«Треба дотримуватися оптимуму». Інтерв’ю з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України академіком НАН України М.В.Новиковим

Про «алмазний шлях» інституту, наукові надбання та пріоритети діяльності говоримо з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В. М. Бакуля Національної академії наук України, академіком НАН України Миколою Васильовичем Новіковим напередодні ювілею установи....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України 2011
Назва видання:	Наука та наукознавство
Теми:	До 50-річчя Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/49269
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	«Треба дотримуватися оптимуму». Інтерв’ю з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України академіком НАН України М.В.Новиковим // Наука та наукознавство. — 2011. — № 2. — С. 123-130. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-49269
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-492692025-02-10T01:08:19Z «Треба дотримуватися оптимуму». Інтерв’ю з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України академіком НАН України М.В.Новиковим «Необходимо придерживаться оптимума». Интервью с директором Института сверхтвердых материалов им. В.Н.Бакуля НАН Украины академиком НАН Украины Н.В. Новиковым “One Needs to Keep to the Optimum”. Interview with M.V.Novikov, academician of the NAS of Ukraine, director of V.N. Bakul Institute for Super Hard Materials of the NAS of Ukraine До 50-річчя Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України Про «алмазний шлях» інституту, наукові надбання та пріоритети діяльності говоримо з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В. М. Бакуля Національної академії наук України, академіком НАН України Миколою Васильовичем Новіковим напередодні ювілею установи. Інтерв’ю провела Ірина Ніколайчук. 2011 Article «Треба дотримуватися оптимуму». Інтерв’ю з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України академіком НАН України М.В.Новиковим // Наука та наукознавство. — 2011. — № 2. — С. 123-130. — укр. 0374-3896 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/49269 uk Наука та наукознавство application/pdf Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	До 50-річчя Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України До 50-річчя Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України
spellingShingle	До 50-річчя Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України До 50-річчя Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України «Треба дотримуватися оптимуму». Інтерв’ю з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України академіком НАН України М.В.Новиковим Наука та наукознавство
description	Про «алмазний шлях» інституту, наукові надбання та пріоритети діяльності говоримо з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В. М. Бакуля Національної академії наук України, академіком НАН України Миколою Васильовичем Новіковим напередодні ювілею установи.
format	Article
title	«Треба дотримуватися оптимуму». Інтерв’ю з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України академіком НАН України М.В.Новиковим
title_short	«Треба дотримуватися оптимуму». Інтерв’ю з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України академіком НАН України М.В.Новиковим
title_full	«Треба дотримуватися оптимуму». Інтерв’ю з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України академіком НАН України М.В.Новиковим
title_fullStr	«Треба дотримуватися оптимуму». Інтерв’ю з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України академіком НАН України М.В.Новиковим
title_full_unstemmed	«Треба дотримуватися оптимуму». Інтерв’ю з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України академіком НАН України М.В.Новиковим
title_sort	«треба дотримуватися оптимуму». інтерв’ю з директором інституту надтвердих матеріалів ім. в.м.бакуля нан україни академіком нан україни м.в.новиковим
publisher	Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
publishDate	2011
topic_facet	До 50-річчя Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/49269
citation_txt	«Треба дотримуватися оптимуму». Інтерв’ю з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України академіком НАН України М.В.Новиковим // Наука та наукознавство. — 2011. — № 2. — С. 123-130. — укр.
series	Наука та наукознавство
first_indexed	2025-12-02T09:36:09Z
last_indexed	2025-12-02T09:36:09Z
_version_	1850388690243682304
fulltext	Наука та наукознавство, 2011, № 2 123 Очевидно, что не только основа- тели научной школы института, но их научные «дети», «внуки» и «правнуки» будут определять продолжительность активной деятельности Института сверхтвердых материалов. Получено 23.05.2011 Б.А. Маліцький, В.М. Кулаковський Наукова школа Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України Описано зародження і розвиток наукової школи Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України, внесок у появу, становлення і діяльність школи її засновників — В.М.Бакуля і М.В.Новикова. Наведено визначення наукової галузі, в якій працює школа Бакуля—Новикова, основні наукові результа- ти, отримані співробітниками ІСМ. Характеризуються кадри школи та їх дослідження, робота з молод- дю і зв’язки з вузами, міжнародні наукові зв’язки ІСМ, досягнення і перспективи школи. Миколо Васильовичу, п’ятдесят років жит- тя Інституту надтвердих матеріалів вмістили в собі епоху стрімкого прориву науки і техніки другої половини ХХ століття в освоєнні люди- ною атома, космосу, інформатики... Що для вас, директора інституту, означає цей півсто- літній рубіж? Поява Інституту надтвердих матеріа- лів стала результатом урядових рішень про «Треба дотримуватися оптимуму ». Інтерв’ю з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В. М. Бакуля НАН України академіком НАН України М.В. Новиковим* У 60-х роках минулого століття мрія вчених розкрити таємницю отримання алмазів на- решті здійснилася. Це сталося майже одночасно в науково-технічних лабораторіях Швеції, США, СРСР. Роботи були строго засекречені. Науковці з Московського інституту фізики високих тисків Академії наук СРСР під ке- рівництвом директора Л. Ф. Верещагіна отримали перші зразки радянських синтетичних алмазів. Проблему доведення лабораторного методу синтезу алмазів до промислового випус- ку вони успішно вирішили у співдружності з київськими спеціалістами з групи В. М. Бакуля. Перша партія алмазів в обсязі 2 тисяч каратів, синтезованих промисловим способом, була випущена в Києві, в Інституті надтвердих матеріалів. Газета «Правда» за 24 жовтня 1961 року на першій сторінці надрукувала повний текст рапорту інституту. Нині Інститут надтвердих матеріалів ім. В. М. Бакуля НАН України (ІНМ) — один із най- більших науково-технічних матеріалознавчих центрів Європи. У ньому розробляються технології отримання та використання синтетичних алмазів, кубічного нітриду бору та інших надтвердих матеріалів, високощільної технічної кераміки, твердих сплавів, розробляються технології виго- товлення конструкційних матеріалів та виробів із них. У світі працюють два наукові центри, де розробляються наукові основи формування мезоструктур у композиційних матеріалах — Інсти- тут надтвердих матеріалів у Києві та Університет Алабами в Бірмінгемі (США). Про «алмазний шлях» інституту, наукові надбання та пріоритети діяльності говоримо з ди- ректором Інституту надтвердих матеріалів ім. В. М. Бакуля Національної академії наук Украї- ни, академіком НАН України Миколою Васильовичем Новіковим напередодні ювілею установи. * Інтерв’ю провела Ірина Ніколайчук. Science and Science of Science, 2011, № 2124 необхідність надати поштовх у технічно- му прогресі машинобудуванню та гірни- чій справі великої країни. І цей технічний прогрес був пов’язаний із використанням високотехнологічних інструментів із над- твердих матеріалів — алмазних інструмен- тів. Алмаз — найтвердіша з відомих нам речовина, яка за умови використання її в інструментах надає найбільшої продук- тивності, якості та результативності праці. Тоді інститут зробив велику справу, яка тепер називається проривною технологі- єю, — розробив технологію виробництва синтетичних алмазів у різному вигляді — у вигляді порошків, полікристалів, моно- кристалів, композитів — для того, щоб можна було цей продукт використовувати без обмеження в різних галузях промисло- вості. І не тільки... Медицина, харчова про- мисловість, сільське господарство одержа- ли від нас значну допомогу. Таким чином, виникнення інституту було обумовлено іс- нуючими потребами розвитку індустрії. Але ж мені хотілося б звернути увагу на інше. Якщо інститут за 50 років свого існування створив собі великий науковий потенціал у вигляді підготовлених кадрів, вагомого монографічного доробку, публі- кацій різних статей міжнародного рівня, то сьогодні він, безумовно, зарекоменду- вав себе як науковий центр світового зна- чення. Днями я спілкувався з китайськими фахівцями, які розповіли, що на всій ве- ликій території Китаю відомо про наш Ін- ститут надтвердих матеріалів. Може, вони вже й забули, що це був синтез алмазів, але знають інститут як осередок наукової культури і наукової діяльності зі створення наноматеріалів, структурованих, адаптова- них чи смарт-матеріалів (хитрих, розумних матеріалів). Тому в переддень 50-річчя ін- ституту мені хочеться розставляти акценти не на тому, що зроблено колись, а на тому, що установа може зробити на наше з вами майбутнє. Початком алмазного шляху в житті моло- дого інституту можна назвати 60-ті роки. Вони були чи не найбільш багатообіцяючими і резуль- тативними. Як налагоджувалася робота? У цей інформаційний вік в основі на- шої діяльності лежать виробничі й суспільні знання, які проходять певні стадії розвитку й використання. Вони з’являються завдяки рукам та розуму певних талантів у наукових установах, університетах, на виробництві. Але це ще річ у собі. Треба, щоб ці знання, по-перше, були поширені, а, по-друге, зна- йшли застосування. Головне в нашій ді- яльності те, що ми в дуже стислий період і надзвичайно енергійно пройшли цей шлях — від одержання знань до їх широкого про- дуктивного використання. Назву лише одну цифру: для того, щоб організувати роботу інституту, був виділений бюджет у розмірі 50 млн. крб. із коштів Української РСР. А вже через 20 років держава на під- приємствах різних галузей — космічних, оборонних, машинобудівних, будівельних, медичних — одержала реальний економіч- ний ефект в 1 мільярд карбованців. От та- кий був стрибок, така була можливість для нашого колективу зробити із знань, які ма- ють світовий рівень, високотехнологічний продукт. Майже одночасно з нами алмаз з графіту одержали шведи і американці. На- ша скарбниця знань була поповнена міжна- родними зусиллями учених. В Америці ви- користали ці знання впродовж трьох років: лише через стільки часу з’явився перший завод, який почав випускати синтетичні алмази. А в нашій країні — через дев’ять місяців. Ось приклад того, як знання пере- творюються у виробничу силу і опановують можливості різних галузей. На мій погляд, це, звичайно, найважливіше. Варто нагадати, що у Радянському Союзі розробки для промисловості починалися, як-то кажуть, «з нуля», адже світовий ринок інвес- тицій був практично закритим. Доленосні 90-ті роки поклали початок формуванню ринкових відносин. Як опановувала їх велика академіч- на установа? Що втратили безповоротно, а що вдалося зберегти і примножити? Треба розуміти, що є можливості вико- ристання умов і є конкретні умови, визна- чені законодавством, суспільною думкою, практичними діями. У 90-х відкрилися можливості. Для нашого інституту вони, Наука та наукознавство, 2011, № 2 125 дійсно, були фантастичні, оскільки ми ма- ли великий досвід виробництва, реальні продукти у комерційному вигляді та досвід їх постачання на внутрішній і зовнішній ринки. Але умов для цього не було створе- но. Ми не мали законодавства і підтримки, характерних зараз для світового рівня на- укових досягнень. Американським керівникам належить широко відома фраза: ми витрачаємо гро- ші на науку не тому, що багаті; а ми багаті тому, що витрачаємо гроші на науку. Якщо конкретно, то це повинні бути умови, які сприяють постановці, оформленню науко- вих досягнень у застосовану форму. Наведу приклад. Ми розробили і по- чали випускати синтетичні алмази. Багато людей носять окуляри, та щоб їх шліфувати і полірувати, потрібен алмазний інструмент і алмазна пластинка вагою 9 грамів. А от доку- ментація на те, щоб організувати випуск цієї пластинки в кількості 10 млн. штук на рік, важить 30 кг! Сам інструмент легкий, а доку- ментація і організація справи щодо його ви- пуску — важка. На жаль, це не всі розуміють. Ще один приклад. Сьогодні майже всі користуються мобільними телефонами. Але мало хто знає, що виготовлення мо- більного телефону неможливе без алмазно- го інструмента. ІНМ працює на рівні світо- вих досягнень, поставляючи виробникам мобільних телефонів алмазний інструмент для виготовлення екранного скла. Ви один з небагатьох, хто говорить про те, що 90-ті відкрили можливості. Зазвичай дирек- тори академічних установ «ностальгують» за радянською системою... Щоб потрапити на міжнародну конфе- ренцію у 80-х роках, я повинен був отрима- ти дозвіл партійних органів. До того ж ста- вили умову: поїхати на конференцію і спіл- куватися зі спеціалістами не більше трьох разів на рік. І це, до речі, для вже визнаних академіків. А якщо треба більше? А якщо цього потребував, скажімо, аспірант? Сьо- годні можу їздити, скільки мені потрібно, аби були гроші. То хіба це не можливості? Скажу й інше. Ми виготовляли буро- ві долота. Для їх виробництва мали певні технічні обмеження. Не можна було вико- ристовувати в долотах срібло — це дефіцит. Нікелеві матеріали — те ж саме. І т. д., і т. п. Коли ж проаналізували американське до- лото, то побачили, що тамтешні науковці використовують золото, індій та інші ма- теріали для того, аби досягнути найвищої продуктивності й довговічності. Тепер ми теж можемо це робити (аби фінансові мож- ливості дозволяли), немає технічних об- межень, а значить, немає тих перепон, які стояли на шляху технічного прогресу. Я маю на увазі спілкування, можливос- ті використовувати найкращі зарубіжні до- сягнення не теоретично, а практично. Адже політика радянських часів вимагала пра- цювати самостійно, не будучи залежними від Заходу. Імпортозаміщення — це, зви- чайно, дуже добре, але не можна доводити все до абсурду. Треба мати оптимум. І таку можливість — боротися за оптимум, за нау- кову, технічну, ринкову ефективність — ми отримали. Це, без перебільшення, великі можливості. Але для того, щоб їх викорис- тати в наших установах, треба розв’язати нам руки. Скажу так: можливості державні збільшилися, а мої можливості як дирек- тора інституту зменшилися. Бо в той час я мав змогу складати штатний розпис інсти- туту так, як потрібно для справи. Сьогодні ж її не маю, я скований штатним розписом, який мені диктують. Це така бюрократія, якої не було навіть у той час! Ось умови, в яких доводиться працювати. Пора вже по- чати довіряти людям. Адже такої кількості перевірок, як маю сьогодні, ніколи не було в моєму житті (а я очолюю інститут вже 34 роки). Мій день починається із спілкування з контролюючими органами, судами, про- куратурою, СБУ і т. п. Ну, що це таке? За- уважте, не про гроші я кажу, хоча, мабуть, всі мої колеги нарікають на гроші, точніше, їх відсутність… От в Росії прем’єр-міністр організував Агентство підтримки інноваційних ініціа- тив. Путін спілкується з молодими людь- ми — безпосередньо, а не через якийсь орган — для розуміння того, що необхідно зробити державі, аби підтримати ці ініці- ативи. Я ж сиджу у своєму інституті, і вже 20 років поспіль мене ніхто ні про що не Science and Science of Science, 2011, № 2126 питає. До 90-го року не було й тижня, щоб мене кудись не викликали і не ставили пе- реді мною технічного завдання: потрібен інструмент для розподілення прошарку шкіри на три рівні; для різання кремнію та германію у виробництві чипів; для шліфу- вання зерна цукрового буряку... Іноді для таких завдань навіть у Кремль викликали. Коли ж пропоную щось для керівників при- ватної промисловості, чую у відповідь: «Ви можете дати все під ключ?» А я не можу, бо кредитів не маю. Тому вони їдуть на Захід і купують там. Ми прогаяли створення умов для того, щоб технічний прогрес рухався так само швидко, як було колись. Нині багато говориться про інноваційні рейки, на які повинна стати країна. Насправді вже й ставати пізно — треба рухатися в цьо- му напрямку на повній швидкості. Де на цьому шляху знаходиться ваш інститут? Інститут чекає державних рішень, але не тільки. Він готується до цього. Якщо раніше при створенні нового матеріалу чи виробу з нього ми отримували запит з мі- ністерств, державних промислових підпри- ємств, їхали в різні райони, то сьогодні за- вершуємо цю частину тим, що намагаємося скласти інноваційний бізнес-план. Ми че- каємо, що хтось це візьме і запропонує нам реальну схему використання, бо вже під- готували свою частину, яка вимагається від науковця, спеціаліста, технолога. Далі тре- ба рішення — і частина виробничої роботи. Ось така наша готовність. Безумовно, можливості, надані завдяки спілкуванню, сприяють просуванню уста- нови — ініціативно і якнайшвидше — у сві- товий та європейський науковий простір, де б ми були не гостями, а своїми. Нині прово- дяться міжнародні конференції, є великий обсяг міжнародних проектів, але всюди ми присутні непропорційно нашим можливос- тям. Треба змінити ситуацію своїми знання- ми, щоб нас поважали, запрошували і чека- ли. Однак сьогодні запрошують одиниць. От росіяни вийшли на більш високий рівень, у них уже десятки запрошених. Тут дуже важливо, щоб ми, науков- ці, разом із журналістами працювали над суспільним авторитетом науки. Він дуже малий. Ми сліпо переймаємо телепроекти, що дають змогу легко заробити мільйон. А чому інтелект не переймаємо? Ми не ро- бимо достатньо для того, щоб переконати суспільство: багато що в нашому житті за- лежить від науки. Це проблемне питання вчених і журналістів, яке потрібно вирішу- вати. За прогнозами вчених, у ХХІ столітті рево- люційні зміни в усіх сферах людської діяльності будуть викликані застосуванням нанотехноло- гій та наноматеріалів. Яка участь установи в розвитку наноіндустрії? Думаю, ми повинні ставитися до нано- індустрії дуже уважно, тому що в науці, як і в інших галузях людської діяльності, є певна мода. Сьогодні — мода на нанотехнології. Мені здається, ми дуже захоплюємося цією модою, не маючи остаточної відповіді на те, що вона реально дає людям. Ми відкрили нову сферу використання матеріалів за ра- хунок того, що вдивляємося в процеси, які відбуваються на структурному нанорівні, і вчимося потроху керувати цими процесами та використовувати їх. Але не можна забу- вати про мету роботи. Вона спрямована на те, щоб, найперше, було повне задоволен- ня: і людське, й виробниче. Для вирішення проблем виробництва нової техніки, круп- них технологій у будівництві, металургії потрібно використовувати не одну нано- технологію, а декілька різних технологій. Одночасно з нанотехнологіями я пропагую створення структурно-орієнтованих ма- теріалів, технологію виробництва смарт- матеріалів, які адаптовані до певних умов і змінюють свої властивості при наявності коливань температури, випромінювання та інших впливів. Це важливо, щоб матеріали відповідали потребам не тільки за своєю структурною досконалістю і відповідністю моди на «нано-», а й за своїми властивос- тями. Тут треба використовувати комплекс технологій. Зараз дуже поширений напрям гібрид- них технологій. Йдеться про застосування не лише лазерної чи плазмової технології, а їх спільне використання, що підвищить Наука та наукознавство, 2011, № 2 127 ефективність і самого процесу, і отримання результату у вигляді структури. Мені зда- ється, непотрібно замикатися лише на од- ному «модному» напрямі, треба працювати в багатьох напрямах і використовувати всі можливості «модного» підтримання того чи іншого надбання вчених. Сьогодні науковці багато говорять про пер- спективу використання нанотехнологій і нано- матеріалів та майже не кажуть про те, наскільки воно безпечне. Яка ваша думка з цього приводу? Мені не хотілося б порушувати це пи- тання. Хоча, безумовно, сучасна наука «тягне» за собою не тільки плюси, а й бага- то мінусів. Ми бачимо це на прикладі атом- них електростанцій Японії. Кожне наукове досягнення має свої негативи. Раніше ми просто дивилися на Сонце, а тепер з остра- хом шукаємо спалахи на ньому і відчуває- мо залежність від них. Треба дуже уважно і обережно підходити до опанування новими процесами. Дуже важливо суспільству зна- ти, що наука відкриває не тільки можли- вості, а й несе чимало небезпек. Сьогодні вона спроможна ставити діагноз дитині, яка народиться лише за кілька місяців, а новонародженій — робити операцію на серці. Ось що таке наука. Знання підвищу- ють наші болісні відчуття. Треба дотриму- ватися оптимуму. Тому, звертаючись до нашої влади, хо- четься наголосити, що закони, які ми при- ймаємо, повинні розглядатися з обох боків: що дає і чим це загрожує. Особливістю ІНМ є той факт, що за йо- го піввікову історію роботою інституту керу- вали лише дві людини. Якщо Бакуль створив виробничо-наукову базу, то Новиков розвивав і розвиває академічну наукову школу. Школа Бакуля—Новикова слугує джерелом створеного центру технічного і технологічного виробництва світового рівня в області матеріалознавства ал- мазних та алмазоподібних надтвердих матеріа- лів з великою інструментально орієнтованою і конструкційною прикладною віддачею, працює на авторитет України у світі. Наскільки важли- вими є наукова школа і наукові лідери в сучасній науці та сучасному НДІ? Це важливо не тільки у відношенні до наукової установи, а й до нашого суспіль- ства загалом. Я вважаю, що стабільність у наш час великих змін — великий фактор покращення ситуації. Та й життєвий досвід каже, що для того, аби людина розібралася в тій справі, яку робить, потрібно 2-3 роки. Не випадково для того, щоб стати науков- цем, треба спочатку здобути освіту магістра, пройти аспірантуру, докторантуру. Ми ви- ховуємо вченого не менше 10 років. І тіль- ки тоді він спинається на ноги. Безумовно, вагому роль тут відіграє талант (скажімо, Боголюбов, інші вчені ставали науковцями без цих десяти років). Загалом же добрим як директором, так і міністром можна бути лише тоді, коли попрацюєш декілька років. Те, що в інституті впродовж 50 років було лише два директори, — досвід, який треба пропагувати і наслідувати. Стабільність ще нікому і ніде не завадила. До речі, особливістю інституту є те, що всі 50 років у ньому діє жіноча рада. У на- шому колективі постійно було від 40 до 60% жінок, зараз — 48%. Щоправда, директора жінки ще не було… Коли установу відві- дує президент академії Борис Євгенович Патон, то завжди цікавиться, скільки в нас жінок. Ми вважаємо, що наявність жіночо- го підходу до багатьох справ дуже корисна і продуктивна як із точки зору наукової ро- боти, так і звичайної дисциплінованості, акуратності тощо. У 1968 році ваш інститут виготовляв і по- ставляв інструмент із синтетичних алмазів 26 фірмам: Австрії, Англії, Бельгії, Голландії, Іта- лії, США, Фінляндії, Швеції і т. д. Як зараз із комерціалізацією? Якщо відповісти коротко, то — дуже важко. Раніше масштаб цих поставок був значно більший. Зараз вони обмежені в кількості, хоча все-таки ми намагаємося зберегти великий діапазон праці. У ми- нулому ці поставки були, так би мовити, піонерські. Вони відкривали великі мож- ливості для крупних поставок. Сьогодні малі поставки на цьому й завершуються. Це — наш мінус, адже досвід, який одер- жуємо, безцінний. Для того, щоб органі- Science and Science of Science, 2011, № 2128 зувати систематичні поставки нашого на- укомісткого продукту — мікропорошків кубічного нітриду бору — до Японії, ми ви- тратили майже 8 років. Понад 15 років по- ставляли ці партії відомій японській ком- панії «Sumitomo», потім через несприяння держави усім цим питанням повинні були зупинитися. У нас стабільний продукт, ста- більний покупець, але... змінюються керів- ники митниці й кожен новий керівник вва- жає своїм обов’язком провести ретельну перевірку: чи й справді це той продукт, про який ми заявили? А продукт унікальний. Це — нанопродукт. Як митники можуть у цьому розібратися? Але вони його затри- мують і замість того, щоб продукт прийшов від виробника до споживача за 2-3 дні, це розтягується на місяць. Ну, хто буде з нами працювати, якщо ми такі необов’язкові? От все і перервалося. Зауважу, наша установа (єдина з організацій в Україні!) поставляла в Японію високотехнологічну продукцію! І нікого це не зацікавило. І ні в кого не вини- кло бажання підтримати інститут. У моєму житті був такий випадок. У 70- ті роки, коли я їхав до Японії, зібрали всіх працівників торгпредства, і його керівник сказав: «Подивіться на людину, яка в Япо- нії не купує, а продає». На жаль, тепер має- мо те, що маємо... У цілому ми щороку поставляємо своєї продукції на 1—2 млн. дол., але ж виробля- ємо її на 14 млн. дол.! І могли б збільшити експорт, якби мали певну підтримку в кре- дитах, у рішеннях митних процедур тощо. Одним словом, мали б захист. ...От нещодавно бачив церемонію вру- чення нагород сумлінним платникам по- датків (виявляється, в нашій країні їх мож- на знайти лише з призами). То чому б не стимулювати ті організації, які поставля- ють на експорт наукомістку продукцію?.. Головною турботою В. М. Бакуля було від- шукати необхідних фахівців, котрим можна не лише доручати, але й вимагати від них конкрет- них результатів. Приходили малодосвідчені люди, але... сотнями. Як молодіжне питання вирішуєте? У ті часи був обов’язковий розподіл мо- лоді після закінчення інституту. У 60-х до нас щороку приходили 100 й більше молодих спеціалістів. Важливо те, що тодішні урядові рішення спрямовувалися не тільки на попо- внення молоддю, але й на створення для них певних умов: будувалися гуртожитки, забез- печувалися потреби в харчуванні, відпочинку і лікуванні. Все це відпало. Але для того, щоб усе-таки забезпечити приплив молоді, ми ра- зом із Київською політехнікою, Національ- ним авіаційним університетом та Універси- тетом «Україна» організували в інституті під- готовку молоді. Щотижня до нас приходять 20—50 студентів і за методом наукових уні- верситетів проводять день. Вони спілкуються з нашими науковцями, слухають лекції, ви- конують практичні роботи. Це готує молодь і заохочує її до роботи в інституті. Щороку до нас приходять працювати 5—10 молодих людей. На жаль, ми не мо- жемо заплатити заохочувальних, видати кредит на житло чи інші потреби. Але від- правляємо їх за налагодженими зв’язками на стажування за кордон: 3—5 молодих спеціалістів працюють до двох місяців у хороших лабораторіях Англії, Франції, Ні- меччини, Японії та інших країн. Як ви дивитеся на той факт, що молоді нау- ковці можуть не повернутися в рідну установу? Я дивлюся на це спокійно. Якщо не маємо достатньо коштів для того, щоб вес- ти свою наукову роботу (ми отримали за останні роки лише три прилади через спеці- альний фонд Президії НАН), то виконуємо свої дослідження на закордонних установ- ках. Мій учень, професор Валерій Левітас, працював у Німеччині, тепер — у США, але він працює з нами, над нашою тематикою, хоча — в кращих умовах. Мені здається, не можна втрачати зв’язок із такими науков- цями і треба намагатися мати контракти спільної праці з ними. Будемо вважати так: це людина, яка поїхала у відрядження. За яких умов, на Ваш погляд, можна було б сподіватися на повернення молодих і успіш- них? На це питання важко відповісти. Адже воно зазвичай торкається не однієї людини, Наука та наукознавство, 2011, № 2 129 а цілої родини. Потрібне житло, забезпечен- ня дітей навчанням і т. д. Думаю, треба об- межити цей приїзд науковою доцільністю. Якщо вона є, то, мені здається, можна зна- йти в нинішніх умовах такі технології, які б забезпечили цю наукову доцільність. Не так важливо, щоб людина перереєструвалася з Німеччини в Україну. Важливо, щоб ця лю- дина в Німеччині працювала над тими про- блемами, які мають значення для інституту і України. За такої постановки питання мож- на завжди знайти взаємовигідне рішення. За кордоном я багато зустрічав профе- сорів, які мають змогу, працюючи в тому чи іншому університеті декілька років, отри- мувати на рік відпустку для стажування в інших установах. Хіба було б погано, якби в ІНМ приїхав, скажімо, американський професор і працював тут хоча б кілька міся- ців? Але ж для цього необхідні умови, певна підтримка. А що може державна бюджетна установа, безприбуткова, з певними обме- женнями, для цього зробити? Про це пови- нна подбати держава, що, до речі, не так і дорого порівняно з отриманим ефектом. Які, на ваш погляд, три основні фактори успішності науково-дослідного інституту? Перше — актуальний напрямок діяль- ності. У нас це надвисокі тиски і температу- ри. Ця актуальність зберігається багато часу, тому що зараз людина має не дуже теплі сто- сунки з природою і треба завжди враховува- ти екстремальні умови для того, щоб розі- братися, що відбувається в житті й науці. Друге — це певні умови. Вони склада- ються із наявності потенціалу, вміння, ква- ліфікації і обладнання. Третє — спілкування, обмін думками і можливість використання в нас як досвіду, який накопичила світова наука, так і нашо- го досвіду, який буде врахований у світово- му просторі. Зважаючи на ці фактори, наскільки успіш- ний ваш інститут? Я задоволений тим станом, який склав- ся. Ми працюємо в актуальному напрямі. Але завжди хочеться більшого і кращого. Більшого — в якому із названих вами фак- торів? У другому. Хочеться мати міцнішу ба- зу. Адже сьогодні наше обладнання на 90% застаріле. Воно ще працює завдяки ініціа- тиві й, зрештою, особистим коштам спів- робітників. Зараз не маємо припливу нової лабораторної техніки, тоді як за кордоном кожні 5 років стовідсотково змінюється на- укове обладнання. І все ж таки, говорячи про світовий рівень, де на ньому знаходиться ІНМ? За потенціалом — на найвищому рівні у світі. У 90-х роках я впродовж п’яти років був серед 12 вчених із різних країн, запрошених японським урядом для виконання в Інсти- туті матеріалознавства м. Цукубо проекту щодо створення науково-технологічного центру світового значення в галузі високих тисків і температури. Було виділено 40 млн. дол., і ми, 12 вчених, слідкували за викорис- танням грошей: контролювали плани і екс- пертували звіти по цій роботі. Я був єдиним представником із пострадянських країн, і зарубіжні колеги неодноразово казали, що хочуть мати такий центр, як у нашому Інсти- туті надтвердих матеріалів. Зрозуміло, вони мали на увазі не технічний і технологічний рівень, а інтелектуальний і потенціальний. Зараз ми витримуємо цей світовий рівень — інтелектуальний і потенціально науковий. Ну, а в плані техніки. Знов класична відпо- відь: маємо те, що маємо... Які пріоритети діяльності очолюваного ва- ми колективу? На жаль, хоч і минає 20 років нашої незалежності, але зараз головний пріори- тет — зберегти і вижити. На жаль... Ті умо- ви, в яких ми працюємо, вони всі негативні. А попри ці умови, пріоритетом є входження своїми науковими доробками у науковий європейський і світовий простір. Простий приклад. За останні 5—6 ро- ків головними надбаннями світової науки були нанотрубки, фулерени і графени. Два останні одержали Нобелівські премії. Ми Science and Science of Science, 2011, № 2130 працюємо з цими матеріалами щоденно. Однак... Такої премії не маємо. Чому? То- му що десь щось не додумали, десь чогось не заявили про себе і десь чомусь трішечки не так озброєні науково-аналітичними ме- тодами, як закордонні колеги. Поділіться своїми мріями, Миколо Васи- льовичу, хоча б на наступні 50 років. Про що я мрію? Про те, щоб ці негараз- ди минули. Щоб наші люди побільше їзди- ли, більше творчо працювали, більше було талановитої молоді і щоб вона мала в руках необхідне наукове озброєння. Бо ж акту- альність у нас є, можливості є, а коефіцієнт корисної дії малий. Якось, відвідуючи інститут, академік Борис Патон сказав: «Ваш інститут жи- тиме вічно». Мені б дуже хотілося, щоб інститут, колектив і сформований базис жили якомога довше і давали практичну віддачу Україні. Пам’ятаючи, що 50 ро- ків тому інститут створювався для робо- ти на індустрію країни, мені хотілося б, щоб наша Україна була не транзитною, а індустріально та інтелектуально розви- неною державою. У планах інституту — розвивати цей інтелект, наукові роботи, які б і мали міжнародне визнання, і були корисні для використання безпосеред- ньо в Україні. Я вважаю, що наша країна може мати велике майбутнє. Вона багата не тільки чорноземами, а й думками, мо- лоддю, красивими і розумними дівчатами та хлопцями. Україна повинна розкрити свій талант, і на це має бути спрямована робота інституту.

«Треба дотримуватися оптимуму». Інтерв’ю з директором Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М.Бакуля НАН України академіком НАН України М.В.Новиковим

Репозитарії

Схожі ресурси