Відновлення та специфіка функціонування православної ієрархії у 20-ті – 30-ті рр. XVII ст.
У статті зроблено спробу реконструювати історичну дійсність та відтворити умови, в яких опинилося Українське православ’я після Берестейського унійного собору 1596 р. Проілюстровано основні методи та форми боротьби православних вірян, а особливо ж церковних братств, за відновлення своєї ієрархії. Зна...
Saved in:
| Date: | 2011 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/46612 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Відновлення та специфіка функціонування православної ієрархії у 20-ті – 30-ті рр. XVII ст. / М. Шкрібляк // Українське релігієзнавство. — 2011. — № 60. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860041983046713344 |
|---|---|
| author | Шкрібляк, М. |
| author_facet | Шкрібляк, М. |
| citation_txt | Відновлення та специфіка функціонування православної ієрархії у 20-ті – 30-ті рр. XVII ст. / М. Шкрібляк // Українське релігієзнавство. — 2011. — № 60. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті зроблено спробу реконструювати історичну дійсність та відтворити умови, в яких опинилося Українське православ’я після Берестейського унійного собору 1596 р. Проілюстровано основні методи та форми боротьби православних вірян, а особливо ж церковних братств, за відновлення своєї ієрархії. Значну увагу приділено дослідженню внутрішніх аспектів суспільно-релігійних рефлексій, що змушували „світський елемент” до громадянського спротиву та правового врегулювання релігійного конфлікту, породженого ідеєю унії. Обґрунтовано також сутність державницького підходу польського уряду до розв’язання проблеми легалізації Православної Церкви. І, нарешті, витлумачено історичне значення акту відновлення та легалізації діяльності православної церковної ієрархії у 20-ті – 30-ті рр. XVII ст. Доведено, що релігійна політика Речі Посполитої була націлена на нехтування релігійними правами православних, а надто ж за часів правління Сигізмунда III. У період безкоролів’я, а також після обранням на королівський престол Владислава IV православні активізували боротьбу за власні релігійні права та свободи. Боротьба набирала різних форм: від церковно-релігійної полеміки аж до збройних повстань, що не обходилися без жертв як з боку православних, так і з боку уніатів. Найбільш яскраво виражену полемічну та ідеологічну боротьбу вели церковні братства та козацтво. Завдяки їхнім зусиллям та підтримці шляхти вдалося відновити православну ієрархію, постання якої викликало гостру реакцію державної влади Речі Посполитої, а тому її легалізація затрималася більше ніж на десятиліття.
Ключові слова: Українська Церква, Київська митрополія, православна ієрархія, церковні братства, світський елемент, статті замирення.
В статье сделана попытка реконструировать историческую действительность, а также воспроизвести условия, в которых оказалось Украинское православие после Берестейского унийного собора 1596 г. Проиллюстрировано основные методы и формы борьбы православных верующих, прежде всего церковных братств, за восстановление православной иерархии. Особо сосредоточено внимание на исследовании внутренних аспектов общественно-религиозных рефлексий, провоцировавших „светский элемент” к гражданскому сопротивлению, а также к правовому урегулированию религиозного конфликта, порождённого унионным проектом. Обосновано также сущность государственного подхода польского правительства к разрешению проблемы легализации Православной Церкви. И, наконец, истолковано историческое значение акта восстановления и легализации деятельности православной церковной иерархии в 20-х -30-х годах ХVII в. Доказано, что религиозная политика Речи Посполитой была направлена на пренебрежение религиозными правами православных, а именно во времена правления Сигизмунда ІІІ. В период безкоролевья, особенно с избранием на королевский престол Владислава IV православные активизировали борьбу за собственные религиозные права и свободы. Борьба принимала различные формы: от церковно-религиозной полемики до вооруженных восстаний, вследствии которых были жертвы как со стороны православных, так и униатов. Наиболее открытую полемическую и идеологическую борьбу вели церковные братства и казачество. Благодаря их усилиям и поддержке, православные посполитые смогли восстановить иерархию, возобновление которой вызвало острую реакцию государственной власти Речи Посполитой, которая больше десятилетия ее не признавала. Лишь благодаря стечению военно-политических обстоятельств легализация православной иерархии все-таки наступила в 1632 г.
Ключевые слова: Украинская Церковь, Киевская митрополия, православная иерархия, церковные братства, мирской элемент, статьи примирения.
The article reproduces the conditions in which Ukrainian Orthodox Cathedral was after Berest Union in 1596 in terms of reconstruction of historical reality. It illustrates the basic methods and forms of struggle of Orthodox believers, especially church fellowship for the restoration of the Orthodox hierarchy. Particular attention is focused on the study of the internal aspects of social and religious reflections which provoked the "secular element" to the civilian resistance, as well as to the legal regulation of religious conflict generated by the Unión project. It is justified as the essence of the state approach of the Polish government to solving the problem of legalization of the Orthodox Church. And finally, the historical significance of the act construed recovery and certification of the Orthodox Church hierarchy in the 1620s - 1630s. It is proved that the religious policy of the Commonwealth was targeted (directed) to the neglect of Orthodox religious rights, namely, during the reign of Sigismund III. During the “no king” period, especially with the election of the royal throne of Vladislav IV Orthodox intensified struggle for their religious rights and freedoms. The struggle took different forms, ranging from church-religious polemics to armed rebellions, in consequence of which there are casualties, both from the Orthodox and Uniate. The most openly polemical and ideological struggle waged religious brotherhood and the Cossacks. Thanks to their efforts and support of the Orthodox Commonwealth it became possible to restore the hierarchy the resumption of which caused a sharp reaction from the government of Poland which is more than a decade it did not recognize. Only by coincidence of military and political circumstances of the legalization of the Orthodox hierarchy still occurred (1632).
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:56:11Z |
| format | Article |
| fulltext |
С. Шкрібляк
*
(м. Чернівці)
УДК 271.222 (477-25)-726.1„16”
ВІДНОВЛЕННЯ ТА СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ
ПРАВОСЛАВНОЇ ІЄРАРХІЇ У 20-ті – 30-ті рр. XVII СТ.
Актуальність теми. Всебічний підхід до вивчення історії Церкви в
Україні засвідчує, що в долі українства вона доволі часто відігравала суперечливу
роль, а церковно-релігійні процеси, які визначають стан і перспективу розвитку
Українського Православ’я – черговий і незаперечний доказ цьому.
На сучасному етапі суспільно-політичного розвитку держави та
національно-релігійного поступу нашого народу Українське православ’я
намагаються репрезентувати аж три церковно-релігійні утворення (УПЦ КП,
УАПЦ, УПЦ МП), які не лише ведуть постійну боротьбу за сфери впливу, а й не
мають євхаристичного єднання між собою. Це призводить
до деконсолідації пастви та внутріцерковного протистояння. Домінування
нагеорелігійному просторі України релігійної інституції (УПЦ МП), яка не
тільки підпорядкована чужоземному духовному центру (Московській
патріархії), а й служить у руках останньої вправним знаряддям для пропаганди
та нав’язування такого собі „наднаціонального християнства”, а насправді –
великоросійської національної гегемонії, ставить під загрозу національну безпеку
нашої країни.
У цьому контексті загострюється потреба наукового аналізу ролі та
місця сучасних позаієрархічних структур (церковних братств, місій, товариств
тощо), які в тій чи іншій формі, тією чи іншою мірою прагнуть впливати і
впливають на суспільно-релігійне життя у наш час. Екстраполяція історичного
досвіду функціонування церковних братств на
теперішні внутрішньоцерковні трансформації дає змогу виробити таку модель
взаємовідносин „світського елементу” і духовної влади в Церкві, яка б
враховувала не лише моральні, а й церковно-канонічні детермінанти світського
впливу на церковно-релігійне життя в
Україні. Адже навіть помірне домінування у внутрішньому житті Церкви позаі
єрархічного впливумає більше негативного, аніж позитивного.
Отже, актуалізація проблематики братського руху та його ролі у
церковно-релігійному житті православних за умов бездержавності є об’єктивно
детермінована, тому тема нашого дослідження є, безперечно, актуальною. До
того ж, сформульовані у статті положення та висновки проливають світло на
окремі фрагменти як церковної, так і світської історії України.
Мета та завдання дослідження полягають в концептуальній
об’єктивації та адекватному історико-філософському аналізі причин, форм і
методів боротьби православних посполитих за відновлення церковної ієрархії
1620 р. Спираючись на цю теоретико-методологічну настанову, автор також
прагне з’ясувати та об’єктивно витлумачити роль і
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn1
місце „світського елементу” у збереженні осередків православного життя
упостберестейський період.
Об’єктом дослідження є історіософське осмислення умотивованості дій
православних вірян, церковних братств, шляхти та окремої тогочасної
суспільної верстви – козаччини – у боротьбі за відновлення ієрархії 1620 р.
Предметом виступає релігієзнавчо-історіософський дискурс
питання відновлення православної ієрархії, специфіка функціонування та її
внутрішнє життя у у 20-ті – 30-ті рр. XVII ст.
Хронологічні межі дослідження визначені внутрішньою логікою подій та
обмежені першою чвертю XVII ст.
Основний зміст статті. Проблема, яку ми актуалізуємо й прагнемо
дослідити у цій короткій історичній розвідці, є наслідком суспільно-релігійних
трансформацій у середовищі православних посполитих наприкінці XVI ст., які
завершилися Берестейською церковною унією 1596 р.
Попри те, що більшість єпископату і вірян Української Церкви (Київської
митрополії) загалом сприйняли ідею церковного поєднання з Римським
Апостольським Престолом, дві доволі впливові єпархії – Львівська
та Перемиська – залишилися вірними Православ’ю. Їхні очільники, за
розпорядженням князя К.Острозького,
скликали Берестейський протиунійний собор, на якому
засудили унійні ініціативи та піддали анафемі єпископів-уніатів (на боці
церковного поєднання стояли Митрополит Київський Михайло Рогоза та п’ять
єпископів Української Церкви).
Радикалізація церковно-релігійного життя наприкінці XVI – поч. XVIІ ст.
(перше поунійне покоління) зумовила глибокі суспільно-
політичнітрансформації: загострилася міжцерковна полеміка та релігійне протис
тояння, які дуже швидко переросли
у війну за конфесійною ознакою. Зайвим будедоводити, що унія вивела церковно
-
релігійну політику в речі Посполитій на рівень проблеми загальнодержавного та
загальносуспільного масштабу.Єпископ Софрон Мудрий справедливо наголошує
, що „з юридичної точки зору цей факт належало поладнати і
справу розв’язати на користь спасіннядуш віруючих”. Однак,
„перші тридцять років після Берестейського порозуміння, -
пише історик і духовний владика, -
влада Речі Посполитої керуваласяу вирішенні цієї проблеми методом зволікання
з основним розв’язанням або давала лише половинчасті розв’язки, щоправда, тол
еруючи існуючийстан”
[1]
.
Об’єктивно ж така позиція польського уряду була вигідною для протиуній
ного табору. Православним вдалося активізувати власні позиції і перейти
в контрнаступ у боротьбі за власні релігійні права. Відомий російський дослідник
А. Карташев, витлумачуючи проблеми самозбереженняправославних у постбере
стейський період, визнає, що Річ Посполита все ж
таки враховувала їхні інтереси та звертала увагу на запити.
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn2
До позитивнихсегментів державної політики Речі Посполитої він відносить перед
усім „те, що православним надавалася можливість і друкованим способом, і усно,
і
нагенеральних сеймах заявляти про свої утиски та обмеження”
[2]
. Однак ситуація
складалася так, що не дуже то
й було кому представляти інтересиправославних на державному рівні. 1607
р. спочив у Бозі противник унійного поєднання єпископ Львівський Гедеон,
а невдовзі – 1610 р. –
і йогосоратник, єпископ Перемиський Михайло Копистенський.
Усвідомлюючи загрозу втратити апостольську спадковість духовної влади
в Церкві, православним за допомогою успішних маневрувань 1608
р.вдалося настановити на єпископську кафедру м.
Львова Єремію Тисаровського, який одержав свячення від митрополита Сучавсь
кого Анастасія(Румунія). Польський король
не заперечував проти цього висвячення лише тому, що новий єпископ запевняв м
онарха, що він уніат
[3]
. За нашимиспостереженнями,
в умовах протистояння між уніатським і православним духовенством таке трапля
лося дуже часто. Проте, як
доводить В.Антонович, убільшості випадків свячення „на боці” канонічними не в
изнавали ні православні, ні тим паче уніати чи римо-католики
[4]
.
За таких умов у православних був один єдиний вихід –
правові заходи відстоювання власних релігійних свобод. Цю місію на себе
взяли церковнібратства, їм всіляко сприяли та допомагали Східні Патріархи та М
итрополити
[5]
. Братський вплив стає дієвішим з того часу,
коли їхню діяльністьпідтримала місцева шляхта. До того ж,
братства мали широку соціальну та матеріальну базу, що змушувало зважати на
них як на своєрідну формупозаієрархічних церковних структур.
При цьому церковні братства були чи не єдиною легітимною структурою
в Речі Посполитій, що дозволяло їмвпливати на суспільно-
релігійне життя в державі. Саме тому братчики брали на себе
право укладати протестації, подавати різного роду петиції,виступати в
судах тощо
[6]
.
Визнане державою правове становище церковних братств заохочувало пра
гнення різних верств православної суспільності прилучитися добратського руху.
Так, 1616 р., до складу Київського братства влився полковник Петро Конашевич-
Сагайдачний зі „всім Військом Запорожським”
[7]
. Цяподія стала новим імпульсом
у боротьбі православних посполитих за власні релігійні права.
Козаки офіційно проголосили себе покровителямицерковних братств
і цим самим посилили їхній авторитет
як єдиної легітимної позаієрархічної структури в Речі Посполитій. Отже, злиття к
озаків збратським рухом внесло свої корективи не лише у суспільно-релігійне, а
й суспільно-
політичне життя Речі Посполитої: спочатку цей тандем сприявпідвищенню автор
итету „світського елемента”
у задоволенні релігійних прагнень православних і змусив польський уряд скорегу
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn3
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn4
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn5
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn6
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn7
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn8
вати церковно-релігійнуполітику у бік лояльності, а пізніше –
піти на серйозні поступки аж до легалізації православної ієрархії у 30-х
роках XVII ст.
Водночас, варто зазначити, що й за таких умов православне духовенство
й надалі неохоче підтримувало братський рух.
Очевидно, що тут дававсявзнаки гіркий досвід співпраці з братчиками у доберест
ейський період, який характеризувався затяжними конфліктами, зумовленими бо
ротьбою засфери впливу.
Особливо гострими були протистояння між єпископом Львівським Гедеоном і
Свято-Успенським Ставропігійним братством
[8]
.
Перші свідчення про рішучу підтримку козаками православної віри істори
ки пов’язують з 1610 р.,
коли було проголошену декларацію цілковитоїсолідарності козаків з українсько
ю інтелігенцією (передусім з духовенством) у
справах релігійної та національної боротьби
[9]
.
Козаки обіцяли захищатиправославні святині, монастирі і єпископії. Однак відпр
авним пунктом в остаточному оформленні союзу Церкви і Козаччини як
реального фактусуспільного, національного та
духовного життя православних посполитих було канонічне відновлення правосла
вної ієрархії. Цей акт відбувся 1620 р.
задопомогою козаків і безпосередньої підтримки їхнього очільника полковника
Петра Сагайдачного
[10]
.
Ситуація складалася на користь православних. Збіглися в часі дві вигідні
для них події: війна Речі Посполитої з Туреччиною та візит патріарха
Єрусалимського Феофана в Москву (прибув у квітні 1619 р.).
[11]
У лютому 1620
р. він залишив Московію і в березні цього ж року під охороною козацького
війська, яке, за словами
літописця, „обточиша єго стражбою акі пчели матіцу свою, так святійшего отця і
пастиря овци єго от волковстерегли” патріарха допровадили до Києва
[12]
. Тут
його зустріла козацька старшина і сам гетьман Петро Сагайдачний
[13]
. Уряд Речі
Посполитої завжди ставився з підозрою до будь-яких місій зі Сходу, вважаючи
емісарів за шпигунів турецьких, але дозвіл на візитацію православних парафій,
церковних братств і монастирів патріарху Феофану все ж таки надав
[14]
. Однак
відстежити усю його діяльність королівська влада не могла: ситуацію
ускладнювала поразка польських військ у збройному конфлікті з Туреччиною.
Під протекторатом козаків патріарх Єрусалимський Феофан оселився в
Києво-Печерській Лаврі, звідки візитував парафії, приймав депутації
православних братств, монастирів, підтверджуючи й надаючи їм свої
благословення та ставропігіальні права
[15]
. За час перебування в Києві патріарх
Феофан здійснив низку єпископських свячень. Так, на початку жовтня 1620 р. він
висвятив ігумена Межигірського братського монастиря ІсайюКопинського на
єпископа Перемиського (1631-1632 рр.), а ігумена Київського Свято-
Михайлівського монастиря Іова Борецького – на митрополита Київського (1620-
1631 рр.). Кількома тижнями пізніше – Мелетія Смотрицького на архієпископа
Полоцького (1620-1633 рр.). Посвячення відбувалися соборно, проте таємно.
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn9
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn10
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn11
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn12
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn13
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn14
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn15
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn16
Патріарху Феофану співслужили митрополит Софійський (Болгарська
Православна Церква) Неофіт і єпископ СтрагонськийАвраамій
[16]
. Сучасний
російський дослідник Л. Кукушкін пише, що патріарх Константинопольський
Тимофій, услід за патріархом Феофаном, відрядив до Речі Посполитої свого
екзарха архімандрита Арсенія, який начебто мав підтвердити делеговані
Константинопольським престолом права на архієрейські свячення у Київській
митрополії
[17]
. За нашими спостереженнями, цей історик скоріш за все сплутав
імена Авраамій з Арсентій, а, можливо, й свідомо уводить ще одну дійову особу,
щоб надати акту відновлення православної ієрархії більшого значення.
Єрусалимський патріарх залишив Київ наприкінці року. Дорогою до
Єрусалима під охороною козаків і самого П.Сагайдачного, Феофан у різних
місцях посвятив ще трьох владик
[18]
: в Трахтемирові – ігумена
Єзекіїля Курцевича на єпископа Володимирського (1621-1626 рр.); в Білій Церкві
на єпископа
Луцького висвячено Черницького ігумена Ісаакія Борисковича (1621-1641 рр.), а
в Животові на Брацлавщині – Мілецького ігумена ПаісіяІполитовича (1621-1633
рр.) на єпископа Холмського, єпископом Турово-Пінським
став Авраамій Страгонський, а Львівську кафедру, як і раніше, посідав єпископ
Єремія Тисаровський
[19]
.
Акт відновлення православної ієрархії історики оцінюють кожен по-
своєму: одні засуджують як неканонічний і такий, що суперечив офіційній
практиці призначення на найвищі духовні посади в Речі Посполитій
[20]
, а інші,
навпаки, виправдовують. Насправді ж реакція польського уряду на діяльність
патріарха Феофана була рішучою й адекватною: король Сигізмунд ІІІ оголосив
патріарха самозванцем, релігійно-політичним провокатором і турецьким
шпигуном, а рукоположених ним єпископів неканонічними і такими, що
підлягають арешту та державному суду. Нелегітимність інеканонічність нової
ієрархії пояснюють так: 1) Феофан – патріарх Єрусалимський, а не
Константинопольський, і православні посполиті не перебувають під його
юрисдикцією, а під омофором патріарха Константинопольського, тому ніхто,
крім нього самого, не має права втручатися у внутрішнє життя Київської
митрополії; 2) якщо патріарх Феофан навіть і мав дозвіл від патріарха
Константинопольського, то точно не мав його від монарха Речі Посполитої, що
прямо суперечило тогочасній практиці поставлення в митрополити чи
єпископи
[21]
.
Відновлення православної ієрархії було справді суспільно резонансною
подією. Папа Римський Григорій ХV (1621-1623 рр.) вислав на адресу короля
грамоту, в якій радив піддати „руських лжеєпископів, що провокують
заворушення, справедливому покаранню”
[22]
. Ініціативу Григорія ХV на місці
підтримав митрополит Київський (уніатський) Йосип Велямін Рутський і
виголосив щойно висвяченим ієрархам анафему
[23]
.
Отже, новопоставлена ієрархія перебувала поза законом, а тому всі
православні владики переховувалися здебільшого у монастирях Києва (там вони
під захистом козаків почували себе у безпеці), чого не можемо сказати про їхню
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn17
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn18
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn19
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn20
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn21
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn22
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn23
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn24
паству, якою вони начебто управляли таємно
[24]
. Наскільки ефективним було таке
управління на відстані, здогадатися не важко.
Дискусійним залишається також питання, кому належить ідея, ініціатива
та план відновлення православної ієрархії в Київській митрополії. Одні прагнуть
показати це як свідчення зміни національної свідомості спокушених унією
православних посполитих, а інші, – як один із перших кроків Московії на шляху
до поглинення Київської митрополії, що, зрештою, й сталося через півстоліття.
Наведемо декілька переконливих узагальнень з цього приводу. Так, відомий
сучасний церковний історик і владика Софрон Мудрий
пише: „Найбільш правдоподібно, в Москві складено план відновлення Київської
православної митрополії”
[25]
. Фактично ж це саме засвідчує і російський
дослідник А.Карташев (хоча в оцінці багатьох інших історичних фактів його
судження відрізняються від тих, що культивує С.Мудрий). „Цей план, звичайно,
таємно, готувався здавна, - пише А.Карташев, - аж ось настав сприятливий
момент, коли Константинопольський патріарх відрядив свого помічника,
патріарха Антіохійського Феофана, спочатку з особливою місією у Москву…”
[26]
.
Ще одним свідченням того, що Москва могла давати якісь поради патріарху
Єрусалимському Феофану щодо його діяльності в Речі Посполитій і, зокрема,
стосовно свячень, є лист, у якому той інформує ним же поставленого
Московського патріарха Філарета (Романова) про „своїуспіхи” та дякує
цареві „за милостиню та гостину”
[27]
. Отже, ми бачимо, що питанням відновлення
православної ієрархії в Речі Посполитій Москва переймалася чи не найбільше,
проте не варто забувати, що й інші Православні Церкви теж могли бути в цьому
зацікавлені, а найбільше Константинопольська патріархія. Підтвердженням цього
є поява „під рукою” у патріарха Єрусалимського митрополита Софійського та
єпископаСтрагонського (без Москви свячення могли б відбутися, однак без
участі ще двох єпископів – ніяк).
Висновки. Комплексне дослідження історичної дійсності
початку XVII ст., аналіз методів і форм боротьби „світського елементу” –
пересічнихвірян, шляхти та церковних братств – за відновлення православної
ієрархії 1620 р., дає можливість зробити такі узагальнення і висновки.
1. Релігійна політика Речі Посполитої зумовила суттєві соціально-
політичні та конфесійні зміни, наслідком яких стала неминуча загроза знищення
Православ’я на тих землях, що сьогодні формують Українську державу.
Нехтування релігійними правами православних, особливо за часів правління
Сигізмунда III, збудило у свідомості православних посполитих потребу
активізації процесу з відновлення православної ієрархії та боротьби за офіційне її
визнання. Ця боротьба мала різні форми: від церковно-релігійної полеміки аж до
збройних повстань.
2. Найбільш яскраво виражену полемічну та ідеологічну боротьбу вели
братства. Вони своєю формою впорядкування внутрішнього церковного життя
зумовили таку своєрідну рису української православної церковності,
як соборноправність. Братське народоправство репрезентувало одну з моделей
участі мирян у церковному житті, яка мала двояке значення в житті Української
Православної Церкви (Київської митрополії). Дещо інша модель була пов’язана з
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn25
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn26
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn27
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftn28
релігійно-політичним аспектом діяльності козаччини. Козацтво не змагало до
абсолютного впливу на внутрішнє життя у Київській митрополії, натомість
рішуче виступало за його відновлення і збереження в умовах чужоземного
релігійного та суспільно-політичного впливу. Водночас роль козаччини
у легелізації православної ієрархії 1632-1633 рр. не була такою дієвою, як під час
її відновлення 1620 року.
3. Відновлення православної церковної ієрархії викликало гостру реакцію
польського уряду та католицьких кіл Речі Посполитої. Однак під тиском
політичних обставин їм не вдавалося загальмувати процес відродження
Православ’я. На користь православних посполитих ситуація кардинально
змінилася зі смертю короля Сигізмунда III. Його наступник Владислав IV,
потребуючи підтримки на елекційному сеймі, підписав історичний документ,
який увійшов в історіографію під назвою „Статті замирення народу руського”.
А н о т а ц і ї
У статті зроблено спробу реконструювати історичну дійсність та
відтворити умови, в яких опинилося Українське православ’я
післяБерестейського унійного собору 1596 р. Проілюстровано основні методи та
форми боротьби православних вірян, а особливо ж церковних братств, за
відновлення своєї ієрархії. Значну увагу приділено дослідженню внутрішніх
аспектів суспільно-релігійних рефлексій, що змушували „світський елемент” до
громадянського спротиву та правового врегулювання релігійного конфлікту,
породженого ідеєю унії. Обґрунтовано також сутність державницького підходу
польського уряду до розв’язання проблеми легалізації Православної Церкви. І,
нарешті, витлумачено історичне значення акту відновлення та легалізації
діяльності православної церковної ієрархії у 20-ті – 30-ті рр. XVII ст. Доведено,
що релігійна політика Речі Посполитої була націлена на нехтування релігійними
правами православних, а надто ж за часів правління Сигізмунда III. У
період безкоролів’я, а також після обранням на королівський престол Владислава
IV православні активізували боротьбу за власні релігійні права та свободи.
Боротьба набирала різних форм: від церковно-релігійної полеміки аж до
збройних повстань, що не обходилися без жертв як з боку православних, так і з
боку уніатів. Найбільш яскраво виражену полемічну та ідеологічну боротьбу
вели церковні братства та козацтво. Завдяки їхнім зусиллям та підтримці шляхти
вдалося відновити православну ієрархію, постання якої викликало гостру
реакцію державної влади Речі Посполитої, а тому її легалізація затрималася
більше ніж на десятиліття.
Ключові слова: Українська Церква, Київська митрополія, православна
ієрархія, церковні братства, світський елемент, статті замирення.
В статье сделана попытка реконструировать историческую действительност
ь, а также воспроизвести условия,
в которых оказалось Украинскоеправославие после Берестейского унийного собо
ра 1596
г. Проиллюстрировано основные методы и формы борьбы православных верующ
их, преждевсего церковных братств, за восстановление православной иерархии.
Особо сосредоточено внимание на исследовании внутренних аспектовобществен
но-религиозных рефлексий, провоцировавших „светский элемент”
к гражданскому сопротивлению, а также к
правовому урегулированиюрелигиозного конфликта, порождённого унионным п
роектом. Обосновано также сущность государственного подхода польского прав
ительства кразрешению проблемы легализации Православной Церкви.
И, наконец, истолковано историческое значение акта восстановления и легализац
иидеятельности православной церковной иерархии в 20-х -30-х годах ХVII в.
Доказано, что религиозная политика Речи Посполитой была направлена
напренебрежение религиозными правами православных,
а именно во времена правления Сигизмунда ІІІ.
В период безкоролевья, особенно с избранием накоролевский престол
Владислава
IV православные активизировали борьбу за собственные религиозные права
и свободы. Борьба принимала различныеформы: от церковно-
религиозной полемики до вооруженных восстаний, вследствии которых были же
ртвы как со стороны православных, так
и униатов.Наиболее открытую полемическую и идеологическую борьбу вели цер
ковные братства
и казачество. Благодаря их усилиям и поддержке, православныепосполитые смог
ли восстановить иерархию, возобновление которой вызвало острую реакцию гос
ударственной власти Речи Посполитой, котораябольше десятилетия ее не
признавала. Лишь благодаря стечению военно-
политических обстоятельств легализация православной иерархии все-таки
наступила в 1632 г.
Ключевые слова: Украинская Церковь, Киевская митрополия, правосла
вная иерархия, церковные братства, мирской элемент, статьипримирения.
The article reproduces the conditions in which Ukrainian Orthodox Cathedral
was after Berest Union in 1596 in terms of reconstruction of historical reality. It
illustrates the basic methods and forms of struggle of Orthodox believers, especially
church fellowship for the restoration of the Orthodox hierarchy. Particular attention is
focused on the study of the internal aspects of social and religious reflections which
provoked the "secular element" to the civilian resistance, as well as to the legal
regulation of religious conflict generated by the Unión project. It is justified as the
essence of the state approach of the Polish government to solving the problem of
legalization of the Orthodox Church. And finally, the historical significance of the act
construed recovery and certification of the Orthodox Church hierarchy in the 1620s -
1630s. It is proved that the religious policy of the Commonwealth was targeted
(directed) to the neglect of Orthodox religious rights, namely, during the reign of
Sigismund III. During the “no king” period, especially with the election of the royal
throne of Vladislav IV Orthodox intensified struggle for their religious rights and
freedoms. The struggle took different forms, ranging from church-religious polemics to
armed rebellions, in consequence of which there are casualties, both from the Orthodox
and Uniate. The most openly polemical and ideological struggle waged religious
brotherhood and the Cossacks. Thanks to their efforts and support of the Orthodox
Commonwealth it became possible to restore the hierarchy the resumption of which
caused a sharp reaction from the government of Poland which is more than a decade it
did not recognize. Only by coincidence of military and political circumstances of the
legalization of the Orthodox hierarchy still occurred (1632).
*
Шкрібляк Микола – доцент, докторант кафедри релігієзнавства та теології
Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича (м. Чернівці).
[1]
Мудрий Софрон. Нарис історії Церкви в Україні. – Івано-Франківськ, б.р. – С.228.
[2]
Карташев А.В. История Русской Церкви. – М., 2005. – С. 664.
[3]
Полонська-Василенко Н. Історія України: В 2-х т. – К., 1989. – Т.1. – С.470.
[4]
Антонович В. Нарис становища православної церкви
на Україні від половини XVII до кінця XVIII ст.
// Розвідки про церковні відносини на Україні–Руси XVI – XVIII ст. –Львів, 1990. –
Т. VIII. – Препринт. – Львів, 1991. – С. 126-127.
[5]
Федорів Ю. Історія Церкви в Україні – Львів, 2001. – С.164.
[6] Власовський І. Нарис історії Української православної Церкви: В 4-х т. – Т.1. - Нью-
Йорк, 1955. – С. 12-14.
[7]
Грушевський М. Історія України: В 12-ти т. – Т.7. - Нью-Йорк, 1955.. – С. 404-411.
[8]
Конфліктам руського православного духовенства
і церковних братств присвячено чимало наукових досліджень. Це пояснюється передусі
м тим, що взаємини мирян іцерковної ієрархії є
одним із центральних і визначальних факторів внутрішнього життя Української Церкви
(Київської Митрополії) як в доберейстейський, так упостберестейський періоди. Докл.
див.: Дмитриев М. Между Римом и Царьградом: Генезис Брестской Церковной Унии
1595 –1596 гг. – М., 2003. – С. 92-120.; Ґудзяк Б. Криза і
реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і ґенеза Берестейської унії. –
Львів, 2000. – С. 187-217.; Шкрібляк М.
Роль Львівської та Перемиськоїєпархій в унійних процесах кінця XVI –
початку XVIII століть. – Канд. дисертація на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук. –
Острог, 2007. – С. 8-102.
[9]
Історія православної Церкви в Україні: Збірка наукових праць. – К., 1997. – С. 107.
[10]
Петро Конашевич-Сагайдачний у цей час не був гетьманом,
а перебував під „реґіментом гетьмана Бородавки” як
полковник. Козацька старшина, невдоволенапропольською орієнтацією Сагайдачного,
позбавила його гетьманської булави й гетьманом „Війська Запорожського” обрала Яцьк
а Неродича-
Бородавку. П.Сагайдачнийсконцентрував увесь свій вплив на території, що не підлягала
Запоржжю,
а саме: Київщині та Трахтемирівщині. Можна припускати, що саме це відіграло ключов
у роль у тому,що Петро Конашевич-
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref1
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref2
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref3
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref4
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref5
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref6
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref7
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref8
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref9
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref10
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref11
Сагайдачний став безпосереднім учасником акту відновлення православної ієрархії 162
0 р.
[11]
Федорів Ю. Історія Церкви в Україні. – С.173.
[12]
Кукушкин Л. История Православия: В 3 ч. – Харков, 2010. – С. 655.
[13]
Покровский И. Русские епархии XVI – XVII вв. – Казань, 1897. – С. 108.
[14]
Карташев А.В. История Русской Церкви. – С. 669.
[15]
Історія православної Церкви в Україні. – С. 109.
[16]
Полонська–Василенко Н. Історія України. – С. 443.
[17]
Кукушкин Л. История Православия. – С. 655.
[18]
Подорож було скеровано через
Молдову, оскільки мандрівки „католицькими територіями” могли бути небезпечними д
ля Патріарха. В часи протистояння Речі Посполитоїта
Порти східних патріархів сприймали як шпигунів. Так було й під час першої подорожі в
Москву Константинопольського патріарха Єремії ІІ Траноса.
[19]
Мудрий С.. Нарис історії Церкви в Україні. – С.230;
пор. Історія православної Церкви в Україні. – С.109.
[20]
Там само. – С. 230.
[21]
Пор.: Полонська–Василенко Н. Історія України. – С. 475.
[22]
Карташев А.В. История Русской Церкви. – С.669.
[23] Лужницький Г. Українська Церква між Сходом і Заходом. – Філадельфія, 1954. – С.
325, 329-334.
[24]
Кукушкин История Православия. – С. 655.
[25]
Мудрий С. Нарис історії Церкви в Україні. – С.229.
[26]
Карташев А.В. История Русской Церкви. – С. 669.
[27]
Федорів Ю. Історія Церкви в Україні. – С.229.
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref12
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref13
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref14
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref15
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref16
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref17
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref18
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref19
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref20
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref21
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref22
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref23
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref24
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref25
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref26
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref27
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ukrr/2011_60/Shkribl.htm#_ftnref28
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-46612 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | X-0032 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:56:11Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шкрібляк, М. 2013-07-02T16:17:45Z 2013-07-02T16:17:45Z 2011 Відновлення та специфіка функціонування православної ієрархії у 20-ті – 30-ті рр. XVII ст. / М. Шкрібляк // Українське релігієзнавство. — 2011. — № 60. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. X-0032 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/46612 271.222 (477-25)-726.1„16” У статті зроблено спробу реконструювати історичну дійсність та відтворити умови, в яких опинилося Українське православ’я після Берестейського унійного собору 1596 р. Проілюстровано основні методи та форми боротьби православних вірян, а особливо ж церковних братств, за відновлення своєї ієрархії. Значну увагу приділено дослідженню внутрішніх аспектів суспільно-релігійних рефлексій, що змушували „світський елемент” до громадянського спротиву та правового врегулювання релігійного конфлікту, породженого ідеєю унії. Обґрунтовано також сутність державницького підходу польського уряду до розв’язання проблеми легалізації Православної Церкви. І, нарешті, витлумачено історичне значення акту відновлення та легалізації діяльності православної церковної ієрархії у 20-ті – 30-ті рр. XVII ст. Доведено, що релігійна політика Речі Посполитої була націлена на нехтування релігійними правами православних, а надто ж за часів правління Сигізмунда III. У період безкоролів’я, а також після обранням на королівський престол Владислава IV православні активізували боротьбу за власні релігійні права та свободи. Боротьба набирала різних форм: від церковно-релігійної полеміки аж до збройних повстань, що не обходилися без жертв як з боку православних, так і з боку уніатів. Найбільш яскраво виражену полемічну та ідеологічну боротьбу вели церковні братства та козацтво. Завдяки їхнім зусиллям та підтримці шляхти вдалося відновити православну ієрархію, постання якої викликало гостру реакцію державної влади Речі Посполитої, а тому її легалізація затрималася більше ніж на десятиліття.
 Ключові слова: Українська Церква, Київська митрополія, православна ієрархія, церковні братства, світський елемент, статті замирення. В статье сделана попытка реконструировать историческую действительность, а также воспроизвести условия, в которых оказалось Украинское православие после Берестейского унийного собора 1596 г. Проиллюстрировано основные методы и формы борьбы православных верующих, прежде всего церковных братств, за восстановление православной иерархии. Особо сосредоточено внимание на исследовании внутренних аспектов общественно-религиозных рефлексий, провоцировавших „светский элемент” к гражданскому сопротивлению, а также к правовому урегулированию религиозного конфликта, порождённого унионным проектом. Обосновано также сущность государственного подхода польского правительства к разрешению проблемы легализации Православной Церкви. И, наконец, истолковано историческое значение акта восстановления и легализации деятельности православной церковной иерархии в 20-х -30-х годах ХVII в. Доказано, что религиозная политика Речи Посполитой была направлена на пренебрежение религиозными правами православных, а именно во времена правления Сигизмунда ІІІ. В период безкоролевья, особенно с избранием на королевский престол Владислава IV православные активизировали борьбу за собственные религиозные права и свободы. Борьба принимала различные формы: от церковно-религиозной полемики до вооруженных восстаний, вследствии которых были жертвы как со стороны православных, так и униатов. Наиболее открытую полемическую и идеологическую борьбу вели церковные братства и казачество. Благодаря их усилиям и поддержке, православные посполитые смогли восстановить иерархию, возобновление которой вызвало острую реакцию государственной власти Речи Посполитой, которая больше десятилетия ее не признавала. Лишь благодаря стечению военно-политических обстоятельств легализация православной иерархии все-таки наступила в 1632 г.
 Ключевые слова: Украинская Церковь, Киевская митрополия, православная иерархия, церковные братства, мирской элемент, статьи примирения. The article reproduces the conditions in which Ukrainian Orthodox Cathedral was after Berest Union in 1596 in terms of reconstruction of historical reality. It illustrates the basic methods and forms of struggle of Orthodox believers, especially church fellowship for the restoration of the Orthodox hierarchy. Particular attention is focused on the study of the internal aspects of social and religious reflections which provoked the "secular element" to the civilian resistance, as well as to the legal regulation of religious conflict generated by the Unión project. It is justified as the essence of the state approach of the Polish government to solving the problem of legalization of the Orthodox Church. And finally, the historical significance of the act construed recovery and certification of the Orthodox Church hierarchy in the 1620s - 1630s. It is proved that the religious policy of the Commonwealth was targeted (directed) to the neglect of Orthodox religious rights, namely, during the reign of Sigismund III. During the “no king” period, especially with the election of the royal throne of Vladislav IV Orthodox intensified struggle for their religious rights and freedoms. The struggle took different forms, ranging from church-religious polemics to armed rebellions, in consequence of which there are casualties, both from the Orthodox and Uniate. The most openly polemical and ideological struggle waged religious brotherhood and the Cossacks. Thanks to their efforts and support of the Orthodox Commonwealth it became possible to restore the hierarchy the resumption of which caused a sharp reaction from the government of Poland which is more than a decade it did not recognize. Only by coincidence of military and political circumstances of the legalization of the Orthodox hierarchy still occurred (1632). uk Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Істрія релігії в Україні Відновлення та специфіка функціонування православної ієрархії у 20-ті – 30-ті рр. XVII ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Відновлення та специфіка функціонування православної ієрархії у 20-ті – 30-ті рр. XVII ст. Шкрібляк, М. Істрія релігії в Україні |
| title | Відновлення та специфіка функціонування православної ієрархії у 20-ті – 30-ті рр. XVII ст. |
| title_full | Відновлення та специфіка функціонування православної ієрархії у 20-ті – 30-ті рр. XVII ст. |
| title_fullStr | Відновлення та специфіка функціонування православної ієрархії у 20-ті – 30-ті рр. XVII ст. |
| title_full_unstemmed | Відновлення та специфіка функціонування православної ієрархії у 20-ті – 30-ті рр. XVII ст. |
| title_short | Відновлення та специфіка функціонування православної ієрархії у 20-ті – 30-ті рр. XVII ст. |
| title_sort | відновлення та специфіка функціонування православної ієрархії у 20-ті – 30-ті рр. xvii ст. |
| topic | Істрія релігії в Україні |
| topic_facet | Істрія релігії в Україні |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/46612 |
| work_keys_str_mv | AT škríblâkm vídnovlennâtaspecifíkafunkcíonuvannâpravoslavnoííêrarhííu20tí30tírrxviist |