Сербська книжка ХІХ століття у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника (за матеріалами фонду відділу рідкісної книги)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Рукописна та книжкова спадщина України |
|---|---|
| Дата: | 2007 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48656 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сербська книжка ХІХ століття у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника (за матеріалами фонду відділу рідкісної книги) / І. Олексів // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 3-17. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859457877635235840 |
|---|---|
| author | Олексів, І. |
| author_facet | Олексів, І. |
| citation_txt | Сербська книжка ХІХ століття у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника (за матеріалами фонду відділу рідкісної книги) / І. Олексів // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 3-17. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Рукописна та книжкова спадщина України |
| first_indexed | 2025-11-24T03:27:23Z |
| format | Article |
| fulltext |
3ДОСЛІДЖЕННЯ АРХІВНИХ ТА КНИЖКОВИХ ФОНДІВ
І. B. Олексів
Львівська наукова бібліотека
імені В. Стефаника
СЕРБСЬКА КНИЖКА XIX СТОЛІТТЯ У ЛЬВІВСЬКІЙ
НАУКОВІЙ БІБЛІОТЕЦІ ІМ. В. СТЕФАНИКА
(ЗА МАТЕРІАЛАМИ ФОНДУ ВІДДІЛУ РІДКІСНОЇ КНИГИ)
У Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України
(далі – ЛНБ) зберігається великий книжковий фонд, який відо-
бражає історико-культурний розвиток народів різних країн світу.
Поряд з українськими тут знаходяться зразки рукописної та
книжкової спадщини латинською, французькою, німецькою, поль-
ською, чеською, російською та іншими мовами, дослідження яких
допомагає розкрити багатогранні зв’язки України з іншими країнами
світу, висвітлити шлях розвитку наукової та суспільної думки окре-
мих народів. Серед розмаїття видань ми виділили сербські книжки
XIX ст. – періоду, який в історії слов’янських народів характери-
зується як відродження, оскільки в цей час пробуджується інтерес
до фольклору, мови, історії свого і сусідніх народів, що згодом дало
наукову формулу цій слов’янській солідарності – славістику1.
Історико-книгознавчі дослідження за мовною ознакою належать
до найменш розроблених в українському книгознавстві. Наше
звернення до сербських видань згаданого століття зумовлене і
тим, що в історії Галичини сербсько-українські зв’язки посідали
значне місце2. Не можемо сказати, що сербським виданням у фон-
дах львівських книгозбірень зовсім не приділялась увага в спе-
ціальних історико-книгознавчих дослідженнях. У працях Є. Неми-
ровського3, В. Мойсеєнка4, М. Гольберга5, В. Фрис6 розглядалися
деякі примірники південнослов’янських видань, що зберігаються в
Одесі, Львові, зокрема, аналізувалася продукція сербських мона-
стирських друкарень XVI ст.
У 2005 р. працівники Національної бібліотеки України ім. В.І. Вер-
надського уклали каталог сербських видань, які зберігаються в її
© І.B. Олексів, 2007
4
фонді (близько 700 од.)7. Видання цього каталогу було пов’язане з
проведенням у червні 2005 р. в Києві наукової конференції на тему:
„Українсько-сербські культурні взаємозв’язки”. Каталог засвідчив,
що в Україні набагато грунтовніше розроблена сербістика в мово-
знавчому, літературознавчому та фольклористичному аспектах8,
натомість книгознавчий аспект висвітлений значно скромніше.
Як уже згадувалося, виокремлення сербської книжки саме
XIX ст. є історично обумовленим, оскільки цей період визначався
нечуваним раніше національним піднесенням усіх слов’янських
народів. Відомий політик, учений, історик Стоян Новакович вважав
перші двадцять років XIX ст. справжнім початком нового cерб-
ського літературно-видавничого руху. Якщо від 1781 р. до 1800 р.,
за даними відомого сербського бібліофіла та бібліографа Георгія
Михаїловича, видано 258 книжок9, то згідно з даними Стояна Но-
ваковича за перші двадцять років XIX ст. – 374 книжки, за наступні
20 років – 631 книжка10. Збільшилась кількість різних за темати-
кою книг світського характеру. Поряд з початковими підручниками,
граматиками кінця ХІХ ст. з’являються оригінальні та перекладні,
досить великі за обсягом для того часу праці. Наприклад, видання
з географії (Соларич Павле. “Ключичь у мое землеописание...”, 1804),
історії (Давидович Дм. “История народа Српскогь”, 1846), філо-
софії (Зелич Г. “Житие сиречь рождение, воспитание, странство-
вания и различна по свету и у отечеству приключения и страдания
Герасима Зелича...”, 1823), філології (Даничич Дж. “Рат за српски
jезик и правопис”, 1847).
ЛНБ на даний час не має окремого Слов’янського фонду11, і
тому сербські видання XIX ст. зберігаються в різних її сховищах.
Тож наша робота розпочалася з опрацювання генерального каталогу,
каталогів та картотек відділу рідкісної книги. Цінним джерелом
інформації стали сербські каталоги виставок бібліотечних зібрань12,
одержаних академічною бібліотекою в рамках міжнародного книго-
обміну з бібліотекою Матиці Сербської, культурна співпраця з якою
триває понад 15 років. У результаті пошуку було виявлено близько
100 прим., серед яких і перевидання сербських книжок XIX ст.,
розміщених у відділі рідкісної книги ЛНБ*. Подальше вивчення
виокремлених джерел de visu склало основу для їх класифікації, і,
*У даному дослідженні до уваги беруться оригінальні кириличні ви-
дання, оскільки видання латиницею у XIX ст. характерніші для хорват-
ської та словенської книжки. Формально ще у XI ст. у сербів переважало
5
водночас, виникла проблема критеріїв їх систематизації. З огляду
на історію ЛНБ, яка в 1940 р. була заснована як Львівська філія
Бібліотеки АН УРСР, у межах якої, крім трьох основних бібліотек
(Наукового товариства імені Шевченка, Наукового інституту ім.
Оссолінських і Народного Дому), було об’єднано велику кількість
передвоєнних бібліотек зі своїми традиціями комплектування
фондів, влиття видань яких до загального масиву відбувалося ме-
ханічно, без збереження складу зібрань, і на даний час реконструкції
колекцій є складовою формування електронного ресурсу бібліотеки,
то, насамперед, доцільно розглянути згадані видання з точки зору
їх належності до колекцій цих бібліотек, виділяючи з них найпока-
зовіші друки13.
Найбільшу частину сербських книжок містив фонд бібліотеки
Народного Дому, в статутах якого ще при створенні бібліотеки з
читальнею передбачалося комплектування виданнями з усіх
галузей знань слов’янськими мовами14. До того ж формуванню і
розвитку бібліотечних зібрань Народного Дому сприяв книгообмін
з різними науковими інституціями, що проводився культурно-
освітнім товариством Галицько-Руська Матиця15, яке не мало окре-
мого бібліотечного приміщення, а також дари приватних осіб. Так,
наприклад, на книжці сербського письменника, політичного діяча
та історика М. Милоєвича (1840–1907) „Песме и обичаjе српског
народа. Книга I, Обредне Перме” (1869) зберігся дарчий напис
сербською мовою „Библиотеци Руског Народног Дома у Лавову”.
Дослідження окремих примірників вищезгаданого фонду вказує
на їх приналежність до приватних бібліотек відомих учених, бібліо-
філів, церковних та політичних діячів. Значна частина сербських
видань (близько 40 прим.) знаходиться в колекції А. Петрушевича
(1821–1913) – відомого українського історика, філолога та етно-
графа, життєво важливою справою якого було колекціонування
книжок, рукописів, пам’яток давнини16. Можна припустити, що
більшість цих книг учений придбав, будучи послом австрійського
парламенту у Відні, коли “весь свій вільний час він присвячував
праці у віденських бібліотеках, роблячи витяги з давніх раритетів
кириличне письмо, а хорвати використовували глаголицю. Згодом ця
формальна відмінність одержала релігійне підгрунтя: серби сповідували
православ’я, а хорвати – католицизм. У першій половині XIX ст. і серби,
і хорвати мали одну літературну мову з тією різницею, що в сербів пере-
важала східна говірка з кирилицею, а в хорватів – південна з латиницею.
6
і, безперечно, купуючи книжки”17. Збірка А. Петрушевича містить
кращі зразки сербського друкарства XIX ст. Найбільше книжок
історичної та релігійної тематики. В його колекції наявні такі
твори: Д. Медаковича (1819–1881)18 „Повьстница српског народа
од наjстариjи времена до године 1850” у двох книгах (1851–1852),
визначна праця з історії Дм. Давидовича (1789–1838)19 „Дjejaниja
к историjи сербского народа”, до якої Йован Хаджич (1799–
1869)20 написав передмову, долучив біографію автора і, зрештою, в
1846 р. видав як першу книгу „Дьл” під назвою „Историja народа
србскогь”. Джерелознавчі зацікавлення А. Петрушевича відображає
книжка Медо Пуцича (1821–1882) – поета, науковця, політичного
діяча, яка представлена двома частинами під назвою „Споменици
српски од 1395 до 1423...” (1858, 1862). Серед історико-релігійних
творів з колекції А. Петрушевича слід виділити „Історію восточно-
славенскогъ богослуженія и Киріллскогъ кньижества кодь Славена
западне цркве” (1847) Александра Стоячковича (1822–1893) – серб-
ського історика та політика, який намагався історично довести
право на привілеї сербів в Угорщині, а також дві книги шематиз-
мів21: „Шематизам источно-православне србске архидиіецезе Сремско-
Карловачке за годину... (1884)” і „Шематизам православне епархиіе
Далматинске за годину... (1886). Є в збірці і фольклорні твори:
„Песми Кральевича Марка совокупљених из различитих jуначких
песнарица” (антологія сербського героїчного епосу) (1836), збір-
ник ліричних творів „Огледало Српско” (на форзаці – напис ні-
мецькою „Serbische Gedichte”), а також сербські народні опові-
дання Вука Врачевича (1811–1882), помічника Вука Караджича в
дослідженні народної творчості і укладача багатьох фольклорних
збірок, присвячених здебільшого трьом важливим, на думку ав-
тора, традиціям: Різдву, Хрестинам та Весіллю.
У книжкових зібраннях А. Петрушевича сербською мовою збе-
рігаються також видання славетних сербських будителів Доситея
Обрадовича (бл. 1742–1811) та Вука Караджича (1787–1864). Якщо
творча спадщина Д. Обрадовича представлена лише однією книгою –
його першим перекладом з „Бесед” Іоана Златоуста популярних
практично-моральних творів під назвою „Првенац, Ижица или
Доситеjева Буквица...”* (у нас зберігся примірник 1830 р., котрий
* Ця книжечка була написана в 1765 р. під час перебування Д. Обра-
довича у Голубичу, в Косові, в гостях у попа Аврама Синича, і присвячена
була його найстаршій доньці Єлені. Дівчинка, спостерігаючи за працею
7
доповнив та видав за оригіналом рукопису Севастян Нич), то
науково-літературний доробок Вука Ст. Караджича представлений
в колекції 10-ма книгами, частину з яких становлять прижиттєві
видання.
Книжки, зібрані в колекції Антона Петрушевича, відобража-
ють багатогранність наукової діяльності цього сербського вченого.
В. Караджич увійшов у літературу збіркою народних пісень „Мала
простонародна словеносербска пjеснарица”(1814), в якій зібрав
близько сотні ліричних та вісім епічних поезій. Наступною вже
фундаментальною фольклористичною працею вченого, яка збері-
гається в фонді, була збірка „Србске народне пjесме”, що вийшла в
чотирьох книгах упродовж 1823–1833 рр. і налічувала 793 ліричні
та 252 епічні пісні. Окрім пісень, В. Караджич збирав і видавав
прислів’я, приказки та загадки. В колекції А. Петрушевича знахо-
димо одну з таких книжок – „Српске народне приповиіетке” за
1870 р. Ці збірники, попри свою джерельну цінність, є цікавими
для читача і своїми передмовами та примітками, в яких В. Ка-
раджич подав методологію збирання та видання усної народної
творчості. Історична сфера досліджень ученого простежується в
книзі „Милош Обреновић князь Сербіи или грађа за српску историjу
нашег времена” (1828), присвяченій Другому Сербському повстанню.
У колекції знаходяться важливі філологічні праці В. Карад-
жича „Примjерима српско-славенског jезика” (1857), „Писмима...
Платону Атанацковићу о српском правопису...” (1845) та два ви-
дання „Српског рjечника”: один примірник за 1818 р., який міс-
тить 26 тис. слів, другий – за 1852 р., складений в співпраці з мо-
лодим філологом Джурою Даничичем22, в якому нараховується
вже близько 47 тис. лексем. За висловом Йована Деретича, цей слов-
ник – не лише звичайна лексикографічна праця, а справжня енци-
клопедія сербського народного життя, в якій відтворено народні
звичаї, вірування, побут, уміщено вичерпні відомості про історію
краю, його флору і фауну, освіту та шкільництво тощо. Видання зба-
гачене прислів’ями, приказками, загадками, ліричною та епічною
письменника, попросила дещо написати для неї простою сербською мовою.
Доситей виконав прохання дівчинки і для зручності поділив твір на
розділи, розмістивши їх за абеткою. Згодом й інші люди прохали перепи-
сати цю книжку, і таким чином розповсюдилася так звана „Доситеєва
азбука” по усій Далмації. http://he.wikipedia.org/wiki/glavna _stranica.
8
поезією23. Слід також зазначити, що саме в “Речнику” Вук Карад-
жич здійснив лексичну кодифікацію мови на народній основі. Що-
правда, в реформі літературної мови вчений мав попередника в
особі Доситея Обрадовича, але в той час, коли останній задекла-
рував необхідність писати народною мовою, даючи поштовх цьому
процесу, то Караджич на практиці показав як це здійснити, ство-
ривши сучасну сербську абетку за фонетичним принципом (пиши
као што говориш, а прочитаj као што jе написано). До Вука книжки
релігійного і частково світського спрямування писали слов’яно-
руською мовою24. В. Караджич заперечував використання цієї
мови в літературі, вважаючи, що місце слов’яноруської мови в
церкві, і на прикладі окремих тогочасних письменників указував
на неспроможність мертвої мови з обмеженим словниковим запа-
сом відтворювати реалії сучасного життя. Найрішучіше вчений
виступав проти словеносербської мови25 сербських літераторів, які
на початку XIX ст. виступали за створення „середньої мови”, на-
півсербської і напівросійської, яка б суттєво відрізнялася від
простацької мови свинопасів та вівчарів. Основним предметом
Вукової критики тогочасних письменників була граматична невпо-
рядкованість їхньої мови, на його думку, хаос у мові призводить до
хаосу в судженнях, а такий стан у літературі вчений вважав відривом
письменників від народу26. До 40-х років XIX ст. Вук Караджич не
мав прихильників, хоча треба зазначити, що чимало сербських пись-
менників другої половини XVIII – початку XIX ст. – Й. Раїч, З. Ор-
фелін, Е. Янкович, С. Новакович, Н. Лазаревич, Й. Мушкатирович –
свої твори писали переважно народною мовою, яка на практиці
становила своєрідне поєднання вищезгаданих мовних редакцій27.
Потрібен був час, щоб письменники відмовилися від книжної мови.
Це відбулося в другій половині епохи, коли мову Вука Караджича
почав використовувати в своїй творчості Джура Даничич та Бран-
ко Радичевич, видатний філолог та обдарований поет, а згодом і
нові письменники, такі, як Йован Йованович Змай (1833–1904),
Лаза Костич (1841–1910) та ін.
Щодо згаданого „Рjечника”, то в фонді ЛНБ зберігається п’ять
його примірників (1818, 1852 (три) та 1898 р. в.), чотири з яких
заходяться у відділі рідкісної книги, а одне видання (третій при-
мірник) за 1852 р. – у фонді відділу наукової бібліографії. Кожне
з цих видань є цінним, оскільки містить значущу інформацію.
Вивчення печаток, провінієнцій дало змогу ідентифікувати влас-
9
ників окремих видань „Сербського словника” Вука Ст. Караджича.
Окрім А. Петрушевича, якому належали перше видання 1818 р. та
перевидання 1852 р. (в примірнику 1852 р. серед імен „пренумерата”
в позиції „Лавов” фіксується – Преподобний Г. Антоній Ст. Петру-
шевичь), власником примірника 1852 р. був Олександр Барвін-
ський, професор Чоловічої вчительської семінарії в Львові, член
Крайової шкільної ради, письменник і громадський діяч, прихиль-
ник і захисник ідеї про національно-політичну незалежність Малої
Русі, посол до крайового Сейму і до Державної Думи. О. Барвін-
ський самотужки вивчив сербську мову і листувався з професором
з Белграда Стояном Новаковичем, через якого отримував цінні
сербські видання з різних галузей28. Родині Барвінських належало
ще одне сербське видання, а саме „Песме” Бранка Радичевича (1824–
1853), одна з чотирьох книжок (поряд з перекладом Нового Завіту
Караджича, „Горског виjенца” Нєгоша та „Рата за српски jезик и пра-
вопис”* Дж. Даничича), які, за висловом Й. Деретича, своєю появою
ознаменували тріумф народної мови29. Також власністю О. Барвін-
ського була книжка М. Миличевића (1831–1908) „Зимніе вечери.
Приче из народног живота” (1879) з дарчим написом автора.
Ще один примірник „Рjечника”, який зберігається у відділі
наукової бібліографії ЛНБ, належав Василію Копитчаку – терно-
пільському гімназійному катехиту, довголітньому члену русько-
українських просвітницьких товариств „Народний Дім”, Галицько-
Руська Матиця, „Просвіта”, Товариство ім. Шевченка. На титуль-
ному аркуші сербською мовою збереглася печатка круглої форми з
хрестом посередині та ім’ям власника, розташованим по овалу –
„Василій Копытчак”. Як згодом виявилося, це була не єдина книжка
з його бібліотеки. В його приватній збірці були твори Й. Поповича
„Боj на Косову или Милан Топлица и Зораида”, Д. Милаковича
„Историjа Црне Горе”, а також Дж. Поповича „Речник српскога и
немачкога jезика”**. Копитчак належав до сербського літературного
товариства Матиця Сербська (1826), що пояснює його зацікавлення
сербськими книжками30. Видання 1898 року, „исправљено и умно-
жено”, друковане у „штампариjи Краљевине Србиje”, належало
бібліотеці Народного дому у Львові, про що свідчить збережена
відповідна печатка на правій стороні титульного аркуша.
* Видання 1847 р. знаходиться в фонді відділу рідкісної книги ЛНБ.
** Примірник зберігається у відділі рукописів ЛНБ.
10
У поповненні сербськими виданнями фонду бібліотеки Народ-
ного Дому велика заслуга відомого вченого та педагога Якова Го-
ловацького (1814–1888). Знання сербської мови та приятельські
стосунки з сербськими науковцями сприяли поповненню його
приватної бібліотеки. Очевидно, до цього долучився і брат Я. Го-
ловацького Іван, який часто бував у помешканні В. Караджича у
Відні та пересилав звідти сербські книжки до Львова31.
У відділі рідкісної книги зберігається „Књигоименик” (Ката-
лог) Йосифа Миловука32, виданий в 1833 р. Королівською дру-
карнею Університету в Будимі і подарований Я. Головацькому, про
що засвідчує відповідний запис на палітурці: „Дар от поштеног
господара Миловука, трговца у Пешти” та характерна печатка-екс-
лібрис Я. Головацького в формі підкови з підписом „Ярослав
Головацкій” на титульному аркуші видання. Як зазначає упорядник
каталогу Й. Миловук, головним призначенням видання є популя-
ризація сербської книги з метою розширення читацької аудиторії,
яка, за висловом видатного сербського діяча, вченого, популяриза-
тора української культури в Сербії Стояна Новаковича, в своїй
основі була пасивною щодо оцінки друкованих видань. Структурно
каталог поділяється на три розділи. До першого увійшли книги,
які Й. Миловук особисто продавав, до другого – книги, видані Ма-
тицею Сербською, і до третього – видання Королівського Пешт-
ського Університету в Будимі. Очевидно, сподівання Миловука
якоюсь мірою справдилися, оскільки ще однією цікавою особли-
вістю цього видання є його практичне використання власником з
метою поповнення своєї бібліотеки. Примірник містить численні
підкреслення, які вказують на те, що з каталогом серйозно пра-
цювала зацікавлена особа, намагаючись відібрати книжки, які зго-
дом можна б було придбати. І, що найцікавіше, при співставленні
зазначених у каталозі та наявних у фонді рідкісної книги примір-
ників, виявилось, що всі вони належали Якову Головацькому. Серед
них виділимо „Даницу” (Ранкову зорю) Вука Караджича, “Забав-
ник за 1829 годину” (календар на 1829 рік) – улюблений вид
книжкової продукції читацького загалу доби сербського романтиз-
му, який окрім власне річного календаря містить інформацію про
життя сербів у тогочасній Сербії, дві народі пісні, кілька опові-
дань, матеріали про жанрові особливості сербського роману, перелік
головних міст Угорщини та сусідніх держав, а також імена прену-
мерантів, тобто бажаючих придбати це видання. Практика друку-
11
вання прізвищ осіб, які дали згоду на придбання будь-якої книжки,
була достатньо розповсюдженою в період становлення сербського
книгодрукування, оскільки саме такий захід сприяв її виданню та
поширенню. У XIX ст. видання книжки могла оплатити одна осо-
ба, і тоді зникали всі проблеми, пов’язані з коштами, або необхідно
було підписати на книгу декількох осіб, що, по суті, трактуємо як
колективне меценатство. В цьому випадку інколи доходило до
кумедних ситуацій, оскільки пренумеранти, бажаючи увіковічити
свої прізвища в списку тих, що зголосилися придбати видання,
вносили до переліку мало не всю родину33.
Серед книг Я. Головацького зберігається роман “батька серб-
ського театру” Мілована Відаковича (1780–1841) „Кассіа царица,
или Травезиранъ Октавианъ...”(1827), що є контамінацією пізньо-
античного любовного і барокового рицарського роману з елемен-
тами сентиметального і педагогічного роману XVIII ст. Ця книга є
цікавою з лінгвістичного погляду, оскільки написана саме словено-
сербською мовою. Ще дві книжки з бібліотеки Я. Головацького
заслуговують на увагу, а саме „Милош Обилић. Юначко позориште
у 5 дьиствія. Соч. ...а изд. Іос. Миловуком” Будим, 1828 та „Боj на
Косову или Милан Топлица и Зораида” Будим, 1828 (другий при-
мірник, як уже згадувалося, був власністю В. Копитчака) Йована
Стерії Поповича (1806–1856) – одного з найвидатніших сербських
літераторів своєї епохи, який звертався до різних жанрів.
Свідченням чималого внеску Я. Головацького в справу розпов-
сюдження сербської книжки в Галичині є і епістолярна спадщина
вченого. У відділі рукописів ЛНБ зберігається лист Теодора Павло-
вича34 до Я. Головацького від 22 квітня 1837 р. з Будапешта, в яко-
му на знак поваги до вченого серб посилає йому сербські книги35.
Окремі сербські друки були власністю бібліотеки оо. Васи-
ліян36 (Соларич Павле. “Ключичь у мое землеописание...”, 1804),
Товариства ім. Шевченка (з 1892 р. – Наукового Товариства імені
Шевченка) – універсальної книгозбірні україніки (“Катихисіс малый,
или сокращенное православное исповьеданіе греческаго неунітскаго
закона, во оупотребленїе славено-сербской юности...”, 1824), бібліо-
теки Академічного гуртка (Академического Кружка) у Львові37
(Руководство к чесности и правости то есть: В малых училищах
учащайся славне-сербской юности на чтеніе опредьеленная Книга...,
1820), а також бібліотеки Митрополита Андрея Шептицького в
складі книгозбірні “Студіону” (Ружић Никанор. “Историjа српске
12
цркве”. Кн. 1–2, 1893–1895), про що свідчать збережені на палі-
турках книг відповідні наліпки та печатки на титульних аркушах.
Власники бібліотек часто підписували книжки, робили помітки, а
інколи і великі записи на полях сторінок та форзацах, тому ці
книжкові зібрання дають змогу залучати до наукового обігу цікаві
відомості з історії вітчизняної культури в контексті сербсько-україн-
ських відносин на терені Галичини.
З книжок НТШ у цьому сенсі зацікавлення викликає праця
засновника нової сербської педагогічної літератури, директора
школи Аврама Мразовіча „Руководство к славенскій граматіцъ”
(Будапешт, 1800). Попри те, що в фонді відділу рідкісної книги
зберігається багато примірників цього друку (на даний час іденти-
фіковано сім – два з яких походять з бібліотеки НТШ), книжка
набула почасти властивості архіву. Так, видання 1811 р. дійшло до
нас у досить поганому стані, причиною чого була, як виявилося з
численних поміток, надзвичайна популярність книжки. З нотаток,
які вдалося відчитати, вимальовується картина постійного пози-
чання книги, про що кожний користувач повідомляв: ”In usum
Gregorij...Anno Dm 1823/24, in usum Ioannus Szaszkiewicz – 24/25,
J. Ochrimowicz – 33/34...”. І такого типу написи рясніють на фор-
зацах та титульній сторінці книжки. Розкриття відчитаних пріз-
вищ користувачів цієї книжки становить предмет подальших до-
сліджень, які, сподіваємось, розширять коло прихильників сербської
культури в Галичині і відкриють невідомі сторінки історії сербсько-
українських взаємин. Один з примірників, аналітично описаний
працівниками відділу рідкісної книги, в 1829 р. належав Кипріяну
Хотинецькому38, про що свідчить власноручний підпис на форзаці
книжки. Пізніше видання стало власністю А.С. Петрушевича, з
бібліотекою якого увійшло в фонд ЛНБ.
Стосовно видавничої картини сербських видань можна впев-
нено стверджувати, що хронологічно вони відтворюють специфіку
сербського видавничого процесу XIX ст. і є зразками найбільш
відомих діючих на той час друкарень, починаючи від грекословен-
ської друкарні при Феодосії у Венеції, друкарні при Королівському
університеті в Будимі, ряду віденських друкарень, і до Новосадської
друкарні Е. Янковича та Д. Медаковича39, Княжосербської дру-
карні в Београді, а також приватної друкарні, яку переніс з Відня
А. Андрич, де перший сербський видавець Г. Возарович надруку-
вав близько 30 книжок40. У кількісному співвідношенні географія
13
сербських видань виглядає так: Венеція – 5 од. зб., Відень – 24,
Будим – 31, Београд – 19, Новий Сад – 8, Панчеві – 2, Лейпциг –
1, Темишвар – 1, Задар – 1.
Віденський період сербського книгодрукування в фонді відділу
рідкісної книги ЛНБ представлений 24 прим. зі 101 позиції, за-
значеної в каталозі „Српска књига у Бечу”, серед яких частина
книжок, що трактуються сербськими бібліографами як цінні ви-
дання41. На окрему увагу заслуговують книжки зі знаменитої
друкарні віденської конгрегації мехитаристів*, яка впродовж семи
десятиліть відігравала значну роль у книгодрукуванні всіх слов’ян-
ських народів, а для сербів була особливо важливою, оскільки там
видавалися класичні літературні та історичні твори42. В нашій збірці
друкарня мехитаристів представлена здебільшого виданнями Вука
Караджича: „Српски речник” (1818), „Народне српске приповиjетке”
(1821), його відомий збірник „Даница” (б.р.), „Српске народне
пjесме” (1841), „Примjери српско-словенског jезика” (1857) та ін.
Друкарня мехитаристів також видавала твори одного із заснов-
ників Товариства сербської словесності Й. Стоїча (Стеић J. Забаве за
разум и срце. [T]. – Бечу, тип. конгрег. Мехитариста. 1828), Л. Міле-
тича (Милетић Л. Опускного слова архіерейскаго пример по дьяніям
апостольськими... (1821), а згодом Дж. Даничича (Даничић Ђ. Мала
српска граматика (1847) та ін.
Отже, отримана на даному етапі бібліографічна інформація є
результатом перших дослідницьких напрацювань, які зумовлюють
подальший пошук сербських книжкових джерел, встановлення
прізвищ власників книг, вивчення дарчих написів, екслібрисів,
печаток, наліпок, усього, що могло б сприяти дослідженню історії
побутування сербської книжки в Галичині в контексті українсько-
сербських культурних зв’язків. Перебуваючи в одному територіально-
адміністративному просторі, серби і українці Галичини розв’язу-
вали схожі проблеми освіти, культури, науки та зрештою і політики,
що спонукало шукати виходу із ситуації, опираючись на позитив-
ний досвід тих слов’ян, яким першим вдалося досягти поступу в
одному з напрямів національного самоутвердження, і книжка, як
колективна пам’ять народу була тією зв’язуючою ланкою, яка „дає
змогу народжену думку зробити майже водночас доступною кож-
ному, і не лише повідомити, а забезпечити її тривале творче за-
*Чин монахів Вірменського монастиря.
14
своєння”43. Українці допомагали в просвіті сербам у XVIII ст.44, а
сербські діячі долучилися до виходу „Русалки Дністрової”(1837).
До того ж в українських освітніх закладах навчалося чимало серб-
ських студентів45. Серби своїм прикладом вказали на важливість
для кожного народу зберігати свої традиції, звичаї, обряди. І в усіх
випадках посередником виступала книжка – ця своєрідна скарб-
ниця знань людства, яка потребує детального вивчення, оскільки є
важливим джерелом дослідження історії кожного народу, його
культури та освіти.
1 Первольф И. Славянское движение в Австрии 1800–1848 гг. – Б.м.,
1879. – С. 174.
2 Див.: Стеблій Ф.І. Західноукраїнські землі в культурних зв’язках
України з південними слов’янами кінця XVIII – першої половини XIX ст. // З
історії міжслов’янських зв’язків. – К., 1983. – С. 96–120; Куца О. ”Руська
Трійця” та українсько-сербські культурні зв’язки // Шашкевчіана. – Л.;
Вінніпег, 2000. – Вип. 3/4. – С. 576–577; Кравець О.Я. Відомості про сер-
бів та хорватів на сторінках галицької преси 40–50-х років XIX ст. (на
матеріалі часописів „Зоря Галицька”, ”Пчола”, ”Галичо-руський вісник”,
”Вечерниці”) // Проблеми слов’янознавства. – Л., 1993. – Вип. 45. – С. 70–
76; Лубківський М.Р. Сербська та хорватська літератури на сторінках „За-
писок Наукового товариства ім. Шевченка” у 1873–1937 рр. // Проблеми
слов’янознавства. – Л., 1991. – Вип. 43. – С. 35–42; Лучук І.В. До характе-
ристики двох оглядів сербської літератури на сторінках „Літературно-
наукового вісника” // Проблеми слов’янознавства. – Л., 1991. – Вип. 43. –
С. 30–35; Фрис В. Сербсько-українські книжкові зв’язки XIV–XVIII ст.
(за матеріалами львівських книгозбірень) // Проблеми слов’янознавства. –
Л., 2004. –Вип. 54. – С. 173–178.
3 Немировский Е. Сербские монастырские типографии 16 века. – М.,
1995; Он же. Октоих првогласник Ђурђа Црноjевича из 1494. – Цетињjе,
1987.
4 Мойсеєнко В.Ю. Рідкісні південнослов’янські друковані видання XV–
XIX ст. у фондах львівських бібліотек // Проблеми слов’янознавства. –
Л., 1983. – Вип. 27. – С. 136–138.
5 Гольберг М.Я. Іван Франко та українсько-сербські культурні зв’язки. –
Л.,1991.
6 Фрис В. Сербсько-українські книжкові зв’язки XIV–XVIII ст. (за
матеріалами львівських книгозбірень) // Проблеми слов’янознавства. –
Л., 2004. – Вип. 54. – С. 173–178.
7 Українсько-сербські історико-культурні взаємозв’язки: Каталог книж-
кової виставки з фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вер-
надського / Уклад.: І.Д. Войченко та ін. – К., 2005. – 109 с.
15
8 Див.: Сербські фольклор і література в українських перекладах та
дослідженнях, 1837–2004: Матеріали до бібліографії / Уклад.: Д. Айдачич
та ін. – К., 2005. – 265 с.
9 Дані подаються за виданням: Васильєва Л. Штокавські літературні
мови: проблеми становлення, розвитку, сучасний стан. – Л., 2002. – С. 56.
10 Новакович Ст. Српска књига: њени продавци и читаоци у XIX ве-
ку. – Београд, 1900. – С. 36.
11 В історії ЛНБ був період (1987–1992 рр.), коли одна із філій нази-
валася відділом славістичної літератури. Нині – це відділ україніки ЛНБ.
12 Српска книга у Бечу, 1741–1900. – Белград; Нови Сад; Беч, 2002;
Хркалович. Каталог ретких српских книга 1741–1941. – Београд, 1971.
13 Див.: Головата Л. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника
НАН України. 1940–2005: історичний нарис / Записки Львівської науко-
вої бібліотеки ім. В. Стефаника. – Л., 2005. – Вип. 13. – С. 144–175.
14 Детально про історію формування фондів див.: Колосовська О.М.
Бібліотека Народного Дому: з історії формування фондів / Записки Львів-
ської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. – Л., 2002. – Вип. 9/10. – С. 114.
15 Детальніше див.: Олексив И.В. К галицко-сербским культурным
связям (история и современность) // Библиотеки национальных Академий
наук: проблемы функционирования, тенденции развития: Научно-практи-
ческий и теоретический сборник. – К., 2005. – Вып. 3. – С. 326.
16 Докладно про А. Петрушевича та його славістичну бібліотеку див.:
Колосовська О.М. Формування славістичної бібліотеки Антона Петруше-
вича // Проблеми слов’янознавства. – Л., 2004. – С. 190.
17 Див.: Колосовська А. Ф. Петрушевич – колекціонер і дослідник старо-
друкованої книги // Книга і преса в контексті культурно-історичного роз-
витку українського суспільства. – Л., 1998. – Вип. 2. – С. 152.
18 Медакович Д. (1819–1881) – сербський журналіст та історик, се-
кретар князя Мілоша, засновник органу Српске Омладине „Напредак”
(Поступ), редактор “Jужне пчеле” (1851–1852).
19 Давидович Дм. – політик, журналіст, історик, педагог. У 1813–1822 рр.
видавав газету „Новине сербске изъ царствующега града Віенне”.
20 Хаджич Й. (літературний псевдонім – Мілан Светич) – найкра-
щий учень Л. Мушицького (1777–1837), видатного сербського поета доби
класицизму, і, водночас, один з найбільших противників мовної реформи
Вука Караджича.
21 Шематизми (церковні) – списки духовних осіб, а інколи й інших осіб,
зайнятих у Церкві, списки усіх парафій, церковних товариств, стан цер-
ковного майна тощо. Такі книги є цінним матеріалом до вивчення історії
Церкви. У всіх єпархіях спочатку друкувалися латинською мовою, пізніше
паралельно латинською і національною, а згодом лише національною.
22 Даничич Дж. (1825–1882) – один з найбільш відомих сербських та
хорватських філологів, син новосадського священика Йована Поповича.
16
Першу наукову розвідку у 1847 р. написав під псевдонімом, з яким зали-
шився до кінця свого життя. Під впливом Караджича та Копітара присвя-
тив наукову діяльність славістичним студіям, зокрема, вивченню сербської
та хорватської мов та популяризації мовної реформи Вука Караджича. В
1856 р. займав посаду бібліотекаря Національної бібіліотеки в Белграді та
секретаря Товариства сербської літератури.
23 Деретић J. Кратка историја српске књижевности. – Нови Сад:
Светови, 2001. – С. 111.
24 Слов’яноруська чи рускословенска – церковнослов’янська мова ро-
сійської редакції, інколи чисто російська. Така мова в літературі прийшла
на зміну сербськословенській (сербській редакції старослов’янської мови)
і використовувалась до першої чверті XIX ст., яку згодом замінила штуч-
но створена ”словеносрпска” мова. Проте треба зазначити, що така періо-
дизація є досить умовною і не має чітких хронологічних меж.
25 Слов’яносербська (словеносрпска) мова, яка існувала в той час як
літературна, не мала чітко визначеної та стабільної норми і становила суміш
сербської народної, російської та церковнослов’янської мов. Докладніше
див.: Beli¶ A. Knjizevni jezik srpskohrvatski // Narodna Enciklopedija srpsko-
hrvatsko-slovena™ka. Stanojevi¶. – Zagreb: Bibliografski Zavod, 1925–1929. – T. 2. –
S. 347–358; Васильєва Л. Штокавські літературні мови: проблеми станов-
лення, розвитку, сучасний стан. – Л., 2002.
26 Деретић J. Кратка историј а српске књ ижевности. – Нови Сад:
Светови, 2001. – С. 113.
27 Мойсеєнко В.Ю. Рідкісні південнослов’янські друковані видання
15–19 століття у фондах львівських бібліотек // Проблеми слов’янознав-
ства. – Л., 1983. – Вип. 27. – С. 137.
28 ЛНБ. Відділ рукописів. Барв. 3683/207, арк. 20.
29 Деретић J. Кратка историjа српске књижевности. – Нови Сад:
Светови, 2001. – С. 131.
30 ЛНБ. Відділ рукописів. Фонд 167, оп.11, од.зб. 3468, арк. 3–7.
31 Див.: Кореспонденція Якова Головацького в літах 1835–1849. –
Львів, 1909. – С. 196; див. також.: Владан Недић. Везе Вукове са Украjинцима,
Ковчежић, Књига прва. – Београд, 1958.
32 Миловук Йосиф – заможний торговець, власник книжкової крамниці в
Пешті, один із засновників Сербської Матиці – літературного товариства, го-
ловною метою якого було видання та розповсюдження книг сербською мовою.
33 Докладніше див.: Новакович Ст. Српска књига: њени продавци и
читаоци у XIX веку. – Београд, 1900.
34 Павлович Теодор (1804–1854 ) – секретар Матиці Сербської, редактор
„Народног Српског Листа”, з 1832 по 1841 р. працював редактором Матиці
Сербської і видав 27 книжок.
35 Кореспонденція Якова Головацького в літах 1835–1849. – Л., 1909. –
С. 6–7.
17
36 Найвідоміша книгозбірня оо. Василіан у Львові, чиї монастирі впро-
довж століть були осередками духовності та просвітництва в Галичині.
37 Українське студентське товариство москвофільської орієнтації, яке
діяло від 1871 р. до 1895 р. і об’єднувало студентів Львівського універси-
тету, вищих політехнічних та ветеринарних шкіл.
38 На даний час ми не володіємо детальнішою інформацією про дану
особу.
39 Янковичи – родина сербських друкарів. Емануель (1758–1791) за-
снував у 1790 р. друкарню в Новому Саді і безрезультатно домагався при-
вілею на друкування кириличним шрифтом (на той час такий привілей
мав лише Курцбек у Відні), брат Емануеля Йован (помер 1821 р.), успад-
кувавши друкарню, досяг незначного поступу, отримавши право друку-
вати сербською мовою латинським шрифтом; Павао, син Йована, спадкоє-
мець друкарні зрештою отримав дозвіл видавати сербські книжки кирилицею.
Після його смерті друкарнею керувала дружина Павла Катаріна, а у 1847 р.
друкарню Янковичів відкупив Даніел Медакович. Див.: Еncyklopedia wiedzy
o ksiazce. – Wroclaw: Ossolineum, 1971. – C. 1046.
40 Книга: Энциклопедия. – М., 1998. – С. 585.
41 Див.: Хркаловиђ. Каталог ретких српских књига 1741–1941. –
Београд, 1971.
42 Див.: Српска книга у Бечу, 1741–1900. – Белград; Нови Сад; Беч,
2002. – С. 26–27.
43 История книги. – М., 2001. – С. 7.
44 Див.: Пащенко Є.М. Сто років у Подунав’ї: Українсько-сербські
зв’язки доби бароко. – К., 1995. – 351 с.
45 Див.: Пащенко Є. Києво-Могилянська академія і розвиток шкіль-
ництва в Сербії // Радянське літературознавство. – 1989. – № 2. – С. 61–68.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-48656 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-4203 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T03:27:23Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Олексів, І. 2013-08-31T04:36:16Z 2013-08-31T04:36:16Z 2007 Сербська книжка ХІХ століття у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника (за матеріалами фонду відділу рідкісної книги) / І. Олексів // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 3-17. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. 2222-4203 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48656 uk Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України Рукописна та книжкова спадщина України Дослідження архівних та книжкових фондів Сербська книжка ХІХ століття у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника (за матеріалами фонду відділу рідкісної книги) Article published earlier |
| spellingShingle | Сербська книжка ХІХ століття у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника (за матеріалами фонду відділу рідкісної книги) Олексів, І. Дослідження архівних та книжкових фондів |
| title | Сербська книжка ХІХ століття у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника (за матеріалами фонду відділу рідкісної книги) |
| title_full | Сербська книжка ХІХ століття у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника (за матеріалами фонду відділу рідкісної книги) |
| title_fullStr | Сербська книжка ХІХ століття у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника (за матеріалами фонду відділу рідкісної книги) |
| title_full_unstemmed | Сербська книжка ХІХ століття у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника (за матеріалами фонду відділу рідкісної книги) |
| title_short | Сербська книжка ХІХ століття у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника (за матеріалами фонду відділу рідкісної книги) |
| title_sort | сербська книжка хіх століття у львівській науковій бібліотеці ім. в. стефаника (за матеріалами фонду відділу рідкісної книги) |
| topic | Дослідження архівних та книжкових фондів |
| topic_facet | Дослідження архівних та книжкових фондів |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48656 |
| work_keys_str_mv | AT oleksíví serbsʹkaknižkahíhstolíttâulʹvívsʹkíinaukovíibíblíotecíímvstefanikazamateríalamifonduvíddílurídkísnoíknigi |