“Acta monasterii lubarensis”: джерело до вивчення історії василіанського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII – перша половина XIX ст.)
Досліджуваний монастирський рукопис, що зберігається у фондах Інституту рукопису, є цінним джерелом з історії чернецтва Василіанського чину XVIII–XIX ст. загалом і Любарського монастиря зокрема. В статті подається джерелознавчий аналіз даного рукопису, розкриваються особливості чернечого літописання...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Рукописна та книжкова спадщина України |
|---|---|
| Datum: | 2009 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48705 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | “Acta monasterii lubarensis”: джерело до вивчення історії василіанського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII – перша половина XIX ст.) / В.Е. Лось // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2009. — Вип. 13. — С. 224-240. — Бібліогр.: 67 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-48705 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Лось, В.Е. 2013-09-01T05:02:47Z 2013-09-01T05:02:47Z 2009 “Acta monasterii lubarensis”: джерело до вивчення історії василіанського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII – перша половина XIX ст.) / В.Е. Лось // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2009. — Вип. 13. — С. 224-240. — Бібліогр.: 67 назв. — укр. 2222-4203 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48705 348.328.3(477.4) Досліджуваний монастирський рукопис, що зберігається у фондах Інституту рукопису, є цінним джерелом з історії чернецтва Василіанського чину XVIII–XIX ст. загалом і Любарського монастиря зокрема. В статті подається джерелознавчий аналіз даного рукопису, розкриваються особливості чернечого літописання на мікрорівні обителі, висвітлюються особливості щоденного існування чернечої спільноти, її “домашньої” історії. The monasterial manuscript under analysis preserved at the stock of the Institute of manuscripts is a valuable source of the monkhood of the Basylian order of the 18–19 centuries in general and the Liubar monastery in particular. The article contains the analysis of the manuscript from the position of source studies, the specifities of the monastic writing of annals on the microlevel of a monastery are defined, the peculiarities of everyday life of a monastic community, its “home history”, are revealed. uk Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України Рукописна та книжкова спадщина України Дослідження в галузі спеціальних історичних дисциплін “Acta monasterii lubarensis”: джерело до вивчення історії василіанського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII – перша половина XIX ст.) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
“Acta monasterii lubarensis”: джерело до вивчення історії василіанського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII – перша половина XIX ст.) |
| spellingShingle |
“Acta monasterii lubarensis”: джерело до вивчення історії василіанського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII – перша половина XIX ст.) Лось, В.Е. Дослідження в галузі спеціальних історичних дисциплін |
| title_short |
“Acta monasterii lubarensis”: джерело до вивчення історії василіанського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII – перша половина XIX ст.) |
| title_full |
“Acta monasterii lubarensis”: джерело до вивчення історії василіанського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII – перша половина XIX ст.) |
| title_fullStr |
“Acta monasterii lubarensis”: джерело до вивчення історії василіанського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII – перша половина XIX ст.) |
| title_full_unstemmed |
“Acta monasterii lubarensis”: джерело до вивчення історії василіанського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII – перша половина XIX ст.) |
| title_sort |
“acta monasterii lubarensis”: джерело до вивчення історії василіанського чернецтва правобережної україни (друга половина xviii – перша половина xix ст.) |
| author |
Лось, В.Е. |
| author_facet |
Лось, В.Е. |
| topic |
Дослідження в галузі спеціальних історичних дисциплін |
| topic_facet |
Дослідження в галузі спеціальних історичних дисциплін |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Рукописна та книжкова спадщина України |
| publisher |
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України |
| format |
Article |
| description |
Досліджуваний монастирський рукопис, що зберігається у фондах Інституту рукопису, є цінним джерелом з історії чернецтва Василіанського чину XVIII–XIX ст. загалом і Любарського монастиря зокрема. В статті подається джерелознавчий аналіз даного рукопису, розкриваються особливості чернечого літописання на мікрорівні обителі, висвітлюються особливості щоденного існування чернечої спільноти, її “домашньої” історії.
The monasterial manuscript under analysis preserved at the stock of the
Institute of manuscripts is a valuable source of the monkhood of the Basylian
order of the 18–19 centuries in general and the Liubar monastery in particular.
The article contains the analysis of the manuscript from the position of source
studies, the specifities of the monastic writing of annals on the microlevel of a
monastery are defined, the peculiarities of everyday life of a monastic community, its “home history”, are revealed.
|
| issn |
2222-4203 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48705 |
| citation_txt |
“Acta monasterii lubarensis”: джерело до вивчення історії василіанського чернецтва Правобережної України (друга половина XVIII – перша половина XIX ст.) / В.Е. Лось // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2009. — Вип. 13. — С. 224-240. — Бібліогр.: 67 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT losʹve actamonasteriilubarensisdžerelodovivčennâístoríívasilíansʹkogočernectvapravoberežnoíukraínidrugapolovinaxviiiperšapolovinaxixst |
| first_indexed |
2025-11-25T15:12:10Z |
| last_indexed |
2025-11-25T15:12:10Z |
| _version_ |
1850516136958885888 |
| fulltext |
224 ДОСЛІДЖЕННЯ В ГАЛУЗІ
СПЕЦІАЛЬНИХ ІСТОРИЧНИХ ДИСЦИПЛІН
УДК 348.328.3(477.4)
В. Е. Лось
канд. іст. наук
Національна бібліотека України
імені В. І. Вернадського
“АСTA MONASTERII LUBARENSIS”:
ДЖЕРЕЛО ДО ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ ВАСИЛІАНСЬКОГО
ЧЕРНЕЦТВА ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ
(ДРУГА ПОЛОВИНА XVIII – ПЕРША ПОЛОВИНА XIX СТ.)
Досліджуваний монастирський рукопис, що зберігається у фондах
Інституту рукопису, є цінним джерелом з історії чернецтва Василіанського
чину XVIII–XIX ст. загалом і Любарського монастиря зокрема. В статті
подається джерелознавчий аналіз даного рукопису, розкриваються особли-
вості чернечого літописання на мікрорівні обителі, висвітлюються особливос-
ті щоденного існування чернечої спільноти, її “домашньої” історії.
Ключові слова: монастирський рукопис, Любарський монастир, чер-
нецтво, джерелознавчий аналіз.
Хроніки монастирів, монастирські акти, книги прибутків та
витрат, монастирські пом’яники Василіанського чину є інформа-
тивним джерелом для дослідження історії духовенства, яке було не-
від’ємною складовою середньовічного та модерного українського
соціуму. Попри той факт, що дані джерела вже давно є в полі зору
вчених, вони й досі вивченні недостатньо. Слід назвати лише до-
слідників Львівської школи, зокрема Й. Скрутеня1, та, серед сучасних
істориків, Т.М. Гуцаленко2. Втім їх праці присвячені опису хронік
василіанських монастирів Західної України, – Правобережжя в цьому
плані обділене увагою.
Така невтішна ситуація зумовлена, передовсім, відсутністю бо-
дай більш-менш повного каталогу монастирських хронік Василіан-
ського чину. Втім це є досить складною справою, оскільки далеко не
всі рукописи дійшли до нашого часу. Окрім того, збирання та опи-
© В. Е. Лось, 2009
225
сування й тих, що збереглися, також ускладнюється їх розпороше-
ністю по багатьох архівних та бібліотечних установах.
Деякі з рукописних книг Василіанського чину зберігаються в
Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вер-
надського. Передовсім, це стосується книг Любарського монасти-
ря. Дослідник І. Тесленко ще в 2000 р. опублікував повідомлення
про пом’яник Любарського монастиря чину Святого Василія
Великого, що дає цінну інформацію з генеалогії світських та свя-
щеницьких родів Волині та Наддніпрянщини XVII–XVIII ст. Утім
пом’яник не є єдиною книгою Любарського монастиря в архіво-
сховищах Інституту рукопису. Зберігається тут і книга фундацій
монастиря та книга “Актів”. Опису останньої ми й приділимо ува-
гу в даній розвідці.
Отже, метою нашого дослідження є аналіз монастирської хро-
ніки як джерела та її інформаційні можливості в царині церковної
мікроісторії другої половини XVIIІ – початку XIX ст.
Як відомо, василіанські монастирі були об’єднані в одну спільну
конгрегацію, а після ухвал Замойського синоду 1720 р. – в орден
василіан. Орден складався з кількох провінцій: Литовської, Біло-
руської, Руської і Галицької. До складу Руської провінції входили
монастирі Поділля, Волині, Київщини. Любарський монастир пере-
бував у підпорядкуванні орденського керівництва Руської провін-
ції. Цінним спадком Любарського монастиря для сучасного істо-
рика та джерелознавця є його хроніки.
На сьогодні немає даних щодо точної дати запровадження мо-
настирських хронік. Історик Т.М. Гуцаленко припускає, що мож-
ливо після другого собору ордену (1621 р.) було вирішено писати
історію і вести щоденник його діяльності в окремих монастирях3.
Проте більшість відомих нам монастирських книг датуються піз-
нішим часом, а саме другою половиною XVIII ст. – часом розквіту
Василіанського ордену. Саме з 1766 р. за наказом протоархімандрита
Й. Седлецького вимагалося, щоб кожний монастир ордену вів три
книги: історії монастиря, хронік подій (“Акти”), метричних запи-
сів про смерть ченців4.
Досліджувана нами книга відноситься до типу хронік подій.
Її назва: “Асta monasterіі Lubarensis. Anno 1769”. На обкладинці
рукопису виведено “Akta loci ab a-m 1769 ad a-m 1809”. Оправа –
картонна дещо пошкоджена, корінець та кутики кришки шкіряні.
Кришка поволочена декоративним папером ручного виробництва.
226
Папір сильно забруднений, місцями потертий, Оправа датується
другої половиною XVIII ст. Текст – латина, польська мова, наявно
близько 20 почерків. У книзі, яка містить 103 списаних аркуші, в
хронологічному порядку з 1769 по 1809 рр. викладаються так зва-
ні “домашні” події монастиря. Запис переривається в 1792 і від-
новлюється в 1801 р. Текстологічний аналіз, зокрема філіграней
на папері рукопису, свідчить про те, що це дійсно був монастир-
ський літопис кінця XVIII – початку XIX ст., а не пізніша компіляція.
Папір має одну філігрань типу “Pro Patria”. Такий тип зустріча-
ється в альбомах філіграней Ностіца, Клепікова та Участкіної5.
Встановити повну тотожність досить складно, оскільки дати різ-
няться від 1762 до 1786 р. Втім у будь-якому випадку це відпо-
відає приблизній даті початку монастирського літопису.
Власті ордену приділяли багато уваги запровадженню монастир-
ських хронік. З цією метою періодично видавалися розпоряджен-
ня щодо порядку їх ведення. Так, у 1773 р. провінціал Руської про-
вінції, абат Унівського монастиря Онуфрій Братковський вказував
на обов’язок ченців вести книги фундушові, хронік подій, а також
книгу записів про відправлення служби за осіб, котрі їх замовляли6.
Окрім того, існувала й книга, в якій записували особисту інфор-
мацію ченців “Akta osob zakonnych” (імена, географічне та соціальне
походження ченців). Орденська постанова за 1779 р. деталізувала
кількість та порядок ведення монастирських рукописів. Монастир
був зобов’язаний, окрім вищезгаданих “історій” та “актів”, вести такі
книги: реєстри приходу-розходу, “regestra obligów zakrystianych, in-
wentarze, metryky zmar¬ych ojców, katalog ksieˆg bibliotecznych, regestr
s¬uΩaˆczych”7. У книзі Любарського монанастиря знаходимо згадку
й за літопис “Актів школьних”8, й за книгу відомостей про ченців.
Автор прямо відзначає, що конкретні дані про того чи іншого члена
монастиря наявні в іншій книзі (“ciekawego odsy¬am czytelnika do
innej ksieˆgi”)9.
Цікаво, що приблизно в цей самий період (1720–1730 рр.) вища
ієрархія Православної Церкви також видавала укази про запро-
вадження в обителях спеціальних книг для запису інформації про
ченців. Утім, як і в Уніатській Церкві, найбільша кількість таких
рукописних книг дійшла до нас з другої половини XVIII ст.10
За орденськими постановами до книги “Історій” повинні були
входити дані, пов’язані з історією і різними значними подіями в
житті монастиря, а також про дива, стихійні лиха тощо. До книги
227
“Актів” – події повсякденного життя монастиря, зокрема час приїзду
та від’їзду братів, їх обов’язки, поведінка та покарання за пору-
шення монастирської дисципліни11. Втім, аналіз монастирських
рукописів, принаймні книги “історій” та “актів”, дозволяє стверд-
жувати, що цей поділ довгий час був умовним. Ведення такої кіль-
кості книг призводило до того, що часто ченці не дотримувалися
вказаного поділу, плутаючи книгу історії та книгу актів. Часто-
густо в рукописних книгах трапляються історичні вставки і, як
наслідок, вказівки візитаторів щодо виправлення цих порушень12.
Так, у досліджуваному рукопису відмічено, що з наказу ректора
історія монастиря минулого року (1771) отцем Михайловичем у
книзі не писалася (???). Тому наступного року автор пише, що за-
писав все по пам’яті13. Чому власне настоятелем було заборонено
писати – незрозуміло, але більш за все це пов’язано з орденськими
вказівками, які не так просто і швидко впроваджувалися в обителі.
Зокрема ще в 1782 р. (майже за 20 років після впровадження пра-
вил ведення книг) візитатор Нестерський прямо відмічає і записує
в книзі актів, що в ній знаходиться багато матеріалу, який слід
розділити по кількох книгах. І наголошує на створенні окремої
книги “Історії”14. Напевно чернеча братія не поспішала із виконанням
цього, оскільки в 1783 р. цей самий візитатор Нестерський повто-
рює свої зауваги, наголошуючи на тому, що книга “Історій” є для
загального вжитку, а в книгу “Актів” слід записувати лише акти і
хто куди поїхав. Також наголошувалося, що ця книга повинна
містити речі, які не кожному до читання (проступки духовних
осіб)15. Орденське керівництво дбало за свій авторитет в очах по-
тенційних читачів.
Досліджуваний нами рукопис Любарського монастиря розпо-
чинається з історії Уманської різні, вставлено навіть вірш невідо-
мого автора з цього приводу16. Історичні вставки найбільш помітні
на початку книги, де автор прямо пише, що нічого дивного не тра-
пилося, тому немає що записувати. Далі, під впливом постійних
вказівок провінціалів та візитаторів, ці згадки стають дедалі менш
помітними. Так, опис захоплення монастирської церкви православним
духовенством в 1797 р., що поданий в кінці книги під роком 1809,
описується як подія, що пов’язана з поточними справами (спробами
повернути вищевказану церкву), а не як історичний опис факту.
Записам у хроніках надавалася велика увага, вони робилися
завжди з наказу настоятеля найбільш освіченими людьми з чер-
228
нечої громади. Зокрема, було встановлено декілька авторів дослід-
жуваної хроніки: Пахомій Михайлович, професор синтаксу і свят-
ковий проповідник (kaznodziej) (1771–1775), Спиридон Сцинецький,
професор синтаксу (1775–1781), Антоній Рудницький, святковий
проповідник, який прибув у 1781 р. з Білостоку17. Інших авторів, на
жаль, встановити на даний момент не вдалося. Втім аналіз почер-
ків дає можливість стверджувати про наявність близько 20 спів-
авторів.
Автори велику увагу приділяли своїй праці. Взагалі, хроніки
створювалися не лише для внутрішнього користування чернечої
громади, а й для зовнішнього світського читача. Книга ретельно
перевірялася як настоятелем монастиря, так і візитаторами, запи-
сами яких вона рясніє. Так, під 1776 р. автор Спиридон Сцинець-
кий прямо виокремлює параграф книги, який називає “Przestroga
dla czytelnika”, в якому ознайомлює читача, що автор цих рядків
Спиридон Сцинецький помилково записав виїзд Боніфація Тихон-
ського на 18 червня, хоча останній виїхав в травні. А також забув
вказати кілька подій, що відбулися перед цим18. Таким чином, у
книзі простежується й особиста позиція авторів, визначення, що
саме є важливим до запису, а також особиста манера висловлю-
вання. Цим власне й можна пояснити часті відступи авторів від
вказівок провінціалів, які намагалися уніфікувати та регламентувати
монастирські книги. (Зокрема в орденських вказівках за 1780 р.
зазначений план щодо створення каталогу осіб всієї Польської
провінції !)19. Часто в книзі зустрічаємо описи й фундушевих за-
писів, оригінали деяких з них вклеєні до рукопису. Зустрічаємо й
новини не повсякденного характеру, те, що за правилами слід було
б віднести до книги “Історій” тощо.
Без сумніву, що таке ставлення до монастирських книг зумов-
лювало й потребу в їх зберіганні. Цьому приділялася неабияка
увага в рекомендаціях провінціалів: так провінціал наказує збирати
та переписувати в 2-х примірниках фундушеві документи і пред’яв-
ляти їх під час візитацій. Частина з цих документів потрапила і до
цієї книги (хоча місце їх зберігання – книга фундушів). А офіційні
листи провінціалів та єпископів було наказано зберігати при ду-
ховних актах, що власне і виконувалося авторами, які їх вклею-
вали до книги20.
Загалом досліджуваний період характеризується посиленою
увагою до писаного слова, особливо це стосується фінансових до-
229
кументів, що й не дивно, враховуючи, що майнові суперечки були
справою виживання тогочасного суспільства. В цьому ракурсі ін-
терес представляє запис листа віце-ректора Іпатія Купальського
за 1780 р. з інформацією про віднайдення ним в Почаївському ар-
хіві (!) 5 документів Любарського монастиря, а саме: 1) “origina¬
dyspozycii pp. komisarzów in ordine do ograniczenia; 2) origina¬ ogra-
niczenia; 3) origina¬ aprobaty tegoΩ ograniczenia na fundusz; 4) extract
roberacji tegoΩ fundusza: 5) origina¬ dajaˆcego wolno•¶ stawiania budowli
browaru na Ko•cio¬ (?) y Bartok na Sczeniakowsczyªnie za 1753 r.”21
Віце-ректор наголошує на необхідності забрати вказані доку-
менти до Любара, аби знову їх не втратити.
У досліджуваному рукопису важко виокремити структурні
одиниці, адже це була багаторічна праця багатьох авторів, які за-
писували події в хронологічному порядку. Тим більше книга ви-
світлює повсякденне життя, яке репрезентує постійні повторення
одних і тих самих подій зі зміною хіба року та прізвищ. Втім це
особливість домашньої хроніки монастиря, яка фіксує саме зов-
нішні прояви багатого внутрішнього життя чернечої спільноти.
Власне ці зовнішні прояви, а не саме внутрішнє життя, виступа-
ють об’єктом аналізу.
Таким чином, ми можемо приблизно виокремити такі смислові
частини рукопису:
1. фіксація часу приїзду-від’їзду чернечої братії та їх обов’язки
в монастирі;
2. списки ченців, номінації ректорів та настоятелів;
3. опис побуту та моралі ченців, а також боротьба з їх негатив-
ними звичками;
4. фіксація духовних практик: релігійних відправ, реколекцій,
відпустів, місій тощо;
5. монастирська школа, її учні та вчителі;
6. особливості міжконфесійних взаємини чернецтва в дослід-
жуваний період;
7. нотування господарських справ монастиря, а також відвіду-
вання монастиря тими чи іншими іменитими особами.
8. копії та оригінали розпоряджень представників чернечої влади
та їх виконання-невиконання в монастирі;
Монастир – це складна організація, яка об’єднувала як мате-
ріальні, так і духовні потреби свого стану. На перший погляд нам
здається, що це спільнота людей, які постійно проживають в одному
230
й тому ж монастирі. Проте огляд рукопису дає підстави стверджувати,
що ченці досить часто подорожували з одного монастиря до іншого.
Саме тому найбільше уваги приділено в книзі “Актів” нотуванню
часу приїзду та від’їзду ченців. Перш за все, ці записи поясню-
ються орденськими конституціями, за якими ченці без спеціаль-
ного дозволу не мали права покидати монастир. Цьому питанню
приділяється значна увага. Особливо наголошується, що ченці зо-
бов’язані мати при собі лист, який дозволяє їм пересування з одного
до іншого монастиря. Втім траплялися і випадки відсутності таких
листів у ченців, що також фіксувалося в книзі. З іншої сторони,
частим поїздкам ченців сприяла як їх місійна, так і освітня діяль-
ність, яка проходить червоною ниткою по всій книзі. Траплялися
переїзди ченців до іншого монастиря як покута за провини.
Цінним для дослідника є й нотування в книзі поіменних списків
ченців з вказуванням їх чернечих обов’язків. Це дасть можливість
не лише створити каталог ченців монастиря, а й простежити за
зміною їх обов’язків, свого роду кар’єрного та духовного росту. Втім,
на жаль, списки ченців подані не за всі роки. Наявні лише роки 1772,
1776–1791, 1801–1806.
Окрім цього, не менший інтерес становлять номінації настоятелів
монастиря, їх переведення до інших монастирів, опис похоронів на-
стоятелів та інших іменитих осіб. Зокрема в кінці книги олівцем на
російській мові невідомим автором виписано всіх ректорів Любар-
ського монастиря як унійного, так і доунійного періодів його історії22.
Нотуються в “Актах” й приїзди різних гостей, як світських,
так і духовних осіб. Посеред таких знаних осіб слід відмітити за-
писане в книзі під 1787 р. урочисте прийняття в монастирі короля
Речі Посполитої Станіслава-Августа Понятовського23.
Однією з провідних тематик книги “Актів” монастиря є опис
побуту та моралі чернечої братії, адже це були так звані “домашні”
хроніки, які нотували події повсякденного характеру. З цих нотаток
ми дізнаємося, що найбільшими вадами ченців, з якими постійно
боролося орденське керівництво, були пияцтво та азартні ігри24. В
книзі нотуються й покути, надані братам за гріхи, в більшості це
суворий піст і молитви. Практикувався й такий вид покути, як
відправлення ченця до іншого монастиря. Траплялися й досить
нестандартні види покут, зокрема, чернець М. Зеліховський за на-
писаний на отців-професорів пасквіль мав написати нецензурне
слово, яке він вжив, на підлозі і злизати його язиком25. Але не слід
231
забувати, що монастир це не лише суспільна інституція, підпоряд-
кована світським правилам, а й, перш за все, духовна обитель. А
тут каралася не особа, яка здійснила провину, а проявлена нею зла
воля, самолюбство та затятість в гріху. Так, у книзі занотовано ви-
падок, коли у Великий Четвер за традицією ректор-настоятель ці-
луючи ноги ченцям монастиря, поцілував ноги і ченцеві, якого
звинуватили в пияцтві, пробачивши тим його провину та звіль-
нивши від покути, яка на нього чекала26. Автор не приховує своєї
поваги під час опису даного випадку. Адже ніколи не пізно отри-
мати прощення навіть після тяжких провин та бунтів, які в світ-
ському суспільстві остаточно роблять винного ізгоєм.
Не були рідкістю й конфлікти між ченцями, що й зрозуміло,
беручи до уваги людську природу. Зрідка траплялося порушення
ченцем кляузури, тобто вихід без дозволу та ночівля поза мурами
монастиря тощо. Всі ці порушення детально розбиралися керів-
ництвом монастиря і ретельно описувалися в книзі.
Зустрічаються й випадки, коли ченці брали участь в азартних
іграх. Так, чернець Теодозій Кульчицький з Австрії кілька місяців
їздив по ярмарках, де грав в азартні ігри27. Справа відносно цього
ченця розглядалася на рівні орденського керівництва, викликавши
листування, занотоване в книзі, оскільки питання поведінки чен-
ців у світському середовищі були надзвичайно важливі для авто-
ритету Церкви. У ченця конфіскували гроші, речі і відправили за
кордон (ймовірно, в українські землі під Австрійським пануванням),
оскільки він ганьбив Василіанський орден. Загалом хроніка містить
багато випадків порушення ченцями своїх обов’язків. Проте, як
слушно відмітив французький дослідник середньовічного життя
ченців Лео Мулен, яке це має відношення до життя тисяч благо-
честивих душ, які не потребували покарань, щоб вести життя згідно
з обітами, і які не залишили ніякого сліду свого земного існуван-
ня, крім імені, загубленого в довгих списках?28
Візитаційні рекомендації приділяють велику увагу дотриманню
кляузури в монастирі, особливо регламентувалися умови спілку-
вання з жінками. За правилами, жінкам був заборонений доступ
до монастиря, але ситуація ускладнювалася наявністю при обителі
світської школи. Відповідно учнів відвідували їх батьки та матері,
представники еліти, врахування інтересів яких було необхідною
умовою самого матеріального добробуту монастиря. Таким чином
станове суспільство накладало свій відбиток на всі сфери життя.
232
Щоб достойно прийняти знатних дам і в той же час не пору-
шувати кляузуру, було вирішено піти на компроміс – побудувати
гостьовий будинок. У той же час найбільш значні дами, поки гос-
тьова ізба будувалася, мали доступ навіть до ректорської зали29.
Прийняття знатних дам, покровительок монастиря, було загально-
вживаною практикою середньовічних монастирів.
Аналіз книги “Актів” дає сучасному досліднику й цінну інфор-
мацію щодо внутрішнього повсякденного життя спільноти. На
перший погляд, повсякденне життя ченців – це дії, що повторю-
валися в хронологічному порядку, без явних проявів якоїсь новиз-
ни. Але помилково вважати, що повсякденне життя ченців було
механічним та одноманітним. Адже ці ритми, що постійно повто-
рювалися, органічно вписувалися в життя ченців, оскільки воно,
їх життя, протікає в іншій структурі, в іншій формі свободи.
Книга дає нам детальну інформацію щодо розпорядку дня чле-
нів чернечої спільноти, який встановлювала орденська конституція:
час ранкового підйому, молитов, медитацій, харчування тощо30.
Найважливішою щоденною справою ченця, його квінтесенцією
була участь в богослужінні та приватна молитва. Саме ця діяль-
ність наповнювала й надавала сенс чернечому життю.
Досліджувана книга дає нам можливість прослідкувати зов-
нішні прояви цієї діяльності.
Широке розповсюдження здобув у василіанському середовищі
другої половини XVIII ст. такий вид релігійно-духовної діяльності,
як місії, тобто духовне навчання вірних. Місії активно просувалися
орденським керівництвом, оскільки вони сприяли унієзації вірних
та відповідно посилювали позиції Церкви на теренах Правобереж-
ної України. До ченців нерідко зверталися шляхта та магнати, влас-
ники земель на досліджуваній території з проханням відправити у
своїх землях місії. Так, у 1776 р. два монастирські проповідники
Й. Моргулець (майбутній провінціал) та І. Мондрикевич були за-
прошені до панських маєтків за для відправлення ювілейного року
для вірних31. Взагалі, місії, як і проповіді, були дуже поважною
справою у василіан, гідною наслідування. Свідченням цього є
занотований в книзі факт 2-х тижневої місії, проведеної в 1778 р. з
наказу настоятеля і ректора школи Охоцького. За словами автора,
цією акцією ректор прагнув здобути пошану свого урядування32.
Саме тому ченці, які вправно володіли ораторським мистецтвом,
користувалися неабиякою повагою як серед братії, так і в середовищі
233
світських осіб. Саме ці ченці були одними з найбільш затребу-
ваних, про що свідчать їх часті пересування з одного монастиря до
іншого.
Популярності проповідників сприяли не лише місії, а й від-
пусти (урочистості з нагоди свята покровителя храму), відправлення
яких було звичним явищем в уніатських та католицьких парафі-
яльних та монастирських церквах. У книзі актів ці події обов’язко-
во занотовувалися.
У XVIII ст. відпусти відзначалися неабиякою помпезністю та
велелюдністю. До деякої міри це було справжнє театральне дійство,
властиве пізньому бароко. Серед храмових свят Любарського
монастиря автори фіксують відпуст в імя Св. Василія (1 січня),
засновника Василіанського чину, на якому, згідно з ухвалами Брест-
ської капітули, чернеча братія поновлює законні шлюби;33 відпуст
Вознесіння Господнього (рухоме свято), який відправлявся біля
гробу солдатів “weg¬ug naszego obrzaˆdku”; відпуст в ім’я Св. Онуф-
рія. А відпуст Юрія Мученика (23 квітня) закінчувався урочистими
пострілами з гармат34. Окрім того, згідно зі звичаєм василіан, ченці
брали активну участь у відпустах в інших монастирях, зокрема в
Почаєві, де в 1773 р. відбулася урочиста коронація образу Пресвя-
тої Діви Марії, в римо-католицьких монастирях, у жіночому васи-
ліанському монастирі в Полонному (до якого Любарський монастир
надсилав сповідників та проповідників)35 тощо.
Окрім місій, велику увагу приділяли провінціали в своїх лис-
тах і таким духовним практикам, як медитації та реколекції36. Від-
правлення останніх було щорічним обов’язком кожного члена мо-
настирської спільноти в часі Великого посту. Окрім того, нерідко
ченці, які відправляли реколекції в одному монастирі, їхали до ін-
шого для виконання аналогічної функції. Ось ці пересування чен-
ців задля виконання їх функцій ретельно нотувалися в книзі37.
Освітні питання займають левову частку в досліджуваній книзі
Любарського монастиря. Це зрозуміло, адже саме утримання мона-
стирських шкіл мало неабияке значення для самого існування
монастирів. Школи були свого роду гарантією від розпуску монасти-
рів урядом.
Така увага уряду до монастирської освіти мала свої переваги
та недоліки. З однієї сторони, це сприяло розвитку освіти як чер-
нечої братії, так і світських осіб. Школи для ченців-новіціатів з на-
голосом на ту чи іншу богословську дисципліну функціонували при
234
багатьох монастирях. Це призводило до частих подорожей ченців
на навчання до інших монастирів. Особлива увага приділялася
моральній теології, на вивчення якої ченців Любарського монасти-
ря відправляли до монастиря в Подембець38. Постанова капітули
від 1784 р. заохочувала ченців вивчати моральну теологію за під-
ручником о. Кульчицького, виданим російською і польською мовами39.
Слід наголосити, що на 1804 р. в книзі занотовані прізвища 7-ми
кліриків, тобто новіціат існував і при Любарському монастирі40.
Як відомо, друга половина XVIII ст. є часом найбільшого роз-
квіту василіанської освіти, книгодрукування тощо. В одному із
листів провінціала та архімандрита Унівського Онуфрія Братков-
ського від 1774 р. зазначалося про потребу щорічної купівлі книг
до монастирської бібліотеки41. Книги не лише купували, ними й
обмінювалися. За рішенням капітули 1781 р. наголошувалося, що
в разі наявності в бібліотеці монастиря кількох примірників однієї
книги монастир був зобов’язаний передати або обміняти їх з ін-
шим монастирем42. Ченці мали й особисті книги, які після їх смерті
залишалися в бібліотеці монастиря43.
У той же час друга половина ХVIII ст. є часом розквіту й мо-
настирської освіти для світських осіб. Серед найбільш відомих ва-
силіанських шкіл для світської молоді була й Любарська. Так, вже
під 1773 р. занотовано закладку Конвікту для учнів44 – початок
Любарської школи. Під 1776, 1778 рр. подано перелік учнів Кон-
вікту із зазначенням їх батьків45.
Школи були об’єктом частих візитацій. Зокрема відома візитація
1780 р., яку проводив князь Адам Чарторийський, генерал руських
земель, під час якої князь особисто екзаменував шкільну молодь.
При цьому були присутні такі імениті особи, як: князь М. Любомир-
ський, генерал Свейковський, генерал Каменський, стольник, скарб-
ник, підчаший та ін.46 У 1784 р. знову була візитація школи і екзаме-
нування учнів47, ймовірно, візити відбувалися що чотири роки.
Цікаво, що екзамени, які складали учні, відбувалися в присутності
людей, імена яких записані у згадуваних нами “Актах Школьних”48.
У той же час справи зі школою не завжди йшли легко, нерідко
настоятелі монастиря зіштовхувалися з труднощами в утриманні
шкіл. Це найчастіше стосувалося браку книг, не вистачало також
і професорів. Не рідкісними були й суперечки між професорським
складом49. З цього приводу в книзі “Актів” наведені копії листів до
Варшави50. Відповідно, що такі суперечки не сприяли нормальній
235
атмосфері в чернечій спільноті. Нами вже згадувався й випадок
конфлікту між ченцем і професором монастиря.
З іншої сторони, слід зауважити, що утримання світської
школи й пов’язані з цим надмірні світські впливи не завжди йшли
на користь самому монастирю, його духовній сутності. В одному із
пунктів рекомендацій, які в 1801 р. дав візитатор Лео Демкович,
відмічається, що, оскільки кляузура в цьому монастирі не може
бути повна (через учнів), тому забороняється жінкам входити,
принаймні на верхній коридор51.
Монастирські школи перебували в залежності від політичних
змін. Якщо у XVIII ст. в школах процвітала полонізація, то у XIX ст.
її почала змінювати русифікація. Монастирське керівництво було
змушене задля виживання враховувати політичні обставини, що
постійно змінювалися.
Так, провінціал Охоцький в 1787 р. прямо зазначає, що при-
чиною більшості негараздів монастирської освіти є сам факт невід-
повідності чернецтва з світськістю, до якої на даний час чернецтво
змушене прислуховуватися. Відмічено, що учні відчувають брак
сміливості при спілкуванні з можновладцями, бояться – це вада
едукації! Це непорозуміння світськості і законності ( чернецтва)52.
Таким чином, монастир перетворювався на виконавця волі
Едукаційної комісії, що не могло не шкодити його існуванню як
духовної обителі. З переходом під владу Російської імперії ця ситу-
ація надмірних світських впливів ще більше ускладнилася. Візи-
татор Демкевич в 1801 р. в своїх рекомендаціях монастирю наго-
лошує, що попри те, що едукація робить честь монастирю, вона ж
приводить до занедбання монастирських, духовних обов’язків,
оскільки витрачається дорогий час на нарікання батьків53. Сміливі
зауваги візитаторів відносно надмірної ваги світської освіти в мо-
настирях більше всього є вираженням загального незадоволення
орденського керівництва цією проблемою.
Багатоконфесійне та багатонаціональне суспільство Правобе-
режжя кінця XVIII – початку XIX ст. було наповнене прикладами
як мирного співжиття в сфері публічного побуту, так і конфлікт-
ними ситуаціями. Не були виключеннями й монастирі. Показово,
що книга розпочинається з опису релігійного та національного кон-
флікту – Уманської різні і закінчується описом конфлікту з право-
славним духовенством та російськими військами (захоплення
церкви). Втім, як відомо, ці події були спричинені не внутрішніми,
236
а зовнішніми чинниками. Звичайно конфлікти існували, що й не
дивно, враховуючи багатовікове проживання сусідів. Втім ці супе-
речки у своїй більшості мали в основі економічний чинник – землю.
Фундаторами Любарського монастиря були князі Любомир-
ські, які власне й пожертвували йому грунти. Проте, за слушним
зауваженням дослідника Волинських монастирів С. Горіна, пожертва
обителі грунтів ще не гарантувала ченцям спокійного володіння
ними, потрібно було зуміти втримати їх під своєю владою54. При-
кладом такої ситуації є стосунки Любарського монастиря з євре-
ями, з якими монастир протягом тривалого часу судився за землю.
Під самим монастирем було розташоване єврейське кладовище,
що відповідно було причиною частих конфліктів між монастирем
і єврейським кагалом. Слід відзначити, що в часи урядування на-
стоятеля Антонія Тарнавського (1787 р.) ченці таки виграли справу
і кладовище знесли55, що у свою чергу не покращило стосунки між
ними та єврейською спільнотою.
Натомість набагато більше інформації в “Актах” стосується
прикладів мирного співжиття, ба, співпраці. До елементів співпра-
ці слід віднести взаємини Любарських василіан з представниками
різних римо-католицьких орденів: домініканців, кармелітів, капу-
цинів, бернардинів тощо. Найбільш тісні стосунки були між васи-
ліанами та Любарськими домініканцями, які брали участь у спіль-
ному відправленні релігійних практик. Зокрема домініканці були
присутні на похоронах василіанських ченців, целебрували (урочисто
відправляти обряд) у василіан на відпусті Св. Василія, під час
якого василіани відновлювали свої обіти56. А в 1779 р. на відпусті
Св. Василія целебрували отці капуцини з Константинова57. На
урочистість Св. Онуфрія василіани запрошували любарських домі-
ніканців, бернардинів з Чуднова, до яких також їздили на пропо-
відництво58 .
У свою чергу, василіани їздили на відпусти до римо-католиків.
Так, майбутній провінціал та візитатор, а на 1777 р. ксьондз-про-
повідник І. Моргулець їздив на проповідь до Бердичева де “kaza¬
pod¬ug dawnej tradycji z xx. Karmelitami”59. Князь Любомирський
запрошував на похорон каштелянової Францішки з Тарновських
як отців домініканців, так і василіан60. У книзі зафіксовано й інші
цікаві факти співпраці між представниками різних обрядів. Так, в
1782 р. о. Маріан Зелеховський, римо-католицького обряду, після
закінчення в Почаєві новіціату приїхав на проповідництво до Лю-
237
бара61. Зустрічаються й випадки зміни віросповідання. В 1788 р. до
Любарського монастиря приїхав православний чернець Димитрій,
який втік від турків. Позаяк виявилося, що чернець добре володіє
німецькою, французькою, грецькою та російськими мовами, він
був прийнятий до Закону з дозволу провінціала та з умовою скла-
дання католицької професії62.
Як бачимо, багатовікове співжиття та близькість обрядів при-
зводили до вказаних прикладів співпраці між конфесіями. В той
же час не слід забувати й той факт, що саме в другій половині
XVIII ст., після ухвал Замойського Синоду, Василіанський орден
зазнав найбільшої латинізації. До таких елементів латинізації можна
віднести й вживання в книзі під роком 1776 термінів і “кляштор”,
і “монастир”63. В “Актах” можна прослідкувати, що латинські впливи
не так легко впроваджувалися в монастирях. Ще у 80-х роках
XVIII ст. деякі ченці й далі дотримувалися дозамойських каноніч-
них правил, відзначаючи, що їх так навчено64.
Дещо менше уваги приділено в книзі “Актів” опису господар-
ських справ, проте до певної міри і вони тут репрезентовані. Особ-
ливо це стосується так званих домашніх поточних справ, зокрема
будівництва та ремонту монастирських споруд, шкільних будівель,
хат для монастирського причту тощо. Так, 1779 р. під час уряду-
вання Охоцького був закладений кам’яний корпус монастиря;
швець Павло Помажанський з дозволу ректора та за обов’язком
надавання річного чиншу 54 злотих побудував на монастирських
грунтах власним коштом будинок65. Ці дрібні згадки дозволяють
встановити час будівництва тієї чи іншої будівлі, а також дають
можливість відтворити щоденні турботи чернечої братії, їх спокій-
ний плин життя.
Монастир не стояв осторонь й культурного розвитку земель, а
в більшості випадків він виступав осередком цього розвитку. З
“Актів” ми дізнаємося, що на грунтах монастиря коштом монас-
тирської обителі та студентів у 1802 р. було навіть побудоване
приміщення для театральних забав66.
Як уже відмічалося, згідно з приписами візитаторів, книга
“Актів” містить друковані листи провінціалів, митрополитів та
записи візитаторів. Ці документи вклеювалися в книгу. Слід зау-
важити, що ця офіційна документація відрізнялася об’єктивністю.
Так, звіти візитаторів не містили в собі ні різких слів, ні улесливих
відзивів. І, як відмічає Лео Мулен, вони діяли за девізом: “Puram
238
veritatem simplicibus verbis”, тобто – “Викладати чисту правду прос-
тими словами”67. Ці документи є надзвичайно цінними для дослід-
ників саме через свою об’єктивність та ретельність у записах. Та-
кож, аналізуючи приписи візитаторів у хронологічному порядку,
дослідник може простежити, як відбувалася їх реалізація в обителі.
Таким чином, аналіз хроніки Любарського монастиря дає нам
багатий матеріал з історії василіанського літописання. Саме хро-
ніки висвітлюють особливості існування чернецтва, його повсяк-
денного життя. Детальний аналіз зазначеного джерела дозволяє
встановити й особливості реалізації постанов орденського керів-
ництва на мікрорівні, що є необхідним елементом для відтворення
повної картини історії як Любарського монастиря, так і Василіан-
ського чину.
1 Скрутень Й. “Синопсись” Пліснецько-Підгорецького монастиря //
Зап. чина Св. Василія Великого. – Жовква, 1925. – Т. 1, вип. 1/3. – С. 92–
103, 306–313; Т. 1, вип. 4 – С. 580–591; Т.3., вип. 1/2. – С. 156–164; Бібліо-
тека львівських василіан // Там само. – Т. 1. – С. 161–178.
2 Гуцаленко Т.М. Хроніки василіанських монастирів як джерело до
вивчення історії Західної України (Огляд матеріалів відділу рукописів
ЛНБ ім. В. Стефаника АН України і ЦДІА України у Львові 1760–1930) //
Зап. Львів. наук. б-ки ім. В. Стефаника. – 1992. – Вип.1. – С. 4–16.
3 Гуцаленко Т.М. Указ. пр. – С.5.
4 Там само. – С.5.
5 The Nostitz paperz. – Hilversum, 1964. – Vol. 5 (Manumenta chartae
papyraceae historiam illustrantia). – № 525 (1762); Uchastkina Z.V. A His-
tory of Russian hand papermills and their watermarks. – Hilversum – Hol-
land, 1962. –Vol. 9.– № 707 (1786 р.); Клепиков С.А. Филиграни и штемпели
на бумаге русского и иностранного производства XVIII–XX века. – М.,
1959.– № 20 (1762–1763).
6 ІР НБУВ, ф. І, №1104, арк. 2зв. – 3, 6.
7 Там само, арк.45 зв.
8 Там само, арк. 32.
9 Там само, арк. 34 зв.
10 Яременко М.В. Біографічні реєстри чернецтва київських чоловічих
не ставропігійних монастирів 70-80-х рр. XVIII ст.: характеристика джерела
та інформаційні можливості // Арх. України. – 2002. – № 1/3. – С. 154–156.
11 Гуцаленко Т.М. Указ. пр. – С. 5–6.
12 ІР НБУВ, ф. І, № 1104, арк. 1.
13 Там само, арк. 2.
14 Там само, арк. 3, 14 зв., 62.
239
15 Там само, арк. 63.
16 Там само, арк. 1.
17 Там само, арк. 3, 14 зв., 60.
18 Там само, арк. 14 зв.
19 Там само, арк. 54 зв.
20 Там само, арк. 79 зв.
21 Там само, арк. 51 зв.
22 Там само, арк. 101 зв.–102.
23 Там само, арк. 71 зв.
24 Там само, арк. 79 зв.
25 Там само, арк. 65 зв.
26 Там само, арк. 64 зв. – 65.
27 Там само, арк. 84.
28 Мулен Л. Повседневная жизнь Средневековых монахов Западной
Европы. X–XV века. – М., 2002. – С. 216.
29 ІР НБУВ, ф. І, №1104, арк. 74 зв.
30 Там само, арк. 30.
31 Там само, арк. 20 зв.
32 Там само, арк. 42.
33 Там само, арк. 24.
34 Там само, арк. 29.
35 Там само, арк. 32.
36 Там само, арк. 25 зв.
37 Там само, арк. 8 зв.
38 Там само, арк. 93 зв.
39 Там само, арк. 67.
40 Там само, арк. 94.
41 Там само, арк. 6.
42 Там само, арк. 53.
43 Там само, арк. 67.
44 Там само, арк. 2 зв.
45 Там само, арк. 20, 42.
46 Там само, арк. 51 зв.
47 Там само, арк. 68.
48 Там само, арк. 32.
49 Там само, арк. 18–19 зв.
50 Там само, арк. 8.
51 Там само, арк. 87.
52 Там само, арк.72 зв.
53 Там само, арк. 86 зв.
54 Горін С. Маєткові конфлікти чернецтва у першій половині XVII ст..
(на прикладах Волинських монастирів) // Соціум. Альманах соціальної
історії. –К., 2008. – Вип. 8.– С.289.
240
55 ІР НБУВ, ф. І, №.1104, арк.73.
56 Там само, арк. 82 зв., 35.
57 Там само, арк. 42 зв.
58 Там само, арк.70 зв., 61 зв.
59 Там само, арк. 29.
60 Там само, арк.29
61 Там само, арк.62 зв.
62 Там само, арк.77.
63 Там само, арк.13.
64 Там само, арк. 35 зв.
65 Там само, арк.96, 102.
66 Там само, арк. 89.
67 Мулен Л. Повседневная жизнь Средневековых монахов Западной
Европы. X–XV века. – С. 204.
Summary
The monasterial manuscript under analysis preserved at the stock of the
Institute of manuscripts is a valuable source of the monkhood of the Basylian
order of the 18–19 centuries in general and the Liubar monastery in particular.
The article contains the analysis of the manuscript from the position of source
studies, the specifities of the monastic writing of annals on the microlevel of a
monastery are defined, the peculiarities of everyday life of a monastic commu-
nity, its “home history”, are revealed.
Key words: monastery manuscript, the Liubar monastery, monkhood, ana-
lysis from the positions of source studies.
|