Роль науково-технічного потенціалу в забезпеченні екологічно сталого розвитку аграрного виробництва

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Кот, О.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України 2007
Schriftenreihe:	Наука та наукознавство
Schlagworte:	Проблеми діяльності та трансформації науково-технічного потенціалу
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/49210
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Роль науково-технічного потенціалу в забезпеченні екологічно сталого розвитку аграрного виробництва / О.В. Кот // Наука та наукознавство. — 2007. — № 4. Додаток. — С. 50-57. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-49210
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-492102025-02-09T21:03:27Z Роль науково-технічного потенціалу в забезпеченні екологічно сталого розвитку аграрного виробництва Кот, О.В. Проблеми діяльності та трансформації науково-технічного потенціалу 2007 Article Роль науково-технічного потенціалу в забезпеченні екологічно сталого розвитку аграрного виробництва / О.В. Кот // Наука та наукознавство. — 2007. — № 4. Додаток. — С. 50-57. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 0374-3896 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/49210 uk Наука та наукознавство application/pdf Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми діяльності та трансформації науково-технічного потенціалу Проблеми діяльності та трансформації науково-технічного потенціалу
spellingShingle	Проблеми діяльності та трансформації науково-технічного потенціалу Проблеми діяльності та трансформації науково-технічного потенціалу Кот, О.В. Роль науково-технічного потенціалу в забезпеченні екологічно сталого розвитку аграрного виробництва Наука та наукознавство
format	Article
author	Кот, О.В.
author_facet	Кот, О.В.
author_sort	Кот, О.В.
title	Роль науково-технічного потенціалу в забезпеченні екологічно сталого розвитку аграрного виробництва
title_short	Роль науково-технічного потенціалу в забезпеченні екологічно сталого розвитку аграрного виробництва
title_full	Роль науково-технічного потенціалу в забезпеченні екологічно сталого розвитку аграрного виробництва
title_fullStr	Роль науково-технічного потенціалу в забезпеченні екологічно сталого розвитку аграрного виробництва
title_full_unstemmed	Роль науково-технічного потенціалу в забезпеченні екологічно сталого розвитку аграрного виробництва
title_sort	роль науково-технічного потенціалу в забезпеченні екологічно сталого розвитку аграрного виробництва
publisher	Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Проблеми діяльності та трансформації науково-технічного потенціалу
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/49210
citation_txt	Роль науково-технічного потенціалу в забезпеченні екологічно сталого розвитку аграрного виробництва / О.В. Кот // Наука та наукознавство. — 2007. — № 4. Додаток. — С. 50-57. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.
series	Наука та наукознавство
work_keys_str_mv	AT kotov rolʹnaukovotehníčnogopotencíaluvzabezpečenníekologíčnostalogorozvitkuagrarnogovirobnictva
first_indexed	2025-11-30T18:16:40Z
last_indexed	2025-11-30T18:16:40Z
_version_	1850240245824487424
fulltext	Матеріали VII Добровської конференції50 ганізацій України, зокрема Інститут кі- бернетики ім. В.М. Глушкова та Інсти- тут проблем математичних машин і сис- тем, Інститут монокристалів, Інститут металофізики, ФТІНТ НАН України, Світловодський завод чистих матеріалів, Кримський медичний інститут та інші. Основи використання космічних систем для спостереження Землі з кос- мосу (науки про Землю) закладені в Україні Національною академією наук, у тому числі Центром аерокосмічних досліджень Землі (м. Київ), Морським гідрофізичним інститутом (м. Севасто- поль), Центром радіофізичного зонду- вання Землі (м. Харків), Центром аеро- космічної інформації та екологічного моніторингу (м. Львів) та іншими. Кожен з активних користувачів космічною інформацією про Землю (Держкомгідромет, Держкомгеології та інші) мають власні науково-тех- нічні структури, які обробляють кос- мічну інформацію для своїх відомств. Співробітництво наукових організа- цій та організацій-користувачів дає можливість бути їм найбільш ефек- тивною підгалуззю у використанні космічних засобів в інтересах націо- нальної економіки, що підтвердили роботи з першим українським апара- том “Січ-1”. Космічна галузь України —велике національне надбання, яке потребує пильної уваги держави, бізнесу, науки і відповідних відомств. О.В. Кот, наук. співроб., канд. екон. наук Ðîëü íàóêîâî-òåõí³÷íîãî ïîòåíö³àëó â çàáåçïå÷åíí³ åêîëîã³÷íî ñòàëîãî ðîçâèòêó àãðàðíîãî âèðîáíèöòâà Важливим методологічним питан- ням інноваційного розвитку аграрної сфери є визначення сутності та струк- тури науково-технічного потенціалу України в контексті забезпечення еко- логічно сталої моделі розвитку. Адже в процесі інтенсивного використання здобутків науково-технічної, зокрема “зеленої”, революції стан екосистеми неухильно погіршується. За інших рів- них умов екологічність сільськогоспо- дарської продукції стає вирішальним чинником її конкурентоспроможності на внутрішньому та світовому аграрно- му ринку. В Україні ж цей чинник і досі практично не враховується фа хівцями з маркетингового агроменеджменту. Так, за даними Всесвітнього банку [1], питома енергоємність ВВП України у 3,5 рази перевищує середньосвітову та у 4,5 рази є вищою, ніж у країн—тех- нологічних лідерів. Нині фактично відсутня чітка еколого-економічна державна політика щодо формування “екологічної” ціни на аграрну про- дукцію. Це зумовлює низьку зацікав- леність та вмотивованість виробників агропромислової продукції зосеред- жувати фінансові ресурси на впровад- женні агроінновацій, спрямованих на забезпечення екологічної чистоти ви- роблених товарів. Як свідчать зарубіжні дані, країни з розвинутою ринковою економікою в останні десятиріччя здійснюють фі- нансування наукових досліджень та розробок в агропродовольчому секторі за пріоритетним принципом. Агро- ÐÎËÜ ÍÀÓÊÎÂÎ-ÒÅÕÍ²×ÍÎÃÎ ÏÎÒÅÍÖ²ÀËÓ Â ÇÀÁÅÇÏÅ×ÅÍÍ² ÅÊÎËÎÃ²×ÍÎÃÎ ÑÒÀËÎ ÐÎÇÂÈÒÊÓ ÀÃÐÀÐÍÎÃÎ ÂÈÐÎÁÍÈÖÒÂÀ Наука та наукознавство, 2007, № 4. Додаток 51 промислові технології займають особ- ливе місце у структурі пріоритетів так званих рамкових програм ЄС [2—7]. Актуальність проблеми інновацій- ного розвитку аграрної сфери на єв- ропейському терені підтверджується програмними документами, ухвале- ними на Європейській конференції з інформаційних систем у сільському та лісовому господарстві. На сучасному етапі становлення постіндустріально- го суспільства європейські науковці та практики в галузі аграрного вироб- ництва дійшли висновку, що іннова- ційна політика європейських держав повинна бути спрямована на побудову так званого “аграрного господарства, заснованого на знаннях, зокрема елек- тронного сільського господарства” (в оригіналі “Rural Knowledge Society”, “eRural Polisy for Europe”) [8]. Такі висновки провідної конференції з пи- тань інноваційного розвитку аграрної сфери ЄС становлять інтерес з огляду на важливість цих проблем для аграр- ного сектору України в контексті всту- пу до СОТ та інших євроінтеграційних структур. Гостра дискусія, яка точить- ся в останні роки навколо питань за- безпечення конкурентоспроможності вітчизняної аграрної сфери на світо- вому аграрному ринку, на наш погляд, зумовлена невизначеністю України щодо основних інструментів конку- рентної боротьби на ринку якісної та порівняно недорогої агропродукції за- рубіжних виробників. Тактичні заходи щодо підвищення бар’єрів для ввозу продукції іноземного походження не можуть у стратегічному обрії вирішити цю проблему, тому її розв’язання має знаходитися в іншій площині, а саме в системному підході до формування стратегії розвитку аграрної економіки, заснованої на знаннях. За кордоном та в Україні досить активно розробляють- ся теоретичні засади переходу до пост- індустріального суспільства [9—12], втім проблеми аграрного сектору та особливості його науково-технологіч- ного забезпечення в знаннєвій еконо- міці за умов екологічної нестабільності досліджені не у повній мірі. В Україні ж аграрна галузь тра- диційно являє собою один з найваж- ливіших секторів економіки держави. Адже аграрна сфера охоплює понад 70% загальної території країни. У ній зосереджена значна частина природ- но-ресурсного та соціально-економіч- ного потенціалу України. В аграрному секторі задіяно 41,8 млн. га сільсько- господарських угідь, загальна вартісна оцінка котрих складає 306,8 млрд. грн., зосереджено майже чверть виробничих фондів держави, п’ята частина робіт- ників, формується три чверті роздріб- ного товарообігу [13, 14]. Тому АПК може розглядатись як головний систе- моутворюючий фактор у забезпеченні стійкого соціально-економічного роз- витку України. Це також пов’язано з тим, що на європейському континен- ті Україна випереджає інші країни як за загальним обсягом сільськогоспо- дарських угідь, так і за питомим обся- гом цих угідь в розрахунку на 100 осіб населення [15]. Крім того, продукція агропромислового комплексу нале- жить до високоліквідного типу, що забезпечує стабільний збут на ринку. Тобто за формальними ознаками аг- рарний сектор міг би виконати роль “локомотиву” української економіки. Проте сучасний стан АПК характери- зується спадом виробництва у біль- шості галузей сільського господарства, низьким рівнем конкурентоспромож- ності вітчизняної агропромислової продукції як на внутрішньому, так і на Î.Â. Êîò Матеріали VII Добровської конференції52 зовнішніх ринках. До основних при- чин незадовільного стану розвитку аг- рарного виробництва належать: знач- на матеріло-, фондо- та енергоємність сільського господарства, зношеність основних фондів, недостатність фі- нансових ресурсів підприємств, низь- ка ефективність використання земель, нерозробленість організаційно-інсти- туційного забезпечення земельних ре- форм, слабка мотивація та сприйнят- ливість суб’єктів господарювання до результатів науково-технічного про- гресу тощо. Вищевказані проблеми зумовлю- ють складність та багатогранність на- уково-практичних завдань, що пос- тають перед вітчизняною науковою спільнотою для адекватного науково- технологічного забезпечення переходу агросфери на інноваційну модель еко- логічно сталого розвитку в контексті побудови в Україні економіки, засно- ваної на знаннях. Майже усіма дослідниками про- блеми оцінки науково-технічного по- тенціалу на теоретичному рівні звер- тається увага на недостатність розроб- леності наукових підходів до визначен- ня оптимальних кількісних та якісних параметрів наукового потенціалу в тих трансформаційних умовах, в яких функціонує сучасна аграрна виробни- ча сфера України [16, 17]. Абсолютною більшістю авторів вказується, що пер- шопричиною недостатнього рівня на- укоємності вітчизняного виробництва є вкрай низький рівень фінансування науки, котрий не дозволяє “включити” економічну функцію науки [18, 19]. Еволюція теоретичних поглядів щодо визначення сутності, змісту та ролі науково-технічного потенціалу відбува- лася у тісній взаємодії з еколого-еконо- мічними процесами розвитку, характер котрих визначав нові рівні задач та пот- реб, що розв’язувалися завдяки відповід- ній структурі науково-технологічного потенціалу. Одним з наукових підходів до оцінки науково-технічного потен- ціалу є проблемно-орієнтований підхід, розроблений вченими-науко знавцями, який не втратив своєї актуальності на сучасному етапі суспільного розвитку [20, 21]. Саме цей підхід був покладе- ний в основу методики, запропонованої дослідниками ЦДПІН ім. Г.М. Добро- ва НАН України для адекватної оцінки можливостей наукової сфери України розв’язувати актуальні завдання іннова- ційного забезпечення провідних галузей вітчизняної економіки та їх пріоритет- ного розвитку у коротко-, середньо- та довгостроковому періоді [22—24]. Аналіз реальної практики підтримки державою пріоритетних напрямів науково-техніч- ної та інноваційної діяльності доводить, що відсутність у чинному законодавстві України чітко визначеної ієрархії пріо- ритетів фактично не дозволяє передба- чити кінцевий соціально-економічний результат від їх прийняття та реалізації, а отже, й здійснювати адекватний управ- лінський вплив на структуру наукового потенціалу у відповідності зі станом та перс пективами економічного та техно- логічного розвитку базових галузей еко- номіки, зокрема її агропромислового комплексу. Все це націлює на необхідність виз- начення ролі вітчизняного науково- технічного потенціалу та його струк- тури у напрямку забезпечення пріо- ритетних напрямів екологічно сталого інноваційного розвитку аграрної сфе- ри як стратегічної галузі національної економіки. У межах розробки даної теми виникла потреба дослідити тео- ретичні можливості науково-технічно- го потенціалу в розв’язанні протиріччя ÐÎËÜ ÍÀÓÊÎÂÎ-ÒÅÕÍ²×ÍÎÃÎ ÏÎÒÅÍÖ²ÀËÓ Â ÇÀÁÅÇÏÅ×ÅÍÍ² ÅÊÎËÎÃ²×ÍÎÃÎ ÑÒÀËÎ ÐÎÇÂÈÒÊÓ ÀÃÐÀÐÍÎÃÎ ÂÈÐÎÁÍÈÖÒÂÀ Наука та наукознавство, 2007, № 4. Додаток 53 між прискоренням науково-технічного прогресу та одночасним погіршенням екологічного стану навколишнього се- редовища, а також між значним спад- ком всесвітньо відомих наукових шкіл, що отримала Україна від часу набуття незалежності, та негативними проце- сами в інноваційно-технологічному відставанні агропромислової вироб- ничої сфери. Щоб визначити основні позиції щодо розуміння місця аграрної науки в цих процесах, звернемося до результатів прогнозно-аналітичного дослідження науково-технологічного та інноваційного розвитку України на 2004—2006 роки за напрямом “Перс- пективні технології агропромислового комплексу та переробної промисло- вості”, проведеного в рамках виконан- ня відповідної державної програми. Згідно з оціноками експертів, ста- лого розвитку аграрної сфери можливо досягти лише на основі активного ви- користання науково-технічних розро- бок та впровадження сучасних агроін- новацій у сільскогосподарське вироб- ництво. Для генерування науково-тех- нічних результатів, здатних прискорити перехід агропромислового виробництва на інноваційну модель розвитку, аграр- на наука України має достатній кадро- вий потенціал, де зосереджено понад 13 тис. працівників, у тому числі 1084 до- кторів і 6026 кандидатів наук. Зазначе- ний кадровий потенціал зосереджений у 11 інститутах Національної академії наук — біологічного, хімічного, фізи- ко-технічного та економічного профі- лю, 72 наукових установах Української академії аграрних наук, у тому числі 50 науково-дослідних інститутах, 93 нав- чальних закладах та науково-дослідних інститутах Мінагрополітики, 7 нав- чальних закладах та науково-дослідних інститутах Міністерства з питань над- звичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (загалом 13286 працівників наукової сфери). Тому розробка ефек- тивного організаційно-економічного механізму залучення цієї потужної інте- лектуальної складової наукового потен- ціалу у виробничий сектор АПК умож- ливить істотно підвищити конкурен- тоспроможність сільськогосподарської продукції, забезпечити сталість розвит- ку галузей аграрного сектору економіки та продовольчу безпеку країни. Водночас результати дослідження вказують, що суттєвий науковий потен- ціал аграрної науки, котрий функціонує в умовах недостатнього фінансового забезпечення, морально застарілої ма- теріально-технічної та експерименталь- но-дослідницької бази, залишається малосприйнятливим до розв’язання ак- туальних еколого-економічних проблем розвитку АПК. Шлях до розв’язання ви- явлених ключових проблем розвитку аг- рарної науки може полягати в її рефор- муванні, проте і досі не розроблено мо- дель такої системи реформування, яка б враховувала інтереси всіх зацікавлених сторін даного процесу: науковців, держа- ви, виробництва, освіти, фінансових ін- ститутів, громадськості тощо. Водночас сучасний економічний та технологічний стан агропромислового виробництва зумовлює низький попит на наукові до- слідження і розробки з боку виробників сільськогосподарської продук ції. Cеред найбільш вразливих проблем розвитку агропромислового вироб- ництва, які вимагають від аграрної на- уки науково обґрунтованих розробок теоретичного та практичного рівня, є розробка екологічно безпечних техно- логій, котрі, забезпечуючи високу про- дуктивність АПК, не спричинятимуть негативного антропогенного впливу на Î.Â. Êîò Матеріали VII Добровської конференції54 агроландшафти. Сьогоднішня спрямо- ваність науково-виробничої сфери на інтенсифікацію сільськогосподарсько- го виробництва призводить до деграда- ції основного ресурсу агропромислової діяльності — земельного. Нині пору- шено екологічно допустиме співвідно- шення площ ріллі, природних кормо- вих угідь (сіножатей і пасовищ, лісових насаджень), що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Розораність земель у нас є найвищою у світі й вже досягла 56% території країни і 80% сільськогосподарських угідь. Тому, незважаючи на значний ресурсний по- тенціал, ефективність використання земель в Україні суттєво нижча, ніж у середньому по Європі. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родю- чості ґрунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати груд- кувато-зернистої структури, водопро- никності та ін. Згідно з розрахунками вчених, річні втрати ґрунту в Україні становлять 600 млн. т, зокрема гуму- су — до 20 млн. т [25]. Крім цього, в аграрному секторі спостерігаються й інші негативні яви- ща: щороку збільшуються площі еро- дованих земель, обсяг яких вже досяг третини ріллі; різко підвищилась кис- лотність ґрунтів; збільшилися площі засолених земель; триває техногенне забруднення аграрних територій. Біль- шість з цих проблем характерні й для інших країн світу, тому вони повинні бути включені до комплексу наукових завдань з міжнародного науково-тех- нічного співробітництва, що потребу- ють вирішення як у довгостроковій, так і у середньо- і короткостроковій перспективі в напрямку оптимально- го землевпорядкування та екологіч- ного землеробства. Також особливо гостро стоїть проблема забезпечення АПК сучасною матеріально-техніч- ною базою. Саме її недостатній рівень не дозволяє конкурувати на світовому рівні українському аграрному сектору. Відомо, що вітчизняна техніка не від- повідає світовим стандартам і потребує докорінної модернізації. Відставання у сфері інформатизації, автоматизації та механізації сільського господарс- тва пов’язано перш за все із загальним низьким рівнем розвитку сучасного машино- та приладобудування, адже ці суміжні промислові напрямки діяль- ності недостатньо підтримуються дер- жавою і не спрямовуються на новітні наукові розробки. Варто зауважити, що потребує не- гайного вирішення і проблема енер- гозбереження в агропромисловому сек торі. Адже відомо, що в Україні че- рез застосування енергоємних техно- логій енергетична ціна кожної одиниці сільськогосподарської продукції в кіль- ка разів вища, ніж у розвинених краї- нах. Тому майже усі експерти зійшлися у думці про необхідність використання екологічно чистих природних джерел відновлювальної енергетики, зокрема біопалива. Біоетанол і біодизельне па- ливо є альтернативою паливу із нафти, особливо для тих країн, які не мають власних корисних копалин або мають обмежені їх обсяги, зокрема, для Украї- ни. Основними видами сировини для виробництва етанолу в світі є цукрова тростина, цукрові буряки, кукурудза, картопля, пшениця, жито, відходи при очищенні рису, кормові буряки, топі- намбур, цикорій, ячмінь, тритикале та інші культури. Біодизельне паливо одержують із сої, рапсу, гірчиці, олій- ної пальми, тваринних масел і навіть із харчових відходів. У перспективі за- вдяки науково-технічному прогресу в ÐÎËÜ ÍÀÓÊÎÂÎ-ÒÅÕÍ²×ÍÎÃÎ ÏÎÒÅÍÖ²ÀËÓ Â ÇÀÁÅÇÏÅ×ÅÍÍ² ÅÊÎËÎÃ²×ÍÎÃÎ ÑÒÀËÎ ÐÎÇÂÈÒÊÓ ÀÃÐÀÐÍÎÃÎ ÂÈÐÎÁÍÈÖÒÂÀ Наука та наукознавство, 2007, № 4. Додаток 55 галузі біоінженерії для переробки на біопаливо зможе використовуватись вся маса рослин, в тому числі клітко- вина, і навіть побутове сміття [26]. Покращення ситуації в АПК не може бути досягнуте без впровадження про- гресивних технологій зменшення втрат сільгосппродукції. В Україні втрати при її збиранні, зберіганні, транспортуванні та переробленні досягають більше 30%. На розв’язання цих проблем вченими різних країн розробляються принци- пово нові ресурсо- та енергозаощаджу- вальні технології з переробки сировини та отримання нових видів продукції, в тому числі продуктів харчування з ви- користанням біотехнологій та здобутків генної інженерії, нові хімічні та біологіч- ні консерванти сільськогосподарської сировини [27]. І досі українська наука за багатьма напрямами, зокрема у сфері агробіотехнології, знаходиться, на думку експертів, на передових позиціях світо- вих досягнень у цій царині. Практична реалізація наявного на- уково-технічного потенціалу України в напрямку забезпечення екологічно сталого розвитку аграрної сфери еко- номіки можлива лише за умови кон- центрації відповідних ресурсів на чітко визначених пріоритетах розвитку агро- промислового комплексу. У результаті проведеного дослідження визначено наступні найбільш гострі та пріоритет- ні питання розвитку аграрного вироб- ництва в сучасних умовах ринку: 1. Державна підтримка оновлення експериментально-дослідної бази та матеріально-технічної інфраструктури наукових досліджень. 2. Забезпечення комплексності та цілісності управління державними про- грамами наукових досліджень та напря- мами підтримки виробництва в аграр- ній сфері. 3. Формування системи консульта- ційних центрів з питань інформацій- ного забезпечення, центрів передачі технологій у виробництво, фінансово- кредитних установ і венчурних фондів та інших інституцій інфраструктурного забезпечення науково-дослідницької та інноваційної діяльності в аграрному секторі. 4. Захист авторських прав, впро- вадження ефективної системи вина- городи за досягнення у науково-до- слідницькій діяльності та включення результатів інтелектуальної власності у господарський обіг науково-виробни- чого сектору економіки. 5. Збереження кадрового потенціа- лу аграрної науки, підтримка наукових шкіл, аграрної освіти. 6. Розв’язання проблеми створен- ня та різнопланового використання генетично модифікованих об’єктів, біо етичний підхід в оцінці результатів науково-дослідницької діяльності у га- лузі генної інженерії. 7. Створення ефективних форм біопалива з використанням природної сировини. 8. Відновлення родючості ґрунтів, збереження біоенергетичного потен- ціалу агроекосистем і агроландшафтів, сталий розвиток землекористування. 9. Забезпечення агропромислового виробництва системою сучасних енер- гоощадних машин, обладнання, бага- тофункціональної техніки та інфор- маційно-телекомунікаційних засобів, енергетичних модулів. 10. Комплексна і глибока перероб- ка та зберігання продукції рослинниц- тва та тваринництва. 11. Удосконалення систем захисту рослин від комплексу шкідливих ор- ганізмів, підвищення їх ефективності та екологічності. Î.Â. Êîò Матеріали VII Добровської конференції56 Отже, в ході визначення сутності, змісту та ролі науково-технічного по- тенціалу України в забезпеченні еко- логічно сталого розвитку аграрного сектору економіки можна зробити на- ступні висновки: 1. Розробка та впровадження у сільськогосподарське виробництво високоефективних, наукомістких тех- нологій поряд із наявним природним та кадровим потенціалом, матеріаль- ними та фінансовими ресурсами за відповідної державної підтримки інно- ваційної діяльності підприємств — це запорука зростання аграрної економі- ки України, перетворення держави на надійного експортера високоякісної екологічно чистої, а отже, й конкурен- тоспроможної сільськогосподарської продукції та ефективного входження з нею на світовий ринок. 2. Україна, визначивши своїм пріо- ритетним напрямом вступ до Європей- ського Союзу та Світової організації торгівлі, в стратегічному плані має як підстави (розвинутий ресурсний сектор, науково-освітній потенціал) і реальні можливості вибудовувати постіндуст- ріальний розвиток, так і серйозні переш- коди до такого поступу. Ключовим фак- тором стримування динамічного вход- ження вітчизняного аграрного сектору на міжнародний ринок є невідповідність структури науково-технічного потенціа- лу основним еколого-економічним пот- ребам та відсутність ефективної системи управління на засадах пріоритетної під- тримки “проривних” напрямів і “кри- тичних” технологій. 3. Головними пріоритетними на- прямами інноваційної та науково-тех- нічної діяльності має стати підвищен- ня рівня інноваційної культури учас- ників аграрного ринку, впровадження нових ресурсозберігаючих, екологічно безпечних систем машин і механізмів, розвиток ринку високих агротехноло- гій, зокрема агроекобіотехнологій. 4. Складність і взаємопов’язаність чинників інноваційного процесу, що визначають перспективи екологічно сталого розвитку агропромислового виробництва, а також недостатній рі- вень знань з основ інноваційного роз- витку у фахівців аграрної галузі обу- мовлюють актуальність формування адекватної системи безперервної осві- ти у сфері інноваційного, інвестицій- ного та екологічного агроменеджмен- ту, забезпечення інтеграції освітнього сектору та наукових установ НАН Ук- раїни та УААН в напрямку підготовки інтелектуальної еліти агропромисло- вого сектору економіки. 1. World Bank Annual Report // http://www.econ.worldbank.org/ files/2374_wps2656.pdf (Офіційний веб-сайт Світового банку). 2. An Assessment of the IMPACT of the EU FAIR Agri-Food Research Programmer 1994—1998: Report to the European Commission. — Luxemburg: Office for Official Publication of the European Communities, 2002. — 91 p. 3. Strategy for Poland’s Development up to the Year 2020. — Warsaw: House ELIPSA, 2001. — P. 50—54. 4. New Perspectives on the Knowledge-based Bio-economy // Conference Report (15—16 September 2005). — Brussels: European Commission FP6, 2005. — 20 p. 5. EC Centre of Excellence: Protection of Land and Water Quality and Sustainable Development of Rural Areas. — Pulawy: ELKO Sp. j., 2003. — 17 p. 6. FEATURE: Proposal for a Competitiveness and Innovation Programme // European Innovation. — P. 10—11. 7. Досвід ведення органічного агровиробництва в Європейському Союзі: моделі розвитку в Ук- раїні. Проект в рамках програми БІСТРО-2003 ЄС, 2003. — 29 с. ÐÎËÜ ÍÀÓÊÎÂÎ-ÒÅÕÍ²×ÍÎÃÎ ÏÎÒÅÍÖ²ÀËÓ Â ÇÀÁÅÇÏÅ×ÅÍÍ² ÅÊÎËÎÃ²×ÍÎÃÎ ÑÒÀËÎ ÐÎÇÂÈÒÊÓ ÀÃÐÀÐÍÎÃÎ ÂÈÐÎÁÍÈÖÒÂÀ Наука та наукознавство, 2007, № 4. Додаток 57 8. Декларация по итогам Европейской конференции по информационным системам в сельском и лесном хозяйстве EFITA в Праге 15—17 мая 2006 г. // http://www.viapi.ru. 9. Osrodki innowacji i prsedsiebiorczosci w Polsce: SOOIPP Raport — 2004. — Lodz; Poznan, 2004. — 468 c. 10. Геєць В.М. Характер перехідних процесів до економіки знань // Економіка України. — 2004. — № 4. — С. 4—14. 11. Бажал Ю.М., Александрова В.П. Інноваційні фактори економічного зростання: Наукова до- повідь / Інститут економічного прогнозування НАН України. — К., 1999. — 51 с. 12. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України // Еконо- міка України. — 2001.— № 2. — С. 49—54. 13. Основні напрями високоефективного розвитку пореформеного агропромислового вироб- ництва в Україні на інноваційній основі. — К.: ІАЕ УААН, 2002. — С. 35—39. 14. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно- аналітичний збірник / За ред. П.Т.Саблука та ін. — К.: ІАЕ УААН, 2002. — Вип. 5.— С. 437. 15. Коденська М.Ю., Ланчук Г.І. Україна в Європі // Агроінком. — 1999. — № 3-4-5. — С. 12. 16. Попович А.С. Формирование структуры потенциала академической науки Украины // Наука та наукознавство. — 2002. — № 1. — С. 36—46. 17. Маліцький Б.А. Соціально-економічний зміст наукового потенціалу // Наука та наукознав- ство. — 1998. — № 4. — С.25—30. 18. Раціональне фінансування науки як передумова розбудови знаннєвого суспільства в Україні / Б.А.Маліцький, О.С.Попович, В.П.Соловйов та ін.— К.: Фенікс, 2004. — 32 с. 19. Обґрунтування інноваційної моделі структурної перебудови економіки України / Б.А.Маліцький, О.С.Попович, В.П.Соловйов та ін. — К.: ЦДПІН, 2005. — С. 25—26. 20. Научно-технический потенциал: структура, динамика, эффективность / Отв. ред. Г.М. Доб- ров, В.Е. Тонкаль и др. — К.: Наук. думка, 1988. — 346 с. 21. Салтысов И.В., Карпов В.И. Проблемно-ориентированные оценки научно-технического по- тенциала. — К.: Знание, 1982. — 24 с. 22. Про затвердження Державної програми прогнозування науково-технологічного та інноваційно- го розвитку на 2004—2006 роки. Постанова Кабінету Міністрів України № 1086 від 25 серпня 2004 року. 23. Маліцький Б.А., Попович О.С., Соловйов В.П. Методичні рекомендації щодо проведення про- гнозно-аналітичного дослідження в рамках Державної програми прогнозування науково-техноло- гічного та інноваційного розвитку України. —К.: Фенікс, 2004. — 52 с. 24. Попович О.С. Науково-технологічна та інноваційна політика: основні механізми формування та реалізації / Під ред. Б.А. Маліцького. — К.: Фенікс, 2005. — 226 с. 25. Статівка А.М., Курман Т.В. До питання про раціональне використання сільськогоспо- дарських угідь у процесі аграрного виробництва // Екологічний вісн. — 2004. — Січень-лютий. — С. 15—16. 26. Роїк М.В. Біопаливо як загальнонаціональний пріоритет розвитку агропромислового комп- лексу //Наука та наукознавство. — 2006. — № 3. — С. 118—121. 27. Національна академія наук України — агропромисловому комплексу: Інформаційне видан- ня. — К.: НАН України, 1999. — 328 с.

Роль науково-технічного потенціалу в забезпеченні екологічно сталого розвитку аграрного виробництва

Institution

Ähnliche Einträge