Версифікаційні знаки драматичної доби. Життя і творчість українського поета Євгена Фоміна
Висвітлено біографічні відомості та творчий шлях українського поета Євгена Фоміна.
Saved in:
| Date: | 2007 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/477 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Версифікаційні знаки драматичної доби. Життя і творчість українського поета Євгена Фоміна / Я. Голобородько // Вісн. НАН України. — 2007. — N 7. — С. 41-47. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859613054744920064 |
|---|---|
| author | Голобородько, Я.Ю. |
| author_facet | Голобородько, Я.Ю. |
| citation_txt | Версифікаційні знаки драматичної доби. Життя і творчість українського поета Євгена Фоміна / Я. Голобородько // Вісн. НАН України. — 2007. — N 7. — С. 41-47. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| description | Висвітлено біографічні відомості та творчий шлях українського поета Євгена Фоміна.
|
| first_indexed | 2025-11-28T15:02:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7 41
Есей
В історії української літератури є період, погляд на який за останнє десятиліт-
тя кардинально змінився, – це 30-ті роки ХХ століття. Якщо у 60-ті – на по-
чатку 80-х він оцінювався досить високо — як стадія «нових значних досягнень»
художнього слова, то з кінця 80-х років почав піддаватися різкій – і суто емоцій-
ній, і аргументованій – критиці як доба уніфікації мистецьких індивідуальнос-
тей. Для контрасту активно використовуються порівняння з попереднім деся-
тиліттям, яке традиційно називають національним художнім Ренесансом.
Проте літературний процес в Україні 20-х—30-х років ХХ століття є
лише хронологічною, а не концептуально-естетичною послідовністю, оскільки
1920-ті й 1930-ті – це дві різні літературні держави, у яких діяли різні ес-
тетичні норми, засади, канони. Аналізувати й оцінювати художній рух 30-х
років минулого століття доцільно за літературними й духовними законами,
аксіологічною стилістикою цього періоду. І тоді багатовимірнішими, супереч-
ливішими постануть контури й реалії складних, неоднозначних, драматичних
1930-х років.
© ГОЛОБОРОДЬКО Ярослав Юрійович. Доктор філологічних наук. Завідувач кафедри теорії та методики
викладання гуманітарних дисциплін Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної освіти
педагогічних кадрів (Херсон). 2007.
Нині в національному літературознав-
стві за цим періодом закріпився статус
«темної смуги» — найдраматичнішої доби
літературного процесу. Проте і в цей час
українське слово розвивалося, характери-
зуючись не тільки образними, стильовими,
жанровими «родзинками», а й виявами елі-
тарної та навіть естетської культури; і тоді
працювало чимало харизматичних митців,
формувалися цікаві й самодостатні постаті,
виявляючи себе (як і личить справжньому
художнику) попри будь-яку соціумну спе-
цифіку й негаразди.
Одним із них був і самобутній поет Єв-
ген Фомін.
Він з’явився на світ 27 грудня 1910 року в
Каховці, в родині робітника Павла Фоміна.
Батько його працював майстром біля сіль-
ськогосподарських машин, був людиною ос-
віченою, цікавився літературою й сам писав
вірші громадянського спрямування, просяк-
нуті революційним звучанням, що час від
часу друкувалися у нелегальних робітни-
чих газетах. Мати Євгена, яка вела домашнє
господарство, була людиною чуйною і лагід-
ною, з поетичною душею.
Я. ГОЛОБОРОДЬКО
ВЕРСИФІКАЦІЙНІ ЗНАКИ ДРАМАТИЧНОЇ ДОБИ
Життя і творчість українського поета Євгена Фоміна
42 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7
Український степ вразив не одне людське
серце, вплинув на не одну мистецьку свідо-
мість. Перші враження Євгена нероз’ємно
переплетені з Таврійським краєм, з відчут-
тям степової краси. «Хлопчиком він любив з
старим дідом стерегти баштан, довго про-
сиджував у курені, і вже тоді поезія степу
наповнила його чутливе серце. Не випадково
пізніше він так тонко відчував природу», —
відзначав Володимир Дячков у біографо-
літературному портреті «Євген Фомін»,
опублікованому 1964 року.
У житті поета чимало моментів окресле-
но словом «рано».
Він рано, у десять років, залишився си-
ротою: батько, який був послідовним при-
хильником революційних ідей і в грома-
дянську війну керував на Херсонщині пар-
тизанським загоном, 1919 року був розстрі-
ляний німцями; мати померла у голодному
1921-му.
Євген Фомін рано зазнав поневірянь: на
одинадцятому році його спіткала доля без-
притульного. Дитинство закінчилося, по-
чалося зіткнення з жорстокими реаліями
буття, про які значно пізніше, вже будучи
досвідченим, хоча й молодим за віком пое-
том, він розповість у поемі «Пісня про Гаву
Хлюста». Це був один із найскладніших пе-
ріодів його життя. «В холоді і голоді, в жах-
ливих умовах безпритульності пройшло
майже 3 роки. Були випадки, коли по кілька
днів він не мав ні крихти в роті», — писав
Володимир Дячков.
Він рано, у межах дванадцяти—тринад-
цяти років, почав писати вірші. Поетичні
захоплення активно виявилися у хлопця
вже у Херсонському дитячому будинку. У
підлітковому віці, що припав на середину
20-х років, Євген Фомін починає друкува-
тися у херсонських газетах.
Він рано виступив з творами й у «тов-
стих» столичних часописах, одразу був по-
мічений тодішніми літературними діячами,
швидко здобув визнання як один із найта-
лановитіших молодих поетів України. Він
також у юному віці, коли йому виповнило-
ся шістнадцять, випустив свою першу збір-
ку, що мала скромну й водночас просякну-
ту гідністю назву — «Поезії» (1927). Перша
книжка, оздоблена «портретом автора-юна-
ка на палітурці в насунутому на лоба каш-
кеті», була прихильно оцінена критикою
(В. Дячков).
Того ж 1927 року Євген Фомін приїжд-
жає до столичного Харкова, де вступає на
робітфак при сільськогосподарському інс-
титуті. Поет закінчує робітничий факуль-
тет і його зараховують до Харківського пе-
дагогічного інституту, проте, як зазначав
Терень Масенко, весь курс навчання в ін-
ституті не завершив». Студентські занят-
тя він поєднує з підвищенням загальної ху-
дожньої та поетичної культури.
На межі 20-х — 30-х років ХХ століття Єв-
ген Фомін систематично розвиває, вдо-
сконалює та збагачує свій естетичний світо-
гляд. Він вивчає теорію мистецтва, тонкощі
й специфіку версифікації, секрети поетичної
діяльності, нюанси формо творчої техніки. З
поетів світового рівня над звичайно по-
ціновував Олександра Пушкіна, Адама Міц-
кевича й Тараса Шевченка. Основополож-
ною для Євгена Фоміна стає думка про те,
що митець, поет є людиною різнопланової
духовної культури, розмаїтих художніх інте-
ресів, сталих інтелектуальних студій, зі сфор-
мованими культурологічними цінно стями,
оригінальною образною системою, розвине-
ними естетичними принципами. «Особливо
любив він історію, захоплювався живописом
епохи Відродження, добре знав італійських
художників того часу», — зазначав у біогра-
фо-літературному портреті «Євген Фомін»
Володимир Дячков. Мистецький смак поета
в умовах України кінця 20-х — початку 30-х
років формувався не лише на засадах того-
часної естетичної доктрини, а й на вишука-
них та елітарних художньо-інтелектуальних
здобутках європейського і світового значен-
ня. Ці два естетичні вектори помітні у його
творчості й поетичному мисленні.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7 43
1935 року сталася ще одна важлива подія
у культурно-духовному розвитку Євгена
Фоміна: він залишає Харків та їде до Киє-
ва, який був для нього особливим містом —
символом давнини й сучасності, вічності й
молодості, сталості й динаміки. Київські
(насамперед старокиївські) реалії часто
ставали креативним джерелом для поета,
вводилися в його твори, оживали в його об-
разах, поетичній конкретиці (поезії «Київ»,
«Золоті ворота»).
30-ті роки ХХ століття, фантасмагорій-
ні своїми трагічними реаліями для україн-
ської культури, українського художнього
слова, стали періодом активного розвою по-
етичного таланту Євгена Фоміна. Він бага-
то й різноаспектно працював: писав поезії та
поеми, виступав із рецензіями й літератур-
но-критичними статтями, перекладав кла-
сичних поетів ХIХ століття — О. Пушкіна,
А. Міцкевича, М. Лермонтова, М. Некрасо-
ва, Ф. Тютчева, а також С. Єсеніна, В. Мая-
ковського, М. Ушакова. У цей драматичний
час він видає такі цікаві книжки, як «Ескі-
зи» (1930), «Книга поезій» (1936), «Лірика»
(1938), «Поеми» (1939), «Лірика» (1941).
Поетична класика була його мистецькою
любов’ю, одним із чинників власної твор-
чості й стала для нього «планкою» худож-
нього рівня. Причому не лише слов’янська,
не лише європейська, а й азійська. Євген
Фомін переклав калмицький народно-ге-
роїчний епос «Джангар», четверту «вість»
вірменського народного епосу «Давид Са-
сунський» (окрім нього, до перекладу цього
твору зверталися Павло Тичина, Володимир
Свідзинський, Любомир Дмитерко), мет-
ра грузинської поезії Акакія Церетелі, да-
гестанського поета Сулеймана Стальського,
казахського поета-акина Джамбула Джабає-
ва та ін. Перекладаючи, він не тільки набли-
жав їх до української художньої культури, а
й акумулював у своїй свідомості певні риси
східної поетичної ментальності та прийоми,
властиві архітектоніці східних поетів. Ціл-
ком закономірно, що його оригінальна пое-
тична творчість поставала гармонійним син-
тезом традицій української лірики, європей-
ської класичної культури та східної худож-
ньої візерунковості.
З початком війни Євген Фомін перебуває
на фронті, де працює в армійських ре-
дакціях, редагує й пише журналістські ма-
теріали. У цей час виходить його збірка, що
мала красномовну назву «Кров за кров» і
публіцистичний заряд, зумовлений фаталь-
ними реаліями перших місяців війни.
Публіцистична поезія як різновид літе-
ратурної творчості характеризується над-
звичайною енергетикою, домінантою і на-
віть феєрією експресій, актуалізацією емо-
цій найвищого ступеня, подекуди нелогіч-
них або навіть алогічних. Вона спроможна
виконувати функції соціального художньо-
го гіпнозу, масової душевної терапії, гло-
бальної психологічної сугестії. Публіцис-
тична поезія є таким же яскравим явищем,
що й поезія пейзажна, медитативна, інте-
лектуальна, тільки кордони її естетичної дії
дуже часто обмежені тими історико-духов-
ними реаліями, що слугують підставою для
її піднесення.
Принагідно є сенс зазначити, що укра їн-
ська історія (політична, духовна, естетична)
протягом багатьох століть, а не тільки у фор-
маті двадцятого, складалася так, що в літе-
ратурно-художньому русі об’єктивно, ситу-
ативно, вимушено посилювалися проблеми,
мотиви, інтонації публіцистичного звучан-
ня. Українська дійсність часто ставила мит-
ця у ситуацію необхідності вибору й декла-
рування соціозначущої позиції, навіть якщо
це не відповідало цілковито його мис те цько-
му хисту й покликанню. І митці-інтелектуа-
ли, автори вишуканих камерних або естети-
зованих творінь, змушені були ставати пуб-
ліцистами.
Мистецтво часто народжується у ситу-
ації певних екстремалій — духовних, по-
бутових, психологічних, інтелектуальних.
Публіцистичність також є формою вира-
44 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7
ження екстремалії, тільки соціокультурно-
го ґатунку. Не випадково у сфері публіцис-
тичної поезії відомі еталонні досягнення,
взірці, вершинні вияви. Цікавою формою
художньо-публіцистичного мислення пос-
тає і поезія Євгена Фоміна «Слов’янська
душе золота», написана в 1941-му, одна з
найсильніших у збірці «Кров за кров».
Весною 1942-го Євген Фомін добровіль-
но вирушив у прифронтову зону Донбасу,
де працював військовим журналістом і по-
етом-кореспондентом, систематично дру-
кував у пресі нові твори публіцистично-
го звучання. За найпоширенішою версією,
влітку того ж року він потрапив до оточен-
ня, вийти з якого йому не вдалося, і знову
опинився у Києві, де нелегально мешкав у
своїх знайомих. У Києві його видали геста-
по й заарештували.
Віктор Соколов, який потрапив в одну ка-
меру з поетом, у своїх спогадах «Остання
зустріч», видрукуваних у часописі «Вітчиз-
на» 1962 року, залишив такий портрет Євге-
на Фоміна останніх днів життя: «Середній
на зріст, з високим чолом, жовтавим худим
обличчям, обрамленим густою борідкою, він
мав вигляд людини, що довгий час стражда-
ла від голоду, знущань. Про це ж свідчило і
старе лахміття, в яке він був зодягнений».
За спогадами В. Соколова, Є. Фомін роз-
повів йому про те, як опинився у полоні.
Поет брав участь у боях «під Луганськом,
звідки, потрапивши у вороже оточення,
він прийшов до Києва розшукувати парти-
занське підпілля», проте його виказав про-
вокатор. Німецька влада пропонувала йому
співпрацю, як і багатьом іншим діячам на-
ціональної культури, науки, літератури. В
українських митців, інтелектуалів був до-
сить широким спектр соціодуховного вибо-
ру, і вони реагували по-різному. Євген Фо-
мін від такої співпраці відмовився. Розпла-
та не забарилася.
Не все із соціодуховного життя Євгена
Фоміна тих часів до кінця прояснене. Зали-
шилися свідчення-спогади про світоглядний
і психологічний стан поета у роки війни.
Професор-літературознавець і поет Степан
Крижанівський, який дуже добре знав Єв-
гена Фоміна, на межі весни—літа 1997 року,
коли я готувався до захисту докторської ди-
сертації, розповідав мені в Києві, що ходили
найрізноманітніші чутки про його соціоду-
ховну поведінку в роки війни і начебто по-
дейкували, що поет бажав потрапити на за-
хоплену німцями територію. І що навіть до
імені й образу Євгена Фоміна у повоєнний
час ставилися з підозрою. Проте факт зали-
шається фактом: на тридцять другому році
життя його було страчено: це сталося у ніч
на 7 листопада 1942 року.
Євген Фомін переймався літературною
діяльністю більшу частину свого ко-
роткого життя — близько двадцяти років.
Він випустив понад 10 поетичних книжок.
Панорамну оцінку творчості поета по-
дав Терень Масенко у своєму нарисі-спога-
дах. Його узагальнення дають підстави для
абсолютно слушних і об’єктивних виснов-
ків й акцентів, позаяк «вдумливий та еко-
номний у слові, поет Євген Фомін залишив
цікаву, зрілу і досить велику літературну
спадщину».
Як це часто траплялося в українській лі-
тературній дійсності, реальний і повноваго-
мий Євген Фомін є значно багатшою, літе-
ратурно об’ємнішою постаттю, ніж та, яку
нині виявляємо й досліджуємо. З одного
боку, це — суттєвий недолік українського лі-
тературознавства, що не дає можливості з
необхідною адекватністю висвітлювати й
характеризувати всю глибину, складність,
позараціональну непересічність і трагедійну
парадоксальність національного художньо-
образного слова, а з другого — свідчення не-
абияких перспектив і відкриттів, які ще три-
валий час чекатимуть на дослідників й ана-
літиків різного гуманітарного спрямування.
В українському літературознавчому мис-
ленні тільки формується традиція й куль-
тура повноаспектного, голографічного ро-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7 45
зуміння письменника, сприйняття його
спадщини й постаті без наївних комплек-
сів (які є безпосереднім вираженням соціо-
логізованості й одновекторності мислення)
щодо світоглядних цінностей та соціопобу-
тової поведінки митця.
Євген Фомін охопив своєю поетичною
діяльністю значний історико-художній пе-
ріод — другу половину 20-х років ХХ сто-
ліття, вкорінену в свободолюбні літератур-
но-організаційні начала початку й середи-
ни 20-х років, у 30-ті, настояні на тенден-
ціях мистецького нівелювання та уніфікації,
масштабних трагедійних явищах і по діях, а
також початок 40-х років, пройнятий три-
вожним пафосом війни.
У своїх творах Євген Фомін відбив сві-
товідчуття і психологію молодої людини,
яка сформувалася у 20-х — 30-х роках ХХ
століття. Його ліричний герой вирізняєть-
ся доволі високою мірою складності. Він
часто переживає біль, ностальгійні настрої,
стани експресивного піднесення; він і спос-
терігає дійсність, і прискіпливим зором роз-
глядає її, і з підкресленою емоційністю за-
хоплюється нею, і намагається прискори-
ти її поступ; він схильний до внутрішнього
усамітнення, медитацій, спроможний усьо-
го себе віддати потребам часу, своєї доби;
він і мислитель, й елегік, і трибунний пуб-
ліцист, і наївно-масштабний прогностик, і
завзятий патетик. Його ліричний герой по-
ходить з розряду аналітиків-самородків, які
з ліричною філософічністю вміють сприй-
мати навколишні явища та реалії. Водно-
час ліричному персонажеві Євгена Фомі-
на притаманні класичні романтизовані по-
чуття й етикет світоглядного максималіз-
му. Так, у «Фрагментах» містяться цілком
симптоматичні віршорядки:
Де ж ті люди живі — не хворі,
Де ж ті люди з порив-екстазами?
Їх нема.
Вони всі говорять
Шаблонними книжними фразами.
А так хочеться простору свіжого,
А так хочеться бур! Негоди!
Євген Фомін є автором численних лі-
ричних поезій, а також поем з публіцис-
тичною семіосферою «Трипільська тра-
гедія» (вона, за свідченням Тереня Масен-
ка, була написана у п’ятнадцятирічному
віці й опуб лікована дещо пізніше), «Засі-
дання героїв», «Павлик Морозов», «Мі-
чурін», лірико-мистецької поеми «Рафа-
ель», ліро-епічної — «Василь Боженко»,
поеми зі знаками автобіографізму «Піс-
ня про Гаву Хлюста», сатиричної поеми
«Пригоди Диркіна», ліричного циклу «Ас-
канія-Нова», драматичної казки «Івасик
Те лесик».
Серед перших його творів гранями про-
мовистого таланту виблискує поезія «Гро-
за», написана у тринадцять років: вона є
малюнком з власного життя й набутого до-
свіду. Літературознавці давно погоджують-
ся в думці: цей вірш виконано на такому
рівні, що є підстави говорити про сформо-
вану майстерність поета-підлітка.
Достоїнством поетичної діяльності Єв-
гена Фоміна слід уважати ту обставину, що
він був митцем широкої творчої проблема-
тики: цікавився українською минувшиною,
його хвилювали сюжети давньої національ-
ної історії, літератури. У поезії «Путивль»
Є. Фомін звертається до старокиївського лі-
ричного сюжету «Ярославна і князь Ігор»:
Високий вал і Сейм — ріка преславна.
Тут в давні дні гострилися мечі,
ридала тут прекрасна Ярославна,
з походу князя Ігоря ждучи.
Цей сюжет був розроблений і в поезії
«Плач Ярославни», що становить лірич-
ний монолог, витриманий у фольклорній
стилістиці. Назва твору точно передає його
мелодійну специфіку.
Національна історія цікавила Євгена Фо-
міна не тільки як духовна цінність і само-
цінність, а й як частка сучасних йому буття
та розвою. За його поетичною концепцією,
історія постійно живе у сучасності. Він
знаходив знаки, символи минулого у своє-
му часі, вбачав у цьому діалог століть, епох,
46 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7
культур. Реалії минувшини (старокиїв ської
доби) і ХХ століття нерідко фабульно ви-
будовують його вірші, як, прикладом, ла-
конічний малюнок «Золоті ворота»:
Німа, похилена стіна
стоїть на пагорбі крутому,
немов застигла давнина
навічно в образі сумному.
Над нею сон і пил століть...
А поруч піснею живою
фонтан, не знаючи спокою,
про весни й радощі шумить.
Чи не найвагомішим внеском Євгена
Фоміна до української поезії стали лі-
рико-філософські мініатюри. Жанр поетич-
ної мініатюри узвичаєно зараховують до
найважчих, найвитонченіших. Володіння
ним є своєрідним показником рівня поета,
його композиційної майстерності, версифі-
каційної відточеності та художньо-інтона-
ційної виразності. Світ мініатюри — асоціа-
тивний, образно тендітний, виважено яс-
кравий, рельєфно індивідуалізований —
часто характеризується знаками невловимої
геніальності.
Ліричні мініатюри Євгена Фоміна тради-
ційно називали «віршами-пейзажами» або
«віршами-роздумами», хоча риси пейза-
жистики та інтелектуальної поезії доцільно
не розділяти, а поєднати у визначенні жан-
ру цих коротких шедеврів. Серед пейзаж-
но-філософських фресок Євгена Фоміна
виділяються «Хмарина», «Набігли од хма-
рок...», «Весіннє», «Море».
Структура цих поезій вирізняється кон-
цептуальною продуманістю і вивіреністю.
Спочатку стислими штрихами, рельєфни-
ми фарбами окреслюється предмет пое-
тичного зображення, що подається яскра-
во й увиразнено. У фіналі твору, зазвичай
в останніх двох рядках або у заключних
словах, поет робить несподіваний інте-
лектуально-зоровий поворот і формулює
оригінальне узагальнення. Увесь сенс та-
ких поезій постає у гармонії художнього
опису, пейзажного малюнку й лірико-фі-
лософського фіналу.
Класикою лірико-філософської творчості
Євгена Фоміна є мініатюра «Море», у якій
втілено талант лаконічного, ємного, кон-
центрованого слова та оригінального пово-
роту свіжої думки, погляду. «Море» — це
поетична міні-новела, виконана у стилісти-
ці яскравих фарб, виразних порівнянь, кон-
трасту світлих і темних кольорів, настроє-
вих тонів.
Коричневе, зелене, синє,
туманно-сизе, наче дим.
Важчезні хмари, мов каміння,
нависли грозяно над ним.
То сонця блиск, то плями хмурі,
чаїні крики в вишині...
Ах, скільки зовні грому й бурі —
і так спокійно в глибині!
Михайло Ігнатенко, характеризуючи «ма-
ленькі поезії» Євгена Фоміна, «такі ритміч-
но стрункі, такі прозорі», вичленовував їхні
поетикальні контури: «глибинність мислен-
ня і лаконічність його поетичного виразу
неможливі без композиційної довершеності і
ритмічно-інтонаційної охайності твору».
Поезія «Радість», написана 1940 року, при-
свячена Максиму Рильському і вміщена у
збірці «Лірика» (1941), є естетичною про-
грамою Євгена Фоміна. У цьому шестиряд-
ковому вірші поет, продовжуючи одну з ка-
нонічних традицій світової та україн ської лі-
тератури, розмірковує над сенсом творчості.
За думкою Є. Фоміна, мистецтво —
похідне від стану душі митця. Не випад-
ково він підкреслює, що митець, поет «до
всього сповнений любові». Універсальне
покликання митця — виражати нові грані
буття («помітить він нову красу лиця, // чи
здвиг душі, чи хмарок гри чудові»).
Євген Фомін — спостережливий, само-
бутній поет-пейзажист, який змальовував
зорово виразні реалії, картини природи. Це
спостерігаємо у поезіях «Дощ», «Пейзаж
I», «Пейзаж II», «Пейзаж III», «Дніпро»,
ліричному циклі «Асканія-Нова» тощо.
Володимир Дячков підкреслював, що «його
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7 47
пейзажні речі — яскраві акварелі, пройняті
струменем молодості і душевного здоров’я».
Над степом Таврії ударила гроза,
дощами щедрими упала над хлібами.
Шуміло все кругом — і, зайнята вітрами,
у плавнях гнулася, співаючи, лоза.
В просторі темному губився небозвід.
Не добереш, звідкіль прогляне ранок синій.
Лиш юний соняшник в одвічному стремлінні
злотаву голову все повертав на схід.
Інтерпретація мотиву кохання також по-
сідає знакове місце у поетичній се мі осфері
Євгена Фоміна. У вірші «З ли стів від друга
(Настала, друже мій, пора...)» кохання лі-
ричного героя постає як надзвичайний стан
емоційного та душевного піднесення, гра-
ничне загострення відчуття життєвої стихії.
Кохання для ліричного героя — це світ мак-
симальної гостроти почуттів, гама ледь вло-
вимих обертонів душі, тонка духовна ор-
ганізація, що її легко можна порушити вер-
бальним, мисленнєвим вираженням:
Настала, друже мій, пора
мені до згуби полюбити.
Та гасне, блідне, умира
чуття, у слово перелите.
Кохання у поетичній версії Євгена Фо-
міна невід’ємне від неодмінних атрибутів
романтики. І тому його ліричний герой го-
ворить про «беззвучну музику очей». Ко-
хання для нього — це одне з найбільш при-
родних почуттів, що є основою життя і
ставлення до нього. Життя кохання у поезії
Євгена Фоміна переростає у беззастережне
захоплення самим життям.
У творчій свідомості Євгена Фоміна по-
стійно жив витончений естет, потен-
ціал якого потребував іншого естетичного
та духовного ландшафту, ніж 30-ті й поча-
ток 40-х років ХХ століття. В окремих
його віршорядках, поезіях угадується по-
черк елітарного поета, який добре ро-
зуміється на вишуканих образах, відточе-
них інтонаціях, проникливо відчуває вагу
образного слова, художньої фрази, викін-
ченої картини.
Це вже було помітно у лірико-асоціатив-
ному циклі «Асканія-Нова», створеному
1936 року. Це стало відчутно у поемі з фі-
лософською аурою «Рафаель» (1937), «на-
писаній дзвінкою італійською терциною».
Знаки елітарної поезії відчутні і в інших
творах Євгена Фоміна, як-от, у вірші «Вір-
туоз», збірці «Лірика», яка побачила світ
1941 року. Символічно, що саме ця поезія
є завершальною, немовби підсумковою в
циклі оригінальних творів збірки, за яким
вміщено серію поетичних перекладів.
У залі осяйній великий віртуоз
серця захоплені зворушував до сльоз,
на скрипку зоряну чоло своє схиливши.
І так різьбилися чуття його живі,
і пальці гнулися, як струни дощові,
полум’яніло все лице його, розцвівши.
І думав я в ту мить, що я живу також,
що знаю я любов і розставання дрож,
що ночі над трудом просиджую в безсонні я.
І так міркуючи, я плакав і радів,
і вірив, що життям породжений мій спів
нарешті виллється в довершену гармонію.
Євген Фомін належав до найталановиті-
ших представників тієї письменницької ге-
нерації, яка працювала в Україні у надзви-
чайно суперечливий і драматичний соціо-
культурний час. І їхньою заслугою було й
залишається те, що у той період, за тих об-
ставин вони дбали про українське образне
слово, підтримували розвиток українсько-
го художнього мислення. Значною мірою
завдяки їм розвій національної художньої
культури продовжувався, зберігаючи свою
неперервність, а ця неперервність завжди
виступає ознакою духовної, ментальної та
естетичної цивілізаційності.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-477 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T15:02:09Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Голобородько, Я.Ю. 2008-04-22T15:08:38Z 2008-04-22T15:08:38Z 2007 Версифікаційні знаки драматичної доби. Життя і творчість українського поета Євгена Фоміна / Я. Голобородько // Вісн. НАН України. — 2007. — N 7. — С. 41-47. — укp. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/477 Висвітлено біографічні відомості та творчий шлях українського поета Євгена Фоміна. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України №7 С. 41-47 Есей Версифікаційні знаки драматичної доби. Життя і творчість українського поета Євгена Фоміна Article published earlier |
| spellingShingle | Версифікаційні знаки драматичної доби. Життя і творчість українського поета Євгена Фоміна Голобородько, Я.Ю. Есей |
| title | Версифікаційні знаки драматичної доби. Життя і творчість українського поета Євгена Фоміна |
| title_full | Версифікаційні знаки драматичної доби. Життя і творчість українського поета Євгена Фоміна |
| title_fullStr | Версифікаційні знаки драматичної доби. Життя і творчість українського поета Євгена Фоміна |
| title_full_unstemmed | Версифікаційні знаки драматичної доби. Життя і творчість українського поета Євгена Фоміна |
| title_short | Версифікаційні знаки драматичної доби. Життя і творчість українського поета Євгена Фоміна |
| title_sort | версифікаційні знаки драматичної доби. життя і творчість українського поета євгена фоміна |
| topic | Есей |
| topic_facet | Есей |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/477 |
| work_keys_str_mv | AT goloborodʹkoâû versifíkacíiníznakidramatičnoídobižittâítvorčístʹukraínsʹkogopoetaêvgenafomína |