Роль Академії наук України в розробці методології і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні наукою і технікою в 1970-1980-ті роки
Узагальнено досвід Академії наук України з розробки і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні економікою і науково-технічним розвитком. Цей досвід знайшов широке розповсюдження в СРСР, зокрема в АН СРСР. Обобщен опыт Академии наук Украины по разработке и реализации программно-целевого по...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Наука та наукознавство |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48932 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Роль Академії наук України в розробці методології і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні наукою і технікою в 1970-1980-ті роки / Н.О. Блажевич // Наука та наукознавство. — 2009. — № 2. — С. 53-65. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860042859329093632 |
|---|---|
| author | Блажевич, Н.О. |
| author_facet | Блажевич, Н.О. |
| citation_txt | Роль Академії наук України в розробці методології і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні наукою і технікою в 1970-1980-ті роки / Н.О. Блажевич // Наука та наукознавство. — 2009. — № 2. — С. 53-65. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Наука та наукознавство |
| description | Узагальнено досвід Академії наук України з розробки і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні економікою і науково-технічним розвитком. Цей досвід знайшов широке розповсюдження в СРСР, зокрема в АН СРСР.
Обобщен опыт Академии наук Украины по разработке и реализации программно-целевого подхода в управлении экономикой и научно-техническим развитием. Этот опыт нашел широкое распространение в СССР, в частности в АН СССР.
The experience of the Ukrainian Academy of Sciences in methodological developments and implementation of the program-oriented approach in economic and science & technology administration is reviewed. This experience was applied across the USSR, including and in the Academy of Sciences of the USSR.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:56:54Z |
| format | Article |
| fulltext |
Наука та наукознавство, 2009, № 2 53
Одержано 20.11.2008
Ю.К.Дупленко
Репрессивные действия против украинской биомедицинской
интеллигенции в годы тоталитарного режима
Показано уничтожение украинской медицины властью в 30-е годы ХХ ст.
1. Голяченко О., Ганіткевич Я. Історія медицини. — Тернопіль: Лілея, 2004. — 248 с.
2. Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917 — 1941 рр.): Джерело-
знавче дослідження. — К.: Київ. наук. т-во ім. П.Могили. — 1999. — 448 с.
Новою тенденцією в розвитку управ-
ління науково-технічним розвитком в
СРСР в 1980-ті роки стало широке впро-
вадження програмно-цільового під-
ходу для забезпечення комплексності
вирішення задач за допомогою форму-
вання і реалізації спеціальних програм.
Об’єктивною причиною звернення до
програмно-цільового підходу стало погір-
шення тенденцій в економічному і соці-
альному розвитку СРСР, що було обумов-
лено неефективністю управління. Якщо
до 1960-х років темпи приросту ВВП в
СРСР були істотно вищими, ніж в світі,
у наступне десятиліття темпи зростання
ВВП знизилися ледве не в два рази. Пла-
нова система, що склалася в країні, вже не
відповідала вимогам науково-технічного
розвитку: вона стала громіздкою та інер-
ційною. Держплан, який еволюціонував
у величезну бюрократичну систему, дуже
довго (майже протягом п’яти років) го-
тував черговий п’ятирічний план, де на-
віть технічно неможливо було врахувати
новітні досягнення науки. Відсутність
гнучкості та стиль планування не від до-
сягнутого фактично перетворили систему
планування на гальмо науково-технічного
розвитку. Причини застійних явищ поля-
гали і в тому, що міністерства стали моно-
полістами і не мали стимулів щодо техно-
логічного оновлення [1]. Збільшені масш-
таби матеріальних витрат на реалізацію
так званої інтернаціональної допомоги
іншим країнам, втрата СРСР конкуренто-
спроможності у ряді наукоємних галузей
(космос, мікроелектроніка та ін.) і необ-
хідність зламу ситуації, зокрема за рахунок
застосування більш ефективних методів
управління, стимулювали пошуки нових
організаційних і управлінських рішень.
У переході до програмно-цільового під-
ходу зіграла свою роль і активна позиція
учених в області обгрунтування і розроб-
ки наукового забезпечення програмно-
цільового підходу.
© Н.О. Блажевич, 2009
Узагальнено досвід Академії наук України з розробки і реалізації програмно-цільового
підходу в управлінні економікою і науково-технічним розвитком. Цей досвід знайшов
широке розповсюдження в СРСР, зокрема в АН СРСР.
Н.О. Блажевич
Роль Академії наук України в розробці методології і
реалізації програмно-цільового підходу в управлінні
наукою і технікою в 1970—1980-ті роки
Н.О. Блажевич
Science and Science of Science, 2009, № 254
Програмно-цільовий підхід, висту-
паючи якісно новою формою плануван-
ня, сприяв орієнтації науково-технічного
розвитку на кінцеві господарські резуль-
тати. У країні був створений Центр управ-
ління програмами. Науково-технічні
програми являли собою подальший роз-
виток координаційних планів вирішення
найважливіших науково-технічних про-
блем. Головною задачею координаційних
планів було пов’язати роботу численних
організацій-виконавців різної відомчої
підлеглості, що реалізують окремі розроб-
ки, з метою забезпечення їх координації.
Вони зіграли певну позитивну роль у впо-
рядкуванні розробки науково-технічних
проблем, посиленні обов’язковості та
адресності планових завдань. Проте на-
бір окремих науково-технічних тем в
координаційних планах без зазначен-
ня кінцевих виробничих результатів не
створював належної цілеспрямованості
в роботі науково-дослідних і проектно-
конструкторських організацій, не орі-
єнтував їх на прискорення реалізації за-
кінчених розробок. Важливим кроком
в подальшому застосуванні й розвитку
програмно-цільового методу став перехід
від координаційних планів до науково-
технічних програм, які більш чітко ви-
значали кінцеві практичні результати, за-
вдання доведення досліджень і розробок
до стадії виробничого освоєння, необхід-
ні для вирішення проблеми фінансові та
матеріально-технічні ресурси і конкретні
стадії в її розробці.
Програмно-цільовий підхід отри-
мав широке розповсюдження. На кінець
1980 року було розроблено 200 програм з
найважливіших науково-технічних про-
блем, основні завдання яких були вклю-
чені вперше в державний план розвитку
науки і техніки. У цих програмах 40%
завдань було спрямовано на створення
машин і механізмів, 22% — на розробку
технологічних процесів. За програмами
створювалося близько 2 тис. нових видів
техніки і виробів народного споживання,
близько 1 тис. нових технологічних про-
цесів, понад 900 найменувань ефектив-
них матеріалів. Кожна з цих програм була
комплексною розробкою, орієнтованою
на практичну реалізацію технічних но-
вин, включаючи організацію серійного
виробництва нової продукції і впрова-
дження прогресивної технології.
У 1981 — 1985 роках Держпланом,
ДКНТ, АН СРСР спільно з міністерства-
ми і відомствами було розроблено 170
програм науково-технічного прогресу.
З них 129 програм було орієнтовано на
вирішення найважливіших науково-
технічних проблем, пов’язаних зі ство-
ренням принципово нових видів техніки
і технології, розвитком досліджень і роз-
робок з найперспективніших напрямів
науки і техніки. За допомогою програм
науково-технічного прогресу було ство-
рено 4 тис. видів нової техніки і нових
технологічних процесів. Багато програм
було зорієнтовано на вирішення перш за
все крупних міжгалузевих проблем. Одна
з таких проблем — автоматизація і механі-
зація ручної праці. Спеціальні програми
з промислових робіт, механізації і авто-
матизації підйомно-розвантажувальних
і складських робіт, контейнерного пере-
везення, механізації праці на лісозаго-
тівлях, в сільському господарстві надалі
увійдуть складовою частиною в загальну
соціальну програму скорочення ручної
праці. Роботи і маніпулятори в результаті
здійснення цих програм стали застосову-
ватися не тільки в машинобудуванні, але
і в інших галузях народного господар-
ства — гірничодобувній промисловості,
сільському господарстві, на транспорті.
Оскільки автоматизація базувалася
на розвитку обчислювальної техніки, в
комплексних програмах розроблялися її
РОЛЬ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ В РОЗРОБЦІ МЕТОДОЛОГІЇ І РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО
ПІДХОДУ В УПРАВЛІННІ НАУКОЮ І ТЕХНІКОЮ В 1970—1980-ті РОКИ
Наука та наукознавство, 2009, № 2 55
ефективні засоби, у тому числі мікропро-
цесори, мікроЕВМ, призначені для ви-
користання в устаткуванні, роботах, си-
стемах управління технологічними про-
цесами і проектно-конструкторськими
розробками.
Частина цільових науково-технічних
програм була спрямована на вирішення
крупної міжгалузевої проблеми — роз-
виток порошкової металургії, важливої
не тільки для самої металургії, але і для
машинобудування і приладобудування,
яка дозволяє створити матеріали високої
міцності, пластичності, термостійкості.
У рамках науково-технічних програм
розв’язувалися також такі важливі про-
блеми, як використання лазерів і плазмо-
тронів в народному господарстві. У цей
час стала широко застосовуватися ла-
зерна техніка на багатьох підприємствах
країни.
Велика увага надавалося розвитку
паливно-енергетичного комплексу, який
в ході реалізації науково-технічних про-
грам почав перебудовувати енергетичний
баланс країни, знижувалася частка ви-
користання нафти як палива з тим, щоб
надалі все більше використовувати її як
хімічну і біологічну сировину. Одночас-
но в балансі збільшувалася роль вугілля
і природного газу. Почалася організація
промислового виробництва синтетич-
них моторних палив. Головною метою
програм було створення більш економіч-
них технологій, придатних для масового
освоєння [1].
У 1981—1985 роках вперше були роз-
роблені цільові комплексні науково-
технічні програми в усіх провідних галу-
зях народного господарства, що визна-
чають технічний і економічний прогрес
країни, і розширилася практика фор-
мування і реалізації науково-технічних
програм регіонального значення. Майже
в усіх територіально-економічних зонах
СРСР програмно-цільовий метод стає
активним плановим інструментом, що
дозволяє оптимально поєднувати галу-
зеве і територіальне планування і управ-
ління.
Важливою ланкою системи управ-
ління науково-технічним розвитком в
Україні стали республіканські цільові
комплексні науково-технічні програми,
націлені на вирішення найкрупніших,
вузлових задач, багато в чому визначаю-
чих подальший розвиток всієї економіки
республіки.
За програмою «Донбас» в 1981—
1985 ро ках був виконаний великий
комплекс робіт по впровадженню розро-
бок установ АН УРСР в галузі нових тех-
нологій, устаткування, вдосконалення
організації виробництва, праці та управ-
ління в промисловості й сільському гос-
подарстві Донбасу [2].
Цікавий досвід регіонального про-
грамування був накопичений в Західному
регіоні УРСР. Ще в 1976—1980 роках тут
було розроблено низку цільових комп-
лексних науково-технічних програм, в
яких координувалася діяльність науко-
вих установ і виробничих колективів по
вирішенню найважливіших наукових
проблем регіону. Це — підвищення якос-
ті та надійності виробів приладобуду-
вання і машинобудування, ефективності
геолого-геофізичних розвідувальних ро-
біт з нафти, газу, вугілля, вдосконалення
технології розробки нафтових і вугільних
родовищ і використання горючих слан-
ців у народному господарстві, розробка
нових і вдосконалення існуючих хіміко-
технологічних процесів на базі мінераль-
ної і нафтової сировини Західного регіо-
ну УРСР.
У зв’язку з ефективністю програмно-
цільового підходу в 1981—1985 роках роз-
робка і реалізація регіональних науково-
технічних програм в УРСР прийняла ма-
Н.О. Блажевич
Science and Science of Science, 2009, № 256
совий характер: їх налічувалося в серед-
ньому 4—5 на одну галузь [3]. Здійснення
таких програм давало відчутні результати
і економічний ефект. Так, в Дніпропе-
тровській області ефективно здійснюва-
лися програми «Якість», «Руда», «Цукор»
і «Урожай» [4], в Донецькій області ро-
боти велися за чотирма регіональними
цільовими науково-технічними програ-
мами: «Метал», «Машинобудування»,
«Вугілля», «Донбас».
Для конкретизації програмно-цільо-
вих установок регіональних науко во-
технічних програм у вирішенні найваж-
ливіших проблем розроблялися науково-
технічні програми підприємств. Такі
програми були реалізовані в ці роки на
львівських заводах. Це цільові програ-
ми підвищення технічного рівня і якості
автобусів ЛАЗ-4202, автонавантажувачів
моделей 4014 і 4085, конвеєрів і автома-
тичних роботів-маніпуляторів, телевізо-
рів кольорового зображення, що розро-
блялися в серійному виробництві на ви-
робничому об’єднанні (ВО) «Електрон»,
продукції ВО «Прогрес» і ВО «Світанок»,
машин для хімічного захисту рослин ВО
«Львівхімсільгоспмаш».
Кожна програма була покликана
забезпечити високий технічний рівень
продукції з кінцевою метою атестації
її на державний Знак якості. При цьо-
му загальною метою для всіх науково-
технічних програм підприємств були
підвищення продуктивності праці,
економія матеріальних і виробничих
ресурсів на основі технічного пере-
озброєння виробництва, комплексної
механізації і автоматизації виробничих
процесів, всебічного використання іс-
нуючих кращих науково-технічних
рішень і принципів модульного кон-
струювання нових виробів на базі за-
стосування уніфікованих деталей, вуз-
лів і агрегатів.
Використання програмно-цільового
підходу в плануванні розвитку науки і тех-
ніки дозволило удосконалити діяльність
всіх ланок народного господарства країни
і регіонів, скоротити терміни досягнення
результатів, підвищити ефективність ви-
рішення проблем раціонального застосу-
вання науково-виробничого потенціалу і
наявних регіональних ресурсів.
Програмно-цільовий підхід при
прак тичному використанні поряд з
ефективністю мав і недоліки в організа-
ції управління науково-технічними про-
грамами. Не всі завдання програм реа-
лізовувалися. Так, за програмою «Ме-
тал» не були виконані у встановленому
обсязі завдання по випуску прокату з
низьколегованої сталі з антикорозій-
ним покриттям, термостійкого металу,
тонкого сталевого листа, гнутих про-
філів. У деяких програмах були недо-
статньо відображені важливі проблеми.
Наприклад, в рамках програми «Мате-
ріаломісткість» не розв’язувалася одна з
основних проблем — зниження метало-
і матеріаломісткості машин, механізмів і
устаткування. Далеко не всі регіональні
науково-технічні програми відповіда-
ли вимогам методик: до 40% програм не
мали чітко сформульованої, кількісно
вираженої мети, майже в половині з них
не визначалася ресурсна частина, в зна-
чній частині не був показаний кінцевий
економічний результат (економічний
ефект, зниження матеріаломісткості,
зростання продуктивності праці й т. д.),
майже до 90% програм не мали таких
важливих розділів, як «Аналіз рівня ви-
рішення проблеми», що склався, і «Де-
рево мети», в більшості програм не була
закладена система управління ними.
У СРСР в 1970—1980 роках скла-
лися певні форми і методи територі-
ального управління науково-технічним
прогресом. Це наукові центри і філіали
РОЛЬ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ В РОЗРОБЦІ МЕТОДОЛОГІЇ І РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО
ПІДХОДУ В УПРАВЛІННІ НАУКОЮ І ТЕХНІКОЮ В 1970—1980-ті РОКИ
Наука та наукознавство, 2009, № 2 57
АН СРСР або союзної республіки, ради
сприяння науково-технічному прогресу
при місцевих партійних органах, комісії
при виконкомах Рад народних депутатів
з питань науково-технічного прогресу,
відділи нової техніки у складі держста-
туправлінь, територіальні центри стан-
дартизації і метрології, територіальні
органи науково-технічної інформації,
учбово-науково-виробничі та науково-
виробничі об’єднання, міжгалузеві науко -
во-виробничі комплекси, ради рек торів
вузів.
В Україні були значно розширені
права територіальних наукових центрів в
частині залучення до роботи в наукових
радах, комісіях та інших робочих орга-
нах відповідальних працівників, вчених
і фахівців народного господарства, ак-
тивного використання в своїй діяльності
обласних рад НТТ, ВТВР, територіаль-
них центрів науково-технічної інформа-
ції [5]. Всім республіканським міністер-
ствам і відомствам було запропоновано
забезпечити активну участь підвідомчих
установ у роботі наукових центрів Акаде-
мії наук України, які очолили роботу по
здійсненню програм в регіонах.
Головною задачею наукових центрів
АН УРСР було визначено зосередження
зусиль наукових та інженерно-технічних
працівників регіону на вирішенні корі-
них проблем підвищення ефективності
виробництва на основі його інтенсифі-
кації і прискорення науково-технічного
прогресу (НТП). Основною організацій-
ною формою формування і контролю за
здійсненням програм були ради спри-
яння науково-технічному прогресу при
обласних, міських і районних комітетах
партії. Вони координували в регіоні ді-
яльність всієї решти організацій, спрямо-
ваної на розвиток наукових досліджень і
розробок та впровадження їх результатів
в народне господарство [6].
У всіх областях УРСР в 1977 р. були
створені комісії при виконкомах об-
ласних Рад народних депутатів з питань
науково-технічного прогресу. На них
було покладено розгляд ходу виконання
державних, відомчих і регіональних пла-
нів, створення і впровадження нової тех-
ніки, надання допомоги підприємствам
і організаціям в цій справі, зміцнення
зв’язків наукових і виробничих колекти-
вів, контроль за реалізацією планів. У ці-
лому регіональна система управління
НТП базувалася переважно на елемен-
тах суспільної дії на посилення науково-
технічного розвитку із залученням до неї
органів державно-господарського управ-
ління НТП.
В Українській РСР формування
регіональних науково-технічних про-
грам (РНТП) здійснювалося за участю
територіальних наукових центрів Ака-
демії наук України: Придніпровсько-
го, Західного, Південного, Донецького,
Північно-Західного, Північно-Східного.
Була ство рена також Координаційна
рада АН УРСР з розробки регіональних
проблем управління НТП м. Києва.
Безпосередньо виконували програ-
ми головна організація, інститути і про-
мислові підприємства. Комісія сприяння
науково-технічному прогресу і коорди-
наційні ради регулярно аналізували хід
виконання програм, вживали заходів по
усуненню відставання в реалізації окре-
мих етапів і робіт. Раз в півріччя вони ін-
формували раду сприяння підвищенню
ефективності виробництва при обкомах
партії про виконання РНТП і щорічно —
бюро обкому партії.
У результаті в Україні в той період
склалися дві форми управління ре-
гіональними цільовими комплексними
програмами: управління конкретною ре-
гіональною програмою через створення
і функціонування міжвідомчих цільових
Н.О. Блажевич
Science and Science of Science, 2009, № 258
науково-виробничих об’єднань і комп-
лексів; управління програмою через ко-
ординаційну раду на чолі із секретарем
обкому партії і заступником голови обл-
виконкому.
В Україні була істотно розширена
сфера діяльності територіальних наукових
центрів АН УРСР, перетворених на струк-
тури, що консолідували і координували
роботу всіх наукових і проектних уста-
нов незалежно від їх відомчої підлеглості.
Аналогічні тенденції виявилися і в Росії.
Так, на Ленінградський науковий центр
АН СРСР було покладено наукове ке-
рівництво територіально-галузевою про-
грамою «Інтенсифікація-90». Сибірське
відділення АН СРСР підготувало велико-
масштабну регіональну науково-дослідну
програму «Сибір», за якою ДКНТ СРСР
спільно з Президією АН СРСР прийняли
постанову, що надала програмі «Сибір»
державне правове положення.
Велике значення мало створення в
країні міжгалузевих науково-технічних
комплексів (МНТК), до складу яких
увійшли науково-дослідні, проектні та
конструкторські організації, дослідні ви-
робництва. МНТК було дозволено орга-
нізовувати інженерні центри для підго-
товки зразків техніки, що розроблялися
до масового впровадження, а також ре-
гіональні науково-технічні центри. На
МНТК покладалася координація всіх
робіт в своїй галузі і відводилася роль го-
ловної організації. МНТК повинен був
здійснювати проведення і координацію
фундаментальних досліджень і розробок
за відповідними завданнями Комплек-
сної програми науково-технічного про-
гресу країн — членів РЕВ. Міжгалузеві
комплекси зіграли позитивну роль в про-
цесах інтеграції науки і промисловості.
Був організований, наприклад, МНТК
на базі Інституту електрозварювання
ім. Є.О.Патона АН УРСР. Перед ним
ставилася задача розробити технології і
устаткування для зварювання, наплав-
лення, паяння, нанесення покриттів, а
також для спецелектрометалургії. Функ-
ціонували міжгалузеві науково-технічні
комплекси «Ротор», «ПерсональЕОМ»,
«Нафтовіддача», «Лазерна технологія»,
«Світловод», «Біоген», «Каталізатор»,
«Надійність машин» та ін.
Створена в Україні мережа наукових
центрів Академії наук грунтувалася на
таких принципах організації регіональ-
ної системи управління розвитком науки
і технічного прогресу:
збереження юридичної і господарської
самостійності установ, що беруть
участь в розробці актуальних для регі-
ону науково-технічних проблем;
раціональне, скоординоване викорис-
тання матеріально-технічних і кадро-
вих ресурсів для вирішення найважливі-
ших наукових і науково-технічних про-
блем;
впровадження програмно-цільового управ-
ління, що забезпечує міжвідомчий підхід
до планування і реалізації наукових до-
сліджень і розробок;
посилення партійного керівництва і
активізація діяльності суспільних ор-
ганізацій у вирішенні задач прискорення
НТП;
широке застосування існуючих орга-
нізаційно-управлінських форм і мето-
дів, що виправдали себе як стимулято-
ри прискорення НТП.
Наукові центри швидко перетво-
рилися на одну з основних ланок в ме-
ханізмі управління НТП в республіці
й зробили істотний внесок в розвиток
фундаментальних досліджень, розроб-
ку ефективних форм впровадження на-
укових досягнень у виробництво, поси-
лення координації наукової діяльності,
що проводилася науковими установами
АН УРСР, міністерствами і відомствами
РОЛЬ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ В РОЗРОБЦІ МЕТОДОЛОГІЇ І РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО
ПІДХОДУ В УПРАВЛІННІ НАУКОЮ І ТЕХНІКОЮ В 1970—1980-ті РОКИ
Наука та наукознавство, 2009, № 2 59
та вищими учбовими закладами. Науко-
ве і організаційне керівництво діяльніс-
тю наукових центрів здійснювалося Ака-
демією наук УРСР. Наукові центри були
підпорядковані безпосередньо Президії
АН УРСР.
Позитивний досвід регіонального
програмування було накопичено в За-
хідному науковому центрі АН УРСР.
Для реалізації розроблених регіональних
науково-технічних програм, в яких ко-
ординувалася діяльність наукових уста-
нов і виробничих колективів з рішення
найважливіших науково-технічних про-
блем, були створені міжвідомчі цільові
науково-виробничі об’єднання і міжві-
домчі науково-виробничі комплекси.
У зону діяльності Західного науково-
го центру АН УРСР входили Волинська,
Закарпатська, Івано-Франківська, Львів-
ська, Рівненська, Тернопільська і Черні-
вецька області Української РСР. Академія
наук УРСР була представлена тут 18 уста-
новами і підрозділами: 4 інститутами —
фізико-механічним, прикладних проблем
механіки і математики, геології і геохі-
мії горючих копалин, суспільних наук;
6 відділеннями інститутів — теоретичної
фізики, ботаніки, біохімії, економіки,
мистецтвознавства, фольклору і етногра-
фії (Львів), проблем матеріалознавства
(Чернівці); 4 відділами інститутів — фі-
лософії (Івано-Франківськ), соціальних
і економічних проблем зарубіжних країн
(Чернівці, Ужгород), фізіології (Труска-
вець Львівської області); 3 установами —
природничим музеєм, Науковою біблі-
отекою ім. В. Стефаника, Карпатською
дослідницько-методичною сейсмологіч-
ною партією Інституту геофізики.
Всього в західних областях України на-
укові дослідження в той період проводи-
лися в 147 науково-дослідних, проектно-
конструкторських і технологічних інсти-
тутах, відділеннях і філіалах, 25 вищих
учбових закладах, більш ніж в 110 лабо-
раторіях і конструкторських підрозділах
виробничих організацій. У наукових уста-
новах і вузах регіону працювало понад
15 тис. наукових і науково-педагогічних
співробітників, серед них більше 6,1 тис.
кандидатів і 550 докторів наук.
Основними задачами Західного на-
укового центру були: розвиток фунда-
ментальних досліджень в галузі при-
родничих, технічних і суспільних наук;
організація силами інститутів АН УРСР,
вищих учбових закладів і галузевих
науково-дослідних організацій, розміще-
них в регіоні, комплексних досліджень з
найважливіших проблем, пов’язаних з
прискоренням НТП в регіоні; формуван-
ня і організація виконання комплексних
науково-технічних програм, пов’язаних
з вирішенням найважливіших науково-
технічних проблем в регіоні; координа-
ція роботи наукових установ і вузів по
підготовці наукових та інженерних ка-
дрів; підвищення ефективності наукових
досліджень, посилення зв’язків науки
з виробництвом, скорочення термінів
впровадження результатів наукових до-
сліджень у виробництво.
Для виконання поставлених задач
науковий центр визначав перелік про-
блем, щодо яких необхідно проводити
комплексні дослідження, залучаючи
до цього галузеві НДІ, вузи, проектно-
конструкторські організації і підпри-
ємства; забезпечував розвиток науково-
дослідних робіт за регіональними про-
блемами управління НТП, для чого
створював на базі установи, що здійсню-
вала матеріально-технічне забезпечення
роботи центру, відповідний відділ; роз-
робляв рекомендації по спеціалізації ді-
яльності наукових установ центру. Для
виконання комплексних досліджень з
актуальних для даного регіону науко-
вих і науково-технічних проблем пого-
Н.О. Блажевич
Science and Science of Science, 2009, № 260
джував з відповідними міністерствами
і відомствами питання участі галузевих
науково-дослідних установ, проектно-
конструкторських організацій і вузів у
цих дослідженнях; здійснював контр-
оль за внесенням завдань з вирішення
найважливіших регіональних проблем в
тематичні плани науково-дослідних ро-
біт установ, що знаходилися на терито-
рії регіону; організовував конференції,
симпозіуми, семінари і наради з най-
важливіших проблем, що розроблялися
в наукових установах центру; активно
використовував у своїй діяльності мож-
ливості громадських обласних організа-
цій з науково-технічних проблем тощо.
Багаторічний досвід планового роз-
витку радянської науки багатий прикла-
дами успішного вирішення складних і
великомасштабних проблем завдяки ці-
леспрямованій концентрації необхідних
економічних і науково-технічних ресур-
сів, координованим діям наукових і кон-
структорських організацій і виробничих
підприємств різних галузей народного
господарства.
Стосовно задач, що розв’язувалися
Академією наук Української РСР,
програмно-цільовий підхід утвердив себе
як метод планування, що дозволяє забез-
печити системний аналіз перспективних
потреб та існуючих науково-технічних
можливостей, давати структурно і кіль-
кісно більш чітку цільову орієнтацію ви-
рішенню комплексних проблем, тісно
взаємопов’язувати вирішення різних за
змістом планових завдань, виконання
яких необхідне для прискореного про-
ходження шляху від фундаментального
наукового пошуку до впровадження в
практику.
У практиці управління науково-
технічним прогресом потреба в про-
грамно-цільовому плануванні виникала
у тому випадку, коли виявлялася нагаль-
на потреба сконцентрувати зусилля ор-
ганізаційно незалежних і функціонально
спеціалізованих підрозділів (наукових,
конструкторських, виробничих та ін.)
на вирішенні якої-небудь комплексної
проблеми, а також у разі, коли була пер-
спектива істотного підвищення резуль-
тативності комплексних робіт та інтен-
сифікації сумісного використовування
сукупного потенціалу їх виконавців.
Довгий час комплексний характер,
властивий багатьом академічним на-
уковим дослідженням, які вимагали
участі ряду наукових організацій і під-
приємств, підтримувався складанням
координаційних планів. Вплив цих «ко-
ординаційних планових документів» був
настільки слабким, що в кращому разі
вони слугували джерелом інформації
про те, що і де робиться в даній науковій
галузі. Нерідко такі координаційні пла-
ни були звичайним переліком науково-
дослідних робіт, про які повідомляли їх
виконавці. Недостатня цільова спрямо-
ваність була їх слабким місцем. Тому на
зміну координаційним планам прийшли
науково-технічні програми, які стали
регулярно використовуватися в практи-
ці академічних організацій і в масштабах
країни в першій половині 1970-х років.
Одночасно розширялося використан-
ня економіко-математичних методів,
електронно-обчислювальної техніки та
інших сучасних науково-методичних і
технічних засобів планування і управ-
ління.
На кінець 1980 року з виконуваних в
СРСР 200 цільових програм у 180 взяли
участь установи АН УРСР. Крім того, в
1976—1980 роках в Академії наук УРСР
було розроблено і реалізовано 37 про-
грам, спрямованих на вирішення вузло-
вих проблем в галузі природничих і сус-
пільних наук, а також 18 комплексних
науково-технічних програм. У їх реаліза-
РОЛЬ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ В РОЗРОБЦІ МЕТОДОЛОГІЇ І РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО
ПІДХОДУ В УПРАВЛІННІ НАУКОЮ І ТЕХНІКОЮ В 1970—1980-ті РОКИ
Наука та наукознавство, 2009, № 2 61
ції брала участь 41 організація АН УРСР.
Програми мали на меті комплексне ви-
користання результатів фундаменталь-
них і прикладних досліджень і розробок
в галузі математики, механіки, кібер-
нетики, фізики, хімії, біології, геології,
проблем литва, електрозварювання, ма-
шинобудування, надтвердих матеріалів,
електродинаміки, технічної теплофізики,
економіки і права. Дослідження викону-
валися для підприємств машинобудуван-
ня, чорної металургії, вугільної промис-
ловості, приладобудування, морського
флоту, хімічної і харчової промисловості,
сільського господарства.
Характерною особливістю першо-
го покоління цільових програм Академії
наук Української РСР на відміну від по-
передніх координаційних планів НДР
було прагнення відобразити в них прохо-
дження результатів досліджень і розробок
до промислового освоєння. У промисло-
вість або в дослідно-промислове вироб-
ництво країни було впроваджене 60%
машин, устаткування і приладів, близько
80% технологічних процесів, матеріалів
і автоматизованих систем управління,
розроблених відповідно до програмних
завдань. Порівняно з непрограмними
розділами планів це був істотний про-
грес.
Були і недоліки в організації розроб-
ки і реалізації програм. У 90% випадків
при розробці комплексних програм не
був використаний найважливіший прин-
цип програмно-цільового підходу — під-
порядкування рівнів мети (розгортання
програми за ними відповідно до її кінце-
вої мети), в 40% програм цілі формулю-
валися з використанням лише загальних
якісних характеристик, що дозволяло у
багатьох випадках довільно міняти склад
робіт і не включати в програми ті з них,
щодо яких не було досягнуто відповідно-
го узгодження. Іноді до складу програм
включалися не найважливіші та найак-
туальніші завдання, а лише ті, які можна
було виконати без зайвого ризику. Керів-
ники програм вважали, що вони мають
право впливати лише на співвиконавців,
які знаходяться в їх безпосередньому під-
порядкуванні. Розробка програм і вплив
на хід їх виконання, як і за координацій-
них планів, майже цілком залежали від
особистого авторитету, а також наукових
і виробничих зв’язків керівника програ-
ми [7, с. 174—175].
В АН України було поставле-
но питання про створення спеціаль-
них організаційно-економічних умов
для керівництва реалізацією програм.
Програмно-цільова організація науково-
технічних робіт вимагала використання
нових матричних організаційних струк-
тур управління реалізацією програм.
У такому разі керівники робіт, включе-
них в програму, мали бути функціональ-
но підлеглі керівнику програми на час їх
виконання, а лінійно — керівнику свого
відомства. Фінансове забезпечення ре-
алізації програм здійснювалося за раху-
нок об’єднання засобів держбюджету і
госпдоговірних робіт. Досвід показав до-
цільність формування в певних розмірах
спеціальної цільової фундації для фінан-
сування додаткових робіт, що виникають
в ході реалізації програми, і заохочення
виконавців. Для ефективної реаліза-
ції програм, особливо технологічного
і природничо-наукового профілю, ви-
никла потреба в цільовому забезпеченні
матеріально-технічними ресурсами. Цей
чинник виявив себе як найважливіша
умова дотримання термінів виконання
завдань і підвищення рівня ефективності
одержуваних результатів.
Оформилася навіть спеціальна мето-
дика розробки програм, що включала за-
провадження єдиних форм документації
з розробки і реалізації науково-технічних
Н.О. Блажевич
Science and Science of Science, 2009, № 262
програм, вирішення інших питань ме-
тодичного забезпечення програмно-
цільового управління.
Досвід реалізації першого покоління
програмно-цільових робіт показав, що
необхідні обмеження чисельності про-
грам, їх узгодженість з реальними мож-
ливостями забезпечення збалансованими
ресурсами і достатнім обсягом прав для
дієвого управління програмними робота-
ми. Академія наук Української РСР бра-
ла активну участь в розвитку програмно-
цільового планування і управління. 55
установ Академії наук були учасника-
ми реалізації цільових комплексних
науково-технічних програм всіх рівнів:
загальносоюзних, основні завдання
яких включалися до складу державних
п’ятирічних і річних планів економічно-
го і соціального розвитку СРСР;
республіканських і міжреспублікан-
ських, завдання яких включалися до
складу державних п’ятирічних і річних
планів економічного і соціального розви-
тку УРСР;
галузевих і міжгалузевих, завдання яких
включалися в плани міністерств і ві-
домств країни і республіки;
регіональних, завдання яких включалися
в п’ятирічні та річні плани економічного
і соціального розвитку країни, республі-
ки або в плани відповідних міністерств
і відомств.
В одинадцятій п’ятирічці Академія
наук УРСР брала участь майже в 2/3 всіх
програм вищого рівня країни (в 1976—
1980 роках — менше половини), причому
в 16 програмах Академія наук УРСР була
основним відомством, відповідальним за
їх вирішення (в 1976—1980 роках — 11).
Наукові установи АН УРСР виконували
за союзними програмами одинадцятої
п’ятирічки майже 3 тис. відповідальних
робіт (завдань), що розв’язували акту-
альні проблеми науково-технічного про-
гресу в таких галузях, як металообробка,
автоматизовані системи управління і
обчислювальна техніка, металургія, охо-
рона навколишнього середовища і ра-
ціональне використання природних ре-
сурсів, паливно-енергетичний комплекс
країни тощо.
У 1981 — 1985 роках наукові устано-
ви АН УРСР брали активну участь у ви-
конанні 5 республіканських цільових
комплексних програм (з 6 по УРСР) і
24 програм з вирішення найважливі-
ших науково-технічних проблем (з 38,
затверджених в республіці). Всього за
республіканськими цільовими комплек-
сними програмами виконано близько
1200 завдань різного рівня (15% всіх за-
вдань республіканських програм). Це в
цілому в 3 рази більше числа програм-
них робіт, виконаних Академією наук
УРСР за планами республіки в попере-
дній п’ятирічці; у 800 завданнях програм
установи АН УРСР були головними ви-
конавцями. У 1981—1985 роках удвічі
більше, ніж в 1976 — 1980 роках, устано-
ви АН УРСР брали участь у виконанні
завдань по промисловому освоєнню ре-
зультатів досліджень, діючи, як прави-
ло, в рамках програмних робіт спільно з
виробничими колективами ряду галузей
народного господарства країни.
Роботи з участю Академії наук УРСР
велися за республіканськими програма-
ми в розрізі 20 галузей народного госпо-
дарства, зокрема в паливній і енергетич-
ній металургії і металообробці. У рам-
ках програми «Матеріаломісткість»
була розроблена технологія і створено
устаткування для контактного зварю-
вання деталей, що дозволило, не зни-
жуючи експлуатаційних характеристик,
зменшити витрати листового прокату
приблизно на 30%. У межах програми
«Енергокомплекс» було достроково ви-
конано завдання з вдосконалення буро-
РОЛЬ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ В РОЗРОБЦІ МЕТОДОЛОГІЇ І РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО
ПІДХОДУ В УПРАВЛІННІ НАУКОЮ І ТЕХНІКОЮ В 1970—1980-ті РОКИ
Наука та наукознавство, 2009, № 2 63
вих доліт і запропонована нова техноло-
гія їх наплавлення.
Академія наук УРСР виступала з про-
позицією для стимуляції виконавців про-
грам відраховувати їм певну частку коштів
в іноземній валюті, виручених від продажу
радянських ліцензій за кордон, і створити
фундацію для оперативного забезпечення
робіт за науково-технічними програма-
ми науковими приладами і устаткуван-
ням, матеріалами і прототипами виробів,
науково-технічною документацією.
Установи АН УРСР надавали особли-
ву увагу вдосконаленню організаційних
форм програмно-цільового управління.
По кожній програмі створювалися коор-
динаційні ради, що складалися з високок-
валіфікованих фахівців, в завдання яких
входили оцінка внеску різних задач, що
висувалися, в реалізацію кінцевої мети
програм; вибір з безлічі можливих вико-
навців програм тих, науково-технічний
потенціал яких більше відповідав про-
грамним завданням; оцінка результатів
виконаних робіт; розгляд можливості
включення в програму додаткових за-
вдань, необхідність в реалізації яких ви-
никла в процесі її виконання, та інших
істотних питань ведення програми. Було
поставлено питання про формування
цілісної системи управління республі-
канськими цільовими комплексними
програмами, щоб насамперед підвищити
ефективність управління програмами за
рахунок отримання ефектів, властивих
програмно-цільовій організації науково-
технічних робіт.
Велике значення в методології
програмно-цільового підходу, що розви-
вався в АН УРСР, мали вимога переходу
на всіх напрямках прикладної діяльності
від орієнтації на потреби окремих під-
приємств до організації впровадження
науково-технічних новин в масштабах
більшості підприємств підгалузей на-
родного господарства, де є об’єктивна
потреба у відповідних нововведеннях
(принцип — «вихід на галузь»), а також
послідовна і все більш активна орієнта-
ція фундаментальних і прикладних робіт
установ АН УРСР на пошук, розробку,
розвиток і освоєння нових прогресивних
технологій. Створення кінцевої продукції
цільових програм у вигляді нових техно-
логій, відзначав президент АН УРСР ака-
демік Б.Є.Патон, — основа ефективності
науково-технічного прогресу, що відпові-
дає вимогам інтенсифікації виробництва
при найефективнішому використанні
споживання ними технічних, матеріаль-
них і енергетичних ресурсів (принцип —
«йти від технології») [8, с. 107].
Під технологічним продуктом цільо-
вих програм розумілися не тільки влас-
не технологічні процеси, але комплекси
(технологічні системи), що включають
і відповідне технологічне устаткування,
методи і процеси виробництва (ноу-
хау), а також спеціально передбачене
необхідне організаційне, економічне,
правове та інше забезпечення. Такий
продукт повинен передаватися замовни-
ку «в єдиному пакеті» і «під ключ». Для
радянської системи господарювання це
мало велике значення, оскільки в цьому
випадку можна мінімізувати труднощі
впровадження, уникнути реакції «від-
торгнення» нового.
Академія наук УРСР зробила ба-
гато для посилення значення управ-
ління в рамках такої його форми, як
програмно-цільове управління. У резуль-
таті програмно-цільовий підхід до ор-
ганізації і управління в СРСР виявився
популярним і широко розповсюджував-
ся в країні та регіонах. Цьому сприяли
особливості цього підходу в методології,
що сформувалася в АН УРСР. У цій ме-
тодології була зроблена спроба подолати
галузеві бар’єри планового господарства,
Н.О. Блажевич
Science and Science of Science, 2009, № 264
причому велика роль відводилася радам
сприяння науково-технічному прогре-
су в регіонах і бюро наукових центрів
Академії наук УРСР з орієнтацією на
програмно-цільове комплексне вико-
ристання науково-технічного потенціалу
регіонів. Важливе значення мало також
акцентування взаємопов’язаної програм-
ної мети науково-технічної діяльності
з організацією програмних комплексів
робіт, орієнтованих на мету різних про-
грам. Була розроблена уніфікована сис-
тема визначення технологічних етапів
виконання завдань програм, яка також
сприяла взаємозв’язку робіт не тільки
за елементами мети, але і за їх техноло-
гічною послідовністю. Мали конкретне
значення приклади матричних структур
(в галузевому і територіальному розрізах)
при організації виконання однорідних за
змістом програмних комплексних робіт
[9, 10].
Позитивний досвід реалізації програм
і виконані в Академії наук УРСР спеці-
альні теоретико-методичні дослідження
для забезпечення програмно-цільового
підходу одержали великий резонанс в
Росії та інших республіках СРСР, а також
в країнах РЕВ. Особливо широко мето-
дологія програмно-цільового підходу,
розроблена в Україні, використовувалася
в Ленінградському науковому центрі та
Сибірському відділенні АН СРСР.
Слід зазначити, що вищі керівні ор-
гани тодішнього Радянського Союзу
схвально оцінили досвід роботи АН Укра-
їни із зазначених проблем. Про це свід-
чать постанова ЦК КПРС «Про досвід
роботи Академії наук Української РСР
по підвищенню ефективності наукових
досліджень і прискоренню впроваджен-
ня їх результатів в народне господарство»
(липень 1976 р.) та постанова ЦК КПРС
і Ради Міністрів СРСР «Про створення
міжгалузевих науково-технічних комп-
лексів і заходи по забезпеченню їх діяль-
ності» ( 1986 р.). У самій Академії наук
України участь в розробці методології та
реалізації програмного підходу сприяла
подальшій технологізації академічної на-
уки [12, с. 247].
Безумовно, були і недоліки у прак-
тиці програмно-цільового підходу, зо-
крема бюрократизація та імітування
організаційних новацій. Про це, напри-
клад, пише О.С.Попович: «У 1977 році
була прийнята постанова ЦК Компартії
України і Ради Міністрів УРСР «Про де-
які заходи для подальшого поліпшення
управління науково-технічним прогре-
сом у республіці», якою передбачалася
розробка комплексних програм… Треба
сказати, що Держплан України був кате-
горично проти цього, доводив, що цього
ніяк не можна і не треба робити. Яким
же був загальний подив, коли мало не
через тиждень апарат Держплану надав
для затвердження 79 науково-технічних
програм. При цьому працівники цієї
шановної установи заявляли, що на на-
ступний рік вони підготують не менш 150
програм. Проте, як виявилося, практич-
но ніхто з виконавців завдань програм
поняття не мав про те, що бере участь у
реалізації республіканської програми,
тому що формувалися вони без їх участі,
на апаратному рівні» [13, с. 225—226].
У цілому ж можна з упевненістю
сказати, що досвід Академії наук Укра-
їни в розробці методології і реалізації
програмно-цільового підходу в управ-
лінні наукою і технікою в 1970—1980-ті
роки є реальним фактом взаємодії ака-
демій наук України і Росії. Оцінюючі цей
досвід, можна зробити висновок, що ре-
альний ефект використання програмно-
цільового підходу не був використаний
повною мірою, коли в роки перебудови
багато завдань науково-технічного роз-
витку було згорнуто.
РОЛЬ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ В РОЗРОБЦІ МЕТОДОЛОГІЇ І РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО
ПІДХОДУ В УПРАВЛІННІ НАУКОЮ І ТЕХНІКОЮ В 1970—1980-ті РОКИ
Наука та наукознавство, 2009, № 2 65
Одержано 22.02.2008
Н.А.Блажевич
Роль Академии наук Украины в разработке методологии
и реализации программно-целевого подхода в управлении наукой
и техникой в 1970—1980-е годы
Обобщен опыт Академии наук Украины по разработке и реализации программно-целевого подхода в управ-
лении экономикой и научно-техническим развитием. Этот опыт нашел широкое распространение в СССР, в
частности в АН СССР.
1. Попович А.С. Формирование структуры потенциала академической науки Украины // Наука и нау-
коведение. — 2002. — № 1. — С. 36—46.
2. Квинт В.Л. Регион и отрасль: Пути взаимодействия // Правда. — 1984. — 22 октября.
3. Проблемы регионального управления научно-техническим прогрессом: Теория, методика, практи-
ка. — М.: Наука, 1984. — 288 с.
4. Ермошенко Н.Н. Методические вопросы формирования и реализации региональных научно-
технических программ // Экономика Советской Украины. — 1984. — № 8. — С. 48—55.
5. Щербицкий В.В. Эффективное использование научно-технического потенциала // Правда Украи-
ны. — 1983. — 29 апреля.
6. Научные центры Академии наук Украинской ССР. Опыт и перспективы / Г.М.Добров, В.Т.Марущак,
В.В.Байдаков и др. — Киев: Наук. думка, 1987. — 208 с.
7. Управление региональными научно-техническими программами / М.И.Долишний, З.В.Микитишин,
О.В.Караванский, В.Ю.Пехота. — Киев: Техніка, 1986. — 184 с.
8. Организация и управление в Академии наук Украинской ССР: опыт и проблемы (1961—1986 гг.). —
Киев: Наук. думка, 1988. — 356 с.
9. Патон Б.Е. Наука. Техника. Прогресс. — М.: Наука, 1987. — 414 с.
10. Добров Г.М., Молдованов М.И. Повышение эффективности внедрения целевых программ. — Киев,
1987. — 200 с.
11. Добров Г.М., Коренной А.А., Молдованов М.И. Технология программно-целевого управления. —
Киев: Техніка, 1985. — 206 с.
12. Маліцький Б.А. Прикладне наукознавство. — К.: Фенікс, 2007. — 464 с.
13. Попович О.С. Науково-технологічна та інноваційна політика: основні механізми формування та
реалізації. — К.: Фенікс, 2005. — 226 с.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-48932 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0374-3896 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:56:54Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Блажевич, Н.О. 2013-09-06T14:15:34Z 2013-09-06T14:15:34Z 2009 Роль Академії наук України в розробці методології і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні наукою і технікою в 1970-1980-ті роки / Н.О. Блажевич // Наука та наукознавство. — 2009. — № 2. — С. 53-65. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 0374-3896 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48932 Узагальнено досвід Академії наук України з розробки і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні економікою і науково-технічним розвитком. Цей досвід знайшов широке розповсюдження в СРСР, зокрема в АН СРСР. Обобщен опыт Академии наук Украины по разработке и реализации программно-целевого подхода в управлении экономикой и научно-техническим развитием. Этот опыт нашел широкое распространение в СССР, в частности в АН СССР. The experience of the Ukrainian Academy of Sciences in methodological developments and implementation of the program-oriented approach in economic and science & technology administration is reviewed. This experience was applied across the USSR, including and in the Academy of Sciences of the USSR. uk Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України Наука та наукознавство Історія, методологія та соціологія науки Роль Академії наук України в розробці методології і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні наукою і технікою в 1970-1980-ті роки Роль Академии наук Украины в разработке методологии и реализации программно-целевого подхода в управлении наукой и техникой в 1970—1980-е годы The Role of the Ukrainian Academy of Sciences in Methodological Developments and Implementation of the Program-Oriented Approach in Science and Technology Administration in 1970-80s Article published earlier |
| spellingShingle | Роль Академії наук України в розробці методології і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні наукою і технікою в 1970-1980-ті роки Блажевич, Н.О. Історія, методологія та соціологія науки |
| title | Роль Академії наук України в розробці методології і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні наукою і технікою в 1970-1980-ті роки |
| title_alt | Роль Академии наук Украины в разработке методологии и реализации программно-целевого подхода в управлении наукой и техникой в 1970—1980-е годы The Role of the Ukrainian Academy of Sciences in Methodological Developments and Implementation of the Program-Oriented Approach in Science and Technology Administration in 1970-80s |
| title_full | Роль Академії наук України в розробці методології і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні наукою і технікою в 1970-1980-ті роки |
| title_fullStr | Роль Академії наук України в розробці методології і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні наукою і технікою в 1970-1980-ті роки |
| title_full_unstemmed | Роль Академії наук України в розробці методології і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні наукою і технікою в 1970-1980-ті роки |
| title_short | Роль Академії наук України в розробці методології і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні наукою і технікою в 1970-1980-ті роки |
| title_sort | роль академії наук україни в розробці методології і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні наукою і технікою в 1970-1980-ті роки |
| topic | Історія, методологія та соціологія науки |
| topic_facet | Історія, методологія та соціологія науки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/48932 |
| work_keys_str_mv | AT blaževično rolʹakademíínaukukraínivrozrobcímetodologííírealízacííprogramnocílʹovogopídhoduvupravlínnínaukoûítehníkoûv19701980tíroki AT blaževično rolʹakademiinaukukrainyvrazrabotkemetodologiiirealizaciiprogrammnocelevogopodhodavupravleniinaukoiitehnikoiv19701980egody AT blaževično theroleoftheukrainianacademyofsciencesinmethodologicaldevelopmentsandimplementationoftheprogramorientedapproachinscienceandtechnologyadministrationin197080s |