Українсько-єврейські взаємини в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на матеріалі творів Лесі Українки, Івана Франка та Степана Васильченка)
Saved in:
| Published in: | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/46129 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Українсько-єврейські взаємини в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на матеріалі творів Лесі Українки, Івана Франка та Степана Васильченка) / А. Божук // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 230. — С. 150-152. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859621688139841536 |
|---|---|
| author | Божук, А. |
| author_facet | Божук, А. |
| citation_txt | Українсько-єврейські взаємини в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на матеріалі творів Лесі Українки, Івана Франка та Степана Васильченка) / А. Божук // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 230. — С. 150-152. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| first_indexed | 2025-11-29T04:25:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
Божук А.
УКРАЇНСЬКО-ЄВРЕЙСЬКІ ВЗАЄМИНИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.
(на матеріалі творів Лесі Українки, Івана Франка та Степана Васильченка)
150
Божук А. УДК 821.161.2’823
УКРАЇНСЬКО-ЄВРЕЙСЬКІ ВЗАЄМИНИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ КІНЦЯ
ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.
(на матеріалі творів Лесі Українки, Івана Франка та Степана Васильченка)
Наявності достатньої кількості матеріалу стосовно українсько–єврейських стосунків сприяє сама
історична доля обох народів: тривала бездержавність, існування як «інородців» та «національних меншин»
у складі чужинських держав, завади дотриманню національних традицій, розвиткові національної культури,
обмеження в громадянських правах і т.ін. Проте часто оцінки тут аргументуються архаїчними
упередженнями – так, наприклад, на думку М. Шестопала, «стало вже традицiєю: якщо той чи iнший дiяч
подавав голос на захист євреїв, вiн – безумовно, передова людина. Коли ж, боронь Боже, дозволяв собi
висловити критичнi зауваження на їхню адресу – його зараховувано в реакцiонери, нацiоналiсти, юдофоби
й антисемiти взагалi» [16, 68]. Проте українсько–єврейським взаєминам на часі притаманний динамічний
розвиток, і їхня важлива роль у перспективі як для українців, так і для євреїв не викликає сумнівів.
Обговорення в українській літературі «єврейського питання», дефініція котрого в загальному значенні
зазвичай стосується образу життя євреїв та засад співіснування їх із неєвреями, було і залишається
актуальним. На межі ХІХ та ХХ століть єврейська тема чимраз частіше піднімалася в українській літературі
демократичного спрямування, котра, на думку І. Нечуя–Левицького, відображала не лише психічний
характер, а й соціальний дух нації [10, 64–126].
Своєму приходові до «деякого розуміння» (за власним визнанням) «єврейського питання» відомий
український критик і літературознавець Іван Дзюба завдячує саме творам українських класиків – Івана
Франка, Лесі Українки, Степана Васильченка. Зокрема у своїй статті «То, что взывает к совести» для
київського альманаху «Егупец» автор зазначає, що Леся Українка зверталась до драматичних епізодів
історії Ізраїлю, щоб алегорично висловити ідеї українського визвольного руху та залучити українську
історію до контексту світової через біблійні мотиви; на думку І. Дзюби, аналогія «Україна–Ізраїль»
належить до числа улюблених та найплідніших у поезії та драматургії Лесі Українки. Автор також згадує
Степана Васильченка, котрий зобразив жахи погромів, страждання єврейської бідноти, звертаючись до
людських почуттiв та апелюючи до солідарності з гнаними [4].
Як бачимо, Степан Васильченко належав до числа тих публiцистів i лiтераторів, котрі прагнули довести
до упередженої громадської свiдомостi, що в масi своїй євреї такі ж бiднi й нещаснi, як українцi.
Промовисто це стверджує персонаж п’єси на три дії «Кармелюк» –композитор та диригент Мошко,
керівник невеликої музичної ватаги, яка грає на іменинах у Кармелюка:
Будем казати так: є на світі пани і князі, сріблом золотом сяють ... І є на світі Мошко, ходить він у
драний лапсардак ... Ось ... (Показує дірку.) І нічого йому бог не дав, тілько дав йому тілант. (До гостей.)
Ви розумієте, що таке тілант? <...> Мошко теж у світі горя бачив. Так от, Мошка садовлять коло порога:
“Грай, Мошку, бо я тобі нагайку дам! Грай весело, аби ми танцювали, бо я тобі, сукин сину, в морду дам!”.
А Мошко сяде та й “Кармелюка” їм заграє. Вони танцюють, хвалять Мошку: “Гарно Мошко грає”, а того й
не знають, що про те Мошко грає, що на світі правди немає ... <...> Бо я теж бідний чоловік» [3, 184–185].
Зворушуюче змальовує Степан Васильченко портрет головного героя драми «Зіля королевич» – Зілі
Гаєвського, двадцятилітнього сина крамаря–єврея. Парубкові судилося, замість омріяного красеня–
«королевича», стати об’єктом кохання 24–річної сільської вчительки Тані, незважаючи на те, що ні через
вік, ні через прозаїчну ментальність він не підходив тонкій ліричній натурі молодої жінки. Джерелом
веселого, жартівливого сміху в п’єсі стають і Катрині вигадки, й поведінка та комічна мовна манера Зілі,
чиї самокритичні, зневажливо–іронічні репліки знижено–комедійного плану викликають сміх іронічного
забарвлення. Здебільшого Зіля виступає не тільки об’єктом, але й суб’єктом іронічної насмішки:
К а т р я. Це той королевич, тільки прикинувся Зілею. І брови такі, і очі такі ... <...> Звідкіль не глянь: і
звідціль і звідціль – королевич та й годі.
З і л я. Тьфу! Бий тебе гори й доли! Як же я й досі не знав! Ну, коли так, то годі вже тобі, Зільку, по
ярмарках їздити та крам продавати, пора тобі землі воювати!
К а т р я. Ну, становися ж швидче навколішки перед Танею! Кажи (бере Зілю за шию і пригинає):
«Оддам за тебе всі царства й панства, трони й корони ...»
З і л я. Ой, бога ради! Бери й царства й панства, тільки пусти, бо там ухо приморожене [3, 128].
Наслідуючи конструкцію фрази і окремі Танині слова, Зіля говорить про явища, протилежні тим, про
які мріє Таня, іронізуючи не лише з приводу безпідставності фантастичних мрій молодої вчительки, а й з
приводу власного соціального становища:
Т а н я. І бачу я велику залу: паркети, квітки, блиск, золото – очі сліпить! <...> Хто ж то соромливо
стоїть у тій залі з червоною квіткою в косі? Чи то ж не наша Таня, учителька із Заболотнього?
З і л я. А хто ж то зазирає туди у вікно, щоб хоч глянути на ту вчительку. Чи не купець із Заболотнього,
Зіля Гаєвський?
Т а н я. І бачу я: підходить до неї стрункий, високий. Хто він такий – не знаю. Може, князь, може, граф.
Помітно тільки родовиту пиху, аристократичне виховання.
З і л я. І бачу я: підходить до Зілі ззаду якийсь дядьо, як світ. Хто він такий – не знаю: може, дворник,
може, городовик, і жене купця Зілю в три вирви з–під вікна! [3, 130].
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
151
Зацікавлення викликає творчий метод Лесі Українки – використання паралельно з біблійними темами
та сюжетами стародавньої історії єврейського народу при створенні ряду поезій та драматичних творів, в
основі яких – відтворення характерних для певної історичної епохи явищ і процесів через долю біблійних
героїв як засіб актуалізації болючих проблем української нації, втілення ідей боротьби українського народу
за національне, соціальне і політичне визволення з–під чужоземного гніту та за набуття власної
державності. Тогочасна ситуація України чітко простежується в драматичних поемах «На руїнах» і
«Вавілонський полон», а також у написаних на основі біблійних книг творах, якими Леся Українка
звернулася до загальносвітових, загальнолюдських проблем – національної єдності народу, пробудження в
народі людської і насамперед національної гідності, що є початком боротьби за свободу і незалежність.
Поетеса не стільки оплакує свою підневільну батьківщину, скільки закликає до боротьби за її визволення:
Терпіть кайдани – то несвітський сором,
забуть їх, не розбивши, гірший стид.
Нам два шляхи: смерть або ганьба, поки
не знайдем шляху на Єрусалим
– закликає молодий пророк–співець Елеазар з «Вавілонського полону» [8, 166], прагнучи розбурхати
людей, що вже змирилися зі своїм рабським життям. Він промовляє до єврейського народу, а його не
слухають, бо правда ріже вуха. Елеазар годен загинути, але своє він скаже. Важко зламати рабську
психологію, проте робити це треба, якщо потрібна вільна в майбутньому країна. Елеазар є майстром слова,
тому годується зі свого ремесла. Бранці докоряють йому:
Чому ж ти їм не грав пісень полону,
Чому не вилив сліз гірких неволі?
Холодна крапля камінь пробиває,–
Чи ж не проймуть гарячі сльози серце
Хоч би й лихе?
На що Елеазар відповідає:
Мені Господь вложив
У душу гордощі. Не плачу зроду
Перед чужинцем.
На його думку, слово має бути викресаним з болю і гордощів, перед поневолювачем плакати не можна
– це свідчить про слабкість, власне чого той і домагається.
Національному та громадсько–державному питанню присвячено немало драматичних творів
Лесі Українки; письменниця виділяє певні ситуації, за яких загострюється протистояння особистості
чинникам, які протидіють її волевиявленню – скажімо, державі, ворожій щодо внутрішньої національно
орієнтованої ментальності, як це показано на прикладі пророчиці Тірци, героїні драматичної поеми «На
руїнах» [9, 337]. Ця проблема поглиблюється, коли йдеться не стільки про видиме протистояння
особистості та спільноти на рівні державності, скільки про невидиму внутрішню боротьбу, яку переживає
той чи інший герой. Вустами головної героїні – пророчиці Тірци – поетеса спонукає людей до активних дій
не для загиблої держави, а для власного щастя. Якщо говорити людям про високі ідеали, вони не сприймуть
закликів. Коли ж проектувати на особисте життя – можна досягнути певних зламів у рабському
світосприйнятті. Вона закликає братися до праці, щоб вороги не змогли скористатися з їхньої неволі. Коли в
рабів нічого немає, вони залежать від своїх ворогів. А якщо можна самостійно піклуватися про себе –
можна вийти з–під залежності.
Близьку паралель між біблійними євреями й темними безвладними українцями також проводить
надрукована 1905 року ключова поема І. Франка «Мойсей», яка є промовистим зразком помітного розвитку
трактування єврейської теми в творчості автора. Цей твір радянські франкознавці всупереч історичній
правді вперто пов’язували з російською революцією 1905 р., хоч написана вона була в той час, коли
страйковий рух у Російській імперії лише розгортався, ще не перерісши у збройні сутички, тож Франко на
той час іще не міг знати, як здійснюватиметься революція і якими будуть її наслідки [11, 93–98]. Задум
«Мойсея» визрівав дуже довго – вже у 1893 р. у Відні Франко накреслив ескіз поеми, намагаючись показати
єврейського Мойсея так, щоби український читач міг упізнати в ньому долю українського вождя. Зокрема в
написанні «Мойсея» не останню роль відіграло не лише значуще зацікавлення євреями та юдаїзмом,
відображене в поезії, прозі, перекладах та публіцистиці, а й маловідомі контакти Франка з засновником
сіонізму Теодором Герцелем [18, 233–243]. Проте на відміну від толерування активної і наполегливої
діяльності заради власного народу, як у поемі Лесі Українки «На руїнах», І. Франко в «Мойсеї» як
безальтернативний варіант прогнозує безпам’ятство, яке народ мав би набути за сорок років мандрівок
пустелею, аби позбутися рабського менталітету.
Окремої уваги потребує роман Франка «Перехресні стежки» (1900), який містить у собі чи не
найповніше відображення Франкових думок про єврейське питання та українсько–єврейські взаємини. Твір
ґрунтується на художній уяві, літературних умовностях, асоціативних моделях та символічних елементах, і
з погляду жанру становить собою сентиментальну мелодраму, яка містить у собі декілька вбивств і
самогубств, божевілля, публічні скандали та групові злочини, лиходійство та змови. Цікавим є образ
лихваря Вагмана, який після загибелі єдиного сина внаслідок інтриг місцевої польської шляхти таємно
направляє свій значний капітал та всю свою кмітливість на те, щоб економічно зруйнувати шляхту,
Божук А.
УКРАЇНСЬКО-ЄВРЕЙСЬКІ ВЗАЄМИНИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.
(на матеріалі творів Лесі Українки, Івана Франка та Степана Васильченка)
152
головним чином допомагаючи її природним ворогам — українським селянам. По суті Вагманове
перетворення з безжального визискувача на таємного прихильника української справи не обов’язково
відображає глибокі структури українсько–єврейських взаємин: через пишні промови Вагмана питання
єврейсько–українського співробітництва видається неосяжною фантазією [17, 288].
Дійти однозначних або ж узагальнюючих висновків у питанні українсько–єврейських взаємин в
українській демократичній літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. перешкоджає недостатня кількість
досліджень і попередній характер вивчення питання, проте з упевненістю можна зауважити, що протягом
XIX–ХХ cт. українська література, залучаючи єврейську тему, набувала пізнавальної витонченості,
синтезуючи різноманітні аспекти політичного й соціокультурного розвитку.
Джерела та література:
1. Багаліка Ю. О. Історичні погляди Лесі Українки : автореф. дис. … канд. іст. наук : спец. 07.00.06
«Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни» / Ю. О. Багаліка. – К., 2000. – 20
с.
2. Будзей О. Про бідного єврея замовте слово… / О. Будзей // Кам’янецький відлік. – 2002. – 26 липня.
3. Васильченко С. В. Твори : в 4 т. / С. В. Васильченко; за заг. ред. ак. О. І. Білецького. – К. : Вид-во АН
УРСР, 1960.
4. Дзюба И. То, что взывает к совести / И. Дзюба // Альманах «Егупец». – К., 1995. –№ 1.
5. Грабович Г. Єврейська тема в українській літературі XIX та початку XX сторіччя : (До історії
української літератури: Дослідження, есе, полеміка) / Г. Грабович. – К. : Основи, 1997. – 604 с.
6. Єфремов С. Єврейська справа на Україні / С. Єфремов. – К. : Вік, 1909.
7. Кацис Л. Кровавый навет и русская мысль. Историко-теологическое исследование дела Бейлиса /
Л. Кацис. – Гешарим : Мосты культуры, 2006. – 496 с.
8. Леся Українка. Вавілонський полон / Леся Українка // Зібр. тв. : у 12 т. / Леся Українка. – К., 1975. – Т.
3.
9. Леся Українка. На руїнах / Леся Українка // Вибрані твори /Леся Українка. – К. : Дніпро, 1974.
10. Нечуй-Левицький І. Непотрібність великоруської літератури для України і для слов’янщини.
Сьогочасне літературне прямування : (Українство на літературних позвах з Московщиною.
Культурологічні трактати) / І. Нечуй-Левицький; упоряд. М. Чорнописький. – Львів : Каменяр, 2000.
11. Полєк В. Іван Франко та євреї : одна стор. з літопису укр.-євр. зв’язків / В. Полєк // Галичина. – 1998. –
№ 1.
12. Пчілка О. З нашого життя й письменства / О. Пчілка // Викинуті українці: До жидівсько-української
справи / ред.-упоряд., передм., прим. В. Архипов. – К. : МАУП, 2006. – 352 с. – (Б-ка українознавства;
вип. 5).
13. Сушинский Б. Еврейские повстанцы Устима Кармелюка / Б. Сушинский // Мигдаль Times. – Одесса,
2011. – № 11.
14. Франко І. Мої знайомі жиди / І. Франко; пер. М. Возняка // Діло. – Львів, 1936. – № 117-119.
15. Франко І. Перехресні стежки / І. Франко // Зібрання творів : у 50 т. / І. Франко. – К., 1980. – Т. 20.
16. Шестопал М. Євреї на Україні / М. Шестопал. – К. : Орiяни, 1998.
17. Rudnytsky І. L. Ukrainian-Jewish Relations in Nineteenth-Century Ukrainian Political Thought /
І. L. Rudnytsky // Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective / eds. Peter J. Potichnyj, Howard Aster.
– Edmonton, 1988.
18. Wilcher A. Ivan Franko and Theodor Herzl: To the Genesis of Franko’s Mojsej / A. Wilcher // Harvard
Ukrainian Studies. – 1982. – Vol. 6. – No 2 (June).
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-46129 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-29T04:25:31Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Божук, А. 2013-06-27T19:50:16Z 2013-06-27T19:50:16Z 2012 Українсько-єврейські взаємини в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на матеріалі творів Лесі Українки, Івана Франка та Степана Васильченка) / А. Божук // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 230. — С. 150-152. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/46129 821.161.2’823 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Українсько-єврейські взаємини в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на матеріалі творів Лесі Українки, Івана Франка та Степана Васильченка) Украинско–еврейские взаимооношения в украинской литературе конца ХІХ – начала ХХ вв. (на материале произведений Леси Украинки, Ивана Франко и Степана Васильченко) Ukrainian–jewish relations in the Ukrainian literature of the late 19th – early 20th centuries (on the base of creations Lesya Ukrainka, Stepan Vasylchenko and Ivan Franko) Article published earlier |
| spellingShingle | Українсько-єврейські взаємини в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на матеріалі творів Лесі Українки, Івана Франка та Степана Васильченка) Божук, А. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| title | Українсько-єврейські взаємини в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на матеріалі творів Лесі Українки, Івана Франка та Степана Васильченка) |
| title_alt | Украинско–еврейские взаимооношения в украинской литературе конца ХІХ – начала ХХ вв. (на материале произведений Леси Украинки, Ивана Франко и Степана Васильченко) Ukrainian–jewish relations in the Ukrainian literature of the late 19th – early 20th centuries (on the base of creations Lesya Ukrainka, Stepan Vasylchenko and Ivan Franko) |
| title_full | Українсько-єврейські взаємини в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на матеріалі творів Лесі Українки, Івана Франка та Степана Васильченка) |
| title_fullStr | Українсько-єврейські взаємини в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на матеріалі творів Лесі Українки, Івана Франка та Степана Васильченка) |
| title_full_unstemmed | Українсько-єврейські взаємини в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на матеріалі творів Лесі Українки, Івана Франка та Степана Васильченка) |
| title_short | Українсько-єврейські взаємини в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на матеріалі творів Лесі Українки, Івана Франка та Степана Васильченка) |
| title_sort | українсько-єврейські взаємини в українській літературі кінця хіх – початку хх ст. (на матеріалі творів лесі українки, івана франка та степана васильченка) |
| topic | Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| topic_facet | Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/46129 |
| work_keys_str_mv | AT božuka ukraínsʹkoêvreisʹkívzaêminivukraínsʹkíilíteraturíkíncâhíhpočatkuhhstnamateríalítvorívlesíukraínkiívanafrankatastepanavasilʹčenka AT božuka ukrainskoevreiskievzaimoonošeniâvukrainskoiliteraturekoncahíhnačalahhvvnamaterialeproizvedeniilesiukrainkiivanafrankoistepanavasilʹčenko AT božuka ukrainianjewishrelationsintheukrainianliteratureofthelate19thearly20thcenturiesonthebaseofcreationslesyaukrainkastepanvasylchenkoandivanfranko |