Космологія біосфери
Аксёнов Г.П. В.И. Вернадский о природе времени и пространства. — М.: Ин-т истории естествознания и техники им. С.И. Вавилова РАН, 2006. — 392 с.
Gespeichert in:
| Datum: | 2007 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2007
|
| Schriftenreihe: | №7 |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/484 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Космологія біосфери / В. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2007. — N 7. — С. 51-54. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-484 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-4842025-02-09T21:47:40Z Космологія біосфери Онопрієнко, В. Рецензії Аксёнов Г.П. В.И. Вернадский о природе времени и пространства. — М.: Ин-т истории естествознания и техники им. С.И. Вавилова РАН, 2006. — 392 с. 2007 Article Космологія біосфери / В. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2007. — N 7. — С. 51-54. — укp. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/484 uk №7 С. 51-54 application/pdf Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Онопрієнко, В. Космологія біосфери №7 |
| description |
Аксёнов Г.П. В.И. Вернадский о природе времени и пространства. —
М.: Ин-т истории естествознания и техники им. С.И. Вавилова РАН, 2006. —
392 с. |
| format |
Article |
| author |
Онопрієнко, В. |
| author_facet |
Онопрієнко, В. |
| author_sort |
Онопрієнко, В. |
| title |
Космологія біосфери |
| title_short |
Космологія біосфери |
| title_full |
Космологія біосфери |
| title_fullStr |
Космологія біосфери |
| title_full_unstemmed |
Космологія біосфери |
| title_sort |
космологія біосфери |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/484 |
| citation_txt |
Космологія біосфери / В. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2007. — N 7. — С. 51-54. — укp. |
| series |
№7 |
| work_keys_str_mv |
AT onopríênkov kosmologíâbíosferi |
| first_indexed |
2025-12-01T03:53:24Z |
| last_indexed |
2025-12-01T03:53:24Z |
| _version_ |
1850276532396752896 |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7 51
РецензIЇ
КОСМОЛОГІЯ БІОСФЕРИ
Аксёнов Г.П. В.И. Вернадский о природе времени и пространства. —
М.: Ин-т истории естествознания и техники им. С.И. Вавилова РАН, 2006. —
392 с.
Тема простору-часу є певною домінантою
всієї наукової спадщини В.І. Вернадсько-
го. Автор рецензованої книги справедливо
виказує здивування з приводу того, що праці
видатного вченого з цієї проб лематики фак-
тично не висвітлювалися в літературі, і по-
яснює це так: «Справа в тому, що вони вия-
вилися найнебезпечнішими для ідеологічної
влади країни, в якій йому довелося жити, і
тому найбільш небажаними в корпусі його
наукових робіт. Свого часу офіційні цензори
віднесли їх до філософських вишукувань
ученого і затаврували як «реакційні», такі,
що підривають самі засади марксизму-ле ні-
ніз му. От чому дві останні книги вченого, де
потрактовуються ці питання, надруковані
одна через двадцять, інша — через тридцять
п’ять ро ків по його смерті, а нечисленні при-
життєві публікації Вернадського на цю тему
тривалий час не перевидавалися, залишали-
ся на сторінках давно забутих акаде мічних
часописів 30-х рр. Потрібні були чималі зу-
силля, щоб повернути їх читачам, хоча разом
з іншими, взагалі не призначеними для дру-
ку, чорновими варіантами і незакінченими
статтями, твори надруковані хаотично, роз-
різнено, не в належному науковому оформ-
ленні і дуже обмеженими накладами. От
чому в невичерпному величезному потоці
присвяченої Вернадському літератури серед
усіх рубрик, під які його намагалися і нама-
гаються підвести, якось визначити в цілому і
зокрема, дотепер його практично не назива-
ють творцем нової ідеї часу і простору. Зви-
чайно всі перераховують цілу низку наук,
які він створив і в які зробив певний внесок,
але до останнього часу ніхто не зараховував
Вернадського до теоретиків або реформа-
торів просторово-часових понять у XX ст.».
У монографії Г.П. Аксьонова на основі
віднайдення повного корпусу опублікова-
них і неопублікованих, знайдених в архі-
вах джерел В.І. Вернадського, присвячених
52 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7
темі часу-простору, встановлюється місце
даної тематики в його творчості; визнача-
ються генетичні ідейні витоки його концеп-
ції часу-простору, коло мислителів — від
Арістотеля до Бергсона, з якими він пере-
бував у прямому чи опосередкованому діа-
лозі; окреслено набір наукових дисциплін,
використовуваних Володимиром Іванови-
чем для створення наукового апарату його
концепції. Мета дослідження Г.П. Аксьоно-
ва — довести історичний факт, що В.І. Вер-
надський створив оригінальну концепцію
простору і часу, зумів дати оригінальну від-
повідь на актуальне для ХХ ст. питання
щодо природи часу.
Важливою методологічною установкою
автора є теза про те, що Володимира Іва-
новича часто абсолютно невиправдано зара-
ховують до філософів 1. У нього справді є
філософські дослідження, але він сам при-
святив чимало своїх праць обґрунтуванню
принципової відмінності між філософією і
наукою: «Вернадський не є філософом, на-
турфілософом, метафізиком, ідеалістом або
матеріалістом, реалістом чи представником
якоїсь іншої течії філософії. Він є вченим,
представником багатовікового і добротно-
го описового спостережного природознав-
ства... Досягнута Вернадським мета науко-
вої роботи, якій підкорялася вся його не-
бувала наукова ерудиція і в силовому полі
якої шикувалися всі предметні галузі знан-
ня — створення нового природознавства.
Це завдання приблизно такого ж масштабу,
яке розв’язував Коперник. Його можна на-
звати новим, органічним, космічним приро-
дознавством і подібними термінами, якими
часто оперують. Але, звичайно, не природо-
знавство заради природознавства. Воно оз-
начало досить просту річ: створення ціліс-
ного (теоретичного) природознавства, або
наукової картини світу, в яку як незамінний
(органічний, невипадковий) елемент вхо-
дило б життя як таке. Життя не взагалі, по-
няття якого не є науковим і тим більше тер-
міном, а біосфера — форма прояву життя,
що вивчається і досяжна. Біосфера як тер-
мін має достатньо чіткий обсяг і зміст, ма-
теріальні й енергетичні межі опису. Біосфе-
ра не як випадкове явище, що з’явилося, але
як явище (сила, кажучи по-старому), виз-
начальна наукова будова космосу. З висоти
такого рішення оживлена Земля, залишаю-
чись у механічному значенні рядовою пла-
нетою, знову постає в наших очах ніби голо-
вною, центральною в новій, органічній сис-
темі, в тій сукупності ідей, які мною вище
названі біокосмологією...».
У книзі обґрунтовується погляд на єд-
ність і цілісність творів В.І. Вернадського,
де проблема часу є органічним і необхідним
елементом опису біосфери і головних влас-
тивостей живої речовини. Природу часу на-
уковець вивчав не в абстрактно-філософ-
ському контексті, а для цілісного обґрун-
тування свого вчення про біосферу. Його
концепція простору-часу стала органіч-
ним елементом створених ним наук — біо-
геохімії, космохімії, метеоритики, початків
порівняльної планетології.
Володимир Іванович убачав своїм за-
вданням, продиктованим новим природо-
знавством ХХ століття, подолання фізи-
калістського редукціонізму, що панував у
науці протягом кількох століть. З появою
механіки Ньютона виникла нова парадиг-
ма природознавства, яка виявилася дуже
ефективною в описі фізичних явищ, але
водночас розірвала цілісність світу. Його
почали розуміти як фізичний світ: у ньому
не було місця для життя, воно ніяк не вхо-
дило до системи законів Всесвіту. Для на-
уки, і передусім для фізики, час як такий
упродовж століть, починаючи від Галілея
і Ньютона, був невизначуваним поняттям,
вживаним у математичному описі фізич-
них подій. У класичній механіці за часом
не стоїть жодного фізичного значення, на
відміну від інших фізичних понять. Час
1 Аксенов Г.П. Был ли Вернадский философом? //
Философские науки. — 2001. — № 1. — С. 160–166.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7 53
розглядається як привнесене ззовні, це па-
раметр, що слугує для кількісного опису
динамічних явищ. Біосферологія В.І. Вер-
надського прагнула ввести до природни-
чонаукової картини світу життя як рівно-
правний її елемент, відновити цілісність
світу, але не натурфілософськи, а через
конкретизацію уявлень про час і простір,
долаючи їх містичність і невизначуваність.
У вченні В.І. Вернадського про час був по-
доланий дуалізм наук про неорганічну ма-
терію і наук про життя і людину.
Монографія продовжує проблематику ін-
шої книги Г.П. Аксьонова, опублікованої кіль-
ка років тому 2. Автор доводить, що В.І. Вер-
надський був, власне, першим ученим, який
досліджував проблеми часу і простору спе-
ціально і професійно, тобто науково, а не фі-
лософськи. Його ідеї сприяли створенню но-
вої парадигми природознавства і багато в
чому змінили погляди на суть й оцінку нау-
кових фактів. Біологічний характер часу-
простору сприяв розробці цілісної системи
нових понять природознавства, що опису-
ють емпіричну реальність.
Основним постулатом вчення про час у
трактуванні Володимира Івановича є введе-
не ним поняття вічності життя. Учений ро-
зуміє її як геологічну вічність життя. Життя
було завжди, впродовж усієї геологічної іс-
торії Землі. Цей постулат називають також
принципом збереження життя, незмінності
його кількості на Землі. Він відторгаєть-
ся буденною свідомістю і традиційним фі-
зикалістським природознав ством. Але В.І.
Вернадський підкріплює це поняття уяв-
леннями про будову часу і простору, їх кон-
кретними властивостями, які можуть бути
вивчені наукою.
Розуміючи всі труднощі введення уяв-
лень про життя в наукову картину світу,
вчений, врешті-решт, усвідомив, що най-
ефективнішим й економним шляхом для
цього є використання понять часу і про-
стору. Без розв’язання питання щодо при-
роди часу основний постулат філософа про
вічність життя залишався без фундамен-
тального обґрунтування. Проблема при-
роди простору і часу виявилася необхід-
ним конструктивним каркасом його нового
природознавства.
Рецензована монографія — історико-на-
укове дослідження. Вона складається з чо-
тирьох частин, сформованих за хронологіч-
ним принципом. У першій частині (1885–
1928 рр.) автор намагається віднайти пере-
думови розв’язання означених проблем у
ранній творчості В.І. Вернадського, первин-
ні формулювання ідей і з’ясування їх необ-
хідності у його вченні про біосферу і віч-
ність життя. Друга частина присвячена
обґрунтовуванню Володимиром Івановичем
ідеї біологічного часу (1929–1931 рр.). У
третій — аналізуються праці з проблеми гео-
логічного часу в зв’язку зі створенням уче-
ним радіогеології (1932–1939 рр.). Четвер-
та частина книги висвітлює останній період
у творчості геніального природо знавця —
етап завершальних і узагальнюючих робіт,
в яких ідея часу-простору посіла своє місце
у системі нового природознав ства (1939—
1944 рр.). У монографії розглядаються та-
кож значення концепції часу і простору в
науковій спадщині В.І. Вернадського і по-
смертна доля цих ідей.
Становить інтерес аналіз міжнародної спів-
праці видатного вченого з питань простору-
часу з інтелектуалами Європи. В 1923 р. він
мав зустріч у Парижі з Анрі Бергсоном, чиї
ідеї виявилися вирішальними для розробки
й утвердження нового вчення. Володимир
Іванович спілкувався із знаними послідов-
никами А. Бергсона у Франції: математи-
ком і філософом Едуаром Леруа та антропо-
логом, геологом, теологом П’єром Тейяром
де Шарденом. Упродовж 1924–1925 років
він працював інструментально в Інституті
Кюрі, був особисто знайомий і багато спіл-
кувався з його директором Марією Кюрі, а
2 Аксенов Г.П. Причина времени. — М.: Эдиториал
УРСС, 2001. — 304 с.
54 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7
в 30-ті роки — і з подружжям Жоліо-Кюрі.
У період інтенсивних досліджень проблем
часу і радіоактивності В.І. Вернадський їз-
див до Англії для зустрічі з Резерфордом і
Содді, мав з ними тривалі бесіди. Філософ
був близько знайомий з відомим фізиком
Отто Ганом і багато разів відвідував його
лабораторію в Далеме, під Берліном. Автор
рецензованої книги тлумачить ці факти як
одну з причин різкого повороту В.І. Вернад-
ського від філософії у поясненні просторо-
во-часових проблем до науки.
Драматичним для долі концепції просто-
ру-часу було те, що основоположні праці
Володимира Івановича з цієї тематики з’я-
вилися друком лише через 30–40 років піс ля
їх написання. Його фундаментальні дослід-
ження в галузі геології, мінералогії, крис-
талографії, радіогеології, космохімії, порів-
няльної планетології та ін. увійшли до плоті
науки, а перші публікації теоретико-методо-
логічного обґрунтування нового природоз-
навства — вчення про простір-час — ви йшли
зі значним часовим лагом, починаючи з кни-
ги «Хімічна будова біосфери Землі та її ото-
чення». Однак у повному вигляді ця концеп-
ція не опублікована і дотепер. У зв’язку з
цим вплив ідей В.І. Вернадського на сучасну
науку ніяк не можна вважати діє вим.
Не можна не враховувати й ідеологіч-
ний контекст розвитку радянської науки, де
протягом кількох десятиліть панували ідеї
«біологічного волюнтаризму» Т.Д. Лисен-
ка і концепції О.І. Опаріна про походження
життя на Землі, які на багато років заполо-
нили всі підручники і навчальні програми в
СРСР. Ці псевдонаукові побудови викорис-
товували і поняття «жива речовина», що не
мало нічого спільного з поняттям, уведеним
В.І. Вернадським, а позначало якусь доклі-
тинну плазму, з якої нібито походять кліти-
ни і живі організми. Це спричинило витіс-
нення вчення В.І. Вернадського про вічність
і навіть його дискредитацію.
Г.П. Аксьонов зазначає: «Крайні прояви
цих ідей протягом 50–60-х років зникли,
але дотепер в школі і вищих навчальних за-
кладах, де вивчають природознавство, ідея
вічності життя не обговорюється. Як і рані-
ше, викладається прямо протилежна за-
гальна умоглядна еволюційна схема, еле-
ментами якої є абстрактні теорії Великого
Вибуху, спонтанного «походження атомів»,
молекул і гірських порід, утворення млявої
Сонячної системи і Землі. Незважаючи на
цілковиту відсутність фактів, у свідомість
учнів упроваджуються гіпотези про поход-
ження життя з інертної матерії або появу
життя на Землі, про вік Землі, про форму-
вання біосфери у певний період геологічної
історії. Геологія вивчається відірвано від
біології і тим паче — від біосфери. Біосфе-
ра стала предметом вивчення тільки остан-
німи роками, але із зміщеним значенням:
не як геологічна оболонка, а поняття з кор-
пусу екологічних знань — як «навколиш-
нє середовище» для живих організмів і, пе-
редовсім, для людини або просто як живі
організми, біота. Позанаукові цілі спожи-
вача, раціонального природокористуван-
ня, збереження навколишнього середови-
ща сильно спотворюють і затемнюють ідею
біосфери. Тому і покладена в основу вчен-
ня про біосферу власне концепція часу і
простору автора не розглядається. Поєдну-
ються несумісні ідеї: поняття про біосферу
і буденне, а іноді й ньютонівське або ейн-
штейнівське уявлення про час. Це пород-
жує масу суперечностей, що ускладнюють
розвиток концепції біосфери, ставлячи їй
штучні перепони».
У рецензованій книзі є недомовленос-
ті, неточності, стилістичні огріхи, повтори,
але її тема досить значуща. В ній уперше
на високому рівні аргументування дослід-
жені теоретико-методологічні витоки но-
вого природознавства в розумінні В.І. Вер-
надського. Це істотно коригує нашу оцінку
внеску вченого у сучасну науку.
В. ОНОПРІЄНКО,
доктор філософських наук (Київ)
|