З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ - ХVІІІ ст. (Маєтності в Острі)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сiверянський лiтопис |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/46849 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ - ХVІІІ ст. (Маєтності в Острі) / Ю. Мицик // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 5. — С. 29-51. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859796928141721600 |
|---|---|
| author | о. Мицик, Ю. |
| author_facet | о. Мицик, Ю. |
| citation_txt | З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ - ХVІІІ ст. (Маєтності в Острі) / Ю. Мицик // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 5. — С. 29-51. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський лiтопис |
| first_indexed | 2025-12-02T14:05:28Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверянський літопис 29
МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ
�
З ДОКУМЕНТАЦІЇ СВЯТО@МИХАЙЛІВСЬКОГО
ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ
XVIІ @ ХVІІІ ст. (МАЄТНОСТІ В ОСТРІ)
Ч. 2
В одному з попередніх номерів “Сіверянського літопису” (2008, № 3) нами був
видрукований ряд документів, які походять з архіву Свято�Михайлівського
Золотоверхого монастиря у Києві – одного із найзнаменитіших і найдавніших
українських православних монастирів. Вони зберігаються у складі рукописного
збірника ХVІІІ ст., де містяться копії монастирської документації ХVІ � ХVІІІ ст.
(1). Тут ми продовжуємо публікацію згаданих документів, причому з того розділу,
що називається “Кріпости на земли и млины в Острі обрітающиїся”. Документи
подаємо у тій послідовності, в якій вони вміщені у збірнику, незважаючи на деякі
хронологічні погрішності, допущені упорядником. Нижче наводимо тексти 28
документів, котрі охоплюють проміжок часу майже у 20 років (1712�1731 рр.) і
які були створені органами міського самоуправління Києва, Козельця та Остра.
Це переважно виписи з міських книг ратушів згаданих міст, а також розписки
приватних осіб.
Ці документи суттєво доповнюють інформацію джерел, опублікованих у першій
частині нашої статті. Вони проливають додаткове світло на історію згаданих міст,
особливо Остра, їхні храми й монастирі, встановити розташування землеволодінь
жителів міста, прояснити походження деяких топонімів та гідронімів тощо. Так,
назва одного з хуторів (Волевачів), ймовірно, походить від прізвища його власника
� Волевача. Нагадаємо, що рід Волевачів був одним з найстаровинніших у
козацькій Україні. Волевачі були сусідами Хмельницьких на Чигиринщині, а один
з них (Іван Тимофійович Волевач) був генеральним обозним Війська
Запорозького у 1650 р. Важливими є дані, які стосуються населення Остра, в першу
чергу його верхівки, а також місцевого духовенства, генеральної старшини, яка
бувала в Острі або займалася його справами. Важливою є і згадка про “Мазепиху”
(№ 24). Мається на увазі Марія�Магдалина Мазепа, мати гетьмана Івана Мазепи,
про яку йшлося у нашій попередній публікації (коли говорилось про продаж землі
Пироцьким їй як ігумені Флорівського монастиря). У наведених нижче
документах згадано й Василя Михайловича Танського та його дружину Ганну
Василівну (уроджену Забілу). Як твердив видатний український історик
В.Л.Модзалевський (2), цей Танський був охочокомонним полковником у 1715,
1718�1720 рр. і переяславським полковником у 1726�1730 рр., а його дружина
була дочкою ніжинського полковника (у 1687�1694 рр.) Степана Петровича Забіли.
Як бачимо з наведених нижче документів, В.М. Танський був охочокомонним
полковником ще у 1712 і 1714 рр. Згадується тут і його родич – Антон Михайлович
30 Сіверянський літопис
Танський, що був київським полковником у 1712�1742 рр. Є можливість уточнити
також родовід Дворецьких – нащадків київського полковника (наказного і
повноправного) у 1653�1655, 1656�1659, 1660�1662, 1663�1666, 1668 рр. Василя
Дворецького: згадується “товариш” Київського полку Остерської сотні Іван
Петрович Дворецький, що був онуком Івана Дворецького (сина чи брата Василя
Дворецького), зафіксований у 1714 р. з дружиною (Христина Іванівна) та його
дядьком (Тимофій Губка). Наведений нижче документ № 11 свідчить, що
Тимофій Павлович Губка (“товариш полку Киевского, а обивател острицкий”)
насправді був чоловіком тітки: він був одружений із Марією (уродженою
Дворецькою). Документ свідчить, що ця Марія Дворецька у першому шлюбі була
за Максимом Юшкевичем і мала від нього сина Данила (внук Івана Дворецького,
видно, правнук полковника Василя). У цьому ж документі згадується ще один з
Дворецьких (Федір Антонович), котрий, видно, не обіймав якоїсь значної посади
і навіть не вмів писати. У документі № 26 згадується остерський городовий отаман
Іван Дворецький. Можна уточнити також деякі моменти з історії роду Солонин.
Так, Василь Якович Солонина був полковим писарем Київського полку не тільки
у 1710�1715 рр., але й пізніше (у 1719 р.).
Так само можна уточнити генеалогію міщанського роду Войничів, про яку
йшлося у першій частині нашої статті. Отже, Іван Богданович Войнич (помер до
серпня 1707 р.), що був одруженим з Килиною, мав не тільки синів Федора й
Артема, але й трьох дочок. Дві з них були вже заміжні: Федора була дружиною
Кирила Драгомирецького, а Ганна � якогось Федора. Третя дочка (Марія) була ще
незаміжня і, видно, неповнолітня. Дружина Артема Агафія по його смерті, що
настала, очевидно, у 1730 р., вийшла вдруге за остерського писаря Красноперського
(ймовірно, це був Яків Красноперський, наказний остерський городовий отаман
у 1746 р.) і у березні 1731 р. згадується саме як такий (№ 27). Є можливість також
уточнити склад міської верхівки і духовних осіб Остра й Козельця, і навіть Києва.
Так, дуже цінною є згадка про київського бурмистра Івана Софоновича. Як відомо,
Іван Софонович, що доводився братом видатному українському хроністу
Феодосію Софоновичу, обіймав дану посаду ще у 60�х рр. ХVІІ ст. У попередній
подачі документів з історії Остра він згадувався у такій якості під 1686 р., що є
вірогідним. Нинішня ж згадка під 1715 р. змушує ламати голову над запитанням:
чи це був той самий Іван Софонович, якому б тоді мало бути десь під 90 років, чи
це вже був його син або однофамілець. Остерським городовим отаманом був у
1710�1715 рр. Іван Опушний (3). Тут він названий Іваном Опішнім і до того ж
паралельно з ним у 1712�1713 рр., навіть в одному документі (№ 2), згадується у
даній якості Павло Хенцинський. На підставі одного з документів (№ 25) можна
з упевненістю твердити, що у 1722 р. остерським городовим отаманом був Гнат
Вербицький. Його старшим братом був священик Свято�Троїцького ( у 1731 р. –
Свято�Михайлівського) храму в Острі Григорій Вербицький. Посаду остерського
війта обіймали Остафій Григорієвич (Григорович) (у 1712 р.), Сергій Федорович
(у 1713 р.), Павло Боровик (у 1714 і 1722 рр.), Кіндрат Чешуйка (у 1719 р.), Федір
Комарницький (у 1731 р.) (цей, видно, доводився ріднею Андрію Комарницькому
� остерському городовому отаману в 1699�1704 рр.). Названо й колишнього
остерського війта (Леонтій Котляр). Козелецьким же війтом у 1714 р. був Парфен
Іванович.
Названі й імена декого з остерського духовенства: Прокопій Леонтович
(Леонтієвич), який був дияконом у Старому городі Остра у 1709 р., тут (№8)
згадується як священик Свято�Михайлівського храму у цій частині міста,
ймовірно, замінивши Якима – настоятеля даної церкви, що згадувався у 1705 р.
Його швагром був Василь Вербиченко, житель Остра. Димитрій Родович –
пресвитер храму в остерському Старогороді у 1709 р. названий у 1714 р. як
небіжчик (№ 13). Згадано Йосифа Виноградського – священика церкви св. Іоанна
Предтечі в Острі (№ 11), також Симеона Бобруйковського � священика
Рождественського храму у Києві (№ 4), деяких ченців Свято�Михайлівського
Сіверянський літопис 31
Золотоверхого монастиря у Києві у 1713 р. (ієромонахи Захарія Йозефович,
Нафанаїл Русинович, Сильвестр Пясецький, Захарій, чернець Дезідерій), що,
видно, були довіреними особами ігумена Йоанікія Сенютовича (№ 3, 22). У даному
випадку особливу цінність має документ № 8, у котрому згадуються імена
козелецького та остерського протопопа (Симеон Ласковський), настоятелів храмів
у Козельці: Спаського (Максим Григориевич Стаецький), Свято�Микільського
(Лазар Тарловський). Документи за №№ 15�20 – це стандартні купчі остерських
жителів. Цікаво, що вони виявилися, м’яко кажучи, невідповідними, бо за продані
остерськими жителями землі ігумен Свято�Михайлівського монастиря Іоанікій
Сенютович нічого не заплатив, і тому ці жителі перепродали свої землі ротмістру
Федору Нестеровичу (Нестеренку), який сплатив принаймні частину грошей.
Через це виникнув конфлікт між монастирем та Нестеровичем, який довелося
розплутувати комісії, спорядженій самим гетьманом Іваном Скоропадським та
генеральним бунчужним Яковом Лизогубом (до її складу входили писар
Київського полку Василь Солонина та Яків Борсук, який, видно, доводився ріднею
ніжинському полковнику у 1674�1677 рр. Марку Борсуку).
Наведені документи завершують нашу публікацію матеріалів вищезгаданого
збірника. Правила передачі тексту нами не раз характеризувались, і тому немає
потреби спеціально зупинятися на даному питанні. Відзначимо тільки, що літера
“ять” передається нами як “і”, твердий знак наприкінці слів пропускається, титла
не розкриваються, лише у дужках проставляємо літеру “о”, яку нерідко пропускали
при закінченні прикметників, зберігаємо також латинську літеру “g”, яку в ті часи
нерідко передавали також літерами “кг”.
Примітки:
1) Національна Бібліотека України ім. В.І.Вернадського у Києві. (далі –НБ). –
Інститут рукописів (далі � ІР.) � № 535 П./1763.
2) Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. –К., 1996.� Т.V. � Вып.
1. � С. 1.
3) Кривошея В. В. Українська козацька старшина. – К., 2005. �С. 176.
* * *
№ 1
1712, грудня 10 (листопада 29). – Остер.
“Выпис з книг місцких острицких в року тисяща семсот второгонадцать мсця
ноеврия двадцать девятого дня.
На уряді нашом зобополном козацким и місцком острицком передо мною,
Сергием Солониною, сотником острицким, Павлом Хенцинским, атаманом
городовим острицким, Василием Кирдановъским, Романом Кононовичом,
бурмистром рочним, Давидом Остапенком, старшим райцею, Кондратом
Козменком и Стефаном Стасевичом, райцами радъними, а при битносты на тот
час як (арк. 333) товариства так и міщан острицких сполне в дому ратуша
острицкого засілими, ставши персоналне честний гспдн отц Прокопий Леонтиевич,
презвитер сто Михайловский старогородзкий острицкий, купно з паном
Феодором Нестеровичом, ротмистром, которий прислан от его млсти пана Василия
Танского задля виправленя должного у отца Прокопия Леонтиевича значной
сумми, то ест пяти сот зол[отих] чеховой монети, за літералним обліком им же,
отцем Прокопием, в паней Василиевой Танской, в позику тиі пятсот золотих не на
долгий час взятих, и сумітовался о назначенъном термині у облиці, безпохибне
уиститися, яког[о] зас долгу вишеписанной сумми на термін в обліци назначенний
отц Прокопий неуистивши и до сего дня, а и тепер присланному пну Феодору,
ротмистру, не міючи чим отдати, леч сознал явне, ясне до записаня в книги місцкие
острицкие и мовил в таковий способ: мію в себе двор мой власний з двома
огородами, до того ж двора приналежащими, дежачий [в] старом городі Остру,
где тепер наріцаетци слобода, межи помежниками, з едной стороны от Петра
Петкуна, а з другой стороны от Семена Пушкаренка, з тилу от улиці идучой от
32 Сіверянський літопис
Кононъца Ивана, а чолом также на улицу и дорогу, лежачую под горою, особливий
огородец, так же под горою против двора, а до того зас имію винницу з пастовником,
такъже на слободі лежачую, межею от винници Шкурчиной, а с другой стороны
межа по стежку, вниз от речкы Остра, которим то двором, то ест плецем, будинком,
огородами, вынницею и пастовником не хотячы я, преречоний иерей, владіти, а
звлаща не міючи готових грошей, чим отдати присланному пану Феодору, рот //
(арк. 333 зв.) мистру, за долг, мною в пані Василиевой Танской взятий, вручилем
и пустил в диоцизию и вічное владіние тиі моі огороди, винницу и двор так теж и
ниву из засівом, лежачую в хуторі Волевачеві славетне урожоному его млсти
пану Василию Танскому за певную сумму, то ест за сто петдесят золотих доброй
монеты; которим двором, огородами, винницею и нивою и пастовником волно
ест тепер и в потомъние часы его млсти пану Василию Танскому, як хотячи продат,
дат, дароват, или на церков Бжию лекговат и диспоноват малжонце и потомъкам,
его вічними часы. А я, иерей Прокопий, купно со женою моею и потомъками
нашими от того мною за долг отданног[о] двора, от огородов, винници и нивки
вічне себе отдаливши, зрекаемся и варуем, аби нихто з кревних моих близких и
далеких и из посполитих людей не важился пану Василию Танскому жадной
найменшой чинити перешкоди в спокойном его того двора, винници, огородов,
пастовника и нивки заживанъню и могти не будут под закладом на уряд
полковничества киевского талярей сто, а на наш зобополний козацкий і місцкий
урад острицкий золотих сто и под нагороженем затим идучих шкод, а и по
заплаченю вины, то предся овая купля неотемлема бити мает от пана Василия
вічними часи, леч ми, преречоная старшина, видячи отца Прокопия доброволную
за долг оного двора лекгацию, казалисмо до книг місцких острицких принят и
записат, а стороні потребуючой, его млсти пану Вaсилию Тан //(арк. 334) скому
сей екстракт слов в слов з книг місцких острицких (из книг) виписавши в моц и
державу дати изволилисмо и на нем же при звиклих печатех подписуемся. Діялося
в ратушу острицком року и дня вишеписанного.
Иерей Прокопий Леонтиевич, презвитер стомихайловский старогородский
острицкий.
Сергий Солонина, сотник острицкий.
Павел Хенцинский, атаман городовий острицкий.
Евстафий Григориевич, войт острицкий, з маестратом.”
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. –Арк. 332 зв.�334. Копія. Перед підписами
намальовано два кола, у котрих написано: “місто печати”.).
№ 2
1713, квітня 10 (березня 30). – Остер.
“Выпис з книг місцких ратуша острицкого року тисяща семсот третагонадцать
мсця марта дня тридцатог[о].
На уряді нашом зобополном козацком и місцком острицком передо мною,
Сергием Солониною, сотником острицким, Павлом Хенцинским, атаманом
городовим острицким, Сергием Феодоровичом, войтом острицким, Романом
Кононовичом, бурмистром рочним, Давидом Богдановичом, Кондратом
Козменком и Стефаном //(арк. 334 зв.) Стасевичом, райцами рочними, сполне в
дому ратуша острицкого засілими, ставши персоналітер Аккилина п. Ивановая
Войничка, значная обывателка и міщанка киевская, купно з синами своїми
Феодором и Артемом Ивановичами Войничамы, сознали явне, ясне а доброволне
ку записаню в книги ннішне місцкие острицкые и мовили в тот способ, міем,
мовит, ми в себе млин з двома каменямы, а з третим ступником, стоячий на греблі
слободзкой под городом Острем на реці Острі, позосталий нам ку Бгу зейшлом
блжния памяти по родителі нашом Иоану Войничу, никому не пенний и не
заведенни, которим то млином з двома каменями и из ступном не хотячия,
Аккилина Ивановна Войничка, и сні мої Феодор и Артем Войничи, владіти, а
будучи потребны пенезей, леч не з примусу, але з доброй волі нашой продалисмо
Сіверянський літопис 33
оний молин и пустили в диоцизию и в вічное владіние законникам манастира
Сто�Михайловского Золотоверхого киевского за певную и готовую сумму вцале
руками моїми Аккилинимы и синов моїх Феодоровимы и Артемовимы,
отобранные, то ест з дві тисячи золотих личби и монети литовской доброй и уже
от сег[о] часу и дня волно ест и будет тепер и в потомъние часы превелебним в Бгу
отцем манастыра сто�Михайловского Золотоверхого киевского тим от нас
проданним млином, як хотячи владіты, также кому хотячи продат, дат, дароват,
заменит и заставит, и ку найліпшому своему //(арк. 335) оборочат пожиткові и
диспоноват вічними часы, а я, преречоная Аккилина, купно з синами моїми
Феодором и Артемом Войничами, от того, нами проданного млина вічне себе
отдаливши, оного зрекаемся и варуем, аби нихто з кревних наших, близких и
далеких, так теж и з посполитих людей не важился жадной найменшой законникам
сто�Михайловским киевским задавати трудности и в спокойном их того млина
уживаню и могти не будут под закладом вини заплатити на урад полковничества
киевского лругих двох тисячей золотих и под нагороженем затим идучих шкод, а
к заплаченю вины, то предся овая купля неотемлема быти мает от законников сто
Михайловских киевских вічними часы, леч ми, преречоная зобополная и козацкая
старшина острицкая, видячи паней Войничовой и синов еї доброволную того
млина продажу, а превелебных отцев Сто Михайловских також доброволную
куплю, казалисмо до книг міских острицких принят и записат, а стороні
потребуючой, превелебному в Бгу отцу гспдну его млсти отцу Иоаникию
Сенютовичу, игумену сто�Михайловскому киевскому из братиею, сей екстракт з
книг місцких слово в слов виписати в моц и державу дати изволилисмо и на нем
же при звиклих печатех подписуемъся року и дня виш писанного.
Сергий Солонина, сотник остерский.
Иван Опошний, атаман городовий остерский.
Сергей Федорович, войт острицкий, Роман Кононович, бурмистр рочний.
Корикговал с книгами Тимош Квачевич, писар місцкий острицкий.”
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 334.�335. Копія. Перед підписами
намальовано два кола, у котрих написано: “місто печати”.).
№ 3
1713, травня 8 (квітня 27). – Київ.
“Выпис з книг місцких права майдебурского, ратуша киевского, року тысяча
семъсот тринадцатого априля двадцят семого дня.
Его священнішаго царского пресвітлого влчства в ратушу киевском перед
нами, Димитрием Полоцким, упривилиованним войтом, а Романом Тихоновичом,
рочним бурмистром, и перед райцами и лавниками, ставши персоналітер пні
Акилина Ивановая Войничовая, вдова мещанина киевского, з сном своїм старшим
Феодором Ивановичом Войничом, з притомностю в Бгу превелебних
иеромонахов, отца Захариї Иозефовича, економа, и отца Нафанаила Русіновича,
законников мнстира стого архистратига Михаїла Золотоверхого киевского,
именами своїми, также и именем протчиїх дітей своїх, меншого сна Артема
Ивановича, и двох дочок выпосажених и отділених, Феодори Кириловое
Дрогмирецкой, и Анни Феодоровой, а третее самое меншое пни Марии, еще не
выпосаженое, яко сукцессоров по діду и отцу своем, а ее, сознаючой, свекру, всіх
добр наслідников, сознали, иж оны, міючы млин на греблі под Остром, прозиваемой
слободской, на реці Острі стоячий, ей пні Ивановой по мужу и свекру и дітем по
отцу и діду, небожчику, славетному //(арк. 336) пну Богдану Войничу, бурмистру
киевскому, сукцессиве стали(й) и належачий, а куплею доброволною набытий
през того ж Богдана Войнича, бурмистра киевского, еще мешкаючого на тот час в
Острі в военные часи; той теды поменутий млин, за единомислною порадою и
позволением всіх дітей своїх продали и уступили превелебнійшому гспдну отцу
Иоаникию Сенютовичу, игумену обытели стаго архистратига Михаїла
Золотоверхого киевского а всей братиї тоя ж стия обытели за певную готовую и
34 Сіверянський літопис
руками своїми отобранную сумму, то ест за дві тысячи золотих доброе монети,
при яком своем доброволном сознаню и права ставши перед нами в маестрате его
царского пресвітлого влчества киевском до рук помянутим отцем отдалы; виданние
екстрактом з книг острицких первое за ураду пна Ивана Гладкого, войта, а Ивана
Янченка, тогорочного бурмистра, року тысяча шестсот шестдесят третего, октоврия
шестого; а другое право за уряду пна Феодора Смоловика, войта, а Петра
Горбаченка, тогорочного бурмистра, року тысяча шестсот шестдесят четвертого,
июня четвертого надцят; и при отданю прав сознавааючие твердили то, что тую
свою продажу теперешную устною мовою на уряді острицком сознавали и на писмі
от себе купчую за руками своими пер облятам до книг подали; которую так самую
купчую, яко и екстракт оний з книг острицких выданий, року сего тысяча семсот
тринадцятог(о) марта тридцятого, тут же на уряді покладаючи, просили обі стороні,
абы тая купчая была до книг принята и вписана, которую купчую за прозбою
обоих сторон мы, уряд, первей в кляр веліли вычитати, а по //(арк. 336 зв.)
вычитаню, яко річ слушную казали до книг ннешних міских киевских вписати и
так ся в собі слово в слово иміет:
Року тысяча сімсот тринадцятог(о) мсця февруар. второг(о) надцят.
Мы, нижей на подписі менованние, явне и ясно пред всяким судом и правовом
сознаем сим ншим рукодайним пысанием, что доброволне, без жадного примусу
и намовы всякой з порады общей нашей согласной и единоволной мелницу о трох
колах, двома мучними, а третими ступами, на реці Острі стоячую на греблі
слободской под городом Остром, по родители ншом Иоанну Войничу нам, двом
братом, Феодору и Артемию, и матері ншой Аккилині, кождому по ровной части
належачую, никому ни в чом не заведенную, продалисмо иноком мнастира сто�
Михайловского Золотоверхого киевского за тысячу золотих доброй монети, якую
тысячу зараз власними ншими руками выличенную, одобравши, оний
вышписанний млин подаем в вічное мнастиреви сто Михайловскому
Золотоверхому киевскому владіние и всіх з него пожитков зрекаемся и всякого
права и належитости, якую до его міли, ціле уступаем и засвідитілствуем, что от
сего часу ни ми сами, нихто з кревних и повинних нших, ни з кредиторов, которие
б колвек моглы тепер и потом одозватися, оных отцев в спокойном владінии того
проданого от нас млина и мало не мают турбовати, и хто бы міл з якою колвек
претенсиею до того млина одозватися, мы должны зостаем з таковим у належного
росправитися суду. А пререченние отцеве, яко прамие и правие поссессорове, міют
оным млином владіти деплано, як ся им подобает, якую ншу доброволную продажу
//(арк. 337) отцем сто�михайловским в свідителство потомним часом записуем
и руками ншими подписуем и печатю утверждаем.
Діялося в Киеві року и дня вишписанного. В той купчой подпис рук тыми
виражен словы:
Я, иерей Симеон сто�Рождественский Бобруковский, упрошоний от пні
Аккилини Войничовой, руку свою подписую. Феодор Войнич, рукою власною.
По вписаню до книг того продажного лыста, поневаж сами продавци пні
Акилина Ивановая Войничовая з сном своїм старшим Феодором Ивановичом
тую свою продажу млина очевисто в майстраті созналы, для лучшого достовірия
и певности (абы напотом от кого не было трудности и турбациї) уряд веліл им на
своей продажы власними своїми руками подписатся, которие в книгах и
подписалися тыми словы:
На сей доброволной млина продажи вмісто пні Акиллины Ивановой
Войничовой, вдови, мещанки киевской, и сна еї меншого Артема Ивановича, яко
писат не уміючих, по їх прошению подписалемъся Симеон Чекановский, рукою
власною.
На сей ншой добровлной млина продажи сам за себе и за серт (сестер�О.М.)
моїх вишей писанних подписалемъся Феодор Войнич, рукою власною.
Якая продажа и устное сознане пні Акилини Войничовой, вдови, мещанки
киевское, з позволеня и відома сна еї старшого, Феодора Ивановича Войнича, и
Сіверянський літопис 35
менших всіх дітей еї, а купля высоце в Бгу превелебного его млсти гспдна отца
Иоаникия Сенютовыча, игумена мнастири стого архистратига Михаїла
Золотоверхого киевского и всей братиї тое ж стия обытелы (арк. 337 зв.) про
памет для літ наступуючих в книги міские киевские ест записана з совітостю
сумми подлуг прав теотоніцких майдебурских. А з книг и сей выпис при подписі
рук самого его млсти пна войта и при печати міской киевской ест выдан, писан в
ратушу киевском року и дня вишей писанного.
Менованный войт рукою власною.
Корикговано з книгами”.
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 335 зв .�337 зв. Копія. Наприкінці документа
намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 4
1713, лютого 23(12). –Київ.
“Року тисяча сімсот тринадцатого мсця февруар. второг(о)надцят.
Ми, нижей менованние, явно и ясно пред всяким судом и правом сознаем
сим нашим рукодайным писанием, что доброволне, без жадного примусу и намовы
всякой, з порады общей нашей согласной и единоволной мелницу о трох колах,
двома мучними, а третими ступами, на реці Острі стоячою на греблі слободской
под городом Остром, по родители нашом //(арк. 338 зв.) Ивану Войничу нам,
двом братом, Феодору и Артемию, и матері нашой Аккилині, кождому по ровной
части належачую, никому ни в чом не заведенную, продалисмо иноком мнастира
сто�Михайловского Золотоверхого киевского за тисячу золотих доброй монети,
якую тисячу зараз власними нашими руками выличенную, одобравши, оный
вышписанный млин подаем в вічное мнстиреви сто Михайлов. Золотовер.
киевскому владіние и всіх з него пожитков зрекаемся и всякого права и
належитости, якую до него міли, ціле уступуем и засвідитілствуем, что от сего
часу ни мы самы и нихто з кревных и повинних наших, ни з кредиторов, коториих
б колвек могли тепер и потом одозватися, оных отцев в спокойном владіниї того
проданого от нас млина и мало не мают турбовати, и хто бы міл з якою колвек
претенсиею до того млина одозватися, мы должни зостаем з таковым у належного
росправитися суду. А предречение отцеве, яко прамые и правие поссессорове,
міют оным млином владіти депляно, як ся им подобает, якую нашу доброволную
продажу отцем сто�михайлов. в свідителство потомным часом записуем и руками
нашими подписуем и печатю утвержаем.
Діялося в Киеві року и дня виш писанного.
Я, иерей Симеон сто�Рождественский Бобруйковский, упрошоный от паней
Акилини Войничовой, руку свою подписую. Феодор Войнич, рукою власною.”
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 338�338 зв. Копія. Наприкінці документа
намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 5
1714, червня 25 (14). – Остер.
“Выпыс з кныг міскых ратуша острицког(о).
Року тысяча семъсот четвертогонадцят июня первого надцят дня.
На враді нашом зуполным войсковом и міском острицком перед нами,
Сергыем Солоныною, сотныком острыцкым, Иваном Опушным, атаманом
городовым тамошным, Павлом Боровыком, войтом острицким, Хведором
Комарецкым, бурмыстром, Афанасием Илленком, Сергием Кузменком и
Максимом Коравым, раднымы, сполне в дому ратушовом засілимы, ставшы
персоналне Иван Дворецкый, товарыш полку Киевского, з жоною своею
Хрыстиною, сознал явне, ясне а доброволне в тые слова мовячы:
Міючы мы млын о трох колах, двома мучнымы, а третім ступным на реці
Острі на греблі слободской середный под городом Острем стоячый, по небожчыках
блженной памяти Ивановы, дідусевы, и родычу нашем Петру Дворецкым, нам
36 Сіверянський літопис
позосталый, нікому ні в чом не пенный, ані теж заведенный розділенный частю
едною, то ест коло едно заднее мучное дядковы моему Тымофею Губці, а другую
передным колом мучным, а другым ступным нам, якую мы част, а именно коло
переднее мучное, а другое ступное, з своей власной доброй волі продалы обытели
сто�Мыхайловской Золотоверхой киевской высоце в Бгу превелебному его
милосты гспдыну отцу Иоаныкыю Сенютовычу, игумену, и всей братыї за певную
суму и юж цале моими руками отобранную, лычбы и монеты доброй лытовской
тысячу зол.//(арк. 340 зв.) и пятсот зол., которым то млыном волно ест и будет
отцу игумену и посессором его з братиею моею стыя обителы, яко власным
монастырскым купленым добром владіт, продат, дароват и ко найліпшому
пожитковы ведлуг волі и сподобаня обытелы стой обернут, а я, прерочоный Иван
Дворецкый, жона, діти, кревные мої, близкые и далекые и прочые посполитие
люде весма себе отдалывшыс, варуем, если бы хто колвек з кревных моїх близкых
и далекых жадную и найменшую трудност в том спокойном владіныї того млына,
мною добровлне проданного, важился отцу игумену и поссессором его братыею
чыниты таковый неомылне выны на его мылост пана полковныка киевского тысячу
зол., а на уряд нш войсковый и міскый острыцкый талярей сто заплатыт, з
нагороженем идучых правных накладов оправданной стороні. Прето мы,
вышмянная старшына, так добровлную куплю отца игумена з братыею на обытел
стую и Ивана Дворецкого продажу, усмотрівшы по прошеныю обох сторон
велілисмо в кныги нашы міские острицкые прынят, а екстракт из оных слов в слов
выписавши, потребуючой стороні высоце в Бгу превелебному его мылости гсдну
отцу Иоаныкию Сенютовычу, игумену з братыею во лучшое достовірство и
защыщеные з подписом власных рук и притесненем звыклих печатый наших
ствержаем
Сергей Солонина, сотник остерский.
Иван Опушной, атаман городовий тамошний.
Павел Боровик, войт острицкий з магистратом.
Корыкговал з кныгамы Даныло Дадзінскый, пысар острицкий.”
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 340�340 зв. Копія. Наприкінці документа
намальовано три кола, у котрих написано: “місто печати”.).
№ 6
1714, липня 1(червня 20). – Остер.
“Року 1714 мсця июня 20 дня.
Я, Максим Евъминенъко, з жоною моею Мариею Гришконою, видомо чиним
сим писаныем нашим всякому суду и праву, иж миючи мы грунта свої власныї,
никому ни в чом не заведенние и не пенние, з доброй своей волі продаем висоце в
Бгу превелебному его млсти гспдну отцу Иоаникию Сенитовычу, игумену сто�
Михайловскому Золотоверхому киевъскому и всей братиї оной обители, то ест
двор из хатою, огородов два, за певную суму куп двадцат доброй монети, моими
руками отобраною, а хъто бы міл з близъких наших кревних и далеких за оние
грунта превелебних отцев турбовати, таковый повинен всякому суду и праву во
отвіті стати и превелебним отцем свято�михайловским киевским нагорожати под
зарукою на пна полковника киевъского талярей тридцать, а на върад миский
остріцкий талярей двадцати, що я сам и жона моя и діти наши зрекаемъся и в
вичност подаем обітели сто�михайловской золотоверхой киевъской волно им,
превелебным отцем яко своїм власним и доброволним шафоват и яко на
найлучъший свой пожиток //(арк. 341 зв.) обернут.
Діялося в дому свято�михайловском року и дня вышеписанного при людех
зацних и віры годних.
При пану Макъсиму Студі, жителю слободскому старого(ро)дскому и при
пану Ивану Остапенку, жителю старогородскому, мирочънику гребли Юсковъской,
и при пану Григорию Стефаненку Паламаренку, при Якиму Колосенку. А я, Макъсим
Евминенко, не уміетний писма, крестом стим утверждаю +”.
Сіверянський літопис 37
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 340�340 зв. Копія. Наприкінці документа
намальовано три кола, у котрих написано: “місто печати”.).
№ 7
1714, червня 30 (20). – Остер.
“Року 1714 мсця июня 20 дня.
Я, Стефан Стуга, з жоною моею Мариею, відомо чиным сим нашим писанием,
иж міючи мы кгрунта свої власние, нікому ні в чом не заведенные и не пенные, з
доброй своей волі продаем висоце в Бгу превелебному его млсти отцу Иоаникию,
игумену сто�Михайловскому Золотоверхому киевскому и всей братиї тоей
обители, то ест двор з хатою и огородец близ двору купленог(о) пана Василия
Танског(о) на тую ж обител за певную суму коп пят доброй монети, моими руками
отобранную. А хто би міл з близких нших кревних и далеких за оные кгрунта
турбовати, на таковог(о) покладаем вину на пна полковника киевског(о) талярей
десят и на врад міский острицкий //(арк. 342) коп десят, що я сам и жона моя
изрекаемся оных кгрунтов, и в вічност подаем обытели сто�Михайловской
киевской Золотоверхой. Діялося року и дня вишше писанного при людех зацних
и віри годних, при Хвеску Ющенку, при Максиму Стуженку, жителех
старогородских и при иных людех. А я, яко не уміючий писания стого, крестом
стым руку свою потверждаю +”.
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 341 зв. –342. Копія.).
№ 8
1714, липня 12@13(2@3). – Остер.
“В року 1714 мсця июля 3 дня.
Я, нижей менований, чиню відомо сим моїм писанием кому би о том відати
належало тепер и на потомние часи, иж я ерей Прокопий Леонтович, презвитер
старогородский острицкий, еще зостаючи винен его млсти пну полковнику его
црсго пресвітлого величества охочукомонному Василию Танскому ведлуг
обліgов моїх даних, рукою власною моею подписаних, на золотих пятсот доброй
монети чеховой не без провизии, а не маючи готових грошей, одати двор мой
власний с пляцом, куплений од Вербиченка Василия, шваgра моего, в Остри, на
Старом місті, стоячий межи помістниками: з едной правой сторони идучи, в
двур Стефана Стуги, а з другой сторони � Ивана Щербини, тилом до болота,
а //(арк. 342 зв.) воротами до дороги з Остра на греблю идучи, зо всім до него
приналежитостями, с правами належащими, за золотих сто тридцят, должних
его милости виж менованому пану полковнику, я, предречений ерей, не хотячи
оним владіти, даю во вічност я сам, жена моя, діти мои, покревние близкие и
далние жадних претенсый до оного двора болш не миючи, еще болш ежели би и
який должник найшолъся на тен двор обліgом моим поданим, теди не повинен
на сем виж написаном двори долгу взисковати и упомінатися, тилко у мене
обліgуючися, кождого часу на кождом місці за долги мои отповедати, а его млсти
пану Василию Танскому волно ест той двор виж писаний яко свое доброе дати,
продати, даровати, люб собі на пожиток владіючи, обертати ясне, явне,
доброволне зезволяю, що для лучшей твердости сей цесний моей его млсти пану
полковнику и валору и подписі руки моей власний хочу, якоби до книг міских и
ратушних записаний.
Діялося в дому его превелебнійшого отца протопопа козелецкого и
острицког(о) при чесних отцех дня 2 июля року виж писаного.
Иерей Прокопий старогородский острицкий, рукою власною подписуюся
на семй моем писани данному от мене его млсти пану Василию Танскому.
За упрошением гсподина отца Прокопия, священика старогородского
острицкого, для увіреня на сем же от его данному его //(арк. 343) млсти пану
Василию Танскому писании подписуюс и печатю моею ствержую Семион
Ласковский, протопопа козелецкий и острицкий; Максим Григориевич Стаецкий,
38 Сіверянський літопис
презвитер сто Спаский козелецкий руку подписал; Лазар Тарловский, презвитер
сто�Николский козелецкий.”
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 342�343. Копія. Наприкінці документа
намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 9
1714, липня 13(3). – Козелець.
“Року тисяча сімсот четвертогонадцят мсця июля третого дня.
На враді нашом міском козелецким перед нами, Парфеном Ивановичем,
войтом мастрату козелецкого, Фтеодором Княжолуцком, бурмистром рочним,
Яковом Сичем, Фтеодором Ющенком, райцами, Савою Максимовичем, Данилом
Ващенком, лавниками, ставши гспдн отц Прокопий Леонтович, презвитер
старогородский острицкий, презентовал нам пер облятом запис свой, всему
урядови от себе данний его млсти пну полковникови (его царского пресвітлого
влчства) охочокомон., яковий теди запис велілисмо перед собою вичитати,
которий так ся в собі міет:
Я, нижей менованний, чиню відомо сим моим писанием кому би //(арк.
343 зв.) о том відати належало тепер и на потомние часи, иж я, иерей Прокопий
Леонтович, презвитер старогородский острицкий, еще зостаючи винен его млсти
пну полковнику его царского прсвітлого влчества охочокомонному Василию
Танскому ведлуг обліgов моїх данних, рукою власною моею подписанних, на
золотих пятсот доброй монети чеховой не без провизиї, а не маючи готових грошей,
отдати двор мой власний с пляцом, куплений у Вербиченка Василия, шваgра моего,
в Остри, на Старом місті, стоячий межи поміжниками: з едъной правой сторони
идучи, в двур Стефана Стуги, а з другой лівой сторони � Ивана Щербини, тилом
до болота, а воротами до дороги з Остра на греблю идучи, зо всіми до него
приналежитостями, с правами належащими, за золотих сто тридцят, должних его
млсти виж менованному пану полковнику, я, предреченний иерей, не хотячи оним
владіти, даю в вічност, як я сам, так и жона моя и діти мої, покревние близкие и
далекие родичи свои, от того двора отдаляю, до которого двора болш ніхто не
повинен интересоватися, ані теж з должников моих, якии б могли отозватися и не
повинен будет на сем виже написанном дворі долгу взисковати и упомінатися,
тилко у мене обліgуючися, кождог(о) часу на кождом містці за долги мои повинен
отповідати, а его млсти пану Василию Танскому волно ест той двор вижей
писанний, яко свое доброе дати, продати, даровати, люб собі на пожиток //(арк.
344) свой як хотіти владіти, ясне, явне и доброволне зезволяю, що ми, вижей
писанная старшина, уваживши таковую данную от себе отцем Прокопием
рукоданную покріпост, велілисмо тот запис для кріпчайшого умоцненя сей запис
виписати и печатю звиклою майстрату козелецкого утвердивши, потребуючой
стороні при упису в книги видати, по написі року и дня вижей писанном.
Парфен Иванович, войт козелецкий.
Фтеодор Княжолуцкий, бурмистр рочний зо всіми урядовими”.
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 343�344. Копія. Наприкінці документа
намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 10
1714, липня 30(20). – Остер.
“Року 1714 июля 20 дня.
Я, Иван Щербиненко, з жоною моею Агафиею Федоровною, відомо чиним
сим писанием нашим, иж міючи ми gрунта ми своі власниі, нікому ні в чом не
заведенние и не пенние, з доброй своей волі продаем висоце в Бгу превелебному
его млсти отцу Иоаникию Сенютович, игумену сто�Михайловскому
Золотоверхому киевскому, и всей братиї тоей обители, то ест хату, огороди з
околицею за певную суму коп десят доброй монети, моіма рукама отобранную. А
хто би міл з близких наших краев и далеких //(арк. 344 зв.) за оние грунта
превелебних отцев турбовати, таковий повинен всякому суду и праву во отвіті
Сіверянський літопис 39
стати и превелебным отцем во всем нагорожати под зарукою на пана полковника
киевского талярей тридцят, на пана сотника и на врад острицкий талярей двадцяты,
що я сам и жона моя з діти зрекаемся отнюд оних gрунтов и в вічност подаем
обители сто�михайловской золотоверхой киевской. Волно превелебним отцем
яко своим власним и доброволним шафоват и яко на найслуш(н)ий свой пожиток
обернут. Діялося року и дня више писаннаго при людех зацних и віри годних, при
пану Феодору Войничу, мещанину киевскому, на тот час будучому ув Острi, при
Максиму Стуженку, жителю слободскому старогородскому, при Ивану Остапенку,
жителю старогородскому, мiрочнику и греблы Юсковой, при Григорию
Стефаненку, при Паламаренку, жителю старогородскому, при Якиму Колосенку.
Я, Иван Щербиненко, не уміетний писма, крестом стим ствержаю +”.
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 344 � 344 зв. Копія.).
№ 11
1714, серпня 1(липня 22). – Остер.
“Року тисяча сімсотъного четвертогонадцят мсця июля 22 дня.
Я, Тимофей Губка, товариш полку Киевского, а обивател острицкий, з женою
моею Марею Дворецковною, явно, ясно и доброволно //(арк. 345) сим нашим
рукодайним записом сознаем всякому суду и праву тепер и на потомние часи, что
міючи мы коло едно мучное заднее у мълині, стоячом на реці Острі на греблі
слободской середном под городом Остром, по небожчиках блаженной памяти
Иоаннні, дідусеви и родичу нашом Петру Дворецких, жоні моей Мари наданъное,
якое мы коло, яко свое власное и нікому ні в чому не заведенъное и не пенъное,
продали до обители сто�Михайловской Золотоверхой киевской игумену висоце
в Бгу превелебнему гсдну его млсти отцу Иваникию Сенютовичу и по нем будучим
игуменом и братиї за певную сумму коп триста доброй монети, а отобравши оную
сумму власними нашими руками, подаем помянутое коло задное мучное в
середном млині, котрий купили их честност у кревного нашого Иоанна Дворецкого,
обытели виш спеціфикованной в вічное владіние, зрекаючися всіх з того кола
пожитков и владіния, якое ціле мілисмо, отдаляючи нас самих, кревних наших
близких и далеких вічними часы, а преречоной обители належит пожитки и
приходы як з власного своего оного кола, от нас проданного отбирати и як хоотя,
владіти, я теж сам, жона моя и потомство и жаден близкий и потомство и жаден
близкий и делекий не повинен их, честних отцев, и обытели стой ні в чом турбовати
под зарукою на ясне велможного добродія его млсти пана гетмана тисячу золотих
и во всяких турбациях если бы хто мів у тое помянутое коло интересоватися,
должнисмы у кождого суду и права //(арк. 345 зв.) отвітовати, заховуючи обител
стую без всякоя ея турбациї и кошту при спокойном и навсегда ненарушном от нас
проданном владінию.
Діялося в Острі в дому чест. гспдна отца Иосифа Винокградского, священика
церкви стого Иоанъна Предитечи, року и дня виш писанного. А для лучшого и
спокойнішого в потомние часи уживаня подписуюся рукою моею власною
Тимофій Павлович Губка.
Сюю доброволную продажу так пана Тимофія Губки и жони его Мари и сина
их Даниїла Максимовича Юшкевича, унука пана Иоанна Дворецкого, чуючи ми,
нижей менованниї особи подписуемъся:
Я, упрошоний о подпис руки Иосиф Винородский, сщеннник сто�Иоановский
остранский, подписуюся рукою моею власною.
Леонтий Котъляр, бивший войт, устне прошоний от его млсти гспдина
иконома и Тимофія Павловича, печантар Захарий Петруха.
Я, Феодор Антонович Дворецкий, не уміючи писати, крестом стим
подписуюся рукою моею +”.
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 344 зв. �345 зв. Копія.).
№ 12
1714, жовтня 4 (вересня 24). –Остер (?).
40 Сіверянський літопис
“Року тысяча сімсотного четвертогонадцят мсця септеврия двадцят
четвертого дня.
Я, Василий Танский, полковник Войска его царского пресвітлого //(арк. 346)
величества Запорожского охочокомонний, з супругою моею Анною Забіловною,
чиним відомо сым нашим доброволним и ні в чом не примушоним писанем, кому
бы о том тепер и в потомние часи відати надлежало, иж міючи мы дворов два в
Старом городі Острі, един межи поміжниками: з правой сторони идучи, в двор
Стефана Стуги, а з лівой стороны � Ивана Щербыни, тылом до болота, а з Остра на
греблю идучи воротами на шлях, а другий двор з трома огородами и винницею
межи поміжниками: з едной стороны Петра Петкуна, а з другой от Семена
Пушкаренка, до того теж двора пастовник и поле пахарное, лежачое в хуторі
Волевачові. Которие то дворы зо всіми до ных описанними приналежитостями,
мілисмо от священныка старогородского острицкого, именно Прокопия
Леонтовича, за долг пятъсот золотих взятие и на вряді полковом козелецком, так
теж и остранском записали вічними стверженние у поссесию и вічное владіние
нам за вышпомененную сумму пущенние, тепер теды тие помянутие обадва дворы,
яко моих з всіми приналежними кгрунтамы уживалы и записи вічние на их міли,
продаем до обытели сто�Михайловской Золотоверхой киевской, высоце в Бгу
превелебному гсдну отцу Иоаныкию Сенютовичу, игумену, и братиї на вічние
часы за певную сумму золотих полпятаста, зрекаючися тых дворов сами и з
потомством нашим, отдаляючи и кревних своих близких и далеких, а ему, отцу
игумену, и по нем наслідником и всей //(арк. 346 зв.) братиі всіми тыми дворами
и до них належащими кгрунтамы, волно яко власними своїми владіючи, дат,
дароват, кому хотя заменят, продат и як к найлучшому пожитку обращат. Для
найлучшого теды в потомние часы уживаня ствержаю печатю моею и рукою
власною подписуюся
Василий Танский, пол”.
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 345 зв. �346 зв. Копія. Наприкінці документа
намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 13
1714, грудня 31(21). – Остер (?).
“Року 1714 мсця декамврия 21 дня.
Я, иерей Прокопий старогородский острянский, чиню відомо сим моїм
писаням, кому того надлежит відати, иж міючи я от небожчика Димитрия
Родовича, презвитера старогородского бывшого острицкого, кгрунта купление за
чотирыста золотих, то ест дворов два з світлицами, пекарнями, огородами,
винъницею, до того теж сіножат з озером Уступним, поле Войниловщина, на котром
становится коп сто засіву; тие кгрунта, то ест двори, его мл пану Василию Танскому
за долг пятсот зол. пустилем в посессию вічную, а озеро Уступное з сіножатю и
полем Войниловщиною також за долг пятдесят золотих подалем все тое в вічную
посесию мнстиру сто�Михайловскому Золотоверхому киевскому, до яких //(арк.
347) кгрунтов я сам, жона моя и ніхто з близких кревних и далеких, аби жадного
не иміли претенсу по(д) зарукою на архипастира совитой вини, в чому для лучшой
віри рукою моею подписуюся.
Иерей Прокопий Леонтиевич, рукою власною”.
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 346 зв.�347. Копія.).
№ 14
1715, липня 25 (14).@ Київ.
“Выпис з книг міских права майдебурского ратуша киевског(о).
Року тисяча сімсот пятогонадцят юля чотирнадцятого дня.
Его свщенійшого царского пресвітлого влчства в ратушу киевском перед нами,
Димитрием Полоцким, упривилиованним войтом, а Артемом Холявкою, рочним
бурмистром, и перед райцами и лавниками ставши персоналитер пн Феодор
Сіверянський літопис 41
Войнич, урадник сегорочний присяглий, мещанин киевский, з притомностю
честного отца Дезидерия, законника обытели свтого архистратига Михаїла
Золотоверхог(о) киевской, именем своїм и именем родителки своей, пней
Акилини Войничовой явне, ясне и доброволне ку записаню до книг ннешних міских
киевских сознал, иж они, міючи у себе дві части //(арк. 347 зв.) поля неподалеку
Остра лежачого, прозиваемого Вовчогурског(о), также и двор в Старом городі
Острі на горі, ему, Феодору, куплею набытий, продали от себе и на вічност уступили
висоце в Бгу превелебному его млсти гспдну отцу Иоаникию Сенютовичу,
архимандриту лаври свтия чудотворния Киево�Печерския, а игумену обители
свтого архистратига Михаїла Золотоверхой киевской, и всей братиї тоя ж обытели
зуполъна до рук своїх отобранную сумму, то ест за золотих триста вусімдесят
доброй монети, при яком своем доброволном продажи сознанню, що міли у себе
права старие и мунімента з рожних урадов виданние: первий мунімент в року
тисяча шестсот девятдесят семом, ноеврия двадцят четвертого, виданий при печати
ураду козелецкого; другий мунімент в року тисяча шестсот вусімдесят шестом,
септеврия чотирнадцятого, виданий з ураду острицкого при печатех трох
сотницкой, міской и атаманской, а прав пят: первое право, виданное з ураду
острицкого в року тисяча шестсот шестъдесят пятом, октоврия четвертого дня,
при печати міской; другое в року тисяча шестсот семъдесятом, июня осмого дня, з
ураду остърицкого при печати міской; третее в року тисяча шестсот семъдесят
первом, априля семнадцятого, з ураду острицког(о) при печати міской; четвертое
право виданное з майстрату киевского в року тисяча шестсот осимдесят шестом,
(арк. 348) септеврия семогонадцят, за ураду славное памяти пна Яна Демидовича
Биковича, войта, а пна Ивана Софоновича, на містці рочного бурмистра, пна
Василия Зименка, засідаючого при печати майстратовой киевской; пятое право
виданное з ратуша батуринского в року тисяча шестъсот вусимъдесятог(о) при
печати міской; пред урадом честному отцу Дезидерию до рук отдавши, то
докладали, же сиї права и мунімента не тилко на дві части, которие они продали
обители свто�Михайловской, але и на третую част ее пні Акилині сна, пна Артема
Войнича, а брата родного пна Феодора, якая с поділу досталася служат; и просили
ураду, абы тая третая част, яко при продажи ими не сознаваючая, при ему, пну
Артему, зоставала. Урад, чуючи таковое их доброволное сознане, варует то, абы
третая част, яко продажею през их тепер обители свто�Михайловской незаведеная
и не сознавали в майстраті, при ему, пну Артему, зоставала и не міет теперешний
висоце в Бгу превелебний отц игумен и по нем наступуючие и вся братия, тоея
обытели свто�Михайловской интересоватися, але тилко дві части того поля
Вовчогорского в области своей держати мают, на якой своей продажи и
росписалися в книгах тими словы:
На сей пни Акилини, родителки моей и мене самого продажи двох частей
поля Вовчогорского и двора сам за себе и за еї я, Феодор Войнич, подписалемъся
//(арк. 348 зв.). А так уже от сего часу зараз в вікуистую поссесию обител свто�
Михайловская Золотоверхая киевская, яко власного, куплею набитого двох частей
поля, прозиваемого Вовчогурского, приймует и уже волно оним превелебному в
Бгу гспдну отцу игумену и всей братиї тоей обители свто�Михайловской владіт и
користат вічне, кроме жадное ни от кого перешкоди, а пні Акилина и сн еї, пні,
Феодор Войнич, яко со всіми близкими и далекими кревними своїми от то(го)
проданного през их двох частей поля, прозиваемого Вовчогурского, зрекаются и
уступуют так заступоват и боронит от кождого пе(ре)шкожаючого в спокойном
владінию тих двох частей поля власним своїм коштом и накладом обликгуем
субмітует и записуется тиле крот, иле бы того указовала потреба до вийстя літ в
праві посполитом и описанних в продажи вечистих кгрунтов, то под закладом
вспротивленнося ннешнему продажнему праву таковое ж сумми золотих трох сот
и вусімъдесяти на урад тот, перед которий бы сяя приточит міла справа, а особливе
на сторону укривжоную и под нагороженем и заплаченем всіх шкод и накладов
правних в том понеслих и словне кром присеги сшацованних, а по заплаченню
42 Сіверянський літопис
закладу и шкод нагороженню сяя однак вечистая частей двох поля Вовчогурского
продажа в кождом суде и ураде при своей зуполной повазі и валору застават мает
на всі пришлые и потомние часи // (арк. 349) якая продажа двох частей поля,
прозиваемого Вовчогурског(о), неподалеку Остра лежачого, так же и двора от
пниї Акилини и сна еї, пна Феодора Войнича, урадника сегорочного присяглого, а
купля висоце в Бгу превелебного его млсти гспдна отца Иоаникия Сенютовича,
архимандрити лаври свтия чудотворния киево�Печерские, а игумена обители
свто�Михайловской Золотоверхой киевской, и всей братиї тоя обители свто�
Михайловской для літ наступуючих про памят в книги міские киевские ест
записанна, а з книг сей випис при подписі руки самого его млсти пна войта и при
печати міской киевской ест видан. Писан в ратушу киевском року и дня виш
писаного.
Менованъный войт рукою власною.
Кирикговал Николай Рокгуцкий.
Честний отц Дезидерий, законник обытели сто�Михайловския з маестрату
два мунімента и прав пят отобрал и росписался в книгах тими словы: иермонах
Дезидерий, економ с. мих., а понеже тие мунімента и права не тилко на сиї дві
части поля Вовчогурского, которие на обител сто�Михайловскую куплени, але и
на третюю част сна еї, пні Акилини, пна Артема, а брата родного пна Феодора
Войнича, служат и того ради на оную третую част Вовчогорского з обители стого
архистратига Михаїла Золотоверхого киевской при печати и подписі рук писание
им дали”.
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 347 зв. �349 зв. Копія. Наприкінці документа
намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 15
1715, січня 12(1). – Остер (?).
“Року тисяча сімъсот пятогонадцят мсця генвара во первий ден.
Я, Иваниха Рідкая Петровна, со чади своими відомо чиню сим писанием моим
всякому суду и праву, иж міючи я кгрунт свой власний, то ест двор из хатою,
огород, помеж Петкуновим огородом, нивка поміж Стефана Стуги, на чвертку
посіяти, з доброй своей волі продаю висоце в Бгу превелебному его млсти гспдну
отцу Иоаникию Сенютовичу, игумену сто�Михайловскому Золотоверхому
киевскому и всей братиї оной обители за певную суму готових грошей, талярей
десят доброй монети; которие гроши я, вишше писанная Иваниха, своїми власними
руками отобрала и в вічност оним отобрала и в вічност оним законникам свои
кгрунта пустила, волно им яко своим добром владіти. А хто би міл з близких и
далеких нших кревних висоце в Бгу превелебного отца игумена и братию
турбовати, таковий немилно вини на пна гетмана заплатит талярей сто на пна
полковника киевског(о) талярей двадцят, на врад міский острицкий талярей десят,
а я, вишше писанная Иваниха, зрекаюся оных кгрунтов и в вічност подаю обытели
сто�Михайловской Золотоверхой киевской при людех зацних и віри годних, при
Хомі Старому, жителю старогородскому, при Ивану Бородавці, при Кузмі
Рідченку, старогородских жителей.
Я, Иваниха вишшей писанная, вмісто подпису руки своей крстом стим
ограждаю +”.
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 349 зв. �350 зв. Копія.).
№ 16
1715, січня 13 (2). – Остер (?).
“Року тисяча сімъсот пятогонадцят мсця генвара 2 дня.
Я, Кузма Василиевич Рідченко, відомо чиню сим писанием моим, кому би
колвек о том відат надлежало, иж міючи я позосталие кгрунта по небожчику,
родичу моем и родителці, и не міючи себе чим виживлення чинити, з доброй
своей волі и с порадою родичов своих продаю кгрунт свой власний, никому ни в
Сіверянський літопис 43
чом не заведенный и не пенный, то ест двор з хатою и огород, зоставочий на слободі
в Старогородской, висоце в Бгу превелебному его млсти отцу Иоаникию
Сенютовичу, игумену сто�Михайловскому Золотоверхому киевскому и всей
братиї оной обители за певную суму готових грошей, коп двадцят доброй монети;
которую то суму я, вишше помененный Кузма, своїми рукама отобралем от
превелебных отцев. А оные кгрунта в вічност пустилем оной обытели. Волно им
яко своим власним и доброволним купленим владіт, яко на найлучший свой
пожиток обернути. При людех зацних и віри годних, при Стефану Кононцю,
жителю старогородскому, при Сави Пацюченку, бондару, жителю тоей слободи,
при Семену Паламаренку и при иних людех зацних и віри годних.
Діялося року и дня вишше писанного.
Я, яко не уміетний писания стго, крстом стим руку свою ствержаю +”.//(арк.
351)
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 350 зв. Копія.).
№ 17
1715, січня 16 (5).
“Року тисяча сімъсот пятогонадцят мсця ианурия 5 дня.
Я, Грицко Карпович, из братами своими согласившися, именно Василем и
Миколаем, відомо чиним сим писанием ншим, кому би колвек о том відати
надлежало, иж продалисмо кгрунт свой власный, никому ни в чом не заведений и не
пенний, то ест двор з хатою, огородец з садком, за певную суму доброй монети коп
пят; которую суму я своїми власними руками отобралем у висоце в Бгу превелебной
его млсти гспдна отца Иоаникия Сенютовича, игумена сто�Михайловског(о)
Золотоверхого киевского. А хто би міл з кревних нших близких и далеких за оний
кгрунт превелебног(о) отца игумена турбовати или обители тоей братию, таковий
повинен всякому суду во отвіті стати и превелебному отцу з братиею нагорожати, а
особливе на такого вины покладаем на ясне велможног(о) его млсти пана гетмана
талярей двадцят, а его млсти пана полковника киевског(о) талярей десят, на пана
сотника острицког(о) коп десят, на врад міский острицкий коп пят. Я теж, Грицко
Карпович, из братом своим Василем отнюд изрекаемся оних кгрунтов и в вічност
подаем обители сто�Михайловской Золотоверхой киевской.
Діялося року и дня вишше писанного при людех зацних и віри годних при
Василю Тавлую, при Матвію Родині, при Ивани Бородавці //(арк. 351 зв.).
А я, не уміючий писания ст., крстом стим свержаю +”.
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 351�351 зв. Копія.).
№ 18
1715, січня 17 (6).
“Року 1715 мсця генвара 6 дня.
Я, Иван Федорович Бородавченко, из жоною своею Стехою Василиевною, відомо
чиним сим нашим писанием, иж міючи ми кгрунта свої власние, нікому ни в чом не
заведенние и не пенные, з доброй своей волі продаем висоце в Бгу превелебному его
млсти гспдну отцу игумену сто�Михайловскому Золотоверхому киевскому и всей братиї
обители тоей, то ест двор, хат дві на том дворі стоячие на слободі старогородской острицкой
за певную суму, талярей двадцят доброй монети, моима рукама отобранную. А хто би міл
з близких нших кревних и далеких за оные кгрунта превелебних отцев турбовати, таковий
повинен всякому суду и праву во отвіті стати и превелебним отцем во всем под зарукою
на его млст пна полковника киевског(о) коп двадцят, на пана сотника и на врад міский
острицкий талярей десят, що я сам и жена моя зрекаемся отнюд оных кгрунтов и во
вічност подаем обители сто�Михайловской Золотоверхой киевской.
Діялося року и дня вишше писанного при людех зацних и віри годних при
Хведору Петкуну и при Хомі Старому, и при иних людех зацних и віри годних на
той час будучих.
Я теж, яко не уміетний писания стго, крстом стим ствержаю +”.//(арк. 352).
44 Сіверянський літопис
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 351�351 зв. Копія.).
№ 19
1715, січня 17 (6).
“Року тисяча сімъсот пятогонадцят мсця генвара 6 дня.
Я, Михайло Гречченко, из жоною моею Анною, відомо чиним сим нашим
писанием, иж продаем кгрунт свой власний, нікому ни в чом не заведенный и не
пенный, то ест двор з хатою, огород на Подолі, поміж Яцка мірочника Вулнинця,
за певную суму доброй монети золотих десят, моїма руками отобранную от висоце
в Бгу превелебног(о) его млсти гспдна отца игумена сто�Михайловског(о)
Золотоверхог(о) киевског(о) и братиї обители тоей. А хто би міл за оные кгрунта
з близких и далеких кревних нших турбовати превелебных отцев сто�
Михайловских, таковий повинен всякому суду и праву во отвіті стати и во всем
нагорожати под зарукою на всякий суд талярей десят.
Діялося року и дня вишше писанного при людех зацних и віри годних при
Ивану Кононцю, при Степану Кононцю, и при Семену Паламаренку.
Що я, вишше писанний Михайло, ведлуг певной віри не уміючий писания
стго, вмісто подпису руки своей крстом стим ствержаю +”.//(арк. 352 зв.).
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 352. � Копія.).
№ 20
1715, січня 24 (13).
“Року 1715 мсця иануария 13 дня.
Я, Иван Кононенко, из жоною моею Мариею Копацовною, відомо чиним
сим ншим писанием всякому суду и праву, иж міючи мы кгрунта свої власниї,
никому ни в чом не заведенние и не пенные, з доброй своей волі продаем висоце в
Бгу превелебному его млсти отцу Иоаникию Сенютовичу, игумену сто�
Михайловскому Золотоверхому киевскому, и всей братиї обители оной, то ест
двор з хатою, огород подулний з едной руки поміж Петкуна Хвеска на слободі
острицкой зостаючий, за певную суму коп за десят доброй монети, моїма руками
отобранную. А хто бы міл з близких наших кревних и далеких за оные кгрунта
превелебных отцев турбовати, на такового под(к)ладаем вини на ясне
велможног(о) его млсти пна гетмана талярей тридцят, на пна полковника
киевског(о) талярей двадцят и на врад міский острицкий талярей десят. Которих
кгрунтов я сам и жона моя зрекаемся и во вічност подаем обители сто�
Михайловской.
Діялося року и дня вишше писанног(о) при людех зацних и віри годних при
Семену Пацюченку, при Петру Рубану, при Стефану Стуженку и при иних людех
зацних и віри годних.
Я, яко не уміетний писания стог(о) подпису руки своей крстом стим
потвержаю +”.//(арк. 353).
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 352 зв. � Копія.).
№ 21
1718, лютого 26 (15). –Козелець.
“Року тисяча сімсот осмогонадцят мсця февруария пятогонадесят.
В заводі висоце в Бгу превелебного его милости гспдина отца Варлаама
Лиенніцкого, игумена свто�Михайловского Золотоверхого киевского, з его
милостю паном Анътонием Танским, полъковником киевским, и притомними
урядовими острицкими жалобливого предложеня отвітов вислухали, як о том
обширне вираженние свідителствуют пунъкта, по яких обосторонних
конътроверсиах вес уморивши завод, до згодного на том постановленю,
превелебный его милост гспдин игумен и его млст пну полъковник пришли
поміркованю, что людей на купленних кгрунтах осаженних тринадцят члвка, и
універсалом ясне велможного его милости пана гетмана обварованних, его милост
Сіверянський літопис 45
пан полъковник обіжати не иміет, взаем теж и его превелебност вперед у слободці
острицкой кгрунтов скуповувати жадних не повинен, ассекуровалъся. Которой
згоді мы, нижей менованниї, при том будучи в достовірие и хто би вперед міл
уморенний оновляти завод, про лутшую кріпост руки подписуем.
Писан в Козелці року и дня вижей вираженних.
Стефан Тирнавский, т[овариш] в[ойсковий].
Григорий Яснополский, к.в.”.//(арк. 353 зв.).
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 353.� Копія.).
№ 22
1719, серпня 29 (18). –Остер (?).
“Року 1719 мсця августа 18 дня.
По указу ясне велможного добродія его млсти пна Иоана Илича
Скоропадского, обоих сторон Днепра гетмана его царского пресвітлого величества
Войска Запорозского, и за відомом его млсти пана Антония Танского, полковника
киевского, зездилем до Остра ведлуг ревізиї в заводі превелебних отцев законников
мнстира сто�Михайловского Золотоверхого киевского з паном Феодором
Нестеренком, ротмистром компанійским, за поддание старогородские слободские
острицкие, я, Вaсилий Солонина, писар полку Киевского, з паном Яковом
Борсуком, знатним товаришем полку Киевского, при битности теж пана Кондрата
Чешуйки, войта острицкого, и по злеценю его ясне велможности тих людей, о
которих завод ест, межи поменутими осoбами, велілем перед себе призвати и
таким порадком чинити з них ревізию и вопрос:
Во первих, по распросу ншему Иван Бородавченко сознал, что торъговалъся
он будто за gгрунт свой и двох братов своих, з его млстю превелебним отцем
игуменом бившим сто�Михайловским, теперешним висоце в Бгу превелебним
гспдином отцем архимандритом печерским, именно за двор и хат дві, на том дворі
стоячих, и будто //(арк. 354) продал тот gрунт без битности братов своих и их
части за двадцят талярей. А когда допрошувано: если тиї гроши он или брат его
отобрали, под совістию сознал, же единой копійки за тот gрунт не дано ні ему, ни
его братам, кроме тог(о), что он же, Иван Бородавченко, позикою взял рубл гроше
(…)* должны (?) за тот рубл грошей о(т)цу А(р)хиппу, городничому, отдавал,
отказал ему, же тие гроши дано тобі задатку на gрунт, а и доселі тих грошей ему, ні
братом его, не дано и сознал на тое, же под написом крста стаго дал на себе запис
превелебному в Бгу отцу игумену сто�Михайловскому; по написанию пункта сего
пришедши брат другий Илия з братовою Семенихою, сознали под совістию, же
всіх трох братов согласием за тот gрунт учинили торг з его млстию отцем игуменом
сто�Михайловским.
Тие ж Бородавченки, Иван и Илия, признали, что тот же кгрунт без битности
старшого брата Семена Бородавченка на опослі продали пану Федору Нестеренку,
ротмистру, за десят тал., вимовивши старшого брата Семена хату з пляциком и в
тот час также жадного шеляга не брали, потом уже в три чверти по торзі прислал
им п. Нестеренко гроши Ивану талярей 3, а Илиї зол. десят и до сего часу болъш
грошей не брали, а Семенова частъка кгрунту не продана зостает.
Кузма Родченко сознал, же бил пред его млстию отцем сто�Михайловъским
бившим, теперешним в Бгу превелебним гспдином отцем архимандритом
печерским, торгом двор з хатою и огородом попустил во владіние за пятдесят зол.
и дал на тое записний лист, але и до // (арк. 354 зв.) сего часу единого золотого з
тих грошей не дано ему. Он же, Кузма, признал, же потим в три чверти тот же
gрунт продал пану Федору Нестеренку за десят тал., от которого также в тот час
грошей не брал, а и запис на тот gрунт ему дал, тилко в три чверти прислал ему п.
ротмистр грошей талярей три.
Иван Кононец таким же способом признал, же продал двор свой з хатою
превелебному в Бгу его млсти отцу игумену сто�Михайловъскому бившому, того
ж часу, яко и прочиї, за коп десят, а з тих грошей и единого шеляга не дано ему и
46 Сіверянський літопис
дал на себе записний лист з подписом руки своей крстом стим, а огородчика
подулъного не продавал. Он же, Иван Кононец, признал, же потом в три чверти
тот же gрунт свой продал п. Нестеренку за осім куп, от которого в тот час грошей
не взял, а запис на тот gрунт дал ему, тилко в три чверти на опослі прислал ему
грошей п. ротмистр тал. три, а болъшей и до сего часу не давал ему грошей.
О Иванисі Рідкой тиеж вишмененниї люде признали, же торговалася з его
млстию гспдином отцем игуменом бившим сто�Михайловским за свой gрунт,
двор з хатою и огородом и нивку на чвертку и змовилася за десят тал. доброй
монети, але жадно зол. ей не дано, а она на тот gрунт дала под крстом стим запис.
От пана Феодора Нестеренка тие ж люде признали, же она тот же gрунт
продала за коп десят; и также в три чверти по том торзі прислал ей три копи
грошей, а болш и до сего часу не давал //(арк. 355) Грицко Карпович з братами
своїми Василем и Николаем согласившися, били пред его млстию отцем игуменом
бівшим сто�Михайловъским, продали двор з хатою, огородец из садком за коп
пят, и в тот час единого шеляга не дано, а и запис дали на тот gрунт з написанием
крест стаго. Оние ж менованние Грицко Карпович з братими своїми Василем и
Николаем по том торзі в три чверти тот же gрунт продали пану Нестеренку за
десят коп, и в тот час грошей не взяли, тилко в три чверти на опослі прислал им
грошей тал. пят, а болъше и до сего часу не давал им грошей.
Вышмененние люде, каждий ставши персоналне, так говорили под совістию,
як описано в пунктах, чого ради для достовірнійшог(о) увірения подписуемся
свої руки
Василий Солонина, писар полковый киевский.
Яков Борсук, отаман куріний сотни Козелецкой.
Иеромонах Захарий.
Иеромонах Силвестр Пясецкий.
Не уміетний писания Феодор Несторович, крстом святим руку я мою подписую
+”.//(арк. 355 зв.).
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 353 зв. �355. Копія.).
№ 23
1719, серпня 30 (19). –Остер (?).
“Року 1719 мсця августа 19.
По росказаню ясне велможного его млсти пана Иоанна Скоропадского его
царского пресвітлого величества Войск Запорожских обоих сторон Днепра гетмана
зехавши мы, нижеименованние, в Остер мiсто, для вислуханя заводу велебних
отцев сто�Михайловских киевских з паном Феодором Нестеренком, ротмистром
компанійским, таковий учинилисмо початок о подданих пяти члвках заводних,
именно Ивану Бородавченку з братими Семеном и Илиею, Кузмi Рiдченку, Ивану
Кононцю, Иванисi Рiдкой и Грицку Карповичу з братами, по едину пред себе
вишеменних приводячи, под совістию дшевною питали, кому би оны першей
змовили свої gрунтики з огородами в продажу. Едностайне под клятвою сознали,
же в року 1715, будучи нужни на хліб, самоволне ходили до ясне в Бгу
превелебнійшаго его млсти отца архимандрити печерского киевского гспдна
Иоанникия Сенютовича, на тот час будучого игумена сто�Михайловского
Золотоверхого киевского и всяк як сторговался, так и лист дал под написом крста
свтаго его превелебности, пущаючи во вічное обытели свтой Михайловской тую
свою проджажу владіние, леч доселі жадного задатку до року 1719 им и на еден
золотий не дано. И того ради под (?) даних записах о себе велебним отцем
михайловским, будучи потребние грошей в три //(арк. 356) чверті подле того
другой стороні тие ж gрунта з даными от себе купчими продали пану Феодору
Нестеренку, ротмистрови компанійскому, торгом и задатки побрали всякиї, тилко
аж доселі до приезду ншего и еден з них вцалі грошей за свою продажу не отобрал,
як з совітного их сознатя довелося и тому обідві стороны велебные отцеве
михайловские фалши не задавали. Хотячи мы по указу ясне велможного завод
Сіверянський літопис 47
тот их обоих сторон в згодное привести помірковане, уважили первій, что люб
велебним отцем оны свої gрунта приговорили и на документ слов своих подавали
записи, але жадного задатку и платежи не взяли, несовершенную быти куплю пан
ротмистр, люб у оних же тие ж кгрунта зторговал, задатки подавал, але до сего
часу совершенно и единому не доплатил до чотирох рок и сия купля от двох
причин не принята за досконалую: едно, же уже так поважною особою ясне в Бгу
превелебнійшим его млстию гспдном отцем архимандритом печерским
зторгованих кнгрунтов не треба было отважатися и торговати и платити им,
задатков давати; другая, же исторговавши, до сих час и одному члвку сполне
змовленных, не отдал грошей поменутий пан ротмистр. Однакож, дабы тая болшей
межи обоими //(арк. 356 зв.) сторонами не ширилася распра, особливе ясне
велможнійшему млсти пану гетману, даби не заходила в том заводі турбация,
таким штилем и правым наказом их млстей велебних отцев на сей час в
пленипотентах зостаючих велебного отца Захарию, економа сто�Михайловског(о)
киевского и велебног(о) отца Силивестра Пясецкого, законника тоей же свтой
обители, з паном Феодором Нестеренком, примирили по многих между собою
дистракциях совітом нашим их милост велебные отцеве за тое, что и турбовался
своими поездками до ясне велможного его млсти пана гетмана килкокротне пан
Нестеренко, и что задатки подавал поменутим мужикам, дали ему при конечной
згоді, доброволне, без жадного примусу полтораста золотих грошей з приговором
таковим правним, же всякому з тих поменутих пяти члвк повинны уже честные
отцеве, як стался в торгу приговор, доплачувати, а тими людми више менованними
стою обителию без жадной уже от пана ротмистра перепони владіти, яко своими
заплаченими gрунтами вічне, и мы присудилисмо и они на тот примир любовне
соизволилися.
Щоколвек міет пан ротмистр в слободце своей фортуни, именно двор, где сам
живет подле церкви Божественной, брата его двор, подданих, именно: Грицка
Онокала, Стефана Хуврича, Петра Отраду, Ивана Падалицю, Алексія Головка,
Гришка //(арк. 357) Шипула, Алексія Бурима, Опанаса Старченка, до тих не иміют
жадних претекстов их милост велебные отцеве интересоватися, под немлстию
ясне велможног(о) и под зарукою на его панускую повагу талярей тисячі, варуем
и вмісто ассекурациї неизменной их млст отцеве михайловские, свои руки
подписали и мы, по росказаню ясне велможного их заводу примирителі, для
далшого и достовірнійшего утверждения и непремінного тоей згоді события,
подписуем свои руки власние. Писанно сие примирение року, мсця и дня виш
писанног(о).
Василий Солонина, писар полковий киевский.
Яков Борсук, отаман куріний сотни Козелецкой.
Иеромонах Силвестр Пясецкий, послушник с[вято �] м[ихайловского]
з[олотоверхого] к[иевского].
Яко не уміетний писма Феодор Нестерович, ротмистр, крстом святим + руку
мою подписую.
Кондрат Чешуйка, войт острицкий.”
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 355 зв. –357. Копія.).
№ 24
1721, жовтня 19 (8). –Київ(?).
“Року 1721 октоврия 8.
Указом рейментарским ясне велможног(о) пана гетмана вручил мні, будучому
в Седневі на колиски, велможний его млст пн Яков Лизогуб, бунчучний енералний,
многокротние чолобытние //(арк. 357 зв.) от Лопатини, товариша сотні
Козелецкой, ясне велможному пну поданние на превелебних отцев обытелі сто�
Михайловской киевской законников в gрунтах боденковских, и писал через мене
лист до велможног(о) его млсти пна полъковника киевског(о), абы з полъку придал
мні товариша полъковог(о) для розиску прав и купчих тих gрунтов, которих
48 Сіверянський літопис
Лопатина допоминается. Прето за присланем от пна полъковника товариша
полъковог(о), жителя гоголювског(о), п.н. Незамая, розискувалем всі права и
купчие, з которих послалем розиск до его млсти пна полъковника, який так ся в
себі міет:
Року 1675 июня 29 продал Кузма Панченко, товариш сотні Острицкой, Ивану
Коростешовцу, жителю острицкому млын з gрунтом и со всіми приналежитосми,
як право опівает, котрий владіл літ двадцят, а Харитон, свояк Кузмин, а тест
Лопатинин, як продажи тоей не боронил, так в Коростешовца не впоминалъся.
Иван Коростешовец продал небощиці Солонинісі за зол. тисячу року 1695, а он,
Харитон, и тогда не вспоминалъся, и осталися тие gрунта по смрти покойной
Солонихи п. Пиродзкому, а когда и пн Пиродзкий продал в року 1699 небощиці
игумениї печерской Мазеписі, и тогда жадног(о) отозву не чинил Харитон з
близкостю и доводится, же нікогда тими добрами он, Харитон, не владіл, а в року
1703 умираючи, он, Харитон, тест Лоптинин, тие боденские добра здавна куплею
через руки //(арк. 358) переведенние, дховницею ему, Тимофію Лопатині,
опреділил, а от Кузминой продажи до дховниці Лопатиной счисляется літ 48, в
котрих годіх он, Харитон, тих gрунтов боденских сам не вживал и отозву жадного
з близкостю не чинил, а в духовниці тоей написано глухо так (в млыні черничином
дві части), а подпис рук едног(о) отца Василия, священника сто�Вознесенског(о),
а другог(о) небощика Барановског(о), тилко и то власне як една подписувала,
котрая и духовницу писала, по которой духовниці неслушне и безправне
споряженной, отнюд бы не довелося трудностей наносити не тилко Лопатині, леч
хоч бы сам Харитон, тест Лопатинин, жив был, то бы не повинен впоминатися за
свое промолчание так давнее и неотозв подлуг артиколов в Статуті Великог(о)
князства Литовског(о) в розділе первом, артикуле 91, а болш вышшому
разсуждению в. млсти м.м.пна, и добродія, предлагаю, а поневаж превелебние
гспдинове чстнии законники сто�Михайловские оправдаючии себе купчими
правдивими и невинную турбацию узнаючи себі быти от его Лопатини (на
которог(о) декрет суду енерално(о) міют, точачийся в року 1712 о сем заводі еще
з законницами мнстра Хлоровског(о), яким декретом слушне и обширне
спораженним, отсужен он, Лопатина, от тих gрунтов, и зарукою обложен на суд
войсковый енералний золотих тисяча, як обширній декрет опівает) для
наступуючих літ, потребовали и просили сего розиску, мною учиненног(о) и
отосланног(о) //(арк. 358 зв.) до его млсти пна полковника; списком себі до
обытелі, которим слушног(о) требования не отмовивши, и слово в слово
виписавши, далем с подписом руки моей власной.
Діялося року и мсця вишписанног(о) Феодор Нечай, бурмистр киевский”.
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 357 –358 зв. Копія.).
№ 25
1722, серпня 31 (20). –Остер (?).
“Року 1722 мсця августа 20 дня.
Передо мною, Сергием Солониною, сотником острицким, и Гнатом Вербицким,
атаманом городовим острицким, ставши персоналне честный гспдин отц Григорий
Вербицкий, презентовал леgованние ему огороди из садками, з пумерших парафиян
своїх, жебы по смерти их як надлежит по християнскому обыкновению поминок
чинил в молитвах своих.
Первий, Стефан Бойченко, жител Юсковой греблi, про смерти своей леgговал
околицю, лежачую под слободкою за рiкою Острем, помiж Кузми Рiдког(о), з
другой сторони от дороги лежачой от Юсковой греблі, з третой сторони от
п. Феодора Нестеревича, рохмистра комонноохочого, з четвертой сторони от
Самсоновог(о) броду, при людех на тот час будучих: Данилу Бойченку, брату
своему родному, Омеляну Вакуленку, Михайлу Ситнику и при многих на тот час
будучих.
Вдругое, за небожчика Вакулу Рубленка по смерти его жена его ж, зовемая
Сіверянський літопис 49
Мария, из сестрою его, небожчика, Стехою, з любви //(арк. 359) и волі своей
полецили пляц, лежачий на слободi, из садком, за поминание дшi его, лежачий
поміж едной сторони Гаврила Пелюна, з другой сторони от Михайла Ситника,
при людех на тот час будучих: Максиму Вовку, ктитору слободскому, Семену
Бородавці, Демяну Отраді и при многих людех на то час будучих.
Третое, небожчик Иван Пацюченко по смерти своей леgовал огородов два на
слободі из садками во вiчност за поминок дші своей помiж едной сторони Василя
Пинчука, з другой сторони помiж Гришка Гончара, з третой сторони Грицка Заїки
при честному гспдину отцу Афанасию, законнику мнстира переясловског(о)
катедралног(о) и при Ивану Слинку и при многих на тот час людех будучих.
На якое лекгованние огороди показовал нам честний отец Григорий записки,
данние ему от оних парафиян померших, и жоны их перед нами устне сознали, же
з своей охоты мужi наши при смерти своей оние огороди вручили отцу Григорию
за поминание душ своих.
Мы теж, вишшей помянутая старшина остерская, утверждаючая отца Григория
вiчними часи оними огородами владiти, так теж жоні и потомству его, же ему
волно, отцу Григорию, продат, заменят, дароват и як ку найлiпшому своему ужитку
диспоноват. А мiл би хто чинити отцю перепону в тих огородах леgованних, таковий
заплатит вины на его милост пна полковника киевског(о) золот. cто на вряд
судовий остерский золот. пятдесят //(арк. 359 зв.) кромi послiдуючих шкод и
накладов правних, що велелисмо записати и на сем же екстрактi утвердилисмо
подписом рук и притисненем звиклих печатий наших так судовой, якео и мiской
острицкой. Року и дня звиш писанног(о).
Сергий Солонина, сотник острицкий.
Павел Василиевич Боровик, войт остерский з маестратом”.
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 358 зв. –359. Копія. Наприкінці документа
намальовано два кола, у котрих написано: “місто печати”.)
№ 26
1730, листопада 21(10). –Остер (?).
“Року тисяча сімсот тридцятог(о) мсця ноеврия дня десятого.
Перед нами, Михайлом Солониною, сотником остерским, Иваном
Дворецким, атаманом городовим, Федором Коммарецким, войтом, Семеном
Бородавкою, бурмистром рочним, Федором Василенком, Михайлом Зоринцем,
Стефаном Остапенком, райцями, ставши очевисто Агафия Артемова, Войничова
жона, в майстраті остерском, предложила в тот интерес:
Міючи я свой власний двор, никому ни в чом не заведенний, стоячий в слободі
близ греблі тамошной, сторони ему граничниї лежат з едной от шляху, з другой /
/(арк. 360) от води Остра зовемого, а третий от водного оболоня низового по
дорогу зимную, и будучи денег потребна, за добрую рускую монету вот вічност
пустила продажею п. Игнатию Вербицкому руб. за сорок, Киевског(о) полку
товаришеві знатному, означенний двор, яким двором ему, пну Вербицкому, так
самому, жоні, волно диспоноват его вікуисте, якож дат, дароват, или як хотя на
свой пожиток обернут. А міл би хто з близких и далеких моих кревних в тот мною
запроданний двор втручатися власний, взимати с такого вини упросила на пна
полковника киевского з старшиною полковою рублей 100, а до обополной
городовой остерской старшини руб. 50 без иних ходячих в том ділі интрат. Яковую
річ вислухали в разсмотрениї своем, о слушного того више поміненного двора
проданног(о) слова документалног(о) с книг міских остерских потребуючой
стороні при обиклих печатех с подписом рук своїх екстракт веліли видати. Року и
дня вишписанного діялося.
Михайло Солонина, сотник остерский.
Иван Дворецкий, атаман городовий.
Феодор Коммарецкий, войт.
Семен Бородавка, бурмистр рочний, з маестратом.
50 Сіверянський літопис
А вмісто их писар майстратовий Павел Запісоцкий подписал.//(арк. 360 зв.)”
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 359 зв. –360. Копія. Наприкінці документа
намальовано три кола, у котрих написано: “місто печати”.)
№ 27
1731, березня 15 (4). –Остер.
“Року тисяча сімсот тридцят первого мсця марта четвертого дня.
Перед нами, ниже подписанними старшинами, в дому ратуша остерского
ставши очевисто пн Игнатий Вербицкий, Киевского полку знатний товариш,
жител остерский, презентовал річ таковую:
Міючи двор свой, прошлого 1730 году в мсці ноевр. 10�м дні, за сумму рускую
добрую рублей сорок купленний от Агафиї Артемовой, жени бившой Войнички,
а теперешной Красноперского, писаровой, жителки остерской, на слободі в Подолі
стоячий близ греблі тамошной, сторони ему от едного шляху, з другой от води
Остра зовемого, з третей от волного оболоня низового по дорогу зимъную, а сего
вишше изображенного року, мсця и дня, единоутробному брату старшему своему,
честному отцу Григорию Вербицкому, презвитерові слободскому сто�Троецкому
пн Игнат Вербицкий во вікуистое владіние по благости своей даровал с таким
словом, иж я отцу Григорию тим двором тепер и впред,так самому, гспжі и
наслідником их волно як хотя владіт, дат, дароват, заминят, //(арк. 361) продат и
ку найліпшому своем пожитку обернут, а он, пн Игнат, себе от того двора зрікае и
чужда творит, и нихто з дхугих его, пна Игнатия Вербицкого, кром отца Григория,
гспжи и наслідников их, з близких и далеких кревних втручатися, также и зо
всякого чина людей и жадних трудностей чинити не важился под зарукою на
властей пна полковника нашег(о) киевского з старшиною его полковою рублев
ста, а до зобополной городовой остерской старшини рублев пятдесят без иних
ходячих з турбатора интрат.
Потребуючой же стороні с подписом его пна Игната Вербицког(о) и наших
старшинских рук при обиклих печатех екстракт з книг ратушних остерских видати
веліли року и дня вишшше писанного.
Игнат Вербицкий, товариш полку Киевского.
Михайло Солонина, сотник остерский.
Иван Дворецкий, атаман городовий.
Феодор Комарницкий, войт.
Семен Бородавка, бурмистр, з маестратом.
Павел Записоцкий, писар майстратовий остерский.//(арк. 361 зв.)”
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 60 зв. –361. Копія. Наприкінці документа,
після слів “полку Киевского” намальовано три кола, у котрих написано: “місто
печати”.)
№ 28
1731, травня 14(3). –Остер (?).
“Року 1731 мая третого дня.
Я, иерей Вербицкий, презвитер церкве архангела Михаїла слободской
остерской, даю сию мою карту доброволно во всякие суда и права в том, что
будучи я должен в мнстр Михайловский Златоверхий киевский, суму знатную
денег сто рублей копейками, которие визичилем себі на посвящение иерейства и
на строение нового дому и двора еще в прошедшем 718 году мсця июня 30 у
превелебнійшаго отца игумена на тот час будучаго Варлаама Леніцкого мнастирских
денег и оние одолжался в том же году с подякованиям отдат, як кріпос тая
саморучная явствует, а понеже не отдал и нні, не иміючи чим отдат такових денег,
того ради за всятую суму уступую двор свой власний, куплений братом моим,
паном Игнатом Вербицким, у Агафиї Артемовой Вуйнічки, рублей за сорок, а мні
леgований во вічност, жені и дітем моим, Игнатием Вербицким, товаришем полку
Киевского, жителем остерским, на которий и кріпости отдаю в тот //(арк. 362)
Сіверянський літопис 51
мнастир свободно, доброволне и оним двором отцеве михайловские законники
силни и волни ннішние и по них будучи владіти вікуїсте безпрепятственно, как
хотя диспоноват к лутшему своему пожитку монастирскому, а я не тилко от двора
сего самого себе отрікаю, но жену и дітей, близких и далеких, и не повинен ни я
сам, жена моя, ані теж діти мої и нихто з кревних, близких и далеких, их честности
отцев михайловских нимало за тот двор турбовати и втручатися под зарукою
двісті рублев на пана полковника киевского и до скарбу майстрату остерского
пятдесят рублев, кромі других интрат и уронов за ослушност доброволной моей
уступной карти, которая міет бити силна и важна во всякого суда и права, понеже
доброволная и непримушона як рука моя собственная показует и сию мою
доброволную цессию куда пожелают отцеве законники михайловские гді в книги
записат во вящшое укріпление, теди иміют слушний и свободний приступ по сей
моей уступной карті, якая от мене дадеся року и дня вишше писанного.
иерей Григорий Вербицкий, презвитер стаго арханъгела Михаїла
старогородъцкий остерский, своеручно подъписуюся”.
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. – Арк. 361 зв. –362. Копія)
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-46849 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0055 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T14:05:28Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | о. Мицик, Ю. 2013-07-07T15:50:54Z 2013-07-07T15:50:54Z 2008 З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ - ХVІІІ ст. (Маєтності в Острі) / Ю. Мицик // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 5. — С. 29-51. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/46849 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Мовою документів З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ - ХVІІІ ст. (Маєтності в Острі) Article published earlier |
| spellingShingle | З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ - ХVІІІ ст. (Маєтності в Острі) о. Мицик, Ю. Мовою документів |
| title | З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ - ХVІІІ ст. (Маєтності в Острі) |
| title_full | З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ - ХVІІІ ст. (Маєтності в Острі) |
| title_fullStr | З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ - ХVІІІ ст. (Маєтності в Острі) |
| title_full_unstemmed | З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ - ХVІІІ ст. (Маєтності в Острі) |
| title_short | З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ - ХVІІІ ст. (Маєтності в Острі) |
| title_sort | з документації свято-михайлівського золотоверхого монастиря xviі - хvііі ст. (маєтності в острі) |
| topic | Мовою документів |
| topic_facet | Мовою документів |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/46849 |
| work_keys_str_mv | AT omicikû zdokumentacíísvâtomihailívsʹkogozolotoverhogomonastirâxviíhvííístmaêtnostívostrí |