Наукова діяльність ученого-генетика С.М.Гершензона в контексті суспільно-політичних умов (до 100-річчя від дня народження)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Наука та наукознавство |
|---|---|
| Дата: | 2006 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
2006
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/49558 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Наукова діяльність ученого-генетика С.М.Гершензона в контексті суспільно-політичних умов (до 100-річчя від дня народження) / О.В. Романець // Наука та наукознавство. — 2006. — № 1. — С. 123-132. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860108083226738688 |
|---|---|
| author | Романець, О.В. |
| author_facet | Романець, О.В. |
| citation_txt | Наукова діяльність ученого-генетика С.М.Гершензона в контексті суспільно-політичних умов (до 100-річчя від дня народження) / О.В. Романець // Наука та наукознавство. — 2006. — № 1. — С. 123-132. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Наука та наукознавство |
| first_indexed | 2025-12-07T17:32:23Z |
| format | Article |
| fulltext |
123Наука та наукознавство, 2006, № 1
19.Кравцов В.С., Малашенко Л.О. О.К.Антонов − завідуючий кафедрою конструкцій літальних
апаратів Харківського авіаційного інституту ім М.Є.Жуковського // Генеральний конструктор
О.К.Антонов: Матеріали наукових читань з циклу: «Видатні конструктори України». − К.: Дер-
жавний політехнічний музей, 2002. − С. 60−64.
20.Антонов О.К. Вопросы проектирования планеров // Антонов О.К. Планеры. Самолеты. − С. 48.
21.Антонов О.К. Ткать железо и камни месить, и украшать землю человеческою красотою − ра-
ботать! // Наука и жизнь. − 1976. − № 2.
22.Державний архів м.Києва, ф. Р-1530, оп. 1, с. 14, л. 1−5.
23. Заярин Вячеслав М., Совенко Андрей Ю., Краснощеков А.Н. «Ты, как из сказки богатырь...» //
Авиация и время. − 2000. − № 1. − С.4−17.
24.Кривов Г. О. О.К.Антонов і перспективні науково-технічні рішення // Генеральний кон-
структор О.К.Антонов. − С. 32−36.
25.Антонов О.К. Создание Ан-124 − направление главного удара // Антонов О.К. Планеры. Са-
молеты. − С. 475.
26.Олег Константинович Антонов // Правда Украины. − 1984. − 6 апр.
27.Храмов Ю.А. История формирования и развития физических школ на Украине. – Киев:
Феникс, − 1991.
28.Єрошин В.Ф. Про конструкторську діяльність О.К.Антонова // Генеральний конструктор
О.К.Антонов. − С. 13.
Одержано 23.05.2005
О.В. Романець
Наукова діяльність ученого-генетика
С.М. Гершензона в контексті
суспільно-політичних умов
(до 100-річчя від дня народження)
Наукову діяльність С.М.Гершен-
зона, котра розпочалася в 1925 р.,
висвітлено в статтях, присвячених
ювілеям ученого [1], однак у цих
працях не було детально показано
зв’язок із суспільно-політичними
подіями в країні. Вплив „лисенків-
щини” на власну наукову долю опи-
сав сам учений у книзі „Тропою ге-
нетики” (1992) [2]. Окрему історико-
наукову працю він присвятив аналі-
зу „лисенківщини” та урокам, які
отримали на прикладі цього фено-
менального явища в науці наукова
спільнота і суспільство в цілому [3].
Нині, коли громадськість відзна-
чає 100-річний ювілей С.М.Гершен-
зона, актуальним є встановлення
значення для його творчого шляху
історичного та соціально-політич-
124 Science and Science of Science, 2006, № 1
ного контексту, в котрому відбува-
лися становлення та реалізація цьо-
го визначного вітчизняного вченого-
генетика.
Для історико-наукового аналізу
його діяльності розглянемо стан на-
уки, зокрема генетики, в СРСР та
Україні на момент початку наукового
шляху вченого, тобто в 20−30-ті роки
минулого століття. Особливості ор-
ганізації науки в СРСР, котрі умож-
ливили появу феномену „лисенків-
щини”, сягають корінням організації
вітчизняної академічної науки зага-
лом. Такими особливостями були
державне управління наукою, ста-
новлення якого почалося в 1918 р. і
завершилося приблизно в середині
30-х років, уявлення про практику
як визначальний критерій істиннос-
ті в науці, політика залучення ши-
роких верств населення для пере-
вірки цінності наукових здобутків.
У СРСР початковий етап створення
централізованого планового управ-
ління від бувався в декілька етапів.
У 1918−1920 рр. виникло організацій-
не ядро керування наукою, налаго-
джено взаємодію державної влади та
дослідних установ. У 1921−1926 рр.
відбулася реформа вищої школи, в
1927−1935 рр. мали місце академічна
реформа і розгортання мережі науко-
во-дослідних установ за галузевим
принципом [4, с. 27].
Процес створення системи держав-
ного управління наукою в Україні
відбувався приблизно так само, але з
певними особливостями. У 1918−1924
рр. матеріальне забезпечення Укра-
їнської академії наук було вкрай не-
задовільним. Після завершення гро-
мадянської війни почався процес по-
ступового включення її в систему
державного управління і контролю.
Метою діяльності академії, за дирек-
тивами влади, було проголошено ко-
ординацію і організацію науково-
творчої діяльності згідно із завдан-
нями комуністичного суспільства і
народного господарства. Отже, ді-
яльності академії було надано ідео-
логічного спрямування. У 1928 р.
було здійснено перевірку роботи ака-
демії, котра підпорядковувалась
Наркомату освіти УРСР. Спеціально
створена комісія вказала на відрив
наукових досліджень від життя. 9 бе-
резня 1928 р. було видано постанову
Наркомпросу УРСР про зміну орга-
нізації роботи академії в світлі за-
вдань соціалістичної реконструкції.
До складу Ради ВУАН увійшли дійсні
члени академії і представники Нар-
компросу з правом вирішального го-
лосу. На першій сесії Ради було обра-
но нову Президію академії на чолі з
Д.К.Заболотним. 29 червня 1929 р. се-
сія Ради ВУАН обрала нових дійсних
членів академії, кількість котрих
значно зросла, за принципом залу-
чення до наукової діяльності широ-
ких верств громадськості. Після 1930
р. основною організаційною одини-
цею ВУАН стали науково-дослідні
інститути. Реформа вищої школи в
Україні, як і в СРСР, відбулася після
1920 р. Було розмежовано дослід-
ницьку і викладацьку сфери діяль-
ності. У 1921 р. в Україні повністю
розформували університети, на їх
основі створили інститути народної
освіти [4].
Загалом ці процеси в країні зводи-
лися до тенденції неперервного по-
силення адміністративного контро-
лю і поступового зміщення дослі-
джень у бік узагальнення передового
досвіду. При цьому не мало значен-
ня, чи володіли люди, котрі уособлю-
вали цей досвід, відповідною фахо-
вою підготовкою. Залучення широ-
ких верств населення, виховання
нової радянської інтелігенції підви-
щували питому вагу непрофесіона-
лів у галузі науки. Водночас усе біль-
© О.В.Романець, 2006
О.В. Романець
125Наука та наукознавство, 2006, № 1
шого значення набувала теза про
практику як критерій вагомості нау-
кового здобутку. Врешті впроваджен-
ня у виробництво стало кінцевим
вердиктом для наукової концепції.
Щодо сільського господарства і біо-
логії виникла ідея перевірки дослі-
джень на полях у масовому порядку.
Звідси успіх теорій Лисенка, котрі
зазнавали перевірки на колгоспних
полях. На думку ідеолога „мічурін-
ської агробіології” Столєтова, саме
колгоспний устрій забезпечив пере-
могу його вчення. Злиття теорії і
практики потроху усвідомлювалось у
двох проявах: підпорядкування нау-
ки комуністичній ідеології та негай-
ному вирішенню актуальних госпо-
дарських завдань. Показовим є ви-
словлювання в одному з тогочасних
журналів: „Реорганізація наука є бо-
йовою задачею і як така здійснюється
примусово за лозунгами диктатури
пролетаріату” (цит. за [4, с. 49]). Всі ці
тенденції на початку 30-х років були
вже сформованими і вираженими в
науці. Наука не визнавалася особли-
вою галуззю праці, а лише одним з
видів виробничої діяльності. Внаслі-
док такого підходу наукові досягнен-
ня мали негайно виявити практичну
корисність [4].
Ще одним ідеологічним підґрун-
тям становлення „лисенківщини”
було проголошення вирішального
значення народних мас в історії.
Лисенко в своїй автобіографії прямо
поєднував свої успіхи з відмовою
від спроб отримати розуміння у фа-
хівців і залученням до перевірки
своїх ідей народних мас. У 30-ті
роки склалися для цього сприятли-
ві політичні умови [4].
Отже, паралельно з розвитком ге-
нетики – нової на той час науки, –
що відбувався за тенденціями ста-
новлення будь-якої наукової галузі:
через появу наукових ідей, форму-
вання концепцій, внесок видатних
талановитих учених, формування
наукових шкіл, відбувалися суспіль-
ні, політичні, науково-організаційні
процеси, котрі створювали грунт для
псевдонауковості та фальшувань. У
той чи інший історичний момент
усе, що виросло на цьому штучному
грунті, мало вступити в конфлікт з
генетикою – наукою, розвиток якої
йшов природним шляхом. Оскільки
«всілякі спроби не тільки відкинути
або фальсифікувати істину в генети-
ці, але і „поділити” її, стверджуючи
наявність „двох генетик”, не могли
не призвести і дійсно призвели до
наслідку, який спричинює усяке
„одкровення”, здобуте спекулятив-
ним способом. У генетиці, як і в уся-
кій іншій науці, можливі різні підхо-
ди, різні точки зору, боротьба між
котрими може бути якою завгодно
гострою..., але не може бути в ній
“співіснування” істини і її антипо-
ду...» [5, с. 369].
Становлення С.М.Гершензона як
науковця відбувалося саме в царині
істинної науки, на найкращому грун-
ті. У Московському університеті, де
С.М.Гершензон навчався з 1923 р., він
слухав лекції М.К. Кольцова. З 1925 р.
працював під керівництвом С.С.Чет-
верикова в складі молодіжної групи
та в Інституті експериментальної біо-
логії. Тоді ж разом з цією групою від-
відував станцію генетики домашніх
тварин, організовану О.С.Серебров-
ським. Під керівництвом Кольцова
молодий учений здійснив досліджен-
ня генетичної будови природної по-
пуляції виду Drosophila obscura, в ре-
зультаті якого відкрив і дослідив ген,
що веде до втрати у самців у ході спер-
матогенезу Х-хромосоми, внаслідок
чого формується потомство лише жі-
ночої статі. Це був перший у генетиці
випадок виявлення генетично обу-
мовленого порушення в чисельному
складі статей. Результати досліджен-
ня стали дипломною роботою, котру
молодий учений захистив у 1927 р.
[2, 6]. У 1927−1930 рр. Гершензон на-
НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ УЧЕНОГО-ГЕНЕТИКА С.М. ГЕРШЕНЗОНА В КОНТЕКСТІ
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ УМОВ (ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)
126 Science and Science of Science, 2006, № 1
вчався в аспірантурі на кафедрі екс-
периментальної зоології у Четвери-
кова, пізніше у Кольцова.
Приблизно в той же період часу,
наприкінці 20-х років, у радянській
генетиці почали з’являтись неола-
маркістські ідеї, засновані на дослі-
дах австрійського ученого Камма-
мера, котрий дотримувався лівих
політичних поглядів. Потрібно за-
значити, що дослідження Камма-
мер здійснював без належного
контролю. Його результати не вда-
валося отримати іншим ученим при
спробі їх перевірки.
Наприкінці 20-х років відбулася
перша, відносно м’яка, хвиля репре-
сій, котра зачепила Четверикова.
У 1929 р. його було заарештовано і ви-
слано з Москви, а керований ним
відділ генетики Інституту експери-
ментальної біології ліквідовано [3].
У 1929−1932 рр. Гершензон на за-
прошення Серебровського працював
у відділі генетики Біологічного ін-
ституту ім. Тімірязєва разом з Дубі-
ніним, Гайсиновичем, Аголом та ін-
шими. У 1931−1935 рр. він був стар-
шим науковим співробітником Нау-
ково-дослідного інституту МДУ.
У 1935−1937 роках працював ученим
спеціалістом Інституту генетики
АН СРСР, організованого у 1934 р.
на базі ленінградської Генетичної ла-
бораторії АН СРСР. Директором цьо-
го інституту, як і засновником лабо-
раторії, був М.І. Вавилов, котрий і
запросив Гершензона до співпраці.
У період роботи в Біологічному ін-
ституті ім. Тімірязєва та Інституті ге-
нетики АН СРСР Гершензон виконав
дослідження гетерохроматичних ра-
йонів Х-хромосоми дрозофіли під
керівництвом і за участі відомого
американського генетика Г. Мьолле-
ра (пізніше лауреата Нобелівської
премії), який очолював у ті роки ла-
бораторію в Інституті генетики АН
СРСР. Перші успіхи молодого вчено-
го, що працював з класичним об’єк-
том генетики – мухою-дрозофі-
лою, – прийшли в ті роки, коли що-
раз більше посилювалася ідеологізо-
вана критика генетики, заснованої
на законах спадковості, відкритих
Менделем. Нападки на „менделістів”
відбувались паралельно з організа-
ційною перебудовою ВАСГНІЛ
(1935−1940) [2, 6].
Із середини 30-х років почалося
бурхливе сходження до наукових вер-
шин Лисенка. Воно відбувалося на
хвилі безглуздих сенсаційних заяв та
великої кількості газетних публіка-
цій. Деякі дослідники доводять, що
Лисенка не можна вважати навіть
неоламаркістом, оскільки його ідеї
взагалі не були науковими. Вони
були просто уявленнями неосвіченої
людини. Так, Лисенко заперечував
існування генів, визнавав успадку-
вання набутих ознак, стверджував,
що один вид може перетворюватись в
інший. Потрібно зазначити, що ці
уявлення не були новими і відкида-
лися наукою ще до появи Лисенка.
Посилання Лисенка та його послі-
довників на праці Мічуріна і Тіміря-
зєва не відповідали істині й були
представлені вирваними з контексту
цитатами. Окрім того, Денис Трохи-
мович намагався обґрунтовувати свої
нібито наукові погляди принципами
марксистської діалектико-матеріа-
лістичної філософії. У 1933 р. він ви-
ступив з доповіддю на Всесоюзному
з’їзді колгоспників-ударників, у ко-
трій запевнив, що впровадження
його методів у сільське господарство
даватиме надзвичайні урожаї тощо.
Ця доповідь сподобалася Сталіну,
про що написали усі провідні газети,
і відтоді почався кар’єрний злет Ли-
сенка. Його найближчим помічни-
ком у пропаганді „мічурінської біо-
логії” та боротьбі з генетиками був
юрист І.Презент. Методи Лисенка
примусово впроваджувались у кол-
госпах, а їх ефективність оцінюва-
лась шляхом анкетування. У резуль-
О.В. Романець
127Наука та наукознавство, 2006, № 1
таті маніпулювання і підробки ан-
кетних даних створювалося уявлення
про фантастичні успіхи від їх впро-
вадження, про що постійно повідо-
млялося в пресі. Водночас наукові
статті не було опубліковано. У 1936 р.
Лисенка обрали академіком Академії
наук України, в 1935 р. – академіком
ВАСГНІЛ, в 1938 р. – президентом
ВАСГНІЛ.
У 1936 р. Гершензон оформив ре-
зультати своїх досліджень у вигляді
докторської дисертації, котру захис-
тив на засіданні вченої ради під го-
ловуванням Вавилова. Опонентами
виступили Серебровський, Нава-
шин і Дончо Костов. У 1937 р. дис-
ертація була вислана ВАК на рецен-
зію Полянському, котрий надав по-
зитивний відгук. Однак дисертацію
було відхилено на засіданні ВАК, на
яке було викликано Гершензона та
Полянського, з ідеологічних мірку-
вань. На цьому засіданні був при-
сутній лише один біолог – Лисенко
(на той час заступник голови ВАК).
Він спитав Гершензона: „Чому в сво-
їй дисертації ви висловлюєте погля-
ди, що суперечать уявленням К.А.Ті-
мірязєва?” і „Як ви трактуєте в своїй
ди сертації природу гена?” [2]. Ли-
сенківці не визнавали роль гену як
матеріального носія спадковості (як
відкидали взагалі все, що суперечи-
ло їх теоріям). Вони вважали, що
спадковість – „властивість”, а не
„речовина”. Такі уявлення виводили
нібито на основі поглядів Мічуріна,
праці котрого трактували довільно:
„Концепція гена була відкинута ли-
сенківцями як така, що „не відпові-
дає” мічурінському вченню, хоча ви-
значення цієї „невідповідності” –
зокрема поглядам самого І.Мічурі-
на – ніколи не було результатом
об’єктивного аналізу мічурінських
робіт, а досягалось їх одностороннім
трактуванням, з якого поступово
„зникали” позитивні висловлюван-
ня І.В. Мічуріна про генетику, зако-
ни Менделя, роль генів у передачі
спадковості.
Концепція гена була не просто від-
кинута, але і „затаврована з точки
зору філософії” вченими, що нази-
вали себе мічурінцями, з формаль-
ною апеляцією до матеріалістичної
діалектики. Так, ця концепція отри-
мала ярлик „метафізичної теорії” й
„ідеалізму”, хоча в концепції гена
йдеться про матеріальні спадкові
фактори” [5, с. 154].
На закиди Лисенка щодо його ди-
сертації Гершензон відповів, що су-
перечностей з поглядами Тімірязєва
в його роботі немає, оскільки вона
присвячена цитогенетиці, в галузі
якої Тімірязєв ніколи не працював.
Щодо природи гена сказав, що спе-
ціально питання це не розглядав,
однак уживав поняття гена в зна-
ченні матеріального носія спадко-
вості. З ініціативи Лисенка, котрий
виголосив тривалу промову і оха-
рактеризував дисертанта як вейсма-
ніста-менделіста-морганіста, дисер-
тацію було відхилено. Позитивний
відгук і виступ на тому ж засіданні
Полянського, який намагався за-
хистити Гершензона, не було взято
до уваги [2].
З 1937 р. Сергій Михайлович пере-
їхав працювати до Києва, де очолив
відділ генетики Інституту зоології
АН України і одночасно кафедру
дарвінізму і генетики Київського
університету. У цих двох установах
він організував дослідження при-
родних популяцій дрозофіли. На
основі отриманих даних запропону-
вав концепцію, згідно якої основну
роль в мікроеволюції відіграють не
рецесивні мутації, як вважали рані-
ше, а напівдомінантні та домінантні
мутації (1941). Ці роботи отримали
високу оцінку І.І.Шмальгаузена.
У 1937−1940 рр. Гершензон здійснив
генетичне дослідження природних
популяцій хом’яків в Україні [7]. Од-
разу по переїзду до Києва він також
НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ УЧЕНОГО-ГЕНЕТИКА С.М. ГЕРШЕНЗОНА В КОНТЕКСТІ
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ УМОВ (ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)
128 Science and Science of Science, 2006, № 1
почав перевіряти можливість мута-
генної дії ДНК і вірусів, імовірність
котрої передбачали Кольцов і про-
фесор Московського державного
університету Кізель [8]. Для пере-
вірки цієї теорії ДНК, виділену із
зоб ної залози теляти, додавали до
корму личинок дрозофіли. Метою
однієї серії дослідів, здійснюваної
Тарнавським, було виявити, чи
впливає ДНК теляти, коли її підмі-
шати в корм личинкам дрозофіли,
на кросинговер у мух, що розвива-
ються з цих личинок. Другу серію
дослідів, яку проводив Гершензон,
було присвячено вивченню мутаген-
ної дії цієї ДНК, підмішаної в корм
личинок, і можливості її впливу на
розходження хромосом. У результаті
досліджень було встановлено ста-
тистично достовірний мутагенний
ефект. В обох серіях мухи, котрі роз-
винулися з личинок, мали вирізки
на крилах та інші морфологічні де-
фекти. Подальші роботи показали,
що ці зміни не успадковуються і є
фенотиповими морфозами. Вплив
екзогенної ДНК на кросинговер ви-
явлено не було. Детальний аналіз
результатів досліджень показав, що
мутагенна дія екзогенної ДНК по-
ширена в часі, а деякі гени зазнають
мутацій особливо часто. У наступні
роки (1940−1941) проводилися до-
даткові серії дослідів з цієї пробле-
матики (Льовочкіна, Гершензон).
Результати попередніх досліджень
було підтверджено: екзогенна ДНК
чинить мутагенний вплив на орга-
нізм [9, 10]. Результати Гершензона
та його співробітників були сприй-
няті вітчизняною науковою спіль-
нотою, на відміну від зарубіжних
колег, з недовірою. З’явилася низка
статей, де інші учені-біологи крити-
кували результати, отримані колек-
тивом, керованим Гершензоном, і
стверджували, що їх спроби повто-
рити описаний експеримент були
невдалими (1940−1946).
На заваді плідної наукової і педа-
гогічної діяльності ученого та очо-
люваного ним колективу постала
друга світова війна. Після евакуації
до Башкирії в 1941−1942 рр. Гершен-
зон продовжив дослідження гене-
тичної структури популяцій хом’яків
і дії природного добору в цих попу-
ляціях. Результати робіт підтверди-
ли запропоновану ним у Києві кон-
цепцію щодо мікроеволюції в попу-
ляціях [7].
У 1944 р. після реевакуації вчений
поновив наукову роботу і викладан-
ня в Київському університеті. Він
вивчив генетичну будову природних
популяцій Mormoniella vitripennis,
якого вперше запровадив як зручний
об’єкт для генетичних досліджень.
У перші повоєнні роки (1946−1947)
було продовжено дослідження мута-
генної дії екзогенної ДНК, а в 1948 р.
здійснено аналіз їх результатів [6, 9].
Отже, Гершензон мав здобутки в
різних галузях генетики, котрі роз-
робляв, брався за вирішення акту-
альних наукових завдань, намагався
підтвердити експериментально пер-
спективні наукові ідеї. Талановитий
учений перебував на піку наукової
кар’єри, коли відбулася сумнозвісна
серпнева сесія ВАСГНІЛ 1948 р., піс-
ля якої генетичні дослідження в
СРСР були загальмовані впродовж
майже двадцяти років.
На той історичний момент уже ви-
зріли небезпечні тенденції в науці:
було знівельовано поняття науково-
го авторитету та відкинуто наукові
методи перевірки отриманих резуль-
татів. Сесія ВАСГНІЛ не була ви-
падковим явищем, вона виникла на
грунті процесів, котрі розвивалися
поступово. Вона відбулася, коли
„наука стала управлятися не вчени-
ми, а перевіреними вожаками, коли
і формулювання завдань, і фінансу-
вання, і оцінка діяльності зосере-
дились в руках не вчених...” [11,
с. 131]. Лисенко, як зазначалося, не
О.В. Романець
129Наука та наукознавство, 2006, № 1
знаходив підтримки у науковців, але
не збирався здавати позиції і спо-
кійно сприймати критику фахівців.
Присвоєння наукових звань чи при-
значення на наукові посади із суб’єк-
тивних причин чи політичних мір-
кувань, як видно з прикладу розви-
тку „лисенківщини”, є небезпечною
тенденцією, що може призвести до
трагічних наслідків.
Після серпня 1948 р. генетичні
дослідження в країні було припи-
нено: учених-генетиків звільнено
від викладання у вузах, розформо-
вано генетичні лабораторії, нато-
мість почала розвиватися так звана
„народна селекція”. Відтоді впро-
довж довгих років в основу курсу
генетики, котрий викладали моло-
ді, було покладено псевдонаукові
погляди [3].
В Україні у вересні 1948 р. було
скликано збори наукової громад-
ськості, які відбулися в залі Верхо-
вної Ради. На цих зборах виступив з
доповіддю Ольшанський. Він зви-
нуватив у менделізмі-морганізмі та
розкритикував наукову роботу і пе-
дагогічну діяльність Гришка, Дело-
не, Полякова і Гершензона. У своїй
книзі останній пише, що впродовж
кількох років потому їх засуджували
в пресі та на різноманітних зборах,
вони відчували сторожкість чи й во-
рожість у спілкуванні з колегами.
Усе це тривало близько десяти років
(до 1965 р.). Одразу після зборів Гер-
шензон отримав пропозицію звіль-
нитися за власним бажанням, однак
у різних інстанціях добивався пра-
цевлаштування і був переведений на
посаду старшого наукового співро-
бітника (1948−1957) у відділ акліма-
тизації і селекції Інституту зоології
АН України. У 1948−1957 рр. гене-
тичні дослідження в СРСР були
призупинені, але вчений вишукував
можливості працювати в галузі ге-
нетики, в межах тієї наукової тема-
тики, яку розробляв. У цей період
(1949−1954) в Інституті зоології Гер-
шензон розпочав дослідження енто-
мопатогенних вірусів. Він здійснив
роботу з виявлення причин ядерно-
го поліедрозу (жовтухи) – вірусного
захворювання тутового шовкопряду,
масові прояви котрого дуже шкоди-
ли цій галузі сільського господарства
[12]. Загалом у площині цієї науко-
вої тематики вчений працював до
1971 р. Результатом його досліджень
стала розробка рекомендацій із за-
побігання даного захворювання в
дубового і тутового шовкопряду, ви-
користання вірусів для боротьби зі
шкідливими комахами, теоретичні
узагальнення в галузі вірусології та
молекулярної біології [6].
У 1957−1963 рр. Гершензон очолив
відновлений відділ генетики Інсти-
туту зоології АН України. Одразу ж у
1957 р. поновив і розширив дослі-
дження мутагенної дії екзогенної
ДНК. Встановлені факти було під-
тверджено й іншими генетиками,
котрі повторили досліди Гершензо-
на та його співробітників або здій-
снили відповідні власні досліджен-
ня. Було показано, що екзогенна
ДНК є мутагеном не лише для дро-
зофіли, а й для бактерій, грибів, си-
ньо-зелених водоростей, вищих рос-
лин, ссавців [10].
У 1960 р. під керівництвом Гершен-
зона розпочалися дослідження мож-
ливості передачі генетичної інфор-
мації від РНК до ДНК. Дослідження
цього важливого теоретичного пи-
тання генетики, яке привернуло ува-
гу вченого, було надзвичайно важли-
вим, оскільки воно пояснює меха-
нізм дії онкогенних вірусів. Вірусно-
генетичну теорію раку було запропо-
новано в 1945 р. радянським ученим
Зільбером. У наступні десятиліття
було виявлено онкогенні віруси, ко-
трі, потрапивши в клітину, вбудову-
ють свій геном до хромосом клітини.
Надалі клітина набуває здатності до
неконтрольованого поділу, при кож-
НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ УЧЕНОГО-ГЕНЕТИКА С.М. ГЕРШЕНЗОНА В КОНТЕКСТІ
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ УМОВ (ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)
130 Science and Science of Science, 2006, № 1
ному її поділі відбувається репліка-
ція вірусного геному, але сам вірус у
пухлині виявити вже неможливо. Гі-
потеза, яка пояснювала це явище,
тобто припущення щодо імовірності
передачі інформації від РНК до ДНК,
вперше була висловлена американ-
ським молекулярним біологом Стен-
том у 1958 р. [13]. З ініціативи Гер-
шензона колектив, очолюваний ним,
досліджував цю проблему впродовж
десяти років.
У 1963 р. керований ним відділ пе-
ревели в Інститут мікробіології і віру-
сології ім. Д.К.Заболотного АН Укра-
їни. У цьому інституті Гершензон був
завідувачем відділу генетики вірусів
тварин і водночас заступником ди-
ректора з наукової роботи. З 1965 р.
Гершензон і його співробітники Олек-
сандров, Малюта та інші розпочали
широкомасштабні дослідження мута-
цій, які викликають у дрозофіли віру-
си, що містять ДНК та РНК (напри-
кінці 50-х років уперше в СРСР Алі-
ханян та Ільїною було встановлено,
що віруси можуть мати мутагенний
вплив). У тіло мухи-дрозофіли вводи-
ли віруси, котрі містили ДНК та РНК,
що є патогенними для людини, ссав-
ців, рослин, комах. Отримані в дослі-
дах результати показали, що мутаген-
ність вірусів має багато спільного з
мутагенністю екзогенної ДНК. Вод-
ночас мутагенність вірусів відрізня-
ється від дії інших фізичних і хіміч-
них мутагенів: „Наші дані давали сер-
йозні підстави вважати, що схожість
мутагенної дії ДНК і вірусів поясню-
ється, можливо, тим, що мутагенність
вірусів спричинена цілковито або пе-
реважно нуклеїновими кислотами,
які містяться в них” [10, с. 9−10]. У ре-
зультаті досліджень було доведено
сильну мутагенну дію вірусів.
Водночас у 60-ті роки у відділі, який
очолював Гершензон, поширювалися
дослідження в галузі зворотної тран-
скрипції генетичної інформації. Ці
роботи, розпочаті з ініціативи Гер-
шензона в Інституті зоології АН Укра-
їни (в 1958 р.), надалі тривали в Інсти-
туті мікробіології і вірусології АН
України, а потім (до 1971 р.) в органі-
зованому (1968) в академії Секторі мо-
лекулярної біології і генетики, до ко-
трого належав очолюваний ним від-
діл. Однак завершити ці дослідження
вітчизняні вчені, котрі розгортали їх у
правильному напрямку, не встигли.
Потрібно зазначити, що негативні
наслідки „лисенківщини” для розви-
тку радянської генетики були дуже
тривалими. Остаточно падіння „ли-
сенківщини” відбулося в 1965 р., коли
у „Віснику Академії наук” було над-
руковано звіт комісії з перевірки робіт,
здійснених під керівництвом Лисенка
в господарстві „Горки Ленинские” під
Москвою. Комісія встановила факти
фальсифікації низки дослідів. Однак
наслідком викладання псевдогенети-
ки у вузах було формування цілої ар-
мії псевдонауковців. Від „лисенків-
щини” постраждав розвиток не лише
генетики, а й цитології, мікробіології,
фізіології рослин [3].
У 1970 р. одночасно в двох амери-
канських лабораторіях Г.Тьомін і
Д.Балтімор довели, що при репліка-
ції деяких онкогенних вірусів, які
містять РНК і спричинюють пухли-
ни у тварин, генетична інформація
може передаватися від РНК до ДНК.
Така передача відбувається з допо-
могою ферментів, котрі було назва-
но зворотними транскриптазами
[13]. Після здійснення цього від-
криття за кордоном вийшло багато
статей, що підтверджували дані ре-
зультати. Однак саме в роботах Гер-
шензона та його співробітників,
хоча й не було виявлено фермента-
тивний механізм даної реакції, впер-
ше експериментально доведено передачу
інформації від РНК до ДНК [14]. Ві-
тчизняні учені показали можливість
передачі інформації від РНК до ДНК
при репродукції ДНК-вмісних віру-
сів ядерного полі едрозу комах, тобто
О.В. Романець
131Наука та наукознавство, 2006, № 1
„в зовсім іншій системі”, ніж їх за-
рубіжні колеги [10, с. 29]. Досліди
проводились з трьома різними, але
близькими вірусами ядерного поліе-
дрозу: тутового шовкопряду, великої
вощинної молі та у менших кількос-
тях з вірусом дубового шовкопряду.
Було здійснено досліди на десятках
тисяч комах. Поштовхом для почат-
ку таких робіт стала сформульована
в 1958 р. гіпотеза Стента щодо пояс-
нення одночасно механізму гене-
тичної рекомбінації у фагів та дії
ультрафіолетового світла на їх ДНК,
припускаючи при цьому синтез ДНК
на матриці РНК.
Роботи київських авторів з питань
зворотної транскрипції публікували-
ся в 60-ті роки за кордоном, звідки
надходили позитивні відгуки, однак
вітчизняними колегами були сприй-
няті вкрай негативно. Роботи в цьому
напрямку не вдалося завершити,
оскільки частина науковців, що пра-
цювали під керівництвом Гершензо-
на, через критику вирішили змінити
напрямок досліджень. Водночас для
ефективних досліджень не вистачало
необхідного обладнання і реактивів,
не було можливостей працювати за
кордоном. Усе це призвело до того, що
дослідження загальмувалися, а Нобе-
лівську премію за доведення існуван-
ня зворотної транскрипції отримали
американські вчені Тьомін і Балтімор.
З ініціативи Гершензона замість
Сектора молекулярної біології і гене-
тики було створено Інститут молеку-
лярної біології і генетики АН Украї-
ни (1973). Необхідність існування в
Україні наукового інституту гене-
тичного спрямування Гершензон об-
стоював перед президентом Академії
Б.Є.Патоном, на засіданні Президії.
Для майбутнього інституту було ви-
ділено нове приміщення в Феофанії і
в 1973 р. Гершензон очолив роботи зі
створення нового інституту, котрим
керував упродовж кількох місяців.
Ним було сформовано основні нау-
кові напрямки діяльності інституту,
проведено роботу з формування на-
укового колективу. Під час праці в
Секторі молекулярної біології і гене-
тики він зібрав фахівців різних на-
прямків – генетиків, молекулярних
біологів, біохіміків, радіобіологів,
фізиків. Коли організаційні заходи зі
створення нового інституту було за-
вершено, Гершензон зосередився ви-
ключно на науковій роботі й очолив
відділ молекулярної генетики, ко-
трим завідував, доки цей відділ
не увій шов до складу Інституту фізі-
ології рослин і генетики АН України
(1987) [2, 6].
22 жовтня 1987 р. встановлений
Гершензоном та його співробітни-
ком факт властивості екзогенних
ДНК спричинювати вибіркові мута-
ції (як результат багаторічних дослі-
джень мутагенної дії ДНК) був заре-
єстрований Державним комітетом у
справах винаходів і відкриттів як
відкриття [6].
З 1987 р. вчений був радником при
дирекції Інституту фізіології рослин
і генетики АН України, вів літера-
турно-наукову працю, здійснював
наукове консультування. Помер Сер-
гій Михайлович 7 квітня 1998 р.
Гершензон залишив величезну на-
укову спадщину: близько 300 науко-
вих публікацій, декілька моногра-
фій. З-під пера вченого вийшли ці-
каві історико-наукові та науково-
популярні видання [13, 15−17]. На-
приклад, метою книги, присвяченій
такому біологічному явищу, як ме-
йоз, автор вважав „у можливо най-
більш доступній формі розповісти
читачам про різноманітне біологіч-
не значення мейозу і познайомити
їх з найбільш значними успіхами
сучасної науки в дослідженні мейо-
зу” [15]. З метою популяризації
знань у галузі генетики автор видав
книгу, присвячену біологічному
явищу мутацій [16]. В історико-нау-
ковій книзі, присвяченій передісто-
НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ УЧЕНОГО-ГЕНЕТИКА С.М. ГЕРШЕНЗОНА В КОНТЕКСТІ
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ УМОВ (ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)
132 Science and Science of Science, 2006, № 1
рії розвитку еволюційної теорії,
розглянуто зародження і розвиток
ідей щодо еволюції органічного сві-
ту від античності до часу появи дар-
вінізму [17]. Вченому належить ав-
торство ґрунтовного підручника з
генетики [13]. Отже, Сергій Михай-
лович Гершензон належав до того
типу вчених, які не обмежуються
лише кабінетною науковою діяль-
ністю, а й намагаються активно по-
пуляризувати її результати.
Низка напрямків досліджень, у
котрих працював Гершензон, були
новітніми для свого часу і сприяли
подальшому розвитку генетичних
досліджень. Ученого нагороджено
медаллю ім. Г.Менделя, Державною
премією України (1981), йому при-
своєно звання Героя Соціалістичної
Праці (1990). Президією НАН Укра-
їни засновано премію ім. С.М.Гер-
шензона. Окрім визначних наукових
здобутків, Сергій Михайлович за-
лишив для майбутніх поколінь уче-
них приклад самовідданого служін-
ня науці, вміння відстоювати істин-
ність наукових ідей, боротьби проти
псевдонауковості всупереч власній
безпеці та інтересам кар’єри.
1. Гершензон Сергей Михайлович (к 80-летию со дня рождения) // Генетика. − 1986. – № 4. – С.
712−714.
2. Гершензон С.М. Тропою генетики. – К.: Наук.думка, 1992. – 175 с.
3. Гершензон С.М. Трудные годы развития советской генетики и уроки лысенковщины // Очер-
ки истории естествознания и техники. – К.: Наук.думка, 1988. – Вып. 35. – С. 47−59.
4. Чешко В.Ф. Наука и государство: методологический анализ социальной истории науки (ге-
нетика и селекция в России и Украине в советский период). – Харьков: Основа, 1997. – 369 с.
5. Фролов И.Т. Философия и история генетики: поиск и дискуссии. – М.: Наука, 1988. – 416 с.
6. Сергей Михайлович Гершензон / Сост. В.А.Труханов, отв. ред. В.В.Моргун. – К.: Наук.дум-
ка, 1994. – 52 с. − (Биобиблиография ученых Украины).
7. Гершензон С.М., Полевой В.В. Наследование черной окраски у хомяка (Cricetus Cricetus L.) //
Докл. АН СССР. – 1940. – Т. 29. – № 8−9.
8. Гершензон С.М. Вызывание направленных мутаций у Drosophila Melanogaster // Докл. АН
СССР. – 1939. – Т. 25, № 3. – С. 224−227.
9. Мутагенна дія нуклеїнових кислот і вірусів / С.М.Гершензон, Ю.М.Александров, С.С. Ма-
люта, Т.І Бужієвська, І.С.Карпова, К.А.Ларченко. – К.: Знання, 1999. – 29 с.
10. Гершензон С.М., Александров Ю.Н., Малюта С. С. Мутагенное действие ДНК и вирусов у дро-
зофилы. – К.: Наук.думка, 1975. – 160 с.
11. Сойфер В. Наука и власть: история разгрома генетики в СССР. – М.: Лазур, 1993. – 706 с.
12. Гершензон С.М. Про причини епізоотії жовтяниці дубового шовкопряда // Екологія дубо-
вого шовкопряда. – К.: Вид. АН УРСР. – С. 90−135.
13. Гершензон С.М. Основы современной генетики. – К.: Наук.думка, 1983. – 558 с.
14. Исследование возможности передачи генетической информации от РНК к ДНК при репро-
дукции вирусов ядерного полиэдроза / С.М.Гершензон, И.П.Кок, А.П.Гудзь-Горбань, Г.Н.До-
бровольская, Э.Н.Жеребцова, А.В.Рындич-Чистяков, И.Н.Скуратовская, А.П.Соломко,
Л.И.Строковская-Пономаренко, Л.П. Су тугина. – К.: Наук. думка, 1971. – 55 с.
15. Гершензон С.М. Многообразие значения мейоза для проблем общей биологии. – К.: Наук.
думка, 1996. – 138 с.
16. Гершензон С.М. Мутации. – К.: Наук.думка. – 111 с.
17. Гершензон С.М. Еволюційна ідея до Дарвіна. – К.: Наук.думка, 1974. – 197 с.
Одержано 28.02.2006
О.В. Романець
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-49558 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0374-3896 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:32:23Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Романець, О.В. 2013-09-21T15:05:47Z 2013-09-21T15:05:47Z 2006 Наукова діяльність ученого-генетика С.М.Гершензона в контексті суспільно-політичних умов (до 100-річчя від дня народження) / О.В. Романець // Наука та наукознавство. — 2006. — № 1. — С. 123-132. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 0374-3896 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/49558 uk Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України Наука та наукознавство Ювілеї. Пам’ятні дати Наукова діяльність ученого-генетика С.М.Гершензона в контексті суспільно-політичних умов (до 100-річчя від дня народження) Article published earlier |
| spellingShingle | Наукова діяльність ученого-генетика С.М.Гершензона в контексті суспільно-політичних умов (до 100-річчя від дня народження) Романець, О.В. Ювілеї. Пам’ятні дати |
| title | Наукова діяльність ученого-генетика С.М.Гершензона в контексті суспільно-політичних умов (до 100-річчя від дня народження) |
| title_full | Наукова діяльність ученого-генетика С.М.Гершензона в контексті суспільно-політичних умов (до 100-річчя від дня народження) |
| title_fullStr | Наукова діяльність ученого-генетика С.М.Гершензона в контексті суспільно-політичних умов (до 100-річчя від дня народження) |
| title_full_unstemmed | Наукова діяльність ученого-генетика С.М.Гершензона в контексті суспільно-політичних умов (до 100-річчя від дня народження) |
| title_short | Наукова діяльність ученого-генетика С.М.Гершензона в контексті суспільно-політичних умов (до 100-річчя від дня народження) |
| title_sort | наукова діяльність ученого-генетика с.м.гершензона в контексті суспільно-політичних умов (до 100-річчя від дня народження) |
| topic | Ювілеї. Пам’ятні дати |
| topic_facet | Ювілеї. Пам’ятні дати |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/49558 |
| work_keys_str_mv | AT romanecʹov naukovadíâlʹnístʹučenogogenetikasmgeršenzonavkontekstísuspílʹnopolítičnihumovdo100ríččâvíddnânarodžennâ |