Федір Пилипович Максименко як дослідник стародруків і знавець рідкісних видань
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Рукописна та книжкова спадщина України |
|---|---|
| Datum: | 2007 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України
2007
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48657 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Федір Пилипович Максименко як дослідник стародруків і знавець рідкісних видань / Г.І. Ковальчук // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 18-28. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859639057686986752 |
|---|---|
| author | Ковальчук, Г.І. |
| author_facet | Ковальчук, Г.І. |
| citation_txt | Федір Пилипович Максименко як дослідник стародруків і знавець рідкісних видань / Г.І. Ковальчук // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 18-28. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Рукописна та книжкова спадщина України |
| first_indexed | 2025-12-07T13:20:06Z |
| format | Article |
| fulltext |
18
Г. І. Ковальчук
доктор історичних наук
Національна бібліотека України
імені В. І. Вернадського
м. Київ
ФЕДІР ПИЛИПОВИЧ МАКСИМЕНКО ЯК ДОСЛІДНИК
СТАРОДРУКІВ І ЗНАВЕЦЬ РІДКІСНИХ ВИДАНЬ
Як дослідник стародруків Ф.П. Максименко відомий, насамперед,
укладанням двох друкованих каталогів: “Першодруки (інкунабули)
Наукової бібліотеки Львівського університету” (1958 р.) і “Кири-
личні стародруки українських друкарень, що зберігаються у Львів-
ських збірках” (1975 р.). Перший каталог, надрукований на рота-
принті в кількості 80 примірників, має також список інкунабулів
інших львівських збірок – Історичного архіву, ЛНБ ім. В. Стефа-
ника, Історичного музею, Музею українського мистецтва. Отже,
обидва каталоги є, по суті, зведеними.
Максименко був автором ряду кваліфікованих рецензій на праці
з історії друкарства, зокрема, на брошуру В.А. Ігнатієнка “Україн-
ська преса (1816–1923)”1 та на друкований “Каталог інкунабул”
Б.І. Зданевича2. Серед невеликих публікацій Федора Пилиповича,
присвячених історії книги і стародрукам3, можемо назвати, зокрема,
газетні статті та замітки: Виставки, присвячені виходу в світ пер-
шої друкованої книги на Україні // Вільна Україна. – 1949. – 1 бе-
резня; Уникальные книги // Львовская правда. – 1955. – 6 января;
Забута сторінка з історії слов’янського друкарства // Slavia [Praha]. –
1959. – T. 28. – 2. – S. 261–264; “Буквар” святкує ювілей // Вільна
Україна. – 1974. – 27 вересня; Інкунабули // УРЕ. – Т. 4. – К., 1979. –
С. 396; Книгознавство // УРЕ. – Т. 5. – К., 1980. – С. 237–238.
Для характеристики Ф.П. Максименка як знавця стародруків
ми хочемо додати не дуже відомий матеріал з Інституту рукопису
Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі –
НБУВ), зокрема, з архівів С.І. Маслова, П.М. Попова, С.П. По-
стернака, С.А. Таранушенка, а також з архіву НБУВ. У цих доку-
ментах йдеться, зрозуміло, не лише про його зацікавлення старо-
© Г. І. Ковальчук, 2007
19
друками чи знання ним історії книги загалом. Тут містяться дуже
цікаві й важливі відомості з історії нашої бібліотеки і бібліотеки
Львівського університету, де він пропрацював значно більше.
Так, документи архіву НБУВ підтвердили, що саме Ф.П. Ма-
ксименко відбирав у Ленінграді, в Державному книжковому фонді
та в інших установах, книжки для ВБУ4. До речі, саме Макси-
менко (можливо, тому, що він був певний час “зав. коморами”
ВБУ5, слід розуміти – завідуючий фондами) прийняв 4 січня 1928 р.
від завідуючого бібліотекою Київського інституту народної освіти
(кол. Університету св. Володимира) О.А. Назаревського бібліотечні
шафи, зокрема білі королівські книжкові шафи6, в яких і досі
зберігаються раритети відділу стародруків та рідкісних видань
НБУВ. Як завідуючий коморами він добре знав фонди ВБУ, що
допомогло йому при відборі видань в інших установах, зокрема, в
ленінградських. Листи Ф. Максименка за 1926 р., що зберігаються
в архіві С. Постернака, містять своєрідні звіти Федора Пилиповича
про відбір у книгосховищах Ленінграда книжок для ВБУ7. Ін-
формація, що є в цих листах, може, безперечно, становити інтерес
для історії бібліотечної справи Радянського Союзу, й зокрема, сто-
совно комплектування бібліотек і переміщення бібліотечних фондів.
Наприклад, Максименко передає слова чиновника з Державного
книжкового фонду в Ленінграді: “Вони, власне, нам нічого не мають
давати, бо ми автономна республіка з окремим НКОсом”8. Наво-
дить Федір Пилипович і шляхи передачі книжок: за гроші – т. зв.
“резерв” – найбільш цінні видання, і на обмін (“дурно” – даром).
Крім того, в Книжковому фонді було ще багато нерозібраних кни-
жок, із яких відбирати не дозволялося. Все-таки, завдяки зокрема
і кваліфікованим відповідям Ф. Максименка, який, добре знаючи
фонди ВБУ, пообіцяв від бібліотеки ті журнали та продовжувані
видання, що цікавили Державний книжковий фонд, зокрема,
“Университетские известия” та “Труды КДА”. Державний фонд
сподівався передати ВБУ 500–700 книжок, проте реально було
передано значно більше, хоча не все з того, що Максименко віді-
брав, було видано. Тільки за перший тиждень роботи в Ленінграді
в липні 1926 р. він відібрав близько 1000 книжок9, серед них і до-
статньо рідкісні видання. Зокрема, він зазначає: “Костомаров. “Сла-
вянская мифология” (яка є в Києві тільки в бібліотеці був. І-ої
гімназії); Грушевський “Історія України-Руси”, т. 8, ч. ІІІ, М., 1917,
якої в Києві (і на Вкраїні взагалі, здається) немає зовсім”10. На 25 серп-
20
ня він відібрав близько 3000 книжок. Окрім Державного книжко-
вого фонду, Федір Пилипович ”ознайомився з місцями, де можна
було би добути старих книжок. Це, по-перше, магазини і склади
старої книги ”Ленгиза” на Літейному пр. Це рештки запасів націона-
лізованих в 1917–1918 рр. книжкових крамниць (до Книжкового
фонду з крамниць книжки не надходили)”. До речі, в цьому ж
листі Максименко вказує, що П. Потоцький пропонує ВБУ свою
бібліотеку (там само). Діяльність по відбору книжок Максименко
продовжував і під час наступного відрядження в січні 1927 р. 6 січня
він сповіщає Постернаку: в книжковому фонді залишилося пере-
глянути тільки філософію і техніку; в публічній бібліотеці перегля-
нув 6 стелажів; закінчив перегляд карток і каталогів Центрархіву –
занотував 1500 од.11 У листі від 20 січня він вказує, що слов’ян-
ський відділ Бібліотеки Академії наук склав картковий каталог на
українські дублети12. Одержавши 8 січня надіслані ВБУ книжки,
він одразу обміняв їх на видання Інституту книгознавства в Ле-
нінграді, ”взяв все, що було”13.
Хоча у ВБУ Максименко не був співробітником відділу старо-
друків, проте і тоді вже цікавився цією галуззю. У щоденнику
відділу стародруків, у якому чітко фіксували всіх відвідувачів від-
ділу, неодноразово зафіксоване прізвище Максименка. Серед доку-
ментів архіву Маслова ми натрапили на записи Сергія Івановича,
зроблені, як він зазначає, під час бесіди з Ф.П. Максименком 30 груд-
ня 1930 р. щодо колекцій бібліотеки14. Максименко не просто на-
звав Маслову основні колекції ВБУ, але й дав коротку характерис-
тику щодо складу їх фондів, шляхів надходження до установи, на-
явності каталогів. Наприклад: колекція М.П. Дашкевича куплена
за гроші, основний склад – історія літератури західноєвропейської,
російської та української. Є окремий інвентар, картки “не долиті”.
Колекція Бібікова – дуже велика, зазначає Маслов. Окремо від-
мічено підбір у ній комплектів журналів початку ХІХ ст. Є систе-
матичний інвентар, картки “не долиті”. Колекція від Бібікова пе-
рейшла свого часу до князя Львова. Максименко звернув увагу
Маслова на те, що в цій колекції є рідкісні видання, названі у відомому
списку книжкових рідкостей Г. Геннаді. Зі слів Федора Пилиповича
Сергій Іванович записує інформацію про колекції М. Костомаро-
ва, О. Лазаревського, збірки Статистичного комітету Університету
св. Володимира, Юридичного кабінету, Юридичного товариства,
зібрання І. Сікорського, М. Владимирського-Буданова, Хрептовичів,
21
М. Бунге, т. зв. Віленський комплекс, Кременецькі та Бердичівські
збірки, бібліотеки Першої гімназії, Колегії Галагана, КДА, збірку
О. Попельницького.
Огляд листів Ф.П. Максименка, що зберігаються в НБУВ,
переконливо демонструє надзвичайно цікаву інформацію про
комплектування бібліотеки, про книгознавців і бібліотекарів, про
пошуки Федором Пилиповичем певних книжок і його допомогу
знайомим щодо надання потрібних їм матеріалів.
Найбільше інформації стосовно умовної теми ”Максименко і
стародруки” ми знайшли в його листах до С.І. Маслова, що зберіга-
ються в архіві Сергія Івановича – 13 листів за 1947–1954 рр.15 Ці
листи – переконливе свідчення високої кваліфікації Федора Пилипо-
вича як знавця книжок, бібліофіла, дослідника в галузі історії книги.
Виявляється, С.І. Маслов давав Максименкові рекомендаційні
листи до книгознавців-львів’ян, зокрема, до І.П. Крип’якевича, а
той, в свою чергу, до М.С. Возняка. Останній запропонував Макси-
менку тему для дослідження ”Історія Ставропігійської друкарні до
кінця 18 ст.”, вказавши, що зроблене в цій ділянці А. Криловським
потребує повної ревізії. От як сприйняв це Федір Пилипович: ”Я
было ухватился за нее, но на днях узнал, что над львовским книго-
печатанием уже давно работает один сотрудник исторического музея,
что у него уже много сделано и в сущности будто бы все интересное
уже использовано. Конечно, это меня совершенно охладило” (№ 5854).
Нас, зрозуміло, дуже цікавила оцінка Максименком тогочасних
досліджень з історії вітчизняного друкарства, і ми дійсно знайшли
в його листах блискучі, іноді саркастичні висловлювання, наприклад:
“Книжку Зерновой я получил и пришел в ужас – ведь это сплош-
ная поповщина, по терминологии Золотарева и Довганя, и при
том даже не прикрытая фиговым листком сакраментальных фор-
мул с упоминанием имен классиков марксизма. Что было бы с
такой книгой или статьей, если бы ее, например, Меженко попы-
тался напечатать или отдельно под фирмой Б-ки АН или в Науко-
вых записках? А между тем, в книжке Сидорова она фигурирует в
списке первоочередных пособий, как основных и главнейших из
всех работ по началу русского и украинского книгопечатания…
Сколько бедному М.С. Возняку всыпали за прикровенную цитату
из Грушевского, а у Зерновой Огиенко на каждой десятой стра-
нице!” І далі дрібним почерком: ”Приходится с завистью думать,
почему возможно в Москве и невозможно у нас” (№ 5854).
22
Практично в кожному листі Максименко називає джерела до
наукових історико-книгознавчих студій Маслова. Зокрема, у вище-
зазначеному листі він вказує маловідомі джерела про Івана Федо-
рова: схвально оцінює львівське польсько-мовне видання 1928 р.
А. Єнджейовської, присвячене книговиданню у Львові в ХVІ ст.,
називає також статтю про Федорова 1930-х років з видання Ставро-
пігійного інституту. Він підказує Маслову статті у випущеному у
Львові 1939 р. томі “Богословій” про К. Транквіліона і про ”Камінь
віри”, якими Маслов займався тривалий час. Федір Пилипович,
розповідаючи, кому він надсилає листи (в які установи, міста і
країни) в пошуках певної книжки, сам підкреслює: “У меня бывает
везение на находки, и нюх, где что искать”. Одночасно в кожному
листі є повідомлення про книжки, які він придбав для Маслова, і
відповідно, назви книжок, які він просить придбати в Києві для
нього. Деякі книжки він передає Маслову в дар.
У наступному листі від 9 травня 1947 р. Максименко згадує
“Временник общества друзей русской книги в Париже”, в якому є
матеріали з історії старої української книги. Зокрема зазначає, що
в кн. 4 (Париж, 1938) є стаття Б. Уібегауна про нерозшифровані
записи на сторінках видання П. Беринди. Відповідаючи, очевидно, на
запит Маслова, Максименко сповіщає відомості про примірники
2-го тому ”Дум” Катерини Грушевської: ”В библиотеке АН в Киеве
по-моему их нет ни одного экземпляра. Если Вы его читали, то ве-
роятно это было в 1930–1932 гг. Тогда действительно был экземп-
ляр в отделе “Украиника” (у Марковского), из числа обязательных.
Но этот отдел, как известно, впоследствии был разбазарен, и “Ду-
мы”, по-видимому, или погибли, или подобно св. мощам ушли
“под спуд” – в каталоге библиотеки я его уже не видел. В частных
руках мне известны 3 экз. – у Попова, у Коляды и у некоего этно-
графа. В б-ке АН во Львове они тоже имеются. Очень жаль, что
долю их сейчас разделили “Наукові записки б-ки АН”. … Веро-
ятно, подобно 10-му тому Грушевского они не будут уничтожены,
а лишь законсервированы на складе АН”.
З листів Федора Пилиповича постають сумні реалії кінця 40 –
початку 50-х років. Відносно пущених під ніж ”Наукових записок
бібліотеки АН” він зазначає: ”История с Записками для меня очень
неприятна еще в том отношении, что является показательной в
отношении к тем возможностям, какие могут ожидать издания с
подобной тематикой (не только сборники, но и диссертации), если
23
они попробуют сунуться в печать и выйти из состояния тиража 3–
5 экз. (например, Коляда о Беринде). [Думається, це була одна з
причин, чому Максименко так і не захистив дисертацію, хоча істо-
рики книги завжди йому дорікали за це. – Г.К.]. Мы не далеко, как
оказывается, ушли еще от настроений эпохи Завальных, Софроно-
вых и подобных, и мне кажется, что и пресловутый репертуар книг
украинскою мовою 1798–1914 рр., осуществляемый библиотекой
АН, по тем же причинам из состояния рукописи не выйдет, даже
если и будет закончен. Ю.А. Меженко, сидя в Ленинграде десять лет,
по-моему, потерял чувство реальности и ориентацию в отноше-
ниях на книговедческом фронте” (№ 5855).
У листах Максименка – чутки, які тоді, ймовірно, ширилися,
незважаючи на їх інколи неймовірність, серед знайомих: „В декаб-
ре (1947. – Г.К.) будто бы все [материалы], какие были в складах в
б. Василианском монастыре св. Онуфрия, пересмотрены и “пере-
чищены” от всего подозрительного на национализм и т. д., в
результате чего, будто бы, несколько тысяч тонн ушло на бумаж-
ную фабрику. Между прочим, будто бы все издания НТШ после
1917 г., как материал, не имеющий “наукового значення“ и подо-
зрительный в политическом отношении, пущен на макулатуру.
Интересно знать, произошло ли это по распоряжению и с санкции
президии АН или хотя б с ее ведома и нет ли здесь перегиба львов-
ских органов? Во всяком случае, число раритетов нового времени
из области украинской литературы значительно возросло” (№ 5857).
Окремо слід наголосити на роботі Федора Пилиповича з укла-
дання репертуару української книги за 100 років – від 1798 до
1898 р. У листі до С.І. Маслова від 08.02.1948 р. (№ 5857) він пи-
сав: “В связи с этим 150-летием (Енеїди. – Г.К.) я хочу пристроить
куда-нибудь мои “Материалы к библиографии украинской книги
за первое столетие ее существования”, которые, вероятно, Вам не-
много известны. Это список отдельных изданий на укр. языке до
1898 г., какие остались не отмеченными в библиографиях украин-
ской книги, до сих пор напечатанных (Комаров, Дорошенко и др.),
составленный по данным Ленинградских, Киевских и отчасти Мос-
ковских б-к (до 180 №№), около 2-х печатных листов. Ю.О. Ме-
женко взял его до “Наукового збірника” б-ки АН, но в 1 том он не
мог попасть из-за перегрузки сборника материалом (пожалуй, к
счастью). …Рукопись находится в б-ке АН у Плесского”.
Про львівську бібліотеку він зазначав: “В б-ке Львовского
24
университета довольно большой отдел рукописей и старопечатных
книг, правда, сильно пошарпанный немцами” (№ 5858). Розпо-
відає, що під час літнього переобліку фондів 1952 р. було виявлено
40 інкунабулів, “правда, в довольно плачевном виде, до 200 эльзе-
виров, до 100 плантенов, несколько альдов. Из славянских старо-
печатных книг, кроме прекрасного экземпляра Адельфотиса, ни-
чего не оказалось” (№ 5864). Він характеризує також виявлені
рукописи, мініатюри в них, із прикрістю зазначаючи: “К сожале-
нию, в нынешнее время этот материал мало кому интересен, а у
самого нет возможности заняться”. Наче між іншим Федір Пили-
пович розповів, що при розбиранні стародруків “попалась одна
довольно невзрачная книжка, изданная в Лейпциге в 1763 г.,
посвященная Радищеву и его товарищам. Я написал о ней заметку
в московскую “Литературную газету” к Радищевскому юбилею, но
там она была признана неинтересной и мелочной” (там само, арк. 4).
Федір Пилипович знався не лише на вітчизняній історії книги.
В листі Маслову від 14.12.1948 р. (№ 5860) він пояснював: “Книжка,
из которой (с титульного листа) взята фотография б-ки Гарелли,
называется так: Denis Mich. Einleitung in die Bücherkunde… Денис
был одним из наиболее популярных руководителей по библиотеч-
ному делу во 2-й пол. 18 – 1-й пол. 19 в. Много его работ числится
по большому Алфавитному печатному каталогу б-ки Киевского
университета (значит, были и в Кременецкой б-ке – его цитирует
Ярковский в своей инструкции по каталогам Кременецкого лицея,
имеющихся в рукописном отделе б-ки АН). По-видимому, из б-ки
Киевского ун-та о них узнал и Должиков“.
У кількох листах Федір Пилипович з обуренням пише про т. зв.
сенсацію – “відкриття” пріоритету Росії чи встановлення його в
галузі книгодрукування в світовому масштабі. Він називає джерела,
в яких цілком серйозно доводиться, що ще в Х ст. при Володимирі
в Київській Русі існувало друкарство виливними металевими
літерами. Так, у журналі “Новый мир” у рецензії на книгу Рома-
новського “Книга и жизнь” рецензент “ставить у мінус” автору, що
той “разглагольствует о каком-то Гутенберге вместо Смеры”. Мак-
сименко підкреслює, що вже й у підручнику “История СССР” для
середньої школи є розділ “Русское книгопечатание и литература”
[у ХІІ – на початку ХІІІ ст.]. “Таким образом, через учителей и
через школу молодое поколение будет знать по истории книги что-то
такое, что нам и не снилось, когда мы учились в аспирантуре и
чего не было в Ваших работах”, – пише він Маслову (№ 5863).
25
Натомість він дуже уважно ставиться до публікацій, про які
сповіщає Маслову, щодо, наприклад, Скорини. Зокрема, називає
дослідження А.В. Флоровського “Чешская Библия в истории рус-
ской культуры и письменности (Фр. Скорина и продолжатели его
дела)” в чеському виданні Slovnik filologichi, 1940–1946: “Очень
интересная работа с некоторыми мне бывшими неизвестными
данными о судьбе Скорины после 1525 года и с материалами о
влиянии Скорины на Пересопницкое Евангелие, украинский пере-
вод нескольких песней ХVI в. и др. памятников” (№ 5861). В ін-
шому листі (№ 5863) він вказує публікацію в “Русской старине” за
1914 р., № 11, с. 309, про те, що Скорина начебто друкував свої книж-
ки в Празі, Вільно та Ніжині (!). Він наводить джерело про те, що
в краківській Ягеллонській бібліотеці є коректура Ш. Фіоля (Ча-
сослова та Тріоді пісної) (№ 5864).
Проте не тільки Максименко консультував Маслова та інших
адресатів, але й він потребував допомоги в ідентифікації певних
видань. Наприклад, він звертався по допомогу до Сергія Івановича
атрибутувати літографовані лекції з палеографії, що читалися в
Києві 1912 р.
Надзвичайно важливою й цінною є інформація в його листах
про певних осіб, зокрема, повідомлення про смерть В.Ф. Іваниць-
кого, М.М. Кордуби, В.І. Барвінка, П.П. Кудрявцева. Виявляється,
колишній заступник директора нашої бібліотеки, видатний бібліо-
текознавець, який за життя, на жаль, так і не дочекався визнання
своїх заслуг, Віктор Федорович Іваницький останні роки життя
провів у Кам’янці-Подільському, де й помер у лютому 1955 р.16 і
начебто залишив спогади, зокрема і про Бібліотеку АН.
Усе-таки стародруки постійно були в центрі уваги Федора Пи-
липовича. Він ділиться з Масловим таким спостереженням: на
гравюрах євангелістів Марка та Іоанна у віленських та москов-
ських виданнях XVI–XVII ст. символічні зображення даються не
так, як загальноприйнято, тобто лев у Марка і орел у Іоанна, а
навпаки. Надалі вони змінюються на сучасні, власне, так було і в
Остромировому Євангелії. Але в Пересопницькому Євангелії в
Марка знову орел. У зв’язку з цими спостереженнями Максимен-
ко запитує в Сергія Івановича, чи нема десь у літературі вказівок
на причину таких змін символів, чи не можна це пояснити яки-
мось віросповіданням чи культурними традиціями.
Не менш інформативними є й листи Максименка до П.М. По-
26
пова17. Зокрема, тут йдеться про зроблений в бібліотеці Львів-
ського університету і надрукований на машинці переклад на
російську мову трьох англійських праць Р. Якобсона про ”Буквар”
Івана Федорова, а також Бернікота й Симмонса про невідомі в
СРСР слов’янські друки XVI–XVII ст., що зберігаються в західно-
європейських бібліотеках. Передруковано на машинці також ”Ка-
талог церковнослов’янських стародруків бібліотеки Упсальського
університету” 1951 р., де є 20 книжок, відсутніх у бібліотеці ДБЛ
(№ 5021). Максименко називає публікації щодо львівського Бук-
варя 1574 р., а також розповідає (№ 5022) про одержану мікрокопію
ще одного цікавого Букваря без дати, який у єдиному примірнику
зберігається в Оксфорді в Бодлеянській бібліотеці. Англійський
слов’янознавець Дж. Симмонс, зазначає Максименко, вважає цей
Буквар друком Федорівської друкарні в Москві 1560-х років, а А. Зер-
нова – острозьким друком 1580–1590-х років. (На сьогодні вважається
доведеним, що це є острозьке видання І. Федорова. – Г.К.).
Дійсно сенсаційне повідомлення, яке ще потрібно з’ясувати,
міститься в листі Ф.П. Максименка від 30.07.1958 р.: “В цьому році
мені трапилася цікава знахідка – вказівка на ксилографічні дофіо-
лівські (як вважає Войнич) або, швидше, дофедорівські друки на
Україні 15–16 ст. Маю навіть фотографію цих фрагментів. Чи Вам
може буть про них відомо? Я писав маленьку замітку до одного зі
збірників ЛДУ, але не взяли її до друку – спізнився” (№ 5025).
Сподіваємося, що вона все-таки була надрукована: в іншому листі
Максименко сповіщає про якусь свою замітку, надруковану в чесь-
кій Slavia, 1959, № 2 (№ 5027). Восени 1959 р. він детально роз-
повідає П.М. Попову, що надіслав А.С. Зерновій відбиток замітки
і одержав у відповідь такого листа: “Ваша посылка привела к не-
ожиданным результатам. Конечно, я показала оттиск всем нашим,
в том числе Н.П. Киселеву. А он, увидев рисунки, сказал: “Ведь
оригинал должен быть в сейфе; я его туда положил в 1920-х годах.
Кроме меня, никто его тогда и не видал”. В каталоге сейфа дей-
ствительно оказалась карточка: “Отрывки листа, напечатанного
деревянной доской”. Заведующие сейфом (после Киселева) не-
сколько раз менялись, никто этими отрывками не интересовался,
так они и пролежали до нынешнего времени. Н.П. Киселев расска-
зал, как попали в библиотеку им. Ленина эти отрывки: в 1920-х гг.
в подвал б-ки, где тогда было хранилище периодики, были постав-
лены ящики с разными частными коллекциями. По распоряжению
27
Ю.В. Готье, Киселев должен был их разобрать. Одна из коллекций
принадлежала некоему Котельникову. Н.П. Киселев разузнавал о
нем, но собрал мало сведений. Кажется, это был военный, богатый
человек, эстет, собиравший не только редкие книги, но и художе-
ственные вещи. Вероятно, во время революции он уехал за границу.
Из его коллекции в отдел старославянских и русских гражданских
книг 18 в. перешло много изданий, все экземпляры прекрасной
сохранности. Н.П. считает, что Котельников купил эти отрывки,
напечатанные деревянной доской, у Войнича. Я теперь видела их;
бумага темная, без всяких водяных знаков. Определить по бумаге
происхождение отрывков не удается. Так Ваша заметка открыла
нам книжное сокровище, о котором мы и не знали”.
Ще одна тема в листуванні Ф. Максименка й П. Попова сто-
сується конкретних книжок, внесених до списку Головліту. Макси-
менко запитує, чи не означає включення до списку не тільки зни-
щення книжок у бібліотеках, але й заборону цитувати з них у
наукових публікаціях, адже в Москві заборонені в Україні книги
цитують, наприклад, Зернова цитує Огієнка. Федір Пилипович
звертається до П.М. Попова як до члена-кореспондента Академії
наук, який, начебто, ближче до наукової влади і може з’ясувати це
питання. Список Головліту Максименко називає Index librorum
prohibitorum, тобто так, як називається Список заборонених пап-
ською інквізицією книжок (№ 5023, 5026).
Автографи Ф.П. Максименка є також в ІР НБУВ, у фондах
С.А. Таранушенка та М.А. Шудрі. Всі наявні документи свідчать
не тільки про зацікавлення Федора Пилиповича стародруками та
рідкісними виданнями, але й про його блискуче орієнтування в дже-
релах про них та глибокі знання в цій царині.
1 Максименко Ф.П. До питання про історію української преси //
Бібліотечний журн – 1926.– № 4/5.– С. 54–63.
2 Рад. літературознавство.– 1974.– № 6.– С. 90–91.
3 Королевич Н.Ф. Хронологічний покажчик праць Ф. Максименка // Ко-
ролевич Н. Ф. Українські бібліографи ХХ століття.– К., 1998.– С. 190–196.
4 Арх. НБУВ, оп. 1, од. зб. 149, арк. 166, 238.
5 ІР НБУВ, ф. 33, од. зб. 2768.
6 Архів НБУВ, оп. 1, од. зб. 261.
7 ІР НБУВ, ф. ІІІ, № 61097–61105.
8 Там само, № 61097.
9 ІР НБУВ, ф. ІІІ, № 61098.
28
10 Там само, № 61097.
11 Там само, № 61101.
12 Там само, № 61102.
13 Там само, № 61103.
14 ІР НБУВ, ф. 33, №. 2978.
15 ІР НБУВ, ф. 33, № 5854–5869.
16 ІР НБУВ, ф. 285, № 5020.
17 Там само, № 5013–5028.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-48657 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-4203 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:20:06Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ковальчук, Г.І. 2013-08-31T04:58:55Z 2013-08-31T04:58:55Z 2007 Федір Пилипович Максименко як дослідник стародруків і знавець рідкісних видань / Г.І. Ковальчук // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 18-28. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2222-4203 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48657 uk Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України Рукописна та книжкова спадщина України Дослідження архівних та книжкових фондів Федір Пилипович Максименко як дослідник стародруків і знавець рідкісних видань Article published earlier |
| spellingShingle | Федір Пилипович Максименко як дослідник стародруків і знавець рідкісних видань Ковальчук, Г.І. Дослідження архівних та книжкових фондів |
| title | Федір Пилипович Максименко як дослідник стародруків і знавець рідкісних видань |
| title_full | Федір Пилипович Максименко як дослідник стародруків і знавець рідкісних видань |
| title_fullStr | Федір Пилипович Максименко як дослідник стародруків і знавець рідкісних видань |
| title_full_unstemmed | Федір Пилипович Максименко як дослідник стародруків і знавець рідкісних видань |
| title_short | Федір Пилипович Максименко як дослідник стародруків і знавець рідкісних видань |
| title_sort | федір пилипович максименко як дослідник стародруків і знавець рідкісних видань |
| topic | Дослідження архівних та книжкових фондів |
| topic_facet | Дослідження архівних та книжкових фондів |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48657 |
| work_keys_str_mv | AT kovalʹčukgí fedírpilipovičmaksimenkoâkdoslídnikstarodrukívíznavecʹrídkísnihvidanʹ |