом кредити від МВФ — це найдешевші кредити, які взагалі можна взяти на зовнішніх ринках. Україна їх направляє на стимулювання реального сектору економіки, створення надійної основи для банківської системи (на поповнення валютних резервів НБУ) або на погашення зовнішніх боргів. Сама ж по собі економічна стабілізація — це довготривалий процес. Вийти на темпи, які Україна мала до серпня 2008 р., буде проблематично у найближчий рік- півтора, бо існують фактори, які не пов’язані з внутрішні- ми можливостями країни. Нікуди не поділася й залежність від кон’юнктури світового ринку: в першу чергу це стосуєть- ся світового попиту на українську продукцію (продукцію ме- талургії, хімії, машинобудування). І хоча в даний час здійснюється політика щодо розвитку внутрішнього ринку та переорієнтації виробництва саме на внутрішній ринок, питання відновлення позитивної динаміки вітчизняного виробництва значною мірою залежить і від зміни попиту та цін на окремих світових товарних ринках. До інших фак- торів можна віднести ті, які стосуються можливостей наших виробників виробляти конкурентоспроможну продукцію. Тому зараз Україна має не тільки створити умови, щоб вий- ти на докризові економічні показники, але й суттєво підви- щити рівень конкурентоспроможності своєї продукції. ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ 2010/№2 203 Не можна допускати, щоб в Україні політичні кризи накладалися на економічні. За всіх умов і процесів, які сьо- годні відбуваються в країні, потрібно крок за кроком ста- білізувати виробництво та забезпечувати його послідовний розвиток. Жодна політична діяльність не повинна призво- дити до економічної дестабілізації, бо від цього страждає ціла країна. Поширення рецесійних процесів у світі, пад- іння попиту та цін на світових товарних ринках знайшло свій відгук у внутрішніх процесах країни та вкрай негатив- но позначилося на становищі реального сектору економ- іки. Однак зараз спостерігається стабілізація ситуації та по- ступове пожвавлення виробничої діяльності у певних сек- торах економіки. Таким чином, ситуація в українській економіці стабілізувалася, з’явилися перші ознаки її по- ступового пристосовування до зовнішніх шоків. За нинішніх умов Україна має діяти, виходячи з раці- ональних форм захисту внутрішнього ринку. Що ми зараз маємо у плані рівнів тарифного захисту ринків України порівняно з іншими кранами-учасницями СОТ. Відповідно до проведеного Мінекономіки аналізу за рівнем зв’язаної ставки мита (граничний рівень мита) Україна із 152 країн у постійній номенклатурі товарів посідає 119 місце. Нижче тільки середньоарифметичні ставки у США, Японії та ще деяких країнах. За сільськогосподарськими товарами краї- на посідає 118 місце, за несільськогосподарськими — 116 місце. Крім того, порівняння середньоарифметичної зв’я- заної митної ставки України в рамках членства в СОТ здійснено також за товарними групами. Аналіз проведено порівняно з двадцятьма країнами-членами СОТ, серед яких наші головні торговельні партнери, що приєдналися до організації після 1995 р. Так, за результатами цього аналізу з’ясувалося, що за ставками на сільськогосподарські про- дукти Україна посідає: на живі тварини, м’ясо та м’ясні про- дукти — 15 місце, на овочі, фрукти та на насіння олійних культур — 13, на цукор та кондитерські вироби — 12 місце. Серед несільськогосподарських товарів показники є таки- ми: риба та рибопродукти — 15 місце, мінеральні продукти та метали — також 15, продукти хімічної промисловості — 12, електричні машини — 14. Тобто результати підтверджу- ють, що рівень тарифного захисту внутрішнього ринку відповідає принципам експортоорієнтованої зовнішньоеко- номічної політики. У той же час рівень тарифного захисту не дозволяє визначити доступ до внутрішнього ринку Ук- раїни як закритий. Отже, в нинішніх економічних умовах Україна має діяти, виходячи з усіх можливостей захисту свого внутрішнього ринку та захищаючи свої інтереси. Сучасна криза висвітлила ще один напрям, над яким слід було б попрацювати як Президії нашої ака- демії, так і її членам, — це співробітництво з недержав- ними аналітичними центрами, які починають відіграва- ти все більш суттєву роль у формуванні економічної політики уряду. У лавах нашої академії майже немає представників цих структур, що не сприяє інформацій- ним контактам та вирішенню статутних завдань академії. Тому вважав би за доцільне обговорити на цих зборах питання співробітництва з недержавними аналітични- ми центрами та їх більш активного залучення до роботи в нашій академії. Відповідний пункт пропонував би внести і до проекту рішення наших Загальних зборів. Наша Академія економічних наук України протягом понад 15 років її існування ніколи не залишалася осто- ронь від сучасних соціально-економічних проблем Украї- ни. Певний погляд та певні думки на сучасні проблеми будуть висловлені в процесі обговорення доповіді президії та стану економіки на зборах та знайдуть своє відобра- ження на шпальтах як академічних, так і інших видань. Усе це дасть змогу наблизити головну мету — зро- бити правильні висновки та знайти шляхи подолання негативних наслідків сучасної кризи. Дякую за увагу! Запрошую до дискусії! Література 1. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество : пер. с англ. / Под ред. В. Л. Иноземцева. — М. : Акаде- мия, 1999. — 720 с. 2. Иноземцев В. Л. Модели постиндустриализма: сходство и различия // Общество и экономика. — 2003. — № 4–5. — С. 51–96. 3. Тоффлер Э. Третья волна. — М. : БЕК, 2004. — 612 с. 4. Моделі ендогенного зростання економіки України / За ред. д-ра екон. наук М. І. Скрипченко. — К. : Ін-т екон. та прогнозув., 2007. — 576 с. 5. Методологія наукових досліджень в парадигмі си- нергетики : монографія / Є. І. Ходаківський, В. К. Да- нилко, Ю. С. Цал-Цалко. — Житомир : Житомирський державний технологічний університет, 2009. — 304 с. 6. Мочерний С. В. Методологія економічного дослід- ження. — Львів : Каменяр, 2003. — 326 с. 7. Нижник В. М., Ніколайчук М. В. Економічна без- пека України в системі євроатлантичних інтеграційних процесів : навч. посібник / В. М. Нижник, М. В. Ніко- лайчук. — Хмельницький: ХНУ, 2008. — 439 с. 8. Ойкен В. Основы национальной экономики. — М., 1996.– 462 с. 9. Філіпенко А. С. Глобальні форми економічного роз- витку: історія і сучасність. — К. : Знання, 2007. — 607 с. 10. Чухно А. А., Юхименко П. І., Леоненко П. М. Сучасні економічні теорії: підручник — К. : Знання, 2007. — 878 с. 11. Пилипенко Ю. І. Технологічна структура націо- нальної економіки України та стратегія її реформуван- ня // Економіка і держава. — 2009. — № 12. — С. 22–34. 12. Грущинська Н. М. Теоретико-методологічні заса- ди сучасного економічного розвитку з урахуванням трансформації технологічних укладів // Економіка і держава. — 2009. — № 12. — С. 29–32. 13. Економічна оцінка державних пріоритетів техно- логічного розвитку / За ред. д-ра екон. наук ІО. М. Ба- жала. — К. : Ін-т екон. і прогнозув., 2002. — 320 с. 14. Федулова Л. І. Перспективи інноваційного розвит- ку промисловості України // Економіка і прогнозуван- ня. — 2006. — № 2. — С. 58–76. 15. Статистичний щорічник України за 2008 рік / Дер- жкомстат України. — К. : Консультант, 2009. — 584 с. 16. Денисенко М. П. Вплив інновацій на прискорен- ня розвитку економіки // Проблеми науки. — 2002. — № 2. — С. 14–21. 17. Aron R. 28 Lectures on Industrial Society. — London, 1968 — 356 p. 18. Touraine A. The Post-Industrial Society. — London, 1974. — 266 p. 19. Castells M. Informatiom Technology and Global Capitalism // On the Edge. Living with Global Capitalism. — London, 2000. — P. 59–74. ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-45606
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn 1729-7206
language Ukrainian
last_indexed 2025-11-29T11:24:38Z
publishDate 2010
publisher Інститут економіки промисловості НАН України
record_format dspace
spelling 2013-06-16T14:40:14Z
2013-06-16T14:40:14Z
2010
Звіт президії АЕН України на щорічних зборах 14–15 травня 2010 р. / // Вісник економічної науки України. — 2010. — № 2 (18). — С. 197-203.— Бібліогр.: 19 назв. — укр.
1729-7206
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45606
uk
Інститут економіки промисловості НАН України
Вісник економічної науки України
Офіційний відділ
Звіт президії АЕН України на щорічних зборах 14–15 травня 2010 р.
Article
published earlier
spellingShingle Звіт президії АЕН України на щорічних зборах 14–15 травня 2010 р.
Офіційний відділ
title Звіт президії АЕН України на щорічних зборах 14–15 травня 2010 р.
title_full Звіт президії АЕН України на щорічних зборах 14–15 травня 2010 р.
title_fullStr Звіт президії АЕН України на щорічних зборах 14–15 травня 2010 р.
title_full_unstemmed Звіт президії АЕН України на щорічних зборах 14–15 травня 2010 р.
title_short Звіт президії АЕН України на щорічних зборах 14–15 травня 2010 р.
title_sort звіт президії аен україни на щорічних зборах 14–15 травня 2010 р.
topic Офіційний відділ
topic_facet Офіційний відділ
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45606

Ähnliche Einträge