“Книга-архів” як джерело вивчення документальної спадщини київських монастирів: археографічний та книгознавчий аспекти
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Рукописна та книжкова спадщина України |
|---|---|
| Дата: | 2007 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48673 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | “Книга-архів” як джерело вивчення документальної спадщини київських монастирів: археографічний та книгознавчий аспекти / С.В. Сохань // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 210-220. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-48673 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Сохань, С.В. 2013-08-31T06:24:08Z 2013-08-31T06:24:08Z 2007 “Книга-архів” як джерело вивчення документальної спадщини київських монастирів: археографічний та книгознавчий аспекти / С.В. Сохань // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 210-220. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2222-4203 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48673 uk Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України Рукописна та книжкова спадщина України Спеціальні історичні дисципліни “Книга-архів” як джерело вивчення документальної спадщини київських монастирів: археографічний та книгознавчий аспекти Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
“Книга-архів” як джерело вивчення документальної спадщини київських монастирів: археографічний та книгознавчий аспекти |
| spellingShingle |
“Книга-архів” як джерело вивчення документальної спадщини київських монастирів: археографічний та книгознавчий аспекти Сохань, С.В. Спеціальні історичні дисципліни |
| title_short |
“Книга-архів” як джерело вивчення документальної спадщини київських монастирів: археографічний та книгознавчий аспекти |
| title_full |
“Книга-архів” як джерело вивчення документальної спадщини київських монастирів: археографічний та книгознавчий аспекти |
| title_fullStr |
“Книга-архів” як джерело вивчення документальної спадщини київських монастирів: археографічний та книгознавчий аспекти |
| title_full_unstemmed |
“Книга-архів” як джерело вивчення документальної спадщини київських монастирів: археографічний та книгознавчий аспекти |
| title_sort |
“книга-архів” як джерело вивчення документальної спадщини київських монастирів: археографічний та книгознавчий аспекти |
| author |
Сохань, С.В. |
| author_facet |
Сохань, С.В. |
| topic |
Спеціальні історичні дисципліни |
| topic_facet |
Спеціальні історичні дисципліни |
| publishDate |
2007 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Рукописна та книжкова спадщина України |
| publisher |
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України |
| format |
Article |
| issn |
2222-4203 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48673 |
| citation_txt |
“Книга-архів” як джерело вивчення документальної спадщини київських монастирів: археографічний та книгознавчий аспекти / С.В. Сохань // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 210-220. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT sohanʹsv knigaarhívâkdžerelovivčennâdokumentalʹnoíspadŝinikiívsʹkihmonastirívarheografíčniitaknigoznavčiiaspekti |
| first_indexed |
2025-11-26T01:09:19Z |
| last_indexed |
2025-11-26T01:09:19Z |
| _version_ |
1850601428326809600 |
| fulltext |
210 СПЕЦІАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ДИСЦИПЛІНИ
С. В. Сохань
кандидат історичних наук
Національна бібліотека України
імені В. І. Вернадського
м. Київ
“КНИГА-АРХІВ” ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ
ДОКУМЕНТАЛЬНОЇ СПАДЩИНИ
КИЇВСЬКИХ МОНАСТИРІВ: АРХЕОГРАФІЧНИЙ
ТА КНИГОЗНАВЧИЙ АСПЕКТИ
Документальна спадщина київських монастирів завжди при-
вертала увагу широкого загалу дослідників, оскільки вона зберігала
найбільше інформації про різні аспекти розвитку суспільства в
минулому. На жаль, оригінали документів дійшли до сучасного пе-
ріоду в незначній кількості, тому найчастіше дослідники у своїй роботі
звертаються до їх копій. Серед документальних джерел окреме місце
належить т. зв. “копійним книгам”, в яких містяться копії документів
XV–XVIII ст. різного змісту – дипломатичного, господарського тощо.
Здійснивши загальний огляд відомих копійних книг монастирів
Росії, Л.В. Черепнін установив характерну тенденцію щодо вибірко-
вого переписування документів до таких книг. Документи ретельно
підбиралися з певною метою (політичною, соціальною, юридичною,
господарською тощо), тобто при створенні копійних книг перепису-
вач вирішував не тільки охоронну функцію, але й соціально-полі-
тичну. Тому не лише окремий документ може використовуватися
як копія втраченого оригіналу, а й їх комплекс, представлений в
копійній книзі, повинен розглядатися як автентичний документ
того історичного періоду, коли вона створювалася1.
Характеристику копійних книг подає в своїй роботі Д.М. Аль-
шиц, даючи їм визначення та назву “книги-архіви”. Розглядаючи
питання, що вважати рукописною книгою, автор статті чітко роз-
межував “книгу-архів”, рукописну книгу та збірник документів2.
Хоча “книга-архів” представлена окремою збіркою у формі кодексу
з ознаками рукописної книги (шкіряна палітурка, різні почерки
© С. В. Сохань, 2007
211
писців, маргіналії та записи), до рукописної книги її віднести не
можна, виходячи з її змісту, мети створення та призначення. Але й
до збірника документів в книжній формі, до якого можна віднести
будь-яке зібрання, яке створюється із документів і не має іншої
функції, окрім збереження даного комплексу (наприклад, оправле-
них в одну палітурку оригінальних документів або у вигляді спис-
ків, зроблених колекціонером), їх віднести також не можна.
Першою характерною рисою “книги-архіву” є те, що вона ство-
рювалася найчастіше в той самий період часу, коли й більшість до-
кументів, які записувалися в книгу, тобто мала єдиний хронологіч-
ний простір. Другою її особливістю було об’єднання документів в
одне ціле за певною ознакою: вони мали зберігати своє реальне
значення для подальшого їх використання, тобто реалізовуватися на
практиці, наприклад, в судових позовах. І головне, “книга-архів”
виділяється особливостями узагальненого відображення суспіль-
ного життя в зв’язку з виникненням та розвитком різних інститу-
цій (церковних, суспільних, державних). Тому своєрідне поєднання
форми рукописної книги та лаконічного змісту актових докумен-
тів як результату діловодної документації конкретного об’єкта ста-
вить “книгу-архів” на окреме місце при класифікації писемних
джерел.
Протягом останнього століття назва цих книг в науковій термі-
нології змінювалася в залежності від предмета вивчення. Так, при
характеристиці таких збірок копійних документів монастирів на
початку ХХ ст. дослідниками частіше вживається термін “книги
крепостей”. Це обумовлено, перш за все, традиційним використан-
ням ченцем-переписувачем у змісті збірника копій документів
вживання слова-заголовку “крепость” – загальної назви будь-якого
юридично оформленого документа, який мав відношення до права
на власність землею або нерухомістю. З середини 50-х років ХХ ст.
починається період розвитку дипломатичної кодикології3, котрий
характеризується детальним аналізом однієї або декількох книг, які
об’єднує приналежність до одного архіву: все частіше науковцями
вживається термін “копійні книги” або “копіарії” (дипломатарії).
Саме завдяки своїй загальній інформаційній наповненості та
розширеному діапазону джерелознавчих досліджень при вивченні
“копіаріїв”, кожна книга розглядається через призму соціально-полі-
тичних подій в державі, що ще більш вирізняє її серед різновидів
актових джерел ХVI–ХVIIІ ст.
212
“Книги-архіви” церковних установ, зокрема монастирів, різно-
манітні за своїм призначенням, мають одну спільну і головну рису –
вони є збірниками документів юридичного характеру і завжди
були фундаментом та першоосновою архіву будь-якого монастиря.
Значення їх для вивчення історії монастирів дуже велике, не менш
цінні вони як історичне джерело. Вони містили майже всі копії до-
кументів, що стосувалися землеволодіння та межі монастирських
маєтностей. Окрім маєтних справ, книги вміщували законодавчі
акти, офіційне та приватне листування, духівниці тощо, посідаючи
важливе місце у справі забезпечення історичних досліджень. Тра-
диційний погляд на такі “книги-архіви” як джерела з історії церкви
відбиває однобічний підхід до вивчення в них документів, що сто-
суються не тільки церкви, але й різноманітних проявів економіч-
ного та політичного життя. Так, наприклад, відомості про вартість
окремих ділянок землі, яку придбав монастир, складають цінність
як джерело для вивчення цінових та земельних відносин у період
створення документа. Листування визначних духовних та державних
осіб є джерелом для просопографічних досліджень та здійснення
реконструкцій їхніх біографій тощо.
Характерними особливостями “книги-архіву” монастирів є те, що
всі документи стосуються маєтностей одного монастиря або припис-
них до нього обителей, та критерії відбору і занесення копій до цих
книг за номінальним або географічним принципами. Копії доку-
ментів записувалися за хронологією (за роками), а в середині за
видами документів (привілеї, грамоти, універсали, листи тощо) та
географічною і номінальною ознаками (документи, що стосуються
різних селищ, хуторів, гребель, млинів). На практиці, коли юридич-
ну силу могли мати лише оригінали документів або засвідчені їх копії,
“книга-архів”, не маючи юридичної доказової сили, завжди користу-
валися попитом в численних позовах та процесах за майно монас-
тиря завдяки хронологічній послідовності внесених до неї докумен-
тів в межах окремого територіального об’єкта (хутора, села, селища,
містечка, греблі, млина, урочища тощо) і певного відрізку часу4.
Побіжне знайомство зі станом дослідження “книг-архівів” київ-
ських монастирів доводить, що при роботі фахівців з цими книгами,
як правило, опрацьовувався один документ або група документів
для розроблення та вивчення якоїсь вузької проблеми. Комплексне
дослідження “книг-архівів” київських монастирів та їх кодиколо-
гічний аналіз до цього часу не здійснювалися, що спричинило по-
213
яву лакун як в історії монастирів, так і самих “книг-архівів” як ре-
зультату діловодної та архівної дільності монастирів.
На прикладі детального аналізу “книги-архіву” Київського
Михайлівського Золотоверхого монастиря, яка зберігається в Ін-
ституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вер-
надського (далі – ІР НБУВ), в рукописному зібранні зазначеного
монастиря (ф. 307, № 535/1763 п), розглянемо загальні риси цього
історичного джерела в археографічному та книгознавчому аспектах.
Обсяг збірника – 532 арк. Формат – 210 х 330 мм. Оправа – картон зі
шкіряним корінцем – відірвана. Виходячи з типу письма і датова-
них філіграней, рукопис можна віднести до 40-х років XVIII ст.
Філіграні в збірнику п’яти видів – “Орел”, “Лілія”, “Єдиноріг”, “Лі-
тера W” (з літерним супроводженням “І Н К”) та “Герб з перев’я-
ззю”, які співпадають з датою рукопису. Наприклад, філігрань
“Лілія” датована Е. Лауцявічюсом 1741–1742 рр.5
Рукопис реставровано та заново оправлено в 1808 р., коли більша
частина рукописів монастиря, за розпорядженням намісника Золото-
верхого Михайлівського монастиря Іринея Фальковського, була
приведена до належного вигляду та стану. На корінці книги збе-
реглися старі шифри: От. 4. гл. 1 № 2680–2 та № 145. На форзаці
та арк. 33 – печатка бібліотеки Золотоверхого Михайлівського мо-
настиря 1890-х років, вірогідно поставлена після проведення звірки
бібліотеки. Аркуші рукопису пожовклі, праві верхні кути потерпали
від вологи, залишилися плями від води та воску. Документи напи-
сано скорописом першої половини XVIII ст. староукраїнською,
польською та російською мовами.
У збірнику наявні два почерки переписувачів. Перший (основ-
ний) – арк. 1–142, 144–478; другий – арк. 142 зв.–143, 479–509.
На звороті останнього аркуша (арк. 520 зв.) є нотатки користувачів
цього рукопису. На завершальному етапі формування збірника була
проставлена нумерація – до арк. 478 та вставлені чисті аркуші (від
1 до 20) після кожного розділу для дописування копій нових доку-
ментів, що відносяться до змісту того чи іншого розділу. Другим
почерком нумерація проставлена до арк. 509. Чорнило коричневе
та чорне; на більшій частині тексту відбилося на протилежних
аркушах. На полях рукопису є помітки олівцем та чорнилом, які
уточнюють відомості про дату документа, назву місцевості, пріз-
вища та імена продавців або дарувальників маєтностей монастирю.
Наприклад, на арк. 136 на полях рукопису при уточненні назви
214
місцевості Вигурівщина є помітка із зазначенням давньої її назви –
Мирославщина.
Загальна структура “книги-архіву” зазначеного монастиря упоряд-
ковувалася згідно зі складом оригіналів документів, які зберіга-
лися в архіві монастиря до секуляризації монастирських земель в
Україні в 1786 р. Тому помилки у передачі текстів документів пе-
реписувачем було зведено до мінімуму. Виняток складають лише
тексти копій царських грамот з останнього розділу, які містять
багато правок іншим чорнилом. Постійне звернення до “книги-
архіву” при будь-яких переміщеннях оригінальних документів з
архіву монастиря (Київська казенна палата, Київська духовна ака-
демія) залишило свій слід на деяких документах – олівцем про-
ставлені номери відповідних аркушів в “книзі-архіві”. Так, напри-
клад, на оригіналі привілею короля Владислава ІV від 26 листопада
1646 р. про підтвердження прав на монастирські маєтності6 під ста-
рими шифрами в лівому верхньому куті арк. 1 проставлено олів-
цем “№ 35”, що відповідає арк. 35 у “книзі-архіві”, на якому міс-
титься копія цього документа. Зміст книги поділено на 5 розділів.
Копії з перших 3-х розділів починаються із заголовків, які в ці-
лому передають зміст акта, вказуючи на об’єкт дії. Заголовки були
складені перед копіюванням документів, що підтверджує як іден-
тичність почерку переписувача, так і чорнило. Виняток складають
заголовки до № 18 та № 27, які вирізняються іншим чорнилом
(чорним) та іншим почерком. Перед заголовками 4 і 5 розділу пе-
реписувачем також було зроблено відступ для написання заголов-
ку потім, але місця ці так і залишилися пусті.
Перший розділ книги містить 28 копій актів 1522–1685 рр.: це,
насамперед, королівські привілеї, судові позови, скарги з майнових
питань. Документи в хронологічній послідовності вміщені з арк. 1 по
47, арк. 48 – чистий. Починається розділ з визначальних історич-
них документів монастиря – привілеїв Сигізмунда І від 8 серпня
1522 р. та 15 березня 1523 р., наданих київському воєводі Андрію
Немировичу з приводу прохань ігумена Золотоверхого Михайлів-
ського монастиря Макарія віддати до обителі міське поле за Про-
битим Валом та надати право реставрувати спустошений монастир
і організувати монастирську общину, з поправкою на невтручання
митрополита і воєводи у монастирські справи. В заголовку до пер-
шого документа є дописка іншим почерком: “а ныне оное поле за
Львовскими воротами именуется Кудрявець”7, вірогідно, дослідника-
215
користувача цього рукопису. Окрім привілеїв про відродження
монастиря, є копії привілеїв польських королів Сигізмунда Августа,
Михаїла, Владислава IV, Яна Собеського, що стосувалися різних
сторін монастирського життя, переважно захищаючи права та мо-
настирську власність. Наприклад, привілей від 3 серпня 1605 р. на
дозвіл січення меду та продажу його на церковні потреби за листом
князя Костянтина Острозького і позов того ж князя від 2 квітня
1602 р. до Павла Монтвиду про грабування двору в Юрівці, яка
належала монастирю, свідчать про турботу та піклування влади
про монастирську власність та захист її від зазіхань з боку інших
верств населення. Ще одна скарга від ігумена Йосифа Мировського
до білогородківського старости Миколая Вишпольського від 23 лип-
ня 1606 р. також стосується наїзду на монастирські землі з боку
жителів с. Білогородки. Про привілейоване становище монастиря
свідчить грамота Яна Собеського від 1685 р., якою військовим за-
боронялося бути на постої в монастирських маєтностях та вимагати
від них різні побори. Але збагачення монастирів відбувалося не
тільки офіційним законним шляхом, зокрема отримання власниць-
ких прав від польських королів через привілеї, а й іншими спосо-
бами, що завжди призводило до вирішування цих питань в судовому
порядку. Підтвердженням цьому є цікавий документ – позов Си-
гізмунда III від 5 березня 1602 р. до Йосифа Мировського за скаргою
Київського земського судді Аксака щодо збирання монастирем
мита на Ветській греблі. Право погребельного мита мав монастир
ще від князя Київського Володимира Мономаха, яким дозволялося
родині Рожновських брати мито від купецьких людей, а від Рож-
новських це право надано було монастирю8. Після скарги і розгляду
цієї справи в суді декретом Головного Люблінського трибуналу від
22 червня 1602 р. було підтверджено право монастиря9.
Другий розділ представлений копіями універсалів українських
гетьманів та полковників у кількості 50 документів за 1649–1729 рр.
(арк. 49–96, арк. 96 зв. – чистий). Абзаци копій документів цього
розділу починаються чорнильними ініціалами. Це універсали Бог-
дана Хмельницького, Івана Виговського, Юрія Хмельницького,
Івана Брюховецького, Дем’яна Многогрішного (Ігнатовича), Івана
Мазепи, Івана Скоропадського, грамота київського митрополита
Іоасафа Кроковського, лубенських полковників Андрія Марковича,
Леонтія Свічки та інших, якими закріплювалися старі власницькі
права на монастирські маєтності та надавалися нові, “видячи вели-
216
кий недостаток обители”10. Починається розділ з копій універсалів
Богдана Хмельницького від 2 та 15 червня 1655 р. про затвердження
Феодосія Софоновича ігуменом Золотоверхого Михайлівського
монастиря та передачу йому Федаківського млина під Трипіллям.
Універсалом від 4 січня 1671 р. Дем’ян Многогрішний (Ігнато-
вич) надав монастиреві млини на Слобідській та Золотаревій
греблі на р. Остер. Універсалом від 17 січня 1688 р. Іван Мазепа
підтверджував ці права на млини під Старим Остром і ще повер-
нув військову частину з млинів в монастир. Іван Скоропадський
постійно піклувався про збільшення маєтностей монастиря, “міючи
особливую горливость и прихильность”11 до нього. Підтверджен-
ням цього є ряд документів: універсали на села Крехаїв, Боденки,
ліс Малий Кормил від 6 червня 1712 р., надання кам’яної церкви
Архангела Михаїла в Старому Острі на прохання київського ми-
трополита Іоасафа Кроковського, документи на право володіння
монастирем маєтностями родини Гамалій (1714–1716 рр.).
Третій розділ – листування гетьманів, полковників, різних по-
садових осіб, що стосується розмежування та прав на монастирську
землю – розміщено від арк. 97 до 115 (арк. 115 зв. по 120 зв. – чисті).
Всього 31 копія документів 1713–1735 рр. Це листи Івана Скоро-
падського до старости села Євминки Богдановського від 23 серпня
1713 р., Івана Мазепи до митрополита Київського Варлаама Ясин-
ського від 25 серпня 1692 р., полковника Гадяцького Михайла Ми-
лорадовича до ігумена Варлаама Ленецького від 10 червня 1717 р.,
дружини Григорія Гамалії Марії Гамалії до ігумена Іоаникія Се-
нютовича від 15 листопада 1711 р., лубенського полковника Петра
Апостола до економа монастиря від 19 червня 1735 р. тощо. Всі вони
висвітлюють різні сторони соціально-економічних та політичних
відносин в Україні, які, насамперед, були спрямовані охороняти,
зміцнювати та розширювати монастирське землеволодіння. На-
приклад, два листи Івана Скоропадського. Перший – до митрополита
Київського Іоасафа Кроковського від 17 жовтня 1713 р. з прохан-
ням про дозвіл передачі за концесією Красногірського Чорнуського
монастиря до Золотоверхого Михайлівського монастиря та другий –
до ігумена монастиря Іоаникія Сенютовича від 6 січня 1714 р. про
видачу з військової канцелярії універсалу, яким стверджується ця
передача в “присутствіє” київському монастирю.
Четвертий розділ, найбільший за представленим матеріалом,
містить 195 копій актових документів 1521–1739 рр. Це купчі за-
писи, тестаменти, виписи з книг земських справ судових київ-
217
ських, з книг гродських Воєводства Київського, з книг міських права
Магдебурзького ратуші Київської, з книг міських ратуші Сен-
чанської, укази з військової Генеральної канцелярії та інші актові
документи, за якими регламентувався процес монастирського земле-
володіння. Документи розміщуються з арк. 1 по 509 зв., (арк. 510–
520 чисті). За змістом розділ ділиться ще на підрозділи, які від-
повідають окремим місцевостям, де була земельна власність мона-
стиря. Підрозділи містять документи, що стосуються ґрунтів Ви-
гурівщини (14 копій, арк. 121–143, арк. 144–160 зв. чисті), за
Пробитим Валом у Києві (4 копії, арк. 161–167, арк. 167 зв.–168 чисті),
Орининської (Дівич Гори) (4 копії, арк. 203–210 зв., арк. 211–212 зв.
чисті), Введенських (3 копії, арк. 213–218 зв., арк. 219–220 зв.
чисті), луків та озер Кораблища (2 копії, арк. 229–230 зв., арк. 231–
236 зв. чисті), Крюківщини та Данилівки (1 копія, арк. 269–271 зв.,
арк. 272–276 зв. чисті), Крехаївських (10 копій, арк. 277–286,
арк. 286 зв.–292 зв. чисті), Боденьківських (13 копій, арк. 293–308 зв.,
арк. 309–316 зв. чисті), грунтів і млинів в м. Острі (50 копій, арк. 317–
362, арк. 362 зв.–368 зв. чисті), Бодаківських, Хрулівських, Ведкалів-
ських (26 копій, арк. 369–401 зв., арк. 402–408 зв. чисті), грунтів
Красногірського Чорнуського монастиря (24 копії, арк. 409–431 зв.,
арк. 432–438 зв. чисті), Лисковщини (21 копія, арк. 439–472 зв.,
арк. 473–494 зв. чисті); сіл Глеваха (5 копій, арк. 168 зв.–174,
арк. 174 зв.–184 зв.), Юрівка (3 копії, арк. 185–191, арк. 191 зв.–
194 зв.), Борщагівка (Борщовка), (3 копії, арк. 195–199, арк. 199 зв.–
202 зв. чисті), Віта і на мито (2 копії, арк. 221–224 зв., арк. 225–
228 зв. чисті), хутора Ленковичовського біля Вигурівщини (4 копії,
арк. 245–253 зв., арк. 254–260 зв. чисті); млина в м. Переяславі (2 ко-
пії, арк. 261–262, арк. 262 зв.–268 зв. чисті); дозволу “на шуршу” біля
обителі, яким надавалося право монастирю залишати гроші з продажу
пива, вина і меду на їжу та інші потреби монастиря і не сплачу-
вати податки в казну (4 копії, арк. 237–240 зв., арк. 241–244 зв. чисті).
Останній розділ містить 7 копій царських грамот 1654–1742 рр., зо-
крема грамоти Олексія Михайловича, Петра І, Петра ІІ, Єлизавети І.
Цікаві нотатки, залишені на останній сторінці “книги-архіву”
дослідниками ХІХ ст., відображають полеміку двох діаметрально
протилежних поглядів на значення цих історичних джерел для
монастиря. Перший запис від липня 1857 р. польською мовою на-
лежить єзуїту Маріану Горшковському і свідчить про його точку
зору на “архіважливі” документи, що відображають факти впливу
польських королів на історію монастиря. Відписка Лаврентія По-
218
хилевича від 15 лютого 1866 р. містить різку критику на висновки
свого опонента. Він розрізняє вплив та відношення “старих” поль-
ських королів та їхніх нащадків до монастиря. Перші – роздавали
землі монастирю, а інші – тільки це підтверджували. Останні, як
пише Похилевич, – вже під впливом єзуїтів і фанатизовані пап-
ською схизмою, нічого не додали від себе православній обителі,
підтверджуючи лише за нею давню власність12.
Розглянуту “книгу-архів” Золотоверхого Михайлівського мо-
настиря органічно доповнюють інші цікаві рукописні збірники мона-
стиря, що стосуються його документальної спадщини, наприклад,
збірник документів, в якому містяться копії та оригінали щодо
монастирської власності. Це “Собрание разных древних подлин-
ных монастырских бумаг, расположенных по годам, начиная с
1540 года по 1770 год”13, яке містить 88 оригіналів та копій доку-
ментів на села Вигурівщина, Глеваха, Борщагівка та іншу власність
цього монастиря. Для вивчення історії монастирів значною базою
у відновленні та реконструкції їх документальної спадщини важ-
ливу функцію виконують описи на монастирські документи та
маєтності, в яких зазначаються реєстри документів, згідно з якими
монастирі отримували ту чи іншу власність. Це “Опись краткая
имений монастыря Золотоверхого Михайловского Киевского, зе-
мель, лесов, пляцов, поль пахатных, сеножатей и озер рыболовных,
и млынов, границами в листах королевских, грамотах государ-
ственных, универсалах гетманских, и прочих писмах, описанными,
ограниченных, ради удобнейшего ведения, собранная 1701, и 1736 го-
дов”, яка зазначена в каталозі М.І. Петрова у розділі “Історико-
юридичні акти і документи, або історико-юридична суміш”14. Обсяг
рукопису – 72 арк. Формат – 190 х 310 мм, шкіряна оправа. “Опись…”
складена в 1701 р. та доповнена у 1736 р. Надійшла до фондів
НБУВ у складі бібліотеки Київського Софійського собору (старий
шифр бібліотеки № 372).
Рукопис складається з короткої довідки стосовно історії засну-
вання монастиря (арк. 2–3) та стислих відомостей з актових докумен-
тів про надання маєтностей монастирю (арк. 4–10), хуторів та сіл
Лубенського полку (арк. 11–12), дворів з плацами та городами в
м. Острі та за його межами (арк. 13–14). Далі подані відомості про
села, які за відгалуженням межі поляками від України відійшли за
кордон у володіння Польське (арк. 14–15), стислі дані про мона-
стирські млини, з інформацією про кількість мірної частини мельника
та монастиря (арк. 16–18). Інформація про власність монастиря
219
містить цікаві топографічні дані про історію міст та сіл України, по-
даних у вигляді анотацій до опису окремих ґрунтів, островів, урочищ,
лісів, озер, із зазначенням, яким чином вони стали власністю мо-
настиря, відомостей про колишніх власників та документи, які регла-
ментували право власності. Окремий розділ присвячений покро-
вителям та благодійникам монастиря. Починається він з переліку
князів та великих государів московських, які жалували грамоти на
землі або підтверджували право власності обителі на ґрунти та
маєтності (арк. 32–34). Інша частина розділу містить біографічні ві-
домості про польських королів, що перехрещуються із повідом-
леннями про надання привілеїв та підтверджувальних листів мона-
стирю (арк. 40–42) українських гетьманів, які своїми універсалами
значно розширювали монастирську власність (арк. 42–46), та інших
благодійників монастиря (арк. 48–53, арк. 54–72 – чисті). Структура
рукопису поєднує в собі оповідну форму викладу матеріалу з харак-
терними рисами діловодного архіву монастиря. Історичні події та
факти, які відбувалися в житті обителі, описуються у довільній
формі, з посиланням на дані архівних документів із зазначенням
точних дат та коротких відомостей про зміст цих документів.
Порівняльний аналіз “книг-архівів” зі збірниками копій доку-
ментів, монастирськими описами цих документів з фондів ІР НБУВ
та залишками документального архіву цього монастиря дає змогу
вирішувати не тільки питання про ступінь повноти “книги-архіву”,
але і визначати причини появи збірників певного змісту в даний
історичний період. Оскільки “книга-архів” завжди була пов’язана з
соціально-політичними умовами того регіону, в якому вона ство-
рювалася, можна позначити шляхи реконструкції складу “книг-
архівів” інших монастирів, які не збереглися, що значно збагатить
документальну спадщину монастирів України. Виявлені розбіжності
та специфічні особливості “книг-архівів” монастирів при археогра-
фічному та книгознавчому дослідженні дають можливість просте-
жити відмінність цих документів з урахуванням різних умов їх
створення на території України та мати уяву про загальні та спільні
закономірності цього процесу в цілому.
1 Черепнин Л.В. Русские феодальные архивы XIV–XV веков. – Ч. 2. –
М., 1951. – С. 4–16.
2 Альшиц Д.Н. Что считать рукописной книгой (Из опыта описания
древнерусских рукописей) // Проблемы источниковедческого изучения
рукописных и старопечатных фондов. – Л., 1979. – С. 79–91.
220
3 Каштанов С.М. Копийные книги Троице-Сергиева монастыря XVI в. //
Записки Отдела рукописей ГБЛ. –Вып. 18. – М., 1956; Ивина Л.И. Копий-
ные книги Троице-Сергиева монастыря XVII в. // Записки Отдела руко-
писей ГБЛ. – М., 1961. – Вып. 24.
4 ІР НБУВ, ф. 301, № 216 п, 217 п – копійні книги Києво-Печерської
лаври (за описом Київської казенної палати документів Києво-Печерської
лаври № 5, 6); ф. 307, № 535/1763 п – копійна книга Зoлoтоверхого
Михайлівського монастиря.
5 Лауцявичюс Э. Бумага в Литве в XV–XVIII вв. Атлас. – Вильнюс,
1967.– № 2074.
6 Деякі документи з архіву монастиря нині зберігаються в колекції
Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії з фондів
ІР НБУВ: ф. 301, № 216 п (“Г”. Зoлoтоверхий Михайлівський монастир),
оп. № 22.
7 ІР НБУВ, ф. 307, 535/1763, арк.1.
8 Це право монастиря з давніх часів на мито на річці Віта заперечує
М. Закревський у своїй відомій праці “Описание Киева”, зазначаючи, що
з ХVІ ст. воно підтвeрджуєтья докуменальними джерелами. А згадки про
родину яка існувала при Володимирі Мономахові (1113–1125) із закінчен-
ням прізвища на “-ський” в Іпатієвському літописі немає. Див.: Закрев-
ский Н. Описание Киева. – М., 1868. – Т. 2. – С. 516.
9 Там само, ф. 312, № 411/372 с, арк. 7.
10 Там само, арк. 55 зв.
11 Там само, ф. 307, № 535/1763, арк. 85 зв.
12 Там само, арк. 520 зв.
13 Там само, ф. 307, № 536.
14 Там само, ф. 312, № 411/372 с.
|