В.І. Вернадський — вчений, мислитель, організатор науки
Saved in:
| Published in: | Вісник НАН України |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Authors: | , , , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/50280 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | В.І. Вернадський — вчений, мислитель, організатор науки / А.Г. Загородній, С.В. Волков, О.С. Онищенко, В.М. Шестопалов // Вісн. НАН України. — 2013. — № 3. — С. 8-37. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859813249120206848 |
|---|---|
| author | Загородній, А.Г. Волков, С.В. Онищенко, О.С. Шестопалов, В.М. |
| author_facet | Загородній, А.Г. Волков, С.В. Онищенко, О.С. Шестопалов, В.М. |
| citation_txt | В.І. Вернадський — вчений, мислитель, організатор науки / А.Г. Загородній, С.В. Волков, О.С. Онищенко, В.М. Шестопалов // Вісн. НАН України. — 2013. — № 3. — С. 8-37. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| first_indexed | 2025-12-07T15:20:58Z |
| format | Article |
| fulltext |
8 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
А.Г. ЗАГОРОДНІЙ, С.В. ВОЛКОВ,
О.С. ОНИЩЕНКО, В.М. ШЕСТОПАЛОВ
В.І. ВЕРНАДСЬКИЙ —
ВЧЕНИЙ, МИСЛИТЕЛЬ, ОРГАНІЗАТОР НАУКИ
В.І. Вернадський був і залишається гені-
альним ученим, внесок якого в розвиток
різних наукових напрямів як у галузі при-
родничих, так і соціогуманітарних наук
важко переоцінити. Видатні наукові досяг-
нення, широчінь світогляду та різноманіт-
ність наукових відкриттів і вчень В.І. Вер-
надського не мають рівних собі в сучасному
науковому просторі. Вивчення величезної
наукової спадщини вченого й нині є акту-
альним для історії та методології науки, для
глибокого розуміння зв’язку літ і традицій
в науці, освіті, культурі, єдності та невід-
дільності розвитку природи та людства і
його майбутнього, ролі науки та особистос-
ті в сучасному глобальному інформаційно-
му суспільстві.
В.І. Вернадський був також талановитим
організатором науки та вищої школи, засно-
вником Української академії наук, універси-
тетів та інститутів, наукових організацій, що
довели свою життєздатність і силу впро-
довж десятків років.
Повертаючись до вивчення його внеску в
розвиток різних наук, виразно розуміємо
масштабність особистості В.І. Вернадського,
його пророчий дар, глибину наукового сві-
тогляду та духовності цієї неординарної
людини, яка сповідувала найвищі людські
цінності. Створені ним нові наукові напря-
ми виникли й успішно розвиваються завдя-
ки таланту та надзвичайній працездатності
вченого, який фундаментально розвинув
методологічний апарат природничих наук,
послідовно використовував системний під-
хід до вивчення проблем, добував та уза-
гальнював науково перевірений емпірич-
ний матеріал, синтезував ідеї, напрацьовані
різними науками в їхньому історичному
розвитку. Багато з цих наук набувають пріо-
ритетного значення в умовах інтеграційної
еволюції сучасного світу. Звертаючись до
огляду його наукових досліджень та науково-
організаційної діяльності, слід підкреслити,
що внесок В.І. Вернадського в розвиток при-
родничих наук, так само як і в деякі галузі
соціогуманітарних дисциплін, є вкрай важ-
ливим.
ВНЕСОК В.І. ВЕРНАДСЬКОГО
В РОЗВИТОК ПРИРОДНИЧИХ НАУК
Закономірно, що природничі науки, пере-
дусім геологія, біогеохімія і геохімія, радіо-
геологія, мінералогія, кристалографія, за-
ймали центральне місце в науковій діяль-
ності В.І. Вернадського. Окрім цього він
вивчав космічну речовину, будову Землі та
багато інших природних речей і явищ, ство-
рив учення про живу речовину, біосферу та
ноосферу тощо.
Одним з найбільш вагомих є внесок
В.І. Вернадського у геологічний цикл наук.
Науковий світогляд ученого формувався
в період фундаментальних змін у розумінні
законів і рушійних сил природи. Достатньо
згадати періодичну систему хімічних еле-
ментів Д.І. Менделєєва, відкрите і досліджене
А. Беккерелем, П. Кюрі, М. Склодовською-
9ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
Кю рі та іншими вченими явище радіоактив-
ності, створення Н. Бором квантової теорії
атомів тощо. Енциклопедична обізнаність
В.І. Вернадського в новітніх на той час до-
сягненнях фізики, хімії, біології дозволила
йому суттєво поглибити та розширити наші
знання практично в кожному започаткова-
ному ним дослідженні.
У своїх спогадах 1 О.Є. Ферсман, відзнача-
ючи внесок свого вчителя і друга в дослі-
дження природи, вказував, що його роботи,
опубліковані в Росії та інших країнах, мож-
на розташувати за окремими напрямами
так:
Мінералогія 30% (у тому числі ви-
вчення силікатів — 7%)
Біогеохімія 17% } 33%Геохімія 16%
Радіоактивність 12%
Загальні питання науки 12% (у тому числі роботи
з вищої школи)
Кристалографія 7%
Ґрунтознавство 3%
Корисні копалини 3%
Отож, серед наукового доробку В.І. Вер-
надського 30% його праць припадає на міне-
ралогію. Мінералогія — одна з наук геоло-
гічного циклу, яка мала значну історію роз-
витку. Але її основною особливістю був
описовий характер: вона базувалася на опи-
сі форм і властивостей мінералів, їхніх гео-
метричних (кристалографічних) характе-
ристик, розповсюдження, умов залягання
тощо. В.І. Вернадський спочатку працював
у цьому ж руслі, займаючись описом сірча-
них і селенистих мінералів, кристалогра-
фією. Але поступово, під впливом класичних
робіт В.В. Докучаєва з ґрунтознавства, яки-
ми доводилося, що ґрунт — це результат вза-
ємодії всіх компонентів природного середо-
вища, В.І. Вернадський кардинально змінює
характер своїх мінералогічних досліджень і
доводить, що мінералогія повинна розвива-
1 Ферсман А.Е. Владимир Иванович Вернадский. Об-
щий облик ученого и мыслителя // Бюл. Моск. об-ва
испытателей природы. Отд. геол. — 1946. — Т. 21, № 1. —
С. 53–62.
тись у напрямі вивчення хімічних реакцій у
земній корі, які й зумовлюють виникнення
тих чи інших мінералів. Мінерали — це про-
дукти хімічних реакцій, які відбуваються в
різних умовах на планеті, виявлення цих ре-
акцій, причин і умов їхнього протікання і
змін у різних геологічних структурах і часі
повинно стати важливим завданням мінера-
логії, назва якої отримує принципове уточ-
нення — генетична мінералогія.
Оскільки продуктами хімічних реакцій
в різних геологічних умовах є комплекси
мінералів, мінералогія повинна вивчати
також природні асоціації мінералів, законо-
мірності їхнього утворення, основні пара-
метри (концентрації і співвідношення видів
речовини, тиск, температура, час протікан-
ня реакцій), при яких вони утворюються.
Отже, до мінералогічних досліджень ним
поступово залучаються принципи термо-
динаміки. І сама мінералогія перетворюєть-
ся з науки описів стану в науку процесів.
Мінерали та їхні асоціації поступово під
дією різних епігенетичних процесів зміню-
ються, залишаючи відбитки впливів мину-
лих геологічних епох і умов. Їхньою рекон-
струкцією також повинна займатись гене-
тична мінералогія.
В.І. Вернадський докорінно перебудовує
викладання мінералогії в Московському
університеті, щорічно удосконалює універ-
ситетський курс, в якому основне місце від-
водить динамічному розумінню мінералогії.
В основу курсу він поклав широке вивчен-
ня процесів земної кори, які призводять до
мінералоутворення, а не тільки дослідження
продукту цих процесів. В.І Вернадський
вва жав, що, лише знаючи, де, коли і в яких
умовах утворюється даний мінеральний
вид, ми зможемо прогнозувати, на якій саме
ділянці земної кори його слід шукати.
Упровадження в мінералогію методів
дослідження точних наук, застосування в
ній числа і міри, перетворення мінералогії
з науки описової в науку аналітичну — ось
принципово нові шляхи наукового пошу-
ку В.І. Вернадського. Головний інструмент
у руках мінералога в даному випадку —
10 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
спостереження і порівняльний аналіз, який
дозволяє виявити спільні ознаки генезису мі-
нералів. Таким чином, він заклав підвалини
вчення про типоморфізм мінералів, викла-
деного ще в його знаменитій праці «Історія
мінералів Земної кори». Перед сучасними
мінералогами тепер стоїть завдання систе-
матизувати напрацьовані спостереження,
проаналізувати численні дані з типоморфіз-
му мінералів з метою вироблення пошуко-
вих кри теріїв для конкретних типів руд.
Не менш важливим вважав В.І. Вернад-
ський хімічний склад мінералів. Його по-
гляд на мінералогію як «хімію земної кори»
хоча дещо й змінився внаслідок домінуван-
ня кристалохімічного підходу до мінералів,
однак тим не менше не втратив актуальності
до цього часу. Сьогодні весь мінеральний
світ розбитий на класи, виділені саме за хі-
мічним складом мінералів. Коливання хіміч-
ного складу мінералів, спричинені домішка-
ми або ізоморфними заміщеннями, давно
дали в руки мінералогів перевірений інстру-
мент для реконструкції їхнього генезису.
Можна стверджувати, що з часів В.І. Вер-
надського найбільш вражаючих результатів
у мінералогії набуто саме в галузі генезису
мінералів. Нині генетична мінералогія —
один з провідних мінералогічних напрямів,
широко відображених у багатьох монографі-
ях та підручниках, а власне мінерали по пра-
ву вважаються найбільш об’єктивними свід-
ками геологічних процесів, що призвели до
збагачення окремих ділянок земної кори не-
обхідними для людства корисними копали-
нами. Генетично-мінералогічні досліджен ня
пов’язані з такими відомими на теренах ко-
лишнього Радянського Союзу іменами, як
О.Є. Ферсман, В.С. Соболєв, Д.П. Григор’єв,
Д.С. Коржинський, М.П. Юш кін та ін. В Ук-
раїні найбільший внесок у генетичну мінера-
логію зробили С.П. Попов, О.С. Поваренних,
Є.К. Лазаренко, О.І. Матковський, П.В. Зарі-
цький, О.М. Платонов, А.М. Таращан, В.І. Пав-
лишин, В.М. Квасниця.
У сучасній генетичній мінералогії, яка до-
сягла досить високого рівня розвитку, сфор-
мувалися нові самостійні напрями. Свого
часу Україна стала центром зародження най-
більш потужного методу генетичної мінера-
логії — реконструкції умов мінералоутворен-
ня за флюїдними включеннями у мінералах,
що переросло в нове вчення — термобарогео-
хімію, або мінералофлюїдологію. Основи мі-
нералофлюїдології, закладені ще Г. Сорбі, були
підтримані В.І. Вернадським, хоча у багатьох
дослідників його періоду діяльності виклика-
ли сумніви. Завдяки М.П. Єрмакову, В.А. Ка-
люжному і Д.О. Долгову, які створили потуж-
ні інституції наукових досліджень у м. Львів,
вчення про включення в мінералах набуло
швидкого розвитку і небувалого розмаху, ви-
никли нові центри дослідження включень,
які функціонували у всіх великих містах
Союзу. Імена В.А. Калюжного, Д.К. Возняка,
О.Й. Петриченка, І.М. Наумка, які створили
свої школи дослідників включень, відомі ши-
рокій мінералогічній спільноті. Дослідження
включень підняло генетичну мінералогію на
новий рівень — дозволило з мірою і числом
підійти до характеристики мінералоутворю-
вальних процесів.
Оглядаючись на минуле, можна впевнено
стверджувати, що реформована В.І. Вернад-
ським мінералогія дала блискучі результати
в галузі генетичної мінералогії. Список мо-
нографій з генетичної мінералогії, виданих
в Україні, складає десятки назв, розпочина-
ючи від класичних — «Основи генетичної
мінералогії» (1963) та «Досвід генетичної
класифікації мінералів» (1979) Є.К. Лаза-
ренка до сучасних — «Генезис мінералів»
(2003 і 2007) В.І. Павлишина, О.І. Матков-
ського, С.О. Довгого і «Мікровключення та
реконструкція умов ендогенного мінерало-
утворення» (2007) Д.К. Возняка. Сьогодні в
Національній академії наук України ге не-
тично-мінералогічні дослідження ведуться
в трьох напрямах: онтогенія мінералів, до-
слідження включень мінералоутворюваль-
ного середовища і типоморфізм мінералів 2.
2 Павлишин В.І., Платонов О.М., Брик О.Б. та ін. Мі-
нералогія у Національній академії наук України // Мі-
нералогічний журнал. — 2008. — № 3. — С. 7–37.
11ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
Започаткувавши такий напрям розвитку
мінералогії, В.І. Вернадський почав більш де-
тально вивчати і розвивати уявлення про бу-
дову та еволюцію Землі, в надрах якої відбу-
валось мінералоутворення. Його вчення про
геосфери, про їхню термодинаміку, газове
їхнє дихання, кругообіг речовини в природі, її
розсіювання і концентрування поступово
приводять до наповнення новим змістом мо-
лодої і, завдяки зусиллям В.І. Вер надського
та його учнів, потужної у наш час науки —
гео хімії.
Саме так логіка широкого наукового по-
шуку вела В.І. Вернадського від описової
мінералогії до створення генетичної мінера-
логії і, у зв’язку з цим, — через розвиток
учення про геосфери та їхню роль у розподі-
лі й еволюції речовин — до геохімії. Геохімія,
за В.І. Вернадським і його учнями, — це,
перш за все, наука про історію (геологічну)
хімічних елементів у земній корі. Ця наука
формувалася і наповнювалася новітнім
змістом поступово — ще під час підготовки
лекцій В.І. Вернадського з мінералогії. Але
вже в 1918–1919 рр. він підготував і прочи-
тав дев’ять лекцій з геохімії в Київському
університеті. У 1924 р. була опублікована
французькою мовою «La géochimie», а в 1927
р. російською мовою його класична праця
«Нариси геохімії». В 1934 p. це видання за-
знало переробки та доповнення. В ньому він
наводить виправлену та змінену ним табли-
цю Кларка про поширення хімічних елемен-
тів у земній корі.
Взагалі ще в 1899 р. В.І. Вернадський ши-
роко пропагує геохімічні знання, постійно
друкує роботи про поширення хімічних еле-
ментів у земній корі, про газовий обмін зем-
ної кори, про концентрацію і розсіяння у
природі бору, індію, скандію, рубідію, цезію,
радіоактивних елементів, нікелю, кобальту
тощо. Дуже багато уваги приділив В.І. Вер-
надський у своїх працях геохімічній історії
окремих атомів. Він перший розробив гео-
хімічну класифікацію хімічних елементів,
розділивши всі елементи періодичної систе-
ми Д.І. Менделєєва на шість груп на підставі
їхньої поведінки в земній корі: I — благород-
ні гази, II — благородні метали, III — цикліч-
ні, або органогенні, IV — розсіяні, V — радіо-
генні, VI — рідкісноземельні елементи. Ана-
лізуючи хімічний склад земної кори в межах,
доступних для вивчення, В.І. Вернадський
підкреслює зв’язок його з певною будовою
атомів, які складають земну кору.
Заслуга В.І. Вернадського полягає в роз-
витку вчення про геохімічні цикли різних
груп хімічних елементів, що є важливим для
прогнозування пошуків корисних копалин.
Він надавав великого значення геохімічним
процесам, що відбувалися у всі геологічні
епохи. Знання закономірностей таких про-
цесів проливає світло на геологічну історію
формування верхньої оболонки земної кори
і дає важливе знаряддя в руки геолога-прак-
тика для пошуків родовищ різних видів ко-
рисних копалин, сконцентрованих переваж-
но у верхній частині земної кори.
В.І. Вернадський як прискіпливий дослід-
ник не міг не помітити корективи, які вно-
сить у природні геохімічні аномалії госпо-
дарська діяльність людини. Він зазначав, що
з розвитком промисловості внаслідок надхо-
дження в середовище технічних продуктів
«вони змінюють вічний біг геохімічних циклів».
І далі: «З геохімічної точки зору всі ці продук-
ти — маси вільних металів, таких, як мета-
левий алюміній, що ніколи на Землі не існував,
залізо, олово або цинк, маси вугільної кислоти,
виробленої обпалюванням вапна або згорян-
ням кам’яного вугілля, величезні кількості сір-
чаного ангідриду або сірководню, що утвори-
лися під час хімічних і металургійних процесів
... З подальшим розвитком цивілізації вплив
цих процесів має дедалі зростати ...» 3. Таким
чином, хоча Вернадський прямо цього не го-
ворив і не застерігав, він заклав підвалини
нової наукової гілки — екологічної геохімії.
Завдання геологів і геохіміків у вирішенні
даної проблеми повинно зводитися до того,
щоб посилити конкретні напрями розробок
щодо комплексного використання мінеральної
3 Вернадский В.И. Очерки геохимии. — М.: Наука,
1983. — С. 422.
12 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
сировини. Це одна з важливих складових за-
хисту навколишнього середовища від попа-
дання відходів виробництва в літосферу, гід-
росферу і атмосферу.
Ідеї В.І. Вернадського мали великий вплив
на розвиток геохімічної науки в СРСР і в
усьому світі. Навколо Володимира Іванови-
ча виросли прекрасні кадри учнів, які продо-
вжили його справу. Дослідження, проведені
вченими-геохіміками, перш за все, учнями
та послідовниками В.І. Вернадського, —
О.Є. Ферсманом, А.П. Виноградовим та ін-
шими, підтвердили його передбачення. Сьо-
годні геохімія має у своєму розпорядженні
точні експериментальні дані, отримані за
допомогою різних аналітичних методів,
про середній вміст хімічних елементів для
більшості типів гірських порід. Завдання
геохіміків і геологів зводиться до того, щоб
створити карти кларків і кларків концентра-
ції якомога більшого масштабу, які можуть
бути використані для прогнозування руд
рідкісних і розсіяних металів.
Інтенсивні геохімічні дослідження терито-
рії України у повоєнні роки пов’язані з такими
іменами, як М.М. Івантишин, О.А. Кульська,
Б.Ф. Міцкевич, О.В. Зінченко. В сучасних
публікаціях геохімічного напряму досі ци-
туються їхні праці: «Акцесорні рідкісні мі-
нерали та розсіяні елементи в гранітах і пег-
матитах Українського кристалічного щита»
(1960), «Рідкісні та лужні метали в породах
України» (1976) та ін. У Київському універ-
ситеті була створена кафедра геохімії, яку
першим очолив Б.О. Гаврусевич. В.І. Вер-
надський вважав його перспективним уче-
ним і підтримав присудження йому науко-
вого ступеня кандидата наук за сукупністю
робіт. Через Є.С. Бурксера, який був сорат-
ником і послідовником В.І. Вернадського,
ідеї основоположника геохімії міцно закрі-
пилися в Україні. Свої школи створили учні
Є.С. Бурксера — Б.Ф. Міцкевич і професор
М.І. Толстой, який і сьогодні знайомить сту-
дентів столичного вишу з геохімією.
У НАН України геохімічні дослідження
продовжуються в галузі пошукової геохімії
(під керівництвом Е.Я. Жовинського), гео-
хімії стабільних ізотопів (О.М. Пономаренко,
В.М. Загнітко), петрохімії (Г.В. Артеменко,
С.Г. Кривдик), екологічної геохімії (Е.Я. Жо-
винський, В.В. Долін, І.В. Кураєва). Плеяда
молодих науковців, озброєних приладами
нового покоління, які дозволяють виявляти
атоми зі вмістом в 10-12 і навіть менше, також
упевнено розвивають сучасну геохімію на
міцному фундаменті, закладеному В.І. Вер-
надським. Особливо набирає «обертів» еко-
логічна геохімія, завдання якої сьогодні на-
лежать до найактуальніших.
Системний підхід при вивченні мінера-
лоутворення і кругообігу хімічних елемен-
тів Землі в результаті її еволюції спонукав
В.І. Вернадського до вивчення і виявлення
ролі живої речовини, життя у формуванні
цих геологічних процесів. Його зусиллями
створюються вчення про біосферу, основи
біогеохімії, наголошується на необхідності
розвитку уявлень про ноосферу як принци-
пово новий етап еволюції на нашій планеті,
що розпочинається з розвитком людської
цивілізації.
В.І. Вернадський залучає до широкого на-
укового обігу аргументоване уявлення про
живу речовину як головний чинник біосфе-
ри — сукупність живих організмів (або біо-
логічний вид у геохімічному трактуванні),
що розглядається з геологічних позицій і
описується в одиницях маси та енергії 4. Ство-
рення біогеохімії привело до переосмислен-
ня й перевороту в науках про Землю.
Це фундаментальне положення запропо-
новано назвати законом Вернадського 5 у та-
кому формулюванні: міграція хімічних еле-
ментів на земній поверхні та в біосфері здій-
4 Вернадский В.И. Биосфера. — Л.: Научн. хим.-техн.
изд., 1926; Вернадский В.И. Химическое строение био-
сферы Земли и ее окружения. — М.: Наука, 2001.
5 Перельман А.И. Закон Вернадского, природные
воды, живое вещество и литогенез. Докл. Всесоюз. сем.
«Биогеохимические аспекты формирования осадоч-
ных пород и руд» (Ольгино, 1983), посвящ. 120-летию
со дня рождения В.И. Вернадского // Роль биогеохи-
мических исследований в расширении минерально-
сырьевой базы СССР. — Л.: ВСЕГЕИ, 1986. — С. 5–11.
13ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
снюється або за безпосередньої участі живої
речовини (біогенна міграція), або ж у тому
середовищі, геохімічні особливості якого
(О2, СО2, Н2S та ін.) зумовлені живою речо-
виною, що в даний час наповнює дану про-
сторову систему, а також перебувала в ній у
попередній геологічній історії.
В.І. Вернадський вперше звернув увагу на
відносну стабільність біосфери протягом ві-
домого людству геологічного періоду 6. Це
вказувало на те, що характерні для існуван-
ня природної органічної речовини (осно-
вного компонента рослин, тварин, мікроор-
ганізмів тощо) ланцюжки хімічних пере-
творень в цілому є типовими для земного
середовища і термодинамічно узгодженими.
Це дозволило йому зробити оптимістичний
на той час висновок: стабільність та незмін-
ність біосфери є надійною запорукою не-
можливості глобальних екологічних криз.
Локальні кризи належать до необхідних
елементів еволюційних змін форм життя
(наприклад, вимирання окремих видів ор-
ганізмів на межі геологічних періодів).
В.І. Вернадський встановив, що жива ре-
човина взаємодіє з довкіллям через літосфе-
ру, гідросферу, атмосферу та іоносферу.
Вплив людини як унікально наділеної розу-
мом живої речовини на навколишнє середо-
вище повинен врешті-решт перетворити бі-
осферу на її вищу форму — ноосферу 7.
Заснована В.І. Вернадським біогеохімія,
крім теоретичного, має значний практичний
результат — є корисною для прогнозування й
пошуків родовищ руд і копалин, необхідних
для промисловості, розв’язання екологічних
проблем, розвитку сільського господарства,
багатьох галузей медицини. Фундаментальні
здобутки цієї науки використовуються при
вирішенні актуальних завдань мінералогії,
6 Вернадский В.И. Химическое строение биосферы
Земли и ее окружения. — М.: Наука, 2001.
7 Вернадский В.И. Философские мысли натуралис-
та. — М.: Наука, 1988. Приложения. — С. 489–502; Ян-
шина Ф.Т. Эволюция взглядов В.И. Вернадского на
био сферу и развитие учения о ноосфере. — М.: Наука,
1996.
агрохімії, ґрунтознавства, фізіології рослин,
біохімії, геоботаніки.
Ідеї великого вченого реалізувались у за-
снованій ним Біогеохімічній лабораторії Ака-
демії наук (нині — Інститут геохімії та аналі-
тичної хімії ім. В.І. Вернадського РАН), бага-
тьох інших наукових установах колишнього
СРСР, Російської Федерації, України. З чи-
малою затримкою його ключові роботи стали
доступними зарубіжним ученим, були до пев-
ної міри відкриті знову й логічно ввійшли до
світової науки. У 1971–1996 рр. в США було
опубліковано 57 томів праць Наукового комі-
тету з проблем навколишнього середовища
(SCOPE) з біогеохімії 8. Запроваджено про-
граму ЮНЕСКО «Людина і біо сфера». Сло-
во «Biosphere» стало загальновживаним.
Жива речовина біосфери є одним з най-
більш потужних факторів змін на планеті.
В.І. Вернадський виконав титанічну працю з
оцінки параметрів біосфери — кількості
(ваги) живої речовини, сонячної енергії, яка
поглинається хлорофілом рослинності. Він
вивчав механізм впливу живого на абіотичне
середовище в біосфері, швидкість розмно-
ження живого і умови рівноваги між живим
і субстратним компонентами біосфери.
Ускладнювання структури біосфери супро-
воджується виникненням нових потоків мігра-
ції хімічних елементів, не пов’язаних з механіз-
мами внутрішнього обміну в живих організмах.
Так, поява лісових біогеоценозів привела до
формування біотичної спільноти, яка найбільш
ефективно використовує сонячну енергію і
здійснює трансформацію неорганічних та орга-
нічних речовин. З розвитком земної цивілізації
прискорюється біогенна міграція тих хімічних
сполук, що відповідають суспільним потребам
людини, з’являється техногенна міграція із
власним специфічним впливом на біосферу 9.
8 Munn R.E. (ed.). SCOPE (Scientific Committee on
Problems of the Environment). — New York: John Wiley
& Sons, 1971. — V. 1–57.
9 Колчинский Э.И. Значение трудов В.И. Вернад-
ского для эволюционной теории // Проблемы
новейшей истории эволюционного учения. — Л.: На-
ука, 1981. — С. 68–84.
14 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
Умовою існування живої речовини, за
В.І. Вернадським, є постійна взаємодія і
масообмін хімічних елементів між живим
компонентом біосфери та її оточуючою
речо виною. Жива речовина суттєво при-
скорює міграційні процеси, є найбільш по-
тужним концентратором різних хімічних
елементів, призводить до зміни напрямів
цих процесів у порівнянні з суто абіотич-
ним середовищем.
По суті біосферні дослідження В.І. Вер-
надського, які базуються на аналізі взаємо-
дії живої і абіотичної складових біосфери,
заклали основу під майбутній розвиток еко-
логії і (разом з геохімією) її важливого від-
галуження — геоекології. На відміну від ба-
гатьох біологів тих часів В.І. Вернадський
вважав, що вивчення біологічних об’єктів
ізольовано від субстрату, в якому вони існу-
ють, є принципово невірним, адже при тако-
му підході не враховується тісна визначаль-
на залежність між біотою і абіотичним на-
вколишнім середовищем.
В.І. Вернадський виділяв особливу роль
Світового океану у впливі біосфери на біо-
геохімічну еволюцію планети. З метою оцін-
ки геохімічної ролі морського планктону він
брав активну участь в організації морських
біогеохімічних досліджень.
Важливим досягненням його досліджень
було відкриття двох біогеохімічних законо-
мірностей, які він назвав принципами 10.
По-перше, еволюція життя на планеті
призводить до поступового розширення
сфери її існування і прискорення кругообер-
тів її циклічного розвитку.
По-друге, у зв’язку з попереднім висно-
вком, еволюція видів у стратегічному плані
повинна відбуватися в напрямі, який забез-
печує збільшення біогенної міграції хімічних
елементів у біосфері в геологічному часі.
Учення про ноосферу у В.І. Вернадського
мало менш розвинутий характер, ніж про біо-
сферу. Він спирався на висновки американ-
10 Вернадский В.И. Биохимические очерки. — М.; Л.:
Изд-во АН СССР, 1940. — С. 140–143.
ського геолога Дж.Д. Дана (1813–1895) щодо
поступового вдосконалення в геологічному
часі в частини біологічних видів центрально-
го нервового апарату — мозку. Процес енце-
фалізації, незважаючи на окремі зупинки в
геологічному часі, має виражений висхідний
тренд. І тому виникнення Homo sapiens як
виду, розумова діяльність якого призводить
до створення сил геологічного масштабу і
впливає на геологічні процеси, є закономір-
ним з точки зору еволюції біосфери.
Віра В.І. Вернадського в здатність люди-
ни, людської цивілізації екологічно безпеч-
но користуватись природними ресурсами,
науково обґрунтовано ставитись до природи
і поступово вдосконалювати її в потрібному
для людини напрямі привела до висновку
про вищий етап розвитку біосфери, її пере-
ходу в ноосферу — сферу людського розуму.
Він вважав, що негативні аспекти людської
техногенної діяльності є тимчасовими і ма-
ють бути переборені.
Наступні дослідження його соратника ака-
деміка О.Є. Ферсмана та багатьох інших по-
казали, що в наш час, незважаючи на значні
досягнення науки, практична техногенна ді-
яльність людини поки що не наближає нас до
сфери розуму, а віддаляє від неї. Відбувається
техногенна деградація природного середо-
вища. Історія ХХ і початку ХХІ століття з
двома світовими війнами і реальними загро-
зами третьої світової ядерної війни, яка б
знищила вщент основи людської цивілізації,
неспроможність виключити з людських сто-
сунків війни як спосіб вирішення протиріч,
подальше розповсюдження ядерної зброї у
світі свідчать про те, що питання невпинного
висхідного поступу людства ще далеке від
остаточного вирішення. Адже закономір-
ність, яка виявлена Дж.Д. Даном і з якої ви-
пливає неминучість виникнення ноосфери,
характерна для біосфери в цілому і може реа-
лізовуватись спробами не одного, а декількох
видів у різні епохи геологічного часу. Отже,
гарантії, що саме Homo sapiens остаточно ре-
алізує місію переходу біосфери в ноосферу,
немає. Потрібно зробити ще дуже багато,
перш за все у свідомості людства, щоб набли-
15ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
зити передбачення В.І. Вернадського про
сферу розуму, яка формується в гармонії з
природою. Чи зможе людство перебудува-
тись у відповідності до принципів ноосфер-
ної взаємодії з природою, покаже час. Але
його майбутнє самозбереження і подальший
розвиток залежать від цієї здатності.
Зараз ми повинні усвідомити, що потуж-
на діяльність людини призвела до утворен-
ня техносфери, яка в основному входить у
протиріччя із законами розвитку біосфери і
тому пригнічує, руйнує її елементи, важливі
для її повноцінного функціонування. Над-
завдання людства — змінити варварські сто-
сунки зі своєю матір’ю — біосферою на гар-
монійні, які б не суперечили законам її
розвитку. Надія на виправдання оптимізму
В.І. Вернадського все ж таки є. Ми спостері-
гаємо багато паростків зусиль щодо зміни
ставлення до природи в світі на міжнарод-
ному, державному, громадському і особисто-
му рівнях. Зрозуміло, що це довгий важкий
шлях боротьби, зусиль і самовиховання.
Цей шлях повинен базуватись також на змі-
ні відносин всередині людства від таких, що
загрожують існуванню його і біосфери, до
більш гармонійних, не агресивних.
Дуже велике значення В.І. Вернадський
приділяв воді. Він наголошував, що вода за-
ймає окреме місце в історії нашої планети,
оскільки немає жодного природного утво-
рення, яке могло б зрівнятися з нею щодо
впливу на перебіг основних геологічних
процесів. Життя, на думку Р. Дюбуа (1890),
яку підтримував В.І. Вернадський, є «оду-
хотворена вода» (eau animée). Природна
вода, вважав В.І. Вернадський, охоплює і
створює все життя людини. Він протягом
багатьох років вивчав різні аспекти приро-
ди, пов’язані з водою. В результаті в 1933 р.
була опублікована перша частина його уні-
кальної монографії «Історія природних вод».
Її унікальність зумовлена кількістю пору-
шених і досліджених автором проблем, по-
становкою і глибиною опрацювання бага-
тьох з них, обсягом і скрупульозністю під-
нятого та вивченого емпіричного матеріалу.
Він вперше почав розглядати різновиди вод
як сукупність мінералів і розробив класифі-
кацію природної води, в якій виділив 485
різновидів мінералів групи вод.
На його думку, різноманітність видів у
групі вод набагато більша, ніж у будь-якій
іншій групі мінералів. Їх може налічуватись
близько 1500. В.І. Вернадський при ство-
ренні своєї класифікації враховував не тіль-
ки хімічний, газовий і фізичний стани вод, а
й їхні природні геолого-географічні умови
існування.
Оскільки форми існування хімічних еле-
ментів у воді, на думку В.І. Вернадського,
залишались не дуже достовірними, він пе-
рейшов від іонної форми запису до так зва-
ної «геохімічної» з відображенням хімічних
елементів у відсотках.
Слід зазначити, що ця класифікація у по-
дальшому не застосовувалась фахівцями в
наукових і, тим більше, в практичних цілях.
Натомість було створено декілька більш ло-
кальних класифікацій і типізацій за різними
напрямами, в яких пропозиція розглядати
воду як велику групу з багатьох сотень міне-
ралів залишилась нереалізованою. Це було
по в’я зано з тим, що мінливість вод за своїм
хімічним складом, фізичним станом і умова-
ми знаходження набагато перевищує прогно-
зовану В.І. Вернадським кількість їхніх ви-
дів. А їхні переходи з одного виду в інший
можуть відбуватись дуже динамічно. Поряд з
цим запропоновані ним окремі групи класи-
фікаційних ознак були прийняті у більш піз-
ніх класифікаціях. Наприклад, його розподі-
ли вод за мінералізацією (прісні, солонуваті,
солоні, розсоли), за складом газів, що розчи-
нені у воді (кисневі, вуглекислі, метанові,
сірководневі, водневі), тощо були прийняті в
декількох діючих класифікаціях. Що стосу-
ється уявлень про мінералогію вод, то ця роз-
робка В.І. Вернадського має світоглядний
характер. Цей оригінальний напрям дослі-
джень чекає на подальше продовження і роз-
виток на новій фактологічній основі для ви-
рішення майбутніх завдань.
Видатний мислитель передбачав надзви-
чайну складність і глибину завдань дослі-
дження властивостей води, необхідність
16 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
залучення нових, недоступних на той час,
методів і знань. Так, він вказував, що навіть
хімічно чиста вода є сумішшю складних мо-
лекул: від Н2О до Н12О6 .... Н32О16 і т.д. По-
лімерність зумовлена проявами електрофі-
зичних, електрохімічних, електродинаміч-
них ефектів. Різним може бути й ізотопний
склад води. Вчений припускав існування не
менше шести ізотопних різновидів води, де
присутні важкі ізотопи водню та кисню, на-
віть говорив про Н3 і О17.
В.І. Вернадський відзначав біогенний
кругообіг води в біосфері, який, зокрема, ле-
жить в основі життя людства, в основі зем-
леробства. Він підкреслював значення парів
води в електричній структурі тропосфери,
аналізував вплив різних станів водного се-
редовища на міграцію мінеральних і орга-
нічних речовин, на динаміку важливих для
стану біосфери хімічних реакцій 11.
Великого значення надавав В.І. Вернад-
ський вивченню вод за природними умова-
ми їхнього специфічного знаходження. Зо-
крема, це стосується так званих «волосних»
вод (за сучасною термінологією — порові
розчини), які є фізично зв’язаними і знахо-
дяться в системі пор і мікротріщин гірських
порід і ґрунтів, утримуючись у них силами
міжмолекулярного зв’язку.
Як і передбачав В.І. Вернадський, по-
дальшими дослідженнями було встановле-
но, що порові розчини належать до прісних,
солоних і розсільних вод. Дослідженнями
також підтверджене передбачення Воло-
димира Івановича щодо основних факторів
формування хімічного складу волосних вод.
Він вважав, що цей склад залежить від скла-
ду первинних вод, формування, хімічного
складу вод, що проникають в систему, і вза-
ємодії порових розчинів з породами, в яких
вони містяться. Ця гіпотеза з часом була
повністю доведена багатьма дослідження-
ми. Подальшими розвідками теоретичного
і натурного регіонального характеру, вико-
11 Вернадский В.И. Избранные сочинения. — М.:
Изд-во АН СССР, 1960. — Т. 4, Кн. 2. — С. 1–538.
наними фахівцями різних країн, включаючи
Україну, було встановлено, що система по-
рових розчинів у слабопроникних відкладах
є одним з найбільш важливих факторів у
формуванні ресурсів і хімічного складу по-
верхово залягаючих (А.М. Мятієв, М.А. Га-
тальський, А.Є. Бабинець, А.О. Сухоребрий
та ін.) водоносних горизонтів. Вертикаль-
ний водообмін на глибинах до 1000–2000 м,
в залежності від конкретних умов, є осно-
вною гідродинамічною закономірністю, яка
поєднує порові розчини слабопроникних
шарів з водоносними горизонтами в єдину
систему (В.О. Всеволжський, В.М. Шесто-
палов та ін.).
У 1928 р. вийшла у світ книга В.І. Вернад-
ського «Солоні озера та лимани», в якій
вперше на монографічному рівні розгляну-
то особливості складу і деяких умов форму-
вання цих вод. У відповідності до його про-
позицій, подальші дослідження мулових вод
озер, лиманів і морів відбувались (особливо
активно у 70–80-х роках ХХ ст.) за допо-
могою відтиснення спеціальними пресами
(А.О. Сухоребрий). В результаті були отри-
мані детальні характеристики відтиснутих
мулових розчинів, які підтвердили припу-
щення В.І. Вернадського щодо вертикальної
стратифікації їхнього хімічного складу, по-
в’язаного з палеоумовами формування цих
систем. Володимир Іванович одним з пер-
ших почав виявляти роль води у формуван-
ні будови і геологічної історії Землі, розви-
вав поняття про диссиметрію гідросфери,
про її різноманітність не тільки в залежності
від різних геосфер, але й у зв’язку з взаємо-
дією в системі газ — вода — порода — жива
речовина. Він наголошував, що вода може
існувати і постійно утворюватись у земній
корі без впливу живого, але життя без води
в умовах Землі існувати не може. Подаль-
шими дослідженнями багатьох учених, по-
чинаючи з О.І. Опаріна, підтверджено дум-
ку В.І. Вернадського, що протягом усієї гео-
логічної історії спостерігається надтісний
зв’язок між водою і життям. На нашій пла-
неті вода є однією з основних умов виник-
нення та існування життя.
17ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
Зокрема, було виявлено, що вода в різно-
манітних організмах складає в основному
від 40 до 90% їхнього об’єму і відіграє дуже
важливу роль внутрішньої транспортної
системи, яка поєднує всі елементи організ-
му в єдине діюче ціле, є постачальником ко-
рисних для організму макро- і мікроелемен-
тів і речовин, вивідною системою, що забез-
печує виведення відпрацьованих в організмі
речовин (шлаків).
Вирішальне значення води як постачаль-
ника хімічних макро- та мікроелементів в
організм було виявлено протягом ХХ ст. і
особливо в останні десятиліття. Так, напри-
клад, Ю.А. Рахманін та інші довели, що при
вживанні питної води з недостатнім вмістом
кальцію відбуваються порушення функції
щитовидної залози та інших органів. Недо-
статнє вживання з водою магнію збільшує
ризики захворюваності і навіть смерті у
зв’язку з порушеннями в серцево-судинній
системі. Дослідженнями встановлено, що
питна вода є джерелом фтору, недостатність
або надлишок якого в організмі призводить
до захворювань.
За часів В.І. Вернадського для лікуван-
ня активно використовувались мінеральні
води. Карлові Вари, Баден-Баден, Моршин,
Кисловодськ, Трускавець вже були відоми-
ми курортами. В.І. Вернадський враховував
знання в галузі бальнеології в побудові своєї
класифікації. У подальшому ці й накопичені
пізніше дані були використані в багатьох
класифікаціях мінеральних вод.
Прикладом найбільш повної такої класи-
фікації є «Класифікація мінеральних вод
України», створена фахівцями НАН Украї-
ни (В.М. Шестопалов, Г.М. Негода, Н.П. Моі-
сеєва та ін.) та інших відомств у 2002 р. В
ній не тільки максимально враховано все
різноманіття макро- та мікроелементів і ор-
ганічних сполук, але й вперше запропонова-
но звертати увагу на фізично (електричним
струмом, магнітним і тепловими полями)
активовану воду, яка, за новітніми даними,
активно впливає на показники здоров’я. За
експериментальними (Н.І. Синіцин, В.М. Шес-
топалов й ін., 2011 р.) і натурними даними
встановлено, що принаймні частина міне-
ральних вод лікує не тільки своїм хімічним
складом, а й завдяки особливим фізичним
властивостям. Це стає зрозумілим, якщо
зважити на виявлену структурованість води
в клітинах організму. Певним чином струк-
турована вода клітин є їхнім захисним
бар’єром, каталізатором біохімічних реак-
цій, забезпечує стійкість просторової струк-
тури макромолекул, процеси терморегуляції
і метаболізму клітин тощо. Доведено, що
при старінні організму відбувається по-
ступове зменшення відсотка структуро-
ваної води в клітинах, яка стає звичайною
неструктурованою. Таким чином, постулат
В.І. Вернадського щодо вирішального зна-
чення води для життя за останні десятиріч-
чя підтвердився багатьма новими дослі-
дженнями і доведеними результатами, напо-
внився новим, більш конкретним змістом.
Поряд з розглядом води як вирішального
фактора існування біосфери на планеті Зем-
ля В.І. Вернадський піднявся до узагальнен-
ня космічної ролі енергії, яка пронизує не
тільки біосферу, але й весь простір навколо
нас, нас самих, повсюдно і скрізь.
Він далекоглядно передбачив, що надмалі
частинки і випромінювання можуть проходи-
ти крізь матеріальні тіла і бути джерелом змін
у середовищі, яке піддається спостереженню.
Ця думка підтвердилася виявленими потока-
ми нейтрино і є співзвучною із сучасними гіпо-
тезами про частинки «чорної матерії».
В.І. Вернадський одним з перших зрозу-
мів, що відкриття явища радіоактивного роз-
паду атомного ядра є революційним, фунда-
ментальним для розуміння будови матері-
ального світу. Вже в 1910 р. він наголошував,
що породжене цим відкриттям вчення про
радіоактивність є новою наукою, яка відріз-
няється від фізики і хімії. Адже хімічні еле-
менти, у відповідності до цього вчення, є не
що інше, як окремі випадки радіоактивних
процесів, що охоплюють всю речовину Все-
світу, об’єднуючи її віддалені за будовою і
відстанню частини в єдине ціле.
У зв’язку з таким розумінням єдності
Космосу, В.І. Вернадський наголошував, що,
18 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
з одного боку, геохімічні проблеми Землі є
частиною проблем космічної хімії, а з іншо-
го, — це основа розвитку нової науки —
радіо геології. Із виникненням цієї науки по-
чинається дуже важливий етап розвитку
всієї геології — народжується система кіль-
кісної оцінки геологічного часу — ізотопної
геохронології.
Він добре уявляв собі велике теоретичне і
практичне значення цих досліджень. Адже
геологічні карти майбутнього, на його думку
(і це вже сталося!), будуть мати чітку кіль-
кісну оцінку геологічного віку відкладів по-
рід і часу протікання геологічних процесів.
В.І. Вернадський звертав увагу на те, що в
надрах Землі відбувається грандіозний про-
цес перетворення урану, торію на продукти
їхнього розпаду і, зокрема, в радіогенний ге-
лій, який розсіюється Землею в Космосі.
Нещодавно цей висновок В.І. Вернадського
був підтверджений відкриттям потоку ізо-
топу гелію з мантії нашої планети.
В.І. Вернадський, мабуть, першим зрозу-
мів, що пізнання радіоактивності відкриває
шлях до оволодіння колосальною внутріш-
ньою енергією атома, яка суттєво змінить
умови існування людства. Ще у 1910 р. на за-
гальних зборах Академії наук він наголошує,
що завдяки відкриттю радіоактивності від-
найдене нове джерело енергії. У 1913 р. у
статті «Про радіоактивні хімічні елементи в
Земній корі» він далекоглядно попереджав,
що невелике теплове випромінювання радіо-
активної речовини перетворюється в грізні
сили, коли накопичується багато атомів радіо-
активного елемента в невеликому просторі.
Пізніше (у статті до збірника «Нариси та
доповіді», 1922) В.І. Вернадський знову по-
вернувся до цієї теми. Він наголосив на тому,
що незабаром настане час, коли людина
отримає атомну енергію — таке джерело
сили, яке дасть їй можливість будувати своє
життя, як вона того забажає. Запитання — чи
зуміє людина використати цю силу, спряму-
вати її на добро, а не на самознищення? —
вже тоді серйозно турбувало його.
Базуючись на ідеї використання радіоак-
тивності, В.І. Вернадський доклав багато зу-
силь, щоб організувати пошуки і практичне
вивчення радіоактивних руд. Створена ним
радієва експедиція, до складу якої увійшло
багато російських учених, зокрема й геоло-
гів, у 1910–1916 pp. здійснила дослідження
пегматитових жил Уралу, Сибіру, Середньої
Азії. Вже у 1910 р. він відзначав неймовірну
силу й могутність, які матимуть власники ве-
ликих запасів радію. Завдяки його зусиллям
у 1916 р. у Фергані було відкрите перше ро-
довище уранових руд. Під його керівництвом
були проведені перші в Росії значні роботи з
мінералогії радіоактивних елементів. Після
відкриття родовищ урану В.І. Вернадський
активно включився в розробки з радіохімії,
а саме з одержання високочистих елементів
та ізотопів, необхідних для ланцюгових ре-
акцій. У роботах радієвої експедиції брали
участь О.Є. Ферсман, В.М. Крижановський,
В.І. Лучицький, Л.С. Коловрат-Чирвінський,
Є.С. Бурксер, С.Д. Кузнецов та ін. Від 1913 р.
виходять «Праці радієвої експедиції». Робо-
ти тривали до 1918 р., і В.І. Вернадський ак-
тивно керував усіма дослідженнями, а також
Мінералогічною лабораторією, створеною в
1911 р. в Петербурзі.
Подальший розвиток радіогеологічних
досліджень у Радянському Союзі відбував-
ся також під безпосереднім керівництвом
В.І. Вернадського. Наприкінці 1921 р. була
закладена міцна основа для розвитку радіє-
вої промисловості в СРСР. На ініціативу
В.І. Вернадського в 1922 р. на базі Мінера-
логічної лабораторії створюється Радієвий
інститут, першим директором якого було
призначено Володимира Івановича, потім —
Віталія Григоровича Хлопіна (1890–1950)12.
Подальшу роботу з пошуку родовищ урану,
у відповідності до рекомендацій В.І. Вер-
надського, очолив його учень і колега міне-
ралог академік Олександр Євгенович Ферс-
ман (1883–1945), з котрим його поєднували
понад 40 років спільної творчої праці. Ви-
12 Холлоуэй Д.Дж. В.И. Вернадский и атомная энер-
гия (Докл. науч. конф. (Киев, 1988), посвящ. 125-летию
со дня рожд. В.И. Вернадского) // Очерки истории естес-
твознания и техники. — 1989. — Вып. 36. — С. 30–37.
19ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
вчення радіоактивних властивостей плане-
ти стало в інституті поряд з хіміко-фізичним
вивченням явищ радіоактивності.
Ще в «Нарисах геохімії» (1927), де вели-
кий розділ присвячується радіоактивним еле-
ментам, Володимир Іванович писав: «...Мені
здається, наукова думка саме зараз стоїть
на порозі перед величезної важливості про-
блемою, в рішенні якої геохімія повинна за-
йняти видатне місце. Я можу тут сказа-
ти — утворюється нова наукова галузь —
радіогеологія» 13. А вже у 1934 р. на засіданні
Відділення математичних і природознавчих
наук Володимир Іванович доповів, що в ціло-
му підготовча робота, запланована в 1910 p.,
закінчена, і вже прийшов час говорити про
нову науку — радіогеологію, науку про радіо-
активні властивості нашої планети, про осо-
бливі радіоактивні явища, які відбуваються
в ній і їй властиві. В багатьох доповідях і
статтях, а також у монографії «Les problèmes
de radiogéologie», виданій в Парижі (1935),
В.І. Вернадський сформулював ос новні за-
вдання цієї нової галузі науки.
Радіологічні дослідження в Україні по-
в’язані з іменем Євгена Самійловича Бурк-
сера, якого доля звела з В.І. Вернадським на
одному зі з’їздів хіміків. У 1910 р. в Одесі,
при одеському відділі Російського технічно-
го товариства, яке було науково-технічною
організацією, було засновано першу в Росій-
ській імперії радіологічну лабораторію, яка
поставила своїм завданням вивчення радіо-
активних гірських порід, вод та мінералів.
Наставником Є.С. Бурксера в організації
науково-дослідних робіт був В.І. Вернад-
ський. Аналогічна лабораторія В.І. Вернад-
ського була утворена дещо пізніше.
У повоєнні роки Є.С. Бурксер продовжив
свої дослідження дещо в іншому напрямі
вже в Києві, під керівництвом академіка
М.П. Семененка. Створенням відділу ядер-
ної геохімії та космохімії в стінах Інституту
геохімії та фізики мінералів АН УРСР, який
13 Вернадский В.И. Очерки геохимии. — М.: Наука,
1983. — С. 422.
очолив Е.В. Соботович — колишній співро-
бітник Радієвого інституту, слід завдячува-
ти також М.П. Семененку. Нині академік
Е.В. Соботович стоїть на чолі Інституту, ко-
лектив якого прикладає чимало зусиль для
збереження радіаційної безпеки.
Радієвим інститутом було покладено по-
чаток у СРСР справі вивчення абсолютного
віку гірських порід та мінералів, оскільки
ще П’єр Кюрі в 1902 р. встановив, що процес
радіоактивного розпаду відбувається зако-
номірно в часі, а тому може стати еталоном
часу. На думку В.І. Вернадського, це від-
криття докорінно змінює геологічну науко-
ву роботу. Адже в геохімії радіоактивних
елементів виникають нові сфери емпірич-
них узагальнень: по-перше, це точне вивчен-
ня геологічного часу (геологічний час слід
відобразити у сталих числових одиницях
радіоактивного розпаду елементів і встано-
вити його прояви в земній корі); по-друге,
створення радіоактивної карти земної кори
на тлі геологічної карти (треба відобразити
її як у кількісному обліку розсіювання і кон-
центрацій радіоактивних атомів, так і в тому
тепловому ефекті, який вони виконують
своїми згущеннями і розрідженнями); на-
решті — кількісне врахування тієї зміни, яка
на тлі геологічного часу виробляється α-ви-
промінюванням, γ-, β-променями у хімічній
рівновазі нашої планети. Треба знайти, —
казав В.І. Вернадський, — і пізнати радіогео-
хімію планети, частину нової галузі геоло-
гії — радіогеологію 14. З цих трьох винятково
важливих завдань найбільш успішно було
виконано завдання з використанням «при-
родного хронометра», що означало корінну
реформу геології. Вимірювання геологічно-
го часу ґрунтуються на законах радіоактив-
ного розпаду хімічних елементів, а саме на
співвідношенні материнських і дочірніх про-
дуктів розпаду в мінералі.
Проблема геологічного часу має велике
значення в прикладному аспекті. Зокрема,
14 Вернадский В.И. Очерки геохимии. — М.: Наука,
1983. — С. 422.
20 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
це стосується побудови геологічних карт,
що є першоосновою для пошуків, розвідки
і виявлення закономірностей розміщення
різ них видів корисних копалин, оскільки в
основу геологічної карти будь-якого масш-
табу покладено стратиграфію, тобто послі-
довність утворення геологічних тіл у розрізі
земної кори. Радіогеологія дозволила не
лише порівнювати всі стратиграфічні оди-
ниці, навіть так звані фауністично «німі»
товщі. Вона дала геологам інструмент ви-
значення тривалості формування геологіч-
них комплексів в однакових одиницях на
всій Земній кулі. Особливо незамінними є
методи радіохронології для докембрійських
комплексів, поширених на території щитів.
У 1934 р. серед першочергових проблем
В.І. Вернадський називає проблему вияв-
лення віку Землі на основі оцінки віку ра-
діоактивних мінералів по гелієвому і свин-
цевому методах, в першу чергу для мінера-
лів з Фено-Скандинавського і Українського
щитів. На той час найдавніші породи були
виявлені в Карелії. Їхній вік становив
1,85−2,1 млрд років.
На XVII сесії Міжнародного геологічного
конгресу В.І. Вернадський закликав до між-
народного співробітництва з визначення ге-
ологічного часу і запропонував утворити з
цією метою комісію конгресу. Міжнародна
комісія з визначення абсолютного віку міне-
ралів та гірських порід була створена в 1937 р.,
а В.І. Вернадського було обрано заступни-
ком голови. Комісія організувала широкі
роботи в Ленінграді, а з 1939 р., за погоджен-
ня з В.І. Вернадським, також у Києві. Вони
були перервані Другою світовою війною.
У 1950 р. при Академії наук СРСР була
створена Комісія з визначення абсолютного
віку геологічних формацій під головуванням
І.Є. Старіка. Аналогічні завдання були по-
ставлені перед Геохронологічною комісією
Академії наук УРСР під головуванням акаде-
міка М.П. Семененка: ґрунтуючись на даних
лабораторії абсолютного віку Інституту гео-
логічних наук, а пізніше — Інституту геохімії
та фізики мінералів (керівник — член-ко рес-
пондент Є.С. Бурксер), скласти геохроноло-
гічну карту Українського щита. Пізніше цю
роботу очолив академік М.П. Щер бак, який
створив власну школу учнів.
Ідеї В.І. Вернадського щодо визначення
тривалості та меж основних геологічних
систем, виражених в одиницях часу, втілю-
валися в життя дослідженнями геохроноло-
гів усіх країн світу з моменту використання
законів радіоактивного розпаду. Розвиток
наукового напряму з визначення ізотопного
віку найбільш інтенсивно проявився остан-
нім часом, після впровадження в практику
робіт нових радіологічних методів. Застосу-
вання їх стало можливим у зв’язку зі знач-
ним поліпшенням вимірювальної техніки,
зокрема із застосуванням мас-спектрометрів.
Використання мас-спектрометрів з високою
роздільною здатністю і чутливістю дозволи-
ло значно підвищити точність методів ви-
значення вмісту материнських і дочірніх
ізотопів у гірських породах та мінералах, за
якими розраховується вік цих утворень. За-
лежно від кінцевих продуктів розпаду в
ядерній геохронології сьогодні використо-
вуються різні методи: уран-свинцевий, геліє-
вий, калій-аргоновий, рубідій-стронцієвий і
самарій-неодимовий, радій-радоновий. Як
результат спільних зусиль геологів, хіміків і
фізиків, отримані важливі експерименталь-
ні дані про ізотопний вік різних геологічних
утворень, які покладені в основу визначен-
ня тривалості геологічних періодів та ство-
рення геохронологічної шкали. Вітчизняни-
ми і зарубіжними вченими розроблено шка-
лу геологічного часу всього розрізу земної
кори. Ця шкала з кожним роком удоскона-
люється, оскільки виявляються все нові й
нові так звані реперні дати, які є основою
для створення такої шкали.
Зараз є надійні дані про найдавніші до-
кембрійські породи віком 3,5 млрд років і
на окремих ділянках суші — 4,2 млрд років.
Геологічні утворення віком 3,7 млрд років
встановлені на докембрійських щитах світу —
Канадському, Африканському, Австралій-
ському, Алданському та Українському.
Робота з уточнення стратиграфії Україн-
ського щита, сконцентрована в Інституті
21ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
геохімії, мінералогії та рудоутворення
ім. М.П. Семененка, успішно виконува-
лась та нині виконується учнями М.П. Се-
мененка і М.П. Щербака — В.М. Скобелє-
вим, Є.М. Бартницьким, О.М. Пономарен-
ком, Л.М. Степанюком, І.М. Лісною, Г.В.
Артеменком, Л.В. Шумлянським. Звітом
про здійснену роботу є серія монографій
«Каталог ізотопних дат Українського щита»
(1978), «Ізотопна геологія України» (1981),
«Геологічна шкала докембрію Українського
щита» (1989), «Геохронологія раннього до-
кембрію Українського щита. Архей» (2005),
«Геохронологія раннього докембрію Україн-
ського щита. Протерозой» (2008) та ін.
Визначення віку порід вже вийшло за
рамки радіогеології, створеної В.І. Вернад-
ським, і перетворилося на ізотопну геохро-
нологію — науковий напрям, що утворився
на стику радіогеології, радіохімії і мінерало-
гії. Ізотопна геохронологія, так само як ізо-
топна геохімія, стали складовими окремої
науки — ізотопної геології.
У 1939 р. на основі нових знань В.І. Вер-
надський зі своїми колегами підготував для
уряду пропозиції, де чітко формулювалися
завдання розроблення методів розділення
ізотопів урану і експериментального дослі-
дження процесу виділення атомної енергії.
30 липня 1940 р. Президія АН СРСР засну-
вала Комісію з проблем урану. Головою ко-
місії було призначено В.Г. Хлопіна, його за-
ступниками — В.І. Вернадського і А.Ф. Іоф-
фе, членами комісії стали І.В. Курчатов,
Ю.Б. Харитон, С.І. Вавилов, П.Л. Капіца,
О.Є. Ферсман, А.П. Виноградов та ін. Комі-
сія організувала й координувала весь ком-
плекс геологічних, хімічних, фізичних до-
сліджень. 22 червня 1941 р. Уранова комісія
перервала свою роботу через необхідність
вирішення невідкладних проблем воєнного
часу.
Для В.І. Вернадського наука була нероз-
ривно пов’язана з соціальною відповідаль-
ністю, етикою, мораллю. Його концепція
руху біосфери до сфери розуму передбача-
ла, що ноосфера має проявитись через різкі
зміни всіх біогеохімічних та енергетичних
процесів на планеті, людство має опанувати
механізми раціонально контрольованого су-
проводу природної органічної еволюції 15.
Вчений вважав, що наукова думка повинна
ініціювати, супроводжувати й забезпечува-
ти еволюційні прояви ноосфери в життєді-
яльності земної цивілізації.
Можна сказати, що відповідний аспект
впливу багатогранної яскравої особистості
В.І. Вернадського реалізувався щодо хіміч-
них наук. Ми б помилились, стверджуючи,
що Володимир Іванович прогнозував стрім-
кий розвиток сучасних напрямів хімії, які
відкривають і використовують нові законо-
мірності самоорганізації неорганічної речо-
вини та фізико-хімічних взаємодій. На по-
чатку минулого століття це було б нереаль-
но. Та й за характером хімічного мислення
вчений належав радше до аналітиків, а не
до синтетиків. Але, по суті, він дав творчий
імпульс становленню ряду провідних ака-
демічних установ, що нині достойно пред-
ставляють важливі напрями хімічної науки
в Україні і світі. Просто в потрібний час
(1918 р.) в потрібному місці (м. Києві) ака-
демік В.І. Вернадський заснував Хімічну
лабораторію як науковий заклад у складі
Фі зи ко-математичного відділення створе-
ної Української академії наук. Раніше хіміч-
ні дослідження проводились лише в лабо-
раторіях вищих навчальних закладів.
У 1931 р. Хімічну лабораторію об’єднано з
Науково-дослідним інститутом хімії Народ-
ного комісаріату освіти і закріплено в складі
Академії наук як Інститут хімії АН УРСР. У
1945 р. перейменовано на Інститут загаль-
ної та неорганічної хімії (ІЗНХ) АН УРСР,
у 1993 р. присвоєно ім’я В.І. Вернадсько-
го 16. На базі підрозділів ІЗНХ створено ряд
академічних хімічних установ: Інститут ор-
ганічної хімії (1939), Інститут колоїдної хі-
мії та хімії води ім. А.В. Думанського (1968),
Фі зико-хі міч ний інститут ім. О.В. Богатського
15 Вернадский В.И. Химическое строение биосферы
Земли и ее окружения. — М.: Наука, 2001.
16 http://www.igic.org.ua.
22 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
(1977), Інститут сорбції та проблем ендо-
екології (1991), Міжвідомче відділення
електрохімічної енергетики (1993).
Із Інституту органічної хімії структурно
виділились Інститут хімії високомолеку-
лярних сполук (1958), Інститут біоорганіч-
ної хімії та нафтохімії (1987), а на базі під-
розділів Інституту колоїдної хімії та хімії
води ім. А.В. Думанського було організова-
но Інститут біоколоїдної хімії (1991).
Діяльність і важливі наукові досягнення
вказаних установ можна трактувати як твор-
чий розвиток наукових ідей В.І. Вернадсько-
го стосовно повсюдних взаємодій неживої
(косної) та живої (органічної) речовини.
Основна практична мета наукових розробок
ІЗНХ — створення високоефективних, еко-
логічно безпечних енерго- та ресурсозбері-
гаючих технологій із включенням у вироб-
ничий процес вторинної сировини, що спри-
ятиме зменшенню техногенного впливу на
довкілля.
Вчення В.І. Вернадського відкрите для
спілкування й роздумів. В дуже непростих
історичних умовах і життєвих обставинах
геніальний мислитель аналізував природні
земні проблеми в широкому контексті —
від Всесвіту — до атома — в масштабах їх-
нього існування. Він знайшов загальні за-
кономірності, розуміння яких дозволить
людині (Homo sapiens) більш уважно й ра-
ціонально ставитись до довкілля — живого
і косного.
З того часу наука стрімко пішла вперед,
реагуючи на потреби суспільства і удоско-
налюючи методи й об’єкти досліджень. На
підтвердження цього варто навести класи-
фікацію актуальних проблем сучасної хімії,
запропоновану відомим російським ученим,
українцем за походженням, академіком РАН
А.Л. Бучаченком 17: «Сьогодні… ієрархія за-
гальних проблем хімії може бути представ-
лена в такому вигляді: мистецтво хімічного
синтезу; хімічна структура і функція; управ-
17 http://www.chem.msu.su/rus/publ/Buchachenko/
vvedenie.html
ління хімічними процесами; хімічне матеріа-
лознавство; хімічна технологія; хімічна енер-
гетика; хімічна аналітика та діагностика;
хімія життя».
В.І. Вернадський, фундаментально розви-
ваючи та синтезуючи ідеї різних наук щодо
основоположних принципів природознав-
ства, торкався і важливих питань фізичної
науки. Його висновки щодо ролі симетрій у
формуванні будови речовини, понять про-
стору і часу, атома, фізичного (або як його
називав В.І. Вернадський, — космічного) ва-
кууму знаходять підтвердження в сучасній
фізичній науці і залишаються актуальними
для фізики.
Як уже зазначалося, В.І. Вернадський іс-
тотно вплинув на розвиток кристалографії
як науки. Особливістю його підходів стало
те, що він акцентував на необхідності вивча-
ти не лише структуру кристалів та її зв’язок
з властивостями речовини, а й фізичну при-
роду та особливості взаємодій між атомами
й молекулами, з яких складається кристал.
У його розумінні кристалографія — це один
з розділів фізики, спрямований дати відпо-
відь на питання, чому саме таку кристалічну
будову і симетрію має той чи інший кристал.
Саме в цьому напрямі продовжує розвива-
тися сучасна кристалографічна наука.
Але В.І. Вернадський розглядав криста-
лографію не лише як поєднання окремих
розділів геометрії, теорії симетрій, мінера-
логії чи навіть фізики. Він сформулював і
згодом використав філософію кристалогра-
фії як підхід до пізнання глибинних законо-
мірностей природи і будови матеріального
світу. Багаторічний досвід роботи над проб-
лемами цієї науки дозволив йому по-но вому
переосмислити ряд таких основоположних
фізичних понять, як симетрія, простір, час,
вакуум.
Особливе місце в міркуваннях В.І. Вер-
надського про будову і закони розвитку
Всесвіту, всього матеріального світу займає
поняття симетрії як однієї з фундаменталь-
них властивостей природи. Передусім він
звертав увагу на загальність прояву цієї
властивості в усіх без винятку формах існу-
23ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
вання матерії: «Принцип симетрії в ХХ сто-
літті охопив і охоплює все нові сфери. Зі сфе-
ри матерії він проник у сферу енергії, зі сфери
кристалографії, фізики твердої речовини він
увійшов у сферу хімії, у сферу молекулярних
процесів та в фізику атома. Немає сумніву,
що його прояви ми знайдемо в ще більш від-
даленому від комплексів, що оточують нас,
світі електрона, і йому будуть підпорядко-
вуватися явища квантів». Беззаперечно і
різноманітно ним охоплені явища життя і
світового Космосу 18. Тут йдеться про прин-
цип симетрії, який, як окремі випадки, вклю-
чає можливість порушення симетрії або її
відсутність. Очевидно, що В.І. Вернадський
в перелік об’єктів, які підпадають під дію
цього принципу, включає всю відому на той
час реальність, весь доступний для спосте-
реження світ.
Геніальне передбачення В.І. Вернадського
знайшло підтвердження в сучасній фізичній
науці, зокрема у квантовій фізиці. Разом з
використанням у традиційних сферах — ме-
ханіці, фізиці твердого тіла, фізиці багато-
частинкових систем, кристалографії — прин-
цип симетрії став основою нових потужних
методів дослідження в таких галузях, як те-
орія ядра, квантова теорія поля, фізика ви-
соких енергій та ін. Він допомагає проника-
ти в таємниці будови ядерної матерії, від-
кривати нові властивості фізичних систем
різної природи, встановлювати зв’язок між
притаманним певному стану системи типом
симетрії та її фізичними властивостями в
цьому стані.
Саме завдяки припущенню про необхід-
ність існування квантових об’єктів з новим
типом симетрії у фізику елементарних час-
тинок було введено поняття кварків — час-
тинок, з яких складаються адрони, тобто
складові атомного ядра. Встановлено, що зі
зміною властивостей симетрії системи
18 Вернадский В.И. Проблема Времени, Пространства
и Симметрии. 1920–1942 (с. 210–296, 438–448). —
Кн. 1. Пространство и время в неживой и живой при-
роде // Философские мысли натуралиста. — М.: Нау-
ка, 1988.
пов’язані такі фундаментальні явища, як
надплинність і надпровідність, спонтанна
поява електричного та магнітного полів у
твердих тілах. Припущення про спонтанне
порушення симетрії в квантово-польових
системах лежить в основі теорії про дина-
мічну генерацію мас частинок. А поняття
про узагальнену симетрію, або суперсиме-
трію, яка дозволяє з одних і тих самих по-
зицій розглядати (об’єднувати) різні, навіть,
здавалося б, протилежні, типи симетрій,
складає сьогодні основу теорії фундамен-
тальних взаємодій, що об’єднує всі відомі
типи таких взаємодій.
Дуже важливими залишаються для нас і
міркування В.І. Вернадського стосовно ва-
кууму. Він відкидав тогочасні уявлення про
вакуум як простір, з якого забрано речовину.
Зокрема, він наголошував на тому, що ваку-
ум – це не є порожнеча з температурою аб-
солютного нуля, як ще нещодавно думали;
але є активна частина максимальної енергії
доступного нам Космосу. Тобто порожнечі
немає. Ми, на думку В.І. Вернадського, по-
вернулися до давньої суперечки середньо-
вічних філософів і вчених, проте, на відмі-
ну від них, простуємо експериментальним
шляхом — шляхом спостережень. І ще одна
думка, яка залишається актуальною і до
сьогодні. Її суть — те, що основну частину
Все світу складає «космічний вакуум», який
В.І. Вернадський розглядав як джерело
енергії, а отже, і матерії. Він писав про те, що
про ці простори з розсіяними атомами та
молекулами більш правильно мислити не як
про матеріальний простір «вакуум», а як про
концентрацію своєрідної енергії, яка в роз-
сіяному вигляді містить у собі колосальні
запаси матерії та енергії.
Сучасна наука багаторазово підтвердила
справедливість цих міркувань. Сьогодні для
квантової фізики вакуум — це середовище, в
якому всі прояви матеріального світу (час-
тинки і поля) реалізуються як збудження
(збуджений стан) цього середовища. Але се-
редовище це квантове, а отже, в ньому навіть
за умови абсолютного нуля температури ма-
ють місце квантові флуктуації фізичних
24 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
полів, тобто вакуум принципово не може
бути такою собі ідеальною пустотою. Понад
те, згідно із сучасними космологічними мо-
делями, Всесвіт (і не обов’язково лише один)
може зародитися з вакууму як праматерин-
ського середовища внаслідок його гравіта-
ційної нестійкості, причому, на відміну від
ряду попередніх теорій, в таких моделях за-
кон збереження енергії не порушується. Так
звані «вакуумні конденсати» розглядаються
сьогодні як можливі кандидати на роль «тем-
ної речовини» і «темної матерії» — субстан-
цій, які ми не можемо спостерігати безпосе-
редньо, але існування яких маємо припусти-
ти, щоб пояснити результати спостережень
еволюції Всесвіту та його окремих складо-
вих. Наведені приклади свідчать про надзви-
чайну глибину думок В.І. Вернадського, не-
зважаючи на те, що він не міг передбачити
всі деталі подальшого наукового поступу.
Не можна залишити поза увагою і внесок
В.І. Вернадського в розвиток і тлумачення
таких понять, як простір і час.
Так, питання визначення сутності часу
ставилося В.І. Вернадським у філософсько-
му, на його думку, аспекті, зокрема в праці
«Проблема часу в сучасній науці». Під по-
няттям часу вчений розумів радіологічний
(ізотопний) час, що характеризує процес ра-
діоактивного розпаду елементів. Він не тор-
кався питання геохронологічної шкали, що
відображала перебіг палеонтологічного часу
і створення якої було завершене до 1900 р.
Тим самим він поставив питання про необ-
хідність введення особливої штучної одини-
ці виміру радіологічного часу.
Як вже зазначалося вище, В.І. Вернад-
ський відкидав можливість існування про-
стору у відриві від матеріального світу.
Окрім того, ще до створення спеціальної те-
орії відносності в 1885 р. В.І. Вернадський
вказував на необхідність зв’язку між цими
сутностями матерії. Він дійшов до цієї дум-
ки не шляхом теоретичних досліджень, як
Альберт Ейнштейн, а на основі загальних
міркувань. Проте В.І. Вернадський роз-
глядав простір і час не як категорії мислення,
а як сутності, що реально існують у природі.
І сьогодні його висновок є актуальним: «Не-
заперечно, що й час, і простір окремо в при-
роді не зустрічаються. Вони неподільні. Ми
не знаємо жодного явища, яке б не займало
частини простору і часу. Лише для зручності
логіки уявляємо ми простір і час окремо… Що
ж це за такі неподільні частини — чого? Оче-
видно, того, що тільки й існує, — матерії, яку
ми розбиваємо на дві основні координати —
простір і час». 19 Очевидно, що радикальні
зміни в науковому тлумаченні часу, які
привнесла теорія відносності, не стали для
В.І. Вернадського несподіваними. На відмі-
ну від багатьох своїх сучасників він ще в
ХІХ ст. глибоко усвідомив фундаментальне
значення одного з основоположних твер-
джень теорії відносності.
Після того, як фізика надала наукові свід-
чення про єдність простору-часу і відсут-
ність рівномірно плинного всеохоплюючого
єдиного часу, В.І. Вернадський знову повер-
нувся до цієї проблеми. Тепер він підійшов
до неї з позицій природничих наук, а саме
кристалографії та геохімії. Він виділив три
прояви часу земного існування. Перший з
них — плинність (протяжність у часі) радіо-
активних процесів розпаду атомних ядер
(час руйнування). Другий прояв — існуван-
ня повторюваних (циклічних) процесів,
інакше круговий плин часу. Нарешті, третій
прояв — еволюція живих істот, поява серед
них більш розвинених видів — час розвитку і
еволюції живої речовини. Очевидно, що в
природних умовах, якщо час розуміти як по-
казник змін, його плин відбувається специ-
фічно — в залежності від обраного об’єкта.
По суті, кожен об’єкт має свій час, тобто
може розглядатися як своєрідний годинник.
Отже, висловлена В.І. Вернадським ідея
нерозривної єдності біологічного простору-
часу в живих істот, що базувалася на резуль-
татах аналізу об’єктів рівнів організації «ор-
ганізм» та «вид», була підтверджена також
для об’єктів вищих рівнів організації як жи-
19 Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Про-
странство и время в живой и неживой природе. — М.:
Наука, 1975. — С. 36, 151–152.
25ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
вої, так і неживої речовини, аж до біосфери
включно. В.І. Вернадський присвятив цьому
питанню дві великі роботи — «Вивчення
явищ життя та нова фізика» і «Про життєвий
(біологічний) час», що було пов’язано із роз-
витком його вчення про біосферу. Висловле-
ні ним ідеї щодо специфічного характеру біо-
логічного часу, особливого стану та геометрії
біологічного простору-часу, необхідності вве-
дення природної міри біологічного часу отри-
мали свій подальший розвиток 20.
Свої багаторічні дослідження проблеми
часу В.І. Вернадський підсумував у доповіді
Академії наук СРСР від 26 грудня 1931 р.
Він підкреслив особливості часу для різних
об’єктів. Для радіоактивних елементів —
строго визначений напрям процесу, його не-
зворотність. Окрім того, атом у масштабі
космічного часу відразу стрибком перехо-
дить у новий стан, народжуючи при розпаді
новий атом. Для живих організмів час з гео-
хімічної точки зору проявляється в трьох
різновидах: час індивідуального існування,
час зміни покоління (без зміни форм життя)
і час еволюційних змін. При цьому, якщо на-
прям і швидкість розпаду не залежать від
зовнішніх впливів, то для живих істот зміни
нерозривно пов’язані з навколишнім сере-
довищем. І всі ці прояви відбуваються в пев-
них сферах простору, притаманних тим чи
іншим подіям матеріального світу.
Загальний огляд ідей В.І. Вернадського в
галузі фізики стосовно, здавалося б, суто фі-
зичних понять і явищ свідчить про його ро-
зуміння їхнього основоположного значення
для природознавства. Правильність пере-
важної більшості цих ідей неодноразово під-
тверджена сучасною фізичною наукою, тому
вони залишаються актуальними й донині.
Ми зупинились на окремих віхах діяль-
ності В.І. Вернадського у галузі природни-
чих наук. Але навіть цей побіжний перелік
свідчить про надзвичайну потужність його
інтелекту, глибину мислення і широту охоп-
20 Вернадский В.И. Труды по философии естество-
знания. — M.: Наука, 2000. — С. 3–6.
лення різних, іноді досить суттєво відмінних
напрямів його досліджень.
Більшість наукових здобутків ученого є ак-
туальними і в наш час. Вони знайшли продов-
ження й розвиток у відповідних наукових на-
прямах досліджень і установах, започаткова-
них у багатьох наукових центрах колишнього
СРСР, зокрема в Україні та її Національній
академії наук. Немало ідей з наукового дороб-
ку В.І. Вернадського ще чекає свого часу щодо
використання і розвитку.
ВНЕСОК В.І. ВЕРНАДСЬКОГО
В РОЗВИТОК ГУМАНІТАРНИХ НАУК,
ОРГАНІЗАЦІЮ НАУКИ ТА ВИЩОЇ ШКОЛИ
В.І. Вернадський залишив нам значну
наукову спадщину не лише як видатний
вче ний-природознавець, а й як історик на-
уки і мислитель, організатор науки та ви-
щої школи, громадсько-політичний діяч.
Упродовж усього життя В.І. Вернадський-
мис литель невтомно розвивав і вдоскона-
лював власну методологію пізнання світу та
науковий світогляд, постійно аналізував іс-
торичний та сучасний йому стан розвитку
науки й суспільства, філософської думки та
форм пізнавальної діяльності, синтезуючи
наукові ідеї, інтегруючи їх у побудову влас-
ного цілісного бачення та розуміння систе-
ми Всесвіту, місця людини в ньому, мети та
сенсу життя, подальших тенденцій розвитку
людства. Хоча філософсько-світоглядні та
соціально-історичні аспекти його методоло-
гії не знайшли окремого узагальнення, він
послідовно та у взаємозв’язку розвивав їх у
багатьох своїх працях.
Філософію В.І. Вернадський не визнавав
за науку, що, до певної міри, було наслідком
його усталеного методологічного підходу
природознавця, світогляд якого формується
через добування емпіричного природознав-
чого матеріалу, подальший його опис, аналіз
та синтез. На початку 80-х років ХІХ ст. він
писав: «Якщо залишити в стороні логіку та
психологію, то що залишається для того,
щоб зробити з філософії науку? Філософія є
спосіб та метод. Її значення в рухові науки —
це, окрім логіки, критика основних понять,
26 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
які повсюдно і невідворотно входять в дані
нашої науки. Це є оцінка достовірності зна-
ння. Але де ж тут «наука»?» 21
І хоча В.І. Вернадський сприймав філосо-
фію не стільки як науку, скільки як особли-
вий вид людської діяльності, пов’язаний із
дедуктивним способом мислення, форму
споглядання, засіб та метод у пізнавальному
процесі, — у своїх працях він реально висту-
пав як учений, який, прагнучи до розуміння
організації Всесвіту, об’єктивно розвиває за-
сади філософії як науки. 22
Історія та філософія природознавства за-
йняли важливе місце в його дослідженнях і
були тісно пов’язані між собою. Особливіс-
тю наукового методу В.І. Вернадського було
те, що всі досліджувані проблеми він роз-
глядав у генезисі, спирався на історію роз-
витку науки і, хоча й вважав себе людиною,
«вільною від філософських суперечок», ево-
люція його світогляду як філософа прони-
зує всі його твори. Ще коли В.І. Вернад-
ський працював у Московському універси-
теті, він задумав написати всесвітню історію
природознавства і в 1902–1903 рр. прочитав
курс з 13-ти лекцій з історії сучасного науко-
вого світогляду, де перші три були присвя-
чені змісту поняття «науковий світогляд»,
інші — історії розвитку природознавства від
початку книгодрукування до відкриття геліо-
центричної системи світу М. Ко перником.
Перші три лекції неодноразово публікува-
лися, інші не вдалося видати за життя вче-
ного 23.
21 Мочалов И.И., Оноприенко В.И. В.И. Вернадский:
Наука. Философия. Человек. Кн. 1. — М.: ИИЕТ
им. С.И. Вавилова РАН, 2008. — С. 43.
22 Яншин А.Л., Симаков К.В., Жидовинов С.Н., Янши-
на Ф.Т. В.И. Вернадский. Предисловие // Вернадский
Владимир Иванович. Труды по философии естество-
знания / РАН. Комис. по разработке науч. наследия
акад. В.И. Вернадского; Ин-т геохимии и аналитиче-
ской химии им. В.И. Вернадского; Архив РАН / отв.
ред. К.В. Симаков. — М.: Наука, 2000. — С. 3–5.
23 Перша публікація: О научном мировоззрении:
вступ. в курс лекций по истории развития физ.-хим. и
геол. наук 1902–1903 гг. // Вопр. философии и психо-
логии. — 1902. — № 65. — С. 1409–1465.
У 1910-х роках історія науки стала одним з
пріоритетів досліджень В.І. Вернадського.
Була закінчена, однак через Першу світову ві-
йну повністю не опублікована інша його фун-
даментальна праця — «Нариси історії приро-
дознавства в Росії в ХVIII столітті», яка спи-
ралася на широку джерельну базу. В 1912 р.
В.І. Вернадський почав паралельно працюва-
ти над історією Петербурзької академії наук;
до 1914 р. він встигнув написати два томи,
однак, як і в першому випадку, світова війна,
революція та громадянська війна стали на
перешкоді публікації цієї праці, що так і не
побачила світу за життя Вернадського.
У 1921 р. на пропозицію вченого створи-
ти комісію з вивчення історії науки, філосо-
фії і техніки була започаткована Комісія з
історії знань під його головуванням. Однак
відрядження В.І. Вернадського до Парижа
не дало можливості розвинутися цій інсти-
туції. В 1929 р. вона була перетворена на Ін-
ститут історії науки і техніки, який очолив
М.І. Бухарін. Після його розстрілу замислена
В.І. Вернадським комісія відродилася лише в
1947 р. за ініціативою та під керівництвом
Президента АН СРСР С.І. Вавилова як Ін-
ститут історії природознавства та техніки,
що існує й донині 24.
Історія природознавства вивчалася В.І. Вер-
надським невід’ємно від історії філософії. Він
читав в оригіналах грецьких філософів і рано,
за його власним визнанням, «відчув у собі де-
мона Сократа». Пізніше він студіював праці
авторів Середньовіччя, епохи Відродження,
філософські течії Сходу, зокрема виписував з
Лондона праці Свамі Вівекананди та інших
індійських філософів. Цікавився він також і
працями російських філософів — натурфіло-
софськими поглядами М.В. Ломоносова, був
знайомий з Є.М. та С.М. Трубецькими, В.С. Со-
ловйовим, Е.Л. Радловим, у Києві із зацікав-
ленням відвідував релігійно-філософські лек-
ції В.В. Зеньковського, а у Франції спілкував-
ся з Анрі Бергсоном, Едуаром Леруа та
24 Вернадский В.И. Статьи об ученых и их творче-
стве. — М.: Наука, 1997. — С. 5–7.
27ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
багатьма іншими західноєвропейськими мис-
лителями 25.
У центрі системи філософських поглядів
В.І. Вернадського, що ґрунтуються на син-
тезі глибоких знань в галузі еволюції приро-
ди та людства, набутих ним унаслідок бага-
торічної наукової діяльності, постійної ро-
боти думки, є цілісна картина світу в єдності
системи природи і суспільства, а також роль
наукової думки як сили, що спроможна піз-
нати будову Всесвіту та змінювати природу
і суспільство.
Масштабно осмислюючи ці процеси,
В.І. Вернадський створив низку праць у га-
лузі філософії, історії науки, наукознавства,
соціальної історії, де розвинув історико-сис-
темний підхід до сутності наукового світо-
гляду та етичного аспекту науки. Могутній
філософічний інтелект зрілого вченого вий-
шов за межі фізико-географічного розумін-
ня природи, характерного для західних уче-
них того часу, і піднявся до пізнання єдності
живого та неживого, природних і соціаль-
них процесів у їхньому взаємозв’язку — єди-
но можливого методу для пізнання загаль-
ної картини Всесвіту.
Концептуально розвиваючи засади живої
речовини, біосферно-ноосферного підходу
до природи та суспільства, механізмів їхньої
еволюції, вчений багато уваги приділяв фі-
лософській та духовній складовій пізнання
світу, проблемі взаємодії між природознав-
ством, філософією, релігією та мистецтвом,
які вважав самостійними проявами духо-
вної діяльності, формами суспільної свідо-
мості, що тісно пов’язані між собою. На
думку В.І. Вер надського, «науковий світо-
гляд — це витвір і вираження людського духу;
нарівні з ним виявом тієї самої роботи слу-
жить релігійний світогляд, мистецтво, су-
спільна та особиста етика, громадське жит-
тя, філософська думка чи споглядання» 26.
25 Вернадский Владимир Иванович. Труды по фи-
лософии естествознания. — С. 3–5.
26 Вернадский В.И. О научном мировоззрении // На
переломе. Философские дискуссии 20-х годов. Фило-
софия и мировоззрение. — М.: Наука, 1990. — 18 с.
Багато часу В.І. Вернадський приділяв ос-
мисленню релігії як позанаукової форми пі-
знання, як світу глибокого духовного пережи-
вання людини віруючої, визнавав значне місце
релігійності та віри в людському житті 27.
Він визнавав, що релігія відіграла свою
роль в узагальненні досвіду людства і впли-
вала на розвиток науки. Цей процес В.І. Вер-
надський вважав взаємним, адже релігія, у
свою чергу, змінюється під напором фактів,
які неможливо спростовувати, а розуміння
наукою релігії, зокрема християнства, почи-
нає набувати нових форм 28.
Разом з тим учений однозначно наголо-
шує на імперативі наукового пізнання, нау-
кового методу та наукової істини як таких,
що є спільними для всього людства, на від-
міну від інших форм пізнання. Він ствер-
джує, що «мистецтво, релігія та філософія в
їхньому логічному розвитку ніколи не мо-
жуть бути зведеними до єдності», а «обо-
в’яз ковість висновку для всіх без винятку лю-
дей ми зустрічаємо лише в деяких частинах
наукового світогляду» 29. Тільки остаточне
панування науки, наукові істини, на думку
В.І. Вернадського, є беззаперечними, невід-
воротно обов’язковими для всіх. Ця особли-
вість наукової істини дозволяє їй безпосе-
редньо впливати на розвиток філософії та
релігії.
У релігії, так само як і в мистецтві, і в фі-
лософії, В.І. Вернадський вбачав багато ін-
ди відуально-психологічного і су б’єк тив но го,
на відміну від науки, що є спільною для всьо-
го людства і не має ані національних, ані со-
ціальних кордонів, ані релігійних особ ли-
востей. Підґрунтям усіх наукових, філософ-
ських та релігійних узагальнень є реальна,
або, як її називає В.І. Вернадський, «фор-
мальна» дійсність, що не дозволяє припускати
27 Мочалов И.И., Оноприенко В.И. В.И. Вернадский:
Наука. Философия. Человек. — М., 2011. — С. 110–
124.
28 Вернадский В.И. О научном мировоззрении. —
С. 186, 188–189.
29 Там само. — С. 181 (Ч. 12). Див. також: http://
www.proza.ru/2011/06/25/952.
28 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
будь-яких висновків, які б суперечили їй.
«Це єдність науки і багатолика відмінність
уявлень стосовно реальності філософій і релі-
гій, з одного боку, а з іншого, — беззапереч-
ність і загальність, по суті своїй логічно неза-
перечна, переважної частини змісту науко-
вих знань, в кінцевому рахунку — всього
наукового прогресу, чітко вирізняє науку від
суміжних з нею філософських та релігійних
тверджень, що проникають у мислення нау-
кових працівників» 30. Особливу увагу В.І. Вер-
надський приділяє розкриттю природи твор-
чості, єдності та зв’язку науки і мистецтва.
На його думку, мистецтво, як і наука, має,
хоча і в іншій формі, тісний зв’язок з реаль-
ністю, доповнюючи наукове пізнання влас-
ними методами, прагне віднайти зв’язок між
явищами, закономірність і гармонію в при-
роді речей. В.І. Вернадський стверджує, що
роль мистецтва, літератури, філософії, ети-
ки, естетики має велике значення для фор-
мування цілісної особистості вченого. Наука
і мистецтво, в ідеалі, взаємодоповнюються,
як, наприклад, у Гете, великого поета і вели-
кого вченого, про якого В.І. Вернадський на-
писав уже на схилі віку, в 1938 р. 31.
Єдність науки і мистецтва Вернадський
вбачав у стані творчості, що охоплює в про-
цесі пізнання як людей мистецтва, так і на-
уковців. Наукову діяльність він сприймав
як творчість, що характеризується прони-
кливим відчуттям єдності з природою, яке
В.І. Вернадський називав «відчуттям вели-
кого Космосу» в різних його проявах, від-
тінках, естетичним сприйняттям ученим
природи, гармонії, вічності та безмежності
Всесвіту, що надає художню насолоду, яку
важко висловити, підіймає його над рівнем
звичайних почуттів.
Разом з тим методологічним постулатом
В.І. Вернадського в системі пізнання світу
30 Вернадский В.И. Научная мысль как планетное
явление / отв. ред. А. Л. Яншин. — М.: Наука, 1991. —
С. 95.
31 Вернадский В.И. Мысли и замечания о Гете как
натуралисте // Статьи об ученых и их творчестве. —
М.: Наука, 1997. — С. 71–105.
стала його теза — «немає науки без науково-
го методу». Він писав: «Цей науковий метод
не завжди є засобом, за допомогою якого ви-
будовується науковий світогляд, але це є за-
вжди той засіб, яким він перевіряється. Цей
метод лише іноді є засобом досягнення нау-
кової істини чи наукового світогляду, але ним
завжди перевіряється правильність вклю-
чення даного факту, явища чи узагальнення в
науку, в наукове мислення» 32.
Його методологічна світоглядна система
базувалася на «трьох китах»: історії науки,
теорії науки, природничій картині світу 33.
Тому великого значення у становленні на-
укового світогляду, формуванні загальних
істин і положень В.І. Вернадський надавав
науковому методу як критерію істини. У ба-
гатьох його працях містяться роздуми про
логіку та методологію науки, наукові мето-
ди дослідження (серед них — методи спосте-
реження, опису, аналізу та класифікації, ем-
піричного узагальнення та систематизації,
поняття наукового факту, природного тіла
(явища), можливості верифікації результа-
тів дослідження тощо). В.І. Вернадський
стверджував, що істина має бути абсолютно
доведеною.
Аналізуючи ідеї, методи та прагнення на-
уки в цілому або окремих наук, які вплива-
ли на розвиток всієї науки та на формування
наукового світогляду, він відзначає, що сві-
тогляд також розвивається, що лише деякі,
все ще незначні, частини наукового світо-
гляду незаперечно доведені або, до певної
міри, відповідають в даний час формальній
дійсності і є науковими істинами. «Науко-
вим світоглядом ми називаємо уявлення про
явища, доступні для наукового вивчення, які
даються наукою… Окремі конкретні явища
поєднуються разом, як частини одного ціло-
го, і нарешті маємо єдину картину Всесвіту,
Космосу, в яку входять перетворення су-
32 Вернадский В.И. О научном мировоззрении. —
С. 181.
33 Мочалов И.И., Оноприенко В.И. В.И. Вернадский:
Наука. Философия. Человек. — С. 48–49.
29ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
спільств, історичні явища, логічні закони
мислення чи безкінечні закони форми і числа,
що їх надає математика. З безкінечної мно-
жинності фактів та явищ, що сюди нале-
жать, науковий світогляд обумовлюється
тільки небагатьма основними рисами Кос-
мосу» 34.
Як глибокий вчений-аналітик, чиї теорії
ґрунтувалися на багатоаспектних експери-
ментальних дослідженнях та аналізі розви-
тку наукових ідей, В.І. Вернадський, синте-
зуючи результати, відкрив фундаментальні
закони геохімічних та біогеохімічних про-
цесів, здійснював прогнози розвитку приро-
ди та людства, запропонував нову теорію
на уково-філософського світогляду ХХ ст.,
прагнув до глобального опанування ролі
людини в системі космічної еволюції. Як
природознавець, вчений дійшов висновку
про те, що «геологічний еволюційний процес
відповідає біологічній єдності та рівності
всіх людей» 35.
Однак у вченні В.І. Вернадського про живу
речовину та біосферно-ноосферну концеп-
цію Всесвіту людина займає значне місце не
лише як сукупне людство і як феномен жи-
вої речовини, а й як інтелектуально та духо-
вно творча сила, що проявляється в її осо-
бистості. Учений-природознавець, він роз-
глядав людину як творчу мислячу силу, а
думку — як природну функцію біосфери.
В.І. Вернадський стверджував, що «розви-
ток думки протягом часу неминуче стає та-
кою самою частиною зміни природи в часі,
якою є еволюція хімічних елементів, кос-
мічних тіл, тваринних та рослинних форм.
Це — процес, що нічим не відрізняється від
таких самих інших природних процесів» 36.
34 Вернадский В.И. О научном мировоззрении. —
Ч. 4. — С. 180.
35 Вернадский В.И. Научная мысль как планетное
явление: Несколько слов о ноосфере. — С. 342. Eлектр.
вид. — Розд. 2, п. 20.
36 Наумов Г.Б. Развитие учения о ноосфере // На
пути к устойчивому развитию России. — М., 2002. —
С. 55–56.
Написана в 1936–1938 рр., але опубліко-
вана вже після смерті вченого праця «Науко-
ва думка як планетне явище» стала однією з
першорядних складових для розуміння його
наукового світогляду. Розглядаючи людство
не лише як сукупність індивідів, а й як нову
спільну якість, що виступає як геологічна
сила, а людська думка — як планетарне яви-
ще, В.І. Вернадський розвиває вчення про
біосферу та обґрунтовує її перехід у новий
стан — ноосферу, який здійснюється під
впливом наукової думки та праці людини,
про необхідність гармонізації еволюції при-
роди, соціально-економічної та екологічної
діяльності людства, про розвиток етичних,
узгоджених різними державами та соціума-
ми соціоприродних стосунків, духовної та
моральної складової в діяльності людства.
Фундаментальна й багатоаспектна праця
«Наукова думка як планетне явище», на
думку сучасних учених, — це вершина його
філософської праці, в якій узагальнено роз-
думи В.І. Вернадського щодо наукового піз-
нання та наукового світогляду, висвітлено
взаємовідносини науки та філософії, об-
ґрунтовано єдність космічного, геологічно-
го, біогенного та антропогенного процесів.
Оскільки розвиток знання та наукової дум-
ки є органічним процесом розвитку людства
як живої речовини в Космосі, має зростати й
сфера розуму. «Людина вперше зрозуміла, що
вона житель планети і може — повинна —
мислити та діяти в новому аспекті — не лише
в аспекті окремої особистості, сім’ї чи роду,
держави чи їхніх союзів, а й у планетному ас-
пекті» 37. Об’єднуючою силою в цьому є нау-
кова думка — основа та засіб єднання людей,
що долає державні, національні, релігійні,
станові межі між людьми. Однак вона має
розвиватися на гуманістичних засадах.
Ідеї, закладені в роботі «Наукова думка як
планетне явище», тісно пов’язані з рефера-
тивною працею «Декілька слів про ноосфе-
ру». Вчення про ноосферу В.І. Вернадського
37 Вернадский В.И. Научная мысль как планетное
явление. — С. 28. Eлектр. вид. — Розд. 2, п. 14.
30 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
не отримало завершеного вигляду, — ці ідеї
він доопрацьовував до останніх днів свого
життя. Крім реферативної праці «Декілька
слів про ноосферу», його ідеї висловлюва-
лися в декількох інших працях ученого, по-
стійна робота думки простежується й у що-
денниках, наукову цінність котрих в аналізі
розвитку світогляду В.І. Вернадського не-
можливо переоцінити. Друга світова війна,
боротьба народів з нацизмом та катастро-
фічні наслідки воєн підштовхнули вченого
до активізації роздумів про тенденції пере-
ростання біосфери в ноосферу 38.
В основних положеннях його вчення про
ноосферу найбільш відчутно виявився син-
тез природознавчих та соціогуманітарних
ідей В.І. Вернадського, серед яких: відкрит-
тя нових джерел енергії; домінування геоло-
гічної ролі людини у порівнянні з іншими
геологічними процесами; розвиток єдності
людства як геологічної сили та рівність усіх
рас, народів, націй; зростання значення
співпраці та співдружності урядів, країн,
впливу народних мас на вирішення питань
економічної, духовної та екологічної полі-
тики в планетарному масштабі; удоскона-
лення засобів зв’язку та спілкування; пере-
творення первинної природи Землі у напря-
мі задоволення матеріальних, естетичних і
духовних потреб людства, яке кількісно
зростає та заселяє всю планету; підтримка
еволюції, вільної від політичних, релігійних
та інших впливів наукової думки та розви-
тку системи культури й освіти; розширення
межі біосфери та вихід у Космос; розвиток
космічної складової ноосфери 39.
Геніальне передбачення вченого стало
очевидним сьогодні, коли всі ці тенденції,
виявлені В.І. Вернадським, отримали розви-
38 Вернадский В.И. Химическое строение биосфе-
ры Земли и ее окружения / отв. ред. Ф.Т. Яншина,
С.Н. Жидовинов; РАН. Комис. по разработке науч.
наследия акад. В.И. Вернадского, Ин-т геохимии и
аналитической химии им. В.И. Вернадского, Архив
РАН. — М.: Наука, 2001.
39 Яншин А.Л., Яншина Ф.Т. Ноосфера В.И. Вернад-
ского // Начальная школа. — 1998. — № 6. — С. 4–14.
ток (хоча й без безумовного оптимізму, який
висловлював учений), а вчення В.І. Вернад-
ського знаходить подальшу реалізацію в
суспільстві 40.
Оптимізм В.І. Вернадського в оцінках
перспективи людства ґрунтувався на пере-
конанні в силі наукової думки, що створює
ноосферу. «Людство, взяте в цілому, стає
потужною геологічною силою. І перед ним,
перед його думкою та працею постає питан-
ня про перебудову біосфери в інтересах віль-
но мислячого людства як одного цілого. Цей
новий стан біосфери, до якого ми, не поміча-
ючи цього, наближаємося, і є ноосфера» 41.
Широта підходів В.І. Вернадського до
вчення про ноосферу сприяла бурхливому
розвитку його філософських засад в останні
двадцять років ХХ — початку ХХІ ст., коли
загострилися глобальні проблеми в еконо-
міці, екології, політиці, духовній сфері, які
потребують розробки спільних підходів дер-
жав та напрацювання загального екологіч-
ного й етичного кодексу людства щодо їх-
нього вирішення як на планеті, так і в кос-
мосі. Багато послідовників учення про
ноосферу працюють сьогодні над методоло-
гічними засадами філософії ноосфери; ви-
никають такі напрями, як ноосферна онто-
логія, ноосферна гносеологія, ноосферна
логіка, ноосферна етика, знайшли розвиток
і ноосферна антропологія, ноосферна пси-
хологія, ноосферна культурологія, філо-
софія космізму та ін.42. Вчені розвивають за-
сади ноосферної філософії та ноосферних
40 В.И. Вернадский и современная наука: тез. докл.
Междунар. симп., посвящ. 125-летию со дня рожд.
В.И. Вернадского (4 марта 1988 г.) / АН СССР, Ин-т
истории естествознания и техники. Ленинград. отд. и
др. / отв. ред. Л.Г. Строгонова и др. — Л.: Наука, 1988.
41 Вернадский В.И. Химическое строение биосферы
Земли и ее окружения. — С. 342–343.
42 Учение В.И. Вернадского о ноосфере и глобаль-
ные проблемы современности: тез. докл. Всесоюз. конф.,
посвящ. 125-летию со дня рожд. В.И. Вернадского
(Москва, 30–31 мая). — М., 1988; В.И. Вернадский: pro
et contra: антология лит. о В.И. Вернадском за сто лет
(1898–1998) / под ред. А.Л. Яншина. — СПб., 2000.
31ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
республік43, активно дискутуються питання
щодо впливу на сучасність творчої спадщи-
ни В.І. Вернадського 44.
В.І. Вернадський дуже часто у своїх пра-
цях наголошував саме на увазі до гуманіс-
тичних та етичних аспектів людської думки
та науки. Вказуючи на безпрецедентний ха-
рактер завдань і проблем, пов’язаних з роз-
витком цивілізації, він закликав до свідомої
участі людини у створенні ноосфери, до
духовно-моральної відповідальності вчених
за використання наукових відкриттів. Осо-
бливо він це підкреслював у зв’язку із зна-
ченням науки і техніки для війн, зокрема із
розвитком досліджень явища радіоактив-
ності. Вперше саме В.І. Вернадський залу-
чив до наукового обігу поняття культурної
біохімічної енергії як енергії людської куль-
тури, що створює ноосферу 45.
Ноосфера, на думку В.І. Вернадського, ви-
магає високого ступеня єдності людства в ор-
ганізації суспільства в цілому, тим більше в
час, коли різко зростає взаємозв’язок та вза-
ємозалежність людей, націй і держав, коли
очевидною стає необхідність спільних зусиль
для гармонізації розвитку природи та сус-
пільства, об’єднання прагнень різних держав,
управління соціальною активністю людей.
У цьому контексті В.І. Вернадський під-
креслює й значення гуманітарних наук:
«Чим ближчим є наукове охоплення реаль-
ності до людини, тим обсяг, різноманітність,
поглиблення наукового знання неминуче
збільшуються. Безперервно зростає кіль-
кість гуманітарних наук, число яких теоре-
тично є безкінечним, адже наука є витвір
людини, її наукової творчості та її наукової
43 Адамов А.К. Ноосферная философия. — Саратов:
Изд. центр «Наука», 2008. — 342 с.
44 Творческое наследие В.И. Вернадского и со-
временность. — Донецк: Донбасс, 2001–2007. —
Вып. 1–5; Бюл. комис. по разработке науч. наследия
акад. В.И. Вернадского / Рос. акад. наук / под ред.
Э.М. Галимова и др. — М.: Наука, 1987. — № 17. —
2003; № 18. — 2005.
45 Дробжев М.И. В.И. Вернадский и современ-
ность. — Тамбов, 2010. — С. 154–155.
праці; меж наукової думки немає, так само,
як немає меж безкінечним формам — виявам
живої особистості, особливо людської, котрі
всі можуть стати об’єктом наукового пошу-
ку, викликати безліч особливих конкретних
наук»46.
Бачимо, як прогнозовано звучить для су-
часників ця ідея в умовах соціальних проце-
сів початку ХХІ ст.: вона набуває вже плане-
тарного масштабу через розвиток єдиного
інформаційного суспільства, коли нестрим-
ний технічний прогрес ставить питання руба
про моральний аспект технологічної глоба-
лізації, про необхідність запобігання техно-
генним та екологічним катастрофам, а понад
те — катастрофам духовності, про пошуки
шляхів виживання людства, про необхід-
ність спільних дій, створення єдиного еко-
номічного та культурного простору.
В.І. Вернадський був не лише теоретиком
наукознавства, — він зміг глибоко проник-
нути в саму суть науки, наукового знання та
наукової діяльності.
Проаналізувавши весь історичний розви-
ток науки та її історіографію, вчений дійшов
висновку, що в ХХ ст. докорінно змінюється
уявлення про реальне значення науки для
людства, відбувається усвідомлення сили
наукової творчості як фактора, що про гресує
разом із суспільством. Розвиток науки від-
бувається під впливом суспільно-історичної
практики, матеріальної сфери та виробничої
діяльності людини, тому є рушійною силою
суспільного прогресу і безпосередньо впли-
ває на сучасне та майбутнє природи й люд-
ства47. Наука стає чинником державного
значення. Державний інтерес стосовно нау-
ки лежить у площині зростання економі-
ки, використання природних продуктивних
сил, зміцнення обороноздатності, інших на-
прямів прогресу, а також створення духо-
вного фундаменту націо наль но-культурного
46 Вернадский В.И. Научная мысль как планетное
явление. — С. 121–122. Eлектр. вид. — Розд. 6, п. 98.
47 Вернадский В.И. Записка о необходимости возоб-
новления работ Комиссии по истории наук // Изв. АН
СССР. 6-я сер. — 1926. — Т. 20, № 18. — С. 1693.
32 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
розвитку. В.І. Вернадський був певний того,
що наука є силою, яка створює державну
міць, і держава має підтримувати науку. Під-
тримуючи науку, держава має піклуватися
про розвиток усіх без винятку дисциплін та
галузей знання, хоча пріоритетність у цьому
питанні все ж має бути. А мудрість держави
полягає в тому, щоб не полишати без уваги й
ті напрями наукового знання, набуток ко-
трих може принести дивіденди лише в май-
бутньому 48.
Науково-організаційний талант ученого
всебічно розкрився у справі започаткування
низки науково-дослідних установ, які від-
ображали його бачення розвитку науки в її
конкретних формах, структурі, методах на-
укових досліджень та принципах наукової
діяльності. Маючи значні дипломатичні здіб-
ності та вміння вибудовувати стосунки з
державними владами різного походження,
В.І. Вернадський створив потужні наукові
колективи, покликані вирішувати складні
завдання, спрямовані на зміцнення еконо-
мічного та культурного підґрунтя держави.
В Росії за його ініціативи або за участі
були відкриті та запрацювали Мінералогіч-
ний кабінет Московського університету, Ра-
дієва експедиція, Радіологічна лабораторія,
Мінералогічне відділення Геологічного му-
зею Академії наук СРСР, Комісія з вивчення
природних виробничих сил Російської акаде-
мії наук, Інститут фізико-хі міч но го ана лізу,
Платиновий інститут, Гідрологічний інсти-
тут, Інститут ґрунту, Державний радієвий
інститут, Відділ живої речовини Комісії з
вивчення природних виробничих сил, Біо-
геохімічна лабораторія АН СРСР, Рада з ви-
робничих сил, низка комісій: з історії науки
та знання, з визначення геологічного віку
порід, з важкої води, з визначення геологіч-
ного часу радіоактивними методами, з вико-
ристання та охорони підземних вод, з ви-
вчення ізотопів, з мінеральних вод, з проб-
48 Вернадский В.И. Мысли о современном значении
истории знаний: докл., прочит. на 1-м заседании Ко-
мис. по истории знаний 14 окт. 1926 г. — Л.: Изд-во АН
СССР, 1927. — С. 1–17.
леми урану. В.І. Вернадський був головою
Метеоритного комітету. Він став організа-
тором також і наукових природознавчих
товариств, писав їм статути, зокрема і в
Украї ні — в Полтаві та Криму. На базі його
Біо геохімічної лабораторії було створено
Інститут геохімії та аналітичної хімії АН
СРСР імені В.І. Вернадського, а Комісія з іс-
торії науки та знання через певні організа-
ційні реформування стала Інститутом істо-
рії науки і техніки АН СРСР.
Значним є внесок В.І. Вернадського в роз-
виток науки та вищої освіти в Україні, де він у
1918–1919 рр. очолив процес створення Укра-
їнської академії наук, Національної біб ліо теки,
системи національної вищої освіти, в тому
числі державних українських університетів
та спеціалізованих інститутів, був головою,
хоча й недовго, Сільськогосподарського вче-
ного (а згодом наукового) комі тету України.
Така плідна діяльність В.І. Вернадського
базувалася на його глибинних знаннях у га-
лузі історії науки та її організаційних форм,
на тривалому осмисленні суспільного роз-
витку людства і ролі науки в ньому. Ще на
початку XX ст. він був серед тих вітчизня-
них учених, яких турбували проблеми орга-
нізації науки та вдосконалення форм науко-
вої діяльності, пов’язаних із специфікою на-
укової праці, її ефективністю, взаємодією
науки з практикою, формуванням наукової
політики та її потенціалу. В умовах лібералі-
зації суспільного життя в Росії почали ви-
кристалізовуватися ідеї розвитку організа-
ційних форм наукових інституцій, плану-
вання, сумісності принципів державного
регулювання діяльності дослідницьких ко-
лективів з автономізацією університетсько-
го життя, засади територіального розміщен-
ня наукових центрів тощо.
Ідеї вченого ґрунтувалися на багаторіч-
них попередніх дослідженнях з історії ста-
новлення і розвитку Петербурзької та зару-
біжних академій наук, в яких він критично
проаналізував світовий досвід академічного
руху та узагальнив тенденції їхнього розви-
тку. В.І. Вернадський брав участь у роботі
сесії Міжнародного союзу академій наук у
33ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
Петербурзі в 1913 р. З 1914 до 1918 р. він ак-
тивно працював над виданням матеріалів до
історії Петербурзької академії наук за 1889–
1914 рр. Вже тоді дійшовши висновку, що
фундаментальна наука та її практичне впро-
вадження потребують повної концентрації
сил фахівців, організації спеціальної матері-
альної бази та великих колективів, В.І. Вер-
надський стверджував, що академічна га-
лузь має бути відділеною від викладання в
системі вищої школи, де всі сили спрямову-
ються на підготовку спеціалістів.
Особливе значення мало осмислення на-
слідків Першої світової війни, що актуалізува-
ла питання розвитку світової економіки, по-
шуків та розробки матеріальних ресурсів у
світовому масштабі, вочевидь показала поча-
ток фінансово-економічного поділу світу, фор-
мування національних держав. У 1915 р. ство-
рюється Комісія з вивчення виробничих сил
Росії при Російській академії наук, адже саме в
цей критичний період війни стало зрозумілим,
що в Росії немає даних про стратегічну сиро-
вину і що це завдання є політично вкрай важ-
ливим. Розвиваючи цю позицію, В.І. Вернад-
ський стверджував, що межі між прикладною
та фундаментальною наукою в ХХ ст. зника-
ють, і одна не може існувати без іншої 49.
Він публікує низку статей, де розглядає
питання розвитку науки та вищої освіти:
«Про причини університетської реформи»
(1901), «До питання про університет Ша-
нявського» (1908), «Про Ломоносовський
інститут при імператорській Академії наук»
(1911), «Наука і проект університетського
статуту О.М. Шварца» (1908), «Вища школа
і наукові організації» (1913), «Завдання ви-
щої освіти в наш час», «Війна і прогрес нау-
ки», «Завдання науки у зв’язку з державною
політикою в Росії» (1917), «Про державну
мережу дослідницьких інститутів» (1917),
«До створення Української Академії наук у Ки-
єві» (1918). Й надалі, в період революційних
змін та громадянської війни, в 1919–1920 рр.,
49 Мочалов И.И., Оноприенко В.И. В.И. Вернадский:
Наука. Философия. Человек. — М., 2011. — С. 141–142.
він продовжує цю проблематику, перекону-
ючи вже нову владу в необхідності збере-
ження науки — «Наука в епоху революційної
кризи», «Виправдання науки», «Майбутнє ін-
телігенції», «Збереження і розвиток Таврій-
ського університету» (1920), у 30-х роках —
«Про завдання і організацію наукової робо-
ти Академії наук СРСР».
Його концептуальна модель розвитку нау-
ки була реалізована під час створення Україн-
ської академії наук як цілісної системи до-
слідницьких національних установ, поклика-
них усебічно розвивати наукові напрями.
В.І. Вернадський першим з істориків нау-
ки розглянув академію наук як особливий
соціальний інститут, розкрив значення ака-
демічної організації науки, показав переваги
та прогресивні риси академій, що трансфор-
муються в наукові центри на державних
засадах, довів ефективність такої форми
організації національної науки в нових
умовах, коли зростає значення розвитку
природ ничих наук для економічного по-
ступу держав і гуманітарних — для націо-
нального са мост вердження.
Уся практика подальшого розвитку науки
показала, що побудова Української академії
наук як розгалуженого наукового центру має
спиратися на державну основу та державне
фінансування, яке може забезпечити міцну
організацію наукового дослідження продук-
тивних сил країни та її природних багатств,
економіко-статистичного вивчення населен-
ня, знайти засоби для зміцнення й розвитку
продуктивності праці та в найкоротший час
забезпечити економічний базис для розвит-
ку України як держави.
Окремий аспект його діяльності — кон-
цепція демократичної вищої школи, що фор-
мує майбутнє суспільство, готує спеціалістів
для всіх сфер суспільства і тим надає можли-
вість активно формувати не лише суспільну
свідомість, а й впроваджувати та розвивати
демократичні інститути суспільства, вдоско-
налювати державне управління на благо
су спільства, підвищувати культуру та
ду ховність народу, гарантувати економіч-
ний розвиток. У консервативній Російській
34 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
імперії В.І. Вернадський послідовно боровся
за відміну реакційного університетського
статуту 1884 р., за автономію освіти, свободу
та розширення знання. В період першої рево-
люції 1905 р. автономію вищої школи було
відновлено, однак, коли в 1911 р. почалися
реакційні репресії в системі вищої школи,
спрямовані на згортання автономії універси-
тетів, В.І. Вернадський разом з групою інших
професорів Московського університету на
знак протесту подав у відставку. В статті
«Розгром» він кваліфікує такі дії щодо науки
та знання як національне лихо, що призво-
дить до непоправних втрат для держави.
На запрошення М.П. Василенка, міністра
освіти в гетьманському уряді, в 1918 р.
В.І. Вернадський дає згоду на участь у ство-
ренні системи вищої освіти в Україні. В своїй
концепції вищої школи він прагнув до демо-
кратичної моделі організації вищої освіти,
що передбачала широку автономію внутріш-
нього життя та самостійність закладів, фор-
мування бази широкої загальної освіти разом
з вузькопрофесійною підготовкою, прагнен-
ня до посилення наукового змісту навчання,
виховання майбутніх професійних кадрів,
які розуміють свою гуманістичну місію і ма-
ють посилити економічний, політичний та
культурний розвиток держави і впроваджу-
вати загальнолюдські цінності тощо.
Ідеї В.І. Вернадського щодо розподілу на-
уки й навчання у вищій школі та наукових
установах і сьогодні є актуальними. Він вва-
жав, що їх не можна відділяти, хоча вони іс-
нують автономно. У них є й спільні галузі,
що перетинаються. В наукових установах
здійснюється педагогічна робота (сьогодні
це аспірантура), у вищій школі відбувається
наукова робота, без якої неможливе профе-
сійне викладання; там також створюються
власні дослідні підрозділи, різниця лише в
тому, що є основним у діяльності — підго-
товка кадрів або професійна науково-до-
слідна робота 50. Однак наукова і творча
50 Вернадский В.И. Письма о высшем образовании в
России // Постметодика. — 2001. — № 5/6. — С. 3–9.
спадщина В.І. Вернадського набагато ширша
за його суто науковий внесок. Він був носієм
гуманістичної функції науки, демократич-
них ідеалів, представником найкращого кола
наукової інтелігенції, неординарною особис-
тістю, вчителем, залишив багато на уково-
публіцистичних праць, що свідчить про ньо-
го як про людину великої культури та загаль-
нолюдських духовних цінностей.
Постать В.І. Вернадського як людини та
вченого має багато складових, що були
сформовані з дитинства і розвинуті згодом
постійною роботою вченого над собою. Він
багато читав, любив художню літературу та
слідкував за нею; великий вплив на його ду-
ховне зростання склало мистецтво; він ціка-
вився історичними працями, що лише роз-
вивало його творчу інтуїцію. Високі мораль-
ні критерії, глибока культура та духовність,
постійна жага пізнання, невтомна робота з
освоєння усього досвіду людської думки (а
він володів, за власним визнанням, усіма
слов’янськими, романськими та германськи-
ми мовами, читав в оригіналах праці за-
хідних дослідників), велика працездат-
ність у наукових дослідженнях, спрямова-
них на людське благо, визначали осо-
бистість В.І. Вернадського 51.
За спогадами його колег та друзів, йому
були притаманні м’якість і доброта, повага
до людей та готовність прийти на допомогу,
гуманістичні принципи; він зміг органічно
поєднати їх з надзвичайною твердістю волі
вченого у досягненні поставленої мети, чому
сприяла велика працездатність та постійна
свідома робота вільної думки 52. Він умів не
нав’язувати власні погляди, а переконувати
людей у своїй точці зору та спокійно сприй-
мати думки інших учених і діячів, що лише
розвивало його бачення наукових завдань та
концепцій.
51 Мочалов И.И. Владимир Иванович Вернад-
ский. — М.: Наука, 1982.
52 Личков Б.Л. В.И. Вернадский как ученый и чело-
век // В.И. Вернадский: pro et contra. — СПб., 2000. —
С. 388.
35ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
Усе життя В.І. Вернадський прагнув при-
щепити суспільству ідеї свободи особистості,
наукової творчості, демократичних засад роз-
витку суспільства та народів як вищої цін-
ності, яка гарантує свідомий і сталий розви-
ток суспільства, його гармонізацію. Як уче-
ний він був високоосвіченою людиною,
вихованою плеядою видатних фахівців, які
сповідували ідеї важливості наукової роботи,
самовідданості в ній, непохитності морально-
етичних принципів та свободи думки.
У молоді роки він прийняв рішення при-
лучитися до громадської та політичної ді-
яльності, що було усвідомленою моральною
необхідністю вченого, — брав участь у демо-
кратичному русі. В 1905 р. В.І. Вернадський
став співзасновником Конституційно-демо-
кратичної партії та членом її ЦК. Згодом
входив до складу Державної Ради, Тимчасо-
вого уряду як представник конституційних
демократів від Академічної курії (1906–
1917). Партійна діяльність В.І. Вернадського
органічно поєдналася з його світоглядними
переконаннями, в основі яких було визнан-
ня головними цінностями людини свободи
та демократії 53.
Як конституційний демократ, державний
і громадський діяч, як високоосвічена люди-
на, він виступав проти державного та індиві-
дуального насильства в будь-якій формі, за
рівність усіх народів та за їхній розвиток,
демократизацію життя, розквіт національ-
ної освіти, культури, науки, які визначають
духовну ідентифікацію народів. Публіцис-
тика В.І. Вернадського «петроградського пе-
ріоду» (1904–1917) відображала ставлення
вченого до питань смертної кари, земського
руху, аграрного питання, проблем вищої
школи. Він акцентував увагу на найбільш
гострих суспільних проблемах, пропагував
ідеї демократії (свободу особистості, слова,
рівність) 54. Громадсько-полі тич ні погляди
53 Волков В.П. Кадет Вернадский // В.И. Вернад-
ский: pro et contra. — СПб., 2000. — С. 238–240.
54 Вернадский В.И. Публицистические статьи / сост.
В.П. Волков. — М.: Наука, 1995.
В.І. Вернадського впродовж життя змінюва-
лися під впливом складної та суперечливої
дійсності, відображали реалії історичного
процесу 55.
В.І. Вернадський дотримувався ідеї пара-
лельного розвитку культур, коли жодна
культура не має права пригнічувати іншу, і
тим самим розвивав принципи толерантнос-
ті в питаннях прав народів. Разом з тим Вер-
надський, українець за походженням, гли-
боко любив Україну. «Ви знаєте, яка дорога
мені Україна і як глибоко українське відро-
дження проникає до всього мого національ-
ного та особистого світогляду, і я вважаю,
що на мою долю випало велике щастя брати
в цьому участь», — писав він М.П. Василенку
про свою діяльність зі створення Україн-
ської академії та Національної бібліотеки в
1918–1919 рр. 56.
Вернадський написав також багато публі-
цистичних творів, реагуючи на руйнівні
суспільно-політичні зміни. Основу його
системи цінностей становили ідеї служіння
науці, Вітчизні, людям, саме тому тематика
його публіцистичних творів торкалася пи-
тань свободи особистості, демократизації
суспільства, переосмислення принципів
державної політики загалом. Офіційно ві-
дійшовши від кадетської партії, він і надалі
був прибічником демократичних змін та
альтернативного шляху розвитку Росії, що
полягали в запровадженні федералізації, де-
централізації влади, широкої автономії на
місцях, організації місцевого самоврядуван-
ня, у досягненні культурно-національної ав-
тономії, зокрема української; свободи слова,
особистості, наукової думки, демократизації
науки та культури, духовного розвитку сус-
пільства. У його світогляді поєднувалися
патріотичні почуття до Росії, яку він бачив
демократичною, оновленою, федеративною,
та України, яка все ж таки мала відстояти
55 Леонова Л.С. «Я не могу уйти в одну науку…».
Общественно-политические взгляды В.И. Вернадско-
го. — СПб., 2000.
56 ЦДАМЛІ України, ф. 542, оп. 1, спр. 20, арк. 22.
36 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
своє право на культурний розвиток і отри-
мати національно-культурну автономію в
межах Росії. Оновлена Росія, на думку вче-
ного, позбавляла сенсу ідею державної са-
мостійності України. Однак остання постій-
но актуалізувалася саме через те, що Росія
так і не стала демократичною країною.
Публіцистика В.І. Вернадського була спря-
мована також на зміну суспільної свідомості
та укорінення загальнолюдських принципів
свободи особистості, рівноправності, посту-
пу та демократії.
Свої ліберально-демократичні та гуманіс-
тичні принципи В.І. Вернадський зберігав
упродовж усього життя. Його велика му-
дрість міститься не лише в його працях, а й у
величезному листуванні з його колегами,
друзями, ріднею, в щоденниках і спогадах,
публіцистичних творах. Вони є невичерп-
ним джерелом вивчення постаті В.І. Вернад-
ського на тлі епохи, в якій він жив і яку да-
леко випереджав.
* * *
Синтез наукових ідей, що став основним
методологічним принципом у дослідженнях
В.І. Вернадського, на його власну думку, став
об’єктивним фактором розвитку науки в ці-
лому. Він писав: «В наш час межі окремої на-
уки, на які розпадається наукове знання, не
можуть точно визначити сферу наукової
думки дослідника, точно охарактеризувати
його наукову роботу. Проблеми, якими він за-
ймається, все частіше не вкладаються в межі
окремої, визначеної, сформованої науки. Ми
спеціалізуємося не за науками, а за проблема-
ми. Наукова думка вченого нашого часу з не-
бувалим раніше успіхом та силою заглиблю-
ється в нові сфери величезного знання, що не
існували раніше… Проблеми, що вийшли за
межі однієї науки, неминуче створюють нові
галузі знань, нові науки, що збільшуються в
кількості та в швидкості своєї появи і харак-
теризують наукову думку ХХ століття» 57.
57 Вернадский В.И. Научная мысль как планетное
явление. — С. 118. Електр. вид. — Розд. 4, п. 94.
Сьогодні передбачення вченого щодо за-
гальної тенденції розвитку науки знайшло
своє блискуче підтвердження.
На думку відомих дослідників і біографів
ученого — І.І. Мочалова та В.І. Онопрієнка, —
науки, наукові концепції та напрями, до яких
був причетним В.І. Вернадський, з позицій
сучасності можна розподілити на дві великі
групи.
До першої належать ті, що були створені ви-
нятково завдяки його зусиллям або за його
безпосередньої участі. Це генетична мінерало-
гія, геохімія, радіогеологія, вчення про симе-
трію та диссиметрію як прояви якісно різних
станів простору-часу земних та космічних тіл і
процесів, вчення про живу речовину як сукуп-
ність рослинних і тваринних організмів, як
провідний геологічний фактор еволюції зем-
ної кори, біогеохімія, концепція біосфери;
вчення про природні матеріальні та духовні
продуктивні сили як природно-соціальний
фундамент розвитку суспільства, концепція
автотрофності людини та людства, вчення про
науку як планетарне явище, провідний фактор
еволюції людства, що визначає його космічне
майбутнє; концепція ноосфери.
Становлення частини цих наук і наукових
напрямів вже завершилося, частина ще пе-
реживає оформлення та початок розвитку.
До другої групи належать такі напрями, де
В.І. Вернадський має значний внесок. Це гео-
метрична кристалографія, кристалофізика,
кристалохімія, теорія будов силікатів, загаль-
на (теоретична) геологія та географія, вчення
про газовий режим Землі, ґрунтознавство, іс-
торія природних вод, гідрологія, гідрогеоло-
гія, гідрохімія, радіологія, радіохімія, загальна
(теоретична) біологія, космічна біологія, еко-
логія, космічна хімія, метеоритика та пробле-
ми космічного пилу, проблеми космології, іс-
торія науки, історія становлення та розвитку
наукового світогляду, структура, логіка та ме-
тодологія наукового знання, соціологія науки
та проблеми її організації 58.
58 Мочалов И.И., Оноприенко В.И. В.И. Вернадский:
Наука. Философия. Человек. — М., 2011. — С. 181–
183.
37ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
Внескові В.І. Вернадського в розвиток
природничих і гуманітарних наук, його на-
уковим та громадсько-політичним поглядам
присвячена величезна кількість праць, на-
писаних переважно за останні 30 років.
Завершуючи такий узагальнений вступ
до серії «Вибрані наукові праці академіка
В.І. Вернадського», започаткованої Націо-
нальною академією наук України і присвя-
ченої 150-річчю від дня народження вчено-
го, можна відзначити, що наукова й духовна
спадщина В.І. Вернадського, як невід’ємна
складова історії не лише вітчизняної, а й
світової науки, його фундаментальний вне-
сок та його постать як ученого, мислителя,
громадянина, людини ще має невичерпний
евристичний потенціал.
І сьогодні, майже через 70 років після його
кончини, актуально звучать слова учня, дру-
га, соратника В.І. Вернадського ака деміка
О.Є. Ферсмана, написані в 1945 р.: «… ще ба-
гато років прийдеться попрацювати і його
учням, й історикам природознавства, щоб
виявити основні шляхи його наукової твор-
чості, розгадати складні, ще далеко не зро-
зумілі побудови його тексту. Це завдання
лежить на майбутніх поколіннях…» 59.
59 Ферсман А.Е. Владимир Иванович Вернадский
(Общий облик ученого и мыслителя) // В.И. Вернад-
ский: pro et contra. — СПб., 2000. — С. 44.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-50280 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:20:58Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Загородній, А.Г. Волков, С.В. Онищенко, О.С. Шестопалов, В.М. 2013-10-09T18:19:34Z 2013-10-09T18:19:34Z 2013 В.І. Вернадський — вчений, мислитель, організатор науки / А.Г. Загородній, С.В. Волков, О.С. Онищенко, В.М. Шестопалов // Вісн. НАН України. — 2013. — № 3. — С. 8-37. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/50280 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Події В.І. Вернадський — вчений, мислитель, організатор науки Article published earlier |
| spellingShingle | В.І. Вернадський — вчений, мислитель, організатор науки Загородній, А.Г. Волков, С.В. Онищенко, О.С. Шестопалов, В.М. Події |
| title | В.І. Вернадський — вчений, мислитель, організатор науки |
| title_full | В.І. Вернадський — вчений, мислитель, організатор науки |
| title_fullStr | В.І. Вернадський — вчений, мислитель, організатор науки |
| title_full_unstemmed | В.І. Вернадський — вчений, мислитель, організатор науки |
| title_short | В.І. Вернадський — вчений, мислитель, організатор науки |
| title_sort | в.і. вернадський — вчений, мислитель, організатор науки |
| topic | Події |
| topic_facet | Події |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/50280 |
| work_keys_str_mv | AT zagorodníiag vívernadsʹkiivčeniimislitelʹorganízatornauki AT volkovsv vívernadsʹkiivčeniimislitelʹorganízatornauki AT oniŝenkoos vívernadsʹkiivčeniimislitelʹorganízatornauki AT šestopalovvm vívernadsʹkiivčeniimislitelʹorganízatornauki |