П.М. Попов як бібліограф рукописів та стародруків Волині
Saved in:
| Published in: | Рукописна та книжкова спадщина України |
|---|---|
| Date: | 2007 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48678 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | П.М. Попов як бібліограф рукописів та стародруків Волині / С.М. Міщук // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 277-309. — Бібліогр.: 83 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859480048948477952 |
|---|---|
| author | Міщук, С.М. |
| author_facet | Міщук, С.М. |
| citation_txt | П.М. Попов як бібліограф рукописів та стародруків Волині / С.М. Міщук // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 277-309. — Бібліогр.: 83 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Рукописна та книжкова спадщина України |
| first_indexed | 2025-11-24T11:50:39Z |
| format | Article |
| fulltext |
277
С. М. Міщук
кандидат історичних наук
Міжнародний
науково-технічний університет
м. Київ
П. М. ПОПОВ ЯК БІБЛІОГРАФ РУКОПИСІВ
ТА СТАРОДРУКІВ ВОЛИНІ
Слід відзначити, що на початку 1930-х років бібліотечних
представників Академії наук України об’єктивно турбував незадо-
вільний стан зберігання бібліотечних фондів ВДКМ. Внаслідок
неможливості позитивно вирішити це питання місцевою музей-
ною установою постала необхідність у підготовці реорганізації
фондів музейного книгосховища та їх подальшій централізації в
Києві. Саме з такою метою в травні 1931 р. ВБУ відрядила свого
співробітника П.М. Попова до Житомира.
П.М. Попов так охарактеризував тогочасні умови зберігання
книжок: “житомирські бібліотечні фонди, що мають наукове зна-
чення… являли собою величезний, майже невпорядкований і для
користання в цілому обсязі неприступний склад бібліотек загальним
метражем близько 4 километрів бібліотечних полиць, загальною
кількістю близко 150 тисяч книг, переважно тою чи іншою мірою
науково-цінних”. Однак, за даними П.М. Попова, якщо над старо-
друками вже було розпочато якусь первісну обробку, опрацювання
рукописної частини бібліотек, як і раніше, перебувало у незадо-
вільному стані. Рукописи були розпорошені по всіх двадцяти кім-
натах бібліотечного приміщення та переплутані з іншими невпо-
рядкованими та невідокремленими матеріалами.
За таких умов праця П.М. Попова, запланована на період ко-
роткочасного відрядження, виявилася занадто копіткою і важкою.
За досить короткий термін він відокремив найбільш цінні складові
бібліотеки Музею: бібліотеки Шодуарів, Товариства дослідників
Волині, Волинської римсько-католицької духовної семінарії, Волин-
ської православної семінарії, Волинського римсько-католицького
© С. М. Міщук, 2007
278
капітула, житомирських біскупів, Житомирської центральної місь-
кої бібліотеки тощо. Заслугою П.М. Попова стало те, що в період
перебування в Житомирі він спробував визначити та описати най-
більш цінні стародруки і рукописи книгосховища. Йому вдалося
виявити і зосередити в одному місці понад 1 тис. 500 рукописів, пе-
реважно літературного, наукового і релігійного змісту, та 1 тис. цін-
них стародруків, додатково до тих, що їх раніше виокремили му-
зейні працівники.
Звітуючись в Києві, П.М. Попов у своєму “Повідомленні про
наукове відрядження в травні 1931 р.” підкреслив велике наукове
значення цих фондів і наголосив, що їм слід мати кращі умови
зберігання та наукового і громадського використання, ніж у неве-
ликому Житомирі. У цьому зв’язку він відстоював прискорення
передавання книжок до ВБУ як до головної бібліотеки України і
фундаментальної бібліотеки ВУАН. Отже, саме ці попередні за-
ходи представників бібліотечної справи в Україні й підготували
переміщення бібліотечних фондів з Житомира до Києва.
П. М. ПОПОВ
РУКОПИСИ Й СТАРОДРУКИ
ЖИТОМИРСЬКИХ ФОНДІВ ЯК ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ
ЛІТЕРАТУРИ ФЕОДАЛЬНОЇ ДОБИ1
1. Вступні уваги
Літературознавство на новому етапі свого розвитку повинно
рішуче перебудувати всі ділянки своєї роботи, не виключаючи й
підготовних та, здавалося-б, найпростіших – розшукування й пер-
вісної систематизації відповідного матеріалу. Цього особливо по-
требує така ділянка, як історія літератури доби феодалізму, що
протягом більш, ніж століття свого попереднього розвитку перебу-
вала в полоні дворянсько-монархічних, церковно-клерикальних та
буржуазних тенденцій. Сучасні літературознавці – представники
цієї галузі, що не хочуть іти далі чужими шляхами старої науки,
повинні підпорядкувати критичній переоцінці з погляду марксо-
ленінської методології не тільки всі попередні синтетичні побу-
дови, а й самий будівний матеріал з погляду його якості та обсягу.
279
Це покладає обов’язок не нехтувати «польовою» розвідковою ро-
ботою для масового критичного перегляду давніх рукописних і
стародрукованих першоджерел в місцях їхнього переховування, а
також для пильних розшуків нових, свіжих матеріалів, особливо
по маловідомих збірках на периферії.
Користуючись з нагоди, що Всенародня бібліотека України
при ВУАН у травні минулого 1931-го року відрядила мене до Жи-
томира, щоб з’ясувати й підготувати справу передачі до Києва ве-
ликих бібліотечних фондів, зібраних у Житомирському музеї, –
Комісія української літератури доби феодалізму ВУАН дала й від
себе мені завдання – виявити наявний стан і склад житомирських
рукописних та стародрукованих джерел до історії української літе-
ратури феодальної доби.
До проблем, що їх вивчає згадана Комісія, належить завдання –
досліджувати пам’ятки української публіцистики ХVІ–ХVІІ вв. як
вияв й знаряддя класової боротьби в давній (зокрема Західній)
Україні. Тим часом у Києві бракує скільки-небудь повного добору
цієї рідкої (бо свого часу знищуваної) літератури. З цього, при-
родно, виникло й спеціальне моє завдання – розшукати в Житомирі
збірку українських публіцистичних пам’яток ХVІ–ХVІІ вв., що свого
часу належала приватним власникам Шодуарам і що про неї надто
короткі й побіжні відомості подав ще року 1888 акад. М.І. Петров2,
а за ним слідом ак. В.С. Іконніков3, як про збірку ніби «весьма
тщательно составленную». Отже, треба було виявити характер, су-
часний стан і склад цієї маловідомої збірки.
Житомирські бібліотечні фонди, що мають наукове значення,
на час мого приїзду всі зосереджені були в місцевому музеї і являли
собою величезний, майже невпорядкований і для користування в
цілому обсязі неприступний склад бібліотек загальним метражем
близько 4 кілометрів бібліотечних полиць, загальною кількістю –
близько 150 тисяч книг, переважно тою чи іншою мірою науково-
цінних. Головні складові частини цього фонду – це бібліотеки: Шо-
дуарів, кол. «Общества исследователей Волыни», Волинської рим.-
катол. дух. семінарії, Волинської правосл. дух. семінарії, Волин-
ського рим.-катол. капіталу, бібліотеки Житомирських біскупів.
Тригорського правосл. мон., Старо-Константинівської школи, Жи-
томирської центральної міської бібліотеки й інші4.
Як завжди в бібліотеках подібного типу, помітне місце і тут
займають рукописи й стародруки.
280
Над стародруками житомирських бібліотечних фондів вже по-
чато було деяку роботу, щоб їх відокремити від загально-бібліо-
течної маси, описати й почасти впорядкувати (переважно над цим
працював місцевий дослідник П.Н. Абрамович), – але цього жод-
ною мірою не можна сказати про рукописні частини цих бібліотек.
Рукописи були розсіяні мало не по всіх 20 кімнатах бібліотечного
приміщення, перемішані з різними (нерідко нерозібраними й не-
впорядкованими) фондами. Отже, за таких умов треба було почати
з дуже кропіткої праці – розшукувати мало не кожний окремий
примірник, керуючись надто приблизними вказівками бібліоте-
каря, де саме можна сподіватися знайти рукописний матеріал.
В наслідок цієї роботи пощастило виявити й зосередити в пев-
ному місці понад 1500 рукописів бібліотечного типу, переважно лі-
тературного, наукового й релігійного змісту, та з 1000 цінних старо-
друків – у додаток до тих, що їх раніше відокремив сам музей.
Подаю далі загальні відомості про наявні цінніші житомирські
книжні пам’ятки, а саме:
I) про рукописи (А. – українські й російські; Б. – іншими мо-
вами); II) про стародруки (українські, російські й білоруські, по-
тім – інші); і III) про колекцію пам’яток публіцистичної літера-
тури XVI–XVII вв.
Потреба в такому огляді є тим більша, що будучи цінними, во-
ни до цього часу далеко не всі відомі були у відповідній літера-
турі5.
Як звичайно прийнято для пам’яток, що виникли й поширю-
валися в межах феодальної доби, їх притягаємо до опису й вивчення
в ширшому обсязі, ніж це допускає сучасний нам термін «літе-
ратура», але по змозі наголос робимо на тих (взагалі небагатьох)
пам’ятках, що їхне літературне значення виступає ясніше. Звісно,
цим оглядом далеко не вичерпується ввесь матеріал житомирських
збірок. Деяка неповнота й побіжність поданих тут спостережень
випливають цілком природньо з тих важких умов, у яких мені
довелося в Житомирі працювати.
Цей огляд тому не виключає, а навпаки вимагає дальших
глибших студій над житомирськими збірками. Для цього незаба-
ром, треба сподіватися, будуть і незрівнянно сприятливіші умови,
відколи перевезені будуть ці збірки до Всенародньої бібліотеки
України при ВУАН.
281
ІІ. РУКОПИСИ
А. Рукописи українські і російські
Спиняюся тут переважно на тих рукописах, які лишилися
свого часу неприступними ні В.М. Перетцові та його семінарові,
що року 1910 досліджували житомирську літературну спадщину й
описали її у згаданому вище «Отчете об экскурсии русской фило-
логии в Житомире», ні іншим дослідникам.
Розподіл рукописів за групами має тут, звичайно орієнтовний,
деякою мірою умовний характер.
a) Рукописи літературного змісту
1. З рукописів, що мають взагалі літературний характер, на-
самперед відзначу інтересний збірник повістевого й почасти дра-
матичного змісту, що його пощастило мені вперше виявити серед
нерозібраних бібліотечних фондів Житомирського музею. Це –
рукопис на 134 аркушах форматом у 4-ку писаний російським
скорописом поч. XVІІІ в. Папір має водяні знаки: 1) герб м. Ам-
стердама, 2) голова блазня з 5-ма бубонцями, 3) лев на задніх
лапах, який тримає пучок блискавок в одній передній лапі і меч –
у другій. Усі ці філіграні свідчать про кінець XVІІ в. і початок
XVІІІ-го6.
Оправа (напівзіпріла) складається з склеєних макулатурних
аркушів, записаних російським скорописом XVІІІ в. На одному з
аркушів можна прочитати: «Тетрадь расходу Алекс∆я и Федора
Десятникова сего 1735 году». Із прибутково-видаткових записів
видно, що зшиток, з якого зроблено справу, належав дрібному пе-
рекупникові або промисловцеві шкурами, що являє певний інте-
рес для характеристики можливого оточення, де обертався у
XVІІІ в. цей збірник.
Зміст збірника такий:
Арк. 1–9 зв. «О взятии Царяграда от безбожного Махмета
Амуратова сына, Турского царя, еже при Констянтине царе, сына
Манайлове.
Початок: В лето 6961 в царство…
Оповідання, виписане з другої редакції Хронографа про за-
воювання Візантії турками 1453 р., в науковій літературі видане7.
Арк. 9 зв. – 14 зв. Сказание о цар∆ турском Махмет∆, какой
хотел сожещи книги греческия.
282
Поч. Царь Махмет солтан сяде на царском престоле … Це – твір
відомого московського публіциста середини XVІ в. Івана Пересве-
това, виписаний із того самого джерела8.
Арк. 14 зв.–19: О албанской стран∆ і княжеств∆ их.
Поч. Страна некая Албанская…
Виписка з того самого джерела9
Арк. 19–24. Титово пришествие на Ерусалим.
Поч.. Приіде-ж Титъ со многими языки…
Арк. 24–30 в. О Кире царе Перском, откуду родися и каком
возрасте и о царстве его.
Поч. Астиагу царю царствовавшу…
Арк. 31–34. Царство Ираклиево.
Поч. По Фосии мучител∆ царствова Іраклиі…
Арк. 35–59з в. О пр∆мудр∆ Іюдиф∆, како Олоферну главу от-
сече Іюдифь
Поч. Является царь Новхудоносор с боляры своими…
Це – театральна п’єса, поділена на «явления»; в яві першій
беруть участь цар і чотири сенатори, aˆaâˆaâˆ, vvvvvˆ, hˆhĥˆhˆhˆ, dˆdd̂ˆdˆdˆ в яві другій –
Олоферн і Ахіор і т.д. З відомою п’єсою 1674 р. московського
репертуару Григорі цей текст взагалі не збігається10.
Арк. 60–74 зв. Житіе Петра і Февроніи, муромских чудотворцев.
Популярне в давній літературі легендарно-белетристичне опо-
відання.
Арк. 74 зв.–78 зв. Повесть и сказание о Вавилоне, послание Лва
царя, о крещение (sic!) Василя, в Вавилонъ іспытати і взяти зна-
мения у святыхъ триехъ отрок Ананії, Азарии і Миса[и]ла.
Поч. Первое посланіе hˆhĥˆhˆhˆ челов∆ка христианского рода Сурож-
ского…
Це т.зв. «Повість про Вавилонське царство» в списку, що має
відміни проти загальновживаних. Принаймні початок за цим спис-
ком не збігається з тими, що їх наводить акад. Пипін11, а також із
тими, що їх видав Костомаров12.
Арк. 78 зв.–83 зв. Слово от древних описаний о вере христіян-
ской і жидовской вопрос первых времен.
Поч. Н∆кий бяше князь христіянскыі…
Оповідання це є пародійне оповідання про чудернацький диспут
за кращу віру між кривим п’яницею скоморохом (представником
християнської віри) і плішивим Тараскою філософом (представником
єврейської)13. Оповідання інтересне, як вияв своєрідної опозиції
283
літературними засобами проти ідеології класів панівних за доби
феодалізму. Текст цей я цілком скопіював для видання, а також і
два більші тексти, що мають подібне ж значення і складають за-
галом досить рідку й малодосліджену груду повістей.
– Арк. 84–86. Слово о напрасном тат∆.
Поч. Бысть н∆когда крестьянский сынъ, учал учитися грамот∆…
– Арк. 87–91. Сказание о куре и о лисице, како с∆д∆л на древ∆,
и лисица кура к себе в древа манила.
Поч. Приде в н∆кое время лисица рано ко двору крестьянскому…
Арк. 92–92. Плач Адама.
Поч. Восплачется Адам пред раем стоя…
Популярний духовний «вірш», не раз виданий14.
Арк. 92 зв.–99 зв. Сказание о Удоне єпископе Магдебурском, како
онъ страшным и ужасным образом смерти предан и велми осужден.
Поч. В лето от воплощения божія слова…
Відоме оповідання про феодала=епископа Удона, перекладене
з середньовічного збірника «Великое Зерцало».
Арк. 100–134. О Варламе и Иоасафе.
Поч. Індійская страна глаголемая далече убо отстоит…
Це виписка шести перших розділів з легендарного оповідання
про Варлама пустинника і Иоасафа, індійського царевича, а саме з
друкованого її московського видання 1681 року.
2. Збірник полемічного, історично-оповідального і іншого змісту.
Рукопис без початку, кінця й оправи, писаний російським скоро-
писом ХVІІІ в. Розбитий на кілька частин, що були розкидані по
різних місцях бібліотеки. Розшукавши та з’єднавши наявні (не всі)
частини збірника, ми виявили такий зміст зацілілої його частини15.
Статті есхатологічного характеру, починаючи з сказания Ки-
рила Єрусалимського «о восьмом веке, втором пришествии и
антихристе» (арк. 24 нум. і далі).
Статті полемічного характеру, скеровані проти протестантів на
захист культу хреста й ікон.
Полемічні статті проти латинян та римського папи (арк. 224 нум.
і далі).
Виписки з «Книги о вере» (з друкованого московського її ви-
дання 1648 р.) переважно теж полемічного проти латинян та
«юнитов» (униятів) змісту (арк. 313 і далі).
Виписка з книги Стефана Яворського: Знамения пришествия
антихристова» (з московського видання 1703 р.)
284
Виписки з книги українського письменника ХVІІ в. Кирила
Транквіліона «Зерцало богословії», а саме – з унівського її видан-
ня 1692 р.
Виписки з книги історично-оповідального змісту «Синопсис»,
що мала в Києві кілька видань протягом ХVІІ–ХІХ вв., почина-
ючи з першого – 1674 року.
Літературне значення має в цьому збірнику повість «О войне
великого князя Димитрия с татарським царем Мамаем, о извеще-
нии великому князю Димитрию, яко нечестивый Мамай идет
войною на Русь» (арк. 790 і далі).
Поч. Великии благоверный князь Димитрий…
3. Уривок із пісенника ХІХ в.
Початок: Лиза руку выр∆вает,
Он другую взять успел…16
б) Рукописи історичного змісту.
1. Девствие пр∆зельной и от начала поляков крвавой небыва-
лой брани Богдана Хмельницкого… с поляки в р. 1648, собр. и
утвержд. 1710 р., переписана 1786 р. в Киеве коллежским канце-
ляристом Никитою Хенцинским с копии, списанной с подлинника,
имевшагося у малорусского гетмана Ивана Скоропадского, Симе-
оном Петроковским».
Рукопис ХVІІІ в., на 122 арк. аркушевого формату.
2. «Гистория с начале проименования казаков, откуду козаки
наречении, от коего племени и когда.
Рукопис ХVІІІ в., на 44 арк. формату аркушевого.
3. Літопис келейний Дмитра Туптала (Ростовського), з додат-
ком наприкінці: «Копии с доношения св. Синоду об обретении мо-
щей Дмитрия Ростовського» 1757 р. і «Описания о чудесах новояв-
ленного чудотворца Дмитрия митр. Ростовського» (усіх «чуд» 68).
Рукопис в 4-ку на 469 арк., писаних укр. скорописом ХVІІІ в.
Унизу по аркушах запис: «…куплена за два рубли року божия 1772
в Гостомле».
4. Те саме, теж у 4-ку, на VІІІ + 414 арк., писаних українським ско-
рописом ХVІІІ в. Маючи тотожний склад, рукопис цей відзначається
від попереднього кращою збереженістю, а також тим, що на початку
має вклеєну гравюру з портретом Дмитра Ростовського, роботи най-
видатнішого українського гравера ХVІІІ в. Григорія Левицького17.
285
5. Життєпис Петра Могили.
Рукопис на 8 арк., поч. ХІХ в., форматом в арк. Складений на
підставі Pаterikon’a Сильвестра Косова та Панегірика Петрові Мо-
гилі Баєвського.
в) Рукописи філософського змісту.
1. Логика або діалектика Івана Дамаскина в перекладі відо-
мого російського емігранта на Волині кн. Андрія Курбського –
другої половини ХVІ в. Список, писаний півуставом ХVІ–ХVІІ в.
Свого часу цей рукопис докладно описав В.М. Перетц в «Отчете
об экскурсии семинария русской филологии в Житомир» (с. 27–
29). В додаток можна зазначити, що на арк. 9 зв. у тексті є малюнок
алегоричного змісту (м.б. т.зв. «Древо неоплатоніка Порфирки») і
що інтересний рукопис цей потрапив до бібліотеки Волинської
правосл. дух. семінарії із бібліотеки Почаївської Лаври18.
Разом з описом рукопису, В.М. Перетц подав і ввесь текст 57-го
(останнього) розділу «Диалектики», а саме «Сказание о лисице»,
як характерний приклад викладу Курбського19.
Можна бачити з оглаву (та й з самого тексту), що перу Андрія
Курбського належить також і 56-й (передостанній) розділ книги.
Розділ цей в оглаві має заголовок, що виявляє автора: «Сказ Андрея,
чесо ради сия написанны»… Обидва ці розділи (56 і 57), себто, обидві
післямови Курбського до його перекладу «Діалектика» І. Дамас-
кина та до трактату про силогізми І. Спаненберга20 – складають
єдину цілість.
Обидві ці післямови належать до перших сторінок історії філо-
софії на Україні; вони наочно доводять, що вже початкові кроки
«діалектики» на Україні, про які так запопадливо клопотався в
кінці ХVІ в. Курбський, споводовані були умовами тодішньої кла-
сової боротьби на Україні, потребами «праведными оными сило-
гизмами» захистити позиції «православного» табору від наступу
войовничих феодальних кругів, а також від наступу з боку рефор-
маційного, в основі ранньобуржуазного руху.
Текст цієї невеликої першої післямови А. Курбського за Жито-
мирським списком21 такий: Сказание, чесо ради сии написанны.
[Арк. 67 зв.] Все ли тыи22 силиоизьми, сиреч сложни23, правду
обороняют?24. Не вси25. Оные правду обороняют26 словесною силою
и истине помогают, а иные сопротив правды глаголют и истине
286
сопротивно правды глаголют, истине сопротивно укрепляются27,
а28 найпаче в тех, где непорочно обретается29, где начинается от-
ношение по неудобному. На что же сие писал еси?
Многих ради вин. Правая, иже бысте ведали чин и меру сило-
гизмов и як30 в них силу31 (арк. 68) изобрести и где положити.
Вторая, иже бы есте познали и уразумели разделити правду со
неправдою и разсудити истинный и ложный. Третяа, егда будут
правды сопротивницы ложными тыми словесы истинну будити,
тогда абысте32 умели ли сопротивлятися, и отвечающе обороня-
ти33 правду, и уста им заградити праведными оными силоизмами,
и указати им, иж невозможный и неудобный начинают и слове
чесною силою лукаво действуют, вместо того, яко бы могли оборо-
няти34 правду и утвердили истину. А они словесной35 силы навык-
ша36, но37 лукаве сопротив правды действують. И о таковых прочих
ради38 сие написалося, понеж[е] вси39 еретици сопротив правед-
ных догмат и истинной40 веры лицедействовали, а святыя нашея
страны премудрия41, навыкши той словесной силе и познавши и
уразумевши все тые42, все оные ереси обличили и посрамили, и до-
вели на оных правоглалолющими силоизмами, иж43 // [арк. 68 зв.]
оный еретици словесною силою ложне и неправедне действуют. А
тех ради і иных вин таковыи написашася, яко един премудри[й]
рече, все потреба ведати, да не всему верити, но точно правде и
истинне.
г) Рукописи моралістичного і теологічного змісту.
1. Діоптра (не та, що її описав В.М. Перетц на стор. 24–27
«Отчета»)44.
Рукопис ХVІІ в., писаний почасти полууставом, а більше –
українським скорописом на 194 арк., у 4-ку. Заголовок у розфар-
бованій рамці. Є запис: «Року 1612 списася в КО… в∆
45 Дяченком
Іваном».
2. Слова Афанасия Александрийского на арианы (5 слів).
Рукопис ХVІІ в., в 4-ку, на 209 арк., без кінця. В тексті трап-
ляються українізми: архыепископа, пасхы й інші подібні.
3. «Алфавитарь ради ученія малих детей Афанасія архієпис-
копа Холмогорського и Важеского келейная»46.
Рукопис поч. ХVІІ в. на 123 арк., в 4-ку, писаний гарним полу-
уставом. Це – твір Афанасія Любімова, якій був у р. 1682–1702 архі-
287
єпіскопом Холмогорським, автора полемічних (проти так званих
«старообрядців»), праць, а також автора «Описанія трех путей … из
поморских стран в Шведскую землю и до столицы их» … 1701 р.47
«Алфавитаря» серед праць Афанасія Любімова не згадують ні
Євгеній Болховітінов (Словарь исторический о писателях дух. чина
т. І вид. 2, СПБ, 1827, с. 58–59), ні Філарет Гумілевський (Обзор
рус. дух. литературы, вид. 3, СПБ, 1884, с. 258). Як видно із замі-
тки на початку, це й твір «послася в дар» митрополитові Тоболь-
ському Ігнатію 7208 (1700) року і являє собою своєрідну дитячу
енциклопедію різних правил і знань, що їх представник вищої цер-
ковної влади за Петра І вважав за потрібне вкоріняти в голови
дітей, а саме:
Гл. І О письменах и стихіи еллинской и словесной речи.
Гл. 2 Собраніе первоначального христ. вероученія для детей.
Гл. 3 Первоначальное нравоученіе.
Далі – початки етимології, арифметики тощо, а ще далі – кодекс
пристойного поводження, викладений в катехизичній формі запи-
тань і відповідей. Містить у собі інтересні побутові риси й інде –
вірші.
Характерно для педагогічних засобів автора = ієрарха, що са-
мий текст цієї призначеної для дітей книги він починає з віршів на
тему про смерть:
Писание святое істинно вещает,
Яко земля и в землю ся паки возвращает.
4. Мировулія Тиссалина притчы нравоучителніи о добром теле
и фортуне з латинскаго на словенській переведены 1730 году, пе-
реписанны 1757 году.
Рукопис половини ХVІІІ в., у 8-ку, на 56 арк.
5. Рай мысленный. Рукопис ХVІІІ в., в 4-ку. В кінці: List Mele-
ciusza Patriarchy Alex.do Hipaciusza Pocieja.
6. Катехизис. Рукопис ХVІІІ в., в 4-ку, старою укр. мовою.
Розділ перший трактує про сакраменти.
7. Лествица. Рукопис ХVІІІ в., в 4-ку, на 285 арк. писаних пів-
уставом. Унизу на перших аркушах запис: «Сыю кныгу реченню
Лествичнык купил я Андриян поп. «На справі замітка про передачу
цієї книги з церкви с. Радошевського Славутського району 30 ве-
ресня 1925 р.
8. Зерцало богословія Кирила Транквіліона Ставровецького.
Рукопис ХVІІІ в., в 4-ку, на 130 арк., писаних укр. скоро-
288
писом. Копія з Почаївського видання «Зерцала» 1618 р., писана
Микитою Гавиренком у селі Хмельнику.
9. Собраніе науки небесной из м∆ст Матфея Гафенфева, свя-
щенныя богословіи учителя, в славн∆йшей Тюбингенской Акаде-
міи предводителя … в употребление школ собственных славного
королевства Шведского, различними книгами изданіе коштом На-
фанаила Голденава в Стренгесіи тиснением Іоанна Ронберга лета
1697»48.
Рукописи ХVІІІ в., на 158 арк., у білій пергаменовій оправі.
На перших аркушах унизу запис: «Сія книга св. Киево-Печерскія
Лавры соборного ієромонаха Софронія Тарнавіота (далі іншою ру-
кою) дарованная нын∆ Димитрію Александровичу 1769 г.»49.
д) Рукописи т. зв. «богослужбового» змісту.
Рукописи ритуальні, або т. зв. «богослужбові», часом свого на-
писання є найдавніші, а кількістю своєю – найчисленніші серед
східньо-словянських рукописів Житомирського музею.
Щодо давності походження, то на першому місці треба поста-
вити чотири пергаменові уривки (з євангелії, стихірара, мінеї служ-
бової та з якоїсь книги релігійно-повчального змісту), писані в ХV в.
Ці рукописи походять із середини оправ різних, здебільшого ла-
тинських і польських старовинних книг, куди вкладалися свого
часу для зміцнення палітурок замість картону.
Серед цілих слов’янських рукописних книг Житомирського
музею, як найдавніші, треба зазначити такі:
1. Трефолой пергаменовий ХV в., на 101 арк., без кінця (другу
половину книги вирвано). Оправа – дошки в шкурі. На звороті
першого аркуша запис 7108 (1600) року про поновлення цієї книги
«Ніколы Чюдотворца Хоробровского» за наказом («повелением»)
Івана Крюкова. Наприкінці – запис ХVІІ в. З бібліотеки Шодуара.
2. Євангелія-тетр ХV в., на 229 арк., в 8-ку. Оправа – дошки в
шкурі, з б-ки Шодуара.
3. Те саме, ХVІ в., на 265 арк., формату аркушевого, з вклад-
ним записом попа Василя Бзовицького-Зозулі.
4. Те саме, ХVІ в., на 408 арк., в 4-ку, без початку й кінця. Від
оправи лишилася тільки передня дошка. Із музею дослідників
Волині (мабуть з пізніших поступлень).
Коли до цього додати описані вже в «Отчете» В.М. Перетца і
289
його семінару: Мінею службову к. ХVІ в. (з «Музею Общества ис-
следователей Волыни» № 537) і Євангелію к. ХVІ – поч.. ХVІІ в.
(теж звідти, № 539)50, то цим і окреслюється в основі все, що
лишилося в Житомирі від рукописної спадщини ХV–ХVІ вв.
Решта «богослужбових» рукописних книг числом близько 3051
походять з пізніших віків – ХVІІ і ХVІІІ. Серед них є рукописи
місцевого, волинського походження. Вони виявляють, що на Во-
лині друкарська продукція довго ще не могла остаточно перемогти
стару рукописно-книжкову традицію.
Докладніше на рукописах цієї останньої групи не спиняюся.
Переважну частину їх описав філологічний семінар В.М. Перетца
під час подорожі 1910 року до Житомира52.
Б. РУКОПИСИ ІНШИМИ МОВАМИ
Серед рукописів житомирських збірок іншими мовами (крім
східньо-слов’янських) відзначаю такі найстаріші (ХV в.) – латин-
ською мовою:
1. Sermones de sanctis tempore hiemali… anno 1417.
Рукопис великого аркушевого формату, писаний двома стовпця-
ми, готичним письмом ХV в., добре збережений, оправлений в білу
шкуру. Перший аркуш оздоблений золотом і малюнками в кілька
фарб. Рукопис цей, що містить у собі зразки середньовічного красно-
мовства і що походить із рукописної майстерні одного нюрнберзь-
кого монастиря першої половини ХV в., – є чудовий зразок для
ілюстрації стану західньо-європейського письма й книги напере-
додні винаходу й поширення друкарства в Європі. Перші друковані
книги (інкунабули) наслідували багато особливостей рукописної
книги саме цього часу й типу.
2. Jacobus de Cessoli , ordinis Predicatorum. Liber de moribus
hominum et officiis nobilium …
Рукопис у 8-ку, літературно-побутового змісту, з кількома побу-
товими малюнками в тексті. На початку дата: «Anno D. 1448». Оправа-
дошки в шкурі з мідяними оздобами.
3. Aretinus Leonardus Brutus. Comedia poliscene, per L. Aretinum
congesta.
Рукопис аркушевого формату, писаний готичним письмом ма-
буть ХV–ХVІ в.
Далі, впадає в око своїм зовнішнім оформленням ціла група
римсько-католицьких богослужбових (переважно нотних) латин-
290
ською мовою книг ХVІІ–ХІХ вв. Ці книги великим розміром своїм,
з розкішною оздобою у тексті та на оправі красномовно свідчать
про панування духівництва й аристократії за доби феодалізму.
1. На чолі цієї групи житомирських рукописів треба поставити:
Graduale dee tempore et de sanctis juxta ritum sacri ordinis predica-
torum. Pro conventi Luceoriensi comparatum per R(ever)endum P(atrem)
F(ratrem) Gabrielem Franko S(ocietatis) J(esu) Priorem eiusdem
conventus, anno… 1642.
«Градуал» цей являє собою величезну нотну книгу (70 сантим.
завв. х 55 см завшир.), писану на пергамені року 1642 для одного
волинського католицького монастиря (Луцького). Розкішні оздоби –
на кожній сторінці – золотою й іншими фарбами. Ноти квадратові,
чотирилінійні. Оправа – дошки у шкірі з мідяними частинами і з
датою, витисненою на шкурі – 1642 року. На жаль, передню дошку
відірвало, й багато аркушів забруднено. Як видно з охоронної пе-
чатки, книга ця перейшла до музею з б-ки Житомирського біскуп-
ського капітулу.
2. Друга подібна нотна пергаменова книга, тільки ще більшого
розміру (85 х 65 см), новішого походження (мабуть, ХVІІІ–ХІХ в.)
та далеко гірше виконана. Без початку. В багатьох місцях вирізано
шматки пергамену. На оправі кількох мідяних блях бракує.
3. Liber continens cantum choralem antiphonorum… scriptus a(nno)
1751… pro convento … Caniene(?) ordinis Praedicatorum etc.
Це книга антифонів, писана 1751 р. на 493 паперових нумеро-
ваних сторінках (коли не лічити додатків), в аркуш, з квадратовими
чотирилінійними нотами. Оправа – в шкурі і в мідяних бляхах.
4. Римсько-католицький Понтифікал (латинською мовою, мб.
ХVІІІ–ХІХ в.) на пергамені, в аркуш, оздоблений золотою й ін-
шими фарбами, в червоній сап’яновій, добре збереженій оправі, з
витисненим на ній з обох боків гербом біскупа.
З інших рукописних книг (німецькою, чеською, польською й
латинською мовами) відзначу тільки датовані:
1. Nürnberge Namebuch – збірка гербів і списки electores
м. Нюрнберга за роки 1332–1633.
Рукопис німецькою мовою, в 4-ку, писаний різними начерками,
починаючи з старіших і до ХVІІ вв. Оправа – картон у шкурі. На
оправі позначення: «1591».
2. Obnowene Prawo etc. 1627 р.
Рукопис в аркуш чеською мовою, писаний красивим, мережа-
291
ним, по-мистецькому вигадливим почерком ХVІІ в. Оправа – картон,
обгорнений аркушем пергамену із старого нотного латинського
рукопису.
3. A(nno) D(omini) 1640. Historia fundationis Claebocensis (?)
coenobii f(ratrum) carmelitarum etc.
Рукописна книга в 4-ку, писана 1640 року, – про заснування
одного кармелітського монастиря.
4. Rhetor Polonus seu praecepta universo polonae nobilitatis ordini
per commoda etc…. in collegio Ostrog A(nno) D(omini) 1645.
Рукописна книга пол. ХVІІ в., в 4-ку, оправлена в картон і
тиснену шкуру, геральдичного змісту, з численними малюнками
гербів польської шляхти в тексті.
5. Orationes ex variis authoribus.
Збірник промов, що їх зібрав якийсь біскуп 1659 року.
Рукопис невеликого формату (в малу 4-ку) має інтересну оп-
раву, всю укриту мистецьким золотим тисненням на шкурі.
6. Fundament grammatyczney umieieцtnosci.
Рукописна граматика першої чверті ХVІІІ в., в 4-ку, з заголов-
ком, розмальованим буйними квітами. На арк. 2-му позначення,
що виготувано цю книгу в рр. 1717–1718 для вжитку шкільної мо-
лоді Краківської академії.
7. Diarium monachi orthod. Mon. Poczajowiensis.
Щоденник Почаївського монаха 1858–1859 р. в 3-х невеликих
зшитках, у 4-ку аркуша.
З-поміж рукописів польською мовою, що мають певне історичне-
літературне значення, відзначу такі:
1. Jozeph od braci swoiey do Egyptu przedany, rytmem swiatu
podany anno 1708.
Віршований твір 1708 р., в 9 піснях, з окремим додатком на-
прикінці: «Dedicatja matce Bozej Marii aromnicznej, w ktorey wigliaˆ ta
praca sconczona». На звороті заголовку є цензурний дозвіл Вілен-
ської консисторії до друку. Рукопис ХVІІІ в., у 4-ку, в шкіряній
оправі.
2. Wiekopomne polskiej Bellony zwyczieieцstwa 1730 р.
Рукопис, писаний курсивом ХVІІІ в., оправлений у картон та
папір. Не позбавлений літературно-історичного інтересу, між іншим,
і тому, що показує, якими засобами по Луцьких школах у 30-х рр.
ХVІІІ в. виховували польську молодь у дусі тодішнього велико-
державного польського шовінізму.
292
3. Rozprawa m¬odzi, ubiegaiaˆcych sieˆ w pierszenstwo swych ojczyzn:
zmudzina, litwyna, pinczuka, wo¬ynianina, peterburczyka, w tym i zdanie
seˆdziego.
Рукопис у 4-ку, на жаль, дефектний (частину вирвано з оправи).
З цього тексту зроблено виписки.
4. Збірник польських віршів, почасти політичного змісту, ру-
копис к. ХVІІІ – поч. ХІХ в., в аркуш.
5. Збірник польських віршів та малюнків ХІХ в., в 4-ку, без
оправи, з поміткою про місце його переписування: «w 1833 r. w
Bobruysku sporzaˆdzone, a w 1835 roku w Minsku dokonczone».
Решти рукописів іншими мовами не перелічено за браком
місця і тому, що вони мають здебільшого невелике історично-літе-
ратурне значення. Треба загалом відзначити хіба тільки численну
збірку шкільних курсів, трактатів, конспектів тощо, переважно
ХVІІІ в., латинською мовою, що походять майже виключно з єзуїт-
ських колегій на Україні (острозької, кременецької). На жаль, курсів
поетики й риторики (при побіжному огляді) тільки поодинокі
примірники. Ця житомирська рукописна колекція латинсько-поль-
ських шкільних курсів і трактатів складає частину й природне до-
повнення тої, що давніше належала Київському Університетові, а
тепер зберігається у відділі рукописів ВБУ53.
ІІІ. СТАРОДРУКИ
А. Стародруки українські, російські та білоруські
На українських, російських та білоруських стародруках жито-
мирських збірок старослов’янським, так зв. «кирилівським шрифтом»,
власне, не було-б особливої потреби тут спинятися, бо основний їх
склад з’ясовано раніш в «Отчете об экскурсии семинария русской
филологии в Житомир» В.М. Перетца54 та у вищезгаданій статті
А. Требина: «Словяно-русские старопечатные книги древлехрани-
лищ г. Житомира».
Але я мав на увазі стародруки не тільки старослов’янським,
або, як раніш його звали, «церковно-словянським» шрифтом, а й
взагалі друковані перед 1800 р., на території України, Росії та Біло-
русі різними мовами й різними шрифтами, а тому складені й лати-
ницею та шрифтом модернізованим слов’янським (т. зв. «граждан-
ським»)55.
293
Таких книг на момент моєї праці в Житомирі виявлено й відо-
кремлено 533 назви в 1530 примірниках (чимало видань, особливо
місцевої Волинської продукції Музей має в багатьох примірни-
ках). Видань Почаївської друкарні перед 1800 р. тут є найбільше –
195 назв в 778 примірників; бердичівських – 33 назви в 249 прим.;
київських – 68 назв у 95 прим., львівських – 62 назви в 203 прим.;
московських – 45 назв у 55 прим., луцьких – 14 назв у 33 прим.,
віденських – 11 назв у 23 прим., унєвських – 10 назв у 30 прим., чер-
нігівських – 10 назв у 17 прим., супрасльських – 8 назв у 10 прим.,
острозьких – 5 назв у 8 прим. Видання інших друкарень на Україні,
Росії і Білорусії ХVІ–ХVІІІ вв.: Стрятинської, Дерманської, Кри-
лоської, Кременецької, Євдєвської (поблизу Вільни), Кутеїнської і
Петербурзької (старослов.) є тільки в поодиноких примірниках –
від 1 до 4.
Разом виявлено: стародруків українських друкарень – 465 назв
у 1437 прим., російських (старослов.) 49 назв у 60 прим. і біло-
руських – 19 назв у 33 примірниках56.
Відзначу кілька найдавніших українських, російських і білорусь-
ких видань, зокрема тих, що лишилися невідомі попереднім до-
слідникам житомирських збірок.
З-поміж українських – насамперед згадаю першу книгу, на-
друковану на території України – Апостол, що його р. 1574 видав
у Львові славетний першодрукар Росії й України Іван Федоров
(на жаль, у дефектному примірнику). До відомих трьох «семінар-
ських» примірників Острозької біблії 1581 р., роботи того-ж-таки
Івана Федорова треба тепер долучити ще одного примірника неві-
домого походження. Але серед цих чотирьох житомирських при-
мірників Острозької біблії я не бачив ні того примірника, що
містить дуже інтересні рукописні замітки й нотатки політичного й
релігійного «вольнодумця» 20-х рр. ХVІІ в.57 , ні того, що має рідку
дату 1580-го року поряд звичайної 1581 року58. Обох їх лишається
шукати в Харківському музеї укр. мистецтва, серед стародруків
кол. Волинського єпарх. древлехранилища.
Серед інших українських стародруків, як додаток до поперед-
ніх відомостей, згадаю про відмінний примірник «Труб на дни
нарочитые» Лазаря Барановича (Київ, 1674 р.) з варіантами й ори-
гінальними, спеціально для цього видання робленими гравюрами,
які я давніш виявив і докладно описав (за іншим примірником) у
своєму звідомленні про Курську подорож59. Важлива з історично-
294
літературного погляду пам’ятка – Почаївський богогласник у пер-
шому виданні 1791 р., що його до останнього часу вважали за ве-
ликий раритет60, тут є в двох примірниках, хоча, на жаль, обидва
вони дефектні.
На чолі російських стародруків, що належать до житомирських
збірок, треба поставити московську першодруковану недатовану
євангелію, що (є підстави гадати) була видана ще перед т. зв. «перво-
печатным московским Апостолом» Івана Федорова 1564 р. Це ви-
дання не подібне до того, що примірник його мені пощастило
розшукати й придбати восени 1928 року для Відділу письма й
друку Лаврського музею.
Білоруські стародруки житомирських збірок могла б не менш
пристойно увінчати перша книга, друкована на території Білорусі
і взагалі у східньо-слов’янських народів – «Мала подорожна кни-
жица» («Акафісти» тощо), що її видав близько р. 1525 у Вільні
доктор Франциск Скорина. Ця книга за каталогами була в складі
збірок Шодуара, але найпильніші розшуки цього видання не дали
бажаних наслідків. Найранішим білоруським друком житомирських
збірок лишається тепер євангелія, видана р. 1575 в друкарні Мамо-
нічів у Вільні (див. прим.) та пізніше наслідування цього видання,
що вийшло з тієї ж таки друкарні року 1600 (чотири примірники).
Серед видань, що їх друковано на території України іншими
мовами і що про їхнє перебування в житомирських збірках до
цього часу не було відомостей, зазначу такі:
1. Уривок (13 аркушів) чернігівського видання к. ХVІІ в. –
латино-польського панегірика Лаврентія Крщоновича на честь Ла-
заря Барановича: Redivivus Phoenix, що його за іншим певнішим і
до того часу єдиним відомим примірником (унікальним) описав я
в одній своїй праці61.
2. Панегірик, виданий у Києво-Печерській друкарні 1706 р. на
честь Іоасафа Кроковського: Domus Sapientia etc. напис кол. власника
цієї брошюри: «Ex catalogo Petri Mankowski».
3. Symbolum apostolico-theologicum – панегірик на честь Леона
Кішки, виданий у Львові 1721 р.
4. Rada zdrowa – казання на честь Іосафата Кунцевича, оголоше-
не від Іосафата Гофмана в Бересті-Литовському р. 1729 і друковане
в Супраслі – твір характерний для уніатського культу Іосафата
Кунцевича та його доволі численних, але досі не з’ясованих від-
гуків у тодішній і пізнішій українській і польській літературі.
295
5. Via aeternitatis – панегірик на смерть мітроп. Афанасія Шеп-
тицького, виданий у Львові 1747 р. – з вартим уваги портретом цієї
особи, робити відомого й плодовитого львівського гравера І. Фі-
ліповича, – важливе доповнення до спадщини цього майстра62.
6. Otwarta droga – інший панегірик на ту саму тему, як і попе-
редній, Бенедикта Котвицького, виданий того самого року, у Львові.
Ці й інші подібні пам’ятки при невеликій їх літературній вар-
тості, проте мають певне значення в аспекті класової аналізи шля-
хетської, т. зв. барочної літератури ХVІІ–ХVІІІ вв. на Україні.
Такої аналізи досі ще не зроблено, але заповнити цю прогалину
конче треба, і для цього варто добирати відповідний матеріал.
Уже з цього побіжного, додаткового до попередніх описів огляду
можна бачити велику наукову цінність житомирського фонду старо-
слов’янських українських, російських і білоруських друків ХVІІ–
ХVІІІ вв. Цей фонд був ще повніший, поки не передано р. 1908 від
Шодуара 92 назв найдавніших і найцінніших слов’янських видань
його збірки до бібліотеки Московського історичного музею через
К.С. Кузьминського, а також поки не вивезена була до Харкова
цінна збірка волинського єпарх. древлехранилища, але й у тепе-
рішньому своєму складі житомирська збірка слов’янських старо-
друків має чимало наукове значення.
Б. СТАРОДРУКИ ЗАХІДНЬОЄВРОПЕЙСЬКІ
Житомирський музей має першорядну збірку інкунабул,
первісток західнього друку ХV в. (1460–1500 рр.). Усіх інкунабул
тут налічується 164. Вони походять: із бібліотеки Шодуара – 55, з
римсько-католицьких бібліотек – 27, із бібліотеки Волинської
правосл. дух. семінарії – 11, з інших нез’ясованих джерел – 75.
Найдавніший першодрук, що зберігається в Житомирському
музеї (а власне і в цілій УРСР) це – латинський трактат: Mattheus
de Cracovia. Dialogus rationes et conscientiae, що його видав у Майнці
1460 року, певне, сам винахідник друкарства Іоган Гутенберг –
пам’ятка світового значення. Походить ця інкунабула із збірки
Шодуара.
Далі, від 70-х рр. ХV в. маємо тут 15 інкунабул; від 1480-х рр. –
33; від 1490-х та від 1500 р. решту 119.
За змістом своїм ці інкунабули досить різноманітні й загалом
не позбавлені історично-літературного значення. Тут ми маємо
296
пам’ятки античної (грецької та римської) літератури в перших або
принаймні дуже ранніх їх друкованих виданнях ХV в., як от: Іліяду
Гомера, Epistola Овідія, Tragoediae Сенеки, історичні твори Геро-
дота, Тита Лівія, Юлія Цезаря, різні твори Цицерона, коментарії
до Арістотелевих трактатів тощо. У складі середньовічної літера-
тури доби феодалізму, що захищала інтереси панівної церкви,
знайшла собі тут місце, напр., жахлива книга середньовіччя, –
добре відомий з історії інквізиції «Молот на відьом» («Malleus
maleficarum») без зазначення місця й часу видання, у 210 арк. в 8-ку
домініканського монаха Генріха Інститора (Institor Henricus) – ці-
ла теорія колдовства й процесів проти відьом, книга, що з часу ви-
ходу свого у 80 рр. ХV в. цілих 300 років мала у католиків та про-
тестантів силу канона («liber sanctissimus»)63.
Проте поряд ортодоксальної літератури бачимо тут і опозиційні
твори таких письменників-реформаторів, як Ян Гус (Gesta Christi,
Memmmingen, sine anno), Ієронім Саванарола (Compendium revela-
tionum. Florentiae, 1495).
Увагу історика української літератури доби феодалізму при-
вертають до себе видання ХV в. західньоєвропейських середньо-
вічних творів, що лишили помітний свій відбиток на українському
літературному грунті, як от: «Dialogus s. collationes inter Solomonem
et Marcolphum» без точнішого позначення місця й року видання –
апокрифічне оповідання про Соломона й Морольфа, що мало від-
гуки і в письменстві українському і в укр. усних переказах64; De
rebus gestis Alexandri Magni. Квінта Курція Руфа у венеційському
виданні 1494 р. – оповідання про Олександра Македонського, що так
само лишило по собі слід в українському письменстві і в укр. усній
творчості65; Sermones et temporis et de sanctis т. зв Дисципулюса
(Johannes Heroltalias Discipulus) та Мефрета (Meffreth), що з них
запозичали українські красномовці ХVІІ в.: Іоаникій Галятовський
(«Ключ розум∆нія», «Небо Нове»), і Антоній Радивиловський («Ве-
нец» і «Огородок»).
З великої збірки палеотипів мушу зробити наголос на дуже
цінній і інтересній колекції брошур часів реформації і великої се-
лянської війни в Німеччині 1525 року. Ціла ця збірка могла б дати
прекрасні ілюстрації до Енгельсової праці «Селянська війна в Німеч-
чині»66. Ця збірка повинна зацікавити також і істориків україн-
ського письменства доби феодалізму, як прототип полемічної літе-
ратури, що кількома десятками років пізніше (в останніх десяти-
297
літтях ХVІ і в ХVІІ вв.) виникла також і на Україні чималою мі-
рою за цим прикладом і зразком.
Істориків польської і почасти української літератури епохи
реформації не може не зацікавити добра збірка полемічно-публі-
цистичних видань польською мовою, в тому складі й тих, що ви-
пущені були з Раковської друкарні, видань із творами Чеховича та
інших реформаторів, а також і католиків проти них67.
Треба відзначити величезну кількість латинської і польської
гомілетичної літератури ХVІ–ХVІІІ в., а також панегіричної
ХVІІ–ХVІІІ вв., виданої в Кракові, Варшаві, Познані, тощо68 .
Для істориків української повісті мають інтерес такі польські
стародруки:
1. Krolewic Indiyski, w polski stroy przybrany, albo historia o sw.
Josaphacie indiyskim, y o sw. Barlaamu pustelnicu... 1688. В аркуш.
Запис: «Bibliotecae Collegii Wladimiriensis patrum Basilianorum».
2. Historia piêkna y krotofilna o Othonie, cesarzu Rzymskim y ma¬zonce
jego. Kraków. 1703. У 8-ку. Примірник без заголовку.
3-4. Zwiercad¬o przyk¬adow – у двох виданнях: Краківському
1633 р. і Калітському 1690 р., перше – в аркуш, друге – в 4-ку.
З-поміж пізніших латинських і польських видань ХVІІІ і по-
части ХІХ вв. впадають в око колекції: папських індексів забо-
роненої літератури та польських календарів, що з них останні свого
часу були на Україні дуже поширені та знайшли тут доморощені
наслідування69.
ІV. ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНСЬКОЇ Й БІЛОРУСЬКОЇ
ПУБЛІЦИСТИЧНОЇ (полемічної) ЛІТЕРАТУРИ ХVІ–ХVІІ вв.
За відомостями, що про них я згадував на початку цього зві-
домлення, в житомирській бібліотеці Шодуара свого часу перехо-
вувалася збірка українських, білоруських та польських публіцис-
тичних творів, писаних у ХVІ–ХVІІ вв. у зв’язку з тодішньою по-
лемікою поміж православними та латино-уніятами, творів, що були
яскравим відбиттям запеклої класової боротьби українських та
білоруських міщанських і дрібно-землевласницьких кіл, проти
привілейованої польської феодально-католицької верстви. Для
дослідників, що вивчають цю галузь, не аби які труднощі утворює
проблема самого розшуку цих пам’яток, бо їх у запалі взаємної бо-
ротьби ретельно знищували обидва войовничі табори, і тому тепер
вони здебільшого являють собою великі «бібліографічні раритети».
298
Наслідком розшуків у Житомирському музеї мені пощастило
в основній частині реконструювати цю збірку, яка на даний мо-
мент складається з 27 назв публіцистично-полемічних творів ХVІ
і ХVІІ вв. чи то в друкованих примірниках, чи у рукописних ко-
піях, зроблених у половині ХІХ в. на замовлення Шодуара з тих
друків-раритетів, що їх в оригіналах він не міг сам придбати70. Ця
колекція загалом охоплює приблизно відсотків 15–20 усієї відомої
на даний момент українсько-білорусько-польської літератури ХVІ
і ХVІІ вв., а це зважаючи на її взагалі раритетність, є вже певне
досягнення.
Подаю списки цих пам’яток за хронологічним порядком.
1. Збірник посланій Константинопольського патріарха Ієремії,
скопійований рукою з друкованого примірника, виданого в Острозі
1584 р. Копія ця намагається передати усі особливості друкова-
ного оригіналу: шрифт, формат (in 4-о), розміщення тексту на сто-
рінках і саму кількість аркушів (усіх 12).
Друкований оригінал цього твору докладно описав відомий
дослідник стародруків І. Каратаєв71. Але він помилково приєднав
до цього твору ще статтю на 5 арк. (9 сторінках): «До народов русь-
ких короткая і пилная предмовка з напоминанием и молением
прил∆жным»72, що насправді становить частину зовсім іншого ви-
дання: «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького 1587 ро-
ку73. Слід за Каратаєвим у напрямі відкривання в цьому творі «но-
вих», досі ніби невідомих його частин, йде й автор прикладеної до
цього житомирського рукопису спеціальної бібліографічної замітки
П.Н. Абрамович. На підставі рукопису Житомирського музею він
знайшов у цьому творі ще п’ять сторінок, за які, мовляв, і сам Ка-
ратаєв не згадує та які містять передмову до княжати острозького
Олександра. Але й тут маємо непорозуміння, бо й ця передмова
становить частину того ж таки «Ключа» 1587 р.; це є вступна при-
святна передмова до цього видання74.
Цікаво тут відзначити, що таке непорозуміння з передмовою
Герасима Смотрицького до «Ключа» трапляється не вперше. Відомий
давній знавець протилатинської й іншої полемічної літератури
Андрій Попов, описуючи український (полтавський походженням)
рукописний збірник 1679 року і маючи в складі його окремий спи-
сок згаданої передмови до княжати острозького Олександра, вва-
жав її за «новый литературный факт», за один із «драгоценных, доселе
неизвестных в других списках памятников»75, та навіть схилявся
299
до того, щоб пристосувати цю передмову до українського перекла-
ду апокрифічної книги Еноха76.
Такі непорозуміння з публіцистичними (полемічними) україн-
сько-білорусько-польськими пам’ятками взагалі траплялися на раз
і з іншими вченими77; це красномовний доказ і природній наслідок
раритетності й малоз’ясованости цього розділу українського й біло-
руського письменства доби феодалізму.
2. «Ключ царства небесного» і «Календарь римский новый»
Герасима Смотрицького.
Рукописна копія, зроблена тим самим способом і тою самою ру-
кою, що й попередня, з друкованого острозького видання 1587 р.
(про це видання у Каратаєва хибні й неповні відомості див. під № 116,
с. 235–236).
Про обидві зазначені вище за №№ 1 і 2 рукописні копії вза-
галі можна сказати, що вони не позбавлені наукової вартости, бо
намагаються передати друковані оригінали слово в слово і знак у
знак, а тим часом ці оригінали надто нечасті й малоприступні78, а
їхні наявні перевидання – далекі від повности й точности.
3. Збірник полемічних творів у шістьох розділах, виданий в
Острозі, близько 1588 р., в 8-ку (Каратаєв, № 119, с. 238–241).
Два друковані примірники: один цілий, другий – в уривках.
4. Унія – Іпатія Потія.
Рукописна копія ХІХ в. з віленського видання 1595 р. (Карат.,
№ 261–262) на 49 арк., у 4-ку.
5. Збірник полемічних творів у десятьох розділах.
Рукописна копія, писана штучним півуставом ХІХ в., з острозь-
кого видання 1598 р. (Карат., № 154, с. 281–282) на 108 арк., у 8-ку.
6. Antirrhsiw albo apologia przeciwko Krzysztofowi Philaletowi
Іпатія Потія.
Рукописна копія ХІХ в. з віленського видання 1600 р. (K. Estrei-
cher. Bibliografia polska. Czeˆsc II, t. I (ogolnego zbioru t. VIII). Kraków,
1882, с.123.
7. Yr≤now – Мелетія Смотрицького, виданий у Вільні 1610 р., в
4-ку (Estreicher, т. VІІІ, с. 146).
Два друковані примірника.
8. Na treny I lament Teofila Orthologa do Rusi greckiego nabozenstwa
przestroga Петра Скарги, краківського видання 1610 р. (Estreicher,
с. 146).
Друкований примірник доброї збережености.
300
9. Obrona jednosci cerkiewnej Льва Кревзи.
Рукописна копія ХІХ в. з віленського видання 1617 р. (Estrei-
cher, с. 163) на 137 стор., в 4-ку
10. Weryfikacja niewinnosci – Мелетія Смотрицького, віленське
видання 1621 р. (Estreicher с.177).
Друкований примірник.
11. Sowita wina – Йосипа Веляміна-Рутского, віленське видання
1621 р. ( Estr . с. 177).
Друкований примірник.
12. Obrona weryfikacyi – Мелетія Смотрицького, віленське ви-
дання 1621 р. (Estr. с. 177).
Друкований примірник.
13. List do zakonnikow monastera cerkwie sw. Ducha wilenskiego
віленське видання 1621 р. (Estr., с. 176).
Друкований примірник.
14. Examen obrony – Йосипа Веляміна-Рутського, віленське
видання 1621 р. (Estr. с. 177).
Друкований примірник.
15. Elenchus pism uszczypliwych Мелетія Смотрицького. Вілен-
ське видання 1622 р. (Estr. с. 180).
Друкований примірник.
16. Antelenenus etc. Анастасія Сеняви, віленське видання 1622 р.
(Estr. с. 180).
Друкований примірник.
17. Protestacja – Мелетія Смотрицького. Рукописна копія ХІХ в.
з львівського видання 1628 р. (Estr. с. 194).
18. Paraenesis – Мелетія Смотрицького, краківське видання
1629 р. (Estr. с. 196).
Друкований примірник.
19. Exethesis – Мелетія Смотрицького.
Рукописна копія ХІХ в. з львівського видання 1629 р. (Estr. с. 196)
на 237 арк.
20. Jednosc swieˆta cerkwie wschodniej i zachodniej.
Рукописна копія ХІХ в. з віленського видання 1631 р. на 194 арк.
в 4-ку.
21. Epanoryvsiw abo Perspektywa – Касіяна Саковича, краківське
видання 1642 р. (Estr. с. 240).
Друкований примірник (дефектний).
22. Przyczyny walne Rusi do porzycenia dyzuniej, narodowi ruskiemu
podano
301
Рукописна копія ХІХ в. з віленського видання 1643 року.
23. Liyow albo kamien – Петра Могили, київське видання 1644 р.
(Estr., с. 248).
Друкований примірник.
24. Nowa miara starej wiary – Лазара Барановича, новгород-сівер-
ське видання 1676 р. (Estr., с. 358).
Два друковані примірники (обидва дефектні).
25. Stary koscio¬ zachodni etc. – І. Галятовського, новгород-сівер-
ське видання 1678 р. (Estr., с. 366).
Друкований примірник.
26. Colloquium Lubelskie – Кипріяна Жоховського. Рукописна
копія ХІХ в. з львівського видання 1680 р. (Estr., с. 374) на 171 арк.
в 4-ку.
27. Alphabetum rrozmaitych heretykow І. Галятовського, черні-
гівське видання 1681 р. (Estr., с. 375).
Три друковані примірники.
V. ДЕЯКІ ПІДСУМКИ
Підводячи підсумки оглядові житомирських бібліотечних фон-
дів, як джерела до історії письменства феодальної доби, відзначу
кілька моментів.
Під час житомирської подорожі знайдено ряд інтересних літе-
ратурних пам’яток, що яскраво свідчать про класову боротьбу в
письменстві феодальних часів. Особливо важливо було констатувати
наявність таких пам’яток, що безпосередньо свідчать про боротьбу
засобами літератури саме з боку опозиційних класів феодального
суспільства, пам’яток, які через систематичне їхнє знищування про-
тягом віків стали незрівнянно рідшими, ніж літературні вияви кла-
су феодалів.
У цілий дуже інтересний ланцюг сплітається низка знайдених
у Житомирі опозиційно-публіцистичних пам’яток, скерованих проти
войовничої феодальної церкви та папства, починаючи від деяких
творів ранніх реформаторів, спалених на вогні інквізиції: чеха Яна
Гуса (пом. 1415 р.) і фльорентійця Ієроніма Савонароли (пом. 1498)
через німецьку публіцистичну памфлетну літературу доби Мартина
Лютера й Томаса Мюнцера – до польської й українсько-білоруської
антипапської та антиєзуїтської публіцистики ХVІ–ХVІІ вв. Для
марксистів – істориків та літературознавців це є неоціниме джере-
302
ло дослідів. За прикладом К. Маркса, що знав ці пам’ятки і вико-
ристовував цю «літературу грубіянів», а також Енгельса, що по-
ставив її у відповідну історичну перспективу («Селянська війна в
Німеччині»), – їхнім методом озброєні, дослідники повинні жваво
взятися до дальшого наукового студіювання цих пам’яток. А для
ВУАНівської комісії української літератури доби феодалізму –
звідси той набуток, що не тільки в основній частині відшукано збірку
українських і білоруських публіцистичних пам’яток ХVІ–ХVІІ вв.,
а й дещо виявлено із спорідненого їм оточення у світовій літературі.
У зв’язку з літературно-полемічною боротьбою ХVІ–ХVІІ вв.
на Україні, мимохідь довелося зачепити й сторінку з початкової
історії філософії на Україні, репрезентовану передмовою Курбського
до його перекладу «Діалектики». У цьому-ж-таки комплексному
зв’язку стоїть почасти й цікаве сатиричне оповідання, яке з стано-
вища нижчих експлоатованих класів (певне селянства й міського
плебейства), дає пародію на полемічну боротьбу – дискусію поміж
представниками різних релігійних ідеологій (повість про диспут
скомороха з філософом у рос. списку поч. ХVІІІ в.). Тут маємо та-
кож повість з пародіями на окремі тексти, події й персонажі з т. зв.
«святого письма» («Слово о напрасном тате») та з пародіями на
церковну сповідь, як засіб класової експлуатації («Сказание о куре
и лисице»). Досі на ці тексти дослідники не звертали належної уваги
і однобічно трактували їх: то як «шуточные рассказы» /Пипін/79, то
як вияв народнього «комизма» /Архангельський/80, то як «юморис-
тику» /Піксанов/81, то як «анекдотическую литературу /Перетц/82.
Зваживши на недооцінку класового сатирично-пародійного зна-
чення цих взагалі маловідомих творів, я й не пошкодував часу на
копіювання житомирських їхніх списків, маючи на увазі потребу
видати й далі їх досліджувати83.
Не так важливі й рідкі, але також варті уваги й, головне, досі з
класового погляду мало висвітлені літературні вияви феодального
суспільства. Вияви ці на житомирських матеріалах, рукописних і
друкованих, довелося спостерігати у величезній кількости, почина-
ючи від інквізиторського «Malleus maleficarum» («Молот відьм»)
та ряду західньо-європейських і слов’янських рукописних і друко-
ваних пам’яток ХV в., – через досить добре підібраний асортимент
середньовічної латинської літератури – до загострених із становища
панівного класу виявів українського письменства доби феодалізму.
Тут дослідник знайде досить численні теологічні, моралістичні,
303
аскетичні, богослужбові, панегіричні, педагогічні та інші пам’ятки
письменства феодальної доби.
Найбільше нових моментів, порівнюючи з попередніми опис-
ами житомирських фондів, дала бібліотека Шодуара. Досі вона
лишалася малоприступною й маловідомою спочатку як бібліотека
приватна, а потім, за революційних часів, – як законсервована в
житомирському «кладовищі бібліотек». Ця коштовна бібліотека
дала багато раніш не згадуваних у науці або надто побіжно згаду-
ваних рукописних і рідких друкованих пам’яток – і західньо-євро-
пейських, і слов’янських. Саме ця бібліотека дала нам цінніші інку-
набули й палеотипи на чолі з найдавнішою серед усіх друкованих
книг, що зберігаються в УРСР – витвором винахідника друкарства
Гутeнберга (1460 р.). Сама ця бібліотека дала й наші першодруки:
український (1574 р.) і один із російських (перед 1564 р.), а також ряд
цінних західньо-європейських і слов’янських рукописів ХV віку та
пізнішого часу.
Наслідком цього огляду житомирських рукописних і друко-
ваних фондів у всякому разі доведено, що вони мають безперечно
велике наукове значення і що вони конче потребують забезпечити
їх кращими умовами збереження й наукового та громадського ви-
користання, ніж ті умови, що на них може спромогтися Житомир.
Це дало мотиви у спеціальній доповідній моїй записці обстоювати
конечну потребу прискорити передачу цих книжкових скарбів до
Всенародньої бібліотеки України, як центральної бібліотеки УРСР
і як фундаментальної бібліотеки Всеукраїнської Академії Наук. На
сьогодні можна константувати і, закінчуючи звідомлення, до всього
попереднього додати, що в основній частині всі ці фонди уже пе-
редано до ВБУ. З описаних вище рукописів і стародруків тільки
поодинокі примірники лишено на місці на вимогу Житомирського
музею, хоча це загалом і не вигідно позначилося на цілості й цінності
низки переданих комплексів. Отже незабаром спеціальні відділи
ВБУ при ВУАН: відділ рукописів і відділ стародруків приймуть ці
матеріали. Останні будуть цілком приступні для поглибленого, систе-
матичного їх використання, особливо потрібного й плідного в пер-
спективі перебудови всіх як суто дослідних, так й підготовчих про-
цесів нашої науки на основі методу діалектичного матеріалізму.
1 Звідомлення про наукове відрядження до Житомира в травні 1931 р.
прочитане на засіданні Комісії української літератури доби феодалізму у
ВУАН 24 листопада 1931 р. (подається тут скорочено).
304
2 Н. Петров. «Библиотека барона Шодуара и вновь открытое древнее
изображение свв. Бориса и Глеба и м.б.св. Владимира». «Киев.Старина»,
1888, т. ХХІІ, с. 33–39.
3 В. Иконников. «Опыт русской историографии», т. 1, кн. 2. Киев,
1892 г., с. 1336–1337.
4 Треба мати на увазі, що одну з найцінніших житомирських збірок
рукописів і стародруків – кол. «Волинського епарх. древлехранилища»
під час імперіалістичної війни 1914–1918 рр. перевезено було до Харкова,
де й перебуває вона тепер у музеї укр. мистецтва.
5 Крім цитованої вище статті М.І. Петрова та згадок В.І. Іконнікова,
маю на увазі переважно такі попередні праці про житомирські збірки:
В.Н. Перетц. Отчет об экскурсии семинария русской философии в Жи-
томире. Киев, 1911; Д.Н. Абрамович. «Отчет» Отделению русского языка
и словесности Ак. Наук 1902 р. Сборник Отд. рус. яз. и слов. Ак. Н. т. 84,
с. 69; А.А. Требин. Словяно-русские старопечатные книги древлехранилищ
г. Житомира. Известия Отд. рус. яз. и слов. Ак. Н., т. XVII, кн. 4 за 1912 р.;
окремо СПБ. 1913: М. Кудрицький, – Бібліотека Волинського центр. науково-
дослідного музею. Бібліологічні вісті: 1926, № 3, с. 88–89 (замітка в хро-
ніці); О. Дзбанівський. Матеріали музичної старовини в Житомирському
музеї – Журн. «Музика», К. 1927, № 5–6, с. 49–51; E. Chwalewik. Zbiory polskie...
w ojczyznie i na obczyznie –Warszawa-Kraków, 1927, S. 547; а також кілька
інших старіших праць: про Волинські школи (акад. М. Петрова, Н. Теодо-
ровича тощо), про окремі Волинські пам’ятки – О. Фотинського, Н. Три-
пільського й інш. (Я мав на увазі також старий «Систематический каталог
книг на ц.- слав. и русском языках фундам. б-ки Волынской дух. семи-
нарии. Сост: И. Тихомиров». Почаев, 1889, де є відомості, правда, розкидані,
неповні, й неточні, про рукописи й стародруки цієї бібліотеки.
6 Приблизно в межах: від 80-х років XVІІ в. і до першого десятиліття
XVІІІ в. вкл. Див. Н.П. Лихачев. Палеографическое значение бумажных
водяных знаков, ч. 11, СПБ, 1899, с. 124, 414 і 266.
7 Андрей Попов. Изборник славянских и русских сочинений и статей,
внесенных в хронографы русской редакции (Приложение к Обзору хро-
нографов русской редакции). Москва, 1869, с. 160–165.
8 Там таки с. 165–167. Про Івана Пересветова є спеціальна розвідка
В.Ф. Ржиги: И.С. Пересветов, публицист XVІ века. – Чтения в Имп. общ.
истории и древн. росс. при Моск. университете, 1908, кн. 1 (224), розділ ІІ,
с. 1–84.
9 А. Попов, цит. твір, с. 156–159.
10 П’єса 1674 р. на цю тему до останнього часу відома була тільки в од-
ному списку (бібліотеки Академії Наук СРСР), за яким і видали її: М. Но-
віков в «Россійской вивлиофике» (ч. VІІІ, видання друге, М., 1789, с. 187–
328) і ак. М. Тихонравов в «Русских драматических произведениях 1672–
1725.» (т. 1, СПБ, 1874, с. 76–203). Нещодавно знайдено в тій-таки біб-
305
ліотеці Ак. Н. СРСР другий список цієї драми. Він дав змогу в деяких міс-
цях виправити і доповнити виданий текст (С.О. Шеглова и «Новый список
драмы» «Юдифь» – «Юбілейний збірник на пошану акад. М.С. Грушев-
ського». Частина історично-літературна. Київ, 1928, с. 735–744). Але знай-
дений у Житомирі текст драми «Юдифь» є зовсім відмінний. Він викла-
дений у віршах. Докладніше визначення особливостей цієї нової досі
невідомої драми, що її пощастило мені виявити за житомирським списком,
складає тему окремої моєї праці. До неї доданий буде текст цієї драми.
11 А.Н. Пыпин. Очерк литературной истории старинных повестей и ска-
зок русских. Ученые записки Академии Наук, кн. ІV. СПБ, 1858, с. 101–102.
12 Памятники старинной русской литературы, издаваемые гр. Григ. Ку-
шелевым-Безбородко под ред. Костомарова. Вып. 2, СПБ, 1860, с. 391–396.
13 Оповідання це в двох редакціях з передмовою видав ак. Н.С. Тихо-
нравов у «Летописях рус. литер. и древності», т. ІІІ, кн. 5, відділ 2, М. 1861,
с. 70–78 – за списками к. ХVІІ і ХVІІІ вв. Житомирський список конта-
мінує обидві видані редакції. Передрук текстів Тихонравова разом із цін-
ними до них паралелями й зауваженнями подав А.Н. Веселовський: «Опыты
по истории развития христ. легенды. П. Берта, Анастасия и Пятница (Опыт
мифологического анализа). VІ Treiheit – Елевферий» Журн. Мин. нар. просв.,
1877, травень, ч. СХСІ, с. 86–98. Виклад оповідання за сп. Б-ки СРСР ім. Ле-
ніна в Москві та текст укр. інтермедії на цей сюжет подав В.М. Перетц «К
истории польського и русского народного театра» ХІІІ–ХІV. СПБ, 1908, с. 25–
35 (= відб. з Изв. Отд. рус. яз. и слов. Имп. Ак. Н., т. ХІІ, кн. 4 за 1907 р.).
14 Див., наприклад Бессонов. Калики перехожие, вып. 1.
15 З огляду на стан збірника, подаємо лише скорочений його опис.
16 З поміж новіших рукописів літературного змісту треба відзначити
велику (на 450 №№) збірку театральних п’єс житомирського «Русского
драматического общества», переважно з другої половини ХІХ в. – росій-
ською мовою. Є тут окремі п’єси й українською мовою (Кропивницького,
Стародубського, тощо).
17 Про цю перед тим невідому гравюру Григорія Левицького див. у моїх
«Матеріалах до словника укр. граверів. Додаток І». Бібліологічні вісті,
1927, № 3, с. 98 і окремо: Київ, 1927, с. 22. Тут таки подав я й знімок з са-
мої гравюри за цим рукописом Житомирського музею.
18 Пор. А.А. Требин. Славяно-русские старопечатные книги древле-
хранилищ г. Житомира. СПБ, 1913, с. 2–3.
19 В.М. Перетц. «Отчет»…, с. 28–29.
20 Переклад підручникa Trivii erotemata, hoc est Grammaticae, Dialecticae,
Rhetoricae quаestiones…per Joannem Spanencera вид. в Кракові 1544 і 1552 рр.,
та в Будишині (Budissinae) 1560 р. Див. К. Харлампович. Новая библио-
графическая находка. Переводная статья кн. А.М. Курбського: «От другие
диалектики Іоана Спаниньбергера о силогизме вытолковано». «Киевская
старина», 1900 р., июль-авг., т. LXX, с. 221 і дальші.
306
21 Обидві післямови А.Курбського до «Діалектики» за іншим списком
(ХVІ в.) видано в праці Андрія Попова: Описание рукописей и каталог
книг церковной печати библиотеки А.И. Хлудова». Москва, 1872 р., с. 116–
118. Подати цей текст також і за житомирським спиcком, гадаю, є рація,
бо він дає деякі (правда невеликі) варіанти, а головна, щоб звернути увагу
до цієї інтересної пам’ятки, що губиться в старому й рідному виданні. Ва-
ріанти наводжу в примітках за художнім списком. Деякі фонетичні варіанти
житомирського списку порівнюючи з хлудовськими тим інтересні, що до-
водять циркуляцію цієї пам’ятки в к. ХVІ – поч. ХVІІ в. на терені України.
22 Хлуд.: те.
23 слочни.
24 оброняють.
25 все
26 оброняють
27 укріпляють
28 Тут у Житомир. списку пропуск речення: а некоторые отчасти со-
противляються, а …
29 в тех. негде порочно обретается.
30 яко
31 – среду
32 бысте
33 обронити.
34 обронили.
35 словесные.
36 навыкши.
37 нема.
38 и прочих ради таковых.
39 вс∆.
40 истинные.
41 святые нашие страны премудрые.
42 останні два слова в Хлудов. сп. пропущено.
43 иже.
44 Діоптру, що її описав В.М. Перетц, також знайдено.
45 Слово зіпсоване розривом паперу.
46 Верюжский В. Афанасій, архиеп. Холмогорский, его жизнь и труды
в связи с историей Холмогорской епархии. СПБ., 1908.
47 Пекарский П. Наука и литература в России при Петре Великом,
том І, СПБ, 1862, с. 338–339.
48 Вказівки на цей переклад я не знайшов ні у О.І. Соболевського
(«Переводная література Московской Руси, ХVІ–ХVІІ вв. Библиографи-
ческие матеріалы, СПБ, 1903»), ні у П. Пекарського («Наука и литера-
тура в России при Петре Великом, т. І–ІІ, СПБ, 1862).
49 Про характерну постать власника цього рукопису Софронія Терна-
307
віота, «стряпчого» Києво-Печерської Лаври при дворі Єлизавети Петров-
ни, див: Ф.І. Титов. К истории Киевской духовной академии в ХVІІ–
ХVІІІ вв., вып. ІІІ. Воспитанники академии на службе в Киево-Печерской
Лавре, в связи с биографией Софрония Тернавиона. Киев, 1913 (відб. з
«Трудов Киев. дух. академии»), а також у невиданих матеріалах архіву
кол. Київо-Печер. Лаври (тепер Всеукраїнського музейного городка).
50 В.М. Перетц. «Отчет»… с. 64.
51 Включаю в це число крім суто «богослужбових» книг, також сино-
дики, пам’ятники й метрики.
52 Див. «Отчет» с. 23–24 (– про рукописи, що належали б-ці Волин-
ської правосл. дух. семінарії); с. 29–36, 56, 57–59, 64–65 (– про рукописи
кол. «Музея о-ва исследователей Волыни».)
53 З новішої рукописної спадщини житомирських фондів відзначу,
між іншими, збірки: нумізматичних праць, бібліографічних (напр., спис
«альдів» 1491–1596 рр., що його склав Христофор Аделунг), бібліотечних
каталогів, листів-автографів тощо.
54 Проф. В.Н. Перетц. «Отчет» … К., 1911, с. 22–23, 109–110, 111–118,
а також: «Приложение ІІІ. Опись старопеч. книг 1581–1800 г. Вол. дух.
семинарии (виборка з друкованого «Систематического каталога книг на
церк.-слов. и рус. языках фундам. б-ки Волынской дух. сем.» И. Тихоми-
рова. Почаев 1889).
55 Крім, звичайно, московських і петербурзьких видань, бо з-поміж
цих можна залічувати сюди тільки старослов’янські. З’ясовувати дуже
численні житомирські примірники величезної продукції Москви й кол.
Петербургу протягом цілого ХVІІІ в. т. зв. «гражданським» та латинським
шрифтами – це було б завдання фізично неможливе та для моєї мети й
непотрібне.
56 Ці підрахунки, звичайно, не можна вважати за остаточні, бо ще не ввесь
відповідний матеріал відокремлено з загально-бібліотечної книжної маси.
57 Див: Ор. Фотинський. Волынський религиозный вольнодумец
ХVІІ в. – Чтения в истор. общ. Нестора летописца, кн. ХVІІІ (1905), вип. 3
і 4, с. 71–102. Частину цих заміток навів О.А. Назаревський в «Отчете об
экскурсии семинария рус. филологии в Житомир», с. 49–51.
58 Цей примірник дав свого часу підставу й привід для етюда про Ос-
трозьку біблію С.О. Щеглової в тому-ж-таки «Отчете семинария русской
филологии», с. 111–118.
59 Оголошено в Комісії укр. письменства доби феодалізму у ВУАН
12 жовтня 1928 р.
60 Автор спеціальної монографії про цю пам’ятку С.О. Щеглова («Бо-
гогласник. Истор.-литер. исследование». Киев, 1918, с. 63) зазначає всього
два напевно відомі їй примірники цього видання: у приватних збірниках
Ів. Франка й В.М. Перетца.
61 П.М. Попов. Панегірик Крщоновича Лазарю Барановичу, невідоме
308
чернігівське видання 80-х років в ХVІІ в. – Ювілейний збірник за пошану
акад. Д.І. Багалія, Київ, 1927, с. 668–697 і окремо: Київ, 1927, с. 1–32.
62 Про гравера І. Філіповича: П. Попов. «Матеріали до словника укр.
граверів», К., 1926, 123 і Додаток І, К., 1927, с. 32–33.
63 Маунтер Ф. Ведовская религия. Журн. «Атеист», 1926, № 9; Шпрен-
гер. Молот ведьм, 1930; Н. Сперанский. Ведьма и ведовство, М. 1906; Э. Ро-
зенов. Против попов (Очерки религиозной борьбы ХVІ–ХVІІ вв.) ч. ІІІ,
вып. 8. Перевод с нем. М.-Л. 1925 – та інші.
64 Пор. Пам’ятки українсько-руської мови і літератури І. Франка, т. І.
Апокрифи старозавітні. Львів, 1896, с. 230 і далі; Етнограф. збірник, т. ІІІ,
Львів, 1897, с. 22 і далі; т. ХІІ, Львів, 1902, с. 38 і далі; Пор. А. Веселовський.
Славянское сказане о Соломоне и Китоврасе и западные легенды о Мо-
рольфе и Мерлине, СПБ, 1872, див. особливо розділ VІ: Соломон и Морольф.
65 Про це в недрукованій праці С.Ю. Гаєвського: «Роман «Александ-
рия» в українській літературі».
66 К. Маркс и Ф. Энгельс. Сочинения, т. VІІІ, М.-Л, 1930, с. 115–198.
67 Про полемічні твори польською мовою, писані українськими й бі-
лоруськими письменниками й видані у зв’язку з боротьбою між право-
славними та католицькими таборами, див. далі, в останньому розділі.
68 Про панегірики польською мовою, друковані на території України і
присвячені українським діячам, мова була вже раніш.
69 Серед книг ХІХ в. польською мовою є досить поважний добір видань
(частину їх видруковано в Житомирі), що репрезентують т. зв. «українську-
польську» літературну школу.
70 Копії ці зроблено здебільшого з оригіналів відомої колекції Свід-
зинського.
71 И. Каратаєв. Описание славяно-русских книг, напечатанных ки-
рилловскими буквами, т. 1, с. 1491 по 1652 г., СПБ, 1883, с. 224–227.
72 Там таки, с. 226–227.
73 Пор. цю «передмову» в тексті «Ключа»: «Архив юго-западной Рос-
сии», ч. 1, т. VІІ, Київ, 1887, с. 236–242.
74 Див. її в тексті «Ключа». «Архив ю.-з. России», ч. 1, т. VІІ, с. 232–235.
75 «Библиографические материалы, собранные Андреем Поповым. IV,
Южнорусский сборник 1679 г. – Чтения общ. ист. древне. росс. при Москов.
университете, 1880, кн. 3, с. 73.
76 Там таки, с. 76, 82–83.
77 Кілька інших побічних непорозумінь із т. зв. полемічною літерату-
рою наводить проф. С.Т. Голубев у передмові до ч. 1, т. VІІ «Архива ю. з.
России», с. ІІІ–VІІІ.
78 Каратаєв зазначає, що ніколи не бачив самого «Ключа» через його
рідкість, а нотує його за застарілими відомостями, самого «патріарха
слов’янської філософії» Добровського, який посилався на віденський при-
мірник «Ключа». Проте, у Вільні «Ключа» для Каратаєва не знайшли. Той
309
примірник «Ключа» з б-ки Київ. дух. академії, що його пізніший видавець
проф. С. Голубев називає «єдиним відомим» (Архив»…с. ХІV), теж свого
часу загублено. Тепер примірник невловимого цього раритету є у відділі
стародруків ВБУ.
79 А.Пыпин. История рус. литературы, т. ІІ, СПБ, 1911, с. 549.
80 А. Архангельский. Из лекции по истории рус. литературы. Литера-
тура Московського государства. (к. ХV–ХVІІ вв.) Казань, 1913, с. 468.
81 Н. Пиксанов. Старорусская повесть. ГИЗ, 1923, с. 70.
82 В.Н. Перетц. К истории польского и русского народного театра.
ХІІ–ХІV, СПБ 1908, с. 25 (відб. з Известий отд. рус. яз. и слов. Н. Ак. Н.,
т. ХІІ 1907, кн. 4).
83 На жаль, за браком місця, я не міг подати ці тексти в додатку до
огляду житомирської рукописної і стародрукованої спадщини. Маю їх ви-
користати в окремій праці.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-48678 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-4203 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T11:50:39Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Міщук, С.М. 2013-08-31T15:36:20Z 2013-08-31T15:36:20Z 2007 П.М. Попов як бібліограф рукописів та стародруків Волині / С.М. Міщук // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 277-309. — Бібліогр.: 83 назв. — укр. 2222-4203 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48678 uk Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України Рукописна та книжкова спадщина України Публікація документів П.М. Попов як бібліограф рукописів та стародруків Волині Article published earlier |
| spellingShingle | П.М. Попов як бібліограф рукописів та стародруків Волині Міщук, С.М. Публікація документів |
| title | П.М. Попов як бібліограф рукописів та стародруків Волині |
| title_full | П.М. Попов як бібліограф рукописів та стародруків Волині |
| title_fullStr | П.М. Попов як бібліограф рукописів та стародруків Волині |
| title_full_unstemmed | П.М. Попов як бібліограф рукописів та стародруків Волині |
| title_short | П.М. Попов як бібліограф рукописів та стародруків Волині |
| title_sort | п.м. попов як бібліограф рукописів та стародруків волині |
| topic | Публікація документів |
| topic_facet | Публікація документів |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48678 |
| work_keys_str_mv | AT míŝuksm pmpopovâkbíblíografrukopisívtastarodrukívvoliní |