Історія заснування та діяльності Смілянської ентомологічної станції
Saved in:
| Published in: | Наука та наукознавство |
|---|---|
| Date: | 2007 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/49238 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Історія заснування та діяльності Смілянської ентомологічної станції / В.М. Гамалія // Наука та наукознавство. — 2007. — № 4. Додаток. — С. 254-259. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860096378198294528 |
|---|---|
| author | Гамалія, В.М. |
| author_facet | Гамалія, В.М. |
| citation_txt | Історія заснування та діяльності Смілянської ентомологічної станції / В.М. Гамалія // Наука та наукознавство. — 2007. — № 4. Додаток. — С. 254-259. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Наука та наукознавство |
| first_indexed | 2025-12-07T17:26:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
Матеріали VII Добровської конференції254
Виникнення Смілянської ентомо-
логічної станції було викликано трьо-
ма основними чинниками: станом
тогочасної фітопатології, відкриттям
І.І.Мечниковим біологічного методу
боротьби зі шкідниками сільськогос-
подарських культур та бурхливим роз-
витком цукрової промисловості в Ук-
раїні на межі ХІХ—ХХ століть.
Останнє десятиліття ХІХ століття
ознаменувалося значною інтенсифі-
кацією досліджень в галузі фітопато-
логії. Поширенню знань про хвороби
сприяла поява низки оригінальних
російськомовних курсів з цієї галузі:
“Болезни хлебных злаков” Варліха
(1897), “Краткий очерк микологии”
І.П.Бородіна (1897), “Патология рас-
тений” Ростовцева (1899). З ініціати-
ви деяких фітопатологів розпочалося
викладання фітопатології у вузах: у
Москві в Петровсько-Розумовській
сільськогосподарській академії (Рос-
товцев); у Петербурзі на Стебутовських
жіночих сільськогосподарських кур-
сах (А.А.Ячевський); у Ризі на сільсь-
когосподарському відділенні Ризького
політехнічного інституту (Бухгольц);
у Харкові у Харківському університеті
(А.О.Потебня).
У 1894 р. при Вченому комітеті
Міністерства землеробства була ство-
рена перша державна установа з фіто-
патології — Бюро прикладної ботані-
ки, на посаду спеціаліста якого був
запрошений А.А.Ячевський. У наступ-
ні роки з його ініціативи у Петербурзі
було організовано ще дві аналогічні
науково-дослідні установи, які збира-
ли та аналізували відомості щодо по-
ширення хвороб культурних рослин в
Росії і Україні.
У першому десятилітті ХХ століття
було накопичено чимало матеріалів з
фітопатології. Фітопатологічні осеред-
ки існували вже не тільки в Петербурзі,
а й в інших містах: Москві (Ростовцев),
Ризі (Бухгольц), Києві (Казановський),
Харкові (Потебня), Одесі (Сербінов).
У 1913 р. на нараді із сільськогоспо-
дарської дослідної справи у Петербурзі
було окреслено наступну схему органі-
зації фітопатологічних установ:
1) Фітопатологічні відділи (або
лабораторії) при обласних сільськогос-
подарських дослідних станціях, до за-
вдань яких входили науково-дослідна
робота в галузі фітопатології і мікології
та виявлення хвороб культурних рос-
лин в районі діяльності цих станцій.
2) Станції захисту рослин, за-
вданням яких була безпосередня допо-
мога населенню у боротьбі з хворобами
рослин.
Впродовж 1913—1915 рр. на ба-
гатьох дослідних станціях були ор-
ганізовані відділи або лабораторії, які
здебільшого мали назву мікологічних,
але поступово підключалися до робо-
ти в галузі фітопатології. У результаті в
Росії вже налічувалося чимало установ
фітопатологічного характеру: близь-
ко 10 мікологічних відділів дослідних
станцій та 20 станцій захисту рослин.
Зокрема, в Україні це були:
1. У Харкові — мікологічний (зго-
дом фітопатологічний) відділ Харківсь-
кої обласної сільськогосподарської
В.М.Гамалія,
докторант, канд.іст.наук
²ñòîð³ÿ çàñíóâàííÿ òà ä³ÿëüíîñò³
Ñì³ëÿíñüêî¿ åíòîìîëîã³÷íî¿ ñòàíö³¿
²ÑÒÎÐ²ß ÇÀÑÍÓÂÀÍÍß ÒÀ IJßËÜÍÎÑÒ² Ñ̲ËßÍÑÜÊί ÅÍÒÎÌÎËÎò×Íί ÑÒÀÍÖ²¯
Наука та наукознавство, 2007, № 4. Додаток 255
станції (А.О.Потебня) та Харківська
станція захисту рослин.
2. В Одесі — мікологічна лабора-
торія Одеської станції виноградарства
та виноробства (І.Л.Сербінов).
3. У Києві — фітопатологічний
відділ Київської станції захисту рослин
(І.Казановський).
4. У Полтаві — фітопатологічний
відділ Полтавської станції захисту рос-
лин (Ніколаєв).
5. У Смілі — ентомологічна стан-
ція, організована Всеросійським това-
риством цукрозаводчиків [1].
Організація науково-дослідної
стан ції у Смілі пов’язана з історични-
ми та економічними умовами розвитку
цукрової промисловості на теренах Ук-
раїни. Цукроваріння в Україні зароди-
лося на початку 20-х років ХІХ століт-
тя, а через 20 років вже чітко намітила-
ся тенденція перенесення цукровироб-
ництва з територій центральної Росії
на Україну, що пояснювалося в першу
чергу сприятливими кліматичними і
природними умовами вирощування
цукрового буряку. Одним з основних
осередків діяльності вчених та інже-
нерів на ниві цукрової промисловості
України стало Київське відділення
Російського технічного товариства,
засноване у 1871 р. Нестача кваліфіко-
ваних технічних кадрів для цукрових
заводів спонукала членів цього відді-
лення організувати у містечку Сміла
технічні класи, де впродовж 1884—1917
рр. було підготовлено 450 фахівців для
цукрової промисловості. Проблеми
розвитку цукроваріння були предме-
том опікування іншого недержавного
об’єднання — Всеросійського товарис-
тва цукрозаводчиків. Головою прав-
ління його був граф О.О.Бобринський,
товаришами голови — Л.І.Бродський
та П.І.Харитоненко [2]. Це товариство
турбували питання розробки наукових
основ організації цукрової промисло-
вості.
Проблеми вирощування цукрово-
го буряку як сировини для отриман-
ня цукру стали предметом досліджень
ряду науковців. Одним із видатних
наукових досягнень в цьому напрямку
стала висунута І.І.Мечниковим думка
щодо можливості біологічного методу
боротьби зі шкідниками сільськогос-
подарських рослин. Як вважає історик
медицини А.В.Сорокіна, дослідження
зоологом за фахом І.І.Мечниковим
інфекційних хвороб комах, розпочаті
ним у 70-х роках ХІХ століття, стали
його першими роботами в галузі мік-
робіології [3].
У той час на півдні Росії спостеріга-
лося швидке поширення небезпечного
шкідника хлібних культур — “кузьки”
(Anisoplia austriaca). Проаналізував-
ши все зроблене до нього в цій галузі,
І.І.Мечников виявив, що існують па-
разитичні грибки, які знищують комах.
Вперше в цьому переконалися фран-
цузькі вчені Бассі (1836), Одуен (1837)
та Бонафу, досліджуючи епідемічне
захворювання шовковиків — так звану
мюскардину. Восени 1878 р., досліджу-
ючи личинки загиблого хлібного жука,
І.І.Мечников виявив три хвороби мік-
робного походження, одна з яких дуже
нагадувала мюскардину шовковиків.
Її збудник, Entomophtora anisopliae,
утворював зелений наліт на трупах ли-
чинок, тому вчений назвав цей різно-
вид хвороби “зеленою мюскардиною”.
Через рік він з’ясував, що саме цей
грибок вражає дорослих жуків, личи-
нок і лялечок бурякового довгоносика
[4]. У його уяві промайнула думка про
можливість боротьби зі шкідливими
комахами шляхом штучного заражен-
ня їх грибком. Проводячи літо 1880 р. у
Â.Ì. Ãàìàë³ÿ
Матеріали VII Добровської конференції256
Київській губернії, у маєтку своєї дру-
жини, І.І.Мечников вирішив особисто
перевірити це припущення у польових
умовах. У проведенні польового дослі-
ду йому допоміг сусід-поміщик граф
Бобринський, віддавши для роботи
своє поле. Результати перевірки вия-
вилися задовільними, і подальші до-
слідження І.І.Мечников доручив мо-
лодому вченому І.Красильщику, який
у 1884 р. знайшов червоний різновид
мюскардини [5].
У 1901 р. Всеросійське товариство
цукрозаводчиків організувало в Смілі
ентомологічну станцію для практич-
ного використання ідеї І.І.Мечникова:
боротися з буряковим довгоносиком
шляхом штучного розмноження мюс-
кардини і зараження нею комах. На
думку Т.Д.Страхова, “це була перша
в Україні установа з дослідницькими
функціями з мікології та фітопатології,
що водночас мала і практичні завдан-
ня” [6, c.29]. Дослідження розпоча-
ли В.Отфіновський та І.Сосновський
під керівництвом завідуючого лабо-
раторією Пастерівського інституту
І.Даниша. Останній встановив, що у
розвитку мюскардини велике значен-
ня відіграє фізіологічний склад грунту:
найкращими грунтами для розвитку
паразитичного гриба виявилися чор-
нозем та суглинки [7]. В.Отфіновський
вивчав шляхи удосконалення агро-
техніки цукрового буряку, цикл роз-
множення довгоносика та можливості
застосування біологічного методу для
боротьби із ним [8]. Однак загальні
результати, отримані співробітниками
станції, були невтішними: якщо у ла-
бораторних умовах смертність довго-
носика від штучної інфекції дорівню-
вала 55—80%, то у відкритому грунті
метод виявився неефективним. Тому у
1905 р. роботу з мюскардиною на Смі-
лянській ентомологічній станції було
припинено [9].
Проте станція продовжувала іс-
нувати ще близько 20 років, і робота
в інших напрямках продовжувалась.
Зокрема, вивчалися хвороби цукрово-
го буряку. Слід зазначити, що роботи,
присвячені проблемі зберігання цук-
рової сировини, розпочалися в Росії
ще на початку 80-х років ХІХ століття.
Піонером у цій галузі став А.Бірюков,
чия праця “Сохранение сахарной свёк-
лы” (1872), створена на основі дослідів,
проведених на цукрових заводах краї-
ни, була першою в цьому плані у За-
хідній Європі. А першою вітчизняною
роботою, присвяченою безпосеред-
ньо хворобам цукрового буряку, стала
стаття Гомілевського “О болезнях са-
харной свёклы”, надрукована 1901 р. у
“Віснику цукрової промисловості”.
Значну роботу в цьому напрямку
проводив відділ мікології Смілянської
станції, завідувачем якого у 1903 р. став
Йозеф Тржебінський. Він з’ясовував
причини в’янення та загнивання листя
рослин цукрового буряку (1904), вплив
агротехнічних прийомів на стійкість
рослинних сходів до захворювань, але
особливу увагу приділяв коренеїду
(1905, 1906), перші дослідження якого
були розпочаті Карлсоном у 90-х років
ХІХ століття. У праці Й.Тржебінського
від 1907 р. вперше названі мікроорганіз-
ми, що викликають коренеїд буряку,
причому увагу дослідника привернув
не тільки збудник, а й сама уражена
рослина [10]. Цікаву працю присвятив
він критиці досліджень Бржезінського,
який вивчав Myxomonas betae, збуд-
ника ряду захворювань цукрового бу-
ряку [11]. Бржезінський вважав, що
цей організм має низку стадій роз-
витку (зооспори, міксамеби, плаз-
модії, цисти, спори та зооспорангії).
²ÑÒÎÐ²ß ÇÀÑÍÓÂÀÍÍß ÒÀ IJßËÜÍÎÑÒ² Ñ̲ËßÍÑÜÊί ÅÍÒÎÌÎËÎò×Íί ÑÒÀÍÖ²¯
Наука та наукознавство, 2007, № 4. Додаток 257
Й.Тржебінський доводив, що це не
відповідає дійсності, оскільки, скажі-
мо, “зооспорангіями” насправді вия-
вилися пилкові зерна цукрового буря-
ку. У 1915 р. А.О.Потебня остаточно
довів правоту Й.Тржебінського у цьо-
му питанні.
Важливим внеском у вивчення
етіології захворювань цукрового буря-
ку стала констатація Й.Тржебінським
ролі бактерій як досить поширених
збудників цих хвороб (1906). Дуже ін-
формативною в цьому плані є його пра-
ця за 1911 р. [12]. Відзначивши, що сли-
зисте гниття коріння буряку вперше
було виявлено П.Сорауером та В.Буссе
у 1897 р., Й.Тржебінський описав нове
захворювання — сухе гниття, яке зап-
ропонував назвати “сухим бактеріо-
зом”. Якщо при слизистому гнитті тка-
нини кореня перетворюються на м’яку
масу, то при сухому гнильна маса зали-
шалася більш-менш сухою. Виділивши
та детально дослідивши збудника сухо-
го гниття, Й.Тржебінський довів його
патогенні властивості шляхом штуч-
ного зараження здорових рослин. Він
стверджував, що комахи збільшують
можливість ураження коріння, пропо-
нував обрізати хворі кінці кореня для
запобігання подальшого поширення
хвороби. Текст праці супроводжувався
численними ілюстраціями — фотогра-
фіями та малюнками.
Отримані результати надали
Й.Тржебінському можливість зроби-
ти висновок, що “серед різних хвороб
цукрового буряку у південно-захід-
ному краї займає, очевидно, перше
місце бактеріоз, хвороба, що рідко і
у незначній кількості зустрічається у
Західній Європі й тому мало вивчена.
Бактеріоз розвивається вже на планта-
ціях, але здебільшого у вигляді мало-
помітних бурих або синюватих плям
на поверхні кореня чи незначного
побуріння його центральної частини,
найчастіше у хвостовому відділі. Таке
коріння вважається здоровим; при
зберіганні його, проте, хвороба роз-
вивається і воно загниває. При цьому
хвороба від хворих коренів може пе-
редаватися здоровим” [12, c.304]. Зва-
жаючи на значне поширення хвороби
і необхідність її ретельного вивчення,
Ентомологічна станція звернулася до
цукрозаводчиків та вирощувачів буря-
ку з проханням сповіщати про подібні
випадки та присилати зразки уражено-
го коріння у Смілу Київської губернії
на і’мя завідувача мікологічним від-
діленням станції Й.М.Тржебінського
[13]. Залишивши цю посаду у 1912 р.,
Тржебінський в цьому ж році опуб-
лікував у Варшаві монографію на
польській мові, в якій узагальнив свій
чималий досвід в галузі дослідження
грибних та бактеріальних хвороб цук-
рового буряку [14].
У 1912—1913 рр. мікологічним
відділом Смілянської станції завіду-
вав Людвіг Гарбовський, міколог і
фітопатолог, професор, доктор наук,
1872 р. народження. Він вивчав гриби
Київської та Подільської губернії (див.
статтю В.К.Семашка “Список грибов,
собранных Гарбовским в окрестнос-
тях Смелы Киевской губернии летом
1912 года”); надрукував низку праць,
в одній з яких вивчав вплив виявле-
ного Й.Тржебінським “сухого гниття”
на вміст цукру у буряках [15]. З 1916
р. працював на Салагірський плодо-
вій дослідній станції та у Нікітському
ботанічному саду, продовжуючи до-
слідження грибкових хвороб сільсько-
господарських рослин (1916—1924). З
1928 р. завідував секцією хвороб рос-
лин в Агрономічному інституті міста
Бидгоща (Польща) [16].
Â.Ì. Ãàìàë³ÿ
Матеріали VII Добровської конференції258
У 1913 р. посаду завідувача міко-
логічним відділом, а згодом і дирек-
тора всієї Смілянської ентомологічної
станції обійняв Г.С.Неводовський,
який залишався ним до ліквідації стан-
ції у 1924 р. Гавріїл Степанович Нево-
довський, випускник Ново-Олексан-
дрійського інституту, був визнаним
фахівцем міколого-флористичного
напрямку. Відомі також його флорис-
тичні роботи (1913); на основі велико-
го зібраного ним матеріалу були видані
ексікати “Гриби Росії” під редакцією
В.А.Траншеля. Високу оцінку його
діяльності та роботі керованої ним
станції дав А.А.Ячевський: “В історії
розвитку фітопатології в Росії Сміла
відіграла важливу роль і заслужила по-
чесну відомість, чому, вочевидь, слугу-
вала та обставина, що на ній працювали
видатні діячі (Тржебінський, Васильєв,
Гарбовський). За час свого існування
станція видала чимало цікавих праць…
на чолі її стоїть тепер Г.Неводовський,
серйозний та вдумливий фітопатолог,
який, без сумніву, зможе та побажає
підтримати славні традиції станції”.
Г.С.Неводовський та його спів-
робітники виправдали ці сподівання.
З 1914 р. Смілянська станція стала на-
зиватися міко-ентомологічною, що
відповідало певній зміні напрямку її
досліджень — мікологія з ухилом у фі-
топатологію. Впродовж десяти наступ-
них років вийшла чимала низка праць,
що вміщували нові дані з мікофлори та
хвороб рослин Правобережної Украї-
ни, серед них статті Г.С.Неводовського
(“Мучнистая роса на свёкле”, 1913;
“Сферопсидальные грибки на клубоч-
ках сахарной свёклы”, 1922; “До біоло-
гії Phoma betae Frank”, 1922), Люціана
Казновського (“О жёлтой ржавчине
пшеницы”, 1914; “Материалы по ми-
кофлоре окрестностей местечка Сме-
лы Киевской губернии сбора 1913 г.”,
1915; “Список имперфектов Киевской
губернии”), “Материалы по микрофло-
ре м. Смелы” Д.Стадницького (1922). У
роботі станції брали участь Татаров, Се-
машко, Трусова, Барбарин, Казновсь-
кий, Соколов, Г.Ф.Борисевич, Л.Н. та
В.Н.Шевченко, Горщарук та ін.
Після 1917 р. Смілянська стан-
ція перейшла у відання Сортово-
сім’янного управління Головцукру,
а у 1924 р. її закрили. Мікологічний
відділ увійшов до складу Миронівсь-
кої дослідно-селекційної станції як
лабораторія фітопатології. На посаді
завідувача лабораторії спочатку був
В.П.Муравйов, потім його засту-
пив С.А.Смирнов, співробітника-
ми працювали Н.В.Брояковський,
С.Є.Грушовий, Л.С.Слива. Вони про-
довжували вивчати хвороби цукрово-
го буряку, результатом чого стала зве-
дена праця В.П.Муравйова “Болезни
и аномалии сахарной свеклы” (1928)
[17]. Г.С.Неводовський з 1924 р. пра-
цював у лабораторії сировини кафед-
ри технології сільськогосподарського
виробництва при Київському полі-
технічному інституті, а з 1926 р. очо-
лив мікологічну лабораторію, органі-
зовану у Києві при Українському на-
уково-дослідному інституті цукрової
промисловості.
За 23 роки існування Смілянської
мікологічної станції її співробітники
зробили помітний внесок у розвиток
вітчизняної науки і практики. Висо-
ку оцінку її роботи дав Т.Д.Страхов,
зазначивши, що “Смілянська станція
значною мірою усунула прогалину у
вивченні мікологічної флори Право-
бережної України. Ця станція пок-
лала початок більш планомірним до-
слідженням і стала одним із перших
місць у Києві по підготовці кадрів
Наука та наукознавство, 2007, № 4. Додаток 259
для майбутніх, більш широких робіт”
[6, c.30]. Саме тут Й.Тржебінським
вперше в країні були проведені цілес-
прямовані дослідження хвороб цук-
рового буряку бактеріального поход-
ження.
1. Муравьёв В.П. Развитие фитопатологии на Украине за 30 лет Советской власти // Сессия
АН УССР, посвящённая 30-летию Великой Октябрьской социалистической революции (20—
22.ХІ.1947 г.). — Архив НАН Украины, оп.18.
2. Пилипчук О.О. Історія Київського відділення Російського технічного товариства (1871—1919):
Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.07 / ЦДПІН НАН України. — К., 2006. — 20 с.
3. Сорокина А.В. И.И.Мечников и развитие отечественной микробиологии: Автореф. дис. канд.
мед. наук. — М., 1968. — 14 с.
4. Мечников И.И. О болезнях свекловичного долгоносика // Земледельческая газета. — 1879. —
С.508.
5. Красильщик И. Грибные эпидемии как средство в борьбе с насекомыми, повреждающими
свекловичные плантации // Записки Киевск. отдел. Импер. русск. об-ва по свеклосахарной пром-
ти. — 1885. — Т.15, № 3. — С.29—46.
6. Страхов Т.Д. Материалы к истории микологии и фитопатологии на Украине. Вопросы фито-
патологии и иммунитета растений // Тр. Харьк. с.-х. ин-та. — 1962. — Т.38. — С.7-47.
7. Даныш И. Свекловичный долгоносик и мюскардина // Журн. опытной агрономии. — 1921. —
Т.2, кн. 4. — С.464—482.
8. Отфиновский В. По изучению средств борьбы с насекомыми // Вестн. сах. пром-сти. — 1904. —
№ 46. — С.835.
9. Руда С.П. До історії розробки біологічного методу боротьби з буряковим довгоносиком // На-
риси з історії природознавства і техніки. — 1986. — Вип.32. — С.41—44.
10. Тржебинский И.Н. Микроорганизмы корнееда и изменения, вызываемые ими в свеклович-
ных ростках // Вестн. сах. пром-сти. — 1907. — № 17.
11. Тржебинский И. Myxomonas betae Brzes., новый паразит свёклы // Там же. — 1906. — № 1. —
С.1—14.
12. Тржебинский И. Бактериальные заболевания корней сахарной свеклы // Там же. — 1911. —
№ 36. — С.294—303; № 37. — С.333—340; № 38. — С.358—361; № 39. — С.394—401.
13. От энтомологической станции ВОС // Там же. — № 10. — С.304—305.
14. Trzebinski J. Choroby Roslin Uprawnich powodowane przez grzyby i inne ustroje pasozytnicze. —
Warsowie, 1912. — 255 c.
15. Гарбовский Л. Влияние искусственной инфекции сухой гнилью на содержание сахара в свёк-
ле // Вестн. сах. пром-сти. — 1912. — Т.13, вып.2. — С.778—783; 817—821.
16. Липшиц С.Ю. Русские ботаники. — М.: Изд-во Моск. об-ва испытат. природы, 1947.— Т.2. —
С.231—232.
17. Муравьёв В.П. Краткий исторический очерк развития фитопатологических организаций и изу-
чения болезней сахарной свёклы и свекловичного сырья в СССР // Свекловодство. — Изд-е 2-е. —
Киев: Гос. изд-во с.-х. л-ры УССР, 1959. — Т.3. — С.583—590.
О.О.Пилипчук,
наук.співроб., канд. іст.наук
Ðîñ³éñüêå òåõí³÷íå òîâàðèñòâî (1866—1920) ÿê
îñåðåäîê òåõí³÷íî¿ äóìêè â Ðîñ³éñüê³é ³ìïåð³¿
З моменту впровадження в 1861 р.
реформи імператора Олександра ІІ, що
відмінила кріпосне право, розпочався
принципово новий період життя, роз-
витку та функціонування Російської
імперії. Ці зміни відчувались у всіх га-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-49238 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0374-3896 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:26:33Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гамалія, В.М. 2013-09-14T13:31:21Z 2013-09-14T13:31:21Z 2007 Історія заснування та діяльності Смілянської ентомологічної станції / В.М. Гамалія // Наука та наукознавство. — 2007. — № 4. Додаток. — С. 254-259. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 0374-3896 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/49238 uk Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України Наука та наукознавство Історія науки Історія заснування та діяльності Смілянської ентомологічної станції Article published earlier |
| spellingShingle | Історія заснування та діяльності Смілянської ентомологічної станції Гамалія, В.М. Історія науки |
| title | Історія заснування та діяльності Смілянської ентомологічної станції |
| title_full | Історія заснування та діяльності Смілянської ентомологічної станції |
| title_fullStr | Історія заснування та діяльності Смілянської ентомологічної станції |
| title_full_unstemmed | Історія заснування та діяльності Смілянської ентомологічної станції |
| title_short | Історія заснування та діяльності Смілянської ентомологічної станції |
| title_sort | історія заснування та діяльності смілянської ентомологічної станції |
| topic | Історія науки |
| topic_facet | Історія науки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/49238 |
| work_keys_str_mv | AT gamalíâvm ístoríâzasnuvannâtadíâlʹnostísmílânsʹkoíentomologíčnoístancíí |