Гегелівська діалектика об’єктивного духу
Saved in:
| Published in: | Сiверянський лiтопис |
|---|---|
| Date: | 2008 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45896 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Гегелівська діалектика об’єктивного духу / М. Сокол // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 3. — С. 185-188. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860036341291548672 |
|---|---|
| author | Сокол, М. |
| author_facet | Сокол, М. |
| citation_txt | Гегелівська діалектика об’єктивного духу / М. Сокол // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 3. — С. 185-188. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський лiтопис |
| first_indexed | 2025-12-07T16:53:46Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверянський літопис 185
умогляду його варіанті, є той риф, об який можуть розбитися усі демократичні
наміри – суть його в тому, що заперечення живе за рахунок змісту того, що воно
заперечує), необхідно створити такі соціокультурні умови, котрі б стали суттєвою
перешкодою для спроб його відновлення в будь'яких нових формах. Проте
використання історичних надбань європейської цивілізації в їх зовнішніх
соціально'політичних виявах, без прояснення тих глибинних культурних підвалин,
на яких він ґрунтується, буде носити характер зовнішнього запозичення і не дасть
бажаних результатів.
Джерела та література:
1. Белл Д. Культурні суперечності капіталізму // Сучасна зарубіжна філософія. Хрестоматія.
' К., 1996.
2. Бытие человека в культуре (опыт онтологического подхода). ' К., 1991.
3. Вебер А. Германия и кризис европейской культуры // Культурология. ХХ век: Антология.
' М., 1995.
4. Вебер М. Наука как призвание и профессия // Избранные произведения. ' М., 1990.
5. Горелов А. От расщепленного человека к целостной личности // Общественные науки и
современность. – 1991. ' №1.
6. Замошкин Ю.А. За новый подход к проблеме индивидуализма// О человеческом в
человеке. – М., 1991.
7. Зеленов Л. А. Принципы самоорганизации социума // Мир человека. ' Нижний Новгород,
1993.
8. Мамардашвили М. Называть вещи своими именами // Знание ' сила. 1990, № 12.
9. Печчеи А. Человеческие качества. ' М., 1985.
10. Философский энциклопедический словарь. – М., 1983.
Марія Сокол
�
ГЕГЕЛІВСЬКА ДІАЛЕКТИКА ОБ’ЄКТИВНОГО ДУХУ
Діалектика в розумінні й застосуванні Гегеля являє собою як абсолютний метод
пізнання, так і іманентну душу самого змісту, предмета розгляду. Тому вся система
філософії права є тотожною діалектичному методу в дії.
Трьома основними сходинами духу є: суб’єктивний дух (до категорії почуття,
мислення, свідомості); антропологія, феноменологія й психологія містять свою
антитезу в об’єктивному дусі (право, мораль, моральність); їх синтезом стає
абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). Таким чином, філософія права
у рамках гегелівської філософії являє собою філософію об’єктивного духу.
Діалектичну тріаду об’єктивного духу становлять: абстрактне право, мораль,
соціальна етика.
Об’єктивний дух ' це той ступінь розвитку духу (і всесвітньої історії), коли
воля вперше здобуває форму реальності, тобто наявного буття у вигляді державно'
правових формоутворень (право, держава, суспільство). Дух виходить зі своєї
суб’єктивності, пізнає й здобуває зовнішню реальність своєї волі, тобто
«об’єктивність духу входити у свої права» [1]. Таким чином, у «Філософії права»
розвиток об’єктивного духу дається через розкриття діалектичного руху поняття
права: від абстрактного права до моралі, а потім до моральності (родини, цивільного
суспільства і держави).
Увесь апарат гегелівської філософії права покликаний освітити і прояснити
процес діалектичного розвитку і реалізації єдиного початку і єдиної тотальної
цілісності ' об’єктивного духу ' у безлічі необхідно пов’язаних його проявів і
заходів саморуху. Цим, зокрема, зумовлена така важлива специфічна риса
гегелівського поняття апарата й системи філософії права, як діалектична
пластичність (взаємозамінність, взаємоперехідність, плинність) гегелівських
понять.
186 Сіверянський літопис
У гегелівському трактуванні питань про предмет і метод філософії права
діалектичний метод визначає характер предмета дослідження і, по суті, конструює,
створює його, а предмет дослідження зводиться до поняття апарату методу.
Тотожність предмета й методу гегелівської філософії права означає їх однаково
значущий характер і рівність їхнього змісту.
Гегелівська філософія права, будучи застосуванням діалектики до специфічної
предметної сфери суспільних, державних і політико'правових явищ, містить явно
або приховано власну логіку цієї предметної сфери і надає останній політично
значимі риси всупереч свідомій гегелівській установці «логізувати» політику. Це
чітко проявляється в політико'правових результатах застосування Гегелем
понятійного апарату й теоретичних конструкцій діалектики при дослідженні
об’єктивного духу.
Можна виділити в структурі політико'правового змісту гегелівської філософії
права два компоненти:
а) конкретно'історичний компонент — історично конкретні політичні погляди,
розвинені Гегелем у «Філософії права», і
б) теоретичний компонент — сукупність політично значимих положень, що
випливають із гегелівського застосування діалектики в сфері політики [3].
У сфері філософії права діалектичний метод розвивається в систему
філолофсько'теоретичних конструкцій, за допомогою яких обґрунтовуються
певні політико'правові погляди. Для самого Гегеля обидва елементи структури
політичного змісту «Філософії права» (конкретно'історичний і теоретичний)
наведені в нерозривній тотожності.
Історично конкретні і певні погляди на державу й право, розвинуті в «Філософії
права», свідчать із усією очевидністю про буржуазний характер політичної позиції
Гегеля. Однак характеристика політичної позиції Гегеля як історично прогресивної
і буржуазної не вичерпує політичного змісту гегелівської філософії права. Самі
по собі історично'конкретні політичні погляди подільні і їх можна обґрунтовувати.
Відповідаючи потребам прогресивного розвитку Німеччини, ці буржуазно'
політичні погляди в тій або іншій формі і мірі поділялися багатьма представниками
тодішньої німецької громадськості, у тому числі буржуазними лібералами,
демократами та іншими представниками. Відповідне гегелівське філолофсько'
теоретичне обґрунтування цих поглядів дозволяє говорити про своєрідну політико'
правову концепцію й специфічне вчення в історії політичної думки.
Специфіка політичного змісту вчення Гегеля зумовлена його діалектичною
позицією. Сам Гегель, підкреслюючи своєрідність власного філософського погляду
проблем права і держави, звертав увагу на теоретико'концептуальну сторону
політико'правового вчення. «Мислячи ідею держави, ' підкреслював він, ' треба
мати на увазі не особливі держави, не особливі інститути, а ідею для себе, цього
дійсного Бога» [2] . Гегелівська політична діалектика як складова частина структури
політико'правового змісту філософії права являє собою понятійний апарат
діалектики, застосований у сфері політики й права і внаслідок цього отримує
новий зміст.
У філософії Гегеля мається на увазі застосування діалектики до держави, права,
політики. Тому прийняття отриманої поза рамками «Філософії права» дедукції
поняття права, рівносильне прийняттю всієї гегелівської доктрини, тому що в
понятті права ' цьому своєрідному троянському коні ' в абстрактній формі
утримуються всі наступні, більш конкретні діалектичні визначення політичного
життя людини, суспільства, держави.
У філософії права, як і у всій гегелівській філософії, пізнання світу
об’єктивного духу збігається з його конструюванням, відтворенням. З погляду
гегелівської політичної діалектики це означає, що прийоми дослідження й
висвітлення проблем права, держави в «Філософії права» без подальшого
спеціального обґрунтування перетворюються в правила соціально'політичного й
державно'правового життя, у стандарти політичного буття. Сама передумова
Сіверянський літопис 187
діалектичної гносеології, тотожність мислення і буття перетворюється в основу
політичного світосприйняття і світоглядної орієнтації, у концепцію тотожності
розумного й дійсного в державно'правовому й політичному житті, у тезис про
розумність всієї цієї сфери.
Гегелівська методологія конкретизації поняття, руху від абстрактного до
конкретного безпосередньо позначається на політичному змісті філософії права й
трансформується в істотну характеристику гегелівської політичної діалектики.
У «Філософії права» чітко видно, що, як здається спочатку, політично
нейтральний понятійний апарат все більше наповнюється політико'етичним
змістом, конструюючись саме в політико'етичну концепцію і позначаючи певну
політичну та етичну позицію.
Вихідна характеристика права, як ідеї волі, носить у Гегеля характер логічної
істини, апріорної щодо реальних політико'правових явищ. Поняття права
самозаглиблюється і рухається від абстрактного до найвищого, тобто конкретно'
істинного [5]. В ході цього руху абстрактні форми виявляють свою неспроможність
і як несправжні і неістинні «знімаються».
У плані політичних та етичних результатів гегелівського застосування
діалектики це перетворення процедури і схеми діалектичного руху поняття права
в табель про політичні ранги суб’єктів суспільного й державно'правового життя.
У русі й грі логічних понять у гегелівській філософії права вирішуються політичні
долі. Особистість, родина, суспільство, держава ' це не тільки черговість
гегелівського дослідження, але й шкала їх цінностей, що визначає їх значимість у
діалектично ієрархічному політичному житті.
Тріадичний порядок розгляду сфери об’єктивного духу зумовлений
діалектикою реалізації поняття права, здобуває безпосередній політичний зміст,
оскільки міра конкретизації поняття є прямим показником політико'правової
значимості різних суб’єктів і їхніх відносин. Від абстрактного до конкретного (від
особистості до держави) йде лінія росту розуму й дійсності права відповідних
суб’єктів. Прогрес волі в гегелівській політичній діалектиці з’являється як система
субпідрядності суб’єктів і сфер політичного життя, як ієрархія й субординація
права, як торжество держави ' хода Бога у світі.
Діалектика «переходів» у гегелівській політичній діалектиці служить
легітимації ієрархічної системи прав [4].
Більш конкретне право, що знімає попереднє, разом з тим і підкоряє собі це
більш абстрактне право. Цим, зокрема, зумовлена суперечливість суджень про
одне й те ж у різних частинах «Філософії права», наприклад, у вченні про
абстрактне право й моральність. Так, якщо у вченні про абстрактне право
обґрунтовується вільна приватна власність, у розділі про моральність Гегель
підкреслює розумність майорату, «невідчужуваної» земельної власності.
Абстрактне право не має самостійного існування й здобуває новий дійсний
зміст лише у світлі права держави і морального цілого. Значення абстрактного
права конкретизовано Гегелем у вченні про моральність, але таким чином, що ціле
поглинає попередні «абстрактні» моменти.
Сам принцип гегелівського трактування процесу «конкретизації»,
співвідношення конкретного й абстрактного, цілого й частини виходить із ідеї
конкретної тотальності. Істина абстрактного дана в конкретному. Тому,
зберігаючись у відділах про абстрактне право й мораль, судження лише в тій мірі
дійсні, у якій це остаточно проясняється й підтверджується у вченні про державу,
у відділі про моральність, де поняття конкретизоване. При цьому різночитання й
розбіжності між різними розділами «Філософії права» викликані не змінами
позиції Гегеля протягом однієї роботи ' позиція єдина, а самим принципом
гегелівської філософії.
Теоретичні конструкції гегелівської філософії права ' концепція розумної
дійсності, розуміння і зображення процесу суспільно'політичного життя у вигляді
торжества конкретного над його складовими частинами й абстрактними
188 Сіверянський літопис
моментами, методологія і прийоми конкретизації поняття права, реалізація волі в
ієрархічній системі прав, трактування держави як істини і мети всього об’єктивно'
духовного розвитку й т.п. ' усі ці положення несуть досить істотне політично
значиме навантаження у всій гегелівській філософії права.
Обґрунтування конкретних, історично прогресивних, політико'правових
поглядів супроводжується в «Філософії права» формуванням антиліберальних
теоретичних конструкцій і моделей гегелівської політичної діалектики і
завершується апологією держави, зведеного на вершину ієрархічного суспільно'
політичного життя. Тим самим Гегель філософськи виправдовував і зміцнював і
без того широко розповсюджену марновірну віру в державу та її непогрішність.
Джерела та література:
1. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990.
2. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук: В 3 т. — М.: Мысль, 1974. – Т. 3.
3. Дворцов А.Т. Гегель. – М. ' Наука, ' 1972.
4. Нерсесянц В.С. Гегелевская философия права. М. ' 1983.
5. Шинкарук В.И. О месте права в формообразованиях человеческого духа в философии
Гегеля // VI международный гегелевский философский конгрес. М. ' 1968. ' С. 19.
Тамара Кушерець
�
ПОКОЛІННЯ ЯК СУБ’ЄКТ ІСТОРІЇ
В ФІЛОСОФІЇ ХОСЕ ОРТЕГИ0І0ГАССЕТА
Аналіз людської суб’єктивності завжди має місце в історії філософії, але в
певні моменти розвитку суспільства, які називаються „кризовими”, інтерес до
всього комплексу пов’язаних з нею проблем загострюється. Відбувається це тому,
що в такі періоди кожній людині доводиться самостійно визначати свою позицію
перед обличчям різних суспільних процесів, тобто робити вибір. У такі періоди
збільшується попит на філософські вчення, орієнтовані на проблеми існування в
світі людини як індивіда. Саме таким для нашого часу є вчення іспанського
філософа Х.Ортеги'і'Гассета, світобачення й світовідчуття якого є, за висловом
В.Табачковського, надто особистісним, надто іспанським й водночас надто
загальнолюдським, а його творча спадщина особливо близька світоглядній
ментальності українства. (Див. 8, с. 4'14).
Ортега'і'Гассет найбільш послідовно розвивав тему суб’єкта історії в полеміці
з філософією Нового часу. При цьому він не заперечував доцільність використання
цього терміну, а навпаки, збагатив його новим змістом, пов’язаним з основними
засадами „філософії життя”. У його праці „Тема нашого часу” дві тенденції, що
вступають у конфлікт у європейській філософії історії – колективістська та
індивідуалістична ' визнаються однаково хибними. Для першої основою
історичного процесу є дії „дифузних множин”, для другої ' історичними діючими
особами є виключно індивіди. „Активний, творчий характер особистості є дуже
очевидним для того, щоб ми могли прийняти колективістський образ історії. Маси
є сприйнятливими, вони обмежуються підтримкою або опором людям, наділеним
особистим життям та ініціативою. Але, з іншого боку, одинокий індивід є
абстракцією. Історичне життя – це співіснування. Життя видатної індивідуальності
полягає якраз у всеохоплюючому впливові на маси. „Героїв” неможливо відділити
від мас” (7, с.4).
Рушійною силою, що призводить до історичної трансценденції, є зміни у
світосприйнятті, яке пов’язане зі змінами у світогляді не окремих одинаків, а
цілого покоління. Вводячи поняття покоління, іспанський філософ вирішує
конфлікт між колективістським та індивідуалістичним підходами. „Покоління, '
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-45896 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0055 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:53:46Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сокол, М. 2013-06-20T12:46:40Z 2013-06-20T12:46:40Z 2008 Гегелівська діалектика об’єктивного духу / М. Сокол // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 3. — С. 185-188. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45896 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Філософська скарбниця Гегелівська діалектика об’єктивного духу Article published earlier |
| spellingShingle | Гегелівська діалектика об’єктивного духу Сокол, М. Філософська скарбниця |
| title | Гегелівська діалектика об’єктивного духу |
| title_full | Гегелівська діалектика об’єктивного духу |
| title_fullStr | Гегелівська діалектика об’єктивного духу |
| title_full_unstemmed | Гегелівська діалектика об’єктивного духу |
| title_short | Гегелівська діалектика об’єктивного духу |
| title_sort | гегелівська діалектика об’єктивного духу |
| topic | Філософська скарбниця |
| topic_facet | Філософська скарбниця |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/45896 |
| work_keys_str_mv | AT sokolm gegelívsʹkadíalektikaobêktivnogoduhu |