Комунікації в системі управління знаннями
Розглянуто персоніфікований та інформаційний підходи до управління знаннями. Дана характеристика змісту теорії комунікації, а також комунікаційних потоків підприємства. Рассмотрены персонифицированный и информационный подходы к управлению знаниями. Дана характеристика содержанию теории коммуникации,...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Datum: | 2011 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2011
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45735 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Комунікації в системі управління знаннями / М.М. Туріянська // Вісник економічної науки України. — 2011. — № 2 (20). — С. 194-196.— Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-45735 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Туріянська, М.М. 2013-06-18T09:10:55Z 2013-06-18T09:10:55Z 2011 Комунікації в системі управління знаннями / М.М. Туріянська // Вісник економічної науки України. — 2011. — № 2 (20). — С. 194-196.— Бібліогр.: 21 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45735 Розглянуто персоніфікований та інформаційний підходи до управління знаннями. Дана характеристика змісту теорії комунікації, а також комунікаційних потоків підприємства. Рассмотрены персонифицированный и информационный подходы к управлению знаниями. Дана характеристика содержанию теории коммуникации, а также коммуникационных потоков предприятия. Personified and informational approaches to knowledge management were considered. The characteristic content of communication flows of the company is given. uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Наукові статті Комунікації в системі управління знаннями Коммуникации в системе управления знаниями Communications in the system of knowledge management Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Комунікації в системі управління знаннями |
| spellingShingle |
Комунікації в системі управління знаннями Туріянська, М.М. Наукові статті |
| title_short |
Комунікації в системі управління знаннями |
| title_full |
Комунікації в системі управління знаннями |
| title_fullStr |
Комунікації в системі управління знаннями |
| title_full_unstemmed |
Комунікації в системі управління знаннями |
| title_sort |
комунікації в системі управління знаннями |
| author |
Туріянська, М.М. |
| author_facet |
Туріянська, М.М. |
| topic |
Наукові статті |
| topic_facet |
Наукові статті |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Вісник економічної науки України |
| publisher |
Інститут економіки промисловості НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Коммуникации в системе управления знаниями Communications in the system of knowledge management |
| description |
Розглянуто персоніфікований та інформаційний підходи до управління знаннями. Дана характеристика змісту теорії комунікації, а також комунікаційних потоків підприємства.
Рассмотрены персонифицированный и информационный подходы к управлению знаниями. Дана характеристика содержанию теории коммуникации, а также коммуникационных потоков предприятия.
Personified and informational approaches to knowledge management were considered. The characteristic content of communication flows of the company is given.
|
| issn |
1729-7206 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45735 |
| citation_txt |
Комунікації в системі управління знаннями / М.М. Туріянська // Вісник економічної науки України. — 2011. — № 2 (20). — С. 194-196.— Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT turíânsʹkamm komuníkacíívsistemíupravlínnâznannâmi AT turíânsʹkamm kommunikaciivsistemeupravleniâznaniâmi AT turíânsʹkamm communicationsinthesystemofknowledgemanagement |
| first_indexed |
2025-11-26T20:52:27Z |
| last_indexed |
2025-11-26T20:52:27Z |
| _version_ |
1850774788079878144 |
| fulltext |
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ194
З комунікацією [1, с. 285] (лат. communico — спілку-
юся з кимсь, роблю загальним, поєдную) пов’язана
діяльність і певної людини, і будь-якої організації. Сфера
застосування комунікації безмежна, оскільки без неї не
обходиться людська взаємодія.
Зміст теорії комунікації представлено в табл.1.
В сучасних умовах багатство країн, динаміка роз-
витку їх економік визначається не тільки наявністю
природних ресурсів, але й ступенем розвитку технологій,
що забезпечують інформаційний обмін, комунікацію.
Наукове уявлення про комунікацію розкривають
такі науки, як соціологія, психологія, кібернетика, мар-
кетинг, менеджмент.
Соціологи і психологи розглядають комунікацію як
процес передачі інформації, ідей або емоцій від однієї
людини до іншої за допомогою символів [2, 3, 4].
У кібернетиці комунікація — це обмін інформацією
між складними динамічними системами і їх частинами,
які мають змогу приймати інформацію, накопичувати її
та перетворювати [5,6].
Комунікації в маркетингу — це зв’язок із існуючи-
ми та потенційними клієнтами [7, с. 537]; будь-яка
діяльність підприємств, яка спрямована на інформуван-
ня, переконання та нагадування споживачам про свої
товари, стимулювання їх збуту і створення позитивного
іміджу підприємства в очах громадськості [8, с. 127].
У таблиці 2 представлені визначення комунікації з
погляду менеджменту.
Метою статті є обґрунтування теоретичних підходів
до важливого напряму інноваційної економіки — кому-
нікаційного менеджменту, або управління комунікацією.
Аналіз досліджень з даної проблеми [15–18] показав, що
вони зосереджені на технічній стороні інноваційного
розвитку: практичні методи оцінки, впровадження і ви-
користання технологічних інновацій, але маловивченим
залишається соціальний аспект управління комуніка-
цією. Для досягнення поставленої мети розглянемо роль
і значення комунікаційного ресурсу управління знання-
ми, яке повинно «гарантувати, що потрібні вісті досяг-
нуть потрібних людей в потрібний час, щоб ці люди
могли своєчасно приймати потрібні дії» [9, с. 248].
Об’єктом дослідження є комунікація як смисловий ас-
пект соціальної взаємодії, тобто процес взаємодії суспільних
суб’єктів — соціальних груп, суспільства або осіб, — за допо-
могою якого відбувається обмін інформацією, досвідом, знан-
нями, емоціями, здібностями і результатами діяльності.
Розглянемо два підходи до поняття «комунікація» і
управління знаннями:
1) персоніфікований, або інтуїтивістський;
2) інформаційний, або технологічний.
У першому підході [11–14] основна увага при-
діляється головним носіям знання — людям, а також їх
умінню налагоджувати пошук знань, акумулювати їх і
ділитися ними. Прихильником цього підходу є Б. Гейтс.
Він писав в книзі «Бізнес із швидкістю думки», що
кінцева мета діяльності будь-якої компанії полягає в
підвищенні інтелектуального потенціалу організації, або
корпоративного коефіцієнта інтелекту (IQ), яке почи-
нається з обміну накопиченими і поточними знаннями.
Свій внесок в його підвищення вносить як індивідуаль-
не навчання співробітників, так і їх «перехресне запи-
лення» ідеями один одного [9, с. 248–249].
Прихильники другого підходу [15–18] розглядають
управління знаннями як встановлений в компанії формаль-
ний порядок роботи з інформаційними ресурсами для по-
легшення доступу до знань і повторного їх використання за
допомогою сучасних інформаційних технологій і апаратних
засобів. Знання в цьому випадку є лише точною інформа-
цією з даної проблеми. Системою управління знаннями стає
технологія, здатна точно відповісти на запит.
На сучасному світі неможливо вирішити завдання
ефективної комунікації без інформаційно-комунікацій-
ної техніки. В той же час за рахунок тільки одного на-
сичення технікою і технологіями неможливо просунути
завдання сучасної комунікації ні на підприємстві, ні в
суспільстві. Виходячи з поставленої мети в статті і орі-
єнтуючись на інтуїтивістський підхід в управлінні знан-
нями, доцільно розглядати комунікацію як об’єктно-суб-
’єктну систему, в рамках якої інформація адресується
М.М. Туріянська
академік АЕН України
м. Донецьк
КОМУНІКАЦІЇ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ЗНАННЯМИ
Таблиця 1
Зміст теорії комунікації
Таблиця 2
Наукові підходи до визначення поняття «комунікація» та
управління знаннями
ТУРІЯНСЬКА М.М.
2011/№2 195
такій підсистемі, яка індивідуальна, своєрідна і відпов-
ідно до своєї унікальної природи повинна переробляти
отриману інформацію, стаючи партнером її відправни-
ка і одержувача повідомлення, а рівноправних учасників,
співучасників загального процесу [10, с. 59–62].
В процесі комунікації суб’єкти, передаючи інформацію
і обмінюючись нею, сигналізують про своє існування різни-
ми контрагентами і встановлюють з ними необхідні зв’язки.
На базі подібного трактування комунікації виникло визна-
чення «комунікативний», що співвідноситься з комунікацією
в значенні «спілкування, контакт», тобто пов’язане з суттю
повідомлення. Але існує також поняття «комунікаційний»,
де комунікація — це засіб повідомлення, шлях, канали зв’яз-
ку. Воно використовується при описі інформаційно-комун-
ікаційних технологій, що характеризують загальний процес
інформатизації і підкреслює в основному технічний, техно-
логічний аспекти розвитку економіки знань.
Доведено, що компанії, які відповідально відносять-
ся до комунікації, можуть розраховувати на істотне пол-
іпшення результатів своєї діяльності. Дослідницьким
шляхом встановлено, що комунікативний ресурс здат-
ний підняти ринкову вартість компанії на 30 %.
З погляду комунікативного підходу в управлінні
звернемо увагу на наступні особливі зони реалізації
комунікативної функції:
управління персоналом є комунікація організації,
яка пов’язана з діяльністю окремих людей і груп, як в їх
власних інтересах, так і на користь організації;
маркетинг є комунікація організації з суб’єктами
ринку відносно визначення потреб ринку та можливо-
стей їх задоволення, а також з приводу шляхів і засобів
просування товарів і послуг на ринок;
антикризовий менеджмент є комунікація, за допо-
могою якої усуваються суперечності і дотримуються інте-
реси сторін;
корпоративна культура є в першу чергу культура
комунікації, тобто культура обміну інформацією, знан-
нями, продуктами інтелектуальної діяльності;
управління знаннями є комунікація по створенню
когнітивного потенціалу організації — можливості ком-
панії визначати характер, зміст і механізми створення,
розповсюдження і використання знань.
Когнітивний і комунікативний аспекти невід’ємні
один від одного. Знання за природою своєю комунікативні:
а) пошук і здобуток знань з їх носіїв (живих і нежи-
вих об’єктів) здійснюється за допомогою трьох видів
селекції [19, с. 195–202]:
селекція інформації;
селекція повідомлення цієї інформації;
селективне розуміння (або нерозуміння) цього по-
відомлення і його інформації.
б) знання формуються на підставі повсякденного
досвіду людей, обміну між ними повідомленнями,
інформацією, емоціями і т. д.
Сфера комунікативної дії є найважливішим аспек-
том соціальної практики «в якій переважає орієнтація на
взаєморозуміння і засновану на нім взаємодію» [20, с. 38].
Комунікативна природа знання також виражається
в тому, що «воно забезпечує соціальну інтегрованість
особистих знань індивідів» [21, с. 85–92].
У людини завжди буде потреба у відносинах, яку пси-
хологи давно визначили як соціальну, таку, що реалізо-
вується через відчуття приналежності, прихильності до
чого-небудь або кому-небудь. Крім того, частина інтелек-
туального капіталу організації складається з тацитного
знання, яке неможливо формалізувати: це інтуїція прац-
івника, його здатність ухвалювати рішення в умовах об-
меженої інформації, уміння визначити пріоритети і їм
слідувати і так далі. Подібного роду знання можуть пере-
даватися від однієї людини до іншої тільки через «кому-
нікацію — взаємини», в якій враховується настрій, емоції,
психологічний тип коммунікаторів, уміння тримати пау-
зу і багато що інше з області, непіддатливої формалізації.
Кожен етап управління знаннями і, власне, само
зміст цього феномена пронизані комунікативною дією.
Ніхто з працівників не працюватиме в компанії
вічно — значить, необхідно об’єктизувати знання, витя-
гувати їх з індивідуальних джерел (експерти вважають,
що 42 % знань компанії знаходяться в головах співроб-
ітників і від них залежать, чи стануть ці знання доступні
іншим чи ні та зробити надбанням організації через різні
системи обміну інформацією і знаннями).
Комунікаційні потоки організації підрозділяються
на комунікацію зовнішню (що формує відносини з
цільовими групами громадськості, що знаходяться за
межами організації) і внутрішню (направлену на співро-
бітників організації).
Зовнішня і внутрішня комунікація мають в своєму
розпорядженні спеціальні технології, засоби, канали і до-
поміжні системи. З їх допомогою організація отримує
інформацію про характер свого середовища, про відноси-
ни, що складаються в її межах. Накопичена інформація,
перевірена і осмислена, стає основою для ухвалення рішень
по найважливіших напрямах розвитку організації і відпо-
відає на питання: які здібності та можливості компанії; як
ці можливості співвідносяться з потребами клієнтів; на які
тенденції слід звернути увагу, щоб підсилити конкурентні
переваги і т. д. Таким чином, комунікаційні потоки орган-
ізації підвищують якість і об’єм доступного знання, допо-
магають перетворити його в організаційне знання, розпо-
діляючи по категоріях: знати «чому», знати «що», знати
«як». Іншими словами, комунікація є єдиним ресурсом
організації, направленим на стимулювання придбання
інформації і перетворення її в знання.
Висновки. Узагальнюючи відомі характеристики і
підходи до комунікації, сформулюємо її основну мету в
управлінні знаннями: об’єднати знання, накопичені орган-
ізацією, із знаннями споживачів, клієнтів, контрагентів і
інших цільових аудиторій і використовувати ці сукупні
знання для підвищення конкурентоспроможності органі-
зації в умовах постійного зовнішнього середовища, що
змінюється. Для досягнення цієї мети комунікація вирі-
шує ряд важливих завдань в управлінні знаннями, а саме:
придбання і адаптація глобальних знань, а також
розвиток сфери знань на місцевому рівні;
інвестиції в людський капітал для розширення мож-
ливостей засвоєння і застосування знань;
інвестиції в технології, сприяючі придбанню і зас-
воєнню знань.
Комунікація — це своєрідний механізм настройки, що
створює спільність, узгодженість дій між тими, хто взаємодіє.
Невипадково комунікацію відносять до поняття синергети-
ки (сумісні дії [1, с. 527]), оскільки вона активно бере участь
в створенні організаційно-управлінської спільноти шляхом
різносторонньої спрямованості своїх потоків.
ТУРІЯНСЬКА М.М.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ196
Література
1. Словник іншомовних слів / Уклад. : С. М. Морозов,
Л. М. Шкарапута. — К. : Наукова думка, 2000. — 680 с.
2. Сорокин П. Система социологии. / П. Сорокин. —
Т. 1 Ч.1. — Пг., 1920. — 246 с.
3. Леонтьев А. А. Деятельность. Сознание. Личность. /
А. А. Леонтьев. — М. : Политиздат, 1975. — 139 с.
4. Леонтьев А. А. Язык, речь, речевая деятельность. /
А. А. Леонтьев. — М. : Просвещение, 1969.– 214 с.
5. Урсул А. Д. Информация. Методологические аспек-
ты / А. Д. Урсул. — М. : Наука, 1971. — 293 с.
6. Винер Н. Кибернетика и общество. / Н. Винер. — М. :
Издательство иностранной литературы, 1958. — 196 с.
7. Котлер Ф. Маркетинг. Гостеприимность и туризм :
[Учебник для вузов] / Ф. Котлер, Дж. Боуєн, Дж. Мей-
кенз ; пер. с англ. под ред. Р. Б. Ноздревой — М. : ЮНИ-
ТИ, 1998. — 787 с.
8. Мороз Л. А. Маркетинг : підручник. / Л. А. Мороз,
Н. І. Чухрай. — Львів : Нац. ун-т «Львівська політехні-
ка», «Інтелект-Захід», 2002. — 244 с.
9. Гейтс Б. Бизнес со скоростью мысли. / Б. Гейтс. —
М. : Эксмо-пресс, 2001. — 299 с.
10. Коханов Е. Ф. Павлик рилейшинз как феномен
доверия / Е. Ф. Коханов // Менеджмент в России и за
рубежем, 1999. — №1. — С. 59–62
11. Завадський Й. С. Менеджмент: Management. — У
3 т. — Т. 1. — 3-е вид., доп. / Й. С. Завадський. — К. :
Вид-во Європ. ун-ту. — 2001. — 542 с.
12. Клод Шеннон «Математическая теория коммуни-
каций» / Шеннон Клод, Вивер Уоррен. — П., 1920. — 234 с.
13. Осовська Г. В. Комунікації в менеджменті : [Курс
лекцій]. / Г. В. Осовська. — К. : «Кондор», 2003. — 218
с.
14. Рудінська О. В. Теорія менеджменту. / О. В. Руді-
нська, С. А. Яроміч, І. О. Молоткова. — Одеса : Вид-во
«Ніка-Центр», 2002. — 218 с.
15. Виханский О. С. Менеджмент : [Учебник для экон.
спец. вузов.] / О. С. Виханский, А. И. Наумов. — М. :
Высш. шк., 1994. — 224 с.
16. Войтко С. В. Менеджмент у телекомунікаціях :
[навч. посіб.] / С. В. Войтко, К. П. Ангелов // За наук.
ред. В. Г. Герасимчука. — К. : Знання, 2007.— 295 с.
17. Клаус Д. Экк Знание как новая парадигма управ-
ления. / Клаус Д. Экк // Проблемы теории и практики
управления, 1998.– № 2. — С. 68–73.
18. Райзберг Б. А. Современный экономический сло-
варь — 2-е издание, испр. / Б. А. Райзберг, Л. Ш. Ло-
зовский, Е. Б. Стародубцева. — М. : ИНФРА-М,
1999. — 479 с.
19. Луман Н. Социальные системы. Очерк общей те-
ории / Н. Луман : [пер. с нем. И. Д. Газиева ; под ред.
Н. А. Головина]. — СПб. : Наука, 2007. — 644 с.
20. Хабермас Ю. Понятие индивидуальности / Ю. Ха-
бермас // Вопросы философии, 1989. — №2. — С. 35–40
21. Климов И. Социальній запас знания / И. Климов //
Социальная реальность, 2006. — №1. — С. 85–92.
Постановка проблеми. Умови які склалися у другій
чверті XX століття після періоду Великої депресії 1929–
1933 рр., спонукали науковців до пошуку альтернативних
класичним принципам впровадження економічної пол-
ітики держави. Таким чином, на багато десятиліть
кейнсівські методи регулювання замінили класичні важелі
саморегульованої економіки. Поступово, в умовах віднов-
лення економік країн, глобалізаційних процесів, відпов-
ідних чисельних вад кейнсівських методів та інших чин-
ників, (нерідко у синтезі з кейнсівськими поглядами)
відбувається відновлення у впровадженні економічної
політики класичних поглядів і формуються похідні напря-
ми розвитку економічної теорії та відповідних методів
регулювання економіки: монетаризм, школа раціональ-
них очікувань, австрійська економічна школа інше.
Як правило, науковою базою для вирішення про-
блем грошей для багатьох теч є здобутки класичної
кількісної грошової теорії, вагоме місце в якій займає
проблема знецінення грошей, тобто інфляція. Звісно, що
в умовах панування металізму, термін «інфляція» не
використовувався, але дослідження меркантилістами та
представниками класичної грошової теорії процесів
знецінення грошей у період виникнення інституту цен-
тральних банків і емісії незабезпечених грошей має не-
абиякий науковий і практичний інтерес у сучасності.
Аналіз досліджень і публікацій. Окремі теоретичні й
практичні аспекти інфляційних процесів у наукових здо-
бутках меркантилістів та класиків кількісної грошової
теорії висвітлено у працях як зарубіжних, так і вітчизня-
них науковців, серед яких варто виділити Марка Блауґа
[7], Найла Ферґюсона [9], В. І. Маєвського [3], Б. М. Ку-
зика [3], В. С. Найдьонова [8], А. Ю. Сменковського [8],
А. С. Гальчинського [2], Я. С. Ядґарова [10] та інших.
Невирішеною частиною загальної проблеми є внесок
головного представника класичної кількісної грошової
теорії Адама Сміта у «суб’єктивні» напрями розвитку
економічної теорії, головним з яких є австрійська еко-
номічна школа.
Мета дослідження полягає у дослідженні інфляцій-
них процесів у поглядах представників меркантилізму і
класиків класичної політичної економії.
Основні результати дослідження. Становлення кла-
сичної теорії грошей починається з твердження меркан-
тилістів о необхідності розширення зовнішньої торгівлі
задля припливу у країну багатства у золотому й срібно-
му виразі. Але Томас Ман (1571–1641) зауважив, що
Д.А. Христос
м. Сімферополь
ІНФЛЯЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У НАУКОВИХ ПОГЛЯДАХ КЛАСИКІВ ПОЛІТИЧНОЇ
ЕКОНОМІЇ: ВІД МЕРКАНТИЛІСТІВ ДО ДАВІДА РІКАРДО
ХРИСТОС Д.А.
|